Реферат на тему:
Українські народні свята
Кожна нація, кожен народ, має свої звичаї, що виробилися протягом
багатьох століть і освячені віками.
Звичаї народу – це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в
сучасному, а і в його історичному минулому.
Наша Україна велика.
Коли ми почнемо приглядатися, то побачимо, що звичаї нашого народу на
диво між собою близькі. Староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров
наших звичаїв і тепер ми собі не уявляємо Різдва – без куті, Великодня –
без писанки, Святої Трійці – без клечання, навіть називаємо це останнє
свято “Зеленими святами”. Всі ми відзначаємо свято Купала, на “Введіння”
закликаємо щастя на майбутній рік, на “Катерини” – кличемо долю, а на
“Андрія” хто з нас не кусав великий корж із білого борошна і яка дівчина
не ворожила, чи вийде заміж цього року.
Все це – наша дохристиянська культура, наша найстарша традиція. Кутя –
це символ урожаю, писанка – це символ народження весняного сонця.
Зеленим гіллям наші предки охороняли своє житло від нечистих духів.
Прийшла зима. Випав перший сніг, наступили морози і покрилися кригою
ріки. В селі всі господарські роботи закінчено. Господарі ховають
реманент, лагодять сани, їздять до млина та готуються до Різдвяних свят.
Староукраїнські звичаї, що колись бути пов’язані з початком нового року
наших далеких предків, пізніше першими до християнських свят. Одна
частина з них перейшла до сучасного Нового Року, а друга – до свята
введення в храм Пресвятої Богородиці (4 грудня) свято в народній
термінології звичайно називається Введіння.
Початок нового господарського року у введінських повір’ях виступає
досить виразно. Хто в цей день вранці прийде першим до хати, той, буде
першим “показником” на Новий господарський рік. За парадним віруванням
перший показник приносить до хати щастя або невдачу. За три дні по
Введенні – день великомучениці Катерини.
День великомучениці Катерини чи, як звичайно це свято в народі
називається “Катерини” є свято дівочої долі”. В самий день свят, 7
грудня, дівчата ворожать і закликають долю.
Ранком, до схід-сонця дівчина йде в садок і зрізує гілочку вишні. В хаті
дівчинка ту гілочку ставить у пляшку з водою і чекає свята Меланки. Якщо
до Меланки вишня розів’ється і зацвіте – добрий знак, бо й доля дівоча
цвісти буде. Засохне гілочка без цвіту – кепська ознака.
День св.Андрія Первозванного припадає на 13 грудня. Хоч Андрій
Первозванний – християнський святий, але в народній традиції звичаї і
обряди в день цього святого мають стародавній, дохристиянський характер:
угадувати майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання “калети” (корж
із білого борошна).
За давніх-давен у піч під Андрія дівчата ворожать, і печуть балабушки.
Балабушки – це невеличкі круглі тістечка з білого борошна. Воду на ці
тістечка дівчата носять із криниці – ротом. Коли балабушки спечуться і
вистугнуть, кожна з дівчат значить своє тістечко кольоровою ниткою або
папірцем.
Потім розкладають їх рядочком і до хати впускають голодного пса.
Голодний пес “вирішує долю” Чию балабушку пес проковтне першою, та
дівчина перша і заміж вийде.
Для дівчини мало знати, що вона вийде заміж, вона ще хоче довідатись чи
буде в парі ввечері, коли вже стемніє, дівчина набирає в пелену насіння
коноплі, виходить за хату, сіє на снігу і приспівує:
Андрію, Андрію,
Конопельку сію,
Спідницею волочу,
Заміж вийти хочу.
На другий день після Андрія Первозванного 14 грудня святкували колись
пророка Наума. “В цей день наука в школі на ум піде”.
17 грудня – день Варвари Великомучениці. Народна легенда записана на
Вінниччині каже що свята Варвара Великомучениця була така мудра на
вишивання, що вишивала ризи самому Ісусові Христові.
Миколая – велике народне свято, його відмічають 19 грудня. Колись
господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. В
Галичині св. Миколая роздає дітям подарунки.
Святвечір – особливий день. (6 січня) З давніх-давен у нас на Україні
словом і ділом, словесним твором, всією обстановкою люди створюють у цей
день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі.
Господиня дістала з покуття кремінь і кресало, які останні дванадцять
день лежали під образами, виресала “новий вогонь”. Цим вогнем вона
розпалила в печі дванадцять полін, що їх припасала та сушила дванадцять
днів останнього місяця. Господиня заходилась готувати дванадцять
святвечірніх страв: – наставила узварі: варить горох, квасолю, смажить
капусту, рибу, ліпить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гречану з
конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої
пшениці.
Господар “вносить сніп жита – “дідуха””, оберемок соломи і сіна, А потім
сповіщає родині, що святий вечір уже почався, бо на небі засяяла вечірня
зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо – народження Сина
Божого. Діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір.
Крім дітей, на перший день Різдвяних свят 7 січня колядують і дорослі –
ці вже ходять із “зіркою” та дзвоником.
Заходять до хати, стають перед “образами” і під дзеленькання дзвоника
співають:
Нова радість стала,
Яка не бувала:
Звізда ясна над вертепом
Увесь світ осіяла.
Де Христос родився,
Там світ просвітився,
І пастушки з ягнятком,
Перед Божим дитятком
На коліна припадають.
Царя-Бога вихваляють.
Ой, ти, Царю наш Царю,
Ти небесний Владарю,
Пошли, Боже, літа многа
Цього дому господарю,
Щоб і хліб родився
Щоб і скот плодився,
Щоб цей пан – господар
Нічим не журився.
У день Різдва Христового грамотні міщани, дяки, школярі та церковні
співаки збиралися і носили по хатах відомий ляльковий театр під назвою
вертеп.
За тиждень після коляди, напередодні Нового року – Щедрий вечір. За
християнським календарем – це день преподобної Меланії, і тепер маємо
Щедрий Вечір або свято Меланки 13 січня.
14 січня – Старий Новий Рік, або свято Василя.
Напередодні Водохрещів святкується “Голодна куті” або другий свят-вечір.
18 січня
19 січня – Богоявлення Господнє (Водохреща).
Ранком у церкві відбувається Богослужіння. По Богослужінні весь народ
іде процесією на річку до хреста. До річки на Водохреща йдуть усі:
старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду.
Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час
хор голосно співає:
“Во Йордані хредщаються Тобі, Господи…” У свою чергу мисливці
стріляють із рушниці. А хлопці випускають із рук голубів, які хмармо
літають “Йорданню”!
Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки, і набирають у свій
посуд води.
На другий день після Водохрещ. Івана Хрестителя або пав’ятки.
В цей день господар, вставши ранком брав у руки той хліб-сіль, що лежав
під “образами ще від “багатої куті”, ніс у стайню, ламав на шматки і
роздавав худобі разом з сіном, як останні різдвяні дари, “щоб скотина
плідна була”.
Всі рухи дії і слова, що на перший погляд не мають ніякого значення в
житті людини, віють на серце кожного знач чаром рідної стихії і є для
душі живущим бальзамом, який сповнює її могутньою силою.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
