Реферат на тему:

Сутність, види, проблеми підприємств в Україні.

ПЛАН

Вступ

1.Сутність підприємства та його роль в економіці.

2.Види підприємства та особливості їх діяльності.

3.Проблеми та перспективи розвитку підприємства в Україні.

4.Трудовий колектив.

Висновок.

Вступ

Одним з основних елементів ринкового господарства є підприємство.
Під підприємством розуміється економічний суб’єкт, що займається
виробничою діяльністю і має господарську самостійність. Підприємство
об’єднує ресурси для виробництва економічних благ із метою збільшення
прибутку.

Подивившись на історію розвитку підприємства, бачимо, що її
коріння сягають сивої давнини, коли разом з розвитком перших мануфактур
відбувався перехід від натурального господарства до товарно-грошових
відносин. З того часу підприємство сильно змінило свою зовнішність,
ускладнилася його організаційна структура, але суть і мета залишалася
незмінною – одержання прибутку.

В роботі буде розглянено суть поняття та роль підприємства в
економіці країни, зокрема стосовно нашої держави та особливостей
функціонування та розвитку в ній вітчизняних підприємств.

Сьогодні, тема розвитку вітчизняних підприємств є однією з
найактуальніших для України, розгяд цієї теми запропонований в даній
роботі.

1. Сутність підприємства та його роль в економіці.

Підприємство — це юридична особа й одночасно господарська та фінансова
одиниця.

Закон України «Про підприємства в Україні» дає таке визначення

підприємства: «Підприємство — самостійний господарюючий статутний
суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу,
науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання
відповідного прибутку (доходу) «.

З економічної точки зору, підприємство самостійно здійснює індивідуальне
відтворення, тобто організовує виробництво, для чого наймає робочу силу,
купує сировину і матеріали, напівфабрикати в інших підприємств, платить
за це готівкою або бере в кредит, користуючись безготівковим обігом,
свої товари продає чи тимчасово складає. Шляхом інкасування готівки або
занесення на банківський рахунок своїх претензій (заявок на права
володіння) підприємство перетворює продукцію в ліквідні засоби, якими
сплачує борги чи тримає її як ліквідний резерв для покриття нових
закупівель. Так здійснюється повторення процесу виробництва, і
кругообіг починається знову.

Економічна сутність підприємства полягає в тому, що воно має на меті
одержання прибутку, його діяльність спрямована на отримання прибутку
після реалізації товару. Чинниками виробництва його є робоча сила і
виробничі фонди.

Як економічне явище, підприємство характеризується певною сукупністю
продуктивних сил і виробничих відносин. По-перше, воно має певну
кількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконувати
закінчену серію операцій і здійснювати випуск продукції. Підприємство
також характеризується організацією виробничого процесу, спрямованого на
досягнення економічної ефективності.

По-друге, підприємство — це певна підсистема виробничих
відносин. Засоби виробництва можуть бути в різних формах власності:

різних видів приватної та державній. Відносини власності на рівні
підприємства реалізуються безпосередньо через працю та управління. На
рівні підприємства реалізуються суспільна форма праці та різноманітні
форми її організації: спеціалізація, кооперація, зміна праці,
комбінування, усуспільнення тощо. Відносини розподілу конкретизуються в
розподілі за вартістю робочої сили, за працею і за власністю.

Підприємство, як і будь-яка складна система, складається з комплексу
більш простих систем, що виконують визначені функції.

У виробничо-технічному відношенні підприємство являє собою
техніко-технологічний комплекс, систему робочих машин і механізмів,
підібраних пропорційно по кількості і потужності відповідно до видів
продукції, що випускається ( виконуваних робіт, послуг), технологією її
виготовлення й обсягами випуску.

Організаційно підприємство являє собою первинною ланкою економіки,
виробничу одиницю народного господарства з визначеною внутрішньою
структурою, зовнішнім середовищем, закономірностями функціонування і
розвитку. Організаційна система підприємства включає його виробничу й
організаційну структуру керування підприємством, а також зв’язку між
виробництвом і керуванням, між підприємством і зовнішніми організаціями.

У соціальному відношенні підприємство виступає в якості соціальної
підсистеми товариства, саме на ньому здійснюється взаємодія суспільних,
колективних і особистих інтересів, укладаються відношення приятельської
взаємодопомоги.

Економічно підприємство є відособленою ланкою економіки, що володіє
визначеною оперативно-господарською самостійністю і здійснює своєю
діяльністю на основі повного господарського розрахунку. Економічна
система підприємства включає економічні відношення підприємства з
державою, що вище стоячою організацією, постачальниками і
споживачами, фінансовими організаціями.

У інформаційному відношенні підприємство — складна динамічна система, що
характеризується великим обсягом, інтенсивністю і різнонаправленістю
інформаційних зв’язків між підсистемами й елементами, що постійно
обмінюється з зовнішнім середовищем різноманітного роду інформацією.

У адміністративно-правовому відношенні, підприємство виступає в якості
юридичної особи з установленими державою в законодавчому порядку правами
й обов’язками.

Підприємництво — це певна система функціонування підприємства,
основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності,
забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів
господарювання, економічної, організаційної та технічної творчості і
новаторства. У центрі даної системи знаходиться підприємець —
компетентний господарник, здатний забезпечити організацію ведення
господарства на базі найновіших досягнень економічної та технічної
науки.

Підприємцем може бути: дрібний власник, керівник акціонерного
товариства, кооператор, орендар і т.д. Підприємницькою діяльністю може
займатися, як окрема особа, так і група людей (колективне підприємство).
Законом України «Про підприємництво» передбачено, що суб’єктами
підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших
держав, не обмежені законом у працездатності або дієздатності, а також
юридичні особи усіх форм власності, установлені Законом України «Про
власність».

Відомо, що серцевину будь-якої економіки складає виробництво, створення
економічного продукту. Саме підприємства випускають продукцію,
виконують роботи і послуги, тобто створюють основу для споживання і
збільшення національного багатства.

Від того, наскільки ефективно працюють підприємства, який їхній
фінансовий стан, залежить здоров’я всієї економіки й індивідуального
здоров’я держави. Якщо схематично уявити всю систему господарського
керування в країні у виді піраміди, те її підставною частиною є
підприємства. Державне, регіональне, відомче керування може
розглядатися стосовно процесів, що відбувають на рівні підприємства,
тільки як надбудовні, другорядні явища.

При будь-якій формі господарювання підприємства грають найважливішу роль
в економіці держави. З мікроекономічних позицій підприємства є основою
для:

• збільшення національного прибутку, валового внутрішнього продукту,
валового національного продукту;

• можливості існування всієї держави і виконання єю своїх функцій. Це
пов’язано з тим, що значна частина державного бюджету формується за
рахунок податків і зборів із підприємств;

• забезпечення обороноздатності держави;

• простого і розширеного відтворення;

• розвитки національної науки і прискорення НТП;

• підвищення матеріального добробуту усіх верств громадян країни;

• розвитки медицини, культури, мистецтва та ін;

• вирішення проблеми зайнятості;

• вирішення багатьох інших соціальних проблем. Цю роль підприємства
будуть виконувати тільки в тому випадку, якщо вони ефективно
функціонують.

Вся історія розвитку суспільного виробництва свідчить і доводити, що
найбільше ефективно підприємства функціонують в умовах цивілізованого
ринку, для якого характерна наявність різноманітних форм власності,
здорова конкуренція, демонополізація економіки, вільне ціноутворення,
наявність розвиненої ринкової інфраструктури, перевага споживача в
порівнянні з виробником і інші необхідні атрибути.

Перехідний період в Україні від планової економіки до ринкової
затягнувся. Цей затяжний перехідної період обумовлений також політичною
і соціальною нагіруженістю в країні. Багато громадян країни, особливо
середнього і пристаркуватого віку, у психологічному плані не були готові
до переходові на ринкові відносини, за цей період вони багато чого
втратили як в матеріальному (знецінення внесків населення), так і в
соціальному плані. Природно, багато хто з них проти переходові на
ринкові відносини. Є і досить міцні політичні сили, що проти ринку і за
повернення до соціалізму.

Перехідний період характеризувався не тільки негативними наслідками, але
і деякими позитивними моментами.

До позитