Реферат
на тему:
Петро Могила
План
Вступ
Біографія
Освіта
Церковна кар’єра
Видавнича діяльність
Дипломатична діяльність
Просвітницька діяльність
На посаді митрополита
Літературна спадщина
Твори
Примітки
Джерела
Петро? Моги?ла (рум. Petru Movil?; 21 грудня 1596 — 1 січня 1647) —
молдавський боярин, політичний, церковний і освітній діяч Речі
Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року,
Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1633 року, екзарх
Константинопольського патріарха. Канонізований Церквою 1996 року.
Біографія
Петро Могила був вихідцем з давнього молдавського боярського роду.[1]
Він народився 21 грудня 1596 року в сім’ї валаського і молдавського
господаря Симеона Могили тасемигородської княжни Маргарет. В 1607 році
внаслідок боротьби за владу батько хлопця загинув. Після смерті Симеона
Могили та після захоплення в 1612 році Кантемиром Мурзою
молдавсько-валахійських володінь, княжна Маргарет разом з сином мусили
покинути Молдавію та переїхати на українські землі Речі Посполитої, де
їх прийняли родичі — князі Стефан Потоцький, Самуїл Корецький та Михайло
Вишневецький.
Освіта
Початкову освіту Петро Могила здобув у Львівській братській школі,
організованій в1586 році для захисту та збереження православної віри.
Сімейство Могил дотримувалося православ’я і мало тісні зв’язки з
Львівським братством, постійно допомагаючи йому коштами та послугами у
будівництві. Львів був неподалік від тодішніх молдавсько-валахійських
володінь і Львівське братство, відчуваючи потребу в коштах, часто
зверталося до одновірних молдавських господарів з проханнями про
матеріальну допомогу.
Подальшу освіту Петро Могила здобував у європейських університетах.
Спочатку він здобув освіту в Польській академії в Замості, а згодом
вчився у різних навчальних закладах Голландії та в Парижі.
Петро Могила вільно володів грецькою та латинською мовами і досить
швидко опанував богословську науку. Після повернення до Речі Посполитої
він пішов на військову службу, брав участь у Цецорській битві 1620 року
та Хотинській битві 1621 року.
Церковна кар’єра
Свято-Успенський собор Києво-Печерського монастиря.
Мало відомо про період життя Петра Могили, починаючи від його участі в
Хотинській битві та до посвяти у сан києво-печерського архімандрита.
Могила почав часто відвідувати Києві брати активну участь у справах
православної віри. Київський історик С. Голубєв вважає, що окрім
православного виховання цьому посприяли й часті зустрічі Петра Могили з
митрополитом Іовом Борецьким, його наставником ще за часів навчання в
Львівській братській школі. Спілкування з Іовом остаточно завершило
формування поглядів Петра Могили і, по суті, визначило напрям його
подальшої життєвої діяльності. У 1625 році він прийняв чернечий постриг
у Києво-Печерському монастирі.
Після смерті 21 березня 1627 року архімандрита Печерської лаври Захарія
Копистенського, у грудні 1627 року на цю посаду було посвячено Петра
Могилу[2]. У цей час йому виповнилося тридцять років. В такому віці
обрання на таку високу церковну посаду здійснювалося чи не вперше.
Очевидно, цьому посприяла підтримка Борецького та інших впливових
шляхетських сімей, які сповідували православну віру, попереднє іночество
Петра Могили та його особисте багатство. 1628 року польський король
Сигізмунд III затвердив Могилу на цій посаді.
Видавнича діяльність
Петро Могила докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства
Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень
України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом. За п’ять з
половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв
видань. Серед них були і книги самого Петра Могили. В 1628 році в Лаврі
були видрукувані перекладені Петром Могилою з грецької «Агапита діакона
главизны поучительны» і «Тредь цветная», в яких пояснювалися важливість
і значення церковних гімнів.
В 1629 році на Київському помістному соборі був схвалений до видання
«Літургіаріон» Петра Могили. Він являв собою служебник, виправлений
архимандритом за грецькими джерелами і з його власними догматичними й
обрядовими роз’ясненнями літургії. Це одна з найвизначніших праць
Могили, яка протягом понад двохсот років не втрачала свого значення.
