Реферат на тему:
Введення у сучасний освітній процес найновіших мовно-етногенетичних
прочитань давніх вітчизняних і зарубіжних писемних джерел – актуальне й
невідкладне
Українська мова – усна й писемна – зберігає надзвичайно архаїчні слова,
які народ проніс крізь тисячоліття і які містять унікальну, винятково
важливу й значущу інформацію. Ну що, здавалося б, слова… А в них –
сконденсована пам’ять народу про свої правитоки. Бо коли ці слова
належним чином прочитати, витлумачити, то вони проливають яскраве світло
на етногенезу, історію, уявлення і вірування, філософські,
суспільно-державні й морально-етичні засади українців. Таких слів
багато. Але я проілюструю сказане лише одним із них – тривіди у
“Велесовій книзі”, давньоукраїнській пам’ятці ІХ ст.
Українське тривіда зрозуміле кожному без перекладу, як без перекладу
зрозуміле кожному й санскритське triveda. Укр. три й віда та санскр. tri
й veda – етимологічні двійники, у них спільне походження й однакове
значення. Віда-веда означає “знання” й утворене від дієслівної основи
від – “відати, знати”, спільної для індійських і слов’янських мов.
Українська мова від цієї основи має величезну кількість слів, як і мови
індійські. У білорусів і чехів Академія наук називається Академія вед.
Наявність у “Велесовій книзі” слова тривіди, тотожного санскритському
triveda, має виняткове значення, насамперед тому, що недвозначно
засвідчує: давні українці знали веди. Водночас цей термін – і своєрідний
часовий індикатор, бо засвідчує й інше: “Велесова книга” знає і пише про
часи, коли термін тривіди превалював, мав однакове побутування і в
давніх індійців, і в давніх українців. Наша пам’ятка пише про часи, коли
до трьох канонічних вед ще не входила четверта – “Атхарваведа”. Вона
додалася згодом, через що поряд із терміном тріведа постав і термін
чатурведа – “чотири веди”. Тобто термін тривіда-тріведа відбиває
найранніший період індоєвропейської історії, бо ведійські арії (арії,
які створили веди) спершу знали лише три веди. Іншими словами, термін
тривіда-триведа сягає найдавніших часів. Світогляд і міфологія вед
знаходять прямі паралелі в трипільській культурі й українському
фольклорі, що не раз відзначали авторитетні вітчизняні й зарубіжні
дослідники, серед них – і російські академіки Борис Рибаков та Олег
Трубачов. Тому є всі підстави казати, що “Велесова книга” містить
подієві пласти, які сходять до ведійсько-кіммерійсько-трипільських
часів.
Веди в стародавніх індійців, слов’ян, балтів, українців – загальне
означення вищих, священних знань, що відбивають найдавніші уявлення і
вірування. Усього вед чотири, а найвідоміша й найважливіша з них –
“Ріґведа”. Назва її означає “відання проказувати, промовляти” – мається
на увазі, насамперед, словесний супровід богослужінь, обрядів і
ритуалів, де компонент rig, що має і форму rich (річ), споріднений з
українськими рек-, рік- у словах ректи, прорікати, пророк, речення, річ
(мова) тощо. А ще ріка й рік, бо і мова, і ріка, і час з філософської
точки зору – категорії плинні.
На ведах базуються священні книги – шастри, веди складають їх
найвагомішу й найголовнішу частину. А шастри, як і веди, теж знали давні
українці. У ІІІ ст. до н.е., тобто за 1200 років до створення “Велесової
книги” (ІХ ст.), жителі Херсонеса Таврійського у своїй присязі клянуться
“охороняти для народу састер і не розголошувати нічого потаємного ні
еллінові (!), ні варвару”. Оце састер і є шастри – священні книги давніх
індійців. Отже – й українців.
