Міністерство культури і мистецтв України

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЛЬТУРИ і МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО БІЗНЕСУ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Організація готельного та ресторанного господарства”

на тему: “Нормування праці в підприємствах готельного господарства”

Студентки II курсу

заочного відділення

групи

Ніколаєвої О.І.

Київ — 2004

ВСТУП………………………………………………………………………..3

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ТЕМИ…………………….5

ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖУВАНОГО ПІДПРИЄМСТВА……..19

АНАЛІЗ ЗАСТОСУВАННЯ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ В
ДОСЛІДЖУВАНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ…………………………………….26

ВДОСКОНАЛЕННЯ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ НА
ДОСЛІДЖУВАНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ………………………………….43

ВИСНОВКИ І
ПРОПОЗИЦІЇ……………………………………………………..
………..47

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………50

ВСТУП

Актуальність теми. За останні роки відбулися радикальні зрушення в
суспільно-політичному й економічному житті країни. Курс проведених
реформ радикально перетворив соціально-трудову сферу.

В умовах зростаючих економічних і соціальних труднощів проблеми
відносини людей до праці, підвищення ефективності праці і якості
трудового життя стають усе більше актуальними. При цьому особливу
важливість здобувають питання наукової організації й нормування праці.
Має місце істотно поліпшувати нормування всіх виробничих ресурсів,
систематично переглядати застарілі й впроваджувати прогресивні норми, що
відповідають сучасному рівню техніки, технології, організації
виробництва та праці.

З того часу як витрати на працю перетворилися в значну частину загальних
витрат, багато організацій, фірм зрозуміли, як важливо забезпечити
максимально ефективне використання трудових ресурсів. У той же час
здатність виконати це завдання залежить від того, наскільки точно будуть
розраховані й контрольовані витрати на працю.

Взаємозв’язок між якістю норм і ефективністю виробництва досить добре
пояснює зацікавленість власників капіталістичних підприємств у підтримці
високої якості норм і відсутність такої зацікавленості в адміністрації
вітчизняних підприємств.

Сьогодні вже пішло в минуле більшість елементів „загальнодержавної
системи нормування праці”: звітність по „охопленню” нормуванням,
обов’язок застосування міжгалузевих нормативів часу тощо. Однак роль
норм як основи організації виробництва й підвищення ефективності
використання живої праці з розширенням ринкових відносин буде зростати.

В умовах ринкових відносин буде відновлене природне відношення до
нормування як інструменту підвищення ефективності, елементу планових
розрахунків і організації оплати праці. Підприємства будуть використати
тільки ті нормативи й методики, які їм дійсно необхідні в конкретних
виробничих умовах. У цілому все це означає, що перебудова в нормуванні,
як і в інших сферах, виразиться насамперед у поверненні до здорового
глузду.

В даному досліджені викладено методи нормування праці, застосовувані на
підприємствах, а також наведена методика їхньої розробки, визначення й
встановлення.

Об’єктом вивчення є нормування праці в підприємствах готельного
господарства.

Мета курсової роботи – з’ясувати, як створення умов праці, форм її
організації й установлення норм праці дозволить домогтися максимального
ефекту при мінімальних витратах.

Реалізація даної мети дослідження передбачала вирішення ряду
взаємопов’язаних завдань:

аналіз теоретичних аспектів з питань нормування праці;

встановлення залежності між різними аспектами праці і її ефективністю;

формування висновків

Для вирішення поставлених завдань були застосовані методи узагальнення і
порівняння.

В результаті проробленої роботи дійшли до наступних висновків:

Процес праці багатогранний і вивчається з різних сторін: економічної,
технічної, фізіологічної та соціальної;

Для того щоб успішно вирішувати завдання підвищення ефективності
виробництва і якості роботи, необхідно опанувати нормуванням праці;

Методи та форми нормування праці увесь час удосконалюються, тому прямий
обов’язок організатора процесів праці помічати нове, прогресивне,
сприяти подальшому підвищенню ефективності виробництва;

Необхідною умовою для високоефективної праці є задоволеність працівника
умовами й результатами праці.

Структура роботи обумовлена логікою наукового пошуку і складається зі
вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Загальний обсяг основного тексту роботи складає 52 сторінки. Список
використаних джерел включає 28 найменувань.

I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ТЕМИ

Нормування праці — соціальне явище. Воно породжено розвитком виробництва
й науки й підлегле об’єктивним економічним законам того способу
виробництва, на основі й у межах якого воно здійснюється. Протягом всієї
історії докапіталістичних форм економічних відносин використалася
найпростіша форма встановлення витрат — урок. Урок — це норма, що
повинна бути виконана в певний період часу. Величина заданого уроку
базувалася на індивідуальному досвіді роботи й часто складалася
стихійно.

Розвиток мануфактури викликало таку організацію виробництва, при якій
технологічний процес створення продукції перетворився з індивідуального
в колективний процес. Він був розділений між більшою кількістю
виконавців на часткові (робітники) процеси. Поділ праці зробило
необхідним установлення уроків по окремих видах робіт, по професіях
робітників. Забезпечення безперервності процесу виробництва вимагало
узгодження продуктивності праці окремих робочих місць і підпорядкування
їхньому єдиному темпу роботи.

В сучасних умовах діє нова система нормування праці, яка ґрунтується на
положеннях:

норми праці повинні встановлюватися на основі наукових даних, що
враховують прогрес техніки;

виробництво максимуму продукції при мінімумі витрат праці не повинне
досягатися на основі надмірної інтенсифікації праці й погіршення умов
праці;

всі досягнення в області організації праці й раціоналізації виробництва
необхідно відображати в нормах праці;

необхідно залучати самих трудящих до роботи із установлення норм праці з
метою використання їхнього досвіду й творчої енергії.

Нормування праці стало основою відрядної оплати праці, засобами
порівняння праці окремих працівників і регулювання заробітної плати в
рамках підприємства.

Сутність нормування праці — встановлення об’єктивної величини витрат
робочого часу в конкретних умовах. Для різних видів і характеру корисної
праці ці витрати знаходять своє вираження в нормах праці: нормі часу,
нормі виробітку, нормі обслуговування, нормі продуктивності
встаткування, нормативі чисельності працівників.

Люди в практичній діяльності по створенню споживчої вартості завжди
мають справу з конкретною корисною працею. Тому предметом нормування
праці є процес конкретної корисної праці, тобто свідома, цілеспрямована
діяльність людини по створенню споживчої вартості, необхідної йому для
життя.

Основними функціями нормування праці є розподіл по праці, наукова
організація праці й виробництва, планування виробництва, оцінка трудової
діяльності окремих працівників і колективів, що служить підставою для
морального й матеріального заохочення й поширення передового досвіду.

Планування виробництва повинне вдосконалюватися, але для цього необхідно
точно знати величину всіх елементів процесу виробництва й мати надійний
інструмент для їхнього виміру. Таким інструментом може бути тільки норма
праці, об’єктивно визначальної необхідної витрати на виробництво
продукції (або роботи) для конкретних умов. Отже, раціональне ведення
виробництва неможливо без норм праці.

Зміст нормування праці визначається його предметом — процесом праці.
Воно повинне відображати всі сторони процесу праці, робочу чинність,
засоби праці й предмети праці в їхньому взаємному зв’язку й залежності.
Тому нормування праці включає:

вивчення й аналіз умов праці й виробничих можливостей на кожному
робочому місці;

вивчення й аналіз виробничого досвіду для усунення недоліків, виявлення
резервів і відбиття передового досвіду в нормах праці;

проектування раціонального складу, способу й послідовності виконання
елементів процесу праці з обліком технічних, організаційних,
економічних, фізіологічних і соціальних факторів;

встановлення й впровадження норм праці; систематичний аналіз виконання
норм праці й перегляд застарілих норм.

Основні завдання нормування праці полягають у тому, щоб обґрунтувати
необхідну й достатню величину витрат робочого часу на одиницю продукції
в конкретних умовах; проектувати раціональні методи праці; систематично
аналізувати виконання норм праці для розкриття резервів виробництва;
постійно аналізувати виконання норм праці для розкриття резервів
виробництва; постійно вивчати, узагальнювати й поширювати виробничий
досвід, переглядати норми витрат праці в міру зміни умов праці. Рішення
цих завдань дозволить полегшити працю працівників, підвищити
продуктивність праці й збільшити обсяг виробництва.

Нормування праці є основою наукової організації праці. Без обґрунтованих
норм праці не можна організувати й вести боротьбу за всіляку економію
робочого часу. За допомогою методів, застосовуваних у нормуванні праці,
виділяються втрати й непродуктивні витрати робочого часу. Шляхом
вивчення трудових рухів виробляються самі ощадливі, продуктивні й
найменш стомлюючі прийоми роботи. Це сприяє росту продуктивності праці.
Подальше вдосконалювання організації праці неможливо без поліпшення його
нормування.

Також нормування праці є основою організації заробітної плати.
Встановлення норм праці має на меті гарантувати суспільству певну
продуктивність праці, а працівникові певний рівень заробітної плати. По
виконанню норм праці оцінюється трудова діяльність кожного працівника й
оплачується його праця. Без нормування праці неможлива реалізація
економічного закону розподілу по праці.

Нормування праці є важливими засобами організації виробництва.
Організація виробництва є керування процесом виробництва матеріальних
благ, тобто налагодження взаємодії між робочою чинністю й засобами
виробництва для досягнення максимального економічного ефекту в
конкретних умовах. Через організацію праці проявляється вплив нормування
праці на організацію виробництва.

Науково обґрунтовані норми праці дозволяють оцінити результати трудової
діяльності кожного працівника, кожної бригади й зрівняти їхні
результати. Тільки при порівнянні виявляються передовики й відстаючі.

Науково обґрунтовані норми праці, правильно відображаючи конкретні
умови, забезпечують підвищення продуктивності праці. Якщо ж норми праці
занижені, вони можуть породити благодушність або песимізм, що негативно
позначається на результатах продуктивності, якщо норми завищені, вони
нездійсненні. В обох випадках буде гальмуватися ріст продуктивності
праці. Таким чином, всі зміни в організації праці й виробництва, техніці
й технології робіт відображаються насамперед у нормах праці. І рівень
норм праці є показником рівня організації виробництва й праці на
підприємстві.

Складання плану по праці й встановлення витрат праці відповідно до
обсягу виробництва неможливо без науково обґрунтованих норм праці.
Більша самостійність підприємств у питаннях планування праці підсилює
зацікавленість колективів у впровадженні науково обґрунтованих норм
праці.

