КУРСОВА РОБОТА

на тему

“ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ

ТА НАПРЯМКИ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ”

ПЛАН

ВСТУП

1. ХАРАКТЕРИСТИКА І СКЛАД ГРОШОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ПІДПРИЄМСТВ

2. ВИРУЧКА ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ, РОБІТ І ПОСЛУГ

3. ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ВІД ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ІНШІ
ПОЗАРЕАЛІЗАЦІЙНІ ДОХОДИ

4. ФОРМУВАННЯ ВАЛОВОГО І ЧИСТОГО ДОХОДУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У процесі господарської діяльності підприємств постійно здійснюється
кругообіг коштів, який характеризується вкладанням коштів у виробництво
з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу.
Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат
виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед
державою, банками та іншими суб’єктами господарювання, формування
доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.

Грошовими надходженнями (доходами) підприємств (крім кредитних і
страхових організацій) визнається збільшення економічних вигод у
результаті надходження активів (коштів, іншого майна) чи погашення
зобов’язань, що приводить до збільшення капіталу цього підприємства, за
винятком внесків учасників (власників майна).

Згідно П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” грошові надходження
(доходи) підприємств в залежності від їх характеру, умов одержання і
предмета діяльності підприємства підрозділяються на:

1) доходи від звичайних видів діяльності:

а) від операційної діяльності:

· від основної операційної діяльності, тобто доходи від діяльності,
пов’язаної з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт,
послуг), які є головною метою створення підприємства і забезпечують
основну частину його доходів – доходи від реалізації продукції, товарів,
робіт та послуг;

· від іншої операційної діяльності, тобто від діяльності, що не
належить до основної, інвестиційної та фінансової – доходи від
реалізації інших оборотних активів; від реалізації іноземної валюти;
від операційної оренди; від операційних курсових різниць; отримані
пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості;
відшкодування раніше списаних активів; одержані гранти; тощо;

б) від іншої діяльності:

· від фінансової діяльності, тобто діяльності, яка приводить до зміни
розміру і складу власного і позичкового капіталу підприємства – доходи
від інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства; від спільної
діяльності; одержані дивіденди; одержані відсотки за облігаціями та
іншими цінними паперами; тощо;

· від інвестиційної діяльності, тобто діяльності, пов’язаної з
придбанням і реалізацією тих необоротних активів, а також тих фінансових
інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів –
доходи від реалізації фінансових інвестицій; від реалізації основних
засобів;

· від реалізації нематеріальних активів; від реалізації інших
необоротних активів; від не операційних курсових різниць; від безоплатно
отриманих оборотних активів; від переоцінки необоротних активів та
фінансових інвестицій; тощо;

2) доходи від надзвичайної діяльності, тобто від подій або операції, які
відрізняються від звичайної діяльності підприємства, і не очікується, що
вони будуть повторюватися періодично або в кожному подальшому звітному
періоді – надходження від страхових компаній щодо відшкодування збитків
від стихійного лиха, техногенних катастроф та аварій тощо.

В даній роботі планую розглянути такі питання як: характеристика і
склад грошових надходжень підприємств, поняття виручки від реалізації
продукції, робіт і послуг, грошові надходження від
фінансово-інвестиційної діяльності, особливості формування валового і
чистого доходу.

Робота складається зі вступу, основної частини, яка містить чотири
питання, висновків та списку використаної літератури.

При написанні роботи були використані різноманітні літературні джерела
та загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення
тощо.

1. ХАРАКТЕРИСТИКА І СКЛАД ГРОШОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ПІДПРИЄМСТВ

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат
виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед
державою, банками та іншими суб’єктами господарювання, формування
доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств (рис.
1).

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на
внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому
підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок
ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про
використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків
залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми
підприємства. У світовій практиці 60-70 % фінансових ресурсів надходить
на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові
надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включають:

1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від фінансових інвестицій;

4) доходи від інших позареалізаційних операцій.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від основної
діяльності підприємств. Тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх
грошових надходжень.

