.

Методика організації і проведення дискусій (материал)

Язык: русский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
0 5217
Скачать документ

Методика організації і проведення дискусій

Вихід на нові рубежі соціальної практики і пізнання в процесі
відновлення нашого товариства потребує уміння нестандартно мислити,
готовності самостійно шукати істину, відстоювати свої переконання. Вони
є найбільше ефективною формою формування гнучкого, вариатвного
мислення, зваженості власних суджень і толератності до чужого. Сьогодні
навряд чи потрібно будь-кого переконувати в необхідності прилучення до
культури дискусій, тому що зневага нею вже в останні роки неодноразово
призводило до гострих соціально-політичних конфліктів із дуже важкими
наслідками.

Особливо важливо опанувати культурою дискусій майбутньому юристу. Він не
тільки повинний вміти орієнтуватися в складній суспільно-політичній
ситуації, конструктивно мислити, але й переконати інших в істинності
поглядів що відстоюються їм, у тому, що його пропозиції націлені на
ефективне розв’язання правоохоронних проблем. В ході будівництва
правової держави, росту змагальності юридичних процесів на ньому лежить
особлива суспільна відповідальність, тому вміння дискутувати стає
необхідним компонентом не тільки його політичної, але й фахової
зрілості.

Запропоновані методичні вказівки покликані заповнити хибу знань про те,
що таке дискусія, як її проводити, чого в ній уникати, до чого ринутися.
Самі по собі ці знання мало цінні, поки не реалізуються в практичних
уміннях і навичках. Тому перша й основна порада:

Використовуйте кожну можливість виступати, якщо у вас є що сказати по
суті питання, що обговорюється.

Не ніяковійте, якщо у вас не відразу все складається так, як хотілося б.
Адже не можна навчитися плавати, не занурившись у воду!

1. Що таке дискусія?

Discussio на латині значить “дослідження”, “розгляд”. У сучасному
розумінні – це один із найбільш демократичних і продуктивних засобів
соціального пізнання й оцінки, що забезпечує встановлення істини або
слушності обговорюваного положення (тези). Виступаючи за формою як
логічний процес аргументації (доказ і спростовування), дискусія за своїм
змістом виражає конкретне протиріччя пізнання. Розв’язання цього
протиріччя в особистостному плані визначає глибину отриманих знань і
ступінь переконання в їх істинності. Дискусія утворює сутнісне ядро
будь-якої принципової полеміки, тобто суперечки, що
здійснюється цивілізованими засобами (без образи, погроз і тим більше
силових прийомів).

Прийнято розрізняти учасників дискусії: пропонент-особа, яка висуває й
аргументує тезу, і опонент-особа, яка сумнівається в істинності тези і
приводить контраргументи. Як правило, опонент висуває власну тезу, що не
є обов’язково повним запереченням вихідної тези. Природно, у дискусії
може бути більш одного пропонента й опонента.

В-таких випадках виправдана участь арбітра, який регламентує хід
дискусії, підводить попередні й остаточні результати. В академічної
аудиторії роль арбітра частіше всього виконує викладач, хоча не
виключена і навіть бажано в окремих випадках доручати цю роль найбільш
підготовленим студентам.

Має сенс розрізняти дискусії за предметниии галузями відповідно до
типології форм суспільної свідомості (політичні, правові, філософські
тощо), за числом і характеристиками суб’єктів – від двох до дуже
багатьох (визначено багатьох у загальнопартійних під час обговорення
передз’їздівських документів, загальнонародних під час обговорення
проектів найважливіших законів).

Далі потрібно виділити дискусії з конкретних проблем окремих галузей
суспільного буття і свідомості. У залежності від засобу аргументації
можна розрізняти наукові і ненаукові (наприклад, богословські) дискусії
(у перших аргументація спирається на факти і логіку, у других – на так
названі “істини одкровення”).Навчальні дискусії відрізняються від
наукових лише ступенем новизни повноти і глибини аргументів, що
залучаються. Оскільки дискусії можуть здійснюватися як в усної, так і в
друкарської формах, підкреслимо, що надалі промова буде йти головним
чином про особливості усної, найбільш приємної для навчального процесу,
форми. Нерідко говорять про конструктивну дискусію, протиставляючи її
деструктивної, що веде убік від істини. Арбітру важливо навчитися так
управляти ходом дискусій, щоб вона не зслизнула в річище своєрідного
інтелектуального карате, до демонстрації особистої спритності в
суперечці без оглядки на предмет дискусії, до егоїстичного
самоствердження будь-кого з учасників.

Нарешті, варто відрізняти заплановані дискусії зі заздалегідь оголошеною
темою від спонтанних, найбільш цікавих, але одночасно і найбільш
складних і відповідальних.

В структурі будь-якої дискусії розрізняють:

1)тезу й антитезу;

2) аргументи і контраргументи;

3)систематичний виклад аргументів і контраргументів

(демонстрація);

4)висновок про істинність тези (антитези) або про їхню рівну

невірогідність, або про недостатність аргументів кожній із сто

рін. У залежності від характеру висновка дискусія завершується або
підтвердженням правоти однієї зі сторін, або поступкою, або рішенням про
необхідність подальшого вивчення спірного питання.

2. Підготовка до дискусії

Якщо ви серйозно настроєні на пошук істини і хочете набути майстерності
в дискусії, ваш виступ повинний бути підготовлений. Обміркуйте предмет
свого виступу, його план, основні аргументи. Забезпечте базу
аргументації – виписки з джерел, посилання на бібліографію питання,
таблиці, схеми, щоб не прийшлося імпровізувати “по ходу п’єси” і не
пропустити важливих, із вашої точки зору, аргументів. Постарайтеся
передбачити можливі контраргументи і прийнятні засоби їх нейтралізації.

Керуйтеся правилами:

У всьому, що продумане,розрізняйте необхідне і полізне,неминуче і
небезпечне для вашої аргументації.

Не намагайтеся пояснювати того, що самі не цілком розумієте.

Не намагайтеся об’яти неосяжне, а також сказати абсолютно усе, що вам
стало відомо з питання, що обговорюється.

Зосередьтеся на головному і дайте можливість висловитися другим
учасникам, щоб не перетворювати дискусію в монолог.

3. Стратегія і тактика в дискусії

Добре подумайте, чи варто включатися в суперечку або продовжувати її,
якщо ви переконалися в некомпетентності, недобросовісності й
агресивності супротивників вашої точки зору.

Маючи у виді основну ціль дискусії – з’ясовування істини, а не
задоволення особистих амбіцій, ми повинні виходити з наявності системи
об’єктивних, достовірних і незалежних друг від друга аргументів,
спроможних переконливо підтвердити висунуту нами тезу. Лише тому
стратегія дискусії покликана забезпечити переваги нашої позиції над
думкою опонента. Стратегія полягає в умінні відокремити головне, істотне
в нашій аргументації, від несуттєвого для осмислення предмета дискусії,
у рішенні про прийняття участі в дискусії саме з такими опонентами, а не
взагалі з будь-якими, в урахуванні аудиторії і її готовності прийняти
нашу тезу. З стратегічної точки зору важливо сформулювати пункт
(пункти) розбіжності і пункти схождения, що забезпечують порозуміння
сторін. З’ясовування цих пунктів дозволяє зосередитися на головних
змістовних шарах проблемного поля, залишаючи осторонь менше значимі
деталі.

Загальним стратегічним цілям підпорядковані тактичні прийоми, до яких
насамперед варто віднести уміння задавати додаткове питання.
Користуючись ними, ми прилучаємося до сократовской техніка дискусії,
описаної в діалогах Платона. Для зацікавлених композицією тактики
підкреслимо, що Сократ за допомогою питань умів:1) зводити твердження
опонентів до абсурду;

перекласти на них тягар доведення недостовірних тезисов;

перехоплювати ініціативу в дискусії при відсутності відповіді на
поставлене питання, непояснений при прийнятті їх тези;

відтягати власну аргументацію доти, поки противник не вичерпає всіх
значимих аргументів.

