КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

НА ТЕМУ:

Характеристика загальних засад конституційного ладу в Україні

ПЛАН

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ — ФОРМА ВИРАЖЕННЯ ОСНОВ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ

2. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ

3. ГАРАНТИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Під конституційним ладом слід розуміти систему принципів (на наш погляд,
не лише їх), які дають можливість реально забезпечити додержання прав і
свобод людини, а діяльність держави здійснювати на основі фактично
проведеного розподілу влади відповідно до її конституції.

У найзагальнішому вигляді конституційний лад — це закріплення в
Основному Законі держави форми і засобів організації держави.

Будь-яка конституція покликана встановити певні правила, за якими мають
будуватися найважливіші суспільні відносини. Приписи конституції
встановлюють соціально-політичне обличчя держави, фіксують вихідні
принципи їх функціонування й розвитку. В сучасній Конституції України
цьому присвячено передовсім I розділ.

Ст. 1 Конституції України проголошує: “Україна є суверенна і незалежна,
демократична, соціальна і правова держава”.

Суверенітет – одна з найстаріших категорій конституційного права. За
часів середньовіччя суверенними вважалися монархи. В ХVI ст. видатний
мислитель Ж.Боден висунув концепцію народного суверенітету, за якою
джерелом влади в будь-якій державі є народ. “Суверенітет і незалежність
держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і
неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів держави, а
також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими
державами”.

Демократичний характер української держави означає, що вона має на меті
створення сприятливих умов для забезпечення участі громадян в управлінні
державними справами.

1. Загальні засади — форма вираження основ

конституційного ладу України

Розділ І Конституції України має назву «Загальні засади». Термін не
зовсім вдалий для відображення змісту цього розділу, оскільки у кожного
виникає закономірне питання — загальні засади чого?

Між тим, лише конституції України та Казахстану застосовують цей термін.
Інші держави колишнього СРСР назву згаданого розділу визначають
відповідно до його змісту.

У конституціях Вірменії, Білорусі, Російської Федерації він має назву
«Засади конституційного ладу».

«Засади держави» — таку назву має цей розділ у Конституції Азербайджану.
Багато держав, виходячи зі змісту згаданого розділу, застосовують інші
назви: «Загальні принципи», «Загальні постанови» (конституції
Киргизстану, Молдови, Узбекистану, Литви, Латвії та ін.).

Аналіз змісту розділу «Загальні засади» доводить, що мова в ньому йде
саме про конституційний лад, незважаючи на те, що цей термін
застосовується лише у п. З ст. 5 (з 20 статей цього розділу).

У той же час, термін «конституційний лад», закладений у текст
конституцій багатьох країн світу, не містить у собі офіційного поняття
цього інституту. У різних країнах він, як правило, об’єктивно різний.

Мабуть, вищенаведені обставини пояснюють різні підходи щодо змісту цього
поняття.

Так, одні автори визначають конституційний лад як систему соціальних
(економічних і політико-правових) відносин, які встановлюються і
охороняються конституцією та іншими конституційно-правовими актами
кожної держави.

Близькі до змісту цього поняття і визначення конституційного ладу інших
вчених, згідно з поглядами яких згаданий конституційно-правовий інститут
розуміється як такий стан (або порядок) суспільних відносин,
врегульованих конституційно-правовими нормами, що характеризує державу
як підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню у суспільній
практиці та правосвідомості справедливих, гуманних і правових
взаємозв’язків між людиною, громадянським суспільством і державою.

Деякі автори ототожнюють конституційний лад з державним ладом,
визначаючи, що конституційний лад — це певна форма або відповідний засіб
організації держави, закріплений у її конституції, яка забезпечує
підпорядкованість держави праву і характеризує її як конституційну
державу.

Між тим, конституційний лад не можна ототожнювати з державним ладом,
оскільки на відміну від останнього він завжди передбачає наявність у
державі конституції [3].

Так, необхідними ознаками конституційного ладу є: непорушність і
невідчужуваність загальновизнаних природних прав і свобод людини,
народний суверенітет, розподіл влади та ін.

Державний лад може і не містити цих ознак.

Іноді зміст поняття «конституційний лад» надто широко трактується,
оскільки під цим терміном розуміють устрій держави та суспільства. При
цьому за основу останнього береться термін періоду доби існування СРСР —
«суспільний лад» .

Суспільний лад розумівся у той період як система суспільних відносин,
притаманних радянському суспільству на конкретному етапі його розвитку.
На відміну від таких категорій, як держава або право суспільний лад СРСР
охоплював всі сторони суспільного життя в їх органічному зв’язку. До
його структури входили всі соціальні відносини (не лише правові), які
існували в суспільстві.

До системи цих відносин включалися: економічний базис та відповідна
надбудова — політичні, юридичні, філософські, моральні, естетичні та
інші ідеї. Крім того, ця система включала соціально-класову структуру
радянського суспільства — робітників, колгоспників, селянство,
інтелігенцію.

На сучасному етапі розвитку суспільства зникли класи, виникли зовсім
інші відносини між сучасними прошарками суспільства.

Виходячи з наведеного, не можна вважати складовою частиною поняття
«конституційний лад» суспільний лад, оскільки останній поглинає як
державний лад, так і право в цілому.

Деякі автори досить широко трактують зміст конституційного ладу,
розуміючи його як: 1) сукупність правовідносин, що виникають у зв’язку
із застосуванням норм конституції та інших джерел галузі конституційного
права; 2) сукупність основоположних правовідносин, закріплених і нерідко
спеціально виділених конституцією; 3) систему конституційних положень,
здебільшого сутнісного характеру, які іноді наділені найвищим рівнем
юридичної жорсткості (більше убезпечені від скасування, ніж зміст).

По-перше, в цьому визначенні відсутні складові конституційного ладу, що
їх відмічають майже всі вчені (принципи, державний лад, громадянське
суспільство та ін). По-друге, не можна погодитися з тим, що
правовідносини, які притаманні конституційному ладу, виникають лише за
умови застосування відповідних норм і джерел конституційного права. Адже
конституційний лад об’єктивно існує і за умови додержання цих норм. Крім
того, дуже об’ємними є норми, а також джерела, за наявності яких можуть
виникати згадані правовідносини.

По-третє, термін «основоположні правовідносини» є досить загальним і
конкретно не визначає, які саме з них належать до норм, які у своїй
сукупності становлять зміст конституційного ладу в Україні.

Нарешті, правовідносини, перелічені у вищезазначеному визначенні поняття
«конституційний лад», можуть бути лише і виключно політико-правовими,
оскільки норми, закладені у понятті «загальні засади», є відображенням
політики держави у перехідний період її розбудови.

Найбільш правильним уявляється таке визначення поняття «конституційний
лад»: під конституційним ладом слід розуміти систему принципів (на наш
погляд, не лише їх), які дають можливість реально забезпечити додержання
прав і свобод людини, а діяльність держави здійснювати на основі
фактично проведеного розподілу влади відповідно до її конституції.

Проведений аналіз різних поглядів учених щодо змісту поняття
«конституційний лад» дозволяє зробити висновок, що майже всі вони
акцентують увагу на державницькій стороні цього інституту у відриві від
основної складової самого поняття — людини як вищої соціальної цінності,
інтересам якої мають бути підпорядковані всі інші елементи
конституційного ладу — громадянське суспільство, державний лад, принципи
конституційного ладу тощо. Між тим, з часів прийняття перших декларацій
щодо ролі та місця людини в державі основою конституційного ладу завжди
була людина і громадянин.

Зокрема, в Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки від 4 липня
1776 p., зазначалося: «Ми вважаємо очевидними такі істини: всі люди
створені рівними і всі вони одарені своїм творцем деякими
невідчужуваними правами, до числа яких належать: життя, свобода,
прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав серед людей установлені
уряди, які покликані здійснювати свою справедливу владу за згодою тих,
ким вони управляють. Якщо ж дана форма уряду стає згубною для цієї мети,
то народ має право змінити або скасувати його і встановити новий уряд,
оснований на таких принципах і з такою організацією влади, які, на думку
народу, більш за все можуть сприяти його безпеці і щастю».

Декларація прав людини і громадянина, прийнята 26 серпня 1789 p., також
підтвердила первинність прав і свобод людини і вторинність її
підпорядкованості державі, яка зобов’язана забезпечити права людини.

Стаття 2 Декларації проголошувала, що «мету кожного державного союзу
становить забезпечення природних і невід’ємних прав людини».

У ст. 16 цього документа це положення було викладено ще більш конкретно:
«Суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено
розподілу влади, не має конституції».

Уявляється, що для з’ясування змісту поняття «конституційний лад», як і
будь-якого визначення, доцільно пройти певні етапи від одиничного факту
до явища, від часткового до закономірності, як обов’язковий шлях
розвитку знань про будь-яку наукову категорію.

Для цього необхідно перш за все визначити критерій, на його основі —
принципи, а окремі блоки змісту поняття самі вибудуються навколо
знайденого стрижня.

Проте, стосовно поняття «конституційний лад», як форми організації
Української держави, слід врахувати таке. Конституційний лад може бути
юридично проголошений, а фактично не існуватиме, оскільки з сьогодні на
завтра автоматично його утворити неможливо. Становлення його залежить
від певних чинників: рівня розвитку демократії, економіки, права тощо.

Мабуть, саме тому в Конституції України закріплено таку назву розділу —
«Загальні засади», в якому містяться лише основи конституційного ладу
України, який проходить процес свого становлення і поступового розвитку.

Кожна з держав має притаманну їй специфіку, яка полягає у сукупності
певних ознак, які визначають форму, засоби організації держави, основи
побудови її ладу. Згадані ознаки в демократичній державі закріплюються у
її конституції. Отже, у найзагальнішому вигляді конституційний лад — це
закріплення в Основному Законі держави форми і засобів організації
держави.

Проте, таке закріплення властиве будь-якій державі — і тоталітарній, і
демократичній. У демократичних державах, до яких належить і Україна,
згадані форми і засоби організації держави характеризуються тим, що
держава, державна влада підпорядковані праву, а Конституція як
нормативно-правовий акт вищої юридичної сили в демократичній державі
завжди є основним засобом обмеження державної влади на основі
відповідних гарантій, закріплених у Конституції. Саме така держава може
за своєю суттю бути конституційною державою, яка у своїй конституції
закріплює засади конституційного ладу.

Отже, конституційна держава характеризується обмеженістю державної влади
правом на основі принципу суверенітету народу, якому належить вся
повнота державної влади, і забезпеченням цієї обмеженості відповідними
конституційними гарантіями.

Із загального поняття «конституційна держава» випливає і визначення
конституційного ладу даної держави. Проте, конституція закріплює
внаслідок свого призначення лише основи конституційного ладу, які є
відправними для організації та діяльності держави.

Таким чином, основи конституційного ладу України — це основоположні
принципи організації та діяльності держави, які визначають форму і
засоби організації Української держави, забезпечують людині та
громадянину права і свободи та характеризують її як конституційну
державу.

Виходячи з цього, визначальним критерієм з’ясування змісту поняття
«конституційний лад» є людина з її невід’ємними правами і свободами [9].

Загальні засади закріплюють окремі права громадянського суспільства у
статтях 13, 15 та 19 розділу І Конституції, а також у розділі II «Права,
свободи та обов’язки людини і громадянина», на підставі яких і
визначаються основні принципи конституційного ладу України.

Зокрема, такими принципами є: право визначати і змінювати конституційний
лад в Україні виключно народом, яке не може бути узурповане державою чи
її органами або посадовими особами (ч. 3 ст. 5), принцип розподілу
державної влади (ст. 6), принцип верховенства права (ст. 8) та ін.

У свою чергу на основі цих принципів конституційного ладу України
з’ясовується сутність державного ладу (устрою) України.

Згідно з ч. 2 ст. З Конституції України «права і свободи людини та їх
гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава
відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення
прав і свобод людини є головним обов’язком держави».

Крім того, державний лад включає також певну систему соціальних,
економічних і політико-правових відносин, яка встановлюється і
закріплюється нормами конституційного права. Зокрема, до них відносять
норми, які характеризують Українську державу в цілому (ст. 1), форму
держави (форми територіального устрою України (ст. 2); правління (ст.
5), державний режим (ст. 1) тощо.

