Реферат на тему:
Музично-драматична діяльність молодіжних товариств на Волині в 20-30-х
роках ХХ століття
На відміну від освітніх організацій і установ, створення і діяльність
яких чітко регламентувалися владними структурами, статутними вимогами
відповідних громадських інституцій, організаційно-засадницькі принципи
культурно-мистецьких осередків (театральних, співочих, музичних,
танцювальних та ін.) були більш демократичними і формувалися в процесі
широкого аматорського руху, на основі великого досвіду і багатого спадку
українського народу, який упродовж віків тісно поєднував своє трудове
життя з культурним дозвіллям – співами, танцями, видовищами, іграми,
спортивними змаганнями тощо. Тобто, принцип художньої, культурної
самодіяльності був визначальним при створенні тих чи інших гуртків,
колективів, студій, а також при доборі їх репертуару і засобів для
прояву своїх інтелектуальних творчих культурних уподобань.
Як бачимо, ініціатива окремих національне свідомих патріотів-українців
хоч і була відчутною, але не змогла закріпитися у створенні масових
осередків, які б активно протистояли асиміляційним намірам польських
культурно-мистецьких організацій, діяльність яких, на шкоду українській
національній ідеї, подекуди досягала своєї мети.
При „Рідній хаті” є читальня, український хор проводить співанки.
Загалом, досягнення аматорського театрального гуртка, що активно
функціонував при „Рідній хаті” у першій половині 30-х років, були
значними. У цій же публікації дано глибокий аналіз гри акторів
П.Бакової, А.Хусаковської, М.Залуського, аматора М.Ледонюка. Далі
повідомлялось, що при „Рідній хаті” є бібліотека, читальня й велика
театральна зала на 250 місць, у найближчому часі планується клубом
провести ряд театральних вистав, концертів, забав, а також дитячу
ялинку”.
Підкреслювалось, що до „Рідної хати” з симпатією ставляться й поляки, а
театральні вистави й урочистості в українському клубі „відвідує не саме
лише українське громадянство, а й польське, жидівське та інше. Тим самим
зав’язується тісніший зв’язок між братніми народами, що мешкають під
одним державним дахом”.
Як і у випадку з „Рідною хатою”, чи не найголовнішим фактором існування
й розвитку аматорських колективів була наявність власних помешкань, що
робило ці осередки незалежними, дозволяло всі культурницькі завдання
тісно поєднувати з потребами практичного життя. В них, як правило,
завжди було людно. Образно кажучи, „тут вирувало громадське і культурне
життя”.
?????????x?Будівництво „Народних домів” особливо активно велося в другій
половині 20-х років. У більшості випадків вони будувалися на громадські
кошти. Траплялося, що заможні сільські громади знаходили все необхідне
для їх будівництва чи відновлювали для цього старі занедбані будівлі.
Площу під будівництво виділяли не лише громади, але й самі селяни
жертвували власні земельні ділянки. Проте не всім вистачало сил та
можливостей. Тим більше, що місцева влада не дуже охоче ставилася до
цього, а в багатьох випадках навіть перешкоджала їх будівництву, за
винятком хіба тих, де намічалась співпраця польських і українських
культурно-освітніх установ.
Перший „Народний дім” почав роботу у Рівному. Ідею подала Рівненська
громада, яка прийняла рішення про доброчинну передачу ділянки землі під
забудову. Для збору необхідних коштів було вирішено призначити так звану
„всенародну збірку” та звернутися за допомогою до українських
громадсько-культурних центрів в еміграції. Акція збору коштів тривала
майже два з половиною роки. Допомога йшла з Галичини, Холмщини,
Підляшшя, а також від українців в Америці. Таким чином було зібрано 11
тис. американських доларів. Будівництво Дому розпочалося 25 липня 1927
року і завершилося через п’ять місяців.
Там, де відсутність приміщення не давала змоги налагодити працю,
поступали подекуди так, як, наприклад, у с. Корчеві Кременецького
повіту. Не маючи коштів на будівництво, селяни взяли в оренду клуню,
привели її в належний стан – поміняли двері та вікна, побілили і
пофарбували, відремонтували дах. Чоловіки змайстрували 100 стільців,
кілька столів та сцену, а жінки принесли вишиті рушники та скатертини.
Хтось подарував портрети видатних українців. На зібрані гроші закупили
книжки, часописи, театральні декорації. Незабаром при читальні
створилося „неформальне” товариство „Нова громада”, метою якого було
„поборювання зла, усякої неправди, гризні в суспільстві”, а члени
зобов’язувались не пити, не палити, бути в усьому зразковими
громадянами. Незабаром розгорнули свою роботу і аматорські гуртки – хор,
театральна студія[1].
Література:
Волинське Слово. – 07.02.1937.
Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. Перевидання в Україні.
– Т.4. – К.: Глобус, 1996; Т.6. – Львів, НТШ, 1997; Т.7. – Львів, НТШ,
1998; Т.8. – Львів, НТШ, 2000.
Заболотний І. Нескорена Волинь. Нарис з історії революційного руху на
Волині. 1917-1939. – Львів, 1964.
Завгородній А. Яким було населення Волині у 20-30-ті роки нинішнього
століття // Радянська Волинь. – 1990. – : черв.
Зайцев О.Ю. Представники українських політичних партій Західної України
в парламенті Польщі (1922-1939) //УІЖ. – 1993. – № 1.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
