Громадсько-патріотичне виховання учнівської молоді в україні в контексті сучасності. 

ГРОМАДСЬКО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ в Україні в контексті
сучасності

У статті зроблено спробу показати сучасний стан, особливості та
перспективи розвитку патріотичного виховання в Україні.

Одним із показників духовно-морального розвитку особистості є ставлення
до своєї країни, її духовних та культурних цінностей, до
співвітчизників. Зміни, що відбулися в суспільній свідомості за останні
роки, невизначеність і суперечливість у питаннях державотворчої
ідеологічної доктрини призвели до того, що наше суспільство фактично
позбавилося ціннісних орієнтирів, суперечливими стали його духовні і
моральні ідеали. Внаслідок цього ціннісні установки молоді формуються
багато в чому як агресивні та руйнівні стосовно особистості, родини,
держави. Особливої руйнації зазнають патріотичні почуття молодого
покоління. У зв’язку з цим виховання патріотизму як духовно-моральної
якості студентської молоді, майбутньої інтелектуальної, культурної,
політичної, бізнесової еліти України, є сьогодні одним з пріоритетних
завдань не тільки у педагогічній науці, але й у процесі державотворення.
Провідним шляхом вирішення означеного завдання є створення ефективної
системи патріотичного виховання студентської молоді, змістовним
компонентом якої є духовно-культурна спадщина народу України.

Проблемам, пов’язаним з вихованням патріотизму молодого покоління,
присвячені численні дослідження провідних українських науковців:
взаємозв’язок патріотичного, громадянського та національного виховання
висвітлено в працях В. Гонського, М. Качура, О. Коркішко, І. Мартинюка,
В. Паплужного, Ю. Римаренка, О. Сухомлинської, Г. Шевченко та ін.;
національно-патріотичне виховання на традиціях українського народу
розглядали О. Вишневський, О. Гевко, М. Стельмахович, М. Щербань та ін.;
розвиток теорії та практики виховання, в тому числі національного і
патріотичного, на засадах православної моралі досліджено в роботах М.
Євтуха, В. Зеньківського, Т. Тхоржевської, К. Ушинського тощо.

Здобувши незалежність, молода українська держава на початку XXI сторіччя
переживає тяжкі часи — політична і економічна кризи, інші проблеми, які
неодмінно з’являються у переломні для суспільства часи, коли
визначаються орієнтири, відбувається переоцінка цінностей.

Побудова і розвиток держави як цивілізованого члена світового
співтовариства неможлива без патріотичного виховання її громадян. Тому
на сучасному етапі в Україні патріотичне виховання розглядається як один
з найважливіших компонентів політичної соціалізації.

Але в деяких регіонах країни патріотизм став перероджуватися в
націоналізм. Тому виникла необхідність розробки державних програм
виховання патріотизму й толерантності. Неабияку значимість має
формування патріотизму шляхом патріотичного виховання. У період
соціальних перетворень у сучасному українському суспільстві актуальність
здобувають формування ціннісних світоглядних підстав виховання, нового
виховного потенціалу системи освіти; забезпечення спадкоємності між
поколіннями на основі громадської згоди у дусі формування культури миру
й терпимості. Тому духовно-моральне становлення молоді, підготовка її до
самостійного життя є найважливішою складовою розвитку суспільства та
держави [5, с. 10-11]. І тут на перший план виходять питання визначення
конкретних цілей і завдань виховання, моделювання виховного простору з
метою забезпечення самовизначення особистості, створення умов для її
самореалізації.

Патріотизм у науковій літературі визначається як одне із найглибших і
найбільш стійких людських почуттів. Упродовж практично всього XX ст.
робота національно свідомої інтелігенції по прищепленню молоді
українського патріотизму зустрічала не тільки сильну протидію з боку
органів державної влади, але й суттєвий психологічний опір самого
населення [1, с. 65]. За роки державної незалежності у східних і
південних регіонах країни цей опір не тільки не ослаб, але й подекуди
набирає навіть агресивних форм. Тим більше, що проблема національного та
патріотичного виховання на практиці нерідко зводиться до бюрократичних
заходів на зразок тих, якими відзначались колись революційні свята та
дні народження вождів. Тому, своєчасним та важливим для політичної науки
та практики політичного процесу є визначення конкретних цілей і завдань
патріотичного виховання, моделювання виховного простору з метою
забезпечення самовизначення особистості, створення умов для її
самореалізації.

