Реферат на тему:
Основи пасхалії
Передусім з’ясуємо, як же встановлюють дату свого найбільшого свята
Пасхи євреї.
Щодо цього вони мають чітку вказівку у Біблії: «У місяці першім,
чотирнадцятого дня місяця під вечір Пасха для Господа. А п’ятнадцятого
дня того місяця свято Опрісноків для Господа, сім днів будете їсти
опрісноки» (Левит, 23:5,6). Як також: «Ягня у вас нехай буде без вади…
І нехай буде воно… пильноване аж до чотирнадцятого дня того місяця. І
заколе його цілий збір… на смерканні… І нехай їдять цієї ночі те
м’ясо, зпечене на вогні, та опрісноки. Нехай їдять його на гірких
травах…» (Вихід, 12:5-11). Отже, йдеться про весняну повню, якій
відповідало 14-те число місяця (зауважимо: з часом відбулася заміна
назви цього місяця!).
Завдяки ж текстам Євангелій почалося становлення християнської
календарно-пасхальної традиції. Найвиразніше події останніх годин життя
Ісуса Христа перед Його Розп’яттям описав св. Йоан (13:1 і далі). Тобто,
відбулася Таємна Вечеря, після якої в ночі з четверга на п’ятницю Ісуса
схоплено і в п’ятницю вранці приведено в преторій до Понтія Пилата.
Іудеї ж «не ввійшли до Преторія, щоб не опоганитись, а щоб їсти пасху»
(Ів. 18:28). Суд у Пилата відбувся опівдні і «Був то ж день
Приготовлення Пасхи, година була – близько шостої» (Ів. 19:14).
Таким чином, за євангелістом Йоаном випливає чітко й однозначно: у рік
розп’яття Ісуса Христа єврейська Пасха (15 Нісана) припала на суботу.
Напередодні, у п’ятницю, Христос був розп’ятий, а воскрес на світанку в
неділю.
Інші ж євангелісти ці події описують дещо інакше. Так, в Євангелії від
Луки (22:7,14) читаємо: «І настав день Опрісноків, коли пасху приносити
в жертву належало. І послав Він Петра та Івана, говорячи: «Підіть і
приготуйте нам пасху…» А коли настав час, сів до столу і апостоли з
Ним…»
І виявом згаданих розбіжностей є те, що римо-католики вживають для
Причастя прісний хліб (інша назва – облатки, хестія), тоді як
Православні Церкви – квасний (просфору).
Однак із наведених вище текстів Старого Заповіту однозначно випливає:
свято Опрісноків, їх споживання розпочиналося одночасно зі споживанням
жертовного м’яса пасхального ягняти. Отже – «чотирнадцятого дня місяця
під вечір» (Левит 23:5,6).
Таким чином, Західна церква збудувала свій обряд на словах синоптиків
(перших трьох євангелістів), за якими «день Опрісноків настав і Христос
із апостолами спожив жертовне м’ясо з опрісноками». Східна ж Церква,
услід за євангелістом Йоаном, вважає, що Таємна Вечеря відбулася добою
раніше, коли ще вживано хліб квасний. Упродовж століть ця суперечність
здавалася нерозв’язною.
Сучасний погляд на цю проблему викладено у статті «Тайна вечеря» («Новий
Завіт з коментарем», Львів, 1994, с. 667). Розглядаються три варіанти
проблеми: 1) Ця вечеря була пасхальною, але з волі Христа відбулася на
одну добу раніше (додамо: якщо вона відбулася за межами міста, то – без
жертовного м’яса, тому приготування її не було пов’язане з принесенням
жертв у храмі). 2) Вона відбулася за календарем кумранських ессенів. 3)
Це була вечеря як братнє прощання і на ній пасхальне ягня не
споживалося.
Найкращим поясненням якраз може бути друга гіпотеза. І тут передусім
пригадаємо, що ессени (ессеї), які звали себе Синами Світла, були
своєрідними духовними опозиціонерами до інших суспільних груп (фарисеїв
та саддукеїв). Це проявлялося, зокрема, у відкиданні ними звичаю
приносити кровні жертви. А це значить, що вони святкували Пасху без
жертовного м’яса. Та головне в тому, що ессени відмовилися від
традиційного місячно-сонячного календаря і в своєму побуті та для
відзначення своїх свят вони використовували календар сонячний. Опис
такого календаря виявлено в кумранських рукописах, знайдених у 1947 р.
на березі Мертвого моря в печерах Вади-Кумран.
Рік кумранського календаря складався з 364 діб, тобто рівно з 52 тижнів.
Можна сказати також: із чотирьох кварталів по 91 дневі у кожному, а ці –
з трьох місяців, причому у першому і другому місяці кварталу
налічувалося по 30 діб, у третьому – 31. Новий рік і перший день кожного
кварталу розпочинався в середу. На середу випадало і 15 Нісана – Пасха.
Оскільки рік такого календаря був на 1,25 доби коротшим за рік тропічний
(точніше, за рік календаря юліанського, про який кумраніти не могли не
знати), то через кожні 22,5 року їм доводилося здійснювати вставку
додаткового місяця з 28 діб.
?
?
