Реферат на тему:
Відображення лексичних особливостей гуцульських говірок у повісті М.
Коцюбинського “Тіні забутих предків”.
Повість Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків” – високохудожній
твір, написаний під враженням перебування письменника на Гуцульщині на
початку XX ст. Зображуючи життя населення, автор намагається дати
відчути колорит його мови, робить це тонко, вміло, із вправністю
справжнього майстра, що може стати зразком того, як треба користуватися
діалектними словами в художньому творі. Майстерність М.Коцюбинського,
щодо володіння мовою може бути взірцем як для письменників, так і для
учнів загальноосвітньої школи.
Мовні особливості творів Михайла Коцюбинського, як і повісті “Тіні
забутих предків” привертала увагу багатьох дослідників. Так, Ф.Т.Жилко в
статті “Проблема діалектизмів в українській літературній мові доби
імперіалізму (кінець XIX і початок XX ст.)” писав, що діалектизми в
повісті так “лексичне й синтаксично обрамлені”, що “самим контекстом
здебільшого розкриваються” (4, 18). Діалектизми утворі подані
письменником як народнопоетичний елемент мови, як частина загального
художнього орнаменту повісті, написаної відшліфованою літературною
мовою.
І.К.Білодід у праці “Курс історії української літературної мови”
зазначає, що М.Коцюбинський до мови повісті “Тіні забутих предків”
ставився із пристрасною відповідальністю, глибокою свідомістю обов’язку
письменника перед народом за ті скарби народної душі, які довірені
народному співцеві для виразу найзаповітніших дум і прагнень народу,
його горя і радощів, чистих джерел його відчуття краси, його свідомості.
Вчений звертає увагу на те, що письменник знав і любив українську
народнопісенну творчість. Народнопоетичні фразеологізми, приповідки,
пісенні рядки, пісня в цілому часто вплітаються в мовну тканину твору,
пісенні мелодії звучать у чудових описах лісу, полонин. Багато розділів
повісті починаються пісенними рядками: “Яка ж то та полонинка по весні
весела, як овечки у ню ідуть із кожного села!” (7, 192) та іншими.
До мови повісті письменник вводить чимало слів з гуцульського говору:
кичера, смерека, гачі, леґінь, бартка та інші, а також властивих йому
синтаксичних зворотів: “вівця ме обростати”, “я не требую їхнею згодою.
Най що хоте…” І.К.Білодід зазначає, що М.Коцюбинський ставиться до цих
діалектизмів як до рідного минулого якоїсь частини української
загальнонаціональної мови, подає те поетичне, що пов’язане з цим говором
(1, 544). До того ж мова повісті “Тіні забутих предків” як за своїм
словниковим складом, так і за граматичною будовою цілком узгоджується з
нормами української літературної мови.
М.С.Грицюта у статті “Фольклорна основа повісті М.Коцюбинського “Тіні
забутих предків” зазначає, що для розкриття теми кохання Івана й Марічки
письменник використав коломийки – один з найпоширеніших уснопоетичних
жанрів на Гуцульщині. В них зафіксовано все життя гуцула – від колиски
до могили. Для передачі душевного стану, характеристики героїв
письменник вдається до іншого фольклорного матеріалу. Розповіді про
надприродні сили свідчать не лише про багатство фантазії гуцула, а й про
його темноту, забобонність. М.С.Грицюта звертає увагу на те, що в
повісті в основному звучить загальнолітературна українська мова. Він не
заперечував використання письменником діалектизмів, однак виступав проти
зловживання говірковими формами. Та хоча Коцюбинський вводить чималу
кількість діалектизмів з метою надання своєму творові місцевого
колориту, проте подає в такому контексті, що це не заважає сприйняттю
твору.
Щодо коломийок, то їхню мову письменник редагував, надавав їм більш
“правильної” літературної форми, отже, не сліпо йшов за фольклорною
стихією, а творчо опановував її (2, 59).
У статті “Коломийка в повісті М.Коцюбинського “Тіні забутих предків”
Д.О.Кушнаренко звертає увагу на те, що, захопившись Гуцульщиною,
Коцюбинський вивчає своїх майбутніх героїв повісті, місце їх життя.
Відтворюючи образ головного героя, він спирається на усну
народнопоетичну творчість. Потяг Івана до світла, боротьба його зі злими
силами нагадують фольклорне відображення боротьби народу за свої права,
свободу, землю. В образі Марічки автор втілив найважливіші жіночі
особливості гуцулок. Характер її поетичний, як сам народ і навколишня
природа, і розкривається він найбільше через співанки. Змальовуючи сцену
розлуки, Коцюбинський теж звертається до народної пісні. Мова повісті
насичена уривками з пісень, і зроблено це так майстерно, що окремі рядки
коломийок входять до тексту повісті як продовження авторської мови (8,
89).
Для вивчення лексики творів з метою порівняння усної мови жителів з
діалектними особливостями повісті много використано діалектичні записи,
зроблені на Гуцульщині. З твору “Тіні забутих предків” виписано всі
речення, в яких є ті чи інші діалектичні форми (лексичні, фонетичні,
морфологічні, синтаксичні), й на цій основі створена картотека, яка
стала підґрунтям для аналізу мовних особливостей повісті, майстерності
користування діалектами в літературному творі.
Описуючи життя і побут гуцулів, їх звичаї, повір’я М.Коцюбинський
вводить у канву твору чимало діалектизмів, які побутують і зараз, і
серед яких значна кількість етнографічних. Письменник вводить ці слова
не тільки тому, що хоче ознайомити читача з особливостями гуцульського
діалекту, а й тому, що чимало понять не мали відповідної літературної
назви, оскільки відомі були тільки в гуцульському побуті. Це назви
деяких будівель, страв, продуктів харчування, посуду, одягу, взуття,
музичних інструментів, тварин і рослин, демонологічні назви,
мікротопоніми та інші. З іншого боку, автору потрібно було введення
діалектизмів для надання творові гуцульського колориту, індивідуалізації
мові персонажів.
Розрізняються лексичні, фонетичні, морфологічні та синтаксичні
особливості діалектизмів. Причому фонетичні та граматичні особливості
помітні тільки в мові персонажів, а лексичні – як у мові персонажів, так
і в авторській мові: назви предметів побуту жителів гір, елементів флори
і фауни Карпат.
Далі подано лексичні діалектизми, їх значення та приклади вживання у
повісті.
Назви тварин
Ботей, – ю, ч. Отара (9,1,223).
Поглядаючи на овечки, що блеяли в загородах, на свій писаний ботей
(стадо, отара), на корови, що дзвонили та рули по випасах в лісі, – він
не журився (204).
“Вуйко”, – а, ч. 1 .Дядько по матері, брат батька або матері. 2. Про
чоловіка старшого віком. 3. Переносне значення – ведмідь (9,1, 785).
Вниз западалися потоки, куди не ступала людська нога, де плекався тільки
бурий ведмідь, страшний ворог маржини – “вуйко” (190, 199). 4.
Саркастичне – про молодого неповороткого хлопця. Із цих чотирьох значень
у повісті Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків” засвідчено
вживання слова “вуйко” тільки у значенні ведмідь.
Готури, – ам, мн. Глухар (9, 11,149). Пусто і дико на тих лісових
кладовищах, забутих богом і людьми, де лиш готури гутіли та вились
гадюки (190).
Маржина, – й, ж. Худоба (9, IV, 627). Всякі злі духи заповнюють скелі,
провалля, хати й загороди та чигають на християнина або маржину, щоб
зробити їм шкоду (179, 184, 190, 191, 199, 203,205,206,208,215).
Худібка, – й, ж. Свійські сільськогосподарські тварини (9, XI, 167).
Завтра приженуть нам худібку, коли б допоміг пан – біг усю людям
віддати, – обізвавсь ватаг і розповів, що Іван має робити (191, 192,
200, 202, 205, 206, 207, 208, 209,212).
Будівлі та господарські споруди
1. Вориння, – я, с. 1. Зрубаний тонкий довгий стовбур дерева або одна
четвертина розколотого стовбура, що використовується для огорожі;
жердина (9, І, 737).
2. Загорожа з довгих жердин, прибитих до стовпців (9, І, 738,). Нечутна
ступають пастухи в постолах, котиться м’яко вовниста хвиля по полонині,
а вітер почина грати на далекім воринні (193, 189).
Загорода, – й, ж. Огороджена ділянка в господарстві, у полі для літнього
утримання або ночівлі свійських тварин і птахів (9, III, 85). А коли і
їх вже не стало, на засмучену полонину приволіклась мара та й нипа по
стаї й загородах, чи не лишилось чого для неї (203, 204).
Кошара, – й, ж. 1.Загорода або хлів для овець, кіз; вівчарня.
2. Дореволюційне – дерев’яний фабричний будинок для робітників біля
фабрики, на промислі (9, IV, 315). Опустіли кошари (196, 206, 207). У
повісті вживається слово кошара тільки в першому значенні.
Курбало, – ла, с. Більш глибоке місце (10, II, 328). Вони робили собі
курбало у потоці, глибоке місце, і, роздягшись – бовтались в нім, як
двоє лісних звірят, що не знають, що таке сором (185).
Оборіг, – рогу, ч. Повітка на чотирьох стовпах для зберігання сіна,
збіжжя (9,4 550). По далеких горбах самотіли тихі гуцульські осадки,
вишневі од смерекового диму, яким прокурились гострі дошки оборогів з
запашним сіном, а в долині кучерявий Черемош сердито поблискував сивиною
та світив попід скелі недобрим зеленим вогнем (189).
Осадок, – дку, ч. Оселя (у гуцулів) (9, V, 758,). По далеких горбах
самотіли тихі гуцульські осадки… (189).
Стая, – ї, ж.
1. Житло гуцульських пастухів на полонинах (9, IX, 673). 2. Також
приміщення для переробки молочних продуктів. За горбком у долинці, де
вітер не так дошкуляв, він знайшов стаю, закопчену димом (190, 191, 192,
198, 200, 203).
Струнка, – й, ж. Відгороджене місце в кошарі, хлів для доїння овець (9,
IX, 793). Струнка – це вузьке загороджене місце у вигляді коридора
шириною у вівцю, пристосування для доїння овець. Тільки й спочинку було,
що під дашком у струнці під час доїння (196).
Назви одягу і прикрас
Гачі, – ів, мн. Штани (9,II,42). Зимові товсті, сукняні штани, які могли
бути чорного, білого або червоного кольору. Йойкнула челядь, кинулась
одтягати, а вже людина з лицем червоним, як його гачі, тяла барткою
ворога в голову, і похитнувся Іванів тато, як підтята смерека (183, 193,
205).
Запаска, – й, ж. Жіночий одяг у вигляді шматка тканини певного розміру
(переважно вовняної), що використовується замість спідниці для
обгортання стану поверх сорочки (9, III, 247). Запаска, як правило,
ткалася з різнокольорових ниток. Мені неня купила нову запаску… (183,
214, 225).
Заплітки, – ам, мн. Стрічка або пучок скручених кольорових ниток, які
служили для заплітання в кінець коси, щоб зав’язати її і не дати
розплітатися (9, III, 264). Марічка теж вже ходила в заплітках, а се
значити мало, що вона вже готова й віддатись (185).
Згарди, – ам, мн. Намисто з монет або хрестиків (9, III, 509). Вона і
перше любила пишно вбратись, а тепер наче щось вступило в неї: навіть у
будень носила шовкові хустки, дорогі писані мудро, блискучі дротяні
запаски, а важкі згарди гнули їй шию (214).
Кептар, – я, ч. Кептар виготовлявся з овечої шкіри, прикрашався
кольоровою шкірою (софіяном) або кольоровими нитками. Гуцульський кептар
був коротким, до пояса. Краї кептаря обрамлені смушком із ягняти.
Холодний вітер розправля крила і б’є ними в груди попід кептар (193,
182).
Крашениці, – иць, мн. Див. Гачі. Гачі червоного кольору. Витягалось
найкраще лудіння (одежа), нові крашениці, писані кептарі,
череси…(182).
Кресаня, – і, ж. Капелюх (9, IV, 335). У гуцулів – це капелюх з високо
загнутими вгору краями, інша назва – венгерка. Тепер Іван був уже
леґінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив
високий черес і пишну кресаню (185, 179, 182, 189, 193,213).
Лудіння, – я, с. Одяг, вбрання (9, IV, 552). Правда, вона любила пишне
лудіння, і немало десь піде грошей на шовкові хустки та дорогі згарди,
але то байка! (204, 182, 206).
Уплітка, – й, ж. Див. Заплітки. Ти побігла потому, я кинув твої уплітки
в воду, а ти дала мені цукерок… (218).
Черес, – а, ч. Старовинний широкий шкіряний пояс, зшитий уздовж з двох
складених разом ременів так, що мав усередині порожнину для грошей та
інших цінних речей (9, XI, 307, 308). Тоді ватаг вийма з – за череса
цілий жмуток дерев’яних колодок і починає читати (197, 221, 225).
Назви взуття
Капчури, – ів, мн. Панчохи, пошиті із сукна й оздоблені вишивкою. Вони
взувалися у постоли. Мені неня купила нову запаску…! постоли…!
мережані капчури…і…(183).
Постоли, – ів, мн. (одн. постіл, – тола). М’яке селянське взуття з
цілого шматка шкіри без пришивної підошви, яке, звичайно, носили з
онучами, прив’язуючи до ніг мотузками (волоками) (9,VII,377). Докинув у
ватру смеріччя, поглянув на постоли, обсмикнув сорочку на собі і став до
танцю (220, 203, 222).
Назви рослин
Афини, – фин, мн. 1.Назва рослин – чорниці. \/аccinium murtillus. 2.
Ягоди цієї рослини. Кучерява зелень гогозів і афин запустила своє
коріння у глибінь моху, а зверху сипнула росою червоних та синіх ягід
(180).
Бриндуша, – і, ж. Рослина – шафран сітчастий (9, І, 236). Сгосus vernus.
Тремтять кучеряві овечі хвости, а голови всі нахилились, і білі плескаті
зуби вигризають у корінь солодку бриндушу, храбуст або рожевий горішок
(193).
Гаджуга, – й, ж. див. Смерека. Котивсь зеленими царинками, маленький і
білий, наче банька кульбаби, безстрашно забирався у темний ліс, де
гаджуги кивали над ним галузками, як ведмідь лабами (179, 212).
Гогози, – ів, мн. Рослина і ягода – брусниця (9, II, 101). Знаходив
ожини, гогози, пив воду з потоків і тим живився (204, 180).
Матриган, – у, ч. Рослина – Беладонна (9, IV, 652). Аtrора ВеІІаdопа.
Умів знаходити помічне зілля – одален, матриган і підойму, розумів, про
що канькає каня, з чого повстала зозуля, і коли оповідав про все те
вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить?
(179).
Смерека, – й, ж. Багаторічне вічнозелене хвойне дерево з конусоподібною
кроною, ялина звичайна (9, IX, 397). З-за галузки смереки виглядали
зажурені гори, напоєні сумом тіней од хмар, що все стирали бліду усмішку
царинок (180, 181, 184, 186, 197, 189, 190, 191, 212, 217, 219,220,223).
Храбуст, – у, ч. Сіrsium оlеrасеum. Тремтять кучеряві овечі хвости, а
голови всі нахилились, і білі плескаті зуби вигризають у корінь солодку
бриндушу, храбуст або рожевий горішок (193).
2. Капустяне листя. 3. Осот (9, XI, 136).
Назви професій та занять
Бовгар, – ря, ч. Пастух волів. Бовгар сперся в задумі на довгу трембіту
(194, 195).
Ватаг, – а, ч. Той, хто керує ватагою; ватажок.
2. Старший чабан (9, І, 296). Ватаг занятий був добуванням живого вогню
(190, 191, 197).
Градівник, – а, ч. Чародій, який “вміє” відвертати град. Він був як бог,
знаючий і сильний, той градівник і мольфар (205).
Козар, – я, ч. Пастух кіз (9, IV, 210). Біля нього – чорний пелехатий
козар, що за кожним словом клене, а там, ще вівчарі(196).
Мольфар, – а, ч. Чарівник (9, IV, 793). Юра – мольфар стояв по той бік
вориння і дивився на неї (210, 211,216, 218).
Спузар, – я, ч. Пастух, в обов’язок якого входить підтримувати вогонь,
заготовляти дрова, носити воду (9, IX, 611), це на Гуцульщині своєрідний
полонинський слуга.. – Ні, я спузар, – одкрив зуби Микола, – маю
пильнувати ватри, аби не згасла через все літо, бо була б біда!.. (191,
198,200,203).
Назви їжі та продуктів харчування
Бринза, – й, ж. Сир з овечого молока (9, І, 236). Бринза може
виготовлятися з овечого, коров’ячого, козячого молока, фактично – це
будз, перетертий у певній пропорції з сіллю. Бринза зберігалася довго і
була придатна для зберігання протягом року. Потому всі разом пили за
здоров’я маржинки, гості набирали у бербениці бринзи та в мирності знову
спускались в долини (199).
Будз, – у, ч. Свіжий овечий сир (9, І, 247). Будз виготовляється з
коров’ячого молока, овечого та козячого. Все воно – чорні лавки і стіни,
ватра і дим, будз, бербениці і жентиця, – все воно близьке і рідне, на
всьому спочила його тепла рука (197, 198).
Буришка, – й, ж. Картопля (10, І, 112). І, як ті діти, слухали прості
оповідання про те, скільки люди вробили сіна, що буришки нема, кукурудзи
ріденькі, а Мичарникова Ілена померла (199).
Гуслянка, – й, ж. Кисляк з пареного молока (9, II, 198), це кип’ячене
молоко, квашене за спеціальною технологією, яке могло довго зберігатись
і було придатне для споживання навіть через кілька місяців. Засідали за
мережаний стіл, тяжкі в своїм овечім убранні, і споживали вкупі свіжу
кулешу та гуслянку гостру, од якої облазив язик (207, 190).
Жентиця, – і, ж. Сироватка з овечого молока (9, II, 519), а могла бути і
з будь – якого. Холодна жентиця світить з коновки зеленим оком (197).
Кулеша, – і, ж. Страва з кукурудзяного борошна (9, IV, 390). Споживають
кулешу з молочними або м’ясними продуктами. Вживають і замість хліба.
Тоді зійшлись до стаї всі вівчарі і сіли біля живого вогню, щоб в
мирності з ‘їсти свою першу полонинську кулешу (192, 195, 202, 203,
207).
Демонологічні назви
Арідник, -а, ч. Злий дух; чорт, дідько (9, І, 59). Знав, що на світі
панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім, що в лісах повно
лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там
блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та
роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири (179, 200, 201).
Бісиця, -і, ж. Уявна надприродна істота, що втілює зло і, звичайно,
зображується у вигляді людини з козячими ногами, хвостом і ріжками; злий
дух, чорт, диявол, сатана (9,1,89). В гуцульській демонології бісиця –
це надприродна істота жіночої статі, те саме, що біс, але жіночого роду,
чортова жінка. Не “сокотилася” баба при злогах, не обкурила десь хати,
не засвітила свічки – і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє
бісеня (178).
Бісеня, -ти, с. Дитина біса… і хитра бісиця встигла обміняти її дитину
на своє бісеня (178).
Лісна, -ж. Див. Бісиця. Тоді йому робиться ясно: се його кличе лісна
(203).
Нявка, -й, ж. Мавка (9, V, 459). Він бачив перед собою Марічку, але йому
дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка (217).
Чугайстир, -ра, ч. Лісовий добродушний дух чоловічого роду, всіх
зустрічних викликає на танець. Чугайстир сів на пеньок, обтрусився з
сухого листу і простяг до вогню ноги (220, 221,222).
Щезник, -а, ч. міф. Злий дух; лісовик (9, XI, 580). Сидів прикутий на
місці і німо кричав од холодного жаху, а коли врешті видобув голос,
щезник звинувся і пропав раптом у скелі, а цапи обернулися в коріння
дерев, повалених вітром (181, 184,221).
Мікротопоніми
Ґрунь, -я, ч.
1. Вершина гори.
2. Гора з пологою вершиною (9,II, 182).Одного разу він покинув свої
корови і подряпався на самий грунь (верх) (180, 189, 212, 213).
Зарінок, -нку, ч. 1.Пологий берег річки, вкритий рінню.
2. Рівне місце біля річки, поросле травою (9, III, 292). Його вже
витягли на зарінок, але він не пізнав в ньому Марічки (204, 214).
Кичера, -й, ж. Гора, вкрита лісом, крім вершини (9, IV, 156) або
гостроверха гора. Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських
потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних
смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах,
погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що
мати в тривозі одвертала од нього очі (178, 184, 204, 224, 226).
|
~
????¤?¤?$???????o?Крутіж, -тежу, ч. Коловорот, водоверть, тобто місце у
річці, морі з круговим рухом води, що утворюється внаслідок дії
протилежних течій (9, І, 466). Зразу його тягло скочити з скелі у
крутіж: “На, жери і мене!” (204).
Недеї, -їв, мн. Дика вершина гори (9, V, 284). Вище, по безводних
недеях, нявки розводять свої безконечні танки, а по скелях ховається
щезник (179, 218).
Плай, -ю, ч. Стежка в горах (9, VI, 558) або стежка пологою вершиною
гори. Ліси ще дихали холодками, гірські води шуміли по скоках, а плай
радісно підіймався угору поміж воринням (189,224).
Суточки, -чок, мн. Обгороджені гірські стежки (9, IX, 861), що ведуть
від дороги додому. Сідлались коні, і суточками зеленим верхом ішов
пишний похід та закосичував плай гейби червоним маком (182). Це приклад
невдалого використання діалектного слова М.Коцюбинським. Треба було
використати слово стежка, а не плай.
Царинка, -й, ж. 1. Околиця, край села.
2. Місцевість за селом, де пастух збирає худобу; вигін.
3. Необроблюване, поросле травами поле.
4. Засіяне поле, посіви; лан.
5. Невеличка лука при садибі, в горах або в лісі, призначена для
сінокосу (9, 1XІ, 182). 3відси дивився на гори, близькі й далекі верхи,
що голубіли на небі, на смерекові чорні ліси з їх синім диханням, на
ясну зелень царинок, що, мов дзеркало блищали в рамах дерев (179, 180,
183, 184, 186, 192, 201, 205, 209, 217).
Назви музичних інструментів
Денцівка, -й, ж. Музичний інструмент типу сопілки (9, II, 243). З
досадою кидав денцівку і слухав інших мелодій, що жили в ньому, неясні і
невловимі (180, 181, 183).
Трембіта, -й, ж. Гуцульський народний духовий музичний інструмент у
вигляді довгої дерев’яної труби без вентилів і клапанів (9, X, 242).
Раптом до вуха долітає давно жданий поклик трембіти (195, 198, 203, 226,
227).
Флояра, -й, ж. Басова сопілка – зубівка, майже метрової довжини,
поширена на Гуцульщині (9, X, 609). Наш Федір зробив си таку файну
флояру…та й як заграє… (183, 187, 194, 221).
Назви посуду
Барильця, -ів, мн. Невеличка посудина для рідини, найчастіше з дерева, з
двома днищами і опуклими стінами, стягнутими обручами (9, І, 106). Нові
бербениці й барильця німують в кутку, хоч тільки занукай до них – і
обізветься голос, що там жив (197).
Бербениця, -і, ж. Діжечка, барило (9, І, 157) – бондарський посуд
заввишки приблизно в один метр, діаметром 35 – 45 сантиметрів з двома
денцями, верхнє дно при потребі відбиралося. Бербениця служила для
зберігання і транспортування молочних продуктів: бринзи, гуслянки,
будзу. Бербеницю можна покласти у бисаги й вантажити на коня. І завів
Івана до стаї, де од порожніх бербениць, путин та голих лавиць йшов
запах пустки (191, 197, 198, 199, 201).
Коновка, -й, ж. Металева або дерев’яна посудина з дужкою для носіння і
зберігання води тощо (9, І, 631) заввишки приблизно 50 сантиметрів,
діаметр дна ширший від верха, з дерев’яним вухом. Коло такого поточка
якась добра душа лишала горнятко або коновочку гуслянки (190, 197).
Начиння, -я, с. 1.Знаряддя праці, що необхідні для виконання будь – якої
роботи.
2. Господарські речі, які служать для приготування, подачі, зберігання
їжі, напоїв; посуд (9, V, 235). Ватаг сидить серед свого начиння, як
батько серед дітей (197). В повісті “Тіні забутих предків”
М.Коцюбинський використовує начиння в другому значенні.
Путина, -й, ж. Посудина для молока або для виготовлення сиру (9, VII,
403).
Явища природи
Габа, -й, ж. Хвиля (9, II, 7). Марічку несла річка, а люди дивилися, як
крутять нею габи, чули крики й благання і не могли врятувати (204).
Мрич, -і, ж. Мряка. Холодна мрич підіймалась з долини та простягала білі
мохнаті лаби до чорних смерек, а під блідим ще небом оповідав свій сон
Черемош (209).
Негура, -й, ж. Туман (9, V, 280). Часто негура заставала вівці у
полонині (199).
Плова, -й, ж. Злива (переважно з буревієм) (9, VI, 588). Б’ють плови
весняні. Ричать громом гірські верхи – і дух злого холодом віє од
Чорногори … а тут раптом з’являється сонце – праве боже лице – і вже
дзвенить у коси, що кладуть сіно у поліг (186, 199).
Почуття
Тусок, -ску, ч. Туга, смуток (9, X, 329). Але потому щемлячий тусок
погнав його в гори, далі од річки (204, 217).
Назви свояцтва
Неня, -і, ж. І.Мати (9, V, 343).
2. Вживається при вираженні переляку, здивування, радості (9, V, 344).
Мені неня купила нову запаску… (183).
Стариня, -і, ж. Старі люди, старики, батьки (9, IX, 657). Сходились коло
церкви або десь у лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих
родів (186, 187, 188, 217).
Пори року
Благовіщення, -я, с. Одне з християнських свят (9, І, 192). На
Благовіщення ще вона закопала у муравлисько сіль, булку й намисто і нині
треба було все те звідти дістати (209).
Первовік, -у, ч. Початок віків, найдавніший час (9, VI, 119). – З
первовіку не було гір, лише вода… Така вода, гейби, море без берегів
(200).
Петрівка, -й, ж. Піст перед Петровим днем, православним церковним святом
на честь апостолів Петра і Павла (9, VI, 345). У Петрівку упали зими – і
то такі тяжкії, що три дні не сходив сніг (199).
Назви вогню
Ватра, -й, ж. Вогнище, багаття (9, І, 297). Ніжно дзвеніла над ним хвоя
смерек, змішавшись з шумом ріки, сонце налляло злотом глибоку долину,
зазеленило трави, десь курився синій димок од ватри, з-за /греця
оксамитовим гулом котився грім (181, 191, 197, 198,200,201,220).
Грань, -і, ж. Жар (9, II, 258). Весела грань сміється до Івана з – під
важкого накладу і раптом щезне (201).
Назви предметів домашнього побуту
Бартка, -й, ж. Маленька сокира (9, І, 108). Вітер гострий як наточена
бартка, бив йому в груди, його дихання в одно зливалось із диханням гір,
і гордість обняла Іванову душу (190, 215).
Дзьобня, -і, ж. Гуцульська вовняна торба (9, II, 269). Іван теж дістав
нову кресаню і довгу дзьобню, що била його по ногах (182).
Забава, -й, ж. 1. Розвага, гра.
2. Те, що дає розвагу, втіху (9, III, 13). Забава трясла стінами хати та
била хвилями зойку в спокійне ложе мерця (226).
Кашиця, -і, ж. Дерев’яна або кам’яна загата по берегах гірської річки
для захисту берегів від розмивання (9, IV, 125). Мусило ж прибитись десь
до кашиці, десь люди мали його спіймати (204).
Копиця, -і, ж. 1 . Невеличкий стіжок сіна, соломи тощо.
2. Те саме, що копа. Стіжок із 60 – и снопів хліба, складених колоссям
усередину й покритих одним снопом зверху (9, IV, 281). Копиця – це купа
сіна, яку можуть перенести двоє людей на спеціальних носишах або возити
конем. Вилізу на копицу та й си подивлю на полонинку, а ти мені
затримбітай…(188).
Лавиця, -і, ж. Дошка (або кілька дощечок) на стояках (іноді прикріплена
до стіни), на яку сідають або кладуть, ставлять що – небудь; ослін (9,
IV, 428). І завів Івана до стаї, де од порожніх бербениць, путин та
голих лавиць йшов запах пустки (191).
Острива, -й, ж. Закріплена вертикально на поверхні землі верхня частина
стовбура дерева (переважно смереки), на яку складають сіно або снопи (9,
V, 789). Острива має довгі сучки, які не дають сіну злежатись, через що
воно краще просушується. Ледве помітний у лісовім зелі, збирав квітки і
косичив ними свою кресаню (бриль), а утомившись, лягав під сіном, що
сохло на остривах, і співали йому до сну та й будили його своїм дзвоном
гірські потоки (179).
Пістоля, -і, ж. Пістолет (9, IV, 544). Коли замовкли стріли пістолів і
одспівали весілля, а жінка пригнала до загороди вівці й корови, Іван був
задоволений навіть (204).
Поліг, -логу, ч. 1. Низовинна рівнина.
2. Покіс (9, VII, 72), скошена трава. Вона кида в поміч граблі і
простягає до нього руки (202).
Тобівка, -й, ж. Гуцульська шкіряна торба з орнаментом, яку носять на
ремені через плече (9, X, 9). Обличчя схилились до облич, тепле дихання
мішалось з диханням, упрілі чола ловили у себе блиск смертельного
світла, що запалило мінливі вогні на дротяних запасках, на чересах та
тобівках (225).
Топірець, -рця, ч. 1. Сокира з довгим держаком, що використовувалась як
зброя.
2. Сокира на довгому держаку, звичайно, прикрашена інкрустацією,
різьбленням (9, X, 196). Іван зігнувся, чекаючи смерті, та Юра вгамував
свою лють на бігу і гарним величезним рухом одкинув свій топірець (215).
В повісті це слово використовується в другому значенні.
Інші діалектизми
Любас, -а, ч. Коханець (9, IV, 561). Коли б хотіла б мати любаса, узяла
б Юру (221, 214).
Любаска, -й, ж. Жіноча форма слова до любас (9, IV, 561). Він мав би з
неї любаску, коли б тоді з’явився (212, 214).
Вугля, -я, с. Вугілля (9, І, 781). З подри, де сохнуть великі круглі
боханці будзу, повіває на ватага вітер, але не може прогнати зі стаї
запах вугля, сиру і овечої вовни (197).
Примівка, -й, ж. Замовлення (9, VII, 672). Вона підглядала, говорила
примівки, по кілька разів на вечір бігла до коров, вставала навіть вночі
(205).
Співанка, -й, ж. Те саме, що пісня. – Почекай браччіку Йва, я зараз! –
гукнув од стаї спузир, і вже звідти долітала до Івана його співанка
(200, 206).
Манниста. Худоба, яка дає молоко з високим вмістом жиру.
Плохий, -а, -е. 1. Те саме, що поганий (9, VI, 593). Не падають трупом,
які плохі вівці, а твердо стоять на тоненьких ногах (196).
Смерековий, -а, -е. Прикметник від слова смерека (9, IX, 397). Звідси
дивились на гори, близькі й далекі верхи, що голубіли на небі, на
смерекові вічні ліси… (179).
Студений, -а, -е. 1. Дуже холодний.
2. Байдужий, безсторонній (про погляди, вираз обличчя, слова) (9, IX,
799). Раз якось паслись мо вівці, та й звіяв студений вітер, гейби
взимі… (224).
Файний, -а, -е. Гарний (9, X, 551). За його пам’яті вже двічі коло їх
хати трембітала трембіта, оповіщаючи горам і долинам про смерть: раз,
коли брата Олексу роздушило дерево в лісі, а вдруге, коли браччік
Василь, файний веселий леґінь, загинув у бійці з ворожим родом,
посічений топірцями (182, 183).
Фудульний, -а, -е. Гордовитий, зарозумний, пихатий (9, X, 649). Його
Палагна була з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим
голосом й волосатою шиєю (204, 206, 211).
Дієслова
Банувати, -ую, уєш, недок. Сумувати, журитися (9, І, 102). – За тобою,
душко Марічко… за тобою, банував… (217).
Блеяти, блею, блеєш, недок. Бекати (9, І, 197). Мечуться пси, блеють
овечки і ллються перистим потоком в долину, трясучи вим’ям, обважнілим
од молока (195, 204, 208).
Брели, бреду, бредеш, недок. 1. Повільно йти.
2. Переходити вбрід, перебродити (річку, струмок) (9, І, 232). За день
перед сим, коли брела Черемош, взяла її вода (203).
Видіти, -джу, -диш, недок. Бачити (9,1,388). – Чого вилупив баньки? Не
видів? (210).
Нипати, -аю, єш, недок. Ходити туди – сюди, вишукувати що – небудь (9,
V, 414). А коли і їх вже не стало, на засмучену полонину приволіклась
мара та й нипа по стаї й по загородах, чи не лишилось чого для неї
(203).
Облягатись, -аюся, аєшся, недок. 1. Укладатися спати.
2. Лягати на чомусь чи де – небудь (9, V, 532). Іван, перш ніж
облягатись, кликав до себе Миколу, завжди співучого і говірливого (200).
Розметати, -таю, -аєш, ечу, ечеш. Швидко або із силою розкидати що –
небудь в різні боки (9, VIII, 738). Летить од Чорногори, як розгнузданий
кінь, б’є копитами трави і розмечує гривою звуки флояри (194).
Розщібати, -аю, аєш. Розстібати (9, VIII, 871). Палагна розщібнула
сорочку, скинула з себе, постояла гола посеред хати і, боязко озираючись
на Івана, пішла до дверей (209).
Скалити, -лю, лиш, недок. 1. Розсуваючи губи, відкриваючи, показувати
зуби (звичайно про тварин).
2.Злегка прикривати повіками (око, очі); трохи примружувати (9, IX,
246).
Сокотити, -очу, -отиш, недок. Берегти, стерегти (9, IX, 440). Він мусить
сокотити вогонь, сю полонинську душу, бо хто знає, щоб сталося, якби не
вберіг! (201, 208).
Чюрити, -рить, недок. Дзюрчати (9, XI, 393). Там можна побачитись з
далеким родом, що ос/вся по околишніх селах, та й траплялась нагода
оддячити Гутенюкам за смерть Василеву, та за ту кров, що не раз ч юрила
з Палійчуків (182).
Щезати, -аю, аєш, недок. Переставати існувати, бути в наявності (9, XI,
663). Отак якби хухнув на скло, воно запітніє, а потому щезне усе, наче
нічого не було (199, 204).
Прислівники
Хутко. Присл. до хуткий, -а, -е. означає дію, що відбувається,
здійснюється з великою швидкістю, швидкий, скорий (9, XI, 177). Співай,
Марічко, не втрачай веселості свої, я си хутко поверну (188).
Борше. Швидше (9, І, 222). – А розклади борше ватру в стаї… (191).
Май. 1. Мабуть.
2. Більше (9, IV, 597). Нічьо… В мене є другі. – .май ліпші (183).
Силком. Силоміць, насильно (9, IV, 169). Алє Палагна була фудульна. її
силком не візьмеш (211).
Сночі. Учора ввечері (9, IX, 429). – А я йду сночі, – оповідав Іван, –
повз її хату та й дивлюся – кочеється шос кругле, гейби капшук (205).
Уліті. Літньою порою, влітку (9,І,705). А коли сонце знизилось, одцвіли
ватри і дими одпетіли у небо, радісним риком обізвалась худоба,
перегнана через жар, аби була остра уліті, як гота ватра, аби множилась
так, як намноживсь од вогню попіл (209).
Файно. Гарно (9, X, 551). Я си обую файно та буду дівка (183).
Частки
Си, Ся Себе (9, IX, 152). Я си обую файно…(183, 188).
Сполучники
Гейби. Наче, немов (9, II, 46). – А я йду сночі, – оповідав Іван, – повз
її хату та й дивлюся – кочується шось кругле, гейби капшук (205).
Вигуки
Мой. Уживається при звертанні до людини як вигук (9, IV, 781). – Ой
мой-мой! Шо ти говориш…(188).
Гоу. 1. Звуконаслідування, яким супроводжується стрибок, притупування в
танці.
2. Те саме, що гоп. Несподівано заскочила повінь, люті габи збили
Марічку з ніг, кинули потім на гоу і понесли поміж скелів у долину
(204).
Ігій. Тьху (9, IV, 9). Ігій на тебе, відьмо. (205).
Відхід від діалектизмів у добу, коли ще не створена єдина літературна
мова, можливий тільки єдиний – вживання фольклорної мови. Але цілком
позбутись діалектизмів письменники не могли, бо й фольклорна мова несе
на собі відбитки діалектної мови або існує в діалектній формі (4, 17). У
повісті “Тіні забутих предків” М.Коцюбинський добирав лексичні
діалектизми з різних причин. По – перше, він хотів зобразити реалії,
назв для яких немає в літературній мові, тож користувався тими назвами,
які були в гуцульській говірці. Щоб їх пояснити М.Коцюбинський вдається
до різних способів. Один з них – виноска, в якій розкривається значення
слова. Наприклад: до слова царинка виноска – обгороджений сінокіс
близько оселі; до слова острива – суха галузка, до слова афини – лісові
ягоди. Другий спосіб – коли автор поряд з діалектним словом подає його
літературне значення в дужках. Наприклад: кресаня (бриль) (179), арідник
(злий дух) (179), ґрунь (верх) (180).
Використовує письменник також лексичне й семантичне обрамлені
діалектизми, які здебільшого розкриваються самим контекстом. Наприклад:
“Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що
сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних смерекових лісів
лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і
дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в
тривозі одвертала од нього очі. Не раз вона з ляком думала навіть, що то
не од неї дитина. Не “сокотилася” баба при злогах, не обкурила десь
хати, не засвітила свічки – і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на
своє бісеня.
Туго росла дитина, а все ж підростала, і не стямились навіть, як
довелось шить її штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а
бачить якесь далеке і невідоме нікому або без причини кричить. Гачі на
йому спадають, а воно стоїть серед хати, заплющило очі, роззявило рота і
верещить.”
У лексичному складі гуцульських говірок є місцеві слова, що поширені і в
інших південно – західних діалектах, а також слова із зміненим значенням
(місцевого поширення). Наприклад: денцівка – сопілка з денцем, любас –
коханець, стариня – батьки, тусок – жаль, царинка – огороджена сіножать,
чугайстир – лісний дух. В гуцульських говірках є багато запозичень:
бовгар – пастух рогатої худоби, ґрунь – вершина гори, жентиця –
сироватка (3, 98).
Крім лексичних особливостей, у повісті М.Коцюбинського зрідка
зустрічаємо деякі фразеологічні вирази, найчисленніші з яких –
фразеологізми – закликання і вітання.
Фразеологізми – закликання. Ігі на тебе (178). Щез би в озері та в
тріски…(178). Шляг би ті трафив! (193). Траплялось, що і Іван
звертався до нього, але за кожним разом, стрічаючи погляд чорних пекучих
очей мольфара, спльовував непомітно: “Сіль тобі в оці!…” (205). Аби
так здоров був!..(205)
Фразеологізми – вітання. – Гаразд, як ви?..(207).
Сталі словосполучення. Така віхола крутить, що світку не видно, а він,
небіжчик… – оповідав ґазда сусідам (225). – Тоді гине в той мах…
(216). Не встигла та за поріг, а двоє ягнят закрутилось на місці – та й
вже по них… (205).
У наведених прикладах широко використовується допоміжне дієслово із
залишком старої форми дієслова аориста бих, що свідчить про збереження
деяких архаїчних форм, які вживались у грамотах ХIV – ХV століття (6,
185).
М.Коцюбинський цікавився гуцульським фольклором, листувався з відомим
фольклористом Володимиром Гнатюком. У 1910 році, повертаючись з Італії,
він на кілька днів зупинився в Криворівні, був зачарований її величною
красою, самобутніми звичаями та віруваннями гуцулів. У письменника
з’явилось бажання написати твір про цей край. Він починає вивчати життя
гуцулів, їхні звичаї, побут, знайомиться з фольклором, записує говірку,
назви рослин.
У повісті “Тіні забутих предків” М.Коцюбинський використав лексичні,
фразеологічні, фонетичні та морфологічні особливості гуцульської
говірки, щоб надати повісті мовного колориту, притаманного Гуцульщині,
для індивідуалізації мови персонажів. Таким чином Гуцульщина повністю
вимальовується такою, якою сприймали й бачили її самі гуцули. І нині, на
початку XXI ст., читач із захопленням сприймає розповідь про самобутній
гуцульський край, його обряди, звичаї.
“Тіні забутих предків” – поетична, глибоко психологічна, лірична й
філософська повість. Вона є вершиною у творчості М.Коцюбинського,
окрасою всієї української літератури. Тому сьогодні учні з великим
інтересом і задоволенням вивчають цей твір.
Література:
Білодід І.К. Курс історії української літературної мови. К.:1958. ТІ,
с.544.
Грицюта М.С. Фольклорна основа повісті “Тіні забутих предків”. Радянське
літературознавство. 1958. №І, С.59.
Жилко Ф.Т. Говори української мови. К.: 1958, с. 98.
Жилко Ф.Т. Проблема діалектизмів в українській літературній мові доби
імперіалізму(кінець XIX і початок XX століття). // Наукові записки
Київського державного педінституту. Т.VІІ. – Філологічна серія. № 2.К.:
1948, с.18.
Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. К.: 1966, с.80.
Кобилянський Б.В. Діалект і літературна мова. К.: 1960, с.185.
Коцюбинський М. Твори: В 7-ми томах. К.:1974, Т.ІII.
Кушнаренко Д.О. Народна творчість та етнографія. № 1, 1964, с.89.
Словник української мови в XI-ти томах.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