Основними функціями нормування праці стають: поділ по праці, наукова
організація й планування праці й виробництва.

З огляду на соціальне значення нормування праці, економісти,
організатори виробництва в нашій країні при встановленні норм праці
посилаються на суспільно нормальні умови виробництва, що забезпечують
середню інтенсивність праці й збереження основної продуктивної чинності
нашого суспільства — людей праці. Вважається, що встановлюванні норми
праці повинні виконуватися кожним кваліфікованим працівником без усякої
шкоди його здоров’ю. Тому в основу нормування праці повинні бути
покладені наступні принципи: наукова обґрунтованість норм праці; рівна
напруженість норм праці на однакові роботи в ідентичних умовах;
збереження основної продуктивної чинності суспільства — трудящих; участь
трудящих у встановленні норм праці.

Наукова обґрунтованість норм забезпечується тим, що норми праці
встановлюються з урахуванням вимог об’єктивних законів природи й
суспільства й ураховую природного, технічного, організаційного,
економічного

фізіологічний і соціального фактори. Вони повинні змінюватися в міру
розвитку й зміни умов виробництва, відповідати досягнутому рівню
техніки, організації праці й виробництва.

Норма праці виступає не тільки як величина необхідних витрат робочого
часу, але і як вираження трудових обов’язків кожного учасника
виробництва.

Ріст продуктивності праці є неодмінною умовою підйому добробуту народу,
створення достатку матеріальних і культурних благ для трудящих.
Встановлення об’єктивної величини витрат робочого часу для конкретних
умов здійснюються різними методами нормування.

Більше розроблений метод нормування праці забезпечить більш високу
якість норм праці, тобто високий ступінь ймовірності того, що
встановлена величина витрат праці дійсно необхідна й достатня.

Величини норм праці, певні інтуїтивним методом, представляють здогад,
заснований на попередньому досвіді. Ймовірність збігу величини норм
праці, отриманої таким методом, з об’єктивно необхідною величиною витрат
у конкретних умовах незначні. Величина норм праці, певна статистичним
методом, має своєю базою математичну статистику, а саме теорію
вироблення вибіркового методу. У цьому випадку кількісні значення норм
праці більше достовірні, тому що визначаються на основі великої або
малої вибірки.

Сумарний метод нормування праці встановлює витрати робочого часу в
цілому на одиницю продукції конкретного робочого процесу без аналізу
останнього. Спосіб виконання роботи визначається працівником.
Різновидами сумарного методу є досвідчений і дослідно-статистичний
методи.

Дослідний метод. Експерт ознайомлюється із робочим місцем, засобами й
умовами праці й інтуїтивно, на основі своїх суб’єктивних вражень і
попереднього досвіду, визначає норму праці. Встановлена норма праці не є
середньою величиною, а лише приватним значенням можливих витрат робочого
часу. Її обґрунтованість, відповідність умовам робочого місця цілком
залежать від досвіду експерта. Цей метод не в змозі забезпечити однакову
напруженість норм. Крім того, він відображає тільки минулий досвід.
Практика показує, що норми праці, установлені досвідченим інтуїтивним
методом, як

правило, низького якості. Про це свідчить значне перевиконання таких
норм більшістю робітників.

Дослідно-статистичний метод. Норми праці встановлюють на основі
фактичних даних про продуктивність праці за минулий період. Даний метод
не аналізує нормований робочий процес, способи організації праці й
робіт, не враховує технічний прогрес і передовий досвід. Тому норми
праці, установлені цим методом, включають всі недоліки, які мали місце в
організації праці й виробництва в минулому й відбилися у фактичних
показниках продуктивності праці. Таким чином, дослідно-статистичні норми
мають непереборний недолік: вони завжди фіксують пройдений етап,
звернені в минуле й тому не можуть бути мобілізуючою чинністю, що
стимулює подальше вдосконалювання процесів праці й ріст продуктивності
праці. Застосування таких норм повинне бути обмежене.

Аналітичний метод нормування праці названий так тому, що застосовує
аналіз як метод дослідження процесу праці. Аналітичний метод нормування
праці встановлює витрати робочого часу на одиницю продукції конкретного
робочого процесу не в цілому, а по видах витрат робочого часу для кожної
складової його частини: операції, прийому, руху. Аналітичний метод має
два різновиди — наукове й технічне нормування праці.

Наукове нормування праці є метод встановлення необхідних витрат робочого
часу на виробництво одиниці продукції, що враховує природні, технічні,
організаційні, економічні, фізіологічні, психологічні й соціальні
фактори праці, тобто всю сукупність факторів, що впливають на
продуктивну чинність праці в конкретних умовах.

Технічне нормування праці є метод встановлення необхідних витрат
робочого часу на виробництво одиниці продукції, що враховує природні,
технічні й організаційні фактори продуктивності праці в конкретних
умовах і частково фізіологічний фактор (стомлюваність робітника); є
першим етапом наукового нормування праці й наближається до нього в міру
зростання числа факторів, що враховують. Норми праці, установлені
методом технічного нормування, називають технічно обґрунтованими нормами
праці. Вони менш

досконалі, чим науково обґрунтовані норми праці, установлені методом
наукового нормування, тому що враховують тільки частину тих факторів,
які необхідно приймати за увагу при встановленні норм праці.

Застосування аналітичного методу нормування дозволяє глибоко й всебічно
вивчити процес праці й установити технічно й науково обґрунтовані норми
праці, що об’єктивно відображають необхідні й достатні витрати робочого
часу в конкретних умовах.

З розвитком суспільного поділу праці росте потреба у визначенні дійсно
необхідної величини витрат робочого часу за їхнім призначенням при
виконанні окремих робочих процесів у конкретних умовах.

Класифікація робочого часу — логічна операція, що має метою розділити
всю безліч видів витрат робочого часу на окремі групи по їхньому
призначенню.

Наукова класифікація витрат робочого часу повинна відповісти на наступні
питання: які витрати робочого часу дійсно необхідні для виконання
одиниці заданої роботи й тому повинні входити в норму часу, повинні
нормуватися; які витрати робочого часу не обов’язкові й не повинні
входити в норму часу, не повинні нормуватися; як великі резерви
невикористаного робочого часу в робочому дні, за рахунок яких може бути
підвищена продуктивність праці при виконанні конкретного робочого
процесу.

Наукова класифікація робочого часу виконавця й часу використання
встаткування є одним з найважливіших теоретичних і практичних питань
нормування праці. Вона є основою для розрахунку фактичного й
проектування нормального балансу робочого дня й робочого процесу.
Структура балансу показує, з яких частин складається робочий день і який
питома вага кожної складової частини.

Розглянемо теоретичні аспекти вивчення робочих процесів і методів праці.

Спостереження як спосіб вивчення явищ у природі й суспільстві широко
поширено в наукових дослідженнях всіх областей знання. Воно лежить і в
основі наукового дослідження процесу праці при вивченні витрат робочого

часу. Витрати робочого часу вивчають на робочих місцях способом
безпосередніх вимірів і моментних спостережень.

Метод моментних спостережень — це статистичний спосіб одержання середніх
даних про фактичну завантаженість робітників і встаткування; він
використається для вивчення витрат робочого часу робітниками й ступеня
використання ними встаткування за часом його роботи. За допомогою
моментних спостережень вивчаються також втрати робочого часу що служать,
керівниками й фахівцями.

Моментні спостереження здійснюються в процесі обходу. Спостерігач,
випливаючи по певному маршруті, фіксує в спостережливому аркуші крапкою,
лінією або індексом те, що відбувається на даному робочому місці в
момент його відвідування. До початку спостережень заповнюється особова
сторона спостережливого аркуша. Тут записується: обсяг спостережень;
кількість обходів, маршрут обходів, час початку обходів, перелік витрат
робочого часу, що підлягають дослідженню. Крім того, визначається час на
один обхід, намічаються фіксажні пункти, при досягненні яких спостерігач
робить відповідну позначку в спостережливому аркуші.

При проведенні моментних спостережень велике значення має їхній обсяг,
тобто число людино-моментів, яких необхідно зафіксувати. Для визначення
необхідного обсягу спостережень рекомендуються формули, виведені на
основі математичної статистики.

Так, для стабільного виробництва обсяг спостережень визначається за
формулою

Для нестабільного виробництва обсяг спостережень повинен бути більше:

де М — обсяг спостережень, людино-моментів; К — коефіцієнт
завантаженості виконавців роботою, встановлений як середня величина під
даним минулих

спостережень; Р — припустима величина помилки результатів спостереження
(у межах від 3 до 10%).

У готельному підприємстві для вивчення витрат робочого часу
застосовуються фотографії робочого часу, фотографія часу використання
встаткування, хронометраж і фотохронометраж.

Фотографія робочого часу – спосіб спостереження, при якому вивчають всі
види витрат робочого часу одного виконавця або групи виконавців.

Фотографією робочого дня називають виміри всіх без винятку витрат
робочого часу протягом усього робочого дня (зміни). При цьому фіксують
не тільки час роботи, але й всі перерви в роботі. Основне призначення
фотографії робочого дня – встановити види й величину витрат робочого
часу протягом робочого дня, тобто скласти фактичний баланс робочого дня;
виявити втрати робочого часу, встановити причини, якими вони викликані й
розробити заходи для їхнього усунення.

Існує два види фотографування робочого дня: виконуване самим виконавцем
робіт (самофотографування) і виконуване нормувальником, майстром або
технологом. Обидва види можуть бути застосовані як до окремих виконавців
робіт, так і до їхніх груп. При цьому фотографування робочого дня
однаково застосовно як до робітника, так і до керівників і фахівців. З
погляду цільової настанови фотографування робочого дня має кілька
різновидів: індивідуальне, бригадне, групове, маршрутне, фотографування
робочого дня багатоверстатників.

Індивідуальне фотографування робочого дня застосовується в тих випадках,
коли необхідно вивчити витрати робочого часу одним конкретним виконавцем
робіт. Те ж саме призначення має фотографування робочого дня
багатоверстатника.

Маршрутне фотографування служить для вивчення витрат робочого часу
групою виконавців, об’єднаних виконуваною роботою, але які знаходяться
на різних виробничих ділянках. Маршрутне фотографування застосовується в
тому випадку, коли за характером роботи виконавець перебуває в русі.
Найбільше широко поширено на підприємствах групове й бригадне

фотографування робочого дня. Воно дозволяє вивчати використання робочого
часу виконавцями, об’єднаними у виробничі бригади або працюючими на
одній ділянці виробничої площі.