Окрім цього у власноручних записах Могили зберігся ряд канонів і
церковних піснопінь, що частково увійшли до майбутніх лаврських видань:
це канон на причащення священиків, канон на ісход душі, канон на
створення світу і плач вигнаних з раю прародителів, канон покаянний,
благодарственне піснопіння на честь пресвятої Богородиці у зв’язку з
чудовим позбавленням нею Києво-Печерської обителі від нашестя ляцького
війська (1630) та інші. Ці невеликі твори, написані
церковно-слов’янською мовою, свідчать про неабиякий літературний хист
Петра Могили.
Дипломатична діяльність
Життя і церковна служба Петра Могили припали на складний час в історії
православної церкви в Україні. В 1596 році була підписана Берестейська
унія, в результаті якої більшість православних єпископів визнала
верховенство Папи Римського, а Київська православна митрополія
віднововила свою єдність з Римо-Католицькою Церквою. Ті православні
ієрархи та священники, які не визнали унії, фактично опинилися поза
законом. Вірні і більшість монастирів також виступили проти унії. Проте
у здійсненні її положень була зацікавлення світська влада, тому утиски
православних, які не хотіли визнавати зверхність Риму, стали звичним
явищем. Петро Могила вважав надзвичайно важливою справою примирення усіх
православних — тих, які визнали унію, і тих, які виступали проти неї.
Однак його дії, спрямовані на це примирення, викликали неоднозначні
оцінки сучасників. Одні вважали Могилу щирим поборником єдності
православ’я, інші — рукою королівської влади, що силується обернути
православних в уніатів і розірвати зв’язки зі східними патріархами та
Москвою[3].
Герб Петра Могили з «Требника» 1646 року. У верхній лівій частині герба
— герб Молдавії, у лівінй нижній частині — герб Валахії.
29 червня 1629 року у Києві мав бути скликаний помістний собор,
предметом обговорення якого мало стати питання примирення уніатів і
православних. Але позитивних наслідків собор не дав.
Не справдились надії Петра Могили на примирення церков і на Львівському
соборі. Але найболючішого удару по його сподіваннях завдала смерть Іова
Борецького. Звістку про смерть свого наставника Петро Могила отримав 16
січня 1631 року, повертаючись до Києва з освячення Ставропігійської
церкви у Львові. Церква була збудована Львівським братством з немалими
пожертвами Могили.
Невдачі всіх спроб з примирення церков породили розгубленість та
безнадію серед православних обох течій — тих, хто визнавав унію або
виступав проти неї.
Після ознайомлення з духовним заповітом Іова Борецького Петро Могила
вступив до Київського братства і став старшим братчиком, опікуном і
фундатором братства, монастиря та школи. Ця посада відкривала йому шлях
до зайняття митрополичої кафедри, але митрополитом було наставлено Ісайю
Копинського.
Просвітницька діяльність
Петро Могила, перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себе
освічених людей. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври
він відкрив першу школу. Викладання у Лаврській школі велося латинською
та польською мовами, і створювалася вона за зразком провідних шкіл того
часу — єзуїтських колеґій. Всього в ній навчалося понад сто учнів. Петро
Могила добре усвідомовлював значення освіти в розвитку суспільства і
прагнув заснувати в Києві такі школи, які відповідали б потребам часу і
ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам. Ще
задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро
Могила добирав здібних молодих людей і за свої кошти відправляв їх за
кордон на навчання.
Проте шкільні справи не давалися Петру Могилі легко. Спочатку
печерсько-лаврські іноки виступили проти надання школі приміщень. Могилі
вдалося владнати цю проблему, але, як тільки розпочалося навчання,
противники Могили стали вбачати у лаврській школі конкурента Київській
братській школі. Київське братство та козацтво підняли питання про
об’єднання Київської братської школи та лаврської. Їх підтримав і новий
митрополит Ісая Копинський. Петро Могила погодився об’єднати лаврську
школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об’єднаного
закладу.
Петро Могила присвятив значну частину свого життя розвитку православного
шкільництва та освіти в Україні.
Лаврську школу, об’єднану в 1632 році з братською, згодом було
перетворено на Києво-Могилянську колеґію. Це була перша вища православна
школа у Східній Європі. Колеґія була організована за зразками єзуїтьских
навчальних закладів. Студенти вивчали тут три мови: грецьку, латинську і
церковно-слов’янську, студіювали богослов’я та світські науки. Серед
випускників цієї колегії була чимало представників еліти тогочасної
України і Білорусії[5].
На утримання колеґії і монастиря Могила записав дві лаврські волості і
подарував власне село Позняківку, крім того, надавав грошову допомогу як
колеґії, так і вчителям та учням. З огляду на швидке зростання кількості
учнів в 1634 року була відкрита філія колеґії уВінниці, яку пізніше
перенесли до Гощі на Волинь, де вона проіснувала до кінця 17 століття, а
1636 року Могилою була заснована колеґія в Кременці. З іменем Петра
Могили пов’язане розгортання православної системи вищої і середньої
освіти в Україні, яка копіювала католицькі школи, намагаючись
конкурувати з ними.
У квітні 1632 року помер король Сигізмунд III. За польським звичаєм по
смерті короля мав зібратися так званий конвокаційний сейм, на якому
робився огляд діяльності попереднього короля, обговорювалися різні думки
й пропозиції щодо майбутнього королівства. Потім збирався елекційний
сейм, на якому обирався новий король.
У Прилуках було скликано велику козацьку Раду, яка обрала на сейм
делегацію. Петро Могила був делегований на сейм від імені митрополита
Ісаї Копинського та всього православного духовенства. На сеймі він мав
вимагати скасування всіляких актів, що забороняли православним будувати
церкви, відкривати колеґії, типографії, повернення єпархій, церковних
маєтків.
Польський королевич Владислав, щоб забезпечити собі більшість при
голосуванні, склав спеціальний меморіал, у якому пропонувалося вирішити
козацькі питання, віддати православним Київську митрополію, повернути
всі її маєтки, монастирі й навіть львівське єпископство. 8 листопада
1632 року Владислав був обраний королем і, зваживши на ситуацію,
задовольнив прохання православного духовенства, видавши диплом, яким
гарантував православним більші права і вигоди, ніж ті, що були зазначені
в «Статтях для заспокоєння руського народу». Цим документом надавалася
нова свобода переходу як з православ’я в унію, так і з унії у
православ’я. Київський митрополит мав, як і раніше, висвячуватися від
Константинопольського патріарха. Православним миторопллитам поверталась
Луцька єпархія, запроваджувалася нова у Мстиславі, а також заборонялося
чинити всілякі образи православним людям.
Петро Могила подякував Владиславу за «розумне і справедливе рішення».
Тим часом, козаки і православне духовенство в один з останніх днів сейму
прийняли рішення усунути від митрополії Ісаю Копинського як людину
престарілу й хворобливу. Тут же, у Варшаві, митрополитом було обрано
Петра Могилу.
???
.
0
8
:
L
N
\
^
t
v
?
O
o
o
d
f
z
???????¤?¤?$?????????????¤?¤?$????? ??????????????????
?????????????????? ???????????????????^¶??1/4AeAE?OL
N
V
X
d
x
z
A
Ae
Ue
TH
o
o
th
?Т?го константинопольського трону».
У квітні 1633 року Петро Могила розіслав вірним православним грамоти,
запрошуючи чільних представників громад прибути до Львова на його
висвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, адже тут
його добре знали і поважали. Після двомісячного перебування у Львові
Петро Могила наприкінці червня вирушив до Києва. Проте Ісая Копинський
не вважав обрання Могили законним і подав скаргу королю. Тяжба тривала
не один рік. У лютому 1637 року Петро Могила запросив Ісаю в Луцьк і там
у присутності численного духовенства примирився з ним. Але Ісайя знову
виступив проти Могили, заявивши, що той силою примусив його до
примирення. До самої своєї смерті Копинськнй не давав спокою Могилі.