Прийняття Верховною Радою Закону України «Про загальнодержавну програму
патріотичного виховання молоді на 2004-2008 роки» [6] змушує звернутися
до цієї проблематики. Програма патріотичного виховання молоді занадто
декларативна. Механізм реалізації цих завдань на практиці не визначено.
Вони не підкріплені ні фінансово, ні організаційно. Україні об’єктивно
необхідна ґрунтовна й послідовна політика патріотичного виховання. Щодо
цього сумнівів ні в кого не виникає. В умовах, коли триває знецінення
традиційних моральних норм і цінностей зберігається невизначеність в
оцінці подій історичного минулого українського народу. Єдина державна
політика і державна система патріотичного виховання молоді потрібна, як
ніколи. У Верховній Раді проблема патріотичного виховання молоді стала
обговорюватися лише останні 3-4 роки, у зв’язку з прийняттям за основу
Загальнодержавної програми патріотичного виховання молоді на 2004-2008
роки [6]. Нормативне регулювання цього питання почалося з Розпорядження
Президента України «Про заходи щодо дальшого вдосконалення системи
патріотичного виховання молоді» у 2001 році [8]. У 2002 році були
прийняті Укази Президента України «Про додаткові заходи щодо посилення
турботи про захисників Вітчизни, їх правового і соціального захисту,
поліпшення військово-патріотичного виховання молоді» [9] та «Концепцію
допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді» [10],
Постанова Верховної Ради України у 2003 році затвердила «Заходи Кабінету
Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сферах
національно свідомого і патріотичного виховання молодого покоління та
забезпечення умов його розвитку» [7]. Але цього явно недостатньо.

Історія патріотичного виховання в Україні нараховує не одне сторіччя й у
різні періоди мало різну специфіку. При цьому коріння його залишалося
незмінним і традиційно було обумовлене боротьбою й боями із зовнішніми
ворогами. Саме боротьба за незалежність дозволила справді розкритися
патріотичному потенціалу українського народу.

Проблеми соціально-економічного становища українського суспільства на
сучасному етапі, зниження рівня життя більшості населення, його
розшарування, знецінення традиційних моральних норм і цінностей,
пропаганда жорстокості, бездуховності, насильства, невизначеність в
оцінці подій історичного минулого українського народу негативно вплинули
на моральні цінності підростаючого покоління. Рівень масової культури
досить низький. Культ насилля і розпусти практично заполонив наші
екрани, де мало не на кожному каналі ми можемо побачити аморальні чи
агресивні сцени. Зарубіжні фільми часто пропагують західну систему
цінностей, виховувуючи у молоді культ споживацтва, прагнення до
насолоди, вседозволеності. Загрозливого поширення серед молоді набули
такі соціально небезпечні хвороби, як туберкульоз, СНІД, наркоманія,
хвороби, що передаються статевим шляхом. Україна за темпами
розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу займає одне з перших місць серед
європейських держав. Порівняно з початком 90-х років скоротилася
кількість молоді, що займається фізичною культурою та спортом.

На наших очах виростає покоління молодих людей позбавлених почуття
національної гідності, гордості, якому насаджується безкультур’я,
нівелюється совість, деградується мораль, честь, справедливість та
меркантилізм, манкурство.

Постає необхідність розв’язання на державному рівні найгостріших
проблем, пов’язаних з вихованням патріотизму та формування національної
свідомості населення України як основи консолідації суспільства і
зміцнення держави. В Стратегії національної безпеки України
зазначається, що заради консолідації українського суспільства слід
поширювати серед різних соціальних, вікових, освітніх, культурних верств
Українського народу ідею спільності історичної долі, переваг тісної
співпраці і взаємодопомоги, безпосередньої залежності успішності кожного
громадянина України від рівня єдності українського суспільства, що
сприятиме формуванню національної ідеї в її широкому, світоглядному
розумінні.

