Формування життєвої компетентності дошкільника через провідну діяльність – гру

Формування життєвої компетентності дошкільника через провідну
діяльність – гру Флорінська Н. Г.

Вихователь ДНЗ №18

М. Умань

Ігри на розвиток пам `яті для дітей молодшого дошкільного віку.

Пам’ять дозволяє людині забезпечити безперервність психічного життя. Ми
знаємо, що ми живемо, якщо пам’ятаємо себе. Залежно від того, що
запам’ятовує людина, розрізняють пам’ять рухову (запам’ятовування
власних рухів, вироблення навичок), емоційну (пам’ять почуттів), образну
(образи сприйняття, мислення й уяви), словесно-логічну (збереження
думок, загального змісту інформації, що запам’ятовується).

Види пам’яті тісно пов’язані один з одним і не існують ізольовано. Однак
залежно від інтенсивності використання в діяльності яких-небудь ситуацій
виникає домінування певних видів пам’яті, обумовлене активністю
мислення, сприйняття, уяви.

У віці 3—4 років пам’ять дитини є центральною функцією, що визначає інші
психічні процеси. Мислити для дитини в цьому віці означає згадувати,
тобто спиратися на свій колишній досвід або видозмінювати його. Завдяки
дуже гарній пам’яті дитина набуває здатності діяти в плані загальних
уявлень. Якщо раніше дитина була під владою конкретної ситуації, то
тепер її мислення перестає бути наочнодіючим.

Малюк стає здатним установлювати прості причинно-наслідкові зв’язки між
подіями та явищами, навіть якщо вони не отримані в безпосередньому
почуттєвому досвіді. У дитини з’являються здатність і прагнення якось
пояснити й упорядкувати для себе навколишній світ.

Варто врахувати, що пам’ять дитини у віці 3—4 років є мимовільною: вона
не ставить собі за мету щось запам’ятати. Запам’ятовування відбувається
легко й природно, тому що в цьому віці домінують структури правої
півкулі мозку, які «відповідають» за зорово-емоційну пам’ять. Логічні
відділи лівої півкулі ще слабко сформовані.

Емоційна пам’ять уже сформована й допомагає дитині пізнавати світ. Це
історично було дуже важливо для виживання, і надалі саме емоційна
пам’ять допомагає формуванню інтуїції. Цікаво, що коли нейрофізіологи
намагалися перевірити резерви мозку людини й активізували певні його
відділи, то в деталях спливали спогади, здавалося давно забуті, у
вигляді зорових образів і спогади про емоційний стан людини в той час.
Це доводить, що людина фактично нічого не забуває, але не вміє витягати
в потрібний час необхідні спогади. Запам’ятовуючи емоційно, ми в змозі
запам’ятати всю картину цілісно. Ця особливість пам’яті дуже важлива,
тому що дитина ще не знає світ і не може відокремити важливе від
другорядного. Єдино важливим є інтерес дитини до предмета, емоційний
відгук, що викликала якась подія.

Подія для неї є цікавішою, образи та словесний матеріал легко, мимоволі
запам’ятовується, якщо вони викликають емоційний відгук. Дитина швидко
запам’ятовує вірші, особливо зроблені за формою: у них важливі
звучність, ритмічність і суміжність рими. Запам’ятовуються казки,
розповіді, діалоги з фільмів, коли дитина співпереживає героям. Чим
більш осмислений матеріал запам’ятовує дитина, тим ефективнішим є
запам’ятовування.

Смислова пам’ять розвивається поряд із механічною. Природа подарувала
дитині можливість запам’ятовувати колосальний матеріал без яких-небудь
зусиль із її боку. Дитина просто пам’ятає та використовує слова. Так, у
деяких родинах, де батьки розмовляють різними мовами, дитина засвоює
обидві мови. Використовуючи особливості розвитку пам’яті, побудували
свої програми раннього навчання Г. Доманн, М. В. Зайцев, Массару Ібука.
Вони довели, що дитина так само легко, як вигляд предметів, запам’ятовує
їхнє графічне позначення у вигляді слів. Максимально використовуючи
резерви механічної пам’яті, у цьому віці ми можемо легко навчити дітей
читати, що надалі відкриє дитині величезний світ книг.

