.

Глобальні важелі сучасного соціально-економічного поступу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4912
Скачать документ

Реферат на тему:

Глобальні важелі сучасного соціально-економічного поступу

Загальні положення

Розглядаючи загальносистемно проблематику соціально-економічного
поступу, треба визначити, по-перше, рівні її наукового аналізу у
відповідності з реальними процесами сучасного світового розвитку та
потребами конкретного суспільства в проведенні такого аналізу. І,
по-друге, взяти до уваги найвпливовіші, насамперед об’єктивні, або, якщо
висловлюватися новітньою термінологією, глобальні чинники формування
системи економічної безпеки як вузлової частини загальнонаціональної
безпеки.

Безумовно, надавати тут лаконічне загальносистемне визначення змістовної
сутності економічної безпеки було б передчасно. Але цілком зрозуміло, що
ця проблематика сьогодні виявлена на різних рівнях і в різних структурах
соціально-економічного життя. В плані, так би мовити, планетарної
економіки найбільш інтенсивно у формуванні системи економічної безпеки
зацікавлене кожне суспільство, що має статус незалежної держави і дбає
про свої національні інтереси. Інтереси такого забезпечення на рівні так
званої світової економіки є значно абстрактнішими, попри наявність вже
значної кількості міжнародних інституцій, що регулюють спільну
діяльність та економічні відносини. Проблеми в цій сфері вирішуються
здебільшого вже існуючою системою міжнародного права.

Однак проблематика економічної забезпеченості, а отже, й безпеки,
передусім повинна враховувати той незаперечний факт, що перед тим як
кваліфіковано захищати національні економічні інтереси, потрібно
створити свої ж економічні цінності. Таким чином, по-справжньому
ефективна система економічної безпеки створюється, починаючи з етапів
суспільної організації по-сучасному кваліфікованої, тобто методологічно,
концептуально та праксеологічно виваженої економічної діяльності.

Відтак гуманітарне та соціальне ефективна продуктивність національної
економіки є головним фактором і гарантом у завданні формування системи
економічної безпеки кожного суспільства. І саме тому в цій складній
проблематиці найбільш актуальним є визначення об’єктивно і пріоритетне
найвпливовіших, отже, глобально найважливіших чинників економічного
забезпечення держави.

Такий висновок вирішальною мірою підсилюється історичним, методологічно
та концептуалізаційно орієнтуючим фактом, що світове
соціально-економічне життя безповоротно увійшло в русло глобальної
трансінформаційної економізації процесів в усіх без винятку сферах
діяльності та розвитку.

І. Концептуальні засади конкурентоспроможних антикризових стратегій.

Отже, складна проблематичність національного й глобального розвитку в
режимі соціально-економічної забезпеченості є стійкою ознакою новітнього
історичного процесу. Всесвітня історія економічної думки /1/ свідчить
про те, що людство практично в постійному режимі проводило пошук шляхів
удосконалення своєї діяльності, орієнтуючись, головним чином, на щоденні
життєві потреби, пряму та зворотну реакцію природних речей.

Реальні процеси світового розвитку в епоху так званої НТР свідчать не
тільки про вражаючі

техніко-економічні досягнення людства, а й про значні негативи: ресурсні
дефіцити, військові та релігійні конфлікти, продовольчі й системні
соціально-економічні кризи та екологічні деформації, навіть
“саморозвали” потужних держав і регіональних угруповань. Системний
аналіз соціального стану і сталих показників економічного розвитку
більшості країн світу, що в найзагальнішому варіанті проведений за
ініціативою ООН і викладений в матеріалах Всесвітніх конференцій з
проблем світового розвитку /1992 – 2002 роки/, яскраво підтверджує
глобальний характер цих небезпечних тенденцій, фіксує вирішальність
їхнього впливу на геополітичні процеси, на планетарні
економіко-екологічні зрушення і, зрештою, на глобальний, регіональний та
національний розвиток.

Все частіше, а особливо це виявилось в XX столітті, поширюються так
звані ідеологічні або інформаційні війни, в тому числі у формі
релігійного фундаменталізму, які сьогодні вже також набули глобального
виміру та впливу на геополітичні та геоекономічні процеси. Це також
підтверджує факт дефіциту науково-практичного усвідомлення людством
значення і ролі методологічно-інформаційних орієнтирів в умовах
сучасності. Про дефіцит інформаційних знань в сфері
соціально-економічної методології також яскраво свідчить вже історично
тривалий пошук шляхів подолання соціальне (ідеологічно) конфронтаційного
і так званого мальтузіанського підходів до проблематики розвитку,
основними відправними положеннями яких є небезпека самознищення та
невідповідні потребам сучасного людства “межі зростання” /2/.

Попри те, що в процесах сучасної творчої соціокультурної і
техніко-економічної діяльності саме на науково-інформаційній основі
людський геній створює “найвищі” технології, їхнє практичне використання
сьогодні має не тільки позитивний напрямок, а й у великій мірі набуло
антигуманного й антиекологічного характеру, найбільше, як очевидно, у
сфері озброєнь і недосконалих “тіньових” виробничих підприємств.

Існуючі методи внутрішнього і міжнародного поділу праці, з різною мірою
відкритості національних економічних систем та необхідністю забезпечення
так званих національних інтересів, на різних рівнях демократичності,
консолідованості та конкурентоспроможності суспільств в процесах
взаємопов’язаного саморозвитку – все це певною мірою функціонує
діалектично-суперечливо, але реалії світової економіки все ж свідчать
про надмірне домінування дезінтеграційних ефектів в житті сучасного
людства. Тут теж актуальною є потреба науково усвідомити, що підґрунтя
цих небезпечних ефектів також знаходиться в надрах основних механізмів
функціонування інформаційного ресурсу в житті світової спільноти /З/.

Усе це вказує на гострі потреби науково-теоретичного, методологічного та
концептуально-практичного усвідомлення основних чинників і механізмів
всебічно (системно) ефективного, безпечного господарювання й поступу в
специфічних умовах сучасності. Адже останні десятиріччя XX та початок
XXI ст. чітко виявили стійкі тенденції світового процесу: інтенсивну
інформатизацію та глобалізацію систем економічної діяльності і
соціального розвитку.

Ці імперативні тенденції переконливо показують, що саме вони, як
стратегічні орієнтири розвитку, визначають проблематику та напрямки
актуальних наукових досліджень механізмів системного забезпечення
організації надійного й ефективного соціально-економічного процесу в
нашій державі. Однак, намагаючись деяким чином пристосуватись до
світових вільноринкових процесів, українська економіка все ж знаходиться
сьогодні, м’яко кажучи, в стані пасивного самореформування.
Макроекономічні спроби якось стабілізувати ситуацію в прогресивному
напрямку здійснюються фактично без стратегічно виваженої концепції, без
належного усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків у цій доленосно
важливій, з точки зору національної безпеки, справі.

Слід зауважити, що загальносистемний розгляд цієї проблематики потребує
врахування усіх найвпливовіших як внутрішніх, так і зовнішніх, чинників
і параметрів суспільного розвитку. Однак враховуючи, що усякий прогрес в
межах початкове помилкової системи виявляється зрештою несподіваним
регресом, обґрунтування системно пріоритетних важелів вирішення проблем,
передусім економічної забезпеченості, і пошуку чинників стратегічного
впливу на господарчі процеси треба проводити, починаючи з
науково-концептуального усвідомлення глибинних механізмів функціонування
інформаційного ресурсу в соціально-економічних системах.

Найголовніше: слід врахувати фундаментальне системо- та прогресотворче
значення й глобальну, початково-вирішальну роль інформаційного ресурсу в
процесах діяльності і розвитку, соціально-економічна потужність якого ще
навіть в найменшій мірі не вивчені та позитивно не використані людством.
Цей ресурс на сьогодні знаходиться фактично в стані безвідповідального
споживання або, кращою мірою, в статусі поки що прихованого для
глибокого і широкого розуміння, а також кваліфікованого використання
резерву.

Глобальна і вирішальна роль інформаційного економічного ресурсу в
процесах сучасного світового розвитку поглиблено досліджувалась автором
і викладена в публікаціях /3,7/. В них, зокрема, йдеться про те, що
здобуті фундаментальною наукою первинно-об’єктивні інформаційні знання
цілеспрямовано-творчо трансформуються в методологічно повних економічних
системах, використовуються в прикладних наукових розробках,
проектуванні, винахідництві, раціоналізації, методичних та
організаційно-управлінських рішеннях, в технологічному виробництві. В
цій роботі на глибинному рівні показано, що саме інформаційні знання як
стратегічний економічний ресурс глобального впливу є головною складовою
системи національної безпеки кожної держави.

Таким чином, теоретично-концептуальними дослідженнями автора
встановлено, що в загальносистемному вимірі механізм економічної
діяльності і соціального розвитку принципово базується та може ефективно
і безпечно функціонувати на трьох об’єктивно необхідних та глобально
впливових, отже, стратегічно вирішальних основах: інформаційній,
інтелектуальній та інноваційній.

II. Глибинні основи соціально-економічної безпеки.

1. Інформаційна основа.

На найглибиннішому рівні соціально-економічного процесу інформаційна
основа трудової діяльності і розвитку фактично служить певним субстратом
формування відповідних цілей як ідеальних образів життєво необхідних,
соціальне корисних результатів, а також шляхів, методів та засобів їх
досягнення.

Але для більш глибокої та адекватної оцінки інформації як об’єктивно
необхідного, стратегічного соціально-економічного ресурсу треба
відзначити та принаймні загальносистемно проаналізувати його фактичну
поліфункціональність в організації процесів життєвого самозабезпечення
людства.

По-перше, інформаційно насичений процес – це процес-маяк або доцільна
орієнтація праці, яка в своїй кінцевій результативності може бути як
позитивною (прогресивною), так і негативною, нерідко з гуманітарне,
соціальне та екологічно шкідливими наслідками. Отже, на відміну від уже
майже загальноприйнятого погляду на так звані інформаційні технології,
ми стверджуємо, що самі по собі “інформаційні технології” – це нонсенс.
Інформація, будучи “надзвичайним та повноважним представником” абсолютно
непорушних законів розвитку об’єктивно існуючого світу, лише надає
людині принципову можливість “простежити” виявлення природно
закономірних процесів та, в кращому випадку, науково сформулювати своє,
вже ідеально-умовне бачення цих закономірностей, підґрунтям яких також
будуть поняття про спостережені явища та вербальне сформульовані
властивості природних об’єктів. Це, в свою чергу, надає людям можливість
пристосуватись до об’єктивного середовища та використати отримані
ідеально-інформаційні знання для діяльності в соціальне доцільних
напрямках, однак лише в межах законів природи.

По-друге, інформація функціонально забезпечує вихід людини в сферу
об’єктивних можливостей розвитку природно закономірних процесів, тобто
можливостей творчого вибору їх напрямків та інтенсивності, з метою
організації випереджаюче-прискореного розвитку усіх соціалізованих
процесів, в першу чергу технологічно-виробничих, в яких власне
прискорююча функція інформаційного ресурсу історично відбита в головній
економічній категорії – показникові продуктивності праці.

По-третє, інформаційна основа – це глобальна платформа і найдинамічніший
канал організації та врівноваження різних форм соціального життя:
управління й самоуправління суспільними об’єктами, процесами і системами
усіх рівнів; розподілу та інтеграції людських зусиль в складно
опосередкованих системах діяльності, науки і культури; ринкової
саморегуляції господарського життя через фінансово-грошову систему;
самоуправління державно-політичною, екологічною сферами тощо.

Таким чином, як основа-важіль фундаментального механізму поведінки,
самовдосконалення, активнотворчої діяльності людей та
соціально-економічного поступу взагалі, інформація повинна мати статус
пріоритетне стратегічного ресурсу. За значимістю і специфічністю
інформаційний ресурс перевищує усі інші, але, як і всі ресурси він також
має певний життєвий цикл з відповідними етапами добування,
нагромадження, систематизації, зберігання й використання. Кожний з цих
етапів в реальному житті постає як велика теоретична й практична
проблема.

Етап нагромадження інформаційного ресурсу як об’єктивно необхідних
суспільству знань реалізується, головним чином, на усіх інших етапах
методологічно повного соціально-економічного процесу. Тобто цей процес
іде фактично по всьому фронту суспільного життя і, передусім, в творчих
процесах виробничої праці. Позитивний дисбаланс інформаційних знань в
трудових системах свідчить про прогресуючий хід господарства в цілому та
про наявність ефекту накопичення достовірної інформації в суспільстві.
Велику роль на етапі накопичення суспільнозначимої інформації відіграють
соціокультурні й гуманітарні науки як вияв сутнісного потенціалу
духовного саморозвитку людей і функції самовдосконалення умов їхнього
життя. Реальне врахування цього фактора, тобто дійсне включення живого
людського чинника в усі соціальні процеси буде об’єктивною основою
антикризового розвитку та прямим шляхом прискореної розбудови
інформаційного й економічного суверенітету України, отже, шляхом
реального збільшення шансів на партнерське входження нашої держави до
регіональних та світової спільнот.

