Реферат з релігієзнавства

Релігії в Україні

Україна як полірелігійна країна. Особливість географічного розміщення
релігійних центрів та кількості прихильників різних релігій. Релігійна
терпимість.

Дохристиянські вірування. Впровадження християнства. Релігійний
синкретизм під час та задовго після впровадження християнства.
Язичництво наших днів.

Католики західного та східного обряду ( HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/ugcc/» Українська
Греко-Католицька Церква, HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/rkc/» Римо-Католицька
Церква в Україні , HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/acc/» Вірменська Католицька
Церква ).

Характеристика православних конфесій на Україні (дохалкедонських та
орієнтальних).

Характеристика протестантських течій на Україні.

Характеристика виникнення, розвитку і діяльності на Україні інших пізніх
національних та світових релігій (іудаїзм, буддистські і мусульманські
громади)

Україна як полірелігійна країна. Особливість географічного розміщення
релігійних центрів та кількості прихильників різних релігій. Релігійна
терпимість.

Багату духовність українського народу складає також релігійний
світогляд. Без перебільшення можна сказати, що населення нашої землі в
усі часи особливу увагу приділяло релігійним питанням і наділене було
духовними прагннями пошуку істини. Географічне розташування України у
точці зустрічі Азії та Європи, призвело до зустрічі мусульманського
Сходу і християнського Заходу, східного православ’я та захіного
католицизму. Крім того, в силу історичних причин, а саме панування чужих
народів (урядів, політичних сил) протягом сотень років над українськими
землями та українським народом, призвело до виникнення великої кількості
релігій на теренах України, оскільки кожен народ намагався насадити свої
вірування або спричиняв переселення на Україну представників інших
народів, які зі собою привозили і свою релігію. Україна —
багатонаціональна держава, а відповідно — полірелігійна.

Найбільша релігійна активність припадає на західні області України,
зокрема Львівську, Закарпатську, Івано-Франківську, Тернопільську,
Чернівецьку. Тут зареєстрована найбільша кількість релігійних
організацій. Досить активними є Волинська, Рівненська, Хмельницька,
Київська, Вінницька області, і найменш активними є Дніпропетровська,
Полтавська та Харківська області. У всіх решта проявляється помірна
активність.

Більше 97% зареєстрованих на сьогодні релігійних громад в Україні є
християнськими. Приблизно половина з них є православної традиції. Решту
майже порівну поділяють католики та протестанти. До категорії
“традиційних” (за неофіційною термінологією) Церков належать православні
церкви, Українська Греко-Католицька та Римо-Католицька Церкви,
вірменські громади, такими можна вважати деякі протестантські конфесії –
лютеран, баптистів, п’ятидесятників.

Православні церкви:

HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/uoc_mp/»
Українська Православна Церква (в юрисдикції Московського Патріархату) –
УПЦ (МП) (найбільша кількість її віруючих проживає в Чернігівській,
Сумській, Полтавській і Хмельницькій областях).

HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/uoc_kp/»
Українська Православна Церква Київського Патріархату – УПЦ КП
(Івано-Франківська, Рівненська і Київська області);

HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/uaoc/»
Українська Автокефальна Православна Церква – УАПЦ (Львівська і
Тернопільська обл.)

Сьогодні в Україні існують три конфесії Католицької Церкви:

HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/ugcc/»
Українська Греко-Католицька Церква – УГКЦ (Львівська, Івано-Франківська
обл.)

HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/rkc/»
Римо-Католицька Церква в Україні — РКЦ (Житомирська, Хмельницька,
Вінницька з центром у Житомері і Кам’янець-Подільському)

HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/acc/»
Вірменська Католицька Церква – ВКЦ

В Україні представлена також одна з “дохалкедонських” Церков –
HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/aac/» Вірменська
Апостольська Церква – ВАЦ

Частина вірних-християн належить до HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/protestants/»
протестантських Церков.

В Україні проживають також представники HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/judaism/» юдейства та
HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/moslems/»
мусульманства .

Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. в Україні з’являються HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/paganism/» неоязичницькі
громади . Динамічно зростає кількість спільнот інших релігійних та
релігійно-філософських течій ( HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/buddhists/» буддизм ),
зокрема нетрадиційних та новітніх релігійних рухів, деструктивних сект.

Попри все, слід зауважити, що незважаючи на таку “кашу” релігійних
утворень в Україні, за вийнятком деяких міжконфесійних конфліктів (як
правило в них виступають ініціаторами православні церкви), тут вцілому
вживаються протилежні та взаємозаперечні або конруруючі релігії, більше
того, такого релігійного піднесення як на Україні, такої кількості
практикуючих віруюючих, немає ні в одній з країн Європи та Америки
(незважаючи на те, що більшість з них декларують себе християнськими).

Дохристиянські вірування. Впровадження християнства. Релігійний
синкретизм під час та задовго після впровадження християнства.

Водяні культи. Це насамперед молитви біля води, жертвоприношення. В
жертву приносили квіти, рослини, домашніх птахів. Слов’яни вважали воду
стихією, з якої утворився світ і тому поклонялися їй. Поклоніння воді
повинно було рятувати від засухи, крім того, люди очищалися водою як
святою стихією. Водоймища населяли різними божествами — морянами,
водяними, русалками. Обожнювалися жівночі водяні істоти — берегині.

Водяним істотам присвячувались свята. Літнє свято з 6 на 7 липня
відбувалось біля води — річок, озер, прудів — на честь Купала — бога
земних плодів, урожаю, добробуту.

Культ Сонця. Культ сонця поширений у слов’ян з давніх давен. Є думка, що
навіть ім’я слов’ян походить від Сонця, тобто вказує на давній міф про
походження слов’ян від Сонця.

Даждьбог — один з головних богів язичницької Русі. Під цим іменем
обожнювалося сонце. Назва Даждьбог походить від давнього — дождь — дати,
тобто дай-бог, бог, який дає життя.