Варто звернути особливу увагу на те, що запам’ятовування відбувається
природно й легко. У дитини віком 3—4 роки величезна життєва енергія,
дуже висока пізнавальна активність і радість відкриття цілого світу.
Якщо дитина в особі дорослого знаходить чуйну, зацікавлену в її пізнанні
людину, вона з більшим задоволенням вивчає світ. Саме в цьому віці дуже
важливо грамотно вгамувати спрагу пізнання, підбираючи різноманітний і
цікавий матеріал про навколишній світ.

Учені виявили, що саме до 3 років формується довгострокова пам’ять,
тобто дитина усвідомлює й пам’ятає себе як особистість. Спогади
викликають емоційні стани того часу та на все життя залишають відчуття
дитинства. У цей період формується почуття класної гідності. Спогади
раннього дитинства дозволяють усвідомити свій унікальний життєвий
досвід. Дитина починає розуміти, що вона неповторна як особистість.

Необхідно врахувати такі важливі моменти:

— частіше запитувати малюка про те, що він пам’ятає — цим ми даємо
можливість дитині зрозуміти, що цікавимося її особою;

— запитувати дитину про минулі події — це дозволить їй оцінювати події
й деякою мірою припускати, передбачати майбутнє;

— фіксувати увагу малюка на подіях минулого — це допоможе йому
запам’ятати у своїй свідомості спогади про певний порядок речей:
наприклад, підйом, умивання, сніданок, прогулянка і т. ін. — і дає
дитині почуття безпеки, відчуття стабільності життя, вона звикає
контролювати події у своєму житті;

— колекціонувати цікаві події — це не тільки розвиває малюка, але й
згуртовує , вашу родину. І хоча з віком чіткість спогадів втрачається,
залишається пам’ять про атмосферу радості й любові, що панувала тоді;

— показувати дитині сімейний альбом із фотографіями, відеоархів. Якщо
надходять листи від родичів, то є сенс показати фотографію родича,
нагадати дитині, що за рядками листа стоїть саме ця людина;

Ae

th

° iiii?““‹?wwww

4

8

gdAh»

— будьте обережні з телевізором! Дітям не рекомендується дивитися
телевізор понад 30 хвилин на день, і тим більше — рекламу: психіка
дитини ще нестійка, і вона не в змозі відірвати погляд від яскравих
картинок, механічно запам’ятовує і повторює нав’язливі рекламні слогани.
Необхідно стежити за тим, щоб інформація, одержувана з телеба’чення,
була різноманітною й пізнавальною.

У віці 4—5 років у дитини поряд з образним мисленням починає інтенсивно
розвиватися образна пам’ять. Крім запам’ятовування, важливу роль
відіграє збереження й відтворення інформації. Це залежить від кількості,
змістовності й міцності зв’язків нового досвіду людини з елементами вже
наявного в неї. Більша частина нашого досвіду зберігається й легко
витягується з пам’яті мимоволі, тобто без спеціальної мети запам’ятати.
Точніше було б сказати, що запам’ятовування — це не те, що ми змогли
запам’ятати, а те, що змогли витягти. Низкою експериментів із
дослідження пам’яті доведено, що людина запам’ятовує фактично будь-який
обсяг матеріалу, а витягти з пам’яті матеріал може лише при зовнішньому
стимулюванні певних зон мозку. Тому краще говорити не про те, що ми
можемо запам’ятати, а про те, що ми в змозі відтворити з певною метою,
тобто довільно, або безпідставно, тобто мимоволі.

У дітей 4—5 років пам’ять ще мимовільна, тобто дитина ще не вміє нею
керувати. Однак психічні процеси вже досить розвинені: так, увага стає
стійкою, дитина опановує прийоми мислення, може уявляти різні образи.
Усе це сприяє тому, що дитина може вчитися керувати своєю пам’яттю,
тобто запам’ятовувати інформацію довільно, за власною волею. При
довільному запам’ятовуванні дитина ставить за мету запам’ятати
що-небудь. Для цього малюку необхідно виконати дії із запам’ятовування
(а точніше було б сказати — із витягування певних образів за власним
бажанням).

Під час запам’ятовування людина встановлює максимальну кількість
зв’язків між різними частинами матеріалу, що запам’ятовує, і власним
досвідом. У дитячому віці запам’ятовування відбувається в процесі гри,
малювання, слухання казок, їхнього переказу. Чим більше видів
діяльності, до яких дитина включає об’єкт, тим легше вона його
запам’ятовує. У віці 4—5 років для запам’ятовування особливо ефективною
є сюжетно-рольова гра. Так, граючи в «магазин», дитина в змозі
запам’ятати назви п’яти-шести предметів, які їй треба купити. Узагалі до
цього віку дитина може втримати в пам’яті до п’яти-шести назв предметів
(з 10—15), зображених на картинках. Звичайно для цього необхідно, щоб
дитині було цікаво це заняття. У 4 роки, отримавши доручення від
дорослого, малюк, повторивши його, передає це досить точно іншій людині.
А дитина 5 років уже здатна запам’ятати сім-вісім предметів (із 10—15),
зображених на пропонованих картинках.

Якщо ми хочемо знати норми розвитку пам’яті в дітей 3—5 років, то варто
говорити про два види пам’яті: мимовільну й довільну.

Здатність до мимовільного, тобто без зусиль дитини, запам’ятовування
згодом утрачається. Довільна пам’ять — запам’ятовування з певними
зусиллями. Уміння запам’ятати й відтворити матеріал згодом зростає.
Справа в тому, що довільна пам’ять можлива при засвоєнні дитиною й
дорослим певних мнімотехнік, які дозволяють поступово відновити
матеріал, що запам’ятовується. Із віком дитина засвоює ці техніки
запам’ятовування, учиться запам’ятовувати.

Обсяг мимовільної пам’яті важко піддається підрахунку й контролю, тому
що він значною мірою залежить від інтересу дитини до матеріалу, тобто не
можна організувати однакові умови для всіх дітей, оскільки інтереси
різні, і треба перевірити це експериментально.

Обсяг довільного запам’ятовування легко піддається підрахунку. Але ці
дані нічого не скажуть про можливості дитини засвоювати різноманітний
матеріал, тому що вона використовує обидва види пам’яті.

Норми запам’ятовування можуть допомогти в оцінці здатності дитини
керувати психологічними процесами.

У міру зрілості психічних процесів малюк здатний виконати такі завдання:

1. Попросіть дитину виконати кілька дій поспіль: підвестися зі
стільця, обійти навколо стола, узяти книгу, підійти з нею до дверей,
постукати рукою в двері, відкрити її та повернутися на місце. У 3 роки
дитина виконує чотири-п’ять дій. У 3,5—4 роки — п’ять-шість дій.

2. Попросіть дитину відповісти, із ким вона живе, що вона їсть на
сніданок, у що любить грати, а також назвати три-чотири кольори, своє
ім’я, прізвище та повторити фрази.

У 4 роки дитина повторює чотири-п’ять цифр і складні фрази. У 5 років —
запам’ятовує шість-сім простих слів із 10.

Пропоную ігри для розвитку пам’яті та уваги для дітей середньої
групи, які можна проводити впродовж дня:

День народження ляльки.

Детектив.

Знайди потрібну іграшку.

В магазині.

Повтори всі слова, окрім зайвого.

Повтори за мною.

Швидкі слайди.

Картинки – веселики.

Для розвитку довільної пам `яті ,мовлення, комунікативних навичок
пропоную використовувати такі ігри:

Кіноархів.

Слідопит.

Чарівна кулька.

