.

Світові ринки сировинних, продовольчих і промислових товарів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 7242
Скачать документ

Реферат на тему:

Світові ринки сировинних, продовольчих і промислових товарів

Перш ніж розглянути основні поняття щодо світових ринків сировини,
продовольчих і промислових товарів, ознайомимося з англійським терміном
“commodity”, еквівалент якого відсутній в українській мові. В “Oxford
Paperback Encyclopedia” (1998 р., с. 337) пояснюється: “Commodity є
товаром (good) або будь якою сировиною (raw) чи напівфабрикатом
(semi-processed material), що, як правило, надходить до сфери
міжнародної торгівлі.

Commodities (зазначений термін наведено у множині. —Авт.) поділяються на
сільськогосподарські продукти (agricultural products) і мінерали.
Сільгосппродукти у свою чергу підрозділяються на продукти харчування
(foods), які включають урожай з дерев (tree crops), зокрема каву, чай,
какао, врожай рослинництва (arable coops), зокрема пшеницю (wheat), рис
(rice), сою (soybeans), і непродовольчі товари, такі як деревину
(timber), природний каучук (natural rubber) або джут. До мінералів
належить органічне паливо (fossilfuels) —нафта, газ (gas) і вугілля
(coal), а також метали — мідь, алюміній, цинк (zinc)”.

Оскільки є commodity, то повинен існувати і відповідний міжнародний
ринок. В зазначеній енциклопедії (с. 337) є стаття “Commodity market”
такого змісту:

“Commodity market є ринком сировини або напівфабрикатів. Для багатьох
commodities існує єдина світова ціна (single world price) або ціна з
невеликим відхиленням (narrow range of price) для конкретного

виду продукту (particular grade of product), наприклад, нафти, і для
багатьох з них існує єдиний домінуючий ринок (single dominant market),
на якому укладається більшість угод (most deals take place). Наприклад,
деякі з металів купують і продають на Лондонській біржі металів (London
Metal Exchange). Товарні стабілізаційні угоди (commodity stabilization
agreements) інколи укладаються між/або країнами-вироб-никами і
країнами-споживачами зі спробою стабілізувати ціну. Для порівняння,
подекуди мають місце амбіційні спроби контролювати довготерміновий
рівень цін (long-term level of prices), прикладом чого може слугувати
нафтовий картель ОПЕК. Для того щоб стабілізаційна угода функціонувала,
потрібен центральний фонд. Він використовується для підтримання ринку за
допомогою закупівлі товарів (commodities), у такий спосіб знижуючи
пропозицію (thus reducing) для створення буферного запасу (buffer
stock), коли ціна є нижчою за бажаний рівень (theprice is below desired
level). Такі запаси потім можуть бути запропоновані для торгівлі, коли
ціна перевищить (is above) бажаний рівень. Флуктуація світових цін на
біржові товари може викликати труднощі як для працівників, так і для
економік країн, що розвиваються (developing countries), які залежать від
іноземної валюти, одержаної від експорту продуктів вузького первинного
сектору промисловості (limited range of primary industry)”.

Далі процитуємо нотатку “Міжнародні товарні угоди” з “Економічного
словника-довідника” (1995 р., с 209): “Міжнародні товарні угоди — угоди,
спрямовані на досягнення стабільності цін, гарантії постачання та
утворення стійких запасів окремих видів товарів. Передбачають
необхідність безумовного дотримання країнами, які виробляють і
споживають ці товари. В таких умовах диктується утворення резервних
запасів товару, встановлення контролю над їх експортом та імпортом,
досягнення довгострокових угод про закупівлю, ціни на продукцію. Для
здійснення контролю за реалізацією угод, забезпечення регулюючих функцій
тощо створюються спеціальні комітети та комісії. Всі ці заходи
запобігають коливанню цін, перенасиченості ринку або товарному дефіциту.
Міжнародні товарні угоди укладаються, як правило, на кілька років. їх
можна поділити на три види: стабілізаційні, покликані врівноважити попит
та пропозицію товару на світовому ринку. Вони обмежують коливання
світових цін на товар обумовленими межами, при виході за які учасники
угоди або закуповують залипши товарів для підвищення цін, або продають
його із так званих буферних запасів для їх зниження. З тією ж метою
можуть скорочувати експорт товару, встановлювати експортні квоти
країнам-учасникам. Такими є міжнародні угоди щодо торгівлі натуральним
каучуком, кавою, какао, бокситом, ураном, нікелем; адміністративні
угоди, які призначені для обмірковування проблем міжнародної торгівлі
даним товаром, збору та публікації відповідних інформаційних матеріалів
(угода про цукор, пшеницю тощо); угоди щодо заходів розвитку укладаються
для розвитку експортного потенціалу країн-учасниць і стимулювання попиту
на товар (угоди щодо тропічної деревини, джуту і джутових виробів,
рослинної олії та ін.)”.

Для глибшого розуміння поняття “commodity” ознайомимося ще з двома
англомовними джерелами.

В “Oxford Dictionary of Geography” (1997 p., с. 88) поняття commodities
надзвичайно лаконічно тлумачать так: ” Very loosely, goods and
services”, що у перекладі означає: “Дуже широко — товари і послуги”.

“The Penguin Dictionary of Human Geography” (1997 p., с 79) містить
значно ширшу нотатку про commodities, у якій зазначається:

“1) В економічній науці (economics) — це товар (goods) або послуга, що
задовольняє (to satisfy) конкретну (particular) і відмінну (distinct)
потребу, яку відчуває споживач.

2) В економічній географії (economic geography) — це річ (item), що
надсилається від первинного до вторинного сектору (from the primary to
the secondary sector). Отже, commodities відрізняються від продуктів
(products), які є речами (items), що рухаються від вторинного до
третинного (tertiary) сектору, та від товарів (goods), які рухаються від
третинного сектору до споживачів”.

Нагадаємо читачеві основні ознаки зазначених секторів:

Первинний сектор — галузі промисловості, що спеціалізуються на обробці
або перетворенні сировинних матеріалів (basic processing or the
conversion of raw materials).

Вторинний сектор — галузі промисловості, що надають корисності
матеріалам, виготовленим первинним сектором (to form utility to the
materials produced by the primary sector).

Третинний сектор — економічна діяльність, пов’язана з обміном і
споживанням товарів і послуг (exchange and consumption of goods and
service).

Отже, з огляду на викладене є всі підстави вважати, що термін
“commodity” висвітлено досить повно і вітчизняний читач матиме належне
уявлення про зміст поняття в англомовній літературі.

У “The Penguin Dictionary of Human Geography” (1997 p., с 196)
зазначено, що товаром (good) є все, що задовольняє потребу (anything
which satisfies a want).

В “Oxford Paperback Encyclopedia” (1998 p., с 587) у нотатці “Goods”
вміщено інформацію, що товаром є “фізичні commodities, які прямо або
опосередковано задовольняють людські потреби. Споживчими товарами
(consumer goods) або товарами кінцевого попиту (final-demand goods) є
ті, що використовуються з метою споживання. Вони можуть бути поділені на
товари нетривалого використання (non-durable goods), зокрема їжа, та
тривалого використання (durable goods), наприклад, холодильники.
Товарами виробничого призначення (producer goods) є товари, що
використовуються для виробництва інших товарів і послуг. Вони включають
проміжні (intermediate) товари, тобто сировину і напівготові вироби
(semi-finished items), та нерухомі капітальні товари (будинки й
обладнання). Послуги звичайно відрізняються від товарів з огляду на їх
невідчутну сутність (intangible nature). Публічними товарами (public
goods) є такі, що не вичерпуються (are not depleted) при споживанні
окремою особою, наприклад, вуличне освітлення або національна оборона”.

Далі наведемо стислу характеристику основних товарів, що перебувають в
обігу у сфері міжнародної торгівлі.

Промислові товари

У світі відсутній єдиний ринок товарів промислового виробництва, існує
величезна кількість ринків конкретних промислових товарів. Світовий
ринок промислових товарів слід розуміти як сукупність операцій
зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання різних країн
щодо реалізації виготовлених промислових товарів.

Промислові товари можуть бути цілком змонтованими і готовими для
використання, а також перебувати у розібраному вигляді, наприклад,
машини і обладнання часто постачаються у вигляді комплектів. Далі стисло
розглянемо найважливіші групи промислових товарів сучасного світового
ринку.

Продукцією мікроелектроніки є напівпровідники, інтегральні схеми та їх
складові, електронні компоненти та їх елементи. Японія, чотири “тигри”
Південно-Східної Азії — Південна Корея, Тайвань, Гонконг (нині Сянган —
складова КНР) і Сінгапур, а також країни Тихоокеанського регіону
належать до основних світових виробників продукції мікроелектронної
промисловості.

США вже не є світовим лідером у галузі мікроелектроніки, але продовжують
відігравати велику роль у міжнародній торгівлі цією продукцією,
залишаючись “мікроелектронним гігантом”.

Значні обсяги мікроелектронної продукції виробляють також Канада і
країни Західної Європи. Широкого поширення набула внут-рішньоєвропейська
торгівля продукцією мікроелектроніки.

Сталеливарна продукція. На початку 90-х років XX ст. у США імпорт сталі
перевищував її експорт. Західна Європа залишалася найбільшим виробником
сталі у світі і лідирувала у торгівлі продукцією сталеливарної
промисловості. У 1992 р. у межах внутрішньорегіо-нальної торгівлі було
реалізовано продукції сталеливарної промисловості на суму понад 40 млрд
дол.

Найвагоміший потік сталеливарної продукції до країн, що розвиваються,
спрямовувався з Японії та країн Західної Європи. Країни, що
розвиваються, не мають значних власних потужностей для виробництва
сталі. Частка Африки у світовому обсязі виробництва сталі становить лише
1 %.

Протягом періоду після Другої світової війни США і країни Західної
Європи продавали продукцію сталеливарної промисловості за завищеними
цінами, що зумовило появу виробників-конкурентів у Бразилії, Південній
Кореї, Тайвані та Японії. Якщо раніше конкуренція на ринку сталеливарної
продукції відбувалася у межах країн, то нині вона стала передусім
міжнародною.

Текстиль і одяг. Протягом 1950-х років США і Західна Європа ще були
найбільшими у світі виробниками продукції легкої промисловості. Невдовзі
ця трудомістка галузь почала мігрувати до країн, що розвиваються. Країни
Південної та Центральної Америки, Африки, Середнього Сходу, Південної та
Східної Азії перетворилися на виробників світового масштабу. Далекий
Схід, Індія та Китай є основними текстильними центрами. Країни, що
розвиваються, забезпечили у 1992 р. експорт текстилю й одягу на суму
понад 78 млрд дол. Гонконг перетворився на світового лідера з експорту
одягу.

ФРН та Італія лідирують в експорті текстилю. За станом на 1990 р. на
Західну Європу припадало 47 % вартості світового потоку продукції
галузі, на країни Східної Азії — 43 %. Ці два регіони визначають
світовий ринок продукції галузі, інші регіони мають незначну частку
світової торгівлі продукцією текстильної і швейної промисловості.

Обсяг продукції автомобілебудування країн Європейського Союзу, що
реалізовувався на їх внутрішніх ринках, був найбільшим у світі потоком
автомобілів у сфері міжнародної торгівлі у 1990 р. і становив 72 млрд
дол. Країнам Європейської зони вільної торгівлі також було реалізовано
продукції автомобілебудівної промисловості на суму 8,5 млрд дол.
Найбільшим європейським експортером була ФРН, друге місце посідала
Франція. Експорт автомобілів і запчастин з країн ЄС на ринок США
становив у 1992 р. близько 4 млрд дол.

СРСР і країни Східної Європи свого часу не відігравали помітної ролі на
світовому ринку автомобілів.

У 1997 р. Японія експортувала до США автомобілебудівної продукції на 21
млрд дол. Японські автомобілебудівники протягом 70-80-х років захопили
провідні позиції на світовому ринку автомобілів. На початку 90-х років
продукція японської автомобілебудівної промисловості становила понад
чверть ринку автомобілів США.

У 1990 р. американські компанії “Дженерал моторз” і “Форд” були
найбільшими у світі виробниками автомобілів. У табл. 1 перелічені
найбільші світові виробники легкових автомобілів у 1990 р. Наведені дані
свідчать про значне поширення транснаціональних корпорацій в
автомобілебудівній промисловості світу — велика частка продукції
припадає на зарубіжні філіали компаній. Автомобілі, що виготовляються на
японських заводах у США, одержали назву “японських трансплантатів”.
“Трансплантати” є не лише японськими, а й американськими, німецькими,
французькими тощо.

Продовольство

Світовий ринок продовольства визначає продукція спільного господарства
економічно розвинених країн, яке є великотоварним.

У дрібному товарному секторі сільського господарства зайнята переважна
більшість населення країн, що розвиваються (а це принаймні 100 млн чол.
у Латинській Америці, 280 млн чол. в Африці і 700 млн чол. в Азії).

У країнах, що розвиваються, і досі вручну обробляється 25 % орної землі,
ще половина обробляється за допомогою тяглової сили тварин. Низький
рівень механізації та хімізації негативно позначається на врожайності.
Якщо у світі середня врожайність зернових становить 25 ц/га, то в Африці
вона вдвічі менша.

Частка продовольства у світовій торгівлі знизилася з 30 % у 1965 р. до
15 % у 1992 р. Це пояснюється досягненнями “зеленої революції” у
країнах, що розвиваються, а також погіршенням для них умов тор-гівлі.
Наприклад, стрімке зростання цін на нафту у 1973 р. значно зменшило
пропозицію на світовий ринок енергоємної сільськогос-подарської
продукції країнами “третього світу”.

В Індії, Єгипті, Аргентині та ряді інших країн експорт сільгосппродукції
переважає над її імпортом. Імпорт продовольства переважав над експортом
у Японії, Східній Європі, колишньому Радянському Союзі.

США щороку експортують продовольства на суму, що перевищує 29 млрд дол.,
і є світовим лідером у цій галузі. Нині 27 % населення США проживає у
сільській місцевості, але лише 1,9 % задіяно у сільському господарстві.
Один фермер виробляє продукцію для 129 чоловік (94 — у США і 35 — за
кордоном). Слід мати на увазі, що США забезпечують 43 % світового
виробництва сої, 21 % — бавовни, 34 % — кукурудзи, 12 % — пшениці.

Міжнародна торгівля продовольчими товарами включає торгівлю продукцією
землеробства, тваринництва, рибальства, морського промислу, лісового
господарства, а також напівфабрикатами і готовими товарами. Основною
продовольчою продукцією є зернові і продукти їх переробки, олійне
насіння, рослинна олія, жири, овочі, фрукти, м’ясо, м’ясопродукти,
молочні продукти, кава, какао, чай, риба, морепродукти.

Нині існує тенденція до зростання міжнародної торгівлі сировиною,
придатною до вживання. Набула поширення біржова торгівля продовольчими
товарами (пшеницею, кукурудзою, кавою, цукром тощо). В позабіржовій
торгівлі орієнтуються на біржові ціни. Існують і продовольчі аукціони,
які визначають світові ціни, зокрема на рибу, чай, овочі, фрукти. Ціни
на окремі продовольчі товари формуються на основі імпортних або
експортних цін провідних виробників або споживачів відповідної
продукції. Використовуються також ціни паризького оптового ринку та
імпортні ціни ФРН.

Ціни багатьох продовольчих товарів нестабільні не лише впродовж року, а
й місяця. Нерідко річні коливання досягають 100 %, а місячні — 10-13 %.
Чинниками, що впливають на ціни, є погода, сезонність попиту і
пропозиції, спекуляції, сортність, географічне розташування центрів
торгівлі, конкуренція внаслідок виробництва штучних і природних
замінників, тарифне і нетарифне регулювання, субсидії.

Зернові є наймасовішим продовольчим товаром на світовому ринку. Зерно —
основний продовольчий ресурс і важлива сировина.

Під зернові культури зайнято майже половину посівних площ світу.
Найпоширеніші зернові культури — пшениця, кукурудза, рис за-

безпечують три чверті світового виробництва зерна. Продуцентами пшениці
світового масштабу є США, КНР, Індія, Канада, Франція, Австралія,
Казахстан, Росія, Україна, Аргентина, Туреччина.

Наприкінці XX ст. світові експортні ресурси пшениці становили 96-97 мли
т. Найбільші її експортери — США, Канада, Австралія, Аргентина, а
найголовніші імпортери — Китай, Бразилія, Японія, Єгипет.

Кукурудза. Північна і Південна Америка є основними районами вирощування
кукурудзи. її батьківщиною вважається Мексика. Найбільшим виробником
кукурудзи є США, значні за обсягом урожаї збирають також у Китаї,
Бразилії, Мексиці, Південно-Африканській Республіці.

Рис є продовольчою культурою для понад половини людства. Цей злак
вирощують у регіонах, багатих на вологу і тепло. Понад 90 % світових
посівів рису припадає на країни Азії (на Індію та Китай — 60 %).
Наприкінці XX ст. щороку світовий збір рису досягав 530 млн т. Третина
зібраного врожаю припадала на Китай, близько чверті — на Індію.
Помітними виробниками рису є також Індонезія, Бангладеш, В’єтнам,
Таїланд, М’янма, Японія, Філіппіни, Бразилія.

Наприкінці XX ст. обсяг щорічної торгівлі рисом у світі досягнув 20 мли
т, а ціни (залежно від сортності) перебували у діапазоні 200-400 дол. за
тонну на умовах CIF.

Найбільші експортери рису — Таїланд, США, В’єтнам, М’янма, Пакистан. В
імпорті лідирують Індонезія (посідає перше місце), Бангладеш, Північна
Корея, Іран, Саудівська Аравія, Бразилія.

Ячмінь поширений в Україні, Росії, Китаї, Чехії, США, Канаді. Близько 50
% світових посівів вівса припадає на США і Канаду. Його вирощують також
Росія, Польща, Франція, Великобританія. Жито поширене у Росії, Польщі,
Франції, Білорусі, ФРН.

Ринок США значно впливає на світові ціни на зернові культури, оскільки
США є найбільшим їх постачальником на світовий ринок.

На світовому ринку реалізуються також хлібопродукти (хліб, макарони,
сухарі тощо) і продукція борошномельної промисловості (мука, битий рис,
крохмаль, солод). Формування ринку хлібопродуктів припадає на останню
чверть XX ст. ФРН є великим експортером продукції борошномельної
промисловості. Імпортером світового значення цієї продукції вважається
Японія.

Олійні і харчосмакові товари. Масовими біржовими товарами є олійне
насіння (соя, рапс, льон, соняшник, арахіс), копра, рослинна олія
(соєва, бавовникова, соняшникова, арахісова, пальмова, кокосова,
кукурудзяна, касторова) та відходи виробництва рослинної олії (шроти).

Північна Америка нині продукує понад 40 % світового врожаю бобів сої.
Боби містять до 50 % білка та до 25 % олії. Боби після виділення з них
олії використовують для виробництва продуктів харчування, а також
годівлі худоби.

Батьківщиною сої є Південно-Східна Азія. Соя традиційно посідає значне
місце у продовольчому раціоні жителів Китаю, Кореї, Японії та Малайзії.
Перший комерційний урожай у США було зібрано у 1924 р. Відтоді США
перетворилися на найбільшого світового продуцента сої.

Соєвої олії у світі щороку виробляється понад 20 млн т, понад чверть її
експортується. Країни світу щороку продукують понад 4 млн т бавовникової
олії, частка міжнародної торгівлі нею становить 7 %. У світі щороку
виробляють понад 1,8 млн т кукурудзяної олії, і третина її надходить у
міжнародну торгівлю. Приблизно така сама частка припадає і на міжнародну
торгівлю соняшниковою олією. Щорічний обсяг її виготовлення перевищує 9
млн т. Ще більше у світі виробляється рапсової (11 млн т) і пальмової
(понад 16 млн т) олії. Остання надходить переважно на світовий ринок.

Копра — це висушений м’якуш багатих на олію (60-65 %) плодів кокосової
пальми, з якого екстрагують кокосову олію, що використовується для
виготовлення мила, продовольчих жирів і маргарину. Основні продуценти
копри — Філіппіни та Індонезія, значні її обсяги виробляють також Індія,
Шрі-Ланка і Мексика.

Найпоширенішими харчосмаковими товарами у міжнародній торгівлі є чай,
кава і спеції. Вплив лондонського оптового ринку на формування світових
цін на цю продукцію визначальний.

Основні продуценти чорного перцю — США, Індія, Бразилія, Індонезія,
Малайзія, В’єтнам. Частка США в імпорті цього продукту досягає 90 %.
Основні експортери білого перцю — Індія та Бразилія, а імпортери — США і
ФРН.

Кава. Ефіопія вважається батьківщиною кави. Найпоширенішим видом
кавового дерева є “Рубика” (Rubiaceae), який налічує понад 7 тис.
сортів. Більшість кави, що вирощується в Африці, належить до виду
“Робуста” (Robusta), батьківщиною якого є вологі ліси цього континенту.
“Робуста” використовується для змішування з видом “Арабіка” (Arabika), а
також для виготовлення розчинної кави. На ринок надходять і сорти кави,
батьківщиною яких є Ліберія. Ці сорти мають невисоку харчову цінність і
гіркі на смак.

Основний продуцент кави — Бразилія, а споживач — США. Серед продуцентів
слід також назвати Колумбію, Кот-д’Івуар, Індонезію та В’єтнам, а серед
споживачів — країни ЄС. Бразилія щороку спроможна вирощувати 1-1,5 млн т
кави, Колумбія — приблизно 0,8 мли т, Індонезія — 0,35 млн т. Обсяг
щорічного світового експорту кави становить 2,2-2,7 млн т. Статистика
свідчить, що в окремі роки Колумбія експортує більший обсяг кави, ніж
Бразилія, хоча вирощує її менше.

Цукор. Основна сировина для його виготовлення – цукрова тростина і
цукровий буряк.

У XVI-XVII ст. іспанські колонізатори завезли цукрову тростину з
Південно-Східної Азії у регіон Карибського моря. Нині основними
регіонами її вирощування є Бразилія, Куба, Маврикій, острови Карибського
моря, Гаваї та Австралія.

Цукровий буряк вважається альтернативою цукровій тростині у регіонах
помірного клімату. Його вирощування в Європі почалося наприкінці XVIII —
на початку XIX ст. Нині основну масу цукрового буряку вирощують в
економічно розвинених країнах (Центральній і Східній Європі,
Великобританії, США).

Замінники цукру тіснять на світових ринках натуральну сировину, але
цукор ще займає досить міцні позиції.

Цукор виробляють понад сто країн світу і наприкінці XX ст. обсяги його
світового виробництва становили близько 125 млн т. До ЗО % виготовленої
продукції надходить на світовий ринок. Цукор не є дефіцитом, його
пропозиція перевищує попит, тому ціни на цукор нестабільні. Близько 75 %
світової торгівлі цукром відбувається на вільному ринку. Ціни
Нью-Йоркської, Лондонської, Паризької бірж вважаються представницькими.

Продукція тваринництва. Світове поголів’я великої рогатої худоби
становить 1,3 млрд голів, у тому числі 225,3 мли корів. Близько 35 %
світового поголів’я зосереджене в Азії (передусім у Китаї та Індії),
приблизно 17 % — у Південній Америці, 15 % — у Північній Америці (з них
майже 2/3 у США), 14 % — в Африці, 15 % — в Європі,

близько 2 % — в Австралії. Майже все поголів’я буйволів (97 %)
зосереджене в Азії.

