СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКИЙ ВІДДІЛ ОСВІТИ
ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ СМІЛЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
СМІЛЯНСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ №7
СМІЛЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Б. Хмельницького 51а, м. Сміла, Черкаська область, 20706
тел. (04733) 3-63-98, 3-44-68, email: HYPERLINK
“mailto:[email protected]” [email protected] , код № 21380722
Причини професійного (емоційного) вигорання та професійної деформації
педагогічного працівника. Аналіз макроподій (сильні і одноразові) та
мікроподій (часто повторюються), які впливають на професійне вигорання
та професійну деформацію педагогічного працівника.
В роботі вказано чинники, що є серйозною загрозою професійного
вигорання вчителя, фактори які спричиняють появу синдрому самовигорання.
Наведено приклади окремих тенденцій розвитку професійних
деструкцій.
Сподіваюся, що робота допоможе колегам вберегтися від наслідків
тривалого професійного стресу.
Учитель початкових класів
Смілянської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів № 7
Смілянської міської ради
Черкаської області
Ганжа Т. М
Професія педагогів належить до так званих хелперських (від
англ. Help – допомагати), оскільки повязані з роботою в системі
«людина-людина», тривалим міжособистісним спілкуванням, а також наданням
підтримки й допомоги підопічним. Саме в цих людей дуже високий ризик
психічних і соматичних реакцій на напружені ситуації на роботі. У даний
час у Міжнародній класифікації хвороб навіть виділяють окремий
стан –«Професійний стрес», визначаючи його як стрес пов’язаний із
труднощами керування своїм життям. Один із наслідків тривалого
професійного стресу-синдром професійного вигорання.
Сьогодні під професійним вигоранням розуміють захисну
поведінку, спрямовану на уникнення або зменшення витрат на емоції. У
людини зменшується сила волі, загострюються індивідуальні особливості й
деякі риси характеру.
Емоції по праву можна назвати одним із основних інструментів у
роботі педагогів. Дуже важливо протягом багатьох років підтримувати цей
«інструмент» у порядку та зберігати позитивний емоційний діалог із
учнями, батьками та колегами. Співробітник, виснажений емоційно, через
декілька років професійної діяльності може сам собі сказати: «Я не можу
більше турбуватися про інших, у мене не залишилось почуттів, мені нічого
віддавати, я виснажений».
Одним із найсерйозніших факторів ризику розвитку синдрому
вигорання – неможливість співробітника швидко й чітко розмежовувати своє
«Я професійне» та «Я людське». Ідеальний варіант – на роботі виконувати
свої професійні обов’язки, заощаджуючи емоції для сім’ї та близьких. І
навпаки, після закінчення робочого дня на деякий час забути всі проблеми
на роботі. Дуже важливо розуміти: якщо емоційне напруження не спадає під
час роботи, воно найчастіше проявляється вдома. Нерідко потреба в самоті
та обмеженні спілкування призводить до серйозних конфліктів із дітьми та
близькими (аж до розпаду сім’ї).
Але як складно визначити ту міру співчуття та допомоги, яку ми
можемо надати іншим без втрат для себе! Адже говоріння як «віддавання»
себе для більшості з нас – це один сенс життя. Саме у стані емоційного
підйому, коли робота «горить» у руках, ми даруємо часточку себе іншим.
Спілкуючись з учнями, їхніми родичами, колегами, ми постійно
знаходимося між «Я» й «Ти». Тому дуже важливо знати, що ризик вигорання
дуже великий у тих, хто зовсім забуває про «Я» і цілком розчиняється в
«Ти».
У діаметрально протилежній ситуації, яка швидко призводить до
вигорання, професіонал віддаляється від підопічних і колег – просто не
підпускає інших до себе. На спілкування він іде лише через «треба». Це
характерно для людей, яким важко спілкуватися.
Серйозну загрозу у формуванні професійного вигорання становить
особливий вид порушень діяльності емоційної сфери –алекситимія
(неможливість виражати словами свої почуття). Як правило, алекситимія
супроводжується дуже високим рівнем тривожності, через що людина
звертається по психотерапевтичну допомогу.
Слід зазначити, що професійне вигорання дуже часто розвивається в
тих, кого ми називаємо трудоголіками. Ідеться про людей, які не
просто багато й успішно працюють, а «тікають» від життя на роботу, ,
працюють вдома й на вихідних, термінові справи – усе це сигнал реальної
загрози для розвитку синдрому вигорання.
(
:
H
J
X
Z
?
2 і традиції виховання. Дуже важливі економічна стабільність, віра. До
ресурсів належать також гарний стан здоров’я , наявність сихологічної
підтримки та медичної допомоги. До свідомості педагогів слід довести
такі науково вивірені твердження, що до емоційного згорання найчастіше
приводять позиції учителів, які вірять чотирьом міфам: 1) «Мені не можна
помилятися»; 2) «Я повинен бути стриманим»; 3) «Я не маю права бути
упередженим»; 4) «Я повинен бути у всьому прикладом для наслідування».
Тому недоцільно входити у професію з установками надзвичайно високих
стандартів, гіпервідповідальністю. Не можна поєднувати особисту і
професійну самооцінку, бо тоді фахівець руйнується як цілісність. Він
старається працювати швидше як придуманий, ніж реальний педагог. Такий
учитель ніби стоїть на п’єдесталі своєї непогрішності й виключності. У
нього дуже високі вимоги до себе, його уявлення про хорошого вчителя
складають образ абсолютної професійної досконалості. При зустрічі з
реаліями шкільного життя такі педагоги відчувають емоційний шок тому, що
дійсність не відповідає їхнім очікуванням. З кожною невдачею у такого
вчителя посилюється дратівливість, втома, скорочується дистанція до
професійних хвороб.
Професійна деструкція – багаторічне виконання однієї і тієї ж
професійної діяльності, що призводить до появи професійної втоми,
збіднення репертуару способів виконання діяльності, втрати професійних
вмінь і навиків, зменшення працездатності.
Назву лише окремі тенденції розвитку професійних деструкцій, котрі
виділив Е.Д.Зеєр (Зеєр, 1997, С.133-136):
1)низька професійна мобільність, невміння пристосуватись до нових умов
праці;
2) згортання професійних даних, що були сформовані раніше, послаблення
професійного мислення;
3) поява деформацій особистості (емоційне виснаження, а також
деформована професійна позиція: «ніхто не знає так як!», «що тих учнів
вчити, якщо вони нічого не хочуть знати?»
Для підтримки відповідного іміджу педагог повинен мати внутрішні ресурси
і добре усвідомлювати свої реальні можливості.
На основі цього можна стверджувати, що успішна педагогічна діяльність
спонукає до серйозної праці як над професійними якостями, так і над
особистісними.
Оскільки в освіті працює багато жінок, то варто звернути увагу на
результати досліджень в сфері кар’єрних орієнтацій. У жінок виявлені
значимі позитивні кореляції щодо впливу на ріст емоційного вигорання
таких кар’єрних орієнтацій, як стабільність та інтеграція стилів життя.
Оскільки неможливо задовільнити потребу в стабільності і оптимальному
співвідношенні кар’єри, особистого життя і саморозвитку, то це
призводить до росту внутрішньої напруги. Якщо людина прагне зробити
кар’єру, то жодної стабільності і гармонії в особистому житті не буде.
За значні успіхи на роботі, дуже часто треба платити високу ціну –
нестабільністю або негараздами в особистому житті. Отже, формування
трудоголізму це є згода постійно платити цю високу ціну.
Є ще і другий бік медалі: відсутність можливості реалізації більшості
кар’єрних прагнень призводить до підвищення рівня емоційного вигорання,
оскільки будь-яка фрустрація потреби спричиняє підвищення рівня
внутрішньої напруги. Тобто успіхи в роботі, можливість зробити кар’єру –
це можливість задовільнити свої амбіції, прагнення в самоствердженні. І
це також може бути тим грунтом, на якому добре розвивається трудоголізм.
Не існує єдиних поглядів на причину появи синдрому вигорання.
Виділяються три групи чинників, що виконують істотну роль в розвитку
синдрому “емоційного вигорання”: рольовий (рольова невизначеність),
організаційний (зміст діяльності) і особистісний (незадоволеність
професійним зростанням). Ряд дослідників вважають основними передумовами
вигорання наявність організаційних проблем. В той же час інші дослідники
вважають важливішими особистісні характеристики (низька самооцінка,
високий невротизм, тривожність).
Проблема професійного “вигорання” особливо у загальноосвітніх
закладах є досить актуальною. Руйнівному впливу піддається фізичне
здоров’я й психологічний стан вчителя, що не може не позначатись на
працездатності та результатах роботи педагога, негативно впливати і на
учнів, і на колег. Оскільки, проблема є багатогранною і немає жодного
загального підходу до її розгляду, то і розв’язання її має бути
комплексним. Проінформованість може позитивно вплинути на вияви
професійної мотивації педагогічних працівників, формування позитивного
професійного мислення, пошук інноваційних шляхів підвищення ефективності
діяльності працівників закладів освіти.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
