Реферат на тему:
Анатолій Авдієвський і Hаціональний хор
ім. Г. Верьовки
Нещодавно виповнилось 70 років художньому керівникові Національного
заслуженого академічного народного хору імені Г. Верьовки, народному
артистові України, лауреатові Національної премії України імені Тараса
Шевченка, академіку Академії педагогічних наук України, Академії
мистецтв України, професору Анатолію Тимофійовичу Авдієвському. Людина
неспокійної творчої вдачі, він за покликом серця ось вже майже сорок
років несе в широкі слухацькі маси красу і велич української пісні.
Учень видатного українського педагога-хормейстера Костянтина Пигрова,
Анатолій Авдієвський після закінчення Одеської консерваторії багато сил
і творчої наснаги вклав у створення та шліфування виконавської
майстерності Поліського ансамблю пісні і танцю “Льонок” (1958–1963), в
якому він пробував свій талант хормейстера і формував власний
виконавський стиль. З 1963 по 1966 рік він художній керівник Черкаського
народного хору. Анатолія Авдієвського помітили одразу, бо в якому б хорі
він не працював, його творча індивідуальність яскраво проявлялася і в
манері співу, і в репертуарі. Григорій Верьовка сам запросив Анатолія
Авдієвського до свого колективу, бо відчув неабиякий талант молодого
хормейстера. З 1966 року Анатолій Тимофійович очолює наш славнозвісний
Народний хор, який було створено 11 вересня 1943 року в Харкові
Григорієм Гуровичем Верьовкою. 1966 року хор Анатолію Тимофійовичу
передала Елеонора Скрипчинська (дружина Г. Верьовки, яка була керівником
після його смерті). У роботі вона дотримувалася традицій Григорія
Верьовки, який увесь час збирав не тільки народні пісні, танці,
інструментальну музику, а й звичаї та обряди з усієї України.
Уже впродовж 60 років цей колектив залишається центром народної музичної
культури. Завдяки йому зі сцен багатьох країн світу на повний голос
залунала українська народна пісня (у 1953 році – перша гастрольна
подорож до Румунії, у 1957 – до Бельгії). З 1966 року хор побував майже
у всіх країнах світу, і всюди колектив супроводжував незмінний успіх.
Талановитий хормейстер, Анатолій Авдієвський одразу ж полонив і
виконавців, і слухачів тільки йому притаманною творчою одухотвореністю,
своєрідним відчуттям глибин і багатющих можливостей мистецтва хорового
співу. Пригадую, в студентські роки ми із захопленням стежили за
репетиціями Анатолія Тимофійовича, коли він готувався винести на суд
слухачів твори Миколи Леонтовича. Яке то було новаторство на ті часи!
Авдієвський увів до складу хору академічні сопрано, завдяки чому значно
розширився діапазон виконуваних творів та репертуарні межі колективу в
цілому. Як по-новому зазвучали, заграли свіжими барвами “Щедрик”,
“Дударик”, “Ой сивая зозуленька”, настільки цікаво диригент використав
темброву палітру хору…
Потім була нова програма – цикл народних колядок і щедрівок, який
розкрив перед слухачами неповторний світ наших звичаїв і обрядів. Після
довгих років замовчування ці народні шедеври сколихнули слухачів не
тільки в Україні, а й у багатьох країнах світу.
“Анатолій Авдієвський – митець справді сучасний. Він на диво органічно
поєднує у творчості повагу до традицій з динамічним новаторством,
яскраву народність з високим професіоналізмом, так виникає явище,
неповторне за своєю естетичною і стильовою сутністю” [1], – ось як
характеризував діяльність Маестро у 80-ті роки відомий музикознавець
Микола Гордійчук. Кожний концертний сезон Народного хору – це праця над
новими творами, робота з сучасними композиторами, віднайдення забутих
пісень.
Народний хор завжди підтримував тісні зв’язки з українськими
композиторами. Для нього писали І. Шамо, К. Домінчен, А. Філіпенко, В.
Верменич та багато інших композиторів. Анатолій Тимофійович, продовжуючи
цю традицію, звертається до творчості Є. Станковича, В. Зубицького, О.
Яковчука, Лесі Дичко та інших.
Справжньою мистецькою подією стало виконання Народним хором фрагментів
фольк-опери Євгена Станковича “Цвіт папороті”. Це перлина сучасної
оперної творчості, де всі багатства українського фольклору злились із
сучасними засобами композиторського письма в партитурі тоді ще молодого
композитора Євгена Станковича. Який відчай і скільки болю довелось
пережити Анатолію Авдієвському, коли після тріумфального перегляду
вистави в палаці “Україна” партійні чиновники заборонили подальше
виконання цього твору. Якого удару завдано митцям Анатолію Авдієвському,
Євгену Станковичу, Євгену Лисику, Анатолію Шекері! Але вони не
відступили від власних творчих принципів і продовжували шукати свій
неповторний шлях у мистецтві.
Анатолій Тимофійович завжди прагнув до оновлення виконавських прийомів,
розширення репертуару. Якщо повернутись до перших новацій Майстра щодо
виконавського стилю, то тембровий бік звучання народних пісень завжди
цікавив митця. В одній з бесід Анатолій Тимофійович відзначив, що кожна
народна пісня, залежно від жанру, регіону побутування має свої
темброво-виконавські особливості. Саме в пошуку цього особливого
звукового забарвлення кожної пісні, можливо, і криється секрет
своєрідної, притаманної хорові виконавської інтонації. Надзвичайна
природна музикальність Анатолія Авдієвського допомагає віднайти в
звучанні хорових акордів властиве тільки його стилю виконання внутрішнє
емоційне наповнення. Акорди, по-особливому м’які та оксамитові,
пронизуються народними підголосками, які виблискують особливим
внутрішнім світлом і зачаровують своєю красою. Слухачі завжди пізнають
звучання Народного хору, і це велика заслуга Маестро, що хор має своє
виконавське обличчя, свій стиль. Можливо, і тому, що він звернувся до
творів сучасних українських класиків Бориса Лятошинського, Левка
Ревуцького, а згодом працював над творами Є. Станковича, Л. Дичко, В.
Зубицького, в звучанні хору з’явилося особливе сучасне інтонування,
сучасне забарвлення звука (темброінтонування). Розширюючи репертуарні
межі хору, включаючи складні партитури сучасних композиторів, А.
Авдієвський вів колектив невторованими стежками до нових звершень у
сучасному хоровому мистецтві.
Саме в Народному хорі А. Авдієвського засвітилась зірка талановитої
виконавиці українських народних пісень Ніни Матвієнко. Багато років
виходила вона на сцену разом з хором як його солістка. Її напрочуд
прониклива, ніжна, лагідна, а інколи пронизлива інтонація співу завжди
по-особливому зворушливо несла слухачам неповторну красу українських
пісень. Тепер Ніна Матвієнко працює окремо, але її робота в Народному
хорі – одна з кращих сторінок творчої біографії як хору, так і співачки.
Кілька років тому на концертах Національного хору поряд з обробками
народних пісень і творів сучасних авторів зазвучала і прекрасна
українська церковна музика О. Кошиця, К. Стеценка, М. Леонтовича, що
багато років була під суворою забороною. Спочатку в декого це викликало
подив, мовляв, ця музика – лише для академічних, а не для народних
хорів. Але ж не треба забувати, що колектив давно вже став
універсальним, він досконало володіє як народною, так і академічною
манерою співу.
Своє високе виконавське мистецтво національний хор під керуванням
Анатолія Авдієвського демонструє у концертах в Україні та по всьому
світу. Ось кілька відгуків преси: “Україна має найбагатший у світі
фольклор. Вона має незрівнянних співаків, танцюристів і музикантів, які
з незапам’ятних часів займають почесне місце у світі. Це ще раз
засвідчив Український народний хор, гастролі якого в Мексиці пройшли з
небаченим досі успіхом” (Соль де Торрен, Мексика, 1967 р.).
“…Ансамбль козаків з України – небачене видовище. Ми нічим не ризикуємо,
стверджуючи, що перед нами, диво, яке заворожує слух і зір…” (Діаріо
Популяр, Португалія, 1975).
Пригадую 2000 рік – концерт у палаці “Україна” в Києві, що мав назву
“Пісне моя – Україно” і був присвячений вшануванню видатного хормейстера
сучасності Анатолія Авдієвського. Крім хору імені Г. Верьовки, в ньому
брали участь “Льонок”, “Родослов”, Черкаський народний хор, тобто
колективи, які створив Анатолій Тимофійович. Цей концерт засвідчив, що
діяльність Анатолія Авдієвського в українській хоровій культурі другої
половини ХХ століття – значний етап в історії хорового мистецтва
України, створені ним колективи – це унікальні універсальні сучасні
хори, які володіють багатим голосовим складом, опанували увесь арсенал
сучасної вокально-хорової майстерності, співають різноманітний репертуар
– від прадавніх зразків народної творчості до сучасних оригінальних
творів українських композиторів.
І на закид критиків, що регіональні народні хори схожі на хор ім. Г.
Верьовки, що це його копії, що їм бракує оригінальності, можна
зауважити, що ці митці брали за взірець високий еталон, яким є
Національний хор і саме на його базі вчилися в Анатолія Авдієвського
сучасного бачення хорового мистецтва. І ці хори вже тепер несуть не
тільки регіональний репертуар, а піднімають пласти нашого
багатовимірного хорового мистецтва.
Народний хор ім. Г. Верьовки – це справжня Академія народного мистецтва.
Хор, оркестр, хореографічна група, навчальна студія, ансамбль “Цвітень”
– це справжнє сузір’я народних виконавців, яких дбайливо збирає і
виховує Анатолій Авдієвський разом із своїми колегами – керівниками
творчих груп.
Звання Героя України, яким уряд оцінив внесок Анатолія Авдієвського в
українську культуру, це звання за людський подвиг Анатолія Тимофійовича,
за його самовіддану творчу працю. Національний народний хор у складні
роки в економічному плані зумів вистояти як самостійне художнє явище, в
якому сконцентровані надбання музичної культури України від давнини до
сучасності.
Вітаючи з високою нагородою, хочеться побажати і Анатолію Авдієвському і
народному хору ім. Г. Верьовки творчих злетів, натхненних звершень на
благо української хорової культури.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