Херсонес Таврійський – столиця таврів-русів, їх “Велесова книга” разом
зі скіфами включає до збірного етноніма кравенці, у який входять і анти,
боруси й сурожці. Етнонім кравенці – найдавніша (ІХ ст.) на сьогодні
відома писемна фіксація сучасного етноніма українці. Етнонім кравенці –
семантичний двійник етноніма таври, який виводиться з грецького tavros
“бик”. А візантійський автор ХІІ ст. Іоан Цец каже: етнонім таври
тотожний етнонімові руси. Тобто назви таври, руси й кравенці –
семантичні двійники, вони означають “коровичі, бичичі, туричі”. Таври –
ті ж руси, а таври-руси й поляни-руси – одне й те саме плем’я, для
візантійських авторів таври-руси й поляни-руси – одне ціле. І якщо
таври-руси знали шастри й веди, то їх знали й поляни-руси. Таврика-Крим
і материкова Русь-Україна географічно й історично невіддільні, зв’язки
відомих ще за Троянської війни таврів-русів і подніпровських
полян-русів, літописного Корсуня і Києва – споконвічні й неперервні. Не
випадково через 13 століть після Херсонеської присяги саме з Корсуня,
давнього Херсонеса, нинішнього Севастополя, столиці таврів-русів,
прийшло християнство до Києва, столиці полян-русів і Києворуської
держави. А Херсонес-Корсунь прийняв християнство ще в V ст.
Шастри формують основоположне філософське поняття – арта-ріта-лад,
відоме згодом під назвою дгарма. Арта-дгарма означує світолад,
вселенський закон, непохитність космічних процесів і трактується як лад,
віра, закон, обов’язок. На арті-дгармі тримається організований,
упорядкований, справедливий і праведний світ, арта-дгарма – це моральні
й етичні норми, релігійні й суспільні устої такого світу. Шастри
закликають непохитно дотримуватися арти-дгарми – законів і приписів
свого суспільства, племені, стану, роду, сім’ї. Людина має беззастережно
дотримуватися традиційної дгарми, а це – правдивість, чесність,
незлобивість, непричинення зла живому, чистота помислів. Власна дгарма
вища загальнолюдської моралі чи етики. У кожної людини своя дгарма,
залежна від походження, соціального статусу, віку. Для
жерця-священнослужителя дгарма-обов’язок – вивчати й доносити до людей
веди – священні знання, здійснювати пожертвини, обряди й ритуали.
Дгарма-обов’язок воїна – захищати країну й народ від ворога, справедливо
правити державою, дгарма-обов’язок селянина – обробіток землі,
тваринництво, торгівля. На першій стадії життя (всіх стадій 4)
дгарма-обов’язок людини – освіта, на другій – одруження, чесний
заробіток, утримання сім’ї, неухильне відбування обрядів і ритуалів.
Життя давньої громади, общини, суспільства регламентували приписи,
викладені в шастрах. Ці приписи сукупно й творили морально-етичні засади
суспільства – арту-дгарму-віру-обов’язок-закон.
Арту-дгарму-закон-лад і уособлював бик, тур. Як на опорах тримається
міст, так і впорядкований, організований, налагоджений світ тримається
на бикові-дгармі. Вищий вияв дгарми – держава, вона – оплот і гарант
дгарми, яку сповідує, оберігає і захищає. Санскр. дгарма й укр. держава
– споріднені слова, в обох – спільна основа dhar – “держати, тримати”.
Бик на царських стягах і гербах країн засвідчує відданість
праведності-дгармі, справедливому правуванню, боротьбі зі злом. За
давніми уявленнями, край чи країна, де шанувався бик-тур, вважалися
праведними. Назва Край-Країна Тура-Бика була рівнозначною назві
Край-Країна Ладу-Порядку-Закону-Справедливості-Праведності, людність її
вважалася чеснотливою і набожною. Саме за таку характеристику для
Давньої України промовляють факти. Бо скіфи-сколоти й таври-руси не
тільки жили в Скіфії чи Тавриді-Русі-Україні, назви яких і означають
“Край-Країна Тура-Бика”, але й знали веди, шастри та арту-дгарму. За
суттю ці три взаємопов’язані поняття – індоєвропейські, хоча за назвами
й індійські. Але вони й слов’янські, тож і українські.
І це не мусить дивувати, бо на теренах України виявлено численні сліди
давньоіндійської мови. Отже, тут жив і відповідний етнос –
індо-арійський, ареал проживання якого – від Північного Кавказу до
Закарпаття. Досі давньоіндійська мова в її архаїчній формі була відома
за текстами, створеними в Індії, і за реліктовими залишками мови
індоаріїв на Близькому Сході, в державі Мітанні (ІІ тис. до н.е.).
