.

Інформатика (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 72491
Скачать документ

Сутність інформатики.

Інформатика – це комплексна, технічна наука, що систематизує прийоми
створення, збереження, відтворення, обробки та передачі даних засобами
обчислювальної техніки, а також принципи функціонування цих засобів та
методи керування ними. Термін “інформатика” походить від французького
слова Informatique і утворене з двох слів: інформація та автоматика.
Запроваджено цей термін у Франції в середині 60-х років XX ст., коли
розпочалося широке використання обчислювальної техніки. Тоді в
англомовних країнах увійшов до вжитку термін “Computer Science” для
позначення науки про перетворення інформації, що грунтується на
використанні обчислювальної техніки. Тепер ці терміни є синонімами.

Поява інформатики зумовлена виникненням і поширенням нової технології
збирання, оброблення і передачі інформації, пов’язаної з фіксацією даних
на машинних носіях.

Предмет інформатики як науки складають:

апаратне забезпечення засобів обчислювальної техніки;

програмне забезпечення засобів обчислювальної техніки;

засоби взаємодії апаратного та програмного забезпечення;

засоби взаємодії людини з апаратними та програмними засобами.

Засоби взаємодії в інформатиці прийнято називати інтерфейсом. Тому
засоби взаємодії апаратного та програмного забезпечення інколи називають
також програмно-апаратним інтерфейсом, а засоби взаємодії людини з
апаратними та програмними засобами – інтерфейсом користувача.

Основною задачею інформатики як науки є систематизація прийомів та
методів роботи з апаратними та програмними засобами обчислювальної
техніки. Мета систематизації полягає у тому, щоб виділити, впровадити та
розвинути передові, найбільш ефективні технології автоматизації етапів
роботи з даними, а також методично забезпечити нові технологічні
дослідження.

Інформатика – практична наука. Її досягнення повинні проходити перевірку
на практиці і прийматися в тих випадках, коли вони відповідають критерію
підвищення ефективності. У складі основної задачі сьогодні можна
виділити такі основними напрямками інформатики для практичного
застосування :

архітектура обчислювальних систем (прийоми та методи побудови систем,
призначених для автоматичної обробки даних);

інтерфейси обчислювальних систем (прийоми та методи керування апаратним
та програмним забезпеченням);

програмування (прийоми, методи та засоби розробки комплексних задач);

перетворення даних (прийоми та методи перетворення структур даних);

захист інформації (узагальнення прийомів, розробка методів і засобів
захисту даних);

автоматизація (функціонування програмно-апаратних засобів без участі
людини);

стандартизація (забезпечення сумісності між апаратними та програмними
засобами, між форматами представлення даних, що відносяться до різних
типів обчислювальних систем).

На всіх етапах технічного забезпечення інформаційних процесів для
інформатики ключовим питанням є ефективність. Для апаратних засобів під
ефективністю розуміють співвідношення продуктивності обладнання до його
вартості. Для програмного забезпечення під ефективністю прийнято
розуміти продуктивність користувачів, які з ним працюють. У
програмуванні під ефективністю розуміють обсяг програмного коду,
створеного програмістами за одиницю часу. В інформатиці все жорстко
орієнтоване на ефективність. Питання як здійснити ту чи іншу операцію,
для інформатики є важливим, але не основним. Основним є питання як
здійснити дану операцію ефективно.

В межах інформатики, як технічної науки можна сформулювати поняття
інформації, інформаційної системи та інформаційної технології.

2. Сутність інформації.

Інформація – це сукупність відомостей (даних), які сприймають із
навколишнього середовища (вхідна інформація), видають у навколишнє
середовище (вихідна інформація) або зберігають всередині певної системи.

Інформація походить від HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C
%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0” \o “Латинська мова” латинського
слова «informatio», яке має декілька значень:

роз’яснення, виклад, витлумачення;

представлення, поняття;

ознайомлення, просвіта.

Інформація існує у вигляді документів, креслень, рисунків, текстів,
звукових і світлових сигналів, електричних та нервових імпульсів тощо.
Саме слово «інформатика» походить від латинського information, що
означає виклад, роз’яснення факту, події.

Саме слово «informatio» складається з префікса «in-» («в-, на-, при-») і
дієслова «formо» («надаю форму, створюю»), пов’язаного з іменником
«forma» («форма»).

З середини ХХ століття «інформація» стала загальнонауковим поняттям, але
до цих пір у науковій сфері воно залишається вкрай дискусійним.
Загальноприйнятого визначення інформації не існує, і воно
використовується головним чином на інтуїтивному рівні.

Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає
всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної системи чи органів
чуття.

Отримана інформація передається в мозок людини; він її аналізує,
синтезує і видає відповідні команди виконавчим органам. Залежно від
характеру одержуваної інформації, її цінності буде визначатися наступна
дія людини. Водночас, для з’ясування засобів відображення у свідомості
людини об’єктів і процесів, що відбуваються в зовнішньому середовищі,
необхідно знати, яким чином улаштовані органи чуття, і мати уявлення про
їх взаємодію.

Та матеріальна система, яка не розгортає в середині себе і в своїх
наступних взаємодіях набуту інформацію, приречена на деградацію. Лише
покладена і ззовні і розгорнута всередині об’єкта інформація може
забезпечити не тільки зберігання системи в мінливих умовах її
функціонування, а й подальше зростання її упорядкованості, складності та
організації. Звідси випливає висновок, що відображення є процесуальною
єдністю інформації і дії.

Інформація, будучи об’єктивною і всезагальною властивістю природи, має
відповідну специфіку на різних рівнях своєї організації. Отже, якщо
традиційна теорія відображення (копіювання, відтворення) не може
пояснити феномена відображення як фактора субстратних змін, то в
сучасній концепції відображення наділяється здатністю активно
відтворювати дійсне буття речей у формі можливостей, потенцій і
тенденцій розвитку інших речей; чинити організуючий вплив на перехідні
процеси в системі, що розвивається, і тим

самим функціонально детермінувати її новоутворення. Як бачимо,
відображення за такого його розуміння спроможне долати межу наявного
буття і переходити в не наявне, нове.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил включають і інформацію.

Інформація дає змогу у той чи інший спосіб пояснити, відобразити чи
представити явище, процес, динаміку. Це ж саме можна говорити і про
економічні явища та події.

3. Форма представленя інформації.

П’ять видів комп’ютерної інформації

Сучасні комп’ютери можуть працювати з п’ятьма видами інформації:

1. Числовою інформацією (числа);

2. Текстовою інформацією (букви, слова, пропозиції, тексти);

3. Графічною інформацією (картинки, малюнки, креслення);

4. Звуковою інформацією (музика, мова, звуки);

5. Відеоінформацією (відеофільми, мультфільми, кінофільми).

Все ці п’ять видів інформації разом називають одним словом: мультимедіа.

Якщо комп’ютер може працювати зі всіма цими п’ятьма видами інформації,
то його називають мультимедійним.

Числова інформація

Для передачі інформації на велику відстань по проводах сто років тому
людина винайшов телеграф. Знайшовся спосіб перетворення чисел і букв в
сигнали – спеціальна телеграфна азбука (Азбука Морзе). Короткий сигнал
«крапка». Довгий сигнал – «тире».

Для комп’ютерів азбука Морзе не придатна, оскільки дуже незручно
розбиратися з тим, який сигнал довгий, а який короткий. Придумали
простіші сигнали: якщо є сигнал, то це одиниця. Якщо немає – нуль.

Мінімальне число представлення інформації – (нуль і один) називають
бітами. Група з восьми бітів – байтами. Їх чотирьох – півбайт.

У один байт можна записати число від 0 до 255.

У двох байтах можна записати число – від 0 до 65535.

У трьох – від 0 до 16 мільйонів.

Текстова інформація

Кожній букві привласнюється числовий номер. Наприклад – букві «А» число
1, а букві «Б» – 2. Треба сказати, що прописні і заголовні букви мають
різне число. Зокрема, російський алфавіт і латинський мають своє
кодування. Для того, щоб різні комп’ютери розуміли один одного учені
виробили єдиний стандарт представлення букв числами і назвали його
«Кодуванням символів» «ЯКІ». Перетворивши букви на числа, комп’ютер
перетворює числа на сигнали, і записує їх бітами, з яких збираються
байти.

Графічна інформація

Комп’ютери можуть працювати з графічною інформацією. Це можуть бути
малюнки або фотографії. Для того, щоб картинка могла зберігатися і
оброблятися в комп’ютері, її перетворюють на сигнали. Таке перетворення
називають оцифровкою. Для оцифровки графічної інформації служать
спеціальні цифрові фотокамери або спеціальні пристрої – сканери.

Цифрова камера працює, як звичайний фотоапарат, тільки зображення не
потрапляє на фотоплівку, а «запам’ятовується» в електронній пам’яті
такого «фотоапарата». Потім такий апарат підключають до комп’ютера і по
дроту передають сигнали, якими зашифровано зображення.

Якщо картинка зроблена на папері, то для того, щоб перетворити її на
сигнали, використовують сканери. Картинку кладуть в сканер. Сканер
проглядає кожну точку цієї картинки і передає в комп’ютер числа (байти),
якими зашифрований колір кожної крапки.

У кожного кольору свій шифр (його називають колірним кодом).

Якщо кожен колір передавати трьома байтами, то можна зашифрувати більше
16 мільйонів кольорів. Це значно більше, ніж може розрізнити людське
око, але для комп’ютера це не межа.

Звукова інформація

Звук, музика і людська мова поступають в комп’ютер у вигляді сигналів і
теж оцифровуються, тобто перетворюються на числа, а потім – в байти і
біти. Комп’ютер їх зберігає, обробляє і може відтворити (програти музику
або вимовити слово).

Для того, щоб ввести звукову інформацію в комп’ютер, до нього
підключають мікрофон або сполучають з іншими електронними музичними
пристроями, наприклад, з магнітофоном або програвачем. Якщо в комп’ютері
є спеціальна, звукова плата, то він може обробляти звукову інформації і
відтворювати людську мову, музику і звуки.

Відеоінформація

Сучасні комп’ютери можуть працювати з відеоінформацією. Вони можуть
записувати і відтворювати відеофільми, мультфільми і кінофільми. Як і
всі інші види інформації, відеоінформація теж перетворюється на сигнали
і записується у вигляді бітів і байтів. Відбувається це точно так, як і
з малюнками – різниця лише в тому, що таких «малюнків» треба обробляти
дуже багато.

Фільми складаються з кадрів. Кожен кадр – його як би окрема картинка.
Щоб зображення на екрані виглядало «живим» і рухалося, кадри повинні
змінювати один одного з великою швидкістю – 25 кадрів в секунду. Якщо
комп’ютер могутній і швидкий, то він може 25 разів в секунду обробляти в
своїй пам’яті нову картинку і показувати її на екрані.

Сигнали для запису відеозображень комп’ютер отримує від відеокамери. Як
і всі інші види інформації, він перетворить ці сигнали в біти і байти і
записує їх в свою пам’ять.

Виводиться відеозображення на екран комп’ютерного монітора. При цьому
разом із зображенням може виводитися і звук.

4. Передавання інформації.

Для систем передачі інформації важлива фізична природа її сприйняття. За
цією ознакою інформація може бути розділена на слухову, зорову і
“машинну”. Перші два види відповідають найбільш ємким каналам сприйняття
інформації людиною. Пропускна спроможність слухового каналу складає
тисячі десяткових одиниць інформації, а зрітельного – мільйони.
“Машинна” інформація призначена для обробки ЕОМ. Тут пропускна
спроможність каналів повинна узгоджуватися із швидкістю обробки її
машиною – до декількох десятків мільйонів двійкових одиниць інформації в
секунду. За допомогою ЕОМ в даний час стала можлива обробка слухової і
зорової інформації.

Для передачі інформації на відстань необхідно передати що містить цю
інформацію повідомлення. Структурна схема систему передачі інформації
приведена на мал.1

Кодер здійснює відображення повідомлення, що генерується, в дискретну
послідовність.

Модулятор і демодулятор в сукупності реалізують операції по перетворенню
кодованого повідомлення в сигнал і зворотні перетворення.

Декодер відображає дискретну послідовність в копію початкового
повідомлення.

5. Кількість інформації. Одиниці вимірювання даних

Кількість інформації ( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D1%96%D0%B9%D1%81
%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0” \o “Англійська мова” англ.
information content) — міра HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0
%D1%86%D1%96%D1%8F” \o “Інформація” інформації , яка міститься в
повідомленні.

Найменшою одиницею після біта є байт (1 байт = 8 битий = 1 символ).
Оскільки одним байтом, як правило, кодується один символ текстової
інформації, то для текстових документів розмір в байтах відповідає
лексичному об’єму в символах. Крупніша одиниця вимірювання кілобайт (1
Кб = 1024 байт). Крупніші одиниці утворюються додаванням префіксів
мега-, гіга-, тера-; у крупніших одиницях поки немає практичної потреби:

1 Мб = 1048580 байт;

1 Гб = 10737740000 байт.

1 Тб = 1024 Гб.

Кількість інформації, що отримується в одному елементарному
повідомленні, ще ніяк не характеризує джерело. Одні елементарні
повідомлення можуть нести багато інформації, але передаватися дуже
рідко, інші — передаватися частіше, але нести менше інформації. Тому
джерело може бути охарактеризоване середньою кількістю інформації, що
приходиться на одне елементарне повідомлення, що носить назву «
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BF%D1%96
%D1%8F” \o “Ентропія” ентропія джерела».

1927р. американський інженер Роберт Хартлі запропонував формулу виміру
інформації(не враховує, що інформація може знаходитись з різною
ймовірністю):

І=log2N

I- кількість інформації

N- кількість повідомлень

Американський вчений Клод Шенон запропонував формулу, яка враховує
ймовірність появи інформації:

І- кількість інформації

р – ймовірність появи повідомлень

І=р1log2p1+…

6. Використання інформації.

Дані є складовою частиною інформації, що являють собою зареєстровані
сигнали. Під час інформаційного процесу дані перетворюються з одного
виду в інший за допомогою методів. Обробка даних містить в собі множину
різних операцій. Основними операціями є:

збір даних – накопичення інформації з метою забезпечення достатньої
повноти для прийняття рішення;

формалізація даних – приведення даних, що надходять із різних джерел до
однакової форми;

фільтрація даних – усунення зайвих даних, які не потрібні для прийняття
рішень;

сортування даних – впорядкування даних за заданою ознакою з метою
зручності використання;

архівація даних – збереження даних у зручній та доступній формі;

захист даних – комплекс дій, що скеровані на запобігання втрат,
відтворення та модифікації даних;

транспортування даних – прийом та передача даних між віддаленими
користувачами інформаційного процесу. Джерело даних прийнято називати
сервером, а споживача – клієнтом;

перетворення даних – перетворення даних з однієї форми в іншу, або з
однієї структури в іншу, або зміна типу носія.

7. Властивості інформації.

Як і всякий об’єкт, інформація має властивості. Характерною відмінною
особливістю інформації від інших об’єктів природи і суспільства є
дуалізм: на властивості інформації впливають як властивості даних,
складових її змістовної частини, так і властивості методів, що
взаємодіють з даними в ході інформаційного процесу. Після закінчення
процесу властивості інформації переносяться на властивості нових даних,
тобто властивості методів можуть переходити на властивості даних.

Властивості:

1. Поняття об’єктивності інформації є відносним, це зрозуміло, якщо
врахувати, що методи є суб’єктивними. Повнота інформації багато в чому
характеризує її якість і визначає достатність даних для ухвалення рішень
або для створення нових даних на основі тих, що є. Чим повніше дані, тим
ширше діапазон методів, які можна використовувати, тим простіше
підібрати метод, що вносить мінімум погрішностей в хід інформаційного
процесу.

2. Адекватність інформації – ступінь відповідності реальному
об’єктивному стану справи. Неадекватна інформація може утворюватися при
створенні нової інформації на основі неповних або недостовірних даних.
Проте і повні, і достовірні дані можуть приводити до створення
неадекватної інформації у разі застосування до них неадекватних методів.

3. Доступність інформації – міра можливості отримати ту або іншу
інформацію. На ступінь доступності інформації впливають одночасно як
доступність даних, так і доступність адекватних методів для їх
інтерпретації. Відсутність доступу до даних або відсутність адекватних
методів обробки приводять до однакового результату: інформація
виявляється недоступною.

4. Актуальність інформації – ступінь відповідності інформації
теперішньому моменту часу. Нерідко з актуальністю, як і з повнотою,
зв’язують комерційну цінність інформації. Оскільки інформаційні процеси
розтягнуті в часі, то достовірна і адекватна, але застаріла інформація
може приводити до помилкових рішень. Необхідність пошуку (або розробки)
адекватного методу для роботи з даними може приводити до такої затримки
отримання інформації, що вона стає неактуальною і непотрібною.

8. Обробка інформації.

Розрізняються наступні способи обробки даних: централізований,
децентралізований, розподілений і інтегрований.

Централізована припускає наявність. При цьому способі користувач
доставляє на ОЦ початкову інформацію і отримують результати обробки у
вигляді результативних документів. Особливістю такого способу обробки є
складність і трудомісткість налагодження швидкого, безперебійного
зв’язку, велика завантаженість ОЦ інформацією (т.к. великий її об’єм),
регламентацією термінів виконання операцій, організація безпеки системи
від можливого несанкціонованого доступу.

Децентралізована обробка. Цей спосіб пов’язаний з появою ПЕОМ, що дають
можливість автоматизувати конкретне робоче місце.

Розподілений спосіб обробки даних заснований на розподілі функцій
обробки між різними ЕОМ, включеними в мережу. Цей спосіб може бути
реалізований двома шляхами: перший припускає установку ЕОМ в кожному
вузлі мережі (або на кожному рівні системи), при цьому обробка даних
здійснюється однією або декількома ЕОМ залежно від реальних можливостей
системи і її потреб на даний момент часу. Другий шлях – розміщення
великого числа різних процесорів усередині однієї системи. Такий шлях
застосовується в системах обробки банківської і фінансової інформації,
там, де необхідна мережа обробки даних (філіали, відділення і т.д.).
Переваги розподіленого способу: можливість обробляти в задані терміни
будь-який об’єм даних; високий ступінь надійності, оскільки при відмові
одного технічного засобу є можливість моментальної заміни його на іншій;
скорочення часу і витрат на передачу даних; підвищення гнучкості систем,
спрощення розробки і експлуатації програмного забезпечення та пр.
Розподілений спосіб грунтується на комплексі спеціалізованих процесорів,
тобто кожна ЕОМ призначена для вирішення певних завдань, або завдань
свого рівня.

Інтегрований спосіб обробки інформації. Він передбачає створення
інформаційної моделі керованого об’єкту, тобто створення розподіленої
бази даних. Такий спосіб забезпечує максимальну зручність для
користувача. З одного боку, бази даних передбачають колективне
користування і централізоване управління. З іншого боку, обсяг
інформації, різноманітність вирішуваних задач вимагають розподіли бази
даних. Технологія інтегрованої обробки інформації дозволяє поліпшити
якість, достовірність і швидкість обробки, оскільки обробка проводиться
на основі єдиного інформаційного масиву, одноразово введеного в ЕОМ.

9. Інформаційні ресурси та інформаційно-комунікаційні технології.

Інформаційна технологія — це комплекс взаємозв’язаних, наукових,
технологічних і інженерних дисциплін, що вивчають методи ефективної
організації праці людей, зайнятих обробкою і зберіганням інформації;
обчислювальну техніку і методи організації і взаємодії з людьми і
виробничим устаткуванням. Їх практичні додатки, а також пов’язані зі
всім цим соціальні, економічні і культурні проблеми. Самі інформаційні
технології вимагають складної підготовки, великих первинних витрат і
наукоємкої техніки. Їх введення повинне починатися із створення
математичного забезпечення, формування інформаційних потоків в системах
підготовки фахівців.

Як загальний критерій ефективності будь-яких видів технологій можна
використовувати економію соціального часу, яка досягається в результаті
їх практичного використання. Ефективність цього критерію особливо добре
виявляється на прикладі інформаційних технологій. Необхідність
економії соціального часу орієнтує нашу увагу, в першу чергу, на
технології, пов’язані з найбільш масовими інформаційними процесами,
оптимізація яких, як представляється, і повинна дати найбільшу економію
соціального часу саме завдяки їх широкому і багатократному використанню.

Аналізуючи роль і значення інформаційних технологій для сучасного етапу
розвитку суспільства, можна зробити цілком обгрунтовані висновки про те,
що ця роль є стратегічно важливою, а значення цих технологій в
найближчому майбутньому швидко зростатиме. Саме цим технологіям належить
сьогодні визначальна роль в області технологічного розвитку держави.
Аргументами для цих висновків є ряд унікальних властивостей
інформаційних технологій, які і висувають їх на пріоритетне місце по
відношенню до виробничих і соціальних технологій. Найбільш важливі з цих
властивостей:

Інформаційні технології дозволяють активізувати і ефективно
використовувати інформаційні ресурси суспільства, які сьогодні є
найбільш важливим стратегічним чинником його розвитку. Досвід показує,
що активізація розповсюдження і ефективне використання інформаційних
ресурсів (наукових знань, відкриттів, винаходів, технологій, передового
досвіду) дозволяють отримати істотну економію інших видів ресурсів:
сировини, енергії, корисних копалини, матеріалів і устаткування,
людських ресурсів, соціального часу.

Інформаційні технології дозволяють оптимізувати і у багатьох випадках
автоматизувати інформаційні процеси, які останніми роками займають все
більше місце в життєдіяльності людського суспільства. Загальновідомо, що
розвиток цивілізації відбувається у напрямі становлення інформаційного
суспільства, в якому об’єктами і результатами праці більшості зайнятого
населення стають вже не матеріальні цінності, а головним чином,
інформація і наукові знання. В даний час в більшості розвинених країн
велика частина зайнятого населення в своїй діяльності в тій чи іншій
мірі пов’язана з процесами підготовки, зберігання, обробки і передачі
інформації і тому вимушена освоювати і практично використовувати
відповідні цим процесам інформаційні технології.

Інформаційні процеси є важливими елементами інших складніших виробничих
або ж соціальних процесів. Тому дуже часто і інформаційні технології
виступають як компоненти відповідних виробничих або соціальних
технологій.

Інформаційні технології сьогодні грають виключно важливу роль в
забезпеченні інформаційної взаємодії між людьми, а також в системах
підготовки і розповсюдження масової інформації. Ці засоби швидко
асимілюються культурою нашого суспільства, оскільки вони не тільки
створюють великі зручності, але знімають багато виробничих, соціальних і
побутових проблем, глобалізації, що викликаються процесами інтеграції
світової спільноти, розширенням внутрішніх і міжнародних
економічних і культурних зв’язків, міграцією населення і його все більш
динамічним переміщенням по планеті. Що на додаток став вже традиційними
засобам зв’язку (телефон, телеграф радіо і телебачення) в соціальній
сфері все більш широко використовуються системи електронних
телекомунікацій, електронна пошта, факсимільна передача інформації і
інші види зв’язку.

10. Інформатизація економіки і суспільства.

Інформатизація суспільства – це організований суспільно-економічний і
науково-технічний процес створення оптимальних умов для задоволення
інформаційних потреб і реалізації прав громадян, органів державної
влади, суспільних об’єднань на основі організації і використання
інформаційних ресурсів.

Мета інформатизації – покращення якості життя людини за рахунок
зростання продуктивності і спрощення умов праці.

З другої половини ХХ століття відбувається істотне збільшення значення і
ролі інформації в рішенні практично всіх задач світової спільноти. Це є
переконливим доказом того, що науково-технічна революція поступово
перетворюється на інтелектуально-інформаційну, інформація стає не тільки
предметом спілкування, але і прибутковим товаром, безумовним і
ефективним сучасним засобом організації і управління суспільним
виробництвом, наукою, культурою, освітою і соціально-економічним
розвитком суспільства в цілому.

Сучасні досягнення інформатики, обчислювальної техніки, оперативної
поліграфії і телекомунікації породили новий вигляд високої технології, а
саме інформаційну технологію.

Результати наукових і прикладних досліджень в області інформатики,
обчислювальної техніки і зв’язку створили міцну базу для виникнення
нової галузі знання і виробництва – інформаційної індустрії. В світі
успішно розвивається індустрія інформаційних послуг, комп’ютерного
виробництва і комп’ютеризація як технологія автоматизованої обробки
інформації; небувалого розмаху і якісного стрибка досягла індустрія і
технологія в області телекомунікації – від простої лінії зв’язку до
космічної, такої, що охоплює мільйони споживачів і що представляє
широкий спектр можливостей по транспортуванню інформації і взаємозв’язку
її споживачів.

Весь цей комплекс (споживач з його завданнями, інформатика, всі технічні
засоби інформаційного забезпечення, інформаційна технологія і індустрія
інформаційних послуг та ін.) складає інфраструктуру і інформаційний
простір для здійснення інформатизації суспільства.

Інформатизація, таким чином, є комплексний процес інформаційного
забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства на базі
сучасних інформаційних технологій і відповідних технічних засобів.

Інформатизація, як одна з основ економічного розвитку суспільства
охопила всі ведучі промислово розвинені країни.

11. Принципи організації та структура комп’ютера.

1. Принципы организации роботы компьютера

Строение компьютера чем-то напоминает строение человека. Процессор,
оперативная память и жесткий диск выполняют функции мозга; материнская
плата и чипсет – это кровеносная и нервная системы; клавиатура, мышь,
микрофон, сканер и веб-камера (устройства ввода) схожи с человеческим
зрением, слухом и прочими функциями ощущения окружающего мира; монитор и
принтер (устройства вывода) – это что-то типа языка.

Как работает компьютер? Появляется некий объем информации. Устройство,
получившее информацию обрабатывает ее и готовит к отправке, используя
общий протокол. Такое устройство можно назвать передатчик. Затем, еще
одно устройство, предназначенное для передачи данных, передает
подготовленную информацию. Приемник, или устройство принимающее
информацию считывает данные, используя тот же самый протокол и, исходя
из некоторой информации, которая была заложена ранее принимает решение.
В виде ответа, эти данные были отправлены обратно, используя то же
устройство передачи информации. Вот так вот, примерно и работают
устройства компьютера между собой: постоянно что-то обрабатывают и
обмениваются данными, используя общие протоколы, оговаривающие, как эти
данные передавать и принимать.

Вся информация хранится на жестком диске. Когда Вы включаете компьютер,
то часть данных, необходимых для нормального функционирования системы,
загружается в оперативную память (ОЗУ – оперативное запоминающее
устройство). Кроме того, туда же могут отправлять свои данные и другие
устройства в процессе работы компа. За обработку данных отвечает
процессор (ЦП – центральный процессор). Информация поступает в ЦП из
ОЗУ, и после обработки туда же и возвращается. А потом уж она может быть
отправлена адресату, то бишь устройству, которое эти данные и отправило
в оперативную память для последующей обработки (правда так происходит не
всегда, но об этом много позже). Если Вам понадобилось информацию
сохранить надолго, то Вы “сбрасываете” ее на жесткий диск, так как ОЗУ
может хранить данные только при условии, что к нему постоянно подается
электропитание.

Если какому-нить устройству вдруг захотелось, чтобы ЦП обработал для
него что-либо, то для начала необходимо подготовить данные, затем,
отправив их в память, сообщить процессору, что данные эти надо
обработать. Подождать, а потом может быть (в зависимости от поставленной
задачи) получить обработанные данные обратно, а может и какому другому
устройству их отправить. Устройств много, а процессор один и на всех их
его сразу не хватает. Что делать? Очень просто – вставать в очередь и
ждать. Существует иерархия среди устройств. Кому-то ЦП обработает данные
сразу, а кому-то придется ждать до второго пришествия.

Для связи основных устройств компьютера между собой используется
специальная информационная магистраль, обычно называемая инженерами
шиной. Шина состоит из трех частей:

шина адреса, на которой устанавливается адрес требуемой ячейки памяти
или устройства, с которым будет происходить обмен информацией;

шина данных, по которой собственно и будет передана необходимая
информация; и, наконец,

шина управления, регулирующей этот процесс (например, один из сигналов
на этой шине позволяет компьютеру различать между собой адреса памяти и
устройств ввода/вывода).

Рассмотрим в качестве примера, как процессор читает содержимое ячейки
памяти. Убедившись, что шина в данный момент свободна, процессор
помещает на шину адреса требуемый адрес и устанавливает необходимую
служебную информацию (операция – чтение, устройство – ОЗУ и т.п.) на
шину управления. Теперь ему остается только ожидать ответа от ОЗУ.
Последнее, “увидев” на шине обращенный к нему запрос на чтение
информации, извлекает содержимое необходимой ячейки и помещает его на
шину данных. Следует отметить, что обмен по шине при определенных
условиях и при наличии определенного вспомогательного оборудования может
происходить и без непосредственного участия процессора, например, между
устройством ввода и внутренней памятью.

Понятно, что пользователь должен наблюдать за неким результатом своей
работы. Вот для этого предназначен монитор, данные для которого готовит
видеокарта

Можно сделать вывод, что компьютер это не только его аппаратная часть
(hardware), но и программная часть тоже (software). То есть одно от
другого не отделимо. Более того, скажу Вам – любое устройство компьютера
имеет собственную программу управления, которая называется драйвер
(driver). Без таких программ большинство устройств компьютера работать
не будет. Общее управление над компьютером берет на себя операционная
система (ОС). К слову сказать, это самое слабое место современного ПК.

Вообще, следует отметить, что все ПК работают по фон-неймановским
принципам программного управления. Венгр по национальности, Джон фон
Нейман в 1930 году эмигрировал в США, где в 1945 году разработал
принципы программного управления ЭВМ. И до сих пор мир инфотехнологий
пользуется этими правилами (хоть и не самыми удобными и имеющими свои
недостатки), так как никто ничего другого толком предложить не может
(есть и не фоннеймовские компы, но они пока обладают еще большими
недостатками). Вот в чем заключаются эти правила:

1. Принцип двоичного кодирования. Это означает, что вся информация в
компьютере передается и хранится в двоичном виде.

2. Принцип программного управления. Тут речь идет о том, что программа
представляет собой набор команд, которые процессор выполняет
автоматически и в определенной последовательности.

3. Принцип однородности памяти. Разнотипная информация различается по
способу использования, а не по способу кодирования.

4. Принцип адресности. Информация размещается в ячейках памяти, которые
имеют точный адрес. Зная адрес, ЦП может получить доступ к нужной
информации в любой момент времени.

2. Структура компьютера

Структура компьютера — это совокупность его функциональных элементов и
связей между ними. Элементами могут быть самые различные устройства — от
основных логических узлов компьютера до простейших схем. Структура
компьютера графически представляется в виде структурных схем, с помощью
которых можно дать описание компьютера на любом уровне детализации.

Загальна структура компьютера

Запам’ятовуючий пристрій – це блок ЕОМ, призначений для тимчасового
(оперативна пам’ять) та тривалого (постійна пам’ять) зберігання програм,
вхідних і результуючих даних та деяких проміжних результатів. Інформація
в оперативній пам’яті зберігається тимчасово лише при включеному
живленні, але оперативна пам’ять має більшу швидкодію. В постійній
пам’яті дані можуть зберігатися навіть при вимкненому комп’ютері, проте
швидкість обміну даними між постійною пам’яттю та центральним
процесором, у переважній більшості випадків, значно менша.

Арифметико-логічний пристрій – це блок ЕОМ, в якому відбувається
перетворення даних за командами програми: арифметичні дії над числами,
перетворення кодів та ін.

Керуючий пристрій координує роботу всіх блоків комп’ютера. У певній
послідовності він вибирає з оперативної пам’яті команду за командою.
Кожна команда декодується, за потреби елементи даних з указаних в
команді комірок оперативної пам’яті передаються в АЛП. АЛП настроюється
на виконання дії, вказаної поточною командою (в цій дії можуть брати
участь також пристрої введення-виведення); дається команда на виконання
цієї дії. Цей процес буде продовжуватися доти, доки не виникне одна з
наступних ситуацій: вичерпано вхідні дані, з одного з пристроїв надійшла
команда на припинення роботи, вимкнено живлення комп’ютера.

Описаний принцип побудови ЕОМ носить назву архітектури фон Неймана –
американського вченого угорського походження Джона фон Неймана, який її
запропонував.

Сучасну архітектуру комп’ютера визначають також такі принципи:

Принцип програмного керування. Забезпечує автоматизацію процесу
обчислень на ЕОМ. Згідно з цим принципом, запропонованим англійським
математиком Ч.Беббіджем у 1833 р., для розв’язання кожної задачі
складається програма, що визначає послідовність дій комп’ютера.
Ефективність програмного керування є високою тоді, коли задача
розв’язується за тією самою програмою багато разів (хоч і за різних
початкових даних).

Принцип програми, що зберігається в пам’яті. Згідно з цим принципом,
сформульованим Дж. фон Нейманом, команди програми подаються, як і дані,
у вигляді чисел й обробляються так само, як і числа, а сама програма
перед виконання завантажується в оперативну пам’ять. Це прискорює процес
її виконання.

Принцип довільного доступу до пам’яті. Згідно з цим принципом, елементи
програм та даних можуть записуватися у довільне місце оперативної
пам’яті. Довільне місце означає можливість звернутися до будь-якої
заданої адреси (до конкретної ділянки пам’яті) без перегляду попередніх.

12. Архітектура комп’ютера

Комп’ютер – це електронний пристрій, що виконує операції введення
інформації, зберігання та оброблення її за певною програмою, виведення
одержаних результатів у формі, придатній для сприйняття людиною. За
кожну з названих операцій відповідають спеціальні блоки комп’ютера:

пристрій введення,

центральний процесор,

запам’ятовуючий пристрій,

пристрій виведення.

Всі ці блоки складаються з окремих дрібніших пристроїв. Зокрема в
центральний процесор можуть входити арифметико-логічний пристрій (АЛП),
внутрішній запам’ятовуючий пристрій у вигляді регістрів процесора та
внутрішньої кеш-пам’яті, керуючий пристрій (КП). Пристрій введення, як
правило, теж не є однією конструктивною одиницею. Оскільки види
інформації, що вводиться, різноманітні, джерел може бути декілька. Це
стосується і пристрою виведення.

Схематично загальна структура комп’ютера зображена на рис.1.

Рис. 1. Загальна структура комп’ютера

Архітектура комп’ютера

Описав Дж. Фон Непман 1946 р.

Процесор—пристрій для обработки даних, він працює послідовно. Існують
паралельні обчислювальні системи, що мають кілька процесорів.

Процесор П. К. виконаний у вигляді мікросхеми—єдиного мікроелектронного
пристрою, створеного на кристалі напівпровідника і вміщеного в
мініатюрний корпус.

Можливість комп’ютера визначається розрядністю процесора. (кількість
бітів, яку він може обробити одночасно), та його внутрішньою
організацією 8-бітові, 32-бітові, 64-бітові.

Швидкість роботи процесора характ. тактовою частотою, що задається
спеціальним генератором, вимірюється в мегагерцах (мільйон тактів за
секунду) 1 такт—декілька операцій, тактова частота досягає сотень
мегагерц.

Байт—група з 8 бітів, яка застосовується при оцінці кількості даних, як
одна ціла одиниці виміру., стандартна одиниця виміру пам’яті.

Біт—найменша одиниця інформації в цифровому комп’ютері, яка може примати
значення «0», або «1».

13. Структура персонального комп’ютера.

Персональные компьютеры—мікрокомпьютер універсального призначення для
одного користувача.

Персональні комп’ютери

Бурхливий розвиток набули в останні 20 років. Персональний комп’ютер
(ПК) призначений для обслуговування одного робочого місця і спроможний
задовольнити потреби малих підприємств та окремих осіб. З появою
Інтернету популярність зросла значно вище, оскільки за допомогою
персонального комп’ютера можна користуватись науковою, довідковою,
учбовою та розважальною інформацією.

Персональні комп’ютери умовно можна поділити на професійні та побутові,
але в зв’язку із здешевленням апаратної частини, межі між нами
розмиваються. З 1999 року задіяний міжнародний сертифікаційний стандарт
– специфікація РС99:

масовий персональний комп’ютер (Consumer PC)

діловий персональний комп’ютер (Office PC)

портативний персональний комп’ютер (Mobile PC)

робоча станція (WorkStation)

розважальний персональний комп’ютер (Entertaiment PC)

Більшість персональних комп’ютерів на ринку підпадають до категорії
масових ПК. Ділові ПК – мають мінімум засобів відтворення графіки та
звуку. Портативні ПК відрізняються наявністю засобів з’єднання
віддаленого доступу (комп’ютерний зв’язок). Робочі станції – збільшені
вимоги до пристроїв збереження даних. Розважальні ПК – основний акцент
до засобів відтворення графіки та звуку.

Класифікація по рівню спеціалізації

універсальні;

спеціалізовані.

На базі універсальних ПК можна створити будь-яку конфігурацію для роботи
з графікою, текстом, музикою, відео тощо. Спеціалізовані ПК створені для
рішення конкретних задач, зокрема, бортові комп’ютери у літаках та
автомобілях. Спеціалізовані мініЕОМ для роботи з графікою (кіно-
відеофільми, реклама) називаються графічними станціями. Спеціалізовані
комп’ютери, що об’єднують комп’ютери у єдину мережу, називаються
файловими серверами. Комп’ютери, що забезпечують передачу інформації
через Інтернет, називаються мережними серверами.

Класифікація за розміром

настільні (desktop);

портативні (notebook);

кишенькові (palmtop).

Найбільш поширеними є настільні ПК, які дають змогу легко змінювати
конфігурацію. Портативні зручні для користування, мають засоби
комп’ютерного зв’язку. Кишенькові моделі можна назвати
‘інтелектуальними’ записниками, дозволяють зберігати оперативні дані і
отримувати швидкий доступ.

14. Центральний процесор.

Центральный процессор – основной блок ЭВМ, в котором происходит
обработка данных и вычисление результатов. Представляет собой несколько
системных блоков в отдельной комнате, где поддерживается постоянная
температура и влажность воздуха.

Центральний процесор виконує основні операції по опрацюванню даних та
управління роботою інших пристроїв. По способу розташування пристроїв
відносно процесора їх поділяють на внутрішні та зовнішні (периферійні).
До внутрішніх відносять деякі види пам’яті. Зовнішніми є пристрої
вводу-виводу інформації, пристрої для її тривалого збереження (
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%B9
_%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BA” \o “Твердий диск” жорсткий диск).
Узгодженість роботи окремих пристроїв здійснюють апаратні інтерфейси. Їх
поділяють на послідовні та паралельні. Через послідовний інтерфейс дані
передаються по одному біту. Вони прості за будовою, не вимагають
синхронізації роботи передавача та приймача даних. Однак пропускна
здатність їх менша, а коефіцієнт корисної дії нижчий. Їх використовують
для підключення “повільних” пристроїв – наприклад, різноманітних
датчиків.

Процесор – головна мікросхема комп’ютера, його “мозок”. Він дозволяє
виконувати програмний код, що знаходиться у пам’яті і керує роботою всіх
пристроїв комп’ютера. Швидкість його роботи визначає швидкодію
комп’ютера. Конструктивно, процесор – це кристал кремнію дуже маленьких
розмірів. Процесор має спеціальні комірки, які називаються регістрами.
Саме в цих регістрах містяться команди, які виконуються процесором, а
також дані, якими оперують ці команди. Робота процесора полягає у
вибиранні з пам’яті у певній послідовності команд та даних і виконанні
їх. На цьому і базується виконання програм. У ПК обов’язково має бути
присутній центральний процесор (Central Rpocessing Unit – CPU), який
виконує всі основні операції. Часто ПК оснащений додатковими
сопроцесорами, орієнтованими на ефективне виконання специфічних функцій,
такими як, математичний сопроцесор для обробки числових даних у форматі
з плаваючою точкою, графічний сопроцесор для обробки графічних
зображень, сопроцесор введення/виведення для виконання операції
взаємодії з периферійними пристроями.

Основними параметрами процесорів є:

тактова частота,

розрядність,

робоча напруга,

коефіцієнт внутрішнього домноження тактової частоти,

розмір кеш пам’яті.

Тактова частота визначає кількість елементарних операцій (тактів), що
виконуються процесором за одиницю часу. Тактова частота сучасних
процесорів вимірюється у МГц (1 Гц відповідає виконанню однієї операції
за одну секунду, 1 МГц=106 Гц). Чим більша тактова частота, тим більше
команд може виконати процесор, і тим більша його продуктивність. Перші
процесори, що використовувалися в ПК працювали на частоті 4,77 МГц, а
сьогодні робочі частоти найсучасніших процесорів досягли позначки в 2
ГГц (1 ГГц = 103 МГц).

Розрядність процесора показує, скільки біт даних він може прийняти і
обробити в свої регістрах за один такт. Розрядність процесора
визначається розрядністю командної шини, тобто кількістю провідників у
шині, по якій передаються команди. Сучасні процесори сімейства Intel є
32-розрядними.

Робоча напруга процесора забезпечується материнською платою, тому різним
маркам процесорів відповідають різні материнські плати. Зараз робоча
напруга процесорів не перевищує 3 В. Пониження робочої напруги дозволяє
зменшити розміри процесорів, а також зменшити тепловиділення в
процесорі, що дозволяє збільшити його продуктивність без загрози
перегріву.

Коефіцієнт внутрішнього домноження тактової частоти – це коефіцієнт, на
який слід помножити тактову частоту материнської плати, для досягнення
частоти процесора. Тактові сигнали процесор отримує з материнської
плати, яка з чисто фізичних причин не може працювати на таких високих
частотах, як процесор. На сьогодні тактова частота материнських плат
складає 400-2000 МГц. Для отримання більш високих частот у процесорі
відбувається внутрішнє домноження на коефіцієнт 4, 4.5, 5 і більше.

Кеш-пам’ять. Обмін даними всередині процесора відбувається набагато
швидше ніж обмін даними між процесором і оперативною пам’яттю. Тому, для
того щоб зменшити кількість звертань до оперативної пам’яті, всередині
процесора створюють так звану надоперативну або кеш-пам’ять. Коли
процесору потрібні дані, він спочатку звертається до кеш-пам’яті, і
тільки якщо там потрібні дані відсутні, відбувається звертання до
оперативної пам’яті. Чим більший розмір кеш-пам’яті, тим більша
ймовірність, що необхідні дані знаходяться там. Тому високопродуктивні
процесори оснащуються підвищеними обсягами кеш-пам’яті. Розрізняють
кеш-пам’ять першого рівня (виконується на одному кристалі з процесором і
має об’єм порядку декілька десятків Кбайт), другого рівня (виконується
на окремому кристалі, але в межах процесора, з об’ємом в сто і більше
Кбайт) та третього рівня (виконується на окремих швидкодійних
мікросхемах із розташуванням на материнській платі і має обсяг один і
більше Мбайт).

У процесі роботи процесор обробляє дані, що знаходяться в його
регістрах, оперативній пам’яті та зовнішніх портах процесора. Частина
даних інтерпретується як власне дані, частина даних – як адресні дані, а
частина – як команди. Сукупність різноманітних команд, які може виконати
процесор над даними, утворює так звану систему команд процесора. Чим
більший набір команд процесора, тим складніша його архітектура, тим
довший запис команд у байтах і тим довша середня тривалість виконання
команд.

Так, процесори Intel, які використовуються в IBM-сумісних ПК,
нараховують більше тисячі команд і відносяться до так званих процесорів
із розширеною системою команд – CISC-процесорів (CISC – Complex
Instruction Set Computing). На противагу CISC-процесорам розроблено
процесори архітектури RISC із скороченою системою команд (RISC – Reduced
Instruction Set Computing). При такій архітектурі кількість команд
набагато менша, і кожна команда виконується швидше. Таким чином,
програми, що складаються з простих команд виконуються набагато швидше на
RISC-процесорах.

Зворотна сторона скороченої системи команд полягає в тому, що складні
операції доводиться емулювати далеко не завжди ефективною послідовністю
простіших команд. Тому CISC-процесори використовуються в універсальних
комп’ютерних системах, а RISC-процесори – у спеціалізованих. Для ПК
платформи IBM PC домінуючими є CISC-процесори фірми Intel, хоча останнім
часом компанія AMD виготовляє процесори сімейства AMD-K6, які мають
гібридну архітектуру (внутрішнє ядро цих процесорів виконане по
RISC-архітектурі, а зовнішня структура – по архітектурі CISC).

В комп’ютерах IBM PC використовують процесори, розроблені фірмою Intel,
або сумісні з ними процесори інших фірм, що відносяться до так званого
сімейства x86. Родоначальником цього сімейства був 16-розрядний процесор
Intel 8086. В подальшому випускалися процесори Intel 80286, Intel 80386,
Intel 80486 із модифікаціями, різні моделі Intel Pentium, Pentium MMX,
Pentium Pro, Pentium II, Celeron, Pentium III. Найновішою моделлю фірми
Intel є процесор Pentium IV. Серед інших фірм-виробників процесорів слід
відзначити AMD із моделями AMD-K6, Athlon, Duron та Cyrix.

16. Склад внутрішньої пам’яті комп’ютера.

Внутрішня пам’ять

Під внутрішньою пам’яттю розуміють всі види запам’ятовуючих пристроїв,
що розташовані на материнській платі. До них відносяться:

оперативна пам’ять,

постійна пам’ять,

енергонезалежна пам’ять.

Оперативна пам’ять RAM (Random Access Memory).

Пам’ять RAM – це масив кристалічних комірок, що здатні зберігати дані.
Вона використовується для оперативного обміну інформацією (командами та
даними) між процесором, зовнішньою пам’яттю та периферійними системами.
З неї процесор бере програми та дані для обробки, до неї записуються
отримані результати. Назва “оперативна” походить від того, що вона
працює дуже швидко і процесору не потрібно чекати при зчитуванні даних з
пам’яті або запису. Однак, дані зберігаються лише тимчасово при
включеному комп’ютері, інакше вони зникають.

За фізичним принципом дії розрізняють динамічну пам’ять DRAM і статичну
пам’ять SRAM. Комірки динамічної пам’яті можна представити у вигляді
мікроконденсаторів, здатних накопичувати електричний заряд. Недоліки
пам’яті DRAM: повільніше відбувається запис і читання даних, потребує
постійної підзарядки. Переваги: простота реалізації і низька вартість.
Комірки статичної пам’яті можна представити як електронні мікроелементи
– тригери, що складаються з транзисторів. У тригері зберігається не
заряд, а стан (включений/виключений). Переваги пам’яті SRAM: значно
більша швидкодія. Недоліки: технологічно складніший процес виготовлення,
і відповідно, більша вартість. Мікросхеми динамічної пам’яті
використовуються як основна оперативна пам’ять, а мікросхеми статичної –
для кеш-пам’яті.

Оперативна пам’ять у комп’ютері розміщена на стандартних панельках, що
звуться модулями. Модулі оперативної пам’яті вставляють у відповідні
роз’єми на материнській платі. Конструктивно модулі пам’яті мають два
виконання – однорядні (SIMM – модулі) та дворядні (DIMM – модулі). На
комп’ютерах з процесорами Pentium однорядні модулі можна застосовувати
лише парами (кількість роз’ємів для їх встановлення на материнській
платі завжди парне). DIMM – модулі можна встановлювати по одному.
Комбінувати на одній платі різні модулі не можна. Основними
характеристиками модулів оперативної пам’яті є:об’єм пам’яті та час
доступу. SIMM- модулі є об’ємом 4, 8, 16, 32 мегабайти; DIMM – модулі –
16, 32, 64, 128, 256 Мбайт. Час доступу показує, скільки часу необхідно
для звертання до комірок пам’яті, чим менше, тим краще. Вимірюється у
наносекундах. SIMM – модулі – 50-70 нс, DIMM – модулі – 7-10 нс.

Постійна пам’ять ROM (Read Only Memory)

В момент включення комп’ютера в його оперативній пам’яті відсутні
будь-які дані, оскільки оперативна пам’ять не може зберігати дані при
вимкненому комп’ютері. Але процесору необхідні команди, в тому числі і
відразу після включення. Тому процесор звертається за спеціальною
стартовою адресою, яка йому завжди відома, за своєю першою командою. Ця
адреса вказує на пам’ять, яку прийнято називати постійною пам’яттю ROM
або постійним запам’ятовуючим пристроєм (ПЗП). Мікросхема ПЗП здатна
тривалий час зберігати інформацію, навіть при вимкненому комп’ютері.
Кажуть, що програми, які знаходяться в ПЗП, “зашиті” у ній – вони
записуються туди на етапі виготовлення мікросхеми. Комплект програм, що
знаходиться в ПЗП утворює базову систему введення/виведення BIOS (Basic
Input Output System). Основне призначення цих програм полягає в тому,
щоб перевірити склад та працездатність системи та забезпечити взаємодію
з клавіатурою, монітором, жорсткими та гнучкими дисками.

Енергонезалежна пам’ять CMOS

Робота таких стандартних пристроїв, як клавіатура, може обслуговуватися
програмами BIOS, але такими засобами неможливо забезпечити роботу з
усіма можливими пристроями (у зв’язку з їх величезною різноманітністю та
наявністю великої кількості різних параметрів). Але для своєї роботи
програми BIOS вимагають всю інформацію про поточну конфігурацію системи.
З очевидних причин цю інформацію не можна зберігати ні в оперативній
пам’яті, ні в постійній.

Спеціально для цих цілей на материнській платі є мікросхема
енергонезалежної пам’яті, яка по технології виготовлення називається
CMOS. Від оперативної пам’яті вона відрізняється тим, що її вміст не
зникає при вимкненні комп’ютера, а від постійної пам’яті вона
відрізняється тим, що дані можна заносити туди і змінювати самостійно, у
відповідності з тим, яке обладнання входить до складу системи.
Мікросхема пам’яті CMOS постійно живиться від невеликої батарейки, що
розташована на материнській платі. У цій пам’яті зберігаються дані про
гнучкі та жорсткі диски, процесори і т.д. Той факт, що комп’ютер чітко
відслідковує дату і час, також пов’язаний з тим, що ця інформація
постійно зберігається (і обновлюється) у пам’яті CMOS. Таким чином,
програми BIOS зчитують дані про склад комп’ютерної системи з мікросхеми
CMOS, після чого вони можуть здійснювати звертання до жорсткого диска та
інших пристроїв.

17. Зовнішня пам’ять комп’ютера.

Зовнішня пам’ять – це пам’ять, що реалізована у вигляді зовнішніх,
відносно материнської плати, пристроїв із різними принципами збереження
інформації і типами носія, призначених для довготривалого зберігання
інформації. Зокрема, в зовнішній пам’яті зберігається все програмне
забезпечення комп’ютера. Пристрої зовнішньої пам’яті можуть
розміщуватись як в системному блоці комп’ютера так і в окремих корпусах.
Фізично зовнішня пам’ять реалізована у вигляді накопичувачів.
Накопичувачі – це запам’ятовуючі пристрої, призначені для тривалого (що
не залежить від електроживлення) зберігання великих обсягів інформації.
Ємність накопичувачів в сотні разів перевищує ємність оперативної
пам’яті або взагалі необмежена, якщо мова йде про накопичувачі зі
змінними носіями.

Накопичувач можна розглядати як сукупність носія та відповідного
приводу. Розрізняють накопичувачі зі змінними і постійними носіями.
Привід – це поєднання механізму читання-запису з відповідними
електронними схемами керування. Його конструкція визначається принципом
дії та виглядом носія. Носій – це фізичне середовище зберігання
інформації, на зовнішній вигляд може бути дисковим або стрічковим. За
принципом запам’ятовування розрізняють магнітні, оптичні та
магнітооптичні носії. Стрічкові носії можуть бути лише магнітними, у
дискових носіях використовують магнітні, магнітооптичні та оптичні
методи запису-зчитування інформації.

Найбільш поширеними є накопичувачі на магнітних дисках, які поділяються
на накопичувачі на жорстких магнітних дисках (НЖМД) та накопичувачі на
гнучких магнітних дисках (НГМД), та накопичувачі на оптичних дисках,
такі як накопичувачі CD-ROM, CD-R, CD-RW та DVD-ROM.

Накопичувачі на жорстких магнітних дисках (НЖМД)

НЖМД – це основний пристрій для довготривалого збереження великих
об’ємів даних та програм. Інші назви: жорсткий диск, вінчестер, HDD
(Hard Disk Drive). Ззовні, вінчестер являє собою плоску герметично
закриту коробку, всередині якої знаходяться на спільній осі декілька
жорстких алюмінієвих або скляних пластинок круглої форми. Поверхня
кожного з дисків покрита тонким феромагнітним шаром (речовини, що реагує
на зовнішнє магнітне поле), власне на ньому зберігаються записані дані.
При цьому запис проводиться на обидві поверхні кожної пластини (крім
крайніх) за допомогою блоку спеціальних магнітних головок. Кожна головка
знаходиться над робочою поверхнею диска на відстані 0,5-0,13 мкм. Пакет
дисків обертається безперервно і з великою частотою (4500-10000 об/хв),
тому механічний контакт головок і дисків недопустимий.

Запис даних у жорсткому диску здійснюється наступним чином. При зміні
сили струму, що проходить через головку, відбувається зміна напруженості
динамічного магнітного поля в щілині між поверхнею та головкою, що
приводить до зміни стаціонарного магнітного поля феромагнітних частин
покриття диску. Операція зчитування відбувається у зворотному порядку.
Намагнічені частинки феромагнітного покриття спричиняють електрорушійну
силу самоіндукції магнітної головки. Електромагнітні сигнали, що
виникають при цьому, підсилюються й передаються на обробку.

Роботою вінчестера керує спеціальний апаратно-логічний пристрій –
контролер жорсткого диска. В минулому це була окрема дочірня плата, яку
під’єднували через слоти до материнської плати. У сучасних комп’ютерах
функції контролера жорсткого диска виконують спеціальні мікросхеми,
розташовані в чіпсеті.

У накопичувачі може бути до десятьох дисків. Їх поверхня розбивається на
кола, що називаються доріжками (track). Кожна доріжка має свій номер.
Доріжки з однаковими номерами, що розташовані одна над одною на різних
дисках утворюють циліндр. Доріжки на диску розбиті на сектори (нумерація
починається з одиниці). Сектор займає 571 байт: 512 відведено для запису
потрібної інформації, решта під заголовок (префікс), що визначає початок
і номер секції та закінчення (суфікс), де записана контрольна сума,
потрібна для перевірки цілісності збережених даних. Сектори й доріжки
утворюються під час форматування диска. Форматування виконує користувач
за допомогою спеціальних програм. Ніяка інформація не може бути записана
на неформатований диск. Жорсткий диск може бути розбитий на логічні
диски. Це зручно, оскільки наявність декількох логічних дисків спрощує
структуризацію даних, що зберігаються на жорсткому диску.

Накопичувачі на гнучких магнітних дисках (НГМД)

НГМД або дисковод вмонтований у системний блок. Гнучкі носії для НГМД
випускають у вигляді дискет (інша назва флопі-диск). Власне носій – це
плоский диск зі спеціальної, достатньо міцної плівки, покритий
феромагнітним шаром і поміщений у захисний конверт із рухомою засувкою у
верхній частині. Дискети використовуються, в основному, для оперативного
перенесення невеликих об’ємів інформації з одного комп’ютера на інший.
Дані, записані на дискеті можна захистити від стирання чи перезапису.
Для цього потрібно пересунути маленьку захисну засувку в нижній частині
дискети таким чином, щоб утворилося відкрите віконце. Для того, щоб
дозволити запис цю засувку слід перемістити назад і закрити віконце.

Лицьова панель дисководу виведена на передню панель системного блоку, на
якій розташовані кишенька, закрита шторкою, куди вставляють дискету,
кнопка для виймання дискети та лампочка-індикатор. Дискета вставляється
у дисковод верхньою засувкою вперед, її потрібно вставити у кишеню
накопичувача і плавно просунути вперед до звуку щиглика. Правильний
напрямок вставляння дискети помічено стрілкою на пластиковому корпусі.
Щоб вийняти дискету з накопичувача, потрібно натиснути на його кнопку.
Світловий індикатор на дисководі показує, що пристрій зайнятий (якщо
лампочка світиться, виймати дискету не рекомендується). На відміну від
жорсткого диска, диск у НГМД приводиться в обертання тільки за командою
на читання або запис, в інший час він перебуває у спокої. Головка
читання-запису під час роботи механічно контактує з поверхнею дискети,
що призводить до швидкого зношування дискет.

Як і у випадку жорсткого диску, поверхня гнучкого диску розбивається на
доріжки, які у свою чергу розбиваються на сектори. Сектори й доріжки
утворюються під час форматування дискети. Зараз дискети поставляються
відформатованими.

Накопичувачі на оптичних дисках

Накопичувач CD-ROM

CD-ROM (Compact Disk Read Only Memory) перекладається як постійний
запам’ятовуючий пристрій на основі компакт-дисків. Принцип дії цього
пристрою полягає у зчитуванні цифрових даних за допомогою лазерного
променя, що відбивається від поверхні диска. В якості носія інформації
використовується звичайний компакт-диск CD. Цифровий запис на
компакт-диск відрізняється від запису на магнітні диски високою
щільністю, тому стандартний CD має ємність порядку 650-700 Мбайт. Такі
великі об’єми характерні для мультимедійної інформації (графіка, музика,
відео), тому дисководи CD-ROM відносяться до апаратних засобів
мультимедіа. Крім мультимедійних видань (електронні книги, енциклопедії,
музикальні альбоми, відеофільми, комп’ютерні ігри) на компакт-дисках
розповсюджується також різноманітне системне та прикладне програмне
забезпечення великих обсягів (операційні систе-ми, офісні пакети,
системи програмування і т.д.)

Компакт-диски виготовляють із прозорого пластику діаметром 120 мм і
товщиною 1,2 мм. На пластикову поверхню напилюється шар алюмінію або
золота. В умовах масового виробництва запис інформації на диск
відбувається шляхом витиснення на поверхні доріжки, у вигляді ряду
заглиблень. Такий підхід забезпечує двійковий запис інформації.
Заглиблення (pit – піт), поверхня (land – ленд). Логічний нуль може бути
представлений як пітом, так і лендом. Логічна одиниця кодується
переходом між пітом та лендом. Від центру до краю компакт-диску нанесена
єдина доріжка у вигляді спіралі шириною 4 мкм із кроком 1,4 мкм.
Поверхня диска розбита на три ділянки. Початкова (Lead-In) розташована в
центрі диска і зчитується першою. В ній записано вміст диска, таблиця
адрес всіх записів, мітка диска й інша службова інформація. Середня
ділянка містить основну інформацію і займає більшу частину диска.
Кінцева ділянка (Lead-Out) містить мітку кінця диску. Для штампування
існує спеціальна матриця-прототип (мастер-диск) майбутнього диска, яка
витискує доріжки на поверхні. Після штампування, на поверхню диска
наносять захисну плівку з прозорого лаку.

Накопичувач CD-ROM містить:

електродвигун, що обертає диск;

оптичну систему, яка складається з лазерного випромінювача, оптичних
лінз та датчиків і призначена для зчитування інформації з поверхні
диска;

мікропроцесор, що керує механікою привода, оптичною системою і декодує
прочитану інформацію у двійковий код.

Компакт-диск розкручується електродвигуном. На поверхні диска за
допомогою приводу оптичної системи фокусується промінь із лазерного
випромінювача. Промінь відбивається від поверхні диска і скрізь призму
подається на датчик. Світловий потік перетворюється в електричний
сигнал, який поступає у мікропроцесор, де він аналізується й
перетворюється у двійковий код.

Основними характеристиками CD-ROM є:

швидкість передачі даних – вимірюється в кратних долях швидкості
програвача аудіо компакт-дисків (150 Кбайт/сек) і характеризує
максимальну швидкість з якою накопичувач пересилає дані в оперативну
пам’ять комп’ютера, наприклад, 2-швидкісний CD-ROM (2x CD-ROM) буде
зчитувати дані зі швидкістю 300 Кбайт/сек., 50-швидкісний (50x) – 7500
Кбайт/сек.;

час доступу – час, потрібний для пошуку інформації на диску, вимірюється
у мілісекундах.

Основний недолік стандартних CD-ROM – неможливість записування даних,
але існують пристрої однократного записування CD-R та багаторазового
записування CD-RW.

Накопичувач CD-R (CD-Recordable)

Зовні схожі на накопичувачі CD-ROM і сумісні з ними за розмірами диска
та форматами запису. Дають змогу виконати одноразовий запис і необмежену
кількість зчитувань. Запис даних здійснюється за допомогою спеціального
програмного забезпечення. Швидкість запису сучасних накопичувачів CD-R
складає 4х-8х.

Накопичувач CD-RW (CD-ReWritable)

Використовуються для багаторазового запису даних, причому можна як
просто дописати нову ін-формацію на вільний простір, так і повністю
перезаписати диск новою інформацією (попередні дані знищуються). Як і у
випадку з накопичувачами CD-R, для запису даних необхідно встановити в
системі спеціальні програми, причому формат запису сумісний зі звичайним
CD-ROM. Швидкість запису сучасних накопичувачів CD-RW складає 2х-4х.

Накопичувач DVD (Digital Video Disk)

Пристрій для читання цифрових відеозаписів. Зовні DVD-диск схожий на
звичайний CD-ROM (діаметр – 120 мм, товщина 1,2 мм), однак відрізняється
від нього тим, що на одній стороні DVD-диску може бути записано до 4,7
Гбайт, а на обох – до 9,4 Гбайт. У разі використання двошарової схеми
запису на одному його боці можна розмістити вже до 8,5 Гбайт інформації,
відповідно на обох боках – близько 17 Гбайт. DVD-диски допускають також
перезапис інформації.

Найважливішим чинником, що стримує широке застосування накопичувачів
CD-R, CD-RW та DVD, є висока вартість як їх самих, так і змінних носіїв.

18. Клавіатура комп’ютера.

Клавіатура

Клавіатура – це стандартний клавішний пристрій введення, призначений для
введення алфавітно-цифрових даних та команд керування. Комбінація
монітора та клавіатури забезпечує найпростіший інтерфейс користувача: за
допомогою клавіатури керують комп’ютерною системою, а за допомогою
монітора отримують результат.

Клавіатура відноситься до стандартних засобів ПК, тому для реалізації її
основних функцій не вимагається наявність спеціальних системних програм
(драйверів). Необхідне програмне забезпечення для початку роботи з
клавіатурою знаходиться в мікросхемі постійної пам’яті у складі базової
системи введення-виведення BIOS. Саме тому ПК реагує на натиснення
клавіш на клавіатурі відразу після включення. Клавіатура стаціонарного
ПК, як правило, – це самостійний конструктивний блок, а в портативних ПК
вона входить до складу корпуса.

Клавіатури мають по 101-104 клавіші, розміщені за стандартом QWERTY (у
верхньому лівому кутку літерної частини клавіатури знаходяться клавіші
Q, W, E, R, T, Y). Відрізняються вони лише незначними варіаціями
розташування й форми службових клавішів, а також особливостями,
зумовленими мовою, що використовується. Усю сукупність клавішів
клавіатури розбито на декілька функціональних груп:

алфавітно-цифрові;

функціональні;

керування курсором;

службові;

клавіші додаткової панелі.

Основне призначення алфавітно-цифрових клавіш – введення знакової
інформації і команд, які набираються по буквах. Кожна клавіша може
працювати у двох режимах (регістрах) і, відповідно, може
використовуватися для введення декількох символів.

Група функціональних клавіш включає дванадцять клавіш, позначених від F1
до F12, і розташованих у верхній частині клавіатури. Функції цих клавіш
залежать від конкретної, працюючої у даний момент часу програми, а в
деяких випадках і від операційної системи. Жорсткого закріпленого
значення клавішів немає.

Клавіші керування курсором подають команди на пересування курсору по
екрану монітора відносно поточного зображення. Курсором називається
екранний елемент, що вказує на місце введення знакової інформації. Ці
клавіші дозволяють керувати позицією введення даних. Конкретне значення
клавіш керування курсором може залежати від програми. Проте найчастіше
клавіші зі стрілками служать для переміщення курсору в напрямку
вказаному стрілкою або прокручування списків чи тексту по екрану,
клавіші і прокручують текст відразу на сторінку
вгору або вниз, відповідно, клавіша встановлює курсор на початок
рядка, а клавіша – на кінець.

Службові клавіші використовуються для різних допоміжних цілей, таких як,
зміна регістру, режимів вставки, утворення комбінацій “гарячих” клавіш і
т.д. До цієї групи відносяться такі клавіші, як , ,
, , , , , , , та
інші.

Група клавіш додаткової панелі дублює дію цифрових клавіш, клавіш
керування курсором та деяких службових. Основне призначення – введення
чисел, тому ці клавіші розміщено у порядку, найзручнішому для цієї
роботи. Перехід у режим дублювання клавіш керування курсором і, навпаки,
здійснюється натисненням на клавішу . Крім цього, клавіші
додаткової панелі використовуються для введення символів, що мають
розширений код ASCII, але не мають відповідної клавіші на клавіатурі.

Клавіатури ПК володіють властивістю повторення знаків, яка
використовується для автоматизації процесу введення. Вона полягає в
тому, що при тривалому натисненні клавіші починається автоматичне
введення символу, який пов’язаний з цією клавішею. При цьому,
параметрами, які можна налаштовувати є: інтервал часу після натиснення,
з завершенням якого починається автоматичне повторення символу та темп
повторення (кількість знаків за секунду).

19. Монітор комп’ютера.

Монітор (дисплей) – це стандартний пристрій виведення, призначений для
візуального відображення текстових та графічних даних. В залежності від
принципу дії, монітори поділяються на:

монітори з електронно-променевою трубкою;

дисплеї на рідких кристалах.

Монітор з електронно-променевою трубкою

Є подібним до телевізора. Електронно-променева трубка являє собою
електронно-вакуумний пристрій у вигляді скляної колби, в горловині якої
знаходиться електронна трубка, на дні – екран із шаром люмінофора. При
нагріванні, електронна пушка випромінює потік електронів, які з високою
швидкістю рухаються до екрана. Потік електронів (електронний промінь)
проходить скрізь фокусуючу та нахиляючу котушку, що скеровують його у
певну точку люмінофорного покриття екрану. Під дією електронів,
люмінофор випромінює світло, яке бачить користувач. Люмінофор
характеризується часом випромінювання післядії електронного потоку.
Електронний промінь рухається досить швидко, розкреслюючи екран рядками
зліва направо та зверху вниз. Під час розгортки, тобто пересування по
екрану, промінь впливає на ті елементарні ділянки люмінофорного
покриття, де має з’явитись зображення. Інтенсивність променя постійно
змінюється, що обумовлює випромінювання відповідних ділянок екрана.
Оскільки, випромінювання зникає дуже швидко, електронний промінь повинен
неперервно пробігати по екрану, відновлюючи його.

Час випромінювання та частота поновлення зображення мають відповідати
один одному. Переважно, частота вертикальної розгортки дорівнює 70-85
Гц, тобто зображення на екрані поновлюється 70-85 разів у секунду.
Зниження частоти відновлення обумовлює блимання зображення, що втомлює
очі. Відповідно, підвищення частоти оновлення приводить до розмивання
або подвоєння контурів зображення. Монітори можуть мати як фіксовану
частоту розгортки, так і різні частоти у деякому діапазоні.

Існує два режими розгортки: Interlaced (черезрядкова) та Non Interlaced
(порядкова). Переважно, використовують порядкову розгортку. Промінь
сканує екран порядково зверху вниз, формуючи зображення за один прохід.
У режимі черезрядкової розгортки, промінь сканує екран зверху вниз, але
за два проходи: спочатку непарні рядки, потім парні. Прохід при
черезрядковій розгортці займає вдвічі менше часу, ніж формування повного
кадру в режимі порядкової розгортки. Тому час для оновлення для двох
режимів однаковий.

Екрани для моніторів з електронно-променевою трубкою є випуклі та
плоскі. Стандартний монітор – випуклий. В деяких моделях використовують
технологію Trinitron, в якій поверхня екрана має невелику кривину по
горизонталі, по вертикалі екран абсолютно плоский. На такому екрані
спостерігається менше бліків і покращена якість зображення. Єдиним
недоліком можна вважати високу ціну.

Дисплеї на рідких кристалах (Liquid Crystal Display – LCD)

У дисплеях на рідких кристалах безбліковий плоский екран і низька
потужність споживання електричної енергії (5 Вт, у порівнянні монітор з
електронно-променевою трубкою споживає 100 Вт).

Існує три види дисплеїв на рідких кристалах:

монохромний з пасивною матрицею;

кольоровий з пасивною матрицею;

кольоровий з активною матрицею.

У дисплеях на рідких кристалах поляризаційний фільтр створює дві різні
світлові хвилі. Світлова хвиля проходить скрізь рідкокристалічну
комірку. Кожен колір має свою комірку. Рідкі кристали являють собою
молекули, що можуть перетікати як рідина. Ця речовина пропускає світло,
але під дією електричного заряду, молекули змінюють свою орієнтацію.

У дисплеях на рідких кристалах із пасивною матрицею кожною коміркою
керує електричний заряд (напруга), який передається скрізь транзисторну
схему у відповідності з розташуванням комірок у рядках і стовпцях
матриці екрана. Комірка реагує на імпульс напруги, що надходить.

У дисплеях з активною матрицею кожна комірка керується окремим
транзисторним ключем. Це забезпечує вищу яскравість зображення ніж у
дисплеях із пасивною матрицею, оскільки кожна комірка знаходиться під
дією постійного, а не імпульсного електричного поля. Відповідно, активна
матриця споживає більше енергії. Крім того, наявність окремого
транзисторного ключа для кожної комірки ускладнює виробництво, що у свою
чергу збільшує їх ціну.

Монохромні та кольорові монітори

По набору відтінків кольорів, що відображаються, монітори поділяються на
кольорові та чорно-білі (монохромні). Монохромні монітори дешевше, але
не підходять для роботи з операційною системою Windows. У кольорових
моніторах використовують складніші методи формування зображення. У
монохромних електронно-променевих трубках існує одна електронна пушка, у
кольорових – три. Екран монохромної електронно-променевої трубки
покритий люмінофором одного кольору (з жовтим, білим або зеленим
випромінюванням). Екран кольорової електронно-променевої трубки
складається з люмінофорних тріад (із червоним, зеленим та синім
випромінюванням). Комбінації трьох кольорів надає безліч вихідних
відтінків.

20. Відеоадаптер і графічний акселератор комп’ютера.

Роботою монітора керує спеціальна плата, яка називається відеоадаптером
(відеокартою). Разом із монітором відеокарта створює відеопідсистему
персонального комп’ютера. У перших комп’ютерах відеокарти не було. В
оперативній пам’яті існувала екранна ділянка пам’яті, в яку процесор
заносив дані про зображення. Контролер екрана зчитував дані про
яскравість окремих точок екрана з комірок пам’яті і керував розгорткою
горизонтального променя електронної пушки монітора.

При переході від монохромних моніторів до кольорових і із збільшенням
роздільної здатності екрана, ділянки відеопам’яті стало недостатньо для
збереження графічних даних, а процесор не встигав обробляти зображення.
Всі операції, що пов’язані з керуванням екрану були відокремлені в
окремий блок – відеоадаптер.

Відеоадаптер має вигляд окремої плати розширення, яка вставляється у
певний слот материнської плати (у сучасних ПК це є слот AGP).
Відеоадаптер виконує функції відеоконтролера, відеопроцесора та
відеопам’яті.

Сформоване графічне зображення зберігається у внутрішній пам’яті
відеоадаптера, яка називається відеопам’яттю. Необхідна ємність
відеопам’яті залежить від заданої роздільної здатності та палітри
кольорів, тому для роботи в режимах із високою роздільною здатністю та
повноцінною кольоровою гаммою потрібно якомога більше відеопам’яті. Якщо
ще недавно типовими були відеоадаптери з 2-4 Мбайт відеопам’яті, то вже
сьогодні нормальним вважається ємність в 16-32 Мбайт. Більшість сучасних
відеокарт володіє можливістю розширення об’єму відеопам’яті до 64 Мбайт,
а також властивістю, так званої, відеоакселерації. Суть цієї властивості
полягає в тому, що частина операцій з побудови зображення може
відбуватися без виконання математичних обчислень в основному процесорі,
а чисто апаратним шляхом – перетворенням даних у спеціальних мікросхемах
відеоакселератора. Відеоакселератори можуть входити до складу
відеоадаптера, а можуть поставлятися у вигляді окремої плати розширення,
що встановлюється на материнській платі і під’єднується до відеокарти.
Розрізняють два типи відеоакселераторів: плоскої (2D) та тривимірної
(3D) графіки. Перші найбільш ефективні для роботи з прикладними
програмами загального призначення і оптимізовані для ОС Windows, другі
орієнтовані на роботу з різними мультимедійними та розважальними
програмами.

21. Відеоадаптер комп’ютера.

Роботою монітора керує спеціальна плата, яка називається відеоадаптером
(відеокартою). Разом із монітором відеокарта створює відеопідсистему
персонального комп’ютера. У перших комп’ютерах відеокарти не було. В
оперативній пам’яті існувала екранна ділянка пам’яті, в яку процесор
заносив дані про зображення. Контролер екрана зчитував дані про
яскравість окремих точок екрана з комірок пам’яті і керував розгорткою
горизонтального променя електронної пушки монітора.

При переході від монохромних моніторів до кольорових і із збільшенням
роздільної здатності екрана, ділянки відеопам’яті стало недостатньо для
збереження графічних даних, а процесор не встигав обробляти зображення.
Всі операції, що пов’язані з керуванням екрану були відокремлені в
окремий блок – відеоадаптер.

Відеоадаптер має вигляд окремої плати розширення, яка вставляється у
певний слот материнської плати (у сучасних ПК це є слот AGP).
Відеоадаптер виконує функції відеоконтролера, відеопроцесора та
відеопам’яті.

Сформоване графічне зображення зберігається у внутрішній пам’яті
відеоадаптера, яка називається відеопам’яттю. Необхідна ємність
відеопам’яті залежить від заданої роздільної здатності та палітри
кольорів, тому для роботи в режимах із високою роздільною здатністю та
повноцінною кольоровою гаммою потрібно якомога більше відеопам’яті. Якщо
ще недавно типовими були відеоадаптери з 2-4 Мбайт відеопам’яті, то вже
сьогодні нормальним вважається ємність в 128-256 Мбайт. Більшість
сучасних відеокарт володіє можливістю розширення об’єму відеопам’яті до
64 Мбайт, а також властивістю, так званої, відеоакселерації. Суть цієї
властивості полягає в тому, що частина операцій з побудови зображення
може відбуватися без виконання математичних обчислень в основному
процесорі, а чисто апаратним шляхом – перетворенням даних у спеціальних
мікросхемах відеоакселератора. Відеоакселератори можуть входити до
складу відеоадаптера, а можуть поставлятися у вигляді окремої плати
розширення, що встановлюється на материнській платі і під’єднується до
відеокарти. Розрізняють два типи відеоакселераторів: плоскої (2D) та
тривимірної (3D) графіки. Перші найбільш ефективні для роботи з
прикладними програмами загального призначення і оптимізовані для ОС
Windows, другі орієнтовані на роботу з різними мультимедійними та
розважальними програмами.

22. Принтери.

Принтери призначені для виведення інформації на тверді носії,
здебільшого на папір. Існує велика кількість різноманітних моделей
принтерів, що різняться принципом дії, інтерфейсом, продуктивністю та
функціональними можливостями. За принципом дії розрізняють: матричні,
струменеві та лазерні принтери.

Матричні принтер

До недавнього часу були найпоширенішими пристроями виведення інформації,
оскільки лазерні були дорогими, а струменеві мало надійними. Основною
перевагою є низька ціна та універсальність, тобто спроможність друкувати
на папері любої якості.

Принцип дії. Друкування відбувається за допомогою вбудованої у друкуючий
вузол матриці, що складається з декількох голок. Папір втягується у
принтер за допомогою валу. Між папером та друкуючим вузлом
розташовується фарбуюча стрічка. При ударі голки по стрічці, на папері
з’являються точки. Голки, що розташовані у друкуючому вузлі керуються
електромагнітом. Сам друкуючий вузол пересувається по горизонталі і
керується кроковим двигуном. Під час просування друкуючого вузла по
рядку, на папері з’являються відбитки символів, складених із точок. В
пам’яті принтера містяться коди окремих літер, знаків тощо. Ці коди
визначають, які голки і в який момент слід активізувати для друкування
певного символу. Матриця може мати 9, 18 або 24 голки. Якість друкування
9-голковими принтерами невисока. Для підвищення якості, можливе
друкування 2-х та 4-х кратним проходженням по рядку. Матриця з 24
голками є стандартом для сучасних матричних принтерів. Голки розташовані
у два ряди по 12 у кожному. Якість друкування значно вище. Матричні
принтери дозволяють друкувати відразу декілька копій документа. Для
цього аркуші перекладають копіювальною калькою. Матричні принтери не
вимогливі і можуть друкувати на поверхні любого паперу – картках з
картону, рулонному папері тощо.

Характеристики матричних принтерів:

Швидкість друку. Вимірюється кількістю знаків, що друкуватимуться за
секунду. Одиниця виміру cps (character per second – символів у секунду).
Виробники вказують максимальну швидкість друкування у чорновому режимі
(однопрохідне друкування). Однак, при виборі принтера слід врахувати, що
для режиму підвищеної якості, а також при виводі графічних зображень, ця
величина значно менша.

Об’єм пам’яті. Матричні принтери обладнані внутрішньою пам’яттю
(буфером), що приймає дані від комп’ютера. У дешевих моделях об’єм
буфера складає 4-6 Кбайт. У дорожчих сягає 175 Кбайт. Чим більше
пам’яті, тим менше принтер звертається до комп’ютера за певною порцією
даних, що дозволяє центральному процесору виконувати інші задачі.
Друкування може відбуватись у фоновому режимі.

Роздільна здатність. Вимірюється кількістю точок, що друкуються на
одному дюймі. Одиниця виміру dpi (dot per inch – точок на дюйм). Цей
показник важливий для друкування графічних зображень.

Колірність друку. Існує декілька моделей кольорових матричних принтерів.
Але, якість друкування 24-голчатим принтером із застосуванням
різноколірної стрічки набагато гірше ніж якість друкування на
струменевому принтері.

Шрифти. В пам’ять багатьох принтерів вбудовано широкий набір шрифтів.
Але друкування може відбуватись любим шрифтом True Type, розроблених для
операційної системи Windows.

Струменеві принтери

Перші струменеві принтери випустила фірма Hewlett Packard. Принцип дії
подібний до принципу дії матричних принтерів, але замість голок у
друкуючому вузлі розташовані капілярні розпилювачі та резервуар із
чорнилом. У середньому, число розпилювачів від 16 до 64, але існують
моделі, де кількість розпилювачів сягає для чорних чорнил до 300, а для
кольорових до 416. Резервуар із чорнилами може розташовуватися окремо і
через капіляри з’єднуватись з друкуючим вузлом, а може бути вбудованим у
друкуючий вузол і замінятись разом із ним. Кожна конструкція має свої
недоліки та переваги. Вбудований у друкуючий вузол резервуар являє собою
конструктивно окремий пристрій (картридж), який дуже легко замінити.
Більшість сучасних струменевих принтерів дозволяють використовувати
картриджі для чорно-білого та кольорового друку.

Принцип дії. Існує два методи розпилення чорнила: п’єзоелектричний метод
та метод газових пухирців. У кожному розпилювачі п’єзоелектричного вузла
встановлено плоский п’єзоелемент, що зв’язаний з діафрагмою. При друці
він стискує й розтискує діафрагму, викликаючи розпилення чорнил через
розпилювач. При попаданні потоку аерозолю на носій, друкується точка
(використовується в моделях принтерів фірм Epson, Brother). При методі
газових пухирців, кожний розпилювач обладнано нагріваючим елементом.
Якщо через цей елемент проходить мікросекундний імпульс току, чорнила
нагріваються до температури кипіння, і утворюються пухирці, які
витискують чорнила з розпилювача, що утворюють відбитки на носії
(використовується в моделях принтерів фірм Hewlett Packard, Canon).

Кольоровий друк виконується шляхом змішування різних кольорів у певних
пропорціях. Переважно, у струменевих принтерах реалізується колірна
модель CMYK (Cyan-Magenta-Yellow). Змішування не може надати чистий
чорний колір і тому в складову входить чорний колір (Black). При
кольоровому друкуванні картридж містить 3 або 4 резервуари з чорнилами.
Друкуючий вузол проходить по одному місцю аркуша декілька разів, додаючи
потрібну кількість чорнил різного кольору. Після змішування чорнил, на
аркуші з’являється ділянка потрібного кольору.

Характеристики струменевих принтерів:

Швидкість друкування. Друкування у режимі нормальної якості складає 3-4
сторінки у хвилину. Кольоровий друк трохи довший.

Якість друкування. Дорогі моделі струменевих принтерів із великою
кількістю розпилювачів забезпечують високу якість зображення. Але велике
значення має якість і товщина паперу. Щоб позбутися ефекту розтікання
чорнил, деякі принтери застосовують підігрів паперу.

Роздільна здатність. Для друкування графічних зображень роздільна
здатність складає від 300 до 720 dpi.

Вибір носія. Друк неможливий на рулонному папері.

Основним недоліком є засихання чорнил у розпилювачах. Усунути це можна
лише заміною картриджа. Щоб не допустити засихання принтери обладнані
пристроями очищення розпилювачів. По ціні та якості струменеві принтери
ідеально підходять для домашнього користування. Заправка чорнилом не є
дорогою й банки чорнила вистачає на декілька років.

Лазерні принтери

Сучасні лазерні принтери дозволяють досягнути найбільш високої якості
друку. Якість наближена до фотографічної. Основний недолік лазерних
принтерів є висока ціна, але ціни мають тенденцію до зниження.

Принцип дії. У більшості лазерних принтерів використовується механізм
друкування, як у копіювальних апаратах. Основним вузлом є рухомий
барабан, що наносить зображення на папір. Барабан являє собою металічний
циліндр, що покритий шаром напівпровідника. Поверхня барабана статично
заряджається розрядом. Промінь лазера, що скерований на барабан, змінює
електростатичний заряд у точці попадання і створює на поверхні барабана
електростатичну копію зображення. Після цього, на барабан наноситься шар
фарбуючого порошку (тонера). Частки тонера притягаються лише до
електрично заряджених точок. Папір втягується з лотка і йому передається
електричний заряд. При накладанні на барабан, аркуш притягає на себе
частки тонера з барабана. Для фіксації тонера, папір знов заряджається й
проходить між валами, нагрітими до 180 градусів. По закінченні, барабан
розряджається, очищується від тонера і знов використовується.

При кольоровому друці зображення формується змішуванням тонерів різного
кольору за 4 проходження аркуша через механізм. За кожен прохід на папір
наноситься певна кількість тонера одного кольору. Кольоровий лазерний
принтер є складним електронним пристроєм з 4 резервуарами для тонера,
оперативною пам’яттю, процесором та жорстким диском, що відповідно
збільшує його габарити та ціну.

Основні характеристики лазерних принтерів:

Швидкість друкування. Визначається швидкістю механічного протягування
аркуша та швидкістю обробки даних, що надходять із комп’ютера. Середня
швидкість друку 4-16 сторінок за хвилину.

Роздільна здатність. У сучасних лазерних принтерах сягає 2400 dpi.
Стандартним вважається значення в 300 dpi.

Пам’ять. Робота лазерного принтера пов’язана з величезними обчисленнями.
Наприклад, при роздільній здатності 300 dpi, на сторінці формату А4 буде
майже 9 млн. точок, і потрібно розрахувати координати кожної з них.
Швидкість обробки інформації залежить від тактової частоти процесора та
об’єму оперативної пам’яті принтера. Об’єм оперативної пам’яті
чорно-білого лазерного принтера складає не менше 1 Мбайт, у кольорових
лазерних принтерах значно більше.

Папір. Використовується якісний папір формату А4. Існують моделі для
формату А3. У деяких лазерних принтерах є можливість використання
рулонного паперу.

Термін роботи та якість роботи лазерного принтера залежить від барабана.
Ресурс барабана дешевих моделей 40-60 тисяч сторінок.

23. Плотери.

плотер – спецаилизированный принтер, которые печатает линиями.
используеться в полиграфии.

24. Сканери.

Сканер – це пристрій, який дає змогу вводити в комп’ютер чорно-біле або
кольорове зображення, прочитувати графічну та текстову інформацію.
Сканер використовують у випадкові, коли виникає потреба ввести в
комп’ютер із наявного оригіналу текст і/або графічне зображення для його
подальшого оброблення (редагування і т.д.). Введення такої інформації за
допомогою стандартних пристроїв введення потребує багато часу і праці.
Сканована інформація потім обробляється за допомогою спеціального
програмного забезпечення (наприклад, програмою FineReader) і
зберігається у вигляді текстового або графічного файлу.

Принцип дії. Основним елементом сканера є CCD-матриця (Charge Coupled
Device – пристрій із зарядовим зв’язком) або PMT (PhotoMultiplier Tube –
фотомножник). Колби-фотомножники використовуються лише у складних і
дорогих барабанних професійних сканерах, тому доцільніше розглядати
принцип дії сканерів із CCD-матрицею. CCD-матриця – це набір діодів, що
реагують на світло при дії зовнішньої напруги. Від якості матриці
залежить якість розпізнавання зображення.

Дешеві моделі розпізнають наявність/відсутність кольору, складні моделі
– відтінки сірого кольору, ще складніші – всі кольори. Аркуш, що
сканується, освітлюється ксеноновою лампою або набором світлодіодів.
Відбитий промінь за допомогою системи дзеркал або лінз проектується на
CCD-матрицю. Під дією світла та зовнішньої напруги, матриця генерує
аналоговий сигнал, що змінюється при переміщенні відносно неї аркуша та
інтенсивності відображення різних елементарних фрагментів. Сигнал
подається на аналогово-цифровий перетворювач, де він оцифровується
(представляється у вигляді набору нулів та одиниць) і передається у
пам’ять комп’ютера. Існує два способи сканування: переміщення аркуша
відносно нерухомої CCD-матриці або переміщення світлочутливого елемента
при нерухомому аркуші.

Класифікація сканерів. Існує чимало моделей сканерів, що різняться
методом сканування, допустимим розміром оригіналу та якістю оптичної
системи. За способом організації переміщення зчитуючого вузла відносно
оригіналу сканери поділяються на планшетні, барабанні та ручні. У
планшетних сканерах оригінал кладуть на скло, під яким рухається
оптико-електронний зчитуючий пристрій. У барабанних сканерах оригінал
через вхідну щілину втягується барабаном у транспортний тракт і
пропускається повз нерухомий зчитуючий пристрій. Барабанні сканери не
дають змоги сканувати книги, переплетені брошури тощо. Ручний сканер
необхідно плавно переміщувати вручну по поверхні оригіналу, що не дуже
зручно. При систематичному використанні краще мати, хоча і дорожчий,
настільний планшетний сканер.

Основні технічні характеристики сканерів:

Роздільна здатність. Сканер розглядає любий об’єкт як набір окремих
точок (пікселів). Щільність пікселів (кількість на одиницю площі)
називається роздільною здатністю сканера і вимірюється у dpi (dots per
inch – точок на дюйм). Пікселі розташовуються рядами, утворюючи
зображення. Процес сканування відбувається по рядках, весь рядок
сканується одночасно. Звичайна роздільна здатність сканера становить
200-720 dpi. Більше значення (понад 1000) відображає інтерполяційну
роздільну здатність, досягнуту програмним шляхом із використанням
математичної обробки параметрів розташованих поруч точок зображення.
Якість відсканованого матеріалу залежить також від оптичної роздільної
здатності (визначається кількістю світлочуттєвих діодів CCD-матриці на
дюйм) та механічної роздільної здатності (визначається дискретністю руху
світлочуттєвого елементу або системи дзеркал відносно аркуша). Вибір
роздільної здатності визначається застосуванням результатів сканування:
для художніх зображень, які потрібно друкувати на фотонабірних машинах
роздільна здатність повинна складати 1000-1200 dpi, для друкування
зображення на лазерному або струменевому принтері – 300-600 dpi, для
перегляду зображення на екрані монітора – 100-200 dpi, для розпізнавання
тексту – 200-400 dpi.

Глибина представлення кольорів. При перетворенні оригіналу у цифрову
форму, зберігаються дані про кожний піксел зображення. Прості сканери
визначають наявність або відсутність кольору, результуюче зображення
буде чорно-білим. Для представлення пікселів достатньо одного розряду (0
або 1). Для передачі відтінків сірого між чорним та білим кольором
необхідно як мінімум 4 розряди (16 відтінків) і 8 розрядів (256
відтінків). Чим більше розрядів, тим якісніше передаються кольори.
Більшість сучасних кольорових сканерів підтримує глибину кольору 24
розряди. Відповідно сканер дозволяє розпізнавати біля 16 млн. кольорів і
можна якісно сканувати фотографії. На ринку сканерів є моделі, що мають
глибину представлення кольору 30 та 34 розряди.

Динамічний діапазон. Діапазон оптичної щільності, визначає спектр
напівтонів. Оптична щільність визначається як відношення падаючого
світла до відображеного і коливається у діапазоні від 0,0 (абсолютне
біле тіло) до 4,0 (абсолютно чорне тіло). Значення діапазону
доповнюється літерою D і визначає ступінь його чутливості. Більшість
планшетних сканерів мають стандартний діапазон 2,4 D, важко розрізняють
близькі відтінки одного кольору, але цього достатньо для непрофесійного
користувача.

Метод сканування. Якість сканованого кольорового зображення залежить від
методу накопичення даних сканером. Розрізняють два основних методи, що
відрізняються кількістю проходів CCD-матриці над оригіналом. Перші
сканери використовували 3-прохідне сканування. При кожному проході
сканувався один із кольорів палітри RGB. Сучасні сканери використовують
однопрохідну методику, яка розділяє світловий промінь на складові за
допомогою призми.

Область сканування. Максимальний розмір зображення, що сканується. Ручні
сканери – до 105 мм, барабанні, планшетні сканери – від формату А4 до
Full Legar (8.5’x14′).

Швидкість сканування. Немає стандартної методики, що визначає
продуктивність сканера. Виробники вказують кількість мілісекунд
сканування одного рядка. Але потрібно враховувати також спосіб
під’єднання до комп’ютера, драйвер, схему передачі кольорів, роздільну
здатність. Тому швидкість сканування визначається експериментальним
шляхом.

25. Модем і факс-модем.

Модем – це пристрій призначений для під’єднання комп’ютера до звичайної
телефонної лінії. Назва походить від скорочення двох слів – МОдуляція та
ДЕМодуляція.

Комп’ютер виробляє дискретні електричні сигнали (послідовності двійкових
нулів та одиниць), а по телефонних лініях інформація передається в
аналоговій формі (тобто у вигляді сигналу, рівень якого змінюється
безперервно, а не дискретно). Модеми виконують цифрово-аналогове й
обернене перетворення. При передачі даних модеми накладають цифрові
сигнали комп’ютера на безперервну носійну частоту телефонної лінії
(модулюють її), а при їх прийманні демодулюють інформацію і передають її
в цифровій формі в комп’ютер. Модеми передають дані по звичайних, тобто
комутованих, телефонних каналах зі швидкістю від 300 до 56 000 біт за
секунду, а по орендованих (виділених) каналах ця швидкість може бути і
вищою. Окрім того, сучасні модеми здійснюють стиснення даних перед
відправленням, і відповідно, реальна швидкість може перевищувати
максимальну швидкість модему.

За конструктивним виконанням модеми бувають вбудованими (вставляються в
системний блок комп’ютера в один із слотів розширення) і зовнішніми
(підключаються через один із комунікаційних портів, маючи окремий корпус
і власний блок живлення). Однак без відповідного комунікаційного
програмного забезпечення, найважливішою складовою якого є протокол,
модеми не можуть працювати. Найбільш поширеними протоколами модемів є
v.32 bis, v.34, v.42 bis та інші.

Сучасні модеми для широкого кола користувачів мають вбудовані можливості
відправлення і отримання факсимільних повідомлень. Такі пристрої
називаються факс-модемами. Також є можливість підтримки мовних функцій,
за допомогою звукового адаптеру.

На вибір типу модему впливають наступні фактори:

ціна: зовнішні модеми коштують дорожче, оскільки в ціну входить вартість
корпусу та джерела живлення;

наявність вільних портів/слотів: зовнішній модем під’єднується до
послідовного порта. Внутрішній модем до слота на материнський платі.
Якщо порти або слоти зайняті, потрібно вибрати один з пристроїв;

зручність користування: на корпусі зовнішнього модему є індикатори, що
відображають його стан, а також вимикач джерела живлення. Для
встановлення зовнішнього модему не потрібно розбирати корпус комп’ютера.

26. Маніпулятори.

Миша – це пристрій керування маніпуляторного типу. Вона має вигляд
невеликої пластмасової коробочки з двома (або трьома) клавішами.
Переміщення миші по поверхні синхронізоване з переміщенням графічного
об’єкта, який називається курсор миші, на екрані монітора. На відміну
від клавіатури, миша не є стандартним пристроєм керування, тому для
роботи з нею вимагається наявність спеціальної системної програми –
драйвера миші. Драйвер миші призначений для інтерпретації сигналів, що
поступають від миші, а також для забезпечення механізму передачі
інформації про положення та стан миші операційній системі та іншим
прикладним програмам. Драйвер миші встановлюється при першому
підключенні миші або при завантаженні операційної системи.

Комп’ютером керують переміщення миші та короткочасні натиснення її
клавіш (ці натиснення називаються кліками). Миша не може безпосередньо
використовуватися для введення знакової інформації, її принцип керування
базується на механізмі подій. З точки зору драйвера, всі переміщення
миші та кліки її клавіш розглядаються як події, аналізуючи які, драйвер
встановлює, коли відбулася подія і в якому місці екрану знаходився в цей
час курсор миші. Ці дані передаються в прикладну програму, із якою
працює користувач, і за цими даними програма може визначити, яку команду
мав на увазі користувач, і приступити до її виконання.

До числа параметрів миші, якими може керувати користувач, належать:
чутливість (характеризує величину переміщення курсору миші на екрані при
заданому переміщенні миші), функції лівої та правої клавіш, а також
чутливість до подвійного кліку (визначає максимальний проміжок часу,
протягом якого два окремих кліки клавіші розглядаються як один подвійний
клік).

27.Персональний комп’ютер.

Комп’ютер – це універсальна технічна система, спроможна чітко виконувати
визначену послідовність операцій певної програми. Персональним
комп’ютером (ПК) може користуватись одна людина без допомоги
обслуговуючого персоналу. Взаємодія з користувачем відбувається через
багато середовищ, від алфавітно-цифрового або графічного діалогу за
допомогою дисплея, клавіатури та мишки до пристроїв віртуальної
реальності.

Конфігурацію ПК можна змінювати в міру необхідності. Але, існує поняття
базової конфігурації, яку можна вважати типовою:

системний блок;

монітор;

клавіатура;

мишка.

Комп’ютери випускаються і у портативному варіанті (laptop або notebook
виконання). В цьому випадку, системний блок, монітор та клавіатура
містяться в одному корпусі: системний блок прихований під клавіатурою, а
монітор вбудований у кришку.

Системний блок – основна складова, в середині якої містяться
найважливіші компоненти. Пристрої, що знаходяться в середині системного
блока називають внутрішніми, а пристрої, що під’єднуються ззовні
називають зовнішніми. Зовнішні додаткові пристрої, що призначені для
вводу та виводу інформації називаються також периферійними. За зовнішнім
виглядом, системні блоки відрізняються формою корпуса, який може бути
горизонтального (desktop) або вертикального (tower) виконання. Корпуси
вертикального виконання можуть мати різні розміри: повнорозмірний
(BigTower), середньорозмірний (MidiTower), малорозмірний (MiniTower).
Корпуси горизонтального виконання є двох форматів: вузький (Full-AT) та
надто вузький (Baby-AT). Корпуси персональних комп’ютерів мають різні
конструкторські особливості та додаткові елементи (елементи блокування
несанкціонованого доступу, засоби контролю внутрішньої температури,
шторки від пилу).

Основними вузлами системного блоку є:

електричні плати, що керують роботою комп’ютера (мікропроцесор,
оперативна пам’ять, контролери пристроїв тощо);

накопичувач на жорсткому диску (вінчестер), призначений для читання або
запису інформації;

накопичувачі (дисководи) для гнучких магнітних дисків (дискет).

Основною платою ПК є материнська плата (MotherBoard). На ній
розташовані:

процесор – основна мікросхема, що виконує математичні та логічні
операції;

чіпсет (мікропроцесорний комплект) – набір мікросхем, що керують роботою
внутрішніх пристроїв ПК і визначають основні функціональні можливості
материнської плати;

шини – набір провідників, по яких відбувається обмін сигналами між
внутрішніми пристроями комп’ютера;

оперативний запам’ятовуючий пристрій (ОЗП) – набір мікросхем, що
призначені для тимчасового зберігання даних, поки включений комп’ютер;

постійний запам’ятовуючий пристрій (ПЗП) – мікросхема, призначена для
довготривалого зберігання даних, навіть при вимкненому комп’ютері;

роз’єми для під’єднання додаткових пристроїв (слоти).

Процесор

Процесор – головна мікросхема комп’ютера, його “мозок”. Він дозволяє
виконувати програмний код, що знаходиться у пам’яті і керує роботою всіх
пристроїв комп’ютера. Швидкість його роботи визначає швидкодію
комп’ютера. Конструктивно, процесор – це кристал кремнію дуже маленьких
розмірів. Процесор має спеціальні комірки, які називаються регістрами.
Саме в цих регістрах містяться команди, які виконуються процесором, а
також дані, якими оперують ці команди. Робота процесора полягає у
вибиранні з пам’яті у певній послідовності команд та даних і виконанні
їх. На цьому і базується виконання програм. У ПК обов’язково має бути
присутній центральний процесор (Central Rpocessing Unit – CPU), який
виконує всі основні операції. Часто ПК оснащений додатковими
сопроцесорами, орієнтованими на ефективне виконання специфічних функцій,
такими як, математичний сопроцесор для обробки числових даних у форматі
з плаваючою точкою, графічний сопроцесор для обробки графічних
зображень, сопроцесор введення/виведення для виконання операції
взаємодії з периферійними пристроями.

Шини

З іншими пристроями, і в першу чергу з оперативною пам’яттю, процесор
зв’язаний групами провідників, які називаються шинами. Основних шин три:

шина даних,

адресна шина,

командна шина.

Адресна шина. Дані, що передаються по цій шині трактуються як адреси
комірок оперативної пам’яті. Саме з цієї шини процесор зчитує адреси
команд, які необхідно виконати, а також дані, із якими оперують команди.
У сучасних процесорах адресна шина 32-розрядна, тобто вона складається з
32 паралельних провідників.

Шина даних. По цій шині відбувається копіювання даних з оперативної
пам’яті в регістри процесора і навпаки. У ПК на базі процесорів Intel
Pentium шина даних 64-розрядна. Це означає, що за один такт на обробку
поступає відразу 8 байт даних.

Командна шина. По цій шині з оперативної пам’яті поступають команди, які
виконуються процесором. Команди представлені у вигляді байтів. Прості
команди вкладаються в один байт, але є й такі команди, для яких потрібно
два, три і більше байтів. Більшість сучасних процесорів мають
32-розрядну командну шину, хоча існують 64-розрядні процесори з
командною шиною.

Шини на материнській платі використовуються не тільки для зв’язку з
процесором. Усі інші внутрішні пристрої материнської плати, а також
пристрої, що підключаються до неї, взаємодіють між собою за допомогою
шин. Від архітектури цих елементів багато в чому залежить продуктивність
ПК у цілому.

Внутрішня пам’ять

Під внутрішньою пам’яттю розуміють всі види запам’ятовуючих пристроїв,
що розташовані на материнській платі. До них відносяться:

оперативна пам’ять,

постійна пам’ять,

енергонезалежна пам’ять.

Зовнішня пам’ять – це пам’ять, що реалізована у вигляді зовнішніх,
відносно материнської плати, пристроїв із різними принципами збереження
інформації і типами носія, призначених для довготривалого зберігання
інформації. Зокрема, в зовнішній пам’яті зберігається все програмне
забезпечення комп’ютера. Пристрої зовнішньої пам’яті можуть
розміщуватись як в системному блоці комп’ютера так і в окремих корпусах.
Фізично зовнішня пам’ять реалізована у вигляді накопичувачів.
Накопичувачі – це запам’ятовуючі пристрої, призначені для тривалого (що
не залежить від електроживлення) зберігання великих обсягів інформації.
Ємність накопичувачів в сотні разів перевищує ємність оперативної
пам’яті або взагалі необмежена, якщо мова йде про накопичувачі зі
змінними носіями.

Накопичувач можна розглядати як сукупність носія та відповідного
приводу. Розрізняють накопичувачі зі змінними і постійними носіями.
Привід – це поєднання механізму читання-запису з відповідними
електронними схемами керування. Його конструкція визначається принципом
дії та виглядом носія. Носій – це фізичне середовище зберігання
інформації, на зовнішній вигляд може бути дисковим або стрічковим. За
принципом запам’ятовування розрізняють магнітні, оптичні та
магнітооптичні носії. Стрічкові носії можуть бути лише магнітними, у
дискових носіях використовують магнітні, магнітооптичні та оптичні
методи запису-зчитування інформації.

Найбільш поширеними є накопичувачі на магнітних дисках, які поділяються
на накопичувачі на жорстких магнітних дисках (НЖМД) та накопичувачі на
гнучких магнітних дисках (НГМД), та накопичувачі на оптичних дисках,
такі як накопичувачі CD-ROM, CD-R, CD-RW та DVD-ROM.

Процес взаємодії користувача з персональним комп’ютером (ПК) неодмінно
включає процедури введення вхідних даних та отримання результатів
обробки ПК цих даних. Тому обов’язковою частиною типової конфігурації ПК
є різноманітні пристрої введення-виведення, серед яких можна виділити
стандартні пристрої, без яких сучасний процес діалогу взагалі
неможливий, та периферійні, тобто додаткові. До стандартних пристроїв
введення-виведення відносяться монітор, клавіатура та маніпулятор
“миша”.

Монітор

У перших комп’ютерах моніторів не було. Користувачі мали набір
світлодіодів, що блимали і роздрук результатів на принтері. З розвитком
комп’ютерної техніки з’явились монітори і зараз вони є необхідною
частиною базової конфігурації персонального комп’ютера.

Монітор (дисплей) – це стандартний пристрій виведення, призначений для
візуального відображення текстових та графічних даних. В залежності від
принципу дії, монітори поділяються на:

монітори з електронно-променевою трубкою;

дисплеї на рідких кристалах.

Відеоадаптер

Відеоадаптер має вигляд окремої плати розширення, яка вставляється у
певний слот материнської плати (у сучасних ПК це є слот AGP).
Відеоадаптер виконує функції відеоконтролера, відеопроцесора та
відеопам’яті. За час існування ПК змінилося декілька стандартів
відеоадаптерів: MDA (Monochrom Display Adapter) -монохромний, CGA(Color
Graphics Adapter) – 4 кольори, EGA(Enchanced Graphics Adapter) -16
кольорів, VGA (Video Graphics Array) – 256 кольорів, SVGA(Super VGA) –
до 16,7 млн. кольорів. На ці стандарти розраховані всі програми,
призначені для IBM-сумісних комп’ютерів.

Клавіатура

Клавіатура – це стандартний клавішний пристрій введення, призначений для
введення алфавітно-цифрових даних та команд керування. Комбінація
монітора та клавіатури забезпечує найпростіший інтерфейс користувача: за
допомогою клавіатури керують комп’ютерною системою, а за допомогою
монітора отримують результат.

Маніпулятор “миша”

Миша – це пристрій керування маніпуляторного типу. Вона має вигляд
невеликої пластмасової коробочки з двома (або трьома) клавішами.
Переміщення миші по поверхні синхронізоване з переміщенням графічного
об’єкта, який називається курсор миші, на екрані монітора. На відміну
від клавіатури, миша не є стандартним пристроєм керування, тому для
роботи з нею вимагається наявність спеціальної системної програми –
драйвера миші. Драйвер миші призначений для інтерпретації сигналів, що
поступають від миші, а також для забезпечення механізму передачі
інформації про положення та стан миші операційній системі та іншим
прикладним програмам. Драйвер миші встановлюється при першому
підключенні миші або при завантаженні операційної системи.

Периферійні або зовнішні пристрої – це пристрої, розміщені поза
системним блоком і задіяні на певному етапі обробки інформації.
Передусім – це пристрої фіксації вихідних результатів: принтери,
плотери, модеми, сканери і т.д. Поняття “периферійні пристрої” досить
умовне. До їх числа може віднести, наприклад, накопичувач на
компакт-дисках, якщо він виконаний у вигляді самостійного блоку і
приєднується спеціальним кабелем до зовнішнього рознімного з’єднання
системного блока. І навпаки, модем може бути вбудованим, тобто
конструктивно виконаний як плата розширення, і тоді немає підстав
відносити його до периферійних пристроїв.

Принтери

Принтери призначені для виведення інформації на тверді носії,
здебільшого на папір. Існує велика кількість різноманітних моделей
принтерів, що різняться принципом дії, інтерфейсом, продуктивністю та
функціональними можливостями. За принципом дії розрізняють: матричні,
струменеві та лазерні принтери.

Сканери

Сканер – це пристрій, який дає змогу вводити в комп’ютер чорно-біле або
кольорове зображення, прочитувати графічну та текстову інформацію.
Сканер використовують у випадкові, коли виникає потреба ввести в
комп’ютер із наявного оригіналу текст і/або графічне зображення для його
подальшого оброблення (редагування і т.д.). Введення такої інформації за
допомогою стандартних пристроїв введення потребує багато часу і праці.
Сканована інформація потім обробляється за допомогою спеціального
програмного забезпечення (наприклад, програмою FineReader) і
зберігається у вигляді текстового або графічного файлу.

Модеми

Модем – це пристрій призначений для під’єднання комп’ютера до звичайної
телефонної лінії. Назва походить від скорочення двох слів – МОдуляція та
ДЕМодуляція.

28. Системний блок.

Системний блок – основна складова, в середині якої містяться
найважливіші компоненти. Пристрої, що знаходяться в середині системного
блока називають внутрішніми, а пристрої, що під’єднуються ззовні
називають зовнішніми. Зовнішні додаткові пристрої, що призначені для
вводу та виводу інформації називаються також периферійними. За зовнішнім
виглядом, системні блоки відрізняються формою корпуса, який може бути
горизонтального (desktop) або вертикального (tower) виконання. Корпуси
вертикального виконання можуть мати різні розміри: повнорозмірний
(BigTower), середньорозмірний (MidiTower), малорозмірний (MiniTower).
Корпуси горизонтального виконання є двох форматів: вузький (Full-AT) та
надто вузький (Baby-AT). Корпуси персональних комп’ютерів мають різні
конструкторські особливості та додаткові елементи (елементи блокування
несанкціонованого доступу, засоби контролю внутрішньої температури,
шторки від пилу).

Корпуси поставляються разом із блоком живлення. Потужність блоку
живлення є одним із параметрів корпусу. Для масових моделей достатньою є
потужність 200-250 Вт.

Основними вузлами системного блоку є:

електричні плати, що керують роботою комп’ютера (мікропроцесор,
оперативна пам’ять, контролери пристроїв тощо);

накопичувач на жорсткому диску (вінчестер), призначений для читання або
запису інформації;

накопичувачі (дисководи) для гнучких магнітних дисків (дискет).

29. Системна плата

Це серце комп’ютера. На ній розташовані всі його основні системи:
центральний процесор, арифметичний співпроцесор, оперативна пам’ять,
постійний запам’ятовуючий пристрій (ПЗП), енергонезалежна пам’ять,
контролер клавіатури, дисковий контролер, відеоадаптер і навіть годинник
з автономним живленням.

Крім роз’ємів, призначених для підключення плат розширення, на системній
платі розташовані роз’єми для підключення клавіатури, джерела живлення,
вмонтованого динаміка, а також індикаторів і кнопок, що розташовані на
лицьовій панелі системного блоку комп’ютера.

Існує кілька формфакторів для системних плат, які визначають фізичні
розміри

плати, а, отже, і тип корпуса. Нижче перераховані відомі в цей час
формфактори

системних плат.

Сучасні:

. ATX;

. Micro-ATX;

. Flex-ATX;

. NLX;

. WTX.

Системні плати ATX характеризуються високим ступенем інтеграції портів,
але, на

відміну від плат формфактора Baby-AT, всі зовнішні порти ATX
вбудовуються в

системну плату й розташовуються по один бік від слотів розширення.
Роз’єм живлення для плат ATX обладнаний ключем, що забезпечує
підключення

тільки одним (правильним) способом.

Формфактор micro-ATX був розроблений для систем нижнього рівня.
Архітектура

micro-ATX обернено сумісна з ATX. Ця системна плата менше, ніж ATX. Такі
системні плати можуть бути встановлені в стандартні корпуси ATX або ж у
корпуси, які Були спеціально для них розроблені.

Крім описаних вище формфакторів системних плат, у цей час
використовуються

системні плати конструкцій LPX й NLX. Вони призначені для певних
корпусів і

додаткових елементів. Однак треба пам’ятати, що існують деякі
розходження між

комп’ютерами, у яких установлені системні плати LPX, тому можуть
виникнути

проблеми, пов’язані із взаємозамінністю системних плат і корпусів.

Одним з найважливіших компонентів системної плати є встановлений набір

мікросхем. Як правило, це від однієї до п’яти мікросхем, які містять
основні схеми

системної плати. Вони заміняють більше 150 окремих компонентів, що

використовувалися в оригінальній системі IBM AT. Використовуваний набір
мікросхем значно впливає на продуктивність системної плати й визначає
параметри й обмеження продуктивності: обсяг і швидкість кеш-пам’яті,
обсяг і швидкість основної пам’яті, тип і швидкість процесора й т.д. Ці
набори мікросхем забезпечують працездатність пристроїв AGP (Accelerated
Graphics Port – поліпшений графічний порт) і USB (Universal Serial Bus –
універсальна послідовна шина).

Додатково звертають увагу на наступні характеристики:

. частота шин процесора й пам’яті;

. тип оперативної пам’яті (SDRAM, DDR SDRAM чи RDRAM) та її максимальний
розмір;

. підтримка пам’яті ECC (коди корекції помилок);

. розширені функції керування живленням ACPI;

. наявність слота AGP 4х/8x або PCI-Express;

. інтерфейс Ultra-ATA/100 або Serial-ATA;

. підтримка USB 2.0 (високошвидкісний порт USB).

Ще одним важливим елементом системної плати є BIOS. Варто переконатися,
що

BIOS, по-перше, зроблена однієї з ведучих у цій області компаній (AMI
або Award) і, по-друге, розміщена в спеціальній мікросхемі з можливістю
перезапису, яку ще

називають Flash ROM або EEPROM (Electrically Erasable Programmable Read
Only

Memory). Це дозволить завантажувати оновлення BIOS.

У практично всіх системних платах порти вводу-виводу убудовані. Якщо
вони

невбудовані, їх необхідно підключити до плати розширення, що, на жаль,
займе

вільний слот розширення.

Більшість систем містять наступні порти:

. підключення клавіатури (типу mini-DIN);

. підключення миші (типу mini-DIN);

. два послідовних (з буфером типу 16550А);

. паралельний (типу EPP/ECP);

. два, чотири, а інколи й шість портів USB (Universal Serial Bus);

. порт відео (необов’язково);

. мережевий порт (необов’язково);

. аудіо / ігровий порт (необов’язково);

. два порти Enhanced IDE на локальній шині (первинний і вторинний);

. порт контролера дисководу.

30. Комп’ютерні мережі.

Компьютерні мережі—це зв’язані між собою комп’ютери за допомогою ліній
зв’язку і оснащені мереженим обладнанням і мереженим програмним
забезпеченням.

Комп’ютерна мережа дозволяє

1)Колективно опрацьовувати дані користувачем, комп’ютери, яких підєднано
до мережі комп’ютерів, та обмінюватися даними між цими комп’ютерами

2)Спільно використовувати програми

3)Спільно використовувати принтери модеми та інші периферійні пристрої.

Комп’ютерна мережа

мережене обладнання програмне
забезпечення

лінія зв’язку модем
мережений адаптер

Лінія зв’язку—це обладнання за допомогою якого здійснюється зєднання
комп’ютерів у мережу.

Лінії зв’язку:

1.Проводові (використовують кабель, провід, виведену лінію)

2.Безпроводові—супутниковий зв’язок

Модем—пристрій, що призначений для перетворення цифрових
сигналів(комп’ютерних) в аналогові сигнали, сигнали телефонної мережі,
навпаки.

Модем:

1)Модуляція—перетворення цифрових сигналів в аналогові

2)Демодуляція—аналогові в цифрові

Мережевий адаптер—спеціальний апаратний засіб для ефективної взаємодії
комп’ютерів в мережі

Програмне забезпечення—набір програм, що забезпечують роботу мереженого
обладнання(програми що працюють на низькому рівні) і обмін інформацією
між комп’ютерами в мережі. (на «високому рівні»)

Схема зєднання «Шина»:

Схема зєднання зірка:

–компьютер

Комп’ютерна мережа:

1.Глобальна—обєднує компьютори, що розташовує на невеликій відстані один
від одного, і є замкненою системою

Однорангові—«Шина»

З виділеним сервером(файловий тип сервера)—Зірка

2)Глобальна комп’ютерна мережа—зєднання локальних мереж і окремих
комп’ютерів, розташованих на далеких відстанях один від одного.

31. Мережні пристрої і засоби комунікацій.

У якості засобів комунікації найбільше часто використовуються
вітая пара, коаксіальний кабель оптоволоконні лінії.

Вітая пара.

Найбільше дешевим кабельним з’єднанням є вите двожильне
провідне з’єднання часто називане “витою парою” (twisted pair).
Вона дозволяє передавати інформацію зі швидкістю до 10 Мбит/с, проте є
помехонезахищеною.

Довжина кабеля не може перевищувати 1000 м при швидкості
передачі 1 Мбит/с.

Коаксіальний кабель.

Коаксіальний кабель має середню ціну, добре перешкодозахисний
і застосовується для зв’язку на великі відстані (декілька
кілометрів). Швидкість передачі інформації від 1 до 10 Мбит/с, а в
деяких випадках можедосягати 50 Мбит/с. Коаксіальний кабель
використовується для основної іширокополосної передачі інформації.

Оптоволоконні лінії.

Найбільше дорогими є оптопровідники, називані також
скловолоконний кабель. Швидкість поширення інформації з них досягає
декількох гигабит у секунду. Припустиме видалення більш 50 км.
Зовнішній вплив перешкод практично відсутніх. На даний момент це
найбільш дороге з’єднання для ЛОМ.

Застосовуються там, де виникають електромагнітні поля перешкод
або потрібно передача інформації на дуже великі відстані без
використанняповторювачів. Вони мають протипідспухувальні властивості,
тому що техніка відгалужень в оптоволоконних кабелях дуже
складна. Оптопровідникиоб’єднуються в ЛBC за допомогою зіркоподібного
з’єднання.

Існує ряд принципів побудови ЛОМ на основі вище
розглянутих компонентів. Такі принципи ще називають – топологіями.

32. Локальна HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%27%D1%8E%D1%82%D0
%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0_%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%B0” \o
“Комп’ютерна мережа” комп’ютерна мережа

Локальна HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%27%D1%8E%D1%82%D0
%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0_%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%B0” \o
“Комп’ютерна мережа” комп’ютерна мережа являє собою об’єднання певного
числа комп’ютерів (іноді досить великого) на відносно невеликій
території.

Сучасні локальні мережі будуються на основі топології “зірка” з
використанням HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%86%D0%B5%D0%BD%D1%82
%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80” \o “Концентратор” концентраторів
(хабів), HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%83%D1%8
2%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80&action=edit” \o “Комутатор” комутаторів
(світчів) та кабелю UTP чи STP 5ї категорії (“вита пара”). Дана
технологія (вона носить назву HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/Fast_Ethernet” \o “Fast Ethernet” Fast
Ethernet ) дозволяє проводити обмін інформацією на швидкості до
100Мбіт/с. Ця величина достатня для того, щоб задовольнити більшість
потреб користувачів мережі.

Якщо в одному приміщенні, будинку чи комплексі розташованих поруч
будівель є кілька комп’ютерів, користувачі яких повинні спільно
вирішувати які-будь завдання, обмінюватися даними чи використовувати
спільні дані, то ці комп’ютери доцільно об’єднати в локальну мережу.

Локальна мережа (деколи використовують термін “локальна обчислювальна
мережа”, скорочено ЛОМ) – це група з декількох комп’ютерів, з’єднаних
між собою з допомогою кабелів (іноді навіть телефонних ліній чи
радіоканалів), які використовують для передачі інформації між
комп’ютерами. Для з’єднання комп’ютерів в локальну мережу необхідно
мережеве обладнання і програмне забезпечення.

Локальні мережі дозволяють забезпечити:

колективну обробку даних користувачами підключених в мережу комп’ютерів
і обмін даними між цими користувачами;

спільне використання програм;

спільне використання принтерів, модемів та інших пристроїв.

Тому практично всі фірми, які мають більше одного комп’ютера, об’єднують
їх в локальні мережі. Багато користувачів портативних комп’ютерів
підключаються до локальної мережі фірми або коли приходять в офіс, або
з’єднуються з комп’ютером фірми по телефонним каналам з допомогою
модему.

Для об’єднання комп’ютерів в локальну мережу необхідно:

вставити в кожний комп’ютер, який підключається до мережі, мережевий
контроллер (деколи використовують терміни мережевий адаптер або мережева
плата), який дозволяє комп’ютеру отримувати інформацію з локальної
мережі і передавати дані в мережу;

з’єднати комп’ютери кабелями, по яким відбувається передача даних між
комп’ютерами, а також іншими підключеними до мережі пристроями
(принтерами, сканерами і т.д.). В деяких типах мереж кабелі з’єднують
комп’ютери безпосередньо (як електролампочки на ялинковій гірлянді), в
інших з’єднання кабелів здійснюється через спеціальні пристрої –
концентратори (або хаби), комутатори та ін.

Для забезпечення функціонування локальної мережі часто виділяють
спеціальний комп’ютер – сервер, або декілька таких комп’ютерів. На
дисках серверів розміщуються спільно використовувані програми, бази
даних і т.д. Решта комп’ютерів локальної мережі часто називають робочими
станціями. На тих робочих станціях, де вимагається опрацьовувати лише
дані на сервері (наприклад, вводити відомості в спільно використовувану
базу даних про замовлення і продаж), часто для економії (або з огляду на
безпеку) не встановлюють жорстких дисків. В мережах, які складаються
більш ніж з 20-25 комп’ютерів, наявність сервера обов’язкова – інакше,
як правило, продуктивність мережі буде незадовільною. Сервер необхідний
і при спільній інтенсивній роботі з будь-якою базою даних.

Деколи серверам призначають визначену спеціалізацію (зберігання даних,
програм, забезпечення модемного і факсимільного зв’язку, вивід на друк
та ін.). Сервери, як правило, не використовуються в якості робочих місць
користувачів. Сервери, які забезпечують роботу з цінними даними, часто
розміщують в ізольованому приміщенні, доступ до якого мають лише
спеціально уповноважені люди (як в банківське сховище).

Для ефективної роботи користувачів локальної мережі застосовують
допоміжне програмне забезпечення, яке іноді поставляється разом з
мережевою операційною системою, а інколи його потрібно купляти окремо:

електронна пошта, яка забезпечує доставку листів (а часто і звичайних
файлів, а також голосових і факсимільних повідомлень) від одних
користувачів локальної мережі до інших;

засоби віддаленого доступу, які дозволяють підключатися до локальної
мережі з допомогою модему і працювати на комп’ютері, ніби то він
безпосередньо підключений до мережі;

засоби групової роботи, які дозволяють спільно працювати над
документами, забезпечують засоби для забезпечення документообороту
підприємства;

програми резервування, які дозволяють створювати резервні копії даних,
які зберігаються на комп’ютерах локальної мережі;

засоби управління локальною мережею – дозволяють керувати ресурсами
локальної мережі з одного робочого місця.

Локальні мережі тому й називають локальними, що вони з’єднують
комп’ютери, які знаходяться поруч.

33. Мережа інтернет

Загальні відомості про Internet.

Internet – найбільша глобальна комп’ютерна мережа, що зв’язує десятки
мільйонів абонентів у більш як 150 країнах світу. Щомісяця її
поширеність зростає на 7-10%. Internet утворює немовби ядро, яке
забезпечує, взаємодію інформаційних мереж, що належать різним установам
у всьому світі. Якщо раніше вона використовувалася виключно як
середовище для передачі файлів і повідомлень електронної пошти, то
сьогодні вирішуються більш складні завдання, які підтримують функції
мережного пошуку та доступу до розподілених інформаційних ресурсів й
електронних архівів. Таким чином, Internet можна розглядати як деякий
глобальний інформаційний простір.

Мережа Internet, що служила спочатку дослідницьким і навчальним групам,
стає все популярнішою в ділових колах. Компанії спокушують дешевий
глобальний зв’язок і його швидкість, зручність для проведення сумісних
робіт, доступні програми, унікальна база даних цієї мережі. Вони
розглядають глобальну комп’ютерну мережу як доповнення до своїх власних
локальних мереж. Уже кілька років розвиваються і встигли широко ввійти в
практику в розвинених країнах технології Intranet, що є інформаційними
технологіями “великої” мережі в корпоративних мережах і навіть у дуже
невеликих мережах ПК підприємств малого бізнесу. При низькій вартості
послуг (часто це тільки фіксована щомісячна плата за лінії зв’язку або
телефон) користувачі можуть дістати доступ до комерційних і
некомерційних інформаційних служб США, Канади, Австралії, європейських
країн, а тепер уже України та Росії. В архівах вільного доступу мережі
Internet можна знайти інформацію практично з усіх сфер людської
діяльності, починаючи з нових наукових відкриттів до прогнозу погоди на
завтра. В Internet можна знайти рекламу багатьох тисяч фірм і розмістити
(часто безкоштовно!) свою рекламу. Крім того, Internet надає унікальні
можливості дешевого, надійного та конфіденційного глобального зв’язку.
Це виявляється дуже зручним для фірм, що мають свої філіали по всьому
світу, транснаціональних корпорацій і структур управління. Як правило,
використання інфраструктури Internet для міжнародного зв’язку коштує
набагато дешевше від прямого комп’ютерного зв’язку через супутниковий
канал або телефон.

Електронна пошта – найпоширеніша послуга мережі Internet. Сьогодні свою
адресу в системі електронної пошти мають сотні мільйонів чоловік.
Вартість пересилання листа електронною поштою значно нижча за
пересилання звичайного листа. Крім того, повідомлення, передане
електронною поштою, досягає адресата протягом кількох хвилин, тоді як
звичайний лист він одержує через кілька днів, а то і тижнів.

Стандарти Internet забезпечують можливість групової роботи над спільним
проектом за допомогою електронної пошти, гіпертекстових документів
(служба WWW), а також за допомогою теле-, аудіо- і навіть
відеоконференцій у масштабі реального часу. Для забезпечення
інформаційної безпеки в мережі застосовуються різні протоколи шифрування
конфіденційної інформації, електронні підписи, сертифікація інформації.
Заборона на несанкціоноване переміщення даних між локальною мережею
підприємства і глобальною мережею може забезпечуватися спеціальними
комп’ютерами або програмами (брандмауерами).

34. Зв’язок комп’ютерів між собою в Інтернеті.

Что такое интрасеть?

Интрасеть (или intranet) — это частная корпоративная сеть, использующая
программные продукты и технологии Internet, например, Web-сервер. (О
World Wide Web рассказывается в HYPERLINK
“http://elib.mubint.ru/edu/study/novintra/nbg2ii5.htm” Главе 5 .)
Интрасети могут быть изолированы от внешних пользователей Internet с
помощью брандмауэров или просто функционировать как автономные сети, не
имеющие доступа извне. Обычно компании создают интрасети для своих
сотрудников, однако полномочия на доступ к ним иногда предоставляются
деловым партнерам и другим группам пользователей. Другим способом
обеспечения совместного доступа деловых партнеров к информации,
хранящейся в интрасети, является создание экстрасети (extranet). Этим
термином обычно называют часть интрасети, предназначенную для доступа
извне. Деловые партнеры часто создают экстрасети, обеспечивающие
ограниченный доступ к отдельным частям своих интрасетей. Деловым
партнерам доступны только те части интрасети, на которые они имеют
соответствующие права доступа. Для конкурентов же любой доступ к такой
интрасети закрыт. Создать интрасеть несложно. Например, компании
достаточно организовать в своей локальной или территориально
распределенной сети Web-сервер, снабдить пользователей Web-браузерами и
при необходимости предусмотреть брандмауэр.

Насколько широко распространены интрасети?

Как и сама сеть Internet, интрасети быстро становятся ключевым элементом
корпоративных информационных систем. Фактически, большинство проданных
на сегодня Web-серверов используются именно в интрасетях. Компании
пришли к пониманию того, что такие “внутренние” Web-узлы являются
идеальным средством распространения информации среди сотрудников.
Причина проста: интрасеть обладает всеми достоинствами Web, включая
возможность публикации документов, содержащих графику, звук, видео и
гипертекстовые ссылки. Поскольку все документы Web создаются в одном и
том же формате (HTML), они доступны любому работающему в сети
сотруднику, у которого есть Web-браузер. Если Internet изменила способ
взаимодействия коммерческих предприятий с “внешним миром”, то интрасети
совершенно меняют характер внутренних коммуникаций.

Что вам дает использование интрасетей и Internet?

На современном высококонкурентном рынке получение доступа к самой
последней информации становится все более важным компонентом успеха в
бизнесе. Старая информация — это бесполезная информация. Те компании,
которые научатся получать доступ к информации в Internet и
интеллектуально использовать такие данные, например, применяя их для
обслуживания своих покупателей, совершенствования внутренних процессов
или сокращения цикла разработки продукции, увидят, как все это
отразиться на процветании их бизнеса.

Коммуникации в глобальном масштабе

Сегодня многие компании расширяют свои системы электронной почты за
пределы своих организаций, распространяя их на Internet. Глобальная
электронная почта позволяет связать друг с другом географически
разрозненные подразделения и филиалы компаний, позволяя их сотрудниками
легко обмениваться информацией со служащими центрального офиса. Кроме
того, электронную почту удобно применять для организации связи с
компанией ее мобильных пользователей. Компании могут воспользоваться и
тем, что предлагают провайдеры услуг Internet, поддерживающие точки
входа в сеть по всей стране. HYPERLINK
“http://elib.mubint.ru/edu/study/novintra/nbg2ii5.htm” \l “pop”
Подписавшись на услуги провайдера , который осуществляет обслуживание в
общенациональном масштабе, компания обеспечит доступ мобильных
пользователей к своей сети по телефонной линии — для этого им
достаточно будет набрать местный телефонный номер.

Электронная почта повышает эффективность контактов с заказчиками и
поставщиками. В отличие от факсов, которые не всегда доходят до своего
адресата, информацию по e-mail можно посылать конкретному лицу в
конкретной компании. Дополнительные преимущества дает то, что сообщения
и документы передаются в электронном формате — получатель может легко
манипулировать такими данными и использовать их с любой целью.

35.Адресація комп’ютерів в Інтернеті.

Система адрес у мережі Internet.

Адреси потрібні для ідентифікації об’єктів, які можуть цікавити
користувача в мережі. Найчастіше такими об’єктами є вузли мережі
(сайти), поштові скриньки, файли, Web-сторінки. Для кожного з них існує
свій формат адреси. Однак, оскільки об’єкти зосереджено у вузлах мережі,
в їхніх ідентифікаторах обов’язково присутня адреса вузла.

Для ідентифікації вузлів і маршрутизації пакетів служить IP-адреса.
IP-адреса – це чотирибайтне число, перших два байти якого визначають
адресу підмережі, а два інших – адресу вузла в ній. За допомогою
IP-адреси можна ідентифікувати більш як 4 млрд. вузлів. На практиці ж
через особливості адресації до деяких типів локальних мереж кількість
можливих адрес становить понад 2 млрд. Для користувача працювати з
числовим зображенням IP-адреси незручно, тому йому пропонується більш
проста логічна система доменних імен DNS (Domain Name System) –
послідовність імен, сполучених крапками, наприклад, microsoft.com,
rambler.ru, itl.net.ua, lviv.ua і т.д.

Домен – група вузлів, об’єднаних за деякою ознакою (наприклад, вузли
навчальних закладів, вузли якої-небудь країни, вузли однієї організації
і т. д.). Система доменів має ієрархічну деревоподібну структуру, тобто
кожний домен проміжного рівня містить групу інших доменів. Кореневий
домен є умовним, на верхньому рівні можуть бути розташовані початкові
(територіальні) домени різних країн. Ім’я вузла (машини) становить
нижній рівень доменного імені та позначається крайнім лівим доменом
(рис. 1).

Наведемо доменні імена деяких країн та організацій: us- США, au-
Австралія, fr- Франція, са- Канада, jp- Японія, ru- Росія, uа- Україна,
de- Німеччина, com- комерційні організація, edu – навчальні заклади, gov
– урядові установи, net – постачальники мережних послуг, org –
неприбуткові організації. Слід зазначити, що IP та DNS – різні форми
запису адреси одного й того самого мережного комп’ютера. Для переведення
доменних імен у IP-адресу служить сервіс DNS.

Для ідентифікації ресурсів мережі (файлів, Web-сторінок)
використовується адреса URL (Uniform Resource Locator – уніфікований
покажчик ресурсу), яка складається з трьох частин:

зазначення сервісу, що забезпечує доступ до ресурсу (як правило, це ім’я
протоколу). Після імені йдуть двокрапка: і два знаки / (коса риска):
http://… ;

зазначення DNS імені комп’ютера: http://www.itl.net.ua… ;

зазначення повного шляху доступу до файлу на даному комп’ютері:
http://www.itl.net.ua/Faes/Arcbiv/pagel.html

Як роздільник у повному імені використовується знак /. Вводячи ім’я,
потрібно точно дотримувати регістр символів, оскільки в Internet малі та
великі літери вважаються різними. В електронній пошті адреса складається
з імені одержувача (поштової скриньки), знака “@” та доменної адреси
поштового сервера (локальної мережі), до якого приєднано одержувача.
Наприклад: [email protected] .

36. Основні сервіси мережі Інтернет.

Основні мережні сервіси

Практично всі послуги мережі Internet побудовані на принципі
“клієнт-сервер”.

Сервер (у мережі Internet) – це комп’ютер або програма, здатні надавати
клієнтам (у міру надходження від них запиту) деякі мережні послуги.

Клієнт – прикладна програма, завантажена в комп’ютер користувача, яка
забезпечує передачу запитів до сервера й одержання відповідей від нього.

Різні сервіси мають різні прикладні протоколи. У міру розвитку мережі
з’являються нові протоколи (сервіси), змінюючи її вигляд і стрімко
розширюючи коло користувачів. Таким чином, щоб скористатися якоюсь із
служб мережі Internet, необхідно встановити на комп’ютері клієнтську
програму, здатну працювати за протоколом цієї служби. Деякі клієнтські
програми входять до складу ОС Windows 98, NT, а також до складу
програм-броузерів, наприклад, Microsoft Internet Explorer та Netscape
Communicator. Розглянемо деякі сервіси, які забезпечує Internet.

Сервіс FTP (File Transfer Protocol). Це протокол передачі файлів, один
із перших сервісів Internet. Цей сервіс дає можливість абоненту
обмінюватися двійковими і текстовими файлами з будь-яким комп’ютером
мережі. Встановивши зв’язок із віддаленим комп’ютером, користувач може
скопіювати файл із нього на свій комп’ютер або скопіювати файл із свого
на віддалений комп’ютер. Для вузлів FTP характерною є наявність
процедури входу (login). Як “гостьові” ім’я й пароль часто
використовуються імена anonymous, ftp, а також адреса електронної пошти.
При цьому користувачеві надається доступ до безкоштовно поширюваної
інформації. Для зручності роботи з цим сервісом розроблено цілий ряд
прикладних програма, що забезпечують зручний Windows-подібний інтерфейс
для FTP-сервісу. Даний сервіс може бути використаний для комерційного
поширення програмних продуктів, баз даних, моделей, рекламних
презентацій, великих за обсягом документів (книг) тощо.

Електронна пошта (E-mail). Вона є одним із перших і, мабуть,
найпоширенішим сервісом Internet. Цей сервіс забезпечує обмін поштовими
повідомленнями з будь-яким абонентом мережі Internet. Існує можливість
відправлення як текстових, так і двійкових файлів. Електронна пошта є
найдешевшим і доступним Internet-сервісом в Україні. Можна навести такі
переваги електронної пошти в організації ділової діяльності:

реалізується дешеве і майже моментальне розсилання;

не витрачається час на візити до посадових осіб із дрібних питань;

не треба переписувати (передруковувати) копії для розсилання;

дуже просто використати цитати, відповідаючи на повідомлення;

архів листування зберігається в комп’ютері в зручному вигляді;

можна задавати списки розсипки, псевдоніми (alias), вести адресні
записники;

можна передавати двійкові файли (схеми, ілюстрації, програми, архіви
тощо).

Поштові сервери одержують повідомлення від клієнтів і пересилають їх по
ланцюжку до поштових серверів адресатів, де ці повідомлення
накопичуються. При встановленні сполучення між адресатом і його поштовим
сервером, за командою відбувається передача повідомлень, що надійшли на
комп’ютер адресата. Серед клієнтських поштових програм можна виділити
The Bat, Microsoft Outlook та інші.

Сервіс Мail Lists (списки розсилки). Його створено на підставі протоколу
електронної пошти. Підписавшись (безкоштовно) на списки розсилки, можна
регулярно одержувати електронною поштою повідомлення про певні теми
(науково-технічні й економічні огляди, презентація нових програмних та
апаратних засобів і т. д.).

Сервіс WWW (World Wide Web – всесвітня павутина). WWW – це єдиний
інформаційний простір, який складається із сотень мільйонів
взаємозв’язаних гіпертекстових електронних документів, що зберігаються
на Web-серверах. Окремі документи всесвітньої павутини називаються
Web-сторінками. Групи тематично об’єднаних Web-сторінок утворюють
Web-вузол (жаргонний термін – Web-сайт, або просто сайт). Web-сторінка –
це текстовий файл, що містить опис зображення мультимедійного документа
на мові гіпертекстової розмітки – HTML (Hyper-Text Markup Language).
Сторінка може містити не тільки форматований текст, а й графічні,
звукові та відео об’єкти.

Найважливішою рисою Web-сторінок є гіпертекстові посилання. З будь-яким
фрагментом тексту або, наприклад, із малюнком, можна пов’язати інший
Web-документ, тобто встановити гіперпосилання. У цьому разі під час
клацання лівою клавішею миші на тексті або рисунку, що є
гіперпосиланням, відправляється запит на доставку нового документа. Цей
документ, у свою чергу, також може мати гіперпосилання на інші
документи. Таким чином сукупність величезного числа гіпертекстових
електронних документів, які зберігаються в серверах WWW, утворює
своєрідний гіперпростір документів, між якими можливе переміщення.

Для передачі інформації у WWW використовується протокол HTTP (HyperText
Transfer Protocol – протокол передачі гіпертексту). Перегляд
Web-сторінок і переміщення через посилання користувачі здійснюють за
допомогою програм браузерів (від слова “to browse” – переглядати).
Найпопулярнішими Web-браузерами в Україні є Microsoft Internet Explorer
та Netscape Communicator.

Сервіс IRC (Internet Relay Chat). Він забезпечує проведення
телеконференцій у режимі реального часу. Переваги: можна анонімно
поговорити на цікаву тему або швидко одержати консультацію. На відміну
від системи телеконференцій, в якій спілкування між учасниками
обговорення теми відкрито для всього світу, в системі IRC беруть участь,
як правило, лише кілька чоловік. Іноді службу IRC називають
чат-конференціями, або просто чатом. Існує кілька популярних клієнтських
програм для роботи з серверами і мережами, що підтримують сервіс IRC,
наприклад, програми mIRC і mIRC32 для Windows. Ці, а також подібні до
них програми застосовуються для ділового й особисто-го спілкування
персоналу фірм у реальному часі, для проведення групових консультацій і
нарад.

Служба ICQ. Вона призначена для пошуку мережної IP-адреси людини,
комп’ютер якої приєднано в даний момент до мережі Internet. Назва служби
є акронімом виразу І seek you – я тебе шукаю. Необхідність у подібній
послузі пов’язана з тим, що більшість користувачів не мають постійної
IP-адреси. Їм видається динамічна ІР-адреса, що діє тільки протягом
цього сеансу. Цю адресу видає той сервер, через який відбувається
приєднання. У різних сеансах динамічна IP-адреса може бути різною,
причому заздалегідь невідомо якою. При кожному приєднанні до мережі
Internet програма ICQ, встановлена на комп’ютері користувача, визначає
поточну IP-адресу і повідомляє його центральній службі, яка, в свою
чергу, оповіщає партнерів користувача. Далі партнери (якщо вони також є
клієнтами цієї служби) можуть встановити з користувачем прямий зв’язок.
Після встановлення контакту зв’язок відбувається в режимі, аналогічному
сервісу IRC.

Доступ користувачів до мережі Internet.

Для роботи в мережі необхідно:

фізично приєднати комп’ютер до одного з вузлів мережі Internet;

одержати IP-адресу на постійній або тимчасовій основі;

встановити і настроїти програмне забезпечення – програми-клієнти тих
сервісів, послугами яких мається намір скористатися.

Організаційно доступ до мережі користувачі дістають через провайдери.

Провайдер – це організація (юридична особа), що надає послуги у
приєднанні користувачів до мережі Internet.

Як правило, провайдер має постійно ввімкнений досить продуктивний
сервер, сполучений з іншими вузлами каналами з відповідною пропускною
здатністю, і засоби для одночасного підключення кількох користувачів
(багатоканальний телефон, багатопортова плата тощо).

Провайдери роблять подібну послугу на договірній основі, найчастіше
орієнтуючись на час роботи користувача або обсяг даних, які
пересилаються по мережі. При укладанні договору провайдер повідомляє
клієнту всі атрибути, необхідні для підключення та настройки з’єднання
(ідентифікатори, номери телефонів, паролі тощо). Як правило, користувачі
навчальних закладів, великих організацій, фірм, підприємств приєднуються
до мережі Internet через свою локальну мережу. На один із комп’ютерів
локальної мережі покладається вирішення завдань proxy-сервера –
управління локальною мережею й виконання функцій “посередника” між
комп’ютерами користувачів та мережею Internet (proxy – представник,
довірена особа).

Всі технічні й організаційні питання взаємодії з провайдером вирішує
адміністратор мережі. Для користувачів розробляється інструкція, в якій
наводиться перелік дій, які треба виконати для приєднання до мережі
Internet. Технічно для приєднання до комп’ютера провайдера потрібні ПК,
відповідне програмне забезпечення й модем – пристрій, що перетворює
цифрові сигнали від комп’ютера на сигнали для передачі по телефонних
лініях і навпаки. Комп’ютер провайдера може виконувати функції
хост-машини або звертатися до більш потужних хост-машин для доступу до
глобальних ресурсів мережі Internet через високопродуктивний канал
передачі даних – магістраль.

Хост-машина (від англ. host – господар) – це комп’ютер, що виконує
мережні функції, реалізуючи повний набір протоколів. Крім мережних
функцій, хост-машина може виконувати завдання користувача (програми,
розрахунки, обчислення). Деякі хост-машини можуть виконувати функції
шлюзів – апаратних і програмних засобів для передачі даних між
несумісними мережами, наприклад, між мережею Internet та мережами
FidoNet. Роль шлюзу між мережею Internet і локальними мережами відіграє
рroху-сервер.

37. Мультимедіа та мультимедіа-комп’ютери.

Мультимедіа – це спільне використання кількох інформаційних середовищ,
таких, як текст, графіка, відео, фотографія, анімація, звукові ефекти,
високоякісний звуковий супровід

Технологія мультимеліа, по-перше, дає можливість людям не лише приймати
інформацію (телебачення, радіо), але й обмінюватись інформацією в тій
формі, в якій сприйняття найбільш ефективне, тобто обмін інформацією
стає двохсторонній.

По-друге, “старі” технології обміну інформацією, що базуються на
аналоговому принципі роботи (відео, аудіо, телефон, телефакс) стають
цифровими, а використання персональних комп’ютерів, доповнених
відеокамерами, мікрофонами, аудіосинтезаторами, телефаксами та
програвачами компакт-дисків, перетворює ПК в потужні центри зв’язку.

Технологію мультимедіа складають дві основні складові – апаратурна
(радіоелектронна) і програмна (комп’ютерна), які вивчаються на
спеціалізації “Радіоелектронні та комп’ютерні засоби створення
мультимедіа”.

38. Області застосування мультимедіа.

Мультимедіа — це інтерактивні системи, що забезпечують роботу з
нерухомими зображеннями і рухомим відео, анімованою комп’ютерною
графікою і текстом, мовою і високоякісним звуком.

Мультимедіа надає користувачеві приголомшливі можливості в створенні
фантастичного світу (віртуальній реальності), інтерактивного спілкування
з цим світом, коли користувач виступає не в ролі стороннього пасивного
споглядача, а бере активну участь в подіях, що розгортаються там;
причому спілкування відбувається на звичній для користувача мові, в
першу чергу, на мові звукових і відеообразів

Можливості технології мультимедіа безмежні. У бізнес-додатках
мультимедіа в основному застосовуються для навчання і проведення
презентацій. Завдяки наявності зворотного зв’язку і живому середовищу
спілкування, системи навчання на базі мультимедіа володіють
приголомшливою ефективністю і істотно підвищують мотивацію навчання. Вже
давно з’явилися програми, які навчають користувача іноземним мовам, які
в інтерактивній формі пропонують користувачеві пройти декілька уроків,
від вивчення фонетики і алфавіту до поповнення словникового запасу і
написання диктанту. Завдяки вбудованій системі розпізнавання мови,
здійснюється контроль вимови людини, що навчається. Мабуть, найголовніша
особливість таких повчальних програм – їх ненав’язливість, адже
користувач сам визначає місце, час і тривалість заняття.

Поява систем мультимедіа, безумовно, проводить революційні зміни в таких
областях, як освіта (від дитячого до літнього віку і від вузівських
аудиторій до домашніх умов), комп’ютерний тренінг, в багатьох сферах
професійної діяльності науки, мистецтва, в комп’ютерних іграх і т.д.
Мультимедіа продукти успішно використовуються в різних інформаційних,
демонстраційних і рекламних ціля; впровадження мультимедіа в
телекомунікації стимулювало бурхливе зростання нових застосувань.

39. Критерії класифікації комп’ютерів.

Номенклатура видів комп’ютерів на сьогодні величезна: машини
розрізняються за призначенням, потужністю, розмірами, елементною базою і
т.д. Тому класифікують ЕОМ за різними ознаками. Слід зауважити, що
будь-яка класифікація є певною мірою умовна, оскільки розвиток
комп’ютерної науки і техніки настільки стрімкий, що, наприклад,
сьогоднішня мікро-ЕОМ не поступається за потужністю міні-ЕОМ п’ятирічної
давності і навіть суперкомп’ютерам віддаленішого минулого. Крім того,
зарахування комп’ютерів до певного класу досить умовне як через
нечіткість розмежування груп, так і в наслідок впровадження в практику
замовного складання комп’юерів, коли номенклатуру вузлів і конкретні
моделі їх адаптують до вимог замовника. Розглянемо найбільш поширені
критерії класифікації комп’ютерів.

Класифікація за призначенням

великі електронно-обчислювальні машини (ЕОМ);

міні ЕОМ;

мікро ЕОМ;

персональні комп’ютери.

Великі ЕОМ (Main Frame)

Застосовують для обслуговування великих галузей народного господарства.
Вони характеризуються 64-розрядними паралельно працюючими процесорами
(кількість яких досягає до 100), інтегральною швидкодією до десятків
мільярдів операцій за секунду, багатокористувацьким режимом роботи.
Домінуюче положення у випуску комп’ютерів такого класу займає фірма IBM
(США). Найбільш відомими моделями супер-ЕОМ є: IBM 360, IBM 370, IBM
ES/9000.

На базі великих ЕОМ створюють обчислювальний центр, що містить декілька
відділів або груп (структура якого зображена на рис. 2). Штат
обслуговування – десятки людей.

Центральний процесор – основний блок ЕОМ, у якому відбувається обробка
даних і обчислення результатів. Уявляє собою декілька системних блоків в
окремій кімнаті, де підтримується постійна температура та вологість
повітря.

Група системного програмування – займається розробкою, відлагодженням і
втіленням програмного забезпечення, потрібного для функціонування
обчислювальної системи. Системні програми забезпечують взаємодію програм
з обладнанням, тобто програмно-апаратний інтерфейс обчислювальної
системи.

Група прикладного програмування – займається створенням програм для
виконання конкретних дій з даними, тобто забезпечення користувацького
інтерфейсу обчислювальної системи.

Група підготовки даних – займається підготовкою даних, які будуть
опрацьовані на прикладних програмах, створених прикладними
програмістами. Зокрема, це набір тексту, сканування зображень,
заповнення баз даних.

Група технічного забезпечення – займається технічним обслуговуванням
всієї обчислювальної системи, ремонтом та відлагодженням апаратури,
під’єднанням нових пристроїв.

Група інформаційного забезпечення – забезпечує технічною інформацією всі
підрозділи обчислювального центру, створює і зберігає архіви розроблених
програм (бібліотеки програм) та накопичених даних (банки даних).

Відділ видачі даних – отримує дані від центрального процесора і
перетворює їх у форму, зручну для замовника (роздрук).

Великим ЕОМ притаманна висока вартість обладнання та обслуговування,
тому робота організована у неперервний цикл.

Міні ЕОМ

Подібна до великих ЕОМ, але менших розмірів. Використовують у великих
підприємствах, наукових закладах і установах. Часто використовують для
керування виробничими процесами. Характеризуються мультипроцесорною
архітектурою, підключенням до 200 терміналів, дисковими запам’ятовуючими
пристроями, що нарощуються до сотень гігабайт, розгалуженою периферією.
Для організації роботи з мініЕОМ, потрібен обчислювальний центр, але
менший ніж для великих ЕОМ.

МікроЕОМ

Доступні багатьом установам. Для обслуговування достатньо обчислювальної
лабораторії у складі декількох чоловік, з наявністю прикладних
програмістів. Необхідні системні програми купуються разом з мікроЕОМ,
розробку прикладних програм замовляють у великих обчислювальних центрах
або спеціалізованих організаціях.

Програмісти обчислювальної лабораторії займаються втіленням придбаного
або замовленого програмного забезпечення, виконують його налаштування і
узгоджують його роботу з іншими програмами та пристроями комп’ютера.
Можуть вносити зміни в окремі фрагменти програмного та системного
забезпечення.

Персональні комп’ютери

Бурхливий розвиток набули в останні 20 років. Персональний комп’ютер
(ПК) призначений для обслуговування одного робочого місця і спроможний
задовольнити потреби малих підприємств та окремих осіб. З появою
Інтернету популярність зросла значно вище, оскільки за допомогою
персонального комп’ютера можна користуватись науковою, довідковою,
учбовою та розважальною інформацією.

Персональні комп’ютери умовно можна поділити на професійні та побутові,
але в зв’язку із здешевленням апаратної частини, межі між нами
розмиваються. З 1999 року задіяний міжнародний сертифікаційний стандарт
– специфікація РС99:

масовий персональний комп’ютер (Consumer PC)

діловий персональний комп’ютер (Office PC)

портативний персональний комп’ютер (Mobile PC)

робоча станція (WorkStation)

розважальний персональний комп’ютер (Entertaiment PC)

Більшість персональних комп’ютерів на ринку підпадають до категорії
масових ПК. Ділові ПК – мають мінімум засобів відтворення графіки та
звуку. Портативні ПК відрізняються наявністю засобів з’єднання
віддаленого доступу (комп’ютерний зв’язок). Робочі станції – збільшені
вимоги до пристроїв збереження даних. Розважальні ПК – основний акцент
до засобів відтворення графіки та звуку.

Класифікація по рівню спеціалізації

універсальні;

спеціалізовані.

На базі універсальних ПК можна створити будь-яку конфігурацію для роботи
з графікою, текстом, музикою, відео тощо. Спеціалізовані ПК створені для
рішення конкретних задач, зокрема, бортові комп’ютери у літаках та
автомобілях. Спеціалізовані мініЕОМ для роботи з графікою (кіно-
відеофільми, реклама) називаються графічними станціями. Спеціалізовані
комп’ютери, що об’єднують комп’ютери у єдину мережу, називаються
файловими серверами. Комп’ютери, що забезпечують передачу інформації
через Інтернет, називаються мережними серверами.

Класифікація за розміром

настільні (desktop);

портативні (notebook);

кишенькові (palmtop).

Найбільш поширеними є настільні ПК, які дають змогу легко змінювати
конфігурацію. Портативні зручні для користування, мають засоби
комп’ютерного зв’язку. Кишенькові моделі можна назвати
‘інтелектуальними’ записниками, дозволяють зберігати оперативні дані і
отримувати швидкий доступ.

Класифікація за сумісністю

Існує безліч видів і типів комп’ютерів, що збираються з деталей, які
виготовлені різними виробниками. Важливим є сумісність забезпечення
комп’ютера:

апаратна сумісність (платформа IBM PC та Apple Macintosh)

сумісність на рівні операційної системи;

програмна сумісність;

сумісність на рівні даних.

40. Класифікація комп’ютерів за поколіннями.

Історія виникнення обчислювальної техніки

1 передумова: необхідність збільшувати швидкість обчислення (абак,
рахівниця, логарифмічна лінійка, архівна машина Паска ля, арифмометр)

Друга передумова—машини та механізми які використовували принцип
програмування(шарманка, музична шкатулка, механізм ткацький, станок Джак
кара, машинка для перепису населення Холлєріта)

Третя передумова—наукові відкриття, які з годом були використані при
побудові комп’ютерів(Аналітична статика Чарльза Бебіджа, алгебра
Буля(тільки 2 цифри о; 1), кібернетика)

1943 р. В США створили машину МАРК-1

1941 р. В Німеччині створили машину Z-3

1946р. В США створили Еніак на радіолампах

1949р. МЕСМ малая електронно-счетная машинка, створена у Києві Лебедєвим

1951р. БЕСМ бістрая електронно-счетная машинка, створена в Москві

Покоління ЕОМ

1) Лампові(50-ті роки, 20000 операцій в секунду, машини були великі)

2)Напівпровідникові(кінець 50-х—початок 60-х. років, 100000 операцій в
секунду

3) Інтегральні мікросхеми

4) Мікропроцесори(80-ті роки)

5) Штучний інтелект

41. Стаціонарні та портативні комп’ютери.

Використання ноутбука суттєво полегшує життя ділової людини. У своєму
нинішньому вигляді ноутбук далеко пішов від записної книжки, навіть якщо
розглядати її електронний варіант. За деякими функціями він уже
перевершує стаціонарний комп’ютер, хоча, як і раніше, продовжує обходити
його утричі за ціною.

Кількість запропонованих брендів зростає з кожним кварталом, але
основними лідерами залишаються Toshiba, HP-Compaq, IBM, Sony, Asus і
Fujitsu. Усі разом, як запевняють маркетологи, вони займають близько 80%
ринку. На частку місцевого виробника залишається сегмент розміром у
7-9%.

Якщо говорити про співвідношення обсягів реалізації ноутбуків до
традиційних ПК, то картина тут така. У цілому вітчизняний комп’ютерний
ринок із продажів більш аніж на 90% складається зі стаціонарних апаратів
(без серверів). Частка ноутбуків складає 5%, серверів – 4%.

До моделей бізнесу-класу пред’являються підвищені вимоги щодо надійності
роботи. Гарантія на них, як правило, не менше трьох років. Такі
“нотатники” максимально напхані комунікаційними пристроями та
розніманнями, використовують всі останні технології.

Головним достоїнством портативного комп’ютера є можливість створення
мобільного міні-офісу. Мобільний офіс – це ноутбук, портативний принтер,
сканер і, природно, мобільний телефон. Завдання, що стоять перед ним:
створення документів “на ходу”, робота з базами даних,
прийом-відправлення електронної пошти, робота в Інтернеті, можливість
моментального відправлення платежів і відстежування стану банківського
рахунку.

При цьому радіодоступ в Інтернет забезпечується завдяки технології
Wi-Fi. На Заході є громадські портали, і кожен користувач, який має свій
ноутбук із Wi-Fi, може виходити в Інтернет із різних місць, коли
з’являється в цьому необхідність. Бездротове з’єднання пристроїв
мобільного офісу між собою по радіоканалу забезпечується за допомогою
технології BlueTooth.

Українські оператори мобільного зв’язку вже пропонують послуги
технології GPRS (General Packet Radio Service – послуга пакетної
радіопередачі даних), що забезпечує високу швидкість передачі даних при
з’єднанні ноутбука з мобільним телефоном, який підтримує дану
технологію. Обмін даних на швидкості 9600 б/с, який досі пропонується
операторами при звичайному виході в Інтернет, – учорашній день. Kyivstar
надає GPRS усім контрактним абонентам, а UMC уже рік пропонує її лише в
тестовому режимі для корпоративних клієнтів. Таке підключення різниться
від традиційного мобільного виходу в Інтернет насамперед підходом до
оплати: замість щохвилинної оплати здійснюється плата за трафік, тобто
за кількість “прокачаної” інформації в мегабайтах. Хоча швидкість поки
залишає бажати кращого. У Києві – усього 33,6 кбіт/с за максимально
можливої 107 кбіт/с.

Портативний варіант комп’ютеризованого робочого місця також може
використовуватися для проведення презентацій, настроювання обладнання
тощо у польових умовах, тобто поза офісом. Причому, окрім основного
периферійного обладнання, до ноутбука можна без проблем підключати інші
пристрої: клавіатури, мишки, приводи пишучі й звичайні, зовнішні
додаткові монітори, мультимедійні проектори. Ще ширші можливості у
використанні, якщо виробник уже додав у ноутбук і мультимедійні порти.
Це можуть бути рознімання Security Digital, Multimedia Card, рознімання
для зчитування флеш-карт, що використовуються в цифрових відеокамерах,
фотоапаратах, диктофонах, плеєрах. За бажанням замовника ноутбуки можуть
комплектуватися і з’єднанням для переносу відеозаписів із цифрових
відеокамер, а також швидкісними з’єднаннями USB 2.0.

42. Мікрокомп’ютери.

На основі великих і надвеликих інтегральних мікросхем були створені
процесори – спрощений варіант великих ЕОМ і мінікомп’ютерів. Через малі
розміри й обмежені можливості ці процесори назвали мікропроцесорами.
Комп’ютери з використанням мікропроцесорів, що мають невеликі розміри й
обмежені можливості, були названі мікрокомп’ютерами.

Малі розміри мікропроцесорів, їх низька вартість і висока надійність
дозволяють створювати на їх основі не тільки мікрокомп’ютери, але й
різноманітні керувальні пристрої, що вбудовуються безпосередньо в
машини, прилади, устаткування і технологічні процеси, зокрема в окремі
компоненти комп’ютера.

За розрядністю, швидкодією і набором команд мікропроцесори наближаються,
а інколи і перевищують процесори великих ЕОМ та мінікомп’ютерів. Згодом
вони мали такі самі можливості, що й процесори цих класів комп’ютерів.
Швидкість обміну із зовнішніми пристроями і максимально допустима
кількість підключених зовнішніх пристроїв різко збільшилися завдяки
використанню нових стандартів на системні шини та інтерфейси із
зовнішніми пристроями.

Це привело до появи нового типу мікрокомп’ютерів, що зайняли місце
великих ЕОМ і мінікомп’ютерів. Їх назвали серверами, оскільки вони мали
обслуговувати велику кількість користувачів у комп’ютерних мережах. Інші
мікрокомп’ютери були названі персональними комп’ютерами, оскільки за
одним таким ПК, на відміну від великих ЕОМ і мінікомп’ютерів, одночасно
може працювати тільки один користувач(хоча сучасні програмні засоби
дозволяють забезпечити багатокористувацький режим роботи, а апаратні
засоби сучасних мікрокомп’ютерів, а також швидкодія процесора і портів
введення – виведення – підключати до комп’ютера додатні термінали.

43-46. Схеми числення. Форми представлення чисел в комп’ютерах. Алгебра
логіки. Зв’язок між алгеброю логіки і двійковим кодуванням.

Сукупність прийомів та правил найменування й позначення чисел
називається системою числення. Звичайною для нас і загальноприйнятою є
позиційна десяткова система числення. Як умовні знаки для запису чисел
вживаються цифри.

Система числення, в якій значення кожної цифри в довільному місці
послідовності цифр, яка означає запис числа, не змінюється, називається
непозиційною. Система числення, в якій значення кожної цифри залежить
від місця в послідовності цифр у записі числа, називається позиційною.

Щоб визначити число, недостатньо знати тип і алфавіт системи числення.
Для цього необхідно ще додати правила, які дають змогу за значеннями
цифр встановити значення числа.

Найпростішим способом запису натурального числа є зображення його за
допомогою відповідної кількості паличок або рисочок. Таким способом
можна користуватися для невеликих чисел.

Наступним кроком було винайдення спеціальних символів (цифр). У
непозиційній системі кожен знак у запису незалежно від місця означає
одне й те саме число. Добре відомим прикладом непозиційної системи
числення є римська система, в якій роль цифр відіграють букви алфавіту:
І – один, V – п’ять, Х – десять, С – сто, Z – п’ятдесят, D -п’ятсот, М –
тисяча. Наприклад, 324 = СССХХІV. У непозиційній системі числення
незручно й складно виконувати арифметичні операції.

Позиційні системи числення

Загальноприйнятою в сучасному світі є десяткова позиційна система
числення, яка з Індії через арабські країни прийшла в Європу. Основою
цієї системи є число десять. Основою системи числення називається число,
яке означає, у скільки разів одиниця наступного розрядку більше за
одиницю попереднього.

Загальновживана форма запису числа є насправді не що інше, як скорочена
форма запису розкладу за степенями основи системи числення, наприклад

130678=1*105+3*104+0*103+6*102+7*101+8

Тут 10 є основою системи числення, а показник степеня – це номер позиції
цифри в записі числа (нумерація ведеться зліва на право, починаючи з
нуля). Арифметичні операції у цій системі виконують за правилами,
запропонованими ще в середньовіччі. Наприклад, додаючи два багатозначних
числа, застосовуємо правило додавання стовпчиком. При цьому все
зводиться до додавання однозначних чисел, для яких необхідним є знання
таблиці додавання.

Проблема вибору системи числення для подання чисел у пам’яті комп’ютера
має велике практичне значення. В разі її вибору звичайно враховуються
такі вимоги, як надійність подання чисел при використанні фізичних
елементів, економічність (використання таких систем числення, в яких
кількість елементів для подання чисел із деякого діапазону була б
мінімальною). Для зображення цілих чисел від 1 до 999 у десятковій
системі достатньо трьох розрядів, тобто трьох елементів. Оскільки кожен
елемент може перебувати в десятьох станах, то загальна кількість станів
– 30, у двійковій системі числення 99910=1111100, необхідна кількість
станів – 20 (індекс знизу зображення числа – основа системи числення). У
такому розумінні є ще більш економічна позиційна система числення –
трійкова. Так, для запису цілих чисел від 1 до у десятковій системі
числення потрібно 90 станів, у двійковій – 60, у трійковій – 57. Але
трійкова система числення не дістала поширення внаслідок труднощів
фізичної реалізації.

Тому найпоширенішою для подання чисел у пам’яті комп’ютера є двійкова
система числення. Для зображення чисел у цій системі необхідно дві
цифри: 0 і 1, тобто достатньо двох стійких станів фізичних елементів. Ця
система є близькою до оптимальної за економічністю, і крім того,
таблички додавання й множення в цій системі елементарні:

+

0

1

*

0

1

0

0

1

0

0

0

1

1

10

1

0

1

Оскільки 23=8, а 24=16 , то кожних три двійкових розряди зображення
числа утворюють один вісімковий, а кожних чотири двійкових розряди –
один шістнадцятковий. Тому для скорочення запису адрес та вмісту
оперативної пам’яті комп’ютера використовують шістнадцяткову й вісімкову
системи числення. Нижче в таблиці 1 наведені перших 16 натуральних чисел
записаних в десятковій, двійковій, вісімковій та шістнадцятковій
системах числення.

Таблиця 1

10

2

8

16

0

0000

0

0

1

0001

1

1

2

0010

2

2

3

0011

3

3

4

0100

4

4

5

0101

5

5

6

0110

6

6

7

0111

7

7

8

1000

10

8

9

1001

11

9

10

1010

12

A

11

1011

13

B

12

1100

14

C

13

1101

15

D

14

1110

16

E

15

1111

17

F

В процесі налагодження програм та в деяких інших ситуаціях у
програмуванні актуальною є проблема переведення чисел з однієї
позиційної системи числення в іншу. Якщо основа нової системи числення
дорівнює деякому степеню старої системи числення, то алгоритм переводу
дуже простий: потрібно згрупувати справа наліво розряди в кількості, що
дорівнює показнику степеня і замінити цю групу розрядів відповідним
символом нової системи числення. Цим алгоритмом зручно користуватися
коли потрібно перевести число з двійкової системи числення у вісімкову
або шістнадцяткову. Наприклад, 101102=10 110=268, 10111002=101 1100=5C8

у двійковому відбувається за зворотнім правилом: один символ старої
системи числення заміняється групою розрядів нової системи числення, в
кількості рівній показнику степеня нової системи числення. Наприклад,
4728=100 111 010=1001110102, B516=1011 0101=101101012

Як бачимо, якщо основа однієї системи числення дорівнює деякому степеню
іншої, то перевід тривіальний. У протилежному випадкові користуються
правилами переведення числа з однієї позиційної системи числення в іншу
(найчастіше для переведення із двійкової, вісімкової та шістнадцяткової
систем числення у десяткову, і навпаки).

Алгоритми переведення чисел з однієї позиційної системи числення в іншу

1. Для переведення чисел із системи числення з основою p в систему
числення з основою q, використовуючи арифметику нової системи числення з
основою q, потрібно записати коефіцієнти розкладу, основи степенів і
показники степенів у системі з основою q і виконати всі дії в цій самій
системі. Очевидно, що це правило зручне при переведенні до десяткової
системи числення.

Наприклад:

з шістнадцяткової в десяткову:

92C816=9*10163+2*10162+C*10161+8*10160=
9*16103+2*16102+12*16101+8*16100=37576

з вісімкової в десяткову:

7358=7*1082+3*1081+5*1080= 7*8102+3*8101+5*8100=47710

з двійкової в десяткову:

1101001012=1*1028+1*1027+ 0*1026+1*1025+0*1024+0*1023+
1*1022+0*1021+1*1020= 1*2108+1*2107+0*2106+1*2105+
0*2104+0*2103+1*2102+0*2101+ 1*2100=42110

2. Для переведення чисел із системи числення з основою p в систему
числення з основою q з використанням арифметики старої системи числення
з основою p потрібно:

для переведення цілої частини:

послідовно число, записане в системі основою p ділити на основу нової
системи числення, виділяючи остачі. Останні записані у зворотному
порядку, будуть утворювати число в новій системі числення;

для переведення дробової частини:

послідовно дробову частину множити на основу нової системи числення,
виділяючи цілі частини, які й будуть утворювати запис дробової частини
числа в новій системі числення.

Цим самим правилом зручно користуватися в разі переведення з десяткової
системи числення, тому що її арифметика для нас звичніша.

Приклади: 999,3510=1111100111,010112

для цілої частини:

для дробової частини:

Систeма ч?ислення (number (numeration) system, notation) – сукупність
способів і засобів запису чисел для проведення підрахунків.

Розрізняють 2 типи систем числення: позиційні і непозиційні. У
позиційних системах числення позиція цифри впливає на її вагу у числі,
наприклад у 1234 позиція цифри 1 = 3 (зправа наліво від 0) а позиція
цифри 3 = 1 тоді як 1 – це кількість тисяч у числі а 3 – кількість
десятків.

Основною характеристикою позиційної системи числення є її основа. Основа
це кількість символів, що використовуються при записуванні чисел.

Типовим прикладом непозиційної системи числення є HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8
C%D0%BA%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0_%D1%87%D0%B8%D1
%81%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit” \o “Римська система
числення” Римська система числення . Ми ж користуємося HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%81%D1%8F%D1%82%D0%BA%D0%BE
%D0%B2%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0_%D1%87%D0%B8%D1%
81%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F” \o “Десяткова система числення”
десятковою системою числення , тобто позиційною системою числення з
основою 10.

У HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D1%83%D0%BC%D1%96%D0%B
7%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0&action=edit” \o “Нумізматика”
нумізматиці особливо велику вагу мають HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%81%D1%8F%D1%82%D0%BA%D0%BE
%D0%B2%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0_%D1%87%D0%B8%D1%
81%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F” \o “Десяткова система числення”
десяткова система , дванадцяткова ( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D1%86%D0%B8
%D0%BC%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%B
C%D0%B0_%D1%87%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F” \o
“Дуодецимальна система числення” дуодецимальна ), четвертна та шісткова
системи. У HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%A2” \o
“ІТ” ІТ застосовуються HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BA%D0%BE%D0%B2
%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0_%D1%87%D0%B8%D1%81%D0%
BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F” \o “Двійкова система числення” двійкова ,
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%81%D1%8F%D1%82%D0%BA%D0%BE
%D0%B2%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0_%D1%87%D0%B8%D1%
81%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F” \o “Десяткова система числення”
десяткова , HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%92%D1%96%D1%81%D1%96%D0%B
C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0_%D1
%87%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit” \o “Вісімкова
система числення” вісімкова , та HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BD%D0%B0%D0%B4
%D1%86%D1%8F%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B
5%D0%BC%D0%B0_%D1%87%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F” \o
“Шістнадцяткова система числення” шістнадцяткова системи.

47. Логічні елементи І, АБО, НІ. Розв’язання логічних задач.

Числа можна порівнювати за допомогою звичайних операцій:

дорівнює

більше

менше

більше або рівне

більше або рівне

не дорівнює

=

>

< >=

<=

<>

x+y = 1.5

2*x > x+y

x+y < x x*x > = 1.0

t < = 60.0

t < > 1.5

Літерні змінні (стрічки) порівнюються в лексикографічному порядку (за
тим же принципом, що й слова у словнику):

‘а'<‘я’, ‘1’<‘2’, ‘мама'<‘папа’, ‘мам'<‘мама’, ‘2’>’11’

Порівняння можуть давати один із двох результатів:

«так» (істинно, true) і «ні» (хибно, false).

І ці результати порівнянь можна комбінувати, використовуючи логічні
операції «і», «або», «не». (Переклад з англійської мови: і — and, або —
or, не — not.)

Приклад (n — ціле число, (х,у) — координати точки площини):

0 < = n and n < = 2

n = 0 or n = 1

not (n = 1 or n = 2)

x = 0.0 or y = 0.0

x < > 0.0 and y < > 0.0

x > 0.0 and y > 0.0

x > 0.0 and x = y

x*x+y*y < = 1.0 y > 0.0 and y < x and x * x + y * y < 1.0 множина з трьох цілих чисел
0,1,2;

множина з двох цілих чисел 0,1;

множина всіх цілих чисел, за вийнятком 1,2;

множина точок на вісях координат;

множина точок поза вісями координат;

множина точок першого квандранта;

бісектриса першого квандранта;

одиничний круг з центром у початку координат;

сектор одиничного круга, обмежного віссю х і бісектрисою першого
квадратa

48. Поняття програмного забезпечення. Класифікація програмного
забезпечення.

Програмне забезпечення (ПЗ) (software) – Загальне поняття, що вказує на
набір кодованих інструкцій ( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC
%D0%B0” \o “Програма” програма ) для керування процесором ( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/CPU” \o “CPU” CPU ) HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%27%D1%8E%D1%82%D0
%B5%D1%80” \o “Комп’ютер” комп’ютера . Процесор HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/CPU” \o “CPU” CPU комп’ютера зчитує такі
кодовані інструкції та виконує їх. Виконання програмного забезпечення
комп’ютером полягає у маніпулюванні HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0
%D1%86%D1%96%D1%8F” \o “Інформація” інформацією та керуванні
апаратними компонентами комп’ютера. Наприклад, типовим для персональних
комп’ютерів є відображення інформації на екран та прийом її з
клавіатури.

Програмне забезпечення (software) та HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BD
%D0%B5_%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B
D%D1%8F” \o “Апаратне забезпечення” апаратне забезпечення (hardware) є
дві комплементарні компоненти комп’ютера, причому границя між ними не є
чіткою, бо деякі фрагменти програмного забезпечення на практиці
реалізуються суто апаратурою мікросхем комп’ютера, а програмне
забезпечення, в свою чергу, здатне виконувати (емулювати) функції
електронної апаратури. Але по суті призначення програмного забезпечення
полягає в керуванні як самим комп’ютероv так і іншими програмами та
маніпулюванні інформацією.

Теоретичні основи програмного забезпечення комп’ютерів базуються на
теорії cкінченних HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%82
” \o “Автомат” автоматів , і практично були закладені британським
математиком HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%90%D0%BB%D0%B0%D0%BD_%D0%
A2%27%D1%8E%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%B3&action=edit” \o “Алан Т’юрінг”
Аланом Т’юрінгом (Alan Turing) в 1936 році, який створив так звану
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%88%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%A
2%27%D1%8E%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%B3%D0%B0” \o “Машина Т’юрінга” машину
Т’юрінга , математичну модель абстрактної машини здатної виконувати
послідовності рудиментарних операцій які переводять машину з одного
фіксованого стану в інший, наперед заданий стан. Головна ідея полягала в
математичному доведенні факту, що будь-який, попередньо сформульований
стан системи може бути завжди досянутий послідовним виконанням кінцевого
набору елементарних команд (програми) з фіксованого алфавіту команд.

На відміну від апаратних складових HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/Hardware” \o “Hardware” hardware
комп’ютера, Програмне забезпечення являє собою інформацію, яка
зберігається на матеріальних носіях у вигляді HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB” \o “Файл”
файлів ( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%B5%D1%82%D0%B0
” \o “Дискета” дискета , HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/HDD”
\o “HDD” HDD , HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/CD” \o “CD” CD
, HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=DVD&action=edit”
\o “DVD” DVD , тощо) та може передаватись по каналах зв’язку.

Розрізняють HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%BD
%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BD%D0%B5_%D0%B7%D0%
B0%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F” \o
“Системне програмне забезпечення” системне та HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4
%D0%BD%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BD%D0%B5_%D0%
B7%D0%B0%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F” \o
“Прикладне програмне забезпечення” прикладне програмне забезпечення ;

Системне програмне забезпечення призначено для обслуговування власних
потреб комп’ютера – забезпечення його працездатності і виконання його
внутрішніх функцій а також для створення передумов для виконання
прикладного програмного забезпечення. Типовим прикладом системного ПЗ є
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96
%D0%B9%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0” \o
“Операційна система” операційна система

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4
%D0%BD%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BD%D0%B5_%D0%
B7%D0%B0%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F” \o
“Прикладне програмне забезпечення” прикладне програмне забезпечення
власне призначено для розвязання конкретних задач. Наприклад: редактори
тексту, електронні таблиці, бази даних, тощо.

49. Операційна система.

Операційна система — комплекс HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC
%D0%BD%D0%B5_%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%B5%D0%B
D%D0%BD%D1%8F” \o “Програмне забезпечення” програм , що забезпечує
управління HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BD
%D0%B5_%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B
D%D1%8F” \o “Апаратне забезпечення” апаратними засобами HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%27%D1%8E%D1%82%D0
%B5%D1%80” \o “Комп’ютер” комп’ютера ; організує роботу з HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB” \o “Файл”
файлами і HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4
%D0%BD%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BD%D0%B5_%D0%
B7%D0%B0%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F” \o
“Прикладне програмне забезпечення” прикладним програмним забезпеченням
; здійснює введення і виведення даних.

Загальними словами, операційна система — це перший і основний набір
програм, що завантажується в комп’ютер. Крім вищевказаних функцій ОС
може здійснювати й інші, наприклад надання загального HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%84%D0%B5
%D0%B9%D1%81_%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%8
7%D0%B0” \o “Інтерфейс користувача” інтерфейсу користувача ( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=UI&action=edit” \o “UI” UI )
і т. п.

Сьогодні найвідомішими операційними системами є ОС сімейства Microsoft
Windows і UNIX-подобні системи — HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/Linux” \o “Linux” Linux , * HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/BSD” \o “BSD” BSD , HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/Mac_OS_X” \o “Mac OS X” Mac OS X

Найвідоміші операційні системи

HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=CP/M&action=edit”
\o “CP/M” CP/M

HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/MS-DOS” \o “MS-DOS” MS-DOS

HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/Microsoft_Windows” \o
“Microsoft Windows” Microsoft Windows

HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/Mac_OS_X” \o “Mac OS X” Mac
OS X

HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/BeOS” \o “BeOS” BeOS

Родина HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D0%BD%D1%96%D0%BA%D1%81” \o “Юнікс”
Юнікс (UNIX)

HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/BSD” \o “BSD” BSD

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%BD%D1%83%D0%BA%D1%81” \o
“Лінукс” Лінукс (Linux)

HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/Debian” \o “Debian” Debian

HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/Fedora” \o “Fedora” Fedora

HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/Gentoo” \o “Gentoo” Gentoo

HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/Knoppix” \o “Knoppix” Knoppix

HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/MandrakeLinux” \o
“MandrakeLinux” MandrakeLinux

HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/Slackware” \o “Slackware”
Slackware

HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=SUSE&action=edit”
\o “SUSE” SUSE

HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/Yoper” \o “Yoper” Yoper

Операційні системи, повністю написані на HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%81%D0%B5%D0%BC%D0%B1%D0%BB%D0%B5
%D1%80” \o “Асемблер” асемблері

HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/MenuetOS” \o “MenuetOS”
MenuetOS

Базові поняття

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0
_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0” \o “Файлова система”
Файлова система (File System)

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0
_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0_%D0%B2%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%
83-%D0%B2%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%83” \o “Основна система
вводу-виводу” Основна система вводу-виводу (BIOS)

50, 76. Файлова система.

Файлова система – формат даних, який використовуються HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96
%D0%B9%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0” \o
“Операційна система” операційною системою для збереження інформації
про HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB”
\o “Файл” файли на HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8
%D0%B9_%D1%82%D0%BE%D0%BC” \o “Логічний том” логічному томі . Також цим
поняттям позначають сукупність файлів та директорій, які розміщуються на
одному логічному томі. Логічний том, на якому створено файлову систему,
називають форматованим. Деякі файлові системи: HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=FAT_16&action=edit” \o “FAT
16” FAT 16 , HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=FAT_32&action=edit” \o “FAT
32” FAT 32 , HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=NTFS&action=edit” \o “NTFS”
NTFS .

Загальні відомості про файлову систему

Що таке файл?

Вся інформація в комп’ютері записана на диски: гнучкі, тверді, лазерні,
магнітооптичі. Інформація на дисках зберігається в файлах.

Файл – це поіменована область диска. У файлах можуть зберігатися тексти
програм, документи, а також програми, готові для виконання та інші дані.

Файлова система –це набір погоджень (правил), що визначають організацію
даних на носіях інформації.

Для того, щоб ОС та інші програми могли звертатися до файлів, вони
повинні мати свої ідентифікатори. Ідентифікатор складається з двох
частин: імені та типу файла. Імена файлів в ОС ПЕОМ (крім ОС Windows)
містять до 8-ми літер, цифр і знаків “мінус” та “підкреслення” , а тип –
до трьох літер, цифр і деяких інших символів. Тип визначає користувач
або програма, яка породжує файл. Ім’я відокремлюється від типу крапкою.
Тип файла називають також розширенням імені. Наприклад:

Basik.com, autoexe.bat, arj.exe.

51.Системи програмування.

Система програмування (programming system) – 1) те ж що й HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BC
%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%8
2%D0%B5%D0%BC%D0%B0” \o “Інструментальна система” інструментальна
система ; 2) система автоматичного програмування, що складається з
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%B
E%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F” \o “Мова
програмування” мови програмування , HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8F
%D1%82%D0%BE%D1%80” \o “Компілятор” компілятора або HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BF%D1%80
%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80” \o “Інтерпретатор” інтерпретатора
програм, які написані на цій мові, відповідної документації, а також
допоміжних засобів для підготовки програм до виконання; Інструментальна
система (development environment) — комплекс програмних або програмних і
технічних засобів, який використовується фахівцями з HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC
%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F” \o “Програмування” програмування
як інструмент для розробки HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC
%D0%BD%D0%B5_%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%B5%D0%B
D%D0%BD%D1%8F” \o “Програмне забезпечення” програмного забезпечення (
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC
%D0%B0” \o “Програма” програм , програмних комплексів та систем тощо).

52.Транслятори, компілятори, інтерпретатори.

Трансля?тор ( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D1%96%D0%B9%D1%81
%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0” \o “Англійська мова” англ.
translator) — HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC
%D0%B0” \o “Програма” програма або технічний засіб, який виконує
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BB%D1%8F
%D1%86%D1%96%D1%8F” \o “Трансляція” трансляцію HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC
%D0%B0” \o “Програма” програми .

Транслятори поділяються на HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8F
%D1%82%D0%BE%D1%80” \o “Компілятор” компілятори та HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BF%D1%80
%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80” \o “Інтерпретатор” інтерпретатори
.

Компілятор – це програма, що читає програму записану початковою мовою і
записує цільовою мовою. Цей процес називають компіляцією (трансляцією,
перекладом). Він складається з двох частин.

Коротко К. можна визначити, як програма або технічний засіб, що виконує
компіляцію.

Концептуально компілятор працює фазово, в процесі кожної фази
відбувається перетворення початкової програми з одного представлення до
іншого. На практиці фази можуть об’єднуватись і деякі проміжні
представлення можуть не будуватись в явному вигляді. Типове розбиття
компілятора на фази:

Лексичний аналізатор

Синтаксичний аналізатор

Семантичний аналізатор

Генератор проміжного коду

Оптимізатор

Генератор цільового коду

Історично К. називалась програма що зв’язувала підпрограми, чим й
зумовлено походження слова. Сьогодні це завдання виконує HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%B
E%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80&action=edit” \o
“Консолідатор” консолідатор або лінкер ( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D1%96%D0%B9%D1%81
%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0” \o “Англійська мова” англ.
Linker).

Для того щоб бути виконаною програма не завжди повинна бути перекладена
К., існує також інший принцип: HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BF%D1%80
%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80” \o “Інтерпретатор” Інтерпретатор
( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D1%96%D0%B9%D1%81
%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0” \o “Англійська мова” англ.
Interpreter).

Аналіз (parsing) – розбиття початкової програми на складові частини та
створення проміжного представлення

Синтез – побудова цільової програми з проміжного представлення

Інтерпретатор (interpreter) – HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC
%D0%B0” \o “Програма” програма чи технічні засоби, необхідні для
виконання інших програм; вид HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BB%D1%8F
%D1%82%D0%BE%D1%80” \o “Транслятор” транслятора , який здійснює
пооператорну (покомандну) обробку, перетворення у HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9C%D0%B0%D1%88%D0%B8%D0%B
D%D0%BD%D1%96_%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D0%B8&action=edit” \o “Машинні коди”
машинні коди та виконання програми або запиту (на відміну від
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8F
%D1%82%D0%BE%D1%80” \o “Компілятор” компілятора , який транслює у
машинні коди всю програму без її виконання).

Інтерпретатори можуть працювати як з вихідним кодом програми, написаним
на мові програмування, так і з HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%91%D0%B0%D0%B9%D1%82-%D0%
BA%D0%BE%D0%B4&action=edit” \o “Байт-код” байт-кодом ( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%8
0%D0%BF%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%B1%D0%B0%D0%B9%D1%
82-%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D1%83&action=edit” \o “Інтерпретатор байт-коду”
інтерпретатори байт-коду ).

53. Бібліотеки підпрограм.

Підпрограма (subroutine) – частина HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC
%D0%B0” \o “Програма” програми , яка реалізує певний алгоритм і
дозволяє звернення до неї з різних частин загальної (головної) програми.

Підпрограма часто використовується для скорочення розмірів програм в тих
задачах, в процесі розв’язання яких необхідно виконати декілька разів
однаковий HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%82
%D0%BC” \o “Алгоритм” алгоритм при різних значеннях параметрів.
Оператори (команди), які реалізують відповідну підпрограму, записують
один раз, а в необхідних місцях розміщують оператори передачі управління
на цю підпрограму.

Набір найвживаніших підпрограм утворює HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%91%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%9
6%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D0%B0_%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D1%
80%D1%82%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1
%80%D0%B0%D0%BC&action=edit” \o “Бібліотека стандартних підпрограм”
бібліотеку стандартних підпрограм .

В більшості HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%B
E%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F” \o “Мова
програмування” мов програмування високого рівня, підпрограми
називаються HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D0%B4%D1%83
%D1%80%D0%B0_%28%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%83%D0%B2%D
0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29” \o “Процедура (програмування)” процедурами .

HYPERLINK “http://www.multimix.com.ua” www.multimix.com.ua – только
лучшие шпаргалки ..

54. Текстові редактори.

Текстовый редактор — это программа, используемая специально для ввода и
редактирования текстовых данных.

Этими данными могут быть программа или какой-либо документ или же книга.
Редактируемый текст выводится на экран, и пользователь может в
диалоговом режиме вносить в него свои изменения.

Текстовые редакторы могут обеспечивать выполнение разнообразных функций,
а именно:

редактирование строк текста;

возможность использования различных шрифтов символов;

копирование и перенос части текста с одного места на другое или из
одного документа в другой;

контекстный поиск и замена частей текста;

задание произвольных межстрочных промежутков;

автоматический перенос слов на новую строку;

автоматическая нумерацию страниц;

обработка и нумерация сносок;

выравнивание краев абзаца;

создание таблиц и построение диаграмм;

проверка правописания слов и подбор синонимов;

построение оглавлений и предметных указателей;

распечатка подготовленного текста на принтере в нужном числе экземпляров
и т.п.

Возможности текстовых редакторов различны — от программ, предназначенных
для подготовки небольших документов простой структуры, до программ для
набора, оформления и полной подготовки к типографскому изданию книг и
журналов (издательские системы).

Наиболее известный текстовый редактор — Microsoft Word.

Полнофункциональные издательские системы — Microsoft Publisher, Corel
Ventura и Adobe PageMaker. Издательские системы незаменимы для
компьютерной верстки и графики. Значительно облегчают работу с
многостраничными документами, имеют возможности автоматической разбивки
текста на страницы, расстановки номеров страниц, создания заголовков и
т.д. Создание макетов любых изданий — от рекламных листков до
многостраничных книг и журналов — становится очень простым, даже для
новичков.

55. Графічні редактори.

Графический редактор — это программа, предназначенная для автоматизации
процессов построения на экране дисплея графических изображений.
Предоставляет возможности рисования линий, кривых, раскраски областей
экрана, создания надписей различными шрифтами и т.д..

Широкий клас програм, що призначені для створення та обробки графічних
зображень. Розрізняють три категорії:

растрові редактори;

векторні редактори;

3-D редактори (тривимірна графіка).

У растрових редакторах графічний об’єкт представлений у вигляді
комбінації точок (растрів), що мають свою яскравість та колір. Такий
підхід ефективний, коли графічне зображення має багато кольорів і
інформація про колір елементів набагато важливіша за інформацію про їх
форму. Це характерно для фотографічних та поліграфічних зображень.
Застосовують для обробки зображень, створення фотоефектів і художніх
композицій.

Векторні редактори відрізняються способом представлення даних про
зображення. Об’єктом є не точка, а лінія. Кожна лінія розглядається, як
математична крива ІІІ порядку і представлена формулою. Таке
представлення компактніше за растрове, дані займають менше місця,
побудова об’єкта супроводжується підрахунком параметрів кривої у
координати екранного зображення, і відповідно, потребує більш
продуктивних обчислювальних систем. Широко застосовуються у рекламі,
оформленні обкладинок поліграфічних видань.

Редактори тривимірної графіки. Використовують для створення об’ємних
композицій. Мають дві особливості: дозволяють керувати властивостями
поверхні в залежності від властивостей освітлення, а також дозволяють
створювати об’ємну анімацію.

56. База Даних. Системи управління базами даних.

Системи управління базами даних (СУБД). Базою даних називають великі
масиви даних організовані у табличні структури. Основні функції СУБД:

створення пустої структури бази даних;

наявність засобів її заповнення або імпорту даних із таблиць іншої бази;

можливість доступу до даних, наявність засобів пошуку й фільтрації.

У зв’язку з поширенням мережевих технологій, від сучасних СУБД
вимагається можливість роботи з віддаленими й розподіленими ресурсами,
що знаходяться на серверах Інтернету.

2. Поняття бази даних.

Зауважимо, що в літературних джерелах існує багато описів поняття бази
даних, що зовні значно відрізняються один від одного, акцентуючи увагу
на тій чи іншій рисі об’єкта опису, але по своїй суті вони достатньо
близькі.

База даних (БД) — це сукупність взаємозв’язаних даних, що зберігаються
разом. Основними та невід’ємними властивостями БД є такі:

– для даних допускається така мінімальна надлишковість, яка сприяє їх
оптимальному використанню в одному чи кількох застосуваннях;

– незалежність даних від програм;

– для пошуку та модифікації даних використовуються спільні механізми;

– як правило, у складі БД існують засоби для підтримки її цілісності та
захисту від неавторизованого доступу

В комп’ютері , наприклад, можна зберігати прізвища та адреси друзів, або
клієнтів. Можливо , ви зберігаєте усі свої листи, і вони сгруповані по
адресатам, а можливо, у вас є набір файлів з фінансовими даними:
отриманими, або виставленими рахунками, витратами по чековій книжці, або
балансам.

Один із типів баз даних – це документи, набрані за допомогою текстових
редакторів та сгруповані по темах.Інший тип–файли електронних таблиць,
об’єднані в групи по характеру використання.

Якщо ви організована людина,то спеціальна структура каталогів та
підкталогів, можливо, допоможе вам впоратись з кількома сотнями електро-
них таблиць.В цьому випадку ви є диспетчером бази даних. Але що робити
коли, виконувана вами задача стає надто великою?Як зібрати інформацію
про всіх клієнтів та їх замовленнях, якщо дані розкидані по окремих
текстових файлах та електроних таблицях?Як зберегти зв’язки міжфайлами
при введені нової інформації? Як переконатися,що дані введені
правильно?Що робити , коли одна і та ж інформація може знадобитися
одразу кільком користувачам, але при цьому не можна допустити, щоб дві
людини одночасно змінювали одні і тіж дані? Коли з’являються подібні
проблеми, вам потрібна система управління базами даних.(СУБД)

Система управління базами даних надає вам повний контроль над процесом

визначення даних , їх обробкою та використанням СУБД також істотно
полегшує обробку великих об’ємів інформації, які зберігаються в
багаточисленних таблицях. Різноманітні засоби СУБД забезпечують
виконання трьох основних функцій: визначення даних,обробка даних та
оперування даними.

Всі ці функціональні можливості в повній мірі реалізовані в FoxPro.

Але ж, що ж таке дані? Дані – це набір різнорідної неорганізованої
інформації, подібний до рахунків, кинутих у ящик столу, або сюжету
останнього поганого роману. І якщо ви коли-небудь намагались знайти
потрібний вам рахунок у своєму ящику, або хороші розділ поганого роману,
ви знаєте, що самі по собі дані не принесуть користі .Для того щоб дані
стали корисними, вам потрібний засіб управління ними –система управління
базою даних. Вам потрібно упорядкувати усі розкидані рахунки з тим, щоб
можна було легко знайти те, що потрібно в даний момент. Організований
набір даних і є базою даних.

57. Інтегровані пакети програм.

Интегрированные пакеты представляют собой набор нескольких программных
продуктов, объединенных в единый удобный инструмент. Наиболее развитые
из них включают в себя текстовый редактор, органайзер, электронную
таблицу, СУБД, средства поддержки электронной почты, программу создания
презентационной графики.

Результаты, полученные отдельными подпрограммами, могут быть объединены
в окончательный документ, содержащий табличный, графический и текстовый
материал.

Интегрированные пакеты, как правило, содержат некоторое ядро,
обеспечивающее возможность тесного взаимодействия между составляющими.

Пример: интегрированный пакет для написания книг, содержащих
иллюстрации. Он содержит:

текстовый редактор;

орфографический корректор на 80000 слов (программу обнаружения
орфографических ошибок);

программу слияния текстов;

программу формирования оглавлений и составления указателей;

автоматический поиск и замену слов и фраз;

средства телекоммуникации;

электронную таблицу;

систему управления базами данных;

модули графического оформления;

графический редактор;

возможность печати сотнями разных шрифтов и т.д.

Наиболее известные интегрированные пакеты:

Microsoft Office. В этот мощный профессиональный пакет вошли такие
необходимые программы, как текстовый редактор WinWord , электронная
таблица Excel, программа создания презентаций PowerPoint, СУБД Access,
средство поддержки электронной почты Mail. Мало того, все части этого
пакета составляют единое целое, и даже внешне все программы выглядят
единообразно, что облегчает как их освоение, так и ежедневное
использование.

Microsoft Works — это очень простой и удобный пакет, объединяющий в себе
текстовый редактор, электронные таблицы и базы данных, а также
телекоммуникационные средства для соединения с другими компьютерами по
телефонным линиям. Пакет ориентирован на людей, не имеющих времени
осваивать сложные продукты, на начинающих пользователей, а также на
домашних пользователей.

58. Органайзери.

Органайзеры — это программы — электронные секретари.

Они позволяют эффективно распорядиться рабочим временем, финансовыми
средствами и т.п. Обладают возможностью автоматизации регулярных
действий, составления персональных и групповых расписаний, планирования
встреч, ведения записной книжки. В их состав традиционной входят
календарь, часы, калькулятор и т.п.

Lotus Organizer — блокнот, разбитый по секциям: календарь, список дел,
адресная и телефонная книга, планировщик, записная книжка, список
памятных дат.

Microsoft Project позволяет спланировать проведение проектов и
представить расписание в графическом виде, что очень удобно для сложных
проектов.

59. Мережне програмне забезпечення.

Сетевое программное обеспечение предназначено для организации совместной
работы группы пользователей на разных компьютерах. Позволяет
организовать общую файловую структуру, общие базы данных, доступные
каждому члену группы. Обеспечивает возможность передачи сообщений и
работы над общими проектами, возможность разделения ресурсов.

Функции и характеристики сетевых операционных систем (ОС)

К основным функциям сетевых ОС относят:

управление каталогами и файлами;

управление ресурсами;

коммуникационные функции;

защиту от несанкционированного доступа;

обеспечение отказоустойчивости;

управление сетью.

Управление каталогами и файлами в сетях заключается в обеспечении
доступа к данным, физически расположенным в других узлах сети.
Управление осуществляется с помощью специальной сетевой файловой
системы. Файловая система позволяет обращаться к файлам путем применения
привычных для локальной работы языковых средств. При обмене файлами
должен быть обеспечен необходимый уровень конфиденциальности обмена
(секретности данных).

Коммуникационные функции обеспечивают адресацию, буферизацию, выбор
направления для движения данных в разветвленной сети (маршрутизацию),
управление потоками данных и др.

Защита от несанкционированного доступа — важная функция, способствующая
поддержанию целостности данных и их конфиденциальности. Средства защиты
могут разрешать доступ к определенным данным только с некоторых
терминалов, в оговоренное время, определенное число раз и т.п. У каждого
пользователя в корпоративной сети могут быть свои права доступа с
ограничением совокупности доступных директорий или списка возможных
действий, например, может быть запрещено изменение содержимого некоторых
файлов..

Программное обеспечение сетевых ОС распределено по узлам сети. Имеется
ядро ОС, выполняющее большинство из охарактеризованных выше функций, и
дополнительные программы (службы), ориентированные на реализацию
протоколов верхних уровней, выполнение специфических функций для
коммутационных серверов, организацию распределенных вычислений и т.п. К
сетевому программному обеспечению относят также драйверы сетевых плат.
Для каждого типа ЛВС разработаны разные типы плат и драйверов. Внутри
каждого типа ЛВС может быть много разновидностей плат с разными
характеристиками интеллектуальности, скорости, объема буферной памяти.

60. Поняття алгоритму. Базові алгоритмічні структури.

Алгоритмізація обчислювальних процесів. Знайомство з VBA

ПОНЯТТЯ АЛГОРИТМУ

Для пояснення поняття “алгоритм” важливе значення має визначення поняття
“виконавець алгоритму”. Алгоритм формулюється в розрахунку на
конкретного виконавця, наприклад людину, спеціально дресировану тварину,
особливу машину – автомат і т.д.

Алгоритм є керівництвом до дії для виконавця, тому значення слова
“алгоритм” близько за змістом до значення слів “указівка” або
“розпорядження”. Можна сказати, що

алгоритм — зрозуміле і точне розпорядження (указівка) виконавцеві
зробити визначену послідовність дій для досягнення зазначеної мети або
рішення поставленої задачі.

Сказане не є визначенням у математичному змісті, а лише відбиває
інтуїтивне розуміння алгоритму, що склалося за довгі роки.

Основні особливості алгоритму

Алгоритм має деяке число вхідних величин – аргументів, що задаються до
початку роботи.

Ціль виконання алгоритму – одержання результату (результатів), що має
цілком визначене відношення до вихідних даних.

Можна сказати, що алгоритм указує послідовність дій по переробці
вихідних даних у результати.

Для алгоритму можна брати різні набори вхідних даних, тобто можна
застосовувати той самий алгоритм для рішення цілого класу однотипних
задач, що розрізняються вихідними даними.

Цю властивість алгоритму звичайно називають масовістю.

Разом з тим існують і такі алгоритми, що застосовні тільки до єдиного
набору вихідних даних. Наприклад, для алгоритму користування
автоматичним турнікетом при вході в метро існує єдиний варіант вихідного
даного – жетон.

Щоб алгоритм можна було виконати, він повинний бути зрозумілий
виконавцеві.

Зрозумілість алгоритму означає знання виконавця про те, що треба робити
для виконання цього алгоритму.

Таким чином, при формулюванні алгоритму необхідно враховувати можливості
й особливості виконавця, на який розрахований алгоритм.

Алгоритм представлений у вигляді послідовності кроків. Говорять, що
алгоритм має дискретну структуру. Отже, його виконання розчленовується
на виконання окремих його кроків (виконання кожного чергового кроку
починається після завершення попереднього).

Виконання алгоритму закінчується після виконання кінцевого числа кроків.
При виконанні алгоритму деякі його кроки можуть повторюватися
багаторазово.

У математиці існують обчислювальні процедури, що мають алгоритмічний
характер, але не володіють властивістю кінцівки.

Так, можна сформулювати процедуру обчислення числа (. Така процедура
описує нескінченний процес і ніколи не завершиться. Якщо ж перервати її
штучно, наприклад ввести умова завершення процесу обчислень виду:
“Закінчити обчислення після одержання п десяткових знаків числа (”, то
вийде алгоритм обчислення п десяткових знаків числа (. На цьому принципі
засноване одержання багатьох обчислювальних алгоритмів: будується
нескінченний, що сходиться до шуканого рішення процес. Він обривається
на деякому кроці, і отримане значення приймається за наближене рішення
розглянутої задачі. При цьому точність наближення залежить від числа
кроків.

Кожен крок алгоритму повинний бути чітко і недвозначно визначений і не
повинний допускати довільного трактування виконавцем. Іншими словами,
алгоритм розрахований на чисто механічне виконання. Ця дуже важлива
особливість означає, зокрема, що якщо той самий алгоритм доручити для
виконання різним виконавцям, то вони прийдуть до тому самому результату,
аби ці виконавці розуміли алгоритм. Саме визначеність алгоритму дає
можливість доручити його виконання автомату, що не володіє “здоровим
глуздом”.

Кожен крок алгоритму повинний бути виконаний точно і за кінцевий час.

Звичайно окремі вказівки виконавцеві, що містяться в кожному кроці
алгоритму, називають командами.

Крім того, ефективність означає, що алгоритм може бути виконаний не
просто за кінцеве, а за розумний кінцевий час (звичайно важливо, щоб
задача по розробленому алгоритмі вирішувалася якнайшвидше).

ЗАСОБИ ЗАПИСУ АЛГОРИТМІВ

Засоби, використовувані для запису алгоритмів, у значній мірі
визначаються тим, для якого виконавця призначається алгоритм.

Якщо алгоритм призначений для людини, то його запис може бути не цілком
формалізований, на перше місце тут висуваються зрозумілість і наочність,
тому для запису таких алгоритмів може використовуватися природня чи
графічна мова.

Для запису алгоритмів, призначених для виконавців – ПК, автоматів,
необхідна формалізація, тому в таких випадках застосовують спеціальні
формальні мови.

Словесний запис алгоритму. Словесна форма звичайно використовується для
алгоритмів, орієнтованих на виконавця-людину. Команди алгоритму
нумерують, щоб мати можливість на них посилатися.

Приклад – класичний алгоритм Евклида для відшукання найбільшого
загального дільника двох натуральних чисел:

Якщо числа рівні, то взяти перше число як відповідь і закінчити
виконання алгоритму, інакше перейти до п. 2.

Визначити більше з двох чисел.

Замінити більше число на різницю більшого і меншого чисел.

Перейти до п. 1.

Команди такого алгоритму виконуються в природній послідовності, якщо не
обговорено противного.

У командах крім слів можуть використовуватися символи і формули. Важливо
лише те, щоб кожна команда була зрозуміла виконавцеві, точно визначала
всієї його дії і могла б бути їм виконана.

Блок-схеми алгоритмів. Блок-схеми представляють алгоритм у наочній
графічній формі. Команди алгоритму містяться усередину блоків, з’єднаних
стрілками, що показують черговість виконання команд алгоритму.

Прийнято визначені стандарти графічних зображень блоків. Команди обробки
інформації поміщають у блоках, що мають вид прямокутників, перевірку
умов — у блоках, що мають вид ромбів, а овалом позначають початок і
кінець алгоритму. Для запису усередині блоків команди використовується
природна мова з елементами математичної символіки.

Однак ця наочність швидко губиться при зображенні скільки-небудь
великого алгоритму — у цьому випадку схема виходить погано доступної для
огляду.

Мови програмування.

Тому алгоритм, призначений для виконання на ЕОМ, повинний бути записаний
мовою, “зрозумілому” ЕОМ.

Таку мову прийнято називати мовою програмування, а запис алгоритму на
цій мові — програмою для ЕОМ.

В даний час нараховується кілька десятків мов програмування,
розрахованих на різні класи розв’язуваних за допомогою ЕОМ задач.

СТРУКТУРИ АЛГОРИТМІВ

Алгоритми можна представляти як деякі структури, що складаються з
окремих базових елементів.

Прості команди. Елементарною структурною одиницею будь-якого алгоритму є
проста команда, що позначає один елементарний крок переробки або
відображення інформації.

Наприклад:

уведення(х, y); або y=a+b.

блок-схема!!!

Складені команди. З простих команд і перевірки умов утворяться складені
команди, що мають більш складну структуру.

Команда (лінійна) проходження. Ця команда утвориться з послідовності
команд, що слідують одна за іншою.

У загальному виді команда проходження може бути представлена так:

початок <дія> ; <дія> ; …; <дія> кінець

Під дією розуміється або проста, або складена команда. Ці команди можуть
записуватися або в рядок, або в стовпець – одна під одною.

Команда проходження:

початок

уведення (х);

у:=x+5;

z:=х2+y2

кінець

Дії, зазначені після службових слів то й інакше, можуть бути простими
або складеними командами. При виконанні команди розгалуження виконується
тільки одна з дій: якщо умова дотримана, то виконується дія 1, у
противномуКоманда повторення (цикл). Більшість алгоритмів містять серії
багаторазово повторюваних команд. Якщо такі команди записувати у виді
складеної команди проходження, то кожну повторювану команду довелося б
виписати рівно стільки разів, скільки разів вона повторюється. Однак це
дуже неощадливий спосіб запису. Тому для позначення багаторазово
повторюваних дій використовують спеціальну конструкцію, називану циклом.

Складена команда циклу, називана також командою повторення, містить
умову, що використовується для визначення кількості повторень.
Розглянемо два типи команди повторення.

Команда повторення з передумовою записується на псевдокоді в наступному
виді:

поки <умова>

повторювати <дія>

Під дією розуміється проста або складена команда.

Виконання циклу завершується, коли умова перестає дотримуватися. Для
цього необхідно, щоб команда, виконувана в циклі, впливала на умову.

Команда повторення з післяумовою виконується аналогічно, тільки умова
перевіряється після виконання команди, а повторення виконання команди
відбувається в тому випадку, коли умова не дотримана, тобто повторення
виробляється до дотримання умови (тому цей тип циклу називають також
циклом “до”). На псевдокоді цикл із постусловием записується у виді

повторювати <дія>

до <умова>

Схема команди повторення з передумовою

Схема команди повторення з післяумовою

Нехай вектори х и у задані своїми координатами:

Потрібно знайти їхній скалярний добуток:

Запишемо це обчислення на псевдокоді, використовуючи команду циклу з
передумовою:

сума:=0;

i:=1;

поки i<=n повторювати початок сума: =сума + хi*уi; i:=i+1 кінець; Цей же фрагмент може бути записаний з використанням команди циклу з післяумовою: сума:=0; i:=1; повторювати початок сума: =сума + хi*уi ; i:=i+1 кінець ДО i > n;

Комбинации базовых команд. Из теории известно, что любой алгоритм может
быть построен с использованием только базовых конструкций: следования,
развилки и цикла

61. Мови програмування. Основні поняття алгоритмічних мов програмування.

Мова програмування

Мова програмування — HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BB%D1%8C
%D0%BD%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0” \o “Формальна мова” формальна
HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%B0” \o
“Мова” мова представлення HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC
%D0%B0” \o “Програма” програм для HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0
_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B
D%D1%8F” \o “Система програмування” системи програмування .

Мови програмування низького рівня орієнтовані на конкретний тип
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D0%BE
%D1%80” \o “Процесор” процесор а і враховують його особливості.

Переваги: з допомогою мов низького рівня створюються ефективні і
компактні програми, оскільки розробник отримує доступ до всіх
можливостей процесора.

Недоліки:

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC
%D1%96%D1%81%D1%82” \o “Програміст” Програміст , що працює з мовами
низького рівня, має бути високої кваліфікації, добре розуміти будову
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%E2%8
0%99%D1%8E%D1%82%D0%B5%D1%80&action=edit” \o “Комп’ютер” комп’ютер а.

результуюча програма не може бути перенесена на комп’ютер з іншим типом
процесора.

Мови низького рівня, як правило, використовують для написання невеликих
системних додатків, HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%B2%D0%B5%D1%80
” \o “Драйвер” драйвер ів пристроїв, модулів стиків з нестандартним
обладнанням, коли найважливішими вимогами є компактність, швидкодія і
можливість прямого доступу до апаратних ресурсів.

Мови програмування високого рівняможна сказати є більш зрозумілими
людині, ніж комп’ютеру. Особливості конкретних комп’ютерних архітектур в
них не враховуються, тому створені програми легко переносяться з
комп’ютера на комп’ютер, де встановлено HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BB%D1%8F
%D1%82%D0%BE%D1%80” \o “Транслятор” транслятор цієї мови. Розробляти
програми на таких мовах значно простіше і помилок допускається менше.

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BD
” \o “Фортран” Фортран

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%BB” \o “Кобол”
Кобол

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B3%D0%BE%D0%BB” \o “Алгол”
Алгол

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D1%8C
” \o “Паскаль” Паскаль

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%B
E%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_Java” \o
“Мова програмування Java” Java

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%B
E%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_C” \o
“Мова програмування C” C

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96-%D0%BF%D0%BB%D1%8E%D1%81-%D0%
BF%D0%BB%D1%8E%D1%81” \o “Сі-плюс-плюс” C++

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%
BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%
8F_%D0%A1%D1%96_%D0%A8%D0%B0%D1%80%D0%BF&action=edit” \o “Мова
програмування Сі Шарп” C#

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Objective_C&action=edit” \o
“Objective C” Objective C

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=SmallTalk&action=edit” \o
“SmallTalk” SmallTalk

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%
BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%
8F_J%EF%BC%8B%EF%BC%8B&action=edit” \o “Мова програмування J??” J++

П’ять поколінь мов програмування

1 покоління:

початок 1950-х років – мови перших комп’ютерів. Перша мова асемблера,
створена за принципом “одна інструкція – одна стрічка”.

2 покоління

кінець 1950-х – початок 1960-х р.р. Розроблено символьний асемблер, в
якому з’явилося поняття змінної. Це перша повноцінна мова програмування.

3 покоління

1960-ті р.р. – мови програмування високого рівня. Їх характеристики:

відносна простота;

незалежність від конкретного комп’ютера;

можливість використання потужних синтаксичних конструкцій.

Простота мов дає змогу писати невеликі програми і людям, які не є
професійними HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC
%D1%96%D1%81%D1%82” \o “Програміст” програміст ами.

4 покоління

початок 1970-х р.р. до сьогоднішнього часу. Створюються мови, призначені
для реалізації крупних проектів. Проблемно-орієнтовані мови, що оперують
конкретними поняттями вузької галузі. Як правило, в такі мови вбудовують
потужні оператори, що дозволяють одним рядком описувати функції, для
опису яких мовами молодших поколінь потрібно було б сотні-тисячі рядків
початкового коду.

5 покоління

з середини 1990-х р.р. – до теперішнього часу. Це системи
автоматизованого проектування програмного забезпечення (САПР ПЗ).
Створення прикладних програм, редакторів, HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B
5%D0%BC%D0%B8_%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%
BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B5%D0%BA%D1
%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit” \o “Системи
Автоматизованого Проектування” САПР ів для людей, які не знайомі з
програмуванням: Word, Excel, PcAD, OrCAD, PSPICE, MathCad, ACAD і т. д.

62-63. Етапи розв’язання задач. Математична модель.

Моделювання та оптимізація технологічних процесів.

Поняття моделювання та математичної моделі технологічного процесу.
Методи оптимізації економіко-технологічних процесів. Приклади складання
моделей оптимального плану, оптимального використання посівних площ і
виробничих ресурсів, оптимального транспортування, оптимального
харчування.

Імітація поводження досліджуваних систем є найбільш загальна форма
моделювання. Формалізоване представлення закономірностей поводження
реальних економічних систем у вигляді абстрактних математичних аналогів
– системи рівнянь і нерівностей назив. математичним моделюванням.

Економіко-математичні моделі

При розробці економіко-математичних моделей приймають до уваги найбільш
значимі, істотні характеристики керованих систем, а деталі другорядного
характеру опускаються.

Економіко-математична модель – концентроване гомоморфне вираження
найбільш істотних взаємозв’язків і закономірностей поводження керованої
системи в математичній формі – у вигляді сукупності рівнянь,
нерівностей, логічних відношень, графіків і т.ін..

В економічній науці моделі використовуються дуже давно.

Переваги економіко-математичних моделей.

Модель дозволяє імітувати поводження системи в широкому діапазоні умов,
що змінюються, включаючи і такі, котрі в реальній дійсності спостерігати
важко, що рідко зустрічаються, сполучені з великими витратами чи
ризиком.

Відпадає необхідність у дорогих натурних експерементах. “Програвання”
на моделі різноманітних виробничих ситуацій дозволяє досліджувати
велику кількість варіантів розвитку системи і вибрати найкращий з
погляду поставленої мети.

За короткий час на ЕОМ розраховують варіанти рішень, на дослідження яких
у практичних умовах потрібні були б роки. При цьому моделювання дозволяє
вести “діалог” із системою, вводячи нові додаткові умови й обмеження,
ставлячи нові питання за принципом “що відбудеться в поводженні системи,
якщо…”.

При дослідженні дуже складних систем з великою тривалістю процесів, що
протікають у них, моделювання служить єдиним засобом обґрунтування
управлінських рішень на перспективу.

За допомогою моделей отримується якісний і надійний прогноз, який
дозволяє отримати кращі результати і уникнути втрат, у тому числі і в
державній політиці.

Основний эфект моделювання полягає саме в науково-обґрунтованому
прийнятті управлінських рішень у виборі найкращого (оптимального)
варіанта розвитку системи.

Недоліки:

Модель завжди простіше оригиналу, абстрактна і тому неповна. Дослідник
прагне відтворити насамперед ті властивості системи, що важливі для
рішення задач, які перед ним стоять.

Ступінь достовірності висновків залежить від деталізації вихідної
інформації про властивості системи, глибини пророблення і вивченості
закономірностей поводження цієї системи.

Моделі самі по собі не можуть розкрити характер економічних
взаємозв’язків. Якість моделі, її адекватність реальним умовам залежать
від досвіду і кваліфікації фахівців у конкретних предметних областях.

Приклади ЕММ – моделі споживацького вибору, моделі фірми, мод.
економічного росту, моделі рівноваги на товарних, фінансових ринках.

Велику групу складають моделі, засновані на розподільному методі, що
відрізняються як по алгоритмах обчислень, так і по оцінці плану.

Моделювання – один з найбільш складних методів дослідження. І перш ніж
перейти до розгляду етапів розробки моделей, необхідно хоча б схематично
представити їхню структуру.

У залежності від характеру об’єктів і процесів, які моделюються,
структура моделей може бути різною. У той же час є загальні елементи,
які можна виділити.

Базова модель включає наступні елементи:

вихідні значення ресурсів;

змінні величини, значення яких повинні визначатися в результаті
моделювання;

техніко-економічні коефіцієнти і нормативи, необхідні для відображення
економічних взаємозв’язків ресурсів з вихідними показниками;

умови (обмеження), що описують характер і логіку взаємозв’язків у
моделі;

критерій оптимальності, що визначає якості функціонування досліджуваної
системи.

Етапи моделювання. Лінійна економіко-математична модель.

Розробка економіко-математичної моделі здійснюється по етапах у
визначеній послідовності.

Постановка задачі й обґрунтування критерію оптимальності.

Визначення переліку змінних і обмежень.

Збір інформації і розробка техніко-економічних коефіцієнтів і констант.

Побудова моделі і її математичний запис.

Кодування, перенесення інформації на машинні носії, рішення задачі на
ЕОМ.

Аналіз результатів рішення, коригування моделі, повторне рішення задачі
на ЕОМ по скоректованій моделі.

Економічний аналіз різних варіантів і вибір проекту плану.

У конкретних умовах у залежності від характеру задачі послідовність
етапів моделювання економічних процесів може змінюватися. Так, часто
після другого етапу – визначення переліку перемінних і обмежень
рекомендується математичний запис моделі. Потім випливають третій і
четвертий етапи. Однак для кращого розуміння і засвоєння сутності
розглянутих у моделі умов, представлених у вигляді обмежень, спочатку
доцільно їх розглянути у розгорнутому вигляді, а потім у вигляді
математичних символів і індексів. Така послідовність дозволя краще
зрозуміти логіку математичного запису моделі.

Основні етапи моделювання розглянемо на прикладі побудови лінійної
економіко-математичної моделі.

Постановка задачі й обґрунтування критерію оптимальності.

Найбільш відповідальним моментом у математичному моделюванні
економічних процесів є правильна постановка задачі.

Постановка задачі припускає чітке економічне формулювання, що
включає

мету рішення,

установлення планового періоду,

з’ясування відомих параметрів об’єкта і тих, кількісне значення яких
потрібно визначити,

їхніх виробничо-економічних зв’язків,

безлічі факторів і умов, що відбивають процес, який моделюється.

Ціль рішення задачі виражається кількісно конкретним показником, який
називається критерієм оптимальності. Він повинний відповідати
економічній сутності розв’язуваної задачі. При цьому необхідний
всебічний і глибокий якісний аналіз змісту задачі і точне формулювання
мети її рішення.

Для опису основних видів елементів економічної моделі розглянемо
конкретну ситуацію і побудуємо відповідну їй модель.

64. Тестування програм.

Что такое тестирование?

Тестирование – это любая деятельность, направленная на обнаружение
ошибок в программном продукте. Тестирование проводится для того, чтобы
найти ошибки в программе и тем самым повысить ее надежность, а
следовательно, ценность. Если мы тестируем программу, то нам нужно
окупить затраты на тестирование, каким-либо образом повысив стоимость
программы.

Это можно сделать только повысив надежность программы, ради чего
тестирование и проводится. Повысить надежность можно только исправлением
ошибок, внесенных в процессе разработки. После тестирования нельзя
гарантировать отсутствие ошибок, можно лишь говорить о некотором уровне
уверенности в правильности работы системы.

Каждую ошибку следует внимательно изучить, чтобы понять, почему она
возникла, что должно было быть сделано, чтобы ее предотвратить или
обнаружить раньше. Удачным считается тест, который обнаружил ошибку.
Если ни одна ошибка не была обнаружена, то тест считается неудачным.

Удачный и неудачный тест

Итак, при тестирование программы мы должны исходить из предположения,
что ошибки в системе есть, и скорее всего, многие из них останутся и
после тестирования, а наша задача – найти как можно больше ошибок.

В этом смысле меняются понятия удачного и неудачного теста. Если мы
запустили тест и получили правильный результат – это неудачный тест,
ведь мы не нашли ошибку! А вот если продукт проработал неправильно или
вообще ‘вылетел’ , то мы должны радоваться, поскольку напали на след
ошибки. Еще раз привлекаю ваше внимание к факту: при тестировании
удачным считается тот тест, при котором выявлена ошибка и неудачным, при
котором выявление ошибки не произошло.

Три этапа тестирования

Основным эталоном в этом случае будет проектная документация. При
отсутствии такой документации, я считаю, что в принципе невозможно
протестировать программу, поскольку взгляд на объем и качество
выполняемых функций не совпадает не только у разных людей, но и может
различаться у одного человека в разные промежутки времени.

Первый этап тестирования можно прекращать, когда есть уверенность, что
большая часть синтаксических ошибок и аварийный остановов устранена.
Остальные постепенно будут устраняться в процессе других этапов
тестирования.

Второй этап тестирования можно прекращать, когда большая часть
функциональности проверена и работает в соответствии с проектной
документацией. Остальные несоответствия будут устраняться в процессе
написания сопроводительной документации.

И наконец, третий этап тестирования можно прекращать, когда основные
расчетные тесты дают правильные результаты.

О бета-тестерах Microsoft

Альфа-тестирование

Если бы строители строили здания так же, как программисты пишут
программы, первый залетевший дятел разрушил бы цивилизацию.

В связи с тем, что Microsoft объявил о начале бета-тестирования Internet
Explorer 6.0, в программистском мире начался очередной легкий ажиотаж.

Как известно, перед тем, как программный продукт появится на рынке, он
проходит две фазы тестирования. Первая фаза, называемая альфа-тестом, –
это внутреннее тестирование продукта на правильность и стабильность
функционирования. Программа, прошедшая это тестирование, называется
бета-продуктом и считается достаточно отлаженной для того, чтобы можно
было попытаться использовать ее в реальных ситуациях. Здесь начинается
вторая фаза (бета-тестирование), для которой и привлекаются
бета-тестеры, т. е. люди, согласные пользоваться еще не завершенным
продуктом и сообщать разработчику результаты. Бета-тестер должен быть
согласен на работу с программой, заведомо содержащей ошибки и не имеющей
технической поддержки.

Публичное и приватное тестирование

Существует два способа бета-тестирования: публичный и приватный.
Публичное тестирование означает, что любой желающий может получить
данный продукт (либо бесплатно, либо по цене дисков и доставки).
Приватный способ тестирования означает, что проверку продукта производит
ограниченный круг тестеров, который выразили согласие активно работать с
продуктом и оперативно сообщать обо всех выявленных дефектах. Часто
используются оба способа: сначала программа проходит приватное
тестирование, а затем, когда все крупные проколы уже выявлены,
начинается ее публичное тестирование, чтобы собрать отзывы широкого
круга пользователей.

Большинство компаний-разработчиков требуют, чтобы приватный бета-тестер
подписал Соглашение о неразглашении (NDA, Non-Disclosure Agreement). Тем
самым он обязуется не разглашать подробности о тестируемом продукте и не
передавать его копии третьим лицам. Подобные соглашения подписываются в
целях сохранения коммерческой тайны и во избежание недобросовестной
конкуренции.

65. Комп’ютери в освіті.

Попередні покоління, закінчуючи школу, потрапляли в світ, у якому
відбувалися досить повільні зміни. Сучасне і майбутні покоління
потребують динамічнішої системи освіти, яка була б тісніше пов’язана з
їхніми майбутніми проблемами — як на роботі, так і в особистому житті.
Система освіти повинна швидше пристосовуватися до виникнення нових
технологій і застосування їх на практиці. Вона має готувати учнів до
того, що протягом життя їм доведеться принаймні один раз поміняти фах.
Система освіти повинна також своєчасно готувати учнів до використання
технічних можливостей—теперішніх і майбутніх. Комп’ютери стали
невід’ємною частиною реальності, їх використовують як на роботі, так і
вдома, в години дозвілля. Тому вивчення ЕОМ слід. включити до програми
навчальних закладів. Майбутня професійна діяльність деяких учнів буде
пов’язана з розробкою і випуском комп’ютерів та мікроелектронного
обладнання. Багато кому з них доведеться використовувати комп’ютери і
мікропроцесори в щоденній роботі. Лише деяка частина учнів розроблятиме
програми, що керують роботою обчислювальних машин. Але, розв’язуючи
певні завдання як у трудовій діяльності, так і в особистому житті, всі
вони неминуче зіткнуться з дедалі зростаючою різноманітністю складних
приладів, що функціонують на основі ЕОМ. Отже, і з логічного, і з
практичного погляду очевидно: застосування комп’ютерів у сфері освіти
вдосконалюватиметься й розширюватиметься.

До недавнього часу лише незначна частина прикладних задач, що
розв’язувалися за допомогою комп’ютерів, безпосередньо стосувалися
процесу навчання, причому ті машини не можна назвати «навчальними
засобами обчислювальної техніки». Прикладами використання ЕОМ для
адміністративного управління поза межами школи може бути використання їх
в адміністративних радах, а також в урядових органах і місцевих органах
влади. Дедалі більша різноманітність досить досконалих засобів і методів
автоматизованої обробки інформації характерна для таких видів
діяльності, як підготовка платіжних відомостей і бухгалтерський облік,
статистика народонаселення і контроль, складання бюджетів і
прогнозування. Певна увага приділяється також обліку кадрового складу і
прогнозуванню структури шкільних закладів, а також організації
навчального процесу і керуванню ним. Нещодавно було визнано, що деякі
аспекти організації навчання в середніх навчальних закладах є сферами
потенціального ефективного застосування засобів обчислювальної
техніки—або централізованого, яке здійснюють органи управління освітою,
або власне в школах.

66.Системи автоматизованого проектування (САПР).

Застосування математичних методів та ЕОМ при проектуванні сприяє
підвищенню технічного рівня та якості об’єктів, що проєктуються,
скрореченню строків розробки та освоєння їх у виробництві. Автоматизація
проектування є особливо ефективною, коли від автоматизації виконання
окрмих інженерних розрахунків переходять до компексної автоматизації,
створюючи для цього системи автоматизованого проектування . При цьому
автоматизація проектування природнім шляхом доповнює попередні
автоматизацію виробничих процесів, автоматизацію управління та
організації виробництва (АСУ).

Проектування підприємств.

Проектування промислових об’єктів суттєво відрізняється від будь-якого
іншого виду проектування. Довгий час основні операції подібного
проектування не підлягали автоматизації. Але і в цій області з’являються
автоматизовані системи, які дозволяють максимально скоротити об’єм
рутинної роботи, яку виконує проектувальник та залишити фахівцеві тільки
процес аналізу та прийняття рішення відносно програмних варіантів, які
пропонуються.

Як правило успішне завершення великих проектів залежить від здатності
виконавця вирішувати великі задачі, які здаються складними з
організаційної точки зору, (наприклад, проектування великих складних
апаратів та установок) та розділяти їх на ряд окремих, організаційно
менш складних задач. Є декілька факторів, які є загальними для задач
подібного типу. Досвід показує, що найбільш важливими факторами є:

— управління процесом проектування;

— управління розподілом інформації між виконавцями робіт;

— управління конструкціями у просторі та контроль за їх
взаєморозташуванням.

Управління процесом проектування.

Кожна організація, яка займається проектуванням великих об’єктів, має
давно сформовану технологію проектування, вироблену виходячи з
специфічних особливостей галузі, для якої вона працює. Тому САПР
розробляються для того, щоб такі проектні організації та групи
застосовували свої, вже сталі методи та технології виконання робіт
проекту, при переході до автоматизованих методів проектування. Це
дозволяє їм без зміни сформованої структури та без втрат часу на
адаптацію ефективно засвоїти САПР. Це досягається модульністю таких САПР
та забезпечує максимальну гнучкість та ефективність виконання робіт,
дозволяючи проектувальникам компонувати ці модулі за своїми вимогами.

Наприклад, програма AutoPLANT97 використовує відкриті формати графічних
файлів, які отримали широке розповсюдження. Однак, можлива робота і з
форматами файлів інших САПР. Усі бази даних мають відкриту архітектуру і
можуть бути модифіковані користувачем, а використання інтерфейсу ODBC
робить систему незалежною від формату даних: Microsoft Access, dBase чи
Oracle. Проектувальник, який працює на Rebis AutoPLANT, може працювати і
автономно на локальному комп’ютері, і у групі розробників на мережевому
робочому місці. Працюючи в мережі, можливості системи можна настроїти
під будь-які вимоги групової роботи. Файли даних можуть легко
передаватися по мережі та бути доступними будь-яким іншим проектантам,
які мають відповідні інтерфейси та доступ та можливість працювали з
файлами даного проекту.

Управління розподілом інформації між учасниками робіт.

Для великих проектів необхідно, щоб проектна інформація була постійно
синхронізована, відображала актуальні дані і була доступною для усіх
членів проектної групи. В умовах одночасної роботи великої кількості
проектувальників, система контролю дає користувачам можливість значно
зменшити час перевірки інформації і цим значно скоротити час розробки
свого проекту. За рахунок здібності масштабування цей модуль підходить
для виконання великих, середніх та невеликих проектів. Оскільки система
забезпечує розподіл та контроль даних, перестають бути проблемою об’єми
креслярської документації та баз даних, які постійно змінюються.

Завдяки такому підходу зменшується час розробки проекту за рахунок
наявності динамічних ліній зв’язку між технологічним кресленням та базою
даних проекту, що також дозволяє вносити оперативні зміни у процес
проектування. Крім того, користувачі, які зайняті розробкою певних
креслень, можуть миттєво скористатися довідковими проектними даними, які
знаходяться на інших кресленнях, тощо. Це значно скорочує час, який
необхідний для перевірки та вибору креслень, та зводить до мінімуму
помилки людей.

Такий модуль дозволяє зберегти точну базу даних. Він забезпечує
унікальність номерів, характеристик та атрибутів усіх об’єктів,
наприклад трубопроводів, приборів, насосів, ємностей, тощо, які є на
усіх кресленнях проекту.

Управління конструкціями у просторі та контроль за їх
взаєморозташуванням.

Фундаментальною вимогою при проектуванні тривимірних об’єктів, яке не
може застосовуватися при двовимірному проектуванні САПР попереднього
покоління, є необхідність управління просторовим розташування об’єктів.

За допомогою САПР найбільш великі обєкти можуть бути розділені на окремі
ділянки, які розподіляються між декількома групами проектувальників, для
кожного з яких встановлюється свій рівень відповідальності. Між
учасниками встановлюються зв’язки, які реєструються у файлі посилань.

Автоматизація технологічної підготовки виробництва на підприємстві є
важливим кроком до скорочення витрат на випуск нових видів виробів. До
сучасної системи автоматизованого технологічного проектування
висуваються високі вимоги до універсальності, комплексності,
інтегруємості з існуючими на підприємстві базами даних і системами,
відносної легкості у адаптації та експлуатації, розповсюдженням методики
автоматизованого проектування на різні види виробництв, підтримки
технології “клієнт-сервер”. У склад системи включать такі окремі
підсистеми, які можуть функціонувати як автономно, так і в загальному
комплексі:

система організації та ведення архіву конструкторської і технологічної
документації;

система автоматизованого проектування та оформлення операційних ескізів
або будь-яких графічних зображень, які входять в технологічний документ.

Інформаційне забезпечення системи включає в себе базу даних
технологічного призначення:

ілюстрований класифікатор та паспортні дані обладнання, а також його
розміщення по цехах та ділянках;

ілюстрований класифікатор та анкети технологічного оснащення
(пристосувань, ріжучого, допоміжного, вимірювального інструменту);

основні та допоміжні матеріали і види заготовок з зазначенням
сортименту;

технологічні операції згідно класифікатора і відповідні їм параметри,
сценарії до операцій та прив’язки;

типові переходи та сценарії до переходів;

довідкові дані для заповнення параметрів операційної технології;

нормативно-довідкова інформація, яка представлена у вигляді
технологічних таблиць і формул, для автоматизованого розрахунку режимів
обробки і визначення норм часу на переходи і операції (у процесі
проектування с залученням вбудованої експертної системи);

бібліотека типових технологічних процесів на різноманітні види
виробництв.

Система дозволяє створити єдине інтегроване програмне і інформаційне
середовище стосовно різни видів виробництва.

68. Бази даних.

База даних (БД) – впорядкований набір даних, у технічному розумінні
включно й система керування БД.

Головним завданням БД є гарантоване збереження значних обсягів
інформації (т.зв. записи даних) та надання доступу до неї користувачеві
або ж прикладній програмі. Таким чином БД складається з двох частин —
запам’ятованої інформації, та системи управління нею. З метою
забезпечення ефективності доступу записи даних організовують як множину
фактів (елемент даних).

Історія розвитку:

• 1960-ті рр. розробка перших БД. CODASYL – мережна модель даних та
одночасно незалежна розробка ієрархійної БД фірмою North American
Rockwell, пізніше перейнятої IBM за основу їх власної розробки під
назвою IMS.

• 1970-ті рр. розробка Едгаром Ф. Коддом основ реляційної моделі, котра
на початку зацікавила лише наукові кола. Вперше цю модель було
використано у БД Ingres (Берклі) та System R (IBM), анонсовані на
протязі 1976 року і були лише дослідними прототипами.

• 1980-ті рр. поява перших комерційних версій реляційних БД Oracle та
DB2. Реляційні БД успішно починають витісняти мережні та ієрархійні.
Дослідження децентралізованих (розподілених) систем БД, проте вони не
відіграють особливої ролі на ринку БД.

• 1990-ті рр. увага науковців зміщується у сторону об’єктно-орієнтованих
БД, котрі знайшли застосування у першу чергу в тих областях де
використовуються комплексні дані: інженерні, мультимедійні дані.

• 2000-ні рр. головним нововведенням є підтримка та застосування XML у
БД. Розробники комерційних БД котрі панували на ринку у 1990-их рр.
отримують все більшу конкуренцію зі сторони руху відкритого програмного
забезпечення. Реакцією на це стає поява безкоштовних версій комерційних
БД.

Структуровані та неструктуровані БД

Структуровані БД використовують структури даних, тобто структурований
опис типу фактів за допомогою схеми даних, більш відомої як модель
даних. Модель даних описує об’єкти та взаємовідносини між ними. Існує
декілька моделей (чи типів) баз даних, основні: плоска, ієрархійна,
мережна та реляційна. Приблизно з 2000 року більше половини БД
використовують реляційну модель.

До неструктурованих БД відносяться повнотекстові бази даних, котрі
містять неструктуровані тексти статей чи книг у формі, що дозволяє
здійснювати швидкий пошук (як наприклад вікіпедія).

Характеристика БД

Часто зустрічається характеристика БД на основі певних параметрів або
необхідних вимог, наприклад:

• значна кількість даних

• незалежність даних

• відкритий доступ до даних

• підтримка транзакцій з гарантією відповідних властивостей

• гарантована відсутність збоїв

• одночасна робота з багатьма користувачами

З подальшим розвитком БД змінюються й ці вимоги та додаються нові, тому
одностайності щодо повноти цієї характеристики немає.

69. «Експертні системи»

Експертні і навчальні системи

Експертна система – це програма, що поводиться подібно експерту в
деякій, звичайно вузькій прикладній області. Типові застосування
експертних систем містять у собі такі задачі, як медична діагностика,
локалізація несправностей в устаткуванні й інтерпретація результатів
вимірів

Експертні системи повинні вирішувати задачі, що вимагають для свого
рішення експертних знань у деякій конкретній області. У тій чи іншій
формі експертні системи повинні мати ці знання. Тому їх також називають
системами, заснованими на знаннях. Однак не всяку систему, засновану на
знаннях, можна розглядати як експертну.

Експертна система повинна також уміти певним чином пояснювати свою
поведінку і свої рішення користувачу, так само, як це робить
експерт-людин. Це особливо необхідно в областях, для яких характерна
невизначеність, неточність інформації (наприклад, у медичній
діагностиці). У цих випадках здатність до пояснення потрібна для того,
щоб підвищити ступінь довіри користувача до рад системи, а також для
того, щоб дати можливість користувачу знайти можливий дефект у
міркуваннях системи. У зв’язку з цим в експертних системах варто
передбачати дружня взаємодія з користувачем, що робить для користувача
процес міркування системи “прозорим”.

Часто до експертних систем висувають додаткову вимогу – здатність мати
справу з невизначеністю і неповнотою. Інформація про поставлену задачу
може бути неповною чи ненадійною; відносини між об’єктами предметної
області можуть бути наближеними. Наприклад, може не бути повної
впевненості в наявності в пацієнта деякого симптому чи в тому, що дані,
отримані при вимірі, вірні; ліки може стати причиною ускладнення, хоча
звичайно цього не відбувається. В усіх цих випадках необхідні міркування
з використанням ймовірнісного підходу.

У самому загальному випадку для того, щоб побудувати експертну систему,
ми повинні розробити механізми виконання наступних функцій системи:

рішення задач з використанням знань про конкретну предметну область
можливо, при цьому виникне необхідності мати справу з невизначеністю;

взаємодія з користувачем, включаючи пояснення намірів і рішень системи
під час і після закінчення процесу рішення задачі.

Кожна з цих функцій може виявитися дуже складною і залежить від
прикладної області, а також від різних практичних вимог. У процесі
розробки і реалізації можуть виникати різноманітні важкі проблеми.

Структура експертної системи

При розробці експертної системи прийнято поділяти її на три основних
модулі:

база знань;

машина логічного висновку;

інтерфейс із користувачем.

База знань містить знання, що відносяться до конкретної прикладної
області, у тому числі окремі факти, правила, що описують чи відносини
явища, а також, можливо, методи, евристики і різні ідеї, що відносяться
до рішення задач у цій прикладній області.

Машина логічного висновку вміє активно використовувати інформацію, що
міститься в базі знань.

Інтерфейс із користувачем відповідає за безперебійний обмін інформацією
між користувачем і системою; він також дає користувачу можливість
спостерігати за процесом рішення задач, що протікають у машині логічного
висновку.

Прийнято розглядати машину висновку й інтерфейс як один великий модуль,
звичайно називаний оболонкою експертної системи, чи, для стислості,
просто оболонкою.

В описаній вище структурі власне знання відділені від алгоритмів, що
використовують ці знання. Такий поділ зручно по наступним розуміннях.
База знань, мабуть, залежить від конкретного додатка. З іншого боку,
оболонка, принаймні в принципі, незалежна від додатків. Таким чином,
розумний спосіб розробки експертної системи для декількох додатків
зводиться до створення універсальної оболонки, після чого для кожного
додатка досить підключити до системи нову базу знань. Зрозуміло, усі ці
бази знань повинні задовольняти тому самому формалізму, що оболонка
“розуміє”. Практичний досвід показує, що для складних експертних систем
сценарій з однією оболонкою і багатьма базами знань працює, не так
гладко, як би цього хотілося, за винятком тих випадків, коли прикладні
області дуже близькі. Проте, навіть якщо перехід від однієї прикладної
області до іншої вимагає модифікації оболонки те, принаймні основні
принципи її побудови звичайно вдається зберегти

Для створення оболонки, за допомогою якої можна проілюструвати основні
ідеї і методи в області експертних систем, можна дотримувати наступного
плану:

•Вибрати формальний апарат для представлення знань.

•Розробити механізм логічного висновку, що відповідає цьому формалізму.

•Додати засобу взаємодії з користувачем.

• Забезпечити можливість роботи в умовах невизначеності.

ЕКСПЕРТНІ СИСТЕМИ

І дея створення технічних систем експертної діагностики і аналізу
(коротко – експертних систем) зародилась ще в епоху перших поколінь ЕОМ,
але на відміну від останніх, зацікавленість у ЕС після початкового
бурхливого періоду ейфорії кінця 1960-х почала різко спадати – вони так
і не зуміли замінити людину-експерта в такому обсязі, як цього
сподівались їх розробники. І справа тут не тільки у тому, що
висококваліфіковані експерти не дуже то горіли бажанням тиражувати свої
знання. Усі тогочасні ЕС були побудовані на принципах Булевої логіки,
теорії ймовірностей і математичної статистики. Вони добре підходили для
роботи з масивами експериментальних даних, але слабо надавались для
обробки і узагальнення знань (чого, від них, взагалі кажучи, усі і
очікували), тому створені на їх основі бази знань лише з великим натягом
можна було назвати інтелектуальними.

Ситуація почала змінюватись у кращу сторону з появою штучних нейронних
мереж і систем нечіткої логіки, які лягли в основу нового напрямку
інтелектуальної обробки інформації – Data Mining. ЕС нового покоління
стали значно “розумнішими” і у багатьох випадках почали виявляти
здатність працювати на рівні з людиною-експертом, а у дечому і
перевершуючи її (як тут не згадати шахові герці Людина (Каспаров) –
Машина (Deep Blue, IBM)).

До речі, про Deep Blue. Цей комп’ютер мав 256 процесорів, під кожен з
яких було відведено 128 МБ оперативної і 4 ГБ дискової пам’яті. Машина
прораховувала 100 млн. ходів за секунду (не операцй, а саме ходів, тобто
міні-алгоритмів !)

Сучасна ЕС – це, як правило, комп’ютерна програма, яка об’єднує
можливості комп’ютера із знанням та досвідом людини-експерта. ЕС повинна
видати обґрунтовану рекомендацію або прийняти розумне рішення у
відповідь на поставлену перед нею задачу. При потребі ЕС повинна також
представити хід своїх міркувань у зрозумілому для користувача вигляді. У
більшості сучасних прикладних ЕС їх рішення носять рекомендаційний
характер. У розробників ЕС існує неписане правило, згідно з яким останнє
слово у прийнятті рішень завжди повинно належати користувачу ЕС, а не
самій системі. Хоча тут не все однозначно – сьогодні багато ЕС
перевершують людину-експерта як у потужності обчислень, так і у
швидкості реакцій і тому успішно працюють в автономному режимі, без
втручання людини. У книзі Кріса Нейлора “Як побудувати свою експертну
систему”, 1987) знаходимо приклад, як уже 20 років тому ЕС повністю
замінила спеціалістів по складанню платіжних відомостей в Армійському
платіжному відомстві Великобри

танії, які до того вважалися “недоторканими” через свою високу
кваліфікацію і тривалий досвід роботи.

Окремі широко відомі сьогодні ЕС.

MICIN – експертна система медичної діагностики, розроблена у
Стенфордському у-ті (США). Ставить діагноз і рекомендує курс лікування
захворювань, занесених у її базу даних (450 наборів).

DENDRAL – найстаріша з відомих сьогодні ЕС, розроблена у 1965 р. групою
дослідників Стенфордського у-ту. Розпізнавання хімічної структури
речовин по даних спектрометрії.

PROSPECTOR – широко розповсюджена ЕС для пошуку і діагностики
промислових покладів корисних копалин.

70. Комп’ютери в адміністративному управлінні.

Как используются компьютеры в административном управлении.

Основные применения компьютеров в административном управлении следующие.

Электронный офис. Это система автоматизации работы учреждения,
основанная на использовании компьютерной техники. В нее обычно входят
такие компоненты, как:

HYPERLINK
“http://www.tomsk.ru/Books/informatica/theory/chapter6/1_6_13.html”
текстовые редакторы ;

HYPERLINK
“http://www.tomsk.ru/Books/informatica/theory/chapter6/1_6_20.html”
интегрированные пакеты программ;

HYPERLINK
“http://www.tomsk.ru/Books/informatica/theory/chapter6/1_6_16.html”
электронные таблицы ;

HYPERLINK
“http://www.tomsk.ru/Books/informatica/theory/chapter6/1_6_17.html”
системы управления базами данных ;

HYPERLINK
“http://www.tomsk.ru/Books/informatica/theory/chapter6/1_6_14.html”
графические редакторы и графические библиотеки (для получения диаграмм,
схем, графиков и др.);

HYPERLINK
“http://www.tomsk.ru/Books/informatica/theory/chapter6/1_6_21.html”
электронные записные книжки ;

HYPERLINK
“http://www.tomsk.ru/Books/informatica/theory/chapter6/1_6_21.html”
электронные календари с расписанием деловых встреч, заседаний и др.;

электронные картотеки, обеспечивающие каталогизацию и поиск документов
(писем, отчетов и др.) с помощью компьютера;

автоматические телефонные справочники, которые можно листать на экране,
установить курсором нужный номер и соединиться.

Автоматизация документооборота с использованием специальных электронных
устройств:

адаптера (лат. adaptare — приспособлять) связи с периферийными
устройствами, имеющего выход на телефонную линию;

HYPERLINK
“http://www.tomsk.ru/Books/informatica/theory/chapter2/1_2_15.html” \l
“SCANNER” сканера (англ. scan — поле зрения) для ввода в компьютер
документов — текстов, чертежей, графиков, рисунков, фотографий.

HYPERLINK
“http://www.tomsk.ru/Books/informatica/theory/chapter2/1_2_27.html” \l
“EMAIL” Электронная почта . Это система пересылки сообщений между
пользователями вычислительных систем, в которой компьютер берет на себя
все функции по хранению и пересылке сообщений. Для осуществления такой
пересылки отправитель и получатель не обязательно должны одновременно
находиться у дисплеев и не обязательно должны быть подключены к одному
компьютеру.

Отправитель сообщения прежде всего запускает программу отправки почты и
создает файл сообщения. Затем это сообщение передается в систему
пересылки сообщений, которая отвечает за его доставку адресатам. Спустя
некоторое время сообщение доставляется адресату и помещается в его
«почтовый ящик», размещенный на магнитном диске. Затем получатель
запускает программу, которая извлекает полученные сообщения, заносит их
в архив и т.п.

Система контроля исполнения приказов и распоряжений.

Система телеконференций. Это основанная на использовании компьютерной
техники система, позволяющая пользователям, несмотря на их взаимную
удаленность в пространстве, а иногда, и во времени, участвовать в
совместных мероприятиях, таких, как организация и управление сложными
проектами.

Пользователи обеспечиваются терминалами (обычно это дисплеи и клавиатуры
), подсоединенными к компьютеру, которые позволяют им связываться с
другими членами группы. Для передачи информации между участниками
совещания используются линии связи.

Работа системы регулируется координатором, в функции которого входит
организация работы участников совещания, обеспечение их присутствия на
совещании и передача сообщаемой ими информации другим участникам
совещания.

В некоторых системах телеконференцсвязи участники имеют возможность
«видеть» друг друга, что обеспечивается подсоединенными к системам
телевизионными камерами и дисплеями.

71. Системи управління технологічними процесами.

Какую роль играют компьютеры в управлении технологическими процессами?

Основных применений два:

в гибких автоматизированных производствах (ГАП);

в контрольно-измерительных комплексах.

В гибких автоматизированных производствах компьютеры (или
микропроцессоры) решают следующие задачи:

управление механизмами;

управление технологическими режимами;

управление промышленными роботами.

Применение компьютеров в управлении технологическими процессами
оправдано тогда, когда существует потребность в частых изменениях
реализуемых функций. Пример гибких автоматизированных производств —
заводы-роботы в Японии.

Одной из новых областей является создание на основе персональных
компьютеров контрольно-измерительной аппаратуры, с помощью которой можно
проверять изделия прямо на производственной линии.

В развитых странах налажен выпуск программного обеспечения и специальных
сменных плат, позволяющих превращать компьютер в высококачественную
измерительную и испытательную систему.

Компьютеры, оснащенные подобным образом, могут использоваться в качестве
запоминающих цифровых осциллографов, устройств сбора данных,
многоцелевых измерительных приборов.

Применение компьютеров в качестве контрольно-измерительных приборов
более эффективно, чем выпуск в ограниченных количествах
специализированных приборов с вычислительными блоками.

Автоматизированное рабочее место (АРМ, рабочая станция) — место
оператора, которое оборудовано всеми средствами, необходимыми для
выполнения определенных функций.

В системах обработки данных и учреждениях обычно АРМ — это дисплей с
клавиатурой, но может использоваться также и принтер, внешние
запоминающее устройство и др.

72. Комп’ютери в медицині.

Какую роль играют компьютеры в медицине.

Врачи используют компьютеры для многих важных применений. Назовем
некоторые из них.

Компьютерная аппаратура широко используется при постановке диагноза,
проведении обследований и профилактических осмотров. Примеры
компьютерных устройств и методов лечения и диагностики:

компьютерная томография и ядерная медицинская диагностика — дают точные
послойные изображения структур внутренних органов;

ультразвуковая диагностика и зондирование — используя эффекты
взаимодействия падающих и отраженных ультразвуковых волн, открывает
бесчисленные возможности для получения изображений внутренних органов и
исследования их состояния;

микрокомпьютерные технологии рентгеновских исследований — запомненные в
цифровой форме рентгеновские снимки могут быть быстро и качественно
обработаны, воспроизведены и занесены в архив для сравнения с
последующими снимками этого пациента;

задатчик (водитель) сердечного ритма;

устройства дыхания и наркоза;

лучевая терапия с микропроцессорным управлением — обеспечивает
возможность применения более надежных и щадящих методов облучения;

устройства диагностики и локализации почечных и желчных камней, а также
контроля процесса их разрушения при помощи наружных ударных волн
(литотрипсия);

лечение зубов и протезирование с помощью компьютера;

системы с микрокомпьютерным управлением для интенсивного медицинского
контроля пациента.

Компьютерные сети используются для пересылки сообщений о донорских
органах, в которых нуждаются больные, ожидающие операции трансплантации.

Банки медицинских данных позволяют медикам быть в курсе последних
научных и практических достижений.

Компьютеры позволяют установить, как влияет загрязненность воздуха на
заболеваемость населения данного района. Кроме того, с их помощью можно
изучать влияние ударов на различные части тела, в частности, последствия
удара при автомобильной катастрофе для черепа и позвоночника человека.

Компьютерная техника используется для обучения медицинских работников
практическим навыкам. На этот раз компьютер выступает в роли больного,
которому требуется немедленная помощь. На основании симптомов, выданных
компьютером, обучающийся должен определить курс лечения. Если он ошибся,
компьютер сразу показывает это.

Компьютеры используются для создания карт, показывающих скорость
распространения эпидемий.

Компьютеры хранят в своей памяти истории болезней пациентов, что
освобождает врачей от бумажной работы, на которую уходит много времени,
и позволяет больше времени уделять самим больным.

На риcунках показано, как организуется работа в полностью
компьютеризированном отделении лечебного учреждения. Применение
компьютеров переводит медицину на иной, более высокий качественный
уровень и способствует дальнейшему повышению уровня и качества жизни.

73. Електронні гроші.

Что такое электронные деньги?

Одной из важнейших составляющих информатизации становится переход
денежно-кредитной и финансовой сферы к электронным деньгам.

Основные направления использования электронных денег следующие:

Торговля без наличных. Оплата производится с использованием кредитных
карточек. Имея вместо наличных денег кредитную карточку, покупатель при
любой покупке расплачивается не наличными, а автоматически снимает со
своего счета в банке нужную сумму денег и пересылает ее на счет
магазина.   Система торговли без наличных POS (англ. Points of Sale
System — система кассовых автоматов) выполняет следующие функции:

верификацию кредитных карточек (т.е. удостоверение их подлинности);

снятие денег со счета покупателя;

перечисление их на счет продавца.

POS — наиболее массовая и показательная ветвь системы электронных денег.
Она способна также обнаруживать малейшие хищения наличных денег и
товаров. Сведения на кредитную карточку наносятся методом магнитной
записи. В каждую кредитную карточку вставлена магнитная карта — носитель
информации. На магнитную карту заранее записываются следующие данные:

номер личного счета;

название банка;

страна;

категория платёжеспособности клиента;

размер предоставленного кредита и т.д.

Считается, что сами по себе кредитные карточки экономят 10% расходов на
оплату товаров.

Разменные автоматы. Они устанавливаются банками только для своих
клиентов, которым предварительно выданы кредитные карточки. Клиент
вставляет в автомат кредитную карточку и набирает личный код и сумму,
которую он желает иметь наличными. Автомат по банковской сети проверяет
правильность кода, снимает указанную сумму со счета клиента и выдает её
наличными. Часто несколько банков объединяются и создают общую сеть
разменных автоматов.

Банковские сделки на дому. За небольшую месячную плату при наличии дома
персонального компьютера и модема вкладчик может связываться через
телефонную сеть с компьютеризованными банковскими организациями и
получать от них богатый набор услуг.

Встречные зачёты. По всему миру активно внедряются электронные системы
потребительского кредита и взаимных расчетов между банками по общему
итогу. Такие системы реализуются в виде автоматических клиринговых
(англ. clearing — очистка) вычислительных сетей ACH (Automated Clearing
House). По сети идут не только банковские документы, но и информация,
важная для принятия ответственных финансовых решений.

Оплата устно. Она заключается в оплате счетов по телефону с
гарантированным опознаванием кредитора по паролю и голосу. Другой способ
состоит в использовании устройства, способного передавать по телефону
факсимильные изображения денежных чеков и счетов (факсимильный — от лат.
fac simile, — точное воспроизведение подписи, документа и т.д.
графическими средствами).

Наряду с очевидными и очень большими преимуществами с электронными
деньгами связаны и сложные проблемы — от финансовых до правовых
(“электронные ограбления”, перелив электронных денег из одной страны в
другую и др.). Электронные деньги есть неизбежный результат
научно-технического прогресса в денежно-кредитной сфере.

74. Електронні розрахунки.

Електронні розрахунки в Іnternet та розрахункові засоби

Існуючі системи (їх трохи більше двох десятків) можна поділити на три
групи.

До першої групи відносять оплату за допомогою платіжних пластикових
карток, які вже давно стали звичайним явищем у розвинених країнах,
поступово до них звикають і в Україні.

Другу групу складають розрахунки з використанням цифрової готівки та її
модифікацій. Це послуги таких розрахунково-клірингових систем, як
CyberCash, Fіrst Vіrtual, Open Market тощо, а також власно цифрова
готівка та цифрові чеки таких систем, як DіgіCash ta NetCash.

До третьої та, мабуть, найбільш перспективної групи належать розрахунки
в Іnternet з використанням цифрової готівки, що зберігається у
смарт-картах.

Розрахункові засоби. Цифрові купони та жетони пропонуються сьогодні
декількома компаніями, найбільш відомими з яких є Fіrst Vіrtual Holdіngs
та NetBank. Клієнт за готівковим або безготівковим розрахунком купує
деяку суму послідовності символів (цифрові підписи), якими
розраховується з продавцем. Для них банк гарантує швидкість алгоритму
генерації та унікальність кожного екземпляра. Продавець повертає їх у
банк в обмін на ту ж суму з відрахуванням комісійних. При цьому банк
зобов’язаний контролювати аутентичність (відповідність) жетонів, які
надходять. Сторони можуть використовувати криптографічні засоби захисту
інформації з відкритими ключами, щоб уникнути перехвату жетонів.

Така система проста в реалізації та експлуатації. Це призвело до того,
що зростання активів Fіrst Vіrtual складало близько 10 % у тиждень.

Іншим шляхом пішла компанія CyberCash, запропонувавши технологію, що
дозволяє застосовувати стандартні пластикові картки для розрахунків
через Іnternet. Програмне забезпечення, що використовується нею, має
криптозахист із відкритим ключем для конфіденційної передачі даних про
пластикову картку від покупця до продавця. При цьому всі реальні
розрахунки та платежі виконуються засобами процесингових компаній без
використання Іnternet.

Ряд банків намагається запровадити мережевий варіант системи чекового
обігу. Перевага таких рішень полягає в тому, що у більшості країн вже
існує деталізоване законодавство, яке регламентує обіг чеків та
пластикових карток, крім того, використовуються маркетингові переваги
таких звучних імен, як Master Card, Vіsa та AmerіcanExpress.

Найпростіший спосіб сплати через Іnternet – за допомогою кредитної
картки (як при замовленні телефоном) з передачею через Іnternet усієї
інформації (номер картки, ім’я та адреса власника) без будь-яких
особливих заходів безпеки. Недоліки очевидні: інформація може легко
перехоплюватися за допомогою спеціальних фільтрів і використовуватися на
шкоду власника картки. У продавця будуть постійно виникати проблеми,
пов’язані з відмовою від оплати. Цей спосіб вже замінюється більш
безпечним, що базується на шифруванні обміну. Хоча перехопити інформацію
під час транзакції практично неможливо, але вона все ж знаходиться під
загрозою викрадення на сервері продавця. До того ж існує можливість
підробки або підміни як з боку продавця, так і покупця. Існують
можливості для шахрайства і в покупця: скористатися інформацією (але не
товаром), а потім відмовитися від оплати. Довести ж, що це він
користувався своєю карткою, а не хакер, важко, оскільки підпису немає.
Однак оплата за карткою – це практично єдиний спосіб для наших
співвітчизників купувати через Іnternet, і потрібно сказати, що він
доволі дієвий.

75. Пластикові картки.

Пластиковые карточки

Пластиковые, банковские, платежные, клубные, дисконтные,
идентификационные, эмбоссированные, неэмбоссированные, кредитные,
дебитные, ATM, магнитные, смарт, индивидуальные, корпоративные,
семейные, VISA, MasterCard, American Express, Diner Club, стандартные,
золотые, электронные – эти и много других слов вы можете встретить в
словосочетании со словами карта и карточка. Давайте постараемся
разобраться во всем этом многообразии видов карт и карточек.

Итак, все указанные виды карточек относятся к пластиковым карточкам. Они
изготавливаются из специальной пластмассы, и подавляющее большинство
таких карточек имеет стандартный размер: 2,125″ x 3,375″ (приблизительно
53,9 х 85,6 мм) и толщину 0,039 (~ 0,76 мм).

Классифицировать пластиковые карточки можно по целому ряду параметров.
Один из главных параметров – целевое назначение карточки. Пластиковые
карточки можно разделить на банковские (иногда их называют платежными),
идентификационные, клубные и дисконтные.

Банковские карточки предназначены для осуществления безналичной оплаты
товаров и услуг владельцем карточки, а также для получения им наличных
денег со своего банковского счета в специальных банкоматах практически в
любой точке мира. Данный вид карточек представляет наибольший интерес,
поскольку именно эти карточки в основном и используются как для
совершения покупок в Интернет, так и в оффлайновой торговле. Далее эти
карточки будут рассмотрены более подробно.

Идентификационная карточка предназначена для регулирования доступа
сотрудников в отдельные помещения или доступа на осуществление
определенных операций на оборудовании.

Клубные и дисконтные карточки выпускаются отдельными организациями,
ассоциациями, клубами и распространяются среди членов этих организаций.
Владелец такой карточки может получить скидку (discount) на товары или
услуги, приобретенные в определенных торговых точках.

Как носитель электронной информации платежные карточки делятся на
карточки с магнитной полосой и карточки с чипом (микросхемой). Первые
называются магнитными карточками, вторые – смарт картами (smart carts),
“умными” картами, чиповыми картами (chip cards).

На магнитной карточке записаны данные владельца и информация о том, в
какой банк обращаться для списания необходимой суммы за товар или
услугу. То есть, карта не содержит информации о сумме, которая находится
на ней. Смарт карточка хранит в себе зашифрованную информацию о хранимой
на ней сумме.

Магнитные карточки являются наиболее распространенными на сегодняшний
день. Но, как утверждают специалисты, смарт карточки – это будущее. В
последнее время наблюдается значительное увеличение использования в
качестве платежного средства именно смарт-карт.

Карточки можно также разделить по тому, каким методом нанесена на
карточку идентификационная информация (имя держателя карты, номер
карточки, срок действия карточки и пр.) Эта информация может быть
нанесена рельефным шрифтом (выдавлена) специальным аппаратом эмбоссером
(embosser) и тогда карточка называется эмбоссированной. На
неэмбоссированных карточках идентификационная информация выжигается и,
как правило, эти карточки предназначены только для электронного
использования (например, VISA Electron).

Банковские карты

Вернемся к банковским карточкам. На банковской пластиковой карточке
обычно расположена следующая информация:

на лицевой стороне карточки наносится имя владельца, номер карточки,
срок действия карточки, логотип банка-эмитента карточки, логотип
платежной системы. На некоторых карточках в качестве одного из средств
защиты от подделки наносится галлограмма.

на оборотной стороне карточки находится место для подписи владельца
карточки, магнитная полоса, иногда фотография владельца и логотипы сетей
банкоматов, в которых можно обналичить карточку.

Номер карточки состоит из 16 цифр: первые шесть – код банка эмитента
(Issuing Bank); следующие девять – банковский номер карточки (номер
карт-счета); последняя цифра – контрольная.

По функциональным характеристикам банковские карточки делятся на
кредитные и дебетовые. Кредитная карточка позволяет ее владельцу
получать определенный кредит при оплате товаров или услуг, стоимость
которых выше, чем остаток на банковском счету, привязанном к карточке
(карт-счету). Выданный кредит должен быть погашен в течение
определенного срока. Погашение кредита может происходить из страхового
депозита, который вноситься клиентом при открытии в банке карт-счета,
либо зачислением на счет денег, внесенных владельцем карточки наличными
или посредством денежного перевода.

Владелец дебитовой карточки сможет оплачивать приобретение товаров и
услуг, а также получать наличные в банкоматах только в пределах суммы
находящейся на кард-счету. В США преобладают кредитные карточки, в
Западной Европе дебетовые карточки составляют большую часть всех
платежных карт.

Кредитные карточки

Хочу обратить внимание, что понятие “кредитная карточка” может
употребляться и в более широком смысле. Очень часто под “кредитными
карточками” понимаются все виды банковских карточек, то есть происходит
подмена понятия “банковская карточка” понятием “кредитная карточка”. В
таком обобщенном значении понятие кредитная карточка можно встретить во
многих печатных и онлайн изданиях. На нашем сайте также, если иного не
следует из контекста, под кредитной карточкой следует понимать
пластиковая банковская карточка.