З тактичної точки зору важливо помічати логічні і фактичні помилки в
міркуванні опонента, сумувати їх у єдиному блоці, використовувати за
принципом бумеранга його аргументи, показуя їх невідповідність
контртезису.

Стратегія і тактика дискусії припускають наявність можливості її
припинення через непідготовленість або переносі на інший час у тих
випадках, коли виявляється хиба необхідної інформації й учасники
бажаюуть краще підготуватися. Остаточне рішення тут залишається за
аудиторією. Сказане про стратегію і тактику можна узагальнити у виді
таких чотирьох правил:

Намагайтеся розрізняти причину від слідства.

Не намагайтеся виправдовувати дефекти власної аргументації.

Не змішуйте спростовування одного або частини аргументів зі
спростуванням тези. Припускайте, що при більш сильних аргументах він
може бути доведений.

Не соромтеся визнати, що ви були не праві, якщо це переконливо
доведено опонентом.

4. Логічні компоненти дискусії

Уміння дискутувати припускає дотримання логічних законів і правил
перетворення логічних структур.

Оскільки студенти-юристи мають можливість обпертися на знання, отримані
в курсі логіки, зосередимося лише на деяких найважливіших моментах.

Дотримання закону тотожністі припускає чітке формулювання тези, що
виключає його багатозначне або неясне розуміння. Цьому сприяє попереднє
уточнення проблемного поля дискусії, виявлення розбіжностей у його
інтепретації й основних альтернативних тез. Стосовно до дискусії закон
тотожністі виявляється в наступному:

1) у сталості тези;

2) у відмові від висування декількох тез відразу – “хто занадто багато
доказує, той нічого не доказує”.

Невиконання першої умови призводить до можливої “утрати тези”
пропонентом або до можливості її навмисного перекручування
супротивником. Порушення другої вимоги робить аморфну структуру
дискусії, перетворюючи її в “суперечку про все і ні про що”.

З закону тотожністі випливають такі практичні правила:

8. Утриматися від вступу у дискусію доти, поки сторонами не буде
досягнуте однозначне розуміння тези.

9. Не погоджуватися з спростованням висунутої тези доти, поки ні буде
цілком встановлено, що спростована саме вона, а не інша, нехай близька
за змістом теза.

10. З’ясувати точний зміст кожного поняття, що входить до складу
висунутої тези або аргументу.

Дотримання закону виключеного третього полягає в тому, щоб обговорювати
дійсно альтернативні точки зору і лише після встановлення істинності
будь-якої з них переходити до більш м’яких варіантів протилежних
підходів, якщо жодна з альтернатив не може бути визнана істінної
(наприклад, під час обговорення питання про зберігання страти як міри
покарання). Загальне правило може бути сформульоване так:

11. Утримуватися від заперечень доти, пока ви не упевнені, що
положення,висунуте супротивником, дійсно протилежно висловленому вами.

Дотримання закону непротиріччя в будь-якому міркуванні потребує
відмови від взаємовиключних характеристик того самого предмета. Проте
потрібно мати на увазі, що співвіднесені з різними тимчасовими
інтервалами і з різноманітними ситуативними контекстами протилежні
висловлення по тому самому предмету можуть бути в однаковій мірі
істинними. В епіграмі римського поета Маргинала є парадокс, типовий для
діалектики людських відношень у широкому спектрі від міжособистих до
міжнаціональних:

Важко з тобою і легко,

І приємний ти мені, і противний,

Жити я з тобою не можу

І без тебе не можу.

Оскільки на практиці постійно приходиться розплутувати клубки реальних
протиріч, важливо керуватися такими правилами:

Враховувати час, місце, і обставини, до яких відноситься теза або її
забезпечення.

13.Стежити за тим, чи заперечує супротивник вашу тезу в тому ж
відношенні, у якому ви її підтверджуєте.

