КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Аналіз пасивів підприємства”

ПЛАН

ВСТУП

І. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ПАСИВІВ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Поняття пасивів підприємства, їх структура та особливості аналізу

1.2. Горизонтальний та вертикальний аналіз пасивів підприємства

1.3. Матричний баланс в аналізі пасивів підприємства

ІІ. АНАЛІЗ ГОЛОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ПАСИВІВ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Аналіз формування і використання власного капіталу та забезпечення
зобов’язань

2.2. Аналіз довгострокових позик і векселів

2.3. Аналіз короткострокових кредитів і прострочених позик

2.4. Аналіз розрахунків з постачальниками і підрядниками

2.5. Аналіз розрахунків за податками і платежами

2.6. Аналіз розрахунків з оплати праці й за соціальним страхуванням

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Крім господарських засобів у балансі знаходять своє відображення і
різноманітні джерела їх формування. Для відображення та аналізу цих
джерел, в бухгалтерському балансі виділено таку складову як пасив. Всі
джерела формування активів підприємства в балансі розділені на власні
(власний капітал) та запозичені (довгострокові та поточні зобов’язання).
Таким чином пасив містить інформацію про обсяг коштів, залучених
підприємством в обіг з різних джерел. Пасиви розміщуються по мірі
зростання терміновості виконання зобов’язань.

Загальна сума пасивів складається у кожного окремого підприємства з
таких елементів:

— власний капітал: статутний (пайовий) капітал, додатково вкладений
капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток
тощо;

— забезпечення наступних витрат та платежів;

— довгострокові зобов’язання;

— поточні зобов’язання.

Одним із методів оцінки фінансової діяльності підприємства являється
фінансовий аналіз.

Перш ніж вести мову про сутність фінансового аналізу, з’ясовувати його
роль і місце у системі важелів управління підприємством, доречно
визначитись стосовно того, що таке аналіз взагалі, не пов’язуючи це
поняття з економікою господарюючого суб’єкта.

Етимологічне слово «аналіз» (від грецького аnаlisis) означає розгляд,
вивчення, наукове дослідження будь-чого шляхом розчленування,
розкладання цілого на його складові. Таке розчленування дає можливість
з’ясувати внутрішню суть і природу процесів та явищ, їх залежність від
різноманітних факторів, оскільки без такого розчленування (реального або
уявного) глибоке вивчення більшості предметів і явищ, що відбуваються у
природі та суспільстві, неможливе. Аналіз по суті являє собою неодмінний
атрибут діяльності людини у будь-якій сфері буття.

У практичній і науково-дослідницькій діяльності аналіз широко
застосовується у багатьох сферах діяльності, які пов’язані з
необхідністю розв’язання пізнавальних задач. При цьому дослідження
предметів і явищ природничими та технічними науками значною мірою
базується на застосуванні відповідних приладів, реактивів, інших
технічних засобів, які допомагають формуванню наукових абстракцій. На
противагу цим наукам можливості аналізу суспільних явищ (у тому числі
економічних) за допомогою технічних засобів і загалом постановки
дослідів вкрай обмежені, що потребує інших, переважно абстрактних,
методів розчленування явища як цілого на складові елементи. Вивчаючи
структуру об’єкта в цілому, аналіз передбачає не лише пізнання частин, з
яких складається ціле, а й з’ясування взаємодії, яка існує між ними,
тобто він повинен здійснюватись в поєднанні з синтезом. Аналіз у відриві
від синтезу не має пізнавального значення, бо кожен об’єкт пізнання
(предмет, явище) —це не просто сума частин або механічна сукупність
властивостей. Щоб одержати знання про ціле і поглиблене знання про кожну
з його частин, потрібен синтез — поєднання частин, властивостей, які вже
виділені в аналізі.

Аналіз і вивчення діяльності підприємств — суб’єктів ринкових відносин —
потребує аналогічного підходу. Кожне з них функціонує, з одного боку, в
умовах дії ринкових механізмів, що постійно змінюються під впливом
макроекономічних процесів у народногосподарському комплексі країни (і на
світовому ринку), з другого боку, — в умовах конкретних особливостей і
специфічних задач конкретного підприємства. Ефективність функціонування
кожного підприємства залежить насамперед від того, відповідають чи не
відповідають управлінські рішення, якими воно керується для досягнення
успіху на ринку, цим умовам. Базою для обґрунтування і прийняття
оптимальних управлінських рішень може бути тільки глибокий комплексний
аналіз діяльності підприємства. У ході такого аналізу всі сторони
діяльності підприємства оцінюються з позицій досягнення максимально
можливого економічного результату (а саме — прибутку, рентабельності) за
рахунок оптимально ефективного (в тому числі і з точки зору ліквідності,
уникнення ризику банкрутства) використання наявних ресурсів, насамперед
фінансових ресурсів.

Адже господарська діяльність будь-якого підприємства являє собою ніщо
інше, як безперервну зміну форм буття вкладеного ним власного і
залученого капіталу. Рух коштів підприємств, постійна зміна активів, у
які вони вкладаються, обов’язково пов’язані з виникненням фінансових
відносин підприємства як суб’єкта ринкових відносин з постачальниками,
покупцями, з державою (головним чином у межах податкового
законодавства), з банками, власниками (акціонерами) тощо, а також
фінансових відносин всередині підприємства з його працівниками, з
приводу розподілу основних і оборотних коштів між структурними
підрозділами, з приводу використання прибутку, що залишається у
розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов’язкових
платежів, з приводу безлічі інших економічних і соціальних явищ
дійсності.

У зв’язку з цим з певністю можна твердити, що не існує жодних сторін
діяльності підприємства, жодних управлінських рішень, що безперервно
приймаються для її здійснення, як би, на перший погляд, вони не були
віддалені від суто фінансових процесів (наприклад, зміна технології
виробництва, запровадження того чи іншого режиму робочого дня,
запровадження нормативної бази використання трудових і матеріальних
ресурсів чи системи контролю за її дотриманням, кадрові перестановки
тощо), які не були б пов’язані з фінансовою діяльністю підприємства.

Все це дає підставу розглядати всі, без винятку, сторони діяльності
підприємств через призму фінансів, фінансового результату, а
господарську діяльність підприємств — як фінансову діяльність.

1. Поняття пасивів підприємства, їх структура

та особливості аналізу

Крім господарських засобів у балансі знаходять своє відображення і
різноманітні джерела їх формування. Для відображення та аналізу цих
джерел, в бухгалтерському балансі виділено таку складову як пасив. Всі
джерела формування активів підприємства в балансі розділені на власні
(власний капітал) та запозичені (довгострокові та поточні зобов’язання).
Таким чином пасив містить інформацію про обсяг коштів, залучених
підприємством в обіг з різних джерел. Пасиви розміщуються по мірі
зростання терміновості виконання зобов’язань.

Загальна сума пасивів складається у кожного окремого підприємства з
таких елементів:

— власний капітал: статутний (пайовий) капітал, додатково вкладений
капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток
тощо;

— забезпечення наступних витрат та платежів;

— довгострокові зобов’язання;

— поточні зобов’язання.

Капітал, що формується за рахунок власний джерел фінансування є власним
капіталом. Власний капітал – це власні джерела фінансування
підприємства, які без визначення строку повернення внесені його
засновниками (учасниками), накопичені впродовж строку існування
підприємства суми реінвестованого чистого прибутку, а також дарчий
капітал. Тому за формою власний капітал поділяється на три категорії:
інвестований (вкладений або сплачений) капітал; дарчий капітал;
нерозподілений прибуток.

Інвестований капітал – це сума простих та привілейованих акцій за їх
номінальною вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також
може бути поділений на джерела утворення.

Дарчий капітал – це вартість безкоштовно отриманих підприємством від
інших юридичних або фізичних осіб різноманітних активів.

Нерозподілений прибуток – це частина прибутку, отриманого внаслідок
ефективної діяльності підприємства, що не була розподілена між
акціонерами, а знову інвестована у підприємство.

Розмір власного капіталу визначається як алгебраїчний підсумок його
видів (складових) (рис. 1.).

Рис. 1. Схема визначення розміру власного капіталу за його складовими.

Далі у пасиві балансу розкривається інформація про зобов’язання
підприємства на певну дату.

Згідно з П(С)БО 2: зобов’язання- це заборгованість підприємства, що
виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується,
призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі
економічні вигоди.

Зобов’язання — це обов’язок чи відповідальність діяти певним чином. Воно
виникає тільки тоді, коли актив отримано, або коли підприємство укладає
невідмовну угоду придбати актив.

Зобов’язання відображається у балансі, якщо:

• його оцінка може бути достовірно визначена та

• існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок
його погашення.

Зобов’язання містять у собі ймовірність майбутнього вилучення коштів
підприємства і втрати економічної вигоди внаслідок прийнятих у минулому
обов’язків. Разом з тим, підприємство може мати обов’язок діяти певним
чином, але це необов’язково призводить до виникнення і відображення у
його балансі певного зобов’язання.Обов’язки підприємства розглядаються
як його зобов’язання, якщо вони: існують на даний момент і є наслідком
минулих господарських операцій (наприклад, придбання товарів чи послуг)
або подій (понесені чи ймовірні збитки, за які підприємство несе
відповідальність).

Необхідно відрізняти теперішні та майбутні зобов’язання. Так, рішення
керівництва підприємства придбати активи у майбутньому саме собою не
призводить до виникнення зобов’язання.

Як правило, зобов’язання виникає тільки тоді, коли актив отримано або
коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив – тобто в
результаті минулих операцій або інших минулих подій. Так, придбання
товарів і отримання послуг призводить до виникнення кредиторської
заборгованості (якщо вони не були попередньо сплачені), а одержання
позики банку призводить до зобов’язання повернути її.

В той же час, зобов’язання щодо замовлених, але ще не отриманих активів
не відображається у балансі замовника, оскільки в такому випадку виникає
безумовна зустрічна вимога — зобов’язання покупця оплатити певний товар
компенсується його правом на отримання цього товару. Як правило,
зобов’язання виникає, коли отримані права використання товарів чи
послуг.

 2. Пов’язані з необхідністю майбутніх платежів з метою збереження
господарських зв’язків підприємства або у відповідності із здійсненням
нормальної підприємницької діяльності.

3. Мають бути виконані неминуче. Економічні наслідки невиконання
зобов’язання, наприклад, у зв’язку зі штрафними санкціями, не дадуть
підприємству можливості уникнути вибуття ресурсів на користь іншої
сторони.

4. Мають визначений термін виконання, хоча точна дата може бути
невідомою.

 5. Прийняті відносно суб’єктів (юридичних чи фізичних осіб або їх
групи), які можуть бути ідентифіковані якщо не в момент прийняття
зобов’язання, то в момент його виконання.

 В залежності від терміну погашення зобов’язання поділяються на поточні
та довгострокові. Згідно з П(С)БО 2 “Баланс”зобов’язання класифікується
як поточне, якщо воно буде погашене протягом:

— операційного циклу підприємства або

— дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Усі інші зобов’язання є довгостроковими. До поточних зобов’язань
звичайно належать:

— заборгованість по розрахунках з бюджетом по податках та інших
платежах;

— кредиторська заборгованість постачальникам і підрядчикам за отримані
від них товари, роботи, послуги;

— заборгованість з оплати праці;

— заборгованість зі страхування;

— авансові платежі замовників;

— короткострокові кредити банку;

— нараховані до сплати дивіденди, відсотки тощо.

При віднесенні заборгованості до складу поточних зобов’язань
застосовують підхід, аналогічний визначенню поточних активів.

Зобов’язання, що пов’язані з витратами, які виникають у ході нормального
операційного циклу (в результаті придбання сировини, нарахування
комунальних послуг, заробітної плати персоналу тощо), є поточними навіть
тоді, коли термін їх погашення настає після 12 місяців від дати балансу.

Зобов’язання, що прямо не пов’язані з операційною діяльністю
підприємства (кредити банку, оголошені дивіденди, податок на прибуток,
що підлягає сплаті), вважають поточними лише за умови, що їх потрібно
погасити протягом 12 місяців з дати балансу.

Проте слід мати на увазі, що до складу довгострокових включається лише
та частина зобов’язань, що не підлягає погашенню протягом 12 місяців від
дати балансу.

Поточне зобов’язання може бути перекласифіковане у довгострокове якщо:

— первісний строк погашення зобов’язання перевищував 12 міс.;

— підприємство має намір рефінансувати зобов’язання на довгостроковій
основі;

— цей намір підкріплений відповідною угодою про рефінансування або
переглянутим графіком платежів, який буде погоджено до затвердження
фінансових звітів.