Підприємства можуть реалізовувати продукцію допоміжного виробництва,
підсобного сільського господарства, непотрібну й надлишкову сировину,
напівфабрикати та інші матеріали, основні засоби, що вибули з
виробництва, нематеріальні активи та інше майно. Саме такі грошові
надходження підприємств відображаються у розділі «Виручка від іншої
реалізації».

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт , послуг), іншої
реалізації Надходження від позареалізаційних операцій

Доходи від фінансової інвестиційної діяльності (дивіденти, відсотки на
цінні папері, кредити, на депозити, доходи від валютних і лізингових
операцій) Непередбачені доходи, які виникають у практиці господарської
діяльності (штрафи, пені, неустойки та інші надходження від економічних
санкцій тощо)

Грошові надходження

Податок на додану вартість Акцизний збір Грошові доходи

Матеріальні і прирівняні до них витрати Амортизаційні відрахуванян Інші
виробничі витрати Валовий дохід

Оплата праці Чистий дохід

Відрахування за обов’язковим страхуванням Відрахування в цільові
державні фонди Інші платежі у бюджет Балансовий прибіток

Податок на землю з власників транспортних засобів Податок на прибуток
Сплата штрафів Чистий прибуток

Створення резервного фонду Виплата дивідентів Нагромадження На
споживання

Собівартість

Рис. 1. Структурно-логічна модель грошових надходжень, формування й
використання доходів підприємств

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було реального
фінансового ринку, уведення в класифікацію грошових надходжень доходу
від позареалізаційних операцій було цілком виправданим. Тоді
підприємства майже не мали доходів від цінних паперів, крім державних
облігацій, котрі мали зовсім незначну питому вагу в загальних грошових
надходженнях. В основному доходи від позареалізаційних надходжень
формувались за рахунок штрафів і пені, прибутку минулих років,
виявленого у звітному році, списаної раніше дебіторської заборгованості,
яка вважалася безнадійною, але котру, проте, було погашено у звітному
періоді. Однак за ринкової економіки, коли функціонує і розвивається
фінансовий ринок, а підприємства здійснюють фінансові інвестиції,
доцільно ввести в класифікацію грошових надходжень новий розділ —
«Доходи від фінансово-інвестиційної діяльності», відокремивши його від
розділу «Доходи від позареалізаційних операцій».

Трансформація ринкових відносин потребує створення необхідної
інфраструктури. Розвивається фінансово-кредитна система, створюється і
функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато підприємств поряд з
основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і
продажем цінних паперів, укладанням тимчасово вільних коштів на
депозитні рахунки, лізингом; наданням майна в оренду; валютними та
іншими операціями з метою отримання додаткових доходів.

Доходи від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних грошових
потоках підприємств і є мірою розвитку ринкової інфраструктури, особливо
фінансового ринку. Ці доходи зростатимуть. Доходи від фінансових
інвестицій справляють прямий, безпосередній вплив на формування
балансового прибутку.

Штрафи, пені, неустойки виникають унаслідок порушення фінансових і
господарських зобов’язань підприємств через порушення законодавства та
умов договорів, котрі мають місце в практиці господарювання і фінансової
діяльності підприємств. Окрім того, протягом року можуть бути виявлені
прибуток і доходи минулих років, погашатися дебіторська заборгованість,
раніше списана як безнадійна. Усі ці надходження належать до доходів від
позареалізаційних операцій, котрі у фінансових планах підприємств не
передбачаються, хоча й включаються до складу їхнього балансового
прибутку.

Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі
кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення,
формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для
нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та
розширення власного господарства.

2. ВИРУЧКА ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ, РОБІТ І ПОСЛУГ

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача.
Реалізація продукції (Т — Г’) — це кінцева стадія кругообігу коштів
підприємства (Г — Т … В … Т’ — Г’), яка є його важливим показником.
Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між
постачальниками, посередниками і покупцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за
споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає суспільному
попиту і потребам покупців.

На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту
реалізації продукції:

а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача
права власності), — метод нарахування;

б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію —
касовий метод.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені
відповідно до чинного положення. Реалізація продукції завжди передбачає
зміну форми вартості (Т — Г). Тому бартер, або прямий товарообмін (Т —
Т), не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів
не відбувається руху коштів, нема надходжень виручки від реалізації
продукції, тобто не відбувається зміни форми вартості.