е «настав день опрісноків». Учні таки могли «приготувати Йому пасху» на
четвер, і ця пасха була без жертовного м’яса, бо ортодоксальні євреї
приносили ягнята в жертву по третій годині після полудня в п’ятницю
(див. також статтю Р. Брауна в ж. «Символ», ч.15, 1986, в якій
згадується про таку ж ідею А. Жобер).
Варте уваги питання, якого ж року «на шкалі» прийнятого нами
літочислення відбулася ота найвеличніша подія християнського життя –
Воскресіння Христове, перша Пасха.
На жаль, чіткої, однозначної відповіді на нього немає.
З аналізу можливих дат випливає: для першої християнської Пасхи є дві
прийнятні дати: неділя 9 квітня 30 р. і неділя 5 квітня 33 р. Про другу
дату писав історик Церкви Євсевій Кесарійський (( 338 p.) у своїй
«Хроніці»: «Христос був розп’ятий на 19 році правління Тиверія, або на 4
році 202-ї Олімпіади» (цей рік тривав з червня 32 по червень 33 р.
н.е.), такої думки і дотримувалася Східна Церква. Однак, з огляду на те,
що справжній рік народження Христа – це найімовірніше 6 р до н.е., то
найбільш прийнятною є дата 9 квітня 30 р.
Нагадаємо, що усі дати до 1582 року подають зазвичай за ст. ст., тобто
за юліанським календарем.
Правила встановлення дати Пасхи було зформульовано на І Вселенському
(Нікейському) соборі 325 року. Конкретно, беручи до уваги обставини
першої пасхи – Воскресіння Христового (день тижня – неділя, що випала
безпосередньо після весняної повні), Нікейський собор (325 р.) і
вирішив, що християнську Пасху належить святкувати у першу неділю після
весняної повні, тобто повні, яка випала в день весняного рівнодення або
вперше після нього (рис. 6). Для лічби днів у році та ототожнення їх з
днями тижня Церква прийняла юліанський календар, а з кінця III ст. для
визначення дати весняної повні на декілька років наперед почала
використовувати 19-річний метонів цикл. Таким чином християни в
обчисленнях дати свого найбільшого свята цілковито відокремилися від
євреїв (які до 500 р. н.е., до реформи їхнього календаря, визначали дату
своєї Пасхи за спостереженнями).
Доцільно зупинитися і на питанні, як саме проблема дати Пасхи привела до
необхідності реформи юліанського календаря.
На початку IV ст. весняне рівнодення припадало на 21 березня. Очевидно,
Отці Церкви, які брали участь у роботі Нікейського собору, вважали, що
так воно було у 325 р. і так буде завжди. Але ж тривалість року за
юліанським календарем на 0,0078 доби більша від тропічного року. За
кожні 128 років назбирується ціла доба. І момент весняного ріводення
зміщується за цей час на одну добу назад – від березня до лютого.
Безпосередньо перед реформою 1582 р. весняне рівнодення припадало вже на
11 березня. Отже, якщо повня, скажімо, у XVI ст. наставала між 11 і 21
березня, то за правилами обчислень дати Пасхи цю повню весняною не
вважали і Пасху святкували в неділю після наступної повні. Відповідно,
на 4-5 тижнів зміщувався вперед і початок Великого посту.
І виникла проблема. Бо в ряді випадків для євреїв ця попередня повня
була таки весняною, тому вони саме тоді і святкували свою Пасху, на 4-5
тижнів швидше. Наприклад, у 1405 р. єврейська Пасха випала на 15
березня, а християнська – на 19 квітня; у 1546 р. відповідно на 18
березня і 25 квітня; у 1557 р. – на 16 березня і 18 квітня. Насправді,
скажімо, в 1557 р. християнська Пасха мала бути 21 березня, а отже,
Великий піст розпочався б 1 лютого. Оскільки ж Пасху християни
святкували тоді 18 квітня, то й піст розпочався 1 березня. І ось це
давало євреям привід дивуватися: «Що це за календар у вас? Вам уже давно
треба постити, а ви все ще їсте м’ясо! І як це так, що ви не вмієте
обчислювати дату свого найбільшого свята?» (за даними з книги німецького
вченого Ф.К.Ґінцеля “Підручник з математичної і технічної хронології”,
т.ІІІ, Ляйпціг, 1914, перевид. 1958 р.).
Як бачимо, реформа календаря таки була потрібна! Тож цю проблему Західна
Церква обговорювала на Базельському (1437 p.), Латеранському (1512 –
1517 pp.) і Тридентському (1545 – 1563 pp.) соборах. І щоб хто не
говорив, календар, який звемо григоріанським, а ще – новим стилем,
виявився досить вдалим.
Література:
Климишин І.А. Календар і хронологія. – Івано-Франківськ, Гостинець,
2002.
Климишин І.А. Основи пасхалії. – Івано-Франківськ, Нова зоря, 2005.
Климишин И.А. Календарь и хронология. – М., Наука, 1990.
Селешников С.И. История календаря и хронология. – М., Наука, 1977.
Wierzbowski T. Wademecum.– Lwow, Warszawa. 1926.
Рис. 6. Астрономічна ситуація, за якою визначали дату християнської
Пасхи з IV ст.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