Третій, західний, ареал цієї мови охоплює Україну. Геродот іще в V cт.
до н.е. на півдні історичної України, біля Керченської протоки, знає
країну сіндів-індів – Сіндику, а в низів’ях Дніпра пізнішим античним
авторам відома Сіндська Скіфія. Індоарійські племена писемно засвідчені
тут із початку І тис. до н.е., вони входили до Боспорського царства,
ранньодержавного утворення на півдні України зі столицею в Пантикапеї
(нині Керч). Держава ця проіснувала ціле тисячоліття (V ст. до н.е. – IV
ст. н.е.) і справила величезний і різноманітний вплив на довколишні
народи й ареали. Наступницею і спадкоємицею Боспорської держави, на
монетах якої бачимо тризуб, стала Києворуська держава.
Таври-руси знали шастри, отже, дгарму й веди, тому вони праведні.
Таври-руси й поляни-руси – одне й те саме плем’я, і якщо таври знали
шастри, дгарму й веди, то їх знали й поляни. І це підтверджує наше
літописання, де поляни-руси мають виразний ореол праведності. Вся
історія Трипілля проходить під знаком Тура-Бика, а це означає –
трипільці знали закон, праведність, арту-дгарму-лад.
Знали шастри, дгарму та веди й скіфи-сколоти, за “Велесовою книгою” –
теж кравенці-українці. Священні книги-шастри утверджують віковічність і
непорушність поділу суспільства на 4 стани – жерців, воїнів, землеробів
і залежних общинників. А такий поділ скіфи знали ще до Херсонеської
присяги, що засвідчує Геродот у V ст. до н.е., коли передає скіфську
легенду про 4 магічні дари, які впали з неба й далися до рук
наймолодшому з трьох братів – Колаксаєві, котрий і став першим скіфським
царем, родоначальником скіфської царської династії. Чотири небесні дари
– золоті чаша, сокира, плуг і ярмо. Символіка їх прозора навіть для
пересічного сучасного індійця, хоча в нас учені мужі й досі ламають
довкола цього списи: чаша символізує жерців, сокира – воїнів, плуг –
землеробів, ярмо – залежних общинників. Тож скіфи-сколоти знали
чотиристановий суспільний поділ, а це, за священними шастрами, неодмінна
ознака праведності, закону, дгарми-арти-ладу. Такий поділ знали предки
українців – навіть у їхніх сучасних прізвищах відбиті всі чотири терміни
на означення цих станів, як і в індійців та іранців. Та воно й
зрозуміло: адже таври-руси-поляни й скіфи-сколоти – кравенці-українці,
про що недвозначно й мовить “Велес-книга”.
Отож веди, шастри й дгарму-арту-лад-віру-закон-обов’язок
коровичі-кравенці-українці знали щонайменше три тисячоліття тому. Але
три тисячоліття тому ці поняття лише зафіксовані писемно. Натоді вони
вже були вироблені, усталені й навіть мали легендарний характер, як у
випадку зі скіфською легендою про чотири магічні дари, що впали з неба.
Ці дари мають божественний характер, як і веди, що вважаються почутими з
небес, тобто сходять до сивої давнини. Самі ж веди, шастри й арта-дгарма
творилися задовго до цих перших писемних згадок. Бо перш ніж їх
зафіксували, був тривалий період їх зародження, розвитку, становлення й
утвердження. А це процес не одного тисячоліття.
Отож лише одне слово – тривіди. А які глибинні пласти нашої історії воно
піднімає, які обшири духу наших предків відкриває, які високі ідеали
засвідчує! Українці безпосередньо причетні до того огрому
світоглядно-філософських, релігійних, морально-етичних,
суспільно-політичних уявлень, які містять веди й шастри. І чим скоріше
ми це усвідомимо й донесемо до учня та студента, тим благотворніше це
буде для них і для всіх нас, для української історії й української
освіти, для виховання справжнього українського патріота. Патріота, який
відчуватиме гордість за свій давній народ, свою давню мову, свою давню
державність. Який відчуватиме гордість і відповідальність.
Відповідальність за теперішню і за майбутню Україну.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
