Реферат
не тему:
Культура в системі українознавства
Одне із завдань системи українознавства – виявлення та висвітлення
місця і ролі культури в розвитку української нації, держави та
суспільства. Зміст українознавства як науки та навчальної дисципліни
ґрунтується на засадах української культури, всотуючи в себе найбільш
актуальні традиції українського народу.
Культура як об’єкт дослідження має свою структуру (від лат. struktura –
розміщення, порядок, побудова) – мережу усталених і впорядкованих
зв’язків між її складовими, елементами, які забезпечують її цілісність і
тотожність самій собі, тобто зберігають основні якості при різноманітних
внутрішніх і зовнішніх змінах.
У широкому розумінні культура (лат. cultura – виховання, освіта,
розвиток) – сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань
суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку
суспільства й людини, а також втілюються в результатах продуктивної
діяльності. У вузькому розумінні культура – це сфера духовного життя
суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти,
духовно-мистецької творчості, а також установи й організації, що
забезпечують їх функціонування (школи, вузи, музеї, театри, творчі
спілки, товариства, міністерства тощо) [1]. Водночас під культурою
розуміють культуру особистості, культуру професійної діяльності
(культура виробництва, культура праці), культуру мови, культуру побуту,
правову, моральну, естетичну, політичну культури тощо. Джерелом культури
є суспільна праця, здатна практично й духовно перетворювати дійсність і
саму людину.
Культура має власні закони розвитку і функціонування. Культура як
продукт суспільної практики здійснює активний вплив на людей, на процес
націотворення та державотворення. Культура займає чільне місце в системі
українознавства. Місце культури в системі українознавства визначив
директор Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства
освіти і науки України, професор П.П.Кононенко: «Українознавство – це не
просто система знань; це – уроки (історичні, державно-політичні,
соціально-економічні, етнонаціональні, міждержавні, культурно-мистецькі
(виділено нами), релігійно-філософські, морально-етичні) досвіду віків;
аналіз причин і характеру проблем сучасності; прогноз тенденцій і
проектування шляхів майбутнього» [2].
Якщо аналізувати культурно-мистецький аспект українознавства не за
«компонентним» (матеріальним чи духовним) принципом, а за його
належністю до тієї чи іншої сфери життєдіяльності людини і суспільства,
то приймаючи за основу усталений поділ суспільства на чотири основні
сфери – матеріальне виробництво, суспільно-політичні відносини, духовне
життя і побут, можливо умовно виділити такі основні види культури:
– виробнича (економічна) культура суспільства(культура праці,
матеріального виробництва);
– політична культура;
– духовна культура (художньо-естетична культура і мистецтво, моральна і
релігійна культура, інтелектуальна та інформаційна культура тощо);
– культура спілкування та побуту (культура споживання,
життєоблаштування, відпочинку, дозвілля тощо) [3].
Поширеним є також підхід до структурування культури за її суб’єктом, у
якості якого постають такі спільності, як народ, нація, інтелігенція,
робітники та селяни, молодь, діти та ін. Відповідно розглядаються
«національна культура», «народна культура», «молодіжна культура»,
«дитяча культура» та ін. Матеріальне й духовне, моральне й естетичне,
виробниче й інформаційне в ній постають як своєрідні аспекти, взаємодія
між якими створює синтез якісної визначеності і спрямованості.
Культура як суспільно-історичне явище виконує низку функцій. Серед них
виділяються пізнавальна, інформативна (інформаційна), світоглядна,
комунікативна, регулятивна, нормативна, аксіологічна (оціночна), а також
виховна. У системі українознавства кожна з цих функцій повинна мати й
українознавчий аспект.
Важливе місце серед них належить пізнавальній. Вона проявляється у
фіксації в кожну конкретну епоху результатів пізнання навколишнього
світу. Культура формує самосвідомість різних соціальних груп населення,
націй, класів, суспільства в цілому. Завдяки культурі соціальні
спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої
особливості й місце у світовій та власній історії, формують своє
ставлення до інших суспільних систем. Вивчення української культури в
системі українознавства забезпечить виконання його основного призначення
як науки пізнання та самопізнання українського народу.
З пізнавальною функцією культури тісно пов’язана її інформативна
функція. Вона здійснює передачу, трансляцію нагромадженого соціального
досвіду від попередніх поколінь до сучасних. Інформативна функція
культури дає змогу людям здійснювати обмін знаннями, навичками, вмінням,
здібностями, тобто своїми сутнісними силами. Ця функція може виявлятися
через спілкування людей, у їх практичній взаємодії, перш за все – у
спільній трудовій діяльності. Українознавство має спиратися на багатий
інформаційний матеріал з історії культури українського народу з метою
передачі його кращих культурних традицій сучасникам та наступним
поколінням.
Інформативна функція нерозривно пов’язана з комунікативною. Культура
регулює спілкування людей, активно сприяє розвиткові особистості,
примноженню її духовного багатства. Національна культура надає поведінці
та спілкуванню людей національного змісту та характеру. Зокрема,
національна українська культура вносить елементи національних ознак
(традиції, рідну мову, фольклор, народну музику, епос, ритуали, танці та
ін.) у наше суспільство.
R
1, моральних якостей, поведінки. Норми культури в їх зовнішній формі
проявляються через символіку та певну знакову систему (як наприклад,
правила етикету). Але між подібними правилами й регулятивною функцією
культури існують певні відмінності. Так, до сфери культури належить лише
те, що увійшло в побут та звички. Про ступінь засвоєння норм культури
свідчить реальна поведінка людини в різних життєвих ситуаціях. У такому
розумінні культура виробництва, побуту, обслуговування, торгівлі, тобто
будь-яка культура діяльності людини є культурою її поведінки. У більш
вузькому розумінні культура поведінки – це нормативні вимоги побутового
спілкування людей. У ролі регуляторів культури поведінки людини
виступають не тільки норми, а й зразки поведінки. Норма характеризує не
лише вже досягнуте суспільством, але й те, що має статус
загальної вимоги. Взірець – це вище, найкраще, досягнуте передовими
людьми суспільства, найбільш наближене до ідеалу. У процесі історичного
розвитку людства певні зразки поступово перетворюються у загальну норму
поведінки, згодом їм на зміну приходять нові, більш досконалі. Саме в
цьому і проявляється регулятивна роль зразка.
Український народ у процесі історичного розвитку створив національну –
притаманну його сутності систему норм, правил та зразків поведінки
людини. Ці норми, правила та зразки знайшли яскраве відображення у
звичаях та обрядах українців.
Культурі притаманна аксіологічна функція, яка відображає якісний стан
культури. Культура як система цінностей формує в людині певні ціннісні
орієнтири й потреби. Водночас людина, сприймаючи будь-які явища, надає
їм позитивну чи негативну оцінку. У динамічному процесі функціонування
культури відбувається формування духовності людини, її світогляду,
політичних, правових, моральних, художніх, релігійних поглядів,
виробляються певні ціннісні орієнтації, моральні установки,
культурно-мистецькі смаки, формується багатогранний духовний світ
людини. Українська культура має певні національне специфічні ціннісні
орієнтації, які визначаються особливостями характеру, менталітету та
смисложиттєвих орієнтирів українського народу.
Особливе місце належить виховній функції культури. Культура не лише
пристосовує людину до певного природного та соціального середовища, а й
сприяє її соціалізації та вихованню. Вона виступає ще й універсальним
фактором саморозвитку людини та людства. Українознавство, ґрунтуючись на
глибоких культурних традиціях українського народу, є вагомим засобом їх
поширення в українському суспільстві. Зокрема, українознавство включає в
себе такі пласти української культури, як і розробляє та пропагує такі
концепції, в основі яких лежать традиції українського народу: як
школа-родина, школа козацького виховання. Завдяки цьому відбувається
процес навчання та виховання української молоді. Українознавство
пропагує такі принципи національного виховання, як патріотизм, повага до
рідної землі, вшанування старших та батьків, толерантне відношення до
людей інших національностей. У системі українознавства виховання має
виходити з того, що національні інтереси є первинними, а синтез особових
і загальнонаціональних інтересів, гармонія їх є головними в державній та
культурній політиці. Саме такий підхід забезпечить національне
відродження, єдність та розвиток українського суспільства.
Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в
цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особистості –
пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Світогляд забезпечує
органічну єдність елементів свідомості через сприйняття й розуміння
світу не в координатах фізичного простору і часу, а в соціокультурному
вимірі. Необхідно підкреслити, що світоглядне мислення та світоглядне
уявлення в історичному аспекті черпають свій зміст у міфології, релігії
та науковому пізнанні, тобто у формах суспільної свідомості, що
складають зміст культури. Основним напрямком культурного впливу на
людину є формування світогляду, через який вона включається в різні
сфери соціокультурної регуляції [4]. Українська культура в системі
українознавства висвітлює також світоглядні особливості української
нації. Особливості світогляду українців знайшли свої відображення в
народному епосі, фольклорі, народних традиціях, міфах, а також в
історико-документальних і художніх творах українських та зарубіжних
авторів.
Культура реалізує свої функції, спираючись на досягнення людства,
народу, нації, іншої спільноти, особистості в усіх сферах суспільного
життя (економічного, соціально-політичного, духовного, національного). У
системі українознавства культура українського народу органічно
поєднується з його іншими складовими і набуває повноцінного звучання,
подальшого розвитку та прогресу.
Українознавство в єдності з іншими науками має аналізувати стан справ у
суспільстві та своєчасно надавати пропозиції вищим державним органам,
політичним та громадським структурам на місцях щодо прийняття певних
рішень, заходів для оптимізації процесу розвитку та зміцнення
української нації, українського народу та його державності [5].
Література
Культура // Філософський словник / За ред. В.І.Шинкарука; 2-ге вид.
перероб. і доповнене. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1986. – С.320 – 321.
Кононенко П.П. Українознавство третього тисячоліття // Українознавство.
– К.: НДІУ, 2001. – № 1. – С. 4, 7.
Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз /
В.Андрущенко, Л.Губерський, М.Михальченко. – К.: Знання України, 2002. –
С.21.
Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, І.А.Зязюн,
О.М.Семашко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – К.: Т-во «Знання», КОО,
2000. – С.41 – 45.
Баранівський В.Ф. Розвиток духовності українського суспільства як
завдання українознавчої науки/ Матеріали X щорічної Міжнародної
науково-практичної конференції «Стан, проблеми, перспективи розвитку
українознавства» 18 – 20 жовтня 2001 р.; Загальна ред. Кононенко П.П. –
К.: НДІУ, 2001. – С.44.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
