.

Макроекономіка (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4 21252
Скачать документ

1 Предмет і метод макроекономіки. Її цілі і завдання

Предмет макроекономіки.

Макроекономіка входить в систему економічних наук; складова частина
економічної теорії.

Специфіка:

1. Макроекономіка вивчає закономірності функціонування народного
господарства в цілому.

2. Макроекономіка вивчає загальнонаціональне полягання економічних
відносин у виробництві, розподілі .

3. Макроекономіка систематизує знання, які стосуються економіки в
цілому.

Макроекономічні моделі – інструмент макроекономіки.

Позитивна макроекономіка має на меті пояснення сутності економічних
процесів і явищ, що відбуваються, і вироблення рекомендацій з
економічної політики на основі аналізу реальних економічних параметрів.
Тобто позитивна макроекономіка має справу з аналізом економічних фактів
і ставить за мету побудову економічних моделей, вільних від суб’єктивних
суджень.

Наприклад, типове позитивне судження: “доходи державного бюджету
знаходяться в прямій залежності від ставки прибуткового податку”.

Нормативна макроекономіка виражає світоглядні, ідеологічні принципи,
постулати і настанови економічної поведінки, які служать основою для
оцінки бажаності тих або інших результатів економічної діяльності. Тобто
нормативна макроекономіка являє собою сукупність суб’єктивних суджень
про те, як повинна функціонувати економіка. Так, наприклад, твердження
типу “бідні не повинні сплачувати податки”, “оподатковування повинно
будуватися за прогресивною шкалою” є нормативними.

Позитивні і нормативні судження в макроекономіці достатньо тісно
взаємозалежні. З одного боку, позитивна теорія є основою для вибору
основних нормативних тверджень, з іншого боку – нормативні постулати за
певних умов можуть послужити основою для створення нової або спеціальної
макроекономічної концепції. Крім того, у макроекономіці, у силу
специфіки її предмета, позитивний аналіз найчастіше будується на
суб’єктивних оцінках вихідних постулатів економічного розвитку і
поведінки економічних суб’єктів.

2 Макроекономічні показники та їх вимір-я.

Основні макроекономічні показники і способи їх вимірювання

Система національних рахунків є сукупністю статистичних макроекономічних
показників, що характеризують величину сукупного продукту (випуску) і
сукупного доходу, що дозволяють оцінити стан національної економіки.

СНС містить три основні

показники сукупного випуску (об’єму виробництва):

1) валовий внутрішній продукт (ВВП);

2) валовий національний продукт (ВНП);

3) чистий внутрішній продукт (ЧВП)

три показники сукупного доходу:

1) національний дохід (НД);

2) особистий дохід (ОД);

3) особистий дохід, що розташовується (РОД).

Основні макроекономічні показники.

Нац. рахівництво предст-ет с-му макроек. показ-лей, кіт. відображають
реальний стан макроек-ки, і дозволяє їх рег-вать.

Основні макроекономічні показники, що характеризують динаміку розвитку
макроек-ки: ВНП, ВВП, ЧНП, НД, РОД.

Способи вимірювання макроекономічних показників і їх взаємозв’язок.

ВНП – ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених в економіці
країни за рік, при цьому враховується V кінцевих товарів і послуг,
проведених підприємством даної країни.

ВВП – враховує вартість кінцевих товарів і послуг за рік усередині
країни, поза залежністю того, хто їх проводить: національні підприємства
або іноземні з використанням національних чинників виробництва.

ЧНП = ВНП – амортизація

НД – сукупність зароблених доходів, отриманих при виробництві ВНП в
даному році.

НД = ЧНП – чистий непрямий податок

Чистий непрямий податок = непрямий податок – субсидії підприємствам і
фірмам

ОД = НД – внески на соціальні потреби – нерозподілений прибуток фірм і
підприємств – податки на прибуток + сума трансфертних платежів

Трансферт – операція за уявленням товарів і послуг в односторонньому
порядку, тобто не супроводжувана рухом активів товарів і послуг у
зворотному напрямі (пенсії, стипендії і т.

РОД = ОД – індивідуальні податки

Способи розрахунку ВНП

1. По витратах (метод кінцевого використання)

ВНП = C + I + G + Xn

Відмінність між C і I і G і Xn базується на відмінності покупців, а не
на товарах, що купуються, і послугах.

2. За доданою вартістю (виробничий)

Підсумовуються вартості, додані на кожному етапі виробництва кінцевого
продукту. Додана вартість – різниця між вартістю продукту, проведеного
фірмою, і проміжним споживанням.

3. По доходах (розподільний)

Підсумовуються всі види доходів, які отримали виробники товарів і
послуг, включаючи амортизацію і чисті непрямі податки.

Номінальний ВНП розраховується в цінах поточного періоду.

Реальний ВНП – в зіставлених (постійних) цінах.

Реальний ВНП – можна розрахувати, скоректувавши номінальний ВНП на
індекс цін (ІЦ).

Способы расчёта ВНП

По расходам (метод конечного использования)

ВНП = C + I + G + Xn

Различие между C и I и G и Xn базируется на различии покупателей, а не
на покупаемых товарах и услугах.

Способы измерения ВВП. Для расчета ВВП может быть использовано три
метода:

по расходам (метод конечного использования);

по доходам (распределительный метод);

по добавленной стоимости (производственный метод).

ВВП по расходам = потребительские расходы (С) + валовые инвестиционные
расходы (I gross) + государственные
закупки (G) + чистый экспорт (Xn)

ВВП по доходам = заработная плата + арендная плата + процентные платежи
+ доходы собственников + прибыль корпораций + косвенные налоги +
амортизация + чистый доход иностранных факторов

ВНП=ВВП+ЧФД

ВНП=ВВП-ЧДИФ

3 роль ціну показниках та ном і реал ВНП, дефлятор

НОМІНАЛЬНИЙ ВНП — об’єм товарів і послуг, вироблюваних в країні за
певний період часу, обчислений в грошовому виразі в поточних ринкових
цінах. Чисельно рівний твору реального валового національного продукту
на дефлятор (індекс зростання цін).

Номінальний ВВП – це ВВП, розрахований в поточних цінах, в цінах даного
року. На величину номінального ВВП роблять вплив два чинники:

1) зміна реального об’єму виробництва;

2) зміна рівня цін.

Реальний ВВП – це ВВП, зміряний в зіставних (незмінних) цінах, в цінах
базового року. При цьому, базовим роком може бути вибраний будь-який
рік, хронологічно як раніше, так і пізніше поточного. Останнє
використовується для історичних порівнянь

Реальний ВВП = Номінальний ВВП / Загальний рівень цін

Загальний рівень цін – це агрегований показник. Він розраховується як
індекс цін.

• Індекс споживчих цін (ІПЦ) розраховується на основі вартості ринкової

споживчої корзини, яка включає набір товарів і послуг, споживаних
типовою міською сім’єю протягом року. (У розвинених країнах споживча
корзина включає 300-400 видів споживчих товарів і послуг).

• Індекс цін виробників (ІЦП) розраховується як вартість корзини товарів
виробничого призначення (проміжній продукції) і включає, наприклад, в
США 3200 найменувань.

• Дефлятор ВВП, що розраховується на основі вартості корзини кінцевих
товарів і послуг, вироблених в економіці протягом року, статистично
виступає як індекс Пааше, тобто індекс з вагами (об’ємами) поточного
року, оскільки ВВП розраховується щороку.

4 ЕКОНОМІЧНИЙ ЦИКЛ

ЕКОНОМІЧНИЙ ЦИКЛ — підйоми, що періодично повторюються впродовж ряду
років, і спади в економіці. Э.Ц. складається з декількох фаз: під’йом,
криза, депресія, пожвавлення. Розрізняють довгі цикли, що повторюються
через 20—25 років і короткі цикли що повторюються через 5—10 років

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі (малі) – коливання
ділової активності 3-4 роки; середні – коливання ділової активності 7-11
років та великі (довгі хвилі) – з періодичністю 40-60 рр.

Короткі (малі) цикли пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому
ринку. Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються у
сфері грошових відносин.Малі цикли розмежовуються грошовими кризами.

Середні цикли (промислові цикли) пов’язані зі зміною попиту на засоби
виробництва.

Матеріальною основою періодичності середніх циклів є необхідність
оновлення основного капіталу. Великі цикли

Матеріальною основою великого циклу є зміна базових технологій і
поколінь машин (стрибок у лінії технічного прогресу), оновлення об’єктів
інфраструктури.

Великі цикли (хвилі) мають дві фази.

5 економ цикли та коливання ділової активності.

Економічний (або діловий) цикл (business cycle) є періодичними спадами і
підйомами в економіці, коливання ділової активності. Ці коливання
нерегулярні і непередбачувані, тому термін «цикл» достатньо умовний.
Виділяють дві екстремальні

точки циклу: • точку піку (peak),соответствующую максимуму ділової
активності;

•точку дна (trough), яка відповідає мінімуму ділової активності
(максимальному спаду)

Цикл зазвичай ділиться на дві фази (рис.4-2 (а)):

•спад або рецесію (recession), яка триває від піку до дна. Особливо
тривалий і глибокий спад носить назва депресії (depression). Не
випадково криза 1929-1933 отримав назву Великої депресії.

•під’їм або пожвавлення (recovery), яке продовжується від дна до піку.

Основною причиною економічних циклів виступає невідповідність між
сукупним попитом і сукупною пропозицією, між сукупними витратами і
сукупним об’ємом виробництва. Тому циклічний характер розвитку економіки
може бути пояснений: або зміною сукупного попиту при незмінній величині
сукупної пропозиції (зростання сукупних витрат веде до підйому, їх
скорочення обумовлює рецесію); або зміною сукупної пропозиції при
незмінній величині сукупного попиту (скорочення сукупної пропозиції
означає спад в економіці, його зростання – під’їм).

6 сукуп попит Крива попиту Цінові фактори впливу на попит.

Сукупний попит (AD) – це реальний обсяг національного виробництва, який
суб’єкти економічної системи готові придбати при будь-якому рівні цін.

Структура сукупного попиту

Споживчий попит (С) – платоспроможний попит домогосподарств на споживчі
товари.

Інвестиційний попит (І) – попит підприємців на засоби виробництва для
відновлення зношенного капіталу і збільшення реального.

Попит держави (G) на товари та послуги для виробництва суспільних благ і
державних інвестицій.

Попит закордону (NE) на блага певної країни, який залежить від
співвідношення цін на вітчизняні та зарубіжні товари, та обмінного курсу
національної валюти, тобто, від реальних умов обміну.

AD = C + I + G + NE

Нахил кривої AD визначається залежністю

де – рівень цін, – обсяг національного виробництва,

– грошова маса,

– швидкість обігу грошової одиниці.

Сукупний попит визначається кривою AD, що показує обернено пропорційну
залежність між рівнем цін та обсягом національного виробництва.I.
Цінові:

· Ефект процентної ставки;

· Ефект багатства або касових залишків;

· Ефект імпортних закупок.

7 нецінові фактори впливу на попит

Неціновими факторами називаються причини підвищення або зниження рівня
середніх витрат виробництва, не пов’язані із зміною обсягів випуску.

Вплив недійових факторів на сукупну пропозицію залежить в того, до якого
типу змінних — pеальних чи номінальних — вони належать.

Реальні змінні, які чинять на сукупну пропозицію короткочасний вплі
практично не впливають на обсяг довгострокової сукупної пропозиції.

Втім, номінальні змінні впливають на обсяг потенційного випуску лише на
досконалих ринках, де виконуються умови класичної дихотомії і принаймні
в довгостроковому періоді ціни та заробітна плата є абсолютно гнучкими
не лише в бік підвищені але і в напрямку зниження.