1.Дотримання закону виключеного третього висуває визначені вимоги до
аргументів і до засобу їхньої демонстрації. Відповідно до них аргументи
повинні:

1) бути достовірними, тобто спиратися на наукові
факти і логічні висновки з них;

2) бути достатніми для обгрунтування тези;

3)бути незалежними один від одного, тобто
аргументи, що не повинні
використовуваться виводитися один із одного, оскількивпротивному випадку
ми маємо справу не з декількома, а з одним аргументом.

Останній випадок передбачається так називаною “бритвою Оккама” – “не
варто множити сутностей понад необхідного”.

Відомо, що факти – уперта річ. Але одні і те ж факти в різних системах
аргументації мають різні доказові значення. Юристам добре відома
слабкість такого аргументу, як визнання підслідним своєї провини, хоча б
це визнання і було належним чином оформлено і подано суду як факт, що
мав безумовно місце. Широко відомі слова І.П.Павлова, що закликало
наймати капелюх перед “паном фактом”. Не менше важливо і уміти вчасно
надіти її, критично досліджувати джерело і методи, використані при
добуванні факту. Достовірність, достатність і незалежність аргументів
охороняють від мнимого слідкування, мнимої переконливості міркувань.
Міркування буде конструктивним, якщо оратор зможе:

Утриматися від дискусії доти, пока не переконається у достовірності,
достатності і незалежності наших аргументів.

Не стане погоджуватися зі спростуванням нашої тези доти, поки не
будуть спростовані наведені нами аргументи, або не буде показана
їх обмеженість.

5.Внелогічні параметри дискусії

Хоча за формою дискусія є логічним процесом, за істотою на її впливають
багато позалогічних чинників. Їхнє незнання або недооцінка спроможні
ускладнити дискусію.

$

.

hy

h…

????????, насамперед, віднести світоглядну спрямованість на соціальну
практику будь-якої дискусії з соціальних проблем. Діалектична зваженість
зхагальнолюдських і національно-культурних цінностей, політичного
реалізму, такту і принциповості повинна визначати і вибір предмета
дискусії, і добір аргументів на захист висунутих тез.

При проведенні дискусії в навчальних умовах важливо враховувати і
ступінь підготовленності учасників, ориентируясь лише на доступні
розумінню всієї аудиторії тези й аргументи. До позалогічних чинників
відносяться також етичні і психологічні обмеження, що виключають
неадекватне сприйняття кого-будь із присутніх, сприятливому формуванню
здорового емоційного фона. Адже, без людських емоцій ніколи не було,
немає і бути не може людського шукання істини. Не секрет, що в будь-якій
аудиторії симпатії або антипатії до того або іншого учасника обговорення
впливають на успіх обгрунтування їм своєї точки зору.

Оскільки в нечисленних роботах, присвячених дискусії позалогичні чинники
недостатньо чітко і систематично освітлені, роздивимося типові помилки,
обумовлені цими чинниками.

6.Псевдоаргументація, яка пов’язана зі світоглядними

помилками

Ми виходимо з фундаментального розходження в аргументації, що апелює до
об’єктивного положення речей (adrem) або до їхнього суб’єктивного
сприйняття(ad hominem). Це розходження має сутнісну підставу в
центральному протиріччі істини: між змістом знань, що не залежать ні від
людини, ні від людства й історично -ситуативно- конкретно-особистісті
форми її вираження.

Зазначимо типові помилки (що перетворюється несумлінними опонентами в
навмисні викрути або д и в е рсії), що виникають у результаті
аргументації ad hominem.

