Курсова робота

Малий бізнес в Україні

План

Вступ 2

1. Теоретичні та нормативно-правові основи малого бізнесу в Україні.
3

1.1 Теоретичні засади розвитку малого бізнесу. 3

1.2 Нормативно-правове забезпечення сталого розвитку

малого бізнесу в Україні. 8

2. Характеристика розвитку малого бізнесу в Україні 13

3. Проблеми малого бізнесу та напрямки їх вирішення 19

Висновок 24

Література 25

Вступ

Малий бізнес як інституційний сектор економіки давно став домінуючим за
чисельністю та обсягами виробництва у провідних країнах світу. Малі
підприємства забезпечують гнучкість та стійкість економічної системи,
наближують її до потреб конкретних споживачів та водночас — виконують
важливу соціальну роль, надаючи робочі місця та забезпечуючи джерело
доходу для значних прошарків населення.

Хоча протягом усього періоду економічних реформ чимало сказано про
необхідність розвитку в Україні малого бізнесу, в дійсності стан його
розвитку залишається незадовільним. Проблема полягає навіть не в
кількісних параметрах цієї сфери, які поступово поліпшуються, а
насамперед — у структурі вітчизняного малого бізнесу, його
зосередженості на посередницьких операціях, роздробленості та практичній
відсутності дієвої співпраці з великими підприємствами.

За умов глобалізації національної економічної системи та посилення
конкуренції, малі підприємства постали перед дуже серйозними проблемами.
Вони опинилися у досить невигідному становищі в наслідок зростання
виробничих обсягів та їх очевидного програшу за різними параметрами
порівняно з великими підприємствами. Негативно позначається їх обмежений
доступ до стартового капіталу, інформації і нових технологій, а також
недоступність кадрових та фінансових ресурсів

Як відомо, економічний стан та конкурентоспроможність підприємництва
залежить від багатьох факторів. Макроекономічні фактори — загальний стан
і тенденції економічного розвитку держави, динаміка економічного росту,
стабільність валюти, рівень попиту та пропозиції на зовнішньому та
внутрішньому ринках. Мікроекономічні фактори — власні заощадження,
розмір майна, яким володіє підприємець, можливість впровадження
науково-технічних досліджень, ефективне використання фінансів,
кооперативні зв’язки тощо. Розвиток сектора малого підприємництва також
залежить від розміру капіталу та доступу до зовнішніх джерел: кредитів,
позик, грантів, субвенцій. Дослідженню цих та інших проблем, з якими
стикаються суб’єкти малого бізнесу в Україні присвячено дану курсову
роботу.

Курсова робота складається з трьох розділів, в яких послідовно
розглянуто основні проблеми вітчизняних малих підприємств та зроблена
спроба напрацювання шляхів подолання цих проблем.

1. Теоретичні та нормативно правові основи малого бізнесу в Україні.

1.1 Теоретичні засади розвитку малого бізнесу.

Відносини підприємництва найбільшою мірою реалізуються саме в малому
бізнесі, в якому знаходять безпосереднє поєднання незалежність власника
та персоніфікованість господарського управління. Слід відзначити, що
малий та середній бізнес в економіці виконує низку специфічних
соціально-економічних функцій:

Сприяння процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення
економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції, формування
численних суб’єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит,
конкуренцію тощо.

Залучення до економічного обороту матеріальних, природних, фінансових,
людських та інформаційних ресурсів, які “випадають” з поля зору великих
компаній.

Поліпшення становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої
структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймні часткової
компенсації втрат пропозиції на період реструктуризації великих
компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення
ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.

Вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них
дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний
попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності. Великим
компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дозволяє
підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик.

Забезпечення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття,
надання роботи працівникам, вивільненим в ході реструктуризації великих
підприємств.

Стимулювання підвищення ділової активності населення та розвитку
середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ,
забезпечує стабільність суспільства.

Протидія люмпенізації та поширенню утримувальницької психології,
всебічне сприяння розвиткові людського капіталу.

Пом’якшення соціальної напруженості завдяки ослабленню майнової
диференціації та підвищенню рівня доходів населення.

Збільшення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції у
відповідності до сучасних умов відкритої економіки.

Сприяння процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи
економічної організації та управління.

Попри досить незначну економічну “вагу” окремих підприємств, малий
бізнес в перехідних економіках набуває досить швидкого розвитку. Це
обумовлено його вагомими конкурентними перевагами в інституційній
структурі економіки, якими є:

мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури
ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів
виробництва в межах виробничих можливостей;

дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок
вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів;

низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі
експлуатаційні та накладні витрати підприємства;

здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи
оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (в
технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);

раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням
менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;

оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до
підприємницької діяльності.

Водночас, зворотним боком наведених конкурентних переваг є низка
системних загроз, які обумовлюють нестійкість розвитку малого
підприємництва. Серед них:

обмеженість фінансових ресурсів, труднощі в придбанні виробничих площ та
обладнання;

відсутність фінансових резервів та загроза швидкого банкрутства;

надто вузьке коло постачальників, що може в ряді випадків утворювати
небажану залежність бізнесу;

недостатній розвиток інфраструктури збуту продукції та після збутового
обслуговування;

локальність ресурсів та збутових ринків, відтак – межі для зростання;

низька конкурентоспроможність продукції, у виробництві якої важлива
економія на масштабах, відтак — конкуренція з боку великих підприємств;

висока вразливість щодо несприятливих економічних (інфляція, циклічні
коливання, податковий тиск тощо) та позаекономічних (тиск з боку органів
влади, криміналітету) чинників;

нестабільність доходів підприємств та зайнятих на них осіб;

соціальна незахищеність працівників, що створює труднощі найму;

висока вага особистісного чинника в управлінні та виробництві, що
створює сприятливі умови для “тінізації” та криміналізації підприємств;

недостатня методологічна забезпеченість (бухгалтерської діяльності,
менеджменту, маркетингу тощо), не сформованість у більшості підприємців
відповідних навичок та брак підприємливості.

Крім зазначених об’єктивних чинників, значного впливу у перехідних
економіках також набувають специфічні інституційні чинники, зокрема —
громадська думка стосовно підприємництва та ставлення до підприємців з
точки зору суспільно-масової свідомості, ставлення держави до цього
сектора економіки.

