.

Скарби скіфських курганів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
9 13562
Скачать документ

Реферат на тему:

“Скарби скіфських курганів”

 Скіфи – це вольовий, сильний, мудрий народ. Вони прийшли до Північного
Причорномор’я з глибин Середньої Азії в VII столітті до н.е. й жили тут
до III століття н.е. Тисячу років історія цієї землі була пов’язана з їх
ім’ям. З часом скіфи розсіялися серед інших народів, змішалися з
сарматами, готами, слов’янами. Але цікаво, що навіть літописець
Київської Русі називає територію, де жили слов’яни, Великою Скіфією,
настільки довгою була пам’ять про них.

Між 455 і 445 роками до н.е. Скіфию відвідав давньогрецький історик
Геродот і присвятив їй велику частину четвертої книги своєї чудової
«Історії». Але Геродот писав її в V столітті до н.е., а найвищого
розквіту Скіфия досягла в IV столітті до н.е. У нас майже не залишилося
від цього часу письмових джерел, але зате збереглася безліч могил.
Поховання і простих скіфів (над ними теж насипали невеликі кургани), і
скіфської знаті, царів. Це кургани, які досягали іноді 20 й більш метрів
у висоту. Правда, настільки великих курганів всього п’ять. Очевидно,
вони належали верховним скіфським царям. Чотири з них нині розкопані й
один стоїть ще недоторканий.

Найбільш знамениті з них – кургани Чортомлик й Солоха в Наддніпрянщині,
Куль-Оба біля Керчі. Розкопано більш двадцяти курганів менших розмірів з
похованнями, очевидно, членів царської родини або скіфської знаті.

Кургани втілювали в собі образ Всесвіту, їх напівсферична форма
розумілася як небесна сфера, а кам’яне кільце по підошві (кромлех)
слугувало кордоном між світом живих та померлих. Кургани були
уособленням належності землі предкам, вони неодноразово
використовувалися для поховань і містили в собі культові споруди –
вівтарі, жертовники, майданчики для відбування тризни. Разом з тим
кургани позначали кордони розселення окремих племен, вони простягалися
вздовж давніх шляхів, що дає можливість вивчати по них стародавню
топографію.

На території сучасного Дніпропетровська до XIX ст. існувала велика
кількість курганів. Лише у нагорній частині на місці сучасної
Національної гірничої академії, Соборної площі, на розі вул. Барикадної
та проспекту К.Маркса досліджено більше 10 курганів. Ланцюжки курганних
насипів тяглися вздовж дніпровських берегів поблизу Мандриківки,
Рибальського, Ігрені, сучасного ж/м “Тополя”, Південного машинобудівного
заводу, аеропорту. Під час розкопок двох величезних курганів під назвою
“Близнюки” відкрито близько 30 різночасових поховань. Померлих
супроводжували луки та крем’яні стріли до них, різноманітний посуд та
прикраси. У багатьох похованнях дорослих поміщено дитячі, в чому
вбачають свідчення існування патріархальної (батьківської) родини, в
якій життя й смерть дитини залежали від волі батька. У кургані
“Сторожова могила” на території Дніпропетровського аеропорту українським
дослідником О.І.Тереножкіним знайдено перший у Східній Європі
чотириколісний візок, що супроводжував поховання літнього чоловіка.
Поява колісного транспорту пов’язується з племенами ямної культури
Степу, носії якої за мовною ознакою належали до давньоіндоєвропейської
спільноти.

Загальні розрізи кургану “Товста Могила”:

1 – поверхня кургану; 2 – стародавній чернозем; 3 – кромлех; 4 – глиняні
викиди з гробниць; 5 – материк; 6 – реконструкція первісного насипу.

Найвідомішою знахідкою зі скіфських курганів є знахідка скіфської
пекторалі вагою 1150 грам та 2300 років давності. Її було знайдено в
1971 році в Товстій Могилі (див. мал.)

Пектораль зі скіфського кургану Товста Могила

Час немов би не торкнулося твору мистецтва, створеного на початку IV
століття до нашої ери: пектораль (її вага 1150 грамів) виготовлена
практично з чистого золота – матеріалу, не підвладного часу.

Поняття «пектораль» узвичаїли французи під час розкопок єгипетських
пірамід. Так назвали велику золоту нагрудну прикрасу, широко
розповсюджену на Давньому Сході. У скіфів вона зустрічалася досить
рідко. Але якщо попередні знахідки такого роду являли собою прості
золоті пластини, то пектораль з Товстої Могили – це складний
високомистецький твір, у якому біля 50 персонажів – фігурок людей,
тварин, птахів, комах, – виконаних у техніці високого рельєфу, майже
повної скульптури.

Основу – каркас добутку – складають чотири кручених пустотілих джгути,
які поділяють поле пекторалі на три месяцеподібних яруси. На нижньому з
них представлені сцени боротьби тварин: напад грифонів на коня; лева і
леопарда – на дикого кабана й оленя; гонитва собаки за зайцем. Навіть
стрибунці показані так, немовби сидять проти один одного у загрозливій
позі.