Давні слов’яни уявляли сонце небесним вогнем, колесом, від якого
залежить життя. Про сонце говорили як про живу істоту. Жреці волхви та
інші служителі культу виступали від його імні. Йому присвячувались свята
Івана Купала, Коляди, проводів зими. Різні племена Сонце називали
по-своєму — Даждьбог, Ярило, Купало, Коляда, Троян.

Свято на честь Купали святкувалось на початку жнив. Йому приносили
жертви біляозер та інших водоймищ в ім’я земних плодів. Інколи приносили
у жертву людей, топили їх у воді. Залишком цього жорстокого обряду є
поливання людей водою під час свята, яке пізніше стало називатись Іваном
Купалою.

Свято на честь Коляди святкували 24 грудня у вигляді забав з піснями, вч
яких оспівувався Коляда. Під час свята здійснювувся аграрно-магічний
обряд, суть якого у закликанні врожаю. Люди на чолі з жерцями ходили,
прославляли Коляду, збирали приношення для загальної жертви Сонцю,
посипали зерном, водили козу, коня, ведмедя, співали величальних пісень
господарю, славили його працю. Ці пісні називалися колядками. Взагалі в
словах Коляда, колядки — слов’янський корінь — коло (колесо, сонце), а
колядувати означало збирати пожертви богам. Після прийняття християнства
свято Коляди злилося з Різдвом Христовим.

Святкування Нового року нашими предками припадало на початкові дні весни
— березень. Це було свято весни, Сонця, воскресіння природи. Саме тоді,
після тривалої зими пробуджується природа, і це здавна святкувалося
веснянками-гаївками, веселко народних містерій, різноманітними забавами.

Культ вогню. Сварог. В давні часи, ще до формування Київської Русі, у
часи Кия, богом світла, неба і всього світу був Сварог. Він уособлював
Небо і був богом, який запалює вогонь і дає життя сонцю. Таким чином, це
був батько Даждьбога — бога Сонця і Сварожича — бога вогню. Згідно з
давніми оповідями, Сварог з появою Даждьбога і Сварожича пішов на
відпочинок, залишивши їм управління світом.

В часи Київської Русі головним богом східних слов’ян, який повністю
замінив Сварога.

Перун — бог грому і блискавки. З Х ст. Перун став богом зброї,
князівської дружини, покровитедем самого князя.

Перун уособлював грузні сили природи, викликав почуття страху і
поклоніння. Люди вважали, що грім — це гуркіт його коліснці, в блискавки
— його стріли. Перун — ткож покровитель землеробів, врожаю. Всі раділи
першому грому і поспішали вмитися дощовою водою. Прикмети Перуна згодом
були перенесені на святого Іллю.

Стрибог. Вважався богом вітру, робоначальником всіх вітрів. Дослідники
вважають, що за суттю це був бог війни, оскільки його ім’я походить від
давнього „стрити” — знищувати.

Велес. У літописах цього бога називають богом худоби, а оскільки у ті
часи головною власністю була худоба, то Велеса вважали покровителем
багатства, купців, торгівлі, словом, це був бог торгової Русі. Згідно з
народними віруваннями Велес допомагав і землеробам. Так, під час жнив
Велесу „закручують бороду” — звичай українських жниварів зав’язувати на
початку жнив або в їх кінці пучок незрізаних колосків. Для дружинників
Велес був покровителем співаків, поетів, книжником, родоначальником
пісенної творчості, богом музики й пісень.

Культ Велеса був дуже поширений у Київській Русі, пам’ять про нього
лишилася в багатьох географічних назвах. З прийняттям християнства його
функції перенесені на святого Власія.

Дуже часто зустрічалося поклоніння богу Лодо — богу весілля, добробуту
шлюбу. Йому приносили жертви ьмолоді, його ім’я зустрічається у
весільних піснях. Ожночасно він — бог весни і бог любові. Його дружиною
була Лада, яка оспівувалась як богиня материнства. Її уявляли у вигляді
прекрасної жінки, прикрашеної квітами, колоссям, у променях сонця.
Згодом її замінили поклонінням Діві Марії.

Християнство почало проникати на землі, які обіймає Україна, ще на
початку нашої ери. Так, за переказом, ще перший учень Христа апостол
Андрій, який проводи місіонерську діяльність побував і на території
майбутнього Києва. Перебуваючи тут він пророкував торжество тут
хїристиянської віри і що постане тут велике місто з численними храмами.
Він же поблагословив ці гори і поставив першого хреста. На цьому місці
стоїть Андріївська церква.

У ІІІ і ІV століттях наші предки вже сповідували християнство. Більше
того, за деякими даними князі Кий, Аскольд і княгиня Ольга були
християнами. Проте язичницво міцно пустило свої корені і вплив
християнства не був визначальним. І нарешті князь Володимир Великий з
метою зміцнення своєї держави, а також налагодження стосунків з
християнським Заходом, визнає християнство офіційною державною релігією.
Причини, які спонукали князя Володимира охрестити Русь, були ідентичними
з причинами, через які Констянтин визнав християнство державною
релігією. І методи, якими впроваджувалась релігія були однакові —
насильницькі.

Це призвело до появи на Русі двовір’я: пантеон язичницьких богів
доповнився християнськими. Молились спочатку до христинського Бога або
Богоматері, а потім щоб забезпечити подвійну дію – до язичницьких богів.
Згодом функції язичницьких богів було перенесено на християнського Бога,
Богоматір, святих. Звичаї, обряди, свята були перенесені в християнство
і більшість збережені до наших днів (наприклад, їсти кутю на Святвечір,
святити вербу, зілля, віночки, яблука, стелити рушник під час шлюбу,
заборон не передавати через поріг, не махати мокрими руками, лишати їжу
мертвим тощо).

У ХХ ст. зроблено спроби відродження язичництва, але вже в іншому
вигляді, ніж воно існувало в дохристиянські часи. 1934 р. проф.
Володимир Шаян засновує неопоганську генотеїстичну течію Рідна Віра; в
його розумінні Бог — багатовимірна сутність, яка постає у вигляді
багатьох божків з різними іменами. По смерті В. Шаяна його учні у 1987
р. опублікували його дослідження з язичництва — праці «Віра Предків
Наших». Сьогодні в Україні існує кілька десятків зареєстрованих і
незареєстрованих громад, які виникли на основі Рідної Віри. Одна з
київських громад язичників має назву «Православ’я», яку пояснює як
«Божественний закон» (Прав), і рідновірська богослужба (славлення).
Рідновірівці мають власне вчення «Волховик», молитовник «Правослов» і
обрядовий календар «Коло Свароже».

Інший неопоганський культ — Рідна Українська Національна Віра (РУНВіра),
яку заснував Лев Силенко по Другій світовій війні в українській
діаспорі. Себе він проголосив Учителем і Пророком, утіленням вічного
Духу Оріяни-Скитії-Русі-України. РУНВіра — політеїзм, реформований у
монотеїзм, як т.зв. українське національне розуміння Бога під іменем
Дажбога. Л. Силенко вважає християнство чужою і ворожою для українців
релігією, яка виплекала в українській нації рабський менталітет; періоди
підневолення України іншими державами він пояснює «зрадою Дажбогу».
Символом рунвірівців є тризуб як національний герб. Основні положення
РУНВіри викладено у праці Л. Силенка «Мага-віра». Центр РУНВіри — собор
святої матері України — розташований в м. Спрінг Глен (штат Нью-Йорк,
США). В Україні діє понад тридцять громад рунвірівців, загальну
координацію над якими здійснює священнослужитель київської громади
«Дажбог» Б.Островський. У м. Запоріжжі, де є один із найбільших
осередків рунвірівців, виходить журнал «Світло Оріяни».

У 1994 р. на Вінничині виникає ще одна течія українського язичництва —
Собор Рідної Віри; її послідовники вважають, що В. Шаян, Л. Силенко та
інші багато зробили для розбудови основ Рідної Віри, але не змогли її
повністю осягнути і відродити. Собор узяв собі за мету поєднати воєдино
їхнє вчення. Вірні СРВ визнають Поділля особливою територією, оскільки
саме тут збереглось найбільше пам’ятків язичницької культури і тут аж до
початку ХVІІ ст. збереглися язичницькі громади. Серед всіх
неоязичницьких культів СРВ вирізнялися толерантністю до інших течій
рідновірства.

Різні форми неоязичництва, від монотеїзму до політеїзму, популярні в
незначних колах насамперед інтелігенції: перейнята від кінця 80-х рр. ХХ
ст. ідеями національного відродження, вона вважає відновлення прадавніх
язичницьких вірувань необхідною його умовою.

Католики західного та східного обряду ( HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/ugcc/» Українська
Греко-Католицька Церква, HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/rkc/» Римо-Католицька
Церква в Україні , HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/acc/» Вірменська Католицька
Церква ).

Як вже зазначалось в Україні є три католицьких конфесії: HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/ugcc/» Українська
Греко-Католицька Церква, HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/rkc/» Римо-Католицька
Церква в Україні , HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/acc/» Вірменська Католицька
Церква ).

Українська греко-католицька церква.

Католики східного обряду, відомі ще як греко-католики, є послідовниками
Берестейської унії 1596 року, яку підписали з Римським Престолом єрархи
Київської митрополії. Вони належать до Української Греко-Католицької
Церкви (УГКЦ), ліквідованої сталінським режимом і насильницьки
«возз’єднаної» з Російською Православною Цeрквою після Другої світової
війни. Незважаючи на офіційну заборону і жорстокі переслідування, ця
Церква зберегла свої єрархічні структури у підпіллі та діаспорі, а у
гpудні 1989 року вона домоглася своєї офіційної легалізації.

Навесні 1991 р. HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/ugcc/liubachivskyy/» \o
«Мирослав-Іван кардинал Любачівський» Мирослав-Іван кардинал
Любачівський , тодішній Глава Церкви, повернувся з еміграції до свого
осідку у Львовi. Маючи 3317 громад, УГКЦ сьогодні посідає друге місце за
кількістю релігійних громад в Україні. Главою Української
Греко-Католицької Церкви є HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/ugcc/huzar/» \o «Верховний
Архиєпископ Блаженніший Любомир кардинал Гузар» Верховний Архиєпископ
Любомир кардинал Гузар .

Римо-Католицька Церква в Україні — друга за чисельністю парафій
Католицька Церква в Україні; до неї належать католики латинського
обряду.

Україна від початків своєї християнізації зазнала впливу і
Візантійської, і Римської Церков. Діяльність Римської Церкви на
території України розпочалась ще за Київської Русі. В часи Радянської
влади переслідувалась і була ліквідована.

16 січня 1991 р. Папа Іван Павло ІІ відновив діяльність в Україні
римо-католицьких дієцезій та призначив єпископів у Львові ( HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/rkc/jaworski/» митрополит
архиєпископ Львівський Мар’ян Яворський ), Кам’янці-Подільському
(єпископ-ординарій Кам’янець-Подільський Ян Ольшанський) та Житомирі
(єпископ-ординарій Київсько-Житомирський Ян Пурвінський). Керівним
органом РКЦ в Україні є конференція єпископів.

Незалежна Україна встановила дипломатичні відносини з Ватиканом, і у
1992 р. в Україну було відкрито HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/rkc/nunciature/»
Апостольську нунціатуру , а першим Апостольським нунцієм став
архиєпископ Антоніо Франко.

Вірменська Католицька Церква — одна зі Східних Католицьких Церков;
виникла внаслідок унії частини HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/aac/» Вірменської
Апостольської Церкви (дохалкедонської гілки) з Римським Апостольським
Престолом.

На сьогодні Церква нараховує близько 150 тис. вірних, більшість з яких
проживає у країнах Близького Сходу. Проте є і велика діаспора, зокрема у
Північній Америці, де ВКЦ має свій екзархат. Громади вірмено-католиків
існують у Грузії, Вірменії, Польщі, Румунії, Угорщині. Важливі наукові
центри ВКЦ знаходяться на о-ві св. Лазаря у Венеції та у Відні.

На заході теперішньої України. Вірменська (григоріанська) єпархія з
юрисдикцією над землями Русі, Молдови та Валахії з осідком у Львові
існувала з XIV ст. У 1630 р. її єпископ Миколай Торосович у львівському
храмі отців-кармелітів проголосив поєднання з Римом, а згодом, у 1635
р., повторив його в присутності Папи Урбана VІІІ (1623-1644), отримавши
титул архиєпископа. Відтоді на території Речі Посполитої було укладено
постійну унію вірменів із Римом, хоча боротьба між її прихильниками та
противниками тривала ще до кінця століття. Унія сприяла інтеграції
меншини у польське суспільство, але водночас призводила і до її
асиміляції. Протягом всього часу аж до наших днів її громада не була
багаточисельною.

З відновленням незалежності України потрохи відроджується і Вірменська
Католицька Церква на її землях — першу громаду зареєстровано в 1991 р. у
Львові. Проте громада ця була малочисельною (20-30 осіб), не мала
священика, а тому не змогла домогтися повернення їй споруди
катедрального собору. Переважна більшість теперішньої вірменської
меншини в Україні, будучи недавніми вихідцями з батьківщини, сповідує
апостольську віру і не має жодного зв’язку з давніми поселенцями.

Характеристика православних конфесій на Україні (дохалкедонських та
орієнтальних).

Вірменська Апостольська Церква (яку називають також Григоріанською) —
одна з найдавніших християнських помісних Церков. Її коріння сягає ще
апостольських часів. У другій половині І ст. святі апостоли Тадей та
Варфоломій проповідували християнство у Вірменії і заснували перші
християнські спільноти. Саме тому, що народ Вірменії прийняв
християнство від апостолів — учнів Ісуса Христа, Вірменська Церква
називається Апостольською. А назва Григоріанська — від імені
національного святого Григорія Просвітителя.

Сьогодні Вірменська Церква нараховує понад 30 єпархій (9 з них — у
Вірменії, інші — у різних частинах світу) та понад 6 млн. вірних.

В Україні вірмени з’явилися ще задовго до створення Київської держави. У
XI ст. руйнівні напади сельджуків, падіння царства Багратунідів,
візантійська політика переслідування вірменів стали причиною їхнього
масового виходу з батьківщини до Київської держави, переважно на
територію її західної частини.

Важливим чинником збереження національної самобутності в умовах діаспори
стала Вірменська Церква. У 1364 р. патріаршою грамотою Католікоса всіх
вірменів Месропа І у Львові засновано вірменську єпархію, яку через три
роки було затверджено декретом польського короля Казимира Великого.
Таким чином львівський храм Успіння Пресвятої Богородиці (освячений у
1363 р.) став катедральним собором і єпархіальним центром усіх вірменів
Русі, Валахії і Молдови. У 1630 р., як вже зазначалось, було укладено
унію, яка була знищена радянським урядом.

28 листопада 1991 р. в Україні було офіційно відновлено і зареєстровано
єпархію Вірменської Апостольської Церкви, громади якої зараз діють у
Львові, Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, а також у
деяких містах Криму. Українську єпархію ВАЦ очолює HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/aac/buniatian/»
Преосвященний владика Григоріс Буніатян , осідок якого знаходиться у
Львові. Триває поетапний процес повернення вірменській громаді
катедрального Успенського собору.

Українська Православна Церква у сопричасті з Московським Патріархатом
(УПЦ (МП)) є колишнім Київським екзархатом Російської Православної
Церкви (РПЦ). Вона отримала свою нову назву у січні 1990 року, а згодом,
того ж року, «самостійність в управлінні», хоча канонічно все ще
підпорядковується Московському Патріархатові. Після того, як Україна
отримала незалежність у 1991 році, Помісний собор УПЦ подав прохання про
надання їй канонічної автокефалії. Але Архиєрейський собор РПЦ не
задовільнив цього прохання. Як наслідок — Предстоятель Церкви митрополит
Філарет (Денисенко) був позбавлений свого сану.

Переважна більшість єпископів УПЦ (МП) поступово зреклася своїх підписів
за ідею автокефалії. У травні 1992 року вони обрали HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/uoc_mp/sabodan/» Володимира
(Сабодана) , митрополита Ростовського та Новочеркаського, новим
Предстоятелем Церкви з титулом Митрополита Київського та всієї України.

Українську Православну Церкву Київського Патріархату (УПЦ КП) створено у
червні 1992 року митрополитом Філаретом (якого відсторонили від
управління Українською Православною Церквою Московського Патріархату) та
його прихильниками з єпископату HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/uaoc/» Української
Автокефальної Православної Церкви за сприяння тодішнього державного
керівництва, депутатів парламенту та різних політичних партій
національної орієнтації.

Першим Предстоятелем УПЦ КП проголосила HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/uaoc/skrypnyk/» Патріарха
Мстислава (Скрипника) , а після його смерті у 1993 новим Предстоятелем
став HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/uoc_kp/romaniuk/» Патріарх
Володимир (Романюк) .

Від жовтня 1995 р. HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/uoc_kp/denysenko/» Патріарх
Філарет (Денисенко) є Предстоятелем цієї Церкви з офіційним титулом
Патріарха Київського і всієї Руси-України.

УПЦ КП не має офіційного визнання Світового Православ’я, а тому
важається «неканонічною» структурою.

Українська атокефальна православна церква.

Рух за автокефалію в українському православ’ї здійснювався ще з XIX —
початку XX століття, але був ліквідований радянською владою за часів
Сталіна. Нові громади Української Автокефальної Православної Церкви
почали з’являтися на Західній Україні в серпні 1989 року після виходу
з-під юрисдикції РПЦ настоятеля храму св. ап. Петра і Павла у Львові
Володимира Яреми та приєднання до автокефального руху одного з єпископів
РПЦ Івана (Боднарчука).

Поширення автокефалії в Україні відбувалося не лише у протистоянні з
Московським патріархатом, але й у гострій конкуренції з відродженням
HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/ugcc/» \o
«Української Греко-Католицької Церкви» Української Греко-Католицької
Церкви та за підтримки Православних Церков української діаспори в
Північній Америці.

Один із єрархів цих діаспорних Церков HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/uaoc/skrypnyk/» Мстислав
(Скрипник) був проголошений Главою УАПЦ, а в червні 1990 року на соборі
цієї Церкви він був обраний Патріархом Київським та всієї Руси-України.
У 1993 році його наступником став Димитрій (Ярема), після смерті якого в
2000 році його змінив митрополит Мефодій (Кудряков) із Тернополя, який
тепер є Главою УАПЦ в Україні.

І хоча УАПЦ поки що не має офіційного визнання Православних Церков інших
країн, вона вже чимало зробила для визнання її канонічного статусу. З
цієї причини у Церквах УАПЦ під час служб поминається ім’я митрополита
Костянтина — Глави канонічно визнаної Української Православної Церкви у
США (під юрисдикцією Константинопільського патріархату).

Виникнення, розвиток і діяльність протестантських течій на Україні.

Протестантство в Україні з’являється у 30-40 рр. ХVІ ст. Перша
протестантська громада (анабаптистів) з’являється у
Володимирі-Волинському у 1536 р. У 40-х рр. насамперед серед шляхти свою
діяльність розпочинають лютерани, згодом кальвіністи та антитринітарії;
у першій половині ХVІІ ст. розгортається діяльність соціан. У ХVІІ ст.
протестантизм із Волині, Підляшшя, Холмщини і Галичини поширюється на
Поділля, Київщину, Закарпаття.

Протестантські громади в Україні розгортають широку видавничу,
просвітницьку діяльність. Видавалися книги Святого Письма національними
мовами, збірки проповідей і повчань. Тоді ж з’являються нові
протестантські течі: меннонітство, баптизм, методизм.

У ХІХ ст. протестантизм охоплює насамперед нижчі прошарки суспільства та
має пієтичний і соціально-утопічний характер. ХХ ст. принесло
пізньопротестанстькі течії. Основним центром поширення протестантизму
стала Волинь.

В радянський час більшість протестантських деномінацій переслідували, а
тому вони не могли активно розвиватися. Від часу встановлення
незалежності України вони отримали рівні з іншими конфесіями права на
розвиток.

До найчисельніших протестантських конфесій належать HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/lutherans/» лютерани ,
HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/baptism/»
баптисти , HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/pentecostals/»
п’ятидесятники , HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/adventists/» адвентисти ,
харизмати та інші.

Лютеранство – одна з традиційних протестантських течій в Україні, відоме
зі середини XVІ ст. – на Волині, Галичині, Київщині, Поділлі, Побужжі.
До цієї течії належали деякі представники української шляхти
(Радзивіли). Обговорювалася можливість унії лютеран із православними.
Проте внаслідок історичних процесів та діяльності чернечих католицьких
орденів, зокрема, єзуїтів, дійшло до майже повного зникнення українських
лютеранських громад.

Сьогодні в Україні лютеранство представлене трьома основними конфесіями:
Українською Лютеранською Церквою, Німецькою Євангелічно-Лютеранською
Церквою і Шведською Лютеранською Церквою.

Українська Лютеранська Церква організаційно виникла в Україні 1926 р.
(Українська Євангельська Церква Аугзбурзького Віросповідання) і діяла в
Західній Україні до 1939 р. Як зазначають лютерани, вони не вживали в
богослужіннях лютеранський переогляд латинської меси, але натомість,
використовували лютеранський переогляд Божественної Літургії Святого
Івана Золотоустого, що відображало їхню спадщину візантійського обряду.

У радянський період УЛЦ зазнала переслідувань, церковні будівлі і майно
було націоналізоване. Багато вірних і пастирів були репресовані, декому
довелось вимушено емігрувати.

1979 р. пастир Ярослав Шепелявець (невдовзі єпископ УЛЦ) розпочав
діяльність за відродження лютеранства в Україні; з цією метою засновано
місію “Думки про віру”. Після проголошення Незалежності України громади
УЛЦ засновуються в Києві, Тернополі, Кременці, Запоріжжі, Севастополі,
Сімферополі та інших населених пунктах.

Керівним органом УЛЦ є Собор, який скликається, як правило, раз на рік.
У період між Соборами діють Синоди. На місцях діють громади або місійні
станиці. Основним навчальним закладом, який готує магістрів богослов’я,
є Українська Лютеранська Богословська Семінарія Святої Софії, яка діє в
м. Тернополі.

УЛЦ видає газету “Стяг”, журнали “Добра вістка”. Церква провадить
активну місіонерську діяльність широкого спектру робіт: допомогає
навчальним і медичним закладам, роздає потребуючим гуманітарну допомогу,
співпрацює з міжнародними допомоговими організаціями.

На Соборі в Києві 25-27 серпня 2000 р. головою єпископату УЛЦ обраний
HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/lutherans/horpynchuk/»
єпископ В’ячеслав Горпинчук .

Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква в Україні веде свою історію від
домашніх лютеранських громад німецьких поселенців середини XVIII ст.
1765 р. до Києва як вчитель для сім’ї німця-аптекаря прибув пастир
Христофер Лебрехт Грааль, котрий почав правити Богослужіння в такій
домашній парафії, до якої долучилися численні німці-лютерани зі всього
Києва.

В останній чверті XVIII ст. розпочалась активна колонізація Північного
Причорномор’я іноземними поселенцями, серед яких значну частину
становили німці-лютерани. На середину ХІХ ст. їх нараховувалося близько
500 тис. осіб.

Проте внаслідок репресій 30-х рр. НЄЛЦ фактично припинила свою
діяльність: громади були закриті, храми понівечені або знищені, а
більшість пастирів заарештовано і ліквідовано. Під час ІІ світової війни
і після її завершення німців Європейської частини СРСР було майже
повністю виселено до Казахстану і Сибіру. 1957-1958 рр. їм дозволено
реєструвати релігійні братерські громади на засланні, але надалі
заборонено відновлювати структуру Церкви.

Відродження НЄЛЦ розпочалося на хвилі святкування 1000-ліття хрещення
Руси у 1988 р. В Україні виникають нові німецькі лютеранські громади.
Основою для створення перших громад в Україні стали
національно-культурні товариства німців у Львові, Одесі та інших містах.
Центром єпархії НЄЛЦ стала Одеса, а центральним собором Української
єпархії – кірха св. Павла. 1993 р. НЄЛЦ отримала реєстрацію державної
влади України.

12-14 вересня 2000 р. відбувся черговий Синод НЄЛЦУ, на якому
затверджено новий статут Церкви. Новим президентом обрано пастора
Володимира Лісного з Феодосії, єпископом – HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/lutherans/rats/» пастора
Едмунда Ратца , а його заступником – пастора Миколу Бендуса зі Львова. З
1993 р. в Одесі діє Духовна семінарія НЄЛЦУ. У НЄЛЦУ прийняте
персональне фіксоване членство із членськими внесками на користь Церкви.
Сьогодні громади НЄЛЦ діють практично у всіх регіонах України.

Баптизм (назва походить від традиції хрещення в зрілому віці) — належить
до найпоширеніших протестантських конфесій в Україні. У ХVI ст. на
Україні існували анабаптисти — попередники баптистів.

Перше баптистське хрещення в Україні відбулось 1864 р. на р. Інгул на
Єлизаветградщині (тепер — Кіровоградщина) в німецькому поселенні. У цій
же місцевості 1867 р. організовані перші баптистські громади. Звідси ця
течія поширилася на південь України, а потім і в інші регіони.

З кінця 20-х рр. євангельські християни і баптисти були заборонені в
радянській Україні, як і в цілому СРСР. До певної міри відродження
розпочалося підчас і після ІІ світової війни; 1944 р. відбулось
об’єднання баптистів та євангельських християн в Церкву Євангельських
християн баптистів. Пізніше до них приєднались інші дрібніші баптистські
та євангельські течії. Наприкінці 50-х рр. в Україні проживало 75%
віруючих Всесоюзної Ради ЄХБ.

На початку 60-х рр. під час великої антирелігійної кампанії в СРСР в ВР
ЄХБ стався розкол, в результаті якого виникла паралельна структура —
Всесоюзна Рада Церков ЄХБ, більш опозиційно налаштована до комуністичної
влади.

З 70-х рр. розпочалось чергове піднесення. Сьогодні євангельські
християни баптисти належать до найбільш активних християнських конфесій
в Україні та світі.

Майже 90% баптистів в Україні об’єднані у Всеукраїнський союз об’єднань
Євангельських християн баптистів, створений у 1994 р. Сьогодні Союз
нараховує 3 духовні семінарії, 2 університети та 15 біблійних коледжів.
Займається видавничою діяльністю та має розгорнуту сітку мас-медіа.
Керівництво ВСО ЄХБ здійснює Рада, до якої входять старші пресвітери
(єпископи) обласних об’єднань на чолі з Президентом Ради HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/baptism/komendant/»
Григорієм Комендантом . Налагоджена тісна співпраця з українськими
баптистами в діаспорі. ВСО ЄХБ входить до Європейської Баптистської
Федерації та Всесвітнього Союзу Баптистів.

Крім того, в Україні також існують інші об’єднання баптистів та
євангельських християн, окремі громади, місії.

Із 1993 р. в Україні діє Корейська баптистська церква — автономне
національно-релігійне об’єднання, зорієнтоване на корейську діаспору в
Україні. Проповідують — американці корейського походження.

П’ятидесятництво – (назва походить від особливого пошанування
П’ятидесятниці – зіслання Святого Духа) протестантська релігійна течія,
яка виникла наприкінці ХІХ ст. На Західну Україну воно потрапило через
емігрантів, які повернулися зі США. 1920 р. на Волині виникають перші
організовані громади, а 1924 р. у Кременці проведено перший з’їзд
християн Святої П’ятидесятниці, на якому сформовано союз
п’ятидесятницьких громад.

За час радянської влади діяльність переслідувалась.

25-26 травня 1990 р. у Коростені відбувся з’їзд, на якому відроджено
Всеукраїнський союз християн віри євангельської-п’ятидесятники, до якого
увійшли п’ятидесятницькі громади з ВО ЄХБ, автономно зареєстровані і
незареєстровані церкви, місії. Головою Союзу обрано Миколу Мельника;
1998 р. його замінив HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/pentecostals/panochko/»
Михайло Паночко .

Офіційними органами Союзу Церков ХВЄ є журнали “Благовісник”,
“Євангельський голос”, “Євангелист”. Окремі громади видають свою
періодику. П’ятидесятники відомі своїми радіо та телепрограмами.

Місії “Голос надії” (Луцьк), “Возможность” (Маріуполь) і “Добрий
самарянин” (Рівне) провадять активну місіонерську діяльність на
території Російської Федерації.

Підготовка кадрів Союзу здійснюється у майже 20 біблійних семінаріях,
інститутах та школах. Також діють різноманітні біблійні курси і школи
при громадах. Поряд з тим існує Союз незалежних громад християн віри
євангельської-п’ятидесятників та окремі автономні п’ятидесятницькі
громади.

Адвентизм

Адвентизм — одна з найчисельніших протестантських конфесій в Україні.

Адвентизм виник у 30-40-х рр. ХІХ ст. у США у середовищі баптистів,
методистів та інших. В основі доктрини адвентизму — очікування кінця
світу і другого пришестя Ісуса Христа. Адвентисти відрізняються від
інших протестантських конфесій ще й пошануванням суботи (звідси назва
Адвентисти Сьомого Дня і народна форма “суботники”), забороною на деякі
продукти і напої (“санітарна реформа”), запереченням безсмертя душі,
вченням про 144 тисячі обраних, визнанням інших віровчень недостатніми
для спасіння тощо. Через це тривалий час адвентистів не вважали
християнською конфесією, а псевдохристиянською сектою.

В Україні адвентизм з’явився у 1847 р. в Чернівцях. 1906 р. громади АСД
офіційно визнані в Російській імперії. 1931 р. організацію АСД було
ліквідовано радянською владою.

Під час перебудови АСД відновлює свою діяльність. Сьогодні в Україні діє
Українська Уніонна Конференція, яка складається з 8 регіональних
конференцій. З 1998 р. на чолі УНК АСД HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/adventists/krupskyy/»
Володимир Крупський . В Києві діє Духовна семінарія АСД. Видаються 2
газети та 4 журнали, центральний з яких журнал “Ознаки часу”.

Крім УКК АСД в Україні діють громади адвентистів-реформістів,
адвентистська християнська церква, церква Бога (сьомого дня) та інші.

Реформовані адвентисти з’явилися в Україні у 20-х рр. ХХ ст. У радянську
епоху їхні громади діяли в підпіллі. Сьогодні АСД-реформовані отримали в
Україні рівні з іншими конфесіями можливості для розвитку.

Закарпатська Реформатська Церква — одна з представлених в Україні Церков
кальвіністського напрямку. Абсолютну більшість віруючих ЗРЦ складають
угорці.

Перші громади реформатів з’явилися на Закарпатті в 20-30-х рр. ХVІ ст.

ЗРЦ входить до Всесвітньої Реформатської Спілки; її настановами вона
керується в організаційних та канонічних справах, зберігаючи автономію в
управлінні.

Церква діє у 8 районах Закарпатської області. Ця територія поділяється
на три церковні округи (Ужанський, Березський, Мароморош-Угочанський),
які підпорядковуються Управлінню ЗРЦ. Найвищу владу здійснюють Загальні
збори і Синод Управління ЗРЦ. Єпископ Церкви і Синод обираються на 4
роки. ЗРЦ не має власного вищого духовного закладу, а тому охочі
навчаються за кордоном.

Із 1998 р. виходить щоквартальник «Кюлдетеш» («Місія») — орган
Управління ЗРЦ.

Характеристика виникнення, розвитку і діяльності на Україні інших пізніх
національних та світових релігій (юдаїзм, буддистські і мусульманські
громади)

Юдаїзм, поряд з індуїзмом та конфуціанством, належить до найвідоміших
національних релігій, у цьому випадку – євреїв. Його витоки сягають ІІ
тисячоліття до нашої ери.

Єдиним храмом в юдаїзмі був Єрусалимський Храм, зруйнований римлянами 70
року н.е. З того часу найбільшою святинею юдеїв залишилась Західна стіна
(Стіна плачу) – одна з підпірних стін високої платформи цього храму.
Місце храму зайняла синагога (бейт-кнессет, дім зборів), яка відіграє
суттєву роль в житті єврейського населення. Це не тільки будинок
молитви, а й місце зібрання єврейської людності.

Основними напрямками юдаїзму є: ортодоксальний, реформований
(прогресивний), консервативний та реконструктивістський.

На території сучасної України юдаїзм з’явився у ІХ ст., коли його
прийняли тюрки-хазари. Тоді ж сюди прибули і караїми, релігія яких є
різновидом юдаїзму. Пізніше, у середньовіччі, євреї потрапляли в Україну
(що перебувала у складі Речі Посполитої) через Західну Європу, зокрема
Німеччину, де на основі івриту та німецької склалася їх друга мова –
ідиш. Згодом, зайнявши більшість України та Білорусі, Російська імперія
дозволила їм проживати лише на цих землях, у т. зв. „смузі осілості”. У
Галичині євреї вперше згадуються 1030 року. 3 2-ї пол. XIV ст. вони
перебували під опікою польських королів i магнатства. Дуже значним було
єврейське населення Галичини та Буковини у складі Австро-Угорської
імперії, складаючи бл. 5% світового єврейства. Слід зазначити, що
загальноприйнятим для означення цього народу тут було слово жиди (від
латинського кореня iud), яке лише з другої половини ХХ ст., під впливом
прибулих євреїв з СРСР, набуло образливого відтінку.

На сьогодні значна частина євреїв України не є релігійними. Більшість
віруючих євреїв становлять ортодокси, тобто ті, що сповідують давні
приписи юдаїзму. Велике число громад згуртовані в Об’єднання юдейських
релігійних організацій України на чолі з головним рабином Києва і
України Яковом дов Блайхом. Значно меншим є Всеукраїнський конгрес
юдейських релігійних організацій, який очолює Моше-Реувен Асман, рабин
Центральної синагоги Бродського у Києві.

Значно поширений в Україні хасидизм – релігійний рух, що виник на її
землях. Хасидизм навчає, яким чином кожен єврей може служити
Всевишньому. Одна з базових тез: прості звичайні євреї, через
непорочність у Служінні, вивчення Внутрішньої Тори та зв’язок з
праведниками можуть досягти правдивої близькості з Творцем. Саме слово
хасид означає „благочестивий”. У наші дні в м. Умані на Черкащині
споруджується грандіозний HYPERLINK
«http://www.uman.narod.ru/ukrains/BraslavSinagUkr.htm» \t «_blank»
меморіал Рабі Нахмана зі синагогою на 5 тисяч осіб, яка має стати
найбільшою у світі. Хасидський рух має чимало відгалужень, засновники
багатьох з них також проживали чи походять з України.

Після того, як Галичина ввійшла до Габсбурзької монархії, збільшився
вплив єврейського просвітництва, або Гаскали. Цей рух торкнувся також i
релігійного життя євреїв, призвів до поширення реформованого юдаїзму . В
синагогах цiєї течії застосовувалася органна музика, хоровий cпiв, часом
жінки молилися разом з чоловіками. Реформовані синагоги виникли в
декількох великих західно-українських містах здебільшого поза
традиційними єврейськими кварталами. Їх аpxiтектypa наслідувала
європейські взірці, а загальною метою було наголосити на лояльності
громади, наблизитись до німецької культури. Це, однак, не врятувало
реформованих юдеїв від переслідувань нацистів.

Сьогодні у нашій державі діє Релігійне об’єднання громад прогресивного
юдаїзму України, яке очолює рабин Олександр Духовний, президентом є
Олександр Злотник, виконавчим віце-президентом Борис Кутик.

У 2001 році в Ужгороді виникла перша конгрегація консервативного
юдаїзму, що постав на Заході як компромісна реакція на реформістські
рухи.

Окрім власне юдаїзму, існують кілька течій юдаїстичного походження, які
визнають Ісуса Христа правдивим Месією єврейського народу. Хоча ці групи
можна віднести і до християнства (носять ознаки протестантизму), однак
релігієзнавці вважають їх сектами юдаїзму.

За офіційним самовизначенням, месіанський юдаїзм – це „рух єврейських
конгрегацій та угруповань, відданих Ісусові Месії, що обіймає завітну
відповідальність за єврейське життя та ідентичність, що кореняться у
Торі, виражаються у традиції, оновлюються та застосовуються у контексті
Нового Завіту”. Конгрегації месіанського юдаїзму, що існують в Україні,
входять до Міжнародної мережі „Шалом”(SNI). Також в Україні діють
осередки Місії «Євреї за Ісуса».

Мусульманcтво – одна із трьох головних релігій, представлених в Україні.

Історично центром поширення мусульманства в Україні став Крим. У
середині ХV ст. тут утворилось Кримське татарське ханство, яке незабаром
потрапило у васальну залежність до Османської імперії. Кримські татари
були сунітами; вища духовна особа – муфтій, на чолі релігійних громад
стояли імами. У Бахчисараї, столиці ханства, у ХVІІІ ст. було 18
мечетей, численні мусульманські освітні заклади (медреси і мектеби).
Завоювавши Крим, Російська імперія в кінці ХVІІІ ст. розпочала
переслідування мусульманського населення півострова, в результаті чого в
другій половині ХІХ ст. Крим залишило понад 161 тис. мусульман. На 1917
р. мусульмани в Криму складали менше третини населення, а в містах –
близько 11% мешканців.

За радянської влади переслідування кримських татар тривало. За
звинуваченнями у співпраці з нацистами в травні 1944 р. з Криму було
виселено 188 626 татар.

З часу проголошення України незалежною розпочався процес репатріації
татарського населення Криму. Сьогодні мусульманські громади різного
національного складу діють у всіх областях України; вони об’єднані у три
структури: Духовне управління мусульман України, Духовний центр
мусульманських громад України і Духовне управління мусульман Криму,
незначна частина громад не входить до жодної зі згаданих структур.

Духовне управління мусульман Криму виникло ще у 1991 р. і об’єднує
приблизно 70% зі всіх зареєстрованих державою мусульманських громад
України, вважається духовним центром кримських татар. ДУМК утримує
власну духовну школу медресе, видає свою літературу, газету «Хідяєт»
кримсько-татарською мовою. Очолює ДУМК муфтій Хаджи Еміралі Аблаєв,
повторно обраний у квітні 2004 р. на Третьому Курултаї мусульман Криму.

Духовне управління мусульман України створено у 1992 р. в Києві; 1994 р.
відбувся Перший з’їзд мусульман України, на якому було обрано Президію
ДУМУ і муфтія Ахмеда Таміма. Управління прагне об’єднати мусульман
різних національностей, без огляду на культурні відмінності, які залишає
розвивати національним товариствам. ДУМУ має свої представництва у 10
областях і є другою за кількістю громад мусульманською структурою в
Україні. Під його керівництвом діє Ісламський інститут у Києві,
видається російськомовна газета «Минарет».

Духовний центр мусульманських громад України виник на базі Незалежного
духовного управління мусульман України, зареєстрованого у 1994 р. Він
об’єднує мусульманські громади у 12 областях переважно татарської
національності і має національно-релігійний характер. Керівний орган
ДЦМГУ розташований у Донецьку; тут же діє Донецький обласний культурний
центр ісламу. Головою Президії ДЦМГУ обрано Рашида Брагіна. У 1997 р.
при Центрі засновано Партію мусульман України.

Від початку 90-х років українські мусульмани прагнули об’єднання і
скоординованості своїх дій, тому неодноразово намагалися провести
повномасштабний представницький з’їзд мусульман України. Ці намагання й
досі залишаються актуальними.

Інституалізація мусульманського середовища відбувалася також у формі
створення культурних центрів, перший із них зареєстровано в Києві у 1991
році. Великого поширення набули благодійні асоціації та фонди, між якими
найвідоміші – «СААР фаундейшн», «Аль-Бушра», «Життя після Чорнобиля».
Особливої уваги заслуговує діяльність міжобласної Асоціації громадських
організацій «Арраід», яка є конфедерацією 11-ти організацій із різних
областей України.

В Україні існує декілька напрямків буддизму. 1996 року буддистськими
центрами заснована Українська Асоціація буддистів Карма Каг’ю для
сприяння у поширенні цього напрямку вчення. Сьогодні це найбільша в
Україні буддистська мережа, яка налічує 16 центрів. Штаб-квартира
Асоціації розташована в Ужгороді. Найвищим органом є Конференція
представників центрів, а в проміжках між ними Асоціацією керує Рада
представників на чолі з президентом. Духовним керівником є Лама Оле
Нідал – перший західний лама, засновник понад 300 центрів Карма-Каг’ю.

Також в Україні представлені інші напрямки буддизму та похідні від
буддизму течії.

Похожие записи