Знайди кольорову цифру.

Чарівна торбинка.

Моя родина.

У бабусі у селі.

Дуже важливо навчати дітей довільно викликати необхідні спогади,
формувати навички мислення.Для цього я використовую ігри:

Повторіть один за одним.

Де чий портрет?

Художник.

Зменшилося, чи додалося?

Завдання вихователя полягає в тому, щоб у пам `яті малюка постійно
відбувалися якісні та кількісні зміни. Щоб пам `ять дітей розвивалася та
збагачувалася тими знаннями, які для них стануть потрібними, необхідними
в їхній подальшій діяльності, спілкуванні. Звичайно, найкращим і
найефективнішим засобом продовжує залишатися гра.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Формування життєвої компетентності дошкільника через провідну діяльність – гру

Формування життєвої компетентності дошкільника через провідну діяльність
– гру Білінська А. І.,вихователь-методист ДНЗ №5, м. Жашкова, вул.
Набережна 25

к. т. 0982242846

«Формування життєвої компетентності дошкільника через

провідну діяльність – гру»

Кожна дитина народжується для життя серед людей. Навчити її жити в
гармонії з оточенням, домовлятися й укладати угоди, радіти спілкуванню з
дорослими та однолітками, організовувати продуктивну спільну діяльність,
орієнтуватися на норми припустимої та соціально схвалюваної поведінки,
здійснювати свідомі вибори, надавати перевагу одним людям і відмовляти у
прихильності іншим, виходити з конфліктів з найменшими втратами,
поводитися совісно навіть за умови відсутності контролю з боку дорослого
— все це вкрай важливо для дошкільника як особистості, що лише
розпочинає свій життєвий шлях.

Ми педагоги звертаємо увагу до таких важливих сторін соціального
розвитку малюка, як його гармонійна адаптація до нових умов життя та
соціалізація (засвоєння ним соціальних вимог і правил для нормального
функціонування в соціумі, прийняття норм співжиття в соціальній групі з
одночасним збереженням власної індивідуальності).

Зміни соціально-культурного життя в Україні трансформували цілі і
завдання педагогічної науки і практики, об’єктивували необхідність їх
наближення до проблем реального сьогодення, до складного,
багатовимірного і суперечливого життя. В національній, як і в
європейській, педагогіці все більше уваги приділяється концепції
компетентності, основна ідея якої полягає у формуванні особистості,
здатної у плинних умовах сучасного життя діяти адекватно, покладати на
себе відповідальність за когось-щось, конструктивно застосовувати набуті
знання і досвід у нових умовах, орієнтуватися при цьому на моральні
цінності. Компетентна особистість — життєздатна, вольова, оптимістична,
зорієнтована на життєвий успіх, схильна вчиняти логічно і раціонально,
оновлювати свої знання, збагачувати досвід, виявляти гнучкість,
самовдосконалюватися впродовж життя.

Компетентнісна стратегія відповідає вимогам сучасної доби, потребам

1

сьогодення, узгоджується з гуманітарним підходом до організації та
оцінки результативності дошкільної освіти. Як відомо, компетентнісний
підхід покладено в основу Базового компонента дошкільної освіти в
Україні та Базової програми розвитку дитини «Я у Світі». Ось чому жодний
педагог не може залишитися недостатньо поінформованим

щодо сутності цього підходу, змісту категорії «компетентності».

Компетентність — це здатність до самоповаги, самовдосконалення,
креативності, схильності до розв’язання складних проблем, гнучкості у
досягненні мети, володінні сучасними технологіями, гармонійній
інтеграції у життя та орієнтацію на гуманістичні цінності. Вітчизняні
фахівці, оперуючи поняттям «компетентність», здебільшого мають на увазі
здатність особистості розв’язувати життєві проблеми.

