.

Політологія (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
24 40410
Скачать документ

Політологія

1. Політологія, як наука, її місце в системі гуманітарних наук.

Політологія як наука в нашому сус-ві формувалася дуже пізно. На те був
ряд причин, серед яких можна назвати такі як загальна недооцінка
суспільної теорії, взагалі функції теорії завершувалися на коментуванні
ідеології, взагалі суспільство не мало політичного виховання та
політичної сили.

Можна прослідкувати такий шлях розвитку політичної науки: в період
античності існував універсалізм суспільно-політичної думки, все
охоплювала єдина наука – філософія. пізніше від філософії відділилася
теорія держави і права, потім соціологічні та психологічні підходи до
вивчення політики і лише в середині ХХ ст. формується наука політологія
зі своїми закономірностями та методами. В СРСР вона з’являється в кінці
70-х рр. основні причини звернення нашого сус-ва до політології – нове
бачення світу та необхідність розробки нового політичного курсу,
вивчення реального стану речей в нашому сус-ві.

2. Політологія як наука, її об”єкт та предмет.

Політика – сфера людської діяльності, що зв’язана відносинами між
лкремми індивідами, соц группами та классами з приводу влади.

Політологія – наука про політику та її взаємовід-носини з людиною та
суп.

Предметом політології є група закономірностей відносин соціальних
суб’єктів з приводу завоювання, втримання та використання політичної
влади.

Політологія є накою, об’єктом якої є вивчення суто політ життя
сус-во-ва., хоча частково його вивчають і економічні науки і соціологія,
і філософія…

3. Категорії та закономірності політології як науки.

Вихідний теоретичний матеріал пізнання будь-якої науки становлять
поняття (чи категорії) науки, які відбивають найсуттєвіші риси її
предмета. Поняття розкривають або необхідні зв’язки, вузлові пункти
науки, або найсуттєвіші елементи її структури. Осн. поняття, якими
оперує наука, назив. категоріями: політика, пол. влада, пол. ф-ції, пол.
с-ма, пол. режим, пол. плюралізм, пол. інтереси, пол. цінності, пол.
діял-ть, правова д-ва, прив. власність, соц. прошарки та групи, сусп.
думка, культура, цивілізація, сусп-во та інш.

„Політична влада” є центральною категорією політології.

Групи закономірностей:

1 – політико-економічні закономірності, що відбивають взаємовідносини
між економікою сус-во-ва та політ владою. тут політ влада виступає
породженням економічної влади, ек інтереси виступають причиною політ дій
людей, в свою чергу політ влада характеризується певною самостійністю і
теж впливае на ек-ку, проте самостійність політ влади не можна
абсолютизувати.

2 – політико-системні закономірності: характеризують розвиток політ
системи за своєю структурою

3 – політико-психологічні закономірності відбивають взаємовідносини між
особою та владою

4. Системи методів політологічного пізнання.

Критично-діалектичний метод (конкретний політ аналіз політичного життя,
урахування впливу на політику різних сфер життя, розгляд усіх політ явищ
у розвитку та взаємозв’язку),

політико-сиситемний м. (розглядае політику як цілу систему та
взаємозв’язки в ній),

політико-ідеалістичний чи біхевіористський метод (дослідження суспільних
політичних явищ через вивчення і спостереження поведінки окремих людей
та суспільних груп),

політико- порівняльний (найдавніший; зіставлення двох (або більше) пол.
об’єктів (або їхніх частин), які мають спільні хар-ки),

емпірико-соціологічний (тобто використання методів, що притаманні
соціології: опитування, анкетування, статистичний аналіз…)

Основним об’єктом цих досліджень є функціонування політичних інститутів,
дії політичних суб’єктів, динаміка соціальної думки.

5. Політологія та інші галузі суспільствознавства.

Це явище нові-тнього часу. Вона з’явилась на сучасному етапі людської
діяльності у період утвер-джен індустріального суспільства коли виникли
нетрадиційні відносини між людиною і навколишнім світом. Виникненя
де-мократичних ідей що призвело до появи ліберальної демократії з її
гострим попито-м на політологічні знання. Це створило ум-ови для появи
політології. Ще до середини ХХ обмежувалось вченням про державу, а
організаційного оформленя набула у краї-нах Заходу після другої
світової. Почали з’являтися праці в яких під політикою ста-ли розуміти
не тільки життя держави, а й діяльність політичних партій і інших
полі-тичних інститутів. Політична наука стала настільки самостійною що
почала активно взаємодіяти з іншими гуманітарними нау-ками.
Спостерігаєтся взаємодія політ дум-ки із суміжними галузями знань
політична наука стає у розвинутих країнах повнопра-вною частиною науки
як соц інституту з численими організованими проф кадрами, виникають
міжнародні і нац організації по-літ думки. Слід звернути увагу на те що
політика виступає об’єктом вивченя бага-тьох гуманітарних дисциплін.
Політику вивчають філософія, соціологія, право і де-ржавознавчий,
історичний, психологічний

6. Основні завдання та функції політології.

Функції:

пізнавальна (дає можливість розгадати пол. ситуації, робити аналіз
різних пол. ситуацій та на основі їх робити прогноз у розвитку пол.
життя; розробка основних концептуальних ідей, що пояснюють характер
розвитку суспільства на його різних етапах);

прогнозування (спрямованість політології на передбачення шляхів розвитку
політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки);

світоглядна (за її допомогою стверджуються цінності, ідеали, норми
цивілізованої політичної поведінки, політичної культури);

виховна (у цивілізованих країнах підготовку людей до виконання
відповідальних обов’язків громадянина зосереджено в руках політичних
партій, церкви, школи, молодіжних організацій тощо. В Україні, як і в
інших країнах СНД, політичне виховання людини здійснюється школою,
засобами масової інформації, а у вищих навчальних закладах цю місію
покладено на систему суспільних наук, і передусім — на політологію);

методологічна (полягає у тому, щоб озброїти людину ефективними засобами
пізнання політичної реальності). Тобто політологія допомагає розвитку
світогляду гром-н, розвитку тих чи інших пол. сил, надає можливість
пізнати на практиці мех-ми та правила пол. гри в сусп.

7 Зростання ролі і значення науки про політику на сучасному етапі

Політичні відносини відіграють у суспільстві так само велику роль, як
соціальні і економічні: вони характеризують тип суспільної організації,
відносини експлуатації, панування та підкорення або співробітництва,
взаємодії і політичної єдності. На їхній харвктер впливають відносини,
що складаються між державою і суспільством, владою і народом, відносини
між класами, групами та верствами в суспільстві ( структурна,
соціально-політична диференціація суспільства) та внутрішньгрупові т,
міжгрупові та міжіндивідуальні відносини. На сучасному розвитку України
зростає роль особистості в політиці. Пересічна людина перестає бути
“гвинтиком” у суспільно-політичному житті країни, зростає її
самоусвідомлення, що тільки од неї, од того, який вона зробить вибір на
чергових виборах, як вона розуміється на тому, де правда, а де чорний
піар, од її згуртування і обізнанності своїх прав і обов”язків у
суспільстві залежить якість життя особистості, життя майбутніх поколінь.

9. Основні етапи розвитку політичної науки.

Можна прослідкувати такий шлях розвитку політичної науки: в період
античності існував універсалізм суспільно-політичної думки, все
охоплювала єдина наука – філософія. пізніше від філософії відділилася
теорія держави і права, потім соціологічні та психологічні підходи до
вивчення політики і лише в середині ХХ ст. формується наука політологія
зі своїми закономірностями та методами.

Тема2.

1. Політика як соціальне явище

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище –
багатобарвне та складне явище:

– це мистецтво управління д-вою;

– це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н)

– напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви;

– засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи
інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах.
при владі.

П-ка як соц. явище і усвідомлена діяльність, спрямована на
забезпечення сусп. процесів, їх регул-ня і розвиток в тому напрямі,
якого прагне домінуюча або опозиційна група

Об’єкт п-ки необмежаний, тому існує чимало видів п-ки: За сферою сусп.
життя: ек-на, соц-на, куль-на, нац-на, За орієнтацією: внутрішня і
зовнішня; За масштабами дії: міжнар., світова, локальна, регіональна; За
носіями, суб’єктами: пол-ка д-ви, партії, сусп. рухів, сусп.
організацій; За терміном дії: постійна й тимчасова; За цілями:
нейтральна, нац. примирення, “відкритих дверей”, “залізної завіси”,
компромісу, пол-ка однополюсного світу, багатополюсна пол-ка.

3. Політика, як мистецтво.

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) сфера людської
діяльності з приводу влади.

Політика — це не тільки наука зі своєю системою категорій,
закономірностей і методів, а мистецтво, яке полягає в умінні
використовувати наявні можливості, вміти приймати правильні й виважені
політичні рішення як на основі теоретичних знань і перевірених
історичною практикою логічних висновків, так і за допомогою уяви,
інтуїції, творчої сміливості та ініціативи.

