Курсова робота

на тему:

Причини виникнення дефіциту державного бюджету та його наслідки

План

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕФІЦИТУ

1.1. Поняття дефіциту держбюджету, його причини виникнення

1.2. Українська особливість обчислення дефіциту державного бюджету

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ БЮДЖЕТУ В УКРАЇНІ

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ СКОРОЧЕННЯ ДЕФІЦИТУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Теорія і практика.

Вплив дефіциту на економіку.

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Тема курсової роботи: “Дефіцит державного бюджету: причини виникнення та
соціально-економічні наслідки”

Недостатній ступінь розробки теоретичних питань в галузі державного
бюджету обумовив не лише його тривале непризнання в якості самостійної
економічної категорії, але одночасно перешкоджав розробці моделі
бюджетного фонду країни. Бюджетний фонд, що є матеріально-фінансовою
базою діяльності держави, формувався виходячи із задач функціонування
адміністративно-командної системи. Його величина була орієнтована не на
оптимальні пропорції, необхідні для регулювання економіки і вирішення
соціальних проблем, а на витратний підхід, покликаний забезпечити
фінансовими ресурсами діяльність багаточисельних органів державної
влади. При такому підході сфера дії перерозподільчої функції бюджету
була майже безмежною.

Спроби вийти на оптимальні критерії формування бюджетного фонду держави
здійснювалися. Однак їх результативність в умовах тотальної системи
планування була невисокою: розміри та рівень централізації фінансових
ресурсів в руках органів державної влади визначались командами “згори”,
а не науковими критеріями. В цих умовах при формуванні бюджетного фонду
країни виходили із потреб у фінансових ресурсах на кожному рівні
державного управління, а під них вишукували доходи, які можна було б
мобілізувати в бюджет і тим самим забезпечити фіскальні інтереси
держави.

Поки економіка країни функціонувала без великих збоїв і забезпечувався
визначений рівень її ефективності за допомогою адміністративної системи,
у доходах і видатках бюджету не було видно явних ознак хвороби. Але як
тільки адміністративна система почала розвалюватися і вже не могла
вольовими методами забезпечувати нормальне співвідношення між доходами і
витратами, так зразу хвороба економіки вийшла назовні, проявивши себе
через величезний ріст бюджетного дефіциту. На кінець 1991 р. дефіцит
колишнього СРСР досяг майже 20% ВНП.

Бюджетний дефіцит – це фінансове явище, що необов’язково відноситься до
розряду надзвичайних подій. В сучасному світі немає держави, яка в ті
чи інші періоди своєї історії не зіткнулася б з бюджетним дефіцитом.
Однак якість самого дефіциту може бути різною:

дефіцит може бути пов’язаний з необхідністю втілення крупних державних
вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризову
течію суспільних процесів, державне регулювання економічної кон’юнктури;

дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни,
великомасштабних стихійних лих і т.п.), коли загальних резервів стає
недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду;

дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність
фінансово-кредитних зв’язків, нездатність правительства тримати під
контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку він – явище
надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладних
економічних заходів, але і відповідних політичних рішень.

Звідси видно, що в умовах динамічної економіки із сталими, а головне –
ефективними міжнародними зв’язками бюджетний дефіцит не страшний.

Нажаль, у вітчизняній економічній науці донедавна привілеював від’ємний
погляд на бюджетний дефіцит. Він розглядався як вкрай від’ємна
властивість, що характерна лише бюджетам буржуазних держав. В літературі
стверджувалося, що в нашій економіці з її планомірним розвитком
бюджетний дефіцит не є характерним. Відсутність глибоких наукових
розробок про причини і соціально-економічні наслідки бюджетного
дефіциту, порівняно низька загальна фінансова культура призвели до того,
що економічні відомства країни виявились непідготовленими до управління
бюджетним дефіцитом і капітулювали перед ним.

Розділ І. Економічна характеристика дефіциту

1.1. Поняття дефіциту держбюджету, його причини виникнення

При здійсненні економічного аналізу фахівці оперують різними за змістом
визначеннями дефіциту бюджету. Частіше використовують поняття
традиційного (звичайного) або первинного дефіциту, рідше – операційного,
поточного чи структурного. Бюджет повної зайнятості (структурний бюджет)
визначається рівнем сальдо бюджету, який мав би місце за поточного
реального рівня державних видатків і податкових ставок в умовах
потенційного рівня випуску в економіці. Зміна бюджету повної зайнятості
показує напрям, у якому фіскальна політика буде впливати на зміну
сукупного попиту в економіці. Циклічний бюджет відбиває вплив ділового
циклу на державний бюджет, тобто показує, яким чином фаза економічного
циклу впливає на доходи, видатки і сальдо бюджету. Фактичний дефіцит
державного бюджету складається під впливом дискреційної
бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань
в економіці (циклічний дефіцит). Структурний дефіцит визначається як
бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні
випуску. Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає циклічний
дефіцит, а перевищення структурного дефіциту над фактичним – циклічний
надлишок. Зміна абсолютного розміру циклічного дефіциту визначається
змінами в структурі податків і державних витрат, автоматична зміна яких
відповідає змінам реального обсягу виробництва, інфляції та безробіття
залежно від фази економічного циклу.

Дефіцитом бюджету у традиційному розумінні є перевищення видатків над
доходами:

Дефіцит = Видатки – Доходи.

За кейнсіанськими рецептами державні витрати можуть значно
перевищувати бюджетні доходи, що створює бюджетний дефіцит і веде до
зростання внутрішнього державного боргу.

Вже тривалий час державний і місцевий бюджети в Україні затверджуються з
дефіцитом.

Державне бюджетне обмеження:

B = B + rB + T – Tr – (G + I)

Де B — чисті фінансові активи в n-му році;

B — чисті фінансові активи держави в (n-1)-му році;

r — проценти по чистим фінансовим активам В

попереднього року;

T — податки в n-му році;

Tr — трансферти в n-му році;

G — державні споживчі витрати в n-му році;

I — державні інвестиційні витрати в n-му році.

=
+

Бюджетне обмеження можна записати в термінах чистого державного боргу
(D), де D = -В

D = D + rD + G + I – T

або

D – D = rD + G + I — T

де D – D — бюджетний дефіцит (DEF)

Бюджетний дефіцит (DEF) – це перевищення видатків бюджету над його
доходами.

Види державного дефіциту:

Циклічний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом циклічного
падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу
виробництва) внаслідок кон’юнктурних коливань.

Структурний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом
дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на
соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків).

Основні фактори зростання дефіциту бюджету:

Збільшення оборонних видатків.

Зростання виплат по державному боргу.

Збільшення трансфертних платежів.

Зниження податків.

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це
невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його
видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія
паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову
діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність
конкретної обгрунтованої політики його покриття.

Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми
бюджетного дефіциту:

скорочення бюджетних витрат;

пошук джерел додаткових доходів;

випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для
фінансування державних витрат;

позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших
держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні
рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його
практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним
чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А
відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у
сфері долходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

При винекненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати
гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються
державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих
цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного
боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам
його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям,
а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають
великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США
починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд.дол., а в деякі роки –
200 млрд.дол.. В 1991 р. загальна сума боргу склала більше 3 трлн.дол..
В результаті цього платежі держави по процентах збільшились з 53,3
млрд.дол. в 1980 р. до 154 млрд. дол. в 1988 р., тобто з 2% по
відношенню до ВНП до 3,3 %, що означало збільшення з 3989 дол. до 10568
дол. в розрахунку на одного жителя країни.

По науково обгрунтованій і розумній економічній політиці державний борг
не руйнує господарство країни і не приводить до гострих
соціально-економічних конфліктів. Більше того, уміле управління
державними цінними паперами дозволяє не тільки залучати гроші до
державного бюджету, але й успішно управляти розвитком економіки.

Дефіцит державного бюджету є одним із важливіших макроекономічних
показників, які характеризують стійкість економічної системи. Країни,
які створили ефективні функціональні економічні системи, що здатні
регулювати співвідношення доходів і видатків держави, мають позитивне
сальдо або незначний дефіцит. Наприклад, у 1992 p. перевищення державних
доходів над видатками було характерне для Сингапуру, Таїланду,
Австралії, Мексики, Гонконгу, Аргентини. Рекордного рівня профіцит
державного бюджету досяг у Кувейті на початку 80-х років — понад 60%
ВВП.

Єдиної думки про збалансованість державного бюджету немає. Зокрема, Р.
Солоу наполягає на тому, що уряд зобов’язаний вживати заходів щодо
збалансування бюджету (збільшуючи податки і зменшуючи бюджетні витрати)
не в роки застою або кризи, оскільки економічні труднощі, які виникли,
можуть лише поглибитися, а тільки в сприятливі для економіки періоди. К.
Ерроу (лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 1972 p.),
навпаки, вважає, що недоцільно прагнути бездефіцитного бюджету. Якщо,
наприклад, економічне зростання становить 3% за рік, то і дефіцит
бюджету в розмірі 3% ВВП є абсолютно прийнятним.