Как кредитные, так и дебетовые карточки могут быть индивидуальными и
корпоративными. Индивидуальные карточки (Customer cards) только
физическим лицам, корпоративные – только компаниям (организациям).
Корпоративная карточка привязана к счету компании и может быть оформлена
только на сотрудника компании. Такая карточка может быть лимитирована
компанией и тогда владельцу карточки устанавливается лимит использования
денежных средств со счета компании. Если лимит не установлен, владелец
карточки может распоряжаться всей суммой находящейся на счету компании
(привязанном к данной карточке).

В рамках классификации карточек на индивидуальные и корпоративные можно
выделить в отдельный вид семейные карточки. Они выдаются как
индивидуальные только физическим лицам, но также как корпоративные
отдельные карточки можно оформить на каждого члена семьи владельца
кард-счета. При этом для кредитной карточек членов семьи обычно
устанавливается лимит использования средств.

Банковские карточки можно также разделить по платежным системам или
ассоциациям карточек (Card Associations) в рамках которых происходит
обслуживание карточек. Наиболее распространенными в мире являются
карточки следующих крупнейших систем: HYPERLINK “http://www.visa.com/”
VISA , HYPERLINK “http://www.eurorcard.com/” EuroCard / HYPERLINK
“http://www.mastercard.com/” MasterCard и HYPERLINK
“http://www.americanexpress.com/” American Express (AMEX) . Одна
карточка может поддерживаться и обслуживаться только одной платежной
системой.

Надо обратить внимание, что некоторые платежные системы могут выпускать
только карточки определенного типа. Например, American Express и Diners
Club выпускают только кредитные карточки, а другие менее известные
системы (особенно которые работают только в рамках одной страны) не
рискуют связываться с кредитными карточками и выпускают только дебетовые
карты. Мировые лидеры VISA и EuroCard/MasterCard выпускают и
поддерживают как кредитные, так и дебетовые карточки.

Еще хочу отметить такую особенность кредитных карточек разных систем как
деление их на классы. У VISA два основных класса – это Classic и Gold.
MasterCard – Standart и Gold, American Express – Mass и Gold. Выбор
кредитной карточки того или иного класса существенно влияет на величину
вносимого при получении карточки страхового депозита. В остальном
разница между классами главным образом сводится к вопросу престижности.
Кроме основных классов, также могут выпускаться карточки классов
Platinum, Silver, Basic и ряда других. В особый вид карточек выделены
корпоративные карточки. Причем в последнее время такие карточки стали
делить на Business карточки (карточки для компаний малого бизнеса) и
непосредственно Corporate карточки.

Внутри каждого из указанных классов карточки могут делиться еще на ряд
подклассов. Более подробно о таком делении и о разнице между тем или
иным классом или подклассом карточек можно прочитать непосредственно на
сайтах компаний выпускающих карточки.

Еще один вид карточек, выпускаемых в рамках платежных систем –
электронные карточки. Такие карточки есть во многих платежных системах.
В VISA, например, это VISA Electron, в MasterCard – Maestro. Как уже
отмечалось, такие карточки неэмбоссированы и предназначены только для
электронного применения. По такой карточке можно получить наличные в
банкоматах, а оплачивать товары и услуги ими можно только в торговых
точках, оснащенных специальными электронными терминалами. Есть
электронные карточки, которые предназначены только для получения
наличных денег в банкоматах, например в системе MasterCard карточка
Cirrus.

И в заключении разберемся, что значит ATM карты. ATM – это аббревиатура
с английского Automatic Teller Machine (иногда еще их называют Automatic
Banking Machine (ABM) или Payment Banking Machine (PBM)) то есть
банкомат. Все банковские карточки, за редким исключением, можно назвать
ATM картами, так как все они обслуживаются банкоматами и по ним можно
получить наличные деньги.

Вот, в общем то и все, что касается классификации пластиковых карточек.
Если вы хотите узнать, как работают карточки в рамках платежной системы,
читайте статью HYPERLINK “http://www.banker.com.ua/cards/trade.php”
“Кредитные карточки в off-line и on-line торговле” .

77. Операційна система Windows. Вікна. Панелі. Елементи управління.
Папки.

Операційна система Windows – розроблена корпорацією Microsoft
розрахована на одного користувача операційна система для персональних
комп’ютерів.

ОС Windows є багатозадачною і багатопотоковою, характеризується віконним
графічним інтерфейсом.

Операційною системою (О.С.) називається комплекс системних управляючих
програм, які здійснюють управління комп’ютерною системою (ввід, вивід,
обмін інформацією та даними). О.С. являється своєрідним посередником між
користувачем і його прикладними програмами. Це своєрідна оболонка через
яку користувач в досить простій формі може вести діалог з комп’ютерною
системою. О.С. виконує всі команди користувача та управляє різними
блоками комп’ютера ( дисками, клавіатурою, диками, принтером та ін.
пристроями). Крім управляючих до складу О.С. також входять сервісні
програми, які надають користувачу допоміжні функції – копіювання файлів,
виведення інформації на диск, виведення параметрів комп’ютерної системи
і т.д. Програми О.С. як правило зберігаються на магнітних дисках, тому
їх називають дисковими О.С. (Д.О.С.) Програма “завантажувач”
запускається з постійної пам’яті, яка автоматично керує цим процесом
подає інформацію в оперативну пам’ять. Після завантаження вона постійно
знаходиться в оперативній пам’яті і управляє роботою комп’ютера. Вся
інформація з якою працює комп’ютер як правило зберігається на магнітних
носіях у вигляді файлів.

Склад ОС. Структуру ОС складають наступні модулі:

базовий модуль (ядро ОС) — управляє роботою програм і файловою системою,
командний процесор — розшифровує і виконує команди користувача, що
поступають перш за все через клавіатуру;

драйвери периферійних пристроїв — програмно забезпечують узгодженість
роботи цих пристроїв з процесором додаткові сервісні програми (утиліти)
— роблять зручним і багатобічним процес спілкування користувача з
комп’ютером.

Завантаження ОС. Файли, що становлять ОС, зберігаються на диску, тому
система називається дисковою операційною (ДОС). Відомо, що для їх
виконання програми — і, отже, файли ОС — повинні знаходитися в
оперативній пам’яті (ОЗУ). Проте, щоб провести запис ОС в ОЗУ, необхідно
виповнити програму завантаження, якого відразу після включення
комп’ютера в ОЗУ немає. Вихід з цієї ситуації полягає в поступовому,
поетапному завантаженню ОС в оперативну пам’ять.

Перший етап завантаження ОС. У системному блоці комп’ютера знаходиться
пристрій (ПЗП, постійна пам’ять, ROM — Read Only Memory — пам’ять з
доступом тільки для читання), що постійне запам’ятовує, в якому
містяться програми тестування блоків комп’ютера і першого етапу
завантаження ОС. Вони починають виконуватися з першим імпульсом струму
при включенні комп’ютера (це можливо, оскільки інформація в ROM
хранитися у вигляді електронних схем, що допускає її збереження і після
виключення комп’ютера, тобто вона володіє властивістю незалежності). На
цьому етапі процесор звертається до диску і перевіряє наявність на
певному місці (на початку диска) дуже невеликої програми-завантажувача.
Якщо ця програма виявлена, то вона прочитується в ОЗУ і їй передається
управління.

Другий етап завантаження ОС. Програма-завантажувач, у свою чергу, шукає
на диску базовий модуль ОС, переписує його пам’ять і передасть йому
управління.

Третій етап завантаження ОС. До складу базового модуля входить основний
завантажувач, який шукає решту модулів ОС і зчитує їх в ОЗУ. Після
закінчення завантаження ОС управління передається командному процесору і
на екрані з’являється запрошення системи до введення команд користувача.

Відмітимо, що в оперативній пам’яті під час роботи комп’ютера
обов’язково повинні знаходитися базовий модуль ОС і командний процесор.
Отже, немає необхідності завантажувати в оперативну пам’ять всі файли ОС
одночасно. Драйвери пристроїв і утиліти можуть підвантажуватися в ОЗУ у
міру необхідності, що дозволяє зменшувати обов’язковий об’єм

оперативної пам’яті, що відводиться під системне програмне забезпечення.

Файл – це блок однотипної інформації (текст, логічно пов’язані дані,
програма) яка записується на диск і якій присвоюється свій ідентифікатор
(ім’я). Інакше кажучи, файл – це пойменована зона на диску на якій
зберігаються програми та дані. Поруч з цим в спеціально відведеній зоні
диску записуються і зберігаються списки імен всіх файлів, які
називаються директоріями або каталогами дисків. В каталогах також
зберігається інформація про фізичне місце на диску всіх записаних файлів
а також їх розмір. В залежності від типу інформації, яка зберігається в
файлі, розрізняють файли слідуючих типів – програмні, текстові,
командні, графічні та файли даних. Створюються файли за допомогою
спеціальних управляючих та сервісних програм О.С., які називають
файловою системою.

Файлова система – це частина програмного забезпечення операційної
системи, яка дозволяє зберігати інформацію на магнітних носіях у вигляді
файлів. Файлова система також дозволяє виконувати над фалами певні
операції – створювати, копіювати, перейменовувати, вилучати та ін.

Тека – каталог з файлами.

Властивості файлу – розмір, дата створення, адреса місцеположення, тип
файлу, зведення.

Атрибути 1.Только читання 2.Скрытый 3.Архивный.

Дії з файлами і теками.

1. Відкрити 2.Закрыть 3.Вырезать 4.Копировать 5.Вставить 6.Отправить
7.Удалить 8.Создать ярлик 9.Произвести яке або дія іншою програмою
(антивірусна перевірка).

80. Робота в комп’ютерних мережах. Права доступу.

Как работает межсетевой экран

Такую технологию, как фильтры пакетов на основании полной информации о
пакете, межсетевой экран ICF использует совместно с компонентом ICS.
Хотя ICF обычно и применяется только в изолированном режиме работы
компьютера, его иногда используют для защиты общего адаптера и
обеспечения безопасности домашней сети.

По умолчанию фильтры пакетов межсетевого экрана ICF блокируют все
незапрошенные пакеты из открытого сетевого интерфейса. Для этого ICF
обращается к таблице трафика в Network Address Translation (NAT) и
проверяет весь входящий трафик на соответствие своим правилам. Входные
потоки данных пропускаются только при наличии соответствующей записи в
таблице трафика NAT, созданной межсетевым экраном или другими средствами
из внутренней защищенной сети. Иначе говоря, если источник сетевого
сообщения находится вне защищенной сети, входящие данные отбрасываются.

Межсетевой экран ICF в Windows XP Professional дает уверенность, что
хакеры не смогут просканировать вашу систему или подключиться к ее
ресурсам. Однако здесь имеется определенный компромисс: межсетевой экран
затрудняет конфигурирование системы для работы в качестве сервера в
Интернете.

Межсетевой экран ICF в Windows XP Professional доступен, только когда
компьютер включен в рабочую группу или в изолированную конфигурацию. В
домене параметры ICF определяются политиками, назначенными
администратором.

Протокол IPSec

Безопасность IP-сетей – почти стандартное требование в нынешнем деловом
мире с Интернетом, интрасетями, отделениями и удаленным доступом.
Поскольку конфиденциальная информация постоянно пересылается по сети,
сетевые администраторы и другие специалисты службы поддержки должны
обеспечить защиту этого трафика от:

изменения данных при пересылке;

перехвата, просмотра и копирования;

несанкционированного олицетворения (или маскарадинга) определенных
ролей;

перехвата и повторного использования для получения доступа к
конфиденциальным ресурсам (для этого обычно применяется зашифрованный
пароль).

Службы безопасности призваны обеспечить целостность, конфиденциальность
и проверку подлинности данных, а также защиту от их повторного
использования для получения доступа.

Зачем нужен IPSec

Протокол IP не имеет стандартного механизма безопасности, и IP-пакеты
легко перехватывать, просматривать, изменять, пересылать повторно и
фальсифицировать. Без защиты и открытые, и частные сети подвержены
несанкционированному доступу. Внутренние атаки – это обычно результат
слабой или вообще отсутствующей защиты интрасети. Риски внешних атак
обусловлены подключением к Интернету и экстрасетям. Одно лишь основанное
на паролях управление доступом пользователей не обеспечивает
безопасности данных, пересылаемых по сети.

Вот почему сообщество Internet Engineering Task Force (IETF) разработало
IPSec – протокол сетевого уровня для проверки подлинности, целостности и
конфиденциальности данных, а также защиту от повторов. Поддержка IPSec
встроена в Windows 2000 и Windows XP Professional. Таким образом, эти
системы – хорошая основа для создания защищенных интрасетей и связи
через Интернет. В них применяются стандартные отраслевые алгоритмы
шифрования и всеобъемлющий подход к управлению системой безопасности для
защиты всего обмена по протоколу TCP/IP на обеих сторонах брандмауэра
организации. В результате стратегия сквозной безопасности Windows 2000 и
Windows XP Professional защищает и от внешних, и от внутренних атак.

IP-безопасность располагается ниже транспортного уровня, сокращая усилия
сетевых администраторов, которым обычно приходится обеспечивать защиту
последовательно для каждого приложения. Развертывание протокола IPSec в
Windows XP Professional и Windows 2000 позволяет обеспечить высокий
уровень безопасности всей сети, при этом приложения на серверах и
клиентах, поддерживающих IPSec, защищаются автоматически.

IPSec в работе

Перед передачей любых данных компьютер с поддержкой IPSec согласовывает
с партнером по связи уровень защиты, используемый в сеансе. В процессе
согласования определяются методы аутентификации, хеширования,
туннелирования (при необходимости) и шифрования (также при
необходимости). Секретные ключи проверки подлинности создаются на каждом
компьютере локально на основании информации, которой они обмениваются.
Никакие реальные ключи никогда не передаются по сети. После создания
ключа выполняется проверка подлинности и начинается сеанс защищенного
обмена данными.

Уровень безопасности (высокий или низкий) определяется политиками
IP-безопасности обменивающихся компьютеров. Скажем, для связи между
компьютером с Windows XP Professional и компьютером, не поддерживающим
IPSec, создание защищенного канала не требуется. С другой стороны, в
сессии обмена между Windows 2000-сервером, содержащим конфиденциальные
данные, и компьютером в интрасети обычно нужна высокая степень
безопасности.

PIN вместо пароля

Для активизации смарт-карт применяются PIN-коды (Personal Identification
Number – персональный идентификационный номер), а не пароли. Код
известен только владельцу смарт-карты, что повышает надежность защиты.
Для активизации смарт-карты пользователь вводит ее в подключенное к
компьютеру устройство чтения и в ответ на запрос системы вводит свой
PIN-код.

PIN-код надежнее обычных сетевых паролей. Пароли (или их производные,
например, хеш) передаются по сети и подвержены атакам. Устойчивость
пароля к взлому зависит от его длины, надежности механизма защиты пароля
и от того, насколько трудно его угадать. С другой стороны, PIN-код
никогда не передается по сети, и поэтому его нельзя перехватить
анализатором пакетов. Дополнительное средство защиты – блокировка
смарт-карты после нескольких неудачных попыток подряд ввести PIN-код,
что сильно затрудняет подбор кода. Разблокировать смарт-карту может
только администратор системы.

81. Типи комп’ютерних вірусів.

Комп’ютерний вірус – це невелика програма, що написана програмістом
високої кваліфікації, здатна до саморозмноження й виконання різних
деструктивних дій. На сьогоднішній день відомо понад 50 тис.
Комп’ютерних вірусів. Існує багато різних версій стосовно дати
народження першого комп’ютерного вірусу. Однак більшість фахівців
сходяться на думці, що комп’ютерні віруси, як такі, вперше з’явилися у
1986 році, хоча історично виникнення вірусів тісно пов’язане з ідеєю
створення самовідтворюючих програм.

Віруси діють тільки програмним шляхом. Вони, як правило, приєднуються до
файлу або проникають всередину файлу. У цьому випадку кажуть, що файл
заражений вірусом. Вірус потрапляє в комп’ютер тільки разом із зараженим
файлом. Для активізації вірусу потрібно завантажити заражений файл, і
тільки після цього вірус починає діяти самостійно. Деякі віруси під час
запуску зараженого файлу стають резидентними (постійно знаходяться в
оперативній пам’яті комп’ютера) і можуть заражати інші файли та
програми, що завантажуються. Інші різновиди вірусів відразу після
активізації можуть спричиняти серйозні пошкодження, наприклад,
форматувати жорсткий диск.

Дія вірусів може проявлятися по різному: від різних візуальних ефектів,
що заважають працювати, до повної втрати інформації. Більшість вірусів
заражують виконавчі програми, тобто файли з розширенням .EXE та .COM,
хоча останнім часом все більшої популярності набувають віруси, що
розповсюджуються через систему електронної пошти. Слід зауважити, що
комп’ютерні віруси здатні заражати лише самі комп’ютери. Тому абсолютно
абсурдними є різні твердження про вплив комп’ютерних вірусів на
користувачів комп’ютерів.

Існує дуже багато різних вірусів. Умовно їх можна класифікувати
наступним чином:

завантажувальні віруси або BOOT-віруси: заражають boot-сектори дисків.
Дуже небезпечні, можуть призвести до повної втрати всієї інформації, що
зберігається на диску;

файлові віруси: заражають файли. Поділяються на:

віруси, що заражують програми (файли з розширенням .EXE і .COM);

макровіруси: віруси, що заражують файли даних, наприклад, документи Word
або робочі книги Excel;

віруси-супутники: використовують імена інших файлів;

віруси сімейства DIR: спотворюють системну інформацію про файлові
структури;

завантажувально-файлові віруси: здатні вражати як код boot-секторів, так
і код файлів;

віруси-невидимки або STEALTH-віруси: фальсифікують інформацію прочитану
з диска так, що програма, якій призначена ця інформація отримує невірні
дані. Ця технологія, яку, інколи, так і називають Stealth-технологією,
може використовуватися як в BOOT-вірусах, так і у файлових вірусах;

ретровіруси: заражують антивірусні програми, намагаючись знищити їх або
зробити непрацездатними;

віруси-хробаки: заражують невеликі повідомлення електронної пошти, так
званим заголовком, який по своїй суті є всього навсього лише Web-адресою
місцезнаходження самого вірусу. При спробі прочитати таке повідомлення
вірус починає зчитувати через глобальну мережу Internet своє ‘тіло’, яке
після завантаження починає свою деструктивну дію. Дуже небезпечні, так
як виявити їх дуже важко у зв’язку з тим, що заражений файл фактично не
містить коду вірусу.

82.Захист від вірусів. Антивірусні пакети програм.

До загальних засобів, що допомагають запобігти зараженню та його
руйнівних наслідків належать:

резервне копіювання інформації (створення копій файлів і системних
областей жорстких дисків);

уникнення користування випадковими й невідомими програмами. Найчастіше
віруси розповсюджуються разом із комп’ютерними вірусами;

перезавантаження комп’ютера перед початком роботи, зокрема, у випадку,
якщо за цим комп’ютером працювали інші користувачі;

обмеження доступу до інформації, зокрема фізичний захист дискети під час
копіювання файлів із неї.

До програмних засобів захисту належать різні антивірусні програми
(антивіруси). Антивірус – це програма, яка виявляє й знешкоджує
комп’ютерні віруси. Слід зауважити, що віруси у своєму розвиткові
випереджають антивірусні програми, тому навіть у випадку регулярного
користування антивірусів немає 100% гарантії безпеки. Антивірусні
програми можуть виявляти та знищувати лише відомі віруси, при появі
нового комп’ютерного вірусу захисту від нього не існує до тих пір, поки
для нього не буде розроблено свій антивірус. Однак, багато сучасних
антивірусних пакетів мають у своєму складі спеціальний програмний
модуль, який називається евристичний аналізатор, і який здатний
досліджувати вміст файлів на наявність коду, характерного для
комп’ютерних вірусів. Це дає змогу вчасно виявляти та попереджати про
небезпеку зараження новим вірусом.

Розрізняють такі типи антивірусних програм:

програми-детектори: призначені для знаходження заражених файлів одним із
відомих вірусів. Деякі програми-детектори можуть також лікувати файли
від вірусів або знищувати заражені файли. Існують спеціалізовані (тобто
призначені для боротьби з одним вірусом) детектори та поліфаги (можуть
боротися з багатьма вірусами);

програми-лікарі: призначені для лікування заражених дисків і програм.
Лікування програми полягає у вилученні із зараженої програми тіла
вірусу. Також можуть бути як поліфагами, так і спеціалізованими;

програми-ревізори: призначені для виявлення зараження вірусом файлів, а
також знаходження ушкоджених файлів. Ці програми запам’ятовують дані про
стан програми та системних областей дисків у нормальному стані (до
зараження) і порівнюють ці дані у процесі роботи комп’ютера. В разі
невідповідності даних виводиться повідомлення про можливість зараження;

лікарі-ревізори: призначені для виявлення змін у файлах і системних
областях дисків й у разі змін повертають їх у початковий стан.

програми-фільтри: призначені для перехоплення звернень до операційної
системи, що використовуються вірусами для розмноження і повідомляють про
це користувача. Останній має можливість дозволити або заборонити
виконання відповідної операції. Такі програми є резидентними, тобто вони
знаходяться в оперативній пам’яті комп’ютера.

програми-вакцини: використовуються для обробки файлів і boot-секторів із
метою попередження зараження відомими вірусами (в останній час цей метод
використовується все частіше).

Слід зауважити, що вибір одного “найкращого” антивірусу є вкрай
помилковим рішенням. Рекомендується використовувати декілька різних
антивірусних пакетів одночасно. Вибираючи антивірусну програму слід
звернути увагу на такий параметр, як кількість розпізнаючих сигнатур
(послідовність символів, які гарантовано розпізнають вірус). Другий
параметр – наявність евристичного аналізатора невідомих вірусів, його
присутність дуже корисна, але суттєво уповільнює час роботи програми. На
сьогоднішній день існує велика кількість різноманітних антивірусних
програм. Розглянемо коротко найбільш поширені в Україні.

83. Принципи архівації. Мультимедійні архіви. Програми-архіватори.

Програми архіватори

В процесі роботи на ПК перед користувачем часто виникає проблема нестача
дискового простору. Доводиться або знищувати менш важливу інформацію,
або записувати на CD-RW, стримери чи інші носії. Та існує ще один вихід
із цього становища. Це процес так званого архівування інформації.

Архівування – це процес стискування інформації (файлів, груп файлів,
каталогів, цілих дисків) з метою економії дикого простору та захисту її
від несанкціонованого доступу.

Оскільки в стиснутому вигляді інформацією скористатись неможливо, що
особливість використовують для її захисту від несанкціонованого доступу.
Тобто, при архіву ванні вказують пароль на файл, що архівується. В
результаті цього інформацією з файла можна скористатись лише
розархівувавши її, а для цього потрібно ввести правильний пароль. Отже,
архівування проводить дія:

Економія дискового простору;

Захисту інформації за допомогою пароля;

Зберігання резервних копій найбільш важливих інформації;

Швидкої передачі файла по комп’ютерних мережах.

Третя мета архівування виникає із важливого правила роботи на ПК, тобто
із того, що необхідно створювати резервні копії найбільш важливої
інформації. Адже при роботі ПК можливі різні нестандартні ситуації, які
можуть призвести до втрат даних, наприклад: логічні помилки на диску,
фізичні пошкодження дисків, у кластерах, де записано файл, пошкодження
інформації комп’ютерним вірусом, помилкової дії користувача і т.д. Файли
з інформацією, що зархівована називаються архівним, або зархівованим.

Архівні файли можуть містити собі, як окремі файли, так і групи файлів,
папки (каталоги), цілі гілки дерева папок (каталогів). Існують програми,
які дозволяють заархівувати цілі логічні та доізичні диски програми
динамічної компресії дисків – STACK ER, DBLSPACE, DRYSPACE, SSTOR та
інші.

Процес архівування чи розархівування інформацій здійснюється
спеціальними програмами, що називаються архіваторами.

Архіватори бувають двох типів.

архіватори, що працюють в режимі командного рядка. Рядка з ними полягає
введенні команд, що відповідає назві виконавчого файлу програми та
завданні відповідних параметрів. Такі архіватори працюють в текстовому
режимі ОС наприклад в режимі асежу MS-POS.

Архіватори оболонки. Програми – із зручними інтерфейсом, що полегшує
виконання користувачам рації над архівами. Робота з цим архіватором
полягає у виборі потрібних команд в меню, використані гарячих клавіш або
маніпулятори миші. Існують архіватори – оболонки, які із зручними
інтерфейсом, до ОС подібних о Windows, та і у вигляді текстового вікна.

Архіватори що працюють в режимі командного рядка поділяються на дві
групи.

А) парні

Б) непарні

Парні коли одна і таж програма здійснює архівування та розархівування
інформації.

Непарні – коли одна програма архівує, а інші розархівовує файли.

Архіватор АРJ, створеній в 1990 році в Нортвуді (штат Масачуcет, США)
Робертом і Сюзен Дунг (пізніше АПІ Software ins). Він став в першій
половині 90-х років один із найпоширеніших архіваторів у світі, завдяки
дуже високим компресійним можливостям та досить високій швидкості. Новим
поштовхом у розвитку даної програми ста 1998 рік, коли створено версію
АRJ 2.6 (в цьому ж році створено версії 2.61 та 2.62, що підтримували
довгі імена файлів та роботу ОС Windows 9Х ШТЕ. В 1999 році виходить
перша повністю 82-розрядна для роботи в режимі командного рядка АКU 3.0
(не працює в 16-ти розрядній VS-DOS).

Програма RAR розроблений в 1993 р. Євгенієм Розшталом (Челябінськ
Росія). Цей архіватор виділявся дуже високим ступенем стискування та
великою швидкістю роботи і, тому, відразу набув широкого поширення.
Архіватор RAR – це незвичайно потужній архіватор. Що використовує
оригінальний високоефективний алгоритм стискування інформації,
підтримуючи при цьому багато різних форматів, серед яких ARV, CAB, LZH,
TAR, ZIP, GZ, ACE, UUE, JAR. Архіви дописуються та шрифування за
допомогою паролю.

84-85. Програми-перекладачі з іноземних мов. Пакети програм
перекладачів. Словники.

До засобів автоматизації перекладу можна віднести два типи програм:
електронні словники й програми перекладу.

Електронні словники – це засоби для перекладу окремих слів і виразів
документа. Деякі з них забезпечують звуковий супровід перекладених слів.
Серед найпопулярніших програм даного класу слід відзначити НБАРС – новий
великий англо-російський словник, Контекст 3.51, ABBYY Lingvo та ін.

Програми перекладу забезпечують повний цикл перекладу всього документа:
введення початкового тексту, переклад на іншу мову, редагування,
форматування й збереження перекладеного тексту. Прикладами програм
перекладу можуть бути PROMT та Language Master.

Програма PROMT

Цю програму (її більш ранні версії відомо під назвою Stylus) розроблено
російською фірмою PROMT. Програма є додатком до операційних систем,
таких як Windows 95, 98, NT 4.0, 2000 і може бути інтегрована в комплект
програм Microsoft Office, зокрема, у програми Microsoft Word та Excel.

Можливості програми PROMT:

забезпечення перекладу документів з англійської, німецької та
французької мов на російську і навпаки;

до неї можна підключати кілька десятків спеціалізованих словників, що
забезпечує правильний переклад термінів, які стосуються певної області
знань;

динамічне відслідковування напрямку перекладу, тобто визначення мови
оригіналу і перекладу;

переклад вмісту буфера обміну, поточного параграфа, виділеного фрагмента
тексту або всього тексту;

забезпечення будь-якого з можливих напрямків перекладу, підключення й
відключення словників, доповнення та виправлення їх, складання списку
зарезервованих слів, які не перекладаються;

робота безпосередньо з програмами розпізнавання текстів, наприклад,
FineReader;

не виходячи з програми можна використати відомі способи редагування й
форматування оригіналу та перекладу;

забезпечення перевірки орфографії оригіналу і перекладу після
встановлення прикладних програм для перевірки правопису
(LingvoCorrector, Пропис, Орфо, Hugo).

Головне вікно програми складається з трьох частин: дві призначені для
відображення оригіналу тексту і його перекладу, третя – утворює
інформаційну панель, де відображаються інформація про перекладений
документ і спеціальні настройки. Вікно має стандартні елементи керування
вікна Windows – заголовок, рядок меню, панелі інструментів і т.д.

Для швидкого запуску всіх програм, що входять до складу PROMT,
призначений Інтегратор PROMT у вигляді окремої панелі робочого стола
Windows. Кнопки панелі Інтегратора, а також пункти контекстного меню,
яке викликається клацанням правою клавішею миші на значку Інтегратора,
що є на панелі задач, дають змогу вибрати такі функції програми PROMT :

Переклад Clipboard (вміст буфера обміну).

Відкрити файл.

Відкрити WWW-вузол.

Пошук у WWW.

Запустити програму PROMT.

Запустити File Translator – програму перекладу файлів у пакетному
режимі.

Запустити WebView – броузер-перекладач, що забезпечує синхронний
переклад Web-сторінок при навігації у Internet.

Запустити Quick Translator – програму швидкого перекладу тексту,
набраного з клавіатури.

Переклад окремих слів і виділених фрагментів можна здійснити прямо в
тексті, навівши на них вказівник миші. Окремі фрагменти тексту можна
перекласти без попереднього запуску програми PROMT. Для цього досить,
знаходячись в будь-якому текстовому редакторі, наприклад, Notepad або
Microsoft Word, скопіювати виділений фрагмент у буфер обміну і викликати
функцію Переклад Clipboard Інтегратора PROMT.

Переклад документа за допомогою програми PROMT передбачає проведення
кількох етапів:

Введення документа, який необхідно перекласти. Документ може бути
завантажений з файлу. Для цього слід виконати стандартну операцію
відкриття файлу. Текст для перекладу може також бути набраний на
клавіатурі у власному редакторі програми. Для цього треба спочатку
створити новий документ за допомогою відповідної команди. Для перекладу
введеного з клавіатури тексту без виклику основного вікна програми PROMT
можна також скористатися функцією Quick Translator Інтегратора PROMT. У
вікні програми Quick Translator, крім перекладу, можна виконати також
інші дії з оригіналом і перекладеним текстом: скопіювати переклад у
буфер обміну, змінити напрямок перекладу, підключити додаткові словники
тощо.

Уточнення параметрів перекладу. Після того, як підготовлено оригінал
тексту, що підлягає перекладу, слід визначається напрямок перекладу,
тобто з якої мови на яку мову буде здійснюватися переклад, а також
уточнити формат тексту оригіналу (формат файлу тексту оригінала,
наприклад MS Word файл, форматований текст RTF і т.д.).

Підготовка тексту до перекладу. Вибраний документ відображається в
області тексту оригіналу. Перед початком перекладу доцільно перевірити
орфографію, оскільки неправильно написані слова будуть сприйматися
програмою як невідомі і залишаться без перекладу. У разі необхідності
текст можна зберегти для подальшої роботи як документ PROMT. У документі
можуть бути слова і словосполучення, які не повинні перекладатися,
наприклад, прізвища, назви програмних продуктів (Windows 98, Microsoft
Word 2000 тощо). Іноді застосовують транслітерацію – запис із
використанням іншого алфавіту, що відповідає написанню або вимові мовою
оригіналу (наприклад, прізвище Brown бажано перекласти не як Коричневий,
а Браун).

Інколи доводиться відмовлятися від перекладу цілих абзаців, наприклад,
текстів програм на алгоритмічних мовах. Щоб відмовитися від перекладу
окремих слів, їх треба зарезервувати, тобто встановити на цьому слові
курсор, а потім клацнути мишею на відповідній кнопці панелі інструментів
або вибрати пункт Зарезервировать… у контекстному меню чи меню
Перевод.

Можна зарезервувати фрагмент тексту, заздалегідь виділивши його або
цілий абзац. У тексті всі зарезервовані слова й абзаци, що мають
залишитися без перекладу, виділяють зеленим кольором. Якість перекладу
визначається повнотою словників, які використовуються, з урахуванням
граматичних правил. Для кожного документа можна задати набір словників,
які переглядаються у певному порядку до першого виявлення слова для
перекладу. Програмою PROMT для перекладу передбачено три типи словників:

генеральний словник (містить загальновживану лексику і побутове значення
слів). Він використовується завжди, причому останнім з усіх словників.
Зміна цього словника неможлива;

спеціалізовані словники (містять терміни з різних областей). Редагувати
ці словники не можна, але їх можна підключати й відключати під час
перекладу. Базове постачання програми не містить додаткових словників і
їх необхідно встановлювати окремо;

словник користувача (створюється користувачем) До нього додаються слова,
яких немає в інших словниках, а також уточнені переклади тих або інших
слів Як правило, цей словник переглядають насамперед. Словник
користувача можна редагувати.

Список словників, що використовуються під час перекладу, відображається
у вікні інформаційної панелі. Підключення словників здійснюється за
допомогою відповідної команди програми PROMPT.

Переклад документа. Переклад документа починається після вибору
користувачем відповідної команди з меню Перевод. Перекладений документ
заноситься в область перекладу. Невідомі слова виділяються червоним
кольором, а зарезервовані – зеленим. Список невідомих і зарезервованих
слів відображається на інформаційній панелі у відповідних вкладках. У
разі необхідності невідомі слова можна занести в словник користувача.
Початковий текст і переклад можна редагувати, форматувати та перекладати
повторно.

Збереження результатів. Після завершення робіт із текстами, оригінал і
переклад можна зберегти в одному з форматів, що підтримуються програмою,
використовуючи стандартні команди збереження файлу.

Програма PROMT забезпечує ряд додаткових можливостей, які розглянемо
окремо.

Сумісна робота з програмою розпізнавання текстів. Якщо до комп’ютера
підключено сканер і встановлено програму оптичного розпізнавання
текстів, наприклад, FineReader, то її можна запустити безпосередньо з
програми перекладу PROMT. Використовуючи сканер, програма FineReader
забезпечить перетворення надрукованого на папері тексту на електронну
форму і передасть його до програми для перекладу й редагування.

Сумісна робота з пакетом Microsoft Office. Програму перекладу PROMT
можна інтегрувати з Word і Microsoft Excel. Це дає змогу перекладати
відкриті в цих додатках документи, не виходячи з програм.

Переклад Web-сторінок. До складу програми PROMT входить додаткова
програма WebView, яка забезпечує підключення користувача до Web-вузлів,
пошук інформації у мережі Internet й автоматичний переклад Web-сторінок
з англійської, німецької, французької мов на російську і навпаки.
Запустити цю програму можна з панелі Інтегратора PROMT .

Програма Language Master

Програма PROMT 98 не забезпечує переклад з інших мов на українську мову
і зворотний переклад. Можна спочатку перекласти документ на російську
мову, а потім використати додаткові програми перекладу з російської мови
на українську, такі як Рута, РУМП та ін. Цей підхід, крім загальних
незручностей, збільшує час, що витрачається на переклад, підвищує
ймовірність помилок тощо. Програма Language Master (LM) вільна від цих
недоліків, оскільки є лінгвістичним засобом для трьох мов: російської,
української та англійської і призначена для підготовки документів на
будь-якій з цих мов або їх комбінації та подальшого перекладу тексту на
одну з трьох мов у будь-якому напрямку. В наступних версіях
передбачається підключення німецької мови.

Система машинного перекладу LM дає змогу здійснювати переклад тексту і
перевірку орфографії у різних додатках до Windows 95, 98, NT. Крім того,
LM автоматично інтегрується з текстовим редактором Microsoft Word, при
цьому Microsoft Word набуває нових функціональних можливо-стей перекладу
документів, а LM – розширених засобів редагування й форматування
перекладених текстів. До переваг програми LM можна віднести її
компактність та простий інтерфейс. Особливості програми LM такі:

забезпечується переклад документів з англійської, російської і
української мов у будь-якому напрямку;

є конвертор текстових файлів із формату DOS у формат Windows;

забезпечується перевірка орфографії для всього тексту або виділеного
фрагмента будь-якою з трьох мов. Відкоректований текст зберігається в
буфері обміну для подальшої заміни;

є можливість підключення до програми додаткових словників з економіки та
інформатики;

забезпечується динамічне відслідковування напрямку перекладу (мови
оригіналу і перекладу);

програма перекладає окремі слова, виділений фрагмент тексту або весь
текст, а також файл або групи файлів у пакетному режимі;

забезпечується збереження при перекладі в середовищі Microsoft Word
параметрів форматування оригіналу й розташування малюнків, графіків,
таблиць та інших об’єктів, вигляду оригіналу;

забезпечується повноцінне використання можливостей Microsoft Word щодо
редагування, форматування й перевірки орфографії.

Система машинного перекладу LM складається з двох компонентів:

незалежного програмного модуля;

модуля розширення Microsoft Word.

Незалежний програмний модуль. Незалежний програмний модуль взаємодіє з
будь-якими активними додатками Windows, в яких можлива робота з текстом
і реалізовані функції роботи з буфером обміну (наприклад, текстовими
редакторами, програмами розпізнавання текстів, браузерами тощо). Щоб
перекласти слово, фрагмент або весь документ, необхідно їх виділити і в
контекстному меню незалежного програмного модуля вибрати пункт Переклад.
Після визначення й підтвердження напрямку перекладу та тематики
документа здійснюється переклад. Результат перекладу зберігається в
буфері обміну і відображається в спеціальному вікні.

Перекладаючи фрагмент, слід мати на увазі, що LM перекладає текст як
зв’язані речення з урахуванням усіх граматичних особливостей обох мов.
Неперекладені з різних причин слова (помилки в оригіналі, відсутність у
словниках) позначаються у вікні перекладу тексту червоним кольором. Їх
можна також додати до списку неперекладених слів. Під час перекладу
окремого слова у вікні перекладу тексту відображаються виділене слово і
всі значення його перекладу, а в буфері обміну зберігається слово
оригіналу. Для перекладу файлів або групи файлів їх необхідно
заздалегідь виділити у вікні програми перегляду файлової системи. Можна
виділити папку, при цьому будуть перекладені всі текстові файли, що
знаходяться в ній. Після виділення треба запустити режим перекладу з
контекстного меню LM. Програма автоматично вибирає тільки текстові файли
формату Windows або DOS із будь-яким розширенням.

Для перекладу файлів складного формату необхідно використати текстовий
редактор Microsoft Word. Переклад файлів здійснюється без відображення у
будь-якому вікні. Динаміка роботи з кожним файлом відображається на
панелі задач у вигляді відсотка перекладеного обсягу тексту. Після
завершення роботи на екрані з’являється підсумкове вікно зі списком
перекладених файлів. Результат перекладу заноситься у файл з назвою,
аналогічною первинному файлу, з доданим за замовчуванням знаком ~.
Переклад файлів здійснюється у фоновому режимі, тому можна продовжувати
роботу з іншими програмами.

Програма LM має засіб перевірки тексту па наявність орфографічних
помилок. Перевірка орфографії, як і переклад, проводиться над фрагментом
тексту, який необхідно скопіювати в буфер обміну. Запуск перевірки
орфографії здійснюється вибором відповідного пункту в контекстному меню
незалежного програмного модуля. Слово з помилкою можна відредагувати
безпосередньо у вікні або використати функціональні кнопки. Якщо слово
написано правильно, але відсутнє в словнику, то його можна занести в
словник. При цьому виконується операція Породження словоформ.
Здебільшого словоформи генеруються коректно вже під час видачі
діалогового вікна, і користувачеві залишається тільки підтвердити
правильність операції.

Модуль розширення Microsoft Word. Він підключається автоматично і
забезпечує сумісну роботу текстового редактора Word із перекладачем –
програмою LM. Під час запуску Microsoft Word у головному меню
з’являються додатковий пункт Мастер і додаткова панель інструментів LM.
Коли здійснюється переклад, вікно програми поділяється на дві частини: у
верхній знаходиться текст оригіналу, а в нижній відображається його
переклад.

Модуль розширення LM в середовищі Microsoft Word дозволяє здійснювати
переклад окремих слів, переклад цілого документа з збереженням
параметрів форматування і розташування малюнків, графіків, таблиць та
інших об’єктів, перевірку орфографії, роботу з словниками, а також
конвертацію текстів DOS у Windows. Під час перекладу відбувається
автоматичне визначення мови документа, а користувачеві надається
можливість задати напрямок перекладу й уточнити тематику документа.

При роботі з програмами перекладу слід пам’ятати, що оскільки ці
програми поки ще далекі від ідеалу, автоматичний програмний переклад дає
змогу зрозуміти, про що йдеться в оригіналі, але перекладений текст
потребує редагування.

86-87. Програми сканування і розпізнавання.

Сканери призначені для введення графічної інформації. За допомогою
сканерів можна вводити і знакову інформацію. В цьому випадку початковий
матеріал вводиться в графічному вигляді, після чого обробляється
спеціальними програмними засобами.

Сканування документів – процес створення електронного зображення
паперового документа, нагадує його фотографування.

В даний час найбільш відомими програмами для обробки і розпізнавання
текстів є відповідно Word і Fine Reader. Word 97, як найнадійніший; Fine
Reader 5.0 і Cuneiform 2000, як конкуруючі програми. Програма Microsoft
Word є багатофункціональною системою обробки текстів. Оскільки текстовий
процесор Word працює в середовищі Windows те на першому місці серед її
достоїнств стоїть виняткова дружність користувачу.

Управління всіма пунктами меню і командами може виконуватися як за
допомогою миші, так і за допомогою гарячих клавіш (Short-Cuts), для
економії часу користувача на виконання певного набору операцій.
Представлення WYSIWYG (Wat You See Is What You Get) дозволяє переглянути
на екрані готовий до друку документ не витрачаючи час і папір на роздрук
пробних сторінок. Форматування символів, наприклад курсивне або жирне
має адекватне уявлення на екрані. І це справедливо для будь-яких
гарнітур і кеглів. Редактор Microsoft Word так само як і Microsoft
Wondows розроблені однією корпорацією. Це дозволяє забезпечити
максимальну узгодженість цих систем один з одним, а так само з іншими
програмами сумісними з Microsoft Windows. Тексти і ілюстрації багатьох
форматів можуть бути імпортовані в Word безпосередньо з інших програм і
вбудовані в текст документа. В результаті такої процедури вони стають
частиною текстового файлу WinWord або продовжують при цьому існувати
окремо завдяки механізму об’єктивного скріплення і вбудовування (Objekt
Linking And Embeding).

Fine Reader 5.0 і Cuneiform 2000.

Обидві програми пропонують декілька додаткових можливостей крім
розпізнавання тексту:

• перевірка орфографії для різних мов;

• сканування;

• збереження в різних форматах і передача в інші програми розпізнаного
документа;

• обробка картинок;

• пакетна обробка безлічі зображень;

• форматування тексту.

Спершу текст вводиться в комп’ютер з паперу як графічне зображення.
Потім комп’ютерна програма обробляє це зображення по складних
алгоритмам і перетворює на звичайний текстовий файл, що складається
з символів ASCII. А це означає, що текст книги або газетної статті
можна швидко вводити в комп’ютер, зовсім не користуючись клавіатурою!

А якщо система розпізнавання OCR з’єднується ще і з
програмою перекладу, в комп’ютер можна вводити сторінки тексту на
іноземній мові і майже миттєво одержувати готовий переклад.
Звичайно літературні якості електронного перекладу звичайно не
дуже високі, в науково-технічних текстах літературні достоїнства —не
найголовніше, зате готовий переклад формально достатньо точний і його
можна одержати фантастично швидко.

87. Програми розпізнавання тексту.

ABBYY FineReader 8.0 – FineReader – В новой версии программы заметно улучшена точность
распознавания и сохранение форматирования исходных документов. Программа
стала еще проще в использовании и приобрела ряд новых функций и
возможностей, например распознавание и сохранение… ABBYY Lingvo 8.0
Aiaei-?onnei-aiaeeeneay aa?ney
– Идеально подходит для пользователей, имеющих необходимость в
быстром и точном переводе слов и словосочетаний с английского языка на
русский и обратно. Содержит более 1 200 000 словарных статей в 19 общих
и специализированных словарях. ABBYY FineReader 8.0 Professional Edition
– ABBYY
FineReader – программа оптического распознавания текста. Иидеальное
решение для тех, кому нужно быстро и точно переводить бумажные документы
или PDF-файлы в редактируемый формат с максимально полным сохранением
исходного оформления документа…

Описание:

Лучшая программа для распознавания текста, которая будет бесплатно
работать как полнофункциональная в течение 15 запусков программы, но не
более 15 часов непрерывной работы.

То есть поработав с i?ia?aiiie HYPERLINK
“http://click.begun.ru/kick.jsp?url=4vrJyDrmZEeA-jVpLTl8trymCsfSWdzeWYLF
tUHZSUmaZxPJA6Lrifsk7wOJl1cuN8YTexYuxRdHcD3qB4d8Odt1MjXLgyRqU69LZFRAnVjL
9ZbR9V-shbMjOE4mT3ipo-Xj7qR3VhSnJd4DaRG0CBSAdTHhC6i5QnSF3pdxaYZQfOBg6A_P
WJwvEmz3ujJkhdK8fL7w9xqQSGhcZgV_L8YZFnwPMQNhse73r3wLOifo7RNcmoTCB7fN3UiN
OrcxEubDyWQ1ZkmzKzr56DO5Q7CvUMkYjB4i3v1D2aBV5kbdeqpREH9WtJ03C7zmrSprg5Md
5dj27VAJ5RDdgXc5L3moYKpPxbVkDEsN8B3_l80gwBttFUYT56lJfn1Fs6nLz_Upql5lz_u5
vsb4LMWJV63e0BYPp8ZdSDYtTzxMtt8Vfnv3n6R2pO-1Di2TMOqNzpXBsMfsb8QS1EQJuANz
9iQmz5zY\\”
http://click.begun.ru/kick.jsp?url=4vrJyDrmZEeA-jVpLTl8trymCsfSWdzeWYLFt
UHZSUmaZxPJA6Lrifsk7wOJl1cuN8YTexYuxRdHcD3qB4d8Odt1MjXLgyRqU69LZFRAnVjL9
ZbR9V-shbMjOE4mT3ipo-Xj7qR3VhSnJd4DaRG0CBSAdTHhC6i5QnSF3pdxaYZQfOBg6A_PW
JwvEmz3ujJkhdK8fL7w9xqQSGhcZgV_L8YZFnwPMQNhse73r3wLOifo7RNcmoTCB7fN3UiNO
rcxEubDyWQ1ZkmzKzr56DO5Q7CvUMkYjB4i3v1D2aBV5kbdeqpREH9WtJ03C7zmrS???????
????????????????????????????????????????????????????????????????????????
?

, не забудьте ее закрыть. При вызове из Microsoft Word для того, чтобы
выгрузить FineReader, необходимо закрыть Word). После этого программа
переходит в режим демо-версии, делая недоступным сохранение результата
распознавания.

88. Офісні пакети програм.

OpenOffice.org — HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9E%D1%84%D1%96%D1%81%D0%B
D%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B0%D0%BA%D0%B5%D1%82&action=edit” \o “Офісний
пакет” офісний пакет із HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%97_%D0%B7_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%
BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BC%D0%B8_%D0%B2%D0%B8%D1%85%D1%96%D0%B4%D0
%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8_%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%BC%D0%B8” \o “ПЗ з
відкритими вихідними кодами” відкритими вихідними кодами . Наявний для
багатьох різних платформ: HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/Microsoft_Windows” \o “Microsoft Windows”
Microsoft Windows , HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/Unix” \o
“Unix” Unix систем HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Solaris&action=edit” \o
“Solaris” Solaris , HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/Linux” \o
“Linux” Linux і HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/Mac_OS_X” \o
“Mac OS X” Mac OS X . В основному HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A1%D1%83%D0%BC%D1%96%D1%8
1%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C&action=edit” \o “Сумісність” сумісний
із HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Microsoft_Office&action=edit”
\o “Microsoft Office” Microsoft Office . Використовує стандартний
відкритий формат документів HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/OpenDocument” \o “OpenDocument”
OpenDocument .

OpenOffice.org базується на пакеті HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=StarOffice&action=edit” \o
“StarOffice” StarOffice , що був куплений HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Sun_Microsystems&action=edit”
\o “Sun Microsystems” Sun Microsystems у серпні HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/1999” \o “1999” 1999 . HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%92%D0%B8%D1%85%D1%96%D0%B
4%D0%BD%D1%96_%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D0%B8&action=edit” \o “Вихідні коди”
Вихідні коди пакету були відкриті у липні HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/2000” \o “2000” 2000 , з метою зламати
домінування на ринку Microsoft Office, надавши недорогу, високоякісну і
відкриту альтернативу. Вихідні коди доступні під двома різними
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D1%86%D0%B5%D0%BD%D0%B7%D1%96
%D1%8F_%D0%9F%D0%97” \o “Ліцензія ПЗ” ліцензіями : HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=LGPL&action=edit” \o “LGPL”
LGPL і HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Sun_Industry_Standards_Source
_License&action=edit” \o “Sun Industry Standards Source License” SISSL
(із версії 2.0 лише під LGPL).

Звичайно називається «OpenOffice», але через проблему із HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A2%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B
E%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BA&action=edit” \o “Торговий
знак” торговим знаком , коректною назвою є «OpenOffice.org».

Складові

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=OpenOffice.org_Writer&action=
edit” \o “OpenOffice.org Writer” Writer  — HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A2%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%8
2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D0%BE%D1%
80&action=edit” \o “Текстовий процесор” текстовий процесор

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=OpenOffice.org_Calc&action=ed
it” \o “OpenOffice.org Calc” Calc  — HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%95%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%8
2%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D1%96_%D1%82%D0%B0%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%
96&action=edit” \o “Електронні таблиці” електронні таблиці

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=OpenOffice.org_Impress&action
=edit” \o “OpenOffice.org Impress” Impress  — HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B
5%D0%BC%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%
96%D0%B9&action=edit” \o “Система презентацій” система презентацій

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=OpenOffice.org_Draw&action=ed
it” \o “OpenOffice.org Draw” Draw  — HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%92%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B
E%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%
B8%D0%B9_%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80&action=edit”
\o “Векторний графічний редактор” векторний графічний редактор

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=OpenOffice.org_Base&action=ed
it” \o “OpenOffice.org Base” Base  — HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B7%D0%B0_%D0%B4%D0%B0%D0%B
D%D0%B8%D1%85” \o “База даних” база даних

Записувач HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%80%D0%BE%D1%81” \o
“Макрос” макросів

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=OpenOffice.org_Math&action=ed
it” \o “OpenOffice.org Math” Math  — редактор математичних формул

Quickstarter — забезпечення швидкого запуску шляхом попереднього
завантаження

Недоліки

Значні вимоги до оперативної пам’яті, повільний запуск під HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%A1” \o “ОС” ОС HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/Linux” \o “Linux” Linux .

89. Пакет MS Office.

Будь-яке підприємство зіштовхується з проблемою автоматизації роботи
окремих співробітників і цілих підрозділів. Перша проблема при цьому —
як вибрати відповідні програмні продукти. Бажані властивості
інформаційної системи сильно залежать від розмірів підприємства й
специфіки його бізнесу, але є й універсальні вимоги.

Звичайно, будь-яке підприємство має потребу в інструментах для роботи з
текстами (створення, редагування, оформлення документів), а також для
обробки даних (електронні [ таблиці, засобианалізу й планування, СУБД).
Але цього, як правило, недостатньо. Адже з документами працюють різні і
люди, і документи часто складаються з різних частин, включаючи тексти,
числа,таблиці, графіки, діаграми, малюнки, навіть звук або відео.

Сьогодні все це можливо завдяки створеному компанією Місгоsoft;
сімейству програм для підтримки офісної діяльності Місгоsoft Оfiсе.
Останньою версією цього пакета є Місгоsoft Оfiсе ХР, випущений у 2001
р.

Комплект програмних продуктів Місгоsoft Оfiсе включає кілька додатків,
що утворюють єдине середовище для обробки будь-якої інформації. До
складу Місгоsoft Оfiсе входить потужний текстовий процесор Місгоsoft
Word ітаблиці Місгоsoft Ехсеї, засіб для підготовки і демонстрації
презентацій Місгоsoft Power Point а також інструмент організації й
планування роботи Місгоsoft Outоок. Крім того, існує професійна версія
Місгоsoft Оfiсе , до якої, крім перелічених додатків, входить система
управління базами даних (СУБД) Місгоsoft Ассеss.

Місгоsoft Word — потужний текстовий редактор, що дозволяє швидко
створити документ будь-якої складності з розрізнених заміток і довести
до досконалості інформаційний бюлетень або брошуру.

Це вже загальновизнано — редактор Word фірми Місгоsoft є сьогодні
найпопулярнішою у світі програмою. Word начинений «швидкими» командами і
найсучаснішими засобами, таки-

ми як вбудована програма перевірки правопису і словник синонімів, що
допомагають вам грамотно складати документи, і готові шаблони, які
дозволяють вам об’єднувати окремі замітки, листи, рахунки й брошури без
надмірних зусиль.

Місгоsof Ехсеї робить з числами те ж саме, що Word з іменниками й
дієсловами. Користуйтеся програмою Ехсеї для складання бюджетів і
фінансових звітів, перетворення сухих цифр у наочні діаграми і графіки,
проведення аналізу на зразок «А що буде, якщо?» практично з будь-якого
питання, а також для сортування довгих списків за лічені секунди.

За допомогою електронних таблиць Ехсеї можна вдруковувати числа рядок за
рядком і стовпчик за стовпчиком, будучи цілком упевненим у тому, що
Ехсеї правильно додасть, відніме, помножить, розділить і взагалі зробить
із ними те, що треба.

Місгоsoft Power Point дозволить професійно підготувати презентацію,
вразити виразною графікою й ефектно оформленими тезами. Але що приваблює
найбільше, ви можете перетворити документ, підготований у редакторі Word
, на презентацію усього лише одним кліком миші. Якщо ваша робота полягає
в тому, щоб рекламувати вироби, ідеї або проекти,.

Місгоsoft Ассеss являє собою потужну програму управління даними,
призначену для програмістів. Ассеss поставляється тільки в складі
професійного видання пакета Оfiсе.

Крім перелічених вище, до пакета Місгоsoft Оfiсе входить безліч
додаткових програм.

Програма Graph є полегшеною версією Ехсеї і служить для побудови
графіків і гістограм в інших додатках ОШсе.

Програма. WordArt допоможе змінити форму букв або цифр, щоб
використовувати їх при створенні привабливих оготипів, заголовків

90. Програма текстовий редактор MS Word.

Загальні відомості про текстовий редактор Ms Word

Текстовий редактор WORD є одним з найпоширеніших текстових редакторів.
Можливості редактора:

Дозволяє обробляти різні типи

Дозволяє вставляти в тексти малюнки, не стандартні символи.

Дозволяє працювати з таблицями.

Друкувати документи.

Дозволяє працювати з об’єктами, кадрами, фрагментами, стовпчиками і т.
ін.

Завантаження WORD. Існує декілька способів:

Клацнувши кнопку “W” на піктографічному меню.

Клацнувши на ярлику “WORD” на робочому столі, якщо є.

Виконати команду Пуск – Программы – Microsoft WORD.

Використовуючи Пуск – Выполнить – шлях до завантаження файла.

Відкрити вікно “Мои документы” вибрати файл із значком “W” (будь-який
документ) і цьому випадку виконується не тільки завантаження редактора а
й документа, який вибрали.

Після команд завантаження на екрані відкривається робоча сторінка
редактора WORD, яка складається з елементів: рядок заголовку, рядок меню
(Файл, Правка, Вид Формат, Окно, Сервис, Таблица, ?), рядок панелі
інструментів (піктографічне меню), лінійка координат, лінійка прокрутки
робоча частина, рядок статусу

91. Програма електронні таблиці MS Excel.

ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО БАЗОВІ ПРИЙОМИ РОБОТИ В ЕТП MS EXCEL

MS EXCEL – це сучасна прикладна програма типу табличний процесор, яка
входить до складу офісного пакету програм Microsoft Office і
використовується для організації розрахунків та аналізу ділових даних.
Програма уявляє собою діалогове середовище, яке дозволяє:

працювати з таблицями, що складаються з множини комірок;

створювати діаграми і графіки;

працювати з інформацією в режимі баз даних.

Табличний процесор створює файли робочих книг з поширенням назв .XLS. В
одному файлі робочої книги MS Excel може зберігатися стільки аркушів,
скільки вміщується в оперативній пам’яті персонального компьютера. Ці
аркуші сформовані у вигляді блокноту і бувають наступних поширених
типів:

робочі таблиці;

діаграми;

тощо.

92. Запуск редактора VBA, вікно проекту, вікно модуля.

Редактор Visual Basic – це потужний засіб, який розширює можливості та
підвищує гнучкість створюваних макросів далеко за межі того, що можна
досягти одним лише записуванням макросу. Щоб відкрити його, у меню
Сервіс виберіть команду Макрос, а потім Редактор Visual Basic (або
натисніть клавіші ALT+F11).

Щоб відкрити конкретний макрос, у меню Сервіс виберіть команду Макрос, а
потім Макроси (або натисніть клавіші ALT+F8). У діалоговому вікні Макрос
виберіть макрос, який потрібно відредагувати або переглянути, і
натисніть кнопку Змінити. Буде відкрито редактор Visual Basic.

Вікно проекту

Відкривши редактор Visual Basic безпосередньо, ви можете вибрати у вікну
проекту макрос для роботи з ним. У вікні проекту всі проекти
(угруповання програмного коду) та макроси, які вони містять,
представлено у вигляді ієрархічної структури (дерева), подібної до
дерева у провіднику Windows®. Кореневі або базові об’єкти в цій
структурі – поточна книга, з якою ви працюєте, і всі інші відкриті книги
та надбудови.

Основні елементи, які використовуються у проектах VBA, зберігаються в
окремих папках у кожному проекті. До таких елементів належать:

Об’єкти (описані вище в цій статті)

Модуля, які містять текст макросів, зв’язаний з аркушем

Модулі класу, які являють собою означення користувацьких об’єктів,
створених вами для книги

Користувацькі форми, які забезпечують візуальний інтерфейс для
розміщення в ньому графічних елементів керування, таких як кнопки,
малюнки та текстові поля

У нижченаведеному прикладі поточна книга має позначення VBAProject. У
папці «Microsoft Office Excel Об’єкти» відображаються три аркуші цієї
книги (Аркуш1, Аркуш2, Аркуш3) та подання всієї книги (ThisWorkbook).
Усі макроси, запрограмовані мовою VBA або записані, відображаються в
папці «Модулі». Усі модулі класу та користувацькі форми відображаються
відповідно в папках «Модулі класу» та «Форми».

Вікно модуля

Вікно програми – це найбільше вікно в редакторі Visual Basic; над ним
містяться два розкривні списки. Список ліворуч, Об’єкт, служить для
вибору об’єкта, з якими ви бажаєте працювати. Якщо ви працюєте лише з
текстом програми, у списку вибрано пункт Загальна область. Другий
розкривний список, Процедура, використовується для вибору окремих
макросів у поточному модулі. Макроси, які додаються до модуля або
видаляються з нього, одночасно додаються або видаляються й зі списку
«Процедура».

Також текстом програми можна переміщатися за допомогою клавіш СТРІЛКА
ВГОРУ та СТРІЛКА ВНИЗ, щоб досягти потрібного макросу. В міру
переміщення у списку «Процедура» відображається ім’я поточного макросу.

93. Структура програми на VBA

У Visual Basic будь-який проект складається з наступних файлів:

файл кожної форми (розширення frm). Це звичайний ASCII текстовий файл, в
якому записаний важ код, поміщений у форму, а також властивості всіх
поміщених на форму елементів

управління і самої форми теж.

файл кожної форми, що містить бінарну інформацію (наприклад картинку в
PictureBox) (розширення frx) файл проекту, що містить інформацію про
проект (розширення vbp)

інформація про робочу область проекту (workspace) (розширення vbw)

Це необхідний мінімум. (Хоча, бувають і виключення, наприклад, коли в
проекті не використовуються форми. Тоді замість frm файлу, буде bas
файл.)

Далі перерахуємо додаткові файли, які можуть бути підключені до проекту:

1) файл кожного модуля (розширення bas) Це текстовий файл.

2) файл кожного модуля класів (розширення cls).Це текстовий файл.

3) файл кожного додаткового елементу управління (розширення ctl) Це теж
текстовий файл.

4) файл ресурсів (розширення res)

5) інші файли (ocx, tlb, і т.д…)

Запам’ятовувати призначення всіх цих файлів не обов’язково, досить
запам’ятати 2 файли: frm-файл, в якому зберігаються код форми і
властивості всіх поміщених на дану форму елементів управління. І
bas-файл – модуль. У нім можуть бути оголошені глобальні змінні,
константи, функції і т.д. Коротше, тільки код. Без елементів управління.

94. VBA. Типи змінних

Змінні.

У Visual Basic перемениє зберігають інформацію (значення). При їх
використанні Visual Basic резервує область в пам’яті комп’ютера для
зберігання даної інформації. Кожна змінна має своє ім’я. Воно може
досягати 255 символів в довжину, починається завжди з букви латинського
алфавіту, за якою можуть слідувати інші букви, цифри і знак
підкреслення. Регістр символів значення не має. Приведемо декілька
прикладів імен змінних:

numOfLetters – підходить

2Bottle – невірно, оскільки починається не з букви

ThisIsVeryLongName – підходить, довжина 18 символів

sng.Cos – не підходить, оскільки використовується крапка

Іменування змінних і функцій дуже важлива штука. Я рекомендую
дотримуватися угорської угоди:

VBA дозвбляє описувати і використовувати змінні різних типів. Наприклад,
основні типи даних byte, boolean, integer, long, single, double,
currency, decimal, date, string, object, variant. Для описання змінних
частіше всього використовується інструкція Dim, яка має такий синтаксис:
Dim ім ‘яЗмінноХ [([індекси])] [As тип].

Параметр їм ‘я Змінної — ім’я змінної. Необов’язкові скобки і параметр
індекси використовуються і для описання масивів; Додатковий параметр As
тип дозволяє призначити змінній потрібіний тип даних і Якщо тип не
призначений, то змінна за умовчанням буде мати тип Variant. Змінні цього
типу можуть містити дані будь-якого типу, за винятком рядкових.

В багатьох випадках є можливість перетворювати один тип дантсгв інший та
об’єднювати дані

різних типів, наприклад: Private Sub MyjigeQ

DimBYear As Integer

DimMessage As Variant Dim Age As Integer

YearNow = ІпрШВох(“Введіть поточний рік”) Message = “Поточний

рік ” & YearNow

При роботі з числовими змінними, можна застосовувати стандартні
арифметичні операції: «+» — додавання, «-» ?— віднімання, «*» —
множення, «/» — ділення, «%» — відсоток від числа, « » — піднесення до
степеня. Крім того, існує множина вбудованих, функцій для роботи з
різними типами даних.

95. VBA. Синтаксис опису функцій.

Описание процедуры Sub в VBA имеет такой вид.

[Private | Public] [Static] Sub имя([список-аргументов])

тело-процедуры

End Sub

Ключевое слово Public в заголовке процедуры используется, чтобы объявить
процедуру общедоступной, т. е. дать возможность вызывать ее из всех
других процедур всех модулей любого проекта. Если модуль, в котором
описана процедура, содержит закрывающий оператор Option Private,
процедура будет доступна лишь модулям своего проекта. Альтернативный
ключ Private используется, чтобы закрыть процедуру от всех модулей,
кроме того, в котором она описана. По умолчанию процедура считается
общедоступной.

Ключевое слово Static означает, что значения локальных (объявленных в
теле процедуры) переменных будут сохраняться в промежутках между
вызовами процедуры (используемые процедурой глобальные переменные,
описанные вне ее тела, при этом не сохраняются).

Параметр имя – это имя процедуры, удовлетворяющее стандартным условиям
VBA на имена переменных.

Необязательный параметр список-аргументов – это последовательность
разделенных запятыми переменных, задающих передаваемые процедуре при
вызове параметры. Заметьте, что аргументы или, как мы часто говорим,
формальные параметры, задаваемые при описании процедуры, всегда
представляют только имена (идентификаторы). В то же время при вызове
процедуры ее аргументы – фактические параметры могут быть не только
именами, но и выражениями.

Последовательность операторов тело-процедуры задает программу выполнения
процедуры. Тело процедуры может включать как “пассивные” операторы
объявления локальных данных процедуры (переменных, массивов, объектов и
др.), так и “активные” – они изменяют состояния аргументов, локальных и
внешних (глобальных) переменных и объектов. В тело могут входить также
операторы Exit Sub, приводящие к немедленному завершению процедуры и
передаче управления в вызывающую программу. Каждая процедура в VBA
определяется отдельно от других, т. е. тело одной процедуры не может
включать описания других процедур и функций.

Рассмотрим подробнее структуру одного аргумента из списка-аргументов.

[Optional] [ByVal | ByRef] [ParamArray] переменная[()] [As тип] [=
значение-по-умолчанию]

Ключевое слово Optional означает, что заданный им аргумент является
возможным, необязательным, – его необязательно задавать в момент вызова
процедуры. Для таких аргументов можно задать значение по умолчанию.
Необязательные аргументы всегда помещаются в конце списка аргументов.

&

h7B

h7B

|

h%

~

?

°

??????????????????????|

~

?

®

°

3/4

h%

h!

h!

h+

h+

h+

h+

hC9

&

Ue

.

?0??

&

&

&

e

?aaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaa

gdS{—

O

h)

h)

h)

h)

Oe0‰yI

Oe0‰yI

? -? 0? 4? <? B? L? N? X? Z? ^? `? h? j? p? r? x? |? ’? ”?  ? c? Ue? TH?
e? i? o? oe? ue? th?

‡ ‡ ‡

?

?

?

?

?

?

?

/?

?

?

?

я входных параметров, которые передают информацию в процедуру, но не
являются результатами. Для таких параметров передача по значению
зачастую удобнее, чем передача по ссылке, поскольку в момент вызова
аргумент может быть задан сколь угодно сложным выражением. Заметим, что
входные параметры, являющиеся объектами, массивами или переменными
пользовательского типа, передаются по ссылке, что позволяет избежать
создание копий. Выражения над такими аргументами все равно недопустимы,
поэтому передача по значению теряет свой смысл.

ByRef означает, что аргумент передается по ссылке, т. е. все изменения
значения передаваемой переменной при выполнении процедуры будут
непосредственно происходить с переменной-аргументом из вызвавшей данную
процедуру программы. В VBA по умолчанию аргументы передаются по ссылке
(ByRef). Это не совсем удобно для программистов, привыкших к другим
языкам (например, Паскалю или С), где по умолчанию аргументы передаются
по значению. Поэтому при описании процедуры рекомендуем явно указывать
способ передачи каждого аргумента. Отметим также одну интересную
особенность, которую не следует использовать, но которую следует
учитывать, – VBA допускает, чтобы фактическое значение аргумента,
передаваемого по ссылке, было константой или выражением соответствующего
типа. В таком случае этот аргумент рассматривается как передаваемый по
значению, и никаких сообщений об ошибке не выдается, даже если этот
аргумент встречается в левой части присвоения.

Процедура VBA допускает возможность иметь необязательные аргументы,
которые можно опускать в момент вызова. Обобщением такого подхода
является возможность иметь переменное, заранее не фиксированное число
аргументов. Достигается это за счет того, что один из параметров
(последний в списке) может задавать массив аргументов, – в этом случае
он задается с описателем ParamArray. Если список-аргументов включает
массив аргументов ParamArray, ключ Optional использовать в списке
нельзя. Ключевое слово ParamArray. может появиться перед последним
аргументом в списке, чтобы указать, что этот аргумент – массив с
произвольным числом элементов типа Variant. Перед ним нельзя
использовать ключи ByVal, ByRef или Optional.

Переменная – это имя переменной, представляющей аргумент.

Если после имени переменной заданы круглые скобки, то это означает, что
соответствующий параметр является массивом.

Параметр тип задает тип значения, передаваемого в процедуру. Он может
быть одним из базисных типов VBA (не допускаются только строки String c
фиксированной длиной). Обязательные аргументы могут также иметь тип
определенной пользователем записи или класса. Если тип аргумента не
указан, то по умолчанию ему приписывается тип Variant. Ну и, конечно же,
в этом мощь VBA, тип может быть одним из типов Office 2000.

Для необязательных (Optional) аргументов можно явно задать значение-по
умолчанию. Это константа или константное выражение, значение которого
передается в процедуру, если при ее вызове соответствующий аргумент не
задан. Для аргументов типа объект (Object) в качестве значения по
умолчанию можно задать только Nothing.

Синтаксис определения процедур-функций похож на определение обычных
процедур:

[Public | Private] [Static] Function имя [(список-аргументов)] [As
тип-значения]

тело-функции

End Function

Отличие лишь в том, что вместо ключевого слова Sub для объявления
функции используется ключевое слово Function, а после списка аргументов
следует указать параметр тип-значения, определяющий тип возвращаемого
функцией значения. В теле функции должен быть использован оператор
присвоения вида:

имя = выражение

Здесь, в левой части оператора стоит имя функции, а в правой – значение
выражения, задающего результат вычисления функции. Если при выходе из
функции переменной имя значение явно не присвоено, функция возвращает
значение соответствующего типа, определенное по умолчанию. Для числовых
типов это 0, для строк – строка нулевой длины (“”), для типа Variant
функция вернет значение Empty, для ссылок на объекты – Nothing.

Чтобы немедленно завершить вычисления функции и выйти из нее, в теле
функции можно использовать оператор:

Exit Function

Основное отличие процедур от функций состоит в способе их использования
в вызывающей программе. Следующая функция Cube возвращает аргумент,
возведенный в куб:

Function cube(ByVal N As Integer) As Long

cube= N*N*N

End Function

Вызов этой функции может иметь вид

Dim x As Integer, y As Integer

y = 2

x = cube(y+3)

96. VBA. Добавление процедуры или функции в проект.

Общие процедуры

Общая процедура указывает приложению, как выполнять конкретную задачу.
Однажды определенная, она должна каждый раз специально вызываться
приложением. В противоположность ей процедура обработки события после
вызова остается в состоянии ожидания событий, вызванных пользователем
или инициированных системой.

Зачем надо создавать общие процедуры? Одна причина заключается в том,
что нескольким разным процедурам обработки событий может потребоваться
выполнить одни и те же действия. Общие операторы помещают в отдельную
процедуру (общую процедуру), а в процедуры обработки событий помещают
вызовы этой процедуры. Это исключает дублирование кода и облегчает
поддержку приложения.

Создание новых процедур

Для создания новой общей процедуры следует в окне кода набрать на
клавиатуре заголовок процедуры и нажать клавишу Enter. Заголовок
процедуры состоит из слова Sub или Function, за которым следует имя
процедуры. Например:

Sub UpdateForm ()

Function GetCoord ()

В результате VBA заполняет шаблон для новой процедуры, т.е. дописывает
строку End Sub или End Function, например:

Sub UpdateForm()

. . .

End Sub.

Просмотр существующих процедур

Чтобы просмотреть процедуру в текущем модуле:

” Существующую общую процедуру можно увидеть, выбрав элемент (General) в
списке Object в окне кода и затем процедуру в списке Procedure

” Существующую процедуру обработки события можно увидеть, выбрав
соответствующий объект в списке Object в окне кода и затем процедуру в
списке Procedure

Чтобы просмотреть процедуру в другом модуле, следует:

1. Выбрать команду Object Browser (Просмотр объектов) меню View (Вид).

2. Выбрать проект в списке Project/Library (Проект/Библиотека).

3. Выбрать модуль в списке Classes (Классы) и процедуру в списке Members
of (Члены).

4. Выбрать опцию View Definition (Посмотреть определение).

Вызов процедур Sub

Процедура Sub отличается от процедуры Function тем, что ее нельзя
вызвать по имени в выражении. Ее вызов осуществляется в отдельном
операторе. Также процедура sub, в отличие от функции, не возвращает
значения. Однако, как и функция, она может изменять значения любых
переменных, переданных ей в качестве параметров.

Существуют два способа вызова процедуры sub – при помощи ключевого слова
Call и без него:

‘ Оба эти оператора вызывают процедуру Sub с именем МуРгос.

Call МуРгос (FirstArgument, SecondArgument)

МуРгос FirstArgument, SecondArgument

Заметим, что при наличии ключевого слова Call, параметры заключены в
круглые скобки. Если ключевое слово Call опускается, следует опустить и
скобки вокруг списка параметров.

Вызов процедур из других модулей

Процедуры, находящиеся в других модулях, могут быть вызваны из любого
места проекта. Возможно, придется указать модуль, в котором содержится
вызываемая процедура. Способы вызова открытых процедур разнообразны и
зависят от того, где расположена процедура – в модуле формы, модуле
класса или стандартном модуле.

Процедуры в формах

Для вызова процедуры, находящейся во внешнем модуле, т.е. в не в том
модуле, в котором находится код, из которого производится вызов
процедуры, перед именем процедуры должно быть указано имя модуля, в
котором находится код процедуры. К примеру, если код процедуры с именем
SomeSub находится в модуле формы, названном Form1, то вызвать процедуру
можно следующим оператором:

Call Form1.SomeSub(<аргументы>)

Процедуры в стандартных модулях

Процедура является уникальной, если она определена только в одном месте.

Если имя процедуры уникально, то включать имя модуля в вызов процедуры
не обязательно. Внешние или внутренние вызовы процедуры будут ссылаться
на это уникальное имя.

Если два или более модулей содержат процедуры с одинаковыми именами, при
вызове таких процедур необходимо уточнять их с помощью имени
соответствующего модуля. Вызов общей процедуры из модуля, ее
содержащего, запускает процедуру этого модуля. Например, если процедура
с именем CommonName существует и в модуле Module1, и в модуле Module2,
то вызов CommonName из модуля Module2 запустит процедуру CommonName
модуля Module2, а не процедуру CommonName модуля Module1.

Вызов общей процедуры из другого модуля должен уточнять модуль, в
котором расположена процедура. Например, вызвать процедуру с именем
CommonName модуля Module2 из модуля Module1 можно следующим образом:

Module2.CommonName(<аргументы>)

97. МИФ. Запуск процедуры пользователя или формы.

Запуск процедуры VBA из командной строки

Создвайте файл AutoLISP, в который добавте следующее:

;; Test VBA COMMAND

(defun c:vbatest (/)

(princ)

)

Добавьте в стандартный модуль проекта следующий код:

Public Sub VBATest()

MsgBox “What do you know, it works”

End Sub

Затем добавьте в модуль ThisDrawing следующий код:

Private Sub AcadDocument_BeginLisp(ByVal FirstLine As String)

If FirstLine = “(C:VBATEST)” Then

Call VBATest

End If

End Sub

Запуск процедур и функций VBA из существующего документа MS Office

Следующий скрипт демонстрирует возможность запуска функции, написанной
на VBA, из существующей книги Excel. Функции, написанные на VBA, могут
получать параметры из скрипта и возвращать значение в скрипт:

Set objExcel = CreateObject(“Excel.Application”)

objExcel.WorkBooks.Open “C:\MyWorkBook.xls” ‘открытие книги Excel

Param1 = “” ‘подготовка параметров для передачи в функцию

Param2 = “”

‘вызов функции и получение значения, которое она возвращает:

Result = objExcel.Application.Run(“MyFunction”, Param1, Param2)

objExcel.Quit

Таким образом, вы можете писать процедуры и функции на VBA, используя
специфические возможности VBA, а затем вызывать их из скриптов Windows
Script Host. Примечание: если запускаемая из vb-скрипта функция VBA
вызывает диалоговую форму VBA, эта форма будет отображена!

Динамическое создание и запуск процедур и функций VBA

Следующий скрипт демонстрирует возможность динамического создания и
запуска процедур и функций VBA с параметрами (в т.ч. с использованием
функций Win32 API в среде VBA). Для возможности работы скрипта
необходимо установить флажок “Доверять доступ к Visual Basic Project” на
вкладке “Надежные издатели” диалога “Безопасность” в соответствующем
приложении (Word или Excel) через меню “Сервис” – “Макрос” –
“Безопасность…”. Также возможно потребуется снять флажок “Require
Variable Declaration” на вкладке “Editor” окна “Options” редактора VBA
(меню “Tools” – “Options…”), чтобы VBE не пыталась автоматически
вставлять инструкцию “Option Explicit”.

‘Создание объекта Word:

‘Set objOffice = CreateObject(“Word.Application”)

‘objOffice.Documents.Add

‘Примечание: если в момент запуска этого скрипта Word уже запущен, в
момент удаления временного

‘модуля VBA произойдёт конфликт доступа к Normal.dot.

‘Создание объекта Excel:

Set objOffice = CreateObject(“Excel.Application”)

objOffice.DisplayAlerts = False

Set objWorkBook = objOffice.WorkBooks.Add

objWorkBook.Worksheets.Add

i = objOffice.VBE.ActiveVBProject.VBComponents.Count

objOffice.VBE.ActiveVBProject.VBComponents.Add 1

Set objModule = objOffice.VBE.ActiveVBProject.VBComponents.Item(i + 1)

With objModule.CodeModule

.InsertLines 1, “Public Declare Function Beep Lib “”kernel32″” _”

.InsertLines 2, “(ByVal dwFreq As Long, ByVal dwDuration As Long) As
Long”

.InsertLines 3, “Sub TestSub(Caption as String, Text as String)”

.InsertLines 4, ” MsgBox Text, vbOkOnly + vbInformation, Caption”

.InsertLines 5, “End Sub”

.InsertLines 6, “Sub TestBeep()”

.InsertLines 7, ” res = Beep(500, 100)”

.InsertLines 8, ” res = Beep(550, 100)”

.InsertLines 9, ” res = Beep(600, 100)”

.InsertLines 10, ” res = Beep(650, 100)”

.InsertLines 11, ” res = Beep(700, 100)”

.InsertLines 12, ” res = Beep(650, 100)”

.InsertLines 13, ” res = Beep(600, 100)”

.InsertLines 14, ” res = Beep(550, 100)”

.InsertLines 15, ” res = Beep(500, 700)”

.InsertLines 16, “End Sub”

End With

objOffice.Application.Run “TestSub”, “Test VBA”, “Сейчаc будет
произведён вызов Win32 API функции Beep()…”

objOffice.Application.Run “TestBeep”

‘Следующая строка нужна, если используется Word:

‘objOffice.VBE.ActiveVBProject.VBComponents.Remove objModule

objOffice.Quit

Как видно из приведённого выше скрипта, динамическое создание и запуск
процедур и функций VBA возможны как с помощью Excel, так и с помощью
Word. Для использования Excel или Word достаточно раскомментировать и
закомментировать нужные блоки кода.

98.VBA. Правила запису інструкції If… Then… Else. Багаторядкова
структура.

Конструкция ?If-Then-Else? – очень полезное средство при
программировании Outlook (как и при программировании в Visual Basic или
VBA). Она позволяет вам вычислить условное выражение, например,
соответствие строки темы какому-либо значению, и в зависимости от
результата выполнить определенные действия. Вот базовый пример:

If myMessage.Subject = “Hello World!” Then

myMessage.Print

Else

myMessage.Delete

End If

В этом примере показано, как проверяется соответствие поля темы объекта
myMessage выражению ?Hello World!?. Если соответствие установлено,
выполняется печать сообщения, в противном случае оно удаляется.

Если вы хотите выполнить некое действие при определенных условиях, и
ничего не выполнять, если это условие не соблюдается, то часть выражения
?Else? можно не использовать. Например, если вы хотите распечатать
сообщения, имеющее тему ?Hello World!?, а с остальными ничего делать не
надо, можно использовать следующий код:

If myMessage.Subject = “Hello World!” Then

myMessage.Print

End If

Если условие (определенная тема письма) не выполняется, программа
пропускает шаг печати и продолжает выполнять оставшуюся часть кода.

Многие пользователи используют конструкцию ?If-Then-Else? для создания
макросов Outlook, которые могут облегчить вам жизнь.

Багаторядкова структура – це структура з розгалуженням (переважно –
ні/так).

99. VBA. Логічні операції.

Логические операции

Пример Имя Результат

$a and $b And TRUE, если и $a, и $b TRUE.

$a or $b Or TRUE, если $a или $b TRUE.

$a xor $b Xor TRUE, если $a или $b TRUE, но не оба.

! $a Not TRUE, если $a не TRUE.

$a && $b And TRUE, если и $a, и $b TRUE.

$a || $b Or TRUE, если $a или $b TRUE.

Смысл двух вариантов “and” и “or” в том, что они работают с различными
приоритетами.

100-101. VBA. Цикл Do-Loop. Варіанти синтаксису. VBA. Цикл For-Next.

Цикл – это алгоритмическая структура, при помощи которой реализуется
многократное повторение блоков операторов.

В языке Visual Basic существует три основных вида циклов, которые
реализуется при помощи конструкций For:Next, Do:Loop и While:Wend.

Цикл For:Next. Используется в том случае, когда количество повторов
заданного блока операторов известно заранее. Данная конструкция выглядит
следующим образом:

For счетчик = начальное значение To конечное значение [Step шаг]

Операторы1

[Exit For]

Операторы2

Next [счетчик]

Когда приведенные операторы выполняются первый раз, то переменной
счетчику присваивается начальное значение, после чего возможны два
варианта действий. Если в результате проверки условия счетчик > конечное
значение было получено значение True, то происходит завершение цикла,
при этом блоки операторы1 и операторы2 ни разу не выполняются. С другой
стороны, если результатом проверки условия является False, то в этом
случае блоки операторов выполняются первый раз, после чего происходит
переход на начало цикла. Далее значение переменной-счетчика
увеличивается на шаг, расположенный после ключевого слова Step (в случае
его отсутствия устанавливается шаг = 1). После этого снова проверяется
истинность условия счетчик > конечное значение и т.д., окончание цикла
происходит в тот момент, когда результатом данной проверки станет
значение True.

Зачастую бывает необходимо “аварийно” завершать работу цикла при
выполнении какого-либо дополнительного условия. В этом случае внутри
цикла следует использовать служебное словосочетание Exit:For, которое
обычно располагают в управляющей конструкции, например:

If условие Then Exit For

Если результатом проверки условия будет значение True, то выполнение
цикла будет прекращено, причем блок операторы1 будет выполнен очередной
раз, а блок операоры2 – нет.

Цикл Do:Loop. Применяется в том случае, когда число повторений
операторов тела цикла заранее неизвестно. Существуют четыре
разновидности данной конструкции. При использовании первых двух цикл
либо выполнится много раз, либо не выполнится вообще.

Do Until условие

Операторы

Loop

Если результатом проверки условия является значение False, то блок
операторы выполняется, иначе осуществляется переход на оператор,
расположенный после служебного слова Loop. С другой стороны, если первая
проверка условия даст результат True, то цикл не выполнится ни разу.

Do While условие

Операторы

Loop

Если условие истинно, то происходит выполнение блока операторы, если же
ложно, то есть результатом проверки является False, то цикл не
выполниться ни разу.

В случае использования последних двух конструкций цикл будет выполнен
хотя бы один раз.

Do

Операторы

Loop Until условие

Блок операторы выполняется до тех пор, пока результатом проверки условия
является значение False, иначе выполнение цикла заканчивается.

Do

Операторы

Loop While условие

В случае ложности условия выполняется блок операторы, если же оно
истинно, т.е. результатом проверки является значение True, то происходит
окончание чикла.

Цикл While:Wend. Также используется в том случае, когда число повторений
операторов тела цикла заранее неизвестно, и имеет следующий синтаксис:

While условие

Операторы

Wend

Если результатом проверки условия является значение True, то блок
операторы выполняется, иначе осуществляется переход на оператор,
расположенный после служебного слова Wend. С другой стороны, если первая
проверка условия даст результат False, то цикл не выполнится ни разу.

102-103. VBA. Поняття масиву. Індекс масиву. VBA. Опис масиву.
Багатовимірні масиви.

В HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC
%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F” \o “Програмування” програмуванні
масив (англ. array) – одна з найпростіших HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BA%D1%82%D1%83
%D1%80%D0%B8_%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%85” \o “Структури даних”
структур даних , сукупність елементів переважно одного HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A2%D0%B8%D0%BF_%D0%B4%D0%
B0%D0%BD%D0%B8%D1%85&action=edit” \o “Тип даних” типу даних ,
впорядкованих за HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D1%81” \o
“Індекс” індексами , які зазвичай репрезентовані HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0%D0%BB
%D1%8C%D0%BD%D0%B5_%D1%87%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%BE” \o “Натуральне число”
натуральними числами , що визначають положення елемента в масиві.

Масив може бути одновимірним ( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80” \o
“Вектор” вектором ), та багатовимірним (наприклад, двовимірною
таблицею), тобто таким, де індексом є не одне число, а сукупність (
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B5%D0%B6” \o
“Кортеж” кортеж ) з декількох чисел, кількість яких співпадає з
розмірністю масива.

В переважній більшості HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%B
E%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F” \o “Мова
програмування” мов програмування масив є стандартною вбудованою
структурою даних.

Ефективність операцій

Масиви ефективні при звертанні до довільного елементу, яке відбувається
за постійний час ( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BF%D1%82%D0%BE
%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8
F” \o “Асимптотична нотація” O(1) ), однак такі операції як додавання
та видалення елементу, потребують часу HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BF%D1%82%D0%BE
%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8
F” \o “Асимптотична нотація” O(n) , де n — розмір масиву. Тому масиви
переважно використовуються для зберігання даних, до елементів яких
відбувається довільний доступ без додавання або видалення нових
елементів, тоді як для алгоритмів с інтенсивними операціями додавання та
видалення, ефективнішими є HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D0
%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA” \o “Зв’язаний список”
зв’язані списки .

Збереження в пам’яті

Інша перевага масивів, яка є досить важливою — це можливість
компактного збереження послідовності їх елементів в локальній області
пам’яті (що не завжди вдається, наприклад, для зв’язаних списків), що
дозволяє ефективно виконувати операції з послідовного обходу елементів
таких масивів.

Масиви є дуже економною щодо пам’яті структурою даних. Для збереження
100 цілих чисел в масиві необхідно рівно в 100 разів більше пам’яті, ніж
для збереження одного числа (плюс можливо ще декілька байтів). В той же
час, усі структури даних, які базуються на HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%92%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D1%9
6%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%28%D0%B2_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0
%D0%BC%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%96%29&action=edit” \o “Вказівник
(в програмуванні)” вказівниках , потребують додаткової пам’яті для
збереження самих вказівників разом з даними. Однак, операції з
фіксованими масивами ускладнюються тоді, коли виникає необхідність
додавання нових елементів у вже заповнений масив. Тоді його необхідно
розширювати, що не завжди можливо і для таких задач слід використовувати
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D0
%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA” \o “Зв’язаний список”
зв’язані списки , або HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%94%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%B
C%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%B2&action=ed
it” \o “Динамічний масив” динамічні масиви .

Індекси в масивах

У випадках, коли розмір масиву є досить великий та використання
звичайного звертання за індексом стає проблематичним, або великий
відсоток його комірок не використовується, слід звертатись до
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%90%D1%81%D0%BE%D1%86%D1%9
6%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%
B2&action=edit” \o “Асоціативний масив” асоціативних масивів , де
проблема індексування великих об’ємів інформації вирішується більш
оптимально.

З тої причини, що масиви мають фіксовану довжину, слід дуже обережно
ставитись до процедури звертання до елементів за їхнім індексом, тому що
намагання звернутись до елементу, індекс якого перевищує розмір такого
масива (наприклад, до елементу з індексом 6 в масиві з 5 елементів),
може призвести до непередбачуваних наслідків.

Слід також бути уважним щодо принципів нумерації елементів масиву, яка в
одних мовах програмування може починатись з 0, а в інших — з 1.

Зберігання багатовимірних масивів

Збереження одновимірного масиву в пам’яті є тривіальним, тому що сама
пам’ять комп’ютера є одновимірним масивом. Для збереження
багатовимірного масиву ситуація ускладнюється. Припустимо, що ми хочемо
зберігати двовимірний масив наступного виду:

Найбільш розповсюджені способи його організації в пам’яті такі:

Розташування “рядок за рядком. Це найбільш уживаний на сьогодні спосіб,
який зустрічається у більшості HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%B
E%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F” \o “Мова
програмування” мов програмування .

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Розташування “стовпчик за стовпчиком”. Такий метод розташування масивів
використовується, зокрема, в мові програмування HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/Fortran” \o “Fortran” Fortran

1 4 7 2 5 8 3 6 9

Масив з масивів. Багатовимірні масиви репрезентуються одновимірними
масивами HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%92%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D1%9
6%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%29%D0%B2_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0
%D0%BC%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%96%29&action=edit” \o “Вказівник
)в програмуванні)” вказівників на одновимірні масиви. Розташування
може бути як “рядок за рядком” так і “стовпчик за стовпчиком”.

Массивы могут быть одно- или многомерными, как в следующем примере.

array [ordinal_type] of type_definition;

array [ordinal typel, ordinal type2] of type definition;

Каждый массив содержит некоторое количество элементов информации одного
типа. Для обращения к элементу массива надо указать имя массива и индекс
элемента, заключенный в квадратные скобки. Обратите внимание, что число
элементов массива в каждом измерении задается порядковым типом
(ordinal_type). Для этого можно воспользоваться идентификатором
некоторого типа (например, Boolean или AnsiChar), однако на практике
обычно явно задается поддиапазон целых.

Количество элементов массива равно произведению количеств элементов во
всех измерениях.

Для обращения к элементу массива укажите имя этого массива и индекс
элемента в квадратных скобках. Пусть, например, массив определен
следующим образом:

var MyArray: Array [1..10] of Integer;

Тогда обращение к его третьему элементу будет выглядеть, как MyArray[З],
и выполняться, как к переменной Integer.

104-105. Поняття об’єкта. Властивості об’єкта. Вікно властивостей
об’єкта.

Работа с объектами

При создании приложения в VBA в основном происходит работа с объектами.
Можно использовать объекты, предоставляемые VBA: элементы управления,
формы и объекты доступа к данным. Можно также управлять объектами других
приложений из приложения VBA. Можно даже создавать свои собственные
объекты и определять для них дополнительные свойства и методы.

Что такое объект?

Объект – это комбинация кода и данных, которую можно рассматривать как
одно целое. Объект может быть частью приложения, как элемент управления
или форма. Целое приложение также может быть объектом. В таблице
приведены примеры типов объектов, которые можно использовать в VBA:

Объект Описание

Кнопка управления Элементы управления на форме, например кнопки
управления и рамки, являются объектами

Форма Каждая форма в проекте VBA является отдельным объектом

База данных Базы данных являются объектами и содержат другие объекты,
например, поля и индексы

Диаграмма Диаграмма в Microsoft Excel является объектом

Происхождение объектов

Каждый объект в VBA определен классом (class). Класс используется для
создания объектов и определяет их характеристики. Приведем два примера
взаимоотношений между классами и объектами в VBA:

Элементы управления Панели элементов управления в VBA представляют
классы. Объект, известный как элемент управления, не существует, пока он
не нарисован на форме. Когда создается элемент управления, создается
копия, или экземпляр (instance) класса элемента управления

Форма, используемая во время разработки, является классом. Во время
выполнения VBA создает экземпляр класса формы

Окно Properties (Свойства) отображает класс и свойство Name (Имя)
объектов в разработанном приложении VBA.

Все объекты создаются как идентичные копии своих классов. Свойства
индивидуальных объектов можно изменять. Например, если на форме созданы
три кнопки управления, каждый объект кнопка управления является
экземпляром класса ConroandButton. Объекты одного класса используют
общий набор характеристик и способностей (свойств, методов и событий).
Каждому объекту дано свое имя, их можно по отдельности заблокировать и
разблокировать, поместить в разные места на форме и т. д.

Понятие “класс объекта” не часто упоминается. Просто надо помнить, что,
например, термин “элемент управления списком” означает “экземпляр класса
ListBox”.

Что можно делать с объектами?

Объект предоставляет в распоряжение разработчика готовый исполняемый
код. Например, вместо того чтобы программировать собственные диалоги
File Open (Открыть файл) и File Save (Сохранить файл), можно
использовать элемент управления общим диалогом (объект, предоставляемый
VBA). Можно написать собственный код управления планированием и
ресурсами, но вместо этого проще использовать объекты Calendar
(Календарь), Resources (Ресурсы) и Task (Задача), предоставляемые
Microsoft Project (Проект).

VBA может комбинировать объекты из других источников

VBA предоставляет инструменты, которые позволяют комбинировать объекты
из различных источников. Можно строить решения, комбинируя самые мощные
возможности VBA и приложений, поддерживающих Automation (Автоматизация)
(ранее известная как OLE Automation). Автоматизация (automation) – это
свойство составной модели объекта (Component Object Model, СОМ),
промышленного стандарта, используемого приложениями для раскрытия своих
объектов инструментам разработки и другим приложениям.

Можно строить приложения, объединяя внутренние элементы управления VBA и
объекты, предоставляемые другими приложениями. Предположим, что эти
объекты помещены на форму VBA:

Объект Microsoft Excel chart (Диаграмма Microsoft Excel)

Объект Microsoft Excel Worksheet (Рабочий лист Microsoft Excel)

Объект Microsoft Word Document (Документ Microsoft Word)

Эти объекты можно использовать для создания приложения. Это сохранит
время разработчика, так как не надо писать код, воспроизводящий все
функциональные возможности объектов Microsoft Excel и Microsoft Word.

Основы работы с объектами

Объекты VBA поддерживают свойства, методы и события. В VBA данные
объекта (установки или атрибуты) называются свойствами, тогда как
процедуры, которые оперируют с объектом, называются его методами.
Событие – это действие, распознаваемое объектом, например, щелчок
кнопкой мыши или нажатие клавиши клавиатуры, и программист может
написать код, реагирующий на это событие.

Можно изменять характеристики объекта, меняя его свойства. Рассмотрим
радио: одно из свойств радио – громкость (volume). В терминах
обсуждаемой темы можно сказать, что радио обладает свойством “Volume”,
которое регулируется изменением его значения. Предположим, что можно
установить регулятор громкости радио в положения от 0 до 10. Если бы
радио управлялось с помощью VBA, можно было бы написать код процедуры,
которая изменяла бы значение свойства “Volume” от 3 до 5, чтобы радио
работало громче:

Radio.Volume = 5

Кроме свойств объекты обладают методами. Методы – это такая же часть
объектов, как и свойства. В целом, методы – это действия, которые можно
выполнить, тогда как свойства – это атрибуты, которые устанавливаются
или восстанавливаются. Например, чтобы позвонить по телефону, надо
набрать номер (dial). Можно было бы сказать, что телефоны обладают
методом “Dial”, и использовать этот синтаксис для набора номера 555111:

Phone.Dial 5551111

Объекты также обладают событиями. События инициируются, когда изменяются
некоторые свойства объекта. Например, радио может иметь событие
“VolumeChange” (Изменение громкости). Телефон может иметь событие
“Ring”(Звонок).

Управление объектами с помощью свойств

Индивидуальные свойства меняются. Некоторые можно установить во время
разработки. Для этого лучше использовать окно Properties (Свойств), что
позволяет вообще не писать никакого кода. Другие свойства не доступны во
время разработки, следовательно, необходимо программировать установку
таких свойств во время выполнения.

Свойства, которые можно установить или значения которых можно получить
только во время выполнения, называются изменяемыми (read-write
properties). Свойства, значения которых можно только прочитать во время
выполнения, называются неизменяемыми (read-only properties).

Установка значений свойств

Значение свойства устанавливается, только если необходимо изменить
внешний вид или поведение объекта. Например, свойство Text элемента
управления TextBox изменяют, если необходимо изменить содержимое поля.

Для установки значения свойства применяется следующий синтаксис:

object.property = expression

Следующие операторы демонстрируют, как можно устанавливать значения
свойств:

Textl.Top = 200 ‘ Значение свойства Тор равно 200 твипам.

Textl.Visible = True ‘ Отображает текстовое поле.

Textl.Text = “hello” ‘ Отображает ‘hello’ в текстовом поле.

Получение значений свойств

Получают значение свойства тогда, когда хотят определить состояние
объекта до выполнения каких-либо действий из кода, например, присвоить
значение свойству другого объекта. Можно проанализировать содержимое
текстового поля (значение свойства Text этого элемента управления) перед
выполнением кода, который может изменить это значение.

В большинстве случаев, чтобы получить значение свойства, применяется
следующий синтаксис:

variable = object.property

Можно также использовать значение свойства, как часть более сложных
выражений, без присваивания этого значения переменной. В следующем
примере значение свойства Top (Верх) нового члена массива элементов
управления вычисляется как значение свойства Top предыдущего члена плюс
400:

Private Sub cmdAdd_Click()

‘ [операторы]

optButton(n).Top = optButton(n-l).Top + 400

‘ [операторы] End Sub

Примечание

В случае многократного использования значения свойства код будет
выполняться быстрее, если хранить это значение в переменной.

Использование методов в коде

Методы могут воздействовать на значения свойств. Например, в аналоге
радио метод SetVolume (Установить громкость) изменяет свойство volume
(громкость). Списки VBA имеют свойство List (Список), которое можно
изменить методами clear (Очистить) и Additem (Добавить элемент).

При использовании метода в коде запись соответствующего оператора
зависит от того, сколько параметров требуется передать в метод, и
возвращает ли метод значение. Если методу не требуются параметры, его
можно вызвать с помощью следующего синтаксиса:

object.теthod.

В следующем примере метод Refresh (Освежить) перерисовывает картинку:

Picturel.Refresh ‘ Перерисовка элемента управления.

Некоторые методы, как метод Refresh, не имеют параметров и не возвращают
значения.

Если методу требуется более одного параметра, они отделяются друг от
друга запятыми. Например, метод circle (Круг) требует задать положение,
радиус и цвет круга на форме:

‘ Нарисовать голубой круг радиусом 1200 твипов.

Forml.Circle (1600, 1800), 1200, vbBlue

Если необходимо сохранить возвращаемое методом значение, следует
заключить в круглые скобки его параметры. Например, метод GetData
(Получить данные) возвращает картинку из буфера обмена (clipboard):

Picture = Clipboard.GetData (vbCFBitmap)

Если метод не возвращает никакого значения, параметры задаются без
круглых скобок. Например, метод Additem (Добавить элемент) не возвращает
значения:

Listi.Additem “yourname” ‘ Добавить текст ‘yourname’ в список.

Взаимосвязь объектов

Если на форму помещаются две кнопки управления, они являются отдельными
объектами с различными значениями свойства Name (Имя) (command1 и
Command2), НО ОНИ СОВМССТНО ИСПОЛЬЗУЮТ ОДИН И ТОТ ЖЕ КЛАСС:
CommandButton.

Кроме того, они расположены на одной форме. Но рассмотренный выше в этой
главе элемент управления также принадлежит этой форме. Это выстраивает
элементы управления в некоторую иерархию. Чтобы сослаться на элемент
управления, сначала нужно сослаться на форму, точно так же необходимо
набрать код страны или код области, прежде чем набирать конкретный номер
телефона.

Рассматриваемые кнопки управления также являются элементами управления –
это их общая характеристика. Все элементы управления имеют общие
характеристики, что отличает их от форм и других объектов в окружении
VBA. Далее будет рассматриваться использование наборов VBA для
объединения родственных объектов в группы.

Иерархия объектов

Иерархия объектов (object hierarchy) определяет, как объекты связаны
друг с другом и как к ним можно обратиться. В большинстве случаев
программисту нет необходимости заботиться об иерархии объектов VBA,
однако:

При обращении к объектам других приложений следует знать иерархию
объектов этого приложения.

Работая с объектами доступа к данным, следует знать иерархию Data
Access Objects (Объектов доступа к данным)

Наборы объектов

Наборы объектов имеют собственные свойства и методы. Объекты в наборе
называются членами набора (members of the collection). Все члены набора
перенумерованы последовательно, начиная с 0. Номер члена в этой
последовательности называется его индексом (index number). Например,
набор Controls (Элементы управления) состоит из всех элементов
управления на заданной форме, как показано на рис. 5.10. Наборы
применяются для упрощения кода, если необходимо выполнить одну и ту же
операцию над всеми объектами в наборе.

Например, следующий код последовательно просматривает набор controls и
заносит имя члена в список:

Dim MyControl as Control For Each MyControl In Forml.Controls

‘ Имя каждого элемента управления заносится в список.

Listl.AddItem MyControl.Name Next MyControl

Применение свойств и методов к членам наборов

Существует два общих способа адресации члена набора:

” Задать имя члена. Следующие выражения эквивалентны:

Controls(“List1”) Controls!List1

Использовать индекс члена:

Controls(3)

Коль скоро имеется возможность адресации ко всем членам сразу и к
индивидуальным членам, применять свойства и методы можно следующим
образом:

‘ Установить значение свойства Тор списка равным 200.

Controls! List1. Top = 200

или так:

Dim MyControl as Control

For Each MyControl In Form1.Controls ()

‘ Установить значение свойства Top каждого члена равным 200.

MyControl.Top = 200

Next MyControl

Объекты, содержащие другие объекты

В VBA некоторые объекты содержат другие объекты. Например, обычно форма
содержит один или более элементов управления. Удобство использования
объектов в качестве контейнеров (containers) для других объектов
заключается в том, что можно ссылаться на контейнер в коде для
уточнения, какой объект используется. Например, могут быть две разные
формы. Обе формы могут иметь списки с именем istAcctNo. Для точного
указания списка можно использовать ссылку на форму, содержащую этот
список:

frmReceivable.IstAcctNo.AddItem 1201

или

frmPayable.IstAcctNo.AddItem 1201

Общие наборы в VBA

В VBA существуют некоторые общие случаи, когда один объект содержит
другие объекты. В таблице кратко описаны наиболее часто используемые
наборы VBA.

Формы.

Первым шагом при разработке приложения на VBA является создание
интерфейса, видимой части приложения, с которым взаимодействует
пользователь. Формы и элементы управления как раз и являются
строительными блоками при создании интерфейса. Именно с этими объектами
приходится работать при построении приложений.

Формы – это объекты, которые обладают свойствами, определяющими их
внешний вид, методами, определяющими их поведение, и событиями, которые
определяют их взаимодействие с пользователем. Установкой свойств формы и
разработкой кода VBA для отклика формы на события создается объект,
удовлетворяющий требованиям определенного приложения.

Элементы управления – это объекты, содержащиеся внутри объектов-форм.
Каждый тип элемента управления имеет свой собственный набор свойств,
методов и событий, что делает его пригодным для определенной цели.
Некоторые элементы управления, используемые в приложениях, лучше всего
подходят для ввода или отображения текста. Другие элементы управления
обеспечивают доступ к другим приложениям и данным процессов таким
образом, как будто бы удаленное приложение является частью самого
приложения.

Данная глава знакомит читателя с основными понятиями, необходимыми для
работы с формами и элементами управления и связанными с ними свойствами,
методами и событиями. Обсуждается большое количество стандартных
элементов управления, а также специфические для форм вопросы: меню и
окна диалога.

Разработка формы

Формы являются основными строительными блоками приложения VBA, теми
окнами, с которыми взаимодействует пользователь при работе с
приложением. У форм есть свои свойства, события и методы, которые
позволяют управлять их внешним видом и поведением.

Первым шагом в разработке формы является установка значений ее свойств.
Свойства формы можно установить во время разработки в окне Properties
(Свойства) или во время выполнения (run time) приложения, написав
соответствующий код.

Установка свойств формы

Многие из свойств формы воздействуют на ее внешний вид, т.е. то, как ее
видит пользователь. Свойство Caption (Название) определяет текст
заголовка окна (title bar) формы. Изменяя установку свойства
BorderStyle, можно управлять размерами формы.

Свойства Height (Высота) и Width (Ширина) определяют начальные размеры
формы; свойства Left (Левый) и Top (Верхний) определяют местоположение
формы по отношению к левому верхнему углу экрана монитора.

Свойство Name (Имя) устанавливает имя, по которому можно обращаться к
форме из кода. По умолчанию, когда форма впервые добавляется к проекту,
ее имя может быть одним из последовательности имен Form1, Form2 и т. д.
Однако для программиста удобнее, если свойство Name будет иметь более
выразительное значение, например, frmГлавная для первой формы
приложения.

Наилучший путь познакомиться с многочисленными свойствами форм – это
поэкспериментировать с ними. Изменить значения некоторых свойств формы в
окне Properties, затем запустить приложение и проанализировать
воздействие новых значений. Узнать больше о каждом свойстве можно также,
выбрав его и нажав F1

События и методы формы

Как объекты, так и формы могут выполнять методы и реагировать
(откликаться) на события.

При каждом изменении размера формы в результате действий пользователя
или программным способом инициируется событие Resize (Изменить размер)
формы. Это позволяет изменять размеры элементов управления на форме или
перемещать их, когда изменены размеры самой формы.

Событие Activate (Активизировать) происходит всегда, когда форма
становится активной, а событие Deactivate (Деактивировать) – когда
активной становится другая форма приложения. Эти события удобны для
организации поведения формы при ее инициировании и завершении работы с
ней. Например, можно написать код, который в случае события Activate
выделит текст в каком-нибудь тeкcтoвoм окне, а в случае события
Deactivate внесенные изменения будут сохранены в файле или базе данных.

Чтобы сделать форму видимой, следует вызвать метод show (Показать):

Form2.Show

Вызов метода show имеет тот же эффект, что и установка значения свойства
visible (Видимый) формы в True (Истина).

Многие из методов формы работают с текстом или графикой. Методы Print
(Печатать), Line (Линия), Сircle (Окружность) и Refresh (Обновить)
полезны для печати или рисования непосредственно на поверхности формы.

Свойство Container

Свойство container (Набор) используется для изменения набора объектов
внутри формы. Следующие элементы управления могут содержать другие
элементы управления:

Рамка

Графическое окно

Следующий пример демонстрирует перемещение кнопки управления из одного
набора на форме в другой. Откроем новый проект и создадим на форме
рамку, графическое окно и кнопку управления.

Следующий код в процедуре обработки события click (Щелчок) формы
увеличивает переменную цикла и использует конструкцию select case для
поочередного перемещения кнопки управления из контейнера в контейнер:

Private Sub Form_Click()

Static intX as Integer

Select Case intX

Case 0

Set Command1.Container = Picture1

Command1.Top= 0

Command1.Left= 0

Case 1

Set Coinmand1. Container = Frame1

Command1.Top= 0

Command1.Left= 0

Case 2

Set Command1.Container = Form1

Conmiand1. Top= 0

Commandl.Left= 0

End Select

intX = intX + 1

End Sub

Связь между объектами

Кроме использования и создания объектов в VBA можно организовать
коммуникационную связь с другими приложениями и управлять их объектами
из разрабатываемого приложения. Возможность совместного использования
данных приложениями – одна из ключевых в операционной системе Windows.
VBA предоставляет большую гибкость при организации взаимодействия с
другими приложениями.

Создание объектов

Самый простой способ создать объект – щелкнуть два раза на элементе
управления в Панели управления. Однако для реализации всех возм
возможностей объектов, доступных в VBA и из других приложений, следует
использовать программные возможности VBA для создания объектов во время
выполнения:

Можно создавать ссылки на объект с помощью переменных

Можно создавать собственные объекты с самого начала с помощью модулей
классов

Можно создавать собственные наборы с помощью объекта collection
(Набор.)

Использование переменных для объектов

Переменная может ссылаться на объекты. Присваивание объектов переменным
выгодно по тем же причинам, что и присваивание переменным значений:

Имена переменных, как правило, короче и их легче запомнить, чем
значения, которые они содержат (или, как в данном случае, объекты, на
которые они ссылаются)

Во время выполнения кода переменные можно изменять, организуя ссылки на
другие объекты

Ссылка на переменную, содержащую объект, более эффективна, чем
постоянная ссылка на сам объект

Использование переменной для объекта аналогично использованию обычной
переменной, но с одним дополнительным шагом – присваиванием объекта
переменной:

Сначала ее объявляют:

Dim variable As class

Затем ей присваивают объект:

Set variable = object

Объявление переменных для объектов

Переменные для объектов объявляют так же, как и другие переменные, с
помощью операторов Dim, ReDim, Static, Private или public. Единственное
отличие заключается в наличии необязательного ключевого слова New
(Новый) и параметра class (класс), они обсуждаются ниже в этой главе.
Синтаксис задания переменной для объекта следующий:

(Dim | ReDim | Static | Private | Public} variable As [New] class

Например, можно объявить переменную для объекта, которая ссылается на
форму с именем frmMain в приложении:

Dim FormVar As New frmMain ‘ Объявление объектной переменной типа
frmMain.

Можно также объявить переменную, которая может ссылаться на любую форму
в приложении:

Dim anyForm As Form ‘ Переменная родовой формы.

Подобным же образом можно объявить переменную для ссылки на любое
текстовое поле в приложении:

Dim anyText As TextBox ‘ Может ссылаться на любое текстовое поле

Можно объявлять переменные для объекта, которые ссылаются на элемент
управления любого вида:

Dim anyControl As Control ‘ Переменная родового элемента управления.

Заметим, что можно объявлять переменную формы, которая будет ссылаться
на конкретные формы в приложении, но нельзя объявить переменную элемента
управления, которая будет ссылаться на конкретный элемент управления.
Можно объявлять переменные, которые ссылаются на определенный тип
элемента управления, например TextBox или ListBox, но не на конкретный
элемент данного типа, например txtEntry или Listl. Но можно присвоить
определенный элемент управления переменной соответствующего типа.
Например, для формы со списком, имеющим имя istSample, можно написать
код:

Dim objDemo As ListBox

Set objDemo = IstSample

Назначение объектов переменным

Назначить или присвоить объект переменной можно оператором Set:

Set variable = object

Этот оператор следует применять, если необходимо, чтобы переменная
ссылалась на какой-то объект.

Иногда можно использовать переменные для объектов, иногда переменные для
определенного типа элементов управления, просто для того, чтобы
сократить размер набираемого кода. Например:

If frmAccountDisplay.txtAccountBalance.Text < 0 Then

FrmAccountDisplay.txtAccountBalance.BackColor = 0 _

FrmAccountDisplay.txtAccountBalance.ForeColor = 255

End If

Этот код можно значительно сократить, если применить переменную для
элемента управления:

Dim Bal As TextBox

Set Bal = frmAccountDisplay.txtAccountBalance

If Bal.Text < 0 Then

Bal.BackColor = 0

Bal.ForeColor = 255

End If

Типы конкретных и родовых объектов

Переменные для конкретных объектов (specific object variables) должны
ссылаться на один конкретный тип объекта или класса. Переменная для
конкретной формы может ссылаться только на одну форму в приложении (хотя
она может ссылаться на одну форму из множества экземпляров этой формы).
Точно так же переменная для конкретного элемента управления может
ссылаться только на один конкретный тип элемента управления в
приложении, например, TextBox или ListBox. Чтобы посмотреть, как это
делается, откроем новый проект и поместим на форму поле ввода. Добавим
следующий код к форме:

Private Sub Form_Click()

Dim anyText As TextBox

Set anyText = Textl

anyText.Text = “Hello”

End Sub

Запустим приложение и щелкнем кнопкой мыши на форме. Свойство Text
(Текст) поля ввода изменится на “Hello”.

Переменные для родовых объектов (generic object variables) могут
ссылаться на один из многих конкретных типов объектов. Переменная для
родовой формы, например, может ссылаться на любую форму в приложении;
переменная для родового элемента управления может ссылаться на любой
элемент управления на любой форме в приложении. Чтобы посмотреть, как
это делается, откроем новый проект и поместим несколько элементов
управления рамкой, меткой и кнопок управления на форму в произвольном
порядке. Добавим следующий код к форме:

Private Sub Form_Click()

Dim anyControl As Control

Set anyControl = Formi.Controls(3)

anyControl.Caption = “Hello”

End Sub

Запустим приложение и щелкнем кнопкой мыши на форме. Надпись на элементе
управления, помещенном на форму третьим, изменится на “Hello”.

В VBA существуют три типа родовых объектов:

Form. Ссылается на любую форму в приложении

control. Ссылается на любой элемент управления в приложении

object. Ссылается на любой объект

Переменные для родовых элементов управления полезны, если не известен
конкретный тип объекта, на который будет ссылаться переменная во время
выполнения. Например, в коде, который будет оперировать с любой формой в
приложении, необходимо использовать переменную для родовой формы.

Формы как объекты

Наиболее часто формы используются для создания интерфейса приложения, но
они также являются объектами, которые можно вызывать из других модулей
приложения. Формы тесно связаны с модулями классов. Главное различие
между ними заключается в том, что формы могут быть видимыми объектами,
тогда как модули не имеют видимого интерфейса.

Добавление разработанных пользователем методов и свойств

Можно добавлять разработанные методы и свойства к формам и обращаться к
ним из других модулей в приложении. Чтобы создать новый метод для формы,
следует объявить процедуру с ключевым словом public:

‘ Пользовательский метод на Form1

Public Sub LateJobsCountO

. ‘ <операторы>

End Sub

Процедуру LateJobsCount можно вызвать из другого модуля оператором:

Form1.LateJobsCount

Создать новое свойство так же просто, как объявить открытую переменную в
модуле формы:

Public IDNumber As Integer

Можно устанавливать и возвращать значение свойства IDNumber формы Form1
из других модулей двумя операторами:

Form1.IDNumber = 3

Textl.Text = Form1.IDNumber

Можно также использовать процедуры property (Свойство) для добавления
разработанных свойств к форме.

Примечание

Можно обратиться к переменной, разработанному методу или установить
значение разработанного свойства формы без ее загрузки. Это позволяет
выполнить код на форме без загрузки ее в память. Точно так же ссылка на
элемент управления без ссылки на какое-то из его свойств или методов не
загружает форму.

Ключевое слово New

Ключевое слово New применяется для создания нового объекта в
соответствии с его определением в своем классе. Его можно применять для
создания экземпляров форм, классов, определенных в модулях классов, и
наборов.

Использование ключевого слова New с формами

Каждая создаваемая во время разработки форма является классом. С помощью
ключевого слова New можно создавать новые экземпляры этого класса. Чтобы
увидеть, как это делается, создадим кнопку управления и несколько других
элементов управления на форме. В окне Properties присвоим свойству Name
формы значение sample. Добавим следующий код в процедуру обработки
события click кнопки управления:

Dim x As sample

Set x = New sample

х. Show

Запустим приложение и щелкнем несколько раз кнопкой мыши на кнопке
управления. Передвинем первую форму в сторону. Так как форма является
классом с видимым интерфейсом, мы увидим дополнительные копии. Каждая
форма имеет те же самые элементы управления, что и форма во время
разработки.

Примечание

Чтобы сделать форму переменной и сохранять экземпляр загруженной формы,
следует использовать переменные Static (Статический) или Public
(Открытый) вместо локальных переменных.

Использование ключевого слова New другими объектами

Ключевое слово New используется для создания наборов и объектов классов,
определенных в модулях классов. Рассмотрим пример, демонстрирующий
создание экземпляров класса с помощью ключевого слова New. Откроем новый
проект и создадим кнопку управления на форме Form1. Выполним команду Add
Class Module (Добавить модуль класса) меню Project для добавления модуля
класса в проект. Установим значение свойства Name модуля класса в
showMe.

Следующий код в модуле Form1 создает новый образец класса ShowMe и
вызывает процедуру, содержащуюся в модуле класса:

Public cisNew As ShowMe

Private Sub Commandl Click()

Set cisNew = New ShowMe

cisNew.ShowFrm

End Sub

Процедура ShowFrm в модуле класса создает новый образец класса sample и
показывает ее:

Sub ShowFrm()

Dim frmNew As sample

Set frmNew = New sample

frmNew.Show

End Sub

Запустим приложение и щелкнем кнопкой мыши несколько раз на кнопке
управления. Получаем эффект, как в предыдущем примере, но ключевое слово
New использовалось для создания класса.

Ограничения на использование ключевого слова New

С ключевым словом New нельзя:

Объявлять переменные основного типа данных, например: Dim x As New
Integer

Объявлять переменные любого родового объекта, например: Dim x As New
Control

Объявлять переменные типа для любого конкретного элемента управления,
например: Dim X As New ListBox

Объявлять переменные для любого конкретного элемента управления,
например: Dim X As New IstNames.

Освобождение ссылок на объекты

Каждый объект использует память и системные ресурсы. Хорошим стилем
программирования является освобождение этих ресурсов, когда объект
больше не нужен. Этого можно добиться с помощью:

Оператора unload (Выгрузить) для выгрузки формы или элемента управления
из памяти

Значения Nothing (Ничего) для освобождения ресурсов, используемых
переменной для объекта. Следует присвоить значение Nothing переменной
для объекта оператором Set.

Передача объектов в процедуры

В VBA можно передавать объекты в процедуры. В следующем примере
предполагается, что на форме существует кнопка управления:

Private Sub Commandl_Click()

‘ Вызов процедуры Demo sub и передача ей формы.

Demo Form1

End Sub

Private Sub Demo(x As Formi)

‘ Прижать вправо.

x.Left = 0

End Sub

Также можно передать объект через параметр по ссылке и затем внутри
процедуры установить таким образом, чтобы он ссылался на новый объект.
Откроем проект и введем в него вторую форму. Поместим на нее графическое
окно. Для свойства Name объекта Form2 необходимо установить значение
picture2, а для свойства Picture – имя файла иконки *.ico

Процедура Form1_click обработки события вызывает процедуру GetPicture в
форме Form2 и передает ей пустую картинку:

Private Sub Form_Click()

Form2.GetPicture Picture1

End Sub

Процедура GetPicture в форме Form2 присваивает значение свойства Picture
(Картинка) графического окна на форме Form2 пустой картинке на форме
Form1:

Private objX As PictureBox Public

Sub GetPicture(x As PictureBox)

‘ Присваивает переданное графическое окно объектной переменной.

Set objX = x

‘ Присваивает значение свойства Picture графическому окну на Formi

objX.Picture = picture2.Picture

End Sub

Запустим это приложение и щелкнем кнопкой мыши на форме Form1. Увидим
значок формы Form2 в графическом окне на форме Form1.

Объектная модель FileSystemObject

Объектная модель FileSystemObject представляет собой не иерархическую
структуру объектов (классов), позволяющих получать информацию о файловой
системе компьютера и выполнять различные операции с файлами и каталогами
этой системы.

Порядок использования объектной модели FileSystemObject, т.е. ее
объектов с их свойствами и методами при программировании приложения
следующий:

Подключить к проекту библиотеку типов SCRRUN.DLL. Эта библиотека входит
в комплект поставки последних разновидностей Windows95, а все более
новые Windows, как 9x, так и NT содержат ее обязательно. Получить эту
бибилотеку можно бесплатно на сайте Microsoft
http://msdn.microsoft.com/scripting.

Создать новый объект типа FileSystemObject стандартными методами
(посредством New или CreateObject)

Использовать его методы и свойства для получения необходимой
информации, в том числе ссылок на другие (подчиненные) объекты модели.
Соответственно, использовать методы и свойства подчиненных объектов
модели.

После завершения работы закрыть все использованные объекты, начиная с
нижних в иерархии. Там где это необходимо использовать для закрытия
объектов их методы, в прочих случаях использовать

Set objvar=Nothing

Объектная модель включает следующие классы

Класс (тип объекта) Назначение

FileSystemObject Обеспечивает доступ к файловой системе компьютера.

Drives Cодержит объекты Drive, каждый из которых ассоциируется ровно с
одним диском в файловой системе компьютера, с учетом сети.

Drive Обеспечивает доступ к информации о заданном диске компьютера002E

Folders Семейство Folders содержит объекты Folder, каждый из которых
ассоциируется ровно с одним подкаталогом заданного каталога.

Folder Обеспечивает доступ к информации о заданной папке, содержащимся в
ней папках и каталогах, а также методы перемещения папки и создания
текстового файла.

Files Семейство Files содержит все объекты File, каждый из которых
ассоциируется ровно с одним файлом в заданной папке.

File Обеспечивает доступ к информации о заданном файле, методы
перемещения файла и открытия текстового файла в режиме последовательного
доступа.

TextStream Обеспечивает проведение операций чтения/записи для текстового
файла открытого в режиме последовательного доступа.

объект FileSystemObject обеспечивает доступ к файловой системе
компьютера. Будучи объектом верхнего уровня объектной модели
FileSystemObject является “точкой входа” в файловую систему компьютера.
Только после его создания возможен доступ к другим объектам модели, их
методам и свойствам.

Dim objFSO As FileSystemObject

Set objFSO = CreateObject(“Scripting.FileSystemObject”)

или

Set objFSO = New FileSystemObject

Элемент Тип данных Тип данных

objFSO FileSystemObject Идентификатор (имя) объекта FileSystemObject

Свойства объекта FileSystemObject

Свойство Тип данных Чтение/запись Описание

Drives Drives Только чтение Содержит ссылку на семейство Drives,
содержащую объекты для каждого устройства дисковой памяти компьютера

Методы объекта FileSystemObject

Метод Назначение

BuildPath Создание строки путем слияния аргументов и добавления между
ними, если его нет, разделителя “\” (обратной косой черты).

CopyFile Копирование одного или нескольких файлов из одной папки в
другую.

CopyFolder Копирование содержимого папки со всеми содержащимися в ней
папками (подкаталогами) в заданное место.

CreateFolder Создание новой папки с заданным именем.

CreateTextFile Создание файла и открытие его в режиме текстового файла
последовательного доступа для записи как объекта TextStream

DeleteFile Удаление одного или нескольких заданных файлов.

DeleteFolder Удаление одной или нескольких заданных папок вместе со
всем их содержимым.

DriveExists Проверка существования диска с заданным именем на локальной
машине или в сети.

FileExists Проверка существования файла с заданным именем на локальной
машине или в сети.

FolderExists Проверка существования папки с заданным именем на
локальной машине или в сети

GetAbsolutePathName Получение полного имени файла или папки по
относительному имени.

GetBaseName Получение поcледнего компонента – имени папки или файла
(без расширения) по его полному или относительному имени.

GetDrive Получение ссылки на объект Drive, связанный с заданным диском.

GetDriveName Получение имени диска из имени папки или файла.

GetExtensionName Получение расширения из заданного имени файла.

GetFile Получение ссылки на объект File, связанный с заданным файлом.

GetFileName Получение имени (с расширением) файла из полного имени
(пути) файла.

GetFolder Получение ссылки на объект Folder, связанный с заданной
папкой.

GetParentFolderName Получение имени папки, являющейся предпоследним
компонентом полного имени (пути) файла или папки.

GetSpecialFolder Получение ссылки на объект Folder, связанный с одной
из трех специальных папок – папки Windows, системной папки и папки
временных файлов.

GetTempName Получение имени для временного файла.

MoveFile Перемещение одного или нескольких файлов из одной папки в
другую.

MoveFolder Перемещение содержимого папки со всеми содержащимися в ней
папками (подкаталогами) в заданное место.

OpenTextFile Открытие файла как объекта TextStream для проведения
операций чтения/записи в режиме последовательного доступа.

У каждого из прочих вышеперечисленных семейств и объектов имеются свои
свойства и методы. Для ознакомления с ними следует обратиться к
справочной литературе.

106. VBA. Створення форм.

Для того щоб створити нову форму в Екселі необхідно перейти у вікно
редактора Visual Basic (Alt+F11). Далі у меню Insert вибрати UserForm

107. VBA. Розміщення елементів управління в формі.

Всі елементи управління, які можна розмістити у формі, знаходяться на
панелі Toolbox Я кщо вона не выдображається, необхідно включити її через
меню View – Toolbox. Для розміщення конкретного елемента управління у
формі треба вибрати його на панелі toolbox, і клацнути на бажаному місці
у вікні форми.

108. VBA. Використання надписів, перемикачів, полів, кнопок

Надпис використовується, коли необхідно довети певну інформацію до
користувача – інструкція, підпис ітд. На панелі toolbox відображається
значком „А”, у формі має вигляд звичайного тексту.

Перемикач – використовується, коли користувачу необхідно вибрати лише
один із запропонованих варіантів.

Поле – місце, куди користувач може ввести певні дані. При чому їх зміст
можна обмежити програмно (наприклад тільки цифри) (якщо це сказати, то
Косяк обов’язково спитає як це зробити, тому раджу обмежитися лише
першим реченням)

Кнопка – може виконувати багато функцій (викликати макрос, закривати
вікно і т.д.), але всі вони задаються програмно. Роль кнопки – знов-таки
– взаємозв’язок з користувачем. Будь-яка операція, яка до неї
прив’язана, почнеться лише після того, як кнопку натиснуть.

109. VBA. Поняття ієрархії об’єктів

За допомогою VBA можна виконувати операції на будь-якому рівні – від
макрорівня інтеграції з БД та діями у Windows і до мікрорівня –
керування комірками. Цим і визначається ієрархія об’єктів у VBA.

110. VBA. Об’єкт Application та його властивості

Цей об’єкт представляє собою все приложение (на нашій забув – прим. ред)
Excel. За його допомогою змінюються настройки та опції, а також дії на
рівні приложения – напиклад наступний код створює робочу книгу в іншому
приложении і відкриває її в Екселі

Set xl = CreateObject(“Excel.Sheet”)

xl.Application.Workbooks.Open “newbook.xls”

111. VBA. Об’єкт Workbooks та його властивості

Представляє собою книгу Екселя – відповідно через нього можна проводити
основні операції з книгою (відкрити, закрити, зберегти ітд) Різновиди:

Workbooks(index) – замість індексу вказується номер (створення) чи назва
книги. Наприклад Workbooks(1) – відкриє першу книгу,
Workbooks(Workbooks.Count) – останню, а Workbooks(„lab1.xls”) – книгу з
відповідним ім’ям

ActiveWorkbook – відноситься до тієї книги, яка зараз активна

ThisWorkbook – відноситься саме до тієї книги, де міститься виконуваний
макрос

112. VBA. Об’єкт Worksheets та його властивості

Репрезентує лист. Через нього можна керувати всіми листами, які
містяться в даній книзі. Різновиди:

Worksheets(index) – для операцій над листом з даним індексом чи ім’ям
(див вище)

ActiveWorksheet – якщо операції будуть проводитися над активним листом.

Наприклад

Worksheets(“Sheet1”).Activate

ActiveSheet.PageSetup.Orientation = xlLandscape

ActiveSheet.PrintOut

Цей код відкриє лист Sheet1, встановить альбомну орієнтацію сторінки і
розпечатає її

113. VBA. Об’єкт Range та його властивості (а це взагалі прикол, тому що
насправді це ніякий не об’єкт… – прим. ред)

Представляє собою виділення будь-якої складності – клітинку, строку,
стовпчик, прямокутний (чи навіть 3Д, але це не обов’язково казати) блок
чи декілька таких блоків. Range(“А1”).activate, наприклад, виділяє
комірку А1.

115. Програма підготовки презентації MS Power Point.

Презентаційна програма, що входить в пакет Microsoft Office. По
кількості образотворчих і анімаційних ефектів не поступається багатьом
авторським інструментальним засобам мультимедіа. Містить засоби для
створення гнучкого сценарію презентації і запису звукового супроводу
кожного слайду. Наявність російськомовної версії дозволяє успішно
працювати з текстами російською мовою. Вбудована підтримка Інтернету
дозволяє зберігати презентації у форматі HTML, проте анімовані
компоненти вимагають установки спеціального доповнення PowerPoint
Animation Player. Дозволяє створювати складні програмні надбудови на
мові програмування Visual Basic for Application, що істотно розширює
можливості програми. Спеціальна надбудова Custom Soundtracks Add-In
доповнює презентацію фоновим музичним супроводом з широким вибором
мелодій.

116. Програма СУБД MS Access.

База данных – это собрание различной информации. Access обеспечивает
прекрасные средства составления отчетов и позволяет создавать
реляционную базу данных, которая может собрать данные из нескольких
таблиц в один отчет. Например, если вам нужна сложная база данных для
того, чтобы следить за выпуском изделий, клиентами и поставщиками, вы
можете создать базу данных, состоящую из нескольких таблиц. Когда вам
понадобится выписать счет, вы создадите его, используя данные из разных
таблиц: продукции и клиентов. Это позволяет вам организовывать данные в
небольших фрагментах, что дает больше гибкости при использовании этих
данных.

Необходимый минимум

Чтобы создать новую базу данных, используя Мастера баз данных, выберите
Файл, Создать и затем щелкните Общие шаблоны в области задач Создание
Файла.

Чтобы увидеть список таблиц вашей базы данных, откройте окно База данных
и щелкните значок Таблицы.

Для перехода в режим конструктора щелкните кнопку Конструктор или
выберите режим в меню.

Чтобы создать новую таблицу, вернитесь к окну базы данных и щелкните
значок Таблицы, затем дважды щелкните Создание таблицы с помощью Мастера
и следуйте инструкциям на экране.

Чтобы создать новую форму, вернитесь к окну базы данных, щелкните значок
Формы, дважды щелкните Создание формы с помощью Мастера и следуйте
инструкциям.

Типы данных Access и для чего они подходят

Текстовой

Текстовые данные или комбинации текста и чисел: имена, адреса, номера
телефонов, почтовые индексы, ИНН и любой другой текст или числовые
данные, которые не нужно сортировать или включать в вычисления.

Поле МЕМО

Большие описания длиной до 65000 знаков.

Числовой

Любые числовые данные, кроме денежных. Используйте этот тип данных для
чисел, которые должны обрабатываться как текст, например номеров
телефонов.

Дата\Время

Календарная дата или время.

Денежный

Денежные значения.

Счетчик

Поле, которое автоматически вставляет порядковый номер. Превосходный
способ нумерации записей.

Логический

Истинный\Ложный или Да\Нет.

Поле объекта OLE

Изображение, звук, электронная таблица, документ, или другой файл,
созданный с помощью любого приложения. (Вы можете вставить объект
размером 1 Гб!)

Гиперссылка

Связь с другим файлом на вашем диске, или в сети, или в Интернете.

Мастер подстановок

Данные из других таблиц базы данных. При выборе этого типа данных
запускается Мастер, который просит выбрать вас таблицу, из которой вы
хотите вставить данные. Если вы создаете комбинированное поле( текстовое
поле с кнопкой, которая раскрывает список), вы можете выбирать данные из
списка, вместо того, чтобы печатать их вручную.

118. Глобальна мережа Інтернет.

Інтернет — глобальна (всесвітня) множина незалежних HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%27%D1%8E%D1%82%D0
%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0_%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%B0” \o
“Комп’ютерна мережа” комп’ютерних мереж , з’єднаних між собою для
обміну інформацією по стандартних відкритих протоколах. Вона
використовується для електронного HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%97%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D
0%BE%D0%BA&action=edit” \o “Зв’язок” зв’язку та обміну HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0
%D1%86%D1%96%D1%8F” \o “Інформація” інформацією .

Internet – найбільша глобальна комп’ютерна мережа, що зв’язує десятки
мільйонів абонентів у більш як 150 країнах світу. Щомісяця її
поширеність зростає на 7-10%. Internet утворює немовби ядро, яке
забезпечує, взаємодію інформаційних мереж, що належать різним установам
у всьому світі. Якщо раніше вона використовувалася виключно як
середовище для передачі файлів і повідомлень електронної пошти, то
сьогодні вирішуються більш складні завдання, які підтримують функції
мережного пошуку та доступу до розподілених інформаційних ресурсів й
електронних архівів. Таким чином, Internet можна розглядати як деякий
глобальний інформаційний простір.

Мережа Internet, що служила спочатку дослідницьким і навчальним групам,
стає все популярнішою в ділових колах. Компанії спокушують дешевий
глобальний зв’язок і його швидкість, зручність для проведення сумісних
робіт, доступні програми, унікальна база даних цієї мережі. Вони
розглядають глобальну комп’ютерну мережу як доповнення до своїх власних
локальних мереж. Уже кілька років розвиваються і встигли широко ввійти в
практику в розвинених країнах технології Intranet, що є інформаційними
технологіями “великої” мережі в корпоративних мережах і навіть у дуже
невеликих мережах ПК підприємств малого бізнесу. При низькій вартості
послуг (часто це тільки фіксована щомісячна плата за лінії зв’язку або
телефон) користувачі можуть дістати доступ до комерційних і
некомерційних інформаційних служб США, Канади, Австралії, європейських
країн, а тепер уже України та Росії. В архівах вільного доступу мережі
Internet можна знайти інформацію практично з усіх сфер людської
діяльності, починаючи з нових наукових відкриттів до прогнозу погоди на
завтра. В Internet можна знайти рекламу багатьох тисяч фірм і розмістити
(часто безкоштовно!) свою рекламу. Крім того, Internet надає унікальні
можливості дешевого, надійного та конфіденційного глобального зв’язку.
Це виявляється дуже зручним для фірм, що мають свої філіали по всьому
світу, транснаціональних корпорацій і структур управління. Як правило,
використання інфраструктури Internet для міжнародного зв’язку коштує
набагато дешевше від прямого комп’ютерного зв’язку через супутниковий
канал або телефон.

Стандарти Internet забезпечують можливість групової роботи над спільним
проектом за допомогою електронної пошти, гіпертекстових документів
(служба WWW), а також за допомогою теле-, аудіо- і навіть
відеоконференцій у масштабі реального часу. Для забезпечення
інформаційної безпеки в мережі застосовуються різні протоколи шифрування
конфіденційної інформації, електронні підписи, сертифікація інформації.
Заборона на несанкціоноване переміщення даних між локальною мережею
підприємства і глобальною мережею може забезпечуватися спеціальними
комп’ютерами або програмами (брандмауерами).

119. Адресация в Интернете: доменная система имен и IP-адреса.

IP-адресация. Чтобы в процессе обмена информацией компьютеры могли
найти друг друга, в Интернете существует единая система адресации.
Каждый компьютер, подключенный к Интернету, имеет свой уникальный
32-битный (в двоичной системе) IP-адрес.

По формуле определения количества информации легко подсчитать,
что общее количество различных IP-адресов составляет более 4 миллиардов:

В десятичной записи IP-адрес компьютера в Интернете состоит из
четырех чисел, разделенных точками, каждое из которых лежит в диапазоне
от 0 до 255. Например, IP-адрес сервера компании МТУ-Интел записывается
как 195.34.32.11.

Доменная система имен. Компьютерам легко находить друг друга по
числовому IP-адресу, однако человеку запомнить числовой адрес непросто,
и для удобства была введена доменная система имен (DNS — Domain Name
System). Доменная система имен ставит в соответствие числовому IP-адресу
каждого компьютера уникальное доменное имя.

Доменная система имен имеет иерархическую структуру: домены
верхнего уровня — домены второго уровня — домены третьего уровня. Домены
верхнего уровня бывают двух типов: географические (двухбук-венные —
каждой стране соответствует двухбуквен-ный код) и административные
(трехбуквенные).

Украине принадлежит географический домен ua. Давно существующие
серверы могут относиться к домену su (СССР). Обозначение
административного домена позволяет определить профиль организации,
владельца домена.

Имена компьютеров, которые являются серверами Интернета, включают
в себя полное доменное имя и собственно имя компьютера. Доменные имена
читаются справа налево. Крайняя правая группа букв обозначает домен
верхнего уровня.

Так, основной сервер компании Microsoft имеет имя
www.microsoft.com, а сервер компании МТУ-Интел — dialup.mtu.ru.

Адрес E-mail

С помощью IP – адреса или DNS – адреса в Интернет можно обратиться к
любому нужному компьютеру. Если же Вы захотите послать сообщение по
электронной почте, то указания только этих адресов будет недостаточно,
поскольку сообщение должно попасть не только в нужный компьютер, но и к
определенному пользователю системы.

Для доставки и прима сообщений электронной почты предназначен
специальный протокол SMPT (Simple Mail Transport Protocol). Компьютер,
через который в Интернет осуществляется передача сообщений электронной
почты, называют SMPT – сервером. По электронной почте сообщения
доставляются до указанного в адресе компьютера, который и отвечает за
дальнейшую доставку. Поэтому такие данные, как имя пользователя и имя
соответствующего SMPT – сервера разделяют знаком “@”. Этот знак
называется

“at коммерческое” (на жаргоне – собачка, собака). Таким образом, Вы
адресуете свое сообщение конкретному пользователю конкретного
компьютера.

Например:

[email protected] Здесь ivanov – пользователь, которому предназначено
послание, а tsua.net – SMPT – сервер, на котором находится его
электронный почтовый ящик (mailbox). В почтовом ящике хранятся
сообщения, пришедшие по конкретному адресу.

URL

URL (Uniform Resource Locator, унифицированный определитель ресурсов) –
это адрес некоторой информации в Интернет. Он имеет следующий формат:

тип ресурса://адрес узла/прочая информация

Ресурсная часть URL всегда заканчивается двоеточием и двумя или тремя
наклонными чертами. Далее следует конкретный адрес узла, который Вы
хотите посетить. За ним в качестве ограничителя моет стоять наклонная
черта. В принципе, этого вполне достаточно. Но если Вы хотите
просмотреть конкретный документ на данном узле и знаете точно его место
расположения, то можете включить его адрес в URL.

120.Способи підключення до Інтернету.

Для роботи в мережі необхідно:

фізично приєднати комп’ютер до одного з вузлів мережі Internet;

одержати IP-адресу на постійній або тимчасовій основі;

встановити і настроїти програмне забезпечення – програми-клієнти тих
сервісів, послугами яких мається намір скористатися.

Організаційно доступ до мережі користувачі дістають через провайдери.

Провайдер – це організація (юридична особа), що надає послуги у
приєднанні користувачів до мережі Internet.

Як правило, провайдер має постійно ввімкнений досить продуктивний
сервер, сполучений з іншими вузлами каналами з відповідною пропускною
здатністю, і засоби для одночасного підключення кількох користувачів
(багатоканальний телефон, багатопортова плата тощо).

Провайдери роблять подібну послугу на договірній основі, найчастіше
орієнтуючись на час роботи користувача або обсяг даних, які
пересилаються по мережі. При укладанні договору провайдер повідомляє
клієнту всі атрибути, необхідні для підключення та настройки з’єднання
(ідентифікатори, номери телефонів, паролі тощо). Як правило, користувачі
навчальних закладів, великих організацій, фірм, підприємств приєднуються
до мережі Internet через свою локальну мережу. На один із комп’ютерів
локальної мережі покладається вирішення завдань proxy-сервера –
управління локальною мережею й виконання функцій “посередника” між
комп’ютерами користувачів та мережею Internet (proxy – представник,
довірена особа).

Всі технічні й організаційні питання взаємодії з провайдером вирішує
адміністратор мережі. Для користувачів розробляється інструкція, в якій
наводиться перелік дій, які треба виконати для приєднання до мережі
Internet. Технічно для приєднання до комп’ютера провайдера потрібні ПК,
відповідне програмне забезпечення й модем – пристрій, що перетворює
цифрові сигнали від комп’ютера на сигнали для передачі по телефонних
лініях і навпаки. Комп’ютер провайдера може виконувати функції
хост-машини або звертатися до більш потужних хост-машин для доступу до
глобальних ресурсів мережі Internet через високопродуктивний канал
передачі даних – магістраль.

Хост-машина (від англ. host – господар) – це комп’ютер, що виконує
мережні функції, реалізуючи повний набір протоколів. Крім мережних
функцій, хост-машина може виконувати завдання користувача (програми,
розрахунки, обчислення). Деякі хост-машини можуть виконувати функції
шлюзів – апаратних і програмних засобів для передачі даних між
несумісними мережами, наприклад, між мережею Internet та мережами
FidoNet. Роль шлюзу між мережею Internet і локальними мережами відіграє
рroху-сервер.

121. Сервисы и протоколы в Интернете.

Прародителем Интернет была сеть ARPANet. Она возникла в 1969 году, в

Америке, для того, чтобы облегчить сотрудничество между организациями
оборонной промышленности, разбросанными по разным штатам. Сначала она
соединяла компьютерные системы одного типа, но по мере развития возникла
необходимость в обмене данными между “разнородными” сетями. Так возник
проект Interneting Project. В результате был создан стандарт передачи
данных – протокол TCP/IP.

1) Протоколы передачи данных

Протоколом передачи данных называется соглашение, устанавливающее, каким
образом должна осуществляться передача данных из компьютера в компьютер
и как можно распознавать и устранять ошибки, которые могут при этом
возникать. И для того, чтобы осуществилась идея неограниченной
коммуникации между компьютерами Интернет, используется один и тот же
протокол TCP/IP. Он состоит из набора протоколов, каждый из которых
выполняет различные задачи.

|2) Сервисы сети Интернет

Протоколы семейства TCP/IP реализуют всевозможные сервисы (услуги)

Интернет. WWW

Популярнейший из них – World Wide Web (сокращенно WWW, W3 или Web), его
еще называют Всемирной паутиной. Представление информации в WWW основано
на возможностях гипертекстовых ссылок (в дальнейшем – просто ссылка).
Гипертекст – это текст, в котором содержаться ссылки на другие
документы. Это дает возможность при просмотре некоторого документа легко
и быстро переходить к другой связанной с ним по смыслу информации,
которая может быть текстом, изображением, звуковым файлом или иметь
любой другой вид, принятый в WWW. При этом связанные ссылками документы
могут быть разбросаны по всему земному шару. Многочисленные
пересекающиеся связи между документами WWW компьютерной паутиной
охватывают планету – отсюда и название. Таким образом, пропадает
зависимость от местонахождения конкретного документа.

E – mail

Следующий вид сервиса Интернет – электронная почта, или E – mail.

Она предназначена для передачи в сети файлов любого типа. Одни из
главных ее преимуществ – дешевизна и быстрота.

Телеконференции UseNet

Телеконференции UseNet представляют собой электронные форумы.

Пользователи Интернет посылают туда свои сообщения, в которых
высказываются по определенной теме. Сообщения поступают в специальные
дискуссионные группы – телеконференции, при этом каждое мнение
становится доступным для всех участников конкретной группы. Уже сегодня
UseNet имеет более 20 000 телеконференций, посвященных различным темам:
компьютерам, рецептам, вопросам генной инженерии и многому другому.

Протокол передачи файлов FTP

Протокол передачи файлов FTP используется для переписывания файлов с
дистрибутивными копиями программ с удаленных серверов на Ваш компьютер.
В зависимости от своих прав (обычный пользователь или др.) Вы можете
производить те или иные действия по отношению к удаленному серверу ( в
большинстве случаев это копия имеющейся на нем информации).

Gopher

Серверы Gopher были предвестниками World Wide Web. Это информационные
серверы, на которых содержаться документы академической направленности и
большие текстовые файлы. Для пользователей информация на серверах Gopher
представляется в виде иерархических меню.

Telnet

Программа Telnet была разработана для обеспечения дистанционного доступа
к удаленному компьютеру в Интернет. При этом компьютер пользователя
выступает в качестве терминала, подключенного к большому компьютеру. В
отличие от компьютеров, терминалы не обладают собственными
вычислительными возможностями. Они только обеспечивают доступ к какому –
то компьютеру благодаря имеющимся у них монитору и клавиатуре. В
качестве примера можно привести системы в аэропортах, на вокзалах, где
Вы можете получить информацию о билетах, рейсах и т.п.

122. Служба веб

Непосредственное извлечение информации из web-страниц — процесс
медленный (из-за необходимости анализировать всю страницу) и ненадежный,
поскольку структура страницы может измениться. Удобным средством
получения таких данных с web-сайта является web-служба (Web service).

Иначе говоря, сайт предоставляет свою функциональность средствами, с
которыми можно работать в программах (с точки зрения программиста VB
сайт, на котором работает web-служба, напоминает компонент, который
предоставляет свою функциональность программе).

Выражаясь точнее, web-служба представляет собой функциональную
возможность сервера, с которой клиент работает при помощи HTML, XML и
стандартных протоколов Web

123. Електронна пошта

Однією з основних послуг Інтернету є всесвітня система розсилання та
одержання електронної пошти (E-mail). Потік інформації в Інтернеті
складається в основному з електронної кореспонденції, і більшість людей,
підключившись до Інтернету, користуються здебільшого цією послугою.

Як і будь-яка інша сервісна послуга, електронна пошта має свої сильні і
слабкі сторони. Час доставки електронної пошти складається із двох
часових просторів:

часу, необхідного для доставки повідомлення на поштовий сервер мережі;

часу від надходження кореспонденції до прочитання її одержувачем.

Якщо не перевіряти електронну пошту регулярно, швидкість поставки на
поштовий сервер втрачає своє значення. Надіслані листи будуть просто
накопичуватися в очікуванні. Ефективність електронної пошти підвищується
при зменшенні часу затримки в системі доставки від комп’ютера до людини.
Якщо електронна пошта доставляється швидко, вона може стати майже такою
ж зручною та оперативною, як особиста бесіда.

Слід зазначити низький рівень захищеності електронної пошти в порівнянні
з іншими засобами. Якщо звичайний лист у процесі доставки хто-небудь
розкривав, це, як правило, помітно. Електронна пошта йде по досить
передбачуваному маршруту через різні комп’ютери, захищеність яких може
бути недостатньо високою. Існують спеціальні програми підвищення захисту
, які кодують повідомлення, намагаючись компенсувати недостатню
захищеність технічних засобів.

124. Пошукові системи в Інтернеті.

Системы информационного поиска сети Интернет.

В Интернетe представлена информация на любые темы, которые только можно
себе представить. Но найти в ней нужную информацию не так-то легко из-за
того, что сеть по своей природе не имеет чёткой структуры. Поэтому для
ориентировки в Интернет и быстрого получения свежей справочной
информации разработаны системы поиска информации. Все системы поиска
информации Интернет располагаются на специально выделенных компьютерах с
мощными каналами связи. Ежеминутно они бесплатно обслуживают огромное
количество клиентов. Поисковые системы можно разбить на два типа:

предметные каталоги, формируемые людьми-редакторами;

автоматические индексы, формируемые специальными компьютерными
программами, без участия людей.

Системы, основанные на предметных каталогах.

Используют базы данных, формируемые специалистами-редакторами, которые
отбирают информацию, устанавливают связи для баз данных, организуют и
снабжают данные в разных поисковых категориях перекрёстными ссылками.
Кампании, владеющие предметными каталогами, непрерывно исследуют,
описывают и каталогизируют содержимое WWW-cерверов и других сетевых
ресурсов, разбросанных по всему миру. В результате этой работы клиенты
Интернет имеют постоянно обновляющиеся иерархические (древовидные)
каталоги, на верхнем уровне которых собраны самые общие категории, такие
как “бизнес”, “наука”, “искусство” и т.п., а элементы самого нижнего
уровня представляют собой ссылки на отдельные WWW-страницы и серверы
вместе с кратким описанием их содержимого.

Каталоги, составленные людьми, более осмыслены, чем автоматические
индексы. Их очень мало, так как их создание и поддержка требуют огромных
затрат. Для примера рассмотрим самый популярный предметный каталог
Yahoo!, который обладает одной из крупнейших баз данных. Имеет
информационные базы для детей и подростков. Поддерживает два основных
метода работы с каталогом — поиск по ключевым словам и поиск по
иерархическому дереву разделов. Не принимает запросов на естественном
языке.

Автоматические индексы.

Переоценить их трудно. Поиск по ключевым словам в одной базе данных,
занимающий в худшем случае несколько секунд, принесёт те же результаты,
что и обшаривание всех WWW-страниц во всей сети Интернет.

Автоматический индекс состоит из трёх частей:

программы-робота;

базы данных, собираемой этим роботом;

интерфейса для поиска в этой базе, с которым и работает пользователь.

Все эти компоненты функционируют без вмешательства человека. К
автоматическим индексам следует прибегать только тогда, когда ключевые
слова точно известны, например, фамилия человека или несколько
специфических терминов из соответствующей области. Индексы получают
информацию из каждого отдельного узла, регистрируют и индексируют её и
добавляют к своим базам данных.

Среди известных индексов выделяется AltaVista — одна из самых мощных
полностью автоматических поисковых систем. Обладает полнотекстовой базой
данных. Выдаёт наибольшее количество ссылок. Проиндексировано 30 млн.
страниц с 300 тысяч серверов и 4 млн. статей из телеконференций Usenet.
За один день AltaVista обслуживает около 20 млн. запросов.

125. Програми-браузери.

Браузер

Веб-обозреватель или бра?узер (из HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D0%B8%D0%B9%D1%81
%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA” \o “Английский язык” англ.
Web browser, в ином написании — бро?узер) — это HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC
%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D0%B5_%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%81%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%B
5%D0%BD%D0%B8%D0%B5” \o “Программное обеспечение” программное
обеспечение для просмотра HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%B1%D1%81%D0%B0%D0%B9%D1%82
” \o “Вебсайт” вебсайтов , то есть для запроса вебстраниц из
HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%81%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BD
%D0%B0%D1%8F_%D0%BF%D0%B0%D1%83%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0” \o “Всемирная
паутина” Паутины , для их обработки и вывода, и для реализации перехода
от одной страницы к другой.

Большинство браузеров также наделены способностями к просмотру
оглавления HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/FTP” \o “FTP” FTP
-серверов.

Браузеры постоянно развивались со времён зарождения HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%81%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BD
%D0%B0%D1%8F_%D0%BF%D0%B0%D1%83%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0” \o “Всемирная
паутина” Всемирной паутины , и с её ростом становились всё более важной
программой типичного HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%BE%D0%BD%D0%B0
%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D1%8C%D1%8E%D1%8
2%D0%B5%D1%80” \o “Персональный компьютер” персонального компьютера .
Ныне браузер — комплексное приложение для обработки и вывода разных
составляющих вебстраницы, и для предоставления HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%B7%D0%BE%D0%B2
%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B8%D0%BD%D1%8
2%D0%B5%D1%80%D1%84%D0%B5%D0%B9%D1%81” \o “Пользовательский интерфейс”
интерфейса между вебсайтом и его посетителем. Практически все
популярные браузеры распространяются бесплатно или «в комплекте»
с другим приложением: HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/Internet_Explorer” \o “Internet Explorer”
Internet Explorer (как часть HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/Windows” \o “Windows” Windows ),
HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Mozilla_Firefox” \o “Mozilla
Firefox” Mozilla Firefox ( HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%BD
%D0%BE%D0%B5_%D0%9F%D0%9E” \o “Свободное ПО” свободное ПО ),
HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Opera” \o “Opera” Opera
(бесплатно), HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Safari” \o
“Safari” Safari (как часть HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/Mac_OS” \o “Mac OS” Mac OS ).

Популярные браузеры

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Internet_Explorer” \o
“Internet Explorer” Internet Explorer

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Mozilla_Firefox” \o “Mozilla
Firefox” Mozilla Firefox

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Opera” \o “Opera” Opera

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Maxthon” \o “Maxthon” Maxthon
— по сути программная оболочка для HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/Internet_Explorer” \o “Internet Explorer”
Internet Explorer

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Safari” \o “Safari” Safari –
основан на коде HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Konqueror” \o
“Konqueror” Konqueror

Текстовые браузеры

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Lynx” \o “Lynx” Lynx

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Links” \o “Links” Links

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/W3M” \o “W3M” W3M

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Netrik” \o “Netrik” Netrik

HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=Elinks&action=edit” \o
“Elinks” elinks

HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=Internet_Browser&action=edit”
\o “Internet Browser” Internet Browser

126. Програми-клієнти електронної пошти.

Почтовая программа

Почто?вая програ?мма (клиент электронной почты, почтовый клиент,
мейл-клиент, мейлер) — HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC
%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D0%B5_%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%81%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%B
5%D0%BD%D0%B8%D0%B5” \o “Программное обеспечение” программное
обеспечение , устанавливаемое на компьютере пользователя,
предназначенное для получения, написания, отправки и хранения сообщений
HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AD%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE
%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%BF%D0%BE%D1%87%D1%82%D0%B0” \o “Электронная
почта” электронной почты одного пользователя.

В отличие от HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%87%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%8B
%D0%B9_%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B5%D1%80” \o “Почтовый сервер”
почтового сервера , клиент электронной почты обычно отправляет сообщение
не прямо на соответствующий сервер получателя, а на один и тот же
почтовый сервер, который выступает как релей. Обычно это почтовый сервер
HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%98%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5
%D1%82-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D0%B5%D1%80” \o
“Интернет-провайдер” провайдера или компании. Отправка почты чаще
всего осуществляется про протоколу HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/SMTP” \o “SMTP” SMTP .

Клиент электронной почты принимает почту с одного или нескольких
почтовых серверов, часто это тот же самый сервер, который служит для
отправки. Приём почты обычно осуществляется по протоколам HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/POP” \o “POP” POP или HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/IMAP” \o “IMAP” IMAP .

Также в функции клиента электронной почты может входить: сортировка,
хранение сообщений, поиск по архиву сообщений, ведение адресной книги,
фильтрация принимаемых сообщений по разным критериям, конвертация
форматов, шифрование, организация интерфейсов с офисными программами и
другие функции.

На 2006 год самыми распространёнными почтовыми программами являются:

Microsoft HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Outlook” \o
“Outlook” Outlook

Microsoft HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Outlook_Express” \o
“Outlook Express” Outlook Express

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/The_Bat%21” \o “The Bat!” The
Bat!

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Mozilla_Thunderbird” \o
“Mozilla Thunderbird” Mozilla Thunderbird

Для сотовых телефонов с поддержкой HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/J2ME” \o “J2ME” J2ME :

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/MailMan” \o “MailMan” MailMan

HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=Email_Viewer&action=edit” \o
“Email Viewer” Email Viewer

Некоторые HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B0%D1%83%D0%B7%D0%B5%D1%80
” \o “Браузер” браузеры , такие как HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/Opera” \o “Opera” Opera или HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/Mozilla” \o “Mozilla” Mozilla , имеют
встроенные почтовые программы.

Часто почтовые программы позволяют общаться в группах новостей (
HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Usenet” \o “Usenet” Usenet ),
основанных на технологии HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/NNTP”
\o “NNTP” NNTP . В России долгое время, пока не было интересных форумов
в HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%98%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5
%D1%82” \o “Интернет” Интернете , был популярен NNTPшлюз в сеть
HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B8%D0%B4%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%82
” \o “Фидонет” Фидонет .

Обычно для просмотра HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/HTML” \o
“HTML” HTML -писем почтовые программы пользуются движками родственных
браузеров: Microsoft HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/Outlook_Express” \o “Outlook Express”
Outlook Express пользуется Internet Explorer (потому — столь опасен),
Thunderbird — движком HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Gecko”
\o “Gecko” Gecko , совместно с HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/Mozilla” \o “Mozilla” Mozilla и
HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/FireFox” \o “FireFox” FireFox ,
Opera. Для некоторых клиентов доступны дополнения-плагины. Например, для
MS OE — HYPERLINK “http://www.fidolook.org” \o
“http://www.fidolook.org” FidoLook , для The Bat! — MyGate и т. п.

Электро?нная по?чта ( HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D0%B8%D0%B9%D1%81
%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA” \o “Английский язык” англ.
E-mail либо email, сокр. от electronic mail) — способ передачи
HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%98%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0
%D1%86%D0%B8%D1%8F” \o “Информация” информации в HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D1%8C%D1%8E%D1%82
%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D1%81%D0%B5%D1%82%D1%8C” \o
“Компьютерная сеть” компьютерных сетях , широко используется в
HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%98%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5
%D1%82” \o “Интернет” Интернете . В сети HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B8%D0%B4%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%82
” \o “Фидонет” Фидонет существует аналог электронной почты, называемый
HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B5%D1%82%D0%BC%D0%B
5%D0%B9%D0%BB&action=edit” \o “Нетмейл” нетмейлом .

Основная особенность электронной почты заключается в том, что информация
отправляется получателю не напрямую, а через промежуточное звено —
HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%AD%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%8
2%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D1%87%D1%82%D0%BE%D0%
B2%D1%8B%D0%B9_%D1%8F%D1%89%D0%B8%D0%BA&action=edit” \o “Электронный
почтовый ящик” электронный почтовый ящик , который представляет собой
место на HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B5%D1%80” \o
“Сервер” сервере , где сообщение хранится, пока его не запросит
получатель. В большинстве случаев для доступа к почтовому ящику
требуется наличие пароля. Доступ к HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%87%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%8B
%D0%B9_%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B5%D1%80” \o “Почтовый сервер”
почтовому серверу может предоставляться как через HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%87%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%8B
%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BC%D1%8B” \o
“Почтовые программы” почтовые программы , так и через HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%92%D0%B5%D0%B1-%D0%B8%D0%
BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%84%D0%B5%D0%B9%D1%81&action=edit” \o
“Веб-интерфейс” веб-интерфейс .

Электронная почта на  HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B0%D1%80%D0%B3%D0%BE%D0%BD” \o
“Жаргон” жаргоне может называться электропочтой или мылом.

Протоколы передачи электронной почты

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/IMAP” \o “IMAP” IMAP

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/POP3” \o “POP3” POP3

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/SMTP” \o “SMTP” SMTP

Популярные программы для работы с E-mail

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Eudora_Mail” \o “Eudora Mail”
Eudora Mail

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Evolution” \o “Evolution”
Evolution

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/KMail” \o “KMail” KMail

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Mozilla” \o “Mozilla” Mozilla
Mail

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Mozilla_Thunderbird” \o
“Mozilla Thunderbird” Mozilla Thunderbird

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Netscape” \o “Netscape”
Netscape Mail

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Opera” \o “Opera” Opera Mail

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Outlook” \o “Outlook” Outlook

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Outlook_Express” \o “Outlook
Express” Outlook Express

HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/TheBat%21” \o “TheBat!”
TheBat!

Eudora Mail — клиент HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AD%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE
%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%BF%D0%BE%D1%87%D1%82%D0%B0” \o “Электронная
почта” электронной почты , который появился еще на заре HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%98%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5
%D1%82” \o “Интернет” Интернета , когда электронная почта была чуть ли
не единственным средством общения.

Evolution — графическая клиентская программа управления HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AD%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE
%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%BF%D0%BE%D1%87%D1%82%D0%B0” \o “Электронная
почта” электронной почтой , контактами и временем для платформы
HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Linux” \o “Linux” Linux .
Разработана и поддерживается фирмой HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/Novell” \o “Novell” Novell , а с сентября
2004 года входит в состав оконной среды HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/GNOME” \o “GNOME” GNOME .

KMail — HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%87%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0
%D1%8F_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BC%D0%B0” \o
“Почтовая программа” клиент электронной почты , созданный в рамках
проекта HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/KDE” \o “KDE” KDE .
Распространён в HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D0%B8
%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B
0” \o “Операционная система” операционных системах семейства
HYPERLINK “http://ru.wikipedia.org/wiki/Unix” \o “Unix” *nix .

Поддерживает SMTP, POP3, IMAP, локальные почтовые ящики; также есть
поддержка GnuPG, антивирусов, антиспама, пользовательских фильтров.

Microsoft Outlook (Майкрософт Аутлу?к)— HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D1%8C%D1%8E%D1%82
%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B
C%D0%BC%D0%B0-%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%B9%D0%B7%D0%B5%D1%
80” \o “Компьютерная программа-органайзер” компьютерная
программа-органайзер ( HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=Personal_Information_Manager&
action=edit” \o “Personal Information Manager” Personal Information
Manager ) с функциями HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%87%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%8B
%D0%B9_%D0%BA%D0%BB%D0%B8%D0%B5%D0%BD%D1%82” \o “Почтовый клиент”
почтового клиента и HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/Groupware” \o “Groupware” Groupware
компании HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D1%80%D0%BE%D1%81
%D0%BE%D1%84%D1%82” \o “Майкрософт” Майкрософт , входящая в пакет
офисных программ HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/Microsoft_Office” \o “Microsoft Office”
Microsoft Office .

Хотя Outlook чаще всего используется только как почтовый клиент для
работы с HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AD%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE
%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%BF%D0%BE%D1%87%D1%82%D0%B0” \o “Электронная
почта” электронной почтой , он также является полноценным HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D1%8C%D1%8E%D1%82
%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B
C%D0%BC%D0%B0-%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%B9%D0%B7%D0%B5%D1%
80” \o “Компьютерная программа-органайзер” Органайзером ,
предоставляющим функции календаря, планировщика задач, записной книжки и
менеджера контактов. Кроме того, Outlook позволяет отслеживать работу с
документами пакета HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/Microsoft_Office” \o “Microsoft Office”
Microsoft Office для автоматического составления дневника работы.

Outlook может использоваться как отдельное приложение, так и выступать в
роли клиента для HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%87%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%8B
%D0%B9_%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B5%D1%80” \o “Почтовый сервер”
почтового сервера HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=Microsoft_Exchange_Server&act
ion=edit” \o “Microsoft Exchange Server” Microsoft Exchange Server ,
что предоставляет дополнительные функции для совместной работы
пользователей одной организации: общие почтовые ящики, папки задач,
календари, конференции, планирование и резервирование времени общих
встреч, согласование документов.

Microsoft Outlook и HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=Microsoft_Exchange_Server&act
ion=edit” \o “Microsoft Exchange Server” Microsoft Exchange Server
являются платформой для организации HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%94%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%B
C%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%82&action=edi
t” \o “Документооборот” документооборота , так как они обеспечены
системой разработки пользовательских HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%B8%D0%BD” \o
“Плагин” плагинов и HYPERLINK
“http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BF%D1%82” \o
“Скрипт” скриптов , с помощью которых возможно программирование
дополнительных функций документооборота (и не только документооборота),
не предусмотренных в стандартной поставке. С помощью раздела Ссылки
можно найти информацию о некоторых плагинах для Microsoft Outlook.

127. Етикет в Інтернеті.

Етика та безпека роботи в мережi.

Ми переконливо радимо придiляти максимальну увагу захисту комп’ютерiв,
якi мають пiдключення до Internet, а також контролю за дiяльнiстю, яка
ведеться з цих комп’ютерiв.

Вважається неприпустимим:

розголошення реєстрацiйних даних, якi використовуються для пiдключення
до Internet

ведення дiяльностi, направленої на отримання несанкцiоновоного доступу
до ресурсiв комп’ютерiв та iншого обладнання, пiдклюдченого до мережi
або виводу їх з ладу, знищенню даних на ресурсах, пiдключених до мережi,
незалежно вiд iх мiсцезнаходження

проведення масової розсилки електронної пошти користувачам мережi, без
попередньої домовленностi з кожним з них

Вважаеться недоцiльним:

встановлювати та використовувати програмне забезпечення, отримане через
Internet, або переслане по e-mail, за винятком випадкiв коли точно
вiдомi та визивають довiру сервер, з якого отримано ПЗ або особа
вiдправник листа. Запускаючи невiдому програму (макрос), переслану вам
по e-mail, Ви ставите пiд загрозу комп’ютер та мережу, до якої вiн
пiд’єднаний. Додаткову iнформацiю по сучаснiй вiрусологiї Ви зможете
отримати на сервері HYPERLINK
“http://dials.relis.ru/inf/new_virus.htm” “Диалог-Наука” .

в присутностi дiтей звертатися до web-серверiв з невiдомою тематикою та
допускати їх до самостiйної роботи в мережi без нагляду дорослих.

Вважається необхідним:

кожному абоненту періодично самостійно змінювати пароль для підключення,
використовуючи функцію серверу users.privat-online.net

регулярно відвідувати розділ серверу Privat-online HYPERLINK
“http://www.privat-online.net/support/” www.privat-online.net/support/
де адміністрація вузла публікує оперативні повідомлення, рекомендації та
відповіді на запитання, з якими звертаються найчастіше.

128. Безпека роботи в Інтернеті.

Политика безопасности при работе с электронной почтой

Электронная почта становится все более важным условием ведения
повседневной деятельности. Организациям нужны политики для электронной
почты, чтобы помочь сотрудникам правильно ее использовать, уменьшить
риск умышленного или неумышленного неправильного ее использования, и
чтобы гарантировать, что официальные документы, передаваемые с помощью
электронной почты, правильно обрабатываются. Аналогично политике
использования телефона, организациям нужно разработать политику для
правильного использования электронной почты.

Электронная почта или e-mail – самый популярный вид использования
Интернета. С помощью электронной почты в Интернете вы можете послать
письмо миллионам людей по всей планете. Существуют шлюзы частных
почтовых систем в интернетовский e-mail, что значительно расширяет ее
возможности.

Помимо взаимодействия один-один, e-mail может поддерживать списки
электронных адресов для рассылки, поэтому человек или организация может
послать e-mail всему этому списку адресов людей или организаций. Иногда
списки рассылки e-mail имеют элементы, являющиеся указателями на другие
списки рассылки, поэтому одно письмо может быть в конце концов
доставлено тысячам людей.

Разновидностью списков рассылки являются дискуссионные группы на основе
e-mail. Их участники посылают письмо центральному серверу списка
рассылки, и сообщения рассылаются всем другим членам группы. Это
позволяет людям, находящимся в разных временных зонах или на разных
континентах, вести интересные дискуссии. При помощи специальных программ
люди могут подписаться на список или отписаться от него без помощи
человека. Сервера списков рассылки часто предоставляют другие сервисы,
такие как получение архивов, дайджестов сообщений, или связанных с
сообщениями файлов. Группы новостей USENET являются усовершенствованием
дискуссионных почтовых групп.

Электронная почта становится все более важным условием ведения
повседневной деятельности. Организациям нужны политики для электронной
почты, чтобы помочь сотрудникам правильно ее использовать, уменьшить
риск умышленного или неумышленного неправильного ее использования, и
чтобы гарантировать, что официальные документы, передаваемые с помощью
электронной почты, правильно обрабатываются. Аналогично политике
использования телефона, организациям нужно разработать политику для
правильного использования электронной почты.

Политика должна давать общие рекомендации в таких областях:

Использование электронной почты для ведения деловой деятельности;

Использование электронной почты для ведения личных дел;

Управление доступом и сохранение конфиденциальности сообщений;

Администрирование и хранение электронных писем.

Основными почтовыми протоколами в Интернете (не считая частных
протоколов, шлюзуемых или туннелируемых через Интернет) являются SMTP
(Simple Mail Transport Protocol), POP (Post Office Protocol) и IMAP
(Internet Mail Access Protocol).

Маркетинг

В прошлом, когда Интернет был исследовательской сетью, ее коммерческое
использование было запрещено. Кроме того, слишком мало компаний и людей
имели доступ к интернетовской почте, поэтому было нецелесообразно
использовать ее для коммерческих целей. Сейчас Интернет расширился и
разрешается использовать его в коммерческих целях, поэтому компании
стали поддерживать списки рассылки для обмена информацией со своими
клиентами. Как правило, клиенты должны послать запрос для того, чтобы
попасть в список рассылки. Когда большие онлайновые сервисы стали
шлюзовать письма в Интернет, неожиданно обнаружилось, что таким образом
можно передать информацию гораздо большей аудитории. Так родился
маркетинг в Интернете с помощью посылки отдельных почтовых сообщений.

Люди написали программы для автоматизации поддержания списков рассылки,
и образовали компании для сбора и продажи списков электронных почтовых
адресов организациям, занимающимся маркетингом. Конгресс США принял
билль, согласно которому прямой маркетинг с помощью электронной почты
должен осуществляться в соответствии с теми же правилами, которыми
ограничивается использование массовой посылки писем, чтобы лица,
занимающиеся таким маркетингом, вели списки адресов, владельцы которых
не желают получать рекламу в электронных письмах.

Угрозы, связанные с электронной почтой

Основные протоколы передачи почты(SMTP, POP3,IMAP4) обычно не
осуществляют надежной аутентификации, что позволяет легко создать письма
с фальшивыми адресами. Ни один из этих протоколов не использует
криптографию, которая могла бы гарантировать конфиденциальность
электронных писем. Хотя существуют расширения этих протоколов, решение
использовать их должно быть явно принято как составная часть политики
администрации почтового сервера. Некоторые такие расширения используют
уже имеющиеся средства аутентификации, а другие позволяют клиенту и
серверу согласовать тип аутентификации, который будет использоваться в
данном соединении.

Фальшивые адреса отправителя

Адресу отправителя в электронной почте Интернета нельзя доверять, так
как отправитель может указать фальшивый обратный адрес, или заголовок
может быть модифицирован в ходе передачи письма, или отправитель может
сам соединиться с SMTP-портом на машине, от имени которой он хочет
отправить письмо, и ввести текст письма.

Перехват письма электронной почты

Заголовки и содержимое электронных писем передаются в чистом виде. В
результате содержимое сообщения может быть прочитано или изменено в
процессе передачи его по Интернету. Заголовок может быть модифицирован,
чтобы скрыть или изменить отправителя, или для того чтобы перенаправить
сообщение.

Почтовые бомбы

Почтовая бомба – это атака с помощью электронной почты. Атакуемая
система переполняется письмами до тех пор, пока она не выйдет из строя.
Как это может случиться, зависит от типа почтового сервера и того, как
он сконфигурирован.

Некоторые провайдеры Интернета дают временные логины любому для
тестирования подключения к Интернету, и эти логины могут быть
использованы для начала подобных атак.

Типовые варианты выхода почтового сервера из строя:

Почтовые сообщения принимаются до тех пор, пока диск, где они
размещаются. Не переполнится. Следующие письма не принимаются. Если этот
диск также основной системный диск, то вся система может аварийно
завершиться.

Входная очередь переполняется сообщениями, которые нужно обработать и
передать дальше, до тех пор, пока не будет достигнут предельный размер
очереди. Последующие сообщения не попадут в очередь.

У некоторых почтовых систем можно установить максимальное число почтовых
сообщений или максимальный общий размер сообщений, которые пользователь
может принять за один раз. Последующие сообщения будут отвергнуты или
уничтожены.

Может быть превышена квота диска для данного пользователя. Это помешает
принять последующие письма, и может помешать ему выполнять другие
действия. Восстановление может оказаться трудным для пользователя, так
как ему может понадобиться дополнительное дисковое пространство для
удаления писем.

Большой размер почтового ящика может сделать трудным для системного
администратора получение системных предупреждений и сообщений об ошибках

Посылка почтовых бомб в список рассылки может привести к тому, что его
члены могут отписаться от списка.

Письма с угрозами

Так как любой человек в мире может послать вам письмо, может оказаться
трудным заставить его прекратить посылать их вам. Люди могут узнать ваш
адрес из списка адресов организации, списка лиц, подписавшихся на список
рассылки, или писем в Usenet. Если вы указали ваш почтовый адрес
какому-нибудь веб-сайту, от он может продать ваш адрес “почтовым
мусорщикам”. Некоторые веб-браузеры сами указывают ваш почтовый адрес,
когда вы посещаете веб-сайт, поэтому вы можете даже не понять, что вы
его дали. Много почтовых систем имеют возможности фильтрации почты, то
есть поиска указанных слов или словосочетаний в заголовке письма или его
теле, и последующего помещения его в определенный почтовый ящик или
удаления. Но большинство пользователей не знает, как использовать
механизм фильтрации. Кроме того, фильтрация у клиента происходит после
того, как письмо уже получено или загружено, поэтому таким образом
тяжело удалить большие объемы писем.

Для безопасной атаки может использоваться анонимный ремэйлер. Когда
кто-то хочет послать оскорбительное или угрожающее письмо и при этом
скрыть свою личность, он может воспользоваться анонимным ремэйлером.
Если человек хочет послать электронное письмо, не раскрывая свой
домашний адрес тем, кто может угрожать ему, он может тоже использовать
анонимный ремэйлер. Если он начнет вдруг получать нежелательные письма
по своему текущему адресу, он может отказаться от него и взять новый.

Одним часто используемым средством защиты, применяемым некоторыми
пользователями Usenet, является конфигурирование своих клиентов для
чтения новостей таким образом, что в поле Reply-To (обратный адрес)
письма, посылаемого ими в группу новостей, помещается фальшивый адрес, а
реальный адрес помещается в сигнатуре или в теле сообщения. Таким
образом программы сбора почтовых адресов, собирающие адреса из поля
Reply-To, окажутся бесполезными.

В конгрессе США было подано несколько биллей об ограничениях на работу
таких программ-мусорщиков. В одном предлагалось создать списки стоп-слов
и помещать слово “реклама” в строку темы письма. В другом предлагалось
считать их просто незаконными.

Защита от фальшивых адресов

От этого можно защититься с помощью использования шифрования для
присоединения к письмам электронных подписей. Одним популярным методом
является использование шифрования с открытыми ключами. Однонаправленная
хэш-функция письма шифруется, используя секретный ключ отправителя.
Получатель использует открытый ключ отправителя для расшифровки
хэш-функции и сравнивает его с хэш-функцией, рассчитанной по полученному
сообщению. Это гарантирует, что сообщение на самом деле написано
отправителем, и не было изменено в пути. Правительство США требует
использования алгоритма Secure Hash Algorithm (SHA) и Digital Signature
Standard, там где это возможно. А самые популярные коммерческие
программы используют алгоритмы RC2, RC4, или RC5 фирмы RSA.

Защита от перехвата электронной почты

От него можно защититься с помощью шифрования содержимого сообщения или
канала, по которому он передается. Если канал связи зашифрован, то
системные администраторы на обоих его концах все-таки могут читать или
изменять сообщения. Было предложено много различных схем шифрования
электронной почты, но ни одна из них не стала массовой. Одним из самых
популярных приложений является PGP. В прошлом использование PGP было
проблематичным, так как в ней использовалось шифрование, подпадавшее под
запрет на экспорт из США. Коммерческая версия PGP включает в себя
плагины для нескольких популярных почтовых программ, что делает ее
особенно удобной для включения в письмо электронной подписи и шифрования
письма клиентом. Последние версии PGP используют лицензированную версию
алгоритма шифрования с открытыми ключами RSA.

Корректное использование электронной почты

Все служащие должны использовать электронную почту так же, как и любое
другое официальное средство организации. Из этого следует, что когда
письмо посылается, как отправитель, так и получатель должен
гарантировать, что взаимодействие между ними осуществляется согласно
принятым правилам взаимодействия. Взаимодействие с помощью почты не
должно быть неэтичным, не должно восприниматься как конфликтная
ситуация, или содержать конфиденциальную информацию.

Защита электронных писем и почтовых систем

Защита писем, почтовых серверов и программ должна соответствовать
важности информации, передаваемой по сетям. Как правило, должно
осуществляться централизованное управление сервисами электронной почты.
Должна быть разработана политика, в которой указывался бы нужный уровень
защиты.

129. Закон України про інформацію

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення інформації

Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно

оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у

суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Стаття 2. Мета і завдання Закону

Закон встановлює загальні правові основи одержання,

використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право

особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя

України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус

учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та

забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від

неправдивої інформації.

Стаття 3. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які

виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави

при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

( Офіційне тлумачення до статті 3 див. в Рішенні Конституційного

Суду України N 5-зп ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘v005p710-97’);”
v005p710-97 ) від 30.10.97)

Стаття 4. Законодавство про інформацію

Законодавство України про інформацію складають Конституція

України ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘254к/96-вр’);” 254к/96-ВР
), цей Закон, законодавчі акти про окремі

галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та

угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного

права.

Стаття 5. Основні принципи інформаційних відносин

Основними принципами інформаційних відносин є:

гарантованість права на інформацію;

відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;

об’єктивність, вірогідність інформації;

повнота і точність інформації;

законність одержання, використання, поширення та зберігання

інформації.

Стаття 6. Державна інформаційна політика

Державна інформаційна політика – це сукупність основних

напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню,

поширенню та зберіганню інформації.

Головними напрямами і способами державної інформаційної

політики є:

забезпечення доступу громадян до інформації;

створення національних систем і мереж інформації;

зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних,

правових і наукових основ інформаційної діяльності;

забезпечення ефективного використання інформації;

сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню

національних інформаційних ресурсів;

створення загальної системи охорони інформації;

сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і

гарантування інформаційного суверенітету України;

сприяння задоволенню інформаційних потреб закордонних

українців. ( Частину другу статті 6 доповнено абзацом згідно із

Законом N 2707-IV ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘2707-15’);”
2707-15 ) від 23.06.2005 )

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють

органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні

органи спеціальної компетенції.

Стаття 7. Суб’єкти інформаційних відносин

Суб’єктами інформаційних відносин є:

громадяни України;

юридичні особи;

держава.

Суб’єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону

можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи,

міжнародні організації та особи без громадянства.

Стаття 8. Об’єкти інформаційних відносин

Об’єктами інформаційних відносин є документована або публічно

оголошувана інформація про події та явища в галузі політики,

економіки, культури, охорони здоров’я, а також у соціальній,

екологічній, міжнародній та інших сферах. ( Стаття 8 із змінами,

внесеними згідно із Законом N 1642-III ( HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘1642-14’);” 1642-14 ) від

06.04.2000 )

Стаття 9. Право на інформацію

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають

право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання,

використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм

для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів,

здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними

особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні,

економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи

і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних

осіб.

Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до

інформації, яка стосується його особисто, крім випадків,

передбачених законами України.

Стаття 10. Гарантії права на інформацію

Право на інформацію забезпечується:

обов’язком органів державної влади, а також органів місцевого

і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та

прийняті рішення;

створенням у державних органах спеціальних інформаційних

служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку

доступ до інформації;

вільним доступом суб’єктів інформаційних відносин до

статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів;

обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та

особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;

створенням механізму здійснення права на інформацію;

здійсненням державного контролю за додержанням законодавства

про інформацію;

встановленням відповідальності за порушення законодавства про

інформацію.

Стаття 11. Мова інформації

Мова інформації визначається Законом “Про мови в Україні”

( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘8312-11’);” 8312-11 ), іншими
законодавчими актами України в цій галузі,

міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною.

Розділ II

ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Стаття 12. Визначення інформаційної діяльності

Інформаційна діяльність – це сукупність дій, спрямованих на

задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і

держави.

З метою задоволення цих потреб органи державної влади та

органи місцевого і регіонального самоврядування створюють

інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних.

Порядок їх створення, структура, права та обов’язки

визначаються Кабінетом Міністрів України або іншими органами

державної влади, а також органами місцевого і регіонального

самоврядування.

Стаття 13. Основні напрями інформаційної діяльності

Основними напрямами інформаційної діяльності є: політичний,

економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний,

міжнародний тощо.

Держава зобов’язана постійно дбати про своєчасне створення,

належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж,

банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності.

Держава гарантує свободу інформаційної діяльності в цих

напрямах всім громадянам та юридичним особам в межах їх прав і

свобод, функцій і повноважень.

Стаття 14. Основні види інформаційної діяльності

Основними видами інформаційної діяльності є одержання,

використання, поширення та зберігання інформації.

Одержання інформації – це набуття, придбання, накопичення

відповідно до чинного законодавства України документованої або

публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами

або державою.

Використання інформації – це задоволення інформаційних потреб

громадян, юридичних осіб і держави.

Поширення інформації – це розповсюдження, обнародування,

реалізація у встановленому законом порядку документованої або

публічно оголошуваної інформації.

Зберігання інформації – це забезпечення належного стану

інформації та її матеріальних носіїв.

Одержання, використання, поширення та зберігання

документованої або публічно оголошуваної інформації здійснюється у

порядку, передбаченому цим Законом та іншими законодавчими актами

в галузі інформації.

Стаття 15. Професійна освіта в галузі

інформаційної діяльності

В Україні створюються умови для здобуття професійної освіти в

галузі інформаційної діяльності через систему її навчальних

закладів.

Порядок створення навчальних закладів інформаційного напряму

(журналістики, статистики, бібліотечної та архівної справи,

науково-інформаційної діяльності, інформатики, обчислювальної

техніки тощо) та принципи їх діяльності визначаються Законом

України “Про освіту” ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘1060-12’);”
1060-12 ) та іншими законодавчими актами.

Стаття 16. Організація наукових досліджень в

галузі інформаційної діяльності

Для забезпечення успішного функціонування і розвитку

національних систем інформації в Україні здійснюються пошукові

фундаментальні та прикладні наукові дослідження в галузі

інформаційної діяльності.

З цією метою створюються наукові установи, науково-виробничі

підрозділи, об’єднання, асоціації, центри нових інформаційних

технологій та інші формування, в тому числі за участю зарубіжних

партнерів.

Фінансування пошукових і фундаментальних наукових

досліджень, наукових програм, проектів державного значення у

науково-дослідних установах і навчальних закладах здійснюється за

рахунок бюджетних асигнувань, власних коштів та коштів замовників.

Фінансування прикладних досліджень, розробок здійснюється, як

правило, на договірній або контрактовій основі, а їх результати

можуть бути об’єктом товарних відносин.

Розділ III

ГАЛУЗІ, ВИДИ, ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

ТА РЕЖИМ ДОСТУПУ ДО НЕЇ

Стаття 17. Галузі інформації

Галузі інформації – це сукупність документованих або публічно

оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і

діяльності суспільства та держави.

Основними галузями інформації є: політична, економічна,

духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.

Стаття 18. Види інформації

Основними видами інформації є:

статистична інформація;

адміністративна інформація (дані); ( Статтю 18 доповнено

абзацом третім згідно із Законом N 3047-III ( HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘3047-14’);” 3047-14 ) від

07.02.2002 )

масова інформація;

інформація про діяльність державних органів влади та органів

місцевого і регіонального самоврядування;

правова інформація;

інформація про особу;

інформація довідково-енциклопедичного характеру;

соціологічна інформація.

Стаття 19. Статистична інформація

Статистична інформація – це офіційна документована державна

інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та

процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та

інших сферах життя. ( Частина перша статті 19 в редакції Закону

N 3047-III ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘3047-14’);” 3047-14 )
від 07.02.2002 )

Державна статистична інформація підлягає систематичному

відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян,

наукових установ, заінтересованих організацій до неопублікованих

статистичних даних, які не підпадають під дію обмежень,

установлених цим Законом, а також Законом України “Про державну

статистику” ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘2614-12’);” 2614-12
). ( Частина друга статті 19 в редакції

Закону N 3047-III ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘3047-14’);”
3047-14 ) від 07.02.2002 )

Система статистичної інформації, її джерела і режим

визначаються Законом України “Про державну статистику” ( HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘2614-12’);” 2614-12 )

та іншими правовими актами в цій галузі.

Стаття 19-1. Адміністративна інформація (дані)

Адміністративна інформація (дані) – це офіційні документовані

дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, що

відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах

життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються

органами державної влади (за винятком органів державної

статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами

відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних

обов’язків та завдань, що належать до їх компетенції.

Система адміністративної інформації (даних), повноваження

органів, які займаються діяльністю, пов’язаною із збиранням та

використанням адміністративних даних, їх джерела та режим

встановлюються відповідно до законодавства.

( Закон доповнено статтею 19-1 згідно із Законом N 3047-III

( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘3047-14’);” 3047-14 ) від
07.02.2002 )

Стаття 20. Масова інформація та її засоби

Масова інформація – це публічно поширювана друкована та

аудіовізуальна інформація.

Друкованими засобами масової інформації є періодичні

друковані видання (преса) – газети, журнали, бюлетені тощо і

разові видання з визначеним тиражем.

Аудіовізуальними засобами масової інформації є:

радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Порядок створення (заснування) та організації діяльності

окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими

актами про ці засоби.

Стаття 21. Інформація державних органів та органів

місцевого і регіонального самоврядування

Інформація державних органів та органів місцевого і

регіонального самоврядування – це офіційна документована

інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності

законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і

регіонального самоврядування.

Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти

України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами,

акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні

акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального

самоврядування.

Інформація державних органів та органів місцевого і

регіонального самоврядування доводиться до відома заінтересованих

осіб шляхом:

опублікування її в офіційних друкованих виданнях або

поширення інформаційними службами відповідних державних органів і

організацій;

опублікування її в друкованих засобах масової інформації або

публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби

масової інформації;

безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно,

письмово чи іншими способами);

надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;

оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.

Джерела і порядок одержання, використання, поширення та

зберігання офіційної інформації державних органів та органів

місцевого і регіонального самоврядування визначаються

законодавчими актами про ці органи.

Законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються прав,

свобод і законних інтересів громадян, не доведені до публічного

відома, не мають юридичної сили.

Стаття 22. Правова інформація

Правова інформація – це сукупність документованих або

публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела,

реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок,

правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Джерелами правової інформації є Конституція України

( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘254к/96-вр’);” 254к/96-ВР ), інші
законодавчі і підзаконні нормативні правові

акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного

права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів

масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з

правових питань.

З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших

нормативних актів всім громадянам держава забезпечує видання цих

актів масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними

чинності.

Стаття 23. Інформація про особу

Інформація про особу – це сукупність документованих або

публічно оголошених відомостей про особу.

Основними даними про особу (персональними даними) є:

національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан

здоров’я, а також адреса, дата і місце народження.

Джерелами документованої інформації про особу є видані на її

ім’я документи, підписані нею документи, а також відомості про

особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і

регіонального самоврядування в межах своїх повноважень.

Забороняється збирання відомостей про особу без її

попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом.

Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною

про неї.

Інформація про особу охороняється Законом.

( Офіційне тлумачення до статті 23 див. в Рішенні Конституційного

Суду України N 5-зп ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘v005p710-97’);”
v005p710-97 ) від 30.10.97)

Стаття 24. Інформація довідково-енциклопедичного

характеру

Інформація довідково-енциклопедичного характеру – це

систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості

про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.

Основними джерелами цієї інформації є: енциклопедії,

словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення,

путівники, картографічні матеріали тощо, а також довідки, що

даються уповноваженими на те державними органами та органами

місцевого і регіонального самоврядування, об’єднаннями громадян,

організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними

системами.

Система цієї інформації, доступ до неї регулюються

бібліотечним, архівним та іншим галузевим законодавством.

Стаття 25. Соціологічна інформація

Соціологічна інформація – це документовані або публічно

оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних

груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.

Основними джерелами соціологічної інформації є документовані

або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати

соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних

досліджень.

Соціологічні дослідження здійснюються державними органами,

об’єднаннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.

Стаття 26. Джерела інформації

Джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом

носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють

собою матеріальні об’єкти, що зберігають інформацію, а також

повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

Стаття 27. Документ в інформаційних відносинах

Документ – це передбачена законом матеріальна форма

одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом

фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або

на іншому носієві.

Первинний документ – це документ, що містить в собі вихідну

інформацію.

Вторинний документ – це документ, що являє собою результат

аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох

документів.

Стаття 28. Режим доступу до інформації

Режим доступу до інформації – це передбачений правовими

нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання

інформації.

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту

інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.

Завдання контролю за режимом доступу до інформації полягає у

забезпеченні додержання вимог законодавства про інформацію всіма

державними органами, підприємствами, установами та організаціями,

недопущенні необгрунтованого віднесення відомостей до категорії

інформації з обмеженим доступом.

Державний контроль за додержанням встановленого режиму

здійснюється спеціальними органами, які визначають Верховна Рада

України і Кабінет Міністрів України.

У порядку контролю Верховна Рада України може вимагати від

урядових установ, міністерств, відомств звіти, які містять

відомості про їх діяльність по забезпеченню інформацією

заінтересованих осіб (кількість випадків відмови у наданні

доступу до інформації із зазначенням мотивів таких відмов;

кількість та обгрунтування застосування режиму обмеженого доступу

до окремих видів інформації; кількість скарг на неправомірні дії

посадових осіб, які відмовили у доступі до інформації, та вжиті

щодо них заходи тощо).

Стаття 29. Доступ до відкритої інформації

Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом:

систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях

(бюлетенях, збірниках);

поширення її засобами масової комунікації;

безпосереднього її надання заінтересованим громадянам,

державним органам та юридичним особам.

Порядок і умови надання громадянам, державним органам,

юридичним особам і представникам громадськості відомостей за

запитами встановлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо

надання інформації здійснюється на договірній основі.

Обмеження права на одержання відкритої інформації

забороняється законом.

Переважним правом на одержання інформації користуються

громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх

професійних обов’язків.

Стаття 30. Інформація з обмеженим доступом

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом

поділяється на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у

володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи

юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до

передбачених ними умов.

Стосовно інформації, що є власністю держави і знаходиться в

користуванні органів державної влади чи органів місцевого

самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм

власності, з метою її збереження може бути відповідно до закону

встановлено обмежений доступ – надано статус конфіденційної.

Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших

носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається

Кабінетом Міністрів України. ( Статтю 30 доповнено частиною

третьою згідно із Законом N 1703-IV ( HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘1703-15’);” 1703-15 ) від 11.05.2004 )

До конфіденційної інформації, що є власністю держави і

знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів

місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх

форм власності, не можуть бути віднесені відомості:

про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів

побуту;

про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші

надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують

безпеці громадян;

про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи

харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне

забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан

правопорядку, освіти і культури населення;

стосовно стану справ із правами і свободами людини і

громадянина, а також фактів їх порушень;

про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, їх посадових та службових осіб;

інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України

та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана

Верховною Радою України, не може бути обмеженим.

( Статтю 30 доповнено частиною четвертою згідно із Законом

N 1703-IV ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘1703-15’);” 1703-15 ) від
11.05.2004 )

Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією

професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та

іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є

предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського,

комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом

таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи

належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для

неї систему (способи) захисту.

Виняток становить інформація комерційного та банківського

характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено

Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з

питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо),

та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров’ю

людей.

До таємної інформації належить інформація, що містить

відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом

таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і

державі.

Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які

становлять державну таємницю, і доступ до неї громадян

здійснюється відповідно до закону про цю інформацію.

Порядок обігу таємної інформації та її захисту визначається

відповідними державними органами за умови додержання вимог,

встановлених цим Законом.

Порядок і терміни обнародування таємної інформації

визначаються відповідним законом.

Інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди

її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо

вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості

знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.

( Статтю 30 доповнено частиною згідно із Законом N 676-IV

( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘676-15’);” 676-15 ) від 03.04.2003
)

Стаття 31. Доступ громадян до інформації про них

Громадяни мають право:

знати у період збирання інформації, які відомості про них і з

якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони

використовуються;

доступу до інформації про них, заперечувати її правильність,

повноту, доречність тощо.

Державні органи та організації, органи місцевого і

регіонального самоврядування, інформаційні системи яких вміщують

інформацію про громадян, зобов’язані надавати її безперешкодно і

безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків,

передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання

несанкціонованому доступу до неї. У разі порушень цих вимог Закон

гарантує захист громадян від завданої їм шкоди використанням такої

інформації.

Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу

особу, зібраних відповідно до чинного законодавства державними

органами, організаціями і посадовими особами.

Зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше,

ніж це необхідно для законно встановленої мети.

Всі організації, які збирають інформацію про громадян,

повинні до початку роботи з нею здійснити у встановленому

Кабінетом Міністрів України порядку державну реєстрацію

відповідних баз даних.

Необхідна кількість даних про громадян, яку можна одержати

законним шляхом, має бути максимально обмеженою і може

використовуватися лише для законно встановленої мети.

Відмова в доступі до такої інформації, або приховування її,

або незаконні збирання, використання, зберігання чи поширення

можуть бути оскаржені до суду.

( Офіційне тлумачення до статті 31 див. в Рішенні Конституційного

Суду України N 5-зп ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘v005p710-97’);”
v005p710-97 ) від 30.10.97)

Стаття 32. Інформаційний запит щодо доступу до

офіційних документів і запит щодо надання

письмової або усної інформації

Під інформаційним запитом (надалі – запитом) щодо доступу до

офіційних документів у цьому Законі розуміється звернення з

вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними

документами. Запит може бути індивідуальним або колективним. Він

подається у письмовій формі.

Громадянин має право звернутися до державних органів і

вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від

того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків

обмеження доступу, передбачених цим Законом.

Під запитом щодо надання письмової або усної інформації у

цьому Законі розуміється звернення з вимогою надати письмову або

усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та

судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.

Громадяни України, державні органи, організації і об’єднання

громадян (надалі – запитувачі) подають запит відповідному органу

законодавчої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам.

У запиті повинно бути зазначено прізвище, ім’я та по батькові

запитувача, документ, письмова або усна інформація, що його

цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх

посадові особи зобов’язані надавати інформацію, що стосується їх

діяльності, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публічні

виступи своїх посадових осіб.

Стаття 33. Термін розгляду запиту щодо доступу до

офіційних документів

Термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення

не повинен перевищувати десяти календарних днів.

Протягом вказаного терміну державна установа письмово

доводить до відома запитувача, що його запит буде задоволено або

що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення.

Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не

передбачено законом.

Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо запиту про

надання письмової інформації.

Стаття 34. Відмова та відстрочка задоволення запиту

щодо доступу до офіційних документів

Відмова в задоволенні запиту доводиться до відома запитувача

у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого

рішення.

У відмові має бути зазначено:

1) посадову особу державної установи, яка відмовляє у

задоволенні запиту;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови.

Відстрочка задоволення запиту допускається в разі, якщо

запитуваний документ не може бути надано для ознайомлення у

місячний термін. Повідомлення про відстрочку доводиться до відома

запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження

прийнятого рішення.

У повідомленні про відстрочку має бути зазначено:

1) посадову особу державної установи, яка відмовляє у

задоволенні запиту у визначений місячний термін;

2) дату надсилання або видачі повідомлення про відстрочку;

3) причини, з яких запитуваний документ не може бути видано у

встановлений цим Законом термін;

4) термін, у який буде задоволено запит.

Відмова та відстрочка задоволення запиту щодо надання

письмової інформації здійснюються в аналогічному порядку.

Стаття 35. Оскарження відмови і відстрочки задоволення

запиту щодо доступу до офіційних документів

Відмову або відстрочку задоволення запиту може бути

оскаржено.

У разі відмови в наданні документа для ознайомлення або

відстрочки задоволення запиту запитувач має право оскаржити

відмову або відстрочку до органу вищого рівня.

Якщо на скаргу, подану до органу вищого рівня, дається

негативна відповідь, запитувач має право оскаржити цю відмову до

суду.

У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов’язок доводити

законність відмови чи відстрочки задоволення запиту покладається

на відповідача – державну установу.

Суд має право для забезпечення повноти та об’єктивності

розгляду справи запитати офіційні документи, у можливості

ознайомлення з якими було відмовлено, і, вивчивши їх, прийняти

рішення про обгрунтованість (або необгрунтованість) дій посадових

осіб державної установи.

Якщо відмову або відстрочку визнано необгрунтованою, суд

зобов’язує державну установу надати запитувачу змогу ознайомитися

з офіційним документом і постановляє окрему ухвалу щодо посадових

осіб, які відмовили заявнику.

Необгрунтована відмова у наданні змоги для ознайомлення з

офіційними документами або порушення визначеного терміну її

надання без поважних причин тягнуть за собою дисциплінарну або

іншу відповідальність посадових осіб державних установ у порядку,

встановленому законами України.

Офіційні документи, надані на запити органами законодавчої,

виконавчої та судової влади України, можуть публікуватися.

Запитувачі мають право робити виписки з наданих їм для

ознайомлення офіційних документів, фотографувати їх, записувати

текст на магнітну плівку тощо. Власник документів має право за

відповідну плату виготовляти за бажанням запитувача копії

запитуваних документів.

Не підлягає оплаті робота по пошуку офіційних документів.

Оскарження відмови і відстрочки задоволення запиту щодо

надання письмової інформації здійснюється в аналогічному порядку.

Стаття 36. Порядок відшкодування витрат, пов’язаних

із задоволенням запитів щодо доступу до

офіційних документів і надання письмової

інформації

Запитувачі повинні повністю або частково відшкодувати

витрати, пов’язані з виконанням запитів щодо доступу до офіційних

документів та наданням письмової інформації.

Порядок оплати копій запитуваних документів встановлюється

державними установами.

Кабінет Міністрів України або інші державні установи

визначають порядок і розмір оплати робіт по збиранню, пошуку,

підготовці, створенню і наданню запитуваної письмової інформації,

який не повинен перевищувати реальних витрат, пов’язаних з

виконанням запитів.

Стаття 37. Документи та інформація, що не підлягають

наданню для ознайомлення за запитами

Не підлягають обов’язковому наданню для ознайомлення за

інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі:

інформацію, визнану у встановленому порядку державною

таємницею;

конфіденційну інформацію;

інформацію про оперативну і слідчу роботу органів

прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих

випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам,

розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий

та об’єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю

або здоров’ю будь-якої особи;

інформацію, що стосується особистого життя громадян;

документи, що становлять внутрівідомчу службову

кореспонденцію (доповідні записки, переписка між підрозділами та

інше), якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності

установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю;

інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими

законодавчими або нормативними актами. Установа, до якої звернуто

запит, може не надавати для ознайомлення документ, якщо він

містить інформацію, яка не підлягає розголошенню на підставі

нормативного акта іншої державної установи, а та державна

установа, яка розглядає запит, не має права вирішувати питання

щодо її розсекречення;

інформацію фінансових установ, підготовлену для

контрольно-фінансових відомств.

Стаття 38. Право власності на інформацію

Право власності на інформацію – це врегульовані законом

суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження

інформацією.

Інформація є об’єктом права власності громадян, організацій

(юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об’єктом права

власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння,

користування чи розпорядження.

Власник інформації щодо об’єктів своєї власності має право

здійснювати будь-які законні дії.

Підставами виникнення права власності на інформацію є:

створення інформації своїми силами і за свій рахунок;

договір на створення інформації;

договір, що містить умови переходу права власності на

інформацію до іншої особи.

Інформація, створена кількома громадянами або юридичними

особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила

користування такою власністю визначаються договором, укладеним між

співвласниками.

Інформація, створена організаціями (юридичними особами) або

придбана ними іншим законним способом, є власністю цих

організацій.

Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною

власністю. Інформацію, створену на правах індивідуальної

власності, може бути віднесено до державної власності у випадках

передачі її на зберігання у відповідні банки даних, фонди або

архіви на договірній основі.

Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює

володіння, використання і розпорядження інформацією, і визначати

правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати

інші умови щодо інформації.

Стаття 39. Інформація як товар

Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян і

юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть

бути об’єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним

та іншим законодавством.

Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та

інформаційні послуги встановлюються договорами, за винятком

випадків, передбачених Законом.

Стаття 40. Інформаційна продукція

Інформаційна продукція – це матеріалізований результат

інформаційної діяльності, призначений для задоволення

інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств,

установ і організацій.

Стаття 41. Інформаційна послуга

Інформаційна послуга – це здійснення у визначеній законом

формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної

продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних

потреб.

Розділ IV

УЧАСНИКИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН,

ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ

Стаття 42. Учасники інформаційних відносин

Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи

або держава, які набувають передбачених законом прав і обов’язків

у процесі інформаційної діяльності.

Основними учасниками цих відносин є: автори, споживачі,

поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації.

Стаття 43. Права учасників інформаційних відносин

Учасники інформаційних відносин мають право одержувати

(виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати

інформацію в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів,

крім випадків, передбачених законом.

Кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його

прав, свобод і законних інтересів має право на одержання

інформації про:

діяльність органів державної влади;

діяльність народних депутатів;

діяльність органів місцевого і регіонального самоврядування

та місцевої адміністрації;

те, що стосується його особисто.

Стаття 44. Обов’язки учасників інформаційних відносин

Учасники інформаційних відносин зобов’язані:

поважати інформаційні права інших суб’єктів;

використовувати інформацію згідно з законом або договором

(угодою);

забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин,

передбачених статтею 5 цього Закону;

забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах,

передбачених законом або угодою;

зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну

і надавати іншим громадянам, юридичним особам або державним

органам у передбаченому законом порядку;

компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про

інформацію.

Розділ V

ОХОРОНА ІНФОРМАЦІЇ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ

ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНФОРМАЦІЮ

Стаття 45. Охорона права на інформацію

Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує

всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості

доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел

одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб’єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких

порушень його права.

Забороняється вилучення друкованих видань,

експонатів, інформаційних банків, документів із архівних,

бібліотечних, музейних фондів та знищення їх з ідеологічних чи

політичних міркувань.

Стаття 45-1. Заборона цензури та заборона втручання в

професійну діяльність журналістів і засобів

масової інформації з боку органів державної

влади або органів місцевого самоврядування, їх

посадових осіб

Цензура як вимога, спрямована до засобу масової інформації,

журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск

засобу масової інформації, його засновника (співзасновника),

видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що

поширюється (крім випадків, коли така вимога йде від автора цієї

інформації чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних

прав на неї), та/або як накладення заборони (крім випадків, коли

така заборона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій

іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів

державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових

осіб заборонена.

Забороняються втручання у формах, не передбачених

законодавством України або договором, укладеним між засновником

(співзасновниками) і редакцією засобу масової інформації, у

професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації,

що поширюється, з боку засновників (співзасновників) засобів

масової інформації, органів державної влади або органів місцевого

самоврядування, посадових осіб цих органів, зокрема з метою

поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно

значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або

поширення інформації про них, заборони критикувати органи

державної влади чи органи місцевого самоврядування або їх

посадових осіб.

Забороняються створення будь-яких органів державної влади,

установ, введення посад, на які покладаються повноваження щодо

здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами

масової інформації.

Умисне перешкоджання законній професійній діяльності

журналістів та/або переслідування журналіста за виконання

професійних обов’язків, за критику, здійснювані посадовою особою

або групою осіб за попередньою змовою, тягне за собою кримінальну

відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України

( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘2341-14’);” 2341-14 ).

Повноваження органів державної влади з питань діяльності

засобів масової інформації визначаються виключно Конституцією

( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘254к/96-вр’);” 254к/96-ВР ) та
законами України.

( Закон доповнено статтею 45-1 згідно із Законом N 676-IV

( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘676-15’);” 676-15 ) від 03.04.2003
)

Стаття 46. Неприпустимість зловживання правом на

інформацію

Інформація не може бути використана для закликів до повалення

конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України,

пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової,

національної, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів,

посягання на права і свободи людини. ( Частина перша статті 46 із

змінами, внесеними згідно із Законом N 1268-IV ( HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘1268-15’);” 1268-15 ) від

18.11.2003 )

Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну

або іншу передбачену законодавством таємницю.

Не підлягають розголошенню відомості, що стосуються

лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від

підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння), листування,

телефонних розмов і телеграфних повідомлень, крім випадків,

передбачених законом.

Стаття 47. Відповідальність за порушення законодавства

про інформацію

Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою

дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну

відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідальність за порушення законодавства про інформацію

несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:

необгрунтована відмова від надання відповідної інформації;

надання інформації, що не відповідає дійсності;

несвоєчасне надання інформації;

навмисне приховування інформації;

примушення до поширення або перешкоджання поширенню певної

інформації, а також цензура; ( Абзац шостий статті 47 в редакції

Закону N 676-IV ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘676-15’);” 676-15 )
від 03.04.2003 )

поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять

честь і гідність особи;

безпідставна відмова від поширення певної інформації;

( Статтю 47 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом N 676-IV

( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘676-15’);” 676-15 ) від 03.04.2003
)

використання і поширення інформації стосовно особистого життя

громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної

інформації внаслідок виконання своїх службових обов’язків;

розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється

законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;

порушення порядку зберігання інформації;

навмисне знищення інформації;

необгрунтоване віднесення окремих видів інформації до

категорії відомостей з обмеженим доступом;

порушення порядку обліку, зберігання і використання

документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну

інформацію, що є власністю держави. ( Частину другу статті 47

доповнено абзацом згідно із Законом N 1703-IV ( HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘1703-15’);” 1703-15 ) від

11.05.2004 )

( Офіційне тлумачення до статті 47 див. в Рішенні Конституційного

Суду України N 5-зп ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘v005p710-97’);”
v005p710-97 ) від 30.10.97)

Стаття 47-1. Звільнення від відповідальності

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за

висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є

висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика,

оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені

як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер

використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій,

сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню

їх правдивості.

Особа звільняється від відповідальності за розголошення

інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця

інформація є суспільно значимою.

Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів

масової інформації та журналістів визначаються законами “Про

друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”

( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘2782-12’);” 2782-12 ), “Про
телебачення і радіомовлення” ( HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘3759-12′);” 3759-12 ), “Про

інформаційні агентства” ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(’74/95-вр’);”
74/95-ВР ) та “Про державну підтримку

засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”

( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘540/97-вр’);” 540/97-ВР ).

( Закон доповнено статтею 47-1 згідно із Законом N 676-IV

( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘676-15’);” 676-15 ) від 03.04.2003
)

Стаття 48. Порядок оскарження протиправних діянь

В разі вчинення державними органами, органами місцевого і

регіонального самоврядування та їх посадовими особами, а також

політичними партіями, іншими об’єднаннями громадян, засобами

масової інформації, державними організаціями, які є юридичними

особами, та окремими громадянами протиправних діянь, передбачених

цим Законом, ці дії підлягають оскарженню до органів вищого рівня

або до суду.

Скарги на протиправні дії посадових осіб подаються в органи

вищого рівня, яким підпорядковані ці посадові особи.

У разі незадоволення скарги, поданої до органу вищого рівня,

заінтересований громадянин або юридична особа мають право

оскаржити протиправні дії посадових осіб до суду.

( Офіційне тлумачення до статті 48 див. в Рішенні Конституційного

Суду України N 5-зп ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘v005p710-97’);”
v005p710-97 ) від 30.10.97)

Стаття 49. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди

У випадках, коли правопорушенням, вчиненим суб’єктом

інформаційної діяльності, завдано матеріальної чи моральної шкоди

фізичним або юридичним особам, винні особи відшкодовують її

добровільно або на підставі рішення суду.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування як

позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації

вправі вимагати по суду лише спростування недостовірної інформації

та не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової)

шкоди. Це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи

органу місцевого самоврядування права на захист честі, гідності та

ділової репутації у суді.

( Стаття 49 в редакції Закону N 676-IV ( HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘676-15’);” 676-15 ) від 03.04.2003 )

Розділ VI

МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ.

СПІВРОБІТНИЦТВО З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ, ЗАРУБІЖНИМИ І

МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 50. Міжнародна інформаційна діяльність

Міжнародна інформаційна діяльність полягає в забезпеченні

громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій

офіційною документованою або публічно оголошуваною інформацією про

зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших

країнах, а також у цілеспрямованому поширенні за межами України

державними органами і об’єднаннями громадян, засобами масової

інформації та громадянами всебічної інформації про Україну.

Громадяни України мають право на вільний і безперешкодний

доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме

телевізійне мовлення, радіомовлення і пресу.

Правове становище і професійна діяльність акредитованих в

Україні іноземних кореспондентів та інших представників іноземних

засобів масової інформації, а також інформаційна діяльність

дипломатичних, консульських та інших офіційних представників

зарубіжних держав в Україні регулюються законодавством України,

відповідними міжнародними договорами, укладеними Україною.

Створення і діяльність спільних організацій в галузі

інформації за участю вітчизняних та іноземних юридичних осіб і

громадян регулюються законодавством України.

Якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті,

які містяться в законодавстві України, що регулює відносини в

галузі інформації, то застосовуються норми міжнародного договору,

укладеного Україною.

Стаття 51. Міжнародні договори

Міжнародне співробітництво в галузі інформації з питань, що

становлять взаємний інтерес, здійснюється на основі міжнародних

договорів, укладених Україною та юридичними особами, які

займаються інформаційною діяльністю.

Державні органи та інші юридичні особи, які займаються

інформаційною діяльністю, можуть безпосередньо здійснювати

зовнішньоекономічну діяльність у власних інтересах, а також в

інтересах індивідуальних і колективних споживачів, яких вони

обслуговують і яким гарантують одержання зарубіжної інформації.

Стаття 52. Експорт та імпорт інформаційної продукції

(послуг)

Експорт та імпорт інформаційної продукції (послуг)

здійснюються згідно з законодавством України про

зовнішньоекономічну діяльність.

Стаття 53. Інформаційний суверенітет

Основою інформаційного суверенітету України є національні

інформаційні ресурси.

До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй

інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення.

Україна самостійно формує інформаційні ресурси на своїй

території і вільно розпоряджається ними, за винятком

випадків, передбачених законами і міжнародними договорами.

Стаття 54. Гарантії інформаційного суверенітету України

Інформаційний суверенітет України забезпечується:

виключним правом власності України на інформаційні ресурси,

що формуються за рахунок коштів державного бюджету;

створенням національних систем інформації;

встановленням режиму доступу інших держав до інформаційних

ресурсів України;

використанням інформаційних ресурсів на основі рівноправного

співробітництва з іншими державами.

130. Закон України про захист. Закон України про електронні документи та
електронний документообіг. Закон України про електронний цифровий
підпис.

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про електронний цифровий підпис

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 36, ст.276 )

Цей Закон визначає правовий статус електронного цифрового

підпису та регулює відносини, що виникають при використанні

електронного цифрового підпису.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають

під час використання інших видів електронного підпису, в тому

числі переведеного у цифрову форму зображення власноручного

підпису.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого

надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті,

що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародного

договору.

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

електронний підпис – дані в електронній формі, які додаються

до інших електронних даних або логічно з ними пов’язані та

призначені для ідентифікації підписувача цих даних;

електронний цифровий підпис – вид електронного підпису,

отриманого за результатом криптографічного перетворення набору

електронних даних, який додається до цього набору або логічно з

ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та

ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис

накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за

допомогою відкритого ключа;

засіб електронного цифрового підпису – програмний засіб,

програмно-апаратний або апаратний пристрій, призначені для

генерації ключів, накладення та/або перевірки електронного

цифрового підпису;

особистий ключ – параметр криптографічного алгоритму

формування електронного цифрового підпису, доступний тільки

підписувачу;

відкритий ключ – параметр криптографічного алгоритму

перевірки електронного цифрового підпису, доступний суб’єктам

відносин у сфері використання електронного цифрового підпису;

засвідчення чинності відкритого ключа – процедура формування

сертифіката відкритого ключа;

сертифікат відкритого ключа (далі – сертифікат ключа) –

документ, виданий центром сертифікації ключів, який засвідчує

чинність і належність відкритого ключа підписувачу. Сертифікати

ключів можуть розповсюджуватися в електронній формі або у формі

документа на папері та використовуватися для ідентифікації особи

підписувача;

посилений сертифікат відкритого ключа (далі – посилений

сертифікат ключа) – сертифікат ключа, який відповідає вимогам

цього Закону, виданий акредитованим центром сертифікації ключів,

засвідчувальним центром, центральним засвідчувальним органом;

акредитація – процедура документального засвідчення

компетентності центра сертифікації ключів здійснювати діяльність,

пов’язану з обслуговуванням посилених сертифікатів ключів;

компрометація особистого ключа – будь-яка подія та/або дія,

що призвела або може призвести до несанкціонованого використання

особистого ключа;

блокування сертифіката ключа – тимчасове зупинення чинності

сертифіката ключа;

підписувач – особа, яка на законних підставах володіє

особистим ключем та від свого імені або за дорученням особи, яку

вона представляє, накладає електронний цифровий підпис під час

створення електронного документа;

послуги електронного цифрового підпису – надання у

користування засобів електронного цифрового підпису, допомога при

генерації відкритих та особистих ключів, обслуговування

сертифікатів ключів (формування, розповсюдження, скасування,

зберігання, блокування та поновлення), надання інформації щодо

чинних, скасованих і блокованих сертифікатів ключів, послуги

фіксування часу, консультації та інші послуги, визначені цим

Законом;

надійний засіб електронного цифрового підпису – засіб

електронного цифрового підпису, що має сертифікат відповідності

або позитивний експертний висновок за результатами державної

експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.

Підтвердження відповідності та проведення державної експертизи цих

засобів здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Стаття 2. Суб’єкти правових відносин у сфері послуг

електронного цифрового підпису

Суб’єктами правових відносин у сфері послуг електронного

цифрового підпису є:

підписувач;

користувач;

центр сертифікації ключів;

акредитований центр сертифікації ключів;

центральний засвідчувальний орган;

засвідчувальний центр органу виконавчої влади або іншого

державного органу (далі – засвідчувальний центр);

контролюючий орган.

Стаття 3. Правовий статус електронного цифрового

підпису

Електронний цифровий підпис за правовим статусом

прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо:

електронний цифровий підпис підтверджено з використанням

посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів

цифрового підпису;

під час перевірки використовувався посилений сертифікат

ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису;

особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу,

зазначеному у сертифікаті.

Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через

те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому

сертифікаті ключа.

Стаття 4. Призначення електронного цифрового підпису

Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення

діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з

використанням електронних документів.

Електронний цифровий підпис використовується фізичними та

юридичними особами – суб’єктами електронного документообігу для

ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в

електронній формі.

Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку

підписання договорів та інших документів, встановленого законом

для вчинення правочинів у письмовій формі.

Нотаріальні дії із засвідчення справжності електронного

цифрового підпису на електронних документах вчиняються відповідно

до порядку, встановленого законом.

Стаття 5. Особливості застосування електронного

цифрового підпису

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування,

підприємства, установи та організації державної форми власності

для засвідчення чинності відкритого ключа використовують лише

посилений сертифікат ключа.

Інші юридичні та фізичні особи можуть на договірних засадах

засвідчувати чинність відкритого ключа сертифікатом ключа,

сформованим центром сертифікації ключів, а також використовувати

електронний цифровий підпис без сертифіката ключа.

Розподіл ризиків збитків, що можуть бути заподіяні

підписувачам, користувачам та третім особам, які користуються

електронними цифровими підписами без сертифіката ключа,

визначається суб’єктами правових відносин у сфері послуг

електронного цифрового підпису на договірних засадах.

Захист прав споживачів послуг електронного цифрового підпису,

а також механізм реалізації захисту цих прав регулюються цим

Законом та Законом України “Про захист прав споживачів”

( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘1023-12’);” 1023-12 ).

У випадках, коли відповідно до законодавства необхідне

засвідчення дійсності підпису на документах та відповідності копій

документів оригіналам печаткою, на електронний документ

накладається ще один електронний цифровий підпис юридичної особи,

спеціально призначений для таких цілей.

Порядок застосування електронного цифрового підпису органами

державної влади, органами місцевого самоврядування,

підприємствами, установами та організаціями державної форми

власності визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок застосування цифрового підпису в банківській

діяльності визначається Національним банком України.

Стаття 6. Вимоги до сертифіката ключа

Сертифікат ключа містить такі обов’язкові дані:

найменування та реквізити центру сертифікації ключів

(центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру);

зазначення, що сертифікат виданий в Україні;

унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа;

основні дані (реквізити) підписувача – власника особистого

ключа;

дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката;

відкритий ключ;

найменування криптографічного алгоритму, що використовується

власником особистого ключа;

інформацію про обмеження використання підпису.

Посилений сертифікат ключа, крім обов’язкових даних, які

містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого

сертифіката ключа.

Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на

вимогу його власника.

Стаття 7. Права та обов’язки підписувача

Підписувач має право:

вимагати скасування, блокування або поновлення свого

сертифіката ключа;

оскаржити дії чи бездіяльність центру сертифікації ключів у

судовому порядку.

Підписувач зобов’язаний:

зберігати особистий ключ у таємниці;

надавати центру сертифікації ключів дані згідно з вимогами

статті 6 цього Закону для засвідчення чинності відкритого ключа;

своєчасно надавати центру сертифікації ключів інформацію про

зміну даних, відображених у сертифікаті ключа.

Стаття 8. Центр сертифікації ключів

Центром сертифікації ключів може бути юридична особа

незалежно від форми власності або фізична особа, яка є суб’єктом

підприємницької діяльності, що надає послуги електронного

цифрового підпису та засвідчила свій відкритий ключ у центральному

засвідчувальному органі або засвідчувальному центрі з дотриманням

вимог статті 6 цього Закону.

Обслуговування фізичних та юридичних осіб здійснюється

центром сертифікації ключів на договірних засадах.

Центр сертифікації ключів має право:

надавати послуги електронного цифрового підпису та

обслуговувати сертифікати ключів;

отримувати та перевіряти інформацію, необхідну для реєстрації

підписувача і формування сертифіката ключа безпосередньо у

юридичної або фізичної особи чи у її уповноваженого представника.

Центр сертифікації ключів зобов’язаний:

забезпечувати захист інформації в автоматизованих системах

відповідно до законодавства;

забезпечувати захист персональних даних, отриманих від

підписувача, згідно з законодавством;

встановлювати під час формування сертифіката ключа належність

відкритого ключа та відповідного особистого ключа підписувачу;

своєчасно скасовувати, блокувати та поновлювати сертифікати

ключів у випадках, передбачених цим Законом;

своєчасно попереджувати підписувача та додавати в сертифікат

відкритого ключа підписувача інформацію про обмеження використання

електронного цифрового підпису, які встановлюються для

забезпечення можливості відшкодування збитків сторін у разі

заподіяння шкоди з боку центру сертифікації ключів;

перевіряти законність звернень про скасування, блокування та

поновлення сертифікатів ключів та зберігати документи, на підставі

яких були скасовані, блоковані та поновлені сертифікати ключів;

цілодобово приймати заяви про скасування, блокування та

поновлення сертифікатів ключів;

вести електронний перелік чинних, скасованих і блокованих

сертифікатів ключів;

забезпечувати цілодобово доступ користувачів до сертифікатів

ключів та відповідних електронних переліків сертифікатів через

загальнодоступні телекомунікаційні канали;

забезпечувати зберігання сформованих сертифікатів ключів

протягом строку, передбаченого законодавством для зберігання

відповідних документів на папері;

надавати консультації з питань, пов’язаних з електронним

цифровим підписом.

Зберігання особистих ключів підписувачів та ознайомлення з

ними в центрі сертифікації ключів забороняються.

Стаття 9. Акредитований центр сертифікації ключів

Центр сертифікації ключів, акредитований в установленому

порядку, є акредитованим центром сертифікації ключів.

Акредитований центр сертифікації ключів має право:

надавати послуги електронного цифрового підпису та

обслуговувати виключно посилені сертифікати ключів;

отримувати та перевіряти інформацію, необхідну для реєстрації

підписувача і формування посиленого сертифіката ключа,

безпосередньо у юридичної або фізичної особи чи її представника.

Акредитований центр сертифікації ключів має виконувати усі

зобов’язання та вимоги, встановлені законодавством для центру

сертифікації ключів, та додатково зобов’язаний використовувати для

надання послуг електронного цифрового підпису надійні засоби

електронного цифрового підпису.

Порядок акредитації та вимоги, яким повинен відповідати

акредитований центр сертифікації ключів, встановлюються Кабінетом

Міністрів України.

Стаття 10. Засвідчувальний центр

Кабінет Міністрів України за необхідності визначає

засвідчувальний центр центрального органу виконавчої влади для

забезпечення реєстрації, засвідчення чинності відкритих ключів та

акредитації групи центрів сертифікації ключів, які надають послуги

електронного цифрового підпису цьому органу і підпорядкованим йому

підприємствам, установам та організаціям.

Інші державні органи за необхідності, за погодженням з

Кабінетом Міністрів України, визначають свої засвідчувальні

центри, призначені для виконання функцій, зазначених у частині

першій цієї статті.

Засвідчувальний центр по відношенню до групи центрів

сертифікації ключів, зазначених у частині першій цієї статті, має

ті ж функції і повноваження, що й центральний засвідчувальний

орган стосовно центрів сертифікації ключів.

Засвідчувальний центр відповідає вимогам, встановленим

законодавством для акредитованого центру сертифікації ключів.

Засвідчувальний центр реєструється, засвідчує свій відкритий

ключ і акредитується у центральному засвідчувальному органі.

Положення про засвідчувальний центр центрального органу

виконавчої влади затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 11. Центральний засвідчувальний орган

Центральний засвідчувальний орган визначається Кабінетом

Міністрів України.

Центральний засвідчувальний орган:

формує і видає посилені сертифікати ключів засвідчувальним

центрам та центрам сертифікації ключів з дотриманням вимог статті

6 цього Закону;

блокує, скасовує та поновлює посилені сертифікати ключів

засвідчувальних центрів та центрів сертифікації ключів у випадках,

передбачених цим Законом;

веде електронні реєстри чинних, блокованих та скасованих

посилених сертифікатів ключів засвідчувальних центрів та центрів

сертифікації ключів;

веде акредитацію центрів сертифікації ключів, отримує та

перевіряє інформацію, необхідну для їх акредитації;

забезпечує цілодобово доступ засвідчувальних центрів та

центрів сертифікації ключів до посилених сертифікатів ключів та

відповідних електронних реєстрів через загальнодоступні

телекомунікаційні канали;

зберігає посилені сертифікати ключів засвідчувальних центрів

та центрів сертифікації ключів;

надає засвідчувальним центрам та центрам сертифікації ключів

консультації з питань, пов’язаних з використанням електронного

цифрового підпису.

Центральний засвідчувальний орган відповідає вимогам,

встановленим законодавством для акредитованого центру сертифікації

ключів.

Положення про центральний засвідчувальний орган

затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 12. Контролюючий орган

Функції контролюючого органу здійснює спеціально

уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері

криптографічного захисту інформації.

Контролюючий орган перевіряє дотримання вимог цього Закону

центральним засвідчувальним органом, засвідчувальними центрами та

центрами сертифікації ключів.

У разі невиконання або неналежного виконання обов’язків та

виявлення порушень вимог, встановлених законодавством для центру

сертифікації ключів, засвідчувального центру, контролюючий орган

дає розпорядження центральному засвідчувальному органу про негайне

вжиття заходів, передбачених законом.

Стаття 13. Скасування, блокування та поновлення

посиленого сертифіката ключа

Акредитований центр сертифікації ключів негайно скасовує

сформований ним посилений сертифікат ключа у разі:

закінчення строку чинності сертифіката ключа;

подання заяви власника ключа або його уповноваженого

представника;

припинення діяльності юридичної особи – власника ключа;

смерті фізичної особи – власника ключа або оголошення його

померлим за рішенням суду;

визнання власника ключа недієздатним за рішенням суду;

надання власником ключа недостовірних даних;

компрометації особистого ключа.

Центральний засвідчувальний орган негайно скасовує посилений

сертифікат ключа центру сертифікації ключів, засвідчувального

центру у разі:

припинення діяльності з надання послуг електронного цифрового

підпису;

компрометації особистого ключа.

Центральний засвідчувальний орган, засвідчувальний центр,

акредитований центр сертифікації ключів негайно блокують посилений

сертифікат ключа:

у разі подання заяви власника ключа або його уповноваженого

представника;

за рішенням суду, що набрало законної сили;

у разі компрометації особистого ключа.

Скасування і блокування посиленого сертифіката ключа набирає

чинності з моменту внесення до реєстру чинних, скасованих і

блокованих посилених сертифікатів із зазначенням дати та часу

здійснення цієї операції.

Центральний засвідчувальний орган, засвідчувальний центр,

акредитований центр сертифікації ключів негайно повідомляють про

скасування або блокування посиленого сертифіката ключа його

власника.

Блокований посилений сертифікат ключа поновлюється:

у разі подання заяви власника ключа або його уповноваженого

представника;

за рішенням суду, що набрало законної сили;

у разі встановлення недостовірності даних про компрометацію

особистого ключа.

Стаття 14. Припинення діяльності центру

сертифікації ключів

Центр сертифікації ключів припиняє свою діяльність відповідно

до законодавства.

Про рішення щодо припинення діяльності центр сертифікації

ключів повідомляє підписувачів за три місяці, якщо інші строки не

визначено законодавством. Підписувачі мають право обирати за

власним бажанням будь-який центр сертифікації ключів для

подальшого обслуговування, якщо інше не передбачено

законодавством. Після повідомлення про припинення діяльності центр

сертифікації ключів не має права видавати нові сертифікати ключів.

Усі сертифікати ключів, що були видані центром сертифікації

ключів, після припинення його діяльності скасовуються.

Центр сертифікації ключів, що повідомив про припинення своєї

діяльності, зобов’язаний забезпечити захист прав споживачів шляхом

повернення грошей за послуги, що не можуть надаватися в

подальшому, якщо вони були попередньо оплачені.

Акредитований центр сертифікації ключів додатково повідомляє

про рішення щодо припинення діяльності центральний засвідчувальний

орган або відповідний засвідчувальний центр.

Акредитований центр сертифікації ключів протягом доби,

визначеної як дата припинення його діяльності, передає посилені

сертифікати ключів, відповідні реєстри посилених сертифікатів

ключів та документовану інформацію, яка підлягає обов’язковій

передачі, відповідному засвідчувальному центру або центральному

засвідчувальному органу.

Порядок передачі акредитованим центром сертифікації ключів

посилених сертифікатів ключів, відповідних реєстрів посилених

сертифікатів ключів та документованої інформації, яка підлягає

обов’язковій передачі, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 15. Відповідальність за порушення законодавства

про електронний цифровий підпис

Особи, винні у порушенні законодавства про електронний

цифровий підпис, несуть відповідальність згідно з законом.

Стаття 16. Розв’язання спорів

Спори, що виникають у сфері надання послуг електронного

цифрового підпису, розв’язуються в порядку, встановленому законом.

Стаття 17. Визнання іноземних сертифікатів ключів

Іноземні сертифікати ключів, засвідчені відповідно до

законодавства тих держав, де вони видані, визнаються в Україні

чинними у порядку, встановленому законом.

Стаття 18. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2004 року.

2. До приведення законів України та інших

нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони

застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Пункт 14 статті 9 Закону України “Про ліцензування певних

видів господарської діяльності” ( HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘1775-14’);” 1775-14 ) (Відомості Верховної

Ради України, 2000 р., N 36, ст. 299) після слів “надання послуг в

галузі криптографічного захисту інформації” доповнити словами

“(крім послуг електронного цифрового підпису)”.

4. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня

набрання чинності цим Законом:

підготувати та внести до Верховної Ради України пропозиції

про внесення змін до законів України, що випливають із цього

Закону;

забезпечити приведення своїх нормативно-правових актів, а

також нормативно-правових актів міністерств та інших центральних

органів виконавчої влади у відповідність з цим Законом;

визначити центральний засвідчувальний орган;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених

цим Законом.

5. Національному банку України протягом шести місяців з дня

набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові

акти у відповідність з цим Законом.

6. Кабінету Міністрів України разом з Національним банком

України, іншими органами державної влади протягом шести місяців з

дня набрання чинності цим Законом розробити та внести на розгляд

Верховної Ради України програму заходів щодо впровадження

електронного документа, електронного документообігу та

електронного цифрового підпису.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 22 травня 2003 року

N 852-IV

Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг”

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про електронні документи та електронний

документообіг

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 36, ст.275 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законом

N 2599-IV ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘2599-15’);” 2599-15 )
від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.349 )

Цей Закон встановлює основні організаційно-правові засади

електронного документообігу та використання електронних

документів.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

адресат – фізична або юридична особа, якій адресується

електронний документ;

дані – інформація, яка подана у формі, придатній для її

оброблення електронними засобами;

посередник – фізична або юридична особа, яка в установленому

законодавством порядку здійснює приймання, передавання (доставку),

зберігання, перевірку цілісності електронних документів для

задоволення власних потреб або надає відповідні послуги за

дорученням інших суб’єктів електронного документообігу;

обов’язковий реквізит електронного документа – обов’язкові

дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою

для його обліку і не матиме юридичної сили;

автор електронного документа – фізична або юридична особа,

яка створила електронний документ;

суб’єкти електронного документообігу – автор, підписувач,

адресат та посередник, які набувають передбачених законом або

договором прав і обов’язків у процесі електронного документообігу.

Стаття 2. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у

процесі створення, відправлення, передавання, одержання,

зберігання, оброблення, використання та знищення електронних

документів.

Стаття 3. Законодавство про електронні документи

та електронний документообіг

Відносини, пов’язані з електронним документообігом та

використанням електронних документів, регулюються Конституцією

України ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘254к/96-вр’);” 254к/96-ВР
), Цивільним кодексом України ( HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘1540-06’);” 1540-06 ),

законами України “Про інформацію” ( HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘2657-12′);” 2657-12 ), “Про захист

інформації в автоматизованих системах” ( HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(’80/94-вр’);” 80/94-ВР ), “Про державну

таємницю” ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘3855-12’);” 3855-12 ),
“Про телекомунікації” ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘1280-15’);”
1280-15 ), “Про

обов’язковий примірник документів” ( HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘595-14’);” 595-14 ), “Про Національний

архівний фонд та архівні установи” ( HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘3814-12’);” 3814-12 ), цим Законом, а

також іншими нормативно-правовими актами. ( Частина перша статті 3

із змінами, внесеними згідно із Законом N 2599-IV ( HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘2599-15′);” 2599-15 ) від

31.05.2005 )

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість

якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила,

ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила

міжнародного договору.

Стаття 4. Державне регулювання електронного документообігу

Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади в

межах повноважень, визначених законом, реалізують державну

політику електронного документообігу.

Державне регулювання у сфері електронного документообігу

спрямовано на:

реалізацію єдиної державної політики електронного

документообігу;

забезпечення прав і законних інтересів суб’єктів електронного

документообігу;

нормативно-правове забезпечення технології оброблення,

створення, передавання, одержання, зберігання, використання та

знищення електронних документів.

Розділ II

ЕЛЕКТРОННИЙ ДОКУМЕНТ

Стаття 5. Електронний документ

Електронний документ – документ, інформація в якому

зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові

реквізити документа.

Склад та порядок розміщення обов’язкових реквізитів

електронних документів визначається законодавством.

Електронний документ може бути створений, переданий,

збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є

відображення даних, які він містить, електронними засобами або на

папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Стаття 6. Електронний підпис

Електронний підпис є обов’язковим реквізитом електронного

документа, який використовується для ідентифікації автора та/або

підписувача електронного документа іншими суб’єктами електронного

документообігу.

Накладанням електронного підпису завершується створення

електронного документа.

Відносини, пов’язані з використанням електронних цифрових

підписів, регулюються законом.

Використання інших видів електронних підписів в електронному

документообігу здійснюється суб’єктами електронного документообігу

на договірних засадах.

Стаття 7. Оригінал електронного документа

Оригіналом електронного документа вважається електронний

примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з

електронним цифровим підписом автора.

У разі надсилання електронного документа кільком адресатам

або його зберігання на кількох електронних носіях інформації

кожний з електронних примірників вважається оригіналом

електронного документа.

Якщо автором створюються ідентичні за документарною

інформацією та реквізитами електронний документ та документ на

папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну

силу.

Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести

його цілісність та справжність у порядку, визначеному

законодавством; у визначених законодавством випадках може бути

пред’явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у

паперовій копії.

Електронна копія електронного документа засвідчується у

порядку, встановленому законом.

Копією документа на папері для електронного документа є

візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене

в порядку, встановленому законодавством.

Стаття 8. Правовий статус електронного документа

та його копії

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена

виключно через те, що він має електронну форму.

Допустимість електронного документа як доказу не може

заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну

форму.

Електронний документ не може бути застосовано як оригінал:

1) свідоцтва про право на спадщину;

2) документа, який відповідно до законодавства може бути

створений лише в одному оригінальному примірнику, крім випадків

існування централізованого сховища оригіналів електронних

документів;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Нотаріальне посвідчення цивільно-правової угоди, укладеної

шляхом створення електронного документа (електронних документів),

здійснюється у порядку, встановленому законом.

Розділ III

ЗАСАДИ ЕЛЕКТРОННОГО ДОКУМЕНТООБІГУ

Стаття 9. Електронний документообіг

Електронний документообіг (обіг електронних документів) –

сукупність процесів створення, оброблення, відправлення,

передавання, одержання, зберігання, використання та знищення

електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки

цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання

таких документів.

Порядок електронного документообігу визначається державними

органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами,

установами та організаціями всіх форм власності згідно з

законодавством.

Стаття 10. Відправлення та передавання електронних

документів

Відправлення та передавання електронних документів

здійснюються автором або посередником в електронній формі за

допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних,

інформаційно-телекомунікаційних систем або шляхом відправлення

електронних носіїв, на яких записано цей документ.

Якщо автор і адресат у письмовій формі попередньо не

домовилися про інше, датою і часом відправлення електронного

документа вважаються дата і час, коли відправлення електронного

документа не може бути скасовано особою, яка його відправила. У

разі відправлення електронного документа шляхом пересилання його

на електронному носії, на якому записано цей документ, датою і

часом відправлення вважаються дата і час здавання його для

пересилання.

Вимоги підтвердження факту одержання документа, встановлені

законодавством у випадках відправлення документів рекомендованим

листом або передавання їх під розписку, не поширюються на

електронні документи. У таких випадках підтвердження факту

одержання електронних документів здійснюється згідно з вимогами

цього Закону.

Стаття 11. Одержання електронних документів

Електронний документ вважається одержаним адресатом з часу

надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата

про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не

передбачено законодавством або попередньою домовленістю між

суб’єктами електронного документообігу.

Якщо попередньою домовленістю між суб’єктами електронного

документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання

електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в

будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній

формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження

повинно містити дані про факт і час одержання електронного

документа та про відправника цього підтвердження.

У разі ненадходження до автора підтвердження про факт

одержання цього електронного документа вважається, що електронний

документ не одержано адресатом.

Якщо автор і адресат у письмовій формі попередньо не

домовилися про інше, електронний документ вважається відправленим

автором та одержаним адресатом за їх місцезнаходженням (для

фізичних осіб – місцем проживання), у тому числі якщо

інформаційна, телекомунікаційна, інформаційно-телекомунікаційна

система, за допомогою якої одержано документ, знаходиться в іншому

місці. Місцезнаходження (місце проживання) сторін визначається

відповідно до законодавства.

Стаття 12. Перевірка цілісності електронного документа

Перевірка цілісності електронного документа проводиться

шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

Стаття 13. Зберігання електронних документів та архіви

електронних документів

Суб’єкти електронного документообігу повинні зберігати

електронні документи на електронних носіях інформації у формі, що

дає змогу перевірити їх цілісність на цих носіях.

Строк зберігання електронних документів на електронних носіях

інформації повинен бути не меншим від строку, встановленого

законодавством для відповідних документів на папері.

У разі неможливості зберігання електронних документів на

електронних носіях інформації протягом строку, встановленого

законодавством для відповідних документів на папері, суб’єкти

електронного документообігу повинні вживати заходів щодо

дублювання документів на кількох електронних носіях інформації та

здійснювати їх періодичне копіювання відповідно до порядку обліку

та копіювання документів, встановленого законодавством. Якщо

неможливо виконати зазначені вимоги, електронні документи повинні

зберігатися у вигляді копії документа на папері (у разі

відсутності оригіналу цього документа на папері). При копіюванні

електронного документа з електронного носія інформації обов’язково

здійснюється перевірка цілісності даних на цьому носії.

При зберіганні електронних документів обов’язкове додержання

таких вимог:

1) інформація, що міститься в електронних документах, повинна

бути доступною для її подальшого використання;

2) має бути забезпечена можливість відновлення електронного

документа у тому форматі, в якому він був створений, відправлений

або одержаний;

3) у разі наявності повинна зберігатися інформація, яка дає

змогу встановити походження та призначення електронного документа,

а також дату і час його відправлення чи одержання.

Суб’єкти електронного документообігу можуть забезпечувати

додержання вимог щодо збереження електронних документів шляхом

використання послуг посередника, у тому числі архівної установи,

якщо така установа додержується вимог цієї статті. Створення

архівів електронних документів, подання електронних документів до

архівних установ України та їх зберігання в цих установах

здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Розділ IV

ОРГАНІЗАЦІЯ ЕЛЕКТРОННОГО ДОКУМЕНТООБІГУ

Стаття 14. Організація електронного документообігу

Електронний документообіг здійснюється відповідно до

законодавства України або на підставі договорів, що визначають

взаємовідносини суб’єктів електронного документообігу.

Використання електронного документа у цивільних відносинах

здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів,

встановлених цивільним законодавством.

Стаття 15. Обіг електронних документів, що містять

інформацію з обмеженим доступом

Суб’єкти електронного документообігу, які здійснюють його на

договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до

електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, та

встановлюють для них систему (способи) захисту.

В інформаційних, телекомунікаційних,

інформаційно-телекомунікаційних системах, які забезпечують обмін

електронними документами, що містять інформацію, яка є власністю

держави, або інформацію з обмеженим доступом, повинен

забезпечуватися захист цієї інформації відповідно до

законодавства.

Стаття 16. Права та обов’язки суб’єктів електронного

документообігу

Суб’єкти електронного документообігу користуються правами та

мають обов’язки, які встановлено для них законодавством.

Якщо в процесі організації електронного документообігу

виникає необхідність у визначенні додаткових прав та обов’язків

суб’єктів електронного документообігу, що не визначені

законодавством, такі права та обов’язки можуть встановлюватися

цими суб’єктами на договірних засадах.

Стаття 17. Вирішення спорів між суб’єктами електронного

документообігу

Вирішення спорів між суб’єктами електронного документообігу

здійснюється в порядку, встановленому законом.

Стаття 18. Відповідальність за порушення законодавства

про електронні документи та електронний

документообіг

Особи, винні в порушенні законодавства про електронні

документи та електронний документообіг, несуть відповідальність

згідно з законами України.

Розділ V

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його

опублікування.

2. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня

набрання чинності цим Законом:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України

відповідні пропозиції про внесення змін до законодавчих актів

України;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених

цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами, іншими

центральними органами виконавчої влади України їх

нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону;

разом з Національним банком України розробити та внести на

розгляд Верховної Ради України програму заходів щодо впровадження

електронних документів, електронного документообігу та

електронного цифрового підпису, стимулювання підприємств, установ

і організацій, які впроваджують електронний документообіг.

131. Закон України «Про захист інформації». Право власності на
інформацію під час її обробки.

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про захист інформації

в інформаційно-телекомунікаційних системах

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 31, ст.286 )

( Вводиться в дію Постановою ВР N HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(’81/94-вр’);” 81/94-ВР від 05.07.94,

ВВР, 1994, N 31, ст.287 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законом

N 1703-IV ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘1703-15’);” 1703-15 )
від 11.05.2004, ВВР, 2004, N 32, ст.394 )

( В редакції Закону

N 2594-IV ( HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘2594-15’);” 2594-15 )
від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.347 )

Цей Закон регулює відносини у сфері захисту інформації

в інформаційних, телекомунікаційних та

інформаційно-телекомунікаційних системах (далі – система).

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому

значенні:

блокування інформації в системі – дії, внаслідок яких

унеможливлюється доступ до інформації в системі;

виток інформації – результат дій, внаслідок яких інформація в

системі стає відомою чи доступною фізичним та/або юридичним

особам, що не мають права доступу до неї;

власник інформації – фізична або юридична особа, якій

належить право власності на інформацію;

власник системи – фізична або юридична особа, якій належить

право власності на систему;

доступ до інформації в системі – отримання користувачем

можливості обробляти інформацію в системі;

захист інформації в системі – діяльність, спрямована на

запобігання несанкціонованим діям щодо інформації в системі;

знищення інформації в системі – дії, внаслідок яких

інформація в системі зникає;

інформаційна (автоматизована) система –

організаційно-технічна система, в якій реалізується технологія

обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів;

інформаційно-телекомунікаційна система – сукупність

інформаційних та телекомунікаційних систем, які у процесі обробки

інформації діють як єдине ціле;

комплексна система захисту інформації – взаємопов’язана

сукупність організаційних та інженерно-технічних заходів, засобів

і методів захисту інформації;

користувач інформації в системі (далі – користувач) – фізична

або юридична особа, яка в установленому законодавством порядку

отримала право доступу до інформації в системі;

криптографічний захист інформації – вид захисту інформації,

що реалізується шляхом перетворення інформації з використанням

спеціальних (ключових) даних з метою приховування/відновлення

змісту інформації, підтвердження її справжності, цілісності,

авторства тощо;

несанкціоновані дії щодо інформації в системі – дії, що

провадяться з порушенням порядку доступу до цієї інформації,

установленого відповідно до законодавства;

обробка інформації в системі – виконання однієї або кількох

операцій, зокрема: збирання, введення, записування, перетворення,

зчитування, зберігання, знищення, реєстрації, приймання,

отримання, передавання, які здійснюються в системі за допомогою

технічних і програмних засобів;

порушення цілісності інформації в системі – несанкціоновані

дії щодо інформації в системі, внаслідок яких змінюється її вміст;

порядок доступу до інформації в системі – умови отримання

користувачем можливості обробляти інформацію в системі та правила

обробки цієї інформації;

телекомунікаційна система – сукупність технічних і програмних

засобів, призначених для обміну інформацією шляхом передавання,

випромінювання або приймання її у вигляді сигналів, знаків,

звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб;

технічний захист інформації – вид захисту інформації,

спрямований на забезпечення за допомогою інженерно-технічних

заходів та/або програмних і технічних засобів унеможливлення

витоку, знищення та блокування інформації, порушення цілісності та

режиму доступу до інформації.

Стаття 2. Об’єкти захисту в системі

Об’єктами захисту в системі є інформація, що обробляється в

ній, та програмне забезпечення, яке призначено для обробки цієї

інформації.

Стаття 3. Суб’єкти відносин

Суб’єктами відносин, пов’язаних із захистом інформації в

системах, є:

власники інформації;

власники системи;

користувачі;

уповноважений орган у сфері захисту інформації в системах.

На підставі укладеного договору або за дорученням власник

інформації може надати право розпоряджатися інформацією іншій

фізичній або юридичній особі – розпоряднику інформації.

На підставі укладеного договору або за дорученням власник

системи може надати право розпоряджатися системою іншій фізичній

або юридичній особі – розпоряднику системи.

Стаття 4. Доступ до інформації в системі

Порядок доступу до інформації, перелік користувачів та їх

повноваження стосовно цієї інформації визначаються власником

інформації.

Порядок доступу до інформації, яка є власністю держави, або

інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої

встановлена законом, перелік користувачів та їх повноваження

стосовно цієї інформації визначаються законодавством.

У випадках, передбачених законом, доступ до інформації в

системі може здійснюватися без дозволу її власника в порядку,

встановленому законом.

Стаття 5. Відносини між власником інформації та власником

системи

Власник системи забезпечує захист інформації в системі в

порядку та на умовах, визначених у договорі, який укладається ним

із власником інформації, якщо інше не передбачено законом.

Власник системи на вимогу власника інформації надає відомості

щодо захисту інформації в системі.

Стаття 6. Відносини між власником системи та користувачем

Власник системи надає користувачеві відомості про правила і

режим роботи системи та забезпечує йому доступ до інформації в

системі відповідно до визначеного порядку доступу.

Стаття 7. Відносини між власниками систем

Власник системи, яка використовується для обробки інформації

з іншої системи, забезпечує захист такої інформації в порядку та

на умовах, що визначаються договором, який укладається між

власниками систем, якщо інше не встановлено законодавством.

Власник системи, яка використовується для обробки інформації

з іншої системи, повідомляє власника зазначеної системи про

виявлені факти несанкціонованих дій щодо інформації в системі.

Стаття 8. Умови обробки інформації в системі

Умови обробки інформації в системі визначаються власником

системи відповідно до договору з власником інформації, якщо інше

не передбачено законодавством.

Інформація, яка є власністю держави, або інформація з

обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом,

повинна оброблятися в системі із застосуванням комплексної системи

захисту інформації з підтвердженою відповідністю. Підтвердження

відповідності здійснюється за результатами державної експертизи в

порядку, встановленому законодавством.

Для створення комплексної системи захисту інформації, яка є

власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога

щодо захисту якої встановлена законом, використовуються засоби

захисту інформації, які мають сертифікат відповідності або

позитивний експертний висновок за результатами державної

експертизи у сфері технічного та/або криптографічного захисту

інформації. Підтвердження відповідності та проведення державної

експертизи цих засобів здійснюються в порядку, встановленому

законодавством.

Стаття 9. Забезпечення захисту інформації в системі

Відповідальність за забезпечення захисту інформації в системі

покладається на власника системи.

Власник системи, в якій обробляється інформація, яка є

власністю держави, або інформація з обмеженим доступом, вимога

щодо захисту якої встановлена законом, утворює службу захисту

інформації або призначає осіб, на яких покладається забезпечення

захисту інформації та контролю за ним.

Про спроби та/або факти несанкціонованих дій у системі щодо

інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим

доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, власник

системи повідомляє уповноважений орган у сфері захисту інформації.

Стаття 10. Повноваження державних органів у сфері захисту

інформації в системах

Вимоги до забезпечення захисту інформації, яка є власністю

держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту

якої встановлена законом, встановлюються Кабінетом Міністрів

України.

Обов’язки уповноваженого органу у сфері захисту інформації в

системах виконує центральний орган виконавчої влади у сфері

криптографічного та технічного захисту інформації.

Уповноважений орган у сфері захисту інформації в системах:

розробляє пропозиції щодо державної політики у сфері захисту

інформації та забезпечує її реалізацію в межах своєї компетенції;

визначає вимоги та порядок створення комплексної системи

захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з

обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом;

організовує проведення державної експертизи комплексних

систем захисту інформації, експертизи та підтвердження

відповідності засобів технічного і криптографічного захисту

інформації;

здійснює контроль за забезпеченням захисту інформації, яка є

власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога

щодо захисту якої встановлена законом.

Державні органи в межах своїх повноважень за погодженням з

уповноваженим органом у сфері захисту інформації встановлюють

особливості захисту інформації, яка є власністю держави, або

інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої

встановлена законом.

Особливості захисту інформації в системах, які забезпечують

банківську діяльність, встановлюються Національним банком України.

Стаття 11. Відповідальність за порушення законодавства про

захист інформації в системах

Особи, винні в порушенні законодавства про захист інформації

в системах, несуть відповідальність згідно із законом.

Стаття 12. Міжнародні договори

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого

надана Верховною Радою України, визначено інші правила, ніж ті, що

передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного

договору.

Стаття 13. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року.

2. Нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність

із цим Законом діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Кабінету Міністрів України та Національному банку України

в межах своїх повноважень протягом шести місяців з дня набрання

чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим

Законом;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними

органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у

відповідність із цим Законом.

132. Концепція комутації пакетів як технологій оброблення і зберігання
даних.

Концепція комутації пакетів як технологія передачі інформації в мережі

Протокол – правила передачи информации между удаленными вычислительными
системами, связанными посредством какого-либо вида связи.

Пакет – блок информации фиксированной длины, представляющий собой
полезную информацию для пользователя или приложения.

Прежде чем разбираться с протоколами, необходимо узнать, что такое
модель взаимодействия открытых систем (OSI – Open System
Interconnection). В соответствии с этой моделью, сетевое взаимодействие
делится на семь уровней.

Физический уровень – передача битов по физическим каналам. Здесь
определяются характеристики физических сред и параметры электрических
сигналов.

Канальный уровень – передача кадра данных между любыми узлами в сетях
типовой топологии или соседними узлами в сетях произвольной топологии.

Сетевой уровень – доставка пакета любому узлу в сетях произвольной
топологии. На этом уровне нет никаких гарантий доставки пакета.

Транспортный уровень – доставка пакета любому узлу с любой топологией
сети и заданным уровнем надежности доставки. На этом уровне имеются
средства для установления соединения, буферизации, нумерации и
упорядочивания пакетов.

Уровень сеанса – управление диалогом между узлами. Обеспечена
возможность фиксации активной на данный момент стороны.

Уровень представления – предоставляет возможность преобразования данных.

Прикладной уровень – набор сетевых сервисов (FTP, E-mail и т.п.) для
пользователей и приложений.

Первые три уровня обеспечиваются оборудованием, таким как сетевые карты,
маршрутизаторы и др. Последние три – операционной системой или
приложением. Четвертый уровень является промежуточным.

Как работает протокол? Все начинается с прикладного уровня. Пакет
попадает на этот уровень, и к нему добавляется заголовок. После этого
пакет отправляется на следующий уровень, где ему также добавляется еще
один заголовок, и так до физического уровня, который занимается
непосредственно передачей данных.

Другая машина, получив пакет, начинает обратное преобразование. Пакет с
физического уровня поднимается на прикладной, при этом каждый уровень
убирает свой заголовок, представляющий собой служебную информацию.

Следует отметить, что передача данных не обязательно должна начинаться с
седьмого уровня. Количество уровней в протоколе определяет его
потребности и возможности при передаче.

133. Технологія «клієнт-сервер».

Технологія “клієнт-сервер”

Сущность клиент-серверной технологии заключается в том, что между двумя
вычислительными машинами, связанными в сеть, устанавливается и
поддерживается связь. Такая логика работы протоколов, поддерживающих
клиент-серверную технологию, безусловно, занимает определенные ресурсы
вычислительных систем, но вместе с тем она обеспечивает целостность
передачи.

Связь в общем случае устанавливается таким образом: сервер в течение
какого-то заранее определенного времени (возможно, бесконечно) ожидает
подключения клиента, при этом адрес сервера однозначно определен в сети;
клиент же, в свою очередь, подключается к серверу, занимающему заранее
известный адрес, и устанавливает с ним связь. Для определенности можно
считать, что клиентом является машина, отправляющая запросы, а сервером
– машина, обрабатывающая запросы. Нужно также понимать, что сервер может
быть одновременно и клиентом.

Кроме того, необходимо усвоить, что клиенты и серверы – это программы, а
не машины, на которых они выполняются.

Примером протокола, поддерживающего клиент-серверную технологию, может
служить ТСР-протокол. В этом протоколе заложены средства установления
связи между приемником и передатчиком, обеспечение целостности данных и
гарантии доставки.

Когда данные отправляются в сеть по ТСР, то на отправляющей стороне
включается таймер. Если в течение определенного времени приемник не
подтвердит получения данных, то будет предпринята еще одна попытка
передачи данных. Если приемник получит испорченные данные, то он сообщит
об этом источнику и попросит снова отправить пакеты, которые были
испорчены во время предшествующей передачи. Благодаря этому
обеспечивается гарантированная отправка доставка данных.

Когда нужно отправить сразу большую порцию данных, не вмещающихся в один
пакет, то они разбиваются на несколько ТСР-пакетов. Пакеты отправляются
порциями по несколько штук. Когда сервер получает порцию пакетов, он
восстанавливает их очередность и собирает данные вместе.

134. Сутність розподілених технологій оброблення і зберігання даних.

Сутність розподілених технологій оброблення і зберігання даних

С распространением и внедрением Интернета в нашу жизнь архитектура
сетевого управления данными получила свое развитие. Ранний Интернет
обеспечивал доступ к данным напрямую. Через некоторое время появилась
среда Web, которая предоставила пользователям Интернета дружественный
интерфейс. За формирование этого интерфейса несет ответственность
Web-сервер, то есть на пути между пользователем-клиентом и данными,
находящимися на сервере, появился еще один посредник, который стал
выполнять функции клиентской программы. Такой подход позволяет
бесчисленным пользователям Интернета иметь единственную программу
Web-браузер для работы с различными данными, не прибегая к услугам
специфических программ-клиентов.

Другими словами, на пути между клиентами и серверами встает такая
программа, которая обеспечивает одинаковый интерфейс работы между любыми
клиентами и серверами. Такая стандартизация подхода обработки запросов
несет в себе очень значительное преимущество, а именно работа с данными
становится более понятной и прозрачной, отпадает необходимость в
разработке комплексов программ для обеспечения взаимодействия с
уникальными видами данными.

135. Електронна пошта як інформаційна технологія.

Електронна пошта як інформаційна технологія.

Для приема, отправки и обработки сообщений в большинстве современных
почтовых систем используются протоколы SMTP, POP3 и IMAP4. Они
определяют процедуры доставки, приема и обработки почтовых сообщений.
Например, протокол POP3 предоставляет конечному пользователю доступ к
поступившим ему электронным сообщениям. Обычно POP-клиенты при запросе
пользователя на получение почты требуют ввести пароль, что повышает
конфидециальность переписки.

Аппаратная часть почтовых систем строится с теми или вариациями,
используя один из двух вариантов.

В первом варианте все хосты располагают автономными системами
электронной почты. Здесь программное обеспечение каждого из хостов
включает необходимый набор агентов, при помощи которых выполняется
полная обработка электронной почты.

Другой тип конфигурации предполагает использование специального сервера
электронной почты.

Здесь обработку сообщений электронной почты выполняет отдельный сервер
электронной почты. Обычно на сервер возлагается ответственность за
выполнение централизованных операций, например, управление очередью или
несколькими очередями сообщений. Кроме того, сервер электронной почты
берет на себя функцию доставки сообщений в удаленные системы.

Серьезным преимуществом применения отдельного сервера электронной почты
является то, что он может обеспечить централизованные функции защиты. На
сервере могут работать и другие программы, выполняющие вспомогательные
функции. Данная конфигурация почтовой системы используется в средних и
больших сетях.

136. Создание Web-страницы

– с помощью языка HTML

Web-страницы могут существовать в любом формате, но в качестве стандарта
принят HyperText Markup Language – язык разметки гипертекстов,
предназначенный для создания форматированного текста,насыщенного
изображениями, звуком, анимацией,видеоклипами и гипертекстовыми ссылками
на другие документы, разбросанные как по всему Web-пространству, так и
находящиеся наэтом же сервере или являющиеся составной частью этого же
Веб-проекта.

– Программы для создания Web-страниц

Каждый выбирает свой инструмент для создания Web-страниц. Это может быть
MS FrontPage или Macromedia DreamWeaver, AllaireHomeSite или 1st Page
2000. А кто-то пользуется простым текстовым редактором, например
Блокнотом (Notepad).

Текстовые редакторы возможно использовать только для создания небольших
страниц, так каку них есть много минусов: не поддерживаются проекты,
отсутствует “подсветка” текста…, в общем, работать крайне неудобно.

Основным недостатком MS FrontPage является то, что он генерирует очень
большой HTML-код(слишком много лишнего), поэтому страницы получаются
большими, что сказывается на скорости загрузки. Более того, при создании
Web-страниц в этом редакторе видишьодно, а в окне браузера – совсем
другое (особенно это касается Netscape Navigator). Странички получаются
какими-то кривыми, поэтому для созданиякачественных Web-страниц
рекомендуется использовать пакеты

139. Можливість та форми електронного бізнесу.

Електронний бізнес (е-бізнес, e-business) – 1.Перетворення головних
бізнес-процесів за допомогою інтернет технологій. Прикладами є
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE
%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%86%D1%96%D1%8F” \o
“Електронна комерція” електронна комерція або торгівля (е-commerce або
e-trade), в тому числі ті, що використовують мобільні засоби комунікації
( m-commerce), HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE
%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%B0%D0%BB%D1%82%D0%B
8%D0%BD%D0%B3” \o “Електронний консалтинг” електронний консалтинг ,
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE
%D0%BD%D0%BD%D0%B5_%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8
2%D0%B2%D0%BE” \o “Електронне видавництво” електронне видавництво і т.
і. 2. Поняття більш широке, ніж електронна торгівля, що включає
наявність свого HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%B9%D1%82” \o “Сайт” сайту
в інтернеті, віртуального магазину, системи управління компанією,
використання електронної реклами, маркетингу, моделі “ HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D1%81_%D0%B
4%D0%BB%D1%8F_%D0%B1%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D1%81%D1%83” \o “Бізнес для
бізнесу” бізнес для бізнесу ” або “ HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D1%81_%D0%B
4%D0%BB%D1%8F_%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%87%D0%B0” \o
“Бізнес для споживача” бізнес для споживача ”.

Переваги застосування електронного бізнесу в сфері АПК

Сфера електронного бізнесу в Україні знаходиться на етапі розвитку.
Вітчизняні суб’єкти підприємницької діяльності мають невеликий досвід у
використанні можливостей електронного бізнесу і, як наслідок, про