Поняття компетентності можна продуктивно використати, застосовуючи його
щодо життя як цілісності, всієї життєдіяльності дитини. В такому
контексті варто вживати поняття «життєва компетентність» як своєрідну
інтегративну характеристику дошкільника. Життєво компетентна дитина в
різних сферах і видах життєдіяльності, в різних умовах життя здатна
діяти адекватно, (відповідно до вимог навколишнього середовища),
конструктивно (доцільно, раціонально), продуктивно (досягати успіхів
найоптимальнішим шляхом).

Життєво компетентна дитина уміє отримувати потрібну їй інформацію,
адекватно реагує на життєві події, здатна застосовувати здобуті раніше
знання у нових умовах. У неї багатий для її віку особистий досвід, вона
свідомо та відповідально ставиться до виконання різноманітних життєвих
ролей. Можна говорити, що компетентність юної особистості базується на
її знаннях, досвіді, звичках, цінностях. Одиницею, яка засвідчує
сформованість компетентності, є «компетентна поведінка» дошкільника —
система його дій, вчинків, здійснюваних заради досягнення певної мети
(тобто цілеспрямованих), доцільних та успішних.

2

Компетентність — інтегративна характеристика особистості дошкільника,
основними показниками якої є: здатність орієнтуватися у нових умовах
життя (виділяти основне й другорядне, безпечне й небезпечне, корисне і
шкідливе, приємне та неприємне, знайоме і нове тощо), пристосовуватися
(освоюватися в незнайомому, набувати необхідних для повноцінного
функціонування в ньому умінь і навичок, налаштовуватися на їх
прийнятність для себе), впливати (реалізовувати свій потенціал, свої
здібності, відстоювати власні інтереси, з користю для справи та самої
себе змінювати дійсність). Компетентний дошкільник вдало застосовує
набутий досвід у нових умовах життя; адекватно оцінює різні життєві
ситуації та реагує на них; поводиться помірковано та розсудливо, вчиняє
раціонально, досягає успіху в розпочатій діяльності, характеризується
творчою активністю.

Відповідно до Базового компонента компетентність дошкільника доцільно
оцінювати крізь призму різних форм його активності (фізичної,
соціально-моральної, емоційно-ціннісної, пізнавальної, мовленнєвої,
художньої, креативної), у різних сферах життєдіяльності: «Природа»,
«Культура», «Люди», «Я Сам» та основних видах діяльності
(предметно-практичній, пізнавальній, комунікативній).

Поняття «соціальна компетентність» означає цілеспрямованість на
досягнення життєвого успіху, свідоме накопичення знань та соціального
досвіду, застосування їх у реальному житті. Отже, поняття «соціальна
компетентність» певною мірою можна вживати у сенсі мудрості,
досконалості, доречної актуалізації здібностей; тобто єдністю розуму,
інтуїції та спостережливості дитини.

Казкове ігрове середовище — створюється в групі з метою розвитку
творчості, фантазії дітей, закріплення знань про казкових героїв,
залучення дітей до театралізованої діяльності. В куточку розміщені
атрибути до ігор, декорації, книги з казками тощо.

Навчальне ігрове середовище — для проведення занять в ігровій формі.

3

Ігрове середовище для фізичного розвитку — спортивний інвентар, атрибути
до ігор, інформація про спорт, спортсменів, спортивні команди.

Ігрове середовище для розвитку інтелекту, логічного мислення — ігри та
завдання на логічне мислення, дитячі енциклопедії, іграшки (дитячі
комп’ютери, настільні ігри тощо).

Природні ігрові середовища — ліс, лісосмуги, луки, поле, річка, джерела,
куточок лісу в дошкільному закладі, квітники, городи.

Чому діти так люблять грати? Чим гра так приваблює їх? Звідки беруть
вони енергію, щоб без упину бігати з м’ячем, годинами зводити замки й
мости, бавитися з ляльками? В.О. Сухомлинський називав гру величезним
світлим вікном, крізь яке в духовний світ дитини вливається живильний
потік уявлень, понять про навколишній світ.

Гра для дошкільника — справжнє життя зі своїми радощами й
прикрощами, переживаннями й досягненнями.