Нерідко в дискусіях на суспільно-політичні теми участники бояться
висловити своє розуміння причин негативних явищ, намагаючись переконати
один одного в істинності тоїж самоїї, далеко не явної й у всякому разі
історично обмеженої тези. На одному із семінарських занять, присвяченому
формам суспільної свідомості, у зв’язку з питанням про тенденції
правосвідомості виникла дискусія з причин злочинності. Справа була на
початку 80-х років, коли панував офіційний погляд на злочинність як на
явище, що не має соціальних коренів у нашій дійсності. Від цієї аксіоми
відпихував і до неї постійно поверталися учасники обговорень, причому ні
в кого з них не вистачило духу засумніватися в істинності застарілої
догми. Просування до істини не відбулося, тому що виникнула “патова”
ситуація, типова і для куди більш солідних і авторитетних дискусій аж до
початку перебудови. Лише відмова від стереотипів соціального мислення,
що склалися в застійні роки, дозволила дати об’єктивну наукову оцінку
організованої злочинності й почати вести з ній ефективну боротьбу.

Різновидом аргументації ad hominem є спроба , що зустрічаються
нерідко в дискусіях,коли намагаються установить істину простою більшістю
голосів “за” або “проти” висунутої тези (ех concesso ). Не викликає
сумніви, що справжня ціль дискусії в цих випадках не досягається, а
створюється лише видимість об’єктивного розгляду питання.

Дуже поширеним пороком ідеологічної та викладацької роботи минулого
століття було зловживання цитатами з творів основоположників марксизму і
їх дійсних або мнимих послідовників. Цитати нерідко приводилися замість
обгрунтування теоретично і практично уразливих положень.

Зауважимо, що, в принципі, посилання на авторитети допустимі;
у дискусіях – вони аналогічні раніше доведеним формулам у
математиці, природним ефектам і принципам, заміченим і сформульованим
класиками науки. Головне полягає в тому, щоб ці посилання були адекватні
тезі і не подменяли собою його фактичні і концептуального обгрунтування.

Різновидом розглянутого вище псевдоаргументу є так званий arqumentum ad
verecundi (аргумент до боязкості), коли учасники дискусії навіть самі
очевидні, азбучні істини ринуться підкріпити посиланням на авторитет.
Побічним ефектом тут є приучення до несамостійності, стереотипності
мислення в рамках загальновживаного набору цитат, канонізованих
навчально-методичною літературою.

7. Псевдоаргументація, сполучена з хибами загальної і спеціальної
культури

Така група позалогічних параметрів дискусії пов’язана з урахуванням
інтелектуального рівня учасників. Типовими помилками тут є такі.

Arqumentum ad ignorantiam (аргумент до неосвіченості). Один або
декілька учасників дискусії,який насправді або по видимості перевершують
інших ерудицією, досвідом проведення некоректних прийомів, – намагаються
сформувати в аудиторії своєрідний комплекс неповноцінності і потім
нав’язати їй свою точку зору. У хід йде (без пояснень) вузькоспеціальна
або екзотична термінологія, неологізми, іншомовні вислави, маловідомі
факти, посилання на рідкісні літературні джерела. Як правило, тут ми
маємо справу з особливою формою спортивного самоствердження, що не має
нічого загального зі справжнім професіоналізмом і з щирою культурою

Абсолютно неприпустимо удаватися до даному псевдоаргументу викладачовф,
покликаному просвіщати, виховувати культуру мислення і спілкування в
дискусії.

Рівень загальної информированності, що швидко зростає, потребує
виключення й іншого різновиду “аргументу до неуцтва” – недовіри до
спроможності аудиторії сприйняти проблему, самостійно сформулювати тезу,
стежити за аргументацією. Тут на допомогу повинні прийти фахове чуття
викладача, його методична майстерність і людський такт.

Ще одним різновидом “аргументу до неуцтва” є каверзні питання, які
частіше усього адресуються викладачу. Буває так, що несумлінні
опоненти, які характеризуються надмірною самовпевністю задають “убивче”
питання, пов’язане із якимось відомими лише їм одним обставиною, фактом,
висловленням й т.п., вимагаючими негайної відповіді. Недосвідчений
пропонент часто не знаходить у собі мужності визнати, що він чогось
не знає, і намагається або піти від питання, або дати на ходу
зімпровізовану відповідь. Цього ні в якому разі не можна робити:
авторитету в пропонента не убуде, але лише прибавится, якщо він
пообіцяє до такої наступної зустрічі розібратися в заданому питанні, а в
крайньому випадку забезпечить дійсно зацікавленим особам консультацію
спеціаліста.

