Реферат на тему:
Психофізичні особливості впливу музики на людину і питання освіти
Для того, щоб з висоти третього тисячоліття з можливою повнотою
осягнути всю глибину впливу музики на людину, розкрити механізми і
висвітлити результати чудодійної сили музичного мистецтва, необхідно
передусім звернутись до існуючої в сучасній фізичній науці інформаційної
картини світу й визначення місця людини в ній. Вчені стверджують, що
людський організм є одночасно приймачем і аналізатором різних
інформаційних струмів оточуючого світу, і сама людина виступає носієм
інформації. Власне ж інформація як фундаментальна сутність природи –
універсальна якість предметів, істот, явищ, процесів, що знаходять прояв
у здатності сприймати внутрішній стан і вплив оточуючого середовища,
осмислювати одержані відомості й передавати наслідки обробки іншим
предметам, істотам, явищам, процесам. Отже, інформацією пронизані всі
матеріальні об’єкти й процеси, а весь оточуючий нас простір утворює
інформаційне поле. Більше того, життя на Землі було б неможливим, якби
живі істоти не сприймали інформацію, що надходить із зовнішнього світу,
не вміли її обробляти та обмінюватися нею з іншими живими істотами.
Останні наукові дослідження обґрунтовують дві форми надходження
інформації до людського мозку, які визначаються рефлективним і
континуальним мисленням. В першому випадку людина одержує вербальну
інформацію, вона мислить словами, часом перетворюючи слова в образи.
Проте вербальний спосіб передачі інформації має порівняно невеликий
інформаційний вміст. Він потребує активного втручання мозкових структур
для декодування, переосмислення, доповнення й упорядкування прийнятої
інформації. І як наслідок – незнання мови робить одержану інформацію
безплідною для створення образу.
За умов континуальної свідомості процес мислення відбувається не
засобами мовлення, не словами, а образами. Образне мислення
характеризується незрівнянно більшим об’ємом надходженням інформації до
людського мозку за одиницю часу.
Цікаво, що готовність до сприйняття й обробки певної інформації
виявляється у дитини ще за кілька тижнів до появи її на світ. На цей
період коркові клітини основних відділів мозку – зорового, слухового й
шкірного – дозрівають до такого стану, що вже здатні проявити певні
функціональні якості. Вченими було з’ясовано, що на 32-ому тижні
утробного життя дитина сприймає звукові подразнення. При цьому на сильні
звуки вона реагує певними рухами, зокрема скороченням мімічних м’язів.
Якщо в перші тижні життя дитині ще складно розрізняти звуки,
дистанційовані на півтори октави, то вже з плином часу вона засвідчує
здатність більш чіткої диференціації. (Та найголовніше, що перші умовні
рефлекси утворюються в людини саме на звук, а вже згодом на світло).
За свідченням С. Гальперіна, у 3-3,5 місяці дитина розрізняє звуки,
відстань між якими сягає октави – децими; в 4,5 місяці -великої септими
– нони; наприкінці 5-го місяця – збільшеної кварти – великої сексти. Вже
на 3-4-му місяці дитина вирізняє звукове джерело і намагається віднайти
його зором. Найінтенсивніше процес звуковисотного диференціювання
відбувається на початку шостого і наприкінці сьомого місяців. На початку
цього періоду дитина вже спроможна вирізняти велику секунду, а до кінця
сьомого місяця – 1/2-3/4 тона. Надзвичайно рано, в період між другим і
четвертим місяцями, у немовляти вже сформований механізм диференціювання
тембрових і ритмічних параметрів звуків, що уможливлює розпізнавання
голосу та інтонацій матері, інших близьких людей (вимови, темпу, ритму,
чергування голосних і приголосних тощо).
Важливо, що головним джерелом і водночас основним стимулом
диференціювальних процесів, вдосконалення сенсорних систем дитини в
цілому і на їх фундаменті – мислення – є зовнішні впливи (підкреслення
наше – Н. С.).