На посаді митрополита
Після наставлення митрополитом Петро Могила з новою силою розгорнув
сподвижництво у церковній, освітній, будівничій галузях та
книгодрукуванні. Вся його діяльність була спрямована на відновлення
повнокровного життя Православної Церкви. Новий митрополит висунув перед
пастирями суворі, але справедливі вимоги. Стосувалися вони передовсім
обов’язкової загальної і богословської освіти, ретельного дотримання
канонічних правил. У своїх грамотах і посланнях Петро Могила щораз
концентрував увагу священнослужителів на необхідність своїм життям і
діяльністю служити прикладом для мирян, виконуючи заповіді Божі,
невтомно піклуватися про паству, сумлінно оберігаючи своє достоїнство
від найменших проступків.
Петро Могила з розпису в церкві Спаса на Берестові в Києві.
У відомство православного митрополита Могили перейшли Софійський
кафедральний собор у Києві та приписані до нього храми, Видубицький,
Михайлівський, Пустинно-Миколаївський монастир і інші монастирі та
храми. У 1634 році розпочалося відновлення Софійського собору, яке
тривало впродовж десяти років. Митрополит наказав також розчистити з-під
нашарувань землі залишки Десятинної церкви, під руїнами якої було
віднайдено мощі святого рівноапостольного великого князя Володимира.
Петро Могила за свої кошти відновив і стару Церкву Спаса на Берестові,
для розпису якої запросив художників з Криту. Ними були відновлені також
Трьохсвятительська і Михайлівська церкви Видубицького монастиря.
Важливою ділянкою активності митрополита Могили було впорядкування
богослужбової практики і видавнича діяльність. Релігійні суперечки і
контроверсії 17 століття вимагали чіткого і сучасного викладу основ
православної віри. З цією метою у 1640 році Петро Могила скликав у Києві
собор, на який запросив духовних і світських осіб, в основному членів
братств. Наслідком цього собору стало затвердження й нове видання
«Требника» (1646). До церковної історії він увійшов як «Требник Петра
Могили» і довгий час служив православному духовенству всієї України, а
згодм і Російської імперії. У Требнику були викладені не лише молитви і
обряди, до нього були додані пояснення й настанови, як у тому чи іншому
випадку слід себе вести та чинити, а також догматичні й обрядові
пояснення літургії, написані одним з учнів Могили Тарасієм Земкою. Під
керівництвом Петра Могили було здійснено перегляд та видання інших
богослужбових книг. Одна з найбільш відомих — це «Служебник» (1629,
1639). На церковному соборі 1642 року в Яссах, у присутності
представників Руської, Грецької та Молдавської Церков, було розглянуто,
виправлено і схвалено подане українськими богословами «Православне
сповідування віри».
Під керівництвом Могили було складено перший православний Катехізис. Для
його затвердження у 1643 році в Яссах був скликаний загальноправославний
синод. Але оскільки з розглядом цього документу справа зволікалася,
Могила видрукував короткий катехизис. Повний катехизис було видано вже
після смерті Петра Могили в Європі грецькою, латинською та польською
мовами. 1696 року його передрукували в Москві, коли він уже заслужив
повагу всіх православних богословів західного світу. Довгий час
катехизис Петра Могили виконував роль найповнішого викладу православної
віри.
Літературна спадщина
Титульна сторінка “Требника” Петра Могили 1646 року.
Петро Могила залишив майже 20 творів церковно-теологічного, полемічного,
просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Він автор
книг «Євангеліє» (1616), «Анфологіон» (1636), «Ефхологіон» (1646) та ін.
Помер Петро Могила 1 (11 січня) 1647 року, коли йому виповнилося лише
п’ятдесят. На посаді митрополита він прослужив всього чотирнадцять
років. 3(19) березня 1647 року тіло покійного, згідно з його волею, було
перенесено й покладено у Великій церкві Києво-Печерської лаври. У 1996
році Петро Могила був першим, кого канонізували у святі Українські
Православні Церкви усіх конфесій. Взагалі Петро Могила був канонізований
усіма 15-ма автокефальними Церквами Вселенської Церкви (лише Російська
Православна Церква канонізувала цого як місцевошанованого святого, тобто
святого, якого шанують лише на певній території).
