Реферат на тему:

“Спільні підприємства в Україні”

ПЛАН

1. МІСЦЕ СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

2. ЗАГАЛЬНІ РИСИ СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

3. ЗАВДАННЯ СТВОРЕННЯ СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

4. ЛІТЕРАТУРА

1. Місце СП в економіці України

В Україні відбувається процес становлення національної економіки. Він
потребує відповідно часу і зусиль. При цьому даний процес вимагає змін в
економічних відносинах, реорганізації форм власності, нових мотивів до
праці.

Становлення нових економічних відносин передбачає необхідність
здійснення докорінних змін у зовнішньо-економічній сфері, диверсифікацію
традиційних і розвиток нових форм співробітництва з зарубіжними
країнами.

Одним із важливих елементів нового підходу розбудови державності є
перехід до економіки відкритого типу і визнання того факту, що
використання можливостей міжнародного поділу праці переходить в
неодмінну умову господарського прогресу і соціального розвитку України.

Зближення економіки України з повнокровними економіками інших держав
потребує наявності у неї саме такого господарства, яке є в інших
розвинутих країнах. Отже, без структурної зміни в економічному
потенціалі України неможливо увійти у світовий поділ праці. Саме
структурна перебудова дасть можливість знизити рівень енергетичної та
іншої ресурсної залежності від зовнішніх факторів, а це реальний вихід
економіки України на світовий ринок, зростання валютних надходжень.
Однак структурні зміни в народному господарстві України вимагають
додаткових інвестицій та кредитних ресурсів. Реальний стан грошових
ресурсів свідчить про те, що дефіцит фінансових коштів досягнув 35
відсотків валового національного продукту. Таким чином, сьогодні Україна
не має достатніх ресурсів для радикальної структурної перебудови.

Створення спільних підприємств — важлива ланка залучення додаткових
ресурсів в економічний потенціал України, а також можливість виходу на
сучасний рівень техніки, технології та організації виробництва.

Практика міжнародних економічних відносин показала, що спільні
підприємства стають останнім часом найбільш комплексною формою
промислово-економічного співробітництва, яке включає в себе процеси
науково-технічної, виробничої та збутової взаємодії партнерів. До того
ж, вони складають частку ринкового сектора економіки.
Матеріально-технічне постачання виробництва і збут продукції,
фінансування поточних та інвестиційних операцій, добір персоналу, певне
соціальне забезпечення своїх працівників ці підприємства здійснюють
виключно на основі горизонтальних зв’язків із внутрішніми й зарубіжними
партнерами, без будь-якої участі державних органів економічного
управління. Основні економічні показники, в тому числі продуктивність
праці, фондовіддача, загалом у сукупності спільних підприємств також
вищі, ніж на інших підприємствах.

2. Загальні риси СП

Спільне підприємство — складна форма співробітництва. Для нього
характерна така організація, за якої учасники підприємства вкладають
власний капітал, а не товар, і тому виникають вимоги гарантій, що
забезпечують захист вкладеного капіталу і можливість повернення його за
певних обставин. Розвиток спільних підприємств як форми
зовнішньо-економічних зв’язків пояснюється перевагами порівняно з іншими
формами виробничого співробітництва. До таких переваг належать:

-довгочасність угод про функціонування спільних підприємств;

-можливість комплексного використання зусиль партнерів для взаємодії в
усіх передвиробничих, виробничих і збутових сферах;

-об’єднання найбільш сильних взаємодоповнюючих елементів продуктивних
сил, які належать партнерам;

-забезпечення контролю з боку партнерів не тільки за виробництвом, а й
за процесом реалізації продукції підприємства.

Засновниками спільних підприємств за участю іноземних інвесторів, згідно
чинного законодавства України, мають право виступити будь-які суб’єкти
зовнішньо-економічної діяльності, а саме:

1. Фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни і особи без

громадянства, які мають громадянську правоспроможність і здатність
згідно з законами України постійно проживати на її території.

2. Юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні, які постійно
перебувають на її території (підприємства, організації та об’єднання
всіх видів, а також міжнародні організації), у тому числі і
підприємства, що належать повністю до власності іноземних інвесторів.

3. Об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які є
юридичними особами згідно з законами України, постійно перебувають на її
території і яким законами України не забороняється здійснювати
господарську діяльність.

4. Структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, що є
юридичними особами згідно із законами України (філії, відділення) і які
постійно перебувають на її території.

5. Спільні підприємства за участю іноземних інвесторів, зареєстровані як
СП в Україні, які постійно перебувають на її території.

6. Держава Україна в особі її органів, місцеві органи державної влади та
управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій.

Всі іноземні інвестори, розпочинаючи підприємницьку діяльність в
Україні, повинні зареєструватись тут як суб’єкти підприємницької
діяльності.

Така підприємницька діяльність може полягати у створенні:

спільних підприємств;

підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам;

структурних одиниць (філій, відділень) іноземних суб’єктів господарської
діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України, але
постійно знаходяться на території України;

спільних підприємств — підприємств, які базуються на спільному капіталі
суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів
господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному
розподілі результатів та ризиків; а також у відкритті іноземними
суб’єктами господарської діяльності своїх представництв.

Для проведення державної реєстрації спільного підприємства у формі,
скажімо, господарського товариства, засновниками якого є іноземна
юридична особа та юридична особа України, до органу державної реєстрації
подаються такі документи:

установчі документи, установчий договір, статут;

документ, що засвідчує сплату реєстраційного збору;

документ, що засвідчує сплату засновниками внеску до статутного фонду
спільного підприємства в розмірі, передбаченому ст. 52 Закону України
“Про господарські товариства”;

нотаріально засвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної
особи України;

документ, що свідчить про реєстрацію іноземної юридичної особи в країні
місцезнаходження (витяг з торговельного, банківського або судового
реєстру). Цей документ повинен бути засвідчений відповідно до
законодавства країни його місцезнаходження, перекладений українською
мовою та легалізований у консульській установі України, якщо
міжнародними угодами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше.
Зазначений документ може бути також засвідчено у посольстві відповідної
держави в Україні та легалізовано у МЗС;

реєстраційна картка встановленого взірця.

Установчі документи складаються державною чи іншою мовами відповідно до
статті II Закону України “Про мови в Україні”, підписуються заявником,
скріплюються (прошиваються) та пронумеровуються.

Вищезазначений порядок проведення державної реєстрації, визначений
Законом України “Про підприємництво” та Положенням про державну
реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затверджено постановою
Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 р. № 276 (в редакції
постанови Кабінету Міністрів України від 25 січня 1996 р. № 125).

Якщо підприємницькою діяльністю має бажання займатися іноземна фізична
особа одноосібно, то вона може створити в Україні підприємство, яке
повністю належатиме їй. Такий вид підприємства передбачено ст. З Закону
України “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р.

Для державної реєстрації такого підприємства подаються:

установчі документи — статут;

реєстраційна картка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

документ, що засвічує сплату реєстраційного збору.

Підпис іноземної фізичної особи на статуті повинен бути нотаріально
засвідчений.

Після проведення державної реєстрації суб’єкт господарської діяльності у
10-ти денний термін подає до відповідного органу державної статистики
заповнену облікову картку встановленого зразка, а також установчі
документи та свідоцтво про державну реєстрацію. На основі поданих
документів орган державної статистики в 5-ти денний термін видає
суб’єкту господарської діяльності довідку про введення до Державного
реєстру.

Процес створення спільних підприємств проходить в декілька етапів.

Підготовчий (перший) етап — він полягає у визначенні мети, досягнення
якої український партнер пов’язує зі створенням та діяльністю спільного
підприємства.

Другий етап — проведення попередніх переговорів з майбутнім іноземним
співзасновником спільного підприємства і підготовка техніко-економічного
обгрунтування (ТЕО) створення спільного підприємства.

На третьому етапі розробляються і затверджуються установчі документи
спільного підприємства — установчий договір про створення СП і статут.

Четвертий етап полягає у державній реєстрації спільного підприємства у
порядку, встановленому чинним законодавством України (з дня державної
реєстрації СП набуває права юридичної особи).

Завершальний (п’ятий) етап — державна реєстрація спільного підприємства
як учасника зовнішньоекономічної діяльності (див. додаток 1).
Незареєстровані інвестиції не дають права на одержання будь-яких пільг,
передбачених чинним законодавством України. Слід також зазначити, що
згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного
інвестування», дещо змінено поняття підприємства з іноземними
інвестиціями. Декрет відносить до них тільки підприємства, де є
кваліфікаційні інвестиції, тобто такі, які відповідають наступним
чинникам:

а) підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми,
створене за законами України, якщо протягом календарного року в його
статутному фонді є кваліфікаційна іноземна інвестиція. При цьому для
новостворених підприємств цей критерій визначається за підсумками
першого повного календарного року їх існування;

б) кваліфікаційна іноземна інвестиція — це іноземна інвестиція, що
становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може
бути менше суми, еквівалентної: 100 тисячам доларів США — для банків та
інших кредитно-фінансових установ; 50 тисячам доларів США — для решти
підприємств (організацій) у разі здійснення внесків у вигляді будь-якого
рухомого чи нерухомого майна і мільйон доларів США для банків; 500 тисяч
доларів США — для решти підприємств.

Остаточним результатом спільної з іноземним партнером діяльності є
підписання засновницьких документів. До них належать договір або угода
про створення спільного підприємства, статут. Зазначені документи
враховують цілі створення, рід його діяльності, правовий статус як
юридичної особи. У них фіксуються дані про учасників підприємства,
розміри структури статутного фонду, функції і порядок вищого виконавчого
і контрольного органів спільного підприємства, а також порядок розподілу
продукції матеріально-технічного постачання, умови праці працівників
підприємства, строки дії договору і порядок його розірвання. Особливе
місце в опрацюванні питань про створення спільного підприємства і вибір
найбільш ефективного варіанту проекту належить ТЕО, яке складають до
підписання засновницьких документів. Нині не існує офіційного документу,
який затверджував би порядок і типову форму розробки ТЕО. У цьому
документі має бути приведене повномасштабне глибоке дослідження трьох
найважливіших питань: ринку передбачуваної для випуску продукції
(послуг) — як зовнішнього, так внутрішнього, цін на продукцію (послуги)
і тенденції їх зміни, витрат виробництва цієї продукції — за елементами
і в порівнянні — на внутрішньому і зовнішньому ринках. На базі цього
дослідження вирішують питання про можливість реальної роботи
підприємства і його валютної самоокупності. Даний процес базується на
діючому законодавстві, відображає логіку, яка склалася, і порядок
аналітико-організаційних робіт.

3. Завдання створення СП в Україні

Первинною метою створення спiльних підприємств в Українi було залучення
передових технологiй, прогресивного досвiду органiзацiї i управлiння
виробництвом, iноземного капiталу, диверсифiкацiї експорту, збiльшення
запасiв ВКВ за рахунок зростання експорту i замiщення iмпорту. Нинi вже
можна порiвняти пiдсумки роботи дiючих СП з очiкуваними вiд цiєї
дiяльностi результатами. Кiлькiсть спiльних підприємств на територiї
України має тенденцiю до зростання.

Головним гальмом для успішної діяльності спільних підприємств є
політична невизначеність і юридична нестабільність прийнятих
законодавчих актів. Більшість західних інвесторів у зв’язку з цим
займають вичікувальну позицію і тільки деякі з них ідуть на
«експерименти», наштовхуючись і долаючи значні перешкоди, які можна
згрупувати за такими ознаками:

— юридичні — це визначення частки участі іноземного капіталу в
статутному фонді підприємства;

— система ліцензування експортно-імпортних операцій;

— відсутність чітко сформульованої державної стратегії спільного
підприємства;

— економічно застаріла структура управління виробництвом;

— безконкурсність вибору проекту спільного підприємства;

— незбалансованість матеріально-речових зв’язків;

— постійний дефіцит будь-якого виду товару і послуг;

— організаційні — неоперативність системи звітності;

— монополізм у виготовленні того чи іншого товару, що приводить до
втрати інтересу в його реалізації;

— недостатня система маркетингу виробленої продукції.

Але іноземних інвесторів привертали й привертають увагу такі фактори, як
невибагливість споживачів, можливість у цьому зв’язку продовжити
використання товарів і технологій, які для західних ринків застаріли і
перестали бути достатньо рентабельними.

Залучаючи іноземний капітал у спільні підприємства, національний партнер
бажає:

— одержати доступ до зарубіжної передової технології;

— поповнити внутрішні джерела нагромадження;

— використати іноземний досвід управління для підвищення ефективності
виробництва;

— зменшити непотрібний імпорт і скоротити витрати у вільноконвертованій
валюті;

— розширити експорт, особливо готової промислової продукції;

— поліпшити збалансування національної економіки.

Практика свідчить: не в усіх випадках інтереси національних та іноземних
партнерів збігаються. Невигідний, наприклад, для національного партнера
й вигідний для іноземного вивіз сировинних ресурсів. Головні сфери збігу
інтересів — робота спільного підприємства на внутрішній ринок і
використання національних науково-технічних досягнень.

Досвід створення і функціонування спільних підприємств в Україні
свідчить, що для уникнення ризику, викликаного нестабільним економічним
становищем, іноземні інвестори прагнули і прагнуть вкладати кошти тільки
в ті галузі, де їм гарантується швидка віддача. Як наслідок, тільки 10 —
15% спільних підприємств мають позитивні результати в сферах сервісу,
посередницьких послуг, виробництва друкованої, відео- і аудіопродукції.

Процес створення спільних підприємств відбувається нерівномірно на
території України. Групування СП відбувається навколо прикордонних зон
та великих промислових центрів.

Успіх спільних підприємств залежить від того, як вони самі будуть
еволюціонувати разом з українською економікою, з метою включення її в
модель господарських відносин розвинутих країн. Однак теперішній
політичний і економічний стан в Україні змушує іноземних інвесторів
пропонувати лише своє мистецтво управління, і якоюсь мірою технологію
виробничих процесів. Для української ж економіки важливим є не просто
одержати додаткові матеріальні і фінансові ресурси, за їх допомогою
оживити власні засоби виробництва.

Література:

Камінський А. Вступ до міжнародних відносин. — Львів, 1995.

Киреев А. Международная экономика. Часть первая. -М., 1997.

Козик В.В. Міжнародні економічні відносини. – К., 2000.

Мiжнароднi економiчнi вiдносини: історiя мiжнародних економiчних
вiдносин: Пiдручник / А.С Фiлiпенко, В.С. Буткiн, О.В. Бутенко та
iн.-К.: Либiдь.-1992.

Митрофанов Е.Если вы решили создать СП.-Международная жизнь.-1990.-N 10.

PAGE

Похожие записи