Реферат на тему:
Роль навчального перекладу у процесі формування україномовної
особистості
Відтоді, як українську мову визнано державною мовою в Україні,
змінилися основні підходи до викладання її у школі. Основною освітньою
метою стало формування особистості, яка володіє уміннями й навичками
вільно, комунікативне, виправдано послуговуватися українською мовою, та
забезпечення всебічної мовленнєвої компетенції учнів. Проте проблема ця
є невирішеною. Це засвідчили й політичні події, що відбулися в нашій
країні останнім часом, коли Україна поділилася навпіл за мовною ознакою,
тобто реалії підтвердили думки науковців про те, що мова в житті людини
посідає значно важливіше місце, ніж засіб комунікації, вона декларує
приналежність до певного соціуму за ознакою культури, традицій,
менталітету.
Маючи на меті виявити уявлення сучасних учнів про мовну особистість,
було проведено анкетування випускників середніх навчальних закладів, які
стали у 2004 році студентами першого курсу факультету української
філології та журналістики Черкаського національного університету імені
Богдана Хмельницького. Рівень їх мовної підготовки в атестаті про
середню освіту оцінено такими балами: 8 балів мають 2 анкетованих, 9
балів – 4, 10 – 12, 11 – 9, 12 – 2, троє не назвали своїх оцінок. Отже,
більшість опитаних отримали у школі відмінні оцінки з української мови.
Зміст анкети:
1. Які ознаки притаманні для мовної особистості?
2. Як Ви оцінюєте себе як мовну особистість / досягнення та проблеми/?
Погляди на ознаки мовної особистості розійшлися, найчастіше траплялися
подані у таблиці відповіді.
Таблиця 1
Ознаки мовної особистості
№ Ознаки мовної особистості Частотність вибору
1 Досконале знання мови 33%
2 Правильність мовлення 24%
3 Уникання суржику у своєму мовленні 21%
4 Бути цікавим співрозмовником 21%
5 Багато читати, бути ерудованим 18%
6 Багатство виражальних засобів 15%
7 Розмовляти українською мовою постійно 12%
8 Бути грамотним 12%
Хоча в анкеті йшлося про мовну особистість узагалі, студенти часто
називали ознаки саме україномовної особистості, причому такі, які на
сьогодні є проблемними для носіїв української мови, зауважили, що
недоліками є перехід на іншу мову чи відступи від нормативного мовлення
в неофіційному спілкуванні.
Крім вищеназваних, були запропоновані й інші варіанти відповідей, які
можна об’єднати у 4 блоки. Так, залишається комплекс меншовартості
носіїв української мови, про що свідчать такі цифри: “мовна особистість
повинна шанувати рідну мову” (6%); “не комплексувати, коли використовуєш
такі слова літературної мови, якими інші мовці не послуговуються” (3%).
Другий аспект стосується загальної культури мовця: “бути тактовним у
спілкуванні”, “уміти переконувати”, “бути всебічно розвиненим,
освіченим”. Третій блок відповідей стосується культури мовлення:
“висловлюватися доречно, лаконічно, змістовно, вільно, красиво”.
Четвертий аспект акцентує проблеми носія української мови: “уникати
російських слів, невиправданого вживання запозичених слів”.
Отже, аналіз анкетних даних виявляє, що менше третини випускників, які
обрали своїм фахом філологію, зі школи мають переконання, що мовна
особистість повинна володіти нормами української мови, дбати про
багатство виражальних ресурсів, уникати невластивої для літературної
мови лексики.
Відповіді засвідчують, що у випускників шкіл немає чітко сформованого
поняття про весь комплекс ознак культури мовлення, до якого, крім
названих вище – правильності та багатства, і різноманітності мовлення,
належать і точність, логічність, чистота, доречність, виразність.
Наступним етапом дослідження було виявити, як студенти оцінюють власний
рівень мовної підготовки. 39% опитаних зауважили, що мають певні успіхи
в оволодінні українською мовою, 27% самокритично визнали, що не
задоволені рівнем особистої мовної підготовки, 36% висловили бажання
удосконалювати своє мовлення, один із анкетованих спрогнозував, що
інтелігентне і високоосвічене оточення в університеті позитивно вплине
на процес удосконалення його мовлення. Лише 6% упевнені, що вільно
послуговуються українською мовою. До своїх досягнень першокурсники
відносили таке: “люблю українську мову”, “читаю українські книжки”,
“намагаюся добирати українські слова замість запозичених”, “розпізнаю
помилки у мовленні інших людей”, “формую позитивне ставлення до
літературної мови у своїх близьких”. Труднощі у використанні української
мови зводились до наступного: “важко уникати суржику (кальок, російських
слів)”, “важко висловити думку точно”, “складно перекладати
фразеологізми з російської мови”, “є проблеми із правописом”.
Відповіді випускників шкіл засвідчують, що у суспільстві залишаються
проблеми із статусом української мови, що у молодіжному середовищі не
прийнято послуговуватися її літературним варіантом.
Студентство – та частина соціуму, яка першою відчуває наближення змін,
безкомпромісно виявляє свою позицію. Щоб з’ясувати динаміку змін у
статусі української мови упродовж останніх років, студентам Черкаського
національного університету було запропоновано відповісти на запитання:
“Як, на Вашу думку, змінилося ставлення до української мови у
студентства протягом останніх трьох-п’яти років?” та подано варіанти
відповіді: а) докорінно поліпшилося; б) є зміни на краще, але незначні;
в) залишилося без змін; г) погіршилося. Варіанти відповіді розподілились
як подано в таблиці 2.
Таблиця 2
Динаміка зміни у ставленні студентів до української мови
№ Факультет
Курс
Кількість студентів
Варіанти відповідей
Докорінно поліпши-лось Є зміни на краще, але незначні Залиши лось без
змін погіршилось
1 Української філології та журналістики 1 50 3 6% 34 68% 9 18% 4 8%
2 Української філології та журналістики 2 27 0 0% 21 77,8% 5 18,5% 1
3,7%
3 Української філології та журналістики 4 24 6 25% 15 62,5% 3 12,5% 0 0%
4 Математичний 5 37 5 13,5% 26 70,3% 4 10.8% 2 5,4%
5 Романо-германської філології 1 24 2 8,5% 18 75% 3 12,5% 1 4%
6 Біологічний 1 14 3 21% 9 65% 1 7% 1 7%
7 Хімічний 1 12 4 33,3% 6 50% 2 16,7% 0 0%
8 Російської філології 5 8 1 12,5% 7 87,5% 0 0% 0 0%
Як бачимо, чітко простежується тенденція д вибору варіанта, що
підтверджує незначні позитивні зрушення у функціонуванні української
мови. Ясна річ, що демократичні зміни в Україні триватимуть і
суспільство повертатиметься до своєї національної мови, то закономірно
постає питання про той різновид української мови, який обиратимуть
мовці, – літературний, просторічний, з діалектними вкрапленнями чи
суржик. Слушною видається думка тих учених, які вважають, що за
функціональними ознаками суржик цілком певно можна назвати мовою. Цією
мовою спілкуються численні українці; надзвичайно поширившись в усному
вжитку, вона проникає також до інших сфер мовлення. Не є винятком і
студентське мовлення. Щоб скласти об’єктивну думку про мовні пріоритети
сучасної молоді, студентам було запропоновано запитання: “Яка мова є
природною, зручнішою для Вас у спілкуванні з ровесниками?”. Запитання
чітко окреслювало коло комунікантів та ситуацію спілкування з тим, щоб
студенти з-поміж варіантів мов обрали ту, якою послуговуються у
психологічно комфортних умовах, тобто перебуваючи у своїй мовній стихії.
Результати опитування подано у таблиці 3.
І.Дзюба розцінює суржик як “мовну безпорадність, брак чуття слова,
хапання за сурогат із чужої мови” [2,14]. На думку вченого, корені
суржику варто шукати у мовній політиці радянського періоду, коли
українську мову цілеспрямовано витісняли з усіх сфер життя, а у художній
літературі вимагалося використовувати рафінований її варіант. У такий
спосіб заохочували відірваність української літературної мови від життя
суспільства. Виходячи з активного вживання, мовні одиниці сприймалися як
надумані, несучасні, а тому й були замінені модифікованими на російський
кшталт.
Оскільки суржик є мішаниною українських та російських мовних одиниць,
саме російсько-український переклад як навчальна дисципліна або різновид
вправ може сприяти очищенню мовлення студентів, збагаченню його питомими
українськими виражальними засобами, протиставленню специфічних рис
кожної з мов – мови оригіналу та перекладу.
На жаль, переклад як мовленнєва діяльність у шкільній та вузівській
практиці навчання української мови майже не застосовується, хоча
загальновідомим є значення такої праці для удосконалення мовної
особистості. Так, будучи ровесником багатьох студентів, у 23 роки Лев
Толстой записав у щоденнику завдання для себе: “Перекладати будь-що з
іноземної мови для зміцнення пам’яті та удосконалення стилю” [3, 196].
Р.Зорівчак авторитетно зауважила: “Я особисто вважаю дуже добрим
посібником для удосконалення й ушляхетнення власного мовлення
переклади…” [4, 58]. Далі в цитаті йде перелік імен кращих українських
перекладачів, мовлення яких є зразком для наслідування. Переконливо
прозвучали аргументи про потребу навчання перекладу саме україністів з
вуст В.Радчука. Він звернув увагу на те, що на уроках зарубіжної
літератури вчитель-словесник, ознайомлюючи учнів із художніми
перекладами, розповідає про їх пізнавальну, естетичну,
жанрово-стилістичну вартість, хоча сам не оперує основними поняттями
перекладознавства, не розуміється на критеріях, тенденціях, прийомах
перекладу. Маючи певний досвід викладання російсько-українського
перекладу для студентів-україністів та журналістів, підтримуємо думку
вченого про те, що “навчальний переклад потрібен для навчання своєї,
рідної мови” [5, 18].
Дехто з опонентів такого погляду, зауважує, що в сучасній школі
російської мови не навчають, а отже, і перекладати нічого. Не можемо
погодитися з такою думкою хоча б тому, що мову опановують не лише у
школі, але й у мовному оточенні, у повсякденному спілкуванні. Йдеться
лише проте, що випускник сучасної школи гірше знає орфографію та
граматику російської мови, тобто не володіє нею на рівні продукування,
але усну її форму на рівні репродуктивному (аудіювання, читання) він
засвоює, якщо й не під впливом оточення, то з інших джерел отримання
інформації.
Отже, значну частину інформації учні та студенти отримують з
російськомовних джерел, а застосовують у власній україномовній
продуктивній діяльності, інтуїтивно виконавши її перекодування з мови
оригіналу, тобто російської. Схематично цю послідовність можна зобразити
так:
Таблиця 3.
Мова: російська українська
Жанри мовлення: читання навчальної та
художньої літератури,
перегляд телепередач,
художніх фільмів,
робота з персональним комп’ютером обмін думками з друзями, батьками,
повідомлення на уроці, реферати, твори
Мовленнєва діяльність: аудіювання, читання говоріння, письмо
Актуальним стає вивчення проблеми механізмів переходу з репродуктивного
виду мовленнєвої діяльності, що відбувається на основі інформаційно
потужної російської мови, на продуктивний її варіант, що синтезує 2 види
умінь – уміння висловлюватися українською мовою та уміння перекладати на
українську мову.
???????¤?¤?$???????E?мовної особистості, здатної послуговуватися
українською мовою у різних мовленнєвих ситуаціях, а отже, продукувати
тексти. Вважаємо, що й навчання перекладу базується на такому підході,
тому що саме він дозволяє забезпечити формування у комплексі ряду
комунікативних умінь – визначення теми й головної думки висловлення,
з’ясування жанрово-стилістичної приналежності тексту, виявлення маркерів
стилю та емоційно-експресивних домінант, добір адекватних україномовних
засобів, з’ясування їх комунікативної доцільності.
Звичайно, під час навчання перекладу, формування мовного чуття,
інтуїції, культури мовлення, залучення студентів до мовотворчості (при
перекладі оказіоналізмів, фразеологізмів, каламбурів) відбувається як
супровідний процес до перекладознавчого аналізу тексту, власне
перекладу, редагування, укладання коментарів, проте позитивний уплив
його на становлення українськомовної особистості очевидний. Зумовлено це
тим, що пропоновані види роботи позначаються на основних комунікативних
ознаках культури мовної особистості, а саме – на правильності мовлення,
його точності, виразності, багатстві використовуваних виражальних
засобів. Правильність мовлення забезпечує ознайомлення з лексичними,
граматичними, фразеологічними паралелями порівнюваних мов. Наприклад,
студенти отримують інформацію, що активні дієприкметники теперішнього
часу варто перекладати іменниками із суфіксами -ач, -альник або ж
прикметниками із суфіксами -альн-: исполняющий обязанности // виконувач
обов’язків, отдыхающий // відпочивальник. На заняттях акцентуємо увагу
на порушенні норм як результату недоперекладу у мовленні сучасної
реклами: сто два долматинця (треба долматинці), ксіліт бенд –
універсальний чистячий засіб (треба ксиліт, засіб для чищення,
чистильний засіб (за С.І.Головащуком), як позбавитися болю (треба
позбутися). У рекламному блоці на одному з телеканалів 12.06.05 за 15
хвилин з 8.45 до 9.00 прозвучало: іде на вірну смерть (треба на
неминучу), тридцять два зуба – це норма ( треба зуби), плата за
з’єднання відсутня (треба не береться, або ж з’єднання відбувається
безкоштовно), у будь-якому віці можна виглядати привабливою (можна мати
привабливий вигляд), відчуття різниці (відчуття відмінності,
несхожості).