Але особливу увагу потрібно приділяти саме молоді. Патріотичне виховання
молоді сьогодні є одним з найголовніших пріоритетів гуманітарної
політики в Україні, важливою складовою національної безпеки України.
Ставлення владної еліти до виховання молоді на кращих зразках історії
рідного народу, його досвіду, традицій, освіти та культури, вищих
християнських ідеалів, є лакмусовим папірцем її справжніх намірів у
будівництві соборної самостійної держави національного типу.

Метою національно-патріотичного виховання є формування у молодого
покоління високої патріотичної свідомості, почуття любові до України,
пошани до видатних вітчизняних історичних діячів, готовності до
виконання громадянських і конституційних обов’язків. Патріотичне
виховання включає у себе соціальні, цільові, функціональні,
організаційні та інші аспекти. Головною складовою патріотичного
виховання є формування у молоді любові до рідної країни, що здійснюється
в першу чергу сім’єю, безпосереднім соціальним оточенням через
передавання певних культурних традицій, звичаїв, обрядів, вірувань.
Значну увагу патріотичному вихованню молоді приділяють органи державної
влади, які здійснюють його переважно через формування готовності до
захисту Вітчизни, поваги до до чинного законодавства та засад
демократичної, правової держави, поваги до української історії, видатних
пам’яток культури.

Виховання молоді на кращих прикладах життя борців за становлення
української державності є одним з найбільш важливих шляхів формування
історичної пам’яті. Патріотичне виховання молоді сприяє конструюванню
національного історичного наративу через донесення до молоді правдивої
інформації про героїчне минуле українського народу та звільненню історії
від ідеологічно заангажованих, а то й відверто маніпулятивних трактувань
радянсько-імперської доби.

Організовуючи виховну роботу з патріотичного виховання, потрібно
враховувати, що в Україні історично склався широкий спектр
регіонально-політичних та регіонально-культурних відмінностей, існує
неоднозначне ставлення населення до багатьох подій минулого та
сучасності. Cаме патріотизм, громадянськість повинні об’єднувати
українців, зберегти те, що протягом століть було нашою метою, –
незалежну державу. Одним із важливих об’єднавчих чинників у суспільстві
може слугувати збереження культурної та історичної спадщини.

Сьогодні основною метою патріотичного виховання є формування
морально-політичних, професійних, психологічних і фізичних факторів, що
визначають усвідомлене прагнення особистості, соціальної групи до
патріотичної діяльності. Патріотичне виховання починається з пізнання
цінності Батьківщини [2, с. 28]. Тому одним з найважливіших завдань
сучасної освіти є формування понять Батьківщина та Вітчизна. Батьківщина
містить у собі все різноманіття соціальних і природних факторів, що
поєднуються поняттями батьківщина, мікрорайон або село, місто або район.
У процесі свого розвитку людина поступово усвідомлює свою приналежність
до родини, колективу, класу, школи, народу. Вершиною патріотичного
виховання є усвідомлення себе громадянином України [З, с. 159].

У пострадянській Україні ідеологічна робота в колишньому її виді
виявилася згорнутою, втратила властивий їй раніше системний характер. І
це цілком зрозуміло, тому що змінилися всі ідеологічні конструкції
державного «фундаменту». Але помилково було б думати, що ідеологічна
робота й сам виховний процес зникли зовсім. Просто ті підходи й
цінності, на основі яких вони починали будуватися, ішли врозріз із
інтегрованою, консолідованою системою духовних цінностей більшості
українців, і ця обставина не дозволяла набувати їм явних форм. У
результаті створювалася видимість відсутності ідейної основи виховання,
його цільової спрямованості, методологічних та ідеологічних орієнтирів,
певного русла й фарватеру [4, с.75].

Поступово починає вимальовуватися державно орієнтована модель
громадсько-патріотичного виховання підростаючого покоління.

Основними напрямками патріотичного виховання стають:

ставлення до держави (державно-патріотичне виховання, орієнтоване на
національні інтереси, — патріотизм, почуття відданості);

ставлення до суспільства (громадське виховання, орієнтоване на виховання
соціальних якостей особистості — громадянськості, поваги до закону,
соціальній активності й відповідальності );

ставлення до культури (повага до культурних цінностей і досягнень,
виховання духовності, національної самобутності);

ставлення до професії (розуміння суспільної значимості своєї професії,
відповідальність за якість своєї праці);

• ставлення до своєї власної особистості як унікальної цінності.

Відповідно до цієї моделі, Україна розглядається як держава із
самобутньою національною й політичною культурою, з особливим українським
національним характером, неповторною специфікою українського. Формування
нової української ідентичності означає побудову нової політично сильної
й економічно багатої української держави, зі збереженням кращих традицій
української національної й політичної культури.

Формування патріотизму — це процес, що має лише відносну завершеність на
кожному своєму етапі. З віком цей процес лише видозмінюється в тому
розумінні, що в ньому все більшу роль починають відігравати вже
сформовані риси, установки, орієнтації людини, а вплив нових життєвих
ситуацій, нових ідей неминуче переломлюється через грані вже сформованої
особистості .

Таким чином, політичні перетворення, які відбуваються в українській
державі, необхідність гуманістичної спрямованості суспільного розвитку,
зміна ідеологічних орієнтирів, перетворення в економічному житті,
впровадження ринкових механізмів вимагають формування вільної, активної
і, головне, творчої особистості, яка здатна не лише правильно
зорієнтуватися в нових умовах, досягти повної реалізації власних
здібностей та можливостей, а й здійснити цілеспрямовані перетворення
навколишньої дійсності на користь усього суспільства.

Список використаної літератури:

Андреева Т.М. Социальная психология. — М: МГУ, 1980. — 415-с.

Арефьева Г.С. Общество, познание, практика. — М., Мысль, 1988.

Безпалько Т.Г. Патріотичне виховання учнів в системі історичного
краєзнавства / Т.Г. Безпалько, Л.Г. Лис // Історичне краєзнавство в
системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи: Наук, зб. —
Кам’янець-Подільський, 2002. — С. 158-161.

Виховання національно свідомого, патріотично зорієнтованого молодого
покоління, створення умов для його розвитку як чинник забезпечення
національних інтересів України: інформаційно-аналітичні матеріали / Кол.
авторів: В. Головенько та О. Яременко (керівники) та ін. К.: Державний
ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003. — 191 с.

Пащенко Д. Патріотичне і національне виховання — складові становлення
громадянина // Шлях освіти. — 2002. — № 1. — С. 9-14.

Постанова Верховної Ради України від 22.09.2004 № 2033-IV «Про прийняття
за основу проекту Закону України про Загальнодержавну програму
патріотичного виховання молоді на 2004-2008 роки» // HYPERLINK
«http://zakonl.rada.gov.ua/cgi-» http://zakonl.rada.gov.ua/cgi-
bin/laws/main. cgi

Постанова Верховної Ради України «Про заходи Кабінету Міністрів
України щодо захисту національних інтересів держави у сферах національно
свідомого і патріотичного виховання молодого покоління та забезпечення
умов його розвитку» від 22 травня 2003 р. № 865 // Офіційний вісник
України. — 2003. — № 24. — С. 31.

Розпорядження Президента України «Про заходи щодо дальшого вдосконалення
системи патріотичного виховання молоді» від 29 червня. 2001 р. //
Урядовий кур’єр. — 2001. — 5 липня. — С. 10.

Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо посилення турботи про
захисників Вітчизни, їх правового і соціального захисту, поліпшення
військово-патріотичного виховання молоді» від 21 лютого 2002 р. // Уряд,
кур’єр. — 2002. — 6 березня. — С. 15.

Указ Президента України «Про Концепцію допризовної підготовки і
військово-патріотичного виховання молоді» // Державний вісник України. —
2002. — № 21. — С. 15.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА

Демешкевич Володимир Андрійович – практичний психолог та соціальний
педагог Вишняківської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів
Кіровоградської районної адміністрації Кіровоградської області.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *