Реферат
на тему:
Етнічні відмінності в рівні освіти населення України (за матеріалами
перепису 2001 року)
Актуальність дослідження етнічних аспектів освітнього потенціалу
населення України зумовлена тим, що за радянських часів ці проблеми
фактично не аналізувалися, а об’єктивне вивчення складних етнічних
процесів замінювалося пропагандою про „братерство народів”. На жаль, і
за часів незалежності України етнічний вимір освіти населення не знайшов
відображення в науковій літературі, за винятком одного з напрямків
доробку Т.Рудницької [1]. За матеріалами переписів 1979 та 1989 років,
Т.Рудницька досліджувала етнічні відмінності в рівні освіти населення
України, зокрема, українців, росіян, євреїв, білорусів, молдаван, болгар
та поляків.
У працях окремих науковців етнічний вимір рівня освіти населення України
розглядався лише фрагментарно на тлі дослідження інших проблем. Зокрема,
в монографії І.Терлюка встановлено освітньо-кваліфікаційний рівень
росіян у західних областях України в 50-80-х роках ХХ ст. [2]. Проблеми
державного статусу української мови, у тому числі й у вищій школі,
знаходилися в центрі уваги А.Погрібного [3]. Аналіз результатів
впровадження української мови в систему освіти столиці України та мовної
поведінки студентства був одним із напрямків дослідження Г.Залізняк та
Л.Масенко [4].
Всеукраїнський перепис населення, проведений в 2001 р., надав можливість
визначити рівень освіти населення за етнічними ознаками часів
незалежності України. Для проведення аналізу рівня освіти населення за
етнічними ознаками були використані матеріали перепису, опубліковані
Державним комітетом статистики України: „Рівень освіти населення
України” [5] та „Розподіл населення найбільш численних національностей
за статтю та віком, шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти”
[6]. Статистичні матеріали, що стосуються освітнього потенціалу всього
населення, більш повні і визначають рівень освіти за віковими
категоріями. Матеріали, присвячені освітньому рівню окремих етносів, не
відображають вікову структуру і стосуються українців та представників
лише восьми найбільших за чисельністю етнічних меншин: росіян,
білорусів, молдаван, кримських татар, болгар, угорців, румунів та
поляків.
За матеріалами перепису 2001 р., населення України за рівнем освіти було
розподілене на шість груп. До осіб, які мали повну вищу освіту були
віднесені ті, хто “закінчив вищий навчальний заклад – академію,
інститут, консерваторію, університет та інші, прирівняні до них, вищі
навчальні заклади, які надають освітньо-кваліфікаційний рівень:
спеціаліст, магістр” [7]. Базова вища освіта – рівень освіти, що
стосувався тих, хто “закінчив вищий навчальний заклад – коледж та інші
прирівняні до нього, вищі навчальні заклади, які дають
освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр” [8]. Це були випускники вищої
школи часів незалежності, тому їхня загальна чисельність була незначною
– лише 309 247 осіб [9]. До осіб, які мали неповну вищу освіту віднесені
ті, хто “закінчив технікум, училище або інші, прирівняні до них, вищі
навчальні заклади, які дають освітньо-кваліфікаційний рівень: молодший
спеціаліст” [10]. За попередніми переписами населення, цей рівень освіти
визначався як „середня спеціальна освіта”.
До осіб із повною загальною середньою освітою належали ті, хто „закінчив
старшу школу: одинадцятирічку, десятирічку” [11]. Базову загальну
середню освіту мали ті, хто “закінчив основну школу: восьмирічну в 1963
– 1989 роках, семирічну до 1961 р. і раніше, 10 класів
школи-одинадцятирічки” [12]. До осіб із початковою загальною освітою
належали ті, хто “закінчив початкову школу або 3 класи в 1972 р. і
пізніше; 4 – 6 класів; 7 класів у 1960 р. і пізніше; 8 класів у 1990 р.
і пізніше; навчався в 5 – 9-му класах станом на 5 грудня 2001 р.” [13].
На основі опрацювання матеріалів перепису були підготовлені таблиці [14]
і проведений порівняльний аналіз рівня освіти всього населення;
українців; етнічних меншин; росіян; етнічних меншин, окрім росіян; а
також окремо білорусів, молдаван, кримських татар, болгар, угорців,
румунів та поляків.
Серед усього населення України в 2001 р. у віці 10 років і старше (43
707 600 осіб) частка тих, хто мав повну вищу освіту, становила 12,95 %
(5 658 192 особи), базову вищу – 0,71 % (309 247 осіб), неповну вищу –
17,65 % (7 715 435 осіб), повну загальну середню – 34,89 % (15 249 889
осіб), базову загальну середню – 16,03 % (7 004 868 осіб), початкову –
14,25 % (6 226 752 особи) [15]. Загальний рівень освіти населення
України не відображає відмінностей за етнічними ознаками.
Аналіз статистичних матеріалів свідчить про існування суттєвих
диспропорцій в освітній характеристиці окремих етнічних спільнот
України. Зокрема, показники освітнього рівня українців були значно
нижчими, ніж усього населення України в цілому, насамперед це стосується
повної (відповідно 11,69 % та 12,95 %) та неповної вищої освіти (17,02%
та 17,65 %) [16]. За рахунок цього, освітній рівень українців був вищим
лише за трьома нижчими рівнями освіти, особливо початкової.
Ще більш суттєві відмінності спостерігалися у рівні освіти українців,
порівняно з етнічними меншинами в цілому, перш за все – за рахунок
росіян. Так, частка осіб із повною вищою освітою серед загальної
чисельності етнічних меншин у віці 10 років і старше становила 17,17 %,
з неповною вищою – 19,78 % [17]. Частка осіб із базовою освітою
(бакалаврат) серед усього населення, українців та етнічних меншин була
однаковою і досить незначною – лише 0,71 % [18].
Фактично визначала освітній рівень етнічних меншин в Україні лише одна
меншина – росіяни, бо їхня частка серед загальної чисельності етнічних
меншин у віці 10 років і старше становила 78,32 % [19]. За
освітньо-кваліфікаційним рівнем, росіяни переважали все населення
України, українців та етнічні меншини в цілому. Зокрема, частка осіб із
повною вищою освітою складала 18,70 %, із базовою вищою – 0,74 %, із
неповною вищою – 21,12 % [20]. До того ж серед росіян частка осіб із
повною вищою освітою була майже вдвічі більшою, ніж осіб із початковою
освітою (відповідно 18,70 % та 10,84 %) [21]. На відміну від українців,
серед яких частка осіб із повною вищою освітою була суттєво меншою, ніж
частка осіб із початковою освітою, відповідно – 11,69 % (3 942 938 осіб)
та 15,05 % (5 073 759 осіб) [22].
Які ж головні причини, що зумовили суттєве відставання в
освітньо-кваліфікаційному рівні українців від росіян? Т.Рудницька
переконана, що „більш низький, порівняно з росіянами та євреями,
освітній рівень українців пов’язаний з тим, що в процесах соціального та
культурного розвитку українського народу наочно проявило себе одне з
основних „неантагоністичних” протиріч соціалістичного періоду життя
нашого суспільства – соціальна диференціація міста і села” [23]. Так, за
рівнем урбанізації українці продовжують суттєво відставати від росіян.
Зокрема, частка міського населення в 2001 р. серед українців становила
63,02 %, а серед росіян – 86,93 % [24].
Але, на нашу думку, ця суперечність мала не соціальний, а
соціально-етнічний характер, що найбільш повне відображення знайшла у
мовній компетенції населення. Тобто, суперечність між зросійщеним за
мовою містом, за винятком західних областей, та україномовним селом. На
жаль, таке становище, як рецидив радянської доби, продовжує зберігатись
і в незалежній Україні, насамперед у її східних та південних областях.
Українці й українська мова опинились, включаючи і
освітньо-кваліфікаційний рівень, в умовах „співіснування і жорсткої
конкуренції з російською мовою при панівному становищі останньої (як
наслідок попередньої тривалої політики русифікації – неприхованої з боку
царського та маскованої з боку радянського режимів) [25].
Високий освітній рівень російської етнічної меншини в Україні визначався
не лише безпосередньо ступенем урбанізації, але й тим, що вони
зосереджувались, насамперед, у великих містах, обласних центрах, де були
вищі навчальні заклади. Таке територіальне розміщення росіян
спостерігалося навіть у Західній та Центральній Україні, де загальна
їхня чисельність була незначною. До того ж, рівень підготовки
випускників міських шкіл був і залишається значно вищим, ніж сільських.
За винятком Києва та Львова, основні центри вищої освіти знаходилися на
сході та півдні України: Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк,
Запоріжжя, Сімферополь, куди за радянських часів на навчання масово
приїжджали росіяни з сусідніх областей Росії. Не випадково, за переписом
2001 р., лише 59,55 % від загальної чисельності росіян народилися в
Україні, інші є мігрантами в першому поколінні [26].
ae
ae
ae
Література Рудницька Т.М. Етнічні спільноти України: тенденції соціальних змін. – К.: Ін-т соціології НАН України, 1998. – 170 с. Терлюк І. Росіяни західних областей України (1944 – 1996 рр.): Етносоціологічне дослідження. – Львів: Світ, 1997. – 175 с. Погрібний А. Розмови про наболіле, або Якби ми вчились так, як треба. – К.: Просвіта, 1999. – 320 с.; Погрібний А. Світовий мовний досвід та українські реалії. – К.: Медобори, 2003. – 72 с. Залізняк Г., Масенко Л. Мовна ситуація Києва: день сьогоднішній та прийдешній. – К.: Видавничий дім „КМ Академія”, 2001. – 92 с. Рівень освіти населення України: За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року / О.Г. Осауленко (ред.). – К.: Держкомстат України, 2003. – 218 с. Розподіл населення найбільш численних національностей за статтю та віком, шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти: За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року / О.Г. Осауленко (ред.). – К.: Держкомстат України, 2004. – 374 с. Рівень освіти населення України. – С. 5. Там само. Там само. – С. 12. Рівень освіти населення України. – С. 5. Там само. Там само. Там само. Рівень освіти населення України. – С. 12.; Розподіл населення найбільш численних національностей за статтю та віком, шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти. – С. 309 – 310.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