Праксеологічно поглиблений загальносистемний аналіз показує, що
інформація – це двогострий меч. Передусім тому, що спрощене, тобто
недостатньо систематизоване накопичення інформаційного ресурсу може
давати, і реально дає, неоднозначні соціально-економічні наслідки. Саме
життя свідчить, що позитивні чи негативні наслідки виникають не тільки в
залежності від обсягу чи рівня достовірності інформації, але й від
доброї чи недоброї волі людей як конкретних суб’єктів діяльності. Саме
тому діючий на інформаційно-цільовій основі суб’єкт повинен бути
висококомпетентним, високоморальним і високоуважним. Тобто, він має
самоусвідомлювати глибинний взаємозв’язок феномена ідеального за змістом
феномена інформації і рушійної сили своєї волі в процесах діяльності,
складну проблематичність його врахування і об’єктивність
причинно-наслідкових зв’язків в соціально-економічних системах.

Оскільки інформаційний ресурс за своїм ідеальним змістом є більш-менш
адекватним відображенням дійсних процесів, міра відповідальності людини
інтелектуально-творчої зростає за рахунок оперування в мисленні лише
орієнтовно приблизними моделями об’єктів (процесів). Так би мовити,
“першогріх” ми створюємо уже в пізнавальних, хоч і умовно-ідеальних
абстракціях, не безневинно поділяючи при цьому єдиний, живий,
саморухомий світ на дещо матеріальне (саморухома природа) і дещо
ідеальне (несаморухома інформація). Це, з одного боку, надає суб’єкту
можливості активнотворчого розвитку, а з іншого – закономірно ускладнює
проблематику діяльності. Саме тут треба бути насторожі і не забувати,
“що є що”, особливо в сфері суспільної діяльності, яка пов’язана з
багатоступеневою опосередкованістю і відповідальністю.

Проблеми організації процесів ефективної діяльності ускладнюються ще й
тим, що феномени розподілу та необхідної інтеграції трудових зусиль в
людському суспільстві породжують, так би мовити, другий ешелон
абстракції або опосередкування в трудових системах. Наприклад, так звані
диференціація наук і спеціалізація праці є наслідками обмеженості
фізичних та інтелектуальних можливостей індивідуального суб’єкта
порівняно з бездонністю властивостей об’єктів безкінечного світу. Отже,
це не тільки необхідні для життя інструментарії прогресування, але й
неабиякі ускладнювачі систем діяльності. І це завжди треба мати на
увазі, і саме тому з’являються особливі вимоги до стадії систематизації
інформаційних знань.

Так звані інформаційні потреби виникають здебільшого в процесах, в першу
чергу, інтелектуальної праці, починаючи з пошуку доцільних і практично
прийнятних технологічних рішень, в тому числі і на побутовому рівні. З
цієї точки зору саме мислення треба вважати своєрідною системою праці,
причому праці випереджаючої на мікрорівні трудового процесу.

Якщо трудові зусилля розділені на макрорівні, то, спираючись на умови
реальності, інформаційно-інтелектуальний мікрорівень пристосовується до
цієї розділеності і систематизується в порядку адекватності, тобто це
вже супроводжуючий психоінформаційний мікропроцес. Але така
систематизація притаманна швидше доіндустріальному суспільству, і тому
її можна назвати спонтанною або навіть стихійною.

Однак в історичному плані подальше поглиблення диференціації
інформаційно-цільових підсистем йшло вже на певній методичній основі, з
певним усвідомленням взаємозв’язку усіх наук і досвіду, отже, з певним
розумінням об’єктивної необхідності їхньої інтеграції з огляду на
єдність об’єктивно існуючого саморухомого (матеріального) світу.

Таким чином, необхідність інтеграції інформаційно-цільових підсистем в
новітньо-історичних умовах переростає в принцип як об’єктивно необхідну
передумову ефективної соціально-економічної діяльності. А останнім часом
проблема інтеграції процесів розвитку набула вельми актуального за своїм
значенням глобального характеру. Проте методологічно, тобто із знанням
фундаментального механізму, вона не усвідомлена навіть науковою думкою.
Тобто, ця проблема поки що розглядається м’яко кажучи формально, а сама
інтеграція здійснюється, в кращому випадку, тільки на інтелектуальному,
тобто на суто абстрактному рівні.

В контексті проведених нами загальносистемних досліджень гостроактуальна
на сьогоднішній день інтеграція, передусім, є об’єднанням усіх
інформаційно-цільових підсистем в генетично і методологічно (ієрархічно)
єдину систему як основу та глобальну платформу економічної діяльності у
відповідності до взаємопов’язаних законів природи, мислення та розвитку
суспільства. Тут можна сказати навіть, що найактуальнішою проблемою
інтеграції в сучасних умовах розвитку є проблема адекватної, тобто
глобальної систематизації усіх здобутих історичною людською працею
інформаційних знань.

Принагідне зауважимо, що соціально-гуманітарний вектор розвитку
об’єктивно існуючого матеріального світу формально здійснюється на
інертному по відношенню до ідеального змісту інформації матеріальному
носії, але істинна міра цього змісту можлива тільки в голові психічно
розвиненої, свідомокомпетентної людини як ефект загальносистемної
єдності матеріального і духовного світів. Саме тому проблеми
систематизації інформаційного ресурсу в методологічному плані пов’язані
з безпосереднім його впливом на процеси формування образу мислення
людини та суспільної свідомості, або так званого менталітету людей.

Організація процесу ефективного використання інформаційного ресурсу
стала, і на цьому треба наголосити, найбільш драматичною проблемою
навіть за всієї розвиненості сучасної інформатики. Справа в тому, що тут
є два – “мертвий” і “живий” – носії інформації, які в цілеспрямованій,
максимально ефективній діяльності повинні співпадати. Єдність цих
феноменів в системі людини соціальної, у системі її волевиявлення з
переходом у діяльність – це найбільша таємниця в світі. Сьогодні ми
можемо лише констатувати актуальність розробки цієї проблематики, і то
якщо всерйоз обирати курс на необхідність прискореного розвитку
позитивних справ в Україні та на перспективу неминучого становлення
інформаційного суспільства в загальнолюдському, тобто
глобально-світовому вимірі.

Історично здобута сума інформаційних знань забезпечила людству сучасну
цивілізацію. Але рівень цивілізованості, і це слід підкреслити, не
скрізь однаковий. А в деяких суспільствах так звані елітні групи людей
володіють, так би мовити, контрольним пакетом інформаційних акцій, тим
самим володіючи і соціально-політичною та економічною ситуацією. Це
найбільш освічена і максимально наближена до інформаційних банків
частина громадян. З системної точки зору на суспільний розвиток такі
диспропорції в розподілі інформаційного ресурсу далеко не є прогресивною
рисою суспільства. І це підтверджується реальним життям, наприклад, в
слаборозвинених азійських чи африканських країнах.

Із викладеного матеріалу можна зрозуміти, що навіть володіючи містким
інформаційним банком, суспільство ще не має гарантій щодо
соціально-економічного прогресу. Це, до речі, залежить не тільки від
якості (рівнів достовірності та об’єктивності) інформаційних знань, а й
значною мірою від їх систематизованості на несаморухомих та рушійних
(кадри) носіях та готовності і зручності їх у користуванні. Готовність
людей – суб’єктів діяльності до використання інформаційного ресурсу не
означає тільки розвиненість їхньої свідомості або професійно-кадрову
компетентність. Адже відомо, що велике значення має політичний та
соціально-психологічний, в тому числі духовно-моральний клімат у
суспільстві. В Україні, наприклад, несприятливі соціально-психологічні
умови були аж занадто тривалими, і навіть глибока скарбниця “народної
інформації” майже ніяк не використовувалася. Зрозуміло, що світ в цей
час розвивався і, ми це знаємо, дуже інтенсивно накопичував інформаційні
ресурси як в саморухомих (людських), так і в несаморухомих системах
(механічних носіях). Ментальність ділових людей, скажімо, у
високорозвинених західних країнах, іноді дуже різко відрізняється від
нашої. Не треба доводити і певну, м’яко кажучи, відсталість України в
сфері практичної інформатики. Так, наприклад, сумновідомий період
електронізації колишнього союзного господарства за своєю суттю і
фактично являв собою спотворену модель ділової гри з астрономічною
перевитратою коштів. Причому закуплені в той час
електронно-обчислювальні технології не тільки не були найбільш
прогресивними, але й мали кощунське призначення збирати та узагальнювати
недостовірну статистичну інформацію з широкого союзного простору.
Пам’ятною для нас залишається і всесоюзна кампанія переведення
господарства на так звані автоматичні системи управління. Ця кампанія
лише підтвердила вище згадане нами визначення прогресу в інформаційно
недостовірній, тобто помилковій системі як великого регресу.

Таким чином інформаційна основа як ідеально-цільовий ресурс природно
закономірної орієнтації в процесах соціально-економічної діяльності є
глобальним і пріоритетне вирішальним чинником, отже, найглибиннішим
гарантом ефективного і безпечного розвитку.

2. Інтелектуальна основа.

В попередньому розділі ми загальносистемно простежили та зафіксували
глобально-фундаментальний характер впливу і стратегічне, пріоритетне
вирішальне значення інформаційної основи діяльності та суспільного
розвитку, в першу чергу як природно єдиного ресурсу забезпечення
всебічно ефективного економічного процесу. Однак, проблема
інформаційно-цільового, тобто соціальне та гуманітарне доцільного
забезпечення системи господарювання на усіх рівнях – це складна
комплексна проблема, яка передусім потребує рушійної сили. Із
викладеного вище ми вже зрозуміли, що такою силою природно закономірно
може виступати лише людина із свідомою, здоровою та всебічно розвиненою
психікою. Зауважимо також, що ефективний економічний процес – це процес,
що здійснюється в перманентне творчому режимі. І саме цей чинник в
процесі загальносистемних досліджень по-сучасному тоталізованої
економіки представляє найбільший інтерес.

Історично, в усі часи соціально-економічного розвитку цей фактор завжди,
але в тій чи іншій мірі чіткості, в тій чи іншій мірі усвідомленості –
враховувався як “людський чинник”, навіть в максималістській формулі
“кадри вирішують усе”. Сьогодні ця формула трансформувалась в термін
“інтелектуалізація”. Тут слід сказати прямо: це в найбільшій мірі
відповідає глибинному транс-психо-інформаційно-технологічному
механізмові організації та функціонування, власне, глобального, тобто
об’єктивно (методо- і праксеологічно) цілісного, по-сучасному
ефективного економічного процесу.

Із суто теоретичної точки зору ще раз, але більш чітко, зафіксуємо, що
об’єктивно-природно єдиним (хоч і ідеальним) засобом формування
економічної системи є мета трудової діяльності, а природно єдиним
субстратом формування трудової мети є інформаційний ресурс як методо- і
праксеологічний орієнтир та гарант реальності поставлених для досягнення
в трудових системах цілей та як ідеальних моделей результатів, що
задовольняють людські потреби. Але вирішити усі ці ідеально-інформаційні
за своїм сутністним змістом проблеми здатна лише людина економічна,
тобто людина інформаційно компетентна, людина психічно здорова та
відповідально-вольова. Така людина і є глибинною сутністю людського
чинника в системах соціально-економічної діяльності і розвитку. І саме
такі люди як суб’єкти, за своєю суттю творчо-доцільної, діяльності
складуть інтелектуальну основу розвитку, який на потічному етапі так
імперативне виявив відповідний вимогам нашого часу термін
“інтелектуалізація”.

Отже, інтелектуальна основа як рушійний важіль ефективного економічного
розвитку кожної країни щільно, і можна сказати, нерозривно пов’язана з
феноменом інформації, з проблемами інформатизації індивідуальної і
суспільної праці. Ці проблеми точніше треба було б назвати
інформаційно-інтелектуалізаційними саме тому, що в дійсності існує
природно закономірний взаємозв’язок психіки (в широкому розумінні в
поняття психіки входить й інформаційно насичене мислення) та інформації.
Таким чином, інтелектуальний процес – це власне єдність
тонко-енергетичного (саморухомого) й ідеально-інформаційного
(несаморухомого), тобто це психоінформаційний процес. І це, зрозуміло,
непроста єдність. В цій процесуальній (динамічній) єдності саме і
прихована таємнича сутність діалектичного переходу форми в зміст:
об’єктивно дійсний процес як змістовна сутність явища переходить тут в
специфічну форму, яка, строго кажучи, тільки в такому стані і може
називатися інформацією. А в процесі цілепокладаючого мислення ідеальний
феномен інформації вже виступає в ролі змісту. Тобто, – це своєрідний
“міст” поміж, так би мовити, “матеріальним” та “ідеальним” берегами
людського життя.

Зрозуміло, що несаморухома інформація як “ідеальний вірус” принципово не
може існувати, а тим більше соціальне й економічно функціонувати без
матеріально-енергетичної першооснови. Адже феномен інформації, як ми вже
усвідомили, сам по собі є суто відтінково-тимчасовим й
умовно-функціональним. В безкінечності історичного, ідеально досконалого
майбутнього, тобто за умов майже “абсолютної достовірності” людських
знань про світові процеси, інформація мала б відійти як
функціонально-цільовий феномен, але, будучи заміненою в епоху
високорозвиненої ноосфери духовним (єдиним і живим) змістом сутнісного
існування людської спільноти. Однак в умовах сучасності, в реальних
суб’єкт-об’єктних відносинах про феномен інформації можна сказати, що це
вияв духовної сутності людини, а сама людина – це вияв психічної
сутності інформації. Принциповим, тобто методо- і праксеологічно
важливим тут є те, що розглядати феномен інформації у відриві від
людської психіки, від самого інтелекту аж ніяк не можна.

Отже, інформація – це не самоціль, а “хліб”, до речі, як майже і усі
ресурси, але тільки в процесах мислення й інтелектуальної праці. І тут
вже можна сказати, що інформація є об’єктивно-представницькою основою
інтелектуального процесу. Інтелект же функціонально, як рушійна сила
ідеально-інформаційного мислення, забезпечує соціально-економічну
ефективність цілеспрямованої творчості. Сутність сказаного може бути
глибше з’ясована в аналізі процесу історичного зберігання інформаційного
ресурсу: на умовно “мертвих” (тобто інертних щодо змісту) носіях та в
“живих”, активнотворчих особистостях. Останній, або суто
психічно-людський канал зберігання – це, передусім безперервний процес
як “живий інтелектуальний” взаємозв’язок особистостей. При ефективному
зберіганні інформації він принципово не може бути перерваний, тому що
ніяка писана мова чи формальна (механічна) інформаційна система не
можуть бути безперервною субстанцією як несаморухомі феномени. Ідеальна
за своєю “природою” інформація може зберігатися на окремих
об’єктах-носіях тільки як видимість (уявність), але зв’язатися і
цілеспрямовано саморухатися вона не може. Таким чином,
антропомірно-інформаційна видимість і субстанційне життя інформації – це
паралельні інформаційно-зберігаючі процеси як деякий вияв так званого
соціального інтелекту, в т.ч. в історичному його вимірі.

Таким чином, мікропроцесуальна за своєю рушійною здатністю,
активнотворча, початково-спонукальна (управлінська) функція
свідомо-інформаційно розвиненого (компетентного) інтелекту забезпечує
первинну гарантію всебічно ефективного, отже, безпечного розвитку.
Відтак, як ми вже зафіксували, об’єктивно сутнісним змістом феномена
ідеально сформованої психіки-інтелекту є інформаційно-цільова основа,
тобто власне психоінформаційні імпульси людини діючої (суб’єкта),
передусім людини інтелектуальної, але вони повинні мати деякий певний
напрямок. Цей напрямок аксіоматичне, інформаційним чином формує віра,
яка в процесуальному плані випереджає навіть думку. Феномен віри, як
відомо, відноситься здебільшого до сфери моралі, та саме вона формує
атмосферу взаємодовіри в міжсуб’єктних відносинах. І саме тому значення
моральних норм, які своїм глобально-системним зв’язком забезпечують
ефективне функціонування цивільних законів, що регулюють процеси
інтелектуально-творчої праці в соціальному та економічному житті,
взагалі неможливо переоцінити.

3. Інноваційна основа.

Інноваційна основа як один із глобально впливових, послідовно рушійних
важелів ефективного і безпечного соціально-економічного саморозвитку
країн-держав повинна розглядатися в загальній системі з інформаційною та
інтелектуальною основами. Тому що соціально-функціональний ланцюг дій
послідовно та пріоритетне визначається коротко викладеним на попередніх
сторінках фундаментальним механізмом людської діяльності і суспільного
розвитку. Сутність цього механізму, з глобально-системного погляду,
свідчить, що цивілізаційні процеси взагалі об’єктивно-необхідно
(закономірно) здійснюються транспсихо-інформаційно-технологічним шляхом:
людство в процесах суб’єкт-об’єктних відносин добуває інформаційні
знання про закони природи і в межах вже логічно зафіксованих
закономірностей (так званих наукових законів) здійснює
випереджаюче-творчий вибір напрямків та інтенсивності життєво необхідних
процесів за допомогою прискорюючої техніки. На відміну від
безпосереднього саморозвитку природних процесів цей шлях забезпечується
методологічно-праксеологічно: наука > інформація > творчий інтелект >
інновації > виробництво.

Із загального викладу цієї роботи видно, що головну увагу в ній
приділено все-таки інформаційно-цільовій основі по-сучасному ефективного
і безпечного розвитку. Це пояснюється тим, що у відповідності з
фундаментальною сутністю самої людини, навіть духовностворюючим чинником
виступає найбільш достовірна інформація. А, власне, як природно
об’єктивна основа (платформа) та як генетичне і методологічно єдиний
субстрат соціально-економічного цілепокладання, інформаційний ресурс
надає принципову можливість спрямовувати людську діяльність на
гармонійний, прогресуючий розвиток і самовдосконалення.

Нарешті, люди як соціальний суб’єкт вже мають усвідомити, що єдиним їх
зв’язком з об’єктивно існуючим матеріальним світом є
ідеально-інформаційна основа, яка будучи єдиним представником його
об’єктивності (причинно-наслідкової необхідності), глобально
(стратегічно) забезпечує виживання та соціально-економічне зростання
людської спільноти. Додамо, що як сутність діалектичного переходу
матеріального в ідеальне, інформація є змістом свідомої психіки людини
активно-творчої, яка робить принципово несаморухому (ідеальну)
інформацію функціонально динамічною в процесах інтелектуальної праці та
доцільного, всебічно ефективного волевиявлення.

Ідеальне за змістом, інформаційно-інтелектуальне моделювання (трудові
або соціально-економічні мікропроцеси) дійсних або можливих натурних
макропроцесів функціонально потрібні людям для випереджаючого за своєю
суттю управління цими процесами. Це по-перше. По-друге, власне
випередження, його реальний ефект досягається тільки за рахунок
суттєвого зменшення питомої частки речовини та енергії в трудових
процесах, тобто фактичного зниження опору в суб’єкт-об’єктній взаємодії.
Ідеально та інформаційно моделююче мислення – це майже безопорний канал
трудового процесу інтелектуального мікрорівня. Тому, що це канал енергій
надвисоких швидкостей та проникності. Будь людина лише духовним
створінням – цього каналу було б їй досить. Та оскільки вона має ще й
фізично-предметні потреби, то власне соціально-економічний процес
необхідно має і макрорівень праці в формі так званих технологічних
(матеріальних) виробництв. Технічне устаткування при цьому вважається
найбільш досконалим при відповідності принципу мінімізації витрат
речовини та енергії. Взагалі соціально-гуманітарний напрямок прискорення
технологічних процесів – це фактично найшвидше задоволення
життєвоважливих потреб людей. Оскільки середня величина опору об’єктів,
особливо в найбільш прогресивних технологіях, зменшується, то середня
швидкість процесів виробництва збільшується. Ці ефекти і становлять,
власне, глибинну сутність або зміст глобального (всезагального)
показника ефективної економіки – “продуктивність праці”.

Таким чином, інтелект за своєю природно-функціональною суттю буквально
приречений на творче вдосконалення технологій. Зауважимо також, що за
структурою і по суті всі види людської діяльності, включаючи мислення,
опосередковані як мінімум інформаційним ресурсом і тому повинні
вважатися технологічними. Але інноваційний процес як процес невпинного
вдосконалення технологій цілком закономірно починається, власне, в сфері
фундаментального природознавства, і далі транс-психо-інформативно
проходить по всьому соціально-економічному циклові. Отже, праксеологічно
та методологічно: природничо-наукові відкриття інтелектуально-творчо
трансформуються в науково-прикладні винаходи (так звані технічні
рішення), в проектно-конструкторські розробки, а останні – у виробничі
технології і продукцію. Саме такою в загальних рисах є функціональна
феноменологія інформації як ресурсу в сучасних соціально-економічних
системах.

В контексті розглядуваних проблем фундаментальна наука, зрозуміло,
розглядається як головний виробник інформаційного ресурсу суспільства.
Але в загальносистемному плані свою соціальну функцію інформаційний
ресурс і сама наука виконують лише при надходженні знань в
інтелектуально-творчий і техніко-економічний простір, де вони, власне, і
стають так званою виробничою силою. Вертикальний шлях науки – це її
саморозвиток та зміцнення (підживлення) інформаційно-цільової основи, в
глобальному плані функціонально спрямованої на загально-цивілізаційний
поступ людства. Горизонтальний шлях наукової інформації – це
трансінтелектуальна системостворююча і прогресотворча циркуляція знань в
конкретних соціально-економічних системах.

В останньому випадку має місце яскраво виражена необхідність
розповсюдження інформації в загальносуспільних і спеціальноосвітніх
структурах, які саме з цієї причини мають другий соціально-економічний
пріоритет, особливо на сучасному етапі розвитку, який потребує
поглибленого підходу до проблем національної і глобальної безпеки людей
як активно-творчого суспільного суб’єкта. Тут слід вказати ще на один,
важливий з точки зору економічної безпеки, момент глобально-системної
єдності науки і освіти. Це об’єктивна необхідність перевірки
науково-освітньої інформації в методологічно повному
економічно-екологічному комплексі, яка тільки і може забезпечувати
високу якість освіти, підвищувати інформаційно-цільову проводимість
суспільства, ефективність та безпеку праці в розподільно-інтеграційних
економічних системах.

Таким чином, інтенсивний розвиток інноваційного процесу в сфері
фундаментальних, в першу чергу природничо-наукових досліджень – головна
передумова сучасного, необхідно прискореного для української економіки,
ефективного та безпечного розвитку. Прискорені темпи прогресу різними
країнами, на перший погляд, досягались по-різному. Японія, наприклад, в
повоєнний час в широкому масштабі практикувала закупівлю інтелектуальної
власності за кордоном, переважно в США, в практичному плані доробляючи
та впроваджуючи її в реальні технологічно-виробничі процеси самостійно.
Це забезпечило прискорений розвиток господарства Японії та доведення
якості продукції національного виробництва до рівня світової
конкурентоспроможності.

Але в глобальному вимірі, як і кожний ресурс, фундаментальна наукова і
технологічна інформація – як по суті сировинний економічний ресурс
виявляється найбільш ефективною при одержанні з неї конкретної товарної
продукції: винаходу чи спеціального технічного пристрою, способу, методу
чи готової до споживання продукції. Тому саме ця закономірність
спричинила сповільнення процесу ліцензійної торгівлі поміж згаданими
державами. Відомо, що останні десятиліття розвитку Японії характерні
відчутною інтенсифікацією фундаментально-наукових досліджень, що, в свою
чергу, як ми це вже показали, тісно пов’язано з проблематикою
інтелектуалізації та інноватизації соціально-економічної сфери.

Створюючи передовий фронт економічного процесу, інтелектуальна праця,
яка справляє початкове вирішальний вплив й на усяку сучасну так звану
фізичну працю, а за своїм сутнісним змістом виявляється не чим іншим як
інформаційно-цільовим моделюванням потрібних результатів та засобів їх
досягнення. В суто технологічній сфері, наприклад, – це винахідницька
творчість, в науковій – теоретична та методологічна, в
суспільно-економічній – концептуальна, у виробничій – організаційна та
раціоналізаторська, в політичній – спрямовуюча управлінська, в
духовно-культурній – морально й етично пошукова тощо.

Тут ми вже можемо зробити дуже важливий науково-практичний, за своєю
глибинною сутністю фактично методолого-праксеологічний висновок, що
інформаційна основа в системно повному соціально-економічному процесі
живить інтелектуальну основу, а інтелектуальна – живить інноваційну
основу. Така трансформація в реальному житті виглядає як комплекс цілком
окремих спеціалізованих процесів.

Але ефект умовно-ідеального (абстрактного) “розділення світу”, як ми це
вже встановили, починається саме з етапу формування інформаційних
понять, які є лише фрагментарним відтінком дійсних процесів і сутностей.
Далі, поняття як системи вже штучно ідеальні, тобто як інформаційні
знання, так само штучно трансформуються в системи теорій, вчень,
концепцій, програм тощо. Потім йдуть етапи, так би мовити, другого
ешелону “розподілу єдиного”, а саме: диференціація наук, спеціалізація
та поділ праці. Отже, єдиний і в дійсності нерозривний
речовинно-енергетичний світ з самого початку його пізнання, м’яко
кажучи, “спрощується” і “розділяється” в процесах глобальної
суб’єкт-об’єктної взаємодії.

Цілком зрозуміло, що такий “глобальний розподіл”, попри його умовність,
не тільки функціонально необхідний для людського життя, але він може
створити й реально створює також глобальний “ефект дезінтеграційної
напруги” в соціально-цивілізаційній сфері. Ця “напруга” неминуче
підсилюється в процесах вищезгаданого “другого ешелону поділу”, а її
наслідки виявляються майже завжди несподівано і здебільшого негативно,
особливо в нестійких і перехідних суспільствах. Отже, наслідки
дезінтеграційних ефектів сьогодні ще не можуть бути чітко визначені і
передбачені. На цьому ґрунті в усі віки свого розвитку дефіцит
достовірних інформаційних знань людство заповнювало містикою, утопіями,
псевдотеоріями, волюнтаризмом тощо. А зовсім несподівані події у вигляді
катастроф і криз різного масштабу пояснювалися діями “ворогів”, диявола
та інших темних і злих сил. Але сьогодні вже ясно, що тільки глибоке
загальносистемне вивчення і концептуально-практичне врахування коротко
наведеного в цій роботі транс-психо-інформаційно-технологічного
механізму ефективної діяльності і безпечного соціально-економічного
розвитку покаже людям найефективніший вихід із усіх, об’єктивно
породжених самою соціалізованою формою життя, проблем і труднощів.

З викладеного матеріалу можна зрозуміти, що практичні й методологічні
проблеми інформатизації, інтелектуалізації та інноватизації суспільного
розвитку на сучасному етапі принципово можуть вирішуватися тільки на
фундаментально-науковому рівні. Іншими словами,
фундаментально-теоретичний і практично-прикладний рівні розглядання і
вирішення проблем тут повністю співпадають. Однак, як показує саме
життя, щільний зв’язок зазначених проблем, із ще далеко не усвідомленими
закономірностями духовно-інтелектуальної (психічної) сфери, робить їх
занадто специфічними за системними складнощами, а сам підхід до цих
проблем, зрозуміло, потребує особливої обережності та ретельності. Не
заглиблюючись занадто в цю проблематику, зауважимо, що процеси
інформаційного обміну, наприклад, в межах конкретних трудових систем, на
відміну від речовинно-енергетичного обміну, в принципі не підкоряються
фундаментальному закону зберігання та балансу. Отже, процес
нагромадження інформаційних знань може мати скоріш якісну міру, аніж
кількісну. Це, мабуть, тому, що сутність процесу збільшення
інформаційного ресурсу полягає переважно в поглибленні наших знань.

До речі, реальний процес побудови суверенної Української держави і
перехідних реформ розпочався в правовій сфері. І цей підхід був
правильним передусім тому, що за своєю ідеальною сутністю правова
система є спеціальною інформаційною, а в функціональному плані – це
природно єдиний інструмент саморегуляції суспільного економічного
процесу в максимально об’єктивній формі. Але, будучи ідеально-цільовою
інформацією, право само по собі несаморухоме і тому “самостійно” не може
виконувати свою регулятивну функцію. Звичайно, мікропроцесуальне життя
правового акту починається в голові законодавця, однак повне його життя
як макропроцесуальна його об’єктивізація, здійснюється тільки в процесах
управління структурно цілісним
науково-освітньо-виробничо-споживчо-екологічним циклом. Такий цикл
повинен включати всі об’єктивно необхідні етапи, зрозуміло, у
відповідності із стисло викладеним тут механізмом, а також всезагальний
(системно глобальний) психоінформаційний зв’язок як носія і першорушійну
силу в управлінсько-супроводжуючих мікропроцесах досягнення
соціально-економічної мети.

Тут виникає закономірне питання: а що ж може служити первинним
каталізатором та надійним гарантом забезпечення соціальне і гуманітарне
ефективного соціально-економічного життя? З точки зору концептуально
розглянутого механізму діяльності і розвитку таке гарантоване зрушення
може надати тільки активно творча спроможність громадян, яка лише і
здатна в постійному режимі заповнювати неминуче наявну “порожнину”
(стагнаційну), отже надійно, в режимі економічної безпеки, здійснювати
дійовий урівноважуючий зв’язок між соціальними потребами і об’єктивними
можливостями в кожній людській спільноті.

Таким чином, якщо ми теоретично і практично визнаємо творчу працю, так
би мовити, панацеєю від усіх труднощів, то феномен винахідництва як
вищий вияв науково-прикладної, тобто інтелектуально-технологічної
творчості, повинен зіграти в економіці найважливішу роль. Окрім того
факту, що це відповідає концептуально зафіксованому нами
транс-психо-інформаційно-технологічному механізмові прискореного
поступу, науково-технологічна конкурентоздатність сучасної держави
означає і її справжню національну могутність.

З цієї точки зору держава в стані України спочатку повинна була
розвивати не вульгарну свободу комерції чи приватизацію майна (до речі,
здебільшого застарілого), а ринок творчої інтелектуальної праці. Для
цього треба було негайно прийняти закон про належну матеріальну
компенсацію авторам результативної науково-технічної творчості. За таких
умов найбільш ініціативні творчі сили суспільства були б спрямовані не
на виснажуюче нашу національну економіку начебто “тіньове
посередництво”, а на шлях, де максимальні прибутки можуть бути отримані
лише через ефективний виробничий процес. При цьому помірне
співвідношення фіскальної, конкурентної та антимонопольної політики в
цій сфері сприяло б якісному товарному достатку і доступним цінам.
Заради становлення національного господарства на рейки об’єктивно
закономірного поступу в режимі соціально-економічної безпеки, це зробити
ще не зовсім пізно і сьогодні.

Таким чином, виходячи із загальносистемно викладених в цій роботі
методологічних положень, переконуємося, що усі наші національні проблеми
в сучасних умовах можуть вирішуватись тільки шляхом
пріоритетно-стратегічного відношення суспільства і держави до формування
інформаційних, інтелектуальних та інноваційних ресурсів як нових
економічних, соціально-організаційних і науково-технологічних знань, як
соціальне творчої рушійної сили, як універсального еквіваленту
національного доходу, як виробничо-промислової і оборонної спроможності
нашої держави, як основи формування системи економічної та
загальнонаціональної безпеки, отже як основи побудови по-людськи
гідного, всебічно забезпеченого життя усіх її громадян.

III. Транспсихоінформаційні чинники впливу на системи економічної
безпеки і конкурентоспроможності.

З метою загальносистемного усвідомлення глобального впливу
соціально-психологічної сфери на проблематику забезпечення
конкурентоспроможності національного господарства та формування
ефективної системи загальнонаціональної безпеки держави треба згадати
висновки попередніх розділів. По-перше, так би мовити, параметри (стан)
соціально-психологічної сфери в будь-якій країні формуються переважно
інформаційним ресурсом в різних варіантах його функціонування. По-друге,
методологічно послідовними, глобально вирішальними чинниками в процесах
забезпечення науково-технологічної конкурентоспроможності й економічної
безпеки держави є інтелектуальний та інноваційний ресурси, які фактично
є трансінформаційними, тобто вже дещо “похідними” від наявної
національної чи світової науково-інформаційної системи.

Тут доречно буде ще раз поставити загальноважливе для нашого життя
питання: для чого в принципі, для якої функції людям надана природою
здатність ідеально-інформаційного опосередкування в процесах діяльності?
А саме для того, щоб людина, яка прагне діяти ефективно та безпечно щодо
своїх потреб, мала можливість дотримуватись абсолютно непорушних законів
природи. Та ще раз наголосимо на тому, що з певної точки зору інформацію
як знання про світ треба вважати одним з найголовніших факторів, які
формують і розвивають свідому психіку та духовну сутність людини. Отже,
інформація є змістовним фактором самого процесу мислення і активно
творчого відношення людини до об’єктивно існуючого світу, ідеальним
прямим і зворотним зв’язком у цих відносинах.

Ми вже зрозуміли також, що з метою реального входження у світовий
інформаційний та економічний простір необхідно негайно кваліфіковано та
відповідально налагодити прискорений режим соціокультурного і
техніко-економічного розвитку. І саме інформація як глобально
(об’єктивно) найвпливовіший, пріоритетне орієнтуючий чинник надає людям
принципову можливість прискорюючого моделювання різних процесів
мисленням, швидкість якого переважає рухливість усіх інших природно
закономірних процесів, за винятком, мабуть, суто електромагнітних.
Вирішальну роль тут, зрозуміло, відіграє мінімізація
речовинно-енергетичного опосередкування вказаних стихійно-природних і
так званих “штучних” процесів.

Повторимо, що якби людина була лише духовним створінням, то цього ефекту
для неї вже було б досить. Але вона має ще фізіологічне складне тіло,
яке також треба відповідно задовольняти, щоб організм як духовно-тілесна
система міг добре функціонувати. Таким чином, тут виникає закономірна
потреба виробляти необхідну для виживання та ефективного функціонування
відповідну споживчу продукцію, також необхідно опосередковуючи
господарські процеси складними виробничими технологіями.

Фактично безперервне вдосконалення технологічно-економічних процесів –
це в сучасному світі і є шлях соціального поступу як шлях прискореного
накопичення корисно-необхідних для людей надбань суспільного багатства.
І тут треба сказати прямо, що гуманітарно-моральні параметри
соціально-психологічної сфери є глобально пріоритетними у вирішенні
проблем організації всебічно ефективних економічних систем, особливо
підсистеми інтелектуально-творчої праці по створенню гуманітарне та
соціальне доцільного інноваційного ресурсу.

Соціально-економічний поступ сучасного суспільства майже безпомилково
можна вимірювати рівнем розвитку науково-інформаційної сфери. Але тут
треба особливо підкреслити, що наукова діяльність повинна бути
високоморальною. Взаємозв’язок науки і моралі, на наш погляд, абсолютно
безпосередній. В цьому зв’язку моральність можна (і треба) розглядати як
достовірність результатів наукових досліджень, а істинні (відносно)
наукові поняття – як одиничні інформаційні знання про закони або
сутнісні закономірності перебігу природних процесів, що складають
об’єктивну основу штучних процесів.

Отже, доведено: за гуманітарним та соціально-психологічним вимірами
науково-інформаційна картина об’єктивно існуючого світу вводить людину в
сферу об’єктивно закономірних можливостей, які за своїм
ідеально-інформаційним змістом можуть як відповідати її потребам, так і
вступати в суперечності з ними. Оскільки економічні цілі, моральність і
вольові імпульси мають саме ідеально-інформаційну природу, то й власне
трудові дії також можуть мати різні – позитивні чи негативні результати
та й взагалі бути “добрими” або “злими”.

Таким чином, в загальному комплексі по суті складної проблематики
формування системи економічної й загальнонаціональної безпеки, а також
забезпечення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції
глобальною, пріоритетне стратегічною рушійною силою необхідно вважати
гуманітарний або соціально-психологічний чинник, що в діяльності виявляє
себе через інформаційно-інтелектуально-інноваційний ресурс.

Література:

Всемирная история экономической мысли. // В 6 томах, т. 2. – М.: Мысль,
1988. – 574с.

Лейбин В.М. “Модели мира” и образ человека. // Критический анализ идей
Римского клуба. – М.: Политиздат, 1982. – 255с.

Скаленко О.К. Глобальні резерви поступу: інформація + інтелект +
інновації. – К.: Основи, 2000. – 394 с.

Скаленко О.К., Белорус О.Г. Глобальная информационная основа
постиндустриального развития. // Доклад Международной Ассоциации
“Римский клуб – Украина”. – К.: ИМЗМО НАНУ, 1995. – 30с.

Сорос Дж. Криза глобального капіталізму. – К.: Основи, 1999.

Muntian V. Informatiology and economic security. – K.; 2001. 432c.

Скаленко О.К. Глобально-інформаційний вимір економічної безпеки України
// Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 26. – К.: ВІД КНУ,
2001. – С. 514 – 519.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019