Характеристика принципів виховання. Моральне виховання. Позашкільні навчально-виховні заклади (Контрольна)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з педагогіки

Завдання:

1. Характеристика принципів виховання

2. Моральне виховання

3. Позашкільні навчально-виховні заклади

Виконав:

студент групи МЗ-22

Мельник І.М.

Коломия – 2005

1) Характеристика принципів виховання

Складність виховного процесу потребує, щоб його цілеспрямована
організація здійснювалася на основі єдиних принципів, яких повинні
дотримуватися кожна школа і кожен вихователь.

Принципи виховання — керівні положення, що відображають загальні
закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту
організації та методів виховного процесу.

Процес виховання ґрунтується на таких принципах.

Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на
досягнення основної мети виховання — всебічно розвиненої особистості,
підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності. Реалізується
цей принцип за умови підпорядкованості виховної роботи загальній меті,
знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у
вихованні, наявності перспективи, проектування рівня вихованості
особистості відповідно до запланованої мети.

Зв’язок виховання з життям. Його суть — виховна діяльність школи має
орієнтувати учнів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати
посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової
діяльності. Реалізація цього принципу передбачає використання у виховній
роботі краєзнавчого матеріалу, систематичне ознайомлення учнів із
суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі
в громадській роботі.

Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвід старших
поколінь, можуть і повинні брати посильну участь у процесі
державотворення. Завдяки цьому в них формується психологічна, моральна і
практична готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.

Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини — це її
свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості — складний і
суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки
набагато складніше, ніж виховання свідомості. Для подолання цієї
суперечності необхідне правильне співвідношення методів формування
свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них,
вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів,
готовності боротися з ними.

Виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формування
особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої
участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як
прагнення дитини до активної діяльності. Реалізується за умови
усвідомлення учнями, що праця — єдине джерело задоволення матеріальних і
духовних потреб, чинник усебічного розвитку особистості, сумлінне
ставлення до неї — важлива позитивна риса.

Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується на діалектичній
взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя
передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм,
методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім’ї,
громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та
індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання;
постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.

Наголошуючи на важливості та необхідності дотримання цього принципу, В.
Сухомлинський писав, що не можна вилучати з системи виховання жоден
аспект. Упустивши щось одне — виховання переконань, виховання людяності,
виховання любові до праці — вже не вдасться вирішити інші завдання.

Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки
спілкуванню і пов’язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для
спілкування й відокремлення створюються в колективі. Отже, цей принцип
виховання зумовлений об’єктивними закономірностями ^розвитку дитини і
відповідає природі суспільства. Його реалізація передбачає усвідомлення
учнями того, що колектив — могутній засіб виховання, що певні риси
особистості формуються тільки в колективі, значення згуртованості
колективу та його думки для виховання школярів, участь учнів у
самоврядуванні сприяють розвиткові самостійності, самодіяльності,
ініціативи та ін. Найбільша виховна цінність колективу в тому, що між
його членами виникають найрізноманітніші стосунки: взаємної
відповідальності й залежності, ділові, організаторів і виконавців, між
вихователями і вихованцями, між старшими й молодшими, міжособистісні
стосунки (симпатії, товариськості, дружби, любові).

Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та ‘самодіяльністю
учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів
життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують
умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та
самодіяльність. Цей принцип передбачає безпосередню участь учнів у
плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх необхідності й
значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих результатів.
При цьому важливо запобігти жорсткому регламентуванню діяльності
дитячого самоврядування, адмініструванню, надмірній опіці.

Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до
нього. У цьому — головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування
необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає:
єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою,
гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін. Його втілення в
життя ускладнюється тим, що серед учнів нерідко є складні, озлоблені
діти. Педагог повинен бути терплячим до всіх дітей без винятку, поважати
їх людську гідність. А. Макаренко наголошував, що треба висувати
якнайбільше вимог до людини, але водночас і виявляти якнайбільше поваги
до неї. Розумна вимогливість є також свідченням поваги до особистості
дитини, її виховний потенціал зростає, якщо вона доцільна, випливає з
потреб виховного процесу, із завдань всебічного розвитку особистості.

Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як
індивідуальна корекція загальної системи виховання — важлива вимога до
організації виховного процесу і одна з умов підвищення його
ефективності. Виховні заходи, які не враховують цієї вимоги, не
заторкують внутрішніх сторін особистості вихованця й тому малоефективні.
Результати виховного процесу значною мірою залежать від того, наскільки
в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості учнів. «Вихователь
повинен прагнути пізнати людину такою, — писав К. Ушинський, — якою вона
є насправді, з усіма її слабкостями і в усій її величі, з усіма її
буденними дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимогами…
Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби
виховного впливу, — а засоби ці величезні».

Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з
того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок
поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі
якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес
являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть
епізодичний, а не системний характер. Реалізація цього принципу
передбачає передусім, що залежно від віку та рівня розвитку учнів
педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ними. З віком
змінюється педагогічне керівництво дитячим колективом, що виявляється у
наданні йому більшої самостійності в усіх питаннях його життєдіяльності.
Підвищується і вимогливість до нього вихователів. Важливо прогнозувати
можливі наслідки заходів впливу на школяра. Індивідуальний підхід
потрібен до кожного вихованця, а не лише до тих, хто вирізняється
незвичною поведінкою. Досвідчені педагоги намагаються бачити кожного
учня таким, яким він є, і відповідно до цього будувати виховну роботу з
класом.

Єдність педагогічних вимог школи, сім’ї і громадськості. Повинна
охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми
діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім’ї, знаходити
свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки
школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з
умов оптимізації виховного процесу. Школа як провідна ланка в системі
виховання учнівської молоді повинна не лише залучати до цієї справи
сім’ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами
психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про
підвищення педагогічної культури батьків.

Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:

— народність — єдність загальнолюдського і національного. Національна
спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування
національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу;
прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних
традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що
населяють Україну;

— природовідповідність — урахування багатогранної й-цілісної природи
людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних,
фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей;

— культуровідповідність — органічний зв’язок з історією народу, його
мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і
промислами, забезпечення духовної єдності поколінь;

— гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і
здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин
вихователя і вихованців; виховання — центр навчально-виховного процесу,
повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності,
довір’я до неї; виховання гуманної особистості;

— демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття
особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на
свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке
усвідомлення взаємозв’язку між ідеалами свободи, правами людини і
громадянською відповідальністю;

— етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає
формування самосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всім
дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність,
національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення
в дітях менталітету народу, увічнення в підростаючих поколіннях
специфічного, що є в кожній нації, виховання їх як типових носіїв
національної культури. Принцип етнізації — невід’ємна складова
соціалізації дітей, він однаковою мірою стосується всіх народів, що
живуть в Україні.

Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань,
підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів
виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у
взаємозв’язку, з урахуванням конкретних можливостей і умов.

Народна педагогіка про принципи виховання:

Діти, як квіти: полий, то ростимуть (гуманізм). Гни дерево, доки молоде,
вчи дитя, поки мале (приро-довідповідність).

У всякої пташки свої замашки.

Од тиха все лихо (індивідуальні особливості).

Розумний батько сина питати не соромиться.

Дитині волі не давай.

Хто дітям потаче, той сам плаче (вимогливість).

У семи няньок дитина без ока (єдність вимог).

Батьків хліб не навчить, як треба жить (самостійність).

2. Моральне виховання

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне
місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання — виховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті
формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок
поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у
практичній діяльності.

Результати морального виховання характеризуються такими поняттями:
мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні
почуття, моральні звички і моральна спрямованість.

Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та
діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої
ситуації на демократичних засадах.

Моральність — охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки,
поведінку людей.

Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у
вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює
моральний бік діяльності людини.

Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи норми.

Моральні почуття — запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного
розвитку особистості.

Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що
стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що
формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як
властивість особистості в різних умовах.

Методологічною засадою морального виховання є етика.

Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості
походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в
суспільстві.

На сучасному етапі розрізняють дві етичні (моральні) системи. Перша —
домінує в Західній Європі та Америці. Згідно з нею, заради досягнення
навіть «великого добра» не можна допускати «мале зло» (скажімо,
допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для прихильників
другої (вона, зокрема, є панівною на пострадянських теренах) поєднання
добра і зла цілком прийнятне.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що
людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси.
Виховання учнів, на думку О.Вишневського, має забезпечити формування в
них такої наведеної вище системи моральних цінностей.

Абсолютно вічні цінності— загальнолюдські цінності, що мають
універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда,
любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні цінності — є значущими для одного народу, проте їх не завжди
поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і
близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали
своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як
патріотизм, почуття національної гідності, історична пам’ять тощо.

Громадянські цінності— ґрунтуються на визнанні гідності людей і
характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи
людини, обов’язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги
до закону тощо.

Сімейні цінності— моральні основи життя сім’ї, стосунки поколінь, закони
подружньої вірності, піклування про дітей, пам’ять про предків та ін.

Моральні стосунки в сім’ї накладають відбиток на все життя людини,
оскільки їх вплив пов’язаний, по-перше, із сильними переживаннями,
по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх
моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей. ,

Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини,
визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін..

Зміст морального виховання учнів зумовлений потребами і вимогами
суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівнем його
моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в
школі — формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення
жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов’язку та
відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.

Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає:
виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в
ім’я України, освоєння національних цінностей (мови, території,
культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної
державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності,
залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування
почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

У вихованні почуття національної гідності велике значення має правдиве
висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних
надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини.

Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане
виробляти глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність у
будь-який час стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими
знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії
народу, його Збройних сил.

Наголошуючи на важливості формування почуття національного в людині, К.
Ушинський писав: «Є лише одна загальна для всіх природжена схильність,
на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо
народність. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові
до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню
опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і
родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде
відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає
багато сильніше за переконання, сприйняття тільки розумом, або за
звичку, вкорінену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі
благородні людські почуття, можна ще дошукатися іскри любові до
батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази і життя ніколи не
втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до
батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!».

Вихователь повинен чітко бачити сам процес становлення національної
свідомості дитини та глибоко розуміти зміст ключових понять
(«національний», «патріотизм», «націоналізм», «громадянськість» тощо).

У розвитку національної свідомості дитини (і зрілої людини) О.
Вишневський виділяє щонайменше три етапи, які накладають на цю
свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст.

Перший етап (етнічне самоусвідомлення) — першооснова, коріння
патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в
сім’ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з участі у народних
звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної
творчості. У ранньому дитинстві формується культ рідної оселі, сім’ї,
предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі
етнізації має рідна мова, засвоєнню якої до певного часу не повинні
заважати інші мови.

Другий етап (національно-політичне самоусвідомлення) — припадає
переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини
нації, своєї причетності до неї як явища політичного, що має чи виборює
певне місце серед інших націй. До найважливіших моментів цього етапу
національного виховання належать відновлення історичної пам’яті та
формування почуття національної гідності.

Третій етап (громадсько-державне самоусвідомлення) — передбачає
формування правильного розуміння понять патріотизму й націоналізму,
виховання поваги до національно-культурних цінностей інших народів,
прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

Великі можливості для формування національної самосвідомості закладені в
неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до
батьків, др рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимство,
готовність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей;
шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі; непохитну вірність ідеям,
принципам народної моралі та духовності; відстоювання повної свободи і
незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних
традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи,
землі; прагнення робити пожертви на будівництво храмів,
навчально-виховних і культурних закладів; цілеспрямований розвиток
власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму,
вміння завжди і всюди чинити благородно, виявляти інші чесноти.

Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря.
Народний календар — це система історичних дат, подій, спостережень за
навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які
відзначаються протягом року; це енциклопедія знань про життя людей, їх
побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.

Після здобуття Україною незалежності в життя і побут народу входять такі
знаменні свята й урочистості, як День Незалежності України (24 серпня),
День Конституції

України (28 червня), День Соборності України (22 січня), Свято Козацької
Слави (2—5 серпня) та ін. Народний календар поповнюється
загальнонаціональними святами: День Знань, День Матері, День Батька,
День Родини. Передбачає він і регіональні урочистості, приурочені до
певних історичних подій в минулому, специфічним видам трудової
діяльності (проводи на полонину в Карпатах, наприклад).

Є в народному календарі дати, пов’язані з релігійними святами: День
Андрія, День Миколи, Щедрий Вечір, Святвечір, Різдво, Водохреща,
Стрітення, Великдень, Івана Купала, Покрови Матері Божої тощо.

Складова народного календаря — родинний календар, який охоплює важливі
дати, віхи життя сім’ї, кожного її члена (дні народження членів сім’ї,
ювілеї весілля батька і матері, бабусі й дідуся).

Тематика виховних заходів, які проводять нині в школах, свідчить про те,
що виховання повертається до національних джерел.

Групові форми виховної роботи

До цих форм належать політичні інформації, години класного керівника,
гуртки художньої самодіяльності, робота з пресою, радіо- і
телепередачами, екскурсії, походи та ін.

Політичні інформації поділяють на оглядові й тематичні. Оглядові
політінформації — короткі популярні повідомлення про найважливіші події,
які хвилюють світ. Тематичні політінформації присвячуються розкриттю
одного або кількох питань, органічно пов’язаних між собою. У процесі
політичного інформування учнів важливо забезпечити новизну,
своєчасність, оптимальний для них обсяг, якість інформації
(достовірність, надійність, повнота), а також селективність їх
засвоєння.

Аналізуючи ефективність політінформації, доцільно з’ясувати актуальність
теми, рівень підготовленості учнів-політінформаторів, зацікавленість та
активність слухачів. Учитель має звернути увагу на доступність
інформації, використовувані учнями джерела, уміння узагальнювати, робити
висновки. Поза його увагою не може бути й політична спрямованість
інформації. Дуже важлива під час політінформації позиція й активність
учителя.

Година класного керівника — дієвий засіб формування у школярів наукового
світогляду і моральної поведінки. Тематику таких годин розробляє класний
керівник з урахуванням особливостей колективу учнів, їх проводять у
формі етичної бесіди, лекції, диспуту, усного журналу, зустрічі з
цікавими людьми, обговорення книг та ін. Годину класного керівника
наприкінці кожного місяця доцільно присвятити підведенню підсумків
навчально-виховної роботи класу.

Орієнтовна структура і зміст години класного керівника:

1. Підготовчий етап. Передбачає повідомлення учням теми, основних її
питань для попереднього обдумування; доручення окремим із них самостійно
підібрати матеріал, залучення учнів до читання літературних творів,
статей, журналів, газет, перегляду кінофільмів, спектаклів, телепередач,
добору ілюстративних матеріалів, репродукцій картин, портретів,
плакатів, виготовлення таблиць, схем; проведення анкетного опитування.
Вся ця робота стисло фіксується в конспекті.

2. Зміст години класного керівника:

а) вступна частина — повідомляється тема, мотивується її актуальність і
необхідність, вказуються основні питання, визначаються завдання, які
треба вирішити, учнів у загальних рисах вводять у суть теми. Вступ
розрахований на 3—7 хв.;

б) основна частина — всебічно висвітлюють суть теми, ґрунтовно
розкривають головні її питання, пояснюють зміст невідомих понять,
наводять приклади, які б спонукали учнів до гуманних вчинків,
пробуджували позитивні почуття і викликали осудливе ставлення до
негативних дій. На цьому етапі переглядаються і аналізуються кіно-і
діафільми, репродукції творів видатних художників, обговорюються
прочитані твори, книги, журнальні чи газетні статті, прослуховуються
фонозаписи, виступають запрошені, учні класу. Для виступів запрошених
осіб, перегляду й аналізу кіно- та діафільмів, картин художників,
обговорення книги, статті, дається лише план. Основна частина триває до
35 хв.;

в) підсумкова частина — короткі висновки й узагальнення на основі
матеріалу, що розглядався, стислий аналіз виступів, а за потреби — їх
доповнення чи уточнення, підсумки сказаного, спонукання учнів до
формування в собі позитивних якостей, про які йшлося, завдання для
самостійної роботи над собою, рекомендування певної літератури для
самостійного читання;

г) підсумкове слово класного керівника (5—7 хв.). Класний керівник має
подбати, щоб учні не були пасивними слухачами і спостерігачами, а брали
активну участь у проведенні цього заходу.

Тему класної години доцільно дати учням заздалегідь, а також розподілити
необхідну літературу, підготувати питання, які їх цікавлять, зібрати
місцевий матеріал (цифри, факти, спогади тощо).

Важлива роль у позакласній виховній роботі належить гурткам художньої
самодіяльності. Виховна цінність участі учнів у їх роботі полягає в
тому, що мистецтво естетично розвиває їх, пробуджує почуття
відповідальності, колективне переживання успіхів і невдач. Учні мають
змогу виявити свою творчість. Учасники художньої самодіяльності краще
розуміють і відчувають красу мистецтва і природи, людських стосунків,
більше тягнуться до книги. Ретельно слід підходити до репертуару
художньої самодіяльності.

Різноманітні форми та методи роботи з періодичною пресою передбачають,
зокрема, колективне читання й обговорення чергового номера газети, огляд
газет з певної теми, використання їх матеріалів на політінформаціях
тощо. Передусім необхідно дізнатись, які газети передплачують учні, як
вони їх читають, з ким і як обговорюють прочитане, що цікавить їх
найбільше.

Можна запланувати обговорення з учнями окремих матеріалів з газет,
виготовлення альбомів з газетних вирізок, ознайомлення школярів з
роботою місцевої друкарні й редакції та ін. Вчителеві самому слід
регулярно читати газети, добираючи матеріал для читання й обговорення на
політичні, моральні, спортивні та інші теми. Підібрані статті доцільно
поділити на такі, що призначені для читання вголос, для самостійного
читання і для переказу. Можна дати учням завдання: навчитися правильно,
грамотно читати конкретну статтю і переказувати її зміст. Розподіляючи
матеріал для читання, враховують уподобання учнів.

Щоб привчити їх грамотно читати періодичну пресу, варто запропонувати
таку пам’ятку: 1. Читати газету щодня. 2. Обов’язково читати статті, які
висвітлюють найактуальніші питання сьогодення. 3. Переглядати заголовки
всіх статей, що допоможе зосередитися на цінному матеріалі. 4. Потрібну
статтю читати уважніше, визначаючи в ній головне. 5. Звертати увагу на
незрозумілі слова, з’ясовувати за допомогою словника їх зміст. 6.
Читаючи газету, на політичній карті знайти місця, про які йдеться в ній.
7. Прочитане обговорювати на політінформаціях, а також із товаришами.

Випуск стінної газети — загальношкільної, класної, предметного гуртка,
сатиричної та інших, до якого слід залучати якомога більше учнів через
створення редакційних колегій, кореспондентської мережі. Така діяльність
сприяє розвитку спостережливості, вміння аналізувати, визначати власну
позицію щодо фактів і явищ життя.

Кожен черговий випуск газети повинен мати нове оформлення (крім
заголовка). Вивішувати газету доцільно в спеціально відведеному місці в
школі, щоб вона інформувала про стан справ у класі учнів школи.

Необхідно дбати також про культуру мови, стиль викладу.

Радіо- і телепередачі, художні фільми мають важливе значення у виховній
роботі. Крім передач Українського радіо, важливо слухати місцеве
радіомовлення, а також радіоцентри шкіл. У школах практикують спеціальні
радіопередачі про всі аспекти її життя і тих, хто так чи інакше
відзначився останнім часом. Шкільне радіо транслює репортажі з засідань
учнівського комітету, комісії дисципліни і порядку, іншу інформацію.
Радіопередачі виховної тематики слухають безпосередньо під час їх
транслювання або в магнітофонному запису. Учням пропонують визначити,
чим керувався у своїй поведінці герой радіопостановки, чи правильно
поводився з погляду моралі та права, в разі потреби коментують окремі
місця передачі. Нерідко класні керівники рекомендують учням прослухати
певну радіопередачу, а згодом у бесіді на класній годині використовують
цей матеріал. При цьому важливо вчасно прокоментувати інформацію.

Без перебільшень, першою школою сучасного школяра стали телеекран і
кіно. Дані соціологічних досліджень свідчать, що дві третини вільного
часу він віддає кінематографу, проводячи протягом року перед екраном
телевізора і в кінотеатрі стільки ж часу, скільки й у стінах школи.
Враховуючи вікові особливості дітей, у молодших школярів за допомогою
перегляду фільмів-казок і мультиплікаційних фільмів формують уявлення
про «добро» і «зло», відповідне ставлення до них.

З учнями середніх класів переглядають і обговорюють кінофільми на
морально-правові теми. Підлітків захоплюють сильні й горді герої
пригодницьких фільмів. Під час обговорення таких фільмів учні
усвідомлюють, за що борються, проти чого виступають їх герої.
Старшокласники з інтересом переглядають фільми детективного жанру.
Обговорення їх дає змогу вчителеві акцентувати увагу на різних
правопорушеннях і злочинах, на необхідності боротьби з ними.

Учитель покликаний допомогти учням глибоко і критично сприймати побачене
на екрані, правильно оцінювати події, явища, героїв, що сприяє
виробленню правильних уявлень про норми і правила поведінки. Проте
нерідко учні дивляться і кінопродукцію, адресовану дорослим, і не завжди
можуть правильно зорієнтуватися в її змісті, часто захоплюються саме
тим, що критикує автор, скептично ставляться до морально-правових норм
поведінки, які пропагує фільм. Якщо до того ж врахувати, що неповнолітні
надто захоплюються пригодницькими детективними фільмами, то стає
зрозумілим їх намагання наслідувати в своїх діях і вчинках героїв цих
фільмів. Тому педагоги повинні цікавитися, до яких кінофільмів вони
виявляють інтерес, і відповідно коригувати цю роботу.

Під час обговорення кінофільму створюються сприятливі умови для
відвертої розмови, з’ясування позиції кожного учня. Педагог має
можливість привернути їх увагу до проблем соціально-правового характеру,
формувати почуття поваги до закону, непримиренність до правопорушень
тощо.

Виховна робота передбачає екскурсії на підприємства, в музеї, на
виставки (про що вже йшлося раніше). З учнями середнього шкільного віку
влаштовують близькі прогулянки в парк, сад, поле, на берег річки, а
також одноденні походи (для старшокласників — кількаденні).

Індивідуальні форми виховної роботи

Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, що будь-який вплив на
дитину переломлюється через її індивідуальні особливості, через
«внутрішні умови». Необхідною умовою успішної індивідуальної роботи є
вивчення індивідуальних особливостей учнів. Щоб впливати на особистість,
треба її знати. Передусім важливо встановити довірливі, доброзичливі
стосунки між педагогами і вихованцями. Зробити це часом нелегко,
оскільки учні, які найбільше потребують індивідуальної виховної роботи,
нерідко підозріло ставляться до педагогів. Велике значення при цьому має
авторитет вихователя, знання ним вихованців, уміння швидко
зорієнтуватися у ситуації, передбачити наслідки своїх дій.

Така робота повинна бути систематичною, спрямовуватися не лише на
проведення бесід з конкретного приводу, а й наперед продуманих
профілактичних розмов та інших заходів з вихованцями.

‘ В індивідуальній виховній роботі осмислюють і визначають термін
педагогічного впливу: розрахований він на отримання очікуваних
результатів негайно чи внаслідок тривалого впливу на особистість. В
одних випадках реагують на вчинок одразу, в інших — детально аналізують
його і лише тоді вирішують, яких заходів виховного впливу вжити.

Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних
особливостей учня і його психологічного стану, темпераменту. В кожному
конкретному випадку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла
формуванню позитивних якостей чи усуненню негативних. Індивідуальний
виховний вплив здійснюють через безпосередній вплив педагога на
особистість учня або через колектив. Ці способи взаємопов’язані,
взаємодоповнюють один одного. Безпосередній виховний вплив на вихованця
педагог здійснює наодинці з ним або в присутності учнів, батьків,
педагогів (що посилює виховний вплив, проте зловживати цим не слід,
оскільки страждає почуття гідності дитини). В опосередкованому впливі на
вихованця між ним і педагогом з’являється нова ланка — колектив. Вплив
колективу може бути відкритий (вихователь явно ставить перед ним
завдання впливу на конкретного учня), або прихований (завдання ставиться
з таким розрахунком, що його виконання колективом само по собі позитивно
вплине на учня). У першому випадку вихованець знає, що виховний вплив
спрямований на нього, у другому — і він, і колектив можуть лише
здогадуватися про це.

В індивідуальній виховній роботі необхідно передбачити координування
впливів на учня педагогів, батьків і колективу. Така координація
здійснюється за умови щоденного аналізу результатів виховного впливу,
обміну думками з питань життя і діяльності вихованців.

Для успішного ведення цієї роботи потрібне її планування, що враховує
характеристики особистості й передбачувані результати виховного впливу
(проект особистості). Це дає змогу управляти процесом виховання,
координувати всі виховні впливи, поглиблювати й розширювати цілі та
завдання виховання. Наявність проекту на кожного (чи хоча б на
педагогічне занедбаного) вихованця робить індивідуальну роботу
педагогічне доцільною, цілеспрямованою.

В індивідуальній виховній роботі використовують позакласне читання,
колекціонування, гру на музичних інструментах, вишивання, малювання
тощо. Індивідуальні форми роботи нерідко пов’язують з груповими і
фронтальними.

Позакласне читання має на меті формування в учнів здорових читацьких
інтересів, вироблення культури читання. Педагог повинен пояснити дітям
та їх батькам, що і як слід читати, скільки відводити часу на позакласне
читання залежно від вікових та індивідуальних особливостей. Важливо, щоб
читання літератури було системним. Складаючи індивідуальний план читача,
слід враховувати вимоги до читання в конкретному класі. На матеріалі
прочитаних книг доцільно проводити бесіди, під час яких учні матимуть
можливість обмінятися думками про улюблені твори.

Корисно привчити дітей складати відгуки на прочитані книги.

Бажана в класі й бібліотечка. Вона може складатися з книг шкільної
бібліотеки і особистих книг учнів. Психологічний аспект значення такої
бібліотеки полягає в тому, Що книги постійно в полі зору учнів.

Особливої уваги потребують учні, які мало читають, і ті, хто читає
безсистемне. Для них слід цілеспрямовано підбирати книги.

Колекціонування позитивно впливає на загальний розвиток учнів, навчальну
діяльність і поведінку, розширює кругозір і пізнавальні інтереси, формує
дослідницькі навички, виховує цілеспрямованість і наполегливість.
Найчастіше школярі захоплюються колекціонуванням марок (філателія),
монет (нумізматика), художніх листівок, плакатів, репродукцій, рідше
збиранням колекцій мінералів, плодів і насіння. Педагог повинен
насамперед з’ясувати, кого і який вид колекціонування приваблює, яку
мету ставить кожен колекціонер, які має досягнення, з якими труднощами
-стикається, якої допомоги потребує, і на підставі цих спостережень
планувати роботу з учнівського колекціонування. В одному випадку
потрібно роз’яснити мету і значення колекціонування, в другому — дати
правильне спрямування, в третьому — допомогти практично щодо збирання,
оформлення і збереження матеріалів. Корисно організувати в класі
виставки і огляди учнівських колекцій, повідомляючи про це заздалегідь.
Всі експонати попередньо переглядає актив класу за участю педагога,
відтак складають план проведення виставки. Вчитель чи хтось із школярів
готує вступне й підсумкове слово. Учасники виставки мають коментувати
експонати.

Ефективність масових, групових та індивідуальних форм виховання зростає
за умови, що вони приведені у певну систему, пов’язані між собою і
доповнюють одна одну.

Цікавий досвід організації позакласної виховної роботи з учнями склався
у середній загальноосвітній школі № 1 м. Зимогір’я на Луганщині. Тут
педагогічним колективом створено навчально-виховні центри. Основна мета
їх роботи — забезпечення органічної єдності навчальної та позаурочної
діяльності учнів, виховних центрів школи, сім’ї і громадськості,
розвиток творчих здібностей дітей, організація диференційованої роботи з
ними. Таких центрів у школі сім: «Дитинство», «Здоров’я», «Екологічний»,
«Народознавство», «Точні науки», «Політехнічний», «Література і
мистецтво». Кожний з них став об’єднанням школярів за інтересами,
провідною формою організації їх позаурочної діяльності. Центри охоплюють
учнів 1 —12 класів.

Розміщені вони у відповідних шкільних навчальних кабінетах,
використовують частину рекреацій. Так, центр «Дитинство» займає класні
кімнати, де навчаються учні молодших класів, рекреації першого поверху,
дитячий майданчик. Матеріальною базою центру «Точні науки» є кабінет
математики і фізики, рекреації третього поверху. Діяльністю кожного
центру керує вчитель. Він координує методичну, гурткову та індивідуальну
роботи з учнями, спираючись на раду центру, яка затверджує режим роботи,
вносить пропозиції щодо її поліпшення, звітує перед учнями тощо. У
складі ради — вчитель-консультант та учні-консультанти, які надають
допомогу вчителям-предметникам у роботі зі слабкими учнями, беруть
участь в організації та проведенні різних заходів.

Форми роботи центрів зі школярами різноманітні: факультативи, гуртки,
фестивалі, конкурси, олімпіади, зустрічі, концерти, спортивні змагання,
туристичні походи та ін. Кожен центр проводить свої специфічні виховні
заходи. Так, центр «Точні науки» організовує шкільні олімпіади з
математики і фізики, готує їх переможців до районних олімпіад, проводить
декади математики і фізики, огляди знань з математики і фізики, фізичні
футболи, виготовлення наочних посібників, звітні виставки членів
математичного і фізичного гуртків, науково-практичні конференції юних
математиків і фізиків, математичні експреси, усні журнали тощо.

Учні цієї школи знають, що з 15-ї до 20-ї години вони можуть знайти для
себе справу до душі, що в центрі завжди готові допомогти виконати
домашні завдання, проконсультувати з будь-якого питання, тому радо йдуть
до школи й після уроків.

Виховні заходи з учнями 1—4 класів у школах доцільно організовувати до
19 години, з учнями 5—9 класів — не пізніше 20 години, з учнями 10—12
класів загальноосвітніх шкіл, ПТУ — не пізніше 21 години. Учням та їх
батькам слід систематично нагадувати про недоцільність перебування
неповнолітніх на вулицях після 20—21 години.

3. Позашкільні навчально-виховні заклади

Позашкільні навчально-виховні заклади — широкодоступні заклади освіти,
які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття
знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у
творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої,
юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва,
студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Такі заклади можуть бути комплексними і профільними. Комплексний —
творчі об’єднання за інтересами (гуртки, секції, ансамблі, театри тощо).
Профільний — забезпечує умови для розвитку природних нахилів та
інтересів дітей і підлітків, задоволення їх потреб з певного напряму
діяльності. Усі вони працюють за річним планом, навчальний рік у них
починається, як правило, 10 вересня поточного року і закінчується 26
травня наступного року.

Набір учнів відбувається як на безконкурсній основі, так і за конкурсом,
умови якого виробляє сам заклад. Навчально-виховний процес здійснюється
диференційовано, відповідно до індивідуальних можливостей дітей та з
урахуванням їх вікових особливостей.

Палаци та будинки дитячої творчості організовують гуртки (наукові,
технічні, мистецькі, спортивні тощо), творчі колективи художньої
самодіяльності (хори, оркестри, ансамблі пісні й танцю, театральні
колективи та ін.), клуби любителів природи.

Центри і станції юних техніків проводять серед школярів роботу в галузі
техніки, організовуючи гуртки радіотехнічні, авіамодельні,
фотолюбителів, телемеханіки та інші.

Центри і станції юних натуралістів мають на меті виховання в учнів
любові й інтересу до природи, формування у них умінь і навичок
дослідницької роботи. Працюють гуртки юних городників, тваринників,
садоводів, механізаторів сільського господарства та ін.

Центри та станції юних туристів організовують подорожі школярів за межі
постійного проживання для відпочинку і вивчення рідного краю та інших
країн. Подорожі можуть бути пішохідними, лижними, автомобільними,
авіаційними, велосипедними, водними, залізничними, комбінованими.

Дитячі спортивні школи готують на базі всебічного фізичного розвитку
кваліфікованих спортсменів. У таких школах працюють секції з окремих
видів спорту, а в них — навчальні групи за статтю, віком і ступенем
спортивної підготовки учнів.

Дитячі залізниці сприяють розширенню технічного кругозору та розвитку
технічної творчості учнів, допомагають в організації професійної
орієнтації.

Дитячі бібліотеки надають практичну допомогу школярам у засвоєнні ними
знань з основ наук, сприяють розвитку читацьких інтересів, вихованню
читацької культури, любові до книги.

У 1521 позашкільній установі займається понад 1 млн. 250 тис. дітей. З
ними працює понад 3,5 тис. педагогічних працівників.

Як і в позакласній, у позашкільній виховній роботі використовують
масові, групові та індивідуальні форми виховання дітей. У цих закладах
читають лекції про досягнення науки і техніки, організовують зустрічі з
діячами науки, техніки, мистецтва, проводять виставки дитячої творчості,
олімпіади, огляди, конкурси та ін. Групові форми виховної роботи
зосереджують учнів на діяльності гуртків, секцій, клубів, студій та ін.
Індивідуальна форма роботи передбачає виконання школярами творчих
індивідуальних завдань, заняття з навчання гри на музичних інструментах,
образортворчу діяльність у художніх школах тощо.

Творчі об’єднання у цих закладах класифікуються за трьома рівнями:

Початковий — творчі об’єднання загальнорозвиваючо-го спрямування, що
сприяють виявленню творчих здібностей дітей, розвитку їх інтересу до
творчої діяльності.

Основний — творчі об’єднання, які розвивають стійкі інтереси дітей та
учнівської молоді, дають їм додаткову освіту, задовольняють потреби у
професійній орієнтації.

Вищий — творчі об’єднання за інтересами для юних талантів, обдарованих
дітей та юнацтва.

Відповідно до рівня класифікації визначають мету і перспективи
діяльності творчого об’єднання, його чисельний склад, кількість годин
для опанування програми тощо.

Важливим завданням позашкільних установ є надання школам допомоги в
організації позакласної виховної роботи з учнями. В Україні діє три
державні позашкільні заклади — еколого-натуралістичний центр, центр
науково-технічної творчості, центр туризму і краєзнавства. Як
науково-методична установа функціонує Національний центр естетичного
виховання. Набуло поширення створення позашкільних навчально-виховних
закладів нового типу: навчально-дослідницьких та творчо-виробничих
центрів творчості, туризму, краєзнавства, шкіл мистецтва,
спортивно-технічних шкіл, клубних закладів, театральних комплексів,
соціально-педагогічних комплексів, кіноцентрів, міжшкільних клубів тощо.

За участю вихованців позашкільних закладів щороку проводять
Всеукраїнські конкурси «Наукова зміна», «Таланти твої, Україно»,
виставки, олімпіади, турніри, конкурси.

Вимоги до діяльності позашкільних установ випливають із загальних
принципів організації позакласної та

позашкільної роботи, що передбачають органічний зв’язок позашкільних
установ з виховною діяльністю школи; узгодженість дій з виховною роботою
дитячих та юнацьких організацій, сім’ї і громадськості; масове охоплення
дітей за умови дотримання добровільності щодо участі в гуртках і секціях
позашкільних установ; поєднання масових, групових та індивідуальних форм
виховної роботи; вільний вибір дітьми характеру творчої діяльності;
стимулювання їх активної творчої діяльності.

Література

Бабанский Ю. К., Победоносцев Г. П. Комплексний подход к воспитанию
школьников. — М., 1980.

Закон України «Про освіту». — К., 1991.

Концепція безперервного національного виховання. — К., 1994.

Подласьт Й. П. Педагогика. — М., 1999.

Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного
виховання. — Івано-Франківськ, 1996.

Кобзар Б.С. Громадськість і виховання. — К., 1973.

Кобзар Б.С., Харінко Н.Ф. Проблеми виховання в позашкільних закладах. —
К., 1969.

Концепція позакласної виховної роботи в загальноосвітній школі. — К.,
1991.

Суходольська Л.В., Фіцула М.М. Методика виховної роботи. — Тернопіль,
1998.

Положення про позашкільний навчально-виховний заклад//Законодавство
України про середню освіту. Бюлетень законодавства і юридичної практики
України. — 1999. — № 9. — С. 239—246.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *