КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

“Бюджетна політика в умовах переходу

до ринкової економіки”

ПЛАН

ВСТУП

1. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА І БЮДЖЕТНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ, ЇХ РОЗВИТОК В УМОВАХ
СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

2. БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА ТА БЮДЖЕТНИЙ МЕХАНІЗМ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВОЇ
ЕКОНОМІКИ

3. ПОДАТКОВО-БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА І АКТИВІЗАЦЯ ВНУТРІШНІХ ФАКТОРІВ
ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД

4. ПРІОРИТЕТИ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ НА 2003-2011 РОКИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Тема даної курсової роботи: “Бюджетна політика в умовах переходу до
ринкової економіки” є вкрай актуальною для дослідження, оскільки для
підтримки нормальної життєдіяльності її самої і її громадян необхідні
фінансові кошти. Держава повинна піклуватися про свій добробут, оскільки
за нього цього не зробить ніхто. А якщо так, то воно повинно знаходити
кошти для існування, а потім розумно їх розподіляти серед різних галузей
народного господарства, іншими словами держава формує свій бюджет.

При переході до ринкових відносин істотно міняються роль і значення
держави в керуванні соціально-економічними процесами. На відміну від
адміністративно-командних методів регулювання в умовах ринку державне
втручання в економіку повинно носити досить обмежений характер і бути
спрямованим насамперед на вирішення таких глобальних проблем, як
забезпечення безперебійного функціонування ринкового механізму в цілому,
розвиток продуктивних сил, зміцнення обороноздатності країни, а також
економічна підтримка і соціальний захист найбільш вразливих прошарків
населення за допомогою раціонального розподілу і перерозподілу
сукупного суспільного продукту і національного доходу країни.
Найважливішим інструментом державного регулювання економічних процесів,
вирішення соціальних, політичних, виробничих, екологічних завдань
в умовах ринку виступає бюджет. Саме шляхом бюджетного перерозподілу
валового внутрішнього продукту і національного доходу держава прагне
досягти створення такої структури суспільного виробництва і
народногосподарських пропорцій, що адекватні ринковому механізму
господарювання. За допомогою бюджетного механізму можливий вплив держави
на розвиток таких макроекономічних процесів, як економічний підйом
країни, зміцнення соціальної сфери, прискорення темпів
науково-технічного прогресу, корінне переоснащення
матеріально-технічної бази виробництва, розвиток інноваційних
процесів, зниження рівня безробіття і збільшення зайнятості.

Державне регулювання економіки може здійснюватися на основі змін
пріоритетів бюджетної політики, що все більше повинна переходити від
рішення оперативних і поточних завдань до розробки і послідовної
реалізації довгострокових і цільових програм, що охоплюють різні
сфери суспільної діяльності.

В даній роботі планую розглянути суть бюджетної політики, її роль у
здійсненні соціально-економічних процесів: розподілі і перерозподілі
національного доходу і сукупного суспільного продукту, відтворенні
структури суспільного виробництва, а також структури робочих місць і
робочої сили, виконанні державою економічних, соціальних і політичних
завдань, реалізації заходів щодо керування державою і т.д.

1. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА І БЮДЖЕТНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ,

ЇХ РОЗВИТОК В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

28 червня 1996 року Верховна Рада України схвалила нову Конституцію
України — Конституцію нової незалежної європейської держави.

Вперше за новітніх часів на конституційному рівні в Україні було
проголошено, що “В Україні визначається і гарантується місцеве
самоврядування (ст.71)”, цілий розділ XI Конституції присвячено
конституційним основам самоврядування. тепер відкрито конституційні
можливості широкого розвитку місцевого самоврядування в Україні як
одного з дуже важливих і необхідних елементів демократичної держави.

Разом з тим, значне коло проблем щодо становлення місцевого
самоврядування в Україні поки що залишається нерозв’язаним. Їх вирішення
можливе лише шляхом реформ фінансово-бюджетної системи України, але поки
що багато в чому наслідує фінансово-бюджетну систему колишнього СРСР.

Під бюджетною системою слід розуміти — сукупність окремих ланок,
юридично пов’язаних між собою, яка базується на загальноприйнятих
принципах , що відповідають міжнародним стандартам.

Щоб зрозуміти суть бюджетної системи України необхідно в історичному
аспекті проаналізувати специфічні процеси її формування.

Для нашої держави, враховуючи факт здобуття незалежності в сучасних
умовах та перспектив розвитку, слід в теоретичному та методологічному
аспектах сформулювати і визначити місце кожної конкретної ланки
бюджетної системи в суспільно-економічних процесах.

Проблеми формування сучасної бюджетної системи мають свої особливі
нетрадиційні корені. так. наприклад, у IX — X сторіччях на одна держава
світу, окрім України, не змогла сформувати прототип бюджетної системи,
яку станом на сьогоднішній день — використовують всі розвинуті країни.

Зміст цього підходу заключається в тому, що бюджет князівської сім’ї
був відділений від держави. на місцях були створені відповідні служби,
які забезпечували функціонування держави на низовому рівні.

З розпадом Київської русі та завоюванням її монголо-татарами бюджетна
система в первісному її зародженні втратила свій зміст і форми
існування.

Послідуючі історичні події супроводжувались протиріччями бюджетної
системи України.

Особливі підходи до формування бюджетної системи нашої держави можна
прослідкувати на початку XX сторіччя (Українська Народна Республіка).

З утворенням СРСР Україна насильно була включена до цієї держави. що
негативно вплинуло на організацію бюджетної системи на протязі більше 70
— ти років.

Так, до 1991 року основною ланкою бюджетної системи СРСР був союзний
бюджет. Бюджетна система СРСР об’єднувала бюджети 15 — ти союзних
республік в т.ч. і Україну, 20 автономних республік і більше 50 тис.
місцевих бюджетів. Формування бюджетної системи колишнього СРСР
здійснювалось на основі 3-х принципів: демократичного централізму,
ленінської національної політики і єдності.

В умовах тоталітарної системи управління ні один із цих принципів не
мав реального втілення. Так, наприклад, близько 70 відсотків доходів
зараховувалось в союзний бюджет, а більше 70 відсотків видатків
проводилось за рахунок місцевих бюджетів. така ситуація сприяла
посиленню негативних тенденцій між центром і союзними республіками, яка
в світовій практиці не мала місце і світовою наукою оцінювалась
негативно.

В сукупності такі протиріччя привели в 1991 році до розпаду СРСР (як
держави) і утворення нових незалежних державних формувань.

У зв’язку з проголошенням незалежності України в 1991 р. був прийнятий
Верховною Радою України Закон “Про бюджетні систему України” з
послідуючими його доповненнями у 1995 році, що мало б відповідати
вимогам розбудови Української незалежної держави.

Згідно з цим законом бюджетна система України будується на основі
бюджетного устрою держави.

Бюджетний устрій — це організація бюджетної системи, яка включає окремі
види бюджетів, виділені на основі державного та територіального устроїв
країни. він включає також принципи організації бюджетної системи та
взаємозв’язки між окремими ланками.

Бюджетний устрій України базується на унітарній організації. Відповідно
до цього в Україні формується Державний бюджет, місцеві бюджети та
бюджет АРК.

Структура місцевих бюджетів визначається адміністративно-територіальним
поділом України. Кожна самостійна адміністративно-територіальна одиниця
створює власний бюджет, який є фінансовою основою діяльності місцевих
органів влади. (Див. схему 1).

Як ми бачимо із схеми 1 до місцевих бюджетів належать: обласні бюджети,
бюджети міст Києва і Севастополя, сільські і селищні бюджети.

Відповідно до Закону “Про бюджетну систему України” бюджет Автономної
республіки Крим об’єднує Республіканський бюджет автономії та бюджети
районів і міст республіканського підпорядкування цієї автономії.

Обласний бюджет розглянемо на прикладі Тернопільської області. Зведений
бюджет Тернопільської області можна побачити у схемі 2.

Як видно із схеми 2 зведений бюджет включає в себе обласний бюджет,
бюджет міста Тернополя і бюджети районів.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу Державного і місцевих
бюджетів, є зведеним бюджетом України.

Принципово важливим питанням бюджетного устрою є питання про низову
ланку бюджетної системи. Закон України “Про місцеві ради народних
депутатів, місцеве і регіональне самоврядування” надав усім міським,
сільським і селищним Радам право створювати власні бюджети. закон “Про
бюджетну систему України” визначив інший порядок вирішення цього
питання.

Згідно із ст. 2 Закону: “Селищні і сільські бюджети створюються за
рішенням районних, міських рад народних депутатів за наявності
необхідної фінансової бази”.

Ця норма як ми бачимо суперечать і нормам Конституції України. Згідно із
Конституцією кожна територіальна громада затверджує власний бюджет.
Разом з тим, як вже зазначалось, реалізація цього Конституційного
положення може призвести до значного зростання чисельності низових
бюджетів.

Основними принципами побудови бюджетної системи України є:

Принцип єдності, повноти, достовірності, гласності.

Принцип єдності бюджету означає існування сучасного рахунку доходів і
видатків кожної ланки бюджетної системи.

Єдність бютжетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною
бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації,
погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою,
єдиною соціально-економічною політикою, надання необхідної статистичної
та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому.

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і
видатків.

Принцип достовірності — це формування бюджету на основі реальних
показників, науково обгрунтованих нормативів та відображення у звіті
про виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом
кінцевих операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації
показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Реалізація цих принципів може бути забезпечена у державі шляхом розробки
бюджетно-правового механізму, а саме законодавчо-закріплених бюджетних
прав.

Беручи до уваги всі законодавчі акти, які прийнятті в Україні не
відповідають сучасним вимогам. Тому доцільно розробити окремий
законодавчий акт, який врегулює бюджетний устрій України.

2. БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА ТА БЮДЖЕТНИЙ МЕХАНІЗМ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВОЇ
ЕКОНОМІКИ

Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснення фінансової
політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика
держави, а у видатках — пріоритетні напрями вкладень коштів.

Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо-
і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення
структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій
населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має
надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації
галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

Основні напрями бюджетної політики визначаються Верховною Радою України
в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.

З державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим,
бюджетів областей, міст Києва і Севастополя може передаватись частина
доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків,
зборів і обов’язкових платежів, які справляються на цій території, або
дотацій і субвенцій. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною
Радою України в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік
за поданням Президента України з урахуванням економічного, соціального,
природного і екологічного стану відповідних територій.

До проекту Закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України
додає техніко-економічне обґрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій
бюджетам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах,
затверджених Законом про Державний бюджет України.

У державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету
Міністрів України у розмірі до 2 % від обсягу видатків державного
бюджету України на фінансування невідкладних витрат у народному
господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути
передбачені під час затвердження державного бюджету України.

Понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі
до 2 % загального обсягу видатків бюджету. Вона може бути використана
протягом року на покриття тимчасових касових розривів і має бути
відновлена у тому самому році до розмірів, установлених під час
затвердження державного бюджету України.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи
України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення
доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над
доходами — дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюджету
кредити і позики в джерело доходів не враховуються. Граничний розмір
дефіциту і джерела його покриття визначаються відповідно Верховною Радою
України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радами народних
депутатів під час затвердження відповідних бюджетів. Дефіцит бюджету
покривається за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних
держав та інших фінансових інституцій. Рішення про залучення позик до
державного бюджету України в кожному конкретному випадку приймає
Верховна Рада України.

У цілому частка загальнодержавного бюджету в державному бюджеті України
досить значна. Це дає підстави говорити про високий рівень централізації
в розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів. У зв’язку з цим
зростає актуальність проблеми подальшого пошуку оптимального
співвідношення між загальнодержавним і місцевими бюджетами. [8, 44]

Досліджуючи бюджет у системі планів, слід відзначити, що він посідає
центральне місце. Це зумовлюється тим, що бюджет, будучи центральною
ланкою фінансової системи, повинен забезпечувати усі розподільчі та
перерозподільчі процеси в Україні. Тобто бюджет як основний фінансовий
план повинен забезпечувати мобілізацію грошових коштів держави,
здійснювати їхній розподіл за основними напрямками на відповідні цілі
згідно з соціально-економічною політикою держави.

На кожному етапі розвитку цивілізованої держави органи державної влади й
управління повинні розробити такий бюджетний механізм, який забезпечив
би втілення поставлених завдань. За умов розбудови Української держави
реалізація специфічних завдань вимагає нетрадиційних підходів до
розробки бюджетного механізму.

З економічної точки зору бюджетний механізм — це сукупність певних видів
бюджетних відносин, специфічних методів мобілізації та використання
бюджетних коштів. Бюджетний механізм повинен бути реальним втіленням
основ бюджетної політики, відображати певну спрямованість бюджетних
відносин на вирішення економічних і соціальних завдань на певному етапі
розвитку держави.

Бюджетний механізм повинен мати низку важелів, за допомогою яких держава
здійснювала б розподільчі і перерозподільчі функції. За умов переходу до
ринку ці важелі повинні бути систематизовані в якості тих чи інших
підсистем бюджетного механізму, які б включали в себе: розробку
законодавчих та інших нормативних документів, що стосуються бюджету,
бюджетного планування, регулювання, нормування, фінансування,
внутрішньобюджетного розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів,
економічного стимулювання, економічного санкціонування, бюджетну
звітність, бюджетний контроль тощо.

Тому головними завданнями бюджетної політики України за умов поглиблення
ринкових реформ є:

призупинення спаду виробництва;

забезпечення фінансової стабілізації. Для цього треба насамперед
здійснити невідкладні заходи зі зміцнення грошового обігу, як підґрунтя
для успішних економічних реформ. Лише за умов стійкого і добре
організованого грошового обігу можна реалізувати взаємозв’язки між усіма
учасниками та складовими господарського механізму;

стимулювання інвестиційної активності, намагання збільшення частки фонду
нагромадження в усьому обсязі національного доходу;

зменшення непродуктивних витрат бюджету на державні дотації окремим
галузям матеріального виробництва;

зміцнення доходної частини бюджету за рахунок удосконалення системи
оподаткування і зміцнення контролю за повнотою сплати податків;

створення системи дієвого фінансового контролю за ефективним і
цілеспрямованим використанням державних видатків;

посилення контролю за обсягом державного боргу. [10, 28]

3. ПОДАТКОВО-БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА І АКТИВІЗАЦЯ ВНУТРІШНІХ ФАКТОРІВ
ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД

За роки незалежності українська економіка зазнала суттєвих змін. Епоха
централізовано-планової економіки відійшла в минуле, відкривши
можливості для формування та становлення ринкових механізмів. Проте
об’єктивні та суб’єктивні складнощі перехідного періоду, посилені
відсутністю на час здобуття незалежності цілісної системи державних
інституцій, призвели до розвитку системної кризи і породили надзвичайної
сили руйнівні наслідки як для загальноекономічного так і для соціального
розвитку країни. І лише підсумки роботи економіки за останні чотири
роки дали змогу зробити висновок про те, що, нарешті, відбулись
довгоочікувані позитивні зміни в економіці, яка почала впевнено
зростати.

Разом з тим, не піддаючи сумніву виняткову вагу цих змін як для розвитку
вітчизняної економіки так і для українського суспільства в цілому, не
слід забувати, що у порівнянні з глибиною попереднього падіння темпи
сьогоднішнього зростання є ще дуже недостатніми і необхідно якнайшвидше
скоректувати всі складові економічної політики на підтримку та надання
динаміки позитивним зрушенням в економіці.

Перспективи українського суспільства тісно пов’язані із спроможністю
нашої держави посилити позитивну динаміку економічного росту. Отже,
економічна політика і, зокрема, податково-бюджетна політика мають бути
націлені на укріплення внутрішнього економічного простору та активізацію
внутрішніх факторів економічного зростання.

На першому етапі економічних перетворень Україна опинилась перед
надзвичайно складними проблемами. Катастрофічний спад виробництва,
гіперінфляція, перманентне збільшення затрат та низька
конкурентоспроможність на фоні швидкого розповсюдження посередництва та
збитковості підприємств, стрімке зростання прихованого безробіття,
зубожіння переважної більшості населення, різке падіння купівельної
спроможності та погіршення структури споживання – так виглядала країна,
яка на ту пору була не здатна мобілізувати внутрішні ресурси не лише на
здійснення інвестицій, але й на вирішення найнеобхідніших поточних
проблем. Процеси заощадження взагалі втратили економічний сенс в умовах
високої інфляції, яка швидко знецінювала та перетворювала в ніщо
внутрішні фінансові ресурси.

З огляду на обмеженість власних нагромаджень, матеріальних та кредитних
ресурсів, відбулась зміна орієнтирів розвитку з внутрішніх ресурсів на
зовнішні. Держава почала приділяти перевищену увагу розвитку механізмів,
спрямованих на пошук та залучення іноземного капіталу.

Для ширшого залучення прямих іноземних інвестицій в економіку країни
спільним підприємствам надавались пільги по сплаті податків. Для
стимулювання притоку іноземних кредитів в реальний сектор економіки
кредиторам українських підприємств надавались державні гарантії щодо їх
повернення. Для залучення іноземних кредитів на потреби бюджету
здійснювались державні запозичення у міжнародних фінансових організацій
та на зовнішніх ринках капіталу.

Однак, внаслідок відсутності системного підходу до розв’язання задач
забезпечення економічного зростання, які не могли бути вирішені без
врахування дії внутрішніх впливів та чинників, отриманий результат
виявився досить далеким від бажаного.

Низький обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну, який на початок
2003 року склав 5,3 млрд.дол. США, або близько 110 дол. США в розрахунку
на кожного мешканця, свідчить, що країна, де не створені умови для
розвитку підприємництва і з якої іде відтік власного капіталу, не може
розраховувати на суттєвий приток іноземного капіталу.

Отже, для залучення іноземних інвестицій необхідно працювати над
створенням сприятливих умов для розвитку бізнесу, забезпеченням
політичної та економічної стабільності, розвитком ринкових інституцій.

Ситуація з кредитами під державні гарантії розвивалась в Україні у
напрямку надзвичайно несприятливому для бюджету. Механізм надання
державних гарантій по іноземних кредитах, залучених суб’єктами
підприємницької діяльності на умовах валютної самоокупності, в
українських реаліях був повністю дискредитований. В результаті
невиконання юридичними особами своїх зобов’язань щодо погашення та
обслуговування іноземних кредитів, наданих на умовах валютної
самоокупності під гарантії Уряду, відповідальність за погашення 90%
таких кредитів була перекладена на бюджет.

Отже, використання такого інструменту економічної політики, як надання
державних гарантій по іноземним кредитам, призвело до накопичення
зовнішньої заборгованості, дестабілізувало економічну ситуацію і заклало
передумови для стримування майбутнього розвитку.

На першому етапі економічних перетворень найбільш гострою проблемою
бюджету, яка спровокувала розвиток кризових явищ в інших секторах
економіки та дестабілізувала загальноекономічну ситуацію, була проблема
незбалансованості бюджетних ресурсів та бюджетних зобов’язань.

Перманентний кризовий стан державних фінансів, хронічне невиконання
державного бюджету, незбалансованість фінансових ресурсів та зобов’язань
бюджету на фоні відсутності послідовних кроків щодо створення ефективної
і раціональної бюджетної системи призвели до суттєвого зростання проблем
з заборгованістю бюджету по соціальним платежам (заборгованість по
заробітній платі, пенсіях, стипендіях, грошовому забезпеченню та інших
соціальних виплатах на початок 1999 року склала 3,3 млрд.грн.),
збільшили продукування боргів бюджету за отримані товари та послуги та
надали негативного імпульсу процесу погіршення якості національної
грошової системи, започаткувавши використання грошових сурогатів —
взаємозаліків та векселів в процесі виконання бюджету (у 1999 році 17,6
% видатків бюджету було проведено за рахунок негрошових розрахунків).

Значні рівні дефіциту бюджету та фінансування його переважно за рахунок
короткострокових та дорогих запозичень призвели до швидкого зростання
обсягів державного боргу та витрат на обслуговування. Так, у 1997 році
борг зріс на 43%, у 1998 році вже на 85% (значною мірою за рахунок
зростання валютної складової боргу внаслідок девальвації гривні,
спричиненої кризою на світових фінансових ринках), у 1999 році – на 50%.
При цьому, якщо обсяг боргу на кінець 1997р. відносно ВВП складав 33,6%,
то на кінець 1998р. він наблизився до граничної, з точки зору
економічної виправданості, позначки у 55% ВВП.

Отже швидко зростаючий державний борг вже сам став джерелом диспропорцій
та макроекономічних ускладнень.

Для повноти картини слід зауважити, що не лише Україна стикнулась з
надзвичайно складною борговою проблемою. Перед серйозними проблемами з
державними запозиченнями, які відрізнялись лише різним ступенем
гостроти, опинились після започаткування здійснення глибоких реформ в
економіці і країни СНД і більшість східноєвропейських країн. Загальні
для всіх країн економічні труднощі перехідного періоду, пов’язані із
структурною перебудовою та спадом виробництва, обумовили виникнення
проблем з незбалансованістю бюджету та ростом державного боргу. Так,
Польща на початку 90-х років мала катастрофічний стан зовнішнього боргу,
який загрожував країні банкротством. Проблема була вирішена досягненням
домовленостей з Паризьким та Лондонським клубами іноземних кредиторів
про списання половини боргу та реструктуризацію заборгованості. Досить
складним було становище з витратами на обслуговування та погашення боргу
в Угорщині, де у 1995 році на ці цілі була витрачена сума, що
дорівнювала 29,1% доходів бюджету. Зауважимо, що протягом 1994-1998
років зовнішній борг Угорщини скоротився з 27,8 до 20 млрд.дол.
внаслідок спрямування коштів, отриманих від приватизації державного
майна, на погашення державного боргу. Складні проблеми мала і Болгарія,
де витрати на обслуговування та погашення боргу у 1997 році склали суму,
що дорівнювала 43,1% усіх доходів бюджету. Отже, досвід
східноєвропейських країн також засвідчує, що внутрішні та зовнішні
запозичення несуть в собі серйозну небезпеку швидкого зростання боргових
проблем, тому рішення про задіяння цих інструментів боргової політики
повинно прийматись надзвичайно зважено та обережно.

Підсумовуючи наведене, можна зробити висновок, що значні рівні дефіциту
бюджету та нераціональна політика Уряду України на ринку зовнішніх та
внутрішніх запозичень втягли країну у перманентну боргову кризу, яка
надзвичайно негативно позначилась на реальному секторі економіки,
суттєво скоротила непроцентні видатки бюджету, значно обмеживши
можливості Уряду щодо спрямування отриманих доходів державного бюджету
на вирішення соціальних задач, та поставила бюджет в надзвичайну
залежність від зовнішніх запозичень.

Профіцитні бюджети останніх років та оптимізація управління державним
боргом дозволили певною мірою згладити гостроту боргової проблеми. Проте
ця проблема ще далеко не знята, про що свідчать і обсяги видатків на
обслуговування боргу, які у 2001р. склали 4,2 млрд.грн.., або 14,5%
обсягу видатків загального фонду Державного бюджету, у 2002р. – 3
млрд.грн., або 9%, що є досить суттєвими для бюджету сумами.

Отже, аналізуючи вищенаведене можна зробити висновок, що намагання за
рахунок запозичень штучно нівелювати негативний вияв хронічних проблем
української економіки не мали успіху. В тих умовах, що існували,
запозичені кошти не могли спрацювати на розвиток, вони були витрачені
марно, спричинивши негативний вплив на розвиток економіки.

Аналіз показує, що в найближчій перспективі розвиток економіки країни
може бути забезпечений, в основному, за рахунок внутрішніх факторів
зростання, хоча це не означає, що мова іде про відмову від міжнародного
капіталу. Навпроти, на думку автора, надзвичайно доречною була б
співпраця з міжнародними фінансовими організаціями стосовно підтримки
бюджету при започаткуванні податкової реформи, основаної на суттєвому
зниженні податкового тиску.

Як свідчить економічна теорія, для забезпечення зростання необхідно
збільшити обсяги введення в виробництво ресурсів у вигляді труда чи
капіталу, або ж підвищити продуктивність цих факторів виробництва. Це
може бути досягнуто за рахунок:

більш інтенсивного використання діючих виробничих потужностей;

більш ефективного використання діючих виробничих потужностей;

накопичення матеріальних та людських ресурсів за рахунок прискореного
технологічного розвитку.

Не заперечуючи суттєвої ваги перших двох джерел, пов’язаних з більш
правильним використанням діючих потужностей, найбільш перспективним для
забезпечення сталого економічного зростання в довгостроковій
перспективі, безперечно, є розвиток виробничого і людського капіталу на
основі новітніх технологій, що потребує значних обсягів інвестицій в
економіку.

На жаль, на ділі Уряд не досить активно працював над розробкою та
запровадженням механізмів податково-бюджетної політики, спрямованих на
розблокування та активізацію внутрішніх факторів економічного зростання
(мал.2). Впроваджувана економічна політика не сприяла створенню
сприятливого клімату для розвитку бізнесу, посиленню конкуренції,
підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції, зростанню
платоспроможного попиту, тощо.

Зусилля держави мають бути спрямовані на:

забезпечення економічної та політичної стабільності,

створення умов для легалізації тіньової економіки,

збільшення внутрішніх інвестицій,

зростання платоспроможного попиту,

посилення конкуренції,

підвищення продуктивності праці,

підвищення ефективності базових функцій держави.

Важливою для створення умов для економічного зростання є роль
макроекономічної політики – реалістичний бюджет, стабільний валютний
курс, низька інфляція та ефективне, раціональне управління державним
боргом. Однак така політика, будучи, безумовно, необхідною, проте не є
достатньою для забезпечення високих темпів економічного зростання.

Теорія економіки попиту особливо підкреслює важливість рівня
оподаткування для стимулювання інвестицій. Зниження податкового тиску
збільшує вільні ресурси для бізнесу і підтримує інвестиційний попит.
Разом з тим, стимулюючий ефект податків не можна розглядати без
урахування зв’язку між податками та державними видатками, частина з яких
позитивно впливає на економічне зростання. Особливо це стосується
продуктивних видатків бюджету на розвиток науки, людського капіталу та
інфраструктури. Отже, зважаючи на наявність продуктивного ефекту певних
видів бюджетних видатків, можна говорити про існування оптимального
рівня розмірів держави.

Взагалі, питання перерозподілу доходу є надзвичайно складним і болючим
для будь-якої економіки, а особливо для економіки перехідного типа, яка
стикнулась з обвальним падінням виробництва, оскільки попри скорочення
доходів у реальному обчисленні, держава, тим не менш, мусить забезпечити
громадян певним набором суспільних послуг, особливо соціального
спрямування. Разом з тим необхідно зважати на те, що податки є
найбільшим державним обмеженням, яке впливає на прагнення людей
працювати ефективно та розвивати виробництво, тобто, якщо держава
знесилюватиме підприємства непомірними податками, може бути втрачена
перспектива економічного зростання.

Доходи бюджетів та власні доходи загальнодержавних позабюджетних фондів
склали у 2001 році 37,0% ВВП, у 2002 році – 39,4% ВВП, податкові
надходження 18,1% ВВП, та 20,5% ВВП відповідно. Чи є ці цифри
зависокими? У порівнянні з розвинутими країнами та більшістю
східноєвропейських – ні.

Проте, зважаючи на значні обсяги заборгованості із сплати податків,
величезні пільги, надані окремим платникам податків, і, навіть, цілим
галузям економіки, слід враховувати, що податковий тягар розподіляється
вкрай нерівномірно між платниками податків – одні сплачують всі належні
платежі, а інші – частково, користуючись пільгами, наданими їм у
законодавчому порядку, чи створюючи собі такі “пільги” самотужки, шляхом
неплатежів. Не зупиняючись на очевидній неефективності і
несправедливості такого розподілу доходу в інтересах одних за рахунок
інших, відмітимо, що при застосуванні заходів з впорядкування та
зменшення пільг та покращання ситуації із погашенням недоїмки, за інших
рівних умов ми б отримали у перспективі зростання відношення доходів до
ВВП.

Отже, існуючий на сьогодні розмір рівня бюджетних доходів до ВВП, який з
формальної точки зору є порівнянним з іншими країнами перехідних
економік, не дає адекватного представлення про стан перерозподільчих
процесів в Україні, бо коли одні не платять взагалі, то в такому разі
інші, безперечно, переплачують. Разом з тим, інший індикатор придатності
податкового навантаження – розмір неформального сектору економіки –
свідчить про те, що існуючий на сьогодні в країні тягар податкового
тиску є непомірно високим.

Скорочення податкового тиску та зменшення адміністративних перешкод
дозволило б вивести частину бізнесу з тіні та за рахунок цього
збільшити доходи бюджету. Це надзвичайно важлива задача для країни, в
якій тіньовий сектор економіки складає половину офіційного ВВП.

Більш ніж 80% українських підприємців вважають рівень податкового тиску
вагомою перешкодою для розвитку свого бізнесу. Це дає підстави
припустити, що переважну частину неформальної діяльності ведуть
зареєстровані підприємства, які занижують свої доходи з метою уникнення
надмірного оподаткування. Цікавими у даному контексті є результати
досліджень Робочого Центру економічних реформ при Уряді Російської
Федерації, за якими лише 1,5% (!) російських підприємств сплачують усі
податки своєчасно і повністю, приблизно дві третини приховують частину
своїх доходів, а близько третини підприємств взагалі ухиляються від
сплати податків .

Отже, існуюча податкова система не змогла забезпечити стимулів для
розвитку та підприємницької активності. Високі ставки оподаткування
стримують розвиток виробництва та спонукають до виведення значної
частини бізнесу до неформального сектору економіки, що, зрештою,
спричиняє до скорочення надходжень до бюджету.

Взагалі високі рівні перерозподілу доходу в економічно відсталих країнах
приводять до суттєвих економічних деформацій та скорочення потенціалу
довгострокового зростання. За результатами дослідження радника
Президента Росії А.Ілларіонов, проведеного на прикладі країн ОЕСР та 26
країн з перехідною економікою, оптимальною з точки зору прискореного
росту є доля держави в ВВП у розмірі 19-23%. За його підрахунками
країни, що знаходяться в зазначеному інтервалі, зростають найбільш
швидкими темпами, тоді як країни, що йдуть по шляху збільшення обсягів
видатків бюджету, приречені на застій та кризу. Яркий приклад тому –
Японія, темпи росту якої коливаються біля нульової відмітки. На думку
Іларіонова, кризовий стан цієї країни обумовлений політикою Уряду, яка
призвела до зростання за останні тридцять років розмірів держави з 19,3
до 45% ВВП. Протилежним є приклад Китаю, де розміри держави на періоді з
1979 по 1995 роки скоротились у 3 рази і склали 13%. Також скорочують
долю бюджету в ВВП країни, що останнім часом розвиваються найбільш
динамічно, — Ірландія (10% росту), Литва (більше 6% росту), Естонія
(більше 8%), Казахстан (11% росту).

В цілому така позиція “малої держави” зору є досить спірною. Навряд чи
можна зараз, не здійснивши реформ житлово-комунального господарства,
освіти, охорони здоров’я, адміністративної реформи, реформування
природних монополій, здійснення яких є досить затратним та довготривалим
процесом, відмовитись від існуючих дотацій, пільг та субсидій. З
політичної точки зору різка відмова від ідеології державного
патерналізму, навряд чи є здійсненною, навіть високий рейтинг
можновладців, навряд чи вбереже при відмові від соціальної спрямованості
економічної політики. Хоча, з іншого боку, при темпах росту ВВП у 6-8 %
на рік, ні Росія, ні Україна у найближчі 20 років не зможуть наздогнати
найбіднішу країну ЄС – Португалію за показником ВВП на душу населення.

Отже, скорочення податкового тиску на бізнес є неодмінною умовою росту,
відкритим лише залишається питання: до якої міри та якою ціною.

Важливим питанням також є забезпечення послідовності та прогнозованості
податково-бюджетної політики, забезпечення надійних партнерських
відносин між державою та бізнесом є надзвичайно важливою задачею,
оскільки “довіра” є одним із факторів економічного росту.

Податкова система повинна бути нейтральною відносно різних категорій
платників податків та видів діяльності, які вони здійснюють. Не можна
визнати виправданими підходи щодо надання податкових пільг підприємствам
з іноземним капіталом та експортоорієнтованим підприємствам на відміну
від підприємств, що працюють на внутрішній ринок. Незрозуміло, чому
підприємство, яке працює на внутрішній ринок, попит якого є вкрай
обмеженим через загальну недостатність коштів, має сплачувати всі
податки, тоді як підприємство, що експортує продукцію на в більш
стабільні та багаті країни, має пільги по сплаті податків. Переважне
надання пільг експортерам та підприємствам з іноземними інвестиціями
шкодить як українським виробникам, так і українським споживачам. Це
політика не розвитку, а виживання.

Вихід не може бути знайдений у наданні пільг окремим підприємствам,
оскільки з цілком об’єктивних причин кількість таких підприємств буде
постійно збільшуватись. Необхідно створювати нормальні умови для роботи
усіх підприємств та розвивати конкуренцію між ними. Це означає, що
першочерговою задачею податково-бюджетної політики має стати якнайшвидше
реформування податкової системи в напрямку досягнення оптимального
рівня перерозподілу доходу та забезпечення рівних умов хазяйнування для
суб’єктів підприємницької діяльності.

Також для забезпечення економічного зростання держава має здійснювати
інвестиції в людський капітал, приймаючи на себе певні зобов’язання з
фінансування освіти та надання медичної допомоги кожній людині, та
здійснювати інвестиції для підтримки та розвитку фізичної
інфраструктури. З іншого боку, для росту економіки необхідно забезпечити
створення та становлення основних інститутів ринкової економіки, що
вимагає певного рівня видатків на юридичну систему, та забезпечити
політичну та соціальну стабільність через підтримку правопорядку,
фінансування соціальних видатків та підвищення якості державного
управління. Лише все це разом може забезпечити створення позитивного
середовища для розвитку підприємницької діяльності та забезпечити
стабільність, без якої неможливе залучення довгострокових інвестицій.
Тобто держава має не конкурувати, а органічно доповнювати приватний
сектор, здійснюючи саме такі інвестиції, які, можливо, не є очевидно
прибутковими, але вносять свій вклад в забезпечення економічного
зростання та мають високу соціальну віддачу.

Таким чином, для підтримання економічного зростання у довгостроковій
перспективі, наряду із збалансованістю бюджету та податковою реформою,
до переліку першочергових задач економічної політики слід додати
підвищення обсягів та питомої ваги в структурі видатків найбільш
продуктивних видатків бюджету – на фінансування науки, освіти, охорони
здоров’я та капітальних видатків.

Однак в умовах скорочення доходної частини бюджету за рахунок
запровадження податкової реформи, збільшення продуктивних видатків
бюджету можливе лише за рахунок перегляду їх структури, відмови від
підтримки збиткових галузей економіки, підвищення ефективності бюджетних
витрат. Взагалі, після прийняття рішення про скорочення податкового
тиску, питання підвищення економічності та ефективності бюджетних
видатків, удосконалення організаційно-правових механізмів управління
видатками, удосконалення контролю бюджету стають найбільш важливими
питаннями бюджету.

Головним пріоритетом податково-бюджетної політики є дотримання
сприятливого для економічного відродження курсу на послідовне, системне,
виважене реформування податкової та бюджетної систем. Лише така позиція
може дати бажаний результат — прискорити економічне зростання, яке, в
свою чергу, дозволить підвищити рівень життя українського народу.

4. ПРІОРИТЕТИ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ НА 2003-2011 РОКИ

Бюджетна політика – як система науково-обґрунтованих і законодавчо
визначених засад (функцій, принципів, методів, інструментів) та заходів
щодо удосконалення розвитку взаємовідносин між різними ланками зведеного
бюджету, яка розробляється з метою оптимального збалансування бюджетних
параметрів з урахуванням бюджетних пріоритетів, розвитку бюджетної сфери
та необхідності забезпечення ефективного виконання державою головних її
функцій. Стратегічною ж метою бюджетної політики є створення державою
необхідних економічних, правових та організаційних засад щодо підвищення
ролі бюджету як інструменту формування і оптимального розподілу
фінансових ресурсів між різними ланками бюджетної системи для
ефективного її розвитку, спрямованого та економічне зростання та
підвищення життєвого рівня населення. За цих умов активний вплив
бюджетної системи на фінансові зв’язки і потоки між різними секторами
економіки виступає необхідною умовою для забезпечення економічного
росту. Таким чином, бюджетна система повинна бути визначальною формою
відносин, що реалізують фінансові інтереси і цілі держави. Звідси
головним пріоритетним напрямком бюджетної політики України має стати
фінансове оздоровлення підприємств реального сектора шляхом створення
сприятливих макроекономічних умов і проведення зваженої податкової
реформи. Поряд з цим пріоритетами розвитку бюджетної політики слід
вважати також ті, що відповідають вимогам збереження загальноекономічної
рівноваги, забезпечення збалансованості і разом з тим соціальної
спрямованості бюджету за умов певного скорочення податкових надходжень,
а також збереження високого боргового навантаження при обмеженій
можливості залучення зовнішніх ресурсів та чіткій орієнтації України на
інтеграцію у Європейський союз з набуттям в ньому статусу спочатку
асоційованого, а згодом і повноправного членства.

Отже, основним завданням щодо пріоритетів бюджетної політики відповідно
до поставленої мети є забезпечення збалансованості зведеного бюджету.
Досягти ж максимального збалансування бюджету можливо за рахунок
вирішення таких завдань:

— забезпечення на рівні не менш, ніж 28% частки перерозподілу ВВП через
доходну частину зведеного бюджету шляхом чіткого визначення меж
втручання держави у розподільчі та перерозподільчі процеси фінансових
ресурсів, що створюються в різних секторах економіки;

— забезпечення бездефіцитності бюджету, коли формування видатків
зведеного бюджету здійснюється в межах доходів, і тим самим
забезпечується принцип збалансованості, що є необхідною умовою зниження
інфляції і досягнення економічного зростання, а також позитивної
динаміки державного боргу, зниження рівня його обслуговування,
проведення реформ у податковій сфері, стабільності державних фінансів,
підвищення довіри до держави і переорієнтації фінансових ресурсів на
інвестиції та інновації;

забезпечення централізованих капітальних вкладень з державного бюджету
на рівні, не меншому 1,5 відсотків від ВВП та поступового збільшення
частки видатків на науку до 2,5% від обсягу ВВП з метою реалізації
пріоритетного завдання державної бюджетної політики щодо сприяння
запровадження інноваційної моделі розвитку економіки України як
високотехнологічної держави;

збільшення частки видатків бюджету, що спрямовуються на соціальну сферу
— освіту, охорону здоров’я, культуру з метою посилення соціального курсу
реформ;

узгодження з завданнями адміністративної реформи видатків на
управління;

узгодження з основними напрямками реформ у військовій справі видатків на
оборону;

забезпечення частки місцевих бюджетів у структурі зведеного бюджету на
рівні, не меншому ніж 40 відсотків з метою посилення ролі бюджетів
місцевого самоврядування;

забезпечення формування видаткової частини в обсягах, необхідних для
підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ з урахуванням
модернізації тарифної системи та удосконалення кошторисів бюджетних
установ;

удосконалення податкового регулювання через посилення захисту платників
податків, зниження податкового тиску, максимальне спрощення процедури
оподаткування та введення податкових стимулів з інноваційної діяльності
та нагромадження основного капіталу;

підвищення рівня монетизації економіки та зменшення неплатежів усіх
суб’єктів господарювання та держави;

зменшення розміру нелегального відтоку капіталу шляхом дотримання
законодавства щодо відмивання “брудних” грошей та боротьби з корупцією;

створення ефективної системи управління державним боргом, зниження
боргового навантаження на економіку і бюджет в результаті відновлення
довіри учасників внутрішнього і світового фінансового ринку до
бюджетної політики і політики державних запозичень, що проводиться
державою та повного виконання зобов’язань по сплаті платежів з
державного боргу.

Необхідно завдання і пріоритети бюджетної політики визначити за етапами
розвитку бюджетної системи. Так, на першому етапі (2003-2004 рр.)
необхідними завданнями бюджетної політики є створення інституціональних
умов для оптимізації бюджетної і податкової системи, спрямованих на
формування інституцій, що забезпечать формування передумов утворення
високоефективної системи державних фінансів. На даному етапі реалізації
бюджетної реформи неодмінно має бути прийнятий Податковий кодекс
України, посилено контроль органів Державного казначейства за ефективним
і цільовим використанням бюджетних коштів, а також продовжити переговори
з іноземними кредиторами про подання зовнішніх кредитів. Паралельно
важливо проводити вже розпочату реформу соціальної сфери, яка охоплює
і удосконалення оплати праці з урахування мінімальних її розмірів та
інших соціальних стандартів, а також реформування пенсійної системи.

На наступному етапі (2005-2007 роки) на основі створених на попередньому
етапі передумов щодо підвищення ефективності бюджетного процесу за
допомогою удосконалення бюджетного планування та цільового використання
коштів бюджету здійснювати формування і перерозподіл централізованих і
децентралізованих фінансових ресурсів якомога більш ефективно, що
перетворить бюджет в реальний механізм стимулювання економічного
зростання, і забезпечить регулювання економічного і соціального розвитку
та оптимальний для України перерозподіл ВВП через його доходну частину.

Реалізація поставлених задач бюджетної політики на довгострокову
перспективу повинна здійснюватися, як на нашу думку, за наступними
основними напрямками щодо удосконалення бюджетної сфери: продовження
реформ у податковій сфері, створення ефективної системи управління
державним боргом, вдосконалення міжбюджетних відносин, оптимізації
державних витрат, використання програмно-цільового методу складання
бюджету, посилення контролю за сплатою податків та використанням
бюджетних коштів на всіх рівнях бюджетної системи, тощо. В свою чергу
податкова реформа як основа для забезпечення економічного росту і
розширення дохідної частини державного бюджету, має бути спрямована на:

— спрощення податкової системи за рахунок скорочення загального числа
податків і зборів, уніфікації діючих механізмів обчислення і сплати
податків і зборів;

— посилення принципу справедливості податкової системи за рахунок
вирівнювання умов оподатковування для всіх платників податків,
насамперед за рахунок скасування наявних необґрунтованих пільг і
неефективних податків;

трансформації механіщму «транзитного» ПДВ;

— послаблення загального податкового навантаження на законослухняних
платників шляхом більш рівномірного його розподілу на всіх платників
податків та подальшого зниження ставок з основних загальнодержавних
податків і зменшення нарахувань на фонд оплати праці;

— посилення стимулюючої функції податків для забезпечення розширеного
відтворення виробництва і підвищення інвестиційної активності;

— здійснення дієвої податкової реформи в рамках основних завдань
Податкового кодексу України як комплексу положень щодо всіх елементів
податків з усуненням основних недоліків існуючої податкової системи.

Крім заходів, зв’язаних з реформуванням податкової сфери, наповнення
доходної частини бюджету повинно все ж забезпечуватись шляхом
збільшенням обсягів неподаткових надходжень бюджету, насамперед, за
рахунок доходів від використання державної власності та транзитних
платежів.

Модернізація спроженої системи оподаткування шляхом диференціації
порогових величин господарських облротів, які мають бути різими для
виробничої, торгівельної діяльності та сфери послуг, а також
інтелектуального виробництва та сільськогосподарських підприємств.

Що ж стосується системи управління державним боргом, з метою підвищення
її ефективності та забезпечення оптимізації структури боргу, необхідно
щоб:

— діяльність держави на фінансовому ринку здійснювалась на умовах,
найбільш прийнятних для бюджету (збільшення термінів запозичень, низька
плата за позиками і т.д.);

— забезпечувалось повне виконання зобов’язань по сплаті платежів з
державного боргу;

— проводилась політика по скороченню боргового навантаження на бюджет.

Таким чином, політика діяльності держави на міжнародних фінансових
ринках повинна формуватися з урахуванням пріоритетності необхідності
погашення зовнішнього державного боргу, а не залучення нових запозичень.
Усі види довгострокових позик органів державної влади, включаючи
запозичення на ринку державних цінних паперів і єврооблігацій, повинні
направлятися на збільшення інвестицій, тим самим має бути створена
основа для повного і своєчасного обслуговування державного зовнішнього
боргу. В свою чергу доцільно щоб розмір внутрішніх запозичень
визначався виходячи з оптимального варіанту запозичень на зовнішньому
ринку і з урахуванням необхідності зменшення навантаження на внутрішній
фінансовий ринок з метою спрямовування вільних коштів суб’єктів
господарювання в реальний сектор і створення умов для активізації
інвестиційного процесу.

Перехід на якісно новий рівень управління видатками державного бюджету
передбачає підвищення ефективності витрат бюджетних коштів, оптимізацію
бюджетних дотацій та субвенцій, підвищення соціальної спрямованості
видатків. Тому бюджетна політика в області видатків повинна
здійснюватися з урахуванням подальшої оптимізації бюджетних асигнувань.
Обов’язковою є реалізація принципу пріоритетності напрямків
соціально-економічного розвитку, тому державні ресурси повинні
спрямовуватися у пріоритетні галузі, від яких залежить соціальна
захищеність населення, національна безпека, реалізація структурних
перетворень. Важливо при цьому, щоб державні інвестиції спрямовувалися
на підтримку перспективних напрямків, здатних забезпечити переорієнтацію
вітчизняної промисловості із сировинної на високотехнологічну. За цих
умов витрати бюджету в цілому сприятимуть реалізації структурних
перетворень щодо:

— реформування соціальної сфери, яка включає проведення пенсійної
реформи, модернізацію освіти, а також перетворення в системі охорони
здоров’я та у сфері культури;

— реформування армії і правоохоронних органів;

— модернізації економіки шляхом створення сприятливого інвестиційного і
підприємницького клімату, проведення стимулюючої економічне зростання
макроекономічної політики, а також здійснення структурної перебудови
економіки;

— формування цивілізованого ринку нерухомості;

— здійснення реформи природних монополій.