В Україні протягом останніх років зберігається значний дефіцит
державного бюджету. Так, у 2001 p. абсолютна величина дефіциту становила
3,6 млрд. грн., або 4,6% ВВП, у 2002 p.- 5,8% до ВВП замість 5,3%,
затверджених Верховною Радою. Законом України «Про державний бюджет
України на 2004 рік» визначено, що дефіцит бюджету не повинен
перевищувати 1% від ВВП.

1.2. Українська особливості обчислення

дефіциту державного бюджету

Розмір дефіциту бюджету залежить від правильного віднесення операцій
органів державного управління до основних категорій статистики державних
фінансів, що складають її аналітичну, концептуальну основу, тобто до
доходів, видатків та фінансування.

Надзвичайно цікавим та актуальним є відображення в українській бюджетній
класифікації надходжень від приватизації та операцій стосовно
обслуговування та погашення за рахунок бюджету іноземних кредитів,
гарантованих Кабінетом Міністрів України, та їх відшкодування
підприємствами-боржниками.

Так, за методологією статистики державних фінансів погашення боргу
органом управління, який виступає гарантом по сплаті боргів інших,
повинно розглядатись у видатковій частині бюджету, як категорія
кредитування (надання кредиту). В українській же класифікації зазначена
операція належить до категорії фінансування бюджету, як погашення
основної частини боргу.

Інша розбіжність стосується проведення по бюджетних рахунках надходжень
від підприємств-боржників по відшкодуванню бюджетних витрат. Зазначені
надходження повинні розглядатись як погашення кредитування (від’ємні
видатки), а не як доходи бюджету.

Справді, прийнявши на себе тягар погашення боргів підприємств-боржників
та розрахувавшись з іноземними кредиторами, державний бюджет набуває
еквіваленту за розміром фінансову вимогу до підприємств-боржників, тобто
фактично має кредитування боржників за рахунок бюджетних ресурсів.

Описані вище статистичні операції відображені у наступній таблиці:

Т а б л и ц я. Статистичне відображення операцій

Зміст операції Згідно з міжнародними стандартами статистики державних
фінансів Згідно з українською класифікацією

Витрати бюджету на погашення основної суми боргу за іноземними
кредитами, гарантованими урядом. Надання кредиту (видатки) Фінансування

Витрати бюджету на сплату відсотків за іноземними кредитами,
гарантованими урядом Видатки Видатки

Відшкодування боржниками витрат бюджету на погашення та обслуговування
гарантованих урядом кредитів Погашення кредиту (від’ємні видатки) Доходи

Як видно з таблиці, зазначені операції консолідуються в різних основних
категоріях відповідно до міжнародних стандартів статистики державних
фінансів та української бюджетної класифікації. Це означає, що і
визначення розміру дефіциту бюджету за неоднаковими методиками
підрахунку буде різним. Так, наприклад, розмір державного боргу різними,
але ж державними(!) агенціями може оцінюватися з розбіжністю не у
декілька відсотків, а в декілька разів. Точніше – у 3 рази. Саме так
різниться оцінка обсягу державного боргу, здійснена фахівцями Рахункової
палати та Міністерства фінансів. Так, за підрахунками останнього
державний борг станом на 1 жовтня 2003 року становив 71 млрд. грн., тоді
як за оцінками спеціалістів Рахункової палати він сягнув уже за 220
млрд. грн.

Однією із складових реального дефіциту бюджету є не відповідність
розрахунків доходної частини бюджету, зроблених Мінфіном та розрахунків
зроблених Комітетом. Різниця складає 6627500 тис. грн. (Відповідна
таблиця додається).

Показники доходів зведеного бюджету Надходження за розрахунками
Міністерства фінансів, тис. грн Надходження за розрахунками бюджетного
комітету, тис. грн Різниця, тис. грн.

Податок на додану вартість 9 190 000 4 486 000 4 704 000

Прибутковий податок з громадян 3 940 000 3 940 000 0

Податок на прибуток підприємств 3 792 500 3 044 000 748 500

Плата за землю 1 100 000 1 100 000 0

Акцизний збір з вітчизняних товарів 2 350 000 1 175 000 1 175 000

Акцизний збір з імпортних товарів 750 000 750 000 0

ВСЬОГО: 21 122 500 14 495 000 6 627 500

Значні рівні дефіциту бюджету та, як наслідок, стрімке зростання
державного боргу протягом останніх років стали суттєво впливати на стан
економіки країни. Виникла нагальна необхідність у проведенні більш
якісного аналізу макроекономічного впливу бюджету. Крім того, перехід
вітчизняної статистики від методології балансу народного господарства по
методології системи національних рахунків також потребував перегляду
принципів обліку держаних фінансів.

Зважаючи на це, в 2002 році було розроблено нову структуру бюджетної
класифікації України, засновану на міжнародних принципах статистики
державних фінансів.

Однак із погляду методологічної статистики державних фінансів у новій
бюджетній класифікації України не повністю вирішена проблема адекватного
відображення у статистичному обліку ряду бюджетних операцій, що і
призвело до неоднозначного визначення та тлумачення основних бюджетних
категорій.

Останнім часом через неправильне проведення по бюджетних рахунках
згаданих вище операцій фактично здійснювалось заниження розміру дефіциту
бюджету, оскільки розмір витрат бюджету на погашення основної суми боргу
за іноземними кредиторами, гарантованими урядом, значно перевищував
надходження на рахунок відшкодування бюджетних витрат від
підприємств-боржників.

То чи був проект бюджету на 2004 рік, винесений на перше читання,
профіцитним, а запропонований бюджетним комітетом у повторному першому
читанні – бездефіцитним? Відповідь буде такою: залежить від того, як
порахувати.

Так, приведення операцій стосовно обслуговування, погашення та
відшкодування іноземних кредитів, гарантованих Кабінетом Міністрів
України, та надходжень від приватизації у відповідність із міжнародними
стандартами статистики державних фінансів виявить, що проект бюджету на
2004 рік, профіцит якого планувався у розмірі 554,5 млн. грн., фактично
був дефіцитним. При цьому розмір дефіциту бюджету становив 3328 млн.
грн. (при віднесенні запланованих витрат на погашення основної суми
боргу за іноземними кредитами, гарантованими урядом, у розмірі 276 млн.
дол. США, або 1382,5 млн.грн., до видаткової частини бюджету, а
надходжень від приватизації у сумі 2,5 млрд. грн. – до джерел
фінансування дефіциту бюджету). За тим же підрахунком бездефіцитний
бюджет, запропонований у повторному першому читанні бюджетним комітетом,
мав дефіцит у розмірі 3882 млн. грн.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

БЮДЖЕТУ В УКРАЇНІ

Бюджет згідно Закону України «Про бюджетну систему України» -це «…план
утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій,
які здійснюються органами державної влади».’ Одним із завдань, або таких
функцій, є підтримування ринкової рівноваги і стимулювання розвитку
окремих сфер та галузей національної економіки. Ідеологію формування
бюджету, визначення джерел і сум надходження коштів до нього, державних
видатків, шляхи покриття дефіциту називають бюджетною політикою.

Державним бюджетом, як контрольованим грошовим фондом держави,
розпоряджається Уряд. Державний бюджет виконує такі функції: збільшує
або зменшує сукупний попит; виконує перерозподільну функцію; стимулює
або гальмує виробництво шляхом вибору певної системи оподаткування;
забезпечує покриття касових збитків підприємств, які внаслідок певних
об’єктивних причин є збитковими, однак функціонування яких зумовлене
суспільними потребами; забезпечує фінансову допомогу у розвитку окремих
галузей і сфер діяльності; збалансовує бюджети нижчих рівнів.

Кошти з державного бюджету використовують на державне управління,
оборону, фінансування бюджетних галузей народного господарства (освіти,
науки, культури та ін.).

Віповідно до державного устрою країни формують і структуру бюджетної
системи: у країнах з федеративним устроєм, крім державного, є
федеральний бюджет штатів (США), земель (Німеччина) тощо, в унітарних
державах (у тому числі в Україні) є лише державний і місцеві бюджети.
Бюджетна система України складається з державного бюджету,
республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів
адміністративно-територіальних одиниць — областей. Державний і місцеві
бюджети є фінансовою основою для поєднання загальнодержавних та
регіональних інтересів.

Сукупність усіх бюджетів бюджетної системи є зведеним бюджетом України.
Цей бюджет використовують для аналізу і визначення засад державного
регулювання економічного і соціального розвитку України.

Верховна Рада України визначає головні напрями бюджетної політики,
розглядає проект державного бюджету, вносить зміни та доповнення до
нього, затверджує, контролює його виконання, затверджує звіт про
використання бюджетних коштів.

Спеціальну постанову Верховної Ради України, яка визначає головні
напрями та пріоритети бюджетної політики на наступний бюджетний рік,
називають бюджетною резолюцією.

Доходи бюджетів різних рівнів формують за рахунок надходжень від сплати
фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших платежів,
надходжень з інших джерел, передбачених законодавством України. Доходи
бюджетів України поділяють на доходи державного бюджету України,
республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих
бюджетів.

Практичні завдання з використання бюджету виконує система Міністерства
фінансів України — Центральний апарат Мінфіну, відділи фінансових
управлінь обласних, районних і місцевих держадміністрацій, а також
Державна податкова адміністрація (ДПА). Центральний апарат Мінфіну, як
орган державної виконавчої влади в Україні, сформовано у 1992 p.
Протягом останніх років його структуру удосконалювали.