Водночас вона для нього є і вільною діяльністю, адже грає дитина без
примусу, із задоволенням.

Найперша цінність гри у тому, що в ній дитина легко без натиску дорослих

?

x TH H

?

?????

&засвоює різноманітні знання, набуває вмінь, готується до життя, на що в
інших умовах довелося б докласти набагато більше зусиль. Тому й беруть
гру на озброєння вчителі, вихователі, батьки. Якщо малюка просто
попросити по: сидіти спокійно, це йому важко вдається. Варто ж йому
запропонувати роль, скажімо, вартового, розвідника, і бажаний спокій на
якийсь час забезпечений.

На жаль, у деяких родинах можна почути: «Годі тобі гратися, ділом
займися!», «Візьми краще книжку в руки, ніж вовтузитися із
солдатиками!», «Іди на вулицю гуляти, нічого тут байдикувати!» та ін.
Так, самі того не підозрюючи, батьки випускають з-під свого впливу
основну діяльність дошкільника, в якій він розвивається, найповніше
виражає себе.

Гра готує дитину до навчання і праці. Який малюк у грі, таким

4

він буде і в праці, вважав А.С. Макаренко. Він і доводив, що тільки
та гра хороша, в якій дитина активна, самостійно мислить, долає
труднощі.

У дворі, в дитячому садку можна інколи побачити дитину, яка стоїть
осторонь , від своїх однолітків, захоплених грою. Це , має занепокоїти
батьків. Чому малюк не бавиться разом з усіма? Захворів, надто
боязкий чи просто не вміє гратися?

Чому ж дитина, яка не вміє гратися, має тривожити нас? Відомо, що на
кожному віковому щаблі дитинства закладаються якості, які матимуть дуже
важливе значення для особистості в дорослому житті. Найважливіша з них у
дошкільному віці — уява. Сама гра — уявна ситуація.

Ось малюк, бавлячись кубиком, пересуваючи його по столу, видає при цьому
якісь звуки. Він — машина. Ви помітили, як діти вміють зайняти себе і як
винахідливо виходять із становища при дефіциті іграшок? Як легко кусок
звичайного дроту стає в них навушниками для радиста або кермом
автомобіля. Вони вміють придумати, в що гратися, що сказати і як діяти в
кожній ролі. Такі діти в дитячому садку і у дворі стають організаторами
ігор.

Гра допомагає дошкільнятам навчитися діяти в плані уяви. Природно, що
дітям з розвиненою уявою, легше вчитися в школі, легше пізнати
навколишній світ, бо вони можуть уявити предмети і явища, недоступні
безпосередньому сприйняттю.

Суспільне життя переважно складається з ігор. Особливе значення має гра
як засіб спілкування, як ефективне комунікативне середовище. Усі ігри на
планеті, в тому числі й авто-ігри (сам на сам) побудовані на
спілкуванні, на програванні певних ситуацій, спрямовані на напрацювання
певних моделей і тактик спілкування, на вміння вигравати й програвати
без збитків для душі. Гра є найсприятливішою формою соціального
контакту, а найсуттєвіші з них найчастіше відбуваються саме як гра. Вона
є необхідним засобом соціального життя, об’єктивною основою існування.
За влучним виразом Д. Ельконіна гра є «арифметикою соціальних відносин».

5

Суспільне життя переважно складається з ігор. Особливе значення має гра
як засіб спілкування, як ефективне комунікативне середовище. Усі ігри на
планеті, в тому числі й авто-ігри (сам на сам) побудовані на
спілкуванні, на програванні певних ситуацій, спрямовані на напрацювання
певних моделей і тактик спілкування, на вміння вигравати й програвати
без збитків для душі. Гра є найсприятливішою формою соціального
контакту, а найсуттєвіші з них найчастіше відбуваються саме як гра. Вона
є необхідним засобом соціального життя, об’єктивною основою існування.
За влучним виразом Д. Ельконіна гра є «арифметикою соціальних відносин».
У розвивальних іграх вдається поєднати один із головних принципів
навчання: від простого до складного з дуже важливим принципом творчої
діяльності: самостійно за здібностями. Це поєднання дозволяє розв’язати
в грі одразу декілька проблем, пов’язаних із розвитком творчих
здібностей.

