.

Інформаційні системи (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
9 97965
Скачать документ

Білет №1.

1)Інформаційні системи в управлінні народним господарством їх роль і
місце.

Інформаційна система— комплекс організаційних методів, технічних,
програмних, алгоритмічних і інформаційних засобів, які мають модульну
структуру і забезпечують наскрізне узгоджене управління ресурсами та
інформаційними потоками об’єкта управління.

За системного пiдходу структурні складові управлiння такі: 1) керуюча
система, або суб’єкт управлiння (СУ); 2) керована частина, або об’єкт
управлiння (ОУ); 3) iнформацiйна система (IС), через яку, власне, i
відбувається зв’язок мiж СУ та ОУ.

IС — неодмінна складова у процесі органiзацiї управлiння — містить у
собі такі основнi частини:

1) сукупнiсть економiчних даних на вiдповiдних носiях, органiзованих
певним способом;

2) методи, способи, технiчнi засоби й технологiї збирання, обробки,
зберiгання, пересилання iнформацiї та її надання користувачам.

Сучасний етап використання засобів обчислювальної техніки в управлінні
економікою характеризується переходом від централізованої до
розподільної (персональної”) обробки даних завдяки масовому використанню
персональних ЕОМ (ПЕОМ), або персональних комп’ютерів (ПК), і
побудованих на їх основі обчислювальних мереж і систем. Особливістю ПК є
їх доступність широкому загалу користувачів, універсальність
використання при виконанні різних функцій управління, автономна
експлуатація.

Найпоширенішим є індивідуальне використання ПК на робочих місцях
користувачів для розв’язування локальних задач (у канцелярії,
бухгалтерії, відділі збуту тощо), яке дає змогу реалізувати персональну
технологію обробки даних. Водночас керування виробничо-господарською
діяльністю відбувається у процесі оперативної взаємодії різних служб і
спеціалістів об’єкта керування.

Сучасному етапу використання засобів обчислювальної техніки притаманна
така особливість: взаємодія людини і ЕОМ дає змогу створити нову
інформаційну технологію управління, для якої характерна людино-машинна
процедура прийняття рішень. При цьому змінюються методи професійної
діяльності спеціалістів, соціально-психологічні навантаження, ритм праці
і в перспективі створюються умови для зміни структури економічних служб
та переходу до цільового принципу управління.

2) Призначення та характеристика Міжнародної електронної системи
передавання банківських повідомлень SWIFT. ( СВІФТ не є системою
розрахунків!).

Уже наприкінці 60-х років стало очевидним, що потужностей «паперових»
систем банківських розрахунків замало для забезпечення надійного й
швидкого зв’язку між банками та їх філіями в різних країнах. Становище
ускладнювалося й через те, що різні банки використовували різні, часто
практично несумісні системи розрахунків. З огляду на це й постала
потреба створити «єді-мову» фінансових повідомлень і єдину систему їх
передавання. Аби поліпшити становище, потрібно було створити стандартні
й універсальні формати повідомлень, що придатні для використання в
будь-якому банку світу. Товариство міжнародних міжбанківських
комунікацій СВІФТ (абревіатура утворена першими літерами англійської
назви) почало створювати відповідну систему передавання банківських
повідомлень, яка і отримала таку ж назву.

Система СВІФТ — одна з найвідоміших комп’ютерних мереж, які було
створено з ініціативи фінансових організацій. За станом на 1998 рік до
мережі було підімкнено понад 6000 фінансових організацій із більш як 170
країн світу. Останнім часом до системи підмикаються й банківські
установи країн СНД, зокрема й України.

Системи обробки банківських операцій можна поділити на два типи. До
першого типу належать системи, в яких виконується оперативне пересилання
та зберігання міжбанківських документів, а до другого — системи, в яких
виконуються також функції, безпосередньо пов’язані з виконанням взаємних
вимог і зобов’язань банків.

Система СВІФТ належить до першого типу, оскільки вона забезпечує лише
передавання та доставляння банківських повідомлень різного типу між
банками — учасниками системи, але не виконує жодних розрахункових чи
інших операцій з банківської обробки цих повідомлень.

Прикладом систем другого типу може бути система електронних
міжбанківських розрахунків (СЕП) Національного банку України, яка не
лише забезпечує приймання та передавання банківських повідомлень, а й
виконує операції з кореспондентськими рахунками банків — учасників
розрахунків.

Головна мета створення СВІФТ і її основна функція полягають у тому, щоб
надавати своїм користувачам цілодобовий доступ до високошвидкісної
мережі передавання банківської інформації за умови високого ступеня
контролю та захисту від несанкціонованого доступу.

Система СВІФТ базується на використанні єдиної мови, забезпечуючи єдину
організацію обробки інформації, її захист і швидке передавання. Вона
працює 24 год на добу і 365 днів у році. У разі, коли відправник і
одержувач повідомлення працюють у мережі одночасно, то доставляння
повідомлення виконується не більш як протягом 20 с.

Усі пересилання повідомлень на міжнародних лініях зв’язку кодуються
СВІФТ з використанням шрифтів (вони діють і змінюються через випадкові
проміжки часу) та спеціальних криптографічних пристроїв. Високий рівень
безпеки забезпечується також системою контролю доступу до мережі, яка
включає в себе місцеві паролі для вузлів, журнальні файли, в яких
зберігається інформація про кожне підімкнення до мережі тощо. За час
існування системи не було зареєстровано жодного випадку її «злому».

3) Характеристика комплексу задач з обліку надходжень податкових
платежів. На податкові органи покладено контроль із забезпечення повноти
й своєчасності сплати податків та інших обов’язкових платежів юридичними
й фізичними особами з урахуванням різних пільг. Контроль за повнотою та
своєчасністю сплати нарахованих податків і обов’язкових платежів
здійснюється як під час перевірок безпосередньо на підприємствах, так і
на підставі банківських документів, які надходять до податкових органів
(копії платіжних доручень, які підтверджують сплату податків, виписок з
банку тощо), та бухгалтерської звітності. Всеосяжний контроль за
підприємствами досягається завдяки веденню в податкових органах
оперативно-бухгалтерского обліку нарахувань і надходжень кожного виду
податків та інших обов’язкових платежів в цілому по ДПА та щодо кожного
платника.

Облік нарахованих податків і сум податків, які фактично надійшли, та
фінансових санкцій ведеться згідно з класифікацією прибутків і витрат
бюджету. Для забезпечення правильного зарахування податків та інших
платежів податкові органи подають до кредитних установ перелік
платників, перелік сплачуваних ними платежів із вказівкою, до якого
бюджету і на які підрозділи бюджетної класифікації вони мають
зарахуватися. За податками з юридичних осіб у податкових органах щороку
відкриваються особові рахунки на кожне підприємство і за кожним видом
податків окремо.

В особовому рахунку конкретного платника щодо кожного строку сплати
платежів зазначається дата, сума платежу, що відповідає сумі, вказаній у
поданій підприємством довідці про розміри авансових платежів. В
особовому рахунку робляться також записи про доплати і додатково
нараховані суми платежів у ході камеральних і документальних перевірок.
Щодо кожного строку сплати в особовому рахунку зазначаються суми
платежів, що фактично надійшли, виходячи з чого за цим рахунком
виводиться допущена підприємством недоїмка і переплата. Недоїмка і
переплата показуються також на початок і кінець року.

За несвоєчасну сплату нарахованих податків та інших обов’язкових
платежів в усіх особових рахунках платника нараховується пеня, яка
відповідає встановленому законодавством розміру за кожен день прострочки
платежу, а також вказуються суми нарахованої пені.

Записи в особових рахунках дозволяють визначити обсяг податків та інших
обов’язкових платежів, що надійшли. Податкова адміністрація повинна мати
також зведені дані про платежі, що надійшли від усіх платників. З цією
метою в кожній податковій адміністрації складається зведений реєстр
надходжень платежів до бюджету. Такий реєстр ведеться за видами податків
та іншими обов’язковими платежами згідно з підрозділами класифікації
прибутків і витрат бюджетів.

За підсумками зведених реєстрів кожна податкова адміністрація, на обліку
якої перебувають платники податків, складає звіти про суми податків, що
фактично надійшли, а також звіти про недоїмку. Звіти відправляються
вищестоящим податковим органам для обліку надходжень платежів і недоїмок
в цілому по місту, області, а також в цілому по державі.

4)Побудувати схему інформаційного забезпечення комплексу задач
підсистеми обліку страхових договорів АІС страхової компанії.

. Додатково у структурі функціональної частини АІС виокремлено
підсистему 08 «Ведення операцій за договорами страхування, у якій
автоматизуються розрахунки з ведення обліку об’єктів страхування і
обчислення страхових платежів, розв’язуються задачі визначення збитків
та виплат страхового відшкодування й страхових сум.

Білет№2.

1)Дати визначення інформаційним системам.

Інформаційна система— комплекс організаційних методів, технічних,
програмних, алгоритмічних і інформаційних засобів, які мають модульну
структуру і забезпечують наскрізне узгоджене управління ресурсами та
інформаційними потоками об’єкта управління.

За системного пiдходу структурні складові управлiння такі: 1) керуюча
система, або суб’єкт управлiння (СУ); 2) керована частина, або об’єкт
управлiння (ОУ); 3) iнформацiйна система (IС), через яку, власне, i
відбувається зв’язок мiж СУ та ОУ.

IС — неодмінна складова у процесі органiзацiї управлiння — містить у
собі такі основнi частини:

1) сукупнiсть економiчних даних на вiдповiдних носiях, органiзованих
певним способом;

2) методи, способи, технiчнi засоби й технологiї збирання, обробки,
зберiгання, пересилання iнформацiї та її надання користувачам.

2)Описати структуру національної системи масових електронних платежів
(НСМЕП).

Національна система масових електронних платежів – це внутрішньодержавна
банківська багатоемітентна платіжна система масових платежів, в якій
розрахунки за товари та послуги, одержання готівки та інші операції
здійснюються за допомогою платіжних смарт-карток за технологією, що
розроблена Національним банком України.

Метою створення НСМЕП є розроблення та впровадження в Україні відносно
дешевої надійно захищеної автоматизованої системи безготівкових
розрахунків, яка в основному розрахована на роботу в режимі “off-line”.

З упровадженням НСМЕП громадяни України матимуть змогу оплачувати товари
і послуги у безготівковій формі за допомогою смарт-карток, а також
зберігати і накопичувати заощадження у банках на поточних і карткових
рахунках.

До складу НСМЕП входять: платіжна організація; члени платіжної системи;
учасники платіжної системи. Функції Платіжної організації НСМЕП виконує
Національний банк України.

Учасниками НСМЕП є юридичні або фізичні особи – суб’єкти відносин, що
виникають при проведенні переказу коштів, ініційованого за допомогою
платіжного додатка картки НСМЕП (Розрахунковий банк, Головний
процесинговий центр, Регіональний процесинговий центр, держателі
платіжних карток, підприємства торгівлі та послуг тощо).

Функції Розрахункового банку виконує Операційне управління Національного
банку України. Функції Головного процесингового центру виконує
Центральна розрахункова палата Національного банку.

Моделі роботи членів НСМЕП наступні: емітент; еквайр; емітент та еквайр.

Роль Національного банку України в НСМЕП. Ідеологічна і координаційна:

Національний банк розробив загальну концепцію НСМЕП, вимоги до всіх
елементів системи, програмно – технічні рішення для верхнього рівня
системи (розрахункового банку, процесингових центрів, системи безпеки),
координує виконання всіх робіт, розробляє нормативно-правові акти
системи та проекти законодавчих актів, працює над створенням
конкурентного середовища серед фірм – розробників технічних і програмних
засобів НСМЕП, залучає до співпраці в системі різних суб’єктів
господарської діяльності. Фінансова: фінансує діяльність основних частин
НСМЕП (розрахункового банку, головного і регіональних процесингових
центрів, центру генерації ключової інформації, центру ініціалізації та
системної персоналізації карток); фінансує розробку та супровід
програмного забезпечення модулів безпеки системи.

3) Характеристика комплексу задач розрахунку показників в АСФР.

Система показників АСФР являє собою сукупність взаємопов’язаних
показників, що використовуються у процесі реалізації основних функцій
фінансової системи. Система показників є невіддільним складником
(елементом) системи показників народногосподарського планування і згідно
із загальною метою функціонування фінансової системи та її місцем серед
народногосподарських планів має забезпечити планомірне створення
централізованого грошового фонду держави, а також плановий розподіл і
перерозподіл зосередженої в бюджеті частини національного доходу в трьох
основних напрямках: соціальному, міжгалузевому та міжтериторіальному.
Система показників слугує методологічною основою, на якій будуються
засоби формалізованого опису даних, інформаційний фонд, уніфікована
система документації.

4) Характеристика інформаційного забезпечення автоматизованої
інформаційної системи «Податки».

ІЗ включає методичні та інструктивні матеріали, єдину систему
класифікації та кодування економічної інформації , інформаційну базу.
Остання , у свою чергу , поділяються на поза машинну
(нормативно-довідкові документи, уніфіковані системи вхідних та вихідних
документів ) і машинну (масиви бази даних).До складу інформаційного
забезпечення АІС «Податки» належать: масиви БД НДІ АІС «Податки»:
Українська бюджетна класифікація; довідники видів бюджетів; стадій
формування бюджету; видів платників; кодів інспекцій; форм власності;
видів діяльності; видів підпорядкованості, видів документів, пільг,
банківських установ, міністерств, паспорт платника, довідники позицій
формам 1П, 2П, 2ПТ та ін; масиви БД оперативної інформації: “Акти
перевірок “ авансових платежів; особових рахунків платників; надходжень;
податкових звітів; виконання платіжної дисципліни та ін. Вхідні
інформаційні повідомлення: реєстраційні документи звітні документи від
платника про нарахування сум платежів (декларації, звіти і т.ін.);
свідоцтво про відкриття рахунку в банку та ін. На підставі вхідної та
існуючої БД в АІС «Податки» формуються і видаються вихідні інформаційні
повідомлення: довідки про кількість платників в різних розрізах (за
видами діяльності видах власності, видах підприємств, банках); довідки
про нараховану суму за видами податків, картки особових рахунків
платників з обліку податків, довідки про стан розрахунків з бюджетом,
довідки про фактичне надходження сум платежів до бюджету за кожним із
податків (за платниками), відомості про недоїмку або переплату на дату
(за різними видами податків), відомості про кількість карток особових
рахунків, відомості про платників, які не сплатили платежі за період,
відомості про нараховані та сплачені суми штрафних санкцій, відомості
про нараховані та сплачені суми пені, план-графік аудиторських
перевірок, акти аудиторських перевірок, звіти по формам 2П, 1П, 2ПТ та
багато інших документів. У разі автоматизованого розв’язування комплексу
задач реєстрації платників податків крім первинних документів
використовуються нормативно-довідкова інформація загальнодержавних та
галузевих класифікаторів (ЄДРПОУ- Єдиний державний реєстр підприємств,
організацій, установ України; СПАТО- Система позначень автономій; УКВЕД-
Український класифікатор видів економічної діяльності; тощо) Найбільш
місткою та важливою частиною є інформаційна база, до якої входять
нормативно-довідкові документи та вихідні інформаційні повідомлення.
Нормативно-довідкові документи містять інформацію про розміри ставок за
кожним із видів податкових платежів, процентну ставку НБУ, довідкові
відомості про податкову систему України в цілому, кожну ДПА, платників
податків, банківські установи, в яких перебувають розрахункові рахунки
платників та бюджетні рахунки, іншу інформацію.

Білет №3

1)Етапи розвитку інформаційних систем.

За час виникнення і розвитку інформаційних систем організаційного типу
структура і надмірність даних і обчислень значно змінювались, чим
визначались покоління цих систем

В інформаційних системах першого покоління, які в зарубіжній літературі
відомі під назвою Data Processing System – DPS (“Системи обробки
даних”), а у вітчизняній “Автоматизовані системи управління (АСУ) –
позадачний підхід” – для кожної задачі окремо готувалися дані і
створювалася математична модель. Такий підхід зумовлював інформаційну
надмірність і математичну надмірність. Системи обробки даних були вузько
прикладними і орієнтованими на автоматизацію робіт з паперами за рахунок
комп’ютеризації великих масивів і потоків даних на операційному рівні.
Розпізнавальною цих систем є ефективна обробка запитів, використання
інтегрованих файлів для пов’язуванняміж собою задач і генерування
зведених звітів для керівництва.

Подальший розвиток систем пов’язаний з концепцією бази даних. На цій
основі з’явилися системи другого покоління. Інформаційні системи другого
покоління відомі під назвою Management Information System – MIS
(“управлінські інформаційні системи”), у нашій літературі
використовується термін “АСУ – концепція баз даних”. Основною функцією
таких систем є забезпечення керівництва інформацією. Типову управлінську
інформаційну систему характеризує структурований потік інформації,
інтеграція задач обробки даних, генерування запитів і звітів. Зі
збільшенням кількості прикладних програм, що обслуговують всі рівні
управління та обробляють одні й ті самі робочі дані, зростав обсяг
дублювання, що ставало гальмом на шляху комп’ютеризації управління.
Виходом із цієї ситуації стала концепція створення єдиної централізовано
керованої бази даних, яка за допомогою спеціального програмного продукту
– СУБД обслуговує всі прикладні програми організацій. Основною проблемою
створення великих розподілених баз даних є складність опису даних, що
має на меті об’єктивного, незалежного від окремих прикладних програм,
спростити колективне використання даних різними прикладними програмами.

Подальшим розвитком інформаційних систем в економіці. було створення
АСУ (ІС) на основі ідеології автоматизованих банків і баз даних.
Економічна ефективність АСУ була значна. Крім прямого економічного
ефекту впровадження АСУ мало великий вплив на зміну характеру діяльності
управлінського персоналу. Підвищилась оперативність, наукова
обгрунтованість та об’єктивність прийманих управлінських рішень; стало
можливим розв’язувати принципово нові економічні задачі, які до
впровадження ІС не розв’язувалися апаратом управління, збільшився час на
творчу роботу працівників за рахунок скорочення обсягів виконання
рутинних операцій вручну; у результаті автоматизації процесів
інформаційного обслуговування підвищилася інформованість управлінського
персоналу.

Інформаційні системи третього покоління – Системи підтримки прийняття
рішень (СППР), у зарубіжній літературі визначається як Decision Support
System (DSS). СППР – інтерактивна комп’ютерна система, яка призначена
для підтримки різних видів діяльності в разі прийняття рішень зі
слабоструктурованих або неструктурованих проблем. СППР мають не тільки
загальне інформаційне забезпечення, а й загальне математичне
забезпечення – бази моделей, тобто реалізована ідея розподілу обчислень
подібно до того, як розподіл даних став вирішальним фактором у звичайних
інформаційних системах.

2)Платіжні системи України: Система електронних платежів (СЕП НБУ).

Система міжбанківських електронних платежів Національного банку України
(СЕП НБУ) — це загальнодержавна платіжна система, яку створено з метою
виконання розрахунків між банківськими установами в електронній
формі.Розрахунки між банками ведуться на підставі кореспондентських
рахунків банків, які відкриваються в регіональних управліннях
НБУ.Регіональне управління (РУ) НБУ — це установа НБУ, яка уповноважена
виконувати в межах певного регіону визначені чинним законодавством
функції та операції від імені головної установи НБУ. Головною вважається
установа НБУ, яка обслуговує рахунки регіональних управлінь НБУ при
здійсненні міжбанківських розрахунків.Операції з розрахунків між
банківськими установами відображаються на відповідних балансових
рахунках плану бухгалтерського обліку в банках. Загалом міжбанківські
розрахунки на території України можуть виконуватися такими способами:
установленням прямих кореспондентських відносин між банками; через СЕП
НБУ; через узгоджені з НБУ мережі систем розрахунків комерційних банків
(КБ). Комерційні банки України вільні у виборі форм та способів
розрахунків.

НБУ є гарантом платіжної системи в цілому і системи міжбанківських
електронних платежів зокрема. Основу існуючої системи міжбанківських
розрахунків України становить мережа розрахункових палат НБУ.
Регіональна розрахункова палата — це підрозділ РУ НБУ, до функцій якого
належить обслуговування системи електронних платежів і впровадження
нових платіжних технологій у межах відповідного регіону. РРП
обслуговують установи комерційних банків, для яких відкриті
кореспондентські рахунки (КР) у відповідних територіальних управліннях
НБУ. Центральна розрахункова палата являє собою підрозділ центрального
управління НБУ, який має обслуговувати систему електронних платежів на
всій території України і зводити міжрегіональний баланс.

Система міжбанківських електронних платежів має трирівневу ієрархічну
структуру.

На 1-му, верхньому рівні СЕП міститься Центральна розрахункова палата.
Вона обслуговується програмно-технічним комплексом АРМ-1. На 2-му рівні
мережі перебувають регіональні розрахункові палати, які обслуговуються
своїми програмно-технічними комплексами АРМ-2 – це програмно-технічний
комплекс (ПТК), установлений у РРП і призначений для обслуговування
певної кількості банків цього регіону та організації взаємодії з іншими
АРМ-2. На 3-му нижньому рівні СЕП перебувають учасники міжбанківських
електронних розрахунків, які діють на підставі угод із РРП. У
розпорядження кожного з учасників платежів надається єдина копія
програмно-технічного комплексу з умовною назвою АРМ-3 через який банк
обмінюється інформацією із СЕП за допомогою файлів.

3) Характеристика комплексів задач обліку платників податків – юридичних
і фізичних осіб.

Облік платників податків є однією з головних функцій держ-х податкових
органів, яка створює передумови для здійснення контролю за правильністю
обчислення, повнотою та своєчасністю перерахування платниками податків і
зборів до бюджетів та до державних цільових фондів.

Юридичні особи повинні після одержання свідоцтва про державну реєстрацію
звернутися до держ-х податкових органів для взяття на податковий облік.
Для чого подають такі документи: заяву, завірені копіїї статутту,
установчих договорів; копію положення ; копію свідоцтва про державну
реєстрацію; копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєним
ідентицікаційним кодомю дані з такої заяви заносяться до районного рівня
Єдиного банку даних про платників податків – юр.осіб – і фіксуються в
журналі обліку платників податків – юр.осіб.після взяття на облік
планика податків орган податкової служби видає йому довідку про взяття
на облік платника податків, яка необхідна для відкриття рахунку в
установах банку.Підрозділ, що веде облік платників подаків, не пізніше
наступного дня після взяття платника податків на облік друкує та передає
списки платників податків, узятих на облік, до підрозділів з питань
оподаткування юр.осіб для подальшого контролю за поданням ними
податкової звітності.

Держ-на реєстрація фіз. Осіб проводиться держ-ми податковими
інспекціями базового рівня. Під час реєстрації до облікової картки
фіз.особи вносяться такі дані: ПІБ; дата народження;місце народження;
місце проживання;місце основної роботи; види сплачуваних податків та
інших обов’язкових платежів. Виходячи з цих відомостей ДПАУ присвоює фіз
особі – платнику податків – ідентифікаційний номер і надсилає до
державної податкової інспекції.

4) Склад функціональних підсистем автоматизованої інформаційної системи
«Податки».

Ця ІС містить у собі функціональні підсистеми, які використовуються в
структурних підрозділах ДПА у вигляді системи взаємопов(язаних АРМів
спеціалістів- податківців відповідних управлінь.

До складу АІС “Податки” входять такі найбільш поширені підсистеми ,кожна
з яких має певне цільове призначення і в кожній з них виділяються
комплекси задач, які характеризують виконання робіт :

1.Підсистема обліку платників–облік платників на основі уставних
документів (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку і т. ін.)., збір
інформації про відкриття рахунків в банку платниками (у 3-х денний
термін), отримання інформації про внесення та виключення платників з
ЄДРПОУ.

2.Підсистема реєстрації бух звітності (реєстація, ввід інформації,
обробка інформації і т. д.)–збір інформації про економічну діяльність
підприємств на основі бух звітності, яка регулярно надається
підприємствами до податкової адміністрації. В ДПА виділяється окреме АРМ
для прийняття та перевірки наданої інформації на її відповідність
звітним формам.

3.Підсистема обліку надходжень до бюджету–оперативне отримання даних
про надходження грошових коштів на сплату податків. Ця інформація
надходить з електронних банківських систем та держказначейства України у
вигляді електронних файлів або у формі повідомлень та реєстрів
надходження податкових платежів та інших сплат до бюджету.

4.Підсистема складання звітності–формування звітності до вищіх ДПА.

5.Підсистема контролю та аудиту–проведення перевірок правильності
сплати податків згідно планів перевірок.

Білет №4.

1)Загальна класифікація інформаційних систем.

1) по характеру управління

* організаційно-економ. ІС

* автоматиз. сис-ми техн. упр-ня

* сис-ми автоматизування проек-тування вир-ва(САПР)

2)по рівнях управління

* у виробничій сфері

— заг.-державні ІС

— ІС галузі

— ІС п/п та об’єднань

* у невиробничій сфері

— заг-державні

— ІС області (регіональні)

— ІС міста, р-ну.

Відомчі ІС Д-го аппарату упр-ння мають спец. назви. В Мін. ек-ки Укр. є
автоматизована сис-ма планових розрахунків та автоматизована сис-ма
фін.роз-рахунків.

3) по внутрішній стр-рі і технологічн. принципам виділя-ють АІС різних
процесів

Наприклад: обробки, передачі, зберігання, пошуку інф-ції і т.д.

2)Поняття та принципи функціонування платіжних систем.

Швидке зростання обсягу й кількості фінансових трансакцій вимагає
побудови ефективної і надійної системи розрахунків (платіжної системи),
тобто набору процедур, стандартів та інструментів, що використовуються
для перерозподілу фінансової (грошової) вартості між партнерами.

Завдання, які ставляться перед платіжною системою (ПС), значною мірою
залежать від економічного рівня країни, в якій вона створюється і
функціонує. Головним атрибутом ПС є достатність інформації, яка
забезпечує платіжні права й обов’язки сторін, та достатність коштів.
Основною вимогою до неї вважають спроможність забезпечувати проведення
операцій, обсяги яких швидко зростають, з невисокими затратами,
оптимальними ризиками та справедливим розподілом витрат і прибутків.
Виконання розрахунків забезпечують паперові, електронні платіжні засоби
та пластикові картки.

Платіжні інструменти та ПС змінюються залежно від природи фінансових
зобов’язань, клієнтів і використання інформаційних банківських
технологій. За характером виконання платежів розрізняють такі системи:
міжбанківські розрахунки; внутрішньобанківські платежі; «клієнт-банк»;
споживчі розрахунки.

У розвинутих країнах з метою управління ризиком ПС поділяють на дві
окремі частини за таким принципом: великі значення сум з малою кількістю
трансакцій; малі значення сум з великою кількістю трансакцій. Зазвичай
перевагу віддають системам переказів великих сум, на відміну від систем,
що обробляють платежі відносно невеликими сумами (чеки, платіжні
доручення в автоматизованих клірингових палатах, розрахунки через
торговельні автомати тощо).

Визначальним у характеристиці ПС є використання взаємозаліків (клірингу)
та періодичність виконання розрахунків. Клірингові операції вивільняють
кошти, які обслуговують грошовий обіг, і дають змогу економити ресурси
банків. Розрізняють локальний кліринг, міжфілійний
(внутрішньобанківський) кліринг та міжбанківський кліринг. За типом
розрахунків розрізняють системи «нетто» (net) і «брутто» (gross).
Розрахунки на чистій основі («нетто») виконуються між двома або кількома
сторонами в умовах взаемозаліку дебіторської та кредиторської
заборгованості. Для цього протягом певного часу сторони нагромаджують
свої вимоги та зобов’язання. Взаємозалік виконується після закінчення
операційного періоду за «чистим» результатом (чистою заборгованістю).
Система розрахунків на «валовій» основі («брутто») передбачає остаточний
розрахунок окремо за кожним платіжним дорученням. Кошти, шо надходять,
майже не використовуються для розрахунків за відправними платежами. Тому
учасники повинні мати значно більші ліквідні кошти порівняно з системою
«нетто». За часом та частотою виконання розрахунків розрізняють платіжні
системи:

—визначеного часу (destinated time), або відкладеного (deferend)
розрахунку, коли розрахунок відбувається дискретно, у заздалегідь
визначений регламентом функціонування час, один або кілька разів
протягом робочого дня. Є системи, зорієнтовані лише на один розрахунок
наприкінці робочого дня, наприклад системи нетто для переказу великих
сум;

—реального часу (real-time), або постійного (continuous) розрахунку,
коли остаточний розрахунок відбувається безперервно, протягом усього
робочого дня.

3)Склад функціональних підсистем АСФР.

У функціональній структурі вирізняють функціональні підсистеми, блоки
комплекси задач і окремі задачі. Як відомо функціональна підсистема — це
відносно самостійна частина системи, що характеризується певним цільовим
призначенням, відповідною підпорядкованістю, відокремленістю
інформаційної бази, методичним спрямуванням розрахунків фінансових
показників і спеціалізацією робіт апарату фінансового органу.

З огляду на сказане виокремлюють чотири функціональні підсистеми АСФР:

«Зведені розрахунки бюджету»;

«Державні прибутки»;

«Фінанси галузей народного господарства»;

«Видатки бюджетних установ і закладів».

Кожна з підсистем має певне цільове призначення і в ній здійснюється
управлінський цикл, що реалізує в певній послідовності такі функції
управління: облік, контроль і складання звітності, аналіз виконання
плану, внесення змін до плану та планування.

Функціональна підсистема «Зведені розрахунки бюджету» являє собою
головну підсистему АСФР, що здійснює зведене планування фінансів і
загальний контроль за виконанням бюджету. Інші підсистеми підпорядковані
цій підсистемі і забезпечують планування фінансів та контроль виконання
бюджету за галузями народного господарства, джерелами надходження коштів
і напрямками їх витрачання.

Підсистеми «Державні прибутки», «Фінанси галузей народного господарства»
та «Видатки бюджетних установ і закладів» замикаються на підсистему
«Зведені розрахунки бюджету». На підставі даних перших трьох підсистем
під час розв’язування задач у підсистемі «Зведені розрахунки бюджету»
складається проект Державного бюджету України, формується розклад
затвердженого бюджету і здійснюється бухгалтерський облік його
виконання, розробляється зведений звіт з виконання.

Водночас підсистема «Фінанси галузей народного господарства»
взаємопов’язана з підсистемами «Державні прибутки» і «Видатки бюджетних
установ і закладів». Ці зв’язки показують органічну єдність
народногосподарського комплексу в економічному та соціальному аспектах,
що простежується у практиці фінансово-бюджетної роботи під час
формування показників взаємовідносин галузей народного господарства з
бюджетом або під час визначення джерел фінансування соціально-культурних
заходів.

4) Характеристика комплексу задач обліку платників податків – юридичних
осіб в автоматизованій інформаційній системі «Податки». Комплекс задач
“Облік податкової звітності” вирішується таким чином: Платник подає до
ДПА заяву, реєстраційні документи (статут, установчий договір, свідоцтво
про реєстрацію в органах статистики та ін.), надає довідку про відкриття
розрахункового рахунку в банку. Використовуючи НДІ загальнодержавних та
галузевих класифікаторів (УКВЕД- укр.клас-тор видів екон діяльн-ті,
УКФВ- укр.клас-тор форм вл-ті, ЗКГНГ- заг.клас-тор галузей н/г, клас-тор
видів платників под-ків та ін) ДПІ відкривається паспорт платника, який
містить основні дані про платника, і є складовою Книги обліку
підприємств (вона заводиться на три роки і є реєстром особливого
контролю). Книга обліку перевіряється кожного року після отримання
відповідних даних від усіх орг-цій та установ, діяльність яких повязана
з діяльністю підприємств (напр, банки, орг-ції обліку нежитлових
приміщень, п-ва звязку, страх-ві органи та ін).

Всі відомості про зареєстрованих платників податків зберігаються в ДПІ
не лише у вигляді масиву, але і в документарному вигляді.

Після реєстрації платнику видається свідоцтво про реєстрацію.

Білет№5

1)Структура інформаційних систем у фінансах.

Комп’ютерні інформаційні системи належать до класу складних систем, які
містять у собі багато різноманітних елементів, що взаємодіють. Тому при
створенні комп’ютерних ІС потрібно визначати їх структуру.Загалом під
структурою комп’ютерної ІС розуміють характеристику внутрішнього стану
системи, опис постійних зв’язків між її елементами. При описуванні ІС
використовують кілька видів структур, які різняться типами елементів та
зв’язків між ними, зокрема функціональні, технічні, організаційні,
документальні, алгоритмічні, програмні та інформаційні структури.
Функціональна структура — це структура, елементами якої є підсистеми
(компоненти), функції ІС або її частини, а зв’язки між елементами — це
потоки інформації, що циркулює між ними під час функціонування ІС.
Технічна структура — це структура, елементами якої є обладнання
комплексу технічних засобів ІС, а зв’язки між елементами відбивають
інформаційний обмін. Організаційна структура — це структура, елементами
якої є колективи людей і окремі виконавці, а зв’язки між елементами —
інформаційні, субпідрядності та взаємодії. Документальна структура — це
структура, елементами якої є неподільні складові і документи ІС, а
зв’язки між елементами — взаємодії, вхідності і субпідрядності.
Алгоритмічна структура — це структура, елементамиє алгоритми, а зв’язки
між алгоритмами реалізуються за допомогою інформаційних масивів.
Програмна структура — це структура, зв’язки між елементами якої
реалізуються у вигляді інформаційних масивів, а елементами структури є
програмні модулі. Інформаційна структура — це структура, елементами якої
є форми існування і подання інформації у системі, а зв’язки між ними —
операції перетворення інформації в системі.

2)Інформаційна модель депозитарія.

Депозитарій ЦП — це юридична особа, яка провадить лише депозитарну
діяльність і може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо ЦП.

Депозитарна діяльність пов’язана з наданням послуг щодо зберігання ЦП
незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у ЦП,
обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг і розрахунки
за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо
випущених ним ЦП.

Національна депозитарна система України складається з двох рівнів:
нижчий — це зберігані, які ведуть рахунки власників ЦП, та реєстратори
власників іменних ЦП; вищий — це Національний депозитарій України і
депозитарії, що ведуть рахунки для збері-гачів та здійснюють кліринг і
розрахунки за угодами щодо ЦП. Депозитарії та зберігані ведуть реєстри
власників іменних ЦП.

Обслуговування обігу державних ЦП, зокрема депозитарну діяльність щодо
цих паперів, здійснює Національний банк України. Особливості
депозитарної діяльності з державними ЦП встановлює Державна комісія з
цінних паперів та фондового ринку спільно з Національним банком України.

Сферою діяльності Національної депозитарної системи є: стандартизація
обліку ЦП згідно з міжнародними стандартами; уніфікація документообігу
щодо операцій з ЦП й нумерація ЦП, випущених в Україні, згідно з
міжнародними стандартами; відповідальне зберігання всіх видів ЦП як у
документарній, так і в бездокументарній формах; реальна поставка чи
переміщення з рахунка в ЦП з одночасною оплатою коштів відповідно до
розпоряджень клієнтів; акумулювання доходів (дивідендів, відсоткових
виплат і виплат з погашення тощо) щодо ЦП, взятих на обслуговування
системою, та їх розподіл за рахунками.

Інформаційна система депозитаріїв також складається з двох рівнів:
комплексів задач «Депозитарій» та «Зберігач», що є складовими
автоматизованої системи оброблення інформації Депозитарію (АСОІД).

Ця інформаційна система призначена для автоматизованого обліку,
зберігання та обігу ЦП, випущених у документарній і бездокументарній
формах на рівнях депозитарію та зберігачів, і вирішує такі завдання:
автоматизоване ведення узагальнених рахунків у ЦП зберігачів і рахунків
емітентів на рівні депозитарію; автоматизоване ведення рахунків у ЦП
депонентів зберігачів — юридичних та фізичних осіб; автоматизоване
виконання депозитарних операцій — адміністративних, облікових,
інформаційних, глобальних на рівнях депозитарію та зберігачів;
забезпечення системи захисту інформації, що передається між учасниками
СЕР у вигляді електронних документів по каналах передавання даних.

Технологія оброблення інформації організована за принципом формування
послідовності операційних днів та перевірки балансів по ЦП зберігачів і
стану узагальнених рахунків цих зберігачів у депозитарії наприкінці
кожного операційного дня.

3)Характеристика інформаційного забезпечення автоматизованої
інформаційної системи «Страхування».

До складу інформаційного забезпечення АІС страховоі компаніі входять:

Класифікатори: ЄДРПОУ (Єдиний Державний реєстр підприємств,
організацій України), ЄДРФОУ (Єдиний Державний реєстр фізичних осіб
України), видів власності, видів діяльності, видів страхування,
страхового поля, видів тарифів, видів виплат, страхових агентів,
інспекторів, бригад, ділянок, особових рахунків, видів підприємств та
установ, відділень страхової компанії, типів відділень, банківських
установ та ін.

Нормативні документи: Законодавча база з питань страхування, тарифи та
нормативи по видах страхування та ризиків, правила та умови страхування
(перестрахування) та ін.

Первинні документи :

по обслуговуванню клієнтів страхової компанії: договори страхування
(страхові поліси), реєстри до цих договорів, виписки з банку про
надходження страхових внесків або сплат, акти про страхові випадки, акти
експертизи, договори та контракти та ін;

по обліку власної діяльності як установи: накази по компанії, документи
з обліку кадрів, праці та заробітної плати працівників страхової
компанії, матеріальних цінностей, основних засобів та ін

Вихідні інформаційні повідомлення: портфель договорів страхового
агента, таблиця зведених номерів особових рахунків, розрахунок на
виплату, платіжне доручення, відомості обліку кількості договорів,
внесків і страхових сум, планові, облікові та аналітичні відомості про
діяльність страхової компанії т.ін.

Обмін інформацією між рівнями страхової компанії відбувається
завдяки електронній пошті (ЕП) як зверху-вниз так і знизу-вверх.

Між банківською системою та страховою компанією обмін інформацією по
находженню або перерахуванню платежів може відбуватися з використання
паперової технології або засобами системи “Клієнт-Банк”, завдяки якій
здійснюється обмін файлами платіжних документів.

Забезпечуюча частина АІС «Страхування» включає всі види забезпечення:
інформаційне (ІЗ), програмне (ПО), технічне (ТЗ), організаційне (ОЗ) та
інші види забезпечення. Вимоги, що ставляться АІС «Страхування» до
забезпечуючих підсистем, подібні з АСФР та іншими системами, які мають
розгалужену структуру та декілька рівнів управління.

4)Побудувати схему інформаційного забезпечення депозитарної установи.

Реєстратор — це юридична особа, суб’єкт підприємницької діяльності, який
одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників
іменних ЦП.

Роботу реєстраторів можна поділити на кілька етапів. На першому етапі
проводиться реєстрація документа (присвоєння вхідного номера, дати й
часу одержання документа), встановлюються категорія і тип акцій, щодо
яких складено документ.

На другому етапі визначається призначення операції, яку необхідно
зробити в реєстрі відповідно до цього документа. При цьому вказується
тип операції: інформаційна, глобальна, технічна, перенесення ЦП з одного
особового рахунка на інший, зазначаються дані про ініціатора операції
(дані про зареєстровану особу). Відбувається повна підготовка документа
до проведення операції, і він передається на оброблення.

На третьому етапі здійснюється проведення призначеної операції в реєстрі
із зазначенням особових рахунків учасників операції та кількості акцій.

Отже, діяльність щодо ведення реєстру охоплює:

І. Ведення в хронологічному порядку реєстраційного журналу за кожною
категорією ЦП. Запис, який вноситься до реєстраційного журналу, має
містити інформацію про: а) номер запису (номер привласнюється послідовно
за часомнадходження документа, що є підставою для внесення запису до
реєстру); б) дату й час внесення запису (а саме дату й час одержання
реєстратором документів, що є підставою для внесення запису до реєстру);
в) документ(и), що є підставою для внесення запису дореєстру; г) тип
операції з ЦП; ґ) ім’я (найменування) особи, що вноситься до реєстру,
із зазначенням, є вона власником, номінальним власником чи
заставоутримувачем, і номер її особового рахунка; д) зміну кількості та
категорій (типу) цінних паперів, що враховуються на рахунку
зареєстрованого чи осіб, обтяжених зобов’язаннями; .

Реєстраційний журнал ведеться по кожній категорії оголошених емітентом
іменних ЦП.

Відповідно до визначення реєстраційного журналу він є головним
документом системи ведення реєстру, тому що містить основну сукупність
даних, що забезпечують ідентифікацію зареєстрованих осіб і облік їхніх
прав щодо ЦП, зареєстрованих на їхнє ім’я.

2. Ведення особових рахунків зареєстрованих осіб.

3. Ведення особових рахунків зареєстрованих заставоутримувачів.

4. Ведення обліку ЦП на рахунках емітента, пов’язаних із проведенням
глобальних операцій і операцій з викуповування й погашення ЦП.

5. Ведення журналу обліку виданих, погашених і зниклих сертифікатів (у
разі випуску документарних ЦП). За документарних випусків видача
сертифіката здійснюється на підставі документа, що засвідчує права
власності, чи на запит зареєстрованої особи.

6. Ведення обліку запитів, отриманих від зареєстрованих осіб та
зареєстрованих заставоутримувачів, і відповідей по них, зокрема
відмовлень від перереєстрації прав власників і номінальних власників
іменних ЦП у реєстрі.

7. Ведення обліку нарахованих доходів по ЦП.

У загальному вигляді інформаційна система реєстратора може складатися з
таких АРМ: реєстратора документів, адміністратора, оператора,
бухгалтерії.

Білет №6

1) Характеристика складових частин інформаційних систем у фінансах.

. Ергономічне забезпечення ІC являє собою сукупність засобів і методів,
які створюють найсприятливіші умови праці людини в ІC, умови для
взаємодії людини та ЕОМ.

Функціональний підхід до структури ІС дає змогу виокремити підсистеми
(компоненти) в разі різного визначення поняття «функція управління».
Найбільшого поширення набуло створення функціональних підсистем за
ознакою управління об’єктами (елементами) виробничого процесу і за
ознакою стадій управління.Так, у першому випадку формуються
функціональні підсистеми, наприклад управління технічною підготовкою
виробництва, основним виробництвом, допоміжним виробництвом,
матеріальними та трудовими ресурсами і т. ін. У другому випадку з
позицій стадій управління виділяються функціональні підсистеми
прогнозування, перспективного планування, оперативного управління,
бухгалтерського обліку і т. ін.

Що ж до призначення будь-якої функціональної підсистеми ІС, то воно
єдине — розв’язування економічних задач прийняття управлінських рішень,
що базується на результатах обробки даних.

2) Автоматизація операцій з ОВДП.

Облігації внутрішньої державної позики випускаються у вигляді строкових
боргових зобов’язань як один з інструментів управління державним боргом.
ОВДП обертаються в безпаперовій формі — у вигляді електронних записів на
рахунках власників, що різко звужує коло можливих махінацій, виключає
можливість крадіжок та підробок.

Депозитарний облік передбачає аналітичний та синтетичний облік цінних
паперів.Аналітичний облік ведеться на рахунках цінних паперів, які
називаються рахунками-ДЕПО. Усі операції щодо розміщення та обігу,
враховуючи розрахунки та облік власників облігацій, здійснюються через
установи НБУ або уповноважені організації — дилери, які визначаються
Нацбанком. В Національному банку створено електронний депозитарій для
обліку роботи з ОВДП.

На ринку ОВДП використовується дворівнева система депозитарного обліку,
яка складається з центрального депозитарія та мережі субдепозитаріїв.

В центральному депозитарії відкриваються рахунки зареєстрованих дилерів.
Існують два типи рахунків: рахунок «А» та рахунок «В». На рахунку «А»
враховуються облігації, що належать дилеру, а на рахунку «В» — облігації
клієнтів. Рахунки відкриваються окремо за кожним аукціоном, який
характеризується власним номером, кодом цінних паперів, терміном обігу
облігацій. На рахунку кожного дилера в центральному депозитарії є
спеціальний «торговий» субрахунок, призначений для резервування
(блокування) облігацій, з якими дилер має намір здійснити операції по їх
продажу в даний торговий день.

Операції з ОВДП можуть виконуватись на первинному та вторинному ринках
(біржовий та позабіржовий). Первинний ринок ОВДП проходить у формі
аукціонів, які організує НБУ. На біржовому ринку можуть виконуватись
операції купівлі та продажу ОВДП. На позабіржовому ринку комерційні
банки та їх клієнти можуть укладати такі угоди: купівлі-продажу; «репо»
(угоди з продажу облігацій з правом їх зворотнього викупу); застави під
час надання кредиту на міжбанківському ринку; рефінансування комерційних
банків НБУ під заставу ОВДП (ломбардне кредитування).

Забезпечення функціонування первинного та вторинного ринку ОВДП
виконується за допомогою розробленої НБУ автоматизованої системи
комплексного обслуговування учасників фондового ринку. Ця система
об’єднує НБУ, комерційні банки, біржові та позабіржові торговельні
майданчики. До складу системи входять такі програмні комплекси: «ЛІГА»,
«ДЕПО-ОБЛІК», «ВТОРИН», «ДЕПО-ЗАПИТ».

3) Структура і склад автоматизованої інформаційної системи Державного
казначейства України.

Для ефективного функціонування органів Державного казначейства,
підвищення дисципліни виконання всіх бюджетів створено автоматизовану
систему Казначейства (АСК). АСК побудовано як корпоративну інформаційну
систему з територіально-розподіленою базою даних. АСК масштабовано як по
вертикалі, так і по горизонталі. По вертикалі структура АСК включає три
рівні: районний, обласний і державний. Для передавання інформації між
рівнями система забезпечена прикладними серверами передавання
повідомлень. На кожному рівні в АСК створено систему підтримки прийняття
рішень, яка являє собою виокремлену інформаційну систему, побудовану на
базі дворівневої моделі “клієнт-сервер”. Вона охоплює такі компоненти
клієнтських додатків: управління бюджетними призначеннями та
асигнуваннями, управління доходами (надходженнями), управління грошовими
коштами, управління видатками (оплати рахунків), управління боргами,
облік, аналіз і звітність. У межах цих підсистем визначено функції, які
автоматизуються. Такі функції закріплюються за конкретними виконавцями і
виводяться в меню на конкретне АРМ.

Автоматизація функцій Казначейства здійснюється в межах функціональних
підрозділів на основі програмно-технічних комплексів, баз даних і сховищ
даних, які доступні користувачам на кожному рівні, на кожному робочому
місці. Перелік функціональних підсистем є єдиним для всіх рівнів
ієрархії ІС Казначейства. Деякі підсистеми охоплюють відповідні функції
Казначейства по всій вертикалі, інші автоматизують управління бюджетним
процесом тільки на одному рівні. Цю структурну низку функціональних
вимог до Держказначейства розглядають в межах кожної функціональної
підсистеми: підсистема управління доходами; підсистема формування єдиної
бази даних про мережі розпорядників бюджетних коштів, підсистема
затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету
та підсистема здійснення видатків у процесі виконання бюджету, що
функціонують на центральному, обласному та районному рівнях.

4) Особливості фінансової інформації, як різновида економічної
інформації.

ФІ є різновидом ЕІ. Їй притаманні ті ж властивості, що й іншій ЕІ:

вона залежить від економічного об”єкту

переважання алфавітно-цифрових знаків як форми подання даних із
зображенням цифрових величин у дискретному вигляді.

ФІ має свій специфічний зміст через те, що вона пов”язана з
економічною діяльністю фінансових і банківських установ по
обслуговуванню клієнтури і впливає на показники економічної діяльності
останніх. Цей вплив здійснюється опосередковано через аналіз, контроль,
ревізію діяльності економічних об”єктів, які безпосередньо беруть участь
у виробництві або в наданні послуг. Водночас фінанансово-кредитна
установа(ФКУ) не може функціонувати без управління власною діяльністю.
Згідно з цим ФКУ слід розрізняти власну ЕІ , пов”язану з діяльністю
такої установи, та інформацію, що стосується обслуговуваної клієнтури.

ФІ не можна обмежувати інформацією,що циркулює лише у ФКУ , оскільки ФІ
як різновид ЕІ виокремлений за певною ознакою, може характеризувати
діяльність не лише ФКУ, а й інших структурних елементів економіки.

На практиці фінансова та кредитна інф-я використовується автономно,
оскільки категорії фінансів і кредиту порівняно самостійні. ФІ домінує у
фінансових органах і установах, кредитна—у банках та інших кредитних
установах.

У системі підприємств і об”єднань, галу-зей та регіонів ФІ є
різновидом ЕІ, роль і питома вага якого в загальному обсязі ЕІ має
тенденцію до зростання, хоча за абсолютною величиною її обсяги менші,
ніж ін-ших видів ЕІ(щодо мат-тех забезпечення, з-п тощо).

З огляду на специфічні особливості задач фінансування й кредитування в
автоматизованих системах обробки даних підприємств, об”єднань, галузей
та регіонів виокремлюють підсистеми (комплекси) управління фінансами.

У ФКУ(виходячи із її головного призначення) необхідно розглядати всю
інформацію, яка циркулює там. При цьому може йтися про підсистеми
обробки безпосередньо лише кредитної або лише фінангсової інформації і
про комплекси автоматизації управління діяльністю установи.

Білет№7

1)Функції та компоненти, задачі обробки даних інформаційних систем у
фінансах.

Функція ІС – це сукупність дій інформаційної системи, яка спрямована на
досягнення зазначеної мети. Перелік функцій конкретної ІС залежить від
сфери ЇЇ діяльності, об’єкта управління, призначення її та ін.
Наприклад, в інформаційній системі управління фінансами країни
виокремлюють дві основні функції: планування бюджету і виконання
бюджету.

Компонент (підсистема) ІС – це її частина, що виділена за зазначеною
ознакою або сукупністю ознак і розглядається як єдине ціле. Компоненти
комп’ютерної системи за своїм призначенням передусім поділяються на
забезпечувальні і функціональні. Забезпечувальні містять у собі
організаційне, методичне, технічне, математичне, програмне,
інформаційне, лінгвістичне, правове та ергономічне забезпечення.
Функціональний підхід до структури ІС дає змогу виокремити підсистеми
(компоненти) в разі різного визначення поняття «функція управління».
Найбільшого поширення набуло створення функціональних підсистем за
ознакою управління об’єктами (елементами) виробничого процесу і за
ознакою стадій управління.

Так, у першому випадку формуються функціональні підсистеми, наприклад
управління технічною підготовкою виробництва, основним виробництвом,
допоміжним виробництвом, матеріальними та трудовими ресурсами і т. ін.

У другому випадку з позицій стадій управління виділяються функціональні
підсистеми прогнозування, перспективного планування, оперативного
управління, бухгалтерського обліку і т. ін. Що ж до призначення
будь-якої функціональної підсистеми ІС, то воно єдине – розв’язування
економічних задач прийняття управлінських рішень, що базується на
результатах обробки даних.

Задача в комп’ютерній ІС або задача обробки даних визначається як
функція чи її частина, що являє собою формалізовану сукупність
автоматичних дій, виконання яких приводить до результатів заданого виду.
Наприклад, задачею в АСУП може бути нарахування відрядної заробітної
плати бригаді, облік розрахунків з постачальниками сировини, облік
валютних операцій і т. ін. За функціями управління розрізняють планові,
облікові, контрольні задачі, задачі нормування показників, складання
звітності і т. ін.

За характером перетворення інформації задачі в ІС поділяються на
обчислювальні, імітаційні, підтримки прийняття рішень.

За роллю у процесі управління розрізняють інженерно-технічні, економічні
та інформаційно-довідкові задачі.

За математичною суттю задачі комп’ютерної ІС поділяються на
оптимізаційні, прямого розрахунку та інформаційно-пошукові.

В основній своїй масі задачі сучасної комп’ютерної ІС належать до задач
прямого розрахунку. Для них характерні великі розміри та складність
вхідних даних, проста методика розрахунку й одноваріантність
розв’язування.

За можливістю формалізованого опису задачі ІС поділяються на
формалізовані та неформалізовані. Розв’язування перших можна описати у
вигляді математичних формул та залежностей, а щодо других цього зробити
не можна.

За регулярністю розв’язування задачі ІС поділяються на систематичні,
епізодичні та випадкові.

2) Особливості технології інформаційної підтримки угод, пов’язаних з
цінними паперами.

На УФБ можуть укладатися такі види угод з ЦП: касові угод; угоди на
строк.

Касові – угоди, які передбачають доставку ЦП і розрахунки по них на 5-й
робочий день після дня укладання угоди ,а по облігаціях наступного
робочого дня. Угоди на строк передбачають інші строки. Етапи угоди з
ц.п.: укладання угоди; звіряння параметрів укладеної угоди; кліринг;
виконання угоди, т-то зд-ня грош-го платежу і зустрічної передачі ЦП.

Основні підходи до укладання угоди:

автоматизований: угода укладається спеціалістом на біржових торгах;
данні по угоді заносяться до системи електронної обробки данних, де
відбувається складання документів по угоді; автоматичний – доручення на
купівлю – продаж ЦП вводяться в систему електронної обробки даних , де
після установлення біржового курсу відбувається автоматичне виконання
відповідних доручень після чого інформація про укладання угоди
автоматично передається до системи розрахунків. Інший різновид
автоматичного підходу передбачає автоматичне укладання угоди, коли
пропозиція щодо купівлі-продажу одного виду ЦП збігається по ціні.

На УФБ у даний час пріоритетним є перший, автоматизований підхід.

Укладання угоди про купівлю-продаж ЦП оформляється такими основними
документами:

1) Біржовий контракт УЦП01, який складається у 3 примірниках і містить
такі основні реквізити:

– дата угоди, найменування продавця, реквізити брокера продавця ,
найменування покупця, реквізити брокера покупця, найменування ЦП,
кількість, одиниця виміру, строк доставки, дата виконання зоб-ня, вид
валюти, ціна, сума контракту, вид розрахунку, термін дії контракту,
реквізити продавця

2) Записка спеціаліста УЦП02 видається за запитом сторін і містить такі
реквізити як дата, вид угоди, № брокера продавця, № брокера покупця,
найменування ЦП, одиниця виміру, кількість, ціна, термін виконання.

Після звірки сторонами умов угоди і підписання контракту угода
реєструється у розрахунковому відділі біржі зі допомогою картки
реєстрації угоди УЦП03.Брокер сповіщає клієнта про укладену угоду,
оформлюючи повідомлення УЦП04, яке містить № документа, дату, №
договору, дату договору, код клієнта, дату та номер замовлення, № та
дату реєстрації, цну, суму, комісійні брокеру, біржовий збір.

На фондовій біржі поточна інформація про угоди з ЦП видається у формі
біржових бюлетенів (УЦП05, УП06) і на електронному табло і екранах
комп‘ютерів (відеокадри УЦП07, УЦП08)

3)Характеристика податкової системи з позиції оброблення інформації.

Податкова система України поділяється на дві складові: систему
оподаткування та податкову службу. Від правильності побудови системи
оподаткування та рівня організації податкової служби держави,
налагодженості податкової роботи залежить життєздатність і надійність
роботи податкової системи.

Система оподаткування — це комплекс чинних у державі законодавчо
затверджених видів податків і платежів та механізм їх нарахування.
Податки поділяються на прямі і непрямі, державні та місцеві, загальні та
спеціальні.

Податкова служба — це сукупність державних органів, які організують і
контролюють надходження податків, податкових і окремих видів
неподаткових платежів. Податкова служба України включає Державну
податкову адміністрацію та податкову поліцію.

До складу податкової служби входять такі управління чи відділи (залежно
від рівня ДПА): роботи з платниками, податків та зборів, обліку та
звітності, ведення баз даних, комп’ютеризації, аудиту, локальних
обчислювальних мереж і електронної пошти, юридичних і фізичних осіб,
контрольно-ревізійних перевірок, кадрів, бухгалтерія, склад і т. ін.

Аналіз функцій районної ДПА показує, що їх реалізація значною мірою
пов’язана з виконанням перелічених далі технічних процедур, які можуть
бути автоматизовані:

перевірка на правильність числових розрахунків документів бухгалтерської
звітності та документів, пов’язаних з обчисленням податків та інших
платежів (камеральна перевірка);

ведення списків платників у кожному з підрозділів;

ведення журналів документальних та камеральних перевірок;

обробка платіжних документів та занесення відповідної інформації до
різних облікових документів («Особовий рахунок», «Реєстр надходжень та
виплат», «Журнал недоїмки»);

ведення особових рахунків платників у розрізі платежів та податків;

формування статистичних звітних документів про результати діяльності
ДПІ.

4)Структура економічної інформації та методи її оцінки.

Структурою економічної нформаціії є її побудова і виділення тих або
інших елементів. Ці елементи називаються інформаційними одиницями або
структурними елементами. Із простих елементів утворюються складні.
Обробляють не ЕІ взагалі, а її конкретні структурні сукупності.

Структурні побудови можуть бути різними, але пріоритет надається
ієрархічному принципу виокремлення інформаційних сукупностей.З позицій
об”єкта вся сукупність інформації цього об”єкту є одиницею найвищого
рангу. Ця одиниця називається інформаційною базою , яка становить основу
інформаційної системи, поділяється на ма-шинну та позамашинну.

Розрізняють поняття “інформаційна база” і “база даних”.Поняття“база
даних” притаманне лише тим системам, які є автоматизованими.

З погляду логіки управління та розміщення даних на носіях розрізняють
логічну і фізичну структуру даних.

Логічна – та, яка враховує погляд користувача на дані і будується на
логіці управлін-ня, а не на його техніці.

Ддя логічних структур характерне таке виокремлення елементів даних:

символ?реквізит?показник?масив?інформаційний потік?інформаційна база

Символ – елмент даних.який не має самостійного змісту:літера, цифра.

Реквізит(атрибут)-це інформаційна сукупність символів найнижчого рангу,
яка не підлягає поділу на одиниці інформації. Є кількісні та якісні .

Кожний реквізит характеризується найменуванням (іменем), значенням і
структурою.

Реквізити поділяються на атрибути-основи і атрибути-ознаки.

Атрибути-основи розкривають абсолютне або відносне значення
атрибуту-ознаки.Це числовий тип атрибуту , що характеризує кількісні
властивості об”єкта , які дістають в результаті обчислень або
вимірювань.

Атрибути-ознаки відображають якісні властивості й характеризують
обставини, за яких відбувся той чи інший процес або було здобуто ті чи
інші значення кількісних атрибутів.Це текстовий тип атрибуту.

Показник-складна структурна одиниця, яка утворюється з атрибутів, як
правило, з 1 атрибуту кількісного і 1 або>атрибутів-ознак.

Набір взаємопов”язаних даних однієї форми з усіма її значеннями є
масивом даних.

Сукупність масивів даних, що стосується однієї дільниці управлінської
роботи наз. інормаційним потоком.

З т.з. створення інф. систем великого значення набувають машинні
структури даних.

Це пов”язане з фізичним розміщенням масивів в пам”яті ЕОМ. Внутрішнію
структуризацією масивів виділяються наступні елементи або одиниці:
символ, поле ,агрегат даних, запис, файл, база даних.

Символ-елемент даних ,який не має самост. Змісту і використовується для
створення інф. елментів даних.

Поле—поєднання символів,яке приводить до утворення MIN семантичного
елементу масиву.

Запис-це поіменована сукупність полів , які об”єднані за змістовним
зв”язком і є об”єктивним результатом кроку роботи. Агрегат
даних-сукупність елементів, яка має самостійний зміст.

Файл – поіменована сукупність записів для об”єктів даного типу.

БД-поіменована сукупність взаємопов”язаних файлів з MIN надмірністю ,
яка призначена для одночасного використання багатьма користувачами.

Довжина запису складається із суми довжин полів, які до неї входять.
Десяткова крапка вважається за 1 байт.

При створенні інформаційних систем обро-бки даних оцінюють економічну
інф-ю на об”єкт управління . це необхідне для визначення ресурсів ІС,
розрахунку отреби в управлінських кадрах, добору корисних відомостей для
управлінських рішень. Відповідність змісту образу відображуваному
об”єкту може виявитися у 3-х формах: синтаксичній, семантичній,
прагматичній.

Синтаксична адекватність- пов”язана зі сприйняттям
формально-структурних характеристик відображення абстраговано від
змістовних та споживчих параметрів об’єктів. На цьому рівні враховується
тип носія і спосіб подання інформації, швидкість її передачі та обробки,
розміри кодів , надійність та точність перетворення цих кодів.

Семантична адекватність-виражає відповідність образу , знака та об’єкта
, тобто відношення інформації та джерела її виникнення., за-провона
Ю.І.Шнейдером. Виявляється за наявності єдності інформації і
користувача. Семантичний аспект має на увазі врахування змісту
інформації: на цьому рівні аналізуються ті відомості, які відображає
інформація, розглядаються змістові зв’язки між кодами подання
інфор-мації.

Прагматична адекватність-відбиває відповідність інформації цілям
управління, які реалізуються на її основі. Прагматичні властивості
інформації виявляються лише за наявності єдності інформації і
користувача. Прагматичний аспект оцінки інформації пов’язаний з її
цінністю і корисністю для прийняття ефективного управлінського рішення.

Згідно з 3-ма формами адекватності виконується вимірювання інформації.
Термінологічно говорять про кількість інф-її та розміри даних.

Якість інформації можна визначити як сукупність властивостей, що
зумовлюють можливості її використання для задоволення визначених згідно
з її призначенням потреб.

Можливість і ефективність використання інф-її для управління зумовлена
такими споживчими показниками : репрезентативність; змістовність;
повнота; доступність; актуальність; своєчасність; стійкість; точність
(формальна та реальна, необхідна, досяжна); достовірність; цінність

Білет №8

1)Перспективні напрямки розвитку інформаційних систем у фінансах.

Сучасний етап розвитку економіки і бізнесу характеризується широким
застосуванням для обробки інформації та комп’ютерної підтримки рішень
новітніх засобів інформаційної технології, основним вираженням яких є
інформаційні системи різного призначення і різної проблемної орієнтації.
У загальному вигляді інформаційну систему можна визначити як
автоматизовану люди-но-машинну систему, визначальною особливістю якої є
те, що вона забезпечує інформацією користувачів з різних організацій.
Для проблематики економіки й бі Сучасні концепції створення
Інформаційних систем різного призначення ґрунтуються, в основному, на
трьох підходах: об’єктвно-орієнтована технологія, САSЕ-технологія та
заснована на знаннях (інтелектуальна) технологія .

Об’єктно-орієнтована технологія (Obgect-oriented Technologies)
стосується, насамперед, створення програмного забезпечення ІС.
Спонукальним мотивом появи принципово нового підходу у програмуванні
стало те, що в динамічному і конкурентному середовищі застосування ІС
вимагаються часті зміни прикладних програм.. Отдже, програмне
забезпечення (ПЗ), створене на основі технології процедурних мов
програмування (ВАSIS, СОВОL), мало бути пристосоване до частих змін. Не
виправдалися надії на застосування декларативних (непроцедурних) засобів
створення ПЗ (LIPS, Prolog), оскільки вони вимагали спеціалізованих
машин або інтенсивних машинних ресурсів, а також виникали проблеми із
загальноприйнятими носіями. Тому з об’єктно-орієнтованими
інструментальними засобами (CI++, Level 5 Obgect) пов’язана можливість
багатократного використання створених раніше програм, що полегшує як
швидке створення прикладних програм ІС, так і швидку адаптацію їх у
використанні. знесу використовуються здебільшого інформаційні системи
організаційного типу .

СА8Е (Copnter-Aided Software/System Engineering) технологія сукупність
технологічних і інструментальних засобів, що дозволяють максимально
систематизувати і автоматизувати всі етапи створення програмного
забезпечення інформаційних систем та інших ділових та комерційних
програмних продуктів. Інжиніринг програмного забезпечення вимагає
принципово нового підходу до життєвого циклу ПЗ, зокрема послідовність
етапів розробки така: прототипування (макетування), проектування
специфікацій, контроль проекту, генерація кодів, системне тестування,
супроводження. Кожний із цих етапів має бути максимально
автоматизований.

Заснована на знаннях (інтелектуальна) технологія передбачає впровадження
в інформаційні системи та відповідні прикладні програми елементів
штучного інтелекту, зокрема баз знань і правил виводу для оброблення
якісної інформації і природної мови для створення користувацького
інтерфейсу.

Технологія OLAP, яку називають також інтерактивною (діалоговою)
аналітичною обробкою, дає змогу на основі багатовимірної моделі
моделювати реальні структури й зв’язки, що є виключно важливими для
аналітичних систем. Вона призначена для створення багатопараметричних
моделей з метою більш адекватно відбивати реальні процеси. Технологія
OLAP дозволяє швидко змінювати погляди на дані залежно від вибраних
параметрів і забезпечити особі, котра приймає рішення, повну картину
аналізованих ситуацій.

Сховище даних (Date WarenHouse) як особлива форма організації бази
даних, котра призначена для зберігання в погодженому вигляді історичної
інформації, що надходить з різних оперативних систем та зовнішніх
джерел, в останній час набуває широкого розповсюдження в інформаційних
системах, зокрема в системах підтримки прийняття рішень. І хоча з
формального погляду сховище даних являє собою різновид звичайної БД,
проектують їх по-різному.

Програмні агенти це автономні програми, котрі автомдгично виконують
конкретні задачі з моніторингу комп’ютерних систем і збору інформації в
мережах.

Сучасні програмні агенти, котрі постійно еволюціонують, не тільки ведуть
спостереження і виконують різні вимірювання, а й вирішують задачі
управління мережами. Зокрема, інтелектуальні агенти здатні
автоматизувати численні операції керування мережами, наприклад вибір
оптимального графіка, контроль за завантаженням, поновлення даних при
порушеннях у процесі обміну тощо. Окрім того, інтелектуальні агенти
можуть застосовуватися й для передавання повідомлень, вибору інформації,
автоматизації ділових процедур (наприклад, агенти покупців і продавців,
зустрічаючись у Wep можуть укладати комерційні угоди).

Системи підтримки прийняття рішень (Decision Suрроrt SyStems —DSS)
належать до інформаційних систем нового покоління, основне призначення
яких полягає в забезпеченні комп’ютерною підтримкою прийняття рішень зі
слабоструктурованих та неструктурованих проблем організаційного
управління на різних І фазах створення рішень і моніторингу . Такі
системи в Україні практично не використовуються.

Виконавчі інформаційні системи або інформаційні системи для керівників
(Ехесutive Іnformation System EIS) – це спеціалізовані СППР, що
допомагають виконавцям аналізувати важливу інформацію і використовувати
відповідні інструментальні засоби, щоб направляти її для створення
стратегічних рішень в межах певної організації. Зокрема, ВІС допомагають
керівникам розробляти більш точне і актуальне цілісне зображення
операцій своєї організації, а також конкурентів, постачальників та
споживачів (замовників).

2)Інформаційна підтримка здійснення операцій на валютному ринку.

3)Технологія розв”язування задач АСФР у центральних і місцевих
фінансових органах.

Організація автоматизованого розв’язування комплексів задач у фінансових
органах усіх рівнів характеризується різноманітністю варіантів
технологічних процесів. Останні значною мірою враховують вимоги
комплексу технічних засобів, визначаючись безпосередньо характером
розв’язуваних задач, у тому числі методами й засобами їх реалізації на
ЕОМ.

Технологічний процес розв’язування комплексу задач орієнтований на
обробку даних у діалоговому режимі з використанням міні-ЕОМ, обладнаної
відокремленими робочими станціями.

Користувачами є фінансові працівники підвідділу виконання бюджету, які й
визначають черговість розв’язування окремих задач, які входять до
структури комплексу: «Облік асигнувань державного бюджету», «Облік
відкритих кредитів по міністерствах і відомствах» і т.ін.

Характерною особливістю автоматизованого розв’язування є тісний
інформаційний взаємозв’язок окремих задач комплексу, а також
використання баз даних інших розрахунків.

У розробленій схемі технологічного процесу розв’язування задач у АСФР
використовуються й позитивні моменти організації процесу обробки
традиційним способом із застосуванням мікроЕОМ і клавішних машин.

Метою розв’язування зазначеного комплексу задач є вдосконалення з
допомогою ЕОМ процесу збору, обробки та отримання даних, що стосуються
реалізації оперативного обліку фінансування міністерств і відомств.
Вхідними даними для розв’язування є вхідні документи, які надходять із
галузевих фінансових управлінь або бюджетних управлінь. Задачі комплексу
можуть розв’язуватися як у пакетному режимі, так і в режимі діалогу
фінансового працівника з ЕОМ.

Розв’язування задачі “Облік асигнувань державного бюджету” побудоване
так, щоб масиви вихідних документів формувалися автоматично в міру
заповнення бази даних під час розв’язування задач функціональних блоків
«Планування і прогнозування», «Зміна плану», «Складання розпису
прибутків і видатків державного бюджету» і «Облік змін і складання
уточненого розпису прибутків і видатків державного бюджету». За
допомогою клавiатури можна вносити до бази даних зміни, які одночасно
відображуються на екрані дисплея. Розв’язування задачі має оперативний
характер і виконується в міру надходження змін.

Розв’язування задачі «Облік відкритих кредитів по міністерствах і
відомствах» дозволяє користувачеві в діалоговому режимі обліковувати
відкриті кредити по міністерствах і відомствах у рамках кодів бюджетної
класифікації. З цією метою на екран дисплея після введення в ЕОМ
видаткових розписів (форми 12, 13, 15) видається повідомлення про
залишок бюджетних коштів. За традиційного способу для вирішення питання
про відкриття кредиту тому чи іншому міністерству або відомству
фінансовий працівник мав уручну виконати цілий ряд трудомістких
розрахунків. Упровадження автоматизації дозволило відразу ж за введенням
вхідних даних одержувати щоденну інформацію за плановими даними з
урахуванням змін, сумами відкритих кредитів з початку року та щодо
наявності вільного залишку асигнувань.

4)Характерні риси та особливості економічної інформації.

ЕКІ — це сукупність повідомлень економічного характеру, які можуть бути
зафіксовані, передані, перетворені, збережені й використані для
управління економічним об’єктом (ЕКО) та економікою в цілому. Виникають
такі повідомлення під час підготовки до виробництва чи надання послуг, а
також безпосередньо в кожному із цих процесів.

Важливою особливістю ЕКІ (а також ФКІ) є те, що вона відбиває діяльність
ЕКО через систему числових показників, має дискретну форму подання, може
бути вміщена на матеріальних носіях і зображується здебільшого в
алфавітно-цифровому вигляді в десятковій системі числення. Отже, ЕКІ
потребує насамперед арифметичної та логічної обробки (упорядкування,
вибірка, агрегування тощо), причому переважають логічні операції (понад
60%), що ж до арифметичних, то вони зводяться, як правило, до чотирьох
дій (+, –, :, *).

ЕКІ характеризується тим, що її доводиться тривалий час зберігати й
нагромаджувати у великих обсягах, а також повторюваністю й циклічністю
її виникнення та обробки. Крім того первинні дані щодо ЕКІ виникають у
багатьох низових точках економічного об”єкту, а тому існує проблема їх
збирання.

ЕКІ може також характеризуватися за стадіями її виникнення (первинна,
вторинна); технологією обробки даних (вхідна, проміжна, вихідна);
способом передавання; ступенем стабільності (постійна, умовно постійна,
змінна); участю в реалізації функцій управління
(фактична,планово-договірна, нормативно-розрахункова, довідкова).

Екзаменаційний білет № 9

1.Поняття економічної та фінансової інформації.

Інформація – це відомості, які виникають при діяльності певного виду.

Економічна інформація (ЕКІ) відбиває явища економічного життя
суспільства.

ЕКІ — це сукупність повідомлень економічного характеру, які можуть бути
зафіксовані, передані, перетворені, збережені й використані для
управління економічним об’єктом (ЕКО) та економікою в цілому. Виникають
такі повідомлення під час підготовки до виробництва чи надання послуг, а
також безпосередньо в кожному із цих процесів. Інформація – це
відомості, які виникають при діяльності певного виду. Об’єми ЕІ як виду
інформації постійно зростають. ЄІ – це інформація, яка відображає явища
екон життя сусп-ва.

ЕІ має такі властивості:

– Переважання алфавітно-цифрових знаків, як форми подання даних, із
зображенням числивих величин у дискретному

вигляді

– Значні розміри перероблюваної інформації

– Необхідність одержання великої кількості підсумків

при обробці одних і тих самих даних за різними

критеріями

– ЕІ залежить від екон об’єкта

– Необхідність оформлення результатів у формі, зручній

для сприйняття людиною. Значне поширення

документів, як носіїв вхідних та вихідних даних

– Необхідність стиснення розмірів при передачі з

нижньої ланки управління до вищої

– Переважання арифм-х та логічних операцій при

обробці інформації і вимога високої точності

результатів обчислення.

– Арифм-ні (+, –, /, *) – 40%, логічні (виборки за

ознаками, сортування, групування тощо) – 60%.

– Необхідність нагромадження інформації і тривалого її зберігання

ФІ є різновидом ЕІ. Їй притаманні ті ж властивості, що й іншій ЕІ:

– вона залежить від економічного об”єкту

– переважання алфавітно-цифрових знаків як форми подання даних із
зображенням цифрових величин у дискретному вигляді.

ФІ має свій специфічний зміст через те, що вона пов”язана з
економічною діяльністю фінансових і банківських установ по
обслуговуванню клієнтури і впливає на показники економічної діяльності
останніх. Цей вплив здійснюється опосередковано через аналіз, контроль,
ревізію діяльності економічних об”єктів, які безпосередньо беруть участь
у виробництві або в наданні послуг. Водночас фінанансово-кредитна
установа(ФКУ) не може функціонувати без управління власною діяльністю.
Згідно з цим ФКУ слід розрізняти власну ЕІ , пов”язану з діяльністю
такої установи, та інформацію, що стосується обслуговуваної клієнтури.

ФІ не можна обмежувати інформацією,що циркулює лише у ФКУ , оскільки ФІ
як різновид ЕІ виокремлений за певною ознакою, може характеризувати
діяльність не лише ФКУ, а й інших структурних елементів економіки.

На практиці фінансова та кредитна інф-я використовується автономно,
оскільки категорії фінансів і кредиту порівняно самостійні. ФІ домінує у
фінансових органах і установах, кредитна—у банках та інших кредитних
установах.

У системі підприємств і об”єднань, галу-зей та регіонів ФІ є
різновидом ЕІ, роль і питома вага якого в загальному обсязі ЕІ має
тенденцію до зростання, хоча за абсолютною величиною її обсяги менші,
ніж ін-ших видів ЕІ(щодо мат-тех забезпечення, з-п тощо).

З огляду на специфічні особливості задач фінансування й кредитування в
автоматизованих системах обробки даних підприємств, об”єднань, галузей
та регіонів виокремлюють підсистеми (комплекси) управління фінансами.

У ФКУ(виходячи із її головного призначення) необхідно розглядати всю
інформацію, яка циркулює там. При цьому може йтися про підсистеми
обробки безпосередньо лише кредитної або лише фінангсової інформації і
про комплекси автоматизації управління діяльністю установи.

2.Інформаційні системи фінансового аналізу на фондовому ринку, опис
систем.

Розглянемо класифікацію методів і прийомів фінансового аналізу в
контексті розробки інформаційної системи в інвестиційній компанії.

Фінансовий аналіз є системою спеціальних знань, пов’язаних з
дослідженням фінансово-економічних процесів, які формуються під впливом
об’єктивних економічних законів і факторів суб’єктивного порядку.

Виходячи з сутності характеристик ринкової економіки, а також
враховуючі національні особливості реструктуризації економіки України,
можна подати сфери дії фінансового аналізу у такому вигляді, що
відповідає методологічним та інформаційним аспектам щодо
обліково-аналітичної функції. Предмет фінансового аналізу – фінансові
ресурси і їх потоки. Зміст і основна мета фінансового аналізу – оцінку
фінансового стану і вияв можливостей підвищення ефективності
функціонування суб’єкта господарювання з допомогою раціональної
фінансової політики. Досягнення цієї мети здійснюється з допомогою
методу, притаманного даній науці.

Метод фінансового аналізу – це система теоретико-пізнавальних
категорій, наукового інструментарію і регулятивних принципів дослідження
фінансової діяльності суб’єктів господарювання: система категорій,
науковий інструментарій, система регулятивних принципів. Перші два
елементи характеризують статистичну компоненту методу, останній – його
динаміку.

Категорії фінансового аналізу – це найбільш загальні, ключові
поняття. До них належать: фактор, модель, ставка, відсоток, дисконт,
опціон, грошовий потік, ризик тощо. Науковий інструментарій (апарат)
фінансового аналізу – це сукупність загальнонаукових і конкретно
наукових способів дослідження фінансової діяльності суб’єктів
господарювання. Принципи фінансового аналізу регулюють процедурний бік
його методології і методики. До них належать: системність,
комплексність, регулярність, наступність, об’єктивність тощо.

Основним елементом методу будь-якої науки є науковий апарат.
Практично неможливо уособити прийоми і методи будь-якої науки як такі,
що належать лише їй, – спостерігається взаємопроникнення інструментаріїв
різних наук. У фінансовому аналізі також застосовуються різні методи,
розроблені спочатку в межах тієї чи іншої економічної науки.

Існують різні класифікації методів фінансового аналізу. Перший рівень
класифікації виділяє неформалізовані і формалізовані методи аналізу.
Перші базуються на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не
суто аналітичних залежностях. До них належать методи: експертних оцінок,
сценаріїв, порівняння, побудови системи показників, побудови систем
аналітичних таблиць тощо. Застосування цих методів характеризується
визначеним суб’єктивізмом, оскільки велике значення мають інтуїція,
досвід і знання аналітика.

До другої групи належать методи, в основі яких лежать достатньо
строгі формалізовані аналітичні залежності. Відомо десятки цих методів;
вони складають другий рівень класифікації. Перерахуємо деякі з них.

Класичні методи аналізу господарської діяльності і фінансового
аналізу: ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий,
виділення ізольованого впливу факторів, відсоткових чисел,
диференційний, логарифмічний, інтегральний, простих і складених
відсотків, дисконтування.

Традиційні методи економічної статистики: середніх і відносних
величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки
рядів динаміки.

Математико-статистичні методи вивчення зв’язків: кореляційний
аналіз, регресійний аналіз, факторний аналіз, метод головних
компонентів, коваріаційний аналіз, кластерний аналіз тощо. Економетричні
методи: матричні методи, гармонічний аналіз, спектральний аналіз, методи
теорії виробничих функцій, методи теорії міжгалузевого балансу.

Методи економічної кібернетики і математичного програмування: методи
системного аналізу, методи машинної імітації, лінійне програмування,
нелінійне програмування, динамічне програмування, опукле програмування
тощо.

Методи дослідження операцій і теорії прийняття рішень: методи теорії
графів, методи байєсівського аналізу, теорія ігор, теорія масового
обслуговування, методи галузевого планування і управління.

3.Інформаційна модель і інформаційне забезпечення автоматизованої
системи фінансових розрахунків.

Інформац забезпечення – це сукупність формалізованих документів,
класифікаторів, нормативної бази та реалізації рішень по обсягу,
розміщенню і формам існування інформації, що застосовується в ІС при її
функціонуванні.

Загальна схема інформаційного забезпечення:

– методичні та інформаційні документи (інструменти НБУ);

– системи класифікації і кодування (ЄДРПОУ, ЄДРФОУ, код МФО, УБК);

– інформаційна база:

=машинна інформац база;

=поза машинна інформац база:

*нормативні додаткові документи;

*інформаційні повідомлення (вхідні і вихідні).

Принципи створення інформац забезпечення:

-цілісність (дані повинні бути повністю узгодженими);

-достовірність;

-забезпечення контролю (методи: варифікації, тобто подвійного набору;
контрольних сум; візуальний контроль);

-захист від несанкціонованого доступу (PIN-код, парольна дискета,
парольна картка);

-гнучкість;

-стандартизація та уніфікація;

-адаптивність;

-мінімум введення та виведення інформації;

-однократність вводу.

Елементами інформац забезпечення є:

-методичні та інструментальні документи (сукупність державних
стандартів, керівних документів, галузевих матеріалів та розроблених
рішень по створенню та веденню інформац забезпечення);

-система класифікації та кодування;

-інформаційна база.

4.Форми подання та відображення економічної інформації.

Економічна інф-я має таку осбливість: вона представляється в дискретному
вигляді на матеріальних носіях. Розрізняють первинне і вторинне пода-ння
інф-ї . Записування даних, які вже пройшли первинну реєстрацію, є їх
вторинним поданням. Обчислювана техніка потребує певного подання інф-її
– кілька етапів роботи з даними: під-готовка їх для вводу в ЕОМ , самого
вводу, фіксування та зберігання в ЕОМ, виводу результатів обробки.

Носії бувають: 1) паперові—первинні докумен-ти, вихідні машинограми. В
первинних документах виконується первинна реєстрація інф-її .Документ
виконує 2 функції:носія інформації і юридичного акта проавильності,
обгрунтованості та законності виконаних дій.

2) на магніт-ній основі ( жорсткі МД, гнучкі МД, ма-гнітні стрічки).

3) носії на оптичній основі (оптичні диски, CD-ROM),

4) технічні носії (екран монітора , табло).

Класифікація носіів економ. інф. 1) за фізичною структурою: паперові,
магнітні, діелектричні, напівпровідникові, 2) за формою подання –
друковані та рукописні документи, носії з магнітним записом та
перфораційні, 3) за конструктивним виконанням: довільної форми,
стрічкові, карткові, дискові тощо, 4) за можливістю використання:
одноразового і багаторазового використання, 5)за кратністю запису- із
записом, що витирається і не витир., 6) за способом обробки—ручні,
машинні, змішаної обр.

Залежно від способу фіксування та обробки носії інф. умовно поділ. На 3
групи:

1)непридатні для автоматич-ного вводу до ЕОМ(первинні докуме-нти),

2)придатні для автоматичного вводу до ЕОМ(перфораційні і носії з
магнітним записом)

3) результатної інф-ії.

Залежно від того, як використовуватимуться результати обробки, усі форми
виводу пділяються на 2 групи:

1)призначені для візуального вико-ристання : папір(машинограми,
графіки, гістограми, діаграми), табло,екран( відео-грами).

2)призначені для машинного вико-ристання : перфоносії( перфострічки,
перфокартки), магнітні носії( картки, стрічки, диски, мікрофільми).

5.Навести перелік Загальнодержавних класифікаторів, які використовуються
в АІС формування і обліку виконання Державного і місцевих бюджетів.

6. Розробити постановку та алгоритм автоматизованого розв’язання задачі
обліку та переоцінки акцій акціонерного товариства та спроектувати:

Опис алгоритму розв’язання задачі (тексовий, математичний);

Схему алгоритму розв’язання задачі у відповідності з (РД 50-34.698-90),

Структуру файлів БД об’єкт“таблиці” ;

Взаємозв’язок “Схему даних”;

Інтерфейс об’єкт “Форми”;

Об’єкт “Запити”, та записати відповідні вирази для розрахунку.

Екзаменаційний білет № 10

1.Фінансово – економічна інформація як предмет та продукт
автоматизованої обробки.

Інформація – це відомості, які виникають при діяльності певного виду.

Економічна інформація (ЕКІ) відбиває явища економічного життя
суспільства.

ЕКІ — це сукупність повідомлень економічного характеру, які можуть бути
зафіксовані, передані, перетворені, збережені й використані для
управління економічним об’єктом (ЕКО) та економікою в цілому. Виникають
такі повідомлення під час підготовки до виробництва чи надання послуг, а
також безпосередньо в кожному із цих процесів.

Об’єми ЕІ як виду інформації постійно зростають. ЄІ – це інформація, яка
відображає явища екон життя сусп-ва.

ЕІ має такі властивості:

1.Переважання алфавітно-цифрових знаків, як форми

подання даних, із зображенням числивих величин у

дискретному вигляді

2.Значні розміри перероблюваної інформації

3.Необхідність одержання великої кількості підсумків

при обробці одних і тих самих даних за різними

критеріями

4.ЕІ залежить від екон об’єкта

5.Необхідність оформлення результатів у формі, зручній

для сприйняття людиною. Значне поширення

документів, як носіїв вхідних та вихідних даних

6.Необхідність стиснення розмірів при передачі з

нижньої ланки управління до вищої

7.Переважання арифм-х та логічних операцій при

обробці інформації і вимога високої точності

результатів обчислення.

Арифм-ні (+, –, /, *) – 40%, логічні (виборки за

ознаками, сортування, групування тощо) – 60%.

8. Необхідність нагромадження інформації і тривалого її зберігання

2.Організація котирування цінних паперів на фондовій біржі.

Курсом ц.п. вважається ціна зареєстрованої угоди по них. Ціна на купівлю
– продаж ц.п., що котируються на УФБ формуються на підставі попиту та
пропозиції шляхом задоволення зустрічних замовлень внесених до плану.
Ринкова котировка ц.п на певний день являє собою ціну рівноваги По та
Пр, яка максимізує оборот ц.п. Цінові пропозиції клієнтів біржі
документально оформлюються у вигляді доручень на купівлю і доручень
продажу. У дорученні на купівлю ц.п. запропонована ціна є максимальною
ціною, на яку погоджується клієнт. У разі продажу ц.п. запропонована
ціна є мін-ю ціною. Якщо клієнт, складаючи доручення відмовляється від
подання курсу тоді на бланку доручення вписується скорочення ПКД (по
курсу дня), що означає наказ укласти угоду по курсу, який встановиться
на біржевих торгах.

Лістинг – процедура допуску цп на УФБ, що зд-ся котирувальною комісією
на підставі експертної оцінки від відділу ек-го аналізу і інф-ї УФБ.

Державні цп заносяться до списку цп без проведення експертної оцінки за
одерженням офіційних умов випуску.

Вхідними документами для проведення експертної оцінки є заява довільної
форми, статут емітента, зразок цп, звітна документація: (при розміщенні
облігацій та акцій АТ – інф-я про випуск зареєстрована Мін Фіном Укр.,
при розміщенні акцій та ощадних сертифікатів та інших інших цп – умови
випуску (розмір випуску, способи розміщення)

На УФБ котируються такі цп: (акції АТ, ОВДП, Казначейські зоб-ня, Ощадні
сертифікати, Векселі)

Акція повинна містити такі реквізити: назва АТ та адреса, найменування
ЦП – акція, її порядковий номер, дата випуску, вид акції, номінальна
вартість, ім‘я власника (для іменної), строки виплати дивідендів тощо.

В умовах ІС рез-т лістингу ЦП на ФБ формується у вигляді масиву
довідника ЦП, які котируються на ФБ та машинограми – списку ЦП, що
котируються на ФБ того ж змісту.

3.Характеристика основних функціональних підсистем АСФР.

Глобальна мета системи управління фінансами визначає таку
функціональну діяльність, що спрямована на досягнення найраціональнішої
організації роботи у процесі укладання й виконання Державного бюджету.
Одним із різновидів такої діяльності є робота з мобілізації фінансових
ресурсів протягом року та щоквартально. До прямих окремих цілей системи
управління фінансами належать виявлення у процесі прискореної обробки й
поліпшеного аналізу фінансової документації резервів асигнувань, власних
оборотних засобів підприємств, запасів невстановленого обладнання тощо.

Методи, засоби й організація процесу управління фінансами
зумовлюються такими основними чинниками: єдністю бюджетної системи
України; структурою Міністерства фінансів та інших фінансових органів;
класифікацією прибутків і видатків бюджету, яка відбиває їх
фінансово-економічний та соціальний зміст і значення; методичними
вказівками (правилами) з укладання та виконання Державного бюджету.

Методологія проектування АСФР базується на поступовому впровадженні
автоматизованих елементів (задач) в існуючу систему обробки інформації,
причому одним із критеріїв тут є вимога щодо певної стійкості та
надійності функціонування, коли йдеться про поєднання автоматизованих
фрагментів роботи та елементів з традиційними методами.

Оскільки система створюється в кілька етапів і достатньо сильно
розтягнена в часі, найважливішим моментом для правильного розуміння
рівня та можливості автоматизації, послідовності виконання робіт і їх
взаємної координації є наявність чіткої структури системи машинної
обробки інформації. В АСФР (як і в інших АІС органів державного
управління) така структура, з одного боку, дозволяє визначати порядок
планування, розробки, упровадження окремих задач і їх комплексів, а з
іншого — розробляти й практично застосовувати необхідні методи їх
автоматизації.

Організаційно АСФР являє собою сукупність взаємопов’язаних між собою
підсистем:

ОЕЗ — організаційно-економічне забезпечення;

ІЗ — інформаційне забезпечення;

ПЗ — програмне забезпечення;

Т0 — технічне забезпечення;

ОПЗ — організаційно-правове забезпечення;

ТлЗ — технологічне забезпечення;

КЗ — кадрове забезпечення

Організаційно-економічне забезпечення АСФР являє собою сукупність
засобів по вдосконаленню механізму, структури управління процесами
укладання і виконання Держбюджету України на основі застосуванні
обчислювальної техніки, економіко-математичних методів і моделей.

Найважливішою складовою ОЕЗ АСФР є функціональна структура, що
включає склад задач системи. Дана структура являє собою комплекс
взаємопов’язаних елементів системи, що відбиває структуру Державного
бюджету України, етапи та стадії його укладання й виконання, перелік
розрахунків, що при цьому виконуються. Вона необхідна для визначення
складу робіт зі створення АСФР і послідовності розроблення її окремих
елементів, визначення основних вимог до забезпечувальних підсистем, для
планування робіт зі створення системи на всіх рівнях.

У функціональній структурі вирізняють функціональні підсистеми, блоки
комплекси задач і окремі задачі. Функціональна підсистема — це відносно
самостійна частина системи, що характеризується певним цільовим
призначенням, відповідною підпорядкованістю, відокремленістю
інформаційної бази, методичним спрямуванням розрахунків фінансових
показників і спеціалізацією робіт апарату фінансового органу.

З огляду на сказане виокремлюють чотири функціональні підсистеми
АСФР:

«Зведені розрахунки бюджету»;

«Державні прибутки»;

«Фінанси галузей народного господарства»;

«Видатки бюджетних установ і закладів».

Кожна з підсистем має певне цільове призначення і в ній здійснюється
управлінський цикл, що реалізує в певній послідовності такі функції
управління: облік, контроль і складання звітності, аналіз виконання
плану, внесення змін до плану та планування.

У кожній із підсистем виокремлюють відповідні функціональні блоки, що
характеризують функції управління, послідовність виконання робіт. Вони
також характеризують технологію робіт і дозволяють проектувати комплекси
задач за однорідними блоками.

Функціональна підсистема «Зведені розрахунки бюджету» являє собою
головну підсистему АСФР, що здійснює зведене планування фінансів і
загальний контроль за виконанням бюджету. Інші підсистеми підпорядковані
цій підсистемі і забезпечують планування фінансів та контроль виконання
бюджету за галузями народного господарства, джерелами надходження коштів
і напрямками їх витрачання.

Той факт, що підсистеми «Державні прибутки», «Фінанси
галузей народного господарства» та «Видатки бюджетних установ і
закладів» замикаються на підсистему «Зведені розрахунки бюджету». На
підставі даних перших трьох підсистем під час розв’язування задач у
підсистемі «Зведені розрахунки бюджету» складається проект Державного
бюджету України, формується розклад затвердженого бюджету і здійснюється
бухгалтерський облік його виконання, розробляється зведений звіт з
виконання.

Водночас підсистема «Фінанси галузей народного господарства»
взаємопов’язана з підсистемами «Державні прибутки» і «Видатки бюджетних
установ і закладів». Ці зв’язки показують органічну єдність
народногосподарського комплексу в економічному та соціальному аспектах,
що простежується у практиці фінансово-бюджетної роботи під час
формування показників взаємовідносин галузей народного господарства з
бюджетом або під час визначення джерел фінансування соціально-культурних
заходів.

Функціональна структура повинна мати певний ступінь деталізації, що
дозволить ідентифікувати всі зв’язки між елементами системи. Її слід
довести до відокремлених блоків, комплексів і задач, розв’язуваних у
процесі укладання та виконання бюджету. Функціональну структуру АСФР на
рівні підсистем і блоків.

Як другий рівень функціональної структури, блоки функціональних
підсистем АСФР відображають стадійність робіт з укладання й виконання
Державного бюджету. Згідно з цим у структурі АСФР виокремлюють чотири
блоки: «Планування і прогнозування», «Зміна плану», «Облік, контроль і
звітність», «Аналіз».

Блок «Планування і прогнозування» призначений для розв’язування задач
з варіантних розрахунків показників бюджету під час його укладання,
тобто від розрахунків показників по окремих міністерствах або закладах
до зведено-аналітичних розрахунків, що характеризують Державний бюджет
України в цілому, а також матеріали для його обгрунтування. На стадії
формування контрольних цифр бюджету в даному блоці виконуються й
прогнозно-аналітичні розрахунки показників бюджету та зведеного
фінансового балансу держави, що грунтуються на прогнозах динаміки
різноманітних соціально-економічних процесів.

У блоці «Зміна плану» розв’язуються задачі з урахування змін
показників фінансових планів у зв’язку зі змінами, які вносяться в
установленому порядку до показників народногосподарських планів, до
порядку фінансування заходів. Інформація даного блока використовується
для обліку й контролю виконання бюджету, аналізу та планування.

Блок «Облік, контроль і звітність» призначений для розв’язування
задач обліку й контролю виконання бюджету, а також для укладання
звітності щодо його виконання. Тут формується інформація для
розв’язування задач аналізу та планування.

У блоці «Аналіз» розв’язуються задачі аналізу виконання бюджету,
планів державних доходів, фінансово-господарської діяльності міністерств
і відомств, їх підприємств і організацій, використання засобів на
соціально-культурні заходи та управління, подаються оцінки очікуваного
виконання планів. Інформація використовується для контролю за ходом
виконання бюджету і для планування.

4.Характеристики атрибутів і показників, як основних складових одиниць
економічної інформації. Утворення показників.

Будь-яка діяльність людини базується на інформації.

Реквізит(атрибут)-це інформаційна сукупність символів найнижчого рангу,
яка не підлягає поділу на одиниці інформації.Є кількісні та якісні .

Кожний реквізит характеризується найме-нуванням(іменем), значенням і
структурою.

Ім”я реквізиту слугує для його однозначно-го визначення . Під час
автоматизованої об-робки інформації використовується й ско-рочене ім”я
реквізиту—ідентифікатор.

Значення реквізиту застосовують, щоб задати відповідну конкретну
властивість об’єкта. Структура реквізиту –це спосіб задання його
значень, який визначається дов-жиною, типом і форматом подання значень.

Довжина реквізиту—це число знаків, якими подається його значення. Вона
може бути сталою або змінною.

Тип реквізиту визначається тим, які вла-стивості об”єкта він може
відбивати: є числові, текстові та логічні типи.

Реквізити поділяються на атрибути-основи і атрибути-ознаки.

Атрибути-основи розкривають абсолютне або відносне значення
атрибуту-ознаки.Це числовий тип атрибуту , що характеризує кількісні
властивості об”єкта ,які дістають в результаті обчислень або вимірювань.

Атрибути-ознаки відображають якісні властивості й характеризують
обставини, за яких відбувся той чи інший процес або було здобуто ті чи
інші значення кількісних атрибутів.Це текстовий тип атрибуту.

Реквізити логічного типу, або бульові, набувають лише 2-х значень:
“істина”чи “хибність”.Вони відбивають такі властивості об”єкта, які
можна поділити на 2 проти-лежні групи.

Показник-складна структурна одиниця, яка утворюється з атрибутів, як
правило, з 1 атрибуту кількісного і 1 або>атрибутів-ознак.

При формуванні підсумків різного різного рівня за різними критеріями
ознак існує правило: кільість атрибутів-ознак в елемен-тарному даному
має дорівнювати при формалізованому описі кількості атрибутів-ознак в
показнику, який є результатом, + кільість знаків суми.

Складна стуктурна одиниця екон. інф., утворена з одного
реквізиту-основи і 1 чи кількох реквізитів- ознак, пов”язаних із ним
логічно, є показником.

Показник, який охоплює реквізит-основу і

реквізит- ознаку, дає змогу характеризувати економічне явище з
кількісного і якісного боку.

Показник–це головна структурна одиниця ЕІ.

Загальний вигляд показника: P=(R1,R2,…,Rn,0).

Показник має назву, яка разкриває його форму. і значення, яке доповнює
її кількісно-якісними характеристиками.

5.Побудувати схему інформаційної моделі торговця цінними паперами.

6.Розробити постановку та алгоритм автоматизованого розв’язання задачі з
видачі відомості аналізу витрат на виробництво продукції по структурних
підрозділах підприємства та спроектувати:

Опис алгоритму розв’язання задачі (тексовий, математичний);

Схему алгоритму розв’язання задачі у відповідності з (РД 50-34.698-90),

Структуру файлів БД об’єкт“таблиці” ;

Взаємозв’язок “Схему даних”;

Інтерфейс об’єкт “Форми”;

Об’єкт “Запити”, та записати відповідні вирази для розрахунку.

Екзаменаційний білет № 11

1.Структура, форми подання та відображення фінансово – економічної
інформації.

Структурою економічної нформаціії є її побудова і виділення тих або
інших елементів. Ці елементи називаються інформаційними одиницями або
структурними елементами. Із простих елементів утворюються складні.
Обробляють не ЕІ взагалі, а її конкретні структурні сукупності.

Структурні побудови можуть бути різними, але пріоритет надається
ієрархічному принципу виокремлення інформаційних сукупностей.З позицій
об”єкта вся сукупність інформації цього об”єкту є одиницею найвищого
рангу. Ця одиниця називається інформаційною базою , яка становить основу
інформаційної системи, поділяється на ма-шинну та позамашинну.

Розрізняють поняття “інформаційна база” і “база даних”.Поняття“база
даних” притаманне лише тим системам, які є автоматизованими.

З погляду логіки управління та розміщення даних на носіях розрізняють
логічну і фізичну структуру даних.

Логічна – та, яка враховує погляд користувача на дані і будується на
логіці управлін-ня, а не на його техніці.

Ддя логічних структур характерне таке виокремлення елементів даних:

символ?реквізит?показник?масив?інформаційний потік?інформаційна база

Символ – елмент даних.який не має самостійного змісту:літера, цифра.

Реквізит(атрибут)-це інформаційна сукупність символів найнижчого рангу,
яка не підлягає поділу на одиниці інформації. Є кількісні та якісні .

Кожний реквізит характеризується найменуванням (іменем), значенням і
структурою.

Реквізити поділяються на атрибути-основи і атрибути-ознаки.

Атрибути-основи розкривають абсолютне або відносне значення
атрибуту-ознаки.Це числовий тип атрибуту , що характеризує кількісні
властивості об”єкта , які дістають в результаті обчислень або
вимірювань.

Атрибути-ознаки відображають якісні властивості й характеризують
обставини, за яких відбувся той чи інший процес або було здобуто ті чи
інші значення кількісних атрибутів.Це текстовий тип атрибуту.

Показник-складна структурна одиниця, яка утворюється з атрибутів, як
правило, з 1 атрибуту кількісного і 1 або>атрибутів-ознак.

Набір взаємопов”язаних даних однієї форми з усіма її значеннями є
масивом даних.

Сукупність масивів даних, що стосується однієї дільниці управлінської
роботи наз. інормаційним потоком.

З т.з. створення інф. систем великого значення набувають машинні
структури даних.

Це пов”язане з фізичним розміщенням масивів в пам”яті ЕОМ. Внутрішнію
структуризацією масивів виділяються наступні елементи або одиниці:
символ, поле ,агрегат даних, запис, файл, база даних.Символ-елемент
даних ,який не має самост. Змісту і використовується для створення інф.
елментів даних.Поле—поєднання символів,яке приводить до утворення MIN
семантичного елементу масиву. Запис-це поіменована сукупність полів ,
які об”єднані за змістовним зв”язком і є об”єктивним результатом кроку
роботи. Агрегат даних-сукупність елементів, яка має самостійний зміст.
Файл – поіменована сукупність записів для об”єктів даного типу.
БД-поіменована сукупність взаємопов”язаних файлів з MIN надмірністю ,
яка призначена для одночасного використання багатьма користувачами.
Довжина запису складається із суми довжин полів, які до неї входять.
Десяткова крапка вважається за 1 байт.

Фін-економічна інф-я має таку осбливість: вона представляється в
дискретному вигляді на матеріальних носіях. Розрізняють первинне і
вторинне пода-ння інф-ї . Записування даних, які вже пройшли первинну
реєстрацію, є їх вторинним поданням. Обчислювана техніка потребує
певного подання інф-її – кілька етапів роботи з даними: під-готовка їх
для вводу в ЕОМ , самого вводу, фіксування та зберігання в ЕОМ, виводу
результатів обробки.

Носії бувають: 1) паперові—первинні докумен-ти, вихідні машинограми. В
первинних документах виконується первинна реєстрація інф-її .Документ
виконує 2 функції:носія інформації і юридичного акта проавильності,
обгрунтованості та законності виконаних дій.

2) на магніт-ній основі ( жорсткі МД, гнучкі МД, ма-гнітні стрічки).

3) носії на оптичній основі (оптичні диски, CD-ROM),

4) технічні носії (екран монітора , табло).

Класифікація носіів економ. інф. 1) за фізичною структурою: паперові,
магнітні, діелектричні, напівпровідникові, 2) за формою подання –
друковані та рукописні документи, носії з магнітним записом та
перфораційні, 3) за конструктивним виконанням: довільної форми,
стрічкові, карткові, дискові тощо, 4) за можливістю використання:
одноразового і багаторазового використання, 5)за кратністю запису- із
записом, що витирається і не витир., 6) за способом обробки—ручні,
машинні, змішаної обр.

Залежно від способу фіксування та обробки носії інф. умовно поділ. На 3
групи:

1)непридатні для автоматич-ного вводу до ЕОМ(первинні докуме-нти),

2)придатні для автоматичного вводу до ЕОМ(перфораційні і носії з
магнітним записом)

3) результатної інф-ії.

Залежно від того, як використовуватимуться результати обробки, усі форми
виводу пділяються на 2 групи:

1)призначені для візуального вико-ристання : папір(машинограми,
графіки, гістограми, діаграми), табло,екран( відео-грами).

2)призначені для машинного вико-ристання : перфоносії( перфострічки,
перфокартки), магнітні носії( картки, стрічки, диски, мікрофільми).

2.Обробка інформації по обігу цінних паперів.

Фондовий ринок дає змогу вирішувати важливі економічні проблеми,
пов’язані з отриманням підприємствами необхідного для інвестицій
акціонерного капіталу, допомагає розміщувати вільні фінансові засоби та
прискорювати перерозподіл вільних коштів з однієї сфери підприємництва в
іншу. Ефективна робота фондового ринку істотно залежить від своєчасного
отримання професійними учасниками необхідної інформації про стан ринку
для прийняття оптимальних рішень.

Предметну сферу для інформаційних технологій становлять операції, що їх
виконують на фондовому ринку. Вся сукупність таких операцій поділяється
на емісійні, інвестиційні, комісійні та сервісні.

Автоматизують зазначені операції з цінними паперами, використовуючи
спеціалізовані пакети програм.

Основні операції, які можуть бути автоматизовані, можна згрупувати
наступним чином у відповідні комплекси задач.

1.В інтегрованих системах виокремлюють підсистему (програмні модулі) для
підтримки фондових операцій, що вирішують – – – поставлені задачі. Ці
підсистеми забезпечують:

1.ефективне здійснення операцій на ринку цінних паперів;

2.належний внутрішній облік, контроль і аналітичну підтримку цих
операцій.

Ефективне виконання операцій можливе за умови, що буде виконано
цілеспрямовану попередню роботу зі збору, обробки та аналізу оперативних
даних про стан фондового ринку. Для цього необхідний доступ до
інформації на фондовому ринку, а отже, мають бути налагоджені
телекомунікаційні зв’язки між учасниками фондового ринку, розвинене
апаратне і програмне забезпечення для моделювання процесів, що
відбуваються на ньому.

В Україні професійні учасники фондового ринку працюють здебільшого через
позабіржову фондово-торговельну систему (ПФТС). Вона дозволяє вести
торги одночасно за кількома цінними паперами, зокрема й за паперами
різних типів. Асоціація ПФТС для роботи з цінними паперами встановлює в
користувача АРМ брокера. Це АРМ постійно перебуває в робочому стані,
підтримуючи такі функції:

• ввід і установлення заявок на купівлю чи продаж цінних паперів;

• огляд у режимі реального часу таблиць котирувань за всіма відкритими
заявленими в торгівлі паперами;

• зняття заявок (певної групи або всіх одночасно);

• огляд інформації про укладені брокерські угоди.

На АРМ брокеру торгів використовуються динамічні вікна, завдяки яким
можна спостерігати введені заявки і таблиці котирувань укладених угод.
При цьому брокер може формувати вигідну для себе конфігурацію вікон.

Найважливіша функція цього АРМ полягає в оформленні та виконанні угоди
купівлі-продажу цінних паперів. Ця операція називається акцептуванням
виставлених на продаж паперів. Акцептування може відбуватися на повний
або частковий обсяг. Але в разі часткової чи повної суми акцептування
пропозиція з продажу знімається повністю.

По закінченні торгів цінними паперами генеруються завдання (пакети
платіжних доручень) на виконання відповідних зобов’язань з переказування
коштів і цінних паперів на відображення цих операцій в регістрах
бухгалтерського обліку.

АРМ брокера підтримує довідники реєстраторів цінних паперів, учасників
ПФТС, банків, видів цінних паперів, а також локальні довідники.
Наявність такої інформації на моніторі дає змогу банку брати активну
участь у фондовому ринку, виконувати в реальному часі аналіз ситуацій та
укладати угоди на купівлю чи продаж цінних паперів.

В інформаційній системі позабіржової торгівлі функціонують сервери,
котрі підтримують центральні БД, де реєструються угоди, ведеться
протокол торгів, формується статистична звітність про торги, а також
підтримуються загальнодержавні і відомчі довідники. До загальнодержавних
довідників належать СПОДУ, СПАТО, ЄДРПОУ та інші, а до відомчих —
довідники реєстраторів цінних паперів, учасників ПФТС, банків.

Ще однією важливою функцією підсистеми підтримки операцій на фондовому
ринку є належний внутрішній облік, контроль і аналіз операцій із цінними
паперами. Для автоматизації цієї функції організовують АРМ спеціалістів
і керівників. Перелік автоматизованих робочих місць спеціалістів
залежить від діапазону робіт, що їх виконує професійний учасник на
фондовому ринку. Якщо діапазон широкий, то АРМ спеціалістів
організовують за такими напрямками: робота з власними цінними паперами;
робота з цінними паперами акціонерних товариств і банків, робота з
державними цінними паперами і борговими зобов’язаннями, робота з
іноземними і валютними цінностями; робота з фізичними особами, з
виконання депозитарних реєстраторських операцій. На кожному із
зазначених АРМ автоматизується відповідний комплекс задач.

Облікові операції, що проводяться за результатами дня, АРМ
спеціалістами, відображуються у файлі проведень і передаються до БД
операційного дня для відображення в щоденному балансі.

Особливо специфічні функції покладено на АРМ аналізу кон’юнктури ринку.
На цьому АРМ автоматизується розв’язування таких комплексів задач:

1) управління портфелем цінних паперів — оцінювання фінансового стану
емітента; оцінювання стану ринку цінних паперів; прогнозування змін цін
на фондовому ринку; формування портфеля цінних паперів та підтримання
його ефективного стану;

2) розміщення емісії цінних паперів клієнта — аналіз фінансового стану
клієнта; оцінювання проспекту емісії; прогноз можливостей розміщення
цінних паперів; розрахунок дохідності операцій; відпрацювання стратегії
для прийняття рішень;

3) управління власними цінними паперами — аналіз фінансового стану;
прогнозування операцій на ринку; оцінювання необхідності додаткового
випуску; підтримка прийняття рішень про залучення коштів за рахунок
додаткового випуску цінних паперів.

СЕЛТ УФБ передбачає можливість організації торгівлі цінними паперами
одночасно в двох паралельних торговельних потоках системи:

Торговельний потік без покриття – спосіб організації торгівлі цінними
паперами в СЕЛТ, при якому заявки учасників СЕЛТ приймаються до
виконання системою без перевірки умов достатності гарантійного
забезпечення заявок (попереднього блокування цінних паперів, грошових
коштів учасників);

Торговельний потік з покриттям – спосіб організації торгівлі цінними
паперами в СЕЛТ, при якому заявки учасників СЕЛТ приймаються до
виконання системою при дотриманні умов достатності гарантійного
забезпечення заявок, що визначається біржею.

Отже, завдяки комплексному використанню охарактеризованої щойно системи,
реалізуються інформаційні технології з підтримки операцій на фондовому
ринку.

3.Структура автоматизованої системи фінансових розрахунків (АСФР).

Глобальна мета системи управління фінансами визначає таку
функціональну діяльність, що спрямована на досягнення найраціональнішої
організації роботи у процесі укладання й виконання Державного бюджету.
Одним із різновидів такої діяльності є робота з мобілізації фінансових
ресурсів протягом року та щоквартально. До прямих окремих цілей системи
управління фінансами належать виявлення у процесі прискореної обробки й
поліпшеного аналізу фінансової документації резервів асигнувань, власних
оборотних засобів підприємств, запасів невстановленого обладнання тощо.

Методи, засоби й організація процесу управління фінансами
зумовлюються такими основними чинниками: єдністю бюджетної системи
України; структурою Міністерства фінансів та інших фінансових органів;
класифікацією прибутків і видатків бюджету, яка відбиває їх
фінансово-економічний та соціальний зміст і значення; методичними
вказівками (правилами) з укладання та виконання Державного бюджету.

Розглянемо критерії оцінювання якості управління й планування
фінансами.

Для процесу укладання бюджету — досягнення необхідних пропорцій у
розподілі національного доходу між галузями народного господарства,
територіями та економічними районами; додержання темпів, що забезпечують
випереджувальне зростання найпрогресивніших галузей економіки;
досягнення необхідного (оптимального) співвідношення між частинами
бюджету.

Для процесу виконання бюджету — повне і точне виконання його
прибуткової частини; правильна організація фінансування всіх
передбачених у бюджеті заходів.

Методологія проектування АСФР базується на поступовому впровадженні
автоматизованих елементів (задач) в існуючу систему обробки інформації,
причому одним із критеріїв тут є вимога щодо певної стійкості та
надійності функціонування, коли йдеться про поєднання автоматизованих
фрагментів роботи та елементів з традиційними методами.

Оскільки система створюється в кілька етапів і достатньо сильно
розтягнена в часі, найважливішим моментом для правильного розуміння
рівня та можливості автоматизації, послідовності виконання робіт і їх
взаємної координації є наявність чіткої структури системи машинної
обробки інформації. В АСФР (як і в інших АІС органів державного
управління) така структура, з одного боку, дозволяє визначати порядок
планування, розробки, упровадження окремих задач і їх комплексів, а з
іншого — розробляти й практично застосовувати необхідні методи їх
автоматизації.

Організаційно АСФР являє собою сукупність взаємопов’язаних між собою
підсистем:

ОЕЗ — організаційно-економічне забезпечення;

ІЗ — інформаційне забезпечення;

ПЗ — програмне забезпечення;

Т0 — технічне забезпечення;

ОПЗ — організаційно-правове забезпечення;

ТлЗ — технологічне забезпечення;

КЗ — кадрове забезпечення

Організаційно-економічне забезпечення АСФР являє собою сукупність
засобів по вдосконаленню механізму, структури управління процесами
укладання і виконання Держбюджету України на основі застосуванні
обчислювальної техніки, економіко-математичних методів і моделей.

В процесі побудови і розвитку підсистеми ОЕЗ розглядаються наступні
питання: розроблення і вдосконалення функціональної структури і склад
задач; постановки задач; вибір послідовності їхнього впровадження;
розроблення взаємозв’язку, організації і методології рішення задач;
розроблення методів і форм взаємодії АСФР з іншими АІС; удосконалення
організаційної структури управління фінансами; вибір напрямків
удосконалення системи управління фінансами на основі аналізу традиційної
системи управління; оцінка економічної ефективності від впровадження.

Під час розроблення моделей, алгоритмів і схем розв’язування
фінансових задач їх розбивають на типи з метою скорочення обсягів робіт
як з алгоритмізації фінансових розрахунків, так і щодо програмування на
ЕОМ. Типізація виконується порівнянням однорідності показника або
показників, єдності методів і схем розрахунків, взаємної відповідності
вхідної та вихідної інформації і єдності форм подання результатів
розрахунків.

Створення організаційно-економічного забезпечення завершується
розробленням методичних вказівок з укладання та виконання Державного
бюджету, в яких зафіксовано методи розв’язування кожної фінансової
задачі, що забезпечує однозначність виконуваних розрахунків та
взаємоузгодження всіх розділів бюджету. Для цього методичні вказівки
слід подати у вигляді описів конкретних процесів і операцій, що
супроводжують розроблення бюджету.

Найважливішою складовою ОЕЗ АСФР є функціональна структура, що
включає склад задач системи. Дана структура являє собою комплекс
взаємопов’язаних елементів системи, що відбиває структуру Державного
бюджету України, етапи та стадії його укладання й виконання, перелік
розрахунків, що при цьому виконуються. Вона необхідна для визначення
складу робіт зі створення АСФР і послідовності розроблення її окремих
елементів, визначення основних вимог до забезпечувальних підсистем, для
планування робіт зі створення системи на всіх рівнях.

У функціональній структурі вирізняють функціональні підсистеми, блоки
комплекси задач і окремі задачі. Як відомо функціональна підсистема — це
відносно самостійна частина системи, що характеризується певним цільовим
призначенням, відповідною підпорядкованістю, відокремленістю
інформаційної бази, методичним спрямуванням розрахунків фінансових
показників і спеціалізацією робіт апарату фінансового органу.

З огляду на сказане виокремлюють чотири функціональні підсистеми АСФР:

«Зведені розрахунки бюджету»;

«Державні прибутки»;

«Фінанси галузей народного господарства»;

«Видатки бюджетних установ і закладів».

Кожна з підсистем має певне цільове призначення і в ній здійснюється
управлінський цикл, що реалізує в певній послідовності такі функції
управління: облік, контроль і складання звітності, аналіз виконання
плану, внесення змін до плану та планування.

У кожній із підсистем виокремлюють відповідні функціональні блоки, що
характеризують функції управління, послідовність виконання робіт. Вони
також характеризують технологію робіт і дозволяють проектувати комплекси
задач за однорідними блоками.

4.Побудувати схему інформаційної моделі комплексу задач підсистеми
обліку страхових договорів АІС страхової компанії.

5.Дати характеристику та призначення файлів СЕП №6,8,10. Які з файлів
СЕП є файлами первинних платежів одного й того ж банківського дня?

1). $A11HA11.001 2). $AIIIY11.001

3). $A11HA12.001 4). $A11HA11.002

5). $B11HA11.001 6). $T11HA11.001

7). $S11HA11.001 8). $U11HA11.001

9). $AIIIY11.002 10). $BIIIY11.001

11). $KZZHP11.001

6.Розробити постановку та алгоритм автоматизованого розв’язання задачі з
формування реєстру векселів юридичної особи та спроектувати:

Опис алгоритму розв’язання задачі (тексовий, математичний);

Схему алгоритму розв’язання задачі у відповідності з (РД 50-34.698-90),

Структуру файлів БД об’єкт“таблиці” ;

Взаємозв’язок “Схему даних”;

Інтерфейс об’єкт “Форми”;

Об’єкт “Запити”, та записати відповідні вирази для розрахунку.

Екзаменаційний білет № 12

1.Характеристики атрибутів і показників, як основних складових одиниць
економічної інформації. Утворення показників.

Будь-яка діяльність людини базується на інформації.

Реквізит(атрибут)-це інформаційна сукупність символів найнижчого рангу,
яка не підлягає поділу на одиниці інформації.Є кількісні та якісні .

Кожний реквізит характеризується найме-нуванням(іменем), значенням і
структурою.

Ім”я реквізиту слугує для його однозначно-го визначення . Під час
автоматизованої об-робки інформації використовується й ско-рочене ім”я
реквізиту—ідентифікатор.

Значення реквізиту застосовують, щоб задати відповідну конкретну
властивість об’єкта. Структура реквізиту –це спосіб задання його
значень, який визначається дов-жиною, типом і форматом подання значень.

Довжина реквізиту—це число знаків, якими подається його значення. Вона
може бути сталою або змінною.

Тип реквізиту визначається тим, які вла-стивості об”єкта він може
відбивати: є числові, текстові та логічні типи.

Реквізити поділяються на атрибути-основи і атрибути-ознаки.

Атрибути-основи розкривають абсолютне або відносне значення
атрибуту-ознаки.Це числовий тип атрибуту , що характеризує кількісні
властивості об”єкта ,які дістають в результаті обчислень або вимірювань.

Атрибути-ознаки відображають якісні властивості й характеризують
обставини, за яких відбувся той чи інший процес або було здобуто ті чи
інші значення кількісних атрибутів.Це текстовий тип атрибуту.

Реквізити логічного типу, або бульові, набувають лише 2-х значень:
“істина”чи “хибність”.Вони відбивають такі властивості об”єкта, які
можна поділити на 2 проти-лежні групи.

Показник-складна структурна одиниця, яка утворюється з атрибутів, як
правило, з 1 атрибуту кількісного і 1 або>атрибутів-ознак.

При формуванні підсумків різного різного рівня за різними критеріями
ознак існує правило: кільість атрибутів-ознак в елемен-тарному даному
має дорівнювати при формалізованому описі кількості атрибутів-ознак в
показнику, який є результатом, + кільість знаків суми.

Складна стуктурна одиниця екон. інф., утворена з одного
реквізиту-основи і 1 чи кількох реквізитів- ознак, пов”язаних із ним
логічно, є показником.

Показник, який охоплює реквізит-основу і

реквізит- ознаку, дає змогу характеризувати економічне явище з
кількісного і якісного боку.

Показник–це головна структурна одиниця ЕІ.

Загальний вигляд показника: P=(R1,R2,…,Rn,0).

Показник має назву, яка разкриває його форму. і значення, яке доповнює
її кількісно-якісними характеристиками.

2.Загальна характеристика фінансового ринку з позиції обробки
інформації.

Фін ринок (ФР) як мех-м розподілу фін-х рес-в є суттєвою складовою
частиною ринк-ї ек-ки. ФР складається з ринку ц.п., р-ку банк-х позик і
грош-го ринку. З позиції обробки інф-ї ФР хар-ся:

1) великими обсягами обробки інф-ї, які обумовлені великою кількістю
фін-х угод, які щоденно укладаються, учасників, які діють на ринку,
фін-во – кредитних документів і фондових активів, які обертаються на
ринку.2) високою інтенсивністю обробки ринкової інф-ї для забезпечення
своєчасності одерження рез-в.3) високими вимогами до достовірності і
точності фін-ї інф-її4) необхідністю забезпечення достатнього рівня
інформованості учасників фін-го р-ку.

Ці фактори обумовлюють необхідність комп‘ютеризації фін-го р-ку.

Фондова біржа являє собою організаційно оформлений та регулярно діючий
ринок на якому зд-ся угоди по купівлі – продажу ц.п, валют дорогоцінних
металів.

Інформаційна система фондової біржи повинна задовольняти такі вимоги:

– повинна забезпечувати високий ступінь достовірності повноти і
своєчасності біржової інф-ї

– вона повинна функціонувати як інструмен, який складає інф-ну основу
біржевого мех-му регул-ня ринку ц.п.

– поточна і аналітична інф-я, яка одержується і зберігається в ІС
повинна бути уніфікована і легко доступна для контролю

– ІС біржової діяльності повинна розвиватися як гнучка і надійна
система, що легко адаптується до нововведень. Необхідно враховувати такі
фактори при її побудові:

впорвадження нових видів угод

зростання масштабів біржових операцій

інтенсивне розширення обороту біржі

розширення обсягу і номенклатури послуг

включення у біржові операції іноземних учасників і інтеграція
вітчизняного біржового мех-му з біржами інших країн.

Для створення ІС біржової діяльності необхідно створення програмно –
технічних комплексів на базі локальних і глобальних обчислювальних
сіток, які б об‘єднували біржі, брокерські контори, спец-ні установи і
організації пов‘язані з біржовими операціями, а також клієнтів
брокерських контор.

3.Інформаційна модель АІС „Страхування”.

Страхування — сукупність особливих замкнених перерозподільних відносин
між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків
цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування можливих
втрат, нанесених суб’єктам господарювання, або збитків у сімейних
бюджетах у зв’язку з наслідками страхових випадків, що сталися.

Страхування є однією з галузей бізнесу, найбільш залежних від
інформаційного забезпечення. Кожний страховик відчуває потребу постійно
аналізувати зміни зовнішніх і внутрішніх чинників, що можуть вплинути на
наслідки роботи компанії. Цьому допомагають бази даних, які містять
систему актів з правового забезпечення діяльності компанії,
характеризують розвиток економіки як на макро-, так і на мікрорівні,
стан справ на національному і регіональному страховому ринках, дають
уявлення про світові тенденції і нові технології страхування. Компанії
варто мати бібліотечний фонд страхової літератури, періодичних видань.
Найбільш оперативну і зручну для розмноження інформацію забезпечують
електронні її носії. Особливо корисний в цьому розумінні нещодавно
створений комп’ютерний довідник “Дінай: Страхування”. Тому якомога
повніше їх використання є одним із ключових моментів стратегії розвитку
страховика. Потрібно розвивати інтегровані комп’ютерні системи
інформаційного забезпечення діяльності компанії. Страхова компанія
повинна використовувати новітні інформаційні технології, зокрема
можливості мережі Інтернет.

Договір страхування – це угода двох або кількох осіб, яка спрямована на
встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв’язків (прав і
обов’язків).

Нині на практиці застосовуються розроблені страховими організаціями
(компаніями) умови (правила) з різних видів особистого і майнового
страхування, що відбивають діловий імідж і фінансово-підприємницькі
можливості страхувальників.

Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс істотних (та
інших) умов, які становлять зміст страхового договору. Угода сторін
зводиться, по суті, до прийняття умов договору або до відмови від
укладення договору страхування на запропонованих страховиком умовах і
конкретизації окремих пунктів (розмір страхової суми, строк і т. ін.) в
індивідуальних договорах страхування.

Для укладання договору страхувальник подає страховикові письмову заяву
встановленої форми або іншим способом повідомляє про свій намір укласти
договір страхування.

Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки
письмова заява страхувальника, а й письмова згода страхової організації
на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво
(страховий поліс), видане страховиком.

На ринку страхових послуг поширюється “продаж страхових полісів”, в яких
усі умови страхового договору передбачені в односторонньому порядку
страховиком. Придбавши такий поліс, страхувальник “погоджується” із
запропонованими умовами.

Реквізити, які мають подаватися у страховому свідоцтві (полісі): 1)
назва документа; 2) назва та адреса страховика; 3) прізвище, ім’я, по
батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їхні адреси та
дати народження; 4) прізвище, ім’я, по батькові, дата народження або
назва вигодонабувача та його адреса; 5) зазначення об’єкта страхування;
6) розмір страхової суми за договором страхування, відмінним від
договору страхування життя; 7) розмір страхової суми та (або) розміри
страхових виплат за договором страхування життя; 8) перелік страхових
випадків; 9) розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх
сплати; 10) страховий тариф (страховий тариф не визначається для
страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); 11) строк
дії договору; 12) порядок зміни і припинення дії договору; 13) умови
здійснення страхової виплати; 14) причини відмови у страховій виплаті;
15) права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або
неналежне виконання умов договору; 16) інші умови за згодою сторін; 17)
підписи сторін.

З утворенням недержавних страхових компаній (СК) виникла система
страхування. Страховик (страхова компанія) виконує умови страхування і
пропонує їх клієнтам (страхувальникам). Якщо клієнтів задовольняють
умови договору, то вони підписують його і вносять відповідні страхові
внески. Договір називається полісом. У разі виникнення страхового
випадку страховик за договором сплачує страховку.

Контроль за страховою діяльністю в Україні здійснює Комітет з нагляду за
страховою діяльністю: видає ліцензії на надання видів страхових послуг;
перевіряє, щоб страхові компанії діяли за законом; складає та друкує
статистичну інформацію з діяльності страхових компаній на страховому
ринку України; веде рейтинг страхових компаній,

4.Методи кодування економічної інформації.

У процесі кодування об’єктам класифікації та їх групам присвоюють
цифрові, буквені або цифрово-буквені позначення — так звані коди. Отже,
код — це знак або сукупність знаків, застосовуваних для позначення
об’єктів класифікації та їх класифікаційних угруповань. Сукупність
методів і правил кодування класифікаційних угруповань і об’єктів
класифікації даної множини становить систему кодування.

Кожний код характеризується алфавітом, основою і структурою. Алфавіт
коду — це сукупність знаків, використовуваних для його створення. Основа
коду — це число знаків у цьому алфавіті. Структура коду визначає його
склад і послідовність розміщення знаків у ньому.

Алфавіт і основа коду, якщо задано структуру, визначають місткість
коду, тобто кількість об’єктів, які можуть бути закодовані цим кодом без
порушення його структури.

Існують чотири системи кодування економічної інформації. І. Порядкова,
або реєстраційна, система створення коду з чисел натурального ряду.
Алфавіт цього коду становлять числа 0,1…..9:

основа коду а дорівнює 10. Місткість коду Е, коли задано його довжину /,
можна визначити за формулою Е–и1.

2. Серійно-порядкова система створення коду з чисел натурального ряду та
закріплення серій (діапазонів) кодів за об’єктами з однаковими ознаками.

3. Послідовний метод побудови коду з використанням кодів послідовно
розміщених класифікаційних угруповань, здобутих у результаті
застосування ієрархічної системи класифікації.

4. Паралельний метод утворення коду з кодів незалежних угруповань,
здобутих у разі застосування фасетної класифікації.

Поряд із кодуванням ЕКІ застосовують і шифрування даних (інформації),
але не з метою спростити їх обробку (шифрування як технологічна операція
під час обробки даних в цілому ускладнює процес обробки і збільшує
загальні витрати часу за рахунок операцій шифрування і розшифрування
даних), а для того, аби приховати зміст інформації.

Коли йдеться про автоматизовану обробку інформації, коди мають
забезпечувати:

1) розв’язування всіх задач за мінімальної довжини коду;

2) єдність кодів для всіх задач, усіх комплексів, підсистем і рівнів
управління;

3) інформаційні зв’язки для взаємозв’язаних систем;

4) можливість автоматичного контролю його правильності.

5.Основні алгоритми, яки використовуються при вирішенні комплексу задач
обліку договорів страхування в автоматизованій інформаційній системі
страхової компанії.

6.Розробити постановку та алгоритм автоматизованого розв’язання задачі
обліку матеріальних цінностей на складі та формуванню складських
свідоцтв та спроектувати:

Опис алгоритму розв’язання задачі (тексовий, математичний);

Схему алгоритму розв’язання задачі у відповідності з (РД 50-34.698-90),

Структуру файлів БД об’єкт“таблиці” ;

Взаємозв’язок “Схему даних”;

Інтерфейс об’єкт “Форми”;

Об’єкт “Запити”, та записати відповідні вирази для розрахунку.

Екзаменаційний білет № 13

1.Фінансово – економічна інформація та її оцінювання.

При створенні інформаційних систем обробки даних оцінюють економічну
інформацію на об’єкті управління. Це необхідно для визначення ресурсів
ІС, розрахунку потреби в управлінських кадрах, добору корисних
відомостей для управлінських рішень і т. ін. У світі ідей науки про
знакові системи — семіотики, адекватність інформації, тобто
відповідність змісту образу відображуваному об’єкту, може виявитися у
трьох формах: синтаксичній, семантичній, прагматичній.

Синтаксична адекватність пов’язана зі сприйняттям
формально-структурних характеристик відображення абстраговано від
змістових та споживчих (корисних) параметрів об’єктів. На синтаксичному
рівні враховується тип носія і спосіб подання інформації, швидкість її
передачі та обробки, розміри кодів, надійність і точність перетворення
цих кодів і т. ін.

Семантична адекватність виражає відповідність образу, знака та
об’єкта, тобто відношення інформації та джерела її виникнення.
Виявляється семантична інформація за наявності єдності інформації
(об’єкта) і користувача. Семантичний аспект передбачає врахування змісту
інформації: на цьому рівні аналізуються ті відомості, які відображає
інформація, розглядаються змістові зв’язки між кодами подання
інформації.

Прагматична адекватність відбиває відповідність інформації цілям
управління, які реалізуються на її основі. Прагматичні властивості
інформації виявляються лише за наявності єдності інформації (об’єкта),
користувача і мети управління. Прагматичний аспект оцінки інформації
пов’язаний з її цінністю і корисністю для прийняття ефективного
управлінського рішення. Згідно з трьома формами адекватності виконується
й вимірювання інформації. Термінологічне говорять про кількість
інформації та розміри даних.

Синтаксична міра інформації. Розмір даних у повідомленнях вимірюється
кількістю символів (розрядів) узятого для цього повідомлення алфавіту.
Дуже часто інформація подається числовим кодом у тій чи іншій системі
числення. Природно, що одна й та сама кількість рядків у різних системах
числення може передавати різну кількість (число) станів відображуваного
об’єкта. Справді, N =mn, де N— кількість різноманітних відображуваних
станів; т — основа системи числення (різноманітність символів, які
застосовуються в алфавіті); п — кількість розрядів (символів) у
повідомленні.

Тому в різних системах числення один розряд має різну вагу і
відповідно змінюється одиниця вимірювання даних. Так, у двійковій
системі числення одиницею вимірювання інформації є біт (Ьіnагу еІіgit—
двійковий розряд), у десятковій системі числення — дит (десятковий
розряд).

За одиницю виміру інформації приймають 1 біт- це кількість інформації,
що міститься у повідомленні, де можливи два рівно ймовірні вибори “так”
або “ні”.

У сучасних ЕОМ найпоширенішою одиницею вимірювання інформації є
«байт», який дорівнює 8 бітам. 1 Кбайт=1024Байтам, 1 Мбайт=1024 Кбайтам.

Визначити кількість інформації на синтаксичному рівні неможливо без
розгляду поняття невизначеності стану системи (ентропія системи).
Справді, здобування інформації про будь-яку систему завжди пов’язане зі
зміною ступеня інформованості користувача про стан цієї системи.

Семантична міра інформації. Семантичні міри кількості інформації
загалом не можуть бути безпосередньо використані для вимірювання
значеннєвого змісту, оскільки стосуються знеособленої інформації, яка не
відбиває змістового ставлення до об’єкта.

Отже, кількість семантичної інформації у відомостях, кількість нових
знань, що їх дістає користувач, є величиною відносною: одне й те саме
повідомлення може мати значеннєвий зміст для компетентного і бути
беззмістовним (семантичний шум) для некомпетентного користувача,
водночас зрозуміла, але відома компетентному користувачеві інформація є
для нього також семантичним шумом.

Прагматична міра інформації означає корисність, цінність для
управління. Ця міра — також величина відносна, і зумовлюється вона
особливостями використанню даної інформації у тій чи іншій системі.
Цінність інформації доцільно вимірювати у тих самих одиницях (або
близьких до них), в яких вимірюється цільова функція управління
системою.

Якість інформації. Інформація в комп’ютерних системах обробки даних
є і предметом праці, і її продуктом, а тому від якості такої інформації
суттєво залежить ефективність функціонування системи.

Якість інформації можна визначити як сукупність властивоситей, що
зумовлюють можливості її використання для задоволення визначених згідно
з її призначенням потреб.

Можливість і ефективність використання інформації для управління
зумовлена такими її споживчими показниками якості, як
репрезентативність, змістовність, повнота, доступність, актуальність,
своєчасність, стійкість, точність, достовірність і цінність.

Репрезентативність інформації пов’язана з правильністю її добору й
формування з метою адекватного відображення заданих властивостей
об’єкта. Найважливішого значення тут надають правильності концепції, на
базі якої сформульовано вхідне поняття; обгрунтованості добору істотних
показників і зв’язків відображуваного явища; правильності методики
вимірювання та алгоритму формування інформації.

Змістовність інформації — це її питома семантична місткість, яка
дорівнює відношенню кількості семантичної інформації в повідомленні до
розміру даних, що його відтворюють, тобто S= Іc/Уg . Зі збільшенням
змістовності інформації зростає семантична пропускна здатність
інформаційної системи, оскільки щоб дістати одні й ті самі відомості,
необхідно переробити менший обсяг даних.

Повнота інформації означає, що вона має мінімальний, але досгатній
для прийняття ефективного управлінського рішення набір (показників. Як
неповна, тобто недостатня для прийняття правильного рішення, так і
надмірна інформація знижує ефективність (управління; найвищі якості
притаманні лише повній інформації.

Доступність інформації для сприйняття при прийнятті управлінського
рішення в комп’ютерних системах забезпечується виконанням відповідних
процедур її одержання і переробки. , Актуальність визначається ступенем
збереження цінності інформації для управління в момент її використання і
залежить від статистичних характеристик відображуваного об’єкта (від
інтервалу зміни цих характеристик) і від інтервалу часу, який минув з
моменту виникнення даної інформації. .,

Своєчасність інформації. Своєчасною є така Інформація, яка може
бути врахована при виробленні управлінського рішення без порушення
встановленої процедури і регламенту, тобто інформація, яка надходить на
той чи інший рівень управління не пізніше заздалегідь призначеного
моменту часу, узгодженого з часом розв’язування задач управління.

Стійкість — це властивість управлінської інформації реагувати на
зміни вхідних даних, зберігати необхідну точність.

2.Моделювання і підтримка рішень по управлінню фінансами на
підприємствах і в комерційних структурах.

Технологія роботи з інформацією, зокрема її обробки, на підприємствах і
комерційних структурах України останніми роками істотно змінилася:
широке застосування комп’ютерної техніки та новітніх інформаційних
технологій у банківській і фінансовій діяльності, у щоденній практиці
фінансових і комерційних установах, підприємств як і будь-яких інших,
стало реальністю. Проте впровадження автоматизованих інформаційних
систем (АІС) у зазначених установах має принципові особливості.

Відомо, що як вид вхідного матеріального потоку визначає характер
виробничого підприємства (цукрозавод, виробництво безперервне, серійне і
т. ін.), так і специфіка вхідних інформаційних потоків визначає
специфіку інформаційних систем. Саме тому в цьому рефераті я докладно
розглянула особливості фінансово-комерційної інформації, яка багато в
чому визначає загальну структуру й властивості автоматизованих
інформаційних систем на підприємствах і комерційних структурах.

Для підприємств і комерційних установ , насамперед, важливою особливістю
є те, що об’єкт управління («основне виробництво») пов’язаний з
виробленням і переробкою інформації. Адже основу діяльності таких
установ в цілому становить робота з інформацією, яка є і предметом, і
продуктом їх праці. У них автоматизація «основного виробництва» також
зводиться до автоматизації операцій обробки відповідних документів,
тобто до обробки інформації.

Методика і алгоритм рішення основних фінансових задач змінювалися на
протязі всього їхнього розвитку , це насамперед пов”язано з швидким
розвитком інформаційних технологій на підприємствах і комерційних
структурах.

Організація та функціонування фінансів суб’єктів підприємницької
діяльності базується на засадах комерційного розрахунку, який
передбачає:

– отримання максимального прибутку при мінімальних витратах;

– повну самостійність суб’єктів господарювання;

– невтручання держави у внутрішні справи підприємств;

– реальну відповідальність за результати роботи, своєчасне виконання
зобов’язань, сплату податків.

За ринкової економіки фінансовий механізм саморозвитку базується на
самоокупності та самофінансуванні – це принцип господарювання, згідно
якого підприємство за рахунок доходів від реалізації відшкодовує
затрати, пов’язані з основною діяльністю. Найнижча межа самоокупності –
беззбитковість, тобто ситуація, коли доходи дорівнюють видаткам і
прибутку немає.

Основні фінансові задачі для підприємств і комерційних структур –це :

– збільшення ліквідності активів комерційних структур ;

– збільшення прибутку ;

– підвищення платоспроможності ;

– зменьшення заборгованості ;

– проводити активну фінансову діяльність стосовно розвитку підприємства;

– та інше.

Всі ці фінансові задачі ,які ставляться перед підприємствами і
комерційними структурами базуються на алгоритмах ,які являють собою
правило розв’язування задачі, сформульоване як послідовність
обчислювальних, логічних та інших дій (кроків), виконуваних з метою
отримання потрібного результату. Алгоритм може бути заданий словесне
(засобами природної мови), математичним або графічним описом. Крім того,
алгоритм може задаватися алгоритмічною мовою.

Графічному опису передує, як правило, побудова математичної моделі —
математичного опису алгоритму. Такий опис полягає у формалізованому (із
застосуванням математичних символів) поданні всіх розглядуваних
залежностей і методів відшукання значень вихідних даних на підставі
вхідних.

Графічний опис алгоритму виконується у вигляді структурної схеми. Кожний
її елемент являє собою фрагмент алгоритму, який описує певні (повністю
визначені) дії з даними. Послідовність дій зображується за допомогою
ЛІНІЙ ПОТОКУ ІНФОРМАЦІЇ. Напрям потоку інформації «згори — униз» і
«зліва — направо» вважається основним і стрілками не позначається.

Будуючи схеми алгоритму, використовують геометричні фігури — умовні
позначення, кожне з яких має стандартний і цілком визначений
нормативними документами зміст та вигляд. Наприклад, овалом позначається
початок або кінець алгоритму, прямокутником — арифметичні та інші
операції з даними і т. ін.

Існують певні графічні позначення і для типів носіїв та форм передавання
даних, тому за допомогою таких позначень можна подати не лише машинний
алгоритм, а й усю технологію розв’язування задачі та обробки інформації.
Це важливо, коли йдеться про складні інформаційні зв’язки між задачами
або складні процеси обробки даних.

Алгоритмічна мова — це спеціальна мова зі своїм алфавітом, словником,
правилами побудови слів, словосполучень, речень, в якій кожне слово має
одне і цілком певне значення.

Після появи алгоритмів і алгоритмічної мови працювати в інформаційному
забезпеченні стало легше і зручніше. Зараз за допомогою комп”ютерних
технологій і методикам рішення основних фінансових задач дуже легко
прорахувати майбутній прибуток комерційної установи , знайти рішення
фінансовим проблемам які виникли на підприємстві.

Розрізняють кілька рівнів деталізації (завдання) алгоритму
автоматизованого розв’язування основних фінансових задач .

Рівень «інформаційної моделі», або «нульовий», дає уявлення про
використовувані вхідні і вихідні повідомлення та форми їх подання.
Наводиться графічне (символьне) зображення всіх зазначених повідомлень:
вхідних — з одного боку, а вихідних — із протилежного відносно
зображення самої задачі. Водночас зазначають, де саме утворюються вхідні
і де використовуються вихідні повідомлення. Якщо задача порівняно
проста, то такої точності завдання алгоритму достатньо для його
реалізації.

Наступний (перший) рівень — це рівень, коли алгоритм задається з
точністю до робіт з інформаційними масивами й загальних операцій із ними
(сортування масиву, вибір, злиття тощо) та з точністю до блоків
розрахунків показників за заданими формулами. Багато з таких блоків
алгоритму (сортування, добір, обчислення середнього і т. ін.) уже можуть
бути реалізовані відповідними командами (операторами) мов високого
рівня. У разі одного масиву досить просто за допомогою відповідних
команд типу RЕРОRТ реалізується блок видавання на друк повідомлення в
табличній формі.

Коли у процесі видавання вихідних повідомлень беруть участь два масиви
(найчастіше — масив числових значень і кодів реквізитів та масив
довідкових даних, який містить розшифрування кодів), доводиться
організовувати пошук даних за кодом. Тобто необхідна подальша
деталізація алгоритму (хоча в сучасних мовах високого рівня існують
відповідні типові засоби видавання повідомлень).

Ще вищим є другий рівень деталізації алгоритму, що означає його завдання
з точністю до робіт з окремими записами інформаційних масивів, до
маніпулювання з полями записів (вибір записів за умовою, пошук за
ключем, перехід за номером запису, добір полів, аналіз значень окремих
полів і т. ін.).

3.Форми представлення алгоритмів.

Взагалі алгоритм це – алфавітний оператор разом з правилами, котрі
визначають його дію. Алгоритм може бути представлений у вигляді блок –
схеми , у вигляді програми і словесний.

Алгоритми можуть бути представлені:

-у вигляді таблиці, описані як система словесних правил
(лексикографічний або словеснокроковий спосіб запису алгоритму),

– представлені алгоритмічною мовою у вигляді послідовності операторів
(операторний спосіб)

– з допомогою графічного зображення у формі блок-схем ( графічний або
геометричний спосіб запису алгоритму).

Слід зауважити, що графічному способу подання алгоритмів надається
перевага через його простоту, наочність і зручність. Блок-схема
алгоритму зображає послідовність блоків, з’єднаних між собою стрілками,
які вказують послідовність виконання і зв’язок між блоками. Всередині
блоків записується їх короткий зміст.

Блок-схема – це спосіб представлення алгоритму в графічній формі, у
вигляді геометричних фігур, сполучених між собою лініями (стрілками).
Форма блока визначає тип дії, а текст всередині блоку дає детальне
пояснення конкретної дії. Стрілки на лініях, що сполучають блоки схеми,
вказують послідовність виконання команд, передбачених алгоритмом.
Блок-схеми, за рахунок наочності спрощують створення ефективних
алгоритмів, розуміння роботи вже створених, а як наслідок і їх
оптимізацію. Існуючі стандарти на типи блоків дозволяють легко
адаптувати алгоритми, створені у вигляді блок-схем до будь-яких існуючих
на сьогоднішній день мов програмування.

Алгоритм може бути детальним, або спрощеним (деякі зрозумілі блоки
можуть не записуватись, інакше алгоритм збільшується в розмірі).

Основні види блок-схем :

– прості (нерозгалужені);

– розгалужені;

– циклічні;

– з підпрограмами;

– змішані.

З цих елементів будуються самі алгоритми (базові алгоритмічні
конструкції). Базові алгоритмічні конструкції – це способи управління
процесами обробки даних. Виділяють три базові алгоритмічні конструкції:

1. лінійні алгоритми;

2. алгоритми розгалуженої структури;

3. алгоритми циклічної структури

Лінійні алгоритми. Алгоритм називається лінійним, якщо блоки алгоритму
виконуються один за одним. Алгоритми лінійної структури не містять
умовних і безумовних переходів, циклів. Алгоритми розгалуженої структури
(рис.1.4). Якщо вибраний метод розв’язання задачі передбачає виконання
різних дій в залежності від значень будь-яких змінних, але при цьому
кожна гілка алгоритму в процесі розв’язання задачі виконується не більше
одного разу, алгоритм називається розгалуженим.

Алгоритми циклічної структури (рис.1.5). Цикл – це команда виконавцеві
(компілятору) багаторазово повторити послідовність певних команд. При
багатократному проходженні деяких ділянок алгоритму в процесі виконання
алгоритм називається циклічним. Кількість проходжень циклу повинна бути
повністю визначена алгоритмом розв’язання задачі, інакше виникає
“зациклювання”, при якому процес розв’язання задачі не може завершитися.
Алгоритми розв’язку задач циклічної структури можуть бути такими, що при
однократному проході циклу деякі ділянки алгоритму виконуються
неодноразово, тобто всередині циклу існують інші цикли. Алгоритми такої
структури називаються алгоритмами з вкладеними циклам

4.Використання загальнодержавних класифікаторів в фінансовій та
банківський сфері.

Класифікатор – це документ, який являє собою зібрання кодів і
найменуванькласифікаційних об’єктів та їх угруповань. Позиція
класифікатора, як правило, містить найменування об’єкта та його код.Щодо
кожного класифікатора важливо визначити його призначення та сфери дії.
Класифікатор може бути призначений для: 1) первинного кодування
об’єктів, процесів та т. ін. під час підготовки даних для машинної
обробки; 2) автоматизованої обробки даних; 3) передавання інформації по
каналах зв’язку.

За сферою дії класифікатори розрізняють:

– особисті – особистого користування;

– локальні – використовують під час розв’язання задачі чи комплексу
задач у системі;

– галузеві – застосовувані на підприємствах і в установах однієї галузі;

– загальнодержавні – обов’язкові для використання в усіх установах і на
підприємствах держави.

На рівні держави існує єдина система класифікації та кодування
техніко-економічної інформації (ЄСКК ТЕІ). Вона містить у собі комплекс
загальнодержавних класифікаторів техніко-економічної інформації (КТЕІ),
автоматизовану систему (АС) їх ведення та нормативні документи з їх
розробки і ведення (НД). Отже, умовно можна записати: ЄСКК ТЕІ = КТЕІ +
АС + НД

Вся множина класифікаторів ЄСКК ТЕІ поділяється на чотири групи: 1)
класифікатори ресурсів; 2) класифікатори предметів праці та діяльності;
3) класифікатори структури народного господарства й
адміністративно-господарського управління; 4) класифікатори управляючої
інформації, одиниць вимірювання , документів та ін.

ЄСКК ТЕІ передбачає використання та введення: 1) СПАТО – система
позначень автономій, територій і областей; 2) ЗКТЕП – загальнодержавний
класифікатор техніко-економічних показників; 3) СПОДУ – система
позначення органів державного управління; 4) ЗКПО – загальнодержавний
класифікатор підприємств та організацій; 5) ЗКГНГ – загальнодержавний
класифікатор галузей н/г; 6) система позначень одиниць вимірювання тощо.

ЄСКК забезпечує: обмін даними між різними рівнями управління н/г;
узгодження техніко-економічних показників; можливість агрегування даних
на різних рівнях управління; максимальну автоматизацію всіх
технологічних операцій обробки інформації.

Використання класифікаторів ЄСКК дає однакові можливості з обробки даних
в АІС різних установ та організацій.

5.Характеристика страхової системи України з позицій оброблення
інформації.

Страхування – сукупність особих замкнутих перерозподільчих відносин між
його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків
цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування можливих
втрат, нанесених суб’єктам господарювання, або збитків в сімейних
бюджетах в зв’язку з наслідками відбувшихся страхових випадків.

Зараз є велика потреба в страхових послугах, яка дуже часто не може
бути задовільнена страховими органами. Зараз лише 5% підприємств в сфері
виробництва на споживання використовує страхові послуги. Страхова
система України діє на підставі закону “Про страхування”. Раніше в СРСР
страхуванням займався лише Держстрах. Зараз поряд з НАСК “Оранта”
з’явилось багато інших. Тількі в Києві на прикінці 1997 було біля 200
страхових компаній.

Контроль за страховою діяльністю в Україні здійснює Комітет по нагляду
за страховою діяльністю.

Головним направленням вдосконалення обробки інформації в страхових
компаніях в нинішній час є створення автоматизованої інформаційної
системи, що базується на застосуванні економіко-математичних методів,
засобів обчислювальної техніки і розвиненої мережі передачі даних. Нові
можливості в роботі страхових компаній різноманітних рівнів управління,
що орієнтовані на автоматизовану технологію рішення задач, в значній
міри виявляються там, де цим процесом охоплено більшість функцій і задач
їхньої основної діяльності.

основною метою створення АІС в страховій компанії є забезпечення такого
рівня управління діяльністю компанії, при якому комплексно реалізуються
наступні задачі: проведення в задані терміни багатоваріантних
розрахунків, пов’язаних з рухом договорів страхування; автоматизації
процесу обліку договорів по всіх видах страхування; досягнення найкращих
показників розвитку всіх видів майнового і особистого страхування;
прийняття найкращих планових рішень по прибуткам і видаткам грошових
коштів і отримання необхідного фактичного прибутку. призначення АІС
«Страхування» полягає в забезпеченні збору, зберіганні, обробки і
передачі інформації на основі використанні засобів обчислювальної
техніки і зв’язку з урахуванням взаємодії рівнів управління та
підрозділів страхових компаній між собою, з клієнтами, організаціями і
автоматизованими інформаційними системами інших міністерств і відомств,
Державним комітетом України по нагляду за страховою діяльністю.

6. Розробити постановку та алгоритм автоматизованого розв’язання задачі
формування виписок з реєстру власників іменніх цінних паперів:

Опис алгоритму розв’язання задачі (тексовий, математичний);

Схему алгоритму розв’язання задачі у відповідності з (РД 50-34.698-90),

Структуру файлів БД об’єкт“таблиці” ;

Взаємозв’язок “Схему даних”;

Інтерфейс об’єкт “Форми”;

Об’єкт “Запити”, та записати відповідні вирази для розрахунку

.

Екзаменаційний білет № 14

1.Носії фінансово – економічної нформації.

Інформація (дані) під час руху та перетворення (обробки) завжди
розміщуються на певних носіях. Кожен носій даних – це матеріальний
об’єкт, який містить відомості, доступні або лише людині, або ЕОМ, або
одночасно і людині, і ЕОМ.

Отже, носії інформації являють собою засоби реєстрації даних, які
забезпечують зв’язок між інформацією та людиною, інформацією та ЕОМ,
людиною та ЕОМ.

У комп’ютерних системах використовуються різноманітні види носіїв
інформації. Вибір носія інформації залежить від рівня використання
структурного складу технічних засобів збору, реєстрації, передачі й
обробки первинних даних, а також загального рівня механізації та
автоматизації задач управління.

Так, за умов автоматизованої обробки економічної інформації як носії
можуть бути використані: первинні документи, перфокартки, перфострічки,
магнітні стрічки, магнітні диски, магнітні картки, дисплейні засоби та
ін.

2.Методика і алгоритми рішення основних фінансових задач на
підприємствах і в комерційних структурах.

Технологія роботи з інформацією, зокрема її обробки, на підприємствах і
комерційних структурах України останніми роками істотно змінилася:
широке застосування комп’ютерної техніки та новітніх інформаційних
технологій у банківській і фінансовій діяльності, у щоденній практиці
фінансових і комерційних установах, підприємств як і будь-яких інших,
стало реальністю. Проте впровадження автоматизованих інформаційних
систем (АІС) у зазначених установах має принципові особливості.

Відомо, що як вид вхідного матеріального потоку визначає характер
виробничого підприємства (цукрозавод, виробництво безперервне, серійне і
т. ін.), так і специфіка вхідних інформаційних потоків визначає
специфіку інформаційних систем. Саме тому в цьому рефераті я докладно
розглянула особливості фінансово-комерційної інформації, яка багато в
чому визначає загальну структуру й властивості автоматизованих
інформаційних систем на підприємствах і комерційних структурах.

Для підприємств і комерційних установ , насамперед, важливою особливістю
є те, що об’єкт управління («основне виробництво») пов’язаний з
виробленням і переробкою інформації. Адже основу діяльності таких
установ в цілому становить робота з інформацією, яка є і предметом, і
продуктом їх праці. У них автоматизація «основного виробництва» також
зводиться до автоматизації операцій обробки відповідних документів,
тобто до обробки інформації.

Методика і алгоритм рішення основних фінансових задач змінювалися на
протязі всього їхнього розвитку , це насамперед пов”язано з швидким
розвитком інформаційних технологій на підприємствах і комерційних
структурах.

Організація та функціонування фінансів суб’єктів підприємницької
діяльності базується на засадах комерційного розрахунку, який
передбачає:

– отримання максимального прибутку при мінімальних витратах;

– повну самостійність суб’єктів господарювання;

– невтручання держави у внутрішні справи підприємств;

– реальну відповідальність за результати роботи, своєчасне виконання
зобов’язань, сплату податків.

За ринкової економіки фінансовий механізм саморозвитку базується на
самоокупності та самофінансуванні – це принцип господарювання, згідно
якого підприємство за рахунок доходів від реалізації відшкодовує
затрати, пов’язані з основною діяльністю. Найнижча межа самоокупності –
беззбитковість, тобто ситуація, коли доходи дорівнюють видаткам і
прибутку немає.

Основні фінансові задачі для підприємств і комерційних структур –це :

– збільшення ліквідності активів комерційних структур ;

– збільшення прибутку ;

– підвищення платоспроможності ;

– зменьшення заборгованості ;

– проводити активну фінансову діяльність стосовно розвитку підприємства;

– та інше.

Всі ці фінансові задачі ,які ставляться перед підприємствами і
комерційними структурами базуються на алгоритмах ,які являють собою
правило розв’язування задачі, сформульоване як послідовність
обчислювальних, логічних та інших дій (кроків), виконуваних з метою
отримання потрібного результату. Алгоритм може бути заданий словесне
(засобами природної мови), математичним або графічним описом. Крім того,
алгоритм може задаватися алгоритмічною мовою.

Графічному опису передує, як правило, побудова математичної моделі —
математичного опису алгоритму. Такий опис полягає у формалізованому (із
застосуванням математичних символів) поданні всіх розглядуваних
залежностей і методів відшукання значень вихідних даних на підставі
вхідних.

Графічний опис алгоритму виконується у вигляді структурної схеми. Кожний
її елемент являє собою фрагмент алгоритму, який описує певні (повністю
визначені) дії з даними. Послідовність дій зображується за допомогою
ЛІНІЙ ПОТОКУ ІНФОРМАЦІЇ. Напрям потоку інформації «згори — униз» і
«зліва — направо» вважається основним і стрілками не позначається.

Будуючи схеми алгоритму, використовують геометричні фігури — умовні
позначення, кожне з яких має стандартний і цілком визначений
нормативними документами зміст та вигляд. Наприклад, овалом позначається
початок або кінець алгоритму, прямокутником — арифметичні та інші
операції з даними і т. ін.

Існують певні графічні позначення і для типів носіїв та форм передавання
даних, тому за допомогою таких позначень можна подати не лише машинний
алгоритм, а й усю технологію розв’язування задачі та обробки інформації.
Це важливо, коли йдеться про складні інформаційні зв’язки між задачами
або складні процеси обробки даних.

Алгоритмічна мова — це спеціальна мова зі своїм алфавітом, словником,
правилами побудови слів, словосполучень, речень, в якій кожне слово має
одне і цілком певне значення.

Після появи алгоритмів і алгоритмічної мови працювати в інформаційному
забезпеченні стало легше і зручніше. Зараз за допомогою комп”ютерних
технологій і методикам рішення основних фінансових задач дуже легко
прорахувати майбутній прибуток комерційної установи , знайти рішення
фінансовим проблемам які виникли на підприємстві.

Розрізняють кілька рівнів деталізації (завдання) алгоритму
автоматизованого розв’язування основних фінансових задач .

Рівень «інформаційної моделі», або «нульовий», дає уявлення про
використовувані вхідні і вихідні повідомлення та форми їх подання.
Наводиться графічне (символьне) зображення всіх зазначених повідомлень:
вхідних — з одного боку, а вихідних — із протилежного відносно
зображення самої задачі. Водночас зазначають, де саме утворюються вхідні
і де використовуються вихідні повідомлення. Якщо задача порівняно
проста, то такої точності завдання алгоритму достатньо для його
реалізації.

Наступний (перший) рівень — це рівень, коли алгоритм задається з
точністю до робіт з інформаційними масивами й загальних операцій із ними
(сортування масиву, вибір, злиття тощо) та з точністю до блоків
розрахунків показників за заданими формулами. Багато з таких блоків
алгоритму (сортування, добір, обчислення середнього і т. ін.) уже можуть
бути реалізовані відповідними командами (операторами) мов високого
рівня. У разі одного масиву досить просто за допомогою відповідних
команд типу RЕРОRТ реалізується блок видавання на друк повідомлення в
табличній формі.

Коли у процесі видавання вихідних повідомлень беруть участь два масиви
(найчастіше — масив числових значень і кодів реквізитів та масив
довідкових даних, який містить розшифрування кодів), доводиться
організовувати пошук даних за кодом. Тобто необхідна подальша
деталізація алгоритму (хоча в сучасних мовах високого рівня існують
відповідні типові засоби видавання повідомлень).

Ще вищим є другий рівень деталізації алгоритму, що означає його завдання
з точністю до робіт з окремими записами інформаційних масивів, до
маніпулювання з полями записів (вибір записів за умовою, пошук за
ключем, перехід за номером запису, добір полів, аналіз значень окремих
полів і т. ін.).

3.Призначення, структура та зміст документа «Алгоритм розв’язання
задачі”.

Поняття алгоритм є одним з основних понять сучасної інформатики.
Визначення алгоритм походить від імені середньоазіатського вченого 9-го
століття аль – Хорезмі , котрий розробив правила виконання чотирьох
арифметичних дій в десятинній системі обчислення.

Алгоритмом називається чіткий опис послідовності дій, який
необхідно виконати для рішення задачі. Практично рішення будь-якої
задачі вимагає одержання результату по заданим вихідним даним. Тобто,
можна сказати, що алгоритм описує послідовний процес перетворення
вихідних даних у результат. Розробити алгоритм рішення задачі означає
розбити задачу на послідовно виконувані кроки (етапи), причому
результати виконання попередніх етапів можуть використовуватися при
виконанні наступних. При цьому повинні бути чітко зазначені як зміст
кожного етапу, так і порядок виконання етапів. Окремий етап (крок)
алгоритму являє собою або іншу, більш просту задачу, алгоритм рішення
якої розроблений раніше, або повинний бути досить простим і зрозумілої
без пояснень.

Алгоритм володіє наступними основними властивостями, що розкривають
його визначення:

1.Дискретність. Ця властивість полягає в тому, що алгоритм повинний
представляти процес рішення задачі як послідовне виконання простих (чи
раніше визначених) кроків (етапів). При цьому для виконання кожного
кроку (етапу) алгоритму потрібно деякий кінцевий відрізок часу. Тобто
перетворення вихідних даних у результат здійснюється в часі дискретно.

2.Визначеність . Ця властивість полягає в тому, що кожне правило
алгоритму повинне бути чітким, однозначним і не залишати місця для
сваволі. Завдяки цій властивості виконання алгоритму носить механічний
характер і не вимагає ніяких додаткових чи вказівок зведень про
розв’язувану задачу.

3.Результативність . Ця властивість полягає в тому, що алгоритм повинний
приводити до рішення задачі за кінцеве число кроків.

4.Масовість. Ця властивість полягає в тому, що алгоритм рішення задачі
розробляється в загальному виді, тобто він повинний бути застосуємо для
деякого класу задач, що розрізняються лише вихідними даними. При цьому
вихідні дані можуть вибиратися з деякої області, що називається областю
застосовності алгоритму.

Основні структури алгоритмів. Поняття про структурний підхід до розробки
алгоритмів

Основні структури алгоритмів — це обмежений набір блоків і стандартних
способів їхнього з’єднання для виконання типових послідовностей дій.

Структури, що нижче приводяться, рекомендуються при використанні так
називаного структурного підходу до розробки алгоритмів і програм (чи ще
процедурний підхід у програмуванні ). Структурний (процедурний) підхід
припускає використання тільки декількох основних структур, комбінація
яких дає все різноманіття алгоритмів і програм. До основних структур
відносяться приклади в приведених лабораторних роботах.

Порядок рішення задач з використанням ЕОМ

Рішення задач з використанням ЕОМ включає наступні етапи: формулювання
задачі професійною мовою, математична постановка задачі, вибір методу
рішення, вибір структури даних і розробка алгоритму, програмування,
налагодження і тестування програми, рахунок по готовій програмі й аналіз
результатів.

1.Точне формулювання мети рішення задачі, тобто визначення, що саме
потрібно одержати в результаті рішення задачі й у якому виді бажано
одержати результат. Першим етапом постановки і рішення задачі на ЕОМ є
чітке формулювання задачі (звичайно професійною мовою), виділення
вихідних даних для її рішення і точні вказівки щодо того, які результати
й у якому виді повинні бути отримані.

2.Вибір позначень для перемінні програми. Виділення вихідних даних і
результатів. Другий етап — формальна (математична) постановка задачі,
тобто представлення її у виді рівнянь, співвідношень, обмежень і т.п.
Позначення перемінних повинні бути погоджені з можливостями позначення
змінних в алгоритмічній мові .

3.Розробка алгоритму рішення задачі, тобто розчленовування вихідної
задачі на окремі прості етапи. На цьому етапі потрібно виділити цикли і
продумати їхню організацію. При розробці алгоритму необхідно
використовувати тільки типові структури алгоритмів і їхнього сполучення.
Алгоритм можна фіксувати у виді схеми, причому потрібно мати на увазі,
що схему приходиться звичайно переробляти багато разів, до одержання її
остаточного варіанта. Вибір методу визначається розв’язуваною задачею, а
також можливостями ЕОМ (її швидкодією, обсягом пам’яті, точністю
представлення чисел, наявністю розроблених раніше готових програм.
Виконання цього етапу вимагає деякого кругозору як в області
програмування, так і в області використовуваних методів. 4. Написання за
схемою програми на С++. Необхідно вивчати мову С++.

5.Уведення програми в машину і перевірка її роботи на різних вихідних
даних.

4.Характеристика та склад позамашинної інформаційної бази.

Ефективність будь-якої інформаційної системи обробки даних багато в чому
залежить від способу організації її інформаційної бази. Згідно з
Держстандартом інформаційна база (ІБ) – це сукупність упорядкованої
інформації, яка використовується при функціонуванні інформаційної
системи. Загалом під ІБ розуміють сукупність певних чином
організовуваної, збережуваної та контрольованої інформації, зафіксованої
на носіях системи. Ця інформація відображає стан керованого об’єкта та
зовнішнього середовища. ІБ поділяється на: позамашинну та машинну.
Позамашинна ІБ – це частина ІБ інформаційної системи, що являє собою
сукупність документів, призначених для безпосереднього сприйняття
людиною без застосування засобів обчислювальної техніки. Машинна ІБ –
це частина ІБ інформаційної системи, яка являє собою сукупність
інформаційних масивів, які зберігаються у пам’яті ЕОМ і на магнітних
носіях. У будь-якій інформаційній системі організація позамашинної ІБ
регулюється діючими правилами по системі діловодства, відповідними
нормативно-правовими актами та інструкціями. Тому виділяють такі
компоненти позамашинної ІБ:вхідні документи; вихідні документи;
нормативно-довідкові документи. У процесі створення позамашинної ІБ
комп’ютерної системи виконують такі дії: формалізація даних; вибір форми
первинних документів і машинних носіїв; вибір способів і засобів
фіксування у первинних документах і на машинних носіях; визначення та
розробка логічної структури бази даних; вибір системи управління базою
даних; організація раціонального документообігу та ін.

5. Інформаційні зв’язки АІС Податки з іншими інф.с-ми

АІС “Податки” отримує інформацію від:

платників (звітна документація, реєстраційна документація, листи)

банки (дані про сплачені податкові платежі; інформація про відкриті та
закриті розрахункові рахунки; інформація про стан розрахунків за
визначеними рахунками)

фінансовий відділ райдержадміністрації (про всіх платників, які
зареєстровані в цьому районі. Про повноту сплати місцевих податків; м.б.
обмін інформацією на паперових або на магнітних носіях)

держ. комітет статистики (ведення загальнодержавного реєстру – ЄРДПОУ і
інших загальнодержавних класифікаторів, відбувається обмін файлами)

митниця (вантажні митні декларації)

Міністерство зовнішніх економічних зв’язків — отримання інформації про
видачу ліцензій на здійснення експортно-імпортних операцій.

Значна роль щодо надходження інформації належить банкам.

ДПА подає до відділень банків інформацію для відкриття відновідних
бюджетних рахунків, на яких акумулюються надходження податків та
платежів. Щоденно ДПА отримує інформацію про надходження податків та
платежів у вигляді платіжних документів та зведених документів про
надходження за кожним із бюджетних рахунків. Обмін інформацією між
рівнями управління в межах податкової системи України здійснюється за
допомогою електронної пошти.

Основні джерела надходження інформації до ДПА: платник, банк, фінансовий
відділ райдержадміиістрації. Споживачі інформації районної ДПА — це
платник, ДПА вищого рівня, фінансовий відділ райдержадміиістрації.
Інформація щодо окремих платників передається:

• до арбітражного суду — застосування закону про банкрутство;

• до податкової поліції

Враховуючи те, що, що АІС “Податки” бере безпосередню участь під час
формування та виконання Державного бюджету України, то відповідно до
цього, дана АІС в системі управління ресурсами державного бюджету займає
одне із провідних місць.

Отже, АІС “Податки займає особливе місце в системі управління ресурсами
державного бюджету і її інформаційні зв’язки з іншими інформаційними
системами демонструє слідуючий малюнок:

6. Розробити постановку та алгоритм автоматизо