– уміння політика працювати з людьми, вибирати форми участі людей у
політ житті, уміння вибирати засоби активації політ діяльності людей

Об’єкт п-ки необмежаний, тому існує чимало видів п-ки:

За сферою сусп. життя: ек-на, соц-на, куль-на, нац-на,

За орієнтацією: внутрішня і зовнішня;

За масштабами дії: міжнар., світова, локальна, регіональна;

За носіями, суб’єктами: пол-ка д-ви, партії, сусп. рухів, сусп.
організацій;

За терміном дії: постійна й тимчасова;

За цілями: нейтральна, нац. примирення, “відкритих дверей”, “залізної
завіси”, компромісу, пол-ка однополюсного світу, багатополюсна пол-ка.

Політика як мистецтво — це необхідний компонент дійового й
емоційно-вольового життя політики, що істотно визначає її ефективність,
характер методів, вибір тактики та професійне покликання політичного
діяча. Роль мистецтва в політиці значна і зумовлюється ймовірнісним
характером політичного процесу (неповнотою інформації про його вихідні
умови, можливістю появи непередбачених чинників, невизначеністю кінцевих
результатів і т.п.) Однак необхідно пам’ятати про те, що мистецтво
політичної боротьби, політичного компромісу, політичної роботи з людьми
та прийняття рішень, як і мистецтво здійснення всіх інших форм
політичної діяльності, ніколи не повинно домінувати над
теоретико-раціональними засадами політики. Треба також взяти до уваги,
що мистецтво без міри — це великий ризик виродження справжньої політики
у брудне політиканство, у панування лише особистих амбіцій та
властолюбства.

4. Основні функції політики.

– задоволення інтересів усіх груп сус-ва.

– вирішення конфліктів і протиріч та створення цивілізованого діалогу
між громадянами і державою

– примус в інтересах сус-ва (напр. податки).

– включення людини у політичну діяльність

– забезпечення соц-ек-ного та соц-пол розвитку всього сус-ва та окремої
особи та ствердження на практиці прав громадян.

5. Діалектика взаємозвязку політики та економіки.

Співвідношення політики та економіки можна визначити терміном
„економічна політика”. Вона здійснює такі завдання:

– регулює економіку в інтересах різних соціальних груп

– зрівноважує економічні інтереси різних верств населення

– забезпечує функціонування всієї ек с-ми

– регулює ек зв’язки з іншими країнами

Економічна політика може діяти у трьох напрямках:

– сприяти економічному розвитку (скасування кріпацтва, НЕП, політика
Рузвельта)

– гальмувати ек розвиток (сухий закон, конам дна ек-ка СРСР)

– регулювати різні напрямки розвитку ек-ки, гальмувати одні процеси та
каталізувати інші – найприйнятніший варіант.

6. Політика та її види

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище –
багатобарвне та складне явище:

– це мистецтво управління д-вою;

– це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н)

– напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви;

– засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи
інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах.
при владі.

7. Політика, її структура та ф-ії.

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище –
багатобарвне та складне явище:

– це мистецтво управління д-вою;

– це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н)

– напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви;

– засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи
інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах.
при владі.

Основні функції політики.

– задоволення інтересів усіх груп сус-ва.

– вирішення конфліктів і протиріч та створення цивілізованого діалогу
між громадянами і державою

– примус в інтересах сус-ва (напр. податки).

– включення людини у політичну діяльність

– забезпечення соц-ек-ного та соц-пол розвитку всього сус-ва та окремої
особи та ствердження на практиці прав громадян.

Структура:

– пол відносини і пол діяльнісь( відображає стійкий характер взаємодії
сусп груп між собою із інститутами влади)

– пол свідомість (показує принципову залежність пол життя від свідомого
відношення громодян до своїх владнозначущих інтересів)

– пол інтерес (це внутр. джерело пол поведінки людей)

– пол організація (пол об’єднання громадян, гром. рухи).

9. Економічна політика

Економічна політика — це свідома, цілеспрямована діяльність державних
органів, політичних партій та суспільних організацій в економічній
сфері, що здійснюється в інтересах суспільства.

Економічна політика держави має кілька завдань: здійснювати регулювання
економіки в інтересах соціальних груп, які мають політичну владу;

зв’язувати, зрівноважувати економічні інтереси як тих соціальних груп,
які мають політичну владу, так і тих, які не мають її; забезпечувати
функціонування всієї соціально-економічної системи в цілому (грошовий
обіг, енергетика, будівництво, екологічні проблеми, інфраструктура);
налагоджувати й розвивати взаємовигідні економічні зв’язки з іншими
країнами, захищаючи економічні інтереси власної країни.

10. Соціально-класова політика

В політології соціальна політика розглядається як особливий напрямок
діяльності суб’єктів соціально-політичного життя, спрямований на
забезпечення сприятливих умов і засобів існування індивідів, на
реалізацію життєво важливих соціальних потреб та інтересів людей і
соціальних спільнот. Соціальна політика — це діяльність владних
структур, інших суб’єктів соціально-політичного життя, що знаходить свій
вияв в управлінні соціальним розвитком суспільства, у здійсненні заходів
для задоволення матеріальних і духовних потреб його членів та в
регулюванні процесів соціальної диференціації суспільства. Основною
метою соціальної політики є досягнення в суспільстві рівноваги,
стабільності, цілісності й динамізму.

Говорячи про соціально-класову обумовленість політики слід
зазначити, що ідея пріоритетів інтересів народу, суспільства повинна
приволювати над інтересами держави.

11. Політична діяльність та її форми.

Пол. діяль.- це інд. Чи колект, спонтанна чи організ. діяльність соц.
суб’єктів, яка прямо чи опосередковано випливає з інт-сів вел. спільних
груп, їх цінностей, які оприділюють.

У шир. розумінні: вона постає як реалізація пол. сусп. відн-н. для
здійснення певних соц. інт-сів. У вузьк. розумінні: пол. діяль.- це
методи і засоби виконання владних ф-цій певними пол. суб’єктами.

Конкретні форми пол. діяль. чи участі в ній: 1. Пол. вибори; 2. Участь у
пол. партіях, 3.референдуми, 4. Збір різних підписів, 5. Різні мітинги.

13. Конституція України про свободу та умови об’єднання громадян у
політичні партії.

Важливим елементом розвитку політичних процесів в Україні має стати
завершення правового оформлення багатопартійності. Прийнятий Верховною
Радою Закон України «Про об(єднання громадян» є лише першим кроком на
цьому шляху. Треба ще прийняти відповідні нормативні акти, які б чітко
визначили характер державного фінансування політичних партій за
результатами парламентських виборів, і вжити необхідних заходів для
державної підтримки виборчих кампаній. Визначною подією у розвитку
демократичних процесів в Україні стало прийняття нової Конституції, —
Основного Закону нашої держави, що сприятиме розвиткові громадянського
суспільства, формуванню професійного парламенту та ефективній реалізації
принципу поділу влад. А щоб політичні процеси рухалися саме в такому
напрямку, державні інститути повинні цілеспрямовано, активно впливати на
розвиток багатопартійності, допомагати становленню партій та
суспільно-політичних організацій в Україні.

15. Права людини як критерій гуманізму в політиці.

До невід’ємних пол-них прав і свобод особи на-лежать: право обирати і
бути обраним в органи державної влади, об’єднуватися в сус-ні
організа-ції, у тому числі й пол-ні партії; свобода слова, зборів,
мітингів, вуличних процесій. Кожна лю-дина має, таким чином, право брати
участь в уп-равлінні своєю державою безпосередньо або чер-ез своїх
представників. Разом з тим «кожний має обов’язки перед сус-вом, в якому
тільки й мож-ливий вільний й повний розвиток його особисто-сті». При
цьому мета законодавчих обмежень прав і свобод людини може бути тільки 1
– пова-га до прав і свобод інших та задоволення справе-дливих вимог
моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному
сус-ві.

17. Особа як первинний суб’єкт і об’єкт в політиці

Усвідомлення політичних інтересів соціальними групами робить їх
суб’єктами політики, а нерозуміння цих інтересів — об’єктами політики.
Суб’єкти політики — це особи і соціуми, а також створені ними установи й
організації, які беруть активну, свідому участь у політичному процесі.

Об’єктами політики є всі явища політ. та суспільного життя, на які
спрямована діяльність суб’єктів політики. Ними можуть бути елементи
політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем
суспільства, а також соціуми й окремі особи.

Соціальні групи та особи, які не усвідомлюють своїх соціальних
інтересів, не здатні виразити їх безпосередньо або через організовані
форми тиску, стають об’єктами політичного маніпулювання, жертвами обману
і самообману, тому що не розуміють, чиї інтереси виражає та чи інша
ідеологічна течія.

Людина як суб’єкт політики та основні параметри її діяльності.У демократ
сус-ві пол-ка здійснюється для людей і через людей. Тому активна участь
особи в політичному житті, роль людини як суб’єкта політики має велике
значення-Політична діяльність індивідів може здійснюватись як політична
участь (участь громадян у політичному житті суспільства) і як політичне
функціонування.

Політична участь — це здійснення або підтримка певних акцій з метою
висловлення Інтересів, позицій, вимог, настроїв, що панують у масах,
формування їх у конкретні вимоги; здійснення тиску на органи влади, аби
домогтися їх виконання, заявити свій протест чи підтримати певні рішення
та дії.

Політичне функціонування — забезпечення участі політичних інституцій
(державних установ, політичних партій, громадських організацій) в
управлінні спільними справами.

20. Типи особистостей по відношенню до політики

активні, нейтральні, наглядачі, критики, політично відчужені.

22. Пол-ний менеджмент.

Пол-ний менедж-мент – це с-ма управління пол-ими процесами; наука і
мистецтво аналізу тендер-цій пол-ого розвитку, передбачення його
наслідків, вироблення рекомендацій для пол-ого керівництва та
забезпечення їх реалізації в пол-ній практиці.

Включає: маркетинговий аналіз кон’юн-ктури пол-ого ринку й форм-ня
відповідного імід-жу «пол-ого товару» – організації, лідера, кандида-та,
пол-ної платформи; пол-не забезпечення бiзнe-cy; вивчення пол-них і
соціокультурних факторів, що впливають на ділову активність; зв’язок із
гро-мадськістю та професійне пол-не лобіювання; ово-лодіння мистецтвом
роботи з людьми та організа-ціями, спираючись на моральні, етичні,
естетичні цінності даного сус-ва. Пол-ний менеджмент тісно пов’язаний із
процедурою прийняття пол-ого ріше-ння.

Необхідними умовами прийняття правильного пол-ого рішення є
компетентність, інформованість, знання громадської думки.

23. Політичний маркетинг.

Принципи висування політичних лідерів в демократичному суспільстві
визначає так звана антрепренерська система рекрутуваня лідерів.

Антрепренейська система характеризується відкритістю, широкими
можливостями для представників будь-яких суспільних груп претендувати на
заняття лідерських позицій; невеликою кількістю інституціональних
фільтрів – формальних вимог до потенційних лідерів; широким колам
селекторату до якого фактично належать усі виборці країни, високою
конкурентістю добору, гостротою суперництва на заняття керівних позицій,
першочерговою значимістю особистих якостей, індивідуальної активності,
умінням знайти підтримку широкої аудиторії.

Сутністю політичного маркетингу є вивчення існуючої та формування
бажаної громадської думки щодо образу (іміджу) політика, політичної
організації чи ідеї.

Найважливішими функціями політичного маркетингу вважають: вивчення
реального уявлення людей про політика, організацію чи ідею; визначення
характеристик ідеального образу, що існує в масовій свідомості, та
якомога тісніше зближення цих двох образів; планування та втілення в
життя конкурентоспроможної програми дій, розрахованої на розуміння та
активну підтримку громадськістю політичного лідера, організації чи ідеї.

Тема 3. Влада

1. Влада як явище сусп-політ. життя

Немає єдиного та абсолютного визначення поняття влада… Вебер сказав,
що влада це можливість певної особи здійснювати свою волю за допомогою
відповідних засобів

Зараз існують такі основні підходи тлумачення влади:

– біологічний (влада в природі)

– антропологічний (влада це природно для людини, підпорядкування)

– психологічний (влада породжена психікою – бажання керувати)

– соціологічний (влада як політичний вплив)

– філософський – здатність і можливість суб’єкту здійснювати свій вплив
на окремих людей та суспільні групи за допомогою різноманітнх методів та
засобів – авторитет, закон, погроза…

Структура влади:

Типи: тоталітарний, авторитарний, демократичний

Роди: ек, політ, релігійна

Види: держава, партії…

Є різні варіації політ влади:

одноосібна, двовладдя, багатовладдя, деформація влади, криза та параліч
влади

6. Політична еліта

– це певна група, прошарок суспільства, яка концентрує у своїх руках
держ владу і займає владні посади, керуючи суспільством.

Теорії еліт.

Макевіалістськая школа (Г.Моска, В .Парето). будь-якому суспільству
властива елітарність. В основі цього лежить факт природних відмінностей
людей: фізичних, психологічних, розумових, моральних. Ця еліта
характеризується особливими політ і організаторськими якостями. Маси
визнають право еліти на владу. Еліти змінюють один одного в ході
боротьби за владу, оскільки добровільно владою ніхто не поступається.

Теорія елітної демократії (Р.Даль, С.Липсет). розуміння демократії як
конкурентної боротьби претендентів на керівництво суспільством під час
виборч кампаній. Еліта не панує, а здійснює керівництво масами з їхньої
добровільної згоди, за допомогою вільних виборів.

Ціннісні теорії (В.Ропке, Ортега-і-Гассет). Еліта – це прошарок
суспільства, наділений високими здібностями до управління. Еліта є
результат природ. відбору осіб із видатними якостями і здібностями
управляти суспільством. Формування еліти не суперечить принципам
демократії. Соціальна рівність людей повинна розумітися як рівність
можливостей.

Концепції плюралізму еліт(С.Келлер, О.Штаммер, Д.Рісмен). еліта
множинна. Жодна група, що входить до неї не спроможна зробити
вирішального впливу на всі сфери життя одночасно. В умовах демократії
влада розподілена між різноманітними групами еліт, які впливають на
прийняття рішень, відстоюючи свої інтереси. Конкуренція запобігає
формуванню цілісної елітарной групи й уможливлює контроль із боку мас.

Ліволіберальні концепції (Р.Міллс). суспільство управляється винятково
однією пануючою елітою. Можливості демокр інститутів (вибори,
референдуми) незначні

Поняття “еліта” та “політична еліта”

Політична еліта це меншість сусп-ва, що утворює достатньо-самостійну,
відносно-привілейовану групу, наділену особливими психологічними,
соціальними та політ якостями, яка бере безпосер. Участь у затвердженні
та здійсненні рішень, повязаних із використанням лдерж влади або впливом
на неї. Теорія елітаризму Моски:

В будь-якому політ організмі наявні 2 класи:панівна меншість-правлячий
клас, політично-залежна більшість.-клас яким правлять.

Право влади меншості над більшістю виходять з якостей, притаманних
правлячій меншості. До цих якостей належать передовсім
організованість.Теорія Парето:

У політ житті є 2 типи еліт, які змін-ть при владі одна одну. Перший
тип-леви, хар-ся стабільністю розвитку політ системи, силовими методами
правління, консерватизмом,Другий тип-

Лиси, для них хар-ни хитрість, обман та демагогія.

Щоб підтримувати рівновагу політ системи, необх. Періодична зміна одного
типу еліти на інший. Міхельс:

Обгрунтував ідею залізного закону олігархічних тенденцій, його суть:

Створення будь-яких великих організацій, обовязково призводить до їхньої
олігархізації та формування еліти.

7. Політичні опозиції

Пол. опозиція- це форма протистояння певн. соц. або пол. групи чи партій
офіційному курсу.

Опозиція бореться якщо не за владу, то за вплив на неї. До опозиції
віднос. Партійні угрупування та парлам. фракції. Вона стимулює діял-ть,
тобто вона необхідна для того, щоб був контроль за владою.

Наявність опозиції в парламенті, а також в усіх сферах сусп. життя
забезпечує реальний плюралізм думок і ідей, що є необх. умовою
вироблення оптимальних рішень. без опозиції як свідчить іст. досвід,
виникає реальна загроза переходження дем-ї в диктатуру. Ефект. засобом
боротьби опозиц-х сил за реалізацію своїх інтересів є багатопартійність.

У плюралістичному сусп-ві, з метою надання можливості управляти на осн.
врахування множинного хар-ру гром. думки і позицій різних суб’єктів
пол-ки, меншості надається юридично гарантоване право на опозицію.

Голов. ф-ція опозиції за дем-го режиму – визначення альтернативних
напрямків розвитку сусп-ва та складання постійної конкуренції правлячої
еліти.

8. Групи тиску.

а)по принадлежности:кадровые, масовые, частные, общественные

б) по установленым целям: группы интересов (материальные), группы
предпринимателей, общество защиты прав потребителей, группы идей:
конфессиональные, идеологические, группы по положению (молодежные,
женские и т.д.), филосовские и пол.клубы

Групи тиску – організації, які створені для захисту інтересів та що
тиснуть на органи держ. влади з метою домогтися від них рішень, що
відповідають цим інтересам. Влада для них не самоціль, як для політ.
партій. Типи груп тиску: 1) групи інтересів – свідоме об’єднання людей
на грунті спільності потреб та інтересів, що прагне здійснювати вплив на
владу заради відображення своїх інтересів; 2) групи ідей ( конфесійні –
захищають суспільно-церковне та політ. інтереси; ідеологічні; групи по
статусу – молодіжні організації, жіночі рухи; філософські та політ.
клуби і т.д.

10.Політична влада в Україні.

Протягом значного періоду істор. Розвитку в Укр. Склалася конфронтаційна
політ. культура, яка і нині значною мірою притаманна укр. Сусп-ву.
Конфронтація та нетерпимість постійно відтвор-ся в різних гілках та
рівнях влади. В посттоталітарному сусп-ві нові політичні сили, що
прийшли до влади мають справу з поділений сусп-ом .За різних умов,
співвідношення між частиною насел, що підтримує нову систему і тією
частиною, що тяжіє до минулого може бути різним.

Єдиним способом подолати існіючі суперечності є співіснування за умов
“системної згоди”.Щоб забезпечити системну згоду, влада в Україні має
бути сильною,а що до всього іншого, то в нашій державі повинні діяти
звичайні демокрнатичні структури та інститути.

Складність проблеми полягає в тому, щоб знайти, необхідне для конкретної
політ-ої ситуації оптимальне співвідношення мобілізаційних зусиль влади
і демократичних форм організації сусп-ва та органічного звязку між ними,
які робили б неможливим безконтрольність осіб та органів, що в їхніх
руках зосереджено владу

11. Концепції влади

Марксистська – влада з’являється з власністю, поділом сус-ва на класи.
Політ владу мають реалізовувати народні маси.

Біхевіориська концепція влади – (поведінкова) поведінці людей надавали
суто політичного хар-ру

Реляціоністська – можливість одних управляти та чинити свою волю без
огляду на опір іеших

Системна – розгляд політ с-ми на макро (атрибут макросоціальних систем),
мезо (на рівні конкретних систем – сім’я, організація) та мікрорівні
(влада як взаємодія індивідів)

Теологічна – влада – здійснення певних цілей та одержання запланованого
результату

Структурно-функціональна влада – вияв ієрархічної побудови сус-ва та
особливим видом відносин між підлеглими та керівниками

Психологічна – ставлення до політики та влади зумовлене психологічними
особливостями індивіда

12;14. Легітимність влади, криза легітимності та засоби її вирішення.

Маркс Вебер (нім. соціолог) висунув ідею про те, що влада може бути
легітимна і нелегітимна.

Легітимна- це влада, яка може бути створ. за традиціями (напр. влада
папи Рим.)

Нелегітимна- коли відбув. Переворот влади , або коли народ перестає
довіряти владі, яку вони обрали.

Легітимна влада може впадати в кризу з таких причин:

історично-перехідний період

технологічний переворот

зміна соц. стр-ри сусп., коли з’явл. нові соц. класи

зміна статусу важливих консервативних інститутів, яка загрожує небезпеці
під ча структ. змін

прогресивні вимоги осн. груп сусп. не приймаються політ. елітою

якщо вже існуючі нові владні стр-ри в сусп. не в змозі виправдати надії
шир. верств населення.

Шляхи подолання кризи: (окім війни )

зміна політ системи

зміна законодавства та держ. управління відповідно з новими вимогами
часу

проведення корінних стр-них змін політ. інститутів, зберігаючи традиції,
які існув. в сусп.

створ. такої політ. організації, яка базується на традиц. інститутах та
на вимогах соц. груп

16. Демократія, аристократія, технократія, теократія

Демократія – заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип
д-ви, яка декларує і втілює на практиці принципи народовладдя, права і
свободи громадян, можливості для діяльності різних пол. сил, контроль а
діями органів влади.

аристократія – влада кращих

технократія – влада спеціалістів та професіоналів

теократія – влада церкви

17. Мерітократія, тимократія, охлократія

Мерітократія (від лат. meritus-гідний і гр. kratos-влада)одна з
елітарних концепцій у західній пол. науці, в основу якої покладенно
принцип індивідуальної заслуги у здійснені пол. влади і соціального
управління. Засновником є англ. Соціолог Мітчел Янг.

Тимократія (від гр. timos-ціна,честь, kratos-влада) особлива форма
олігархії у стародавній Греції; правління, за яким державною владою
належало привелійованій більшості з високим майновим цензом. Т.
означало практику поділу громадян відповідно до майнового цензу, коли
визначалось розміри грошових платежів, військова повиність, що суттево
впливало на відповідні пол. права. Охлократія (від гр. ochlos-натовп,
kratos-влада) тимчасова або більш-меньш тривале домінування в пол. житті
суспільства натовпу, ; один із способів здійснення пол. влади, що
суттево доповнює кризові пол. режими.О.стає можливою за умови
відсутності легітимного державного управління, в ситуації без владдя,
деструкції механізмів регулювання сусп. життя.

19. Влада і власність: єдність,взаємообум-ть

Влада і власність можуть бути відокремлені на деякий час, але розділити
їх назавжди ніколи не вдасться, оскільки, освідомивши згубність такого
розділення або власність купить владу або влада захопить власність. Це
твердження знаходить прояв у світовій історії людства У
докапіталістичних системах влада проявл-ся через форми економ
залежності: рабство, кріпацтво. За умов капіталізму влада акумулює соц.
Зв’язки, які лежать в основі екон відносин

20. Політ еліта Укр: особл. формув. та етапи еволюції.

В Укр.. завжди існувала проблема нац. Політ. Еліти, здатної розв’язувати
державотворчі завдання у конкретній істор. Ситуації. У 20ст.

Комун режим знищив навіть соц грунт для відтворення нац. Еліти ЇЇ роль
у тогочасному суп-ві висовувала номенклатура. Від початку державного
відродження Укр.. до других парламентських виборів правляча еліта
формувалася з різних прошарків колишньої номенклатури, а також ж
частково з націонал-демократичної опозиції. Еліта того періоду була
ідеологічною, бо її діяльність скеровувалась не на здійснення, а на
розв’язання необхідності реформ. Цю еліту змінила технократична,
рекрутована з промислово –підприємницьких кіл та прагматично
зорієнтованих політиків. Ідеологічна та технократична укр. Еліти
вважаються квазіелітою, оскільки їм не вдалося провести позитивних,
соціальних перетворень. Отже, процес формування справжньої еліти тільки
розпочинається. Розробки теорії еліт в Україні тільки розпочинається.
Розробки теорії еліт в Україні пов’язана з іменами Донцова та
Липинського. Донців виділяє “Ініціативну меншість”(еліту) та “пасивний
чинник нації”(народ). Еліта не тільки формулює певну ідею, а мобілізує
народ на її здійснення. Концепція національної аристократії Липинського
виходить з того, що націю творить активна серед етнографічної єдності
група, що об’єднує всіх навколо політ. Цінностей.

Тема 4 .

Політична Система.

1. Типи політичних систем

Політична система — це цілісна, впорядкована система відносин, дій,
ідей, методів і інститутів, зв’язаних з політикою, з її розробкою та
практичним здійсненням. Політична система суспільства — це складна,
багатогранна система взаємин державних і недержавних соціальних
інститутів, які виконують відповідні політичні функції для захисту
інтересів певних класів та соціальних груп.

Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи політичних
систем: постіндустріальні, посткапіталістичні, перехідні,
постколоніальні та ін.

Для постіндустріальної (посткапіталістичної) політичної системи на
сучасному етапі характерні: функціонування парламентського механізму
боротьби за владу; зростання рівня життя переважної більшості населення,
спадання напруженості класової боротьби, ствердження соціального
партнерства, посилення позицій громадянського суспільства, захист прав
людини.

Для перехідного типу політичної системи (нинішні країни СНД, кр. Сх.
Європи) характерні такі риси, як: надмірна політизація народних мас,
поява демократичних інститутів та ін. Дем. елементів у сус-ві разом з
існуванням залишків тоталітаризму та командно-адміністративної системи.
Ця обставина призводить до посилення боротьби за владу, яка в
суспільстві все більше набирає форми міжпартійної боротьби. В
суспільстві поширюються крайньорадикальні погляди “лівого” й “правого”
спрямування, посилюється націоналізм. Перех. Тип пол. с-ми характер-ся
також швидким зниженням рівня життя народу, руйнуванням його духовності,
стрімким зростанням злочмнності тощо.

Постколоніальна пол. с-ма хар-ся: великим розмоїттям пол. режимів і форм
держ. правління, низьким рівнем життя народу, початком становлення в
більшості країн кап. відносин, їхнім відривом від натураль. ек-ки,
пасивністю широких мас через їхню злиденність і неграмотність тощо.

2. Політ система сусп-ва:поняття і структура

Політична система суспільства – відносно новий термін, з’вився в 50-60-х
рр., тому що необхідність його появи відбивала різке розширення сфери
політики, збільшення кількостя політичних організацій.

Політична с-ма – інтегрована сукупність:

– політ відносин в сус-ві

– політ інститутів

– норм політ життя

– політ культури сус-ва

– політ режимів … які забезпечують в сус-ві соціальну стабільність та
соц порядок.

У вузькому значенні це держава та державні інструменти.

політичні відносини – ті відносини в сус-ві, що виникають з приводу
влади. Виступають на різних рівнях (у масштабі держави, регіону,
глобальному м)

Мають різні форми: співробітництво, компроміс, суперництво, бортьба…

політичні інститути – держава, партії, суп організації – всі вони
виникають щоб виражати та захищати інтереси лудей

норми політ життя – правові (закони, укази, акти), астутні, неписані
політичні традиції (протистояння лібералів та консерваторів),
етико-моральні норми політики (чесність, благородство, терпимість,
відповідальність)

політична культура – існування в сус-ві певних поглядів та ідей

політичний режим – сукупність методів та засобів політичного
владарювання

3. Революція , переворот , заговор , реформа .

реформа преобразовивать измененние какой – либо существеной сторон жизни
. соц. політ.происходит мирним путем.

N

N

,e!ae”a#H$?-ae-u-i/ue0oe1,5>7I7f?3/4?1/4B3/4BABABAeBAEBEBEB??aOa??????aa
EE3/43/43/43/43/43/43/4

EBIBIB?BOBOBOeBOBUBUeBTHBaBaBaeBaeBeBeBiBiB?BoBoBoeBoBuBueBthBCCoooooooo
oooooooooooooooooooo

??N

N

l\lLmbmDnBo®o pPp//essssssss//////////////////

N

&

&

F

&

o

o

N

?????????$??N?ся а процессе зволюционвого развития, которие разрешаются
переворотом, скачком, резкими переменамя. Р. могут иосить
кратковременнмв характер или охватывать целую истор эпоху. Они –
результат общ-ного развития или сознания человеком окружающего мира,
закономерного процесса, не зависящего от желания или воля человека или
какой-либо общественной группи, й возникают на переломном зтапе, когда
сложившиеся противоречия или конфликти не могут бьіть разрешеньї никаким
др. способом. Об’ьективньїе потребности общественяого развития
определяют историческую неизбежность Р., хотя й не гарантируют ее
победу.

Заговор- тайное соглашение (уговор, сговор) нескольких лиц, виступающих
индивидуально или в качестве лидеров полит сил о совместннх действиях
против кого-либо или, реже, чего-либо для достижения определенных
политических целей. 3. – особая разновидность интриги полит отличающаю
максимально возможной конспиративнсстью й негативной, деструктивной, а
не созидательнон направлеяиостью.

4. Основні функції пол. системи

Політична система суспільства – це сукупність взаємозв’язаних і
взаємозалежних державних, партійних організацій, громадських об’єднань,
за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження і функціонування
політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівняйого
політичної культури.

ПС виконує в суспільстві функції:

1.Регулююча 2.Реагуюча 3.Розподільча

4.Екстракціонна 5. Символізуюча

Функції внутрі себе самої:

1.Нормотворча 2. Функція вживання правил 3.Контроль за виконанням правил
4.Політична комунікація 5. Зберігання та адаптація системи: політичне
рекрутування та політична соціалізація

Різноманітність функцій політ. системи суспільства свідчить не лише про
процес ускладнення його, а й про розгалуженість функціонування
політичних систем у суспільному організмі.

Визначення цілей, завдань, шляхів розвитку суспільства. Розробка правил
і законів поведінки людей та груп у суспільстві. Організація діяльності
суспільства на виконання поставлених цілей та програм. Забезпечення
внутрішньої і зовнішньої безпеки та стабільності політичного ладу.
Розподіл матеріальних і духовних цінностей у відповідності з інтересами
соціальних спільнот. Формування політичної свідомості, залучення членів
суспільства до політичної участі та діяльності. Погодження різноманітних
інтересів держави і соціальних цінностей. Контроль за додержанням
законності та правил, припинення дій, що порушують політичні норми.

8. Поняття держави та її головні ознаки

Держава є основним носієм політичної влади. Держава, виступаючи від
імені суспільства:

– видае закони та слідкує за їх виконанням

– має право нав’язувати всою волю за допомогою армії, судів…

– збирає податки

– проводить внутрішню (економічну, соціальну, виховну) та зовнішню
політику

– охороняє свої кордони

Основні ознаки держави

– відділення політ влади від сус-ва

– поява професіоналів управлінців

– класовий характер

– територія, що окреслює кордони держави

– суверенітет

– монополія на застосування насилля

9-10 .Форми державного правління та форми державного устрою.

Форми правління:

– монархія (абсолютна, дуалістична, конституційна)

– республіка (президентська, парламентська, змішана)

Форми держ устрою:

– унітарна (одна конституція, територія, громадянство, закони)

– федеративна (союзна держава з самостійних одиниць)

– конфедеративна (союз незалежних суверених держав)

12 . Держава як основний елемент політичної системи та її функції

Держава є основним носієм політичної влади. Держава, виступаючи від
імені суспільства:

– видае закони та слідкує за їх виконанням

– має право нав’язувати всою волю за допомогою армії, судів…

– збирає податки

– проводить внутрішню (економічну, соціальну, виховну) та зовнішню
політику

– охороняє свої кордони

Захист суспільного ладу. 2. Запобігання й усунення соціально небезпечних
конфліктів 3. Регулювання економічних та інших суспільних відносин 4.
Здійснення єдиної для країни внутрішньої політики як системи її
конкретних виявів – соціальної, економічної, фінансової, наукової,
культурної, освітньої, та іншої політики 5. Зовнішньополітична функція
захисту інтересів країни 6. Функція оборони країни7. Співробітництво з
іншими народами та ін

13.Правова держава

Правова д-ва- д-ва, яка всі ф-ції пов’язує з конст. та верховенством
з-ну, права.

Держ. забезпеч.:

1. верховенство права, з-ну

2. максим. гарантію прав і свобод людини

3. рівність всіх перед з-ном і судом

4. взаємовідповід. громад. та д-ви

5. на суд. та ін. ахисту особи

Прав. д-ва базується на:

1. на розподілі та балансі властей

2. на встановленні межі на міри владі

3. на пол. плюралізмі

4. на підзаконності влади і управління

5. на конст. намірі

6. на широкому місцев самоврядуванні

Громадянське суспільство та правова держава є взаємопов’язаними та
взаємообумовленими явищами. За умові їх існування обидві сторони
дотримуються демократичних засад поведінки та обов’язків один перед
одним.

Ознаки правової держави:

– верховенство права (закону підкорюються всі)

– відрізняється якістю самого закону – гуманний, справедливий, закріпляє
певні права особистості.

– правова держава гарантує права особистості у різних сферах суп життя

– принцпи взаємної відповідальності держави та особистості

– держава підконтрольна сус-ву, виключається диктатура

Важливим принципом правової держави є поділ влад між основними органами
державної влади — законодавчої, виконавчої, судової, забезпечення
їхнього демократичного функціонування в межах законів. Найвища з трьох
влад — законодавча обирається на демократичних відкритих всезагальних
виборах та створює правову основу існування сус-ва. Призначення
виконавчої влади — реалізація тих законів, які прийняті законодавчим
органом. Призначення судової влади — бути арбітром, вирішувати юридичні
суперечки, впроваджувати правосуддя, яке може здійснюватися тільки
судом.

15. Соціальна держава .

В наш час в конст. деяких кр-н є таке визначення як Соц. д-ва. Вперше
з’явл. в 1949 р. в конст. Фр., а потім і в інш. д-вах. Вона з’яв. на
відгуг критиці лібер.-ринковій д-ві. Лібер.-рин. д-ва не могла
забезпечити соц. благопол. Усім гром-м сусп., вона гарантувала свободу
ек. діял-ті найбільшпідприємливим гром-м. але це привело до I та II св.
війни, кризи 30-х рр. Та в деякій мірі до револ. в Рос.

Хар-ні ознаки соц. д-ви:

Забезпечує:

1. рух до соц. справедл.

2. ослаблення соц. нерівності

3. надання кожному гром-ну роб. місце чи інш. джерело існув.

4. забезпеч. мир та злагоду в сусп.

5. формує для люд. благоприятне життєве сер-ще

Базується на:

1. досить вис. Рівні ек. розвитку

2. демократизм пол. с-ми

3. на компромісі осн. пол. сил відносно цілей та шляхів розв. Сусп.

4. розвитку с-ми соц. партнерства та захисту гром-н

5. підвищ. ролі д-ви в с-мі панування і регулювання соц.-ек. процесів

16. Громадянське суспільство

— це суспільство, якому властиве самоврядування вільних індивідів та
добровільно створених ними організацій. Громадянське суспільство як
сферу самоврядування вільних індивідів захищають від свавілля державної
влади та жорсткої регламентації з боку її органів відповідні закони. Ось
чому в реальному суспільному житті громадянське суспільство та правова
держава є взаємозв’язаними інститутами, функціонування яких
забезпечується верховенством закону, що надійно гарантує та захищає
права і свободи громадян.

Громадянське суспільство може існувати тільки за умов демократії.
Водночас високий рівень розвитку й функціонування громадянського
суспільства може забезпечити тільки демократична держава. Як свідчить
суспільна практика, саме нерозвиненість громадянського суспільства є
однією з головних умов існування тоталітарних та авторитарних режимів.
Головна ознака громадянського суспільства полягає в забезпеченні широких
прав людини, у вільному виборі нею різноманітних форм економічного й
політичного життя, форм ідеології та світогляду, у можливості
пропагувати й обстоювати свої інтереси, погляди та переконання.

Тема 6 . Політичні партії.

1.Політичні партії та суспільно-політичні об’єднання.

Політична партія — це організація, що об’єднує на добровільній основі
найбільш активних представників тих чи інших класів, соціальних верств і
гуртів.

Або – організована група однодумців, що представляє частину інтересів
народу, моє свою програму та статут і ставе своєю метою прихід до влади.

Класифікація за соціальною базою апртій, за ідеологічним спрямуванням,
правлячі та опозиційні.

Політичні партії, як правило, мають свою програму, систему цілей, які
вони активно пропагують та захищають, більш-менш розгалужену
організаційну структуру, покладають на своїх членів певні обов’язки та
встановлюють норми поведінки

До основних функцій політичних партій у суспільстві належать:
представництво соціальних інтересів, соціальна інтеграція, політична
соціалізація, створення ідеологічних доктрин, боротьба за державну владу
й участь в її здійсненні, розробка політичного курсу, формування
громадської думки тощо.

Партійні системи бівають одно- дво- та багатопартійні.

Громадські організації це статутно оформлені об’єднання громадян, а рухи
– ні.

Основні напрямки:

– право радикальні ОУН., УНА-УНСО

– націонал-демократичні: Рух, Демократична п..

– ліберально-центриські: Наша Україна, ЄДа

– лівий напрям КПУ, Соціалістична, Селянська

2. Виникнення та еволюція політичних партій.

Відомий німецький політолог М. Вебер виділяв три періоди в розвитку
партій як суб’єктів політичної діяльності: у XVI—XVII ст. в Європі — це
аристократичні групи, що об’єднували невелику кількість представників
політичної еліти; у XVIII—XIX ст. — це вже політичні клуби, що
орієнтувалися на залучення до активної політичної діяльності людей,
впливових не тільки в політиці, а й в інших життєво важливих сферах
суспільного життя; у ХІХ—ХХ ст. формуються сучасні масові партії.

5. Відмінність політичних партій від груп інтересів, суспільних
організацій, груп тиску.

Політична партія – це організація , що об’єднує на добровільній основі
найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та
груп.

Громадсько-політичні рухи та організації існують у всіх розвинених
демократичних сус-вах. Від державних інститутів вони відрізняються тим,
що не мають жодних владних повноважень. Від політичних партій, бо не
мають на меті оволодіти державною владою, хоча їхня діяльність за певних
умов може набирати політичного характеру.

Суспільні рухи й організації – це масові добровільні об’єднання, що
виникають у результаті волевиявлення громадян на основі їхніх спільних
інтересів.

8. Двопартійна система:

а)жесткая – все депутаты голосуют одинакаво б)гибкая – депутаты голосуют
как хотят. 1)совершеная – основные партии на выборах получают более 80%
голосов 2)несовершеная – основные партии на выборах получают менее 80%
голосов и вынуждены идти на союзы.

11. Політичні партії лівої орієнтації

9 .Політичні партії правої та правоцентриської орієнтації

Цели: построение независимого демократического гос-ва.; ускорение
экономических реформ с акцентом на соц. защищеность населения; соединить
принципы либерализма в экономике с идеалами и елементами соц.
защищености в консерватизме; реформирование экономики с реформ в
налоговой и бюджетных сферах. Методи достижения цели:
а)национал-демократы: выступают за постепенные изменения, на первом
месте демократические идеалы. б)национал-радикалы: выступают за
радикальные изменеия, на первом месте национальные интересы. ( а)КОН,
правые, УНА, ОУН, Укр. национал-социалист. партия. б) Правоценристы,
Рух, ДПУ, Укр. республиканская партия, Хрестьянская, Либерально
демократическая партия Укр.)

10. Політичні партії центриської спрямованості

Стремятся избежать пол. крайностей левизны и национализма (Аграрная,НДП,
Либеральная партия Укр. Социал демократы, Зеленые, Реформы и порядок).
Цели: Социальная защита и гос. обеспечение; Интернацианализм; Здоровый
прагматизм по отношению участие Укр. в международных орг.; Отстаивание
права собственности как первейшего и главнейшего условия деловой
инициативы; Всяческая поддержка отечественого производителя.

12. Групи тиску

транс національні корпорації

регіональні

етнічні

галузеві

Методи – легальні та нелегальні

Тема 7. політична культура

1-2. Політична культура

— це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь
цивілізованості характеру і способів функціонування політичних
інститутів, організації всього політичного життя у суспільстві.
Політичну культуру можна визначити як політ свідомості та політ знань.

Політична культура знаходить свій вияв у діяльності держави, політичних
партій, політичних рухів, суспільних організацій, трудових колективів,
окремих громадян, у демократії, конституції, в системі правових норм, у
ставленні до них громадян держави.

4. Політичні субкультури.

Дуже специфічною є молодіжна політ. субкультура: перевага таких
цінностей, як можливість спілкування і якість життя. Водночас для
старших поколінь найбільшою цінністю залишається матеріальний достаток.
Підтипи політ. субкультур: 1)тоталітарно-авторитарна; 2)адаптаційна
(ухилення від показань заради збереження комфорту);
3)активістсько-демократична; 4)радикальна
(екстремістська)-антилегітимність мислення

7. Політична культура та національні політичні традиції.

Політична культура — або система знань та переконань людини, її
принципів та політичних норм, або рівень політичної свідомості та
активності людини, характер її політичної діяльності.

10.Функції політичної культури.

Пізнавальна функція політичної культури озброює людей знаннями,
необхідними для успішної діяльності у сфері політики, для формування
кожною людиною власної думки

Регулююча функція політичної культури виявляється в прямому або
опосередкованому впливові на поведінку людей та організацій щодо
сприйняття ними політичних подій, оцінки існуючих політичних систем та
їх окремих елементів, політичних діячів, посадових осіб апарату
управління, а також впливу на процес підготовки і прийняття
політико-управлінських рішень і т.п. Виховна функція полягає в тому, що
політична культура сприяє інтелектуальному розвитку особистості,
розширенню його кругозору завдяки набутим політичним знанням.

Комунікативна функція полягає в тому, що через політичні традиції
стереотипи політичної свідомості і поведінки передаються новим
поколінням. Інтегративна функція полягає в тому, що політична культура
стає опорою існуючої політичної системи, сприяє згуртованості всіх
верств населення, створюючи таким чином широку соціальну базу системи
влади правлячого класу, забезпечуючи підтримку функціонуючої політичної
системи більшістю населення.

Тема 8 . Політичне лідерство.

1. Політичне лідерство та його обгрунтування.

Особистість, яка претендує на лідерство, повинна мати певні соціально
значущі риси, які формуються в процесі її взаємодії з іншими людьми.
Вебер виокремлює 3 типи лідерства: 1) традиційне лідерство – це право на
лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій. Воно базується
на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди,
і ця влада пов’язана з традиційними нормами, на які посилається
правитель; 2) харизматичне лідерство хар-ся вірою підлеглих у
надзвичайні здібності вождя та його винятковість. Широкі маси населення
вірять у те, що такий лідер покликаний самим життям виконувати якусь
виняткову місію, тому вони бувають навіть фанатично віддані такій
людині; 3)раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному
житті політ. лідера через демократичні процедури виборів, що
відповідають вимогам закону. Обраному лідеру надаються широкі
повноваження, за будь-які зловживання він нестиме відповідальність перед
виборцями.

3. Принципи висування лідерів в дем сус-ві

відкритість

гласність

альтернативність

легальне змагання

4. .Критерії оцінки популярності та ефективності діяльності лідера в
сучасній Україні

Критеріями є слідуючи питання: що конкретно той чи інший політик для
економічного росту держави, для покращення благопочуття кожного
конкретного громадянина та його вплив на імідж України на зовнішньому
ринку.

6.Сутність і типологія політичних лідерів.

Лідер — особа, яка здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної
діяльності, що спрямована на задоволення інтересів даного суспільства.

М.Вебер. Він виокремлює три типи лідерства:

Традиційне лідерство — це право на лідерство, належність до еліти, віра
у святість традицій (характерно в основному для “доіндустріального
суспільства”). Традиційне лідерство базується на вірі підлеглих у те, що
влада законна, оскільки вона існувала завжди, і ця влада зв’язана з
традиційними нормами, на які посилається правитель, організовуючи свою
діяльність.

Харизматичне лідерство характеризується вірою підлеглих у надзвичайні
здібності вождя та його винятковість. Широкі маси населення свято вірять
у те, що такий лідер покликаний самим життям виконувати якусь виняткову
місію, а тому вони бувають навіть фанатично віддані такій людині.
Раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті
політичного лідера через демократичні процедури виборів, обумовлених
законом. У цьому випадку демократичним шляхом обраному лідеру надаються
широкі (згідно з законом) повноваження, за зловживання й порушення яких
він несе відповідальність перед виборцями.

7. Розрізніть поняття вождь вожак і лідер

ВОЖДЬ – тип властних отношений, основанний на личной преданности
персоне, обла-дающей верховной властью.

Вожак – это тот, кто аккумулировал сиюминутные интересы, запроси
определенного социального строя, чаще – толпы, и не смог пойти дальше,
глубже этих поверхностных запросов.

Вожак – это тот, кто не в состоянии оторваться, превзойти саме низшие
слои общественного сознания. Если « номенклатурщик « – это

послушный рупор « верхов«, то вожак не менее послушный рупор «низов«.
Потакание же « низам « не менее разрушительно пресмыкания перед
«верхами«. Это ведет к Охлократии – власти толпы.

ЦЕЛЬ – блгосостояние и свободное развитие народа, а средства – это

демократизация и рынок. Но сейчас эти средства рассматриваются в

8. Політичне лідерство та його фі-ї.

Тема 9.

1. Політична свідомість..

Політична свідомість — це поняття, яке включає в себе політичні ідеї,
погляди, уявлення, традиції, соціально-політичні почуття народу,

Політична свідомість завжди конкретно історична, вона відбиває інтереси
конкретних людей в конкретній країні з певним рівнем економічного й
духовного розвитку.

Компоненти політичної свідомості:

– політичні знання та сформовані на їхній основі типові політичні
уявлення

функціонують на двох рівнях: буденному та теоретичному. Буденна
політична свідомість — це сукупність ідей, уявлень та знань, які
виникають з буденної практики того чи іншого класу. Буденна політична
свідомість характеризується чітко вираженими соціально-психологічними
рисами: соціальними почуттями, настроями, емоціями, імпульсивністю,
гостротою сприйняття політичних процесів, подій та рішень.

Більш високим рівнем політичної свідомості можна вважати
політико-теоретичну свідомість. Вона являє собою сукупність ідей,
уявлень, поглядів, знань та вчень, що виникають на основі наукового
дослідження політичних відносин.

2. Лібералізм та неолібералізм як політичні течії.

Термін «лібералізм» (лат. лібераліз – вільний) почали активно вживати у
першій половині XIX ст., тоді ж виникли перші політичні партії
лібералів. Але ідеологія лібералізму сягає своїм корінням у XVII—XVIII
ст. У її творення значний внесок зробили такі видатні мислителі, як
ДЛокк, Ш.Монтеск’є, І.Кант та ін.

Ліберали обгрунтували буржуазні права й свободи, передовсім свободу
особи, промислової конкуренції, недоторканості приватної власності.
Лібералізм — це індивідуалістська система поглядів, перевага в ній
надається потребам і правам окремої людини. Але індивідуалізм цей не
набуває абсолютного характеру. Основні риси лібералізму:

Економіка:

– свобода праці та вир-ва

– вільний вибір форм ек життя

– свобода ринку та конкуренції

– недоторканість прив власності

Культура:

– надання людському розуму повної свободи

– без обмежень для розвитку науки

– свобода совісті, свободі слова…

Політика

– правова держава

– розвиток місцевого самоуправління

– політ права і свободи всім

– засудження революції, заохочення еволюції

– держава виконує роль нічного сторожу

Найбільшого розквіту лібералізм досяг в Великобританії та США.

Поте системна криза капіталізму 30-х років, криза соціальних відносин та
за ними й політична криза призвели до необхідності перегляду політики
лібералізму та появи неолібералізму.

Соціальному лібералізму або неолібералізму, що прийшов на зміну
класичному варіанту, були вже притаманні ідеї посилення ролі державних
органів у суспільному житті, створення «держави загального добробуту».
Така держава мусила була запобігати соціальним конфліктам, допомагати
найбільш знедоленим верствам суспільства, активно втручатись в
економічне життя через податки, бюджет, планування.

У сфері економічної політики прихильники неолібералізму обстоювали
необхідність збереження змішаної економіки, рівноправності різних форм
власності, життєздатність яких мав визначити ринок.

Яскравим прикладом неолібералізму була політика Рузвельта з 1932 по 1941
рр.

3. Консерватизм та неоконсерватизм як політичні доктрини.

Це одна з найбільш популярних доктрин. Слово консерватизм походить від
латинського слова зберігати, охороняти. Загалом концепція косерватизма
походить від Платона, Ніцше,

Макіавеллі, Арістотеля. Але виник він як реакція на французьку
революцію.

Переконання: за монархію, середньовічну гармонію… Поступово
реформувався від зброї феодалів на зброю буржуазії…

– проти безмежного панування ринку

– проти надмірного зростання техніки

– відкидали саму можливість встановлення рівності людей у сус-ві

– вороже ставлення до революцій

– беззаперечне визнання авторитету влди

– проста людина не здатна управляти

– проти будь-якого прояву демократизму

Великі зміни у середині ХХ ст.

– неоконсервативна революція

– хвилювання про екологічний стан

– проти засилля бюрократизму

Поява неоконсерватизму. Він виражає інтереси середнього класу.

Основні риси:

Економіка

– заміна ліберальної моделі розвитку монетариською

– стимулювання ринкових відносин

– стимулювання приватного підприємництва

– стимул. дрібного та середнього бізнесу

– збільшення ролі персоналу в бізнесі

Соціальний аспект:

– ек реалізм та жорстка економія

– скорочення соціальних програм

– відкидання будь-якої зрівнялівки

Політика

– посилення елітарних тенденцій, професіоналізм

– антибюрократичні ідей (скорочення адм апарату)

– пошуки підходів для створення більш гнучких структур влади

– зміцнення законності та порядку в сус-ві

4. Політичний екстремізм.

Екстремізм — це схильність у політиці та ідеології до крайніх поглядів і
дій. ккстримізму властиве цілковите заперечення іншої думки, відмова йти
на компроміс та радикальні методи дій. Екстремізм традиційно поділяється
на лівий та правий.

Ліві екстремісти у своїх поглядах поділяють ідеї марксизму-ленінізму та
інших лівих течій (анархізм, лівий радикалізм), критикують капіталізм за
нерівність та експлуатацію, а соціалізм за м’якотілість та відмову від
калсової боротьби.

Праві екстримісти Критикують капиталызм за «занепад» моралі, наркоманію,
егоїзм, споживацькі настрої, засилля «масової культури», відсутність
«порядку» тощо. Найбыльшим правоекстремістським рухом є фашизм

Екстремізм і основна форма його вияву — тероризм, у тому числі й
міжнародний, набув останнім часом значного поширення на території
багатьох країн світу.

5. Соціалізм, як політична течія.

Основною ідеєю соціалізму(вчення К.Маркса і Ф.Енгельса, що виникло
наприкінці 40-х р XIX ст.) є звільнення та розкріпачення людини через
класову боротьбу на шляху до соціалістичного безкласового сус-ва рівних.
Майбутнє людства лежить в диктатурі пролетаріату за умов соціалізму, а
пізніше перехід до комунізму.

Не всі ідеї соціально-політичної концепції марксизму витримали перевірку
часом. Проте й нині залишаються актуальними діалектичний метод аналізу
суспільних явищ, ідеї соціальної справедливості та солідарності,
положення про те, що вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку
всіх, ідеї соціальної демократії.

8. Фашизм та неофашизм

фашизм — це войовничий антидемократизм, расизм і шовінізм, що доведені
до істерії, звеличення тоталітарної держави. Характерною рисою ідеології
фашизму було «вчення» про арійську вищу расу й концепція нації як вищої
й вічної реальності, яка базується на спільності крові. Фашисти всі
нації ділили на вищі й нижчі, уважаючи, що вищі нації повинні панувати
над нижчими й нещадно подавляти будь-які спроби їхнього опору. Уся
економічна і соціальна система фашизму базувалася на пануванні
монополістичного капіталу під жорстким контролем держави. Фашизм
виступав за інтеграцію всіх верств населення в расове або корпоративне
суспільство, в якому трудящим належала роль «виробничого капіталу». Під
час панування фашистів було заборонено страйки, а створені ними
«профспілки» стали засобом контролю над робітниками.

Тема 10 Історія політології

6. Політичні ідеї античності. Погляди Платона та Арістотеля на політику.

Справжньою вершиною політичної думки Стародавнього світу є політична
філософія Стародавньої Греції. Різні соціально-політичні вчення, що
виникли тут, містять у собі, як у зародку, майже всі пізніші теорії.

Платон – виражав погляди рабовласницької аристократії.

– влада „ліпших” у ідеальній державі

– критикує демократію, бо більшість є безумною

– „з безмежної свободи витікає велике безмежне рабство”

– три класи: філософи, воїни, землероби та ремісники (без умов
спадковості)

– основна суть його ідеальної держави – справедливість, де кожний
виконує свої обов’язки за природними нахилами.

– на чолі держави – філософи

– поти приватної власності

– ні бідність ні багатство не є ідеальними.

– заперечував егоїзм людини

Загалом його теорію можна назвати теорією соціалізму казарми.

Аристотель – починав свою мислительську діяльність як прихильник
Платона.

– держава – форма спілкування громадян

– людина – істота політична, прагне сус-ва

– держава має природне начало з сім’ї

– основна ідея – служіння суспільному благу

– держава (політея) – правління більшості на корить усіх

– нормально ставився до існування рабів

– на відміну від Платона визнавав індивідуальність та не розчиняв людину
у сус-ві

– був переконаний у диференціації людей в залежності від їх достатку

7. Проблеми теорії політики в епоху Середньовіччя та Відродження.
Протиставлення політики богослов’ю.

Слід зазначити, що в той період феодальної роздробленості церква з її
чіткою ієрархією та догмами справляла надзвичайно великий вплив на весь
середньовічний світ і особливо на його політичне життя.

Основою соціально-політичного життя було уявлення про марність та
нікчемність людського життя на землі, пропагувався аскетизм та покорення
існуючій владі намісників бога на землі. Виправдовувалася нерівність в
сус-ві.

Пороте вже Фома Аквінський – середньовічний філософ, вчення якого згодом
було визнано офіційною ідеологією католицизму, розглядає людину як
суспільну істоту. Признає право народу постати проти своїх вождів за
умови їх несправедливості..

Відродження пов’язане з виникненням буржуазії та гуманістичних
ідей. Політична думка цього часу звільнюється від релігії. Ідеологи
Відродження висунули нове розуміння суті самої людини. Якщо церква
принижувала особистість, підкреслювала її слабкість та нікчемність, то
гуманісти прославляли її гідність, вірили в творчий потенціал та
безмежні її здібності до саморозвитку. Вимагали звільнення від засилля
церкви. Підкреслювали пріоритет людини над будь-якою соціальною
спільністю.

8. Ніколо Макіавеллі, його погляди на політику і мораль. Суть
”макіавелізму”.

Можна сказати, що саме він був основоположником та батьком політології.

– „Монарх” перша праця з аналітикою політичного життя і влади

– монарху не слід спиратися на тих, з ким разом він приходив до влади,
бо вони вважають себе рівними йому, на тих, кого образив колись, бо
помстяться, на тих, хто буде боятися його.

– наближай до себе найбільших ворогів

– спирайся на народ, а не на знать

– змінюй своїх прибічників, нехай вони не будуть політиками

– застосовуй насильство лише один раз – спочатку

– звертайся по допомогу до народу, люди більше тих, кому вони допомогли

– перемагай само зроблених, штучних ворогів, народ любить сильних

– політика не залежить ні від релігії ні від моралі

– для зміцнення держави всі засоби прийнятні

– прагнув об’єднання Італії

Макіавеллі відстоював людину борця, людину, яка творить себе, навколишнє
середовище.

Найкращою формою правління вважав республіку, коли на чолі стоїть
особа обрана на невизначений строк. Диктатура допускається лише при
надзвичайному стані. Найгіршою формою правління вважав тиранію. Багато
уваги Макіавеллі приділяв релігії, яка, на його думку, має грати певну
роль в політиці. Надавав перевагу язичеству над християнством.

9. Фундаментальні політичні ідеї Нового часу. Просвітництво як ідеологія
буржуазії.

Новій час починається з англійської буржуазної революції. Заперечувалася
феодальна експлуатація, привілеї, відстоювалися права широких народних
мас, боротьба з неуцтвом, релігійними догмами та антигуманними законами.
Відстоювалася ідея природного права, тобто свобода в переконаннях та
діях, право власності, рівність перед законом.

Томас Гоббс – захисник монархії в часи революції

– проводив аналогію між політичними реаліями та людським організмом

– державу створено на основі суспільного договору

– до створення держави був стан війни всіх проти всіх

– найліпші ліки від анархії – монархія.

Джон Локк – „нарис про людський розум”

– основа політичної філософії – ідея власності

– власність – те, що людина зробила, чи взяла у природи

– громадянами є лише ті, хто має власність

– держава створена на основі договору

– головний принцип лібералізму – законність

– поділ влади на законодавчу (парламент), виконавчу (армія, суд),
федеративну (король)

– монарх обмежений конституцією

Шарль Монтексьє – „про дух законів”

– проти деспотизму

– за політичну і громадянську свободу, за правову державу

– „правління законів”

– природні закони існували і до створення держави

– потім йдуть позитивні закони, що залежать від багатьох чинників

– розвинув теорію Локка – поділ влади на законодавчу, виконавчу, та
судову.

– владу має бути поділено між різними політичними силами

– за доповнення монархії народним представництвом.

Вольтер (Франсуа Марі Аруе)

– критикував вади феодально устрою, церкву

– політична свобода + дотримання законів

– свобода думки, слова, совісті

– вірив у розумного, освіченого монарха – „царство розуму”

Жан-Жак Руссо „Про суспільний договір”

– пряме управління народу

– у державі сус-во є єдиним джерелом вллади

– причина людських недоліків – власність

– ідеал – місто-держава зі спартанським порядком та абсолютною
демократією

– рівність ставив вище свободи

– прихильник теорій харизматичного лідерства

– поділу влади немає, є спільна воля

– „кожний, з’єднуючись з усіма підкоряється тільки собі”

На стику XVIII—XIX ст. спостерігається бурхливе піднесення політичної
думки в Німеччині, найбільш яскравими представниками якої були І. Кант
(1724—1804) та Г. Гегель (1770—1831). І.Кант найбільш повно обгрунтував
політичну доктрину лібералізму.

Виникають ідеї соціалізму (Т.Морр, Т.Кампанелла, М.Мореллі).
Представниками утопічного соціалізму є Фур’є, Оуен, Сімон. Із утопічного
соціалізму виходить марксизм. (Маркс і Енгельс).

11. Політична думка в Київський Русі.

В ІХ-ХІІ в Київській Русі відбулося формування феодального суспільства і
почали розвиватися поняття держави, права, політичні погляди, наука,
література, філософія тощо. У цьому процесі важливу роль відігравало
християнство.

До наших днів дійшло чимало тогочасних писемних джерел та пам’яток:
літописи, політико-релігійні трактати окремих осіб, релігійних діячів,
збірки та зводи законів і т.п. Серед них треба відзначити «Повість
временних літ», «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Руську правду»,
«Остромирове Євангеліє», «Ізборники Святослава», «Слово о полку
Ігоревім», «Посланіє» Клементія Смолятича, «Повчання» Володимира
Мономаха та ін. Так, зокрема, останній закликає не чинити беззаконня не
тільки самим князям, але й їх слугам. Проте загальний рівень розвитку
політики, філософії, права у Київській Русі був досить низьким. З
політичної точки зору Київська Русь була далека від демократичної
(античної) моделі західної цивілізації.

12. Особливості політичної думки в Україні в 16-17 ст.

В історії суспільно-політичного життя в Україні XVI-XVII ст. мав
місце ідейно-політичного рух, пов’язаний з визвольною боротьбою
українського народу. Це був період, коли на зміну бурхливому розквіту
прийшов етап занепаду й розпаду, тривалого іноземного поневолення.

Велику роль у формуванні політичної свідомості українського народу
відіграла Києво-Могилянська академія. Ця установа стала першим вищим
закладом на східнослов’янських землях.

Надзвичайно велика роль належить козацтву. Саме йому ми маємо дякувати
за Конституцію Пилипа Орлика 1710 року. Незважаючи на те, що ця
Конституція не була втілена в життя, вона має велике значення як
документ, котрий вперше в історії України де-юре зафіксував принципи,
покладені в основу державно-політичного устрою.

13. Політична думка в Україні кінця 19 – початку 20 ст.

Цей етап розвитку соціально-політичної думки в Україні пов’язаний з
постаттю відомого вченого та політичного діяча М. Драгоманова. Він
поділяв марксистські ідеї про соціалізм як більш прогресивний лад і
позитивно ставився до спенсерівської теорії еволюції.

– висунув теорію існування України на умовах автономії в демократичній
РФ

– єдиний шлях переходу до нового політичного ладу окрім еволюції – мирні
рухи широких народних мас

– Прагнув до соціалізму, але казав, що це справа далекого майбутнього

– розгляд нац питання: в ідеях і цілях розвитку – інтернаціональне,
загальнолюдське, а ґрунт чи основа суп розвитку – національне.

– прихильник громад

– чим більше в сус-ві політичних свобод, тим більше в ньому національних
прав

М.С.Грушевський (1866— 1934). Він проголошував ідею пріоритетів
інтересів народу, суспільства над інтересами держави, основа укр. народу
– селяни, а головна його мета – земля і воля. Проте Грушевський стояв на
засадах федерації, розглядаючи її не як втрату волі, а як шлях до нових
можливостей розвитку, проте умовою була лише демократична федерація, а
інакше він відстоював позиції незалежності.-

В.Липинський. Тільки власна держава врятує народ від розкладу та
кривавої анархії. Ідеологія – рушійна сила нац відродження. Українна має
бути незалежною монархією спадкового характеру з обов’язковою передачею
успадкованої гетьманської влади. Вважав можливим союз з Росією та
Білоруссю. Великого значення надавав суб’єктивному фактору при
формуванні держави.

Політична програма базувалася на:

1) гарантія недоторканості особи;

2) забезпечення права приватної власності на землю;

3) проведення аграрної реформи;

4) об’єднання всіх українських земель

Д.Донцов інтегральний націоналіст

– націоналізм – світогляд, до має стимулювати всі починання людини

– головна мета – воля до влади

– прихильник сосіального даврвінізму

– ніякого самовизначення для інших народів, що проживають на Україні

– політичний сепаратизм

– гуманізм та демократія несумісні з нац ідеєю

Тема 5 . Політичні режими!

1.Політичні режими

визначається:

– способом і характером формування представницьких органів влади

– співвідношенням у сус-ві законодавчої, виконавчої та судової влади.

– положенням та умовами діяльності, роллю політ партій та суп орг-ій

– системою заборон і дозволів.

Типи політичних режимів:

тоталітарний – насильницьке політичне панування на чолы з 1 людиною

– тотальний контроль

– заборона прав і свобод

– репресії

– мілітаризація

– єдина ідеологія та партія

авторитарний – керівництво певної групи осіб, де переважають виконавчі
органи влад

– викон влада найвища

– методи управління – не закони, а команди та накази

– немає масових репресій

демократичний – панує в цивілізованих сус-вах і створює умови для
розвитку особистості

– виборні органи влади

– розподіл влади на 3

– широкий спектр прав і свобод

– існує громадянське сус-во поряд з державою

– політичний плюралізм

– гласність та відкритість влад

– забезпечення прав меншості

13. Тоталітаризм як соціальний і політичний феномен.

У сучасній політичній теорії розрізняють такі основні типи політичних
режимів: демократичні, авторитарні та тоталітарні. Найбільш реакційним
режимом є тоталітарний. Це насильницьке політичне панування групи
«вибраних», яких очолює «вождь» (фюрер, дуче). Основні ознаки цього
режиму: тотальний контроль за всіма сферами життя суспільства, заборона
конституційних прав і свобод, демократичних організацій, репресії,
мілітаризація суспільного життя, панування однієї загальновизнаної
ідеології. За умов тоталітаризму особистість цілком підкорено владі.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019