Суму такого зобов’язання та пояснювальну інформацію про причину його
виключення зі складу поточних зобов’язань слід наводити у примітках до
балансу.

У тих випадках, коли кредитна угода передбачає погашення зобов’язання на
вимогу позикодавця, в разі порушення певних умов, пов’язаних з
фінансовим становищем позичальника, зобов’язання розглядається як
непоточне лише тоді, коли:

— позикодавець погодився до затвердження фінансових звітів не вимагати
сплати, яка обумовлена порушенням відповідних умов;

— немає свідчень про можливість виникнення подальших порушень протягом
12 міс. Від дати балансу.

Усі довгострокові зобов’язання відображаються у балансі підприємства за
теперішньою вартістю.

У П(С)БО розглядається таке поняття якнепередбачене зобов’язання :

— можливе, що виникає в результаті минулих подій, існування якого може
бути підтверджене після того, як відбудеться або не відбудеться одна чи
кілька невизначених майбутніх подій, або

— дійсне, яке виникає в результаті минулих подій, але не визнане, тому
що не очікується відтік ресурсів та відповідне зменшення економічних
вигод у зв’язку з його погашенням, або

— сума цього зобов’язання не може бути достовірно оцінена.

Непередбачене зобов’язання відображається в балансі, якщо:

— це зобов’язання є дійсним;

— існує ймовірність його погашення у майбутньому;

— можлива його експертна оцінка.

Непередбачені зобов’язання відображаються у розділі II пасиву
балансу”3абезпечення наступних витрат і платежів” по статті “Інші
забезпечення”.

У цьому розділі балансу також відображаються нараховані у звітному
періоді майбутні витрати та платежі (податки, гарантійні зобов’язання,
резервні відрахування на сплату майбутніх відпусток працівників тощо),
величина яких на дату складання балансу може бути визначена шляхом
попередніх оцінок, а також суми цільового фінансування, витрати за якими
на дату балансу також є розрахунковими.

До складу останнього розділу пасиву балансу «Доходи майбутніх періодів»
включаються суми доходів, нарахованих протягом поточного або попередніх
звітних періодів, які будуть визнані у наступних звітних періодах.
Наприклад, нарахований дохід за відсотками по одержаному довгостроковому
безвідсотковому векселю.

2. Горизонтальний та вертикальний аналіз пасивів підприємства

 В ринкових умовах важливою проблемою для підприємства є проблема
капіталотворення, бо від успішного її вирішення залежить фінансовий стан
і життєздатність підприємства. Джерелами фінансових ресурсів
підприємства є:

1) власний капітал;

2) позичений капітал.

 Загальний аналіз структури джерела фінансування майна підприємства
можна розглядати у горизонтальному та вертикальному розрізі, що
представлено в таблицях 2 та 3. Аналіз джерел майна підприємства
здійснюється за даними балансу.

Таблиця 2. Аналіз складу, структури та динаміки

пасивів підприємства

Пасиви На початок На кінець Зміна Зміна структури

Сума % Сума % Сума %

1 2 3 4 5 6 7(6/2)*100 8(5-3)

1. Власний капітал

Статутний капітал 520 41,5 520 40,6 — +7,8 -0,9

Інший додатковий капітал 10 0,8 15 1,2 +5 +50 +0,4

Резервний капітал 50 4,0 55 4,4 +5 +10 +0,4

Нерозподілений прибуток 112 8,9 150 11,7 +38 +33,9 +2,8

Неоплачений капітал -140 -11,1 — — -140 -100 -11,1

Всього за розділом 1. 552 44,1 740 57,8 +188 +34,1 +13,7

2. Забезпечення подальших виплат та платежів

Забезпечення виплат персоналу 0,8 — 0,6 — 0,2 — —

Цільове фінансування — — 0,5- — +0,5 — —

Всього за розділом 2. 0,8 — 1,1 — +0,3 — —

3. Довгострокові зобов’язання

Довгострокові кредити банку 650 51,9 497 38,8 -153 -23,5 -13,1

4. Поточні зобов’язання

Векселі видані — — 7 0,5 -7 — +0,5

Кредит. заборгованість за товари 38 3,0 20 1,6 -18 -47,4 -1,4

Поточні зобов’язання за розрахунками:

з бюджетом 6 0,5 10 0,8 +4 +31,6 +0,3

зі страхуванню 1,3 0,1 1,7 0,1 +0,4 +30,8 —

з оплаті праці 3,7 0,4 4,8 0,4 +1,1 +29,7 —

Інші поточні зобов’язання 0,7 — 0,1 — -0,6 -85,7 —

Всього за розділом 4. 49,7 4,0 43,6 3,4 -6,1 -12,3 -0,6

5. Доходи майбутніх періодів

Всього пасивів 1252,5 100 1281,7 100 +29,2 +2,3 0

Таблиця 3. Аналіз джерел коштів,

які вкладено в майно підприємства, тис.грн.

Показник На початок року На кінець року Зміна

Джерела формування майна 486 467 -19

1.1 Власний капітал 294 123 -171

У % до всіх джерел формування майна 60,5 26,3 -34,16

1.1.1 Наявність власних оборотних коштів 111 114 +3

У% до власного капіталу 37,8 92,7 +54,9

1.2 Позичені кошти 192 344 +152

У % до всіх джерел формування майна 39,5 73,5 +34,1

1.2.1. Довгострокові позики — 194 +194

У % до позичених коштів — 56,3 +56,3

1.2.2. Короткострокові позики 10 — -10

У % до позичених коштів 5,2 — -5,2

1.2.3. Кредиторська заборгованість 182 150 -32

У % до позичених коштів 94,8 43,6 -51,2

Отже, сума власного капіталу визначається як різниця між вартістю майна
та борговими зобов’язаннями. Статутний та пайовий фонди власного
капіталу разом з додатковим, резервним капіталом та прибутком
характеризують обсяг джерел власних коштів, що призначені для
фінансування господарської діяльності підприємства. Аналізуючи власний
капітал, необхідно вивчити причини його зміни протягом періоду. Такий
аналіз здійснюється на основі “Звіту про власний капітал”(ф.4). В
процесі аналізу стану зобов’язань щодо розрахунків за кредити і
ефективності їх використання необхідно встановити:

— своєчасність погашення кредитів і сплати відсотків за користування
ними;

— причини утворення простроченої заборгованості;

— ефективність використання кредитів;

— економічну обгрунтованість потреби в короткостроковому кредиті;

— шляхи підвищення ефективності використання позик.

