КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Адміністративно-правовий статус

місцевих органів самоврядування”

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ МІСЦЕВОГО УПРАВЛІННЯ І САМОВРЯДУВАННЯ

1.1. Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу

1.2. Місцеве самоврядування як форма народовладдя

1.3. Місцеве самоврядування як право територіальної громади на
самостійне вирішення питань місцевого значення

1.4. Співвідношення понять «місцеве самоврядування» та «місцеве
управління»

1.5. Види систем управління на місцях

2. СИСТЕМА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЯК СИСТЕМА СУБ’ЄКТІВ
АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

2.1. Система місцевого самоврядування, органи місцевого самоврядування
як суб’єкти адміністративного права

2.2. Повноваження місцевого самоврядування.

3. ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Відповідно до ст. 1 Конституції нашої країни Україна — це суверенна і
незалежна, демократична, соціальна, правова держава. А однією з
визначальних ознак такої держави є наявність у ній повноцінного
місцевого самоврядування.

Актуальність обраної теми пояснюється тим, що побудова в Україні
громадянського суспільства, демократичної правової держави з
верховенством права, пріоритетом прав людини, поділом влади на
законодавчу, виконавчу та судову супроводжується становленням і
розвитком місцевого самоврядування. Україна, як і інші країни СНД,
пройшла складний шлях переходу від «радянської» моделі місцевого
самоврядування до створення власної законодавчої бази з цього питання.
«В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування», —
зазначено у Конституції України (ст. 7).

У більшості демократичних країн світу організацію влади на місцях, тобто
управління місцевими справами, здійснюють:

— через відповідні місцеві органи виконавчої влади (державні
адміністрації), які призначаються Президентом та вищими центральними
органами виконавчої влади;

— через представницькі та виконавчі органи, які обираються населенням
відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Зокрема,
представницькі органи звичайно мають назву органів місцевого
самоврядування або муніципального управління.

Державницька теорія виходить з того, що місцеве самоврядування є однією
з форм (поряд з територіальною автономією) децентралізації державної
влади на рівні територіальних колективів, а правоздатність останніх на
самостійне вирішення питань місцевого значення трактується її
прихильниками як така, що походить виключно від держави.

Місцеве державне управління — це владний вплив держави на різноманітні
суспільні процеси в межах адміністративно-територіальних одиниць, який
здійснюється державними органами виконавчої влади та посадовими особами,
що призначаються центральною владою і підзвітні їй.

Місцеве самоврядування — це право населення
адміністративно-територіальних одиниць безпосередньо або через обрані
ними органи місцевого самоврядування вирішувати в межах Конституції і
законів значну частину державних і громадських справ.

Стаття 5 Конституції України стверджує, що влада в Україні здійснюється
через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, тобто
вони визнаються рівноправними.

Але у ст. 6 Конституції йдеться про дійсне здійснення державної влади
органами України, а ст. 7 Основного Закону лише визнає і гарантує
існування місцевого самоврядування, що ставить владу і самоврядування у
явно нерівне становище.

Конституція України присвячує місцевому самоврядуванню розділ XI (ст.
140-146). Згідно зі ст. 140 Конституції основним елементом місцевого
самоврядування в Україні є територіальна громада.

Слід зазначити, що Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»
від 21 травня 1997 р. у ст. 2 намагався скоригувати невдале визначення
поняття місцевого самоврядування, викладене у ст. 140 Конституції
України, незважаючи на те, що це порушує Основний Закон.

«Місцеве самоврядування в Україні, — зазначається у цій статті, — це
гарантоване державою право і реальна здатність (не місцевого
самоврядування у цілому, як це зазначається у Хартії), територіальної
громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду
жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність
органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання
місцевого значення у межах Конституції і законів України».

В даній роботі спробуємо розглянути більш загальні моменти
функціонування органів місцевого самоврядування. Зокрема такі, як
поняття, природа та ознаки місцевого самоврядування, система місцевого
самоврядування, конституційні гарантії місцевого самоврядування в
Україні. Гадаємо, що розгляд саме цих питань дає змогу якнайповніше
розкрити загальну тему роботи.

Метою цієї праці є дослідження і опис юридичного, або правничого,
поняття концепції місцевого самоврядування та його органів у широкому
аспекті. Це дослідження мало на меті врахування історичного розвитку та
сучасного стану місцевого самоврядування, теорію і практику застосування
цього інституту права в Україні та світі. Також були враховані тенденції
та перспективи розвитку місцевого управління і самоврядування в Україні.

Ця робота створена на основі аналізу джерел державного права
національного та міжнародного значення, а також праць науковців з цього
питання. У роботі наведені найпоширеніші думки і концепції для
відображення реального здійснення теоретичних положень на практиці.

1. ПОНЯТТЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

1.1. Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу

Місцеве самоврядування — багатогранне та комплексне політико-правове
явище, яке може характеризуватися різнобічно. Аналіз Конституції України
(1996 р.) дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об’єкт
конституційно-правового регулювання виступає в якості:

по-перше, відповідної засади конституційного ладу України,

по-друге, специфічної форми народовладдя;

по-третє, права жителів відповідної територіальної одиниці
(територіальної громади) на самостійне вирішення питань місцевого
значення.

Місцеве самоврядування виступає одним із найважливіших принципів
організації і функціонування влади в суспільстві й державі та є
необхідним атрибутом будь-якого демократичного ладу. У ст. 2
Європейської Хартії місцевого самоврядування проголошується: «Принцип
місцевого самоврядування повинен бути визнаний у Законодавстві країни і,
по можливості, у Конституції країни».

Вперше в Україні принцип визнання місцевого самоврядування на
конституційному рівні було закріплено ще в Конституції гетьмана П.
Орлика — 1710 р., а пізніше в Конституції УНР 1918 р., положення яких
так і не були реалізовані. За радянських часів цей принцип рішуче
заперечувався, він суперечив централізованому характеру радянської
держави.

Визнання місцевого самоврядування як засади конституційного ладу означає
встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка
базується на самостійності територіальних громад, органів місцевого
самоврядування при вирішенні всіх питань місцевого значення.

1.2. Місцеве самоврядування як форма народовладдя

Згідно ст. 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо
через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. З
даного конституційного положення прямо випливає, що органи місцевого
самоврядування не входять до єдиного державного механізму і, в силу
цього, місцеве самоврядування можна розглядати як окрему форму
реалізації народом належної йому влади. Основними формами місцевої
демократії є (див. схему 1):

Як специфічна форма реалізації належної народові влади місцеве
самоврядування характеризується:

місцеве самоврядування має особливого суб’єкта — територіальну громаду,
тобто жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду
жителів кількох сіл, селища та міста. Територіальна громада здійснює
місцеве самоврядування безпосередньо та через органи місцевого
самоврядування;

місцеве самоврядування займає окреме місце в політичній системі (в
механізмі управління суспільством та державою). Місцеве самоврядування,
його органи, згідно Конституції України, не входять до механізму
державної влади, хоча це й не означає його повної автономності від
держави, державної влади. Взаємозв’язок місцевого самоврядування з
державою досить тісний і знаходить свій вияв у тому, що, по-перше, і
місцеве самоврядування, і державна влада мають єдине джерело — народ (ч.
1 ст. 5 Конституції України); по-друге, органам місцевого самоврядування
можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади
(ст. 143 Конституції України) і стан їх реалізації контролюється
відповідними органами виконавчої влади. Таке становище місцевого
самоврядування в політичній системі дозволяє характеризувати його як
самостійну (поряд з державною владою) форму публічної влади — публічну
владу територіальної громади. Самостійність місцевого самоврядування
гарантується Конституцією України, ст. 145 якої передбачає, що права
місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку, а ст. 142
визначає матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування;

місцеве самоврядування має особливий об’єкт управління — питання
місцевого значення, перелік яких у вигляді предметів відання органів та
посадових осіб місцевого самоврядування визначено в Законі України від
21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні».

1.3. Місцеве самоврядування як право територіальної громади

на самостійне вирішення питань місцевого значення

Європейська Хартія місцевого самоврядування (ст. 3) дає визначення
місцевого самоврядування як право і реальну здатність органів місцевого
самоврядування регламентувати значну частину публічних справ і управляти
нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах
місцевого населення. Згідно Європейської Хартії це право здійснюється як
виборними та виконавчими органами, так і безпосередньо територіальною
громадою шляхом використання різних форм прямої демократії.

