Селянський двір
Це поняття включає в себе житло, господарські будівлі та прилеглий до
них невеликий виробничий майданчик. Разом з садом та городом такий двір
утворював садибу. Структура садиби (тобто наявність чи відсутність саду
або городу), її розміри, конфігурація, розміщення у поселенні залежали
як від географічних, так і від соціально-економічних чинників. В
українців, на відміну від інших східнослов’янських народів, зокрема
росіян, побутували виключно відкриті двори, в яких простір між житловими
та господарськими будівлями не перекривався дахом.
Розвинута структура господарських занять, значна за розмірами етнічна
територія з неоднорідними природно-кліматичними умовами та місцеві
будівельні традиції, що мали певну локальну специфіку, спричинили
формування в українців декількох типів забудови дворів. В основу
визначення того чи іншого типу забудови покладено характер приєднання
господарських споруд двору до житла. Відповідно до цього на теренах
України відомі три типи забудови дворів: вільний, зімкнутий та
замкнений.
При вільному типі забудови двору житло та господарські будівлі
розміщалися окремо одне від одного. Вільно забудований двір побутував на
території всієї України з найдавніших часів. Він вирізнявся простотою та
пристосованістю до природно-кліматичних умов України. Відокремлені від
житла господарські будівлі, особливо призначені для худоби (стайні,
хліви, сажі тощо), забезпечували дотримання елементарних
санітарно-гігієнічних норм.
Відомо декілька варіантів вільно забудованого двору. В основу визначення
того чи іншого варіанта покладено розташування у дворі житла і
господарських будівель. Наприклад, на Гуцульщині був поширений
безсистемний варіант вільної забудови двору, при якому розміщення
господарських споруд відносно житла часто диктувалося умовами гірського
рельєфу і не виявляло якоїсь чіткої закономірності, тобто було
безсистемним.
При Г-подібному варіанті вільної забудови господарські приміщення
розташовувалися під прямим кутом до житла. Побутували також варіанти,
при яких усі будівлі розміщалися в один або два паралельних ряди.
Останній варіант був особливо поширеним: напроти житла (наприклад, хата
— сіни — комора) розташовувалися в ряд господарські споруди (стодола,
хлів, стайня та ін.), які могли бути як окремими, так і частково або
повністю зблокованими між собою.
Для заможних верств українського селянства були характерними вільно
забудовані двори із П-подібним, або периметральним, розташуванням
житлових та господарських будівель. Вибір того чи іншого варіанта вільно
забудованого двору був зумовлений заможністю конкретного господарства,
наявністю землі та господарськими потребами.
Особливість зімкнутого типу забудови двору полягала у тому, що житло та
господарські будівлі блокувалися між собою і вкривалися спільним дахом.
Відомо декілька варіантів цього типу: однорядовий (найбільш поширений),
Г-подібний і П-подібний, який зустрічався спорадично у заможних селян.
Даний тип найбільш характерний для Карпат, зокрема західної Бойківщини,
східної та центральної Лемківщини, побутував і на Поліссі. Також зрідка
траплявся у ряді районів центральної та східної України, однак не
утворював там ареалів поширення.
?????&???????3?Зімкнутий двір розвинувся з вільного типу забудови і був
пристосований до господарювання у складних природно-кліматичних умовах
(важкопрохідні болотяні нетрі Полісся, гірські райони Карпат з суворими
тривалими зимами та великою кількістю опадів тощо). Наприклад, поширений
у бойків зімкнутий однорядний двір («хижа під одним побоєм»), об’єднуючи
під спільним дахом найчастіше хату, сіни, комору, стайню, стодолу та
деякі інші приміщення, дозволяв господареві («ґазді») у морозний чи
дощовий день виконувати ряд необхідних господарських робіт, зокрема по
догляду за худобою, практично не виходячи зі своєї «хижі». Із сіней він
міг потрапити до стодоли («боїща») чи стайні. Крім того, така компактна
забудова двору сприяла утепленню житла та приміщень для худоби. Важливе
значення при такому типі забудови мала також економія земельних ділянок,
які використовувалися для присадибного господарства.
У дворі замкненого типу житло, господарські приміщення та міцні високі
огорожі, блокуючись між собою, замикали з усіх боків подвір’я в яке
можна було потрапити лише через ворота або хвіртку. Зовні такий двір
нагадував невелику, але надійну фортецю. Замкнуті двори побутували на
Поліссі («підварок»), у високогірних районах Гуцульщини («ґражда»),
характерні вони і для козацьких хуторів Півдня України.
Замкнений тип бере свій початок із вільно забудованого двору. При його
формуванні, крім природно-кліматичних чинників, важливого значення
набула розпорошеність у розселенні багатьох полісьих і гуцульських сіл
та козацьких хуторів. В умовах, коли сусідні господарства чи хутори були
розташовані на значній відстані один від одного , такі замкнені двори –
«фортеці» захищали мешканців та худобу не лише від холодних вітрів та
атмосферних опадів, а й від хижих звірів та непрошених гостей.
Крім названих типів забудови, існували ще й перехідні, наприклад між
вільним і зімкнутим або вільним і замкненим. Це стосується також і
варіантів забудови дворів. Певний вплив на забудову двору мало втручання
у народне сільське будівництво державного законодавства. Зокрема,
російські та австро-угорські будівельні закони та інструкції XVIII—XIX
ст. регламентували місцезнаходження на садибі певних будівель (стодол,
клунь), розташування двору щодо дороги або вулиці, вносили певні
корективи у народне будівництво. Колективізація і варварське
«розселювання» українських селян у 30-ті — 40-ві роки XX ст. відчутно
вплинули на подальше формування садиби і двору. Скорочення обсягів
сільськогосподарського виробництва в індивідуальних селянських
господарствах зробило непотрібними ряд традиційних господарських споруд
двору, зокрема численних приміщень для утримання худоби, зберігання та
обробки зернових тощо.
На сучасному етапі типи забудови дворів та їх варіанти значною мірою
втратили свою локальну специфіку, що зумовлено як соціально-економічними
чинниками, так і появою стандартних, уніфікованих будівельних
матеріалів, типових проектів забудови. Це спричинило істотне обмеження
народної архітектурної творчості на селі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