Однак в економіці України досить велика питома вага товарообмінних
бартерних операцій. Про це свідчать дані, наведені в табл. 1.

Таблиця 1

ОБСЯГ РЕАЛІЗОВАНОЇ ЗА БАРТЕРОМ ПРОДУКЦІЇ В ОСНОВНИХ ГАЛУЗЯХ ЕКОНОМІКИ
УКРАЇНИ, %

IV кв. 1997 І KB.

1998 ІІКВ.

1998 ІІІ KB.

1998 10 міс. 1998

1. Промисловість — усього 42,4 41 41,7 41,4 433

в тім числі:

електроенергетика 45,8 48,1 50,6 50,3 50,6

паливна 50,1 46,7 48,1 47,9 60,2

чорна металургія 46.5 38,6 40 39,9 40,9

кольорова металургія 36,8 20,1 20,5 21,2 19,9

хімічна і нафтохімічна 49 50,6 48,5 46,9 46,7

машинобудівна і металообробна 46,7 46 45,5 46,1 45,3

лісова, деревообробна і целюлозно-паперова 54,3 49,9 52,1 51,1 50,8

промисловість будівельних матеріалів 59,5 64,2 64,3 64,7 65,3

легка 36,7 40,1 42.5 41,8 41

харчова 21,8 22,1 20,9 20,4 22,5

II. Сільське господарство:

рослинництво

33

тваринництво

10

На жаль, згідно з діючим господарським законодавством, бартерні операції
нині включаються у звітність з реалізації продукції підприємств, що
певною мірою викривляє реальний стан справ.

Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов,
залежить від:

1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;

2) рівня реалізаційних цін і розрахункової дисципліни.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину
виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу
виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків
реалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізованої
продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в
загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з
більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.

Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін. У свою
чергу, на рівень цін впливають якість і споживчі властивості, строки
реалізації продукції, попит і пропонування на ринку.

На окремі види продукції, робіт і послуг держава встановлює фіксовані чи
регульовані ціни. Тоді виручка від реалізації продукції залежить від
рівня прейскурантних цін.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни.

Фіксовані ціни встановлюються адміністративне (державою), переважно на
послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються
державою (газ, електроенергія та ін.). Регульовані ціни встановлюються
регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад
хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. При цьому
державою встановлюються індикативні ціни — мінімальний і максимальний
рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто цінами,
які склалися на ринку під впливом попиту і пропонування за домовленістю
сторін — постачальників і споживачів.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і прибуток
(планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної
продукції») і податок на додану вартість.

Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:

Ц1 = С + П,

де Ц1 — ціна продукції (ціна виробника продукції»); С — собівартість
продукції; П — прибуток.

Ц2 = С + П + ПДВ,

де Ц2 — ціна продукції з податком на додану вартість; ПДВ — податок на
додану вартість.

Ц3=С+П+АЗ+ ПДВ,

де Цз — ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість;
A3 — акцизний збір.

Відтак повну роздрібну ціну продукції можна розрахувати за формулою:

Ц4 = С + П + A3 +ПДВ + ТН,

де Ц4 — роздрібна ціна продукції; ТН — торгова націнка.

Приклад 1.

Собівартість виробу «А» становить 6 грн. Планова рентабельність
реалізації— 35 %. Оптова ціна виробу «А» буде дорівнювати 8,10 грн. (6 +
6 х 0,35). Ціна виробу «А» з податком на додану вартість за ставки
податку 20 % дорівнюватиме 9,72 грн. (8,10 + 8,10 х 0,2). Роздрібна ціна
виробу «А» за торгової націнки ЗО % дорівнюватиме 12,64 грн. (9,72 +
9,72 х 0,3).

Приклад 2.

Собівартість підакцизного виробу «Б» становить 4 грн. Прибуток — 1 грн.
за планової рентабельності 25 % (4 х 0,25). Ставка акцизного збору —50
%. Тоді ціна підакцизного виробу «Б» дорівнюватиме 10 грн. ((4 + 1) х
100) / (100 — 50). Ціна підакцизного виробу «Б» з податком на додану
вартість дорівнюватиме, за ставки податку 20 %, 12 грн. (10 + 10 х 0,2).
Роздрібна ціна підакцизного виробу «Б» з торговою націнкою 15 %
дорівнюватиме 13,8грн.(12+ 12х0,15).

Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються оптові та
роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередникам оптом
або партіями за оптовими цінами. Посередники реалізують цю продукцію
роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають збутові
націнки. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають
товари за роздрібними цінами, тобто з торговою націнкою. Продаючи товари
за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку.

На промисловому підприємстві виручка від реалізації продукції, робіт та
послуг — важливий об’єкт планування. Маючи план обсягу виручки
підприємство одержує інструмент, який дає змогу володіти ситуацією щодо
управління своїми фінансовими ресурсами. Обсяг виручки від реалізації
переважно залежить від обсягу виробництва товарів і послуг, асортименту
продукції, що виробляється й реалізується, її якості. Впливає на обсяг
виручки від реалізації також зростання або, навпаки, зменшення
перехідних залишків нереалізованої товарної продукції. Якщо за плановий
період має місце зменшення таких залишків, то це збільшує обсяг виручки
від реалізації, і навпаки.

До товарної продукції належать:

· залишки готових виробів на складах підприємства;

· товари на відповідальному зберіганні у покупців, що з’являються у
випадках, коли покупець, одержавши товар, відмовляється від його оплати
за мотивами якості, комплектності, строків відвантаження або інших
порушень господарських угод щодо поставки товарів.

Плановий обсяг виручки від реалізації (Р) обчислюється — за всіх
існуючих методів планування — з використанням так званого «рівняння
товарного балансу» за формулою:

Р -= Оп + Т — Ок, (1)

де Т — обсяг товарної продукції на рік (квартал, місяць тощо) за планом
підприємства;

Оп і Ок — перехідні залишки нереалізованої продукції відповідно на
початок і на кінець планового періоду.

Розрахунок обсягу виручки від реалізації виконують за оптовими
(договірними або регульованими) цінами без податку на добавлену вартість
і без акцизного збору

На практиці використовують три методи розрахунку планового обсягу
виручки від реалізації товарної продукції:

1) метод поасортиментного (прямого) рахунку,

2) метод укрупненого розрахунку, виходячи з плану виробництва продукції
в цілому;

3) комбінований метод.

Перший метод — прямий розрахунок реалізації кожного найменування товарів
і послуг, що виробляються, реалізуються, надаються замовникам,— простий
за технікою, наочний, найточніший, але дуже трудомісткий. Особливо
незручний він для використання на тих підприємствах, які випускають
досить широкий асортимент продукції (наприклад, 100 і більше найменувань
товарів і послуг).

Суть цього методу полягає в тому, що з кожної асортиментної позиції
визначають:

1) очікувані вхідні залишки нереалізованої товарної продукції на початок
планового періоду (якщо плановий період — рік, за станом на 1 січня
планового року);

2) планові вихідні залишки такої продукції на кінець планового періоду;

3) реалізовану продукцію у натуральному вираженні, за яку завершені
розрахунки з покупцями;

4) обсяг виручки від реалізації у вартісному виразі з урахуванням
реалізаційних цін (без податку на добавлену вартість й акцизного збору).

Дані для розрахунку про плановий обсяг виробництва товарів і послуг
фінансовий відділ отримує від планово-економічного відділу, а перехідні
залишки нереалізованої продукції в готовій продукції на складах. Це —
найскладніша частина роботи з планування обсягу виручки від реалізації.

Другий метод — розрахунок планового обсягу виручки від реалізації
підприємства звичайно виконують заздалегідь: не пізніше листопада
попереднього року. Точних даних про залишки нереалізованої продукції на
початок планового року в розпорядженні підприємства під час планування
немає, тому доводиться щодо кожного виробу (виду послуг) розраховувати
очікувані, тобто прогнозні, залишки, їх обчислюють, виходячи з фактичних
залишків на останню звітну дату, очікуваного випуску продукції у
період, що передує плановому (наприклад, до кінця року), відвантаження
(відпуску) продукції й очікуваного надходження коштів від платників.

Планування залишків нереалізованої продукції на кінець планового
періоду (вихідні залишки) базується на таких принципах.

· складські залишки готової продукції приймаються в розмірі, визначеному
для розрахунку нормативу планових запасів при нормуванні, тобто ця
планова величина є в готовому вигляді, фінансова служба мусить постійно
контролювати відповідність фактичних запасів готових виробів на складах
цьому нормативу.

· планові залишки нереалізованої товарної продукції на кінець планового
року визначаються як сума нормативу власних оборотних коштів з готової
продукції, перерахована в оптові ціни через середній коефіцієнт
співвідношення між оптовими цінами й собівартістю продукції.

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна
здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів
продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки
від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим
методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою
залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок
планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового
періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю

За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором
регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають
на попит і пропонування.

Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого
рахунку, множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну
ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.

Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за
формулою:

В=Р*Ц,

де В — виручка, Р— кількість реалізованих виробів, Ц — ціна реалізації
кожного виробу.

Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів
у плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового
періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду. Плановий обсяг
реалізації обраховують з формули:

Р=31+Т-32,

де Р — обсяг реалізації в плановому періоді; З1 — залишки кожного виду
готових виробів на складі та відвантажених на початок планового періоду;
Т — випуск товарної продукції в плановому періоді; 32 — залишки кожного
виду виробів на складі на кінець планового періоду.

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на основі цін базового
періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, у тім
числі з урахуванням попиту і пропонування.

Розрахунок обсягу реалізації та виручки методом прямого рахунку наведено
в таблиці 2.

Таблиця 2

РОЗРАХУНОК ВИРУЧКИ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

Номенклатура Повна собівартість, тис. гри. Вартість у вільних відпускних
цінах, тис. грн. У тім числі без акцизного эбору і ПДВ, тис.грн.
Прибуток (+)або збиток(-), тис грн.

акцизний збір, тис. грн. податок на додану вартість,тис. гри.

Основна продукція

(товарний випуск)

А 480 633,6

105,6 528 +48

Б 150 187,7 — 31.3 156,4 +6,4

В 240 302,4 — 50.4 252 +12

Г 400 782,4 — 130,4 424 +24

Усього основної продукції 1270 1906,1 228 317,7 1360,4 +90,4

Усього реалізації основних 1345 2146,1 228 487,7 1430.4 + 85,4

видів продукції з урахуванням

зміни її залишків

Інші види продукції Загальний обсяг реалізації 210 1555

270 1700,4 +60 + 145,4

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна
здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів
продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки
від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим
методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою
залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок
планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового
періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю (табл. 3).

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом
відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення
доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягу
продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки
залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування
прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення
банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в
кінцевому рахунку позначається на фінансовому результаті діяльності
підприємства.

Таблиця 3

УКРУПНЕНИЙ МЕТОД РОЗРАХУНКУ ВИРУЧКИ

В1Д РЕАЛІЗАЦЇ ПРОДУКЦІЇ

Показники Собівартість товарної продукції, тис. грн. Вартість реалізації
продукції за вільними цінами, тис.грн. У тім числі Вартість реалізації
продукції без акцизного збору і ПДВ. тис. грн. При5уток (+), або зби ток
(-),тис. грн.;

акцизний збір тис. грн. ПДВ тис. грн.

Залишок готової продукції на початок планового періоду 40 60,7 — 8,7 52
12

Товарний випуск продукції в плановому періоді 220 333,7 — 47,7 286 66

Залишок готової продукції на кінець планового період)’ 50 75,8 –– 10,8
65 15

Усього 210 470,2 — 67,2 273 63

Виручка від реалізації продукції — це сума коштів, які надітим на
рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є основним джерелом
грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств. Виручка від
реалізації продукції є фінансовою категорією, яка виражає грошові
відносини між постачальниками і споживачами товару.

3. ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ВІД ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ІНШІ
ПОЗАРЕАЛІЗАЦІЙНІ ДОХОДИ

З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фінансової
діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у
напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із
цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають
важливого значення для фінансових служб підприємств.