Поголів’я свиней у світі становить понад 850 млн голів, майже половина
його зосереджена в Азії. Китай посідає перше місце у світі за кількістю
свиней. За обсягом свинарства вирізняються також США, Бразилія, ФРН,
Данія, Франція, Великобританія, Нідерланди, Угорщина.

Світове поголів’я овець становить 1,2 млрд голів. Понад третина їх
припадає на Азію, понад 18 % — на Австралію та Нову Зеландію, близько 16
% — на Африку, понад 16 % — на Європу, близько 9 % — на Америку. У сферу
світової торгівлі щороку надходить понад 5 млн овець.

Основну кількість м’яса, молока та іншої тваринницької продукції
виробляють розвинені країни світу. У світі щороку виробляється понад 160
млн т м’яса. Середньорічне споживання м’яса на душу населення у світі не
досягає 35 кг, тоді як в економічно розвинених країнах становить 120-130
кг.

Основними постачальниками худоби на світовий ринок є США, країни
Європейського Союзу, Австралія, Аргентина, Бразилія, Уругвай, Нова
Зеландія, Данія.

Імпортерами конини є Італія, Франція, країни Бенілюксу, Австрія.

У країнах Близького і Середнього Сходу існує попит на живих овець з
огляду на релігійні чинники.

Найбільшими експортерами телятини є Австралія, Бразилія, Аргентина, Нова
Зеландія та Уругвай, свинини — Данія, США, Канада, країни Бенілюксу,
баранини — Австралія і Нова Зеландія, птиці — США та країни ЄС.

Продукція птахівництва широко представлена на світовому ринку. Світове
поголів’я птиці становить понад 120 млрд голів. На Азію припадає 40 %
світового поголів’я (близько половини азіатського поголів’я зосереджено
у Китаї), на Європу — близько 17 %, на Америку — понад 20 %, на Африку —
9 %.

Світове виробництво м’яса птиці становить щороку близько 45 мли т, яєць
— понад 500 млрд штук. 80 % продукції птахівництва припадає на курей,
15-17 % — на індиків.

У сфері міжнародної торгівлі м’ясо реалізується у свіжому, охолодженому
та замороженому вигляді. Частка двох останніх видів м’яса має тенденцію
до зростання.

Ціни м’яса на міжнародному ринку зазнають значних коливань.

У сферу світової торгівлі щороку надходить близько 11 мли т
молокопродуктів (передусім сирів, сухого молока, вершкового масла).
Основні постачальники цієї продукції — Нова Зеландія та країни ЄС.

Список використаної та рекомендованої літератури

Авдокушин Е. Международные экономические отношения. -М., 1996.

Борисов К. Г. Международный туризм и право. — М.: НИМП, 1999.

Буглай В., Ливещев Н. Международные экономические отношения. — М., 1996.

Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. – – К.: Основи, 2000.

Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. — М.: ЮНИТИ,
1999.

Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л.
С. Тарасовича. — СПб.: ПИТЕР, 2001.

Гуляев В. Г. Туристические перевозки (документы, правила, формуляры,
технология). — М.: Финансы и статистика, 1998.

Дахно І. І. Міжнародне економічне право. — К.: МАУП, 2000.

Дахно І. І. Міжнародне приватне право. — К.: МАУП, 2001.

Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. – – К.: МАУП, 2002.

Дахно I. I. Право інтелектуальної власності. — К.: Либідь, 2002.

Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право.
Словарь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997.

Економічний словник-довідник. — К.: Femina, 1995.

История экономических учений (современный этап): Учебник / Под общ. ред.
А. Г. Худокормова. — М.: ИНФРА-М, 1998.

Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. —
М.: Междунар. отношения, 2000.

Корнійчук Л. Я., Татаренко Н. О., Поручник А. М. Історія економічних
вчень. — К., 1999.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020