Проте, державний лад може відрізнятися від конституційного ладу, якщо
вплив держави на суспільство виявляється у неправовій формі, в обхід
Конституції та інших легітимних джерел права, з порушенням обов’язків
держави щодо людини і громадянина. Саме тому Конституція України є
засобом обмеження державної влади.

Обмеження державної влади має на меті створення певних умов для
створення і функціонування громадянського суспільства, яке є необхідним
атрибутом конституційної держави. Громадянське суспільство являє собою
систему самостійних і незалежних від держави суспільних відносин, які
забезпечують умови для реалізації приватних інтересів людини і
колективів у духовній, соціальній і культурній сферах. Зокрема, воно
охоплює сукупність моральних, правових, економічних, політичних
відносин, включаючи власність, працю, підприємництво, організацію і
діяльність громадських об’єднань, сферу виховання, освіти, науки і
культури, сім’ю, систему засобів масової інформації, норми етики
поведінки людини тощо [4].

Конституція повинна визначати такі межі державної влади, які б виключали
взагалі її втручання у сферу громадянського суспільства. Проте, в
сучасний період без такого втручання у межах, суворо визначених у
Конституції, неможливе нормальне функціонування громадянського
суспільства. Зокрема, таке втручання виявляється в неприпустимості
задоволення прав громадян на шкоду політичній, економічній та духовній
свободі; державного регулювання економіки на шкоду ринковій економіці;
підміни судової процедури арбітражною, яка спрощує розгляд справи, тощо.

Таким чином, у конституційній державі громадянське суспільство
функціонує як самостійно, так і завдяки управлінню з боку держави. У
свою чергу конституційна держава залежить від громадянського суспільства
та його потреб.

Отже, загальні засади, як форма вираження конституційного ладу України,
визнають як першооснову людину і громадянина, їх права і свободи, що є
базою закріплення основних принципів конституційного ладу, на підставі
яких будується державний лад (устрій) та основи громадянського
суспільства в Україні.

У свою чергу норми цього розділу регулюють сукупність основоположних
політико-правових відносин у вищезгаданих сферах. Така конструкція
відповідає сучасним реаліям.

У конституційних розпорядженнях закладена принципово нова модель
суспільних відносин, за якою ми жили тривалий час. Не людина для
держави, а держава для людини — ось основа цієї формули. І вона має
постійно й цілеспрямовано впроваджуватися в життя.

2. Основні принципи конституційного ладу України

Оскільки конституційний лад України включає цілісну систему основних
політико-правових, економічних та суспільних відносин, які виникають у
суспільстві, в його закріпленні беруть участь усі галузі національного
права України, проте провідне місце серед них належить нормам
Конституції, оскільки вона є нормативним актом вищої юридичної сили і
базою галузевого законодавства.

Тому серед конституційних норм головну роль відіграють норми, що
закріплюють загальні засади конституційного ладу, в яких закладено
основні принципи української конституційної держави, що відображають її
сутність.

Основні принципи конституційного ладу України:

— принцип, згідно з яким, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою актуальною
цінністю (ч. 1 ст. З Конституції);

— принцип народного суверенітету, згідно з яким народ є носієм
суверенітету і єдиним джерелом державної влади (ст. 5 Конституції);

— визначення форми Української держави як унітарної, суверенної і
незалежної, демократичної, соціальної, правової держави з
республіканською формою правління (статті 1, 2 та 5 Конституції);

— організація і діяльність державної влади будується на засадах її
поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції);

— визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції);

— принцип верховенства права, згідно з яким закріплюється загальна
підпорядкованість праву, пряма дія і безпосереднє застосування норм
Конституції (статті 8 і 19 Конституції);

— визнання і гарантування основ громадянського суспільства, його
саморозвитку, свободи його інститутів (статті 11, 13 та 14 Конституції);

— принцип, згідно з яким суспільне життя в Україні ґрунтується на
засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності,
заборони цензури, свободи політичної діяльності, не забороненої
Конституцією і законами України (ст. 15 Конституції);

— принцип визнання української мови державною (ст. 10
Конституції);