Отже малий бізнес, який є невід’ємною структурною складовою сучасної
ринкової економічної системи, в трансформаційній економіці додатково
набуває функцій структуроутворюючого елемента. Між тим, особливо – у
трансформаційних економіках, яскравого прояву набуває суперечність між
об’єктивно високою економічною та соціально-політичною значущістю ролі
малого підприємництва як форми діяльності та слабкою життєздатністю його
окремих суб’єктів.

Значно більш виражена, ніж у великих підприємств, здатність до
саморегулювання, само відтворення та відносно автономного функціонування
в рамках визначеної ринкової ніші обумовлює те, що специфічною рисою
малого бізнесу є переважна схильність до мінімізації стосунків з
державою, там більше — політизації бізнесу. Відповідно, малий бізнес
зазвичай є головною лобістською силою економічної лібералізації та
регулювання економіки.

Між тим, слід зазначити, що малий бізнес об’єктивно потребує
цілеспрямованої державної політики щодо створення сприятливих умов для
розвитку та спрямування його діяльності відповідно до встановлених
стратегічних пріоритетів національного рівня.

Додатковим чинником, який вимагає здіснення спеціалізованого регулювання
діяльності малого бізнесу, є низка потенційних загроз національній
безпеці, які можуть виникати внаслідок діяльності малих підприємств,
зокрема:

загрози фінансовій безпеці країни через неконтрольоване вивезення за
кордон фінансових ресурсів, збільшення готівкового обігу всередині
країни та конвертацію безготівкових коштів в готівку тощо;

“тінізація” діяльності підприємств, приховування доходів, розвиток
“тіньової” зайнятості, встановлення зв’язків з кримінальними структурами
та “відмивання” коштів;

розпорошення дефіцитних ресурсів та їхнє неефективне чи нецільове
використання, “паразитичне” використання ресурсів, які належать державі
чи іншим підприємствам;

недотримання стандартів, норм відповідності, санітарних норм, інших
регуляторних вимог щодо споживчих характеристик продукції через
недосконалість виробничих процесів, вихідного контролю, спробу
здешевлення продукції тощо;

загрози техногенній та екологічній безпеці, пов’язані з виробничими
процесами, зберіганням та використанням виробленої продукції;

структурна деформація кадрового потенціалу, відволікання кваліфікованої
та дієздатної робочої сили, недотримання вимог безпеки праці, що веде до
втрат людського потенціалу країни.

Видається цілком очевидним, що подолання зазначених загроз за допомогою
репресивних засобів неможливе. Між тим, їхнє існування засвідчує
складність та комплексність політики регулювання розвитку малого
бізнесу, яка має здійснюватися в перехідній економіці.

В сучасній постіндустріальній економіці, яка спирається насамперед на
інтелектуальне виробництво, малий бізнес набуває додаткових можливостей
для розвитку. Йдеться, зокрема, про розвиток телекомунікацій, завдяки
якому створюється можливість інтегрованого функціонування територіально
віддалених виробничих суб’єктів, поширення технологій дистанційних
економічних розрахунків, підвищення індивідуальної продуктивності
практично в усіх сферах суспільного виробництва тощо. Водночас, сучасна
економіка висуває і додаткові вимоги до малих підприємств: підвищується
кваліфікаційний ценз для працівників, відповідно – вартість трудових
ресурсів, зростає вартість необхідного обладнання, підвищуються вимоги
щодо слідування прогресу знань та технологій. Тому необхідність
цілеспрямованого сприяння розвитку малого бізнесу в постіндустріальній
економіці зростає.

У світовій практиці прийнято виділяти три основні напрями державної
підтримки малого підприємництва:

Фінансова допомога.

Система державних закупівель (як правило – на контрактній основі).

Надання консультативної і технічної допомоги.

Комплекс фінансових механізмів підтримки малих підприємств включає в
себе:

використання гарантійних фондів кредитування малих підприємств;

страхування комерційних ризиків;

пільгове кредитування та часткову компенсацію відсоткових ставок по
кредитах;

забезпечення спрощених режимів оподаткування та податкових пільг;

надання фінансової підтримки інноваційної діяльності;

компенсацію видатків на інформаційне обслуговування;

компенсацію видатків на отримання патентів, захист авторських прав тощо;

фінансування проектів, які здійснюють малі підприємства;

надання обладнання в лізинг;

франчайзинг;

венчурне фінансування малих підприємств;

підтримку утворення кредитних союзів для малих підприємств;

розвиток бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів з метою зменшення
накладних витрат малих підприємств;

централізований бухгалтерський облік та комплексне надання ділових
послуг малим підприємствам.

Слід відзначити, що суб’єктами підтримки виступають як держава, так і
інші підприємства чи групи підприємств. а також громадські та галузеві
асоціації та інші незалежні інституції.

Світовою практикою також напрацьовано вельми широкий спектр заходів щодо
надання технічної та інформаційної допомоги малим підприємствам:

надання інформації про форми та методи державної підтримки малого
бізнесу;

консультації з питань законодавства;

забезпечення спрощених режимів звітності;

забезпечення сприятливих умов для використання державного фінансування,
матеріально-технічних, інформаційних та інших ресурсів, що надаються в
рамках держпідтримки малого бізнесу;

підтримка участі малих підприємств у зовнішньоекономічній діяльності,
допомога в укладанні міжнародних контрактів;

підтримка виходу малих підприємств на фондові ринки;

розвиток ділових мереж та кластерів, спрямованих на встановлення
ринкових відтворювальних ланцюгів;

створення інфраструктури підтримки і розвитку (агентств розвитку,
бізнес-центрів, палат, асоціацій, державних структур, міжнародних
організацій, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо);

перепідготовка кадрів, підвищення кваліфікації зайнятих на підприємствах
(в тому числі забезпечення обміну досвідом між представниками малого
бізнесу);

регіональна підтримка.

Безперечно, застосування наведеного комплексу заходів набуває у кожній
конкретній країні своїх специфічних рис. Досить яскраво це помітно і на
прикладі України.

1.2 Нормативно – правове забезпечення сталого розвитку малого бізнесу в
Україні

Формування державної політики підтримки малого бізнесу в Україні
починається з 1991 року, з прийняття Закону України “Про підприємництво”
та утворення Державного комітету України зі сприяння малим підприємствам
і підприємництву. Закон України “Про підприємництво” визначив загальні
правові, економічні та соціальні засади, умови здійснення
підприємницької діяльності, а також визначив правові основи державного
регулювання та підтримки підприємництва, відносин суб’єктів
підприємницької діяльності та держави.

