.

Сучасні проблеми соціокультурної орієнтації України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1950
Скачать документ

Реферат з українознавства

Сучасні проблеми соціокультурної орієнтації України.

Соціокультурна криза в Україні, безперечно, обумовлена загальною
економічною кризою, відсутністю політичної волі усіх гілок влади до
справжніх реформ, дикоринковими симптомами перших зрушень, ізоляцією від
налагодженого віками світового ринку та “вічно живим”, як ленінське
вчення, “залишковим принципом” у вирішенні соціокультурних проблем.

Далеко не повний перелік об”єктивних обставин, що можна безкінечно
продовжувати, в своїй “мозаїці” логічно доповнюється не менш вагомими
факторами, як от:

невисоким професійним рівнем кадрів, тривалий час ізольованих від
демократичної європейської практики культурницьких дій, що все більше
“цементується” настроями зневіри, апатії та інерційного утриманства;

відсталою (можливо назавжди) індустріальною, матеріально-технічною базою
культурно-дозвіллевої сфери;

наслідками тоталітаризму, що виявляються як у нерішучості перерізати
“пуповину” від колишньої метрополії, так в “націонал-державному”
кон”юнктурництві, що аж ніяк не підкріплено високою етнокультурною
свідомістю пересічного громадянина;

недалекоглядністю політичних поводирів народу, що й досі називають
інвестиції в культуру нації “видатками на культуру”, намагаючись щодня
їх обмежити (в 1996р. на одного громадянина їх величина докотилася аж до
7 гривень на рік і продовжує падати), а також нерозумінням того, що
культура є не тільки найвищою метою розвитку будь-якої нації, а й
способом його досягнення та чинником національної безпеки на шляху до…

Бажання значної частини суспільства залишитись в “спільному культурному
просторі” колишнього Союзу означатиме далеко не тільки “прокат”
культурних цінностей та орієнтацій, а й далеко не гіпотетичні наслідки
від логічної лінії: культурна експансія – ідеологічний сателізм –
товарна експансія – економічна експансія. Прояви такої лінії стають все
очевиднішими вже сьогодні. Інерційні смаки та культурні уподобання
громадян стали реальним підгрунтям для непрямого інвестування культури
найближчої північної сусідки. Відсутність здорового протекціонізму щодо
вітчизняної культури вкупі з вищезазначеним щодня наближають нас до ще
більш тотальних наслідків.

Складається враження, що наш історично потужний етнос на шляху прогресу
поступово втратив і продовжує втрачати захисний імунітет від чужорідного
впливу і абсолютно не занепокоюється власним культурним іміджем у
світовому співтоваристві.

В останні десятиліття помітними стали інтенсивні зусилля
постіндустріальних здебільшого моноетнічних держав (Франція, Німеччина,
Японія та ін.) поширити в світовому просторі свою мову. Вважається, що
мова, як і інші елементи культури, торують стежини для певних ідеологем,
звідки можуть “прорости” товарна та економічна експансія. Мало яка з
існуючих цивілізованих країн буде тепер намагатись завоювати інші народи
фізично, зі зброєю в руках. Набагато дешевше і ефективніше буде привчити
менш розвинуті країни до “своїх цінностей” товарів, стандартів життя,
щоб потім викачувати з “приручених” країн “мізки”, валюту, сировину та
ін., та інтенсивно нарощувати свої м”язи. Йдеться якраз про
невипадковість програмних дій урядів зазначених країн. Через численні
канали гуманітарної допомоги в нашу сторону, підтримується і буде
підтримуватися культурний рівень, який до певної міри знизить
слов”янську агресивність і заздренність. Однак, ніхто в Європі не
зацікавлений і не буде зацікавлений в тому, щоб ми стали економічно
сильними, потужно культурними конкурентами. На даному історичному
проміжку нам доведеться самотужки виборсуватись з багна, як барону
Мюнхаузену.

Водночас, ще одна частина суспільства, яка вбачає в протекціонізмі
всього “націонал-культурного” за титульноетнічними ознаками, може
наразити і державу, і суспільство на нову форму самоізоляції від
світової культури.

Саме під приводом встановлення перепони на шляху чужих ідеологем може
бути відновлена націонал-патріотична цензура, яка за жорсткістю схеми
мало чим відрізнятиметься від комуністичної. Митець в такій схемі цілком
може стати “гвинтиком”, хоча вже й іншої за забарвленням машинерії.
Державна лояльність до вітчизняного виробника культурної продукції за
етноукраїнськими критеріями цілком може стати черговим джерелом
соціальної напруги, або ж і детонатором міжетнічних катаклізмів.

Логічно, після таких, здавалось би, патріотичних дій, очікувати від
світового співтовариства нового рівня культурної ізоляції України,
звуження міжнародних культурних зв”язків. Дозування зовнішніх контактів,
у такому випадку, може повністю контролюватись якраз не вітчизняними
інститутами.

Залишається третє – шукати себе в Європі, не забуваючи про власне
обличчя та вікове євразійське коріння.

Витворюючи власну культурну орбіту, українству вкрай важливо здійснити
від “Союзу нерушимих…”, надаючи концептуальної новизни усім здоровим
проявам елементів повноструктурної культури.

Європейські вектори давно вже кличуть до життя законопроекти, що реально
дають неприбутковий сфері культури і мистецтва, її об”єктам в розвинутих
країнах досить успішно продавати платні культурні, інформаційні,
дозвіллєво-рекреаційні та інші послуги населенню, одержувати допомогу
від благодійників (фізичних та юридичних). Таким чином, благополучне
існування культурної інфраструктури Європи базується перш за все на її
толерантному політичному та законодавчо-нормативному супроводі.

На жаль, існуючі вже біля двох років проекти законів України “Про
благодійництво та благодійницькі фонди” (комісія з питань культури і
духовності Верховної Ради) та “Про організації, діяльність яких не
спрямована на одержання комерційного прибутку” (Український центр
культурних досліджень) Верховна Рада не прийняла.

Таким чином, прагнучи до Європи, Україна дуже кволо (майже ніяк)
приводить свою законодавчу базу у відповідність до міжнародних норм.

Декларуючи демократизацію процесів управління культурним життям,
держава, знову ж таки, нічого не зробила для того, щоб навіть ті мізерні
кошти з бюджетів різних рівнів йшли на регіонально значнуші,
пріоритетні, науковомісткі проекти. Європейські фонди, фундації,
агенції, наглядові Ради с поки що взірцем накопичення коштів на
культурні пріоритети і, власне, більш-менш чесного їх розподілу. В
Україні, на жаль, панує чиновник-авторитарій.

Інвестування – за старою, антиєвропейською звичкою – об”єкта культури, а
не його змістовної діяльності (проекту, програми, художньо-мистецької
акції, спектаклю і т.ін.) знову ж таки суттєво знижує темпи поступу до
європейської спільноти, за одним разом підживлюючи споживацькі інтереси
кадрового корпусу.

Очікування від держави фінансування у повній мірі наявної інфраструктури
водночас гальмує пошук і продукування конкурентноздатних культурних,
інформаційних, дозвіллєвих, рекреаційних та інших послуг населенню.

В зв”язку з вищезазначеним стає досить проблематичною поява
конкурентного середовища в культурній, розцінюючи культурну діяльність
як і виробничу, посередницьку, банківську тощо.

Такі принципи співіснування, співдії суб”єктів культурного життя не є і
не будуть вважатись європейськими.

Таким чином, долання проблем передєвропейського періоду могло б початися
ще “вчора”: з витворення пріоритетів, глобальних цілей, принципів
культурного життя, механізмів досягнення європейських ідеалів,
“ембріональних секізів” – тобто власної моделі культурної політики, що
взорується на кращих традиціях та загальносвітових цінностях.

Від цього залежить бути нам цивілізованими європейцями чи ще з сотню
років вештатись між феодалізмом та “світлим майбутнім усього людства”.

Інформаційна довідка щодо Плану дій Україна-ЄС

Протягом 2004 року проведено низку консультацій щодо узгодження проекту
Плану дій Україна – Європейський Союз – документу, що має стати новим
інструментом співробітництва сторін на найближчі три роки. Результатом
цієї роботи стало погодження Україною та ЄС на експертному рівні
положень зазначеного Плану дій (20 вересня 2004 р.).

В рамках Плану дій вдалося досягти важливих для України принципових
домовленостей щодо:

– можливості укладення між Україною та ЄС нової посиленої угоди,

– визначення умов та порядку створення зони вільної торгівлі між
Україною та ЄС,

– започаткування конструктивного діалогу зі спрощення візового режиму
між Україною та ЄС з метою підготовки до майбутніх переговорів щодо
укладення відповідної угоди з цього питання,

– розробки з 2007 року нової моделі надання технічної допомоги, надання
Україні фінансової підтримки з боку ЄС для реалізації заходів,
передбачених Планом.

Положення економічного розділу Плану дій складають фактично комплекс
заходів, які необхідно здійснити з метою доступу України до спільного
ринку Євросоюзу, тобто реалізації на практиці принципу “чотирьох свобод”
– вільного пересування товарів, послуг, капіталу та робочої сили,
розбудови ринкової економіки із створенням необхідної інфраструктури,
підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання України.

Зокрема, положеннями Плану дій передбачається:

1. Поступове скасування усіх експортних та імпортних обмежень.

2. Поступова лібералізація торгівлі сталеливарними виробами відповідно
до двосторонньої угоди між Україною та ЄС про торгівлю сталеливарними
виробами.

3. Гармонізація українських стандартів та відповідного законодавства із
системою технічного регулювання Євросоюзу, що дозволить підвищити
конкурентноздатність продукції української промисловості та більш
впевнено закріпитись на зовнішніх ринках.

4. Поглиблення співробітництва у санітарній та фітосанітарній сферах
шляхом укладення в майбутньому відповідної угоди, що сприятиме
нарощуванню обсягів експорту продукції сільськогосподарської галузі.

5. Започаткування роботи по створенню зони вільної торгівлі між Україною
та ЄС після вступу України до Світової організації торгівлі.

6. Активізація діалогу з питань працевлаштування та забезпечення
недискримінаційного ставлення до працівників-мігрантів на підставі
громадянства.

7. Підтримка проектів, що потребуватимуть інвестицій у інфраструктуру,
через Європейський інвестиційний банк.

8. Розвиток фіскальної системи України, включаючи відповідні установи, з
метою її адаптації до міжнародних стандартів та стандартів ЄС.

9. Сприяння розвитку підприємництва, у тому числі відкриття в Україні
Європейських Інформаційних Кореспондентських Центрів.

10. Забезпечення рівня захисту прав інтелектуальної власності,
аналогічного існуючому в ЄС, включаючи відповідні механізми його
реалізації.

Положення Плану дій Україна-ЄС передбачають також:

– розвиток національної транспортної інфраструктури,

– співробітництво у галузі супутниковій навігації,

– розширення співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища;

– залучення України до участі у Європейській енергетичній програмі;

– розширення співробітництва у сфері освіти та науки, сприяння розвитку
міжкультурного діалогу (зокрема через програму “Молодь”), збільшення
можливостей навчання та обміну для студентів та молодих науковців.

В цілому, виконання Плану дій сприятиме реалізації положень Угоди про
партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, досягненню мети
України щодо подальшої інтеграції до європейських економічних та
соціальних структур, закладе міцну основу для подальшої економічної
інтеграції, сприятиме розробці та реалізації політик та заходів,
спрямованих на забезпечення сталого економічного зростання та
соціального зближення, зростання рівня життя та захисту навколишнього
середовища, забезпечуючи тим самим досягнення довгострокової цілі
сталого розвитку.

21 жовтня 2004 р. проект Плану дій Україна-ЄС схвалено на засіданні
Урядового комітету економічного розвитку та з питань європейської
інтеграції. ЄСівська сторона погодила План дій на політичному рівні.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019