.

Виховання як цілісна система (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 7025
Скачать документ

Реферат

на тему:

Виховання як цілісна система

Учитель, який передає дитині лише знання ,- це ремісник, той, хто
виховує характер, – справжній митець своєї справ.

Софія Русова.

Система освіти! Серед багатьох галузей чи не одна, системний характер
якої відображений у самій її назві. Поняття “система” стало
найпоширенішим не лише серед педагогів-дослідників, а й
учителів-практиків. Освітяни мають справу з найскладнішою системою на
Землі – Людиною. Отже, людино-, дитино-, кордоцентризм в основі
виховання. Поняття “виховна система”, “виховний простір”, “довкілля”,
“педагог-фасилітатор”, “педагогічна взаємодія”, “родинність”,
“життєтворчість особистості” – далеко не повний перелік понять, що
покладені в основу концепції виховання як цілісної системи. Сутність
виховання в ліцеї можна виразити формулою: це управління процесом
особистісного розвитку старшокласника як проектувальника життя через
створення сприятливих умов.

Що ж ми розуміємо під поняттям “виховання як цілісна система?” Для того,
щоб дати відповідь на це питання, розглянемо найбільш суттєві ознаки
такої системи. Першою і загальною ознакою системи є те, що вона
складається з певної сукупності споріднених елементів (компонентів,
структурних одиниць).

Виховна система в ліцеї – це цілісний організм, який виникає в процесі
інтеграції основних компонентів виховання (мета, суб’єкти виховання,
їхня діяльність, спілкування, відносини, кадровий потенціал, матеріальна
база), що сприяє духовному розвиткові і саморозвиткові особистості,
створенню своєрідного, за визначенням К.Ушинського, “духу школи”.

Виховна система ліцею має дійсно складну структуру, складові виховного
процесу (на схемі 1) утворюють трикутник, у центрі якого особистість
учня. Запропонований нами “виховний трикутник” – рівносторонній,
рівноправний, де педагоги, батьки, соціальні об’єкти взаємно впливають
на особистість учня.

Базовою основою виховної системи ліцею є вихідна концепція “Громадянин
України ХХІ століття” (автори Кононенко П.П., Сазоненко Г.С., Галіцина
Л.В.), діяльність, що забезпечує реалізацію ідей, концепцій; суб’єкти
діяльності, відносини, які інтегрують суб’єкти в спільність; управління,
що сприяє інтеграції в цілісність, а також інноваційний режим розвитку.

Як видно зі схеми, серцевиною виховного процесу в ліцеї є особистість –
її нахили, здібності, потреби, інтереси, соціальний досвід,
самосвідомість, характер. Саморозвиток особистості дитини – головний
критерій ефективності розвитку гуманістичної виховної системи нашого
навчального закладу. А тому гуманізація навчально-виховного процесу,
його зорієнтованість на особистість, створення оптимальних умов для її
розвитку, самовизначення та самореалізації і є основою освітньої моделі
Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету
імені Тараса Шевченка. Отже, першочерговим нашим завданням є розвиток
творчої, відповідальної особистості, активного громадянина.

Особливої актуальності у виховній діяльності набуває питання активізації
внутрішніх потенцій ліцеїстів, залучення їх до співтворчості з
педагогами та ровесниками, розвиток ліцеїстів як суб’єктів освітньої
діяльності, ініціативних, з належним рівнем мотивації, рефлексії та
саморегуляції.

Що ж таке суб’єкт діяльності, суб’єкт розвитку?

Психологи К.О. Абульханова, А.В. Брушлинський, розробляючи
суб’єктно-діяльнісний підхід у напрямку більш конкретного визначення
категорії суб’єкта психічної діяльності, вважають, що суб’єкт – це таке
утворення, що інтегрує внутрішній світ, забезпечує цілісність психічного
життя. А.В. Брушлинський дає таке визначення суб’єкта: “Людина як
суб’єкт – це вища системна цілісність усіх її складних якостей, у першу
чергу психічних процесів, властивостей і станів, її свідомого і
несвідомого. Така цілісність формується в ході історичного і
індивідуального розвитку”.