Конституція України (ст. 140) визначає місцеве самоврядування як право
територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у
сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно
вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів
України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в
порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи
місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі
органи.

Детальніше визначення місцевого самоврядування дається в Законі «Про
місцеве самоврядування в Україні»: Місцеве самоврядування в Україні — це
гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади —
жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів
кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів
та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого
значення в межах, Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл,
селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради
та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які
представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Аналіз вказаних положень Конституції України та Закону України «Про
місцеве самоврядування в Україні» дозволяє зробити такі висновки:

1. Конституція України визнає право самостійно вирішувати питання
місцевого значення лише за первинними територіальними громадами —
жителями «природних» адміністративно-територіальних одиниць, тобто
поселень (сіл, кількох сіл, селищ та міст).Такий підхід до визначення
кола суб’єктів права на місцеве самоврядування має глибокі історичні
корені. Саме в поселеннях люди природним шляхом групувалися для
спільного життя, проблеми якого вони обговорювали на сходах, загальних
зборах, а для здійснення поточного управління обирали відповідних осіб
(органи) — вождів, старійшин, ради тощо.

Таким чином формувалася громада, відмінною ознакою якої є наявність
виборних органів, а подібна система отримала назву громадського,
комунального, місцевого або муніципального самоврядування.

Стосовно інших адміністративно-територіальних одиниць, то вони були
створені неприродним шляхом — «згори» актами державної влади, за
допомогою яких здійснювалося районування території держави, і в силу
цього вони носять «штучний» характер. Так виникають, наприклад, області,
воєводства, губернії, повіти, райони тощо. «Штучні»
адміністративно-територіальні одиниці — це регіони і субрегіони.
Населення «штучної» адміністративно-територіальної одиниці утворює
«вторинну» територіальну громаду, яка може визнаватися суб’єктом права
на місцеве самоврядування, а може і не визнаватися ним, що чітко
зафіксовано в проекті Європейської Хартії регіонального самоврядування
(1997 р.).

2. Конституція та Закон передбачають, що право територіальної громади на
місцеве самоврядування здійснюється громадою як безпосередньо через
форми прямої демократії (місцевий референдум, місцеві вибори, загальні
збори тощо), так і через діяльність виборних та інших органів місцевого
самоврядування.

Право територіальної громади на місцеве самоврядування забезпечується
правом кожного громадянина України брати участь у місцевому
самоврядуванні. Згідно ст. З Закону «Про місцеве самоврядування в
Україні» громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому
самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. При
цьому будь-які обмеження цього права залежно від раси громадян, кольору
шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, терміну проживання на
відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються.
Конституція гарантує громадянам України право обирати і бути обраними до
органів місцевого самоврядування, право брати участь у місцевих
референдумах, право рівного доступу до служби в органах місцевого
самоврядування» право направляти індивідуальні чи колективні письмові
звернення або особисто звертатися до органів і посадових осіб місцевого
самоврядування.

1.4. Співвідношення понять

«місцеве самоврядування» та «місцеве управління»

Важливе теоретичне та практичне значення має визначення співвідношення
понять «місцеве самоврядування» та «місцеве управління». З цього питання
в літературі висловлюються різні, часом діаметрально протилежні погляди.
Більшість вчених протиставляють місцеве самоврядування і місцеве
управління. “Вся наука про самоврядування веде свій початок від спроби
розв’язати проблему, чи має громада окрему, відмінну від держави владу;
чи вона є незалежною від держави публічно-правовою корпорацією, а чи
міцно включеною в державний організм і виконує тільки функції органу
держави”.

Так, якщо під місцевим самоврядуванням розуміють діяльність
територіальної громади та її виборних органів з управління її справами,
то місцеве управління розглядають як управлінську діяльність в
адміністративно-територіальній одиниці, яка здійснюється через
адміністрацію, що призначається центральними або іншими вищими органами
державної влади тобто пряме державне управління на місцях.

Одночасно висловлюється думка щодо недоцільності протиставлення цих двох
понять. Місцеве управління пропонується розглядати як складний механізм,
який може включати в себе як місцеву державну адміністрацію, так і
органи місцевого самоврядування, виступаючи при цьому складовою частиною
державного механізму.

Перший підхід, більш точно відображає природу місцевого самоврядування і
дозволяє чітко розмежувати самоврядні функції та повноваження
територіальних громад з функціями та повноваженнями державної влади, які
реалізуються на регіональному та місцевому рівнях органами виконавчої
влади або за дорученням держави органами місцевого самоврядування. В
останньому випадку органи місцевого самоврядування підконтрольні
відповідним органам виконавчої влади, але це не означає зміни їх природи
і не може розглядатися як підстава для включення до державного
механізму. Як родовий, тобто такий, що охоплює поняття місцевого
управління та місцевого самоврядування, можна було б використовувати
термін «управління на місцях», маючи на увазі можливість здійснення
такого управління із застосуванням різних форм — місцевого
самоврядування або прямого державного управління на місцях (місцеве
управління).

1.5. Види систем управління на місцях

У різних державах з метою ефективної організації влади на місцях
застосовуються різні системи місцевих органів управління та органів
місцевого самоврядування (системи управління на місцях), на вибір яких
впливають такі фактори, як неоднаковий підхід до розуміння державної
влади, розмежування адміністративно-територіальних одиниць на «природні»
та «штучні», національні та історичні особливості і традиції тощо.
Останнім часом у літературі виділяють чотири основні системи:

Англо-американська (англосаксонська) система характеризується тим, що на
всіх субнаціональних рівнях управління функціонують органи місцевого
самоврядування, а місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції
не створюються (наприклад, Велика Британія, США, Канада, Австралія,
близька до подібної системи організація влади на місцях і в Росії).

Континентальна (романо-германська або європейська) система будується на
поєднанні місцевого самоврядування і місцевого управління і виходить з
різного тлумачення «природних» та «штучних»
адміністративно-територіальних одиниць. Така система може мати два
різновиди: а) на всіх субнаціональних рівнях, за винятком низового,
одночасно функціонують виборні органи територіальної громади (в тому
числі й органи «вторинної» територіальної громади — територіальної
громади «штучної» адміністративно-територіальної одиниці) та призначені
представники центральної влади (місцеві державні адміністрації), які
здійснюють адміністративний контроль за діяльністю органів місцевого
самоврядування (наприклад, можуть зупиняти на певний строк рішення
органів місцевого самоврядування, звертатися до глави держави або
парламенту з пропозицією щодо дострокового припинення їх повноважень).
При цьому на низовому рівні функціонують виключно органи первинної
територіальної громади. Подібна система існує, зокрема, у Франції та
Італії; б) на низовому рівні — в «природних»
адміністративно-територіальних одиницях створюються лише органи
місцевого самоврядування, а на регіональному та субрегіональному рівнях
(в «штучних» адміністративно-територіальних одиницях) функціонують
призначені місцеві державні адміністрації загальної компетенції.
Можливий варіант, коли і на регіональному (субрегіональному) рівні
функціонують виборні органи місцевого самоврядування, але вони мають
принципово іншу природу — це не представницькі органи територіальних
громад «штучних» адміністративно-територіальних одиниць (їх існування не
визнається), а органи представництва інтересів територіальних громад
«природних» адміністративно-територіальних одиниць на регіональному
(субрегіональному) рівні. Подібна система застосовується, зокрема, в
Польщі, Болгарії, Туреччині, Фінляндії, Іраку.

Іберійська система (зокрема, Бразилія, Португалія, Мексика, з певними
особливостями Іспанія) передбачає, що управління на всіх субнаціональних
рівнях здійснюють обрані населенням представницькі органи місцевого
самоврядування (ради) та відповідні головні посадові особи місцевого
самоврядування (мери, регідори, префекти, алькади тощо). Ці посадові
особи стають головами відповідних рад і одночасно затверджуються
центральними органами державної влади як представники державної влади в
адміністративно-територіальних одиницях.

Радянська система (система рад та їх виконавчих комітетів) базується на
запереченні розподілу влад і визнанні повновладдя представницьких
органів знизу до верху. Ця система передбачає, що всі ради, починаючи з
найнижчого рівня, є органами державної влади на своїй території, всі
інші органи держави прямо або опосередковано підпорядковані радам.
Система рад характеризується ієрархічною підпорядкованістю всіх її
елементів та відсутністю будь-якої самостійності місцевих органів.
Сьогодні подібна система збереглася лише в деяких країнах, зокрема в
КНР, КНДР.

Аналіз відповідних положень Конституції України дозволяє зробити
висновок, що в Україні застосовується континентальна (її другий
різновид) система управління на місцях.

2. МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

2.1. Система місцевого самоврядування, органи місцевого самоврядування
як суб’єкти адміністративного права

Згідно ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється
територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як
безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські,
селищні, міські ради та їх виконавчі органи, тобто через певний
структурно-організаційний механізм, який іменується системою місцевого
самоврядування.

Система місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані
являє собою сукупність органів місцевого самоврядування, органів
самоорганізації населення та організаційних форм, за допомогою яких
відповідна територіальна громада або її складові частини здійснюють
завдання та функції місцевого самоврядування, вирішують питання
місцевого значення.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 5) до елементів
системи місцевого самоврядування відносить:

територіальну громаду;

сільську, селищну, міську раду;

сільського, селищного, міського голову;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

районні в місті ради, які створюються у містах з районним поділом за
рішенням територіальної громади міста або міської ради;

районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси
територіальних громад сіл, селищ, міст;

органи самоорганізації населення.

У структурі системи місцевого самоврядування можна виділити два основних
елементи — територіальну громаду та органи місцевого самоврядування.

Схема 2 показує склад органів місцевого самоврядування України:

2.1.1. Територіальна громада

Територіальна громада — це основний суб’єкт місцевого самоврядування, її
складають жителі села (кількох сіл), селища, міста.

За обсягом правоздатності та дієздатності своїх членів територіальна
громада є неоднорідною — її складають жителі села, селища, міста, які
мають різний правовий статус (громадяни України, іноземці, особи без
громадянства). Члени міської громади — громадяни України, які досягли 18
річного віку та не визнані судом недієздатними — є активними суб’єктами
міського самоврядування. Вони мають право обирати органи і посадових
осіб місцевого самоврядування, бути обраними або призначеними до органів
місцевого самоврядування або їх посадовими особами, брати участь у
місцевих референдумах, зборах громадян за місцем проживання та
користуватися іншими передбаченими Конституцією України, законами
України та статутами територіальних громад правами на участь у
здійсненні місцевого самоврядування.

Територіальна громада безпосередньо вирішує питання, віднесені до
відання місцевого самоврядування використовуючи різні форми прямої
демократії.

Право жителів міста — активних суб’єктів міського самоврядування,
приймати участь у здійсненні міського самоврядування, може бути
реалізовано в таких формах:

— міський референдум;

— вибори депутатів відповідної місцевої ради та передбачених законом
посадових осіб місцевого самоврядування (місцеві вибори);

— загальні збори громадян за місцем проживання;

— колективні та індивідуальні звернення (петиції) жителів міста до
органів і посадових осіб міського самоврядування;

— громадські слухання;

— місцеві ініціативи;

— участь у роботі органів міського самоврядування та робота на виборних
посадах міського самоврядування;

інші, не заборонені законом, форми.

2.1.2. Сільські, селищні, міські, районні у містах

(у разі їх створення) ради.

Сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення) ради —
представницькі органи місцевого самоврядування, які представляють
відповідні сільські, селищні, міські або внутрішньо міські (районні у
місті) територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх
інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені
Конституцією та законами України.

Загальний склад сільської, селищної, міської, районної у місті у рад й
визначається відповідною радою самостійно в межах, визначених Законом
України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних,
міських голів». При цьому Закон передбачає, що він має становити в
адміністративно-територіальних одиницях з чисельністю населення:

до 3 тисяч — від 15 до 25 депутатів;

до 5 тисяч — від 20 до 30 депутатів;

до 20 тисяч — від 25 до 35 депутатів;

до 50 тисяч — від 30 до 45 депутатів;

до 100 тисяч — від 35 до 50 депутатів;

до 250 тисяч — від 40 до 60 депутатів;

до 500 тисяч — від 50 до 75 депутатів;

до 1 мільйона — від 60 до 90 депутатів;

понад 1 мільйон – від 75 до 120 депутатів.

Вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах рад є
вільними і відбуваються на основі гарантованого Конституцією та законами
України загального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного
голосування за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по
одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія
відповідно села, селища, міста району в місті.

Рада вважається правомочною за умови обрання не менше як двох третин
депутатів від загального складу ради.

Строк повноважень сільських, селищних, міських, районних у містах рад —
чотири роки. Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»
(ст. 78) повноваження ради можуть бути припинені достроково за рішенням
місцевого референдуму або Верховної Ради України у випадках:

якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції та законів України,
прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів
про приведення цих рішень у відповідність із законом;

якщо сесії ради не проводяться без поважних причин у строки, встановлені
законом, або рада не вирішує питань віднесених до її відання.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати
питання, віднесені Конституцією та законами України до їх відання. Закон
«Про місцеве самоврядування а Україні» (ст. 26) визначає виключну
компетенцію сільських, селищних, міських рад, яку становлять питання, що
можуть бути вирішені виключно на пленарних засіданнях відповідної ради.
До них, зокрема, відносяться питання:

самоорганізації ради та формування її органів (затвердження регламенту
ради; утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради,
затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій; утворення
виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження
персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та
його розпуск; обрання за пропозицією сільського, селищного, міського
голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради; затвердження за
пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих
органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих
органів, витрат на їх утримання; утворення за поданням сільського,
селищного, міського голови інших виконавчих органів ради; визначення
відповідно до закону кількісного складу ради; затвердження плану роботи
ради та заслуховування звіту про його виконання);

організації та функціонування системи місцевого самоврядування
(прийняття рішення про проведення місцевого референдуму; прийняття
відповідно до законодавства рішень щодо організації проведення
референдумів та виборів органів державної влади, місцевого
самоврядування та сільського, селищного, міського голови; прийняття
рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними
повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу
коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх
здійснення; прийняття рішення про дострокове припинення повноважень
органів територіальної самоорганізації населення у випадках,
передбачених законом; затвердження статуту територіальної громади);

економічного і соціального розвитку території, бюджету, управління
комунальною власністю (затвердження програм соціально-економічного та
культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць,
цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; затвердження
місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про
виконання відповідного бюджету; встановлення місцевих податків і зборів
та розмірів їх ставок у межах, визначених законом; утворення
позабюджетних цільових (у тому числі валютних) коштів, затвердженим
положень про ці кошти; затвердження звітів про використання зазначених
коштів; прийняття рішень щодо випуску місцевих позик; прийняття
рішень щодо отриманим позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також
щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету; прийняття рішень
щодо надання відповідно до чинного зазаконодавства пільг по місцевих
податках і зборах; встановлення для підприємств, установ та організацій,
що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад,
розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;
прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального
майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку
об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації;
визначення доцільності, порядку та умов приватизації об’єктів права
комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому
законом порядку приватизованого майна, про включення до об’єктів
комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір
купівлі — продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано
недійсним; про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання
підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної
територіальної громади; прийняття рішень про передачу іншим органам
окремих повноважень щодо управління майном, що належить до комунальної
власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих
повноважень та умов їх здійснення; створення у разі необхідності
органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб’єктами
комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування
(утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення
повноважень цих органів (служб); вирішення відповідно до законодавства
питань про створення підприємствами комунальної власності спільних
підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями; заснування засобів
масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх
керівників; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних
відносин; затвердження відповідно до закону ставок земельного податку,
розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності
відповідних територіальних громад; вирішення відповідно до закону питань
про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів
місцевого значення, а також про скасування такого дозволу, прийняття
рішень про організацію територій і об’єктів природно-заповідного фонду
місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні;
внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення
природних та інших об’єктів, що мають екологічну, історичну, культурну
або наукову цінність, пам’ятками природи, історії або культури, які
охороняються законом; надання відповідно до законодавства згоди на
розміщення на території села, селища, міста нових об’єктів, сфера
екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає
відповідну територію);

здійснення контрольних функцій (заслуховування звіту сільського,
селищного, міського голови про діяльність виконавчих органів ради;
прийняття рішення про недовіру сільському, селищному, міському голові;
заслуховування звітів постійних комісій, керівників виконавчих органів
ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує;
заслуховування повідомлень депутатів про роботу в раді, виконання ними
доручень ради; розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах;
прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради
в порядку, встановленому законом; скасування актів виконавчих органів
ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам
законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її
повноважень; прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень
сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених
законом);

інші питання (заснування засобів масової інформації відповідної ради,
призначення і звільнення їх керівників; прийняття рішень про об’єднання
в асоціації або вступ до асоціацій, інших форм добровільних об’єднань
органів місцевого самоврядування та про вихід з них; створення
відповідно до закону міліції, яка утримується за рахунок коштів
відповідного місцевого бюджету; затвердження і звільнення керівників та
дільничних інспекторів цієї міліції; заслуховування повідомлень
керівників органів внутрішніх справ про їх діяльність щодо охорони
громадського порядку на відповідній території, порушення перед
відповідними органами вищого рівня питання про звільнення з посади
керівників цих органів у разі визнання їх діяльності незадовільною;
прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою
в межах і порядку, визначених законом; затвердження договорів, укладених
сільським, селищним, міським головою від імені ради, з питань,
віднесених до її виключної компетенції; встановлення відповідно до
законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту,
забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання
тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну
відповідальність; прийняття у межах, визначених законом, рішень з питань
боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких
передбачено адміністративну відповідальність; затвердження відповідно до
закону Положення про зміст, опис та порядок використання символіки
територіальної громади тощо).

Сільська, селищна, міська, районна у місті рада проводить свою роботу
сесійно.

Сесію ради скликають пленарні засідання ради, а також засідання
постійних комісій ради. Сесії ради скликаються: сільської, селищної,
міської — відповідно сільським, селищним, міським головою, районної у
місті — головою ради в міру необхідності, але не менше одного разу на
квартал. Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере
участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі
рішень. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або
таємним голосуванням.

Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до
її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її
виконавчого комітету рада створює постійні комісії. Постійні комісії
обираються радою з числа депутатів ради на строк її повноважень у складі
голови і членів комісії. Перелік, функціональна спрямованість і порядок
організації роботи постійних комісій визначаються відповідною радою (в
регламенті ради та Положенням про постійні комісії, що затверджується
радою).

Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою
попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і
культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм
і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних
галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші
питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради
та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями
і співдоповідями. Вони також попередньо розглядають кандидатури осіб,
які пропонуються для обрання, затвердження, призначення або погодження
відповідною радою, готують висновки з цих питань.

Рекомендації постійних комісій підлягають обов’язковому розгляду
органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами,
яким вони адресовані. Про результати розгляду і вжиті заходи має бути
повідомлено комісіям у встановлений ними строк.

2.1.3. Обласні та районні ради.

Обласні та районні ради мають дещо іншу, ніж сільські, селищні, міські
ради природу. Вони не виступають представницькими органами обласних та
районних громад, Конституція України не визнає наявності таких громад і
не розглядає населення області, району як суб’єкти місцевого
самоврядування, а обласні, районні ради конституюються як органи
місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси
територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених
Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень,
переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Загальний склад обласної, районної ради визначається відповідною радою
самостійно в межах, визначених Законом України «Про вибори депутатів
місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». При цьому Закон
передбачає, що загальний склад районної ради визначається з урахуванням
кількості територіальних громад адміністративно-територіальних одиниць,
що входять до складу району. Територіальні громади в межах району
повинні мати в районній раді рівну кількість депутатських мандатів. При
цьому у разі наявності у районі до 10 (включно) територіальних громад
кожна територіальна громада має бути представлена в районній раді не
менш як 4 депутатами, від 11 до 30 (включно) — 3 депутатами, понад 30 —
2 депутатами. В цілому загальний склад районної ради не повинен
перевищувати 120 депутатів.

Відповідно загальний склад обласної ради визначається з урахуванням
кількості районів, міст обласного значення, що входять до складу
області. Райони, міста обласного значення повинні мати в обласній раді
рівну кількість депутатських мандатів. При цьому у разі наявності в
області до 15 (включно) районів, міст обласного значення кожний район,
місто обласного значення має бути представлено в обласній раді не менш
як 4 депутатами, від 16 до 30 (включно) — 3 депутатами, понад 30 — 2
депутатами. При цьому загальний склад обласної ради не повинен
перевищувати 200 депутатів.

Вибори депутатів районної ради проводяться за мажоритарною виборчою
системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі
яких збігаються з межами відповідних сіл, селищ, міст районного
значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до
складу цього району.

Вибори депутатів обласної ради проводяться за мажоритарною виборчою
системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі
яких збігаються відповідно з межами районів та міст обласного значення,
що входять до складу цієї області. Конституція України (ст. 143) до
відання обласних, районних рад відносить:

затвердження програми соціально-економічного та культурного розвитку
відповідних областей і районів та контроль за їх виконанням;

затвердження районних і обласних бюджетів, які формуються з коштів
державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними
громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на
договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних
соціально-економічних і культурних програм, та контроль за їх
виконанням;

вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Очолює обласну, районну раду її голова, який обирається відповідною
радою з числа її депутатів у межах строку повноважень ради таємним
голосуванням. Повноваження голови ради можуть бути припинені радою
достроково, якщо за його звільнення проголосувало не менш як дві третини
депутатів від загального складу ради шляхом таємного голосування.

Голова ради працює у раді на постійній основі, не може мати інший
представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою
роботою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької,
наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою
діяльністю, одержувати від цього прибуток.

Обласна, районна рада може утворити президію (колегію) ради у складі
голови ради, його заступника, голів постійних комісій ради,
уповноважених представників депутатських груп і фракцій, яка є дорадчим
органом ради. Президія (колегія) ради попередньо готує узгоджені
пропозиції і рекомендації з питань, що передбачається внести на розгляд
ради, вона може приймати рішення, які мають дорадчий характер.

Обласна, районна рада не утворює власних виконавчих органів, а
відповідні повноваження делегуються нею обласній, районній державній
адміністрації.

Організаційне, правове, інформаційне, аналітичне, матеріально-технічне
забезпечення діяльності ради, її органів, депутатів здійснює виконавчий
апарат ради, який утворюється відповідною радою. Він сприяє здійсненню
відповідною радою взаємодії і зв’язків з територіальними громадами,
місцевими органами виконавчої влади, органами та посадовими особами
місцевого самоврядування. Виконавчий апарат ради за посадою очолює
голова відповідної ради.

2.1.4. Сільський, селищний, міський голова

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою
територіальної громади відповідно села (добровільного об’єднання в одну
територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Він здійснює
три основні функції:

представляє територіальну громаду у відношеннях з іншими територіальними
громадами, органами державної влади, підприємствами, установами і
організаціями;

головує на пленарних засіданнях відповідної ради;

очолює виконавчий комітет відповідної ради.

Конституційна модель місцевого самоврядування в Україні характеризується
певним дуалізмом (сільський селищний, міський голова — рада), що
передбачає обрання сільського, селищного, міського голови незалежним від
ради шляхом, він обирається відповідною територіальною громадою на
основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного
голосування строком на чотири роки в порядку, визначеному Законом
України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних,
міських голів», і здійснює свої повноваження на постійній основі.

Згідно Закону вибори сільського, селищного, міського голови проводяться
за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному
одномандатному виборчому округу, межі якого збігаються з межами села,
селища, міста. При цьому сільським, селищним, міським головою може бути
обраний громадянин України, який проживає на території відповідно села,
селища, міста і на день виборів досяг 18 років.

Повноваження сільського, селищного, міського голови починаються з
моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою
комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання і
закінчуються в момент вступу на цю посаду іншої обраної відповідно до
закону особи.

Закон передбачає можливість дострокового припинення його повноважень у
разі:

його звернення з особистою заявою до відповідної ради про складення ним
повноважень голови;

припинення його громадянства;

набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

порушення ним вимог щодо обмеження сумісності його діяльності з іншою
роботою (діяльністю), встановлених цим Законом;

визнання його судом недієздатним, безвісно відсутнім або оголошення
таким, що помер;

його смерті.

Крім того, якщо голова порушує Конституцію або закони України, права і
свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень або
в інших випадках, його повноваження можуть бути припинені достроково за
рішенням місцевого референдуму або за рішенням відповідної ради,
прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів
депутатів від загального складу ради.

Відповідно до закону сільський, селищний, міський голова: забезпечує
здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади
на відповідній території, додержання Конституції та законів України,
виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої
влади; організовує в межах, визначених законом, роботу відповідної ради
та її виконавчого комітету; підписує рішення ради та її виконавчого
комітету; вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду
секретаря ради; вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і
персональний склад виконавчого комітету відповідної ради; вносить на
розгляд ради пропозиції щодо структури і штатів виконавчих органів ради,
апарату ради та її виконавчого комітету; здійснює керівництво апаратом
ради та її виконавчого комітету; скликає сесії ради, вносить пропозиції
та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях
ради; забезпечує підготовку до розгляду ради проектів програм
соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших
питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання,
рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює
затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання; призначає
на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших
виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що
належать до комунальної власності відповідних територіальних громад;
скликає загальні збори громадян за місцем проживання; забезпечує
виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого
комітету; є розпорядником бюджетних, позабюджетних цільових (утому числі
валютних) коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним
радою; представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет
у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого
самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та
організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у
міжнародних відносинах відповідно до законодавства; звертається до суду
щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування,
місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій,
які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також
повноваження ради та її органів; укладає від імені територіальної
громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до
законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради,
подає їх на затвердження відповідної ради; веде особистий прийом
громадян; забезпечує на відповідній території додержання законодавства
щодо розгляду звернень громадян та їх об’єднань; здійснює інші
повноваження місцевого самоврядування, визначені цим та іншими законами,
якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені
радою до відання її виконавчих органів.

У межах своїх повноважень сільський, селищний, міський голова видає
розпорядження.

2.1.5. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах
(у разі їх створення) рад — їх виконавчі комітети, відділи, управління
та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є
підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення
делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також
підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Виконавчий комітет ради утворюється відповідною радою на строк її
повноважень у складі відповідно сільського, селищного, міського голови,
районної у місті ради — голови відповідної ради, заступника
(заступників) сільського, селищного, міського голови із питань
діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря)
виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших
виконавчих органів ради, інших осіб. До складу виконавчого комітету
сільської, селищної, міської ради входить також за посадою секретар
відповідної ради.

Очолює виконавчий комітет відповідно сільський, селищний, міський
голова, районної у місті ради — голова відповідної ради. Після
закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови,
голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої
повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Кількісний склад виконавчого комітету визначається самостійно
відповідною радою, а його персональний склад затверджується радою за
пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної у місті
ради — за пропозицією голови відповідної ради.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті ради
може розглядати і вирішувати питання, віднесені Законом «Про місцеве
самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів ради. Він,
зокрема:

попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально-економічного і
культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого
бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд
відповідної ради;

координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів
влади, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної
власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про
роботу їх керівників;

має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів,
управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

Основною формою роботи виконавчого комітету є його засідання, які
скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою (головою
районної у місті ради), а в разі його відсутності чи неможливості
здійснення ним цієї функції — заступником сільського, селищного,
міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у
місті ради — заступником голови ради) в міру необхідності, але не рідше
одного разу на місяць, і є правомочними, якщо в них бере участь більше
половини від загального складу виконавчого комітету.

Відділи, управління та інші виконавчі органи сільської, селищної,
міської, районної у місті ради створюються радою у межах затверджених
нею структури і штатів для здійснення повноважень, що належать до
відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Відділи,
управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними
раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету,
сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.
Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради
призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним,
міським головою, головою районної у місті ради одноособове, а у
випадках, передбачених законом, — за погодженням з відповідними
органами виконавчої влади.

Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування
повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими
виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в
межах повноважень, наданих законом виконавчим органам сільських,
селищних, міських рад.

2.1.6. Органи самоорганізації населення.

Важливими елементами системи місцевого самоврядування є органи
самоорганізації населення.

Органи самоорганізації населення — представницькі органи, що створюються
частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній
території в межах села, селища, міста.

Вони обираються загальними зборами громадян з дозволу сільських,
селищних, міських рад.

Сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради
можуть наділяти органи самоорганізації населення частиною власної
компетенції, фінансів, майна. Тому функції і повноваження зазначених
органів є в основному похідними від функцій і повноважень відповідних
рад та їх виконавчих органів. Органи самоорганізації населення є формою
місцевого самоврядування, інтегровану в систему місцевого
самоврядування, здійснюваного на рівні територіальних громад, сіл,
селищ, міст.

Правовий статус, порядок організації та діяльності органів
самоорганізації населення за місцем проживання має визначатися окремим
законом.

3.2. Повноваження місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються
Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими
законами власними повноваженнями, у межах яких діють самостійно і несуть
відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органам
місцевого самоврядування чинним законодавством можуть надаватися окремі
повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони
підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Інститут передачі
повноважень у юридичній науці називається їх делегуванням. У контексті
розгляду питання зазначимо, що делеговані повноваження — повноваження
органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування
законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які
передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням
районних, обласних рад.

З метою врахування історичних, національно-культурних,
соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого
самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на основі
Конституції України та у межах Закону України «Про місцеве
самоврядування в Україні» може прийняти статут територіальної громади
села, селища, міста. Статут територіальної громади підлягає державній
реєстрації в органах Міністерства юстиції України. Підставою для відмови
в державній реєстрації статуту територіальної громади може бути його
невідповідність Конституції та законам України. Відмова в реєстрації
статуту територіальної громади може бути оскаржена в судовому порядку.

Державний контроль за діяльністю органів та посадових осіб місцевого
самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень
та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не
повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових
осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних
повноважень.

Обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з
Конституцією та законами України може бути застосовано лише в умовах
воєнного чи надзвичайного стану.

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть мати власну символіку
(герб, прапор тощо), яка відображає їх історичні, культурні,
соціально-економічні та інші місцеві особливості і традиції. З
урахуванням пропозицій органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст
районними, обласними радами може бути затверджена символіка відповідно
району, області. Зміст, опис та порядок використання символіки
територіальних громад сіл, селищ, міст, районів і областей визначаються
відповідною радою згідно з законом.

На будинках, де працюють ради та їх виконавчі комітети, піднімається
Державний Прапор України.

Що стосується безпосередньо проблеми компетенції, чинним законодавством
України встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні
розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, Законом
України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами до їх
відання. Так, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної,
міської ради вирішуються такі питання:

1) затвердження регламенту ради;

2) утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження
та зміна їх складу, обрання голів комісій;

3) утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності,
затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого
комітету та його розпуск;

4) обрання за пропозицією сільського, селищного, міського голови на
посаду та звільнення з посади секретаря ради;

5) затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови
структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та
її виконавчих органів, витрат на їх утримання і т. д.

Виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом),
крім вищезазначених повноважень, вирішуються такі питання:

1) визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють районні у містах
(у разі їх створення) та їх виконавчі органи в інтересах територіальних
громад районів у містах;

2) встановлення нормативів централізації коштів від земельного податку
на спеціальних бюджетних рахунках районів міста.

2.2.1. Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад
диференціюються на власні (самоврядні) і делеговані та мають місце:

1) у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, планування та
обліку. Це, зокрема: а) підготовка програм соціально-економічного та
культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань
самоврядування, подання їх на затвердження ради, організація їх
виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих
програм; б) забезпечення збалансованого економічного та соціального
розвитку відповідної території, ефективного використання природних,
трудових і фінансових ресурсів; в) забезпечення складання балансів
фінансових, трудових ресурсів, грошових доходів і видатків, необхідних
для управління соціально-економічним і культурним розвитком відповідної
території, а також визначення потреби у місцевих будівельних матеріалах,
паливі; г) розгляд проектів планів підприємств і організацій, які
належать до комунальної власності відповідних територіальних громад,
внесення до них зауважень та пропозицій, здійснення контролю за їх
виконанням; д) попередній розгляд планів використання природних ресурсів
місцевого значення на відповідній території, пропозицій щодо розміщення,
спеціалізації та розвитку підприємств та організацій незалежно від форм
власності, внесення у разі потреби до відповідних органів виконавчої
влади пропозицій з цих питань тощо;

2) у галузі бюджету, фінансів і цін, а саме: а) складання проекту
місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради,
забезпечення виконання бюджету; щоквартальне подання раді письмових
звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і подання
відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників і
пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів; б)
встановлення у порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо
оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які
надаються підприємствами та організаціями комунальної власності
відповідної територіальної громади; погодження у встановленому порядку
цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не
належать до комунальної власності; в) встановлення за узгодженим
рішенням відповідних рад порядку використання коштів та іншого майна, що
перебувають у спільній власності територіальних громад; г) здійснення у
встановленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету; д)
залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та
організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній
території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво,
розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об’єктів соціальної і
виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони довкілля тощо;

3) щодо управління комунальною власністю, тобто: а) управління у межах,
визначених радою, майном, що належить до комунальної власності
відповідних територіальних громад; б) встановлення порядку та здійснення
контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій
комунальної власності відповідних територіальних громад; в)
заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ та
організацій комунальної власності відповідних територіальних громад; г)
підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов
відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та
переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації;
організація виконання цих програм; подання раді письмових звітів про хід
та результати відчуження комунального майна і т. д.;

4) у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного
обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку, а саме:
а) управління об’єктами житлово-комунального господарства, побутового,
торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку, що перебувають у
комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх
належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та
якості послуг населенню; б) облік громадян, які відповідно до
законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання
відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності;
розв’язання питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і
споруд, які належать до комунальної власності; в) сприяння розширенню
житлового будівництва, подання громадянам, які мають потребу в житлі,
допомоги в будівництві житла, в отриманні кредитів, у тому числі
пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла; подання
допомоги власникам квартир (будинків) в їх обслуговуванні та ремонті;
сприяння створенню об’єднань співвласників багатоквартирних будинків,
реєстрація таких об’єднань; г) реєстрація житлово-будівельних і гаражних
кооперативів; прийняття рішень про організацію стоянок автомобільного
транспорту, здійснення контролю за їх діяльністю відповідно до закону і
т. д.;

5) у галузі будівництва це, зокрема: а) організація за рахунок власних
коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту
об’єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення,
жилих будинків, а також шляхів місцевого значення; б) виконання або
делегування на конкурсній основі генеральній будівельній організації
(підрядній організації) функцій замовника на будівництво, реконструкцію
і ремонт житла, інших об’єктів соціальної та виробничої інфраструктури
комунальної власності; в) розгляд і внесення до відповідних органів
виконавчої влади пропозицій до планів і програм будівництва та
реконструкції об’єктів на відповідній території тощо;

6) у сфері освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту, а
саме: а) управління закладами освіти, охорони здоров’я, культури,
фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, які належать територіальним
громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем
проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового
забезпечення; б) забезпечення здобуття неповнолітніми повної загальної
середньої освіти; створення необхідних умов для виховання дітей, молоді,
розвитку їх здібностей, трудового навчання, професійної орієнтації,
продуктивної праці учнів; сприяння діяльності дошкільних та позашкільних
навчально-виховних закладів, дитячих, молодіжних та
науково-просвітницьких організацій; в) створення при загальноосвітніх
навчальних закладах комунальної власності фонду загальнообов’язкового
навчання за рахунок коштів місцевого бюджету, залучених з цією метою на
договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно
від форм власності, а також коштів населення, інших джерел; контроль за
використанням коштів цього фонду за призначенням тощо.

Крім того повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських
рад поширюються:

у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього
природного середовища;

у сфері соціального захисту населення;

в галузі зовнішньоекономічної діяльності;

в галузі оборонної роботи;

щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою;

щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод
і законних інтересів громадян;

щодо відзначення державними нагородами, відзнаками

Президента України та присвоєння почесних звань Украї-

їни, ни та ін.

Питання організації управління районами у містах належать до компетенції
міських рад. Районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі
органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють
управління рухомим і нерухомим майном та іншими об’єктами, що належать
до комунальної власності територіальних громад районів у містах,
формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх
виконання, а також здійснюють інші повноваження, передбачені
законодавством України, в обсягах і межах, що визначаються міськими
радами.

2.2.2. Повноваження сільського, селищного, міського голови.

Повноваження сільського, селищного, міського голови починаються з
моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою
комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання і
закінчуються у момент вступу на цю посаду іншої обраної відповідно до
закону особи, крім випадків дострокового припинення його повноважень.
Повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути
припинені достроково у випадках, передбачених Законом України «Про
місцеве самоврядування в Україні».

Сільський, селищний, міський голова:

1) забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів
виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та
законів України, виконання актів Президента України та відповідних
органів виконавчої влади;

2) організовує у межах, визначених Законом України «Про місцеве
самоврядування в Україні», роботу відповідної ради та її виконавчого
комітету;

3) підписує рішення ради та її виконавчого комітету;

4) вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду
секретаря ради;

5) вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний
склад виконавчого комітету відповідної ради і т. д.

Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за
здійснення наданих йому законом повноважень. При здійсненні наданих
повноважень сільський, селищний, міський голова є підзвітним,
підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою,
відповідальним перед відповідною радою, а з питань здійснення
виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої влади також
підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

Сільський, селищний, міський голова не рідше як один раз на рік звітує
про свою роботу перед територіальною громадою на відкритій зустрічі з
громадянами. На вимогу не менше половини депутатів відповідної ради
сільський, селищний, міський голова зобов’язаний прозвітувати перед
радою про роботу виконавчих органів ради у будь-який визначений ними
термін.

2.2.3. Пленарні засідання районної, обласної ради.

Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються
такі питання:

1) обрання голови ради, заступника голови ради, звільнення

їх з посади;

2) утворення, обрання і ліквідація постійних та інших комісій ради,
зміна їх складу, обрання голів комісій;

3) утворення президії (колегії) ради, затвердження положення про неї;

4) затвердження за пропозицією голови ради структури, чисельності
виконавчого апарату ради, витрат на утримання ради та її виконавчого
апарату;

5) затвердження регламенту ради і т. д.

Районні та обласні ради можуть розглядати й вирішувати на пленарних
засіданнях інші питання, віднесені до їх відання вищезгаданим Законом.

3. Пріоритетні напрямки розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Одним із центральних питань, що постає в процесі розробки концепції
адміністративної реформи та її реалізації, є питання про організацію
влади на субнаціональних рівнях управління — область, район, місто,
район в місті, селище, село. Це питання тісно пов’язане з муніципальною
реформою та подальшим розвитком місцевого самоврядування як відносно
автономної форми публічної влади, в рамках якої здійснюється управління
місцевими і деякими загальнодержавними (шляхом реалізації делегованих
повноважень) і справами.

За роки розбудови незалежної Української держави використовувалося
кілька принципово відмінних між собою моделей організації влади, які
відображали різний ступінь децентралізації влади: починаючи від
«радянської» командно-адміністративної системи прямого державного
управління на місцях (до 7 грудня 1990 р.) і закінчуючи спробою
запровадити щось на зразок повністю децентралізованої
«англо-американської» системи (4 лютого 1994 р. — 8 червня 1995 р.), за
якої на всіх субнаціональних територіальних рівнях управління були
ліквідовані органи державної виконавчої влади загальної
компетенції, а їх функції передані виконавчим органам місцевого
самоврядування.

На жаль, всі ці моделі не змогли забезпечити ефективного управління,
носили штучний характер і не відповідали реаліям сучасного стану
суспільного та економічного життя України. Це обумовлюється такими
чинниками:

по-перше, конституційне законодавство України тривалий час (до прийняття
Конституції України 28 червня 1996 року) характеризувалося певною
нестабільністю, що призводило до перманентних змін у структурі та
механізмі управління;

по-друге, нові моделі організації влади не мали належного фінансового,
матеріального, кадрового, методичного та інформаційного забезпечення;

-по-третє, на всіх територіальних рівнях управління для значної частки
управлінського персоналу характерним є небажання відмовитися від
командно-адміністративних стереотипів управління;

по-четверте, нові моделі управління впроваджувалися в життя шляхом
копіювання зарубіжних систем без достатнього наукового розроблення та
ретельного економічного обґрунтування і адаптації до умов і реалій
українського суспільства.

З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. у створені умови для
утвердження стабільного конституційного правопорядку, що, в свою чергу,
дає можливість побудови в ході адміністративної реформи демократичної
гнучкої та ефективної системи управління на засадах децентралізації
державної влади та значного підвищення ролі місцевого самоврядування у
вирішенні питань як місцевого, так і загальнодержавного значення. В
концептуальному плані така система управління має розроблятися та
впроваджуватися на основі:

Втілення у практику державного будівництва визначених Конституцією
України засад територіальної організації влади, які передбачають
поєднання методів прямого державного управління на регіональному рівні
(область) зі здійсненням місцевого самоврядування в повному обсязі на
низовому територіальному рівні (село, селище, місто), а у віддаленій
перспективі — поширення місцевого самоврядування шляхом перерозподілу
предметів відання та повноважень між відповідними органами виконавчої
влади і органами місцевого самоврядування, а також і на субрегіональному
рівні (район).

Поєднання питань адміністративної та муніципальної реформ з підвищенням
ефективності механізму надання громадянам державних і муніципальних
послуг та покращенням їх якості.

Становлення та утвердження територіальних громад (комун) як первинних
суб’єктів місцевого самоврядування.

Політико-правового, кадрового, фінансового, матеріального,
організаційного та інформаційного забезпечення завдань, функцій та
повноважень, які реалізуються в сфері місцевого самоврядування.

Чіткого законодавчого розмежування сфер компетенції органів виконавчої
влади І місцевого самоврядування та неухильного дотримання на практиці
такого розмежування шляхом створення системи належних правових гарантій
місцевого самоврядування, що включає становлення адміністративної
юстиції в Україні.

Становлення самостійного інституту муніципальної служби (служби в
органах місцевого самоврядування) та встановлення чітких взаємовідносин
між різними видами публічної служби.

Правового і організаційного забезпечення формування матеріальних та
фінансових основ місцевого самоврядування на основі чіткого визначення
статусу комунальної власності, внутрішніх та зовнішніх джерел формування
місцевих бюджетів та позабюджетних коштів місцевого самоврядування,
забезпечення самостійності місцевих бюджетів, розроблення та
запровадження механізму фінансового вирівнювання для забезпечення
мінімальних соціальних стандартів у межах усієї території країни.

Формування механізму державної підтримки розвитку місцевого
самоврядування та проведення муніципальної реформи.

Стимулювання локальної нормотворчості, впровадження статутів
територіальних громад.

Безперечно, першочергового значення набуває проблема комунізації, тобто
становлення територіальної громади (комуни) — спільноти (а не просто
сукупності, як це є фактично сьогодні) людей — жителів міста, іншого
населеного пункту, об’єднаних спільними проблемами, вирішення яких є їх
спільною справою. Вирішення цієї проблеми, в значній мірі буде визначати
перспективи розвитку місцевого самоврядування в Україні, перехід від
декларування до реального втілення в життя децентралізованої
демократичної системи територіальної організації влади, засади якої
визначені Конституцією України.

Процес комунізації вимагає розв’язання низки складних завдань.

По-перше, є потреба у конкретизації територіальної основи місцевого
самоврядування, що пов’язано із вдосконаленням системи
адміністративно-територіального поділу України. Так, сьогодні Україна
характеризується наявністю надзвичайно великої кількості суб’єктів
місцевого самоврядування. За станом на 1 жовтня 1998 р. нараховувалося
446 міст (із них 2 — загальнодержавного, 165 — обласного, 279 —
районного значення), 908 селищ та 28841 сіл, тобто 30195 населених
пунктів, територіальні громади яких відповідно до Конституції України
можуть самостійно реалізовувати право на місцеве самоврядування.
Зрозуміло, ідо переважна більшість з них не мають і не можуть створити
необхідної матеріальної та фінансової основи, яка б належним чином
забезпечила виконання завдань та функцій, які реалізуються в системі
місцевого самоврядування. Навіть враховуючи, що не всі територіальні
громади самостійно реалізують право на місцеве самоврядування (всього
функціонує 444 міські, 800 селищних та 10 198 сільських рад), їх
кількість у порівнянні з країнами, які вже пройшли процес комунізації,
досить значна.

Крім того, існуюча система адміністративно-територіального поділу
України передбачає входження одних населених пунктів до меж інших.
Наприклад, в межах адміністративних кордонів 83 міст загальнодержавного,
обласного та республіканського значення (Автономна Республіка Крим)
знаходяться 36 міст, 218 селищ міського типу, 91 селище та 157 сіл. У
межах адміністративних кордонів міст районного значення знаходиться 249
селищ міського типу, близько 1150 селищ та сіл. При цьому значна частина
населених пунктів, що входять до інших населених пунктів, має власні
органи місцевого самоврядування.

На жаль, Конституція України не передбачає радикальних та ефективних
шляхів комунізації. Так, відповідно до Конституції цей процес може
відбуватися через об’єднання територіальних громад, але за умови, що
об’єднуються територіальні громади лише сіл і виключно на добровільній
основі. В силу цього конституційного обмеження неможливо об’єднати
територіальну громаду міста із територіальними громадами міст, селищ та
сіл, які розташовані на території цього міста. Єдиний реальний шлях
проведення комунізації без внесення змін до Конституції України, — це
удосконалення системи адміністративно-територіального поділу, примусове
об’єднання відповідних населених пунктів, ліквідація самостійного
статусу населених пунктів, які включені до складу інших населених
пунктів тощо, що автоматично призведе до злиття територіальних громад.

По-друге, комунізація має суттєвий психологічний аспект, пов’язаний із
формуванням у свідомості жителів населеного пункту їх належності до
спільноти, яку утворює територіальна громада, вихованням своєрідного
місцевого патріотизму. Відчуття належності до єдиного соціального
організму сприятиме активному залученню членів територіальної громади до
здійснення місцевого самоврядування, безпосередньої участі у вирішенні
питань місцевого значення, тобто до розвитку місцевої демократії.

По-третє, сучасний стан законодавчого регулювання питань організації та
функціонування місцевого самоврядування можна оцінити як вкрай
незадовільний. Базовий Закон України «Про місцеве самоврядування в
Україні», галузеві законодавчі акти, які визначають окремі повноваження
органів місцевого самоврядування, виборче законодавство належним чином
не врегулювали ряд важливих питань організації життя територіальних
громад, формування і діяльності органів місцевого самоврядування.
Зокрема, це стосується статусу комунальної власності, бюджетних
відносин, організації та діяльності органів самоорганізації населення,
різних форм безпосередньої участі громадян у здійсненні завдань та
функцій місцевого самоврядування, взаємовідносин органів та посадових
осіб місцевого самоврядування з відповідними органами державної влади та
їх посадовими особами, організаційних форм взаємодії різних
територіальних громад, їх співробітництва з реалізації спільних
проектів, статусу муніципальних службовців, їх соціального та правового
захисту тощо.

Неврегульованість цих питань може суттєво ускладнити хід
адміністративної та муніципальної реформ. Значну їх частку доцільно
регулювати на локальному рівні в рамках нормативних актів, що видаються
в системі місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених
Конституцією та законами України.

Активізація локальної нормотворчості відповідає самій природі місцевого
самоврядування і сприятиме зміцненню його правової, організаційної та
фінансової автономності. Локальна нормотворчість дозволяє конкретизувати
загальні конституційні і законодавчі положення стосовно окремих
територіальних громад із врахуванням місцевих традицій і особливостей та
ліквідувати (хоча б частково) численні прогалини в сучасній правовій
регламентації питань місцевого самоврядування.

Предметом локальної нормотворчості можуть бути, наприклад, питання
організації роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування,
організації місцевих референдумів, проведення зборів громадян за місцем
проживання, порядок колективних та індивідуальних звернень громадян до
органів і посадових осіб місцевого самоврядування, порядок проведення
громадських (публічних) слухань, організація громадських робіт, а також
питання формування та функціонування системи місцевого самоврядування,
взаємовідносин її елементів, їх участі у формуванні муніципальної
політики та здійсненні функцій місцевого самоврядування.

Серед актів локальної нормотворчості особливе місце займають статути
територіальних громад — своєрідні акти їх конституювання. З допомогою
статутів територіальна громада в межах, визначених законом, самостійно
визначає систему, структуру і порядок формування виконавчих органів
місцевого самоврядування, схему організації місцевого самоврядування в
населеному пункті, взаємовідносини територіальної громади з окремими
територіальними колективами. На необхідність широкого запровадження
статутів звернув увагу Президент України Л. Д. Кучма, виступаючи на
звітно-виборчих зборах Асоціації міст України 25 січня 1997 р.:
«Сьогодні значна частина питань може вирішуватися на локальному рівні,
через статутне право в рамках Конституції та законів». Питання
розроблення статутів територіальних громад набувають особливої ваги у
переддень проведення адміністративної та муніципальної реформ в Україні.
В умовах недостатнього законодавчого забезпечення реформ статути можуть
відіграти роль своєрідних Індикаторів готовності територіальних громад,
органів місцевого самоврядування самостійно та під свою відповідальність
вирішувати складні проблеми реформування управління. Крім того, саме
статути могли б відіграти консолідуючу роль в процесі трансформації
сукупності жителів населеного пункту до територіальної громади (комуни).

Висновки

Отже, виходячи з проведеного дослідження, ми бачимо, що надійною
правовою основою місцевого самоврядування стала Конституція України 1996
р., де самоврядування визнане одним із елементів конституційного ладу
держави. Прийняття Конституції відкрило простір для становлення
реального місцевого самоврядування в Україні.

Правові засади місцевого самоврядування також закріплені в нині чинному
Законі України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в
Україні».

Перший досвід свідчить, що цей процес проходить досить складно та
суперечливо. Розвиток місцевого самоврядування в Україні стримується,
насамперед, економічними чинниками, відсутністю достатніх матеріальних
та фінансових ресурсів для здійснення завдань і функцій місцевого
самоврядування. Немаловажну роль відіграють також і чинники політичного,
правового та психологічного характеру. Це й відсутність реального
суб’єкта місцевого самоврядування — самодостатньої територіальної
громади, яка володіла б необхідними матеріальними і фінансовими
ресурсами, мала б належні внутрішні джерела формування доходної частини
місцевого бюджету, і недостатнє правове забезпечення значного масиву
питань організації і функціонування місцевого самоврядування, та
існування в суспільній свідомості, в свідомості значної частини
політичних, державних і муніципальних діячів старих стереотипів
сприйняття місцевого самоврядування; відсутність нових механізмів
взаємовідносин органів місцевого самоврядування з територіальною
громадою та її підрозділами, громадськими організаціями, підприємствами,
установами та організаціями приватного сектора, інших форм власності;
недостатній рівень саморегуляції територіальної громади тощо.

Значною мірою вплив негативних чинників на розвиток місцевого
самоврядування та стан соціально-економічного розвитку українських міст
можна зменшити шляхом реалізації програм, спрямованих на налагодження
взаємодії та співпраці на засадах рівноправності між різними елементами
системи місцевого самоврядування, між муніципальним, приватним і
громадським секторами, між органами і посадовими особами місцевого
самоврядування та громадськими організаціями, об’єднаннями підприємців,
ініціативними групами членів територіальної громади, що формуються з
метою залучення громадян до безпосередньої участі у здійсненні функцій
місцевого самоврядування.

В аспекті функціонування місцевого самоврядування на сучасному етапі
фоpмування державності в Укpаїнi одними з найважливіших завдань є: а)
створення демократичної, ефективно діючої системи місцевого
самоврядування; б) надання йому необхідних повноважень для
результативного виконання територіальними громадами своїх задач і
функцій; в) забезпечення ефективного контролю за діяльністю органiв
мiсцевого самоврядування; г) створення належних організаційно-правових
механізмів забезпечення самостійності і захисту прав місцевого
самоврядування.

Суттєве значення для теорії та практики мiсцевого самоврядування має
встановлення межі децентралізації деpжавної влади, визначення форм
державного контролю за діяльністю органів мiсцевого самовpядування,
необхідно чітко врегулювати процедуру, визначити функції і повноваження
контролюючих органiв.

Висока динамічність i інтенсивність політичних i соціально-економічних
процесів у суспільстві й державі потребують переосмислення багатьох
теоретичних i практичних розробок правової науки, у тому числі, відносно
місцевого самоврядування. Визначення характеру місцевого самоврядування
i напряму його розвитку, оптимального спiввiдношення його компетенції з
органами державного управління на місцях потребує більш чіткої, аніж
сьогодні, регламентації повноважень цих органiв. Це повинно бути
спрямовано на забезпечення ефективного функціонування місцевого
самоврядування як демократичної інституції громадянського суспільства,
яке знаходиться в Україні в стадії становлення.

Джерела.

Нормативні акти.

Конституція України.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Закон, від 1997.07.15, № 452/97-ВР «Про ратифікацію Європейської хартії
місцевого самоврядування»

Закон, від 1994.02.04, № 3949-XII «Про статус депутатів місцевих Рад
народних депутатів».

Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних,
міських голів».

Постанова Верховної Ради, від 1995.03.24, № 110/95-ВР

«Про тлумачення статті 8 Закону України «Про формування місцевих органів
влади і самоврядування»

Указ Президента, від 1995.12.19, № 1167/95

«Питання Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України»

Указ Президента, від 2001.08.30, № 749/2001 «Про державну підтримку
розвитку місцевого самоврядування в Україні».

Постанова КМ, від 1997.12.03, № 1349 «Про фінансове забезпечення
діяльності органів місцевого самоврядування».

Постанова КМ, від 1994.10.11, № 702

«Про затвердження Порядку та умов безплатного проїзду депутатів місцевих
Рад народних депутатів»

Розпорядження КМ, від 2002.03.13, № 123-р

«Про заходи щодо виконання Програми державної підтримки розвитку
місцевого самоврядування в Україні».

Постанова КМ, від 1996.05.29, № 580

«Про затвердження типових положень про управління майном області
обласної, управління майном міста Київської та Севастопольської міської
державної адміністрації та про відділ управління майном району районної
і районної у місті Севастополі та управління майном району районної у
місті Києві державної адміністрації»

Постанова КМ, від 1996.10.24, № 1295

«Про умови оплати праці працівників органів місцевого самоврядування та
їх виконавчих органів»

Головархів. Наказ|Положення, від 1996.03.13, № 9

«Про затвердження Типового положення про експертну комісію державного
органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи і
організації»

Література.

Біленчук П. Д., Кравченко В. В., Підмогильний М. В. Місцеве
самоврядування в Україні (муніципальне право). // Навчальний посібник.-
К.: Атіка, 2000.

Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия й зарубежный опыт.- М.:
Изд-во «Зерцало».- 1998.

Теоретичні основи самоврядування. Проф. Д-р Юрій Панейко.- Українська
вільна Академія Наук в Німеччині. – Мюнхен, 1963.

Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Тома 1-2. С.
697; Чиркин В. Е. Основы сравнительного государствоведения.-М.:
«Артикул».- 1997.

Черкасов А. Й. Сравнительное местное управление: теория й практика. — М,
1998.

Оніщук М., Кампо В. Правові засади місцевого самоврядування в Україні-
К.: 1998.

Гурбик О. А. Вічові традиції й самоуправління міст середньовічної
України. // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування
(Історія і сучасність). Тези міжнародної науково-практичної
конференції.-Рівне.-1993.

Ковальський М. П. Привілеї («листи») на магдебурзьке право містам
України в книгах Руської (Волинської) метрики ХУІ-ХУІІ ст. // Актуальні
проблеми розвитку міст та міського самоврядування (історія і
сучасність), Тези міжнародної науково-практичної конференції.- Рівне,
1993.

Білоус А. О. Органи міського самоврядування на Київщині у XV — першій
половині XVII ст. // Актуальні проблеми розвитку міст та міського
самоврядування (історія і сучасність). Тези міжнародної
науково-практичної конференції.-Рівне, 1993.

Харченко Тетяна Олексіївна. “Становлення місцевих органів виконавчої
влади та самоврядування в Українській державі (квітень – грудень 1918
р.)” // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук. – Харків – 2000.

Присташ Лідія Тихонівна. Апарат управління Західною Україною в складі
Польщі (1921-1939 рр.) / Автореферат дисертації на здобуття наукового
ступеня кандидата юридичних наук. – Львів – 1998

Мартинюк Ярослава Миколаївна. Становлення та діяльність органів
місцевого самоврядування на Волині (1919–1939 рр.). // Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. –
Львів – 2001

Мороз Олексій Юрійович. Представницькі інститути влади в
Україні: Історичні традиції та сучасний розвиток. // Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. –
Львів – 2001

Проект концепції національної програми. Місцеве самоврядування,— Київ,
1997, №5-6.

Колодій А. М., Олійник А. Державне будівництво і місцеве самоврядування:
Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

Біленчук П. Д., Кравченко В. В., Підмогильний М. В. Місцеве
самоврядування в Україні (муніципальне право). // Навчальний посібник.-
К.: Атіка, 2000

Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия й зарубежный опыт.- М.:
Изд-во «Зерцало».- 1998.- С. 421.

Теоретичні основи самоврядування. Проф. Д-р Юрій Панейко.- Українська
вільна Академія Наук в Німеччині. – Мюнхен, 1963. стор. 17

Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Тома 1-2. С.
697; Чиркин В. Е. Основы сравнительного государствоведения.-М.:
«Артикул».- 1997.-С. 332.

Сравнительное конституционное право. — С. 676; Черкасов А. Й.
Сравнительное местное управление: теория й практика. — М, 1998.-С.
16-18.

Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт. – с.
426-428

Урядовий кур’єр.- 1997, 28 січня.

PAGE

PAGE

PAGE 20

Похожие записи