Наперед зазначимо, що поступово із загальною еволюцією людини, із
розвитком вербального, а отже, логічного мислення, саме останнє стає
превалюючим у процесі інформаційного взаємообміну.
Вербальне мислення стає фундаментом для розвитку абстрактного мислення і
закладає підвалини комунікативних відносин. Науково доведено, що права
півкуля головного мозку людини відповідає за образне мислення й емоції.
І на противагу їй – логічне й абстрактне мислення (яке в процесі
еволюції посіло провідне місце) контролюється лівою півкулею. Поступово
в ході еволюції права півкуля спочатку у чоловіків, а згодом і в жінок,
починає все інтенсивніше пригнічуватися діяльністю лівої. З плином часу
людське суспільство все більше й більше користується логікою, ніж
емоціями та інтуіцією.
Разом з тим, комплексні наукові дослідження та численні історичні
свідчення підтверджують, що танці, пісні та звукове інтонування
з’явились набагато раніше, ніж мова. Це дає підстави припустити, що
власне музика була первісною мовою людства. У процесі серйозних наукових
спостережень було з’ясовано, що близько двох третин мікроскопічних
волосків у внутрішньому вусі людини здатні реагувати на звуки широкого
музичного діапазону – від 3000 до 20000 герц. Це свідчить на користь
гіпотези, що з незапам’ятних часів люди спілкувались між собою в
основному за допомогою високочастотного інтонування. Існують численні
наукові факти, що ця первісна “пісня” складалась переважно з інтонацій
по 2-3 звуки, які були зрозумілі кожному.
В 70-х роках ХХ століття відомий американський композитор і диригент
Леонард Бернстайн разом із педагогом Гарвардського університету Говардом
Гарднером здійснили наукове дослідження зразків первісних мотивів
людства і з’ясували, що практично кожна людина спроможна сприйняти,
зрозуміти й відтворити тризвуковий мотив.
Без перебільшення, музика була й залишається чи не єдиною мовою,
зрозумілою для всього людства, засобом спілкування й порозуміння між
різними народами в сучасному світі, адже вона містить універсальні
складові, що однаковою мірою впливають і на живі істоти, і на так звану
“неживу” матерію. Музика є універсальним засобом інформаційного обміну
між людьми, незалежно від їх расової, національної, соціальної та
релігійної приналежності, рівня освіченості та фінансової
забезпеченості.
Символічно, що американський космічний корабель “Вояджер” ніс на своєму
борту магнітні записи саме музичних творів Й. С. Баха та Л. Бетховена,
джазових та рокових композицій, фольклорної аутентики різних країн на
випадок зустрічі з представниками позаземних цивілізацій.
Сучасна наука, яка різнобічно вивчає феномен людини, підійшла до
усвідомлення того, що розвиток творчої уяви дитини, її здатність
викликати струм образів є запорукою позбавлення дитячої психіки від
внутрішніх психологічних бар’єрів, якими переобтяжена людська
особистість у дорослому віці і які нерідко стають на заваді всебічного
розкриття емоційного та інтелектуального потенціалу при формуванні
індивідуальності. І тут саме музиці як найдосконалішому й водночас
найприроднішому засобу “видобування” цього струму образів належить
пальма першості. Характерно, що не тільки виконання музичних творів, а
навіть пасивне прослуховування музики (особливо є цінним і дієвим
сприйняття “живого” виконання) гармонізує й збалансовує взаємодію
окремих ділянок мозку, і – що є найціннішим – всебічно сприяє розвитку
творчої уяви.
Отже, музика якнайприродніше сприяє утворенню імпульсів, які спричинюють
виникнення, рух і зникнення образів. Водночас їй під силу зупинити,
миттєво зафіксувати образ у творчій уяві, проаналізувати його і в одну
мить “відправити” у небуття.
Цікавими й гідними уваги виявилися проведені вченими Монреальського
неврологічного інституту дослідження впливу музики різних жанрів на
людський мозок. Під час експерименту здійснювалося сканування роботи
мозку за допомогою позитронного емісійного томографа. Одержані томограми
яскраво засвідчили, що з початком звучання музичного твору помітно
активізувалось не тільки кровопостачання правої скроневої ділянки мозку
(яка безпосередньо бере участь у процесі прослуховування), а й відділу
правої півкулі, який відповідає за зір. Оскільки під час експерименту
очі учасників були закритими, то вчені мали змогу зафіксувати
автоматичну стимуляцію виникнення струму образів.
Не менш цікавими й переконливими виявилися результати тестування,
проведеного вченими Центру нейробіології Каліфорнійського університету в
Ірвіні з метою визначення рівня інтелектуального розвитку учнів.
Протягом десяти хвилин 36 учням із різних коледжів було надано
можливість прослухати Сонату В. Моцарта для двох фортепіано C-dur.
Індекс інтелектуального розвитку IQ після прослуховування збільшився в
середньому на 8-9 балів* . Один із відомих дослідників впливу музики
Гордон Шоу висловив гіпотезу про те, що музика певним чином підживлює і
ті відділи мозку, які відповідають за абстрактне мислення і прямого
відношення до сприйняття музики не мають.
Останні дані наукових досліджень співробітників Дюссельдорфського
Університету Генріха Гейне свідчать, що мозок професійних музикантів,
які розпочали заняття музикою із семи років, кардинально відрізняється
від мозку тих, хто розпочав навчання з десяти років і пізніше. За
допомогою ефекту магнітного резонансу було з’ясовано, що у музикантів
обох груп ліва частина скроневої долі мозку значно розвиненіша, ніж
права. Власне, це є підтвердженням того, що заняття музикою (активні і
пасивні) позитивно впливають на інтелектуальний розвиток дитини.
Вартими уваги є також відкриття відомого болгарського психолога Георгія
Лозанова, які він здійснив під час роботи над докторською дисертацією у
Харківському університеті. Стимулом для дослідження впливу музики на
процес навчання стало знайомство Г. Лозанова з методами прискореного
навчання, застосованими на той час у Радянському Союзі. На цей момент
вже були відомі результати аналогічних досліджень американських вчених
Лінн Купер та Мілтона Еріксона, котрі з’ясували, що люди, сприймаючи 60
ударів метронома за хвилину, входять у так званий “альфа-стан” –
оптимальний для навчання та запам’ятовування. Незалежно від американців,
Г. Лозанову та його колезі доктору А. Новакову вдалося зробити
аналогічне відкриття. Щоправда, для досліду вони використали повільну
музику доби бароко. Болгарським дослідникам належить відкриття, що під
впливом музики доби бароко будь-яка інформація сприймається й
засвоюється так само ефективно, як і при навчанні під час сну. Відкриття
стало основою нового, суперприскореного методу навчання: інформація, на
разі – фрази іноземною мовою – подавалась з інтервалом у чотири секунди
на тлі музики бароко (з темпоритмом 60 ударів за хвилину). Результати
засвідчили засвоєння учнями від 60 до 500 іноземних слів за урок. Ці
дані були підтверджені експериментами фахівців Університету штату Айова:
на тлі звучання музичних творів доби бароко учасники експерименту
засвідчили незаперечне підвищення здатності запам’ятовувати (на 26
відсотків більше), і відповідно прискорення навчання (до 24 відсотків).
В останні роки у США справжнім бестселером стала книга Ш. Острандер і
Лінн Скроудер “Супернавчання”, написана ще 1979 року, в якій ідеться про
сучасні новаторські методи навчання, що супроводжується звучанням музики
бароко (додаються рекомендовані зразки, підібрані за методикою Г.
Лозанова).
Дослідник виокремив години доби і пози, що сприяють найефективнішому
впливу музики. Ним було з’ясовано, що хвилі мозку сприймають інформацію
як у високостимульованих (так званих “бета”) станах, так і в гранично
розслаблених, які наближаються до стану сну. Вчений дійшов висновку, що
коли інформація є закодованою в свідомості та у підсвідомості, то доступ
до пам’яті помітно прискорюється.