Варто враховувати, що в “аргументах до неосвіченості” спрацьовує
максималістська установка, властива, на жаль, не тільки юнацтву: “якцю
ви не знаєте усього, ви не знаєте нічого і з вами марно далі
продовжувати розмову”. Систематичні дискусії дозволяють позбутися від
цієї дурної й агресивної установки, придбати надійні етичні принципи
раціональної комунікації.

8. Етичні й психологічні регулятиви раціональної дискусії

Ці регулятиви нечисленні,і їх урахування просуває нас до продуктивного
обміну думками. Слідом за Р.Л.Акоффом сформулюємо відповідні правила:

1. Слухати виклад поглядів іншої сторони доти, поки ми не зможемо
викласти її позицію в прийнятної для неї формі.

2. Сформулювати фактичні і моральні обставини, при яких буде правильною
точка зору іншої сторони.

3. Після того як такі уявлення про погляди сторін отримані, уточнити
пункти злагоди й обмінятися думками про те, як відрегулювати наявна
розбіжності.

4. Зіставити кожну думку з реальним положенням справ.

5. Якщо суперечка торкається інтересів сторін, скласти матриці втрат і
виграшів для кожній із сторін у випадку прийнятті протилежної точки
зору.

6. Припускати, що кожна з сторін може помилятися.

Як бачимо, запропоновані правила гарантують взаємну повагу сторін,
можливість непредвзято досліджувати аргументацію, у кінцевому рахунку,
забезпечують чесність мислення і поводження в дискусії. З цими правилами
несовместимо перекручування висловлень супротивника, пересмикування
аргументів, звернення до особистості опонента, підкреслення його
фізичних, психологічних хиб, ніяк не пов’язаних з обговорюваним
питанням. Такі відомі ще з класичної давнини, псевдоаргументи ad
personam proponendi; ad auditors; ad utili.

Перший із них провокує до переходу дискусії на особистості і на практиці
обертається перепалкою за схемою “сам дурень”. У подібному стилі
дискусія довго продовжуватися не може. Ad auditores – замість
виклада фактичних і логічних доказів, стежити за яким в аудиторії немає
терпіння або бажання, несумлінні учасники віддають перевагу жартам,
анекдотам, що розважають аудиторію і схиляють її до схвалення
псевдоаргументації і прийняттю помилкової тези. Суміш “аргументів до
особистості” і “до аудиторії” відома за оборотами типу “може бути, ви і
праві, але це недоступно моєму слабкому розуму”. Підкреслена іронія
подібних висловлень, що нерідко належить неформальним лідерам групи
(або, що зовсім погано, викладачу), неявно закликає аудиторію
згуртуватися проти аутсайдера, як б розумінні аргументи він ні приводив
(часто буває, що саме тому). Прийдеться повторювати слова Спинози,
“неосвіченость не є аргумент!”, зрозуміло, якщо що захищається точка
зору дійсно надійно і ясно обгрунтована. Більш глибоке вивчення
аудиторії може показати, що “загальна думка”, до якого воліє автор
псевдоаргументів, належить усього 2-3 особам, і лише ілюзія
колективності, що інспірується нимим перешкоджає нормальному відношенню
до резонних розумінь непопулярного учасника дискусії. Тут до етичних
аспектів додються соціально-психологічні особливості сприйняття й участі
в дискусії, особливо помітні в так званому “аргументі до користі”
(argumentum ad utili).

Даний вид псевдоаргументації є одним з улюблених прийомів соціальної
софістики, що маскує егоїстичні інтереси як консервативно налаштованих,
так і екстремістських індивідів і груп запевненнями, що “для усіх буде
краще, якщо ми не станемо намагатися знайти істину у гострих проблемах
соціальної дійсності. Підсумовуючи сказане про етичні параметри
дискусії, нагадаємо латинський вислів:”suaviter in modo, fortirer in
re”, тобто дискусія повинна проводитися доброзичливо за формою,
надійно по суті обговорюваних речей.