У процесі гри дитина спроможна оволодівати мистецтвом приймати позицію
іншого чи інших людей, бачити ситуацію й взагалі, навколишній світ очами
іншого, збагачувати досвід форм і прийомів ведення видів контактів,
здійснювати певну роботу над власними поведінковими хибами. Здобутий
суспільний досвід потребує активного спілкування для тренування надбаних
партнерів.

Неможливо уявити процес навчання та виховання юних громадян без
упровадження гри та ігрових технологій.

Дослідження переконують в тому, що гра використовується з
навчально-пізнавальною, розвивальною і розважальною цілями.

Розважальна гра це уміння налагодити психологічний та фізіологічний
відпочинок, достойно компенсувати брак духовних сил людини. А отже,
ведеться мова про гру як спосіб організації культури дозвілля та
культурного збагачення людини. Особливо актуальним у розважальних іграх
є гармонійний розвиток емоційно-почуттєвої сфери людини. Найкращий шлях
розвитку молодого розуму—розвиток почуттів. Справжня гра— завжди свято.

6

Розважальна гра це багатоваріантні тренінгові форми та ігри-вправи, під
час яких відбувається вдосконалення і розширення всіх структур знань.
Залучення таких до процесу безперервної освіти (самостійної чи
організованої) відкриває необмежені перспективи для повної
самореалізації в численних напрямах життєдіяльності.

Навчальна гра це показ рівня організації інтенсивного навчання, при
якому учасниками гри в короткочасний термін гарантується засвоєння
певних знань, умінь та навичок у низці різноманітних навчальних
дисциплін. Такі знання стають концентрованими, а процес здобування таких
знань — концентрованим навчанням. Причому така інтенсифікація є бажаною
для аудиторії, бо здійснюється перенесення акценту з прагматичних цілей
навчання на гуманістичні.

Гра, а точніше уміння грати умовні ролі, в умовних ситуаціях, умовними
предметами, уявними конструкціями, стимулюють розвиток у дітей
символічної функції та уяви і творчого мислення. Без них процес навчання
не можливий. Адже навчання спрямоване, зокрема, на оволодіння
абстракціями та узагальненнями.

Гра є своєрідним способом переробки здобутих знань. Володіючи могутнім
виховним, розвивальним, навчальним і особливо адаптивним ефектом, гра
сприяє підготовці суб’єкта до майбутніх життєвих колізій, ситуацій,
життєтворчості. Здійснювані під час гри реальні дії в ситуації умовної
реальності часто вимагають високої напруги духовних і фізичних сил,
складної розумової роботи, специфічних навичок і вмінь і водночас є
пов’язаними з позитивними очікуваннями й отриманням задоволення.

Справжній ігромайстер має безперестанку долучатися до щедрих

скарбниць народної ігрової педагогіки. Особливо щедрою на такий урожай є
нива українського народу. А між іншим, гра, з’явившись одного разу в
онтогенезі живих організмів як реакція-відповідь, як сама умова життя,
вже ніколи не загубиться в процесі еволюції. Велика кількість ігрових
елементів,

7

які вкраплені в це життя, переплелися з ним часом так, що важко провести

грань між грою і боротьбою за існування. Всі живі організми постійно
ведуть свою вічну гру в природі за неї і проти неї, поновлюючи себе,
видозмінюючи і вдосконалюючи, здобуваючи нові якості, функції,
можливості, компоненти. Різноманітність і багатобарвність елементів
природи є найпереконливішим доказом цього нескінченного динамічного
творчого процесу.

Термін Ч. Дарвіна «боротьба за існування» може бути визначеним як
нескінченна гра живого в ім’я виживання, в ім’я буття.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *