.

Камінь (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1463
Скачать документ

Камінь

Камінь існував іще тоді, коли не було нічого, а була лише сама вода
(вода, як відомо, була споконвіку). Камінь (золотий, білий) перебував
посеред первісних вод, і з нього священні птахи створили землю та
небесні світила.

У думі “Сестра і брат” образ посіяного на камені піску вживається як
формула неможливого: “Коли буде той пісок на білому камені зі ходжати,
синім цвітом процвітати , тоді, сестро, буду до тебе в гості
прибувати”. Проте виникає цей образ не випадково, У колядках саме пісок
сіється на камені, і з нього постають і сонце, й місяць, і зірки, й
земля. Згідно з народними віруваннями, земля родить каміння, й сам
камінь є родючим.

У легендах жителів Індонезії та Океанії перша людина була народжена
каменем. У міфах аборигенів острова Нова Британія (неподалік Нової
Гвінеї) перша жінка постала із птаха, а чоловік — із каменя. За звичаями
багатьох народів, жінка, яка хотіла мати дитину, сідала на священний
камінь. Із каменя був народжений легендарний герой нартського епосу
Сосруко. Народження слов’янських богатирів також пов’язане з каменем і
змієм. Билинний богатир Волх Всеславич і юнак із сербської епічної пісні
Вук Вогняний Змай були зачаті від того, що їхні матері стали ногою на
змія, скочивши з каменя. Схожа ситуація змальовується в билині про Саура
Ванидовича. Чекаючи чоловіка з походу, княгиня ставала на біл-горюч
камінь, дивилася в чисте поле… А з-під того білого каменя виповзала
“змія лютая”:

Молодая княгиня испужалася —

Во чреве дитя встрепенулося.

Значно більшою мірою, ніж із народженням, камінь асоціюється в народній
уяві зі смертю. Закам’яніти, перетворитися на камінь — означає перейти
до іншого світу, померти. У казках, в епізодах, коли герой дивиться
крізь потаємне віконце (а дивитись туди йому, звісно ж, заборонено), він
бачить кам’яну країну, в якій усе кам’яне — люди, речі, тварини. Коли
герой переходить кордон між світами живих і померлих, він потрапляє в
кам’яне царство, або, поки дійде до тридев’ятого царства, має пройти
кам’яне. А це означає, що він, вийшовши зі свого помешкання, потрапляє
на цвинтар, розташований неподалік, але за межами міста чи села.

Надгробний камінь — паралель до каменя, за яким у казках або легендах є
хід до підземелля — потойбічного світу. Не можуть перескочити камінь і
тому помирають непереможні богатирі Василь Буслаєвич і Вольга Всеславич.
Водночас наголошено на тому моменті, що вся дружина благополучно стрибає
впоперек каменя, тобто вздовж межі зі світом померлих, а названі
богатирі прагнуть скочити вздовж нього (могильної плити): “Застрадал
, не доехал Вольга до Ореховца, скончался на той
пути-дороженьке…”

Змій Тугарин гине від камінчика, який міститься в яйці (яйце в качці,
качка в зайці, заєць у камені, камінь на острові). Герой “кинув камінчик
змію у лоб. Змій упав і пропав”. Інші нюанси негативного значення каменя
розкривають фразеологізми “носити камінь за пазухою”, “сісти каменем”,
що наближають до розуміння каменя як смерті (“Чи далеко брат на войні?
Не далеко — в чистім полю. Склонив голову до каменю”). Широко вживане у
фольклорі порівняння тяжкого життя, гіркої долі з каменем:

На чужині тяжко жити,

Як той камінь підносити…

Камінь возьму та й спочину,

На чужині марно згину.

I *

?????&???????A?о”. Той змій став просити: “Іван Іванович, руський
царевич, поможи мені хоть одним мізинцем оцього каменя піднять, — я тобі
два віка прибавлю”.

Однією із символічних ознак каменя є те, що він, як і мертва кістка,
холодний, неживий. Як і мерці, каміння лежить у землі, як і мерці, воно
не говорить.

Казковий мотив перетворення людини на камінь популярний у фольклорі
багатьох народів світу. Добуваючись до тридев’ятого царства, герой
потрапляє до країни, де все кам’яне: дерева, і звірі, й Люди. “А
солдатський син-богатир як пішов, знайшов Бабу-Ягу, поздоровкався та й
питає: “Чого це тут усе окам’яніло?” “Підожди, — каже, — ложечки побаню.
так скажу”. Стала вона банити, а він кам’яніє, та так. поки вона ті
ложечки побанила, він і окам’янів”.

У казці “Про богатиря Сухобродзенка Івана” до закам’яніння героя
призводить порушення заборони говорити: от прилетіли зозулі, посідали на
дереві, і одна каже: “їде богатир Сухобродзенко Йван в гості до батька.
Батько рідний, мати нерідна . Як він засне, мати перекинеться
гадюкою і укусить його, і він од того умре. Хто теє чує і перекаже, той
по шию каменем стане”.

Зміст слова “кам’яніти”, тобто “мовчати”, розвиває замовляння:
“…каменія вам на язик, каменія вам на губи, зуби і уста, каменійте ви
самі!” Чорний світ, камінний, кістяний — антисвіти замовлянь, які
найчастіше згадуються, щоб замовити кров.

Фольклорні твори зберегли згадку про ритуальні жертвоприношення й
таємничий камінь-алатир (латир, олтир) — вівтар, на якому приносились
криваві жертви богам.

Сниться богатирю Сухобродзенку Йвану, що приходить до нього старенький
дідок і каже, щоб посадив він на камінь своє дитя, зарізав його, й коли
кров із того дитяти впаде на камінь, то оживе його вірний слуга Гнат
Булат, перетворений на камінь чарами. Казка має щасливий кінець: богатир
посадив дитя, воно впало, розбило собі носа, і крапля крові потрапила на
камінь. Жертвоприношення відбулось, і Гнат Булат ожив.

Етнографічні дані свідчать, що в народів, які перебувають на первісній
стадії розвитку, збереглися звичаї зі значенням жертвоприношення. На
островах Малайського архіпелагу біля каменя часто ставлять загострені
кілки з настромленими на них черепами вбитих ворогів.

Камінь — “ефективний” матеріал у чаклунстві, ворожінні. Дівчина, щоб
привернути до себе хлопця, розжарює на вогні камінь, примовляючи: “Щоб
тебе за мною так пекло, як вогонь пече сей камінь”. У веснянці дівчина,
яка хоче піти заміж за молодого хлопця, котить йому вслід перснем, не
хоче за старого діда — котить камінь.

Я того старого одроду не любила,

По його слідочку каменем покотила.

Ой як тяжко, важко каменю та котитися –

А ще тяжче, а ще важче старому та женитися.

Я того молодого одроду та полюбила,

По його слідочку персником покотила…

Образ особливого, білого (мармурового) каменя, який “лежить на синьому
морі” пов’язаний із коханням:

Там на синьому морі

Лежить камінь мармуровий.

А на тому каменьові

Стоїть козак чорнобровий.

І руками махає,

І бровами моргає

Все на тую дівчиноньку,

Що вірненько кохає.

Дівчина, чаруючи коханого:

Накопала коріння

З-під білого каміння,

Полоскала на річці,

А варила в молочці,

А ще корінь не вкипів,

А вже чабан прилетів…

У колядках білий камінь часто є метафорою місяця. До покійного батька
звертаються:

Коли же, батейку, гостейком будеш?

Як білий каменець наверх сплине…

Багато чого у світі знає камінь, який лежить на роздоріжжі й попереджає
подорожніх про їхнє майбутнє: підеш ліворуч — голову згубиш, підеш
праворуч — коня втратиш, підеш прямо — й коня загубиш, і сам пропадеш.
Відомо йому достеменно і що було перед нами, й що потім буде.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019