Б.Г.Ананьєв розробив концепцію людини як суб’єкта пізнання, праці,
спілкування у співвідношенні з поняттями індивід, особистість,
індивідуальність, розглядаючи останнє як вищий рівень розвитку
суб’єктної активності, наслідок того, що “високий коефіцієнт
екстеріоризації, активної діяльності дозволяє людині будувати себе
зсередини, як замкнену саморегулюючу систему”.

У Г.С. Костюка ми знаходимо положення про те, що “об’єктивні обставини
впливають на учня через внутрішні суб’єктні умови, через його
діяльність”. На думку вченого, на етапі підліткового віку “особистість
виступає як суб’єкт власного розвитку, який свідомо обирає свій
подальший життєвий шлях. Особистість починає все більше працювати над
собою, створювати себе результатами власної діяльності”.

 Визначаючи сутність та закономірності розвитку саморегуляції в
підлітків, М.Й. Боришевський пов’язує її з їхньою здатністю усвідомити
себе суб’єктом і зайняти позицію суб’єкта. Він виділяє серед функцій
саморегуляції функції “суб’єктного впливу”, тобто впливу на власні
психічні процеси і стани з метою їх оптимізації. З огляду на це, важливе
місце серед завдань освітнього процесу посідають:

 – заохочення підлітків бути суб’єктами своєї психічної активності,
управляти своїм психічним життям, забезпечувати його цілісність,
гармонійність, одержувати задоволення від реалізації смисложиттєвих
цілей;

 – сприяння тому, щоб підлітки були активними особистостями, докладали
власні зусилля в розвиток своїх психологічних якостей, у реалізацію
свого потенціалу і досягнення того, що визначається смислом життя.

Орієнтуючись на розвиток у підлітків властивостей зрілого суб’єкта,
суб’єкта власної життєдіяльності, педагогічний колектив заохочує
підлітків до самоактуалізації, самовизначення, самоствердження.

Прагнення до самовизначення, самореалізації, самоствердження – одна з
найважливіших потреб людини, умова її психічного розвитку. Уявлення про
себе, своє “Я” неминуче породжує потребу в реалізації своїх можливостей
та здібностей. Самовизначення особистості нерозривно пов’язане з
самореалізацією, а далі – і з самоствердженням. На високому рівні
розвитку особистість оцінює свої дії і здійснює свою потребу в
самоствердженні, виходячи з власних ціннісних орієнтацій і цілей.
Потреба в самовизначенні, самореалізації, самоствердженні є однією з
важливих складових самоактивності людини і детермінантою її поведінки.

Самовизначення є вибір особистості з комплексу можливих альтернатив
особливого, притаманного лише її шляху розвитку взаємин із суспільством.

У ситуаціях самовизначення особистість не лише має можливість вибору, а
й поставлена перед необхідністю вироблення і реалізації своєї власної
думки, оцінки навколишнього. У таких ситуаціях особистість, вибираючи,
самовизначається, реалізує в практичній діяльності, у спілкуванні
потенціал своїх ставлень, впливаючи на хід подій, стаючи Суб’єктом свого
життя.

Оволодіваючи самим процесом самовизначення, свідомо визначаючи свій
життєвий шлях, особистість не лише стає суб’єктом власної
життєдіяльності, вона творить саму себе, перебудовує свій внутрішній
світ, стає суб’єктом саморозвитку, самореалізації, самовиховання,
виявляє таким чином свою активність.

Рівень розвитку активності як суб`єктного потенціалу особистості ми
вважаємо важливим параметром у професійному спрямуванні ліцеїстів.

Наступна характеристика цілісної системи полягає в тому, що кожен з її
структурних компонентів виконує певну функцію, а отже, визначимо її як
функціональну специфічність. Функціональна специфічність пов’язана з
індивідуальністю, цілісністю, якісною і кількісною граничністю
компонента. Кожен елемент системи може виконувати свою індивідуальну
функцію лише в тому випадку, коли він внутрішньо організований, а інші
компоненти певним чином пов’язані між собою (структурна специфічність).

Розглядаючи на цій основі одну із сторін правильного рівностороннього
“виховного трикутника”, наголосимо на ролі родини (родинне виховання).
Родинні цінності є складниками суспільства, яке будується на принципах
співсуспільства, яке, у свою чергу, будується на принципах співжиття,
дбайливого ставлення до дитини, на тих добрих началах, що допомагають
розкрити її творчий потенціал.

Наша сучасна педагогіка має повернутися до природних традиційних джерел
виховання – родинної педагогіки.

Родина була, є і залишається надзвичайно глибоким джерелом людського
життя. У сім’ї дитина пізнає навколишній світ, тут у неї формується
характер, світогляд, естетичні смаки, морально-етичні ідеали.

“Серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць посідає
сім’я, родина. Саме родина є тим могутнім соціальним феноменом, який
найчастіше об’єднує в родинне гніздо на основі шлюбних і кровних
взаємозв’язків. Тож недарма кажуть: коли міцна сім’я, то й сильна
держава. Від фізичного та морального здоров’я сім’ї, охорони материнства
і дитинства, піклування про сиріт, удів, калік, старих залежить духовне
благополуччя народу. І горе тій нації, нікчемними є ті державні
правителі, які дозволяють собі занапастити сім’ю”.

Родина має бути основою держави, це найважливіша спільнота, без якої не
можуть існувати народи, це найуніверсальніша академія, де не лише
загартовується тіло, а й формується духовний ідеал.

Про важливість родинно-сімейного виховання свідчить той факт, що
Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй оголосила 1994 рік
Міжнародним роком сім’ї, визначила спільну для всіх країн тему: “Усі ми
– одна родина” і постановила, що 15 травня щорічно буде відзначатися
Міжнародний день родини. Це є свідченням стурбованості міжнародного
співтовариства станом родини в усьому світі.

У родині плекаються всі складники здорового громадянства. Мабуть, ніколи
досі вона не мала таких важливих завдань, як сьогодні, бо чи було ще
коли-небудь суспільство так стурбоване моральним, фізичним, економічним
станом молодого покоління, як на грані тисячоліть.

Родина – це і рід, покоління людей зі спільними інтересами, спільною
діяльністю, у яких панує пошана одного до іншого і взаємодопомога.

Найсильніший вплив на формування душі і характеру дитини має мати, яка,
завдяки своїй любові, може робити дива. Дитині також потрібна батькова
увага і порада. Вагому роль відіграють у родині дідусі, бабусі, брати,
сестри, інші родичі. “Дитина – дзеркало родини; як у краплі води
відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота батька і
матері” – писав Василь Олександрович Сухомлинський. Ці його слова – в
основі просвітницької діяльності педагогічного колективу, тематичних
нарад з батьками ліцеїстів.

Родина – це перша школа найбільшого і найважливішого скарбу людини –
рідної мови. Здорове родинне середовище запобігає денаціоналізації,
протистоїть відчуженню. Правильне родинне виховання – запорука розвитку
українського народу, основа формування фізичного і морального здоров’я
дитини.

Родинне виховання – перша природна і постійно діюча ланка національного
виховання. Без докорінного поліпшення родинного виховання не можна
домогтися значних змін у подальшому суспільному вихованні підростаючих
поколінь. У родині закладається духовний стрижень особистості, основи її
моралі, самобутність національного світовідчуття і світорозуміння.

Усі наведені вище характерологічні ознаки родини – основа родинного
виховання в ліцеї.

Ліцей-родина очима батьків

“Проблема духовності і культури в дітей та дорослих – це зараз
найгостріша проблема сучасності не тільки в Україні, а й в усьому світі.
Мені здається, що становлення духовної культури в дітей починається з
любові до батьків, друзів, учителів, до ліцею, до рідної землі.
Навчаючись у ліцеї, наші діти стають з кожним днем мудрішими, а мудрість
– це не тільки інтелект і розум, а природна людяність і доброта. І тому
ліцейні зустрічі з цікавими людьми, ліцейні презентації, походи до
театру, на виставки дають можливість нашим дітям бачити світ через
матеріальну і духовну культуру народу. Ліцей – це перш за все педагоги.
Тому я вважаю, що вчителі та адміністрація свої обов’язки щодо наших
дітей виконують бездоганно, виховуючи їх у дусі краси любові та поваги.

Спасибі Вам від усіх батьків третього курсу.

З сумом говорю про те, що нашим дітям залишилось навчатися в ліцеї
півроку. Я впевнена, що в дорослому житті, у яке скоро підуть наші діти,
тієї любові, доброти, поваги, яку вони отримували весь час у ліцеї, в
такій мірі вони мати не будуть. І ще раз дякую Вам за те, що Ви сієте
розумне, вічне, добре в душі наших дітей.

Спасибі Вам”

Башловка О.А., член батьківської ради 34 групи, січень 2000 року

“Кожна мати хоче бачити у своїй дитині високодуховну особистість. Яке
буде майбутнє держави – залежить від нас самих: від нас, батьків як
вихователів, і від вас, учнів, як тих, хто будуватиме нашу державу.
Тільки наш ліцей виховує особистість майбутнього.

Чи не єдиний це заклад, у якому реалізується тісний зв’язок “ліцей –
сім’я – родина”. Дякую всім. Порівнюю ліцей з Божим храмом”

Матвійчук Т.Г., член батьківської ради 34 групи, травень 2000 року

Ліцей-родина очима кураторів та викладачів ліцею

“Родина – це один із шедеврів природи…

Це глибина і висота…

Трагедія і комедія…

Біле і чорне…

Земля і небо…

Пекло і рай…

Це не статика, а постійний рух!”

Л.Г.Василенко, куратор 21 філологічної групи

“Родина – це криниця, яка або живить, або знищує: усе залежить від
якості води”

С.М.Микитенко, куратор 14 групи

“Родина – первісний і найдавніший заклад, який пережив цілі епохи,
класові будови і зміни їхні в людському суспільстві, тому що сім’я не
самоціль, це джерело, що живить усі почуття, усі галузі життя людини.
Джерело – це постійний рух, тому сім’я – це величезна, титанічна робота,
школа життя, школа органічної єдності і вірності сім’ї, Батьківщині на
ґрунті любові та добра. Це основа, це те живильне підґрунтя, на основі
якого будуються і працюють усі новітні педагогічні технології”

Т.Ф.Демків, куратор 32 історико-філософської групи

“Родина – це життя. А життя – це є боротьба та праця; праця – завжди на
когось, а боротьба з самим собою”

Сазоненко Г.С., директор ліцею

“Родина –це Любов, яка довго терпить і яка ніколи не проходить”

А.А.Ткач, куратор 31 філологічної групи

“Жарт про родинне виховання: до одруження в мене було шість теорій про
виховання дітей, а тепер у мене шестеро дітей і жодної теорії”

В.П.Коноплич, куратор 33 економічної групи

“Родина – це універсальний спосіб об’єднання людей, який не потребує
обґрунтування і є найефективнішим”

Я.М.Гольденберг, заступник директора з науково-методичної роботи,
викладач історії України

“Родина – це система власних цінностей, які мають пріоритетний вплив на
формування особистостей”

Л.І.Гребенюк, куратор 23 історико-філософської групи

“Родина – це згусток життєдайності і краси, здоров’я і інтелекту,
моральності і духовності.

Родина – це сузір’я в ліцейній галактиці, де кожна зірочка випромінює
світло, ніжність, чистоту, творче натхнення”

Н.І.Ястребцова, куратор 33 економічної групи

???????¤?¤?$?????????Школа нової генерації – українська національна
школа-родина”, “Освіта ХХ століття: філософія родинності” та ін. Вони є
методологічним фундаментом педагогічного дослідження “Розвиток
інтелектуальної національно свідомої особистості з активною
державотворчою позицією в ліцеї-родині,” що реалізується в ліцеї з 1995
року.

Серед завдань даного педагогічного дослідження:

 – науково-педагогічне забезпечення єдності фізичного, духовного,
інтелектуального розвитку особистості;

 – визнання в освітньому процесі пріоритету гуманістично-світоглядних
засад, формування цілісного бачення світу й Людини в гармонії з
природою, космосом, собою;

 – утвердження пріоритету національного як синтезу світового досвіду на
засадах родинності;

 – розвиток у ліцеїстів почуття відповідальності за збереження
національних традицій, звичаїв, культурних надбань; реалізація ідеї
“діалогу культур”;

 – творення індивідуального “Я” в його духовній автономності і
суверенності та в умінні поєднувати особисті інтереси з інтересами
державними;

 – освоєння діагностики та критеріїв ефективності виховного процесу на
ідеях проективної, особистісно зорієнтованої педагогіки життєтворчості.

Експеримент передбачає:

 – розробку філософської концепції ліцею-родини на засадах
українознавства;

 – запровадження високоефективної моделі просвітництва, спрямованої на
розвиток інтелектуальної, національно свідомої особистості з активною
державотворчою позицією;

 – гармонізація стосунків учня – родини – учителя – соціальних
інституцій – довкілля;

 – створення науково-філософського центру ліцею-родини.

Створюючи на базі ліцею осередок “великої родини”, педколектив виходив
із переконань, що як окремо взяту родину об’єднує спільна мета, так і
людський соціум теж прагне до єдиного – виховання майбутніх поколінь –
громадян України. Це спільне завдання і стало тим, що об’єднало і в той
же час забезпечило життєдіяльність такого складного організму, як
“велика ліцейна родина”.

Своє функціональне призначення кожен із структурних компонентів системи
може виконати лише за умови взаємодії з іншими компонентами цієї
системи. Поза нею (взаємодією) вони (компоненти) знаходяться в
потенційному стані. А отже, одним із визначальних принципів виховної
системи ліцею є взаємозв’язок впливів взаємин учня з родиною, учителем,
соціальними об’єктами, довкіллям. Здатність елемента (компонента)
актуалізувати свої властивості у взаємодії з іншими елементами даної
системи назвемо функціональною інтегрованістю.

Функціональна інтегрованість приводить до появи в компонента так званих
співвідносних властивостей, існування яких обумовлює функціональність
елемента в рамках цілісної системи. До таких властивостей у виховній
системі належать: ролі, функції, вихованість тощо. Звідси витоки
двоїстої природи (субстрактні і співвідносні властивості) структурних
компонентів цілісної системи.

Виховна система – це проблема і психолого-педагогічного, і
соціально-педагогічного характеру. Вона впливає на школярів не лише як
чисто педагогічний фактор (через учителів, уроки, домашні завдання,
години спілкування), але і як соціально-психологічний феномен (завдяки
входженню в довкілля, відносинам, що складаються між дітьми, педагогами,
батьками, громадськістю, державними діячами: шляхом створення атмосфери
родинності, що поєднує дітей і дорослих у ліцеї).

Виховна модель – феномен, що постійно розвивається. Чим більше розвинена
виховна система, тим більшою мірою її цілісність базується на спільній
діяльності дітей і дорослих, на єдності їх інтересів. Єдність у родині –
основа єдності держави. Поєднання родинного і ліцейного виховання з
громадським забезпечує соціальну ефективність виховання.

Очевидно, соціальну ефективність слід визначати за типом особистості
випускника. Тому ліцей має виконувати соціальне замовлення передусім
особистості – навчити її бути конкурентноздатною в суспільстві з
ринковою економікою, умінню планувати стратегію власного життя,
орієнтуватись у системі найрізноманітніших неоднозначних цінностей,
визначити своє життєве кредо й свій стиль.

Не випадково ліцей ставить надзавдання – формувати та плекати
національну еліту держави.

Визначаючи функціональну роль громадськості у демократичній системі
виховання ліцеїстів, слід наголосити на відродженій традиції опікувати
освіту. Як і в ХІХ ст., коли до управління Рішельєвського ліцею (так
само й Ніжинського) входили батьки чи родичі дітей (чотири представники)
під головуванням градоначальника, так на сьомому році розвитку ліцею
виникла ідея створення Піклувальної ради. Про мету Піклувальної ради на
установчому засіданні було зазначено: “Формування громадсько-державної
системи управління освітнім процесом, поєднання зусиль державних і
громадських інституцій, учителів і родини в інтелектуально-моральному і
фізичному становленні молоді, збереження єдності поколінь відповідно до
Концепції, Статуту ліцею”.

Вагомі завдання? Тож логічно, що перше засідання (1997 рік) проходило
конструктивно, напружено, динамічно. Головою Піклувальної ради було
обрано екс-президента України, народного депутата Леоніда Макаровича
Кравчука. До складу Піклувальної ради увійшли представники найширших кіл
освіти, науки, державного будівництва і рідного Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.

Сьогодні вже традиційними стали зустрічі 1 грудня (День референдуму!) з
Леонідом Макаровичем Кравчуком (він встановив стипендії для
дітей-сиріт). Живе в ліцеї і невмируща пам’ять про В’ячеслава
Максимовича Чорновола, який заснував стипендію Народного Руху, та
Олександра Івановича Ємця. Діалоги, дебати, круглі столи за участю
Леоніда Каденюка, Віктора Пинзеника, Геннадія Удовенка, Бориса Тарасюка,
Левка Лук’яненка, Олександра Стояна сприяють становленню майбутньої
духовної еліти України.

Отже, мета реалізується в діяльності, діяльність веде до певного типу
відносин. “Виховувати можна лише в дії” (Дж.Дьюї), а це означає, що слід
керувати процесом взаємодії і взаємовпливу системи й особистості. Цей
аспект управління потребує пошуку шляхів включення ліцеїстів у процеси
спільної творчої діяльності, удосконалення міжособистісних і групових
взаємин, створення ситуацій, що спонукають кожного (як дитину, так і
дорослого) до рефлексії, самопізнання, самореалізації. Ліцей – це школа
культури життєвого самовизначення. А отже, “технології життєтворчості
спрямовано на те, як допомогти вихованцеві скласти свою життєву
програму, проект (самопроектування), як пізнати себе (самопізнання), як
оцінювати себе (самооцінка), як визначити своє життєве кредо, мету,
життя (цілерозуміння), самоаналіз (рефлексії), й звичайно, як планувати,
організовувати діяльність задля досягнення мети життя, як здійснювати
відповідальний життєвий вибір” (“Перспективні освітні технології”. – К.,
2000).

Таким чином, управління виховною системою в ліцеї можна розглядати як
триаспектний процес: управління створенням цілісної системи; зміцнення
її цілісності; корекція системи. Структура, яка відображає закономірні
стійкі зв’язки елементів як цілісної системи, називається статичною
структурою. Структура, яка відображає закономірні зв’язки елементів
системи як функціонуючого і розвиваючого цілого, визначається як
структура динамічна. Виховна система – це єдність стійкого і мінливого,
що поєднує в собі постійність суттєвих параметрів (структурних
компонентів) при наявності динамічних процесів. Отже, виховання – це
динамічна єдність різних сторін виховного процесу, виховної системи
ліцею через моделювання процесу виховання. Провідним методом перебудови
системи, створення нової або оновленої системи (введення новацій) є
педагогічне моделювання.

 Модель виховання в ліцеї – цілісне уявлення проектованої системи,
внутрішнє бачення її. Мета такого моделювання – “програвання (уявне
бачення) варіантів розвитку і прогнозування результатів”. “Головне
завдання школи – виховання вільних громадян, яке має складатися з
системи цільових проектів” (О.В. Кільпатрик), і про це сказано в ХІХ
столітті.

 Освітня діяльність сучасного ліцею передбачає як найширшу проективну
діяльність: індивідуальну, групову та колективну з одного боку;
тематичну, предметну та профільну – з іншого.

 Перетворювальною і синтезуючою в ліцеї є такі виховні моделі: “Моя
стежина у світ широкий”, “Духовний поступ у майбутнє торує стежка з
давнини”, “Позиція”, “Вибір”, “Київ мистецький”, “Грані біорозмаїття”,
“У майбутнє – долі рушники”, “Бережімо собори душ наших”, “Україна і
світ”, “Моє довкілля”, “Правознавець”.

 Аналізуючи процес управління через проектування виховних моделей
бачимо, що найважливішим аспектом є зміцнення цілісності на кожному
новому витку розвитку: від першого курсу до третього, створення дієвих
зв’язків між компонентами виховної системи ліцею. Не можна окремо
розробляти цілі, окреслювати системоутворюючі види діяльності,
проектувати і розвивати творчі справи, гуманістичні засади і відносини
незалежно один від одного.

 У виховній системі ліцею загальна стратегія виховання, як бачимо,
реалізується конкретним учителем (педагогом-куратором) з урахуванням
особливостей кожного конкретного учня, середовища, ситуації, соціуму,
власних можливостей, тому-то виховна модель групи завжди має
індивідуалізований, авторський характер. Звідси виникає варіативне поле
особистісно зорієнтованих стратегій виховання. Вихователь допомагає
особистості прожити свою історію, наповнити її подіями, справами,
переживаннями, творчістю. Завдяки вихованню, на життєвому шляху
особистості переплітається суспільне й особисте, історичне й
індивідуальне, необхідне і випадкове. Але життєвий шлях особистості – це
не лише події, а й ставлення кожної особистості до них. Отже, виховний
процес – це і є процес становлення усвідомленого ставлення особистості
до всього, що з нею відбувається. Виходячи з цього, змінюються функції
вчителя (вихователя). Він не інформатор, а фасилітатор, консультант. У
традиційній педагогіці змістом навчально-виховної діяльності було
моделювання особистості випускника школи (тобто формування особистості з
відповідними, заданими типовими характеристиками). Такий орієнтир
суперечить особистісно зорієнтованому освітньому процесу, мета якого –
підтримка і розвиток індивідуальності, збереження варіативності, а не
уніфікація. Тобто мова йде про визначальну роль вихователя у здійсненні
педагогічної підтримки життєвого і професійного самовизначення
ліцеїстів. Педагоги-куратори об’єднані у своїй діяльності й утворюють
кафедру національного виховання. Кафедра розробляє структуру і зміст
виховних моделей, тематику батьківських нарад, основні напрямки та
технології розвитку обдарованості ліцеїстів (на основі програми
“Обдарованість”, журн. “Рідна шк.”, №4, 1996 р.), проводить порівняльний
аналіз навчальних досягнень академічної групи, курсу, а також визначає
індивідуальну траєкторію успіху кожної дитини. У структурі управління
виховним процесом ліцею кафедрі національного виховання, що взаємодіє з
дорадчими структурами (схема №3) управління ліцею (Піклувальною радою,
педагогічною радою, учнівським парламентом, батьківською радою та
предметними кафедрами), відводиться центральна – синтезуюча,
перетворювальна роль.

Кафедрою сформульовані: “10 правил життєвої мудрості куратора”:

1. Пам’ятай: вищою ієрархічною цінністю твоєї роботи є цінність
особистості.

2. Сприймай дитину передусім серцем.

3. Слово без діла інертне. Своїм власним прикладом учи дитину працювати.

4. Вивчивши дитину, допоможи їй набути внутрішньої свободи, здатності до
об’єктивної самооцінки і саморегулювання поведінки.

5. Будь невтомним мислителем, шукачем знань. Не будь марнотратцем часу.

6. Не забувай, що твої вчинки, настрій відбиваються на душевному стані
дитини.

7. Пам’ятай, що найбільше зло – байдужість.

8. Якщо ти не маєш рації – визнай це. Почуття провини – благородне
почуття вихованої людини. Умій і вчись вибачати.

9. У чому досконалість? – Пошук досконалості в Любові, Красі і Дії.
Пам’ятай: тільки любов і терпіння зумовлять успіх.

10. Ким є куратор для дитини? – Куратор – це усмішка, радість, спокій,
підтримка, знання, приклад, ідеолог, учитель життя.

Таким чином, три сторони “виховного трикутника”: соціальні об’єкти,
родина, учителі – впливають на розвиток особистості учня. Ці три лінії,
сторони перехрещуються, переплітаються і визначають індивідуальну
траєкторію розвитку дитини – суб’єкта виховних впливів.

Отже, створюється виховне середовище. Взаємодія системи з виховуючим
середовищем – її найважливіша характеристика. Проте це поняття значно
ширше. Потреба в його осмисленні цілком очевидна: як би ми
цілеспрямовано і розумно не вибудовували гуманістичну виховну систему в
ліцеї, як би не намагалася держава за допомогою законів, указів,
інструкцій підвищити вихованість дітей, як би не намагалась родина
вберегти від впливу “вулиці”, – суттєвих змін зовнішнього середовища не
спостерігаємо. Ізолювати дітей ми не зможемо, змінити соціум нам не під
силу. Лишається одне: самим створювати в ліцеї локальне “виховне
середовище”, адекватне цілям і завданням цілісної системи національного,
демократичного, гуманістичного виховання.

На сучасному етапі розвитку ліцею створення активного виховуючого
середовища йде у чотирьох напрямах: предметно-естетичне середовище
(цілеспрямоване художнє оформлення кабінетів з урахуванням дидактичних,
естетичних, гігієнічних, ергономічних та інших умов);
емоційно-естетичного (комплексне використання різних видів мистецтва для
створення емоційного фону: картинна галерея сучасного українського
живопису, музей побуту ХІХ ст., персональні виставки малярства та
скульптури (Івана Марчука, Олександра Дубовика, Бориса Плаксія, Любомира
Медвідя, Ніни Скорої, Тетяни Денисової, Феодосія Гуменюка, Валерія
Франчука, Олексія Малиха, Любові Міненко, Миколи Малишка тощо);
предметно-технічного (застосування комп’ютерів, відео-, аудіо- та
оргтехніки, ТЗН), які дають змогу оптимізувати, індивідуалізувати,
диференціювати та інтенсифікувати виховний процес) та інтелектуального
середовища (колективна творча проективна діяльність та прогнозування).
Учителі, педагоги-куратори використовують різноваріантні елементи
середовища. Але результат, як правило, один – високий рівень активності,
життєтворчості особистості.

Специфіка взаємодії мікросередовища і людини полягає у привнесенні
інформації від елементів середовища і сприйняття та використання її
учнями. Інформацію несуть у собі не лише знаки, які мають певний смисл,
– літери, цифри чи людська мова, а й усі відомості, що йдуть від
зовнішнього світу за допомогою органів зору, слуху, дотику, нюху. З
огляду на це – специфічність ліцейного середовища має як прямий, так і
опосередкований характер впливу, з одного боку, та мимовільний і
усвідомлений характер сприйняття її учнями, з другого боку.
Специфічність впливу середовища полягає і в тому, що воно опосередковане
наочним словом, думкою, свідомістю. Утворюється, отже, життєдіяльна
атмосфера, яка впливає на психофізичний стан учнів, розвиток
асоціативної пам’яті, прийомів інтелектуальної праці, реалізується
зрештою принцип “художності” або “естетичності”.

Отже, реалізація принципів національного виховання, як свідчить досвід
ліцею, переконливо підтверджує слова великого українського педагога
Костянтина Дмитровича Ушинського:

“Дух закладу не в стінах, не на папері,

А в характері більшості вихователів,

І від них переходить до вихованців”.

І це наше завдання – Учителів, Родин, Громадськості – вважає колектив
ліцею.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020