У процесі фотографування робочого дня результати спостережень
заносяться в спеціальну фотокарту текстом, індексом або лінією на
графіку.

При самофотографуванні процес спостереження полягає в тому, що
виконавець робіт сам записує в спеціальну картку розміри втрат робочого
часу із вказівкою причин, їх зухвалих.

Дані спостереження можна аналізувати за допомогою наступних формул:

де Кн — коефіцієнт використання робочого дня; ПЗ — підготовчо-заключний
час, хв; ОП — оперативний час, хв; ОМ — час обслуговування робочого
місця, хв; ПРн — час перерв на відпочинок і особисті потреби по діючим
на підприємстві нормам, хв; Тд — тривалість робочого дня, хв;

де Кв.р. — коефіцієнт втрат робочого часу, що залежать від робітника;
Пр- час перерв, що залежать від робітника, хв;

де Кв.р. — коефіцієнт втрат робочого часу, що виникають у зв’язку з
неполадками на виробництві; ПН — час перерв, що виникають у зв’язку з
неполадками на виробництві, хв;

де Кв.р. — коефіцієнт можливого підвищення продуктивності праці за
рахунок усунення втрат робочого часу.

Фотографією робочого процесу – відрізняється від фотографії робочого дня
тільки тривалістю спостереження. Вона може бути меншою, дорівнювати й
більшою зміни.

Фотографією часу використання встаткування називають спостереження, при
якому визначають час роботи й простоїв встаткування протягом робочого
дня робочого процесу.

Хронометраж – це спостереження й виміри безпосередньо на робочому місці
витрат часу періодично повторюваних операцій. Його об’єктом є операції,
прийоми, рухи. Хронометраж застосовують для вивчення основних і
допоміжних операцій, встановлення структури операції, визначення
величини витрат основного й допоміжного часу на одиницю продукції,
встановлення найкращих способів виконання прийомів, тобто вивчення
передового досвіду й виявлення резервів робочого часу всередині
досліджуваних операцій для підвищення продуктивності праці.

Хронометраж проводиться переважно відносно повторюваних елементів ручної
й машинно-ручної роботи, що ставляться до оперативного або
підготовчо-заключного часу. Він здійснюється в 3 етапи: підготовка до
хронометражних спостережень, безпосередньо хронометраж, обробка й аналіз
даних спостережень.

У процесі підготовки до хронометражних спостережень необхідно:

ознайомитися з усіма організаційними й технічними умовами виробництва,
звернувши особливу увагу на фактори, що визначають рівень продуктивності
праці робітника при виконанні даної операції;

розчленувати операцію на елементи й установити фіксажні крапки;

роз’яснити робітникові мету й завдання проведеного хронометражу.

Властиво хронометраж — це спостереження й виміри тривалості виконання
окремих елементів операції.

Залежно від цілей хронометраж може бути здійснений методом окремих
відсіків або за поточним часом. Результати спостережень заносяться на
спеціальний бланк (хронокарту).

При хронометражі методом окремих відсіків у процесі спостереження
виходить ряд значень показника тривалості виконання даного елемента
операції, тобто хроноряд. Для одержання хронорядів при хронометражі за
поточним часом необхідно з кожного наступного поточного часу відняти
суміжне з ним попередній час.

Обробка й аналіз хронометражних спостережень складаються:

у виключенні із хронорядів помилкових вимірів, які були відзначені
спостерігачами;

у перевірці якості хронорядів шляхом обчислення коефіцієнта стабільності
й необхідного числа спостережень;

у розрахунку середньої величини тривалості виконання кожного елемента
операції за умови стійких хронорядів.

Під коефіцієнтом стабільності хроноряда розуміють відношення
максимальної тривалості виконання даного елемента операції до
мінімального. Він може бути визначений за формулою:

де Кст — коефіцієнт стабільності хроноряда; Tмах — максимальна
тривалість виконання даного елемента операції; Tmin — мінімальна
тривалість виконання даного елемента операції.

Хроноряд вважається стійким за умови, якщо фактичний коефіцієнт
стабільності менший або дорівнює максимально припустимому. Максимально
припустимі величини коефіцієнта стабільності хронорядів розроблені й
рекомендовані для практичного застосування Науково-дослідним інститутом
праці.

Коефіцієнт стабільності

Тривалість досліджуваного при машинній при машинної при ручній

елемента операції, з роботі ручній роботі роботі

Масове виробництво

До 6 1,2 1,5 2

Від 6 до 15 1,1 1,3 1,7

Понад 15 1,1 1,2 1,5

Крупносерійне виробництво

До 6 1,2 1,8 2,3

Від 6 до 15 1,1 1,5 2

Понад 15 1,1 1,3 1,7

Серійне виробництво

До 6 1,2 2 2,5

Понад 6 1,1 1,1 2,3

Дрібносерійне виробництво 1,3 2 3

Велике значення при хронометражі має число спостережень. Необхідне число
спостережень елементів операції залежно від її тривалості й характеру
наведено в наступній таблиці:

Характер роботи в залежності від участі в ній робітника Тривалість
моментів операції Число якісних спостережень при тривалості операцій,
хв.

до 1 1 — 5 5 — 10 понад 10

Активне спостереження за роботою машини, апарату або робота на потоці з
установленим ритмом Понад 10 20 10 6 4

До 10 40 20 6 4

Машинно-ручна робота Понад 10 25 15 10 6

До 10 50 30 10 6

Ручна робота Понад 10 40 20 12 8

До 10 80 40 12 8

Середня (нормативна) тривалість виконання кожного елемента операції,
виведена зі стійкого хроноряда, визначається за формулою

— сума всіх величин тривалості виконання елементів для даного стійкого
хроноряда; n — число якісних спостережень, прийнятих після виключення із
хроноряда помилкових вимірів.

При малій тривалості виконання окремих елементів операції застосовується
метод циклового хронометрування. При цьому кілька елементів операції
поєднуються в групи, які й хронометруються. Важливо так згрупувати
елементи операції, щоб кінцева фіксажна крапка першої групи елементів
була початковою крапкою другої групи елементів тощо.

Аналіз даних хронометражу закінчується розробкою пропозицій по зміні
змісту й структури виконуваної операції й узагальненням матеріалів
хронометражних досліджень для встановлення норм часу або розрахункових
величин тривалості виконання повторюваних елементів роботи (нормативів
часу).

Фотохронометраж – є комбінованим методом, у якому фотографія робочого
дня й хронометраж доповнюють один одного. При цьому методі проводять
фотографію робочого дня або робочого процесу для вивчення всіх видів
витрат робочого часу, а деталізацію витрат оперативного часу проводять
за допомогою хронометражу. Хронометраж дозволяє найбільше повно й
всебічно вивчити процес праці й розкрити всі його резерви для підвищення
продуктивності праці.

II. ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖУВАНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Готель „Дніпро” розташований прямо в центрі Києва, що дає можливість у
лічені хвилини добратися до урядових і культурних установ, пам’ятників
архітектури древнього міста.

Готель розташовано в 40 км від Державного міжнародного аеропорту
„Бориспіль”, туди можна добратися на рейсових автобусах „Полёт” або на
таксі. Час проїзду на таксі – 25 — 40 хвилин.

Муніципальний аеропорт „Київ” перебуває прямо в міській зоні, на
відстані 14 кілометрів від готелю. Час проїзду на таксі — 20 — 30
хвилин.

Центральний залізничний вокзал Києва перебуває в 5 кілометрах від
готелю, туди можна добратися на міському транспорті, на метро (станція
„Вокзальна”). Час проїзду на таксі – 10 — 20 хвилин.

На відстані одного кілометра від готелю розміщено Річковий вокзал Києва.
Ви можете зробити приємну прогулянку по Владимирському спуску, що
починається від Європейської площі, на якій розташовано готель, і
закінчується на Поштової, де й перебуває вокзал.

Недалеко від готелю, на відстані 100 метрів, знаходиться найближча
станція метро – „Майдан Незалежності”. Київський метрополітен дозволить
вам швидко добратися до будь-якої частини міста Києва.

До послуг цілодобово у готелі „Дніпро”:

Консьєрж (цілодобово)

Телефонний оператор

Факс

Комп’ютери з доступом до мережі Internet, принтер

Копіювальний апарат

Пункт обміну валют

Індивідуальні сейфи

Бар „Європейський”

Послуги з харчуванням у номері

Пральня

Платне міське паркування

Інші послуги:

Кімната переговорів

Перукарня / салон краси

Кіоск із пресою й сувенірами

Хімчистка

Квітковий бутік ( ви можете зробити спеціальне замовлення або вибрати
вже готову квіткову композицію на будь-який смак і настрій).

Краща кухня в Україні:

Сніданок — Шведський стіл

Ресторан „Дніпро” (2-й поверх) — 10% знижка для постояльців готелю

Бар „Мюнхен” (4-й поверх) — 10% знижка для постояльців готелю

Бар „Панорама” (12-й поверх) — 10% знижка для постояльців готелю

Бар „Європейський” (хол готелю)

З 7 до 11 годин ранку на шведській лінії ви можете покуштувати більше 70
різних блюд і делікатесів. Ресторан „Дніпро” перебуває на 2-м поверсі.

До послуг відвідувачів готелю „Дніпро” 192 номера, серед яких 40
номерів класу „люкс”. У готелі є номери й „люкси” для тих, хто не
палить.

Всі номери обладнані прямим телефонним зв’язком, доступом до інтернет,
супутниковим телебаченням і опаленням.

У більшості номерів також: сейф, фен, міні-бар і кондиціонер.

Всі номери й ліфти обладнані електронними ключами фірми «Ving».

Стандартні номери й люкси

Одномісний стандартний

Прямий телефонний зв’язок, інтернет, супутникове телебачення, фен, ванна
кімната з душем.

Тільки одне ліжко.

Двомісний стандартний

Прямий телефонний зв’язок, інтернет, супутникове телебачення, ванна,
фен, деякі номери оснащені кондиціонером.

Два ліжка.

Малий напівлюкс стандартний

Вітальня й спальна кімнати. Прямий телефонний зв’язок, інтернет,
супутникове телебачення, ванна, кондиціонер, фен, міні-бар.

Два ліжка.

Напівлюкс стандартний

Вітальня й спальна кімнати. Прямий телефонний зв’язок, інтернет,
супутникове телебачення, ванна, кондиціонер, фен, міні-бар.

Два ліжка.

Люкс стандартний

Вітальня й спальна кімнати. Прямий телефонний зв’язок, інтернет,
супутникове телебачення, ванна, кондиціонер, фен, міні-бар.

Двоспальне ліжко.

Поліпшені номери

Одномісний поліпшений (оновлений наприкінці 1998).Прямий телефонний
зв’язок, супутникове телебачення, сейф, фен, міні-бар, кондиціонер,
ванна з душем.

Односпальне ліжко.

Двомісний поліпшений (оновлений наприкінці 1998)

Прямий телефонний зв’язок, супутникове телебачення, сейф, інтернет,
ванна, кондиціонер, фен, міні-бар.

Два ліжка або одна двоспальна.

Малий напівлюкс поліпшений (оновлений наприкінці 1998)

Вітальня й спальна кімнати. Прямий телефонний зв’язок, інтернет,
супутникове телебачення, сейф, кондиціонер, фен, міні-бар, опалення й
ванна.

Двоспальне ліжко.

Напівлюкс поліпшений (оновлений наприкінці 1998)

Вітальня й спальна кімнати. Прямий телефонний зв’язок, інтернет,
супутникове телебачення, сейф, кондиціонер, фен, міні-бар і ванна.

Двоспальне ліжко.

Люкс поліпшений

Вітальня й спальна кімнати. Прямий телефонний зв’язок, інтернет,
супутникове телебачення, стіл засідань на 8 персон, сейф, кондиціонер,
фен, міні-бар і ванна.

Двоспальне ліжко.

Ціни зазначені в доларах США за номер за ніч і включають:

Сніданок — шведська лінія 20% ПДВ

Третя людина в номері, включаючи сніданок (можливо тільки в номерах
категорії напівлюкс малий, напівлюкс, люкс):

Дорослий: 50 доларів США

Дитина від 2 до 12 років: 25 доларів США

Дитина до 2-х років: безкоштовне розміщення

Всі розрахунки виробляються тільки в гривнях за курсом Національного
банку України на день оплати. Також приймаються пластикові картки Visa,
Visa Electron, Eurocard/Mastercard, Maestro, Cirrus і American Express.

Час заїзду — 14:00; Час виїзду — 12:00.

Тільки для гостей готелю „Дніпро”:

10% знижка в ресторані „Дніпро”, а також у барах „Мюнхен” і „Панорама”;

Відвідування Веллнісс-центру з 7:30 до 16:00

Тариф „Стійка” -2004

Сезон високого завантаження

(09 січня — 25 квітня, 07 травня — 04 липня, 27 серпня — 19 грудня)

Тип номеру 1 чіл. 2 чіл.

Стандартні номери:

Одномісний

будні дні 110.00

вихідні дні 88.00

Двомісний

будні дні 130.00 — 166.00

вихідні дні 104.00 — 133.00

Напівлюкс малий

будні дні 160.00 — 196.00

вихідні дні 128.00 — 157.00

Напівлюкс

будні дні 185.00 — 221.00

вихідні дні 148.00 — 177.00

Люкс

будні дні 210.00 — 246.00

вихідні дні 168.00 — 197.00

Поліпшені номери

Одномісний

будні дні 185.00

вихідні дні 148.00

Двомісний

будні дні 205.00 — 241.00

вихідні дні 164.00 — 193.00

Напівлюкс малий

будні дні 235.00 — 271.00

вихідні дні 188.00 — 217.00

Напівлюкс

будні дні 265.00 — 301.00

вихідні дні 212.00 — 241.00

Люкс

будні дні 295.00 — 331.00

вихідні дні 236.00 — 265.00

Сезон низького завантаження:

(1 січня — 08 січня, 26 квітня — 08 травня, 05 липня — 26 серпня, 20 —
31 грудня).

Тип номера 1 чіл. 2 чіл.

Стандартні номери

Одномісний будні дні 88.00

вихідні дні 70.00

Двомісний будні дні 104.00 — 133.00

вихідні дні 83.00 — 106.00

Напівлюкс малий будні дні 128.00 — 157.00

вихідні дні 102.00 — 125.00

Напівлюкс будні дні 148.00 — 177.00

вихідні дні 118.00 — 141.00

Люкс будні дні 168.00 — 197.00

вихідні дні 134.00 — 157.00

Поліпшені номери

Одномісний будні дні 148.00

вихідні дні 118.00

Двомісний будні дні 164.00 — 193.00

вихідні дні 131.00 0 — 154.00

Напівлюкс малий будні дні 188.00 — 217.00

вихідні дні 150.00 — 173.00

Напівлюкс будні дні 212.00 — 241.00

вихідні дні 170.00 — 193.00

Люкс будні дні 236.00 — 265.00

вихідні дні 189.00 212.00

III. АНАЛІЗ ЗАСТОСУВАННЯ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ В ДОСЛІДЖУВАНОМУ
ПІДПРИЄМСТВІ

Об’єктом нормування праці є виробнича операція, під якою розуміють
частинe виробничого процесу, виконувану одним робітником або їхньою
групою на одному робочому місці й над одним предметом праці. Таким
чином, для операції характерні постійні робоче місце, виконавець і
предмет праці.

При індивідуальній роботі або в тих випадках, коли праця в бригаді
функціонально розділена, об’єктом нормування виступає виробнича
операція, виконувана на кожному робочому місці. При цьому бригадна норма
виробітку визначається по виходу кінцевої продукції з останньої
виробничої операції, а індивідуальна — по трудозатратам на одну
операцію.

Для встановлення норм часу по кожному елементі виробничої операції
незалежно від форми організації праці (індивідуальна або бригадна)
окремо проводиться аналітична й розрахункова робота. При цьому керуються
наступними основними положеннями:

технологічний процес повинен бути спроектований на основі прогресивних
нормативів використання встаткування й найвигідніших технологічних
режимів роботи з використанням ефективних інструментів і пристосувань.
Критеріями прогресивності технології варто вважати найменшу
трудомісткість;

виникаючі в процесі роботи технологічні перерви (бездіяльність робітника
під час автоматичної, самохідної роботи встаткування) повинні бути по
можливості перекриті виконанням якої-небудь ручної роботи в порядку
сполучення трудових функцій з автоматичною роботою встаткування або
одночасним обслуговуванням двох або декількох одиниць устаткування;

як виконавець робіт повинен прийматися не найкращий робітник і не
відстаючий, а середній, що має певний рівень кваліфікації, досвід роботи
зі спеціальності, правильно організуюче своє робоче місце, що не
допускає браку в роботі, що дотримує всі правила техніки безпеки;

раціональна організація праці, правильний її поділ і кооперація дуже
впливають на величину витрат праці. Тому при аналізі необхідно
насамперед атестувати робочі місця, визначити повний обсяг вироблених на
них робіт, розрахувати необхідні витрати часу на кожний елемент роботи
або на виробничу функцію й відповідно до цього сформувати бригади або
ланки.

Норми часу і їхня розробка в різних типах виробництва й галузях мають
свої особливості.

Оскільки повторюваність тих або інших робіт у виробництвах різного типу
неоднакова, остільки неоднаково й допускається точність, що нормується.
У масовому й крупносерійному виробництвах потрібна найбільша точність
нормування, тому що навіть невеликі погрішності в розрахунках при досить
значній повторюваності робіт можуть привести до помилок у планових
розрахунках по праці й заробітній платі.

У масовому й крупносерійному виробництвах норми розраховуються по
окремих прийомах, у серійному виробництві — по комплексах прийомів, а в
дрібносерійному й одиничному виробництвах — за допомогою спеціальних
нормативів на всю операцію.

Склад і тривалість роботи з обслуговування робочого місця залежать від
типу й організації виробництва, типу встаткування, характеру виконуваної
роботи, прийнятого на підприємстві порядку чергування й здачі зміни
тощо. Однак на ряд трудових функцій, пов’язаних з обслуговуванням
робочого місця, норма часу не встановлюється. Наприклад, якщо між
змінами є перерва, то час на здачу зміни до складу часу обслуговування
не включається. Не повинне воно включатися також і в тих випадках, коли
по характері виконуваної роботи агрегат при передачі зміни може не
зупинятися.

Витрати часу на зазначені роботи не повинні враховуватися при визначенні
витрат часу на обслуговування робочого місця.

Таким чином, проектування складу часу обслуговування робочого місця
вимагає попереднього виявлення необхідності всіх його складових частин з
урахуванням рівня організації виробництва й можливості обслуговування
робочого місця під час автоматичної роботи встаткування. Матеріали для
такого аналізу виходять у результаті масових фотографій робочого дня.

Час обслуговування робочого місця, як правило, нормується у відсотках до
оперативного часу. Для одержання вихідного нормативу середні витрати
часу на обслуговування робочих місць за даними масових фотографій
робочого дня ставляться до середніх витрат оперативного часу.

Час на відпочинок включається в норму відповідно до існуючих нормативів
залежно від дії факторів стомлюваності.

Час перерви на особисті потребі встановлюється звичайно в розмірі 8 — 10
хв. на зміну і у всіх випадках включається в норму часу.

Підготовчо-заключний час нормується за допомогою нормативів або
спеціальних досліджень методом фотографування робочого дня. Склад і
тривалість підготовчо-заключного часу безпосередньо залежать від типу
виробництва. У кожному випадку важливо правильно визначити раціональний
склад зазначеної роботи й за допомогою масових фотографій робочого дня
встановити нормативну тривалість її виконання. Практично норма
підготовчо-заключного часу встановлюється або на партію виробів, або на
робочу зміну.

Нормативи для нормування праці — це вихідні величини, використовувані
для розрахунку тривалості виконання окремих елементів роботи при
конкретних організаційних і технічних умовах виробництва.

Розрізняють нормативи режимів роботи встаткування, нормативи часу,
нормативи часу обслуговування й нормативи чисельності.

Нормативи режимів роботи встаткування необхідні для розрахунку основного
машинного (апаратурного) і машинно-ручного часу

Нормативи часу — це нормативи, що визначають необхідні витрати часу на
виконання окремих елементів роботи. Вони діляться на нормативи
оперативного часу, часу обслуговування робочого місця, часу перерв на
відпочинок і особисті потреби, підготовчо-заключного часу.

Різновидом нормативів часу є типові норми, які встановлюються на
вироблення одиниці продукції в умовах типового технологічного процесу,
що протікає при конкретних організаційних і технічних умовах
виробництва.

Нормативи часу обслуговування являють собою регламентовані величини
витрат праці на обслуговування одиниці встаткування або робітника місця
індивідуального або колективного виконавця роботи.

Нормативи чисельності є регламентованими величинами чисельності
виконавців на певний обсяг роботи або його частина (одиниця роботи,
повних обсяг роботи, окрема трудова функція тощо).

Всі види нормативів відображають певний рівень розвитку техніки й
організації виробництва з урахуванням накопиченого досвіду роботи
передових робітників. Розрізняють нормативи місцеві, або заводські, і
нормативи галузеві й міжгалузеві.

Місцеві нормативи застосовуються тільки на тім підприємстві, де вони
були розроблені.

Галузеві нормативи розробляються з урахуванням організаційно-технічного
стану й досвіду роботи групи однорідних по виробництву підприємств
(верстатобудування, текстильне виробництво, вугільна промисловості
тощо). Міжгалузеві нормативи розробляються й використаються для
нормування праці в цілому ряді галузей господарства. Ці нормативи мають
уніфікований характер, вони відображають в основному узагальнені
організаційно-технічні умови й передовий досвід виконання роботи.

По складності структури нормативи підрозділяються на диференційовані
(елементні) і укрупнені. Перші призначаються для нормування праці по
окремих прийомах або більше дрібним елементам трудового процесу. Другі
застосовуються для нормування витрат праці на виконання комплексу
організаційно й технологічно пов’язаних між собою трудових прийомів, що
зустрічаються при виконанні різних операцій. Укрупнені нормативи
звичайно підрозділяються по видах витрат робочого часу (основне,
допоміжне, підготовчо-заключне, оперативне, неповне штучне та ін.). Вони
можуть бути підрозділені й по ступені укрупнення.

Основним методом розробки нормативів є метод дослідження, проведеного як
у лабораторіях науково-дослідних установ, так і безпосередньо на
виробництві. Результати дослідження можуть бути оформлені у вигляді
таблиць або графіків, якими користуються нормувальники в практичній
роботі.

Процес розробки нормативів часу складається з п’яти послідовних етапів:

складання схеми розробки нормативів;

проведення хронометражних досліджень;

графоаналітична обробка даних хронометражу;

складання таблиць нормативів;

перевірка й коректування нормативів.

При розробці нормативів у першу чергу визначається стан технологічного
встаткування, на якому буде виконуватися операція, застосовувані
інструменти й пристосування, а також організаційно-технічні умови
проведення робіт (порядок обслуговування робочого місця, ступінь подолу
праці тощо).

Наступний етап розробки нормативів — проведення хронометражу операції.

Аналіз і обробку хронометражних матеріалів провадять звичайно графічним
методом, тобто результати спостережень наносять на графік. Наприклад, у
прямокутній системі координат по осі абсцис відкладають значення
прийнятого фактору (вага деталі, відстань та ін.), а по осі ординат —
час, отриманий у результаті хронометражного дослідження.

При дослідженні впливу декількох факторів для кожного з них будують
окремі графіки.

Після графоаналітичної обробки хронометражних матеріалів приступають до
складання таблиць нормативів часу. Для цього в заздалегідь складеній
схемі побудови нормативів проставляють відповідні величини. Потім
проводиться перевірка знову розроблених нормативів, що досягається
шляхом зіставлення їх з раніше, що діяли нормативами, і проведення
пробного нормування в умовах підприємства. При цьому виявляються ступінь
доброякісності проведених досліджень і зручність користування
нормативами в практичній роботі.

Таблиця нормативів, виведена на основі емпіричної формули, згодом
перевіряється й коректується у виробничій обстановці.

При розробці нормативів часу на обслуговування робочого місця виконують
наступні види робіт:

становлять перелік робочих місць, на яких виконується дана робота;

виділяють робочі місця, де потрібно проводити фотографування робочого
дня;

обробляють матеріали, отримані при фотографії робочого дня (при обробці
цих матеріалів звертають особливу увагу на те, скільки хвилин у
середньому протягом робочої зміни затрачають на організаційне й технічне
обслуговування робочого місця при виконанні даної роботи передовики
виробництва, оскільки всі робітники повинні організувати догляд за своїм
робочим місцем, як передовики виробництва);

визначають, яку частку (у відсотках) основного або оперативного часу
становлять витрати часу на обслуговування робочого місця, потім
установлюють нормативи часу у відсотках до основного часу на технічне
обслуговування робочого місця й у відсотках до оперативного часу на
організаційне обслуговування робочого місця.

При розробці нормативів підготовчо-заключного часу потрібно насамперед
скласти перелік елементів підготовчо-заключної роботи для даної
технологічної операції.

Елементи ці можуть бути зведені в наступні групи:

ознайомлення з роботою, кресленням, інструкцією;

встановка, вивірка, кріплення й зняття пристосувань, інструмента з
переміщенням окремих частин встаткування, настроювання встаткування на
необхідний режим роботи;

виконання прийомів, пов’язаних із пробною обробкою;

одержання (на робочому місці) завдань, матеріалів, заготівель,
інструментів, пристосувань;

здача готової продукції та інші роботи, пов’язані з оформленням
робітника завдання.

Вихідний матеріал для розробки нормативів підготовчо-заключного часу
одержують також у результаті фотографування робочого дня, якщо воно
охоплює початок і закінчення роботи з певного робітника поряд. Якщо ж
фотографія робочого дня не охоплює всіх витрат підготовчо-заключного
часу, то потрібно проводити спеціальні спостереження. Потім всі отримані
матеріали обробляються, і на основі отриманих даних складаються
нормативи підготовчої заключного часу, які зводяться в таблиці.

Нормативи часу на відпочинок:

На підставі психофізіологічних досліджень НДІ праці розробив методику й
здійснив розробку нормативів витрат часу на відпочинок залежно від
стомлюваності виконавців. Як фактори стомлюваності, тобто тих елементів
виробничого середовища, які впливають на зміну працездатності людини
протягом робочого дня, були прийняті фізичні зусилля; нервова напруга;
темп роботи; робоче положення; монотонність роботи; температура,
вологість, теплове випромінювання в робочій зоні; забруднення повітря,
виробничий шум, вібрація, обертання й поштовхи, висвітлення. По кожному
факторі стомлюваності встановлені нормативи часу на відпочинок у
відсотках до величини витрат оперативного часу.

Розрізняють 4 види фізичних зусиль: незначні, середні, важкі й дуже
важкі. Норматив часу на відпочинок по фізичних зусиллях установлений у
межах від 1 до 9 % оперативного часу.

Розрізняють 3 види нервової напруги, для кожного з яких установлюється
норматив на відпочинок у межах від 1 до 5 % оперативного часу.

Розрізняють помірний, середній і високий темпи роботи. Норматив на
відпочинок установлений у межах від 1 до 4 % оперативного часу.

Монотонність буває незначної, середньої й підвищеної. Норматив на
відпочинок установлений від 1 до 3 % оперативного часу.

Стомлення виконавця робіт, обумовлене вплив температури, вологості й
теплового випромінювання в робочій зоні, компенсується відпочинком у
межах від 1 до 5 % оперативного часу.

З урахуванням змісту сторонніх домішок у кубічному метрі або літрі
повітря, а також характеру їхнього впливу на організм людини норматив на
відпочинок установлений від 1 до 5 % оперативного часу.

Розрізняють шум помірний, підвищений і сильний. Норматив на відпочинок
установлений від 1 до 4 % оперативного часу.

Розрізняють 3 ступеня впливу вібрації, обертання й поштовхів на організм
людини: підвищене, сильне й дуже сильне. Норматив на відпочинок
установлений від 1 до 4 % оперативного часу.

Якщо освітленість є недостатній, поганий або сліпучої, норматив на
відпочинок залежно від цього фактору встановлюється в розмірі від 1 до 2
% оперативного часу.

Вся зазначена вище сукупність нормативів застосовується для нормування
допоміжного, підготовчо-заключного часу, часу обслуговування робочих
місць і перерв на відпочинок і особисті потреби при будь-якій формі
організації праці робітників.

Нормативи чисельності робітників:

Особливе місце в нормативах по праці займають нормативи чисельності для
тих груп промислово-виробничого персоналу, праця яких не може бути точно
пронормована через норму часу або норму виробітку. До числа таких груп
ставляться робітники по обслуговуванню процесу виробництва, керівники й
фахівці.

Нормативи чисельності робітників — це регламентовані величини
чисельності персоналу на виконання якогось обсягу роботи або якийсь
агрегированої функції. При цьому нормативи чисельності визначаються, як
правило, на основі багатофакторного аналізу. Спочатку визначається набір
факторів, що регламентують чисельність працюючих. А потім на основі
оцінки питомого впливу кожного фактору окремо розраховується нормативна
чисельність персоналу. Так розраховуються нормативи чисельності
робітників, зайнятих на ремонтно-обслуговуючих роботах, на
транспортуванні вантажів, на складах, на прибиранні виробничих приміщень
і територій та ін. Так само розраховуються нормативи чисельності
керівників, фахівців і службовців. При цьому прийнято думати, що
залежність між факторами й чисельністю робітників виражається
прямолінійною функцією, а чисельність керівників, фахівців і службовців
(залежно від прийнятих факторів) — логарифмічної (статечної) функцією.

Нормативи чисельності керівників, фахівців і службовців:

Нормативи чисельності керівників, фахівців і службовців розраховуються
на основі багатофакторного аналізу функціонального поділу праці в сфері
керування й обслуговування виробництва.

НДІ праці розроблена спеціальна схема такого функціонального поділу
праці з урахуванням впливу на чисельність персоналу певних факторів. У
зазначеній схемі по кожній функції керування встановлені фактори, що
впливають на чисельність персоналу даної функціональної групи. Число
істотних факторів зводиться до одного і — трьох, а потім на основі
дослідження виводиться математична формула, що виражає в загальному виді
залежність між чисельністю персоналу даної функціональної групи й діючих
факторів. Зазначені розрахункові формули дозволяють установити кількісну
визначеність нормативної чисельності керівників, фахівців і службовців.

НДІ праці рекомендує провадити розрахунки нормативної чисельності
керівників, фахівців і службовців з урахуванням типу виробництва,
складності випускаємої продукції, що, і аналізу їхньої фактичної
чисельності по формулі:

,

де Нчл — норматив чисельності по даній функції, чол.; к — постійний
коефіцієнт, що виражає зв’язок нормативу із чисельним значення факторів;
х1, х2, х3 — чисельні значення факторів; а1, а2, а3 — показники ступеня
при чисельних значеннях факторів.

Розглянемо організацію та нормування праці в готелі „Дніпро” служби
покоївок.

Організація роботи служби покоївок залежить від місткості готелю, від
клієнтури, на яку він орієнтований, від середнього строку перебування в
готелі клієнтів.

Ієрархія посад керуючих службою покоївок також може бути різною. У
великому готелі кожний поверх може представляти собою окрему одиницю, і
тоді безпосереднім начальством покоївок може бути черговий по поверху. У
маленькому готелі, навпроти, один керівник – завідувач номерним фондом,
начальник господарської служби, «housekeeping» – може очолювати як
службу покоївок, так і служби прибиральників, стюардінга.

Останнім часом людину на подібній посаді (наприклад, керівництво службою
покоївок) часто йменують «супервайзером».

Для спрощення викладу в даній роботі ми будемо називати «керівником» або
«координатором» людину, що безпосередньо контролює роботу підрозділу
покоївок.

Завдання служби покоївок:

Служба покоївок займається прибиранням і комплектацією номерного фонду
готелю.

Прибирання не є єдиною турботою покоївок, наприклад, вона повинна
стежити за станом усього оснащення номера й, у випадку неполадок в
устаткуванні або ушкодження деталей інтер’єра, повідомляти у відповідні
служби. Покоївки є «провідниками» між клієнтом, його номером, і
адміністративною й технічною службами готелю.

Такий підхід дозволяє деякою мірою скоротити витрати на зміст кожного
номера як мінімум, це пов’язане з тим, що ремонт „нової” вади звичайно
обходиться дешевше, ніж „застарілої”. Крім того, чим швидше усуваються
неполадки, тим менше буде надходити скарг від гостя – і це позитивно
впливає на загальне враження, що залишиться в нього від готелю.

Якщо в готелі є хімчистка або пральня, то в обов’язки покоївки входить
прибирати з номера речі, які клієнт хоче випрати/почистити, і передавати
їх у відповідну службу.

Час роботи:

Покоївки працюють позмінно. У всіх готелях ці співробітники працюють у
ранкову й вечірню зміни, у великих готелях існують також нічні (чергові)
покоївки.

Ранкова зміна покоївок здійснює основну частину прибирання номерного
фонду готелю. Вечірня зміна прибирає номери пізнього виїзду, робить
вечірню підготовку номера. Крім того, покоївка у вечірній і нічний час
потрібна, щоб прибрати номер у якомусь екстреному випадку, якщо гість
щось пролив тощо.

Нормативи:

Покоївка повинна прибирати 10-13 номерів у день у готелях високої
категорії й до 20 номерів у день у готелях економ-класу. Вважається, що
середньою нормою для покоївок є 16-17 номерів у день.

На догляд за номерами вищої категорії затрачається більше часу.
Відповідно, за їхній рахунок загальна кількість номерів, що прибирає
одна покоївка протягом однієї зміни, скорочується. Час прибирання люкса
або апартаментів (тобто двох-трьох кімнатних номерів) приблизно
рівняється часу, затрачуваному на 2 „стандартних” номери. При розрахунку
нормативів варто враховувати такі фактори, як:

середнє завантаження готелю;

традиційні сезонні й щотижневі коливання завантаження;

площа номера;

роздільний або сполучений санвузол у номерах, що прибирають;

наявність додаткових площ – наприклад, балкона або лоджії;

якість і простота в прибиранні матеріалів, якими оброблені всі
приміщення номера;

меблі, а саме її кількість, матеріали, з яких вона зроблена/якими вона
оброблена, зручність у прибиранні;

декоративні елементи й аксесуари в інтер’єрі (кількість і складність
світильників, штор, картин, скульптур тощо);

складність комплектації номера (кількість інформаційних матеріалів
тощо).

Звичайно норми для покоївок розраховуються практично, вираховується
середній час, що йде на поточне прибирання, на прибирання виїзного
номера, на генеральне прибирання. Відповідно, складаються графіки роботи
покоївок.

Теоретично середній час, затрачуваний покоївкою на прибирання номера,
становить 20-30 хвилин. На формування візка для покоївки, прийом/здачу
білизни, роботу з АСУ (або фіксування результатів своєї роботи в робочих
листках) приділяється 45 хвилин – 1 година в зміну.

Номери в готелі „Дніпро” довірені покоївкам (їх – 21 особа). Під час
ранкової зміни вони щодня міняють білизну, викидають сміття, прибирають
ванні кімнати, пилососять і миють підлогу й навіть розчісують пензлики
на килимах. На прибирання однієї кімнати відведено приблизно 30 хвилин.
За зміну покоївка встигає прибрати 14 – 16 стандартних номерів або 11 –
13 якщо в їхньому числі є люкси.

Восени й узимку, коли обсяг роботи менший, на їхні плечі також лягає
генеральне прибирання, ретельно миються килими, меблі, полірується
паркет, проводиться повна дезінфекція ванних кімнат і сантехники.

Планування роботи:

На початку робочого дня керівник служби покоївок одержує інформацію про
стан номерів від служби прийому й розміщення. У випадку, якщо в готелі
функціонує АСУ (автоматизована система управління готелем) координатор
одержує необхідну йому інформацію автоматично „з комп’ютера”, тобто
працюючи в системі.

Далі керівник розподіляє роботу між покоївками, роздруковує для них
робочі аркуші. У робочому аркуші вказуються номери кімнат, прізвища
гостей, категорія й стан номерів.

При формуванні завдання покоївкам керівник фіксує будь-які „відступи від
норми”, які необхідно враховувати при роботі. Це можуть бути й чисто
функціональні моменти (встановити дитяче ліжко, покласти ще одну запасну
ковдру) і „знаки уваги”, надавані клієнтам готелю, особливе оздоблення
номера, у який приїжджають молоді, букет квітів і вино для VIP гостей
тощо.

Наприкінці зміни координатор приймає звіти про виконання завдань, збирає
інформацію про несправності в номерному фонді, перевіряє стан номерів.

Момент, що ускладнює роботу служби покоївок, особливо в українських
готелях, – це так званий „пізній виїзд”. Багато готелів не дотримуються
знаменитої розрахункової години о 12-00, воліючи дозволяти гостеві
залишатися в готелі до того часу, як йому зручно. Відповідно такі номери
не можна приготувати до заїзду нового клієнта з 12 до 13 години, як це
традиційно прийнято. Необхідність у роботі покоївки може виникнути
практично в будь-який час; цим прибиранням займається вечірня зміна
покоївок.

Види прибирання:

Прийнято виділяти наступні види прибирання:

поточне прибирання: здійснюється щодня, поки гість живе в даному номері.
Покоївка прибирає, міняє постільну білизну (відповідно до графіка),
доукомплектовує номер милом та іншими засобами особистої гігієни.

прибирання «виїзних» номерів, тобто приведення номера в порядок перед
заїздом нового гостя: покоївка перевіряє стан номера (а також чи не
прихопив із собою гість щось з майна готелю), робить прибирання, заміну
білизни, повну заміну всіх „видаткових матеріалів”, обновляється набір
інформаційних буклетів, покоївка також перевіряє, чи не залишив гість,
який виїхав, свої речі, якщо так – передає їхньому координаторові.

генеральне прибирання номера: прибирання номера перед запуском після
ремонту.

Послідовність роботи покоївці така: спочатку перевіряються вільні
(заброньовані) номери, у них виконується необхідне прибирання (номер
провітрюють, витирають пил з меблів тощо). Наступний етап – покоївка
прибирає виїзні номери, а потім — робить поточне прибирання номерів, у
яких живуть клієнти.

Вечірня підготовка номера:

Ця послуга як правило надається в готелях класу 4 – 5 зірок, а також у
номерах вищої категорії тризіркових готелів.

Підготовка номера полягає в розстелянні ліжка (відгинається куточок
покривала й ковдри, поправляється подушка), покоївка включає вечірнє
освітлення, закриває штори, на тумбочку поруч із ліжком кладе шоколадку
або фрукт, завдяки цим діям у номері створюється атмосфера, що
розташовує до сну, до відпочинку.

Одночасно покоївка перевіряє чи все в порядку в номері, міняє рушники,
якщо ними користувалися, викидає сміття тощо.

Контроль за роботою покоївок:

Контроль здійснюється після того, як покоївка повністю закінчила
прибирати номер. На нього йде 5 – 10 хвилин. Перевіряється не тільки
старанність прибирання, але й розміщення меблів, стан санвузла,
освітлювальних приладів, телефону та іншої апаратури, що
використовується клієнтом у номері.

По-перше, покоївки повинні здійснювати самоперевірку, по-друге, їхню
роботу контролює координатор. Ціль такої системи контролю – звести до
нуля можливі скарги гостей.

Координатор контролює якість роботи покоївки: скільки часу вона
проводить у номері, чи справляється зі своєю роботою. Якщо керівник
виявляє якісь недоліки, він сповіщає про це покоївці і вона повинна
доробити все необхідне.

Класична система контролю припускає, що повна відповідальність за
перевірку лежить на керівникові, однак введення процедури „самоконтролю”
(„автоконтролю”) підвищує свідомість покоївок і ефективність їхньої
роботи.

Для оцінки якості сервісу потрібно застосовувати анкети, у яких гості
оцінювали б якість роботи покоївок та інших служб готелю.

У готелі „Дніпро” служба покоївок наділена додатковими функціями. А
саме: це обов’язок упорядковувати ті або інші приміщення крім гостьових
номерів: горницькі, коридори на поверхах, холи, офіси, кімнати для
переговорів тощо.

Також служба покоївок займається подачею напоїв або їжі в номер,
комплектацією міні бара.

Важливі нюанси:

Залежно від вказівки керівника, формування візка покоївка здійснює або
вранці (перед тим, як приступити до роботи), або ввечері (тобто візок
формується наступного дня).

Зміна постільної білизни й рушників повинна здійснюватися щодня, або
через день, або 1 раз в 3 дні – залежно від категорії готелю й від
вказівок керівництва. Якщо покоївка бачить, що постільна білизна брудна
– вона зобов’язана поміняти її навіть якщо „строк” ще не прийшов.
Рушника в кожному разі краще міняти щодня (тому що чим брудніше рушник –
тим гірше воно відпирається й тим швидше його потрібно буде замінити
новим).

Якщо покоївка приходить прибирати номер, у якому в цей момент перебуває
постоялець, вона повинна попросити в гостя дозвіл проводити прибирання й
приступати до роботи тільки за згодою клієнта.

Покоївка не має права відкривати дверцята і шухляди шаф, тумбочок,
столів (тощо) у номері. Вона може акуратно скласти розкидані речі гостя
й покласти їх „на відкритому місці” у спальні або у ванній.

Покоївка не тільки прибирає номери, де гості живуть або куди вони
повинні заїхати, вона перевіряє стан вільних номерів, які повинні
постійно підтримуватися на гарному санітарному рівні.

Існує три варіанти організації прибирання номерного фонду:

1. постійний штат покоївок;

2. набір «сезонних» покоївок;

3. звертання у клінінгові компанії;

Звертаючись до цієї теми, необхідно відзначити наступне: покоївки –
співробітники, які входять у номери гостей і працюють там протягом
тривалого часу. Тобто у покоївок є „прямий доступ” до речей клієнтів,
якщо ж гість незадоволений якоюсь подією в номері (будь то пропажа
грошей або важливого папірця, що покоївка порахувала за сміття),
розбирати ситуацію так чи інакше прийдеться адміністрації готелю.

У світлі цього краще, щоб номерний фонд готелю прибирали постійно
працюючі покоївки. Як правило, певний штат цих співробітників є у всіх
готелях. Однак проблеми виникають в тих готелях, які мають нерівне
завантаження протягом року – наприклад, дуже невелика кількість гостей
узимку й високе завантаження влітку. У цьому випадку готелю доводиться
брати на озброєння 2-ий та 3-ій варіанти організації „прибиральних
робіт”.

3-ій варіант (клінінгові компанії) має 2 серйозні переваги: по-перше, у
випадку неприємностей клінінгова компанія відповідає за своїх
співробітників; по-друге, номерний фонд готелю обслуговують
професіонали. З іншої сторони вартість послуг клінігових компаній досить
висока. „Сезонним” же покоївкам можна платити досить низьку заробітну
плату, але в них найчастіше немає професійної підготовки, а у випадку
пропажі майна гостей за тимчасових співробітників також відповідає
адміністрація готелю.

Устаткування й видаткові матеріали:

Покоївці повинне бути зручно працювати – тоді ефективність її діяльності
помітно підвищується. Кожен готель має обзавестися прибиральними
пристосуваннями й постійними постачальниками, у яких купує мийні засоби.

Вибір устаткування залежить від тих матеріалів, які присутні в номерах
готелю. Чим більш сучасна така техніка, тим довше буде зберігатися в
гарному стані інтер’єр номера й тим швидше буде працювати покоївка.

Вибираючи хімічні засоби, треба дбати не тільки про їхні властивості,
але й про здоров’я співробітників.

Говорячи про службу покоївок, варто окремо сказати про такий важливий
предмет устаткування, як візок для покоївок. Гарний візок повинен бути
не тільки функціональним, зручним, але й гарним. Покоївка завжди залишає
візок у коридорі – і це значить, що гостеві не повинно бути неприємно
побачити як сам пристрій, так і його вміст.

Останнім часом в готелі „Дніпро” придбала популярність методика, що має
на увазі „максимальну гігієнічність”: покоївка працює із двома візками:
одна для чистих речей, інша – для брудних.

Зовнішній вигляд покоївки:

Покоївка повинна виглядати досить „презентабельно” – ці співробітниці
працюють на очах у гостей, повинні з ними регулярно спілкуватися.
Відповідно одяг покоївки в жодному разі не повинен виявитися брудним
робочим халатом.

Незважаючи на те, що уніформа для покоївки належить до розряду робочого
одягу, вона повинна бути акуратною й досить гарною: як правило, це
халатики або плаття, з фартухом або без. Зараз стають усе більш
популярними брючні костюми, а також комплекти з довгої спідниці й
сорочки (це особливо актуально в нашій країні, де покоївки – далеко не
завжди молоді дівчини з розмірами 90-60-90). Природно, все це повинне
виглядати (і бути!) чистим.

Додаткові навички:

Знання іноземної мови не є обов’язковою вимогою для прийому на роботу
покоївок в українських готелях. При цьому готелі, що постійно працюють
із іноземними клієнтами, намагаються набирати в цю службу
співробітників, які володіють англійською мовою хоча б на мінімальному
рівні: закордонний гість звичайно розраховує на те, що він може, якщо
буде потреба, звернутися до покоївки й вона його зрозуміє.

IV. ВДОСКОНАЛЕННЯ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ НА ДОСЛІДЖУВАНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

У кожному великому готельному підприємстві є відділ, бюро чи
нормувальник, які безпосередньо здійснюють нормування праці. До кола
обов’язків працівників централізованої служби (бюро, відділу) входить:

забезпечення організації технічного нормування праці на підприємстві в
цілому та в окремих його підрозділах;

встановлення науково обґрунтованих норм праці та їх перегляд при
реконструкції устаткування, його заміні, вдосконаленні виробничого
процесу;

забезпечення контролю впровадження й виконання відповідних норм праці та
правильного їх застосування при оплаті праці;

організація нагляду за станом робочих місць, правильною розстановкою
робітників у виробничому процесі;

інструктаж робітників щодо поширення передових методів праці;

виконання фотографій та хронометражних спостережень згідно з планом з
метою вдосконалення норм праці і запобігання непродуктивним витратам та
безпосереднім втратам робочого часу.

Під управлінням нормуванням праці на підприємстві розуміють сукупність
організаційно-технічних, економічних та соціально-гігієнічних заходів,
здійснення яких веде до економії праці.

Склад фахівців, зайнятих нормуванням праці, залежить від багатьох
обставин, серед яких головна — вирішення питання: чи на підприємстві
буде самостійно впроваджуватися встановлення й перегляд норм (тобто
власним штатом фахівців), чи планується залучення фірм, інститутів,
консультантів, що спеціалізуються на нормуванні праці, до розробки,
практичного застосування та перегляду норм.

Якщо підприємство зорієнтоване на створення власної служби нормування
праці, то її чисельний склад залежатиме, в першу чергу, від чисельності
персоналу підприємства, розповсюдження відрядна оплачуваних робіт і
бажання охопити нормуванням праці допоміжні роботи й допоміжні та
обслуговуючі цехи, управлінський персонал. За наявності розвиненого
технологічно-виробничого складу підприємства і досить великої
чисельності персоналу доцільно мати нормувальників, кожного з них
прикріпити до одного основного чи до кількох допоміжних та обслуговуючих
цехів.

З точки зору побудови управлінсько-організаційної структури, за
наявності 5 – 7 нормувальників їх слід об’єднати у складі бюро
нормування праці. А за необхідності проведення поглибленого аналізу
особливостей організації виробництва і функціонування живої праці на
робочому місці доцільно залучати до штату фахівців з психології та
фізіології праці. Розширення обсягу нормувальної роботи {наприклад,
внаслідок збільшення масштабів виробництва чи його ускладнення) потребує
розширення штату фахівців-нормувальників та залучення до роботи
технічних виконавців середнього рівня освіти – хронометражистів. Увесь
цей персонал може скласти штат відділу нормування праці (на практиці
спеціалістів з нормування та оплати праці об’єднують у такий же за
назвою відділ). Відповідно до потреб виробництва на підприємстві можуть
бути створені централізована, децентралізована та змішана структури
управління. Найбільш поширена змішана форма, яка поєднує переваги
централізованої та децентралізованої форм управління нормуванням праці.

Ця структура складається з єдиного організаційно-методичного центру
(бюро, лабораторії, відділу, у штаті яких є найбільш кваліфіковані
нормувальники, а також фізіологи, психологи, хронометражисти й
програмісти ПЕОМ) та цехових нормувальників (або цехових бюро у великих
цехах). В Україні нині відсутні фірми, що спеціалізуються на нормуванні
праці. Але розвиток ринкової інфраструктури в економіці вимагає їх
створення.

Слід зазначити, що спад виробництва, зупинка окремих дільниць, цехів і
підприємств, прийнята у багатьох об’єднаннях, товариствах, фірмах
стратегія виживання за рахунок скорочення управлінського персоналу
практично всюди призвели до закриття відділів, бюро і лабораторій
нормування праці. Зараз на підприємствах використовують застарілі норми
або нормують працю досвідно-статистичним методом. Тому відродження
виробництва пов’язане і з відновленням саме технічного нормування.

Найбільш важливі напрями цієї діяльності такі:

заміна якомога більшої частини досвідно-статистичних норм праці технічно
обґрунтованими;

підвищення процента робіт, професій, де впроваджено технічно
обґрунтовані норми;

поширення технічного нормування праці на допоміжні роботи і цехи, на
працю технічних виконавців і фахівців;

розповсюдження практики використання мікроелементного нормування праці;

застосування на вітчизняних підприємствах укрупнених нормативів і
типових, групових норм;

застосування комп’ютерної техніки для розрахування (конструювання)
проектованих норм за нормативами;

впровадження систематичного підвищення кваліфікації персоналу відділів,
бюро та лабораторій нормування праці;

комплектування підприємств висококваліфікованими
фахівцями-нормувальниками.

Таким чином, подальше вдосконалення нормування праці як важливого
фактора економії живої праці тісно пов’язане з відродженням виробництва.
І чим досконалішими будуть технологічні процеси, техніка, технологія й
організація виробництва і праці, тим більшого зниження трудомісткості
виготовлення продукції буде досягнуто. З цього випливає, що технічне
нормування праці в цілому моє подвійну сутність:

з одного боку, технічне нормування праці являє собою науковий метод
розрахування економних норм праці у конкретних технологічних, технічних,
організаційних та санітарно-гігієнічних умовах праці на робочому місці,

з іншого боку, технічне нормування праці дозволяє виявити резерви
поліпшення використання робочого часу і такі види виробничого й
трудового процесів, що знижують ефективність, встановити конкретні
напрями вдосконалення виробництва на основі науково-технічного прогресу,
що містять резерви підвищення продуктивності праці, скорочення
чисельності персоналу, трудомісткості й зарплатомісткості продукції.

Це обумовлює життєвість і об’єктивну необхідність для розвитку
виробництва технічного нормування праці.

Але не слід вважати технічне нормування застиглою, постійною системою,
бо слідом за вдосконаленням робочих місць, форм поділу й кооперування
праці, розробкою більш економних та ефективних операцій, прийомів і
рухів (внаслідок удосконалення знарядь праці й технологічних процесів у
цілому) продовжують розвиватись та вдосконалюватись методики створення
прогресивних норм праці. Тому навряд чи варто очікувати суттєвих змін у
підвалинах наукових методів нормування праці.

ВИСНОВКИ

Нормування праці — соціальне явище. Воно породжено розвитком виробництва
й науки й підлегле об’єктивним економічним законам того способу
виробництва, на основі й у межах якого воно здійснюється

Сутність нормування праці — установлення об’єктивної величини витрат
робочого часу в конкретних умовах.

Основними функціями нормування праці є розподіл по праці, наукова
організація праці й виробництва, планування виробництва, оцінка трудової
діяльності окремих працівників і колективів, що служить підставою для
морального й матеріального заохочення й поширення передового досвіду.

Основні завдання нормування праці полягають у тому, щоб обґрунтувати
необхідну й достатню величину витрат робочого часу на одиницю продукції
в конкретних умовах; проектувати раціональні методи праці; систематично
аналізувати виконання норм праці для розкриття резервів виробництва;
постійно аналізувати виконання норм праці для розкриття резервів
виробництва; постійно вивчати, узагальнювати й поширювати виробничий
досвід, переглядати норми витрат праці в міру зміни умов праці.

В основу нормування праці покладені наступні принципи: наукова
обґрунтованість норм праці; рівна напруженість норм праці на однакові
роботи в ідентичних умовах; збереження основної продуктивної чинності
суспільства — трудящих; участь трудящих у встановленні норм праці.

Установлення об’єктивної величини витрат робочого часу для конкретних
умов здійснюються різними методами нормування: досвідчений,
дослідно-статистичний і аналітичний методи.

Класифікація робочого часу — логічна операція, що має метою розділити
всю безліч видів витрат робочого часу на окремі групи по їхньому
призначенню.

Спостереження як спосіб вивчення явищ у природі й суспільстві широко
поширено в наукових дослідженнях всіх областей знання. Воно лежить і в
основі наукового дослідження процесу праці при вивченні витрат робочого
часу. Витрати робочого часу вивчають на робочих місцях способом
безпосередніх вимірів і моментних спостережень. У готельному
господарстві для вивчення витрат робочого часу застосовуються фотографії
робочого часу, фотографія часу використання встаткування, хронометраж і
фотохронометраж.

На закінчення потрібно відзначити, що недоліки, властиві нормуванню
праці, багато в чому обумовлені недосконалістю господарського механізму,
зайвою зарегламентованістю прав підприємств. Впровадження ринкових
відносин і підвищення самостійності підприємств дало можливість
застосовувати їм тільки ті види нормативів, які дійсно сприяють росту й
розвитку виробництва.

Норми, які об’єктивно відображають і закріплюють організаційні й
технічні умови виробництва, і в подальшим будуть застосовуватися в
плануванні, ціноутворенні, організації виробництва й керування. Однак з
переходом на ринкові відносини робота з організації й нормування праці в
народному господарстві докорінно міняється.

Надаючи підприємствам повну самостійність у питаннях організації й
нормування праці, держава, у свою чергу, повинна створювати сприятливі
умови для її проведення за допомогою правового, науково-методичного й
нормативного забезпечення, підготовкою кадрів.

Сьогодні у Києві нараховується близько 110 об’єктів готельного
господарства різних форм власності. Переважна більшість з них –
акціонерні товариства, що виникли під час процесу приватизації державних
готелів. Найбільш престижні з них у центрі – “Дніпро”, “Україна”,
“Хрещатик”, “Київська Русь”. З державних збереглося не більше 10
готельних підприємств, такі як відомчі готелі, а також ті, що
підпорядковуються Верховній Раді, Кабінету Міністрів України
–“Московська”, “Київ”, “Салют”, “Національна”, “Козацька” (Міністерство
оборони), “Спорт” (Держкомспорт). Окрім цього в Києві почали
відкриватися приватні готелі, такі як “Андріївський”, “Імпреса”,
“Домус”, “Спартак”, “У Валентини”, “Контрактовий”, “Олександрія”.

Перша й найголовніша проблема в готельній справі стосується
матеріально-технічної бази готельних підприємств. У Києві більшість
готелів уже давно застаріла, прийшла в занедбаність. Якісний стан їх
матеріально-технічної бази свідчить про значне відставання від світових
стандартів у цій сфері. Для вирішення цієї проблеми недостатньо заходів
щодо додаткового благоустрою готельного господарства. Потрібне
капітальне комплексне переобладнання багатьох готельних підприємств та
облаштування їх сучасними меблями, технологічним обладнанням, засобами
автоматики та телемеханіки, електронною апаратурою управління, а також
впровадження нових засобів для заняття спортом у будь-яку пору року,
оздоровчими процедурами, для ефективної роботи ділових людей, дозвілля
та культурного відпочинку.

Другою, не менш важливою, проблемою є якість обслуговування службою
сервісу в готелях. Мається на увазі якісне устаткування номерів,
асортимент та якість послуг, кваліфікація персоналу та ін. У світовій
готельній практиці існує цілий набір послуг: інформаційні послуги,
послуги щодо транспортних перевезень, послуги розміщення в готелі,
послуги харчування, культурно-масові та фізкультурно-оздоровчі послуги,
а також додаткові послуги. Деякі з цих послуг відсутні в готелях Києва,
а ті, що існують, представлено на дуже низькому рівні. Тому київські
готелі здебільшого не приваблюють іноземних туристів, які звикли до
високого рівня обслуговування в комфортабельних готелях.

До цього треба додати те, що в Україні додаткові послуги не входять у
вартість проживання, а купуються за бажанням гостя. Тому наявність даних
послуг, головним чином, залежить від попиту мешканців готелю, тобто від
призначення готелю для цієї чи іншої категорії клієнтів. Для готелів
Києва такого чіткого розмежування на окремий контингент туристів не
існує, що відповідно впливає на визначення видів додаткових послуг.

Важливим чинником впливу на якість обслуговування є досвідченість,
професіоналізм та особисті якості працівників готельних підприємств, чим
можуть похвалитися не всі готелі Києва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Багрова І.В. Нормування праці: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної
літератури, 2003. – 212 с.

Байлик С.И. Гостиничное хозяйство: Организация, управление,
обслуживание: Учеб.пособие ( К.: Вира-Р, 2002. ( 252 с.

Байлик С.И. Гостиничное хозяйство: Оснащение, евроремонт, эксплуатация.
( К.: Дакор; К.: Вира-Р, 2003. ( 334 с.

Байлик С.И. Гостиничное хозяйство: Проблемы, перспективы, сертификация.
( К.: ВИРА-Р, 2001. ( 208 с.

Байлик С.И. Проектирование и эксплуатация гостиниц: Учеб. пособие. ( К.:
ІСІДО, 1995. ( 100 с.

Бычин В.Б., Малинин С.В. Нормирование труда в условиях перехода к
рыночной экономики. – М.: Изд-во РЭА им. Г.В.Плеханова, 1995. – 287 с.

Ваген Линн. Гостиничный бизнес: Учеб.пособие. ( Ростов н/Д.: Феникс,
2001. ( 416 с.

Волков Ю.Ф. Технология гостиничного обслуживания. – Ростов н/Дону:
Феникс, 2003. – 384 с.

Гергуль А.І. Нові явища у готельному бізнесі світу кінця XX ст. та їх
вплив на готельне господарство Європи //Туристично-краєзнавчі
дослідження. Вип. 2.-К., 1999.- С.154-164.

Гостиничный и туристический бизнес / Под ред. проф. Чудновского А.Д. (
М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ»; Изд-во ЭКМОС, 1998. ( 352
с.

Готельне господарство: Основні показники, оцінка якості послуг: Навч.
посібник. – К., 1999. – 76 с.

Грачева А. Кто в доме хозяин? [Модели менеджмента в гостиничном бизнесе]
//Туристический бизнес.- 2001.- № 13.- С. 12-14.

Іванова Л.О. Маркетингові можливості сучасного готельного бізнесу в
Україні.- Львів,1997.- С.8-9.

Котлер Ф. Маркетинг менеджмент /Пер. с англ. Под ред. Л.А.
Волковой.-СПб:Питер, 2000.-752с.

Котлер Ф., Боуэн Дж., Мейкенз Дж. Маркетинг.Гостеприимство и туризм:
Учебник для вузов / Пер. с англ. Под ред.Р.Б. Ноздревой.- М.:ЮНИТИ,
1998.- 787с.

Кузнєцова Н.Н. Основи економіки готельного та ресторанного
господарства.- К., 1997.- 112с.

Лайко М.Ю., Ильина Е.Л., Бедняков А.В. Стратегия маркетинга на
предприятиях индустрии гостеприимства // Туристично-краєзнавчі
дослідження. Вип. 2.-К., 1999.- С.194-202.

Луганова Л. Решать проблемы отрасли сегодня- завтра может оказаться
слишком поздно // Гостиничный бизнес.- 2000.- № 1.- С.12-14.

Ляпина И.Ю. Организация и технология гостиничного обслуживания: Учебник.
( М.: Изд. центр «Академия», 2002. ( 208 с.

Москалева В.Н. Гостиницы большой вместимости. ( Челябинск, 1993. ( 218
с.

Нечаюк Л.І., Телеш Н.О. Готельно-ресторанний бізнес: Менеджмент. ( К.:
Центр Начальної Літератури, 2003. ( 348 с.

Ольхова А.Я. Гостиницы.- М.:Стройиздат, 1983.- 174с.

Скобкин С.С. Маркетинг и продажи в гостиничном бизнесе. – М.: Юристъ,
2001. – 224 с.

Слепенков И.М., Аверин Ю.П. Основы теории социального управления. —
М.:Высшая школа, 1990. – 224 с.

Уніфіковані технології готельних послуг: Навч. посіб. /За ред.. В.К.
Федорченка; Л.Г. Лук’янова, Т.Г. Дорошенко, І.М. Мініч. – К.: Вища шк..,
2001. – 237 с.

Уокер Дж. Введение в гостеприимство: Учебник / Пер. с англ. ( М.: ЮНИТИ,
1999. ( 463 с.

Филипповский Е.Е., Шмарова Л.В. Экономика и организация гостиничного
хозяйства. ( М.: Финансы и статистика. ( 2003. ( 176 с.

Ходорков Л.Ф. Мировое гостиничное хозяйство. ( М.: ВКШ по иностранному
туризму, 1991. ( 248 с.

PAGE

PAGE 52

Похожие записи