.

Геополітика як навчальна дисципліна і фактор національного виховання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3832
Скачать документ

Реферат

не тему:

Геополітика як навчальна дисципліна і фактор національного виховання

I. Коли ми говоримо про освіту молоді, то під цим, зазвичай, розуміємо
досягнення нею подвійної мети: по-перше, це ознайомлення та засвоєння
необхідного мінімуму знань про навколишній світ; і, по-друге, формування
людини як особистості, тобто громадянське виховання.

Сьогодні традиційна система освіти перебуває під надпотужним пресингом
ідеології «масової культури» як новітнього породження нестримної
модернізації та глобалізації світу; власне, традиційній системі
вартостей, висловлюючись словами А.Дж. Тойнбі, кинуто виклик:
перебудувати свою структуру в напрямку вивищення прав «егоїзму індивіда»
над мораллю та громадянським обов’язком або згинути.

Безсумнівно, з погляду глибшої історичної перспективи ці потуги марні,
тому що вони несумісні із самою природою людського співжиття, і з
позицій здорового національного організму, можливо, і не потребують
якоїсь особливої відповіді. В українській же дійсності ця проблема
ускладнюється незавершеністю процесу становлення політичної нації, –
наслідком трьохсотлітнього підневільного життя є значний поділ
суспільної свідомості за регіональними, релігійними, мовними та
етнічними ознаками. І ми не можемо собі дозволити розкіш ігнорувати ці
явища, бо такий світогляд (егоїзм індивіда) повністю обеззброює кволе
суспільство, позбавляє його почуття єдності, робить зручним матеріалом
для майстрів закулісних маніпуляцій, інтереси яких істотно розходяться з
інтересами нашого народу.

Отже, суть цієї історичної колізії полягає не стільки в аксіологічних
метаморфозах глобалізації, скільки в намірах певних «домінуючих груп»
перетворити її в своєрідну ідеологію для народів «третього світу» і
зміцнити своє панівне становище.

Тому перед нами постає питання: яку ж роль в освітньо-виховному процесі
повинна відігравати геополітика? Для того, щоб дати відповідь, нам
спочатку доведеться з’ясувати: чи є геополітика взагалі наукою, а якщо
так, то за якими критеріями ми її можемо визначити. А вже згодом
розглянемо зв’язок теорії з практичною геополітикою крізь призму трьох
принципів виховання:

1) принцип єдності виховання і навчання;

2) принцип соціалізації особистості;

3) принцип урахування державних і національних інтересів.

II. Приналежність дисципліни до системи наук можна визначити за низкою
формальних ознак, серед яких найголовнішими є об’єкт (предмет)
пізнавальних досліджень, розроблений метод дослідження, розгорнута
структура дисципліни та функції, які вона виконує.

Розмову про об’єкт геополітики ми змушені почати із застереження. Справа
в тому, що геополітика дотепер не має одного загальноприйнятого
визначення об’єкта досліджень, – хоча існує велика кількість дефініцій,
які в основних моментах дуже близькі, майже ідентичні, але факт
залишається фактом; власне, такий стан характерний для всіх наук, що
розвиваються.

Тому ми змушені запропонувати робоче визначення об’єкту геополітики як
глобально-дискретної політичної системи , що саморозвивається в
географічний оболонці і є її невід’ємною частиною.

Це визначення дає змогу аналізуючи геополітичні явища оперувати такими
категоріями, як глобальний простір і вивчати його вплив на перебіг
політичних процесів, з одного боку; а з іншого – розглядати окремі
(дискретні) політичні організми або держави в їх структурній єдності із
землею (ґрунтом) та народом. І, нарешті, об’єднувати ці два полюси
однієї реальності допомагає нам категорія розвитку або ще, як твердить
класична геополітика, категорія органістського росту.