Проведення скоординованої економічної і фінансової політики Уряду і
місцевих органів влади, а також посилення централізації в прийнятті
рішень з державних фінансів дозволить підвищити керованість і
ефективність фінансових потоків, що перерозподілятимуться через зведений
бюджет.

З огляду на це міжбюджетні відносини будуватимуться в напрямку
забезпечення єдиної, спрямованої на підвищення збалансованості бюджетів
з урахуванням змін щодо адміністративно-територіального устрою державної
бюджетної політики через:

— безумовне дотримання положень законодавства, виконання угод, що
укладаються між державою і суб’єктами місцевого самоврядування;

— недопущення нарощування бюджетної кредиторської заборгованості;

— посилення бюджетного адміністрування власних доходів бюджетних
установ;

— якісне удосконалення казначейської системи виконання бюджетів,
передусім місцевого самоврядування.

Посилення ролі бюджетного планування відбуватиметься шляхом розробки
середньострокових бюджетних планів, узгоджених з завданнями державних
цільових програм та стратегічних річних планів діяльності органів
виконавчої влади за окремими напрямками.

Буде упорядкована й оптимізована мережа бюджетних установ, здійснений
поетапний перехід від фінансування бюджетних організацій до виділення
коштів на конкурентних принципах для виконання державних завдань із
застосуванням механізму державного замовлення. Усі бюджетні програми
повинні виконуватись в рамках бюджетних призначень головних
розпорядників бюджетних коштів.

Посилення ролі державного фінансового контролю за повнотою надходження і
цільовим характером витрат бюджетних коштів передбачає введення
порядку обов’язкової публікації звітів про виконання бюджетів усіх
рівнів і забезпечення відкритості процедур розміщення державних
замовлень. Для реалізації поставленої задачі продовжиться розвиток
органів Державного казначейства і контрольно-ревізійної служби України.
Водночас має бути запроваджений жорсткий контроль державних фінансів,
який відповідав би принципам і нормам фінансового контролю в країнах ЄС.

Для посилення державного регулювання бюджетної політики слід створити
окремий закон який би регламентував засади формування єдиної бюджетної
політики держави.

Застосування таких засобів здійснюється відповідно до етапів формування
бюджетної політики, що регламентуються Бюджетним кодексом. Технологія ж
бюджетної політики повинна знайти своє відображення в окремому
законодавчому документі на зразок закону і мати свої витоки в концепції
економічного і соціального розвитку держави. Поки що такого комплексного
документу, в якому б визначалась економічна стратегія України з
урахуванням основних перспективних напрямків розвитку фінансових
відносин в системі зведеного бюджету, як основної ланки державних
фінансів, не розроблено. Існуючі в Україні програми, зокрема Програма до
2010 року та окремі соціально-економічні програми лише фрагментарно
висвітлюють окремі аспекти бюджетної політики, які вже слід корегувати з
урахуванням тих змін, що відбулися. Тому, урядовим структурам разом із
розробленням Стратегії економічного і соціального розвитку України до
2011 року необхідно розпочати роботу з підготовки законопроекту щодо
засад формування єдиної бюджетної політики в Україні.

Дослідження впливу динаміки макроекономічних показників на динаміку
доходів і видатків було розпочате з визначення факторів, що впливають на
показники бюджетів. Далі передбачено встановлення математичних
залежностей між показниками бюджетів і факторами, що впливають на них.

ВИСНОВКИ

При переході до ринкових відносин істотно міняються роль і значення
держави в керуванні соціально-економічними процесами. На відміну від
адміністративно-командних методів регулювання в умовах ринку державне
втручання в економіку повинно носити досить обмежений характер і бути
спрямованим насамперед на вирішення таких глобальних проблем, як
забезпечення безперебійного функціонування ринкового механізму в цілому,
розвиток продуктивних сил, зміцнення обороноздатності країни, а також
економічна підтримка і соціальний захист найбільш вразливих прошарків
населення за допомогою раціонального розподілу і перерозподілу
сукупного суспільного продукту і національного доходу країни.

Найважливішим інструментом державного регулювання економічних процесів,
вирішення соціальних, політичних, виробничих, екологічних завдань
в умовах ринку виступає бюджет.

Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій практиці,
характеризується соціально орієнтованим господарством, яке доповнюється
державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових
відносин, так і в механізмі їхнього регулювання з боку держави відіграє
державний бюджет. Він — невід’ємна частина ринкових відносин і одночасно
важливий інструмент реалізації державної політики. Виходячи з цього
важливо добре знати природу державного бюджету, особливості його
формування і функціонування, способи використання в інтересах
ефективного розвитку суспільного виробництва.

Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснення фінансової
політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика
держави, а у видатках — пріоритетні напрями вкладень коштів.

Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо-
і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдос коналення
структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій
населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має
надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації
галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

Бюджет — це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні
органів виконавчої влади певного рівня й використовується для виконання
покладених на них функцій, передбачених конституцією. Економічна природа
бюджету полягає в тому, що виникає об’єктивна необхідність у розподілі й
перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями економіки,
верствами населення й територіями з метою, підвищення ефективності
економіки та добробуту громадян.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.96 № 254/96-ВР. // Відомості
ВРУ. — 1996. — № 30.

Закон України “Про бюджетну систему України” № 253/95-ВР від 29.06.1995.
// Відомості ВРУ. — 1995. — № 26.

Бескид Й. М. Державний бюджет України. — Тернопіль. — 1996. — с. 107.

Бескид Й. М. Державний бюджет України // Методичні рекомендації. —
Тернопіль. — 1996.

Бескид Й. М. Теоретичні підвалини дослідження суті державного бюджету
України. // Фінанси України. — 1998. — № 1. — с. 16-18.

Бескид Й. М. Державний бюджет України. Методичні рекомендації. —
Тернопіль 1996.

Бескид Й. М. Теоретичні підвалина дослідження суті державного бюджету
України. // Фінанси України. № 1. — 1998. — с. 16.

Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища
школа, 1997.

Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: НІОС. — 2000. — с. 416.

Кириленко О. П. Фінанси. — Тернопіль: Економічна думка. — 1998.

Юрій С. І., Бескид Й. М. Бюджетна система України: Навчальний посібник.
— К.: НІОС. 2000 — с. 400.

PAGE 2

Похожие записи