Опора Г. Лозанова на аудіювання й візуалізацію привели врешті-решт до
створення в школах прискореної освіти форми так званих активних і
пасивних концертів. Пасивний концерт – це виголошення оповідань або слів
із словника в обідні години, коли світло є приглушеним, а учні зручно
розташувались у кріслах. Як правило, урок триває 45 хвилин, під час
якого новий матеріал, нові слова і звуки даються викладачем у повільному
темпі під повільну музику бароко – концерти Вівальді, Кореллі,
Скарлатті, Баха. Темпоритм цих композицій – від 52 до 68 ударів за
хвилину – дає благодатну “канву”, на яку накладаються плавні інтонації
голосу викладача.
За планом, наступного ранку після прискореного навчання учням
пропонується активний концерт, що покликаний закріпити матеріал,
викладений учителем під час пасивного концерту. Переважно вчителем
повторюється той самий текст, виголошуються ті самі фрази, але додаються
нові слова. На цей раз в якості тла використовується музика ХVІІІ
століття, більш драматична і внутрішньо контрастна – концерти Паганіні,
Моцарта, Бетховена, Брамса. Голос учителя то підсилюється, то
стишується, дублюючи музично-динамічний контур, відтворюючи основні
музичні фрази й акцентуючи емоційний підтекст матеріалу. Після такого
“концерту” учням надається можливість самостійно повторювати ключові
слова і фрази. Тільки згодом, коли слух і голос залучені до процесу
пізнання, рекомендується приєднати читання й письмо, і лише тоді учні
вперше бачать перед собою текст, зафіксований літерами на папері.
Плідні спостереження й висновки щодо даної проблематики містяться і в
працях відомого вченого, члена Французької академії медичних наук
Альфреда Томатіса, який переконливо свідчить, що найбільшу кількість
звучань потрібного частотного діапазону демонструють твори В. Моцарта, а
найменшу – композиції важкого року. Крім того, його рекомендації про
позитивну “підзарядку” мозку стосуються й музики бароко та
григоріанських хоралів.
Науково обґрунтовано, що музика спроможна змінювати сприйняття простору.
Ця її властивість була з успіхом реалізована у синтезаторі. До 1960-х
рр. композитори і виконавці покладались виключно на акустику храмових
приміщень для того, щоб надати звучанню музичних творів особливу
“об’ємну” просторовість, свого роду “стереофонічність”. Григоріанські
наспіви, підсилені тривалими ревербераціями в монастирях, соборах,
каплицях, барокові композиції, органна музика, яка звучала в храмах,
використовувались з метою утвердження самоусвідомлення людини і водночас
активізації її духовного потенціалу. Повільні композиції барокового,
класичного й романтичного стилів дозволяли людській свідомості вільно
“плавати” в потоках звуків. З приходом епохи синтезаторів композитори
отримали унікальну можливість відтворювати різного роду звуко-темброві
ефекти, які виникають у замкненому, обмеженому просторі, щоб відродити в
людській свідомості генетично-звукову пам’ять. Останні наукові
відкриття, присвяченні дослідженням впливу музики на людину, підводять
до логічного висновку: паралельно із засвоєнням нових електронних форм
музикування, все більш серйозною стає проблема необхідності сповільнення
ритму сучасного життя, особливо актуальна для підростаючого покоління.
Зважаючи на це, логічно припустити, що використання музики в навчальних
процесах є доцільним і корисним. Досліди, які тривалий час проводились у
Техасі, засвідчили, що у студентів, які беруть участь в роботі
університетського оркестру, показник інтелектуального розвитку завжди
вищий за середній.
Гра на музичних інструментах або участь у шкільних музичних програмах
(використання музики на уроках історії, географії) здійснюють позитивний
вплив на процес навчання й поведінку учнів під час занять.
На початку 1980-х рр. вийшла у світ книга професора Гарвардського
університету Говарда Гарднера “Кадри мозку”, яка спричинила справжній
переворот у традиційних поглядах на людський інтелект в аспекті впливу
на нього музики. В ній, зокрема, стверджується, що поряд із
лінгвістичним, логіко-математичним, просторовим, органо-кінестетичним
параметрами інтелекту існує ще міжособистісний, сутоособистісний і
музичний. Автор наводить приголомшуючі результати досліджень, які
доводять, що немовлята здатні налаштовуватись на мелодичний контур і
гучність материнських пісень, а в чотири місяці вже демонструють
спроможність розрізняти ритмічні структури. Було з’ясовано, що діти
здатні до сприйняття цих музичних елементів набагато відкритіше і з
більшою готовністю, ніж на базові елементи мови. Їх легше “втягти” у гру
звуків, щоб розкрити їхні творчі можливості. Аналізуючи традиційну
музичну освіту в Африці, Г. Гарднер обрав за об’єкт дослідження одну з
общин у Нігерії. Коли дитині виповнюється лише тиждень від народження,
її вже вводять у сферу музики і танців, батьки виготовляють для неї
маленькі барабанчики. По досягненню 2-х років, діти об’єднуються у
групи, де вивчають співи, танок і гру на різних музичних інструментах. У
п’ять років вони вже знають понад сто пісень, грають на кількох ударних
інструментах і виконують десятки складних танцювальних рухів. У книзі Д.
Келінбелла “Ведення до музичного мозку” переконливо доводиться, що чим
більше стимулювати дитину через музику, танок і мистецтво, тим
інтелігентнішою людиною з віком вона стане.
Музика вносить позитивну релаксаційну атмосферу під час уроків з різних
дисциплін, дає можливість провести учбову “інтеграцію”, яка є запорукою
розвитку стійкої, довготривалої пам’яті. Вона є основою того, що
нейтралізує, пом’якшує промислові й транспортні шуми сучасних
мегаполісів, тому з успіхом може використовуватись для зниження
збудження в період екзаменів, а також сприяє підвищенню рівня знань.
Уроки музики та співу, гри на музичних інструментах сприяють прискоренню
навичок читання у школярів, разюче пришвидшують процес засвоєння
іноземних мов і допомагають успішному загальному навчанню. Дослідниками
було помічено, що музика стимулює прояв творчих здібностей у дітей,
підвищує самооцінку у школярів, чуттєві і моторні навички, поліпшує
психомоторний розвиток.
У 1997 р. під час дискусії на Всесвітньому симпозіумі з проблем
художньої освіти в середніх школах Г. Гарднер презентував свою розширену
концепцію, в якій ішлося про те, що музичний інтелект одночасно впливає
на емоційну і духовну сферу розвитку юної особистості; музика допомагає
її універсалізувати й певним чином структурувати мислення людини, її
навчальну і виробничу діяльність, зокрема, помітно полегшує вивчення
математики, іноземних мов і сприяє засвоєнню навичок орієнтування в
сучасному непростому світі. З огляду на це, в загальноосвітніх школах,
багатьох коледжах США звуки і музика використовуються як фон під час
вивчення іноземних мов, спеллінгу та базових суспільних знань. Причому
це не музична освіта в традиційному розумінні, а розроблена система
навчання при активному залученні ритмічних і звукових компонентів.
Експеримент, який ще в 30-х рр. минулого століття був проведений в
одному зі штатів Америки, засвідчив, що афро-американські школярі
висували своїх учителів музики на рівень основних ролевих моделей (36%),
за ними йшли вчителі англійської мови (28%), історії (14%) і наприкінці
– тренери та вчителі фізкультури (7%). Нині дослідження підтвердили, що
уроки музики, як і мистецтва та драми, позитивно впливають на рішення
школярів старших класів продовжувати навчання в коледжі. У цьому
контексті найближчою до нас є система освіти у Фінляндії, яка, за
визначенням всесвітньої організації експертів з проблем освіти, головує
в загальному переліку країн.
Результативність навчання у фінських учбових закладах засвідчує: 95%
усіх випускників шкіл і коледжів подають заяви до вищих учбових
закладів, а 75% продовжує навчання у вузах.
Яскравим прикладом сучасної організації системи навчання є Гавуківська
школа, де кожний учень має свій улюблений музичний інструмент. Щодня
після закінчення уроків вчителі і учні збираються разом і під музику
(переважно національну) розповідають про мистецькі й музичні новини, про
нові книжкові видання тощо.
Наукові дослідження останніх десятиліть вчених із багатьох країн світу
підтверджують, що музика підвищує результативність навчання й праці,
помітно зменшує напругу і втому, підсилює почуття впевненості у собі. У
багатьох розвинених країнах нині чимало солідних корпорацій (наприклад,
потужна фірма “Musik corporation”, США) спеціалізуються на розробці,
підборі й серійному випуску різноманітного призначення фонової музики
для навчальних закладів різного типу й рівня, офісів, супермаркетів,
навіть для Ватикану. Призначення цих музичних записів – утворити навколо
людини збалансований звуковий ландшафт, стимулювати розвиток уяви,
інтелекту, творчого потенціалу особистості, підвищити рівень її
креативності, що є особливо важливим для підростаючого покоління.
У багатьох країнах США, Японії та Європи, система загальної освіти
органічно поєднується з новаторським застосуванням музики. Зокрема, в
багатьох токійських школах під час уроків мови вчителі виконують
національний музичний фольклор або вмикають записи західно-європейської
класики, щоб школярі краще зафіксовували в пам’яті вказівки вчителя,
швидше набували лінгвістичних навичок, спираючись на чіткий тональний і
ритмічний рисунок фонової музики. (Японська мова належить до т. з.
“тонічних” мов).
Гадаємо, з метою вдосконалення й збагачення системи вітчизняної
загальної освіти варто враховувати багатий досвід зарубіжних наукових
установ, який стосується спостережень над дією музики на людину, адже
вони засвідчують надзвичайну роль музичного мистецтва в інтелектуальному
розвитку дітей і молоді. Наведені вище приклади демонструють широкий
арсенал досить нескладних, часом елементарних, але водночас ефективних
музичних засобів корекції мозкової діяльності учнів у процесі їх
навчання у загальноосвітніх закладах.
Останнім часом все більше поширюється теорія резонансної природи
Всесвіту. Не викликає сумнівів, що у створенні навколо нас сприятливого
біорезонансного простору музика займає пріоритетні позиції. Свого часу
всесвітньовідомі вчені Дісхон, Сєченов, Павлов, Бехтєрєв та ін. дійшли
висновку, що музика синхронізує роботу серця і всіх органів людського
організму відповідно до ритмів Всесвіту. (Хоча лікувальний вплив музики
було помічено ще світилами стародавньої медицини – Гіпократом, Авіценою.
До наших часів дійшли відомості, що у Стародавньому Єгипті унісонний
хоровий спів використовували як снодіючий засіб).
Проте тільки наприкінці ХХ століття наукове підґрунтя вивчення впливу
музики настільки зміцніло, що стало можливим виокремлення такої
спеціальної дисципліни як “музична терапія” і створення наукової
програми з підготовки професійних музичних терапевтів. Широкий рух зі
створення різноманітних центрів музтерапії охопив країни Західної Європи
і США у другій половині ХХ ст. (За деякими даними там налічується понад
100 університетів і коледжів, які пропонують навчальні курси з
підготовки музичних терапевтів).
Не можна не погодитись із пропозицією професорів НМАУ ім.
П.І.Чайковського О. Комісаровим і Г. Побережною, які закликають активно
долучитися до прогресивного світового досвіду із застосування
ефективного методу музикотерапії, запровадження у навчальні програми
НМАУ курсу з підготовки фахівців-музикотерапевтів і висвітлення
зарубіжних досягнень у цій сфері.
З огляду на вищевикладене, беремо на себе сміливість зазначити: в
системі вітчизняної загальної освіти музика як окрема навчальна
дисципліна й дотичний до інших предметів універсальний і надзвичайно
результативний засіб має нарешті посісти чільне місце у процесі
вдосконалення навчального курсу, і пріоритет тут має належати
українській музиці, фольклорним зразкам, хоровому співу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