— визнання плюралізму форм власності і гарантування захисту прав усіх
суб’єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості
економіки (ст. 13 Конституції);

— принцип, згідно з яким норми міжнародного права, за умови згоди на
обов’язковість яких надано Верховною Радою України, становлять частину
національного законодавства (ст. 9 Конституції);

— визначення основних функцій держави: захисту суверенітету і
територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та
інформаційної безпеки, забезпечення екологічної безпеки і підтримання
екологічної рівноправності України, оборона держави, здійснення
зовнішньополітичної діяльності (статті 16, 17 та 18 Конституції);

— принцип, згідно з яким правовий порядок в Україні здійснюється на
засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що
не передбачено законом.

Ст. 6 Конституції проголошує: “Державна влада в Україні здійснюється на
засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову” [1;5]. Реалізація
цього принципу в практичній діяльності державного механізму покликана
запобігти концентрації всієї влади в руках однієї особи чи одного
органу, що, як свідчить історичний досвід, загрожує свавіллям у
здійсненні керівництва державою. Важливою передумовою втілення в
практику цього принципу є створення системи взаємних стримань і противаг
між різними гілками влади. Для запобігання переваги однієї гілки влади
над іншими необхідна чітко визначити компетенцію кожної з них та
створити реальні можливості уникнути спроб будь-якої гілки влади
виконувати непритаманні їй функції.

Теорія поділу влади була висунута ще європейськими просвітниками
XVII-XVIII cт. Більшовики, прийшовши до влади в 1917 році, знехтували
нею, наділивши контрольовані ними Ради і законодавчими, і виконавчими
повноваженнями. Повернення радянського суспільства до принципу поділу
влади відбулося в роки ініційованої М.С.Горбачовим перебудови. У
відповідності до даного принципу до складу парламенту не можуть
обиратися працівники виконавчих органів, у т.ч. міністри. Не можуть бути
депутатами й судді. Виконавчий апарат мусить бути підпорядкований
законодавчим органам, а суд і прокуратура – незалежні від обох. Це
елементарна основа організації правової держави.

Статті 10,11 та 12 Конституції України регулюють основи національного
розвитку та міжнаціональних відносин в Україні. Конституція визначила
засади міжнаціональних відносин, закріпивши:

принцип рівності всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри,
політичних, релігійних та інших переконань, статі тощо;

основні напрями державної політики у сфері міжнаціональних відносин.

Згідно зі ст. 11 Українська держава сприяє консолідації та розвиткові
української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а
також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності
всіх корінних народів і національних меншин України.

Статті 13, 14 та 16 закріплюють основні засади економічних відносин у
нашому суспільстві. Нині економічна система України включає такі форми
власності, як державна, колективна і індивідуальна власність.
Конституція наголошує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та
інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України,
природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської)
економічної зони є об’єктом права власності українського народу.

Велику увагу приділяє Конституція питанням політичного розвитку
українського суспільства, яке ґрунтується на засадах політичної та
ідеологічної багатоманітності. На відміну від Конституції УРСР 1978
року, нова Конституція принципово допускає діяльність у суспільстві
різних політичних партій. Кожна з них в ході свого функціонування, при
визначенні найближчих та перспективних завдань свого розвитку не може не
виходити з певних ідеологічних, політичних або інших концепцій. Проте ці
концепції “…не можуть проголошуватись державою обов’язковими для
вивчення, сповідання і пропагування під загрозою тих чи інших санкцій.
Кожна особа, кожне об’єднання добровільно й свідомо можуть обирати і
дотримуватись тих ідеологічних настанов, які вони вважають переконливими
для себе”. Конституція України забороняє цензуру, тобто обмежувальні
заходи щодо свободи друку.

Водночас ст. 36 Конституції згадує по обмеження, встановлені законом “…в
інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я
населення або захисту прав і свобод інших людей”. Прикладом таких
обмежень можуть бути положення ст. 4 Закону України “Про об’єднання
громадян”, прийнятого в 1992 році. Ця стаття встановлює, що не
підлягають реєстрації, а діяльність зареєстрованих об’єднань громадян
забороняється в судовому порядку, якщо їхньою метою є:

зміна шляхом насильства встановленого конституційного ладу і в будь-якій
протизаконній формі посягання на територіальну цілісність держави;

підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних
держав;

пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму і неофашизму.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові
особи зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19
Конституції);

— закріплення у якості державних символів України Державного Прапора
України, Державного Герба України і Державного Гімну України (ст. 20
Конституції).

3. Гаранти конституційного ладу України

Особливо жорсткі умови щодо порядку внесення змін до тих частин і
положень Конституції, які стосуються основ конституційного ладу.
Зокрема, згідно із ст. 156 Конституції, законопроект про внесення змін
до розділу І “Загальні засади”, розділу III “Вибори. Референдум” і
розділу XIII “Внесення змін до Конституції України” подаються до
Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від
конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш
як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради,
затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається
Президентом (ст. 156). При цьому повторне подання законопроекту про
внесення змін до розділів І, Ш і XIII цієї Конституції з одного і того
самого питання можливе лише до Верховної Ради наступного скликання.

Ряд положень Конституції взагалі не можуть бути змінені. Відповідно до
ст. 157, Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають
скасування чи обмеження прав і свобод людини й громадянина або вони
спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної
цілісності України. Також Конституція не може бути змінена в умовах
воєнного чи надзвичайного стану (ст. 157).

Важлива роль у гарантуванні конституційного ладу належить, поряд з
Конституцією, конституційному законодавству (законам про вибори,
референдуми, політичні партії та інші об’єднання, про органи державної
влади, про територіальний устрій тощо), а також іншим галузям
законодавства, зокрема адміністративному, кримінальному, інформаційному,
митному, військовому тошо.

Основним гарантом конституційного ладу є, звичайно, держава як в цілому,
так і в особі спеціалізованих інститутів — закордонних служб, Служби
безпеки, оборони, внутрішніх справ тощо. Відповідно до ст. 17
Конституції, захист суверенітету і територіальної цілісності України,
гарантування її економічної та інформаційної безпеки покладаються
насамперед на державу. Ці напрями діяльності держави є найважливішими її
функціями (ст. 17).

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і
недоторканності безпосередньо покладаються на Збройні Сили. Гарантування
державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на
відповідні військові формування та правоохоронні органи держави,
організація і порядок діяльності яких визначаються законом (ст. 17). При
цьому зазначається, що Збройні Сили та інші військові формування не
можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою
повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджсння
їх діяльності (ст. І7).

Особлива роль в гарантуванні конституційного ладу відводиться Основним
Законом органам державної влади. Пріоритетна роль серед них належить
Верховній Раді. За новою Конституцією, Верховна Рада вносить зміни до
Конституції; приймає закони; визначає засади внутрішньої і зовнішньої
політики; соціального, національно-культурного розвитку, охорони
довкілля; заслуховує щорічні та позачергові послання Президента про
внутрішнє і зовнішнє становище України; оголошує за поданням Президента
стан війни, укладення миру, схвалює рішення Президента про використання
Збройних Сил та інших військових формувань в разі збройної агресії проти
України; затверджує загальну структуру, чисельність, визначає функції
Збройних Сил, Служби безпеки, інших утворених за законами України
військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ; надає у
встановлений законом строк згоду на обов’язковість міжнародних договорів
України, денонсує міжнародні договори України (ст. 85) тощо.

Звичайно, пріоритетна роль Верховної Ради у гарантуванні конституційного
ладу випливає насамперед з її головної функції — законодавчої. Адже, за
Конституцією, лише законами України визначаються: організація і
проведення виборів та референдумів; засади утворення і діяльності
політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації;
засади зовнішніх зносин, зовнішньополітичної діяльності, митної справи;
основи національної безпеки, організації Збройних Сил і забезпечення
громадського порядку; територіальний устрій України; правовий режим
державного кордону; статус столиці України; спеціальний статус інших
міст; правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної
ситуації, а також статус органів державної влади й місцевого
самоврядування.

Головна роль серед органів державної влади у гарантуванні
конституційного ладу належить Президентові. За своїм статусом,
визначеним Конституцією, Президент є гарантом державного суверенітету,
територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод
людини й громадянина (ст. 102). Він забезпечує державну незалежність,
національну безпеку і правона-ступництво держави; представляє державу у
міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною
діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори
України; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил; призначає на
посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил, інших
військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки
та оборони країни; очолює Раду національної безпеки і оборони; приймає
відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та
запровадження воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях в
разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (ст. 106).
Ці повноваження Президента мають вирішальне значення у гарантуванні
конституційного ладу.

Важлива роль як гарантам державного і суспільного ладу належить, за
Конституцією, Кабінету Міністрів, міністерствам та іншим центральним
органам державної виконавчої влади. Зокрема, Кабінет Міністрів
забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України,
здійснення внутрішньої й зовнішньої політики держави, виконання
Конституції і законів України, актів Президента.

Виключно вагомими у справі гарантування конституційного ладу України є
функції і повноваження Конституційного Суду. Він вирішує питання про
відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне
тлумачення Конституції та законів України (ст. 147). Пріоритетними з цих
повноважень є питання про відповідність Конституції законів та інших
правових актів Верховної Ради в частині, що стосується конституційного
ладу України.

Значна роль у гарантуванні конституційного ладу належить органам
правосуддя при розгляді кримінальних справ про злочини проти
конституційного ладу, а також прокуратурі й адвокатурі. Але не лише
державні інститути є гарантами конституційного ладу. Вельми важлива роль
у здійсненні відповідних функцій належить політичним партіям, засобам
масової інформації, політичній, економічній, соціальній і культурній
системам нашого суспільства і громадянам України.

Так, згідно з Конституцією, політичні партії в Україні сприяють
формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у
виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України
(ст. 36). Разом з тим утворення і діяльність політичних партій та
громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на
ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу
насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності
держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади,
пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової,
релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я
населення, забороняються (ст. 37). Політичні партії та громадські
організації не можуть мати воєнізованих формувань (ст. 37).

Конституція опосередковано визнає суб’єктами гарантування
конституційного ладу також засоби масової інформації та інші мережі,
системи і засоби інформації. Зокрема, гарантуючи право на інформацію,
тобто право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і
поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.
Конституція містить положення, згідно з яким здійснення цих прав може
бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної
цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням або
злочинам, для охорони здоров’я населення, захисту репутації або інших
прав людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної
конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості
правосуддя (ст. 34).

Певну роль у гарантуванні конституційного ладу, зокрема державного ладу,
можуть відігравати (за згодою держави) міжнародні організації та інші
держави.

Висновки

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Окрема увага приділяється в Конституції захисту конституційного ладу
України. Українська держава захищає конституційний лад і забезпечує його
стабільність. Гарантіями конституційного ладу є наступні положення
Конституції:

неможливість зміни Конституції, якщо ці зміни передбачають скасування чи
обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на
ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності
України (ст. 157);

неможливість зміни Конституції в умовах воєнного або надзвичайного стану
(ст.157);

ускладнений порядок внесення змін до першого розділу Конституції,
присвяченого засадам конституційного ладу;

конституційне визначення статусу Президента як гаранта державного
суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції,
прав і свобод людини і громадянина (ст. 102) та встановлення
відповідальності Президента України в разі вчинення ним державної зради
абор іншого злочину (ст. 111);

заборона утворювати політичних партій та громадських організацій,
програмні цілі або дії яких спрямовані на зміну конституційного ладу
насильницьким шляхом (ст. 37);

присяга народних депутатів України щодо додержання конституційного ладу
та законів України (ст. 79);

конституційний обов’язок Кабінету Міністрів України забезпечувати її
державний суверенітет, виконання Конституції і законів (ст. 116);

діяльність спеціального органу захисту конституційного ладу –
Конституційного Суду України, який вирішує питання про конституційність
чинного законодавства, актів Президента та Кабінету Міністрів (ст. 150).

Характеризуючи державу як соціальну, Конституція передбачає орієнтацію
на здійснення широкомасштабної та ефективної політики, виявом чого є
забезпечення прав людини, формування доступних для різних верств систем
освіти, охорони здоров’я і соціального захисту, підтримки
малозабезпечених прошарків.