Методологічною основою геополітичних досліджень був і залишається
системний підхід, який ще Ф.Ратцель засновник геополітики – називав
«органістським розумінням географії». [1] Шлях від філософії органіцизму
до офіційного конституювання системного підходу як методу
природничо-наукових досліджень у працях видатного австро-американського
біофізика Людвига фон Берталанфі (1901 – 1972 рр.), – це чималий період
розвитку історії науки. Нам важливо тут підкреслити їх спільну природу:
розуміння будь-якого об’єкта, що розвивається, – суспільного,
органічного чи неорганічного походження або їх разом узятих як складної
самостійної системи, як єдиного організму.

Берталанфі в кінці свого життя писав: «Я намагався застосувати цю
організмічну програму в різних дослідженнях з метаболізму, росту та
біофізики організму… Виявилося, одначе, що я не зміг зупинитися на
одного разу вибраному шляху і був змушений прийти до ще більшої
генералізації, яку я назвав загальною теорією систем.» [2]

Варто додати, що методологія геополітики також залучає для дослідження
свого предмета спеціальні методи з інших наук, зокрема, фізичної та
політичної географії, антропогеографії, політології, народознавства,
філософії природи, філософії політики та філософії історії, військової
стратегії тощо.

Геополітика як навчальна дисципліна має розгалужену структуру, до якої
входять: історія геополітичної думки, теорія геополітичних знань та
геостратегія, геоекономіка, геопсихологія та геокультура, сучасні
геополітичні концепції національних та глобалістських вимірів. Одним із
найпріоритетніших завдань вітчизняних науковців є розвиток української
геополітики та геостратегії.

Чітко визначилися й основні функції геополітики, до яких входять:
теоретико-пізнавальна, прогностична, прикладна, світоглядна, критична та
виховна.

Отже, за чотирма основними ознаками геополітика твердо належить до
системи наук, і, відповідно, може бути пропонована для вивчення у
навчальних закладах.

III. Геополітична подія: суперечлива єдність глобально-просторових
зв’язків та національні інтереси. У цій частині нашої розвідки необхідно
буде розкрити предмет дослідження, виявити його глобально-дискретну
природу в конкретній геополітичній події, а в дидактичному аспекті,
задіявши головний принцип освіти «навчаючи – виховуй, виховуючи –
навчай», наочно продемонструвати співпричетність умовного слухача до
національних інтересів у глобальному вимірі.

Візьмемо, наприклад, ще не завершений конфлікт навколо Панкіської
ущелини і запитаємо себе, як його «бачить» пересічний українець. Можна
сказати безпомилково, що в більшості випадків він асоціюється лише з
блоком міжнародних новин, незвичним гірським ландшафтом, східним
темпераментом безпосередніх учасників, а, отже, відносною віддаленістю
конфлікту, його ізольованістю від нас, і з ніякими українськими
інтересами цей конфлікт в уяві, на перший погляд, не перегукується.

Зрима частина геополітичної події відбувається у формі претензії Росії
до Грузії. Речники РФ стверджують про нездатність останньої контролювати
власну територію, про наявність на ній опорних баз терористів і намірах
силою захопити Панкіську ущелину, щоб знищити їх.

Грузія, відкинувши ці звинувачення, власними силами здійснює
спецоперацію в Панкісі, істотно зміцнивши кордон і витіснивши повстанців
на територію РФ.

Цим формальним описом конфлікту, як правило, і вичерпуються знання про
нього більшої частини населення нашої країни; можна додати, що це і є
традиційний політичний світогляд, основою якого є фрагментарне,
ізольоване світосприйняття окремих політичних явищ.

Принципово по-іншому розглядає ці процеси геополітика. Вже з кінця XIX
ст. видатні вчені наголошували на новій якості світу. Так, наприклад, у
1904 році Хелфорд Джон Маккіндер (1861 – 1947 рр.), виступаючи з
доповіддю у Королівському географічному товаристві під промовистою
назвою «Географічна вісь історії», наголошував, що світ вже необхідно
розглядати як «замкнену політичну систему…глобального масштабу» [3],
коли вибух на одному боці планети відлунюється наслідками на іншому.

Відштовхуючись від цієї тези, можна з певністю сказати, що тіньовою
частиною конфлікту в Панкіській ущелині є його вмонтованість у
глобальніший процес, зокрема, у напружену боротьбу Росії та США за
володіння центром Євразії. Бо хто володіє Євразією, той володіє світом,
як стверджував Маккіндер.

Потужний наступ американців завершився розгромом талібів, захопленням
плацдарму в Середній Азії (Узбекистані) і Кавказі (Грузії). Спробою
розвинути цей наступ і на іншому стратегічно важливому напрямку можна
вважати одним із серйозних мотивів антиіракської кампанії.

Зусилля Росії спрямовані в протилежний бік, вона всіма силами прагне
призупинити цей наступ. І Панкіський конфлікт – тільки, очевидно,
розвідка боєм, спроба перевірити готовність противника до компромісу,
здатність до самооборони, а загалом, це тільки один із фрагментів
політики Росії щодо утримування Грузії в орбіті свого впливу.

Для повнішого з’ясування проблеми необхідно проаналізувати і грузинські
національні інтереси. Перше і головне завдання у неї на сьогодні – це
відновлення територіальної цілісності держави. Досвідчений і розумний
лідер Грузії Едуард Шеварднадзе, розуміє, що в теперішніх умовах без
згоди Росії це неможливо. Абхазія та Південна Осетія є фактично
маріонетковими додатками Росії, і вона ними просто так не поступиться.
Необхідна рівновартісна заміна. «Чорна діра» в кордоні Росії навпроти
бунтівної Чечні є потенційною можливістю постійного підживлення
повстанців, і може стати тією «гирею», що урівноважить, на думку
грузинського керівництва, торги з Росією.

Щораз збільшуючи перспективу огляду кавказького конфлікту в національних
та глобальних вимірах, ми, зрештою, підійшли до необхідності відповісти
на запитання: які українські національні інтереси на Кавказі? На
пересічний погляд, їх тут взагалі немає. При цьому з’являється враження,
що українці взагалі відсунули себе аж на край світу, відповідно до
«звихнутої» традиції «моя хата з краю». Але українські національні
інтереси тут присутні і виявляються як в прямій, так і в опосередкованій
формах. І саме системний підхід у геополітичному аналізі дає змогу їх
виявляти й об’єднувати в одне ціле.

Дуже часто національні інтереси переплітаються із проблемами
національної безпеки, спільний аналіз і дає можливість нам чіткіше
виявляти їх на віддалених територіях.

Спочатку перелічимо найбільші загрози українській безпеці.

1. Невизнання РФ східних кордонів України.

2. Заперечення значною частиною російського суспільства самого
суверенітету України, актуальна можливість реваншистської політики Росії
щодо України.

3. Протидія РФ політиці українізації держави як об’єктивної форми
стабілізації внутрішньополітичного життя; постійне втручання у внутрішнє
життя України під приводом захисту прав росіян та російськомовних.

4. Деструктивний вплив російської військово-морської бази в місті
Севастополі на внутрішньополітичне життя Криму.

5. Інспірування релігійного розколу в Українській Православній Церкві
тощо.

Відповідно, у проблемі російсько-грузинського кордону, як і в проблемі
українсько-російського кордону, наявна спільна складова: російський
експансіонізм, прагнення за будь-яку ціну відновити Російську імперію
або хоча б (поки є власні проблеми) втримати країни СНД у силовому полі
свого впливу.

Ці претензії заперечують у своїй основі саму суть суверенітету: право на
власні національні інтереси.

Висновок: грузинський суверенітет є національним інтересом України.

a

a

hE

1 hE

1 hE

hE

a

1 hE

hE

????¤?¤?$???????O?бік справи – чи вигідний Україні розвиток наступу США
на Євразію? Один лише спогад про Бушерський контракт викликає великий
сумнів. Давно вже варто збагнути всім, що Америка керується тільки
власними інтересами, а її відносини з іншими країнами є лише
ситуативними комбінаціями у глобальних змаганнях за світове панування.

Отже, встановлення глобального балансу сил в Євразії, що повинен
зафіксувати розподіл СССР і сприяти зміцненню нових держав на його
території, а також недопустимість домінування якоїсь однієї сили в
Євразії (ні Росії, ні США) має стати першим принципом у побудові
зовнішньополітичної доктрини України.

Цей баланс сил моделює політику України по зміцненню ГУАМ (чого б не
хотілось Росії) і недопущення переростання його у військово-політичний
союз (чого б хотілось США), а просування проекту економічного союзу з
домінуючою силою – Україною. Позитивне вирішення цього проекту, проти
якого виступає Росія, максимально сприятиме головному економічному
інтересу України на Кавказі – диверсифікації джерел енергопостачання,
заповнення каспійською нафтою українського нафтопроводу «Одеса-Броди».

У цьому місці або по ходу розгортання проблеми, педагогам слід
наголошувати на тому, що національний інтерес – це сукупний інтерес усіх
громадян України, який завжди виявляється у боротьбі з національними
інтересами інших народів. Для наочності наведемо негативний приклад
створення російсько-українського газового консорціуму, коли шість
мільярдів гривень, що надходили до бюджету України (а це пенсії,
зарплати бюджетникам, інші соціальні програми), тепер, після укладення
невигідного для України договору про їх об’єднання, поступатимуть до
бюджету Росії.

Іншим прикладом може бути реалізація проекту «Одеса-Броди», коли
каспійська нафта, прокачувана через грузинську й українську територію,
даватиме нові надходження до українського держбюджету.

Підкреслимо, що національний інтерес України об’єднує всіх громадян
держави незалежно від їх національності, віросповідання та політичних
поглядів, а геополітика, як наука, демістифікує поняття глобального, як
якоїсь тотально нівелюючої всесили, показуючи, що за ЇЇ фетишизованою
вивіскою завжди заховані чиїсь національні інтереси, що тією чи іншою
мірою є альтернативними українським.

Отже, цілком очевидні позитиви геополітики як фактора виховання,
величезні можливості використання нею головних виховних принципів:
єдності навчання і виховання, а також принципу врахування державних і
національних інтересів.

IV. Просторова окремішність України. Другим аспектом даного нами
визначення об’єкта геополітики після глобального є його дискретна
природа. Тому ми переходимо ланцюжком причинно-наслідкових зв’язків від
розгляду геополітичної події до структуруючого її національного
інтересу, який, у свою чергу, є інтегрованим вираженням волі
дискретного/ самостійного політичного організму – держави.

Розгорнутий аналіз сутності держави не входить у завдання цього
дослідження, він складний і вимагає широкого історіософського та
політгеографічного коментаря основних положень, але нам все ж необхідно
для розкриття теми висвітлити якнайстисліше розуміння держави, що
присутнє в класичній та сучасній українській геополітичній літературі.

Вихідним положенням геополітики є розуміння світу як цілісності, що
складається із відносно самостійних політичних організмів (держав). Ці
дискретні організми перебувають між собою у комплексі
взаємно-суперечливих зв’язків, які не є механічним, довільним
утворенням, а створюють щораз нову якість. Основою виникнення,
функціонування та розвитку цієї системи є природа держави, про яку
лаконічно висловився Фрідріх Ратцель: «Земля (довкілля) + народ =
держава»,

«Держава утворюється як організм, що прив’язаний до певної частини
поверхні Землі, а її характеристики розвиваються з характеристиками
народу і ґрунту. Найважливішими характеристиками є розмір,
місцеположення і кордони. Далі йдуть типи ґрунту разом із рослинністю,
іригацією і, нарешті, співвідношення з іншими конгломератами земної
поверхні, найперше, з прилягаючими морями і незаселеними землями…
Сукупність всіх цих характеристик творить країну (Land). Але коли
говорять про «нашу країну», до цього додають все те, що людина створила,
і всі пов’язані із землею спогади. Так первісне чисто географічне
поняття перетворюється в духовний та емоційний зв’язок мешканців країни
і їх історії.

Держава є організмом не тільки тому, що вона артикулює життя народу на
непорушному ґрунті, але тому, що цей зв’язок взаємозміцнюється, стає
чимось єдиним, немислимим без одного із двох складових. Незаселений
простір нездатний вигодувати державу, – це історичне поле під паром.
Заселений простір, навпаки, сприяє розвиткові держави, а особливо, якщо
цей простір оточений природними кордонами. Якщо народ відчуває себе на
своїй території природно, він постійно буде відтворювати одні і ті ж
характеристики, які, походячи з ґрунту, будуть вписані в нього,» – писав
у «Політичній географії» Ф.Ратцель.

«Таким чином, – підсумовує він, – держави виявляються просторовими
явищами, що керуються і оживлюються цим простором;… держави вписуються
в серію явищ експансії Життя, і є вищою точкою цих явищ.» [4]

Отже, в основі виникнення держави лежить не якийсь суб’єктивний фактор,
а цілком об’єктивна причина: неоднорідність земної поверхні,
диференціація земного простору, окремі частини якого створюють відносно
замкнені біогеографічні системи. Населення, яке заселяє ці землі, як
правило, тяжіє до консолідації, згуртовуючись в окремі політичні
організми.

Тому привнесення такого розуміння «територіального принципу» у
свідомість молодих людей, що великою мірою політичне дезорієнтовані,
роздроблені за мовними та етнічними ознаками, безсумнівно, матиме
позитивний соціалізуючий ефект, виховуватиме у них територіальний
патріотизм. Цей, безумовно, об’єднуючий фактор необхідно зробити другим
після національного інтересу дидактичним інструментом формування
національної свідомості.

Вагомим внеском у розроблення цієї теми стала праця Крисаченка В.С. і
Мостяєва О.І. «Україна: природа і люди». [5]

Застосовуючи геополітичний метод аналізу щодо історичних описів держав,
які протягом трьох тисячоліть існували на території України,
послуговуючись авторитетними свідченнями Геродота, Страбона, Птолемея,
Діонісія Периєгета, скандинавських і західноєвропейських хронік, вони
вказують на одну їх спільність, – описи кордонів цих історичних держав
співпадають із політичними кордонами сучасної України.

Залучаючи біогеографічні, антропологічні та історичні джерела, автори
доводять, що це не випадковість, а закономірність, що саме просторова,
біогеографічна окремішність цієї території (України) і була причиною
виникнення тут самостійних політичних організмів у формі тодішніх
історичних держав.

Дослідники констатують, що «саме територіальна (тобто геополітична)
свідомість, а не племінно-культурно-національна, лягає в основу постання
держав…» і формування згодом єдиного народу.

Вони наголошують: «і саме виходячи із цієї відповідності можна
обґрунтувати межі існування тієї чи іншої людності, поза якими вона
втрачає свою власну ідентичність. Для України ці природні межі за даними
джерел, і за об’єктивними критеріями є чітко окреслені на заході –
гирлом Дунаю та гірськими схилами Карпат, на сході – Доном, на півдні –
узбережжям Азовського та Чорного морів, на півночі – лісовою смугою та
болотами Полісся.» [6]

Проблема кордонів у геополітичній літературі одна з найпріоритетніших,
вона ретельно розроблялася у класичний її період, актуальна і в
сучасному «євразійсько» – українському дискурсі. «Євразійці», зокрема і
популярний Л.Гумільов, кладуть в основу існування російської держави
біогеографічну область «великий євразійський степ», стверджуючи, що його
західні природні кордони проходять по схилах Карпат. Ці ідеї,
трансформовані у конкретну геополітичну доктрину сучасної Росії, начисто
заперечують саму можливість існування самостійної української держави.

Стисло окреслимо українські аргументи з цього питання. Так, наприклад,
Крисаченко В.С. і Мостяєв 0.1. у вже цитованій нами праці цілком
аргументовано звертають увагу на феномен «нечітких кордонів» і в інших
державах: «Виявляється, своєрідні, геополітичні реальності можуть
відтворювати і спільноти, терени проживання яких не мають (принаймні
зовсібіч) подібних різких кордонів. Згадаймо хоча б Китай: десь три
тисячоліття він з півночі «впирався» в Амур, але, по суті, не подолав
його і не залюднив позаамурські землі, хоча видимих перешкод
(політичних, агрокліматичних, людських) не було. Незважаючи на домагання
імперської влади часів Цинь захопити ці землі, це їм так і не вдалося, і
тому у XVIII – IX ст. уся ця величезна територія, у кілька разів більша
за Китай, – …впала до ніг експансивної Росії…

Саме до геополітичних феноменів останнього, третього чину, подібно до
Китаю, належить і Україна». [7]

Підкреслимо, саме східні кордони України відображають цей феномен.

У цьому контексті нагадаємо про цікаву концепцію двох частин Європи,
розроблену доктором географічних наук Масляком П.О., в основу якої
покладено гідрокліматичний кордон, що перетинає Європу від Неви на
півночі до Дону на півдні. Західна частина Європи – це географічний
півострів Євразії, що утворює замкнену систему циркуляції води, річки і
водойми якої, ніби кровоносними судинами пов’язані з басейном
Атлантичного океану. Зокрема, усі річки України впадають у Чорне,
Азовське та Балтійське моря і через Середземне та Балтійське моря
поєднується з Атлантичним океаном. Ця обставина формує особливий
біогеографічно-кліматичний комплекс, який, власне, і можна назвати
традиційною Європою.

Цікаво, що стародавні елліни та римляни якраз по руслу Дону (Танаїсу) і
проводили східний кордон Європи.

Другою частиною Європи, яку можна ще назвати західною «Євразією», на
його думку, є величезний масив земель, що лежать на схід від цієї лінії.
Річки «Євразії» за Уралом усі впадають у Північний Льодовитий океан, а
більша частина європейської частини й євразійського степу створюють
внутрішньоконтинентальний безстічний масив, води якого не мають зв’язку
із Світовим океаном. Наприклад, річка Волга  (в басейні якої розташована
столиця Росії Москва) впадає у закрите внутрішньоконтинентальне озеро –
Каспійське море. Більшій частині території «Євразії» притаманний
різкоконтинентальний клімат. Ця територія, безсумнівно, утворює цілісну
біогеографічну область, лише західні кордони ЇЇ проходять не по схилах
Карпат, як «євразійці», а фактично співпадають із нинішніми кордонами
Російської Федерації.

Отже, підсумовуючи, можемо сказати, що геополітика як наука і навчальна
дисципліна повинна стати одним із вирішальних чинників державотворення в
Україні; а найважливішим засобом його реалізації було б впровадження
геополітики як обов’язкового навчального предмета для випускних класів
середніх шкіл та вищих навчальних закладів.

Література

Ратцель Фридрих. Земля й Жизнь. Сравнительное землеведение. – С.-П.:
Издание А.О.Брокгауз-Эфрон, 1905. – Т.2. – С.1 – 2.

Уайтхед А. Избранные работы по философии. – М. – Прогрессе, 1990. –
С.52.

Маккиндер Х.Дж. Географическая ось истории/ «ПОЛИС», 1995. – №4. –
С.123.

Тихонравов Ю.В. Геополитика. – М.: Инфра – М, 2000. – С.56.

Крисаченко В.С., Мостяєв О.І. Україна: природа і люди. – К.: Ін-тут
філософії НАМ України, 2000. – 492с.

Там само. – С.61.

Там само. – С.60.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020