Основними показниками руху власного капіталу є:

Коефіцієнт надходження капіталу КНк :

КНк = Нк / Зкк, (1)

 де Нк- надходження капіталу за звітний період;

 Зкк — залишок капіталу на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт використання капіталу Квк :

Квк = Вк / Зкп , (2)

 де Вк — використання капіталу за звітний період;

Зкп — залишок капіталу на початок звітного періоду.

Аналізуючи власний капітал, необхідно звернути увагу на співвідношення
коефіцієнтів надходження й використання капіталу.

Коли значення коефіцієнтів надходження більші, ніж коефіцієнтів
використання, то це означає, що на підприємстві відбувається процес
нарощування власного капіталу, і навпаки.

Основними показниками ефективності використання кредитів є: показник
оборотності в днях. Він характеризує час, за який сума кредиту зробить
повний оборот. Для його визначення середню суму кредиту ділять на
одноденний оборот з реалізації всіх галузей діяльності. Середню суму
кредиту слід визначати за формулою середньої хронологічної на основі
даних балансів за звітний період.

Показник фондовіддачі кредиту, як складової частини оборотних коштів,
визначається сумою товарообороту, що приходиться на 1 гривню
середньорічної суми кредиту. Фондомісткість кредиту розраховують в
оберненому порядку.

  Узагальнюючим показником оцінки ефективності ведення господарської
діяльності є рентабельність. Одним із показників рентабельності є
рентабельність кредитів. Вона визначається шляхом ділення балансового
прибутку на середню суму кредиту.

Однак зростання прибутку залежить не тільки від використання кредиту, а
й від інших чинників. Розглянуті показники будуть більш точно
характеризувати ефективність використання кредитів тоді, коли останні
займатимуть більшу питому вагу в джерелах формування товарних засобів та
інших оборотних активів.

Кредиторська заборгованість виникає в зв’язку із залученням в оборот
засобів інших організацій і підприємств у ході розрахунків з ними.
Частина цієї заборгованості являється закономірною, тобто витікаючою з
нормального кругообороту засобів. Її виникнення обумовлене особливостями
діючого порядку розрахунків. Вона може також виникати й через порушення
розрахункової дисципліни, коли відсутні необхідні засоби для платежів
або несвоєчасно оформляються документи для розрахунків.

Кредиторську заборгованість аналізують у такій послідовності: її
вивчають у цілому, а також по окремих видах і кредиторах. На основі
даних балансу й аналітичного обліку розрахунків з кредиторами виявляють
зміни, що відбулися в обсязі і складі кредиторської заборгованості,
реальність і характер боргів, а також час і причини їх утворення.
Особлива увага повинна приділитися простроченій кредиторській
заборгованості, що виникла в зв’язку з порушенням фінансової дисципліни.

У процесі аналізу необхідно дати оцінку умов заборгованості, звернути
увагу на строки, обмеження використання ресурсів, можливості залучення
додаткових джерел фінансування.

Аналіз власне кредиторської заборгованості починається з вивчення складу
і структури кредиторської заборгованості за даними форми №1 “Баланс”.

Для цього розраховують питому вагу кожного виду кредиторської
заборгованості в загальній сумі. Такі показники розраховуються за звітом
і за планом, а порівнюючи їх , визначають відхилення в структурі
кредиторської заборгованості, встановлюють причини зміни її окремих
складових і розробляють заходи для регулювання заборгованості, особливо
тих її складових, які негативно впливають на діяльність підприємства.

Як правило, основною причиною змін кредиторської заборгованості є
взаємні неплатежі. Це може підтвердити порівняльний аналіз кредиторської
та дебіторської заборгованості.

Оборотність кредиторської заборгованості розраховується за тією самою
формулою, що й дебіторської, з тією лише різницею, що в знаменнику
відображають суму обороту для закупівлі сировини, матеріалів тощо.

Аналіз стану дебіторської та кредиторської на кінець звітного періоду
заборгованості передбачає також її порівняльний аналіз.

Результатом такого аналізу може бути виявлення :

а) збільшення або зменшення дебіторської заборгованості ;

б) збільшення або зменшення кредиторської заборгованості.

Як збільшення, так і зменшення дебіторської і кредиторської
заборгованості можуть призвести до негативних наслідків для фінансового
стану підприємства. Так, зменшення дебіторської заборгованості проти
кредиторської може статися через погіршення стосунків з клієнтами, тобто
через зменшення кількості покупців продукції. Збільшення дебіторської
заборгованості проти кредиторської може бути наслідком
неплатоспроможності покупців. Аналіз дебіторської та кредиторської
заборгованості підприємства представлено в таблиці 3.

Таблиця 3.   Порівняльний аналіз дебіторської

та кредиторської заборгованості

Показник Дебіторська заборгованість Кредиторська заборгованість
Перевищення заборгованості

Дебіторської Кредиторської

1. Заборгованість за товари, роботи, послуги 68 38 +30

2. За розрахунками з бютжетом 1 6

+5

3. За розрахунками з авансами — — — —

5. За розрахунками з оплати праці

3,7 — +3,7

6. За розрахунками з учасниками — — — —

7. За розрахунками зі страхування — 1,3 — +1,3

8. Інші види заборгованості 0,5 0,7 — +0,2

Усього 69,5 49,7 +30 +10,2

Переваження х +19,8

У даному випадку кредиторська заборгованість значно перевищує
дебіторську. Деякі економісти-теоретики вважають, що це свідчить про
раціональне використання коштів, оскільки підприємство залучає в оборот
більше коштів, ніж відволікає з обороту. Але бухгалтери–практики
оцінюють таку ситуацію тільки негативно, оскільки підприємство мусить
погашати свої борги незалежно від стану дебіторської заборгованості.

Отже, аналізуючи дані дебіторської і кредиторської заборгованості,
необхідно вивчити причини виникнення кожного виду заборгованості,
виходячи з конкретної виробничої ситуації на підприємстві.

Аналіз використання капіталу підприємства доповнюється оцінкою
ефективності використання власного і позиченого капіталу. Для оцінки
ефективності використання капіталу використовуються три основних
показники доходності:

1. загальна рентабельність інвестованого капіталу.

2. рентабельності позиченого капіталу.

3. рентабельності власного капіталу.

Перший показник – загальна рентабельність інвестованого капіталу
розраховується за формулою:

П / ІК (3)

де П – прибуток;

ІК – інвестований капітал, який дорівнює сумі власного та запозиченого
капіталу підприємства.

Цей показник може розраховуватись:

а) до виплати податків:

П / ВК + ЗК (4)

де:

ВК- власний капітал;

ПК- позичений капітал;

б) після виплати податків:

ЧП / ВК + ЗК (5)

де:

ЧП — чистий прибуток;

Другий показник — рентабельность позиченого капіталу – розраховується за
формулою:

Ввкр / БЗ (6)

де Ввкр — сума виплачених процентів за кредити інвесторам;

БЗ — середньорічна сума боргових зобов’язань підприємства.

Рентабельність позиченого капіталу, розрахована за цією формулою, не
зовсім реально відображає вартість предметів підприємства, оскільки не
враховує податкову економію, яка зменшує реальну вартість боргів.

Третій показник ефективності використання капіталу — рентабельність
власного капіталу — розраховується:

 ЧП

РВК= ВК , (7)

де РВК- рентабельність власного капіталу;

ЧП- чистий прибуток;

ВК- власний капітал.

Різниця між рентабельністю власного капіталу і рентабельністю
інвестиційного капіталу після виплати податків одержується за рахунок
ефекту фінансового важеля (ЕФВ), який розраховується за формулою:

ЗК 

ЕФВ = (1-Кн )(ЕРА-СП)* ВК , (8)

ЕФВ — ефект фінансового важеля;

ЕРА — економічна рентабельність активів, яка розраховується відношенням
прибутку підприємства до середньо хронологічної вартості активів
підприємства);

Кн — коефіцієнт оподаткування (відношення суми податків до суми
прибутку);

СП — ставка кредитного проценту.

Ефект фінансового важеля показує, на скільки процентів збільшується
рентабельність власного капіталу в результаті залучення позичених коштів
в оборот підприємства. Він виникає в тих випадках, коли економічна
рентабельність вища кредитного проценту.

  Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:

1. Різниці між рентабельністю інвестиційного капіталу після виплати
податків та ставки процента за кредити – диференціал фінансового важеля;

2. Відношення ПК/ВК – плече фінансового важеля.

Позитивний ефект фінансового важеля виникає, коли (1-Кн)(ЕРА- СП)>0.

Різниця між вартістю позиченого і розміщеного капіталу дозволить
збільшити рентабельність власного капіталу. В таких випадках вигідно
збільшувати плече фінансового важеля, тобто частку позиченого капіталу.

Коли виникає ситуація, що диференціал<0, то це означає, що на підприємстві - негативний ефект фінансового важеля, що свідчить про зменшення рентабельності власного капіталу. 3. Матричний баланс в аналізі пасивів підприємства Структурна будова балансу дозволяє аналізувати на його основі фінансовий стан підприємства і здійснювати контроль результатів господарської діяльності. При аналізі балансу необхідно враховувати такі обставини: - інформація в балансі відображається на початок та кінець звітного періоду, тому неможливо оціникти зміни, які відбуваються протягом звітного періоду; - статті активу та пасиву постійно змінюються під впливом господарських операцій. Кожна група пасивів функціонально пов’язана з відповідною частиною активів балансу. Ці взаємозв’язки між певними пасивами та певними активами підприємства (рис.2) необхідно обов’язково враховувати. Рис. 2. Взаємозв’язок між активом та пасивом бухгалтерського балансу Для більш детального аналізу взаємоз’язку між активами та пасивами піприємства необхідно додатково скласти так званий матричний баланс. Матрична модель представляє собою прямокутну таблицю, елементи (клітинки) якої відображають взаємозв’язок об’єктів аналізу. Ця модель зручна для фінансового аналізу, оскільки є простою та наочною формою поєднання різних. але взаємопов’язаних явищ.  Для проведення аналізу за матричною моделлю, баланс підприємства подається як матриця, рядки якої це статті активу, графи – статті пасиву. Розмір матриці може повністю відповідати кількості статей активу та пасиву балансу. Істотним є поділ балансу на чотири квадранти, що представлено у таблиці 4. Таблиця 4. Поділ балансу на чотири квадранти АКТИВИ ПАСИВИ 1. НЕОБОРОТНІ АКТИВИ 2. ОБОРОТНІ АКТИВИ 1. ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ 2. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ Можна скласти: · матричний баланс на початок року; · матричний баланс на кінець року; · порівняльний матричний баланс; · баланс руху коштів. Перші два баланси статистичні, останні два відображають зміни майна та коштів підприємства. Матрична модель балансу складається в чотири етапи: 1) вибір розміру матриці; 2) заповнення підсумкових рядків та граф відповідно до балансу, тобто заповнення “периметра” матриці; 3) починаючи з першого рядка активу балансу, здійснення послідовного вибору джерел коштів, які є у підприємства; 4) перевірка всіх балансових підсумків по вертикалі та по горизонталі матриці. Найвідповідальнішим є третій етап складання матриці. Тут слід врахувати сукупність фінансових прав і повноважень підприємства, економічну природу оборотних та необоротних активів, власних та запозичених коштів. Джерела вибирають у певній послідовності, в межах залишку коштів. Використання наступного джерела свідчить про певне зниження якості забезпечення коштами. Якщо постає потреба залучати інші джерела, які не ввійшли до наведеного переліку, це свідчить про неефективне використання коштів. 4. Основні підходи в аналізі головних елементів пасивів підприємства 4.1. Аналіз формування і використання власного капіталу та забезпечення зобов'язань Для здійснення аналізу власного капіталу доцільно, насамперед, вникнути в саму сутність капіталу, зрозуміти його різновиди, їх зміст. Рахунки класу 4 ("Власний капітал та забезпечення зобов'язань") призначені для узагальнення інформації про стан і рух коштів різновидів власного капіталу — статутного, пайового, додаткового, резервного, вилученого, несшіаченого, а також нерозподілених прибутків (непокритих збитків), цільових надходжень, забезпечень майбутніх витрат і платежів, страхових резервів. Фінансові ресурси, що використовуються на розвиток виробничо-торгового процесу — це капітал у грошовій формі. Надходження внесків засновників контролюється на підставі даних первинних документів і записів за кредитом рахунка 67 "Розрахунки з учасниками" в кореспонденції з дебетом рахунків основних засобів, грошових коштів, нематеріальних активів, виробничих запасів тощо. Так, за даними прибуткових касових ордерів, виписок банку з поточних рахунків у національній та іноземній валюті з доданими до них виправдувальними документами перевіряють повноту і своєчасність грошових сум і матеріальних цінностей. Використовуючи інформацію актів приймання-передання основних засобів, документів, що відображають надходження нематеріальних активів, і дебетові обороти за рахунками 10 "Основні засоби", 12 "Нематеріальні активи" визначають вартість переданого обладнання, будинків, споруд, майнових прав на інтелектуальну власність. На основі даних актів про приймання матеріалів, товарно-транспортних накладних, рахунків щодо обліку виробничих запасів (рахунок 20), рахунка 22 "МШП" з'ясовують вартість матеріальних цінностей, що надійшли. Кожний внесок підтверджується документами, де обов'язково роблять посилання на формування статутного капіталу. Здійснюючи перевірку операцій, пов'язаних зі створенням резервів грошових коштів, слід з'ясувати законність створення резервів, тобто встановити, які резерви створені на підприємстві й чи передбачено це статутом, іншими установчими документами. Відтак аналітик перевіряє правильність встановлених нормативів відрахувань у резерви і величини самих резервів, достовірність даних інвентаризації резервів майбутніх витрат і платежів. Зайві нараховані суми сторнуються, а недонараховані донараховуються. Обґрунтованість включення резервованих сум на рахунки виробничих витрат встановлюють на підставі записів із дебетом рахунків 23 "Виробництво", 91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати" і кредиту рахунка 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів". 4.2. Аналіз довгострокових позик і векселів П(С)БО 11 "Зобов'язання" визначає порядок формування та відображення у звітності інформації про зобов'язання. Цим стандартом усі зобов'язання класифікуються на довгострокові, поточні, забезпечення та непередбачені зобов'язання. Аналітик перевіряє, чи дотримано порядку, за яким кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів. У кредитному договорі банк бере на себе зобов'язання надати кредит, а позичальник — використати, сплатити борг і повернути його. Під час аналізу довгострокових позик і векселів аналітик керується П(С)БО 11 "Зобов'язання". Аналітику слід врахувати, що до довгострокових зобов'язань належать: • довгострокові кредити банків; • інші довгострокові фінансові зобов'язання; • відстрочені податкові зобов'язання; • інші довгострокові зобов'язання. Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців від дати балансу, слід розглядати як довгострокове, якщо первісний термін погашення був більшим ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове. Зобов'язання за кредитною угодою буде довгостроковим, якщо: • позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення певних умов, пов'язаних із фінансовим станом позичальника; • не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Аналітик з'ясовує, чи довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їхньою теперішньою вартістю, яка залежить від умов та виду зобов'язання. За кредитом рахунка 50 "Довгострокові позики" відображаються суми одержаних позик, за дебетом — їх погашення. Аналітик з'ясовує, чи дотримано умов кредитної угоди: • чи своєчасно сплачуються нараховані відсотки; • чи своєчасно погашаються отримані позики. Під час перевірки зобов'язань за векселями слід встановити, чи дотримано чітко встановленої форми векселя, оскільки інакше останній втрачає вексельну силу. Тобто, якщо у векселі немає якого-небудь з обов'язкових реквізитів (найменування, строк платежу, місце здійснення платежу, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений, дата і місце складання векселя, підпис працівника, який видає вексель), аналітик з'ясовує причину і винних осіб, оскільки відсутність хоч б одного з реквізитів робить вексель недійсним. Перевіркою дотримання встановленого порядку ведення обліку і використання одержаних векселів слід з'ясувати своєчасність розрахунків за відвантажені товари чи надані послуги і правильність кореспонденції рахунків при цьому. Аналітику слід також врахувати, що погашення заборгованості, забезпеченої виданими векселями, відображається на дебеті рахунка 51 "Довгострокові векселі видані" і кредиті рахунків 311 "Поточні рахунки в національній валюті", 312 "Поточні рахунки в іноземній валюті". Оперативний контроль за виплатами з одержаних і виданих векселів ведеться за допомогою картотеки, впорядкованої за строками погашення заборгованості. 