У 1996 p. на базі податкової служби була утворена ДПА, загальними
завданнями якої є контроль за дотриманням податкового законодавства,
повнотою та своєчасністю надходження податків, податкових платежів і
неподаткових доходів до бюджетів усіх рівнів. У 1995 p. були утворені
органи Державного скарбництва для організації касового виконання
державного бюджету.

Частка ПДВ у доходах бюджету України вища, ніж у розвинутих країнах, а
частка акцизного збору, навпаки, досить низька, зокрема, через надання
численних пільг вітчизняним виробникам, певним категоріям громадян та
довільний вибір у разі визначення переліку підакцизних товарів. Тому
більшу увагу потрібно приділяти надходженням від специфічних акцизів, як
важливій складовій сучасної податкової політики.

У структурі державного бюджету за 2002-2003 pp. головними джерелами
доходів були податок на додаткову вартість та акцизний збір. Це означає,
що дохідна частина бюджету орієнтована на переважне надходження непрямих
податків, які сплачують у кінцевому підсумку споживачі. Це свідчить про
пасивну роль держави не тільки у веденні інвестиційної політики через
бюджетне фінансування, а й у процесі формування структури дохідної
частини бюджету.

Розмежування державних податків, зборів та інших обов’язкових платежів
між рівнями бюджетної системи здійснюються відповідно до Закону України
«Про бюджетну систему України». З державного бюджету України до бюджету
Автономної Республіки Крим, облас-них бюджетів може бути передана
частина доходів у вигляді відсоткових відрахувань від загальнодержавних
податків, зборів, які справляють на цій території, або дотацій і
субвенцій. Розмір цих відрахувань затверджує Верховна Рада в Законі «Про
державний бюджет України» на відповідний рік з урахуванням економічного,
соціального, природного й екологічного стану відповідних територій.

Практика свідчить, що збільшення (або зменшення) питомої ваги регіону в
загальній сумі державних доходів не впливає на доходи його місцевих
бюджетів. Відсутність чіткого взаємозв’язку між обсягом податків, які
збирають, і доходами місцевих бюджетів позбавляє місцеві органи влади
стимулів до збільшення державних доходів, що загострює проблему нестачі
коштів не тільки на місцевому, а й на загальнодержавному рівнях.

Суперечливий характер перерозподілу бюджетних ресурсів на рівні
регіонів. Регіони України істотно відрізняються за своїми фінансовими
можливостями. Водночас при формуванні місцевих бюджетів за основу беруть
визначення нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості та однакових
для всіх областей нормативів відрахувань від загальнодержавних податків
до місцевих бюджетів.

Виділення з центрального бюджету субвенцій і субсидій у випадку, коли
витрати місцевих бюджетів не покриваються доходами. Відсутність
законодавчо встановлених умов надання субвенцій для областей призводить
до того, що державний бюджет перетворюється на знаряддя досягнення
політичних цілей, розв’язання завдань і додержання інтересів одних
регіонів за рахунок кошті в інших. Проте невизначеність у наданні
субсидій означає, що витрати місцевих бюджетів регулюються центральними
органами влади, а органи місцевого самоврядування залишаються в
більшості випадків лише виконавцями централізованих рішень.

Основним критерієм, відповідно до якого розподіляються витрати між
державним і місцевим бюджетами, є організаційна підпорядкованість
підприємств і організацій.

Підвищення цін, що спричинило зростання видатків бюджетів усіх рівнів, у
той же час доходи зростали в менших обсягах. Це стало однією з головних
причин незбалансованості бюджету.

Реформування бюджетної системи, що взаємопов’язане з реформуванням
політичної системи. Згідно з Конституцією України скасовано
підпорядкованість Рад по вертикалі. Це створює передумови для формування
бюджетної системи, адекватної ринковій економіці.

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ СКОРОЧЕННЯ ДЕФІЦИТУ

ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

3.1. Теорія і практика

Вкрай негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) величезного
бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів для його
подолання, проведення активного фінансової політики, використання
узвичаєних у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом. Прагнення
до рівноваги бюджетних доходів і витрат шляхом збалансованості
державного бюджету – це сьогодні одна з головних задач. Тільки
вирішуючи її, можна проводити цілеспрямовану фінансову політику. При
цьому варто враховувати, що засоби розв’язання даної задачі багато в
чому визначається тим, до якої межі (нульового чи іншого) і якими
темпами потрібно прагнути до збалансування бюджетних витрат і доходів.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто
включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку,
стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого боку —
сприяли скороченню державних витрат. Сюди відносяться:

зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного
господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної
гривни;

зниження воєнних витрат;

зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій
на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного
фінансування;

заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам
будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними
цінними паперами.

Крім цього, варто враховувати, що у світовій практиці для зниження
бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в
країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішується відразу
декілька задач, причому не тільки фіскального, але й економічного
характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування
капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і
витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг,
з’являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні
надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу.

Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту,
за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її
вплив на економічну систему. Найважливіші з них такі:

загальний дефіцит бюджету, який називають також “фактичним” чи
“касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні
доходи та субсидії;

зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком
державних надходжень від зовнішніх джерел;

внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;

операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком
інфляційної частки процентних платежів;

первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою
всіх процентних платежів;

поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними
доходами за винятком поточних видатків.

Для фінансування дефіциту бюджету використовується як інфляційні, так і
неінфляційні джерела.

Неінфляційні джерела містять в собі:

фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на
внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання
залишків бюджетних коштів. Позики здійснюються у вигляді продажу
державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних
фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по
безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму
фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні
позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних
організаціях, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк і в розвинених
країнах та їхніх об’єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що
розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку
країнами, в тому числі Україною.

трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості
– прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за
рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація
дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові
та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Дефіцит бюджету часто покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок
такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули
для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється
бюджетний дефіцит.

Кредитну емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовують в
Україні. Так, в 2002 році 25% дефіциту визначали фінансування за рахунок
емісійних кредитів НБУ. В 1994 ця позиція становила майже половину, а в
2002 – 67 відсотків. Ще 35 відсотків дефіциту покривалися за рахунок
облігацій державної внутрішньої позики (ОДВП) та казначейських
зобов’язань. У країнах з ринковою економікою має місце конституційне
закріплення незалежності національного емісійного банку від виконавчої
та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов’язаний фінансувати уряд,
таким чином ставиться заслін інфляційному вибуху, який би мав місце у
випадку, якби гроші друкувались на замовлення уряду.

Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж
емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку
країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового
розміщення державних цінних паперів і порушує ринкову мотивацію
діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд
створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами
цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на
ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту
приватними фірмами. Фірми особливо невеликі та середні, не є для банків
такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту
на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє
подорожчанню кредиту – зростанню облікової ставки. Особливо складними є
наслідки зовнішніх позик.

Дефіцит державного бюджету безпосередньо пов’язаний з явищем державного
боргу, що виникає в наслідок заборгованості уряду та державних органів.
Зовнішній державний борг, що перевищує 70% від ВВП чи більше ніж в 2,2
рази експорт країни, вважається небезпечним для стабільності економіки,
особливо для стійкого грошового обігу.

Фінансування дефіциту бюджету обраховується на чистій основі, тобто з
обсягів валових надходжень запозичених коштів вираховуються платежі з
погашення основної суми боргу:

Фінансування дефіциту = Запозичення – Погашення боргу + Зміна залишків.

В аналітичному вигляді фінансування дефіциту державного бюджету можна
показати таким чином:

BD=MB+D+e(D*,

де: BD – показник дефіциту бюджету;

MB – грошова база;

D – внутрішній борг;

D* — зовнішній борг в іноземній валюті;

е – валютний курс.

Між дефіцитом бюджету та його фінансуванням існує рівновага, тобто перше
дорівнює другому:

Дефіцит = Видатки – Доходи = Фінансування дефіциту.

3.2. Вплив дефіциту на економіку

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні
макроекономічні наслідки. Найбільш негативний вплив справляє монетизація
дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо
впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації
дефіциту держава отримує сеньйораж – доход від друкування грошей.
Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над
приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня
цін. З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий
інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх
доходів на користь держави: ІТ=((М/Р), де ІТ – інфляційний податок, ( —
темп приросту інфляції за рік (%), М/Р – рівень запасів грошових коштів
економічних агентів у реальному вираженні.

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну
пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається
структурою державних доходів і видатків. Залежно від характеру наслідків
впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та
довгострокові. Короткострокові – це наслідки бюджетного дефіциту, відомі
як проблема “витіснення“. Довгострокові – економічні наслідки державного
боргу, відомі як “тягар боргу”. Ми розглянемо лише ефект “витіснення”.

Ефект “витіснення” виникає через підвищення ринкових процентних ставок,
яке трапляється у випадку фінансування бюджетного дефіциту за допомогою
випуску державних цінних паперів на відкритому ринку країни. При
борговому фінансуванні бюджетного дефіциту ставки процента зростають
найбільше у тому випадку, коли сполучається стимулювальна фіскальна й
антиінфляційна грошово-кредитна політики. Боргове фінансування
бюджетного дефіциту збільшує попит на гроші, в той час як центральний
банк обмежує їхню пропозицію. Таке поєднання заходів економічної
політики й стимулює швидке зростання процентних ставок.

Зростання процентних ставок призводить до зменшення інвестицій у
приватному секторі і частково – до скорочення споживчих витрат. У
підсумку в економіці відбувається падіння доходів. Отже, боргове
фінансування бюджетного дефіциту значно послаблює ефективність
стимулювальної фіскальної політики. Але якщо економіка перебуває в стані
спаду, то зростання державних витрат буде справляти на неї стимулюючий
вплив завдяки ефекту мультиплікатора. Це може покращити очікування щодо
прибутків у приватного бізнесу і викликати збільшення інвестиційного
попиту. Приріст інвестиційного попиту може частково елімінувати ефект
“витіснення”.

Початковий сприятливий вплив бюджетного дефіциту на економіку
послаблюється не лише за рахунок ефекту “витіснення”, але й за рахунок
негативного ефекту чистого експорту. При зростанні внутрішніх процентних
ставок відбувається збільшення зовнішнього попиту на вітчизняні цінні
папери, що супроводжується підвищенням загальносвітового попиту на
національну валюту, необхідну для їх придбання. В результаті обмінний
курс національної валюти підвищується і спричиняє зниження експорту та
збільшенням імпорту. Скорочення чистого експорту стримує економічний
розвиток: в експортних і в конкуруючих з імпортом галузях знижується
зайнятість і випуск, зростає рівень безробіття. З іншого богу, притік
капіталу збільшує фінансові ресурси й сприяє відносному зниженню
процентних ставок на внутрішньому ринку. Завдяки ефекту скорочення
чистого експорту масштаби ефекту “витіснення” частково зменшуються.

Висновок

Аналізуючи бюджетний процес в Україні (підготовка проекту бюджету,
розгляд і ухвалення йог Верховною Радою, виконання бюджету) упродовж
2002-2003 років можна побачити ось що:

терміни подання проекту бюджету до Верховної Ради, навіть у разі
формально своєчасного першого подання, розтягувалися в часі поза межі
дозволеного, а відповідно мінялися і дати прийняття Закону про
держбюджет (табл.1);

інколи майже відразу після введення в дію Закону про державний бюджет
(інколи трохи пізніше) встановлені нормативні показники переглядалися,
тобто відбувалася процедура секвестру;

є значні розходження між значеннями показників бюджету, які
обгрунтовуються Кабінетом Міністрів у проекті, і тими, що приймаються
Верховною Радою як норма закону:

макроекономічні показники, які є підгрунтям бюджетних розрахунків (ВВП,
рівень інфляції, валютний курс тощо), демонструють дуже великий розрив
між прогнозними значеннями і фактичними – 2002 року відхилення щодо ВВП
становили від 22 до 1000%, а з 2002 року коливання були в межах від 3 до
18%;

жодного року, жодні розділ і стаття не були виконані у відповідності до
запланованих показників.

В умовах ринкової економіки дефіцит може бути корисним у випадку, коли
при спаді виробництва держава витрачає більше грошей, ніж одержує: він
забезпечує збільшення попиту, в тому числі купівельної спроможності
населення. Споживачі починають більше купувати, підприємці – більше
продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується
безробіття.

Проте в період піднесення економіки держава не може дозволити собі
дефіцит бюджету, оскільки він стимулюватиме інфляцію. Отже, бюджет, в
якому збалансовані доходи та видатки, потрібний не щорічно, а для
певного періоду. В окремі роки з метою стимулювання ділової активності
держава може допускати дефіцит бюджету.

Наведені міркування не стосуються сучасної економіки України, оскільки
вона тільки трансформується в ринкову. Збільшення державних витрат в
нашій країні спрямовано на попередження масових банкрутств державних
підприємств, які становлять значну частку в економіці, і масового
зубожіння населення. Водночас дефіцит в Україні обмежує стримування
інфляції, стабілізацію грошово-кредитної системи.

При розробці стратегії боротьби з бюджетним дефіцитом необхідно
керуватися наступним:

бюджетний дефіцит – зло, але ще більшим злом для економіки і фінансів
країни є мниме його усунення шляхом чисто математичних операцій, тому що
в цьому випадку замість “лікування” економіки її хвороба переходить у
приховані форми, боротися з якими набагато важче. Так, наприклад,
“нинішній бездефіцитний бюджет України зводиться на так називаній
касовій основі. Це значить, що якщо бюджетом передбачено одержати 33,433
млн. грн. доходів, то і витрати будуть відбуватися винятково в межах
засобів, що надійшли. Проте це абсолютно не виходить, що
бездефіцитність касова перетворюється в бездефіцитність реальну, коли
усі видатки відповідають реальному споживанню бюджетних секторів” ;