Закон України “Про підприємства в Україні”, прийнятий у 1991 році,
визначав критерієм віднесення підприємства до категорії малих
чисельність працюючих, причому – диференційовано залежно від галузі, у
якій функціонувало дане підприємство. Указом Президента України “Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого
підприємництва”, який набрав чинності з 1 січня 1999 року, критерії було
змінено. До суб’єктів малого підприємництва відносилися юридичні особи,
чисельність найманих працівників на яких не перевищувала 50 осіб, також
було обмежено річний оборот коштів. Закон України “Про державну
підтримку малого підприємництва”, прийнятий у 2004 році, визнає
суб’єктами малого підприємництва фізичних осіб-підприємців, річний
оборот яких не перевищує 500 тисяч гривень на рік, та юридичних осіб, на
яких працює не більше 50 осіб та обсяг річного валового доходу яких не
перевищує 500000 євро.

З метою реалізації державної політики сприяння розвитку підприємництва,
у тому числі малого бізнесу, у березні 1993 року Кабінетом Міністрів
України була схвалена перша Програма державної підтримки підприємництва
в Україні.

Початок новому етапу розвитку державної політики підтримки малого
бізнесу поклало схвалення Кабінетом Міністрів України Концепції
державної політики розвитку малого підприємництва (квітень 1996 р.),
закріплення свободи підприємництва в Конституції України. Одним з
механізмів підтримки малого підприємництва стала державна Програма
розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 рр., розроблена
Міністерством економіки відповідно до положень Концепції державної
політики розвитку малого підприємництва, і затверджена постановою
Кабінету Міністрів 29 січня 1997 року. Метою Програми було визначено
забезпечення сталого розвитку малого підприємництва як невід’ємної
складової ринкової економіки та головного чинника створення нових
робочих місць.

У 1998 році зі створенням Державного комітету з питань підприємництва
(Держпідприємництва, нині Державний комітет з питань регуляторної
політики і підприємництва) почався наступний етап політики державної
підтримки малих підприємств. Важливим кроком у цьому напрямі стало
підписання Президентом України Указу “Про усунення обмежень, що
стримують розвиток підприємницької діяльності”. Згаданий Указ заклав
основи єдиної регуляторної політики у сфері підприємництва. На рівні
державної політики було визнано необхідність зменшення державного
втручання в підприємницьку діяльність, відмови від патерналізму з боку
держави по відношенню до малого бізнесу, формування середовища,
сприятливого для розвитку підприємництва, шляхом усунення
адміністративних бюрократичних бар’єрів. Створення Держпідприємництва
забезпечило інституціалізацію зазначених політичних орієнтирів.

У 1999-2004 рр. було прийнято майже 20 указів Президента України з
питань розвитку підприємництва, Верховною Радою України прийнято закони
України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, “Про
державну підтримку малого підприємництва”, “Про Національну програму
сприяння розвитку малого підприємництва в Україні”, а також “Про захист
економічної конкуренції”, окремі норми якого передбачають виняток для
малих та середніх підприємців у частині положень, що жорстко регулюють
дії суб’єктів господарювання у сфері економічної конкуренції.

З метою недопущення звуження змісту та обсягу права громадян на
підприємницьку діяльність особлива увага Держпідприємництвом та його
територіальними органами приділялась обґрунтуванню доцільності втручання
держави у відповідні сфери підприємницької діяльності, адекватності та
ефективності пропонованих шляхів та способів розв’язання порушених у
проектах питань, характеристикам очікуваних соціально-економічних
наслідків запроваджених заходів. Протягом 2004 року Держпідприємництвом
з метою залучення широких кіл підприємців, громадських організацій до
всебічного опрацювання найважливіших регуляторних актів було винесено на
публічне обговорення 19 проектів регуляторних актів, які зачіпають
інтереси підприємців. У двох випадках після публічного обговорення
розробниками проектів було прийнято рішення про відкликання проектів
регуляторних актів через недоцільність їхнього прийняття.

Завдяки реалізації відповідної державної політики та активізації
громадського впливу представників малого бізнесу, останнім часом
спостерігаються певні позитивні зрушення в сфері удосконалення
нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності, усунення
правових та адміністративних перешкод на шляху розвитку малого
підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання
на місцевому рівні.

На виконання пункту 21 Положення про порядок підготовки проектів
регуляторних актів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 31.07.2003 р. створено обласні Апеляційні комісії з питань розгляду
скарг щодо відмови представництва Держпідприємництва у погодженні
проектів регуляторних актів. Значні кроки зроблено державою у напрямі
подолання правових та адміністративних бар’єрів у сфері ліцензування
підприємницької діяльності. Прийнятий у 2003 році Закон України “Про
ліцензування певних видів господарської діяльності” дозволив
кодифікувати державне регулювання в сфері ліцензування, на законодавчому
рівні встановити прозорі процедури та правила ліцензування, спростити
умови входу на ринок, встановити відповідальність усіх суб’єктів
правовідносин у цій сфері.

Після прийняття Указу Президента України від 22 січня 2003 року “Про
запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері
виробництва” органами виконавчої влади було виявлено 385 власних
нормативно-правових актів, які не відповідають вимогам ринкових
відносин. З них 65 актів відносяться до сфери ліцензування та дозвільної
системи, 19 — до сфери оподаткування, 82 — соціальної політики та
трудових відносин. 220 актів (58 %) було змінено чи скасовано, проте 165
залишаються без впорядкування. Запровадження порядку погодження
нормативно-правових актів, що приймаються у сфері регуляторної політики,
з Держпідприємництва дало змогу “відсіювати” ті з них, які суперечать
інтересам розвитку підприємницької діяльності в Україні. Зокрема, за 11
місяців 2004 року органами виконавчої влади було подано на погодження до
Держпідприємництва 539 проектів регуляторних актів, з них погоджено 354,
або 65,7 %.

Значно посилилась роль громадськості в процесах розвитку сфери малого
бізнесу на місцях. Зараз, за підрахунками Держпідприємництва, в Україні
нараховується близько 750 регіональних громадських об’єднань
підприємців. В усіх регіонах країни при місцевих державних
адміністраціях створені і діють дорадчі органи — координаційні ради.

З метою встановлення законодавчих засад правового регулювання
організації та проведення контролю за діяльністю суб’єктів
господарювання контролюючими органами, усунення можливості для
зловживань представників контролюючих органів, зростання рівня
захищеності прав суб’єктів господарської діяльності Державним комітетом
України з питань регуляторної політики та підприємництва на виконання
протокольного доручення Кабінету Міністрів України розроблено проект
Закону України “Про основні засади здійснення контролю за діяльністю
суб’єктів господарювання в Україні”. Проектом визначається єдиний для
всіх органів, які здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів
господарювання в Україні, порядок організації та проведення перевірок
фінансово-господарської, виконавчо-розпорядчої та іншої діяльності
суб’єктів господарювання, проведення ними обстежень та надання
обов’язкових приписів з метою допомоги суб’єктам господарювання уникнути
порушень чинного законодавства шляхом налагодження паритетних стосунків
між органами контролю та суб’єктами господарювання. На думку фахівців
Держпідприємництва, прийняття цього документа сприятиме створенню
належних правових умов для налагодження паритетних стосунків між
контролюючими органами та суб’єктами господарювання, зменшить можливості
для зловживань представників контролюючих органів, а також забезпечить
підвищення рівня захищеності прав суб’єктів господарської діяльності.

В той же час, сьогодні в Україні повноваження контролю фінансової або
господарської діяльності підприємств мають близько 30 органів державної
влади. Труднощі, які виникають внаслідок внутрішньої неузгодженості цієї
системи, частої зміни концептуальних орієнтирів, створюють
необґрунтовані ризики та бар’єри на шляху здійснення підприємницької
діяльності. Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень
місцевими та центральними органами влади, невизначеність прав і
обов’язків держави та суб’єктів підприємницької діяльності,
неврегульованість та суперечливість нормативних актів, які видаються
різними відомствами, все ще обумовлюють неефективність та обтяжливість
регуляторного середовища для суб’єктів господарювання.

Згідно Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва”
метою державної підтримки малого підприємництва визначено:

створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого
підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в
економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

підтримка вітчизняних виробників;

формування умов для забезпечення зайнятості населення України,
запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Виходячи з цього, Закон встановлює такі напрями державної підтримки
малого підприємництва в Україні:

формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва,
організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення
кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва;

встановлення системи пільг для суб’єктів малого підприємництва;

запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та
звітності;

фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних
і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт,
послуг) для державних та регіональних потреб.

Фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримки
малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції на
загальнодержавному рівні — Український фонд підтримки підприємництва, на
регіональному рівні — регіональні фонди підтримки підприємництва, на
місцевому рівні — місцеві фонди підтримки підприємництва.

Кошти Українського фонду, регіональних та місцевих фондів підтримки
підприємництва формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів, одержаних
від приватизації державного та відчуження комунального майна,
добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних,
та інших коштів.

Розроблена на підставі зазначеного закону Національна програма сприяння
розвитку малого підприємництва в Україні встановлює більш конкретні
завдання. Основними завданнями Програми є:

створення державної системи забезпечення розвитку та підтримки малого
підприємництва;

створення належних умов розвитку малого підприємництва в регіонах;

сприяння створенню нових робочих місць суб’єктами малого підприємництва;

підтримка ділової та інвестиційної активності, розвиток конкуренції на
ринку товарів та послуг;

залучення до підприємницької діяльності жінок, молоді, пенсіонерів та
інших верств населення;

активізація фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, пошук нових
форм фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва;

формування регіональної інфраструктури розвитку та підтримки малого
підприємництва;

створення умов для розвитку малого підприємництва у виробничій сфері, в
тому числі на базі реструктуризованих підприємств.

Очікуваними результатами реалізації Програми є прискорення розвитку
малого підприємництва, використання його потенційних можливостей,
перетворення його на дієвий механізм розв’язання економічних і
соціальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка
тенденція збільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня
“тіньового” обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внеску
малого підприємництва в економіку України, зміцнення економічної бази
регіонів, позитивний вплив на вирішення проблем безробіття, насичення
вітчизняного ринку товарами та послугами.

2. Характеристика розвитку малого бізнесу в Україні.

У період 1991-1996 рр. малий бізнес в Україні під впливом різних
процесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього
ринку, тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Так,
чисельність зайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 1996
році була меншою, ніж у 1991 році, хоча чисельність малих підприємств за
цей час подвоїлася.

: < ¬ ® ///////////////iiicssccOO X j l ?   O U a i i ® i i ? h’ h’ h’ h’ h’ h’ l   O U Ue TH i i gd’ w gd’ w gd’ gd’ PU h’ 1p2?3f4o5ae6?7oiaeOIIIIIIIIIIA¶¶¶¶¶¶ & gd^Ue gd^Ue & gd^Ue gd’ gd^Ue & gd^Ue & gd^Ue j0koooeeeUeNNNNNNNNNNNNNNUeUe & gd^Ue gd^Ue & gd^Ue ?‡R??’?™a?oc ?¬¬ooooooooooeaUIIIIIIIIIII d gd^Ue & ????????????¬¬A·‚1/2‚3/4 ?®AoAaA¬A([email protected]\I-?Ue?aeN?OoooeeeeUeNNNNNUeUeUeAEAEAEAE AEAEAE & d & d d & d I“ I“ gdN.e d & 6 >

L

N

V

Fмалих підприємств у форму приватного підприємництва з правом найму
робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можна розглядати
як форму розвитку повноцінних малих підприємств, які здатні належним
чином виконувати викладені вище соціально-економічні функції.

Таблиця 1

Основні показники розвитку малих підприємств в Україні

Показник 1996 1997 1998 1999 2003 2004 2005

Кількість суб’єктів малого підприємництва (без селянських (фермерських)
господарств), тис. од.,

у т. ч.:

871

1003

1131

1258

1421

1708

1945

Кількість малих підприємств, тис. од. 96 136 173 197 218 233 251

Темп зростання за рік, %

41,7 27,2 13,9 10,7 6,9 6,8

МП на 10 тис. населення, од. 19 27 34 40 44 48 53

Кількість суб’єктів малого підприємництва — фізичних осіб, тис. осіб 775
867 958 1061 1203 1475 1785

Темп зростання за рік, %

11,9 10,5 10,8 13,4 22,6 21,0

Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним
змінам у формах власності малих підприємств. За період з 1992 року по
2005 рік частка малих підприємств з державною формою власності
скоротилася з 14 до 1,1 %. У структурі недержавної форми власності
частка колективної зросла з 50 до 61,4 %, а приватної – залишилася на
рівні 34,9 %.

Проте, структура малого підприємництва за формами власності після 1996
року практично законсервувалася. Мають місце лише незначні її коливання.
Звертає на себе увагу досить повільне зростання частки приватної форми
власності, хоча вважається, що в цій сфері вона є найбільш оптимальною.
Її частка становить менше третини малих підприємств. Серед малих
промислових підприємств частка приватної форми власності є ще меншою,
ніж в цілому по малим підприємствам і становила у 2005 році 27 %.

За юридичною формою малі промислові підприємства колективної власності у
2005 році поділялися на: кооперативи — 4,1 %, акціонерні товариства —
10,7 %, колективні підприємства — 13,2 %, товариства з обмеженою
відповідальністю – 72,0 %.

Аналіз даних про розвиток та розподіл малих підприємств по регіонах
України засвідчує, що, незважаючи на зростання їхньої чисельності,
диспропорції, які існували у територіальному розподілі малих
підприємств, зберігаються.

З другої половини 90-х рр. спостерігається тенденція до поступового
вирівнювання розвитку малих підприємств в регіонах України. Зокрема, з
1995 по 2003 рр. частка п’яти областей, які займали в Україні перші
місця за кількістю малих підприємств (Донецька область, м. Київ,
Харківська область, Львівська область, Кримська АР), зменшилася з 45 до
42 %, в той час як питома вага 5 областей, що мали найменшу абсолютну
кількість малих підприємств, зросла з 5,9 до 6,9 %. Проте розрив між
регіонами-лідерами та регіонами-аутсайдерами в розподілі малих
підприємств залишається досить глибоким. У Донецькій, Львівській,
Миколаївській, Херсонській областях та містах Києві і Севастополі
кількість підприємств в розрахунку на 10 тис. чоловік населення
перевищує загальнодержавний показник і становить 50-116 підприємств
(проти середнього по Україні – 44 підприємств), в той час як у
Чернігівській та Вінницькій областях вона ледь не вдвічі менше за
середню (27 і 29 відповідно).

На думку експертів, регіональні диспропорції розвитку малих підприємств
пояснюються: економічним потенціалом регіону; наявністю ресурсів;
господарською структурою регіону; рівнем кадрового забезпечення;
ставленням органів влади та населення до малого бізнесу; наявністю
ринкової інфраструктури; інформаційним забезпеченням; традиціями та
місцевою психологією.

У галузевій структурі малого бізнесу за кількістю підприємств та
обсягами випуску продукції провідні місця посідають торгівля і
промислове виробництво. Принципово інша картина спостерігається в
розподілі прибутку, який, як відомо, є основним джерелом розвитку
підприємств. Так, малі підприємства, які здійснюють операції з
нерухомістю, складаючи лише 12,1 % їхньої чисельності в Україні,
створюють 13,1 % продукції та 22,1 % загального прибутку. Навпаки, малі
промислові підприємства, на яких зайнята понад п’ята частина працівників
малого бізнесу, є в цілому збитковими. Таке становище лише почасти
зумовлене галузевою специфікою. Більшою мірою воно викликане
недосконалістю чи відсутністю галузевої інфраструктури, а також
відсутністю галузевої координації малого підприємництва, яку в країнах
Європи беруть на себе об’єднання підприємців.

Таблиця 5

Частка продукції малих підприємств у промисловому виробництві за
галузями, %

Галузі промисловості 2003 2004 2005

Вся промисловість 4,5 5,1 3,3

Добувна 0,4 0,5 0,3

Обробна 6,6 7,2 4,4

Харчова та перероблення с/г продуктів 6,6 6,8 3,8

Легка, у тому числі: 16,0 20,5 9,7

Текстильна та пошиття одягу 12,2 15,0 11,2

Виробництво шкіри та шкіряного взуття 26,3 30,5 6,6

Виробництво деревини та виробів з деревини 29,8 21,5 22,3

Целюлозно-паперова; видавнича справа 30,6 24,7 20,0

Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки 3,9 4,2 0,4

Хімічна та нафтохімічна, у тому числі: 5,4 6,6 4,7

Виробництво хімічне 4,4 4,7 3,1

Гумових та пластмасових виробів 8,3 14,6 10,6

Виробництво інших неметалевих мінеральних виробів 4,6 5,8 5,1

Металургія та оброблення металу 1,4 1,8 1,0

Машинобудування, у тому числі: 8,4 9,4 6,7

Виробництво машин та устаткування 6,3 7,0 6,4

Електричного та електронного устаткування 18,7 19,9 11,2

Транспортного устаткування 3,7 3,5 2,6

Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води 0,4 1,3
0,5

У 2003-2005 рр. спостерігалася загрозлива тенденція до зниження частки
малих підприємств у промисловому виробництві за видами економічної
діяльності. Так, дані таблиці 5 свідчать, що у 2005 році не було
практично жодної галузі промислового виробництва, де частка малих
підприємств не зменшилася б порівняно з попереднім періодом.

Відчутно зменшилася частка малих підприємств у таких економічно та
соціально важливих галузях, як харчова та переробка сільгосппродуктів,
легка, виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова,
видавнича справа, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки,
електричного та електронного устаткування. Частка в підгалузі
виробництва шкіри та шкіряного взуття зменшилася в кілька разів. Те, що
вказані процеси відбуваються саме у початковий період відновлення
економічного зростання, свідчить, що між великим та малим бізнесом в
Україні не вдалося налагодити належного зв’язку, що може стати перепоною
для подальшого зростання виробництва.

В структурі зайнятих питома вага працюючих на малих підприємствах,
створених в промисловості, складає 22,4 %. Значною залишається частка
зайнятих на підприємствах, орієнтованих на надання послуг в будівництві
(12,2 %). Причому збільшення чисельності зайнятих цим видом економічної
діяльності призводить до посилення конкуренції між працівниками,
зайнятими в цій сфері.

Таблиця 8

Чисельність працівників малих промислових підприємств за галузями в 2006
році (станом на кінець вересня)

Галузі Середньорічна чисельність працівників, тис. осіб Частка, %

Промисловість, у тому числі: 362,9 100,0

Добувна 4,9 1,4

Обробна, з неї: 346 95,3

Харчова промисловість та переробка 77 21,2

Легка промисловість, у тому числі: 40 11,0

Текстильна промисловість та пошиття одягу 33,5 9,2

Виробництво шкіри та шкіряного взуття 6,5 1,8

Виробництво деревини та виробів 27,5 7,6

Целюлозно-паперова промисловість та видавнича справа 41,8 11,5

Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки 0,6 0,2

Хімічна та нафтохімічна промисловість, у тому числі: 19,9 5,5

Хімічне виробництво 9,4 2,6

Виробництво гумових та пластмасових виробів 10,5 2,9

Виробництво інших неметалевих виробів 22,7 6,3

Металургія та оброблення металу 21,7 6,0

Машинобудування, в тому числі: 72,7 20,0

Виробництво машин та устаткування 35,1 9,7

Виробництво електричного та електронного устаткування 29,4 8,1

Виробництво транспортного устаткування 8,2 2,3

Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води 12 3,3

За даними статистичної звітності, у 2005 році в середньому по Україні
середньомісячна заробітна плата одного працівника малих підприємств
складала 154,84 грн. проти 130,16 грн. у 2004 році. Найвищий рівень
середньомісячної заробітної плати в 2005 році був зафіксований серед
працівників водного транспорту (392,31 грн.), в сфері громадської
діяльності (379,77 грн.) та в державному управлінні (267,12 грн.).
Найнижчий же рівень заробітної плати був у працівників малих
підприємств, які надають готельні та ресторанні послуги (102,73 грн.),
та надають індивідуальні послуги (107,63 грн.), тобто в тих сферах
діяльності, які відзначаються низькою рентабельністю

Водночас, слід усвідомлювати, що наведені показники мають порівняно
невисокий рівень вірогідності з огляду на значний рівень “тінізації”
діяльності малих підприємств, зокрема існування так званої “подвійної
бухгалтерії”, яка дозволяє приховувати значні обсяги доходів працівників
малих підприємств від оподаткування. Зазначимо, що на державних,
комунальних підприємствах і підприємствах з власністю міжнародних
організацій та юридичних осіб інших держав, де можливості “тіньових”
операцій значно більш обмежені, відзначається вищий рівень
середньомісячної заробітної плати, ніж на колективних та приватних
підприємствах. Так, середньомісячна заробітна плата працівників малих
підприємств, які перебувають у власності міжнародних організацій та
юридичних осіб інших держав, складала у 2003 році 378,31 гривень і була
майже в 2,5 рази вища за рівень середньомісячної заробітної плати, яку
отримували працівники малих підприємств, які перебували в приватній
власності.

На жаль, доводиться визнати, що малі підприємства в Україні не виконують
належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями
лише 1,72 млн. осіб, що складає близько 15 % від загальної чисельності
усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою
економікою аналогічний показник перевищує 50 %. До того ж, не можна
забувати, що досить часто малі підприємства є другим місцем роботи
людини. Тому механічно пов’язувати кількість зайнятих на малих
підприємствах з кількістю робочих місць, створених для зменшення
безробіття, некоректно. Відповідно, за такого низького залучення
працюючих до діяльності малих підприємств виникають сумніви щодо
дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення
України. За такої ситуації малі підприємства, навпаки, створюють умови
для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення.
Практичне призупинення зростання зайнятих на малих підприємствах у 2006
році дає підстави стверджувати, що малі підприємства як організаційна
форма в нинішньому економіко-правовому середовищі не в змозі більше
виконувати належних їм соціальних функцій.

Підсумовуючи, зауважимо, що вказані диспропорції у розвитку малого
бізнесу в Україні у 2003-2006 рр. дають підстави стверджувати про
фрагментарність та нестійкість тенденцій економічного зростання, які
мали місце у ці роки.

3. Проблеми малого бізнесу та напрямки їх подолання.

Аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що
суттєвих зрушень у розвитку цього сектора ринкової економіки ще не
відбулося, а останнім часом ситуація погіршується. Так, темпи зростання
кількості діючих малих підприємств (до попереднього року) у 1992 році
становили — 257,7%, у 1993 році — 148,5%, у 1994 році — 106,4%, у 1995
році — 114,7%, у 1996 році — 93,4%. Обсяги виробленої ними продукції та
наданих послуг не перевищують 5% виробленої в Україні продукції.

Уповільненими темпами утверджуються фермерські господарства в аграрному
секторі. На 1.07.96р. їх налічувалося 35,3 тис. з площею
сільськогосподарських угідь 820,6 тис. га, що становить лише 2%
загальної площі. Однак вони створюються більш повільними темпами, ніж у
попередні роки. За 1992 рік їх кількість зросла на 12,6 тис., або в 7
разів, за 1993р. — на 13,1 тис. (в 1,9 рази), за 1994р. — на 4,2 тис.
(на 15%), за 1995р. — на 2,7 тис. (на 8,7%), за І півріччя 1996р. — на
0,5 тис.(на 1,4%). Через складне фінансове становище в галузі та інші
причини в 1994 році припинили діяльність 1,9 тис. фермерських
господарств (в 1993 році — 975).

Аналіз засвідчує, що головними причинами гальмування розвитку малого
підприємництва в Україні є:

— відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо
підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного місця
і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;

— неймовірно важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб’єктів
малого підприємництва збочити в тіньову економіку. Про це, зокрема,
свідчить той факт, що неухильно зменшується питома вага діючих малих
підприємств до кількості зареєстрованих. У 1992 році цей показних
становив 49,4%, у 1993р. — 47,7%, у 1994р. — 37,3%, станом на 01.01.96р.
з 281,2 тис. зареєстрованих в Україні малих підприємств діяло лише 91,6
тис., тобто менше, ніж третина (32,6%). Найгірший стан справ у м.Києві,
Кіровоградській, Одеській та Вінницькій областях (мал. 2.7);

— низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності. Усього в
1995 році приватизовано 13093 об’єкти малої приватизації, що становить
лише 58,3% від річного завдання. У Донецькій області цей показник
становив майже 100%, а в Одеській — 104,4%. Водночас менше ніж третину
річного завдання виконано у Київській, Кіровоградській, Полтавській,
Херсонській та Чернігівській областях, а в Республіці Крим — лише 15,3%;

— відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку
малого бізнесу, як і підприємництва в цілому. Недостатньо врегульовані
відносини суб’єктів підприємницької діяльності з органами влади і
управління, відсутній законодавчий механізм державної фінансової
підтримки малого підприємництва, немає єдиного трактування понять:
“підприємництво”, “малий бізнес”, “суб’єкти підприємницької діяльності”
тощо;

— обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів.
Багато малих підприємств не розпочали свою діяльність через відсутність
достатньої суми стартового капіталу, власних виробничих площ та
устаткування;

— недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого
підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного
забезпечення, недосконалість системи навчання та перепідготовки кадрів
для підприємницької діяльності тощо.

На тенденції розвитку малого підприємництва в Україні безпосередньо
впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників. Так, у
1994-96 роках в Україні спостерігався спад ВВП. Цей ключовий показник
розвитку економіки держави був у 1994 році — на 23%, у 1995 році — на
11,8%, а у 1996 році на 10,0% меншим порівняно з попередніми роками.
Спад ВВП призвів до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів держави,
обігових коштів у суб’єктів підприємницької діяльності, зниження
купівельної спроможності населення України тощо.

До основних макроекономічних чинників, які впливають на розвиток малого
підприємництва, слід віднести передусім такі:

1. Обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на
внутрішньому ринку у зв’язку з браком вільних фінансових коштів
підприємств та зниженням реальних доходів населення;

2. Вкрай незначну інвестиційну активність, відсутність переливу коштів з
фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість (або відсутність)
кредитів.

Разом з тим, малий бізнес в Україні має певні риси, які суттєво
відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме:

1. Низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному
потенціалі;

2. Низький управлінський рівень, бракує знань, досвіду та культури
ринкових відносин;

3. Прагнення до максимальної самостійності (більшість зарубіжних малих
підприємств працює за умов франчайзинга, субпідряду тощо, а у нас це
відсутнє);

4. Поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів
діяльності, неможливість в більшості випадків орієнтуватися на
однопродуктову модель розвитку;

5. Відсутність системи самоорганізації та недостатня інфраструктура
підтримки малого підприємництва;

6. Відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон’юнктуру
ринку, низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх
програм;

7. Практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки;

8. Недовіра західних партнерів та негативне психологічне ставлення
населення до підприємців.

Крім того, слід зазначити, що стан товарного ринку в Україні, на якому
діють суб’єкти малого підприємництва, суттєво відрізняється від
економічно розвинутих країн. Розвинутим ринковим відносинам притаманні
переважаючий вплив попиту з швидкою реакцією на нього, пріоритет
приватної власності, розвинута ринкова інфраструктура, дієвість та
усталеність законодавства, фінансова стабільність, доступність засобів
виробництва, традиції використання договірних відносин, інформаційна
відкритість, офіційно мінімальна криміналізація.

Зовсім інша (якщо не сказати — протилежна) ситуація спостерігається
сьогодні в економіці України. В цілому правове, соціально-економічне
середовище для малого підприємництва стає, на жаль, дедалі не
сприятливішим. Крім того, відбувається активний процес концентрації
капіталу з одночасним встановленням фінансового і управлінського
контролю за самостійними підприємствами з боку великих компаній й
відповідних монопольних угруповань.

Стан та проблеми розвитку малого бізнесу в Україні свідчить про те, що
подальший розвиток ситуації без активного та позитивного втручання
держави може призвести до згортання (в основному через подальшу
тінізацію) цього сектора економіки з відповідним загостренням
економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Через це і виникає
необхідність дієвої державної політики підтримки малого бізнесу.

Створення відповідних правових, економічних та організаційних умов
сприятиме подальшому збільшенню кількості суб’єктів малого
підприємництва, зростанню ролі та значення його у національній
економіці.

Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємництва в Україні,
створення відповідного середовища потребують докорінної перебудови
державної політики в галузі сприяння малому підприємництву. Завдання
полягає у тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в економічному
процесі. Мається на увазі забезпечення протягом найближчих років у
структурах зазначеного сектора зайнятості на рівні 25-30% дієздатного
населення та виробництва до 25% ВВП. Саме з цього слід виходити при
розробці та реалізації заходів щодо підтримки малого підприємництва.
Вирішення цього завдання має зосереджуватися на таких основних напрямах.

По-перше: створення відповідної нормативно-правової бази, а саме:

1. Прискорення прийняття Закону України “Про державну підтримку малого
підприємництва”, який визначав би загальні правові, організаційні та
економічні засади підтримки малого підприємництва, дав би єдине
тлумачення відповідних термінів, визначив би основні напрями державного
регулювання та підтримки малого підприємництва;

2. Розробка та прийняття Закону України “Про приватну власність”, мета
якого полягає у визначенні правових засад приватної власності,
забезпеченні правового захисту та недоторканості приватної власності;

3. Прийняття Закону України “Про лізинг”, що в значній мірі не тільки
визначало б правові та економічні засади щодо лізингу, а й стимулювало б
інвестиційну діяльність новими методами фінансової підтримки
підприємств;

4. Прийняття Закону України “Про ліцензування”, яким необхідно
врегулювати відносини органів державної виконавчої влади і суб’єктів
підприємницької діяльності, що виникають у зв’язку з ліцензуванням
окремих видів діяльності (одержання, використання, захист і припинення
ліцензій), дати єдине тлумачення відповідних термінів, визначити основні
види діяльності, що ліцензуються, упорядкувати і визначити фінансові та
організаційні механізми обмеження підприємницької діяльності;

5. Розробка та впровадження спрощеної системи бухгалтерського обліку та
звітності малих підприємств;

6. Внесення відповідних змін та доповнень до законів України “Про
підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про власність” тощо.

По-друге: вирішення питань щодо організаційного забезпечення малого
підприємництва, насамперед:

1. Розробити та прийняти цільові і регіональні програми розвитку та
підтримки малого підприємництва з відповідним фінансовим та
організаційним забезпеченням;

2. Впровадити єдину вертикальну систему органів виконавчої влади з
питань малого підприємництва від Кабінету Міністрів України до обласних,
районних державних адміністрацій;

3. Розробити єдину систему реєстрації та легалізації суб’єктів
підприємництва;

4. Удосконалити мережу та підвищити дієвість роботи громадських
об’єднань малого підприємництва.

По-третє: формування та розвиток системи фінансової підтримки малого
підприємництва, для чого в першу чергу необхідно:

1. Внести зміни та доповнення до Закону України “Про систему
оподаткування” та інші закони, в яких передбачити: скорочення кількості
зборів та відрахувань, перехід на єдиний сукупний податок, введення
системи патентів для громадян-підприємців (фізичних осіб), звільнення
від оподаткування частини прибутку (доходу), що спрямовується на
рефінансування суб’єктів малого підприємництва;

2. Передбачити використання державних кредитних ліній для підтримки
малого підприємництва із зазначенням середнього розміру позики,
процентної ставки та секторів кредитування при умові створення нових
робочих місць;

3. Створити спеціалізовану банківську установу або установи з
кредитування малого підприємництва;

4. Розробити механізм цільового використання коштів Фонду сприяння
зайнятості населення на розвиток малого підприємництва;

5. Впровадити порядок кредитування малого підприємництва комерційними
банками під гарантії бюджетних коштів;

6. Забезпечити надання малим підприємствам, що підпадають під державні
цільові програми підтримки малого підприємництва, державних гарантій, у
тому числі у вигляді високо ліквідних державних боргових зобов’язань;

7. Впровадити віднесення на собівартість витрат, пов’язаних з
формуванням страхового фонду (резерву на покриття можливих витрат) при
кредитуванні малих підприємств;

8. Ввести пільгове оподаткування прибутку комерційних банків, одержаного
за рахунок кредитування малих підприємств;

9. Впровадити механізм використання незв’язних іноземних кредитних ліній
та гарантій для фінансування цільових програм;

10. Визначити чіткий порядок участі донорів і реципієнтів у процесі
здійснення міжнародної технічної допомоги.

По-четверте: інформаційне, консультативне та кадрове забезпечення,
насамперед:

1. Відновити щоквартальну статистичну звітність про діяльність суб’єктів
малого підприємництва, використовуючи метод вибіркового обстеження;

2. Розробити методику прогнозування розвитку малого підприємництва;
створити мережу інформаційно-аналітичних центрів малого підприємництва;

3. Проводити необхідну пропагандистську роботу, спрямовану на формування
сприятливої громадської думки щодо підприємницької діяльності;

4. Організувати підготовку та перепідготовку кадрів через систему
бізнес-центрів, інкубаторів та технопарків;

5. Запровадити в учбові програми навчальних закладів основи
підприємницької діяльності та організації малого підприємництва.

Формування державної політики щодо підтримки малого підприємництва,
визначення шляхів її реалізації повинно бути не лише “об’єктивною
необхідністю” переходу до ринку, а й невід’ємною частиною
загальнодержавної доктрини соціально-економічних перетворень в Україні.
Це сприятиме формуванню чисельного середнього класу суспільства, який є
основою ринкових перетворень та гарантом їх незворотності.

Висновок.

Процес становлення в Україні малого бізнесу завершився створенням
нормативно-правової бази державної регуляторної політики, яка в цілому
відповідає встановленим міжнародним нормам у даній сфері. Не в останню
чергу деяке економічне зростання останніх років забезпечено в результаті
підвищення активності саме малих суб’єктів підприємницької діяльності.

Водночас слід зауважити, що ці форми насамперед зайняли ніші, які в
командно-адміністративній системі були незаповнені, внаслідок чого
спостерігався відчутний дефіцит у задоволенні споживчого попиту. Отже, й
сьогодні малий бізнес розвивається екстенсивним шляхом, що, з одного
боку, підвищує конкуренцію на споживчому ринку, а, з іншого — створює
обмеження для його якісного розвитку.

Є багато чинників, які негативно впливають на підприємницьке середовище,
пригнічуючи виробництво та заганяючи діяльність у «тінь». Серед них:
надмірний податковий тиск, утиски з боку місцевої влади та контролюючих
органів тощо. Є питання, від вирішення яких залежить гармонійний
розвиток малого бізнесу в Україні.

Під таким розвитком слід розуміти перш за все своєчасну з боку держави
орієнтацію підприємців на структурні зміни в економіці та економічних
відносинах. В даному контексті виникає питання: що має в стратегічному
плані стати економічним пріоритетом — зростання чи розвиток?

Відповідь слід шукати в соціально-економічних тенденціях сучасного
світу. Визначальною з них є становлення нового постіндустріального, або
інформаційного суспільства. Основним фактором економічного зростання в
ньому виступають інформаційні ресурси, створення яких неможливе без
існування потужного інформаційно-промислового комплексу. Економічне
зростання в інформаційному суспільстві докорінним чином відрізняється
від зростання в індустріальному суспільстві, орієнтованому на масове
споживання. Останньому притаманні великі форми організації серійного
виробництва, що сьогодні спостерігається в Україні. Зародження
постіндустріального суспільства викликало нові форми організації ведення
бізнесу: венчурні фірми, які залучали кошти дрібних інвесторів для
розвитку високих технологій; технопарки; аутсорсинг тощо.

Особливо цікавою для нашої країни є форма аутсорсингу, яка дозволяє
залучати економічні суб’єкти до вирішення завдань непрофільного
характеру. Вона застосовується у відносинах як між великими та середніми
і малими підприємствами, так і між державою та приватними компаніями.
Політика аутсорсингу дозволяє суттєво розширити сферу діяльності малого
та середнього бізнесу, створити умови розвитку економічної бази для
формування середнього класу

Література.

Закон України «Про підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000р.
№2063-ІІІ

Закон України «Про Національну програму сприяння розвитку малого
підприємництва» від 21.12.2000р. №2157-ІІІ

Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності суб’єктів малого підприємництва» із змінами і доповненнями,
внесеними Указом Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99

Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 рік «Україна:
поступ ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на
2000-2004рр.»

Буряк П.Ю., Моринець В.П. «Податкове стимулювання розвитку малого
бізнесу в Україні»// Фінанси України. – 1999р. — №6. с.95-98

Дуб Л. «Питання розвитку малого бізнесу в Україні»//Вісник Української
Академії державного управління при Президенті України. – 2000.- №2.
–с.162-168

Єфименко Т. «Напрямки розвитку податкового потенціалу малого
підприємництва»//Вісник Української Академії державного управління при
Президенті України. – 2001.- №3. –с.141-148

Кирпот О. «Висококонцентроване суспільне виробництво – основа малого
підприємницства»//Вісник Української Академії державного управління при
Президенті України. – 2000.- №2. –с.127-134

Кондратюк Т. «Державна політика підтримки малого бізнесу: зміст і
механізм реалізації// Вісник Української Академії державного управління
при Президенті України. – 2001.- №4. –с.111-118

Микитюк О.І. «Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств»//
Фінанси України. – 1999р. — №6. – с.55-61

Лапуста М.Г., Старостин Ю.Л., Малое предпринимательство. – М.:ИНФРА-М.
– 1998г.

Экономика предприятия: Учебник. – М:ИНФРА. – 1999г. под ред. О.И.
Волкова

www.liga.kiev.ua

www.rada.gov.ua

www.ukrstat.gov.ua

PAGE

PAGE 26

Похожие записи