4.3. Аналіз короткострокових кредитів і прострочених позик Облік розрахунків ведеться на рахунку 60 "Короткострокові позики" у національній та іноземній валюті за кредитами банків, строк повернення яких не перевищує дванадцяти місяців з дати балансу, та за позиками, термін погашення яких минув. За кредитом цього рахунка відображаються суми одержаних кредитів, за дебетом — погашення та переведення до довгострокових зобов'язань у разі відстрочення кредитів (позик). Кредитний договір укладають установа банку і підприємство; у ньому передбачається об'єкт кредитування, умови одержання і сплати позик, процентні ставки плати у кредит, строки, на які видаються позики. Тепер широко використовується комерційне кредитування, коли здійснюється реалізація товарів за умови розстрочки платежу. Аналітик здійснює аналіз фінансового стану підприємства, контролює дотримання строків платежів, своєчасність сплати комерційного кредиту. Комерційні кредити підприємство покриває за рахунок власних оборотних коштів, інших джерел, а також за рахунок банківського кредиту. Завдання аналітика — перевірити законність одержання і використання банківських кредитів за цільовим призначенням, своєчасність погашення їх. Перевіряючи записи у Головній книзі й балансі, аналітик з'ясовує, якими видами позик користувалось підприємство. Для перевірки дотримання порядку кредитування, оформлення позик та їх погашення аналітик керується Інструкцією № 3 про відкриття банками рахунків у національній і іноземній валюті, затвердженою Постановою Правління НБУ від 27. 05. 96 № 121. Аналіз кредитних операцій доцільно проводити за видами позик (кредитів) — під товарооборот, товари сезонного нагромадження, на тимчасові потреби тощо. За даними балансу і записами в реєстрі аналітичного обліку аналітик встановлює, чи використовувалася позика за цільовим призначенням. Аналітик перевіряє правильність відомостей про забезпечення виданих позик, наявність власних оборотних коштів у товарних запасах, повноту використання позик на тимчасові потреби, під нормативні запаси матеріальних цінностей. Особливій перевірці підлягають факти виникнення простроченої заборгованості, при цьому встановлюють причини, суму збитків від сплати процентів за підвищеною ставкою, перевіряють ефективність заходів щодо погашення прострочених позик, з оздоровлення фінансового стану підприємства. Основними причинами виникнення простроченої заборгованості є невиконання плану товарообороту, порушення позичальниками договірних зобов'язань, затоварювання тощо. Перевірку кредитних операцій здійснюють паралельно з аналізом виконання плану товарообороту і стану товарних запасів. Типовими порушеннями є включення до забезпечення безтоварних рахунків при кредитуванні під розрахункові документи в дорозі некредитованих товарно-матеріальних цінностей, неточні відомості про склад товарних запасів сезонного нагромадження. Якщо підприємство одержало позику під товари сезонного зберігання, доцільно звірити суму фактичних залишків товарів сезонного зберігання з даними, поданими у банк. 4.4. Аналіз розрахунків з постачальниками і підрядниками На рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" ведеться облік розрахунків із постачальниками та підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи і надані послуги. За кредитом цього рахунку відображається заборгованість за одержані від постачальників товарно-матеріальні цінності, за дебетом — її погашення. Аналіз здійснюється окремо за кожним постачальником за кожним документом (рахунком) на сплату. Під час одержання матеріалів, товарів необхідно зробити запис: дебет рахунка 20 "Виробничі запаси", 28 "Товари", кредит рахунка 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками". Однак, коли на підставі виписки банку відбувається списання грошей для розрахунку з постачальником, то робиться запис: дебет 63, кредит 31 "Рахунки в банках". Аналітик перевіряє правильність і своєчасність виконання договірних зобов'язань постачальниками і підрядниками за виконані роботи чи надані послуги. Аналіз починають з аналізу результатів інвентаризації кредиторської заборгованості за відповідними звітними періодами на найближчу дату до початку аналізу. Дані інвентаризації слід звірити із сумами, відображеними у Головній книзі та балансі за рахунком 63 "Розрахунки з постачальниками і підрядниками". Звірянню підлягають залишки кредиторської заборгованості на початок звітного періоду, відображені в регістрах бухгалтерського обліку, із залишками в попередньому звітному періоді, й уточнюється реальність кредиторської заборгованості. Аналіз матеріалів інвентаризації розрахунків дає аналітику змогу зосередити увагу на сумнівних розрахунках, перевірити обґрунтованість створення резерву за сумнівними боргами і законність їх списання з балансу. Для перевірки достовірності первинних документів, за якими здійснені розрахункові операції, доцільно провести зустрічні звірки різних документів на даному підприємстві й зробити письмовий запит у відповідні підприємства про стан розрахунків. Доцільно відбирати рахунки, за якими проводилися сторнувальні записи, записи щодо перерахування сум з одного рахунка на інший, а також ті, де складались бухгалтерські проводки на підставі довідок. 4.5. Аналіз розрахунків за податками і платежами Одним із важливих чинників розв'язання економічної кризи в суспільстві є удосконалення системи оподаткування. Завдання аналітика — перевірити правильність обчислення податків і платежів та своєчасність і повноту їх сплати. Перевірці підлягає кожний вид податку і платежу. До основних нетоварних розрахункових операцій належать розрахунки з бюджетом (із фінансовими органами) за податки з обороту (акцизний збір, ПДВ тощо), з прибутків, з доходу працівників та ін. Облік розрахунків з бюджетом відображають на рахунку 64 "Розрахунки за податками і платежами", у кредит якого записують суми, що підлягають внесенню в дохід бюджету, а в дебет — внесені платежі. Аналітик перевіряє правильність кореспонденції в обліку розрахунків з бюджетом. Зокрема, внески з прибутку до бюджету відображають щомісяця таким записом: дебет рахунка 98 "Податки на прибуток", кредит рахунка 641 "Розрахунки за податками". Сума ПДВ, що підлягає внесенню до бюджету, оформляється записом: дебет рахунка 70 "Доходи від реалізації", кредит рахунка 64 "Розрахунки за податками і платежами". На суму податків, утриманих із заробітної плати робітників і службовців, роблять запис: дебет рахунка 66 "Розрахунки з оплати праці", кредит рахунка 64 "Розрахунки за податками і платежами". Слід мати на увазі, що у балансі сальдо за рахунком 64 "Розрахунки за податками і платежами" показують в активі дебіторську, у пасиві — кредиторську заборгованість. На рахунку 642 "Розрахунки за обов'язковими платежами" ведеться облік розрахунків за зборами (обов'язковими платежами), що справляються відповідно до чинного законодавства. У процесі аналізу вивчають акти перевірок, проведених державною податковою адміністрацією, банком, Пенсійним фондом тощо. Крім того, з'ясовують причини прострочення платежів, за чий рахунок віднесена пеня, яких заходів вжито до винних осіб за несвоєчасне перерахування коштів. Основними джерелами інформації для перевірки розрахунків з бюджетом є: довідки і розрахунки, декларації за окремими видами платежів; виписки банків і додані до них документи про перерахування належних сум у бюджет; бухгалтерські записи на рахунку 64 "Розрахунки за податками і платежами", регістри синтетичного і аналітичного обліку, баланс та інші види фінансової звітності. 4.6. Аналіз розрахунків з оплати праці й за соціальним страхуванням Рахунок 66 "Розрахунки з оплати праці" призначений для розрахунку за заробітною платою і з розрахунків з депонентами. При цьому розрахунки ведуться за всіма видами заробітної плати, премій, допомог тощо. За кредитом цього рахунка відображається нарахована, за дебетом — виплачена заробітна плата і суми утримань податків, платежів за виконавчими документами тощо. Перевіряючи розрахунки з оплати праці, аналітик керується Законом України "Про оплату праці", затвердженим Постановою Верховної Ради України від 20 квітня 1995 р. № 144/95-ВР (зі змінами і доповненнями до нього відповідно до Постанови Верховної Ради України від 6 лютого 1997 р. № 50/97-ВР), а також Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Міністерства статистики України від 11.12.95 № 323 та Інструкцією зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженою наказом Мінстату № 171 від 07.07.95. Для перевірки правильності нарахування і виплати заробітної плати аналітику насамперед слід ретельно ознайомитися зі встановленими нормами для різних видів оплат. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, розміри надбавок, доплат, премій підприємства встановлюють самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством і угодами. Конкретні розміри ставок, окладів, розцінок, надбавок, премій власник встановлює з урахуванням закону. Особи, що працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Робота в надурочний час оплачується у подвійному розмірі годинної ставки. Висновки З вищесказаного можна зробити наступні висновки: Загальна сума пасивів складається у кожного окремого підприємства з таких елементів: - власний капітал: статутний (пайовий) капітал, додатково вкладений капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток тощо; - забезпечення наступних витрат та платежів; - довгострокові зобов’язання; - поточні зобов’язання. Для здійснення аналізу власного капіталу доцільно, насамперед, вникнути в саму сутність капіталу, зрозуміти його різновиди, їх зміст. Рахунки класу 4 ("Власний капітал та забезпечення зобов'язань") призначені для узагальнення інформації про стан і рух коштів різновидів власного капіталу — статутного, пайового, додаткового, резервного, вилученого, несплаченого, а також нерозподілених прибутків (непокритих збитків), цільових надходжень, забезпечень майбутніх витрат і платежів, страхових резервів. Фінансові ресурси, що використовуються на розвиток виробничо-торгового процесу — це капітал у грошовій формі. Надходження внесків засновників контролюється на підставі даних первинних документів і записів за кредитом рахунка 67 "Розрахунки з учасниками" в кореспонденції з дебетом рахунків основних засобів, грошових коштів, нематеріальних активів, виробничих запасів тощо. Так, за даними прибуткових касових ордерів, виписок банку з поточних рахунків у національній та іноземній валюті з доданими до них виправдувальними документами перевіряють повноту і своєчасність грошових сум і матеріальних цінностей. П(С)БО 11 "Зобов'язання" визначає порядок формування та відображення у звітності інформації про зобов'язання. Цим стандартом усі зобов'язання класифікуються на довгострокові, поточні, забезпечення та непередбачені зобов'язання. Аналітик перевіряє, чи дотримано порядку, за яким кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів. У кредитному договорі банк бере на себе зобов'язання надати кредит, а позичальник — використати, сплатити борг і повернути його. Аналітик здійснює аналіз фінансового стану підприємства, контролює дотримання строків платежів, своєчасність сплати комерційного кредиту. Комерційні кредити підприємство покриває за рахунок власних оборотних коштів, інших джерел, а також за рахунок банківського кредиту. Завдання аналітика — перевірити законність одержання і використання банківських кредитів за цільовим призначенням, своєчасність погашення їх. Перевіряючи записи у Головній книзі й балансі, аналітик з'ясовує, якими видами позик користувалось підприємство. Для перевірки дотримання порядку кредитування, оформлення позик та їх погашення аналітик керується Інструкцією № 3 про відкриття банками рахунків у національній і іноземній валюті, затвердженою Постановою Правління НБУ від 27. 05. 96 № 121. На рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" ведеться облік розрахунків із постачальниками та підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи і надані послуги. За кредитом цього рахунку відображається заборгованість за одержані від постачальників товарно-матеріальні цінності, за дебетом — її погашення. Аналіз здійснюється окремо за кожним постачальником за кожним документом (рахунком) на сплату. Під час одержання матеріалів, товарів необхідно зробити запис: дебет рахунка 20 "Виробничі запаси", 28 "Товари", кредит рахунка 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками". Список використаної літератури Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аналізу. — К.: Вища школа, 1994. — 364 с. Білуха М.Т. Курс аналізу. — К.: Вища школа: Т-во "Знання", 1998. — 573 с. Бутпинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік. — Житомир: ЖІТІ, 2000. — 608 с. Голов С., Зубилевич С. Система професійної підготовки бухгалтерів і аналітиків у Великобританії // Бухгалтерський облік і аналіз. — 1994. — № 8. — С. 23—25. Гуцайлюк 3. Аналіз фінансових результатів// Бухгалтерський облік і аналіз. — 1994. — № 8. — С. 13—16. Данилевский ЮА. Аналіз: ВопросьІ й ответьі. — М.: Бухгал-терский учет, 1993. — 112 с. Додж Р. Краткое руководство по стандартам й нормам ауди-та: Пер. с англ. — М: ФинансьІ й статистика: ЮНИТИ, 1992. — 240 с. Жила В.Г. Ревізія і аналіз: Навч. посіб. — К.: МАУП, 1998. — 96 с. Завгородній В.П. Організація АРМ бухгалтера з обліку І аналізу готової продукції, відвантаження і реалізації // Бухгалтерський облік і аналіз. — 1994. — № 5. — С. 21—24. Завгородний В.П. Налоги й налоговьій контроль в Украине. — К.: А.С.К., 2000. — 639 с. Загородиш А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. — Львів: Вид-во Держ. ун-ту "Львівська політехніка", 1996. 384 с. Заруба АД. Банківський менеджмент та аналіз. — К.: Лібра, 1996. — 224 с. Зубілевич С. Аналітикська діяльність в Україні: Проблеми становлення і перспективи розвитку // Бухгалтерський облік і аналіз. 1995. — № 9. — С. 15—18. Зубілевич СЛ., Голов С.Ф. Основи аналізу. — К.: Ділова Україна, 1996. — 374с. Кузьминский А.Н. й др. Аналіз: Практ. пособие. — К.: Учет-информ, 1996. — 283 с. Фінанси підприємств: Підручник. / Під. ред. Поддєрьогіна А.М. – К.: КНЕУ.-2000. – 460с. Фінансова діяльність підприємств. / Під. ред. Бандурко О.М. та ін. – К.: Либідь.- 1998. – 312с. Хомин П.Я. Організації звітності - належну методологічну основу // Світ бухгалтерського обліку. -№7.-1997.-С. 23-25. Финансовое положение предприятия. // Под ред.Чуписа А.В.- Сумы.- 1998.- 331с. Шафранова Г. А. Аналіз фінансової звітності. // Баланс.- 2000.- №30.- С.27-31. Шиманський Р. Проблеми розвитку аналізу // Бухгалтерський облік і аналіз. — 1994. — № 11. — С. 19—20. PAGE PAGE 33

Похожие записи