Середній ярус перекритий золотою пластиною, на тлі якої поміщені
рослинні пагони, розкидані фігурки птахів.

І нарешті, на верхньому ярусі – домашніх тварини скіфів – кінь, корова,
вівця, коза. Серед них і чотири людські фігурки. У центрі двоє скіфів
шиють сорочку з овечої шкіри, в руках у них голки. Над ними висить
футляр з луком та стрілами – горит. Ось юний скіф доїть вівцю, а ось він
сидить з амфорою, у яку, мабуть, злив молоко, і збирається закупорити
її.

Всі деталі виконані з надзвичайною художньою силою. Майстер на диво
вміло використовував матеріал: від найлегшого дотику до пекторалі
золотом біжать тіні, і здається, що у жилах тварин пульсує кров. Немов
живі, з’являються вони перед нами в таких природних, красивих, граційних
рухах і позах. Кожна фігурка була відлита окремо, потім дороблена вручну
чеканом, потім їх прикрутили золотим дротом до каркасу (шматочки його
так і залишилися на пекторалі) й зпаяли. Склалася цільна, вдало
побудована композиція. Паяли, мабуть, ртутним розчином золота, припоєм
дуже гарним: незважаючи на те, що пектораль довгий час знаходилася у
вологому ґрунті, під величезною масою глини, яка на неї впала, вона
тільки місцями трохи деформувалася, але жодна деталь не відпала.

Нижній і верхній яруси виконані у зовсім різних манерах. Якщо на
нижньому все у русі, експресії, то на верхньому, навпаки, дія
відбувається в спокійному, неквапливому ритмі. І ця різниця настроїв
врівноважується середнім ярусом – пластиною з рослинними мотивами, що
створює гармонічну, завершену ритмічну картину.

Зміст пекторалі надзвичайно складний. Це не простий набір
випадково поєднаних фігурок, а велика, цільна трьохчасна композиція, яка
відбиває космогонічні уявлення індоіранських племен, до яких належали
скіфи. У протиставленні верху й низу пекторалі відбито т.зв. внутрішнє й
зовнішнє. Скіфи поділяли світ на три сфери: небесну, земну й середню –
сферу людей і тварин. І ось, для того щоб показати сферу богів, вони
зобразили сцени боротьби тварин. Пектораль була присвячена Новому
Рокові, який святкувався в день весняного рівнодення. У цей час
відзначалися сили землі, що відроджуються: старе вмирало і народжувалося
нове. Народження цього нового передається через вмирання старого.
Зображено боротьбу тварин, які пожирають одна одну, щоб відродитися. А
відродитися вони можуть від землі, що представляє середній ярус з
рослинними мотивами: у них вгадується древо життя з сидячими на ньому
пташками. Нарешті, від злиття землі й неба з’являється сфера, населена
людьми, що і показано на верхньому ярусі пекторалі.

Тут зображені, здавалося б, звичайні, буденні сцени. Одні шиють сорочку,
інші зайняті доїнням овець. Але високе загальне звучання твору дозволяє
припускати, що це не просто буденні сцени. Швидше за все скіфи готують
якесь культове одіяння до свята весняного рівнодення. У цей день
розігрувалася картина того, як, за їхніми уявленнями, спочатку виникав
світ. Головним епізодом ритуалу було одруження царя з верховним
божеством, після чого він вважався залученим до вищого світла й міг
дарувати землі благополуччя і животворящі сили. І це повинно було
відбуватися, мабуть, у тій сорочці, що шиють спеціально для такого
випадку. А юнаки, зайняті доїнням, готують напої та їжу для свята.

Річ ця – культового характеру, її призначення повинне було відповідати
певній посади людини, що носила її й забрала з собою в могилу. Можна
припустити, що це був не просто цар, а цар-жрець (про те, що такі були
серед скіфів, що вони приносили жертви під час свят, говорить і
Геродот). Тому знахідка пекторалі в Товстій Могилі може вказувати на те,
що курган цей належав царю-жерцю, імені якого ми, на жаль, ніколи не
довідаємося. Звідси й багатство поховання (адже невідомо ще, що пропало
з центрального склепу!), і його невідповідність розмірам кургану.

Хто ж носив пектораль? У десятьох кілометрах від Товстої Могили стояв
величезний курган Чертомлик. Можна припустити, що він належав
знаменитому скіфському цареві Атеєві, який об’єднав Скіфию у єдине
царство, що воювало з Пилипом Македонським (батьком Олександра), і був
вбитий у сідлі, коли йому було 90 років. А в Товстій Могилі був
похований, мабуть, один з його предків, людина, яка, звичайно, бачила
цього грізного царя, зустрічалася з ним.

Іноді дивишся на річ раз, інший – сподобається, запам’ятається на якийсь
час. А є твори, що не перестають подобатися, хвилювати, скільки б ви на
них не дивилися – хоч тисячу разів, хоч ціле життя. Це властивість
справжніх шедеврів мистецтва – заполонювати красою. Стільки натхнення,
жару душі, думок і почуттів вкладають у такі твори майстри, їхні творці.
Повною мірою це відноситься й до пекторалі – тонко і добірно зробленого,
прекрасного твору високого мистецтва.

У курганному будівництві відбивалися релігійні уявлення, разом з тим
кургани полегшували орієнтування в одноманітному степовому просторі.
Спорудження насипів вимагало мобілізації зусиль усього колективу і
керівництва ним з боку старійшин, що сприяло виокремленню розумової
праці і поділу суспільства за соціальним статусом та рангом. Але в
курганах бронзової доби немає матеріальних коштовностей і значущість
похованих визначалася не їхнім багатством, а кількістю праці, яку
соплемінники померлого вкладали у будівництво останнього приміщення для
тіла. Такі кургани і сьогодні залишаються на території Дніпропетровська,
поблизу ж/м “Тополя II”, у Діївці, на ж/м “Західний” та “Північний”.

Поселення бронзової доби досліджено на схилах пагорбів парку ім.Шевченка
м.Дніпропетровськ. Його мешканці будували фундаменти жител з каміння,
виводячи стіни з дерева та лози. Поруч знаходилися господарські
приміщення, зернові ями, загони для утримання овець та великої рогатої
худоби. Знаряддя праці виготовляли з кременю та полірованого каменю,
хоча у вжитку вже була й бронза, переважно у вигляді прикрас та зброї.
Глиняний посуд прикрашався візерунком з наліпних пружків, що дало
підстави віднести поселення до археологічної культури багатопружкової
кераміки і датувати XVII-XVI ст. до н.е.

У 1970-х роках поселення цього ж часу досліджено на лівому березі
Дніпра. На піщаних мілинах було зібрано безліч багатопружкової за
орнаментом кераміки, кам’яні та кістяні знаряддя, вироби з бронзи.
Поселення доби бронзи відкрито на сучасних ж/м “Парус” та
“Придніпровський”, Ігренському півострові. Вони належали населенню
давньоямної, катакомбної та зрубної археологічних культур
індоєвропейської мовної сім’ї.

      На початку І тис до н.е. місцевість понад дніпровськими порогами
заселяли скіфські племена, з якими пов’язано виникнення першого
державного утворення на терені сучасної України. Про привабливість
Придніпров’я для давніх мешканців свідчить опис, який наводить
давньогрецький історик Геродот: “Борисфен (грецька назва Дніпра) дає для
худоби найчудовіші і дуже поживні пасовиська, чудову рибу у величезній
кількості, вода його дуже приємна на смак… вздовж нього тягнуться
чудові орні землі, або росте дуже висока трава, там, де земля не
засівається”. Саме на півдні Дніпропетровської області знаходилося
легендарне кладовище скіфських царів – так званий Геррос, з якого
походять всесвітньо відомі кургани Чортомлик, Товста могила, та ін., які
були дійсно “пірамідами степу”.

Золоті знахідки із скіфських курганів на території Дніпропетровська.

І тис.до н.е.

Декілька скіфських курганів досліджено у Дніпропетровську – на території
сучасного заводу ім. Петровського, на вул. Сєрова, Жовтневій площі. І
сьогодні на землях підсобного господарства Ігренської психіатричної
лікарні знаходиться величезне скіфське курганне кладовище, яке домінує
на місцевості завдяки розташуванню курганів на високому пагорбі
дніпровського берега. В похованнях чоловіків неодмінно є зброя: списи,
луки та стріли з бронзовими вістрями, залізні ножі. Поховання заможних
скіфів містять залізні мечі – акінаки, панцирний обладунок, бойові
пояси, коштовні вироби античних і скіфських майстрів. До найкращих
зразків скіфського мистецтва належать золоті піхви меча з величезною –
22 см довжиною – бічною пластиною, яка зображує лежачого кабана. Верхня
частина піхов оздоблена краплевидними вставками блакитної емалі,
оздобленими золотими зернятками. Меч знайдено у схованці на дні могили
поблизу учгоспу “Самарський”; крім нього, в ній знаходилась масивна
золота прикраса бунчука і бляха у вигляді єгипетського скарабея. На
похованому вдягнуті панцирна сорочка і штани, на голові – шолом. Поруч
лежали два списи і колчан з набором стріл.

ЛІТЕРАТУРА:

 1. Давня історія України: В 2 т. – К., 1997-2000.

2. Археологія Української РСР: Т.1-3. – К., 1985-1987.

3. История первобытного общества. – М., 1988.

4. Історія релігії в Україні: В 10 т. – К.. 1996-1998.

5. Ковалева И.Ф. Север Степного Поднепровья в энеолите – бронзовом веке.
– Днепропетровск, 1984.

 6. Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1998.

PAGE

PAGE 9

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019