Ст. 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою. Це означає, що
в її межах немає інших утворень з ознаками суверенітету і правами
вступати у відносини з іншими державами або вийти зі складу України.

За сучасних умов в різних країнах існують дві форми правління. Такими
формами є:

а) монархія, в якій вища влада належить одній особі (імператору, королю,
шаху і т.п.), котра цю владу дістає у спадщину, або, в рідких випадках,
обирається довічно;

б) республіка, в якій вищу владу здійснює колегіальний орган (парламент,
народні збори тощо), котра обирається громадянами даної держави на
певний строк.

Ст. 5 Конституції України проголошує республіканську форму правління в
Україні. В цій статті також зазначено: “Носієм суверенітету і єдиним
джерелом державної влади в Україні є народ. Народ здійснює владу
безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого
самоврядування” [1;4].

Конституція України закріплює за народом виключне право визначати і
змінювати конституційний лад. Інакше кажучи, тільки з волі народу,
виявленої на всеукраїнському референдумі, можлива зміна принципів
організації та функціонування механізму держави.

Розділ I Конституції закінчується описом державних символів. “Державні
символи – це встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі
розпізнавальні знаки даної держави, в яких уособлюється її суверенітет,
а в деяких випадках утілюється певний історичний або ідеологічний зміст.
Конституція України встановлює такі символи нашої держави: Державний
Прапор, великий і малий Державні Герби, Державний Гімн”.

Прапор України складається з двох великих горизонтальних смуг синього та
жовтого кольорів. “Великий Державний Герб України встановлюється з
урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська
Запорозького законом, що приймається не менш як двома третинами від
конституційного складу Верховної Ради України…Державний Гімн України –
національний гімн на музику М.Вербицького із словами, затвердженими
законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного
складу Верховної Ради України” [1;9].

Основні засади взаємовідносин держави й особи викладено у статтях 3 та 4
нової Конституції. Людина, її здоров’я, честь і гідність, недоторканість
і безпека визнаються в Україні найвищою суспільною цінністю. Саме права
і свободи людини та їх втілення в реальність визначають основний зміст і
спрямованість нашої держави. У ст. 3 закріплено принцип відповідальності
держави за свою діяльність перед людиною. Він підтверджує серйозність
проголошеного курсу на побудову правової держави.

Ст. 4 встановлює принцип єдиного українського громадянства. Підстави й
порядок набуття й припинення громадянства визначені Законом.

Статті 17 та 18 Конституції України закріплюють основи забезпечення
національної безпеки і зовнішньополітичної діяльності нашої держави.
Конституція закріплює вихідні положення щодо захисту суверенітету,
територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України,
орієнтує зовнішню політику Україну на співробітництво з іншими країнами
на засадах чинних норм і принципів міжнародного права.

Екстраординарним засобом захисту конституційного ладу є режим
надзвичайного стану, який може бути введений з метою нормалізації
обстановки, відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також
прав органів влади та місцевого самоврядування та інших інститутів
суспільства. Згідно Закону України “Про надзвичайний стан” від 26 червня
1992 року правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення
безпеки громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і
епізоотій, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного
ладу при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу життю і
здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни
конституційного ладу України шляхом насильства.

Список використаної літератури

Конституція України. – К.: Преса України, 1996. – 80 с.

Історія української Конституції / Упоряд. А.Г.Слюсарено, М.В.Томенко.

– К.: Право, 1997. – 464 с.

Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ:
Юрінком, 2002.

Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред.
В.В.Копєйчикова. – К., 1998.

Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2001.

Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К.,
2000.

Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф.
Погорілка. – Київ: Наук. думка, 1999.

Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За
ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2000.

Основи конституційного ладу України / А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков,
С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. – К.: Либідь, 1997. – 206 с.

Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун»,

2003. – 416 с.

Опришко В. Конституція України – основа розвитку законодавства //

Право України. – 2002. — № 8. – С.14-17.

Шкорута Л. Поняття моралі, права та держави // Розбудова держави. –

2003. — № 1. – С.13-17.

Похожие записи