За кілька днів до смерті первосвятитель склав духовний заповіт,
оголошуючи Києво-Братську колеґію першою спадкоємицею свого майна. Їй
він заповів 81 тис. злотих, все своє нерухоме майно, коштовності та
бібліотеку. На той час Петро Могила мав одну з найбагатших бібліотек. В
ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Ціцерона, Макіавеллі, трактати
Авіценни та ін. Поряд з богословською літературою сусідували польські
хроніки, руські літописи, документальні збірники, хронографи. До його
бібліотеки також ввійшли книги, які свого часу заповів Могилі Іова
Борецький.
Твори
Книга души, нарыцаемое злото… — К., 1623. — ВР ЛНБ
ЛюбомудрЂйшаго киръ Агапита діакона, блаженнЂйшему і благочестивЂйшему
царю Іоустиніану… главизны, поучителны, по краегранію еллински
изложены, словенски же пръвое напечатаны. — K., 1628 (переклад М.)
?????????????… си ест служебник от литургій Св. Васіліа, Іоанна
Златоустаго и преждесвященных служеній іереиских и диаконских
повседневных нощных же и дневных в себЂ съдръжимых реченный.
Благословеніем и исправленіем преподобнЂйшаго господина и отца киръ
Петра Могилы. — K., 1629
Передмова // Номоканон си ест законоправилник, имея по сокращенію
правила святых апостол седми соборов и помЂстных нЂкіих. K сему и
вселенских учителей и прєподобных отец, третіе c болшим исправленіем
изданный. — К., 1629
Антологіа, сирЂч молитвы и поученія душеполезная. В душевную ползу
спудеов и всЂх благочестивых любомолитвеник. ВкратцЂ собраная и
благочиннЂ расположеная тщаніем… Петра Могилы. — К., 1636
Євангеліє учителноє (з благословения Петра Могилы). — К., 1637
?????? albo kamen z procy prawdy cerkwie ?wi?tey prawos?awney ruskiej na
skruszenie faecznociemnej Perspektiwy albo raczey pazkwilu od Kassiana
Sakowieza… roku 1642 w Krakowie wydanego, wypuszczony przez pokornego
ojca Euzebia Pimina. — K., 1644
Евхологіон, альбо Молитвослов или Требник. — K., 1646 (2-е вид.: У 3 ч.
— Канберра; Мюнхен; Париж, 1988)
Ортодокс омологія сирЂчь Православное исповЂданіе католіческія и
апостолскія церкве восточныя новопереведеся c елліногреческого языка. —
М., 1696 (у співавт. з Ісаєю Трофимовичем)
Катихисис сирЂчь исповЂданіе православныя вЂры католіческія и
апостолскія церкве восточныя… — К., 1712.
Примітки
Ювілейна монета «Петро Могила»НБУ номіналом 10 гривень. Реверс.
? Прізвище Могила походить від молдавського слова mohila, що означає
«узвишшя», «горбовина».
? На той час архімандрит Києво-Печерського монастиря знаходився під
прямою юрисдикцієюКонстантинопольського патріарха, а не Київського
митрополита, і носив титул «Великого архімандрита».
? На той час зв’язки з Московським царством, а тим більше з Московською
патріархією були незначними. Москву більше цікавило зміцнення влади царя
нової династії Михайла Романова, а не справи православних у сусідній
Речі Посполитій. Сама ж Київська православна митрополія вважалася
канонічною територієюКонстантинопольського патріархату
? Крипякевич І.П. Історія України. — Львів, 1991 — С.149.
? У 1991 році на місці Києво-Братської колегії було відкрито
Києво-Могилянську академію, яка згодом дістала статус національного
університету «Києво-Могилянська академія».
Джерела
«Требник» Петра Могили 1646 року (факсимільне видання)
Білодід О. Загадка Петра Могили // Київська Старовина. — 1993. — №3.
Бобынэ Г. О. Гуманизм в философии и общественной мысли Молдавии в XVII —
начале XVIII веков. — Кишинев, 1988.(рос.)
Возняк М. С. Історія української літератури: У 2 кн. — Львів, 1992.
Галант И. В. Киевский митрополит Петр Могила и его отношение к євреям //
Киевская Старина. — 1905. — Ч. 24. — Т. 89. (рос.)
Головащенко С. І. Образ Христа в богословсько-катехітичній, літургійній
та моралістичній творчості митрополита Київського Петра Могили // Образ
Христа в українській культурі. — К., 2001.
Голубев С. Т. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт
ист. исследования). — Т. 1. — Киев, 1883, Т. 2. — Киев, 1898. (рос.)
Голубев С. Лифос — полемическое сочинение, вышедшее из Киево-Печерской
типографии в 1644 году // АЮЗР. — 1893. — Ч. 1. — Т. 9. (рос.)
Грушевський М. Історія української літератури. — Київ, 1995. — Т. 6.
Жиленко І. Історія знайдення мощей святого рівноапостольного князя
Володимира святителем Петром Могилою за різними джерелами // Жиленко
І.В.Синопсис Київський. Лаврський альманах . — Київ, — 2002.
Житецький П. Петр Могила // Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и
И. А. Эфрона, — СПб., 1898. — Полутом 46. (рос.)
Жуковський А. Петро Могила й питання єдности церков. — Париж, 1969
(перевидання: Київ, 1997). (рос.)
Зеньковский В. Основы христианской философии. — Москва, 1992. — Т. 1.
(рос.)
Ісаєвич Я. Освітній рух в Україні XVII ст.: східна традиція і західні
впливи // Київська старовина. — 1995. — №1.
Костомаров Н. И. Киевский митрополит Петр Могила // Костомаров Н, И.
Исторические произведения. Автобиография. — Киев, 1989. (рос.)
Крижанівський О. П., Плохій С. М. Історія церкви та релігійної думки в
Україні: У 3 кн. — Київ, 1994. — Кн. 3.
Липинський В. Релігія і церква в історії України. — Нью-Йорк, 1956.
Нічик В. М. Гуманістичні тенденції в творах членів гуртка друкарні
Києво-Печерської лаври // Нічик В. М., Литвинов В.Д., Стратій Я. М.
Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — Київ. — 1991.
Нічик В. М. Петро Могила в духовній історії України. — К., 1997.
Перетц В. H. “Книга души, нарыцаемая злото”. Неизданное сочиение
митрополита Петра Могилы // Исследования и материалы по истории
старинной украинской литературы XVI — XVII вв. — Москва-Ленинград, 1962.
(рос.)
Феномен Петра Могили. Біографія. Діяльність. Позиція. — Київ., 1996.
Флоровский Г. Пути русского богословия. — Киев, 1991. (рос.)
Франко І. Історія української літературири // Франко І. Зібрання творів:
У 50 т. — Київ, 1976. — Т. 40.
Чижевський Д. Історія укр. літ-ри. — Тернопіль, 1994.
Яковенко Н. М. Розтятий світ: культура України-Руси в добу Хмельниччини
// Сучасність. — 1994. — №10.
Koropecky R. The Kiev Mohyla Collegium and Seventeenth Century Polish
Literary Contracts: a polish translation of Henry Montagu’s Manchester
al Mondo // The Kiev Mohyla Academy. Harvard Ukrainian Studies. —
Cambridge, 1984. (англ.)
Shevchenko I. The Many Worlds of Peter Mohyla // Harvard. — The Kiev
Mohyla Academy. Ukrainian Studies. — Cambridge, 1984. (англ.)
Sinopsis. — Kiev, 1681; Facsimile, mit einer Einleitung von Hans Rothe.
— Koln; Wien, 1983. (нім.)
Sysin F. Peter Mohyla and the Kiev Academy in Recent Western Works:
Divirgent view on seventeenth century Ukrainian culture // The Kiev
Mohyla Academy Harvard. Ukrainian Studies. — Cambridge, 1984. (англ.)
Winter E. Russland und des Papstum. — Berlin, 1960. — T. 1. (нім.)
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