Підприємства отримують доходи від таких видів фінансової діяльності:

— придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;

— продаж акцій, облігацій та інших цінних паперів;

— цільові грошові вклади;

— валютні операції;

— пайові внески, часткова участь у діяльності інших підприємств;

— надання позик;

—лізингові операції.

Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової
економіки — це раціональне використання вільних фінансових ресурсів,
пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть
підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових
коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того,
що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в
підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних
обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських
рахунках або у високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях,
казначейських зобов’язаннях).

Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно
всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати її фінансові
результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються
підприємством у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних у
рекламних проспектах. Не рекомендується давати згоду, маючи лише
неперевірену інформацію про стан справ того підприємства, цінні папери
котрого планується придбати. Не можна купувати акції фірм, які не
публікують звітів про свої доходи.

Стан справ підприємства, до акцій якого виник інтерес, необхідно
порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки.

Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій
(облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше погодитись на
порівняно невисокі дивіденди, якщо при цьому забезпечується стабільність
і тривалість їх отримання.

Однак брак у нашій країні необхідних умов для функціонування вільного
фінансового ринку унеможливлює дотримання цих вимог. В Україні поки що
відсутнє ефективне державне регулювання випуску й торгівлі цінними
паперами. Немає необхідної інформації, котра б забезпечувала прийнятну
міру ризику операцій із цінними паперами.

Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на
депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі,
споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або
здійснювати фінансовий лізинг.

Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права
користування майном іншому суб’єкту підприємницької діяльності на
платній основі і на визначений угодою строк. Об’єктом лізингу є
матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У
лізинговій угоді беруть участь три сторони: підприємство-постачальник,
лізингова фірма (підприємство-орендодавець), орендатор, який отримав
нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.

Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг
передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання,
яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду. За фінансового
лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації.
Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або з
повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору
повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової
операції. Після закінчення строку дії договору орендатор може викупити
об’єкт лізингу за залишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві,
або укласти новий контракт на оренду. Оперативний лізинг укладається, як
правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення
договору об’єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в
оренду.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Лізингова
плата залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов
договору.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими
частинами протягом усього терміну дії договору. Однак за високої
інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення
лізингового відсотка.

Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на
валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємства
порушують фінансові обов’язки, умови господарських договорів, за що до
них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови порушує контрагент,
то він зобов’язаний сплатити штрафи, пені, неустойки та інші види
санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству. Як уже було
сказано, у звітному році в підприємства може з’явитися прибуток минулих
років тощо. Усе це включають у позареалізаційні доходи.

Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної
діяльності і позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових
доходів і балансового прибутку підприємств.

4. ФОРМУВАННЯ ВАЛОВОГО І ЧИСТОГО ДОХОДУ

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі
матеріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок нового
кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від
реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матеріальних
витрат на виробництво — використаної сировини, напівфабрикатів,
матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина
вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).

Таким чином, утворюються економічні умови для нового виробничого циклу.
Залишок виручки становить валовий дохід.

«Валовий дохід є та частина вартості… і виміряна частина валового
продукту…, котра залишається після відрахування частини вартості і
виміряної частини всього виробленого продукту, який заміщує вкладений у
виробництво і спожитий у ньому постійний капітал. Валовий дохід
дорівнює, таким чином, заробітній платі…+ прибуток + рента».

Це визначення підкреслює, що валовий дохід є тією частиною валового
продукту, яка залишається після відрахування частини цього продукту, що
використовується на відтворення виробництва.

Водночас, вартість цієї частини продукту — валового доходу, — утворена у
вигляді заробітної плати і вартості додаткового продукту, набирає
грошової форми і є фінансовою категорією. Однак у практиці обліку і
планування цей важливий показник не обраховується і не планується (крім
колективних сільськогосподарських підприємств).

Валовий дохід — це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він
визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й
амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої
продукції. Валовий дохід є важливим показником діяльності підприємства і
характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення
продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення
матеріаломісткості продукції. Використання валового доходу як основного
узагальнюючого показника ефективності дає змогу визначити реальний
економічний ефект, котрий отримує народне господарство від діяльності
кожного підприємства.

Переваги показника валового доходу полягають у тім, що в ньому найбільш
реально відбито таку важливу сторону діяльності, як підвищення
продуктивності праці. Валовий дохід, показуючи ступінь ефективності
виробництва, є величиною знов створеної вартості — основного джерела
національного доходу. Валовий дохід — основне джерело утворення
фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету,
позабюджетних фондів.

З народногосподарського погляду валовий дохід є складовим елементом
національного доходу країни. «Якщо розглядати дохід всього суспільства,
— писав К. Маркс, — то національний дохід складається із заробітної
плати плюс прибуток, плюс рента, тобто із валового доходу».

У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й на
чистий дохід. Оплата праці — це витрати на виплату основної та
додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі вартість
необхідної праці.

За будь-якої форми суспільного виробництва праця поділяється на дві
частини — необхідну й додаткову працю. Продукт останньої завжди
призначений для задоволення суспільних потреб. Додатковий продукт — це
продукт, створений працею людей на підприємствах, котрий виступає як
чистий дохід (грошова форма додаткового прибутку).

«Чистий дохід, — писав К. Маркс, — є додаткова вартість, що й відрізняє
чистий дохід від валового доходу, тому що останній включає в себе
заробітну плату, перший же не включає її».

В економічній літературі країн СНД поняття чистого доходу і грошових
нагромаджень іноді ототожнюються. «За умов товарно-грошових відносин
вартість додаткового продукту (чистий дохід), — пише Д. Моляков, —
реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну категорію —
грошові нагромадження. Без огляду на те, що основою виникнення чистого
доходу і грошових нагромаджень є додатковий продукт…, за своєю суттю
вони — самостійні категорії. Перша (чистий дохід) є категорією будь-якої
форми суспільного виробництва, друга (грошові нагромадження) є
категорією розподільчою. Тільки за умов товарно-грошових відносин чистий
дохід реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну
фінансову категорію — грошові нагромадження».

На думку окремих дослідників, поняття «грошові нагромадження» є
надуманою фінансовою категорією, тому що чистий дохід є грошовим виразом
додаткового продукту, створеного працею людей на підприємствах. Таким
чином, чистий дохід виражає в грошовій формі вартість додаткового
продукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції
над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і
заробітної плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною
платою.

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі
матеріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок нового
кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від
реалізації продукції:

по-перше, відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво —
використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії,
палива тощо;

по-друге, відшкодовується перенесена частина вартості основних фондів
(амортизаційні відрахування).

Таким чином, утворюються економічні умови для нового виробничого циклу.
Залишок виручки після вирахування вартості вищезазначених витрат,
становить валовий дохід.

Валовий дохід — це грошовий вираз вартості новоствореної продукції. Він
є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її
ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці,
збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції.

У процесі відтворення валовий дохід поділяється на відшкодування витрат
по оплаті праці й на чистий дохід. Оплата праці — це витрати на виплату
основної та додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі
вартість необхідної праці.

За будь-якої форми суспільного виробництва, праця поділяється на дві
частини — необхідну й додаткову працю. Продукт останньої завжди
призначений для задоволення суспільних потреб. Додатковий продукт — це
продукт, створений працею людей на підприємствах, котрий виступає як
чистий дохід.

Чистий дохід реалізується у вигляді відрахувань у фонди пенсійного й
соціального страхування, відрахувань в інші державні цільові фонди, а
також грошових нагромаджень. Грошовими нагромадженнями підприємства є
акцизний збір, податок на додану вартість та прибуток, який є значною
частиною грошових нагромаджень підприємства. В свою чергу прибуток
підприємства розглядається як сума чистого прибутку та податку на
прибуток, що перераховується в державний бюджет

Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану
вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші
державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується
у формі прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом
фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави. У цьому зв’язку
ніяк не можна погодитись з думками авторів підручника «Фінанси, грошовий
обіг, кредит» стосовно того, що прибуток як економічна категорія являє
собою чистий дохід, утворений додатковою працею, а отже, поняття
«прибуток» і «чистий дохід» є однозначними.

Водночас за економічним змістом прибуток — це грошовий вираз частини
вартості додаткового продукту, тобто частини чистого доходу, отриманого
підприємством.

ВИСНОВКИ

Отже, узагальнюючи все вищесказане, можна зробити наступні висновки:

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на
внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому
підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок
ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про
використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків
залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми
підприємства. У світовій практиці 60-70 % фінансових ресурсів надходить
на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові
надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включають:

1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від фінансових інвестицій;

4) доходи від інших позареалізаційних операцій.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від основної
діяльності підприємств. Тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх
грошових надходжень.

Трансформація ринкових відносин потребує створення необхідної
інфраструктури. Розвивається фінансово-кредитна система, створюється і
функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато підприємств поряд з
основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і
продажем цінних паперів, укладанням тимчасово вільних коштів на
депозитні рахунки, лізингом; наданням майна в оренду; валютними та
іншими операціями з метою отримання додаткових доходів.

Доходи від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних грошових
потоках підприємств і є мірою розвитку ринкової інфраструктури, особливо
фінансового ринку. Ці доходи зростатимуть. Доходи від фінансових
інвестицій справляють прямий, безпосередній вплив на формування
балансового прибутку.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за
споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає суспільному
попиту і потребам покупців.

Підприємства отримують доходи від таких видів фінансової діяльності:

— придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;

— продаж акцій, облігацій та інших цінних паперів;

— цільові грошові вклади;

— валютні операції;

— пайові внески, часткова участь у діяльності інших підприємств;

— надання позик;

—лізингові операції.

Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової
економіки — це раціональне використання вільних фінансових ресурсів,
пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть
підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових
коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі
матеріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок нового
кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від
реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матеріальних
витрат на виробництво — використаної сировини, напівфабрикатів,
матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина
вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).

Таким чином, утворюються економічні умови для нового виробничого циклу.
Залишок виручки становить валовий дохід.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вахрин П.И., Нешитой А.С. Финансы: Учебник для вузов. – М.:
Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000. – 502с.

Волков А.А. Фінанси підприємств. Підручник // К.:- 2000.

Гібіш Л.В. Фінанси: Навч. посібник. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП,
1998. – 92с.

Іваненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. Посіб. – К.: Знання –
Прес, 2000. – 207с.

Иванов В.М. Финансовый рынок: Конспект лекций. – К.: МАУП, 1999. – 112с.

Завгородний В.П. Бухгалтерский учет в Украине с использованием
национальных стандартов.К.: 2001.

Несторенко І.П. Фінансові інститути: Підручник // К.: 1999

Организационная структура предприятия. Коноков Д.Г. Рожков К.А. (Серия
«Бизнес-Тезаурус»), 2001.

Сопко І.В. Бухгалтерський облік. – 2002.

Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства.
– Львів. ЛБІ НБУ, 2000. – 485с.

Толковый словарь экономиста, коммерсанта, банкира, менеджера, маклера,
страховщика, аудитора и бухгалтера // Сост.: Т.М. Мезенцева и др. – Мн.:
Белорусская ассоциация бухгалтеров. 1997. – 476с.

Теория экономического анализа: Учебник – М.: Финансы и статистика, 1999
– 416с.

Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. Кол. І наук. Ред. Проф..
А.М. Поддєрьогін 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460с.

Фінансово-інвестиційний аналіз // Навч. Посібник. Під ред. Я.
Комаринський. – К.: 1996 – 298с

Финансы предприятия // Под ред. О.С. Галушко – Днепропетровск. 1999.

Экономика предприятия: Учебник для вузов// Л.Я. Аврашков. – М.: ЮНИТИ,
1998. – 742с.

Бизнес. — 1998. — 14 груд. (№50). — С. 14.

Маркс К., Енгельс Ф. — Твори. — К., 1963—1983. — Т. 25, ч. II. — С.
409.

Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — К, 1963—1983. — Т. 25, ч. II. — С. 410.

Там само. — С. 409—410.

Моляков Д. С. Финансы предприятий, отраслей народного хозяйства. —
М.:Финансы и статистика, 1994. — С. 68.

Финансы, денежное обращение, кредит / Под ред. Л. А. Дробозиной. —
М.:Финансы, 1997.—С.141

PAGE

PAGE 31

Похожие записи