Психологічні чинники дискусії потребують урахування ступеня інтересу в
аудиторії, часу проведення – за 10 хвилин до дзвоника навряд чи можна в
ній істотно просунутися, природної втомленості як попередніми заняттями,
так і тривалістю і інформаційно – пошуковою насиченістю питань, що вже
обговорювалися, їхньою кількістю, складністю доведення і
спростовування. Тому рекомендується доцільним не виносити на обговорення
більше двох-трьох питань і не присвячувати дискусії більш 45 хвилин.

І з психологічної, і з етичної точок зору, важливо щадити самолюбство
учасників, максимально стримуючи емоції (хоча, як уже відзначалося вище,
цілком їх виключити неможливо, тай не бажано). Цілком оправданні не
тільки стриманість, але і прояви законної гордості перемогою,
завойованої в чесному, добре аргументованому спорі, так само як і
розчарування, що наступає, після невдачі. У загальній доброзичливій
атмосфері, формованої вдумливим арбітром, навіть негативні емоції
спроможні сприяти посиленню пізнавального інтересу, бажанню ще разом
спробувати свої сили в невимушеному змаганні інтелекту і спритності.

9. Стисла історична довідка

Привселюдні дискусії як форма демократичного пошуку істини вперше
одержали широке поширення в Давньої Греції.

Обговорення політичних, правових, філософських проблем призвело до появи
різноманітних теорій дискусії в античних софістів, Платона й Аристотеля.
Трактат Аристотеля “Про софістичні спростовування” донині є найбільше
повним дослідженням логіки дискусійного процесу.

Високий тонус громадського життя, суспільної гідності і юридичної
самосвідомості в давньоримской республіці й у першому столітті Римської
імперії призвів до появи численних посібників по техніці суперечки
(Цицерон, Квінтілліан, Боецій і тощо). Важливе місце в методиці дискусій
приділялося середньовічними схоластами в зв’язку з необхідністю
доведення переваг ортодоксального католицького віровчення над іншими
релігіями і єресями. До середньовічної традиції восходят латинські назви
різноманітних аргументів і помилок, прийняті в сучасних логічних
теоріях.

Великий інтерес до дискусій світського характеру проявився в епоху
Відродження (болонська школа юристів ХУ сторіччя, Ф.Бекон). Цей процес
почасти захопив і Росію – широку популярність одержала полеміка між
Іваном Грозним і князем Андрієм Курбським. Останній, зокрема, є автором
першого російськомовного підручника логіки, що включає розбір деяких
дискуссионніх засобів.

Самостійне значення теорія дискусій одержує в середині XIX ст. Цієї
теорії присвячує великий розділ Д.С.Милль у “Системі логіки дедуктивної
і индуктивної”. Систематичний огляд основних видів і прийомів дискусії
був здійснений у 1870-і роки в “Ерістиці” А.Шопенгауера. З цього часу
вивчення курсу логіки обов’язково містить у собі теорію і практику
дискусій. Значне місце методиці спорів в зв’язку із судовими дискусіями
відводить П.С.Пороховцев (Сергеич) у книзі “Мистецтво промови на суді”
(1908), що зберігає значення і донині.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Акофф Р.Л.”Мистецтво рішення проблем. М., 1982.

Аристотель. 0 софіческих опроверженнях // Собр.соч.: . В 4т. – М., 1980.
– Т.2.

Методика организации и проведения дискуссий/ Сост. В.Д. Титов. –
Харьков: Юридический институт,1991.

4. Павлова К.Г. Искусство спора //Логико-психологические аспекты. – М.,
1988.

5. Прошунин Н. Что такое полемика? – М., 1985.

6. Сергеич П. Искусство речи на суде. – М., 1988

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019