баланс бюджету і навіть перевищення бюджетних прибутків над видатками не
варто розглядати в якості невід’ємною рисою здорової, що динамічно
розвивається економіки. Світовий досвід показує, що на окремих етапах
розвитку суспільства, в умовах, специфічних для кожної країни, цілком
допустимим є бюджетний дефіцит;

для покриття бюджетного дефіциту можуть використовуватися різноманітні
форми державного кредиту. Робота друкарського верстата, що призводить
до емісії, повинна розцінюватися як міра, що грубо порушує закони
грошового обігу, а тому неприпустима. Дефіцит може покриватися тільки
на позиковій основі шляхом розміщення на фінансовому ринку державних
цінних паперів;

для подолання бюджетного дефіциту необхідно “лікування” самої економіки,
тому що без забезпечення динамізму в її розвитку і реально відчутної
ефективності неможливо домогтися фінансової стійкості країни, які б
прогресивні міри не застосовувалися при цьому.

Наслідком реальної незбалансованості бюджету стали: бюджетні
взаємозаліки, система бюджетного планування і безліч інших факторів.
Але розробка і послідовна реалізація мір, спрямованих на збільшення
прибутків бюджету і скорочення його видатків, регулювання бюджетного
дефіциту, цілеспрямоване керування його розміром у сукупності з іншими
економічними антикризовими мірами, будуть сприяти її поверненню на шлях
соціально-економічного розвитку і процвітання.

“Бездефіцитність бюджету – абсолютний, необхідний і неминучий принцип
бюджетної політики України. Будь-які відхилення від такої політика
чреваті серйозними потрясіннями в суспільстві, геть-чисто відтинають
можливість видужання. Закривати очі на існуючі бюджетні проблеми не
просто не припустимо, а злочинно. Прийдеться зняти білі рукавички,
виконати не просту і не дуже приємну роботу з приведення видатків у
відповідність із прибутками бюджету України. Іншого шляху просто не
існує.

На жаль, в Україні існує ілюзія, що затвердження бездефіцитного бюджету
працює або повинно працювати автоматично, тобто призводити видатки до
реального споживання . Це працює в Америці, у Європі. Але не в
Україні. В Україні вважається ознакою доблесті спожити більше чим можна.
Це уже ввійшло в звичку, стало невід’ємною рисою нашого повсякденного
життя”.

Список використаної літератури:

“Макроекономіка” Пол А. Семюелсон, Вільям Д. Нордгауз / К.: “Основи”,
2001.

“Мікроекономіка і макроекономіка” за заг. Редакцією Світлани
Будаговської / К.: “Основи”, 2000.

“Финансы” под редакцией профессора В.М. Родионовой / Москва: “Финансы и
статистика” 2001

“Основи економічної теорії: політекономічний аспект” за редакцією Г.Н.
Климка, В.П. Нестеренка / К.: “Вища школа” – “Знання” 2002

“Макроекономіка” за ред. А.Г. Савченка / К.: “Либідь” 2001

“Экономика”: учебник / Под ред. А.С. Булатова. М., 2000

“Фінанси України”, 1999-2003

“Зеркало недели” 2003 р.

Закон України “про Державний бюджет”

“Бізнес” газета / 2004 р.

Лебеда Г.Б., кандидат економічних наук; “Фінанси України”, 3’2003

До травня 1993 емісійні кредити НБУ уряду надавались автоматично. Саме
тому 1992 рік був першим роком гіперінфляції в Україні. З червня 1993
року обсяг кредитів уряду не може перевищувати відповідну межу, що
встановлюється парламентом. Згідно із Законом України про Державний
бюджет граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1 січня
2001 року встановлюється в розмірі 25.710.517,1 тис. гривень. А
граничний розмір державного зовнішнього боргу України на 1 січня 2001
року встановлюється в сумі, еквівалентній 12.492.214,3 тис. доларів США.

Віктор Пензеник, “Зеркало недели” №13 2003 р.

Віктор Пензеник, “Зеркало недели” №13 2003 р.

PAGE 6

PAGE 2

ПРИЧИНИ ДЕФІЦИТУ ДЕРЖБЮДЖЕТУ

падіння доходів в умовах кризового стану еономіки;

зменшення приросту національного доходу;

зменшення акцизних податків, які надходять в держбюджет;

збільшення бюджетних витрат;

непослідовна фінансово-економічна політика.

ЗАХОДИ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ

конверсія;

перехід від фінансування до кредитування;

ліквідація дотацій збитковим підприємствам;

зниження витрат на управління державою;

зміна системи оподаткування;

підвищення ролі місцевих бюджетів.

Валові фінансові активи держави

Чисті фінансові активи

Резерв іноземної валюти, золото

Похожие записи