Нецінові:

· Зміни в споживчих витратах:

a) добробут населення;

b) очікування споживача;

c) заборгованість споживача;

d) податки. · Зміни в інвестиційних витратах:

a) процентні ставки;

b) очікувані прибутки від інвестицій;

c) податки з підприємств;

d) технології;

e) надлишкові потужності.

· Зміни в державних витратах на товари та послуги;

· Зміни у витратах на чистий експорт:

a) національний дохід закордоном;

b) валютні курси;

c) політичні рішення.

8 сукупна пропозиція

Сукупна пропозиція (AS) – реальний обсяг національного виробництва при
кожному можливому рівні цін.

Сукупна пропозиція виражається кривою AS, що показує прямопропорційну
залежність між обсягом національного виробництва та рівнем цін.

В короткостроковому періоді крива AS поділяється на три відрізки:

Кейнсіанський або горизонтальний;

Проміжний;

Класичний або вертикальний.

В довгостроковому періоді крива AS має вигляд вертикальної прямої, що
визначає потенційний рівень випуску продукції.

10 вплив цін на рівноважний ВНП на всіх відрізках кривої

Горизонтальний відрізок свідчить про тс, що економіка перебуває в стані
глибокого спаду, або депресії, і що не використовується велика кількість
машин, устаткування і робочої сили. Ці невикористані ресурси можна
привести в дію і при цьому не чинити або майже не чинити ніякого тиску
на рівень цін. Коли на цьому відрізкові обсяг національного продукту
починає збільшуватися, то ні дефіцит, ні слабина у виробництві, що
можуть сприяти підвищенню цін, не виникають.

Вертикальний, або класичний, відрізок характеризується тим, що економіка
досягла повного, або природного, рівня безробіття за даного обсягу
виробництва Об2. Вона перебуває в такій точці кривої своїх виробничих
можливостей, коли неможливо швидко домогтися дальшого збільшення обсягу
виробництва. Цс означає, що будь-яке підвищення цін не приведе до
збільшення його реального обсягу, оскільки економіка вже працює на повну
потужність.

Третій, висхідний, або проміжний, відрізок кривої сукупної пропозиції
характеризується тим, що із розширенням виробництва, коли воно
працюватиме на повну потужність, деяким фірмам доведеться
використовувати старіше і менш ефективне устаткування. Тому на цьому
відрізкові збільшення реального обсягу національного продукту
супроводжується зростанням цін.

16. Інвестиції

Інвестиції є найбільш мінливим компонентом су¬купних витрат. Фактори,
які впливають на мінливість інвестицій:

• тривалість строку служби інвестиційних товарів. Тому закупки нових
інвестиційних товарів можуть бути від¬кладені, що зменшить інвестиції.
Оптимістичні прогнози можуть вплинути на прийняття рішення про
модернізацію, нове будівництво, що приведе до зростання інве¬стицій;

• нерегулярність інновацій. Значні нововведення вини¬кають нерегулярно,
це, в свою чергу, впливає на мінли¬вість інвестицій;

• поточні прибутки є дуже мінливими. Підприємства інвестують лише тоді,
коли відчувають, що інвестування буде прибутковим. Між тим поточний
прибуток дуже часто змінюється, тому й інвестиційні стимули мінливі.
Крім того, прибуток є основним джерелом інвестицій, а значить його
нестабільність посилює мінливість інвестицій;

• мінливість очікування. За умов тривалого строку служ¬би основного
капіталу прийняття інвестиційних рішень здійснюється, виходячи з
очікуваного чистого прибутку. Фірми прогнозують умови інвестування,
переглядають деякі події, що можуть привести до значних змін умов
підприємництва в майбутньому.

19 витрати-випуск

Метод «видатки-випуск» є кейнс. моделлю тов. ринку. В основі цього
методу – тотожність сукупних видатків(СуВ) – видатки, які плануються
всіма покупцями для задоволення своїх платоспроможних потреб, і ВВП, що
можна виразити:

СуВ = споживчі витрати(СВ)+валові інвестиції(ВІ)=ВВП.

Співвідношення між СуВ і ВВП – це співвідношення між планами покупців і
продавців, які, як правило не збігаються і при цьому виникають
незаплановані зміни в тов. запасах. Коли СуВ(ВВП, виникає
перевиробництво з незапланованим збільш. тов. запасів. Коли СуВ(ВВП –
недовиробництво з незапланованим зниж. тов. запасів. Незаплановані зміни
в тов. запасах порушують інвест. Плани підпрємств, тому виділяють: а)
заплановані інвест. – витрати на інвест. тов., які відповід. уявленням
підпрємств про очікувані зміни у сукупному попиту(Спо) на вироблені тов.
та послуги. б) незаплановані інвест. – витрати., які підпрємства змішені
здійснювати в товарні запаси. Ці інвест. виконують балансуючу роль в
економіці. ( СуВ+-ВІн=ВВП, де +-ВІн – незаплановані інвест. в товарні
запаси, СуВ+-ВІн – фактичні СуВф. З цієї формули ( незалежно від стану
екон., СуВф завжди = ВВП.

20 вилучення ін’єкції

В основі методу “Вилучення- ін”єкції” лежить та обставина, що в економ.
кругообігу постійно мають місце вилучення (зменшення видатків) або
ін”єкції ( збільшення видатків ). Вилучення відбуваються у формі
заощаджень, податків, імпорту. Ін”єкції здійснюються в формі інвестицій,
депж. закупок, експорту.Економ. рівновага існуватиме лише за умов, якщо
вилучення = ін”єкціям. У спрощеному варіанті, яким є приватна ек-ка
закритого типу, вилучення відбуваються лише у формі заощаджень, а
ін”єкції—у ф-мі інвестицій.За цих умов модель економ. рівноваги виглядає
так: S=I, де S-заощадж.; I -заплановані інвестиції.

Факт. Інвестицї, як правило, відхиляються від запланованихна величину
незапланованих інвест-й =І ( І(. Отже, S = I ( І(. Це положення завжди
кореспондується з методом “видатки – випуск”, за яким факт. сук.
видатки=ВВП за рахунок незаплановані інвест-й. Незаплановані
інвест-ї—такі, які підпр-ва змушені вкладати в товарні запаси

37

Боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення державного
боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов’язане з
виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.

Існує три концепції регулювання державного бюджету.

Збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що державні
витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року.

Збалансування бюджету на циклічній основі.. Згідно з цією концепцією
бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економічного
циклу……

40 процентна ставка і грошовий ринок.

ПРОЦЕНТНА СТАВКА — норма прибутковості фінансово-кредитних операцій;
відношення суми відсотків, що виплачуються за фіксований відрізок часу
(місяць, рік), до величини позики. В умовах інфляції П.С. збільшується,
оскільки включає повністю або частково очікуваний рівень інфляції.

Існує декілька видів П.С.: декурсивна ставка — норма прибутковості,
обчислена по відношенню до початкової суми кредиту. Дохід на відсоток
виплачується в кінці періоду одночасно з виплатою, суми кредиту;
оптісипативна ставка — норма прибутковості, визначувана по відношенню до
кінцевої суми довга.

Дохід на відсоток виплачується на початку періоду, у момент надання
кредиту; дійсна (ефективна) ставка визначає ту норму прибутковості, яка
відповідає отриманню доходу на відсоток один раз в рік; номінальна
ставка визначає дохід на відсоток при нарощуванні його кратне число
разів на рік; «сила зростання» визначає той же дохід при припущенні, що
періоди нарощування доходу на відсоток (число разів зростання) прагнуть
до нескінченності; плаваюча, розмір якої не фіксується на важ термін
кредиту.

Грошовий ринок— сукупність однорідних національних кредитних і
депозитних ринків, де центральний банк, комерційні банки і фінансові
інститути здійснюють операції по короткострокових цінних паперах,
частина ринку позикових капіталів, на якому здійснюються короткострокові
депозитний-позикові операції, обслуговуючі головним чином рух оборотного
капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і
приватних осіб. Інструменти операцій Д.Р. — казначейські і комерційні
векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Агентами Д.Р. є в
основному банки, брокерські і ділерські фірми, інші фінансово-кредитні
установи, що беруть участь в купівлі-продажі кредитних грошей, валюти,
цінних паперів.

41 кред ринок та роль банків у створенні податкових грошей.

кредитний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються
взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в
фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати
необхідні кошти на певних умовах;

Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позичальниками з
приводу позики в товарній або грошовій формі. Суб’єктами кредитного
ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки,
держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи
(громадяни).

Створення ринкової економіки вимагає переходу до економічних методів
управління. Їх важливою складовою є фінансово-кредитні важелі. Ринкова
модель економіки передбачає створення розвинутих фінансових ринків.
Значно посилюється роль банків, що потребує зміцнення банківської
системи та створення ефективного механізму грошово-кредитного
регулювання. Узгоджене проведення грошово-кредитної та податкової
політик робить ще більш ефективним їх використання як регуляторів у
реалізації економічної політики.

42 грош мультиплікатор

Грошовий мультиплікатор – коефіцієнт( який відображає на скільки одиниць
змінюється грошова маса за зміни грошової бази на одиницю(

У цій формулі вираз (1+Кт)\(Рк+Кт)—це грошовий мультиплікатор, який
враховує два канали вилучень: у формі готівки та банківських резервів:
Мг =(1+Кт)/(Рн+Кт).

Грошовий мультиплікатор показує на скільки грошових одиниць змінюється
грошова пропозиція за зміни грошової бази на одну грошову одиницю. коли
вилучення грошей у формі готівки відсутні, тобто КГ = 0, то грошовий
мультиплікатор дорівнює депозитному.

Грошовий мультиплікатор залежить від політики Національного банку тією
мірою, в якій Національний банк контролює резервну норму, а також від
рішень власників грошових коштів, які впливають на коефіцієнт готівки.
Національний банк може лише прогнозувати поведінку вкладників стосовно
коефіцієнта готівки.

43 Грош-кред регу-я ек-ки,Дисконтна політика зміни норми обовязкових
резервів.

Грош-кред регу-я ек-ки проведення державою і її органами заходів впливу
щодо функціонування грошової і фінансової кредитної системи, грошового
обігу і кредиту з метою забезпечення ефективного розвитку економіки,
виконання програм соціального розвитку, фінансової стабільності,
ефективного використання кредитних ресурсів.

Основою розвитку й стабільного функціонування економіки є наявність
гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання макроекономічних
процесів.

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в
рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на
досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, єдині у переважній
більшості країн :

забезпечення високого рівня зайнятості робочої сили;

стабілзація цін і, відповідно, вартості грошей;

постійний економічний ріст;

врівноважений платіжний баланс та підтримання стабільності валютного
курсу.

Основним об”єктом грошово-кредитного регулювання зі сторони центрального
банку виступає сукупна грошова маса, від величини якої залежить динаміка
основних показників розвитку економіки.

Усі функції центрального банку перебувають у тісному взаємозв”язку між
собою. Так, кредитування держави й комерційних банків дозволяє досягнути
окремих цілей грошово-кредитної політики.

Диско?нтна полі?тика — облікова грошово-кредитна політика, підвищення
або зниження облікових ставок процента за кредит з метою регулювання
попиту і пропозиції на позичковий капітал.

Зміна норм обовcязкових резервів являє собою регулювання ресурсів
комерційних банків, які вони зобовcязані зберігати в центральному банку.
Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному процентному
відношенні до величини депозитів банку.

Центральний банк періодично змінює норму обовcязкових резервів залежно
від ситуації на ринку і типу політики, що ним проводиться. При
рестрикційній політиці центральний банк підвищує норми резервування, що
відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки
можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що в результаті
призводить до скорочення грошової маси в обігу та зростання процентів за
банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає
зниження норм обовcязкових резервів, у результаті чого більша частина
ресурсів залишається у розпорядженні комерційних банків, що сприяє
збільшенню обсягів кредитних вкладень в економіку .

Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним
банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків.
Основними видами цінних паперів, з якими проводяться операції на
відкритому ринку, є: казначейські векселі, безпроцентні казначейські
зобовcязання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади,
облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а
також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найбільш
часто центральні банки використовують державні боргові зобовcязання.

44 Інфляція, суть та показникиІнфляція відноситься до основних
індикаторів, які характеризують макроекономічну нестабільність. Вона
характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення
певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного доходу.

Інфляція — це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до
випуску товарів та послуг. Інфляцію можна поділити на три види: помірну
(повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).

Помірна (повзуча) інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін складає
не більше 10 %. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей
в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін,
що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється
десятками або сотнями відсотків. На цій стадії значно посилюються ек-ні
суперечності та соц-не напруження в сусп-ві. Окремі групи ек-них
суб’єктів добиваються різкого підвищення цін, що змушує й інших
посилювати свої економічні й соціальні вимоги.

Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється тисячами
відсотків. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати
свої функції. Вони відіграють дедалі меншу роль в економіці, порушуються
фі-вий та кред-ний механізми, починають розвиватися стихійні процеси в
ек-ці та ін.

U

r

U

/eeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeee

oooooooooooooooooooooooooooo

Z

3o4th5L6t6aeaeaeUUIIA????????????

Z

&

F

Z

M MEQEQIQIQ?QOQOQOeQOQ////e//////////////eeeeeeee

Z

Z

h’h”h–h?h?hoooiiiaaaaaaaaaaaaaaaaaaaa

Z

&

Z

Z

||0|o}^~oooooooooooooooooooooooessss

Z

oeeeeeesseeeeC?FFFF

&

&

Z

Z

Z

?!?F3/4§A§A§Ae§AE§E§E§I§I§?§O§O§Oe§O§U§Ue§TH§a§a§ae§ae§e§e§i§/cUUUUUUUUU
UUUUUUUUUUUUUU

?$©b?V¬¶®?®?®1/4®3/4®A®A®Ae®AE®E®E®I®I®?®O®O®Oe®O®U®Ue®TH®oeesssssseeeee
eeeeeeeeeeeeeee

Z

Z

Z

Z

CJaJ)упроводжується падінням вир-ва. Таке явище дістало назву
стагфляція. Отже, стагфляція виникає тоді, коли одночасно зростають ціни
і скороч-ся вир-во.

Очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в ек-ці або
заходами, запланов. держ. Тому вона очікується і може бути врахована
заздалегідь.

Неочікуваиа інфляція є результатом непередбачених змін в ек-ці,
наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному По та сукупній Пр.

45.типи інф-ї, інф-я попиту

Інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зрост.внаслідок випереджаючого
зростання сукупн.попиту стосовно сукупн.пропозиції. Таке
зрост.сукупн.попиту може бути викликане збільшенням пропозиції грошей,
держ.витрат, а також ін вест.витрат та ін. Інфляція витрат, як правило,
супрводж.падінням вир-ва. Таке явище дістало назву стагфляції. Отже,
стагфляція виник.тоді, коли одночасно зрост.ціни і скороч.вир-во. У
залежності від можливості передбачити зрост.цін розрізн.очікувану і
неочікувану інфляцію.

Це інфляція, яка викликається перевищенням попиту над пропозицією
товарів і послуг, що веде до зростання цін.

46 Інфляція витрат

Помірна (повзуча) інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін складає
не більше 10 %. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей
в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін,
що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється
десятками або сотнями відсотків. На цій стадії значно посилюються ек-ні
суперечності та соц-не напруження в сусп-ві. Окремі групи ек-них
суб’єктів добиваються різкого підвищення цін, що змушує й інших
посилювати свої економічні й соціальні вимоги.

Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється тисячами
відсотків. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати
свої функції. Вони відіграють дедалі меншу роль в економіці, порушуються
фі-вий та кред-ний механізми, починають розвиватися стихійні процеси в
ек-ці та ін.

Інфляція витрат – супроводжується падінням вир-ва. Таке явище дістало
назву стагфляція. Отже, стагфляція виникає тоді, коли одночасно
зростають ціни і скороч-ся вир-во.

Очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в ек-ці або
заходами, запланов. держ. Тому вона очікується і може бути врахована
заздалегідь.

Неочікуваиа інфляція є результатом непередбачених змін в ек-ці,
наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному По та сукупній Пр.

Це інфляція, що проявляється у підвищенні цін на ресурси, фактори
виробництва, внаслідок чого зростають витрати виробництва та обігу, а з
ними і ціни на ви-готовлену продукцію.

Інфляція витрат – інфляція( яка викликається збільшенням середніх витрат
на виробництво продукції.

47 Антиінфляці?йна полі?тика

Антиінфляці?йна полі?тика — комплекс взаємопов’язаних заходів і важелів
держави й центрального банку країни з метою запобігання високим темпам
інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності
економічної системи рівні.

Антиінфляційна політика нараховує багатий асортимент самих різних
грошово-кредитних, бюджетних заходів, податкових заходів, програм
стабілізації і дій по регулюванню і розподілу прибутків.

Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три
загальних підходи. У рамках першого (що пропонується прихильниками
сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика –
маневрування державними витратами і податками з метою впливу на
платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати і підвищує податки.
У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції.

Другий підхід: прихильники цього підходу вважають, що держава повинна
провести дефляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту,
оскільки стимулювання економічного зростання і штучна підтримка
зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати
контролю над інфляцією.

У 60х рр. країни проводили так звану політику цін і прибутків, головна
задача якої по суті зводиться до обмеження заробітної плати – третій
метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову
стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.

48 Інфляція та перерозподіл доходів.

Інфляція руйнівна для ринкової економіки. Оскільки вона виражається в
загальному підвищенні рівня всіх цін, все це має ряд негативних
наслідків

Насамперед знецінюються гроші. Порушуються сталі пропорції між цінами
товарів. Продавцю і покупцю стає усе складніше прийняти оптимальне
економічне рішення. Ще путужніше дати економічний прогноз і
довгострокові розрахунки. Виникає ризик при великому інвестуванні.
Захист від такого ризику вбачається в збільшенні розмірів прибутку і
відсотків, що веде до ще більшого росту цін. Тому підприємці більше
орієнтуються на короткострокові рішення (в основному спекулятивній
спрямованості). Відбувається також перерозподіл доходів, тому що ті, хто
має фіксовану зарплату, нічим не захищені від інфляційного росту цін.
Знецінюються і грошові заощадження населення. Стає невигідним кредит.

49 ринок праці й безробіття, зайнятість, повна з-тість.

Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із
купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є
сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу.
Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати.

Висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні
додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький
рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць

Отже, ринок праці — це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від
моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.

Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище.
Водночас безробіття — це економічна категорія, яка відбиває економічні
відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Може виступати в таких видах: фрикційне, структурне, інституціональне,
циклічне, добровільне.

Причини б:

-застосу-я НТП у вир-ві(Маркс)

-Кваліфікація вища за кільстістьробітників некваліфікованих(Пігу).

Зайнятість населення -являє собою діяльність частини населення щодо
створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому
полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш
узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень
економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва.
Зайнятість об’єднує виробництво і споживання, а її структура визначає
характер їхніх взаємозв’язків. Види:

-неповна

-Явна неповна

-Прихована неповна

-Часткова зайнятість

-Первинна зайнятість тощо

-Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня,
сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону
розмірах.

Час показав, що таку “повну” зайнятість забезпечити неможливо, бо існує
фрикційне та структурне безробіття, які є неминучими. Тому останнім
часом повну зайнятість визначають як зайнятість, при якій оплачувану
роботу мають менш як 100% працездатних. Тобто при повній зайнятості
рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного та структурного безробіття.
Таке безробіття називається природним (нормальним).

50 безроб-я, види,Закон Оукена

Безробіття в ринковій економіці – це стан ринку робочої сили за умов,
коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має
циклічний характер.

Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище.
Водночас безробіття — це економічна категорія, яка відбиває економічні
відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Може виступати в таких видах: фрикційне(пов’язане з кадровими
проблемами), структурне(пов-е зі зміною певної структури),
інституціональне(п-не з роботою держ. інститутів), циклічне( в
залежності зміни кон’юнктури ), добровільне.

Причини б:

-застосу-я НТП у вир-ві(Маркс)

-Кваліфікація вища за кільстістьробітників некваліфікованих(Пігу).

Безробіття вважається важливим стимулятором активності працюючого
населення, а з другого-великим суспільним лихом.

Рівень б-ття розрах за фолм-ю: рівень безр-тя=(к-ть безроб-них/к-ть
працездатних)* 100%

Різноманітність типів безробіття дуже ускладнює завдання його
скорочення. Оскільки єдиних “ліків від безробіття” бути не може, то для
вирішення цієї проблеми доводиться використовувати різні методи, заходи
як на рівні держави, так і на рівні підприємств.

ЗАКОН ОУКЕНА — закон, відповідно до якого при невеликому щорічному
зростанні реального ВНП (що не перевищує 2,5 %) рівень безробіття
зберігається практично постійним, а при глибшій зміні ВНП 2 % його змін
породжують зрушення безробіття у зворотний бік на 1 %.

51 Державне регулювання зайнятості населення має грунтуватися на:

• забезпеченні соціального партнерства суб’єктів ринку праці, тобто
створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього
походження, соціального і майнового стану, расової і національної
належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії,
реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх
здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів
та суспільних потреб;

• сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю,
створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

• добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери
діяльності й робочого місця;

• гласності на основі всебічного інформування населення про наявність
вакантних робочих місць;

• дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості вселення;

• підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які поребують
соціального захисту;

• забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості
населення та відтворення робочих місць;

• певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих Місць і
професії, гарантії одержання доходів. .Залежно від стану економіки та
ринку праці передбачається Дійснення активних та пасивних заходів
регулювання зайнятості.

До активних заходів належать:

• створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації
економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього,
створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості
населення тощо;

• профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

• організація громадських робіт;

• посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

• розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв’язку з безробіттям і
надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Крива Філіпса (Phillips curve) – графік залежності між середнім рівнем
інфляції в країні і рівнем безробіття. Згідно з кривою Філіпса з ростом
безробіття інфляція зменшується.

А. Філіпс. Уважно вивчивши дані щодо безробіття і номінальної заробітної
плати у Великобританії за 1861-1957 рр., він виявив нелінійну залежність
між динамікою номінальної зар/плати і рівнем безробіття. Якщо
припустити, що існує однакове співвідношення між темпами змін заробітної
плати і цін, то модель Філіпса може бути перетворена в співвідношення
між безробіттям і темпами зміни рівня цін як важливого параметра
інфляції.

Крива Філіпса графічно зображує вибір між інфляцією та безробіттям і
вказує на обернено пропорційну залежність динаміки їх показників: чим
вищий рівень безробіття, тим менший приріст номінальної заробітної
плати, і навпаки .

52 Економ нерівність Крива Лоренса (вимірювання нерівностей)

Економ нерівність- визначається відмінністю форм і рівнів розвитку
виробничих відносин та виробничих сил у різних країнах світу. У
сучасному свті збільшується розрив у рівні життя, у можливості
отримання сучасних знань та використанні інформаційних технологій між
розвиненими країнами й рештою світу, між різними верствами населення
всередині країн – багатими і бідними, молодими і людьми похилого віку,
здоровими, порівняно з інвалідами, тощо. Це явище відоме як розрив,
розподіл чи нерівність (Divide).

Крива Лоренса

графічне уявлення про соціальну і територіальну справедливість.
Будується по коефіцієнту переваги (К), який показує співвідношення
частки соціальних груп населення в національному доході з їх часткою в
загальному населенні. Якщо До більше 1, то добробут даної соціальної
групи вище середнього по країні рівня, якщо До менше 1 нижче середнього.

ЦЕ крива, що показує, яку частину сукупного грошового доходу країни
отримує кожна частка низкодохідних і високодохідних сімей, тобто
відображає у відсотках розподіл доходу між сім’ями з різним достатком.
Крива Лоренца наочно показує, наскільки фактичний розподіл доходів між
різними сім’ями відрізняється від рівномірного розподілу.

53 ІНДЕКС РІВНЯ ЖиттяДержавна с-ма соц зах насел-я.

ІНДЕКС РІВНЯ ЖИТТЯ — індекс, що характеризує зміну рівня реальних
доходів населення, його певних груп, визначуваний з урахуванням зміни як
грошових доходів населення, так і цін на споживчі товари і послуги для
населення.

Система соціального захисту в Україні включає :

-пенсії (ПФ, ФСС);

-допомога по безробіттю (ФЗ);

-система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні
дитини (ФСС, ПФ).

Соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС

Універсальні системи

-програма допомоги сім‘ям із дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ);

-державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ);

-допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ);

-державна система охорони здоров‘я (МБ, ДБ, ЧФ);

-державна система освіти(МБ, ДБ).

Система соціального захисту населення складається з :

Соціального страхування

Соціальної допомоги

Соціальних гарантій

Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в
Україні включає у себе :

пенсійну систему

соціальне страхування на випадок безробіття

соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

соціальне страхування від нещасних випадків

Державні соціальні гарантії – встановленні законами мінімальні розміри
оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної
допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні
законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового
мінімуму

55міжнародна торгівля Фритредерство Протекціонізм

Міжнародна торгівля у широкому розумінні охоплює всяку обмінну
діяльність, як товарами, так і іншими продуктами людської праці.

Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Якщо
на національному ринку рух товарів обумовлюється більше економічними
факторами і державною політикою, то на світовому ринку суттєвий вплив на
міжнародну торгівлю має зовнішньоекономічна політика окремих держав чи
їх груп.

ФРИТРЕДЕРСТВО (англійське free trade – вільна торгівля), напрям в
економічній теорії і економічній політиці. На відміну від
протекціонізму, засновано на принципах свободи торгівлі і невтручання
держави в приватнопідприємницьку діяльність. Виникло у Великобританії в
останній третині 18 в. у зв’язку з промисловим переворотом, що почався.

Протекціонізм – це зовнішньоторговельна

політика держави, спрямована на захист

національної економіки від іноземної

конкуренції та на використання економічної

слабкості торгових партнерів з метою освоєння

їхніх ринків збуту та забезпечення закупівель

дешевої сировини та енергоносіїв.

56 Валютний курс і вал-й ринок

Валютний (обмінний) курс – ціна грошової одиниці певної країни( виражена
в грошових одиницях іншої країни(

). При цьому частка кожного торгового партнера у валютному кошику
визначається часткою його у зовн.торгівлі з даною країною (Wі):

Залежно від урахування співвідношення нац.та іноземних цін на
предмет зовн.торгівлі валютний курс ділиться на номінальний курс (е) –
курс, який обчислюється через фактичну к-ть іноземної валюти. та
Реальний курс (еr) обчислюється як добуток номін.курсу на співвідношення
між нац.ціною товару (Pn) та його іноземною ціною (Рі) за формулою еr =
e*(Pn/Pi)

Особливим варіантом визначення номін.валют.курсу є концепція паритету
купівельної спроможності (ПКС). В її основі лежить закон єдиної ціни, за
яким ціна певного товару на всіх нац.ринках має бути однаковою, оскільки
різниця між ними усувається валютними курсами. Чим вища нац.ціна, тим
нижчий курс нац.валюти, і навпаки.. Всі чинники, що впливають на
валют.курс через попит і пропозицію на валют.ринку, відображаються через
зміни в платіжному балансі.

ВАЛЮТНІ РИНКИ — місця, де здійснюється торгівля золотом, засобами в
різних валютах. Як В.Р. виступають банки, що проводять покупку, продаж,
обмін іноземної валюти, чеків, векселів, перекладів, акредитивів.
Валютний ринок – це сектор грошового ринку, на якому здійснюється
купівля-продаж валютних цінностей. Ціною на цьому ринку є обмінний курс.
Попит і пропозиція на валютному ринку виступає у формі підкріпленого
платіжними засобами бажання купити та продати іноземну валюту, а також
бажання одержати чи надати валюту в позичку. Відповідно валютний ринок
поділяється на ринок реальної валюти та рийок валютних позичок. Крім
того, виділяють національний (внутрішній) валютний ринок, міжнародні
(регіональні) валютні ринки та світовий валютний ринок. Валютний ринок
відіграє надзвичайно важливу роль у розвитку міжнародних економічних
зв’язків, функціонуванні світової економіки та у державному регулюванні
монетарної сфери кожної окремої країни.

57 Закон Сея і критика його Кейнсом

ЗАКОН СЕЯ — закон, відповідно до якого реальний сукупний попит
автоматично поглинатиме важ об’єм продукції, проведений відповідно до
існуючої технології і ресурсів, в умовах економіки з гнучкими цінами.
Таким чином, згідно закону Сея попит і пропозиція завжди
врівноважуються, що, проте, не підтверджується реальною економічною
практикою.

Сей вважав, що вартість і багатство створюються витратами трьох
виробничих факторів – праці, землі і капіталу, які рівноправно беруть
участь у процесі виробництва, мають власну продуктивність, створюють
відповідну частку продукту і породжують відповідні доходи – заробітну
плату, ренту та прибуток.

Кейнс погоджувався з неокласиками, що ринковий механізм через цінові
сигнали сприяє підвищенню продуктивності праці і капіталу, скороченню
витрат виробництва і ефективному розподілу ресурсів. Однак, на відміну
від неокласиків, він дійшов висновку, що вирішення всіх найважливіших
проблем економіки, включаючи й проблему зайнятості, потрібно шукати не
на боці пропонування, а на боці сукупного попиту, який забезпечує
реалізацію виробленого продукту. Тому Кейнс не погодився з відомими
висновками Ж.Б.Сея, що пропонування автоматично створює свій власний
попит, і на перший план поставив проблему формування ефективного попиту
і його основних компонентів – споживчого та інвестиційного попиту.

58 Податкова система прямі та непрямі податки крива Лаффера

Податкова система – це сукупність податків, зборів, інших обов`язкових
платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у
встановленому законом порядку. Складається з прямих і непрямих податків.
Прямі встановлюються безпосередньо на дохід або власність платника
податків, непрямі включаються у вигляді надбавки до ціни товару і
сплачуються споживачем.

На думку економіста Артура Лаффера, за певних умов зменшення рівня
оподаткування до певної межі може викликати збільшення ВВП як податкової
бази і тим самим забезпечить навіть зростання податкових надходжень до
бюджету. Графічна модель отримала назву кривої Лаффера, яка відбиває
зв’язок між податковими ставками (ПоС) і податковими надходженнями (ПН).

Основна ідея Лаффера полягає в тому, що за умови зростання податкової
ставки від 0 до 100 % податкові надходження спочатку збільшуються від
нуля до певної макс величини (ПН2), а потім зменш-ся знову до нуля.
Згідно з кривою Лаффера, точка ПоС, відображає такий стан в ек-ці, коли
діючі податкові ставки є надмірними. Це означає, що вони стримують
ділову активність, т.б. не створюють необхідних стимулів для збільшення
ВВП як податкової бази до такого рівня, за яким податкові надходження
могли б досягти свого макс. значення.

Крім надмірної податкової ставки, тобто ПоС1 в інтервалі від 0 до 100 %
є також оптимальна податкова ставка, за якої забезпечується макс
величина податкових надходжень. На даному рис такою податковою ставкою є
ПоС2. Згідно з кривою Лаффера, якщо податкові ставки знизити до
оптимального рівня, то це викличе сприятливе для бюджету ек-не
зростання.

Отже, згідно з кривою Лаффера, якщо діючі податкові ставки є надмірними,
то їхнє оптимальне зниження дозволить збільшити вир-во за умов
незмінності або навіть зростання податкових надходжень. Але такий
подвійний ефект від зниження податкових ставок — це лише гіпотеза, певне
логічне припущення. Для перетворення цієї гіпотези в теорію потрібно
дістати відповідь на декілька принципових питань: як знайти ту точку на
кривій Лаффера, де знаходиться економіка в даний момент; як визначити
той оптимальний рівень податкових ставок, який здатний забезпечити
максимальну величину податкових надходжень.

Застосування кривої Лаффера на практиці є певним політичним ризиком, на
який політикам слід зважуватися лише за умов, якщо існують тверді
переконання, що діючі податкові ставки дійсно є надмірними і стримують
ділову активність.

59 Дефіцит держбюджетуАктивний та пасивний деф-тКонцепції деф-ту дБ

Бюджет.дефіцит – величина, на яку держ.закупки перевищують чисті
податки. Під час інфляц.зростання ефективною є стримуюча фіск. політика,
яка викликає скорочення бюджет.дефіциту або виникнення бюджету з
надлишком.

Активний дефіцит, і відповідно активна політика бюджетного дефіциту,
передбачає використання коштів, що перебувають в обігу, понад наявні
реальні джерела доходів у зв’язку з підвищенням граничних суспільно

необхідних витрат . При цьому акумульовані в бюджеті позикові кошти
спрямовуються насамперед у комерційну сферу з метою прискорення обороту
капіталу, стимулювання розвитку підприємництва, підвищення темпів
збільшення національного доходу.

Пасивний бюджетний дефіцит формується під впливом інфляційних процесів у
зв’язку з потребою підтримання стабільного функціонування соціальної
сфери. Причому виникає чітка закономірність: що вищі темпи інфляції, то
швидше збільшується державний борг, а грошова емісія стає основним
джерелом покриття витрат бюджету.

Стан держбюджету визн. за допомогою бюджетного сальдо (BS): BS=T-G.
Існує фактичне, потенційне і циклічне бюджетне сальдо. Розрізняють три
концепції збалансування держбюджету: 1)на щорічній основі (держ.витрати
повинні вирівнюватись з доходами в межах року);

2)на цикл.основі (бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах
екон.циклу);

3)концепція функціональних фінансів (бюджетна ф-ція фіск.політики
повинна бути підпорядкована стабілізаційній).

Держава передбачає три джерела дефіцитного фінансування:

1) вн.позички. В цьому випадку уряд продає держ.цінні папери, і за
рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг;

2) зовн.позички;

3) грош.кредитна емісія (Нацбанк випускає нові гроші, які не забезпечені
зростанням товар.маси, і за допомогою певного кредитного механізму
фінансує уряд).

60 Держ борг та його наслідки

Державний борг(DG) – це загальний розмір накопиченої заборгованості
уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих
бюджетних дифіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг
складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Довгострокові наслідки державного боргу пов’язані з його впливом на
нагромадження капіталу і споживання майбутніх поколінь, тобто на
довгострокове економічне зростання.

Накопичення боргу і підвищення процентних ставок у довгостроковому
періоді призводить до заміщення приватного капіталу державним боргом. Це
відбувається внаслідок того, що при зростанні процентних ставок приватні
інвестиції скорочуються, і приватні заощадження починають розміщувати¬ся
в державні боргові зобов’язання. Зростання боргу зменшує виробничі
потужності, призначені майбутньому поколінню, отже, воно буде мати
нижчий рівень доходу.

Як відомо, збільшення податків – один із способів отримання достатніх
доходів для виплати відсотків сплати загальної суми державного боргу.
Якщо одночасно із заміщенням приватного капіталу зростають податки, то
відбувається подальше скорочення виробництва. До довгострокових
наслідків боргу належить і негативний вплив податків на економічні
стимули. Збільшення податків депресивно впливає на стимули до праці, до
інновацій та до інвестування. Тому наявність великого державного боргу
уповільнює економічне зростання.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020