Заняття перекладом сприяє формуванню точності як ознаки культури
українськомовної особистості. На думку стилістів, точність виявляється у
використанні слова, лексичне значення якого відповідає ситуації
спілкування, комунікативному наміру. Щоб обрати рівноцінний еквівалент,
доводиться мобілізувати цілий ряд мовознавчих умінь (виконати
семантичний аналіз перекладеми, з’ясувати її стилістичну та
емоційно-експресивну характеристики, виявити особливості сполучуваності
з іншими елементами контексту). Наприклад, в оповіданні “Молодість та
старість” І.Бунін підкреслює позитивний характер образу старого курда
виразами оцінного змісту: дружелюбно ответил; ответил скромно, но гордо;
ответил просто; сказал старик твердо. Перекладач має зберегти цю
позитивну домінанту, добираючи рівноцінні вирази: приязно відповів;
відповів скромно, але з гідністю; відповів по-простому; сказав старий
без вагань.
В іншому випадку, перекладаючи речення “Впрочем, судьба изредка дергала
за уздцы й Верину жизнь”, студенти по-різному перекладали словоформу “за
уздцы”: “за вуздечку”, “за поводи”, “за повіддя”. Щоб обрати правильний
варіант, потрібно було проаналізувати лексичне значення всіх трьох
варіантів: вуздечка – частина збруї – ремені з вудилами та поводами, що
їх надівають на голову коневі, аби правити ним, повід – прикріплений до
вудил ремінь (вірьовка), за допомогою якого правлять конем, повіддя – те
саме, що повінь [6]. З’ясування лексичного значення запропонованих
перекладем допомогло зробити висновок, що варіант “за поводи” є
правильним, “за вуздечку” – неточним, “за повіддя” – неправильним.
Формуванню комунікативних рис особистості, що займається перекладом,
сприяє проведення циклу завдань, які умовно поділяємо на доперекладні,
власне перекладні та післяперекладні. Змістовий аналіз цих завдань
демонструє, як тісно пов’язані між собою власне мовознавчі та
перекладознавчі уміння, причому перші удосконалюються, конкретизуються у
процесі формування наступних.
Таблиця 4.
Перелік завдань доперекладного періоду
Власне мовознавчі Перекладознавчі
1. З’ясувати жанрово-стилістичну приналежність тексту, виявити маркери
стилю. 1. Поділити текст на перекладеми. Виділити ключові одиниці
(помилконебезпечні): реалії, безеквівалентні одиниці, архаїзми,
діалектизми, оказіоналізми, фразеологізми.
2. Прочитати текст україномовної одно- чи двомовної газети, виявити
випадки порушення норм правильності, точності, комунікативної
доцільності. 2. Зіставити тексти двомовної газети, виявити випадки
буквального перекладу, запропонувати свої варіанти.
3. Дібрати літературний відповідник д вислову, що зазнав змін під
впливом суржику 3. Дібрати український еквівалент до російського
вислову.
4. З’ясувати лексичне значення слова. 4. Розмежувати лексичні значення
міжмовних омонімів.
На етапі власне перекладу мобілізується мовне чуття та мовний досвід
перекладача. Студенти пам’ятають настанову перекладачів про те, що
найбільш удалим уважається той переклад, який звучить, мов оригінальний
твір, за яким не розпізнається мова, з якої він перекладений. Отже,
такий переклад засвідчує належний рівень володіння українською мовою.
Подаємо варіанти перекладу уривків з оповідання Ю.Нагібіна “Як я побував
у публічці”: “Меня привели в книгохранилище университетской библиотеки.
Я впервые очутился по ту сторону библиотечного барьера; это было все
равно что проникнуть в артистические уборные. Тебя охватывает сладостное
ощущение причастности к тайне”.
Варіант 1. Мене провели в книгосховище університетської бібліотеки. Я
вперше опинився по іншу сторону бар’єру бібліотеки; це було все рівно що
пробратися в артистичні вбиральні. Тебе охоплює солодке відчуття
причетності до таїни.
Варіант 2. Мене провели у книгосховище університетської бібліотеки. Я
вперше опинився з іншого боку бібліотечного бар’єру; це було все одно що
пробратися в гримерку для акторів. Тебе охоплює солодке відчуття
причетності до таємниці.
