Екологічна культура як чинник трансформації світогляду учнівської молоді в соціальну активність громадянина (реферат)

Реферат на тему:

Екологічна культура як чинник трансформації світогляду учнівської молоді
в соціальну активність громадянина

 

Серед численних соціально значущих проблем, що встали перед людством на
порозі третього тисячоліття, головне місце зайняла проблема
взаємозв’язку людини і природи.

Треба зазначити, що природа і суспільство завжди знаходилися в єдності,
в якій вони залишаться доти, поки будуть існувати Земля і Людина. І в
цій взаємодії природи і суспільства навколишнє природне середовище, як
необхідна природна передумова і основа людської історії, загалом ніколи
не залишалося тільки лише пасивною стороною. Воно завжди впливало і
продовжує впливати певним чином на всі сторони людської діяльності, на
самий процес суспільного життя і, нарешті, на соціальний прогрес
взагалі.

Свою невід’ємну причетність до природи людство почало усвідомлювати ще
за стародавніх часів. Будучи по суті невід’ємною частиною Природи,
Людство в своїх відносинах з нею пройшло ряд етапів: від повного
обожнювання і поклоніння природним силам до ідеї повної і безумовної
влади людини над природою.

Як відмічає Ф.Гиренок, сучасній людині «треба усвідомити той факт, що
для неї немає привілейованого місця ні в природі, ні в космосі» [4,3].

Проблема взаємовідносин в системі «Людина—Природа—Цивілізація» належить
до вічних філософських проблем і, хоч всесвітня філософія, по суті,
обертається навколо «вічних» проблем, до їх числа належить і проблема
взаємовідносин Людини і Природи, яка в нинішній переломний момент
людської історії набула, актуального значення. Внаслідок своєї
об’єктивної діалектичності суперечлива єдність людини з природою має
місце і на тих етапах їх взаємовідносин, коли ці відносини загострені,
як, наприклад, в цей час. Разом з тим потреба виходу з справжнього
кризового стану викликає необхідність формування екологічної культури як
особливої форми єдності людини і природи, яка б забезпечила всебічний
розвиток майбутнього покоління.

З самих суворих розрахунків ми сьогодні вже знаємо, що ніякі безвідходні
технології і інші природоохоронні дії при всій їх абсолютній і життєвій
необхідності самі по собі не здатні вирішити проблему рятівного
взаємовідношення Людини і Природи. Треба, ймовірно, набагато більше [3,
19].

Екологічна свідомість — найважливіший компонент екологічної культури, що
об’єднує всі види і результати матеріальної і духовної діяльності людей,
направленої на досягнення оптимальної взаємодії суспільства і природи,
на екологізацію матеріального і духовного життя суспільства [1, 73].

Потреба в формуванні екологічної культури як вирішального чинника в
гармонізації відносин суспільства і природи стає в цей час все більш
актуальною. «Екологічна культура, — відмічає П.Проскурін, — повинна
стати у нас справою державною. Доки ця культура не буде доведена до
відома кожного з нас, доти користі не буде.» [6,54].

Першорядну роль в формуванні високої екологічної культури грає

екологічна освіта і виховання.

Метою нашого наукового дослідження на базі Свердловської гімназії № 1
Луганської області є цілеспрямоване формування у кожної людини на
початкових етапах його життя глибоких і міцних екологічних знань,
цілісних уявлень про природу, розуміння органічного взаємозв’язку і
єдності людства і навколишнього середовища, ролі природи в житті
суспільства і людини, необхідності і значущості її охорони і
раціонального використання ресурсів, виховання особистої
відповідальності за стан навколишнього середовища.

Існує незаперечна істина: «Душа людини повинна знаходитися в постійній
взаємодії з природою. Але зараз ми гостро відчуваємо, як цей зв’язок
слабшає, руйнується. На наших очах гине Природа, а з нею, навколо й
усередині нас , зникає її краса. Але ще не пізно врятувати дещо, хоча б
у межах своєї невеликої ділянки» [7, 193 ].

З цього прикладу наше дослідження спрямоване було на влаштування
шкільної ділянки, яка б сприяла духовному розвитку школярів, які на
чуттєво-розумовому рівні під час спілкування з природою могли б не
тільки зняти стреси, напруження, але й спотворювали б і свою власну
людську гідність.

З чого починається світосприйняття людини? На основі чого формується її
характер? Яки риси в ньому переважають? Звичайно, нашому суспільству
потрібні такі риси як гуманність, толерантність, взагалі усі високі
моральні цінності, яких зараз, як ніколи, на нашу думку, не вистачає.

Об’єктом нашого дослідження була учнівська молодь, під час спілкування з
якою і, аналізуючи результи анкетування та інтерв’юірування ми
дізналися, що одна її частина позитивно впливає на оточуюче середовище
(мається на увазі — як на суб’єктивне так і на об’єктивне) друга —
більш-менш позитивно, а третя — скоріше дуже негативно. З цього треба
зазначити, що поставити на перше місце в суспільстві чесноти можна
завдяки вихованню людяності, естетичного смаку, втіленню в реальність
сучасних естетичних і природоохоронних ідей, які торкаються краси дикої
й окультуреної природи, спонуканню розвитку естетичного відношення до
природи й з’явлення бажання захищати красу навколишнього середовища. А
починати треба звісно ж зі школи, навіть з дошкільних навчальних
закладів. З найменшого, з входу на шкільну територію, із стежини, яка
повинна наче б то кликати в світ краси і добра, тепла і любові. Ця
«стежина» повинна бути повною загадок, прекрасних істот і рослин, які
потребують нашого піклування, нашої любові, ніжності і розуму [ 2, 131
].

Чомусь в часи наших дідів і прадідів не виникало серйозних екологічних
проблем, люди з шаною і повагою ставилися до матінки-природи, не
віддаляли себе від неї.

Чому ж тоді так гостро нині постала проблема екології? Чому ж так часто
люди грубо втручаються у внутрішній світ природи?

Вислів мудрого Конфуція наголошує: «Працюй над очищенням своїх думок.
Якщо в тебе не буде поганих думок, то не буде і поганих вчинків».[6, 17]
Бо як кожна велика річка бере початок із невеличкого, загубленого в
нетрях джерельця, так і вчинок починається з думки про нього. Ось,
наприклад, хіба може людина з чистою совістю та світлими думками зламати
деревце, висмикати квіти, або вчинити ще якийсь злочин на гарно
влаштованій пришкільній ділянці, як це часто трапляється серед
школярів. Звичайно ж ні!

Усе велике починається з малого. Тобто, якщо змалку людина не
кохатиметься в освіті, змалку не розширюватиме свій розум (за П.
Грабовським), то наслідок — деградація особистості. Вирішити проблему
можна завдяки зародженню в серці любові до прекрасного, до краси природи
, яка за своїм сприйняттям поділяється на зорову, звукову й нюхову
(красу пахощів), смакову й тактильну (на дотик). Любов до зорової краси
намагаються прищепити художники, і досить-таки вдало, бо відтворюють
красу природи: непроглядні ліси в пейзажах І. Шишкіна й А. Васнєцова,
гірські вершини в Н. Рериха й А. Калами… [4,21]

Треба зазначити, що зорова краса природи практично домінує над іншими її
видами.і,працюючи над проектом шкільної ділянки ми сподівалися на те, що
якщо запропонований проект втілити в реальність, то він „зробить свій
внесок» в естетичне виховання учнів, які протягом одинадцяти років, не
тільки взірцатимуть красу шкільного подвір’я, а й піклуватимуться про
добробут пришкільної ділянки, садку, балконів, звичайно ж, під
керівництвом творчого, самовідданого вчителя. Так, за нашими
спостереженнями, результат був шалений: учні й вчителі втручалися в
справу зі всією самовідданістю й неспроможнім творчим потенціалом. Адже,
як результат, — з’явилася конкуренція між гімназистами, а це, у свою
чергу, призвело до покращення їх працездатності і творчості. Директор
гімназії Казанський Володимир Іванович навіть влаштував обов’язкові
рейди учнів щодо підтримання цієї мети, спрямованої на отримання учнями
високого естетичного потенціалу для реалізації подальшої розробки
проекту. Саме для даної конкретної території. На наш погляд, втілювати
такі проекти треба на всіх пришкільних ділянках, адже щорічно у нашому
місті (сподіваємося,як і в багатьох містах нашої України)
запроваджуються конкурси на кращу пришкільну ділянку. Школа, яка його
виграє отримує позачергову позитивну якість, а це зараз дуже важливо у
наш демографічно кризовий час (все ж таки конкуренція за майбутніх
школярів між навчальними закладами відчувається). Таким чином, шкільна
стежина — одне з найперших місць, де можна виховати культурну,
високоморальну людину — справжнього патріота України. Де, як не на
шкільний екологічній стежині можна все це побачити, дослідити й
захистити? Уявіть себе на місці вчителя, який на багатьох стежинах буває
багато разів і кожного разу дивується й захоплюється. Та найбільше щастя
для Вас буде — бачити обличчя, очі дитини, яка вперше побачили
сон-траву, або горицвіт, комаху або ще щось таке інше; гарне, живе й
дивне. Особливо відчувають це учні з тонким світосприйняттям, небайдужі,
творчі і чуйні люди. Одначе в природі трапляється так, коли звукова
краса виходить на перше місце. (Відомий російський письменник і історик
Н. Карамзін відвідав славетні швейцарські водоспади й занотував: «Рейн ї
Рейнхенбах, величні явища! У тиші здивується кожний, хто має хоча б
краплину відчуття; але хто все може відтворити пензлем або словом? — Я
майже зовсім збувся почуттів, бо був оглушений гуркочущим громом падіння
й впав до землі» [ 4,21].

А яка музика може зрівнятися з очаруванням осіннього курликання
журавлиних зграй ?!.

Теми природоохоронної естетики та екологічної етики в школі торкаються у
своїх однойменних книгах «Природоохоронна естетика в школі» та
«Екологічна етика в школі» чудовий український автор Володимир Борейко.
А також Є.К. Кравицький «Школьникам об естетике», А.А.Горєлов
«Екология».

Естетичне чуття, як наслідок складної попередньої чуттєвої роботи,
здатне побуджувати фантазію, викликати до життя образи дитячої уяви.
Водночас у дитини необхідно виховувати і глибоке розуміння того, що
кожний її крок в майбутнє буде кроком самовдосконалення, творчості і
сумлінного ставлення до навколишнього середовища, яке треба охороняти,
прикрашати для майбутніх поколінь.

Таким чином, гармонізація взаємовідносин людини і природи цінна не
тільки у власне екологічному значенні. Вона важлива також і для
розв’язання інших проблем. Екологічно виправдані рішення є в той же час
і соціальнопозитивними, остільки,оскільки сама людина і суспільство
загалом є частиною природи в широкому значенні слова.

Тим же, хто виправдовує знищення природи необхідністю підвищення
добробуту суспільства, необхідно пам’ятати, що вдосконалення особистості
неможливе за рахунок природи, а повинно супроводжуватись вдосконаленням
самої природи.

 

Література:

1. Борейко В.Е. Экологическая этика в школе. Учебное пособие. — К.:
Киевский эколого-культурный центр, 2004. — 92с. (Охрана дикой
природи. Вып. 41).

2. Горелов А.А. Экология: Учеб. пособие. — М.6 Центр,2002. — 240 с.: ил.

Лось В.А. Взаимоотношения общества и природы.-М.,1990, 337 с.

Экологический гуманитарный журнал. Международный экологический

журнал . -К.: Киевский зколого-культурный центр
/Всемирная

комиссия по охраняемым территориям МСОП (СРА/ЮСМ),2005,ил. —

138с. (Природоохранная эстетика. Вып.3(180,Т. 7).

Хесле В. Философия и экология.-М.,1993.

6. Хон Р.Л. Педагогическая психология. Принципы обучения . -М.:
Деловая книга, 2002. — 736с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *