.

Українська освіта у Канаді (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
463 5310
Скачать документ

Реферат

не тему:

Українська освіта у Канаді

Одним з визначальних чинників збереження етнокультурної самобутності
закордонних українців є шкільництво – система національної освіти, яка
дає не лише знання рідної мови, а й забезпечує національно-патріотичне
виховання. Важливе значення для адаптації вихідців з України до нових
умов життя та збереження факту усвідомлення українською спільнотою себе
в якості українського етносу мала культурно-освітня діяльність
українських іммігрантів. Одне з головних завдань, яке постало перед ними
в перші роки перебування на чужій землі, – дати своїм дітям освіту, щоб
вони згодом могли стати рівноправними громадянами країни, до якої
потрапили, але й зберегли при цьому український етнокультурний чинник.
Це було пов’язано з чималими труднощами: по-перше, більшість були
неписьменними, по-друге, іммігранти повинні були самі фінансувати
розвиток шкільництва. До того ж були відсутні вчителі, які володіли
двома мовами – англійською та українською.

Розбудові двомовних шкіл значною мірою сприяло прийняття у 1897 р.
закону, в якому йшлося про те, що при наявності в будь-якій школі хоча б
10 учнів, які розмовляють іншою (рідною) мовою, для них цією мовою
повинне проводитись навчання.

Іммігранти з України намагалися в кожному своєму осередку відкрити
школу, де б їхні діти могли вивчати рідну мову, історію України,
прилучатись до української культури. Найдавніший шкільний осередок –
«Галичина» у Манітобі – почав діяти ще в 1899 р. У 1915 р. їх там
налічувалося вже 120, в Альберті – 130, Саскачевані – понад 200 [4, 52].

Перша приватна щоденна школа в 1905 р. розпочала навчання дітей у Бівер
Лейку (в 3-х милях від Монреаля). Того ж року зусиллями церкви у
Вінніпезі була відкрита «Рідна школа», в якій навчалось 50 дітей.
Водночас тут діяла вечірня школа, розрахована ще на 50 дітей. У 1906 р.
у ній налічувалось понад 160 осіб [4, 52]. Подібні школи відкривалися в
Торонто, Едмонтоні, Йорктауні та інших місцевостях, де мешкали вихідці з
України. Особливо багато денних і вечірніх приватних шкіл було відкрито
1916 р. Вони утримувались переважно за рахунок батьків та значною мірою
при допомозі церкви та українських громадських організацій Канади.

Необхідною умовою в розбудові шкільництва була підготовка двомовних
учителів. Це була значна проблема для української імміграції в кінці ХІХ
– на початку ХХ ст. У 1905 р. через відсутність учителів пустувало 100
шкільних будинків. Двомовних шкіл у цей період діяло 40. У зв’язку з
цим, у 1905 р. у Вінніпезі була відкрита спеціальна школа (українці
називали її учительським семінаром) для підготовки двомовних учителів з
україномовного середовища. Фінансові витрати по її утриманню взяв на
себе манітобський уряд. У коледжі Манітоби, за фінансової підтримки
української церкви, відкрилися курси для підготовки двомовних учителів,
які вів професор М. Щербінін.

Відкрилися учительські семінарії в Калгарі (1905), у Камрозі (1912), в
Едмонтоні (1914). Остання була включена до складу Альбертського
університету [4, 54].

З 1911 р. противники закону про двомовне навчання (1897 р.) розпочали
активну кампанію за припинення його дії. 30 січня 1916 р. у Вінніпезі
прийняли Резолюцію про заборону двомовної системи навчання в провінції.
Незабаром подібне рішення прийняли в Манітобі, де налічувалось 1450
публічних шкіл, з них 1/5 – двомовні (українські, польські, німецькі та
інші). Тобто 290 двомовних державних шкіл в Манітобі були закриті [4,
55].

Після прийняття закону про ліквідацію двомовних шкіл єдиним шляхом
збереження рідної мови було створення приватних двомовних шкіл,
кількість яких постійно зростала. В цей час великої популярності набули
бурси. В них можна було вивчати українську мову, історію, культуру.
Найвідоміші з них – бурса імені А. Коцка (Вінніпег, 1915 р.), Інститут
імені П. Могили (Саскатун, 1916 р.), Інститут імені А.Шептицького
(Саскатун, 1917 р.), Інститут імені М. Грушевського (Едмонтон,1918 р.),
інтернат для дівчат (Саскатун, 1917 р.) [4, 55 – 56].

У 20 – 30 роки значний внесок у справу збереження української мови був
зроблений українськими робітничими домами, що діяли під егідою
Українського робітничо-фермерського дому.

Хоча двомовна освіта була заборонена у Канаді в період від 1920 р. до
1950 р., українську мову продовжували викладати у державних школах в
українських поселеннях провінції Альберта. Навчання проводилося після
закінчення шкільного дня для дітей, чиї батьки були зацікавлені в цих
заняттях та могли їх оплатити. Заняття проводили в місцевій школі
україномовні вчителі чи духовенство [7, 3].

У 1950-х рр. у провінціях Онтаріо, Манітоба, Саскачеван і Альберта
середні державні школи вперше почали пропонувати курси української мови
як іноземної. Ці курси викладаються й сьогодні. Українську як іноземну
мову викладають і на літніх курсах в Інституті св. Івана в місті
Едмонтоні, у провінції Альберта, в Інституті ім. П.Могили в м.
Саскатуні, у провінції Саскачеван. Обидва заклади існують при
Українській православній церкві [7, 3].

З кінця 40-х рр. шляхом зусиль українців рідна мова повертається до шкіл
та університетів. Так, у 1945 р., завдяки діяльності Комітету
українських канадців (КУК), церкви та інших українських організацій,
Саскатунський університет запровадив викладання української мови,
літератури, історії. Потім це зробили Манітобський, Альбертський,
Монреальський, Торонтський, Оттавський університети та інші [4, 57].

На початку 50-х рр. лише в провінції Саскачеван було 6 шкіл, в яких
українська мова вивчалася як предмет. У 1961 р. уряд Манітоби офіційно
надав право українцям запровадити українську мову як предмет навчання у
державній школі [2, 209].

Таким чином, 40 – 60 рр. були часом напруженої боротьби українців Канади
за збереження рідної мови. Серед української діаспори саме канадська
досягла найбільших успіхів у збереженні рідної мови. Вагомий внесок у
справу фінансування української освіти та збереження української мови
здійснила українська церква. У 60-х рр. лише Українська греко-католицька
церква опікувалася 80 українськими школами з 3000 учнів і 96 недільними
школами з 5000 дітей [4, 59].

Водночас справу передання української пам’яті наступним поколінням
здійснювали рідні школи (переважно недільні, рідше – суботні). Ними
опікувались етнічні організації, зокрема Українське національне
об’єднання (опікувалось 10 школами з 800 учнями); Спілка української
молоді – 9 шкіл з 1000 учнів. Досить поширеними в Канаді були і є курси
українознавства з вивчення української мови, культури, літератури,
мистецтва, історії, географії.

У 1971 р., завдяки успішним заходам Клубу українських професіоналістів і
підприємців Едмонтону, у Шкільний Акт провінції Альберти було внесено
поправки, за якими було дозволено у школах викладати будь-якою мовою аж
до половини шкільного дня. Це законодавство сприяло відновленню
українського двомовного навчання в 1974 р., а згодом – введенню інших
мовних програм: іврит (1975 р.), німецька (1978 р.), арабська (1982 р.),
польська (1984 р.). Зміни в Альбертському Шкільному Акті в 1971 р. стали
взірцем для подібного законодавства в Манітобі (1978 р.) і Саскачевані
(1979 р.) [8, 1].

Таким чином, із зміною законодавства українці стали користуватися
фінансовою підтримкою культурних та освітніх проектів з боку
федерального та провінційного урядів для різних освітніх і культурних
проектів. В атмосфері нової толерантності до мов і культур канадських
меншостей двомовна освіта в державних школах, скасована до 1920 р.,
знову відродилася у провінціях Манітоба, Саскачеван і Альберта. Вона
набрала форми спеціалізованих шкіл, де і українська, і англійська мови є
мовами викладання.

З 1976р. розпочав свою освітянську роботу Канадський інститут
українських студій, одним із найважливіших завдань якого було стати
методичним кабінетом англо-українського двомовного й двокультурного
навчання, що є частиною системи загальної освіти у степових провінціях.
Від 1982 р. Інститут допомагає щорічно організовувати літні курси для
вчителів української мови [2, 210].

Знайомство з українською мовою і культурою в той час розпочиналося з
дошкільного віку. Наприклад, в Едмонтоні при католицькій церкві імені
Св. Матвія з 1978 р. було засновано український садок й осередок опіки,
де діти утримувались упродовж всього дня. Такий же заклад під назвою
«Садок» відкрився в 1986 р. у Вінніпезі. Обидва заклади були створені та
утримувані батьками за часткової підтримки провінційних урядів [4, 59].

Перед тим, як перейти до характеристики сучасної системи української
освіти, торкнемося питання кількісних даних стосовно проживання
українців у Канаді в період сьогодення. У 2001р. у країні нараховувалось
1млн.71тис.60 осіб українського походження (у 326.200 – обоє батьків
були українцями, а в 744.860 – один із батьків українського походження).
Якщо порівняти ці дані з переписом 1991р., то вони такі: 1 млн.54тис.300
осіб, з них 410.410 – перших і 643.890 – других [1, 9]. Таким чином, за
10 років відбулось формальне збільшення населення українського
походження, однак, у зв’язку з асиміляцією та укладенням мішаних шлюбів,
кількість повних українських родин стала зменшуватися.

Територіально розподіл населення українського походження виглядає у
провінціях так: Онтаріо – 290.925; Альберта – 285.725; Британська
Колумбія – 178.885; Манітоба – 157.660; Саскачеван – 121.740; Квебек –
24.030; Атлантичні провінції – 9.175 [1, 9]. Що ж до знання української
мови у Канаді, то, за даними перепису 1991 р., 71% україномовного
населення у Канаді є віком понад 50 років. Лише 3, 46 % україномовних
канадців є віком до 20 років [7, 6].

Звернемо увагу на той факт, що на кінець 90-х рр. ХХ ст. лише 20%
українських канадців користувалися українською мовою, у 1971 р.
українська етнічна група займала 3-є місце серед спільнот, що володіють
національною мовою, у 1991 р. вона перемістилась на 5-е, а у 1996 р. –
на 8 місце [5, 417].

:Отже, усі ці дані свідчать про невпинний процес кількісного зменшення
україномовного населення. У зв’язку з цим, одним з головних завдань, що
стоїть перед українською громадою в Канаді, є ефективне навчання
української мови дітей, які не володіють нею, та збереження мови серед
невеликої за чисельністю групи україномовних дітей. Тому вирішення
питання української освіти є все більш нагальною проблемою української
громади у Канаді.

На сьогодні в Канаді сформована цілісна система україномовної освіти,
починаючи з дитячих садків, «рідних шкіл», де навчаються в суботу чи
неділю, приватних денних шкіл, державних шкіл і завершуючи кафедрами та
програмами в університетах.

Підтримка батьків і громади є рушійними силами активної україномовної
програми в Канаді. Добрий приклад подає Західна Канада, де спільні
зусилля батьків на початку 1970-х рр. призвели до створення
українсько-англійських двомовних програм у провінціях Альберта,
Саскачеван і Манітоба. Українська громада грає кардинальну роль в
організації дошкільних програм (садочків), позашкільних програм (рідні
школи) і кредитних (залікових) курсів для школярів середньої школи.
Популярними протягом літніх місяців є україномовні табори. Наявні також
курси для дорослих, які зацікавлені у вивченні української мови [6].

Для того, щоб скласти більш повне уявлення про українську систему освіти
Канади, розглянемо її на прикладі провінції Саскачеван. Для означення
українського дошкілля вживається термін «садочок». Програми такого типу
встановлюють зв’язки молодих родин з дітьми з українською громадою.
Садочки допомагають батькам виховувати дітей в оточенні української мови
і культури. Дошкільні програми такого типу розраховані на дітей 3 – 5
років. Тижневий розклад, місце, тип програми і кваліфікації вчителів
можуть бути різними. Більшість дошкільних програм – веселі й освітні;
вони пропонують приємну атмосферу з мови, ігор, пісень, музики, дитячих
казок, рукоділля та розваг. Дошкільні заняття звичайно тривають дві
години і проводяться два або три рази на тиждень. Батьки і спонсори з
громади добровільно наглядають за програмами, фінансами, “польовими”
екскурсіями, в той час як учитель організовує програму навчання та все,
що її стосується.

Для 5-літніх дітей в Саскачевані існують україномовні підготовчі
програми, які відбуваються протягом шкільного дня. Діти приходять
кожного другого дня протягом навчального року. Програми ведуться
кваліфікованими вчителями, які викладають українську мову згідно з
програмою навчання для підготовчих класів. У програмі для двомовного
навчання (відбувається навчання як англійською, так і українською
мовами) заохочується використання української мови протягом цілого дня.
У серцевих підготовчих класах (українська мова викладається як предмет)
невелика частина дня відводиться навчанню української мови [6].

Окремою ланкою української освіти в Саскачевані є позашкільні програми
(або, як їх ще називають, післяшкільні), основою яких є програма під
назвою «Рідна школа».

Ці українські програми, організовані і запропоновані місцевими
громадськими групами, як правило, відбуваються один раз на тиждень після
школи. Програма часто складається з вивчення мови, культури, історії і
духовності. Українські програми поза школою є додатковим зобов’язанням у
родинному розкладі, подібно до занять з музики, танцю, плавання та
спорту [6]. Щодо шкільних україномовних програм, то вони можуть бути або
двомовними (українська мова використовується при вивченні декількох
предметів протягом половини шкільного дня), або серцевими (викладання
української мови як шкільного предмета).

Зупинимось детальніше на розгляді цих програм. Під час навчання за
двомовною українсько-англійською програмою школярі 1 – 8-х класів
занурюються у мову, яка вивчається протягом половини шкільного дня, –
через вивчення як самої української мови, так і ряду предметів, які теж
викладаються українською – суспільствознавство, мистецтво, фізична
культура, здоров’я, музика та релігія. Важливо відмітити, що деякі діти
в двомовних класах є україномовними, але для більшості учнів рідною
мовою є англійська.

У 9 – 12-х класах за двомовною програмою школярам викладається один курс
на семестр з української мови або української християнської етики. Вони
також мають можливість взяти участь в обміні студентами з Україною.
Українсько-англійська модель є популярною альтернативою повного
занурення. Ця програма надала стимул для створення інших двомовних
програм в Альберті й Манітобі, як, наприклад, німецько-англійська,
єврейсько-англійська, іспансько-англійська. Наприклад, у провінції
Саскачеван існує українсько-англійська двомовна програма для 1 – 8-х
класів в одній початковій школі Саскатуну [6].

Розглянемо тепер особливості серцевої програми. Особливості викладання
цієї програми у школярів 1 – 8-х класів полягають у тому, що українська
мова там викладається як шкільний предмет по 30 – 40 хвилин на день
протягом п’ятиденного шкільного тижня. Її вивчають від 1 до 12 класу.
Серцева українська програма може розпочинатися на будь-якому рівні
початкової школи, але завжди заохочується ранній початок у молодших
класах. Чим більше часу приділяється вивченню мови, тим краще школярі
оволодівають навичками спілкування.

У 9 – 12-х класах школярі отримують перевагу одержати провінційні
кредити (заліки), визнані провінційними міністерствами освіти, на
успішне завершення курсів української мови. Кредитні курси викладаються
протягом шкільного дня, після школи, заочно або протягом літніх місяців
[6].

Щодо статистики про школярів, які вивчають українську мову в державних
школах Канади, то можемо навести такі дані: у провінції Альберта ця
кількість становить близько 1.800 учнів, у Манітобі – 1.000 осіб, у
Саскачевані – близько 700 осіб, у Онтаріо – десь 2000 осіб [7, 6].

Отже, підсумовуючи, можна сказати, що викладання для школярів початкової
(6 – 13) та середньої школи (14 – 18) у провінції Саскачеван
запроваджується у чотири способи: двомовне, серцеве, дистанційне й літнє
занурення. Школярів заохочують вибирати спосіб викладання, який
найбільше задовольняє їхні особисті потреби, залежно від
місцезнаходження їх школи, розкладу занять і наявності викладачів.
Існують також позашкільні програми – «Рідні школи». Школярі середньої
школи, які зацікавлені в українських курсах, мають додаткову перевагу
одержати провінційний кредит (залік) за кожен успішно завершений курс.

Для дорослих (19-ти років і старших) курси української мови проводяться
у формальній обстановці, такій, як університетський курс, або в більш
неформальних рамках, таких, як курс розмовної мови, запропонований
громадською організацією. У деяких курсах студенти надають перевагу
самостійному навчанню або ж можуть вирішити поїхати в Україну для
повного мовного занурення.

У той час, як кожний підхід має свої переваги і труднощі, дорослі учні
використовують також українські ресурси, підготовлені для студентів
початкової й середньої школи. У цих матеріалах віддзеркалено стан життя
сучасних канадських українців, у темах часто пропонується практичний
словник для щоденних ситуацій. Українські книжки, газети, журнали і
новітні публікації забезпечують учнів середнього та вищого рівня
відмінними джерелами словникового запасу сучасної української мови.
Різноманітні українські web-сайти знайомлять читачів зі світовими
подіями, інформацією про діяльність діаспори [6].

У Канаді також існують широкі можливості одержати вищу українознавчу
освіту. У ряді університетів – Саскатунський, Альбертський,
Манітобський, Монреальський, Оттавський, Торонтський – можна здобути
диплом з української мови. Україністику (мова, література,
народознавство, історія, соціологія, культура) викладають у 12
університетах Канади [3, 504].

Отже, як зазначив дослідник І.Соколовський, з усіх країн західної
діаспори найбільший потенціал для розвитку ефективної україномовної
освіти для дітей має Канада. Українська мова вивчається в державних
школах Канади протягом ста років. Сучасна україномовна освіта в
державних школах Канади закріплюється законодавством та урядовою
політикою [7, 7].

Таким чином, можемо підсумувати, що одним із визначальних чинників
збереження етнокультурної самобутності, як доводить досвід української
діаспори Канади, є система національної освіти, яка дає не лише знання
рідної мови, а й забезпечує національне виховання. На сьогодні
українська освіта у цій країні включає в себе усі ланки освіти: від
дошкільних (дитячих садків, класів передшкілля), позашкільних («Рідних
шкіл», літніх таборів, гуртків тощо), шкільних програм (двомовних і
серцевих) аж до отримання вищої українознавчої освіти (через здобуття
диплома з української мови у ряді університетів, а також ознайомлення з
українознавчими дисциплінами). Значення українського шкільництва у
Канаді полягає в тому, що за його допомогою відбувається не лише
протидія асиміляційним процесам, а й залучення молодих поколінь до
українського культурного масиву.

Література

Ukrainian maple pages. Business and community directory. – Toronto,
2005.

Божук Л. Шкільництво закордонних українців як спосіб ширення
українськості // Піскун В.М., Ціпко А.В., Щербатюк О.В. та ін.
Українство у світі: традиційність культури та спільнотні взаємини. – К.:
ЗАТ «Нічлава», 2004.

Дьолог О.С. Українознавчі культурні та освітні центри у діаспорі США і
Канади// Збірник наукових праць НДІУ. – К., 2004. – Т.ІІІ.

Євтух В. Б., Ковальчук О. О. Українці в Канаді. – К.: «Будівельник»,
1993.

Мафтин Л.В., Лапко Я.М. Українознавчий контекст діяльності Ліги
українських католицьких жінок Канади (кінець ХХ – поч. ХХІ ст.)//
Збірник наукових праць НДІУ. – К., 2005. – Т. V.

HYPERLINK “http://www.sesd.sk.ca/ukrainian/ukr_sitemap.htm”
http://www.sesd.sk.ca/ukrainian/ukr_sitemap.htm

7.http://www.ukraine-alberta.com.ua/docfile/word_ukr_education_sokolovsk
i.doc

8.http://www.ukraine-alberta.com.ua/docfile/word_ukr_education_sokolovsk
i_2.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020