Аналізуючи ці переклади, викладачеві належить оцінити доречність
використаних мовних засобів. Відразу привертає увагу незвичне для цього
контексту вживання слова “убиральня”, хоча у тлумачному словнику і
значиться, що це кімната в театрі, де актори гримуються і
переодягаються. Слова “гримерка” не фіксує ні тлумачний словник, ні
словник жаргонної лексики української мови, і це спонукало відмовитися
від нього. Проте під час роботи над перекладом, у процесі осмислення
його варіантів, це слово в одній із телепередач пролунало з вуст
М.Мельника, засновника Театру одного актора “Крик”, що уже 15 років
працює у Дніпропетровську. Така принагідна інформація фахівця переконала
нас обрати як правильний нефіксований у словниках професійний жаргонізм.
У процесі продукування перекладу студенти постійно перебувають у стані
пошуку, розмірковують, який варіант обрати для “сказать мягко” –
“лагідно чи делікатно”, “смутное подозрение” – “невиразне, неясне чи
тривожне”, “все было неуловимым й неверным, как лунный свет на воде” –
“невловимим і химерним або ж нечітким, несправжнім”. Пошуки семантичних
відмінностей, стилістичних нюансів збагачують мовну свідомість,
увиразнюють мовленнєву продукцію тих, хто займається перекладом. У
процесі україномовного відтворення безеквівалентних одиниць студенти
вдаються до мовотворчості, чим збагачують виражальні можливості нашої
мови. Наприклад, фраза: “Конечно, белье из алюминия не рассчитано на
широкую публику. Но, по-моєму, каждый дизайнер имеет право на какую-то
“сумасшедшинку” містила ключове слово-оказіоналізм “сумасшедшинка”, що
реалізувалося в українському перекладі в серії варіантів: чудернацтво,
чудацтво, божеволинка, творча витівка, вибрик, безглуздівка,
зглуздуз’їхавка. До речі, два останні варіанти запропонували
студенти-україністи Бакинського слов’янського університету, які
проходили мовну практику в Черкаському національному університеті.
До традиційних післяперекладних видів роботи відносимо автоаудіювання
(виразне прочитання вголос для себе власного перекладу) з тим, щоб
почути, наскільки природно звучить українська фраза, чи немає
невмотивованих повторень звуків та звукосполучень, важких для вимови
груп голосних та приголосних. Перед зачитуванням остаточних варіантів
перекладу студенти колективно обговорюють ті матеріали, які занотували у
коментарях. Як правило, це найскладніші перекладеми, які містять реалії,
експресеми, фразеологізми та каламбури.
Отже, практика навчання перекладу із близькоспорідненої мови доводить,
що мовна особистість у процесі такої роботи набуває нових якостей і
передусім – упевненості у своїх мовленнєвих можливостях, оскільки не
погоджується на пряме запозичення чи суржикування іншомовної одиниці, а
намагається дібрати адекватний україномовний засіб або ж удатися до
описового перекладу.
Роль навчального перекладу для формування українськомовної особистості
полягає в тому, що, по-перше, студенти краще пізнають українськомовну
картину світу, виражальні можливості рідної мови, більше звертають увагу
на стилістичний, емоційно-експресивний потенціал слова, норми його
сполучуваності; по-друге, переклад є засобом витіснення суржику та
російських слів із мовленнєвої практики студентів; по-третє, він – засіб
формування навичок самоосвіти, неперервного вивчення ресурсів мови,
оскільки у студентів формується уміння отримувати потрібну інформацію з
різноманітних лексикографічних джерел; по-четверте, набувається досвід
творчого застосування знань з рідної мови у новій комунікативній
діяльності, здатність критично оцінювати перекладну продукцію; по-п’яте,
в умовах багатонаціонального суспільства той, хто має навички перекладу,
не лише навчається чути іншого, іншомовного, але й може подати йому
кваліфіковану допомогу в опануванні державної мови – української.
Література:
Погрібний А. Суржикізація // Урок української. – 2005. – №1 – 2. – С. 9
– 14.
Дзюба І. До судилища над суржиком // Урок української. – 2005. – №1 – 2.
– С. 14 – 15.
Хелемський Я.А. Из речи в речь (Фрагменты). – В кн.: Перевод – средство
взаимного сближения народов: Худож. публицистика / Сост. А.А.Клышко:
Предисл. С.К.Апта. – М.: Прогресс, 1987. – С. 196.
Роксолана Зорівчак. Художній переклад в Україні як чинник формування
нації // Урок української. – 2002. – № 4. – С. 58 – 59.
Віталій Радчук. Радість порівняння // Рідна школа, – 1997. – № 1. – С.
17 – 23.
Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. І голов.
Ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. – 1440 с. – С. 166,
811.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
