Реферат на тему:

Закони організації, особливості та властивості операційних систем TOC
\o «1-3» \h \z HYPERLINK \l «_Toc79392280» 1. Закони організації,
особливості та властивості операційних систем. PAGEREF _Toc79392280 \h
1

HYPERLINK \l «_Toc79392281» 2. Організація поточного планування на
підприємстві. PAGEREF _Toc79392281 \h 5

HYPERLINK \l «_Toc79392282» 3. Що можна запозичити вітчизняним
підприємствам з досвіду організації ремонту обладнання виробничих
підприємств США? PAGEREF _Toc79392282 \h 7

HYPERLINK \l «_Toc79392283» Список використаної літератури. PAGEREF
_Toc79392283 \h 10

1. Закони організації, особливості та властивості операційних систем.

Розглянемо промислове підприємство як виробничу систему.

Виробнича система – це особливий клас систем, що включає працівників,
знаряддя, предмети праці й інші елементи, необхідні для функціонування
системи, у процесі якого створюються чи продукція послуги. Виробничою
системою є і робоче місце і народне господарство в цілому.

Принципи організації виробництва – це основні правила, що відбивають
загальні (універсальні) закони організації і службовці керівництвом у
практичній діяльності організації виробничих систем. Незважаючи на те,
що принципи формулюються людьми, вони об’єктивні й обов’язкові, їм
необхідно випливати незалежно від бажання людей. Саме по собі знання
принципів не гарантує успіху, необхідно навчитися застосовувати їх на
практиці. Не рідко люди добре знаючі ті чи інші принципи теоретично
виявляються нездатними використовувати їх у повсякденній практичній
діяльності по організації і керуванню виробництвом.

В міру розвитку й удосконалювання самого виробництва можуть вироблятися
нові принципи, уточнюватися формулювання існуючих (у зв’язку з цим
принципи виробничих систем не можна розглядати як догми).

Основні принципи організації виробничих систем:

принцип відповідності виробничих систем цілям, перед ними поставленим;

принцип відповідності елементів системи один одному;

принцип відповідності зв’язків елементів системи, їхнім властивостям і
сутності системи;

принцип резервів.

Основними елементами процесу виробництва на промислових підприємствах є:
засоби праці (машини, агрегати й інше технологічне устаткування);
предмети праці (сировина, матеріали); сама праця (доцільна діяльність
людини, спрямована на створення продукції). Застосовуючи знаряддя праці,
людина впливає ними на предмети праці, видозмінює останні, перетворюючи
їх у продукт праці (готову продукцію). Жива праця, що приводить у рух
засобу виробництва, є основою виробництва.

Виробничі процеси в об’єднаннях і на підприємствах промисловості
підрозділяються на наступні головні види: основні, допоміжні й
обслуговуючі. Основні процеси зв’язані з виробництвом основної
продукції. Наприклад, на машинобудівному заводі до них відносяться
виробництво заготівель (виливків, кувань, штампувань); механічна і
термічна обробка по виготовленню деталей; складальні виробничі процеси.
Допоміжні й обслуговуючі процеси спрямовані на забезпечення нормального
протікання основних процесів. До них звичайно відносять ремонт основних
фондів, у тому числі підтримка устаткування в працездатному стані;
виготовлення технологічного оснащення, виробництво різних видів енергії;
переміщення предметів праці і готової продукції,
вантажно-розвантажувальні роботи і т.д.

На ряді підприємств може мати місце виробництво різної тари й
упакування, виготовлення продукції ширвжитку з відходів виробництва. Ці
процеси відносяться відповідно до підсобним і побічним.

Процес виробництва на промисловому підприємстві підрозділяється на
самостійні фази. Такими фазами є, наприклад, на взуттєвих фабриках —
штампувальні, закрійні, пошивні; у машинобудуванні — заготівельні,
оброблювальні, складальні; у чорній металургії — чавуноплавильні,
сталеплавильні, прокатні.

Кожна фаза виробництва складається з часткових процесів. Частковий
процес характеризується визначеною закінченістю етапу виробництва
продукції (наприклад, у ливарному виробництві — готування землі,
формування, плавка металу, заливання й ін.). У свою чергу часткові
процеси підрозділяються на технологічні (основні) і допоміжні операції.
Технологічна операція — це частина процесу виробництва, під впливом якої
в предметі праці відбуваються ті чи інші зміни (наприклад, обдирні,
шліфувальні й інші операції). Допоміжні операції спрямовані на створення
умов для виконання технологічних операцій (переміщення предмета праці,
контроль розмірів оброблюваних деталей і т.д.).

У деяких виробництвах виготовлення продукції відбувається при участі
природних процесів (природне сушіння деревини, природне старіння
чавунних виливків і т.д.).

Виробничий процес по виготовленню визначеної продукції складається із
сукупності технологічних (основних), допоміжних операцій і природних
процесів. Важливим показником інтенсифікації виробництва, ефективності
організації виробничого процесу є час, затрачуваний на його здійснення.
Тривалість виробничого процесу виражається через виробничий цикл.

Повна система виробничої діяльності організації називається операційною
системою. Вона складається з трьох підсистем: а)переробної, б)
забезпечення, в) планування і контролю.

Переробна підсистема виконує продуктивну роботу, безпосередньо зв’язану
з перетворенням вхідних величин у вихідні результати. Наприклад, для
машинобудівного заводу основними результатами його діяльності є зроблені
машини й устаткування. Сировина, допоміжні матеріали, електроенергія і
різні покупні вузли і вироби споживаються переробною системою за
допомогою використовуваної робочої сили, або, як прийнято говорити,
впливу людського фактора.

Підсистема забезпечення прямо не зв’язана з результатами виробництва,
але без неї виробництво неможливе. В умовах машинобудівного заводу в
подсистему забезпечення входить електроцех, транспортний цех,
ремонтно-механічна ділянка й ін.

Функція, що вважається частиною підсистеми забезпечення в одній
організації, може бути складовою частиною переробної системи в іншій.

Підсистема планування і контролю одержує від переробної підсистеми
інформацію про стан системи і незавершене виробництво. Інформація
надходить як від внутрішнього середовища організації, так і від
зовнішньої.

Підсистема планування і контролю повинна обробляти весь цей великий
обсяг інформації і готувати необхідні пропозиції про роботу переробної
системи в наступному. Виникаючі при цьому питання, як правило,
стосуються використання виробничих потужностей, удосконалювання
диспетчеризації, керування матеріально-виробничими запасами, якості
продукції.

2. Організація поточного планування на підприємстві.

Задачі календарного планування відрізняються високим ступенем
складності. Неважко уявити собі, що якщо цех обробляє багато сотень
деталей на десятках одиниць різноманітного устаткування, то існує
величезна кількість можливих варіантів черговості і періодичності
їхнього запуску у виробництво, формування технологічних маршрутів,
використання взаємозамінного устаткування. Можливість перебування не
тільки оптимального, але й ефективного рішення шляхом простого перебору
всіх цих варіантів в оперативному режимі цілком виключається. Ці
проблеми можна вирішувати лише за допомогою економіко-математичних
методів і сучасної обчислювальної техніки.

Для цих цілей в основному використовуються наближені методи (імітаційні
моделі, методи лінійного програмування і т.п.). Як правило, у розвитих
країнах фірми не прагнуть до одержання за допомогою обчислювальної
техніки таких графіків виробництва, які б установлювали точний час
початку і завершення операцій. Вважається нормальним одержання таких
графіків, які б визначали номенклатуру й обсяг випуску деталей за зміну
(доба) або тиждень. Такий підхід має визначені переваги. Насамперед він
дозволяє спростити розробку моделей оперативно-календарного планування й
зробити дешевим за рахунок цього систему керування виробництвом. Крім
того, він дає можливість більш повно використовувати досвід
безпосередніх керівників виробництва -майстрів і начальників цехів.

Оперативне керування виробництвом вимагає, щоб безупинно враховувався
хід виконання плану і коректувалися графіки запуску — випуску деталей.
Реалізація цих задач також цілком покладена на електронно-обчислювальну
техніку і на кошта збору первинних даних.

У таких системах майстер ділянки, одержавши вироблений ЕОМ графіка
виробництва, самостійно визначає час початку операцій і видає завдання
робітником. Зміст завдання і зведення про його виконання (час початку і
завершення операції, обсяг випущеної продукції, витрати сировини або
напівфабрикатів) надходять в автоматизовану систему обліку й оперативно
обробляються в обчислювальному центрі. Процес обробки зводиться до
порівняння фактичного ходу виробництва з планом. У випадку виявлення
відхилень ЕОМ робить коректування первісного запуску — випуску деталей у
виробництво.

У загальному виді коректування графіка зводиться до виявлення тих
деталей, ритм руху яких не відповідає планові, а також виділенню тих
деталей, затримка виробництва яких не порушить графіка випуску готової
продукції. Ця процедура дозволяє, з одного боку, установити необхідний
час для стабілізації виробництва, а з іншого боку — визначити резерви
машинного часу за рахунок сповільнення руху тих деталей, наявні запаси
яких достатні для забезпечення планового випуску готової продукції.

Результатом такого аналізу є скоректований план-графік ведення
виробництва. У ньому виділяються дві групи деталей, а) деталі стан
виробництва яких загрожує зривом графіка випуску готової продукції; б)
деталі, сповільнення руху яких на визначений період часу не створює
аварійних ситуацій. Відповідно для першої групи приводиться номенклатура
і час прискорення випуску, а для другий -номенклатура і час на яке можна
призупинити виробництво ця деталей.

Така система дозволяє забезпечувати безпосередніх керівників виробництва
необхідною інформацією. Майстер завжди знає не тільки «вузькі» місця
виробництва, але і свої резерви. Тим самим безупинно підтримується
потрібний ритм виробництва і рівень заділів.

3. Що можна запозичити вітчизняним підприємствам з досвіду організації
ремонту обладнання виробничих підприємств США?

Отставание в развитии вспомагательного хозяйства неизбежно приведет к
ухужшению производственной деятельности предприятия в целом. Это
обуславливает роль и предназначение вспомагательных подразделений,
призванных обеспечить нормальное протекание производственных процессов в
цехах – потребителях их работ и услуг.

Особенно сложные задачи в области повышения эффективности промышленного
производства стоят перед ремонтными подразделениями. В промышленности
сложилось неблагоприятное соотношение численности персонала ремонтных и
обслуживаемых подразделений. Ежегодные затраты на ремонты всех видов
превышают капиталовложения в развитие предприятия. На долю рабочих,
занятых подготовкой и проведением ремонтных работ в отрасли приходится
более 42 % работников.

Важным показателем уровня технического состояния ремонтного хозяйства
является удельный вес основных фондов этого подразделения в общей
стоимости основных производственных фондов отрасли. В соответствии в
рекомендациями Гипромеза этот показатель в черной металлургии должен
быть в пределах 5-6 %. Фактически его величина намного ниже. В среднем
по отрасли он составляет лишь немногим более 3 %, причем большая часть
металлорежущего, литейного и кузнечного оборудования морально и
физически устарела, что обусловило несбалансированность производственных
мощностей, ремонтных цехов с потребителями в запасных частях
обслуживаемых подразделений.

Фондоозброєнність праці в ремонтних підрозділах у п’ять — шість разів
нижче, ніж в основних. Вона неоднакова й у ремонтних цехах різних
підприємств. Позначаються розходження в технічному рівні й організації
провадження робіт і послуг. Однак ці розходження не враховуються
при плануванні засобів на технічний розвиток підприємств. Очевидно,
прийшов час змінити співвідношення в розмірах засобів, призначених на
розвиток виробництва, і розглядати підвищення технічного рівня й
удосконалювання організації праці в ремонтних цехах як обов’язкова
умова росту ефективності усього виробництва. Разом з тим представляється
доцільним організувати проведення міжзаводського порівняльного аналізу
роботи ремонтних підрозділів і установити на його основі різні
нормативні параметри по найважливіших напрямках їхньої виробничої
діяльності. Це дозволить органічно вписати ремонтні служби в загальну
систему переходу підприємств на повний госпрозрахунок і
самофінансування.

Актуальним залишається питання своєчасності забезпечення підприємств
запасними частинами, що можна бачити на прикладі чорної металургії
Кожний з основних цехів підприємства при сформованому положенні прагне
мати свою ремонтно-механічну базу і невелику майстерню, у якій звичайно
експлуатується застаріле обладнання Тут доречне відзначити, що
металорізальне устаткування в цілому по галузі не відповідає сучасним
вимогам.

Нарощування основних виробничих фондів підприємств, збільшення одиничної
потужності агрегатів, інтенсифікація виробничих процесів наявність
застарілого устаткування сталі причиною безупинного збільшення витрат
праці на його зміст і проведення ремонтів.

Важливе значення має удосконалювання системи матеріального стимулювання.
У виробництві деталей розряди робітника і виконуваної роботи можуть не
збігатися, причому дуже часто кваліфіковані верстатники виконують
роботу, що тарифікується нижче розряду робітника. У ремонтно-механічному
цеху Донецького металургійного заводу, наприклад, на долю таких робіт
приходиться 35—40 % відпрацьованого часу, а в окремі місяці і більше.

Найбільше правильно було б при визначенні чисельності верстатників по
розрядах базуватися на розрахунках витрат робочого часу, необхідних для
виготовлення (чи обробки) деталей тієї чи іншої складності. Однак при
виробництві деталей для ремонту устаткування, коли навіть протягом
місяця виникає багато непередбачених робіт, така відповідність навряд чи
може бути досягнуто. Потрібно враховувати і та обставина, що плинність
кадрів особливо велика серед малокваліфікованих робітників, і
верстатників для виготовлення порівняно простих деталей звичайно не
вистачає. На Донецьком металургійному заводі, наприклад, чисельність
верстатників 1—3 розрядів складає усього лише 14 % загальної чисельності
робітників цієї групи. Тим часом висококваліфіковані верстатники не
зацікавлені у виконанні роботи, що тарифікується нижче розряду
робітника, тому що при цьому в них істотно знижується заробіток. Щоб
частково компенсувати це зниження, представляється доцільним визначати
суму премії верстатників виходячи з відрядного заробітку, розрахованого
по розряду робітника.

Підвищення ефективності ремонтів устаткування може бути досягнуте шляхом
посилення дієвості експерименту по додатковому залученню робітників та
службовців для роботи в суспільному виробництві на умовах сумісництва
Сутність експерименту полягає в тім, що адміністрації надане право
залучати працівників свого підприємства у вільний час для виконання
термінових робіт, не забезпечених робітниками кадрами.

У практиці господарювання для виконання багатьох видів ремонтних робіт
підприємства передбачають залучати спеціалізовані ремонтні організації і
не планують відповідну цим обсягам чисельність персоналу. Однак ремонтні
роботи цими організаціями нерідко проводяться не в повному обсязі, з
низькою якістю і з перевищенням установленої тривалості.

Здійснення викладених заходів буде сприяти збільшенню коефіцієнта
змінності металорізального устаткування, скороченню тривалості і
поліпшенню якості проведених ремонтів і в кінцевому рахунку підвищенню
ефективності виробничого потенціалу Разом з тим матеріальною основою
прискорення цього процесу є підвищення технічного рівня ремонтного
виробництва шляхом його реконструкції і переозброєння.

Список використаної літератури.

Менеджмент: Учебник / Руководители авторського коллектива: В.Г.
Ильюшенко, В.В. Рыбак. – Донецк: ООО „Андромеда-4”, 1998.

Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. 0
М.: «Дело», 1992.

Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.

Говард К., Коротков Э. Принципы менеджмента: Управление в системе
цивилизованного предпринимательства: Учеб. Пособие. – М.: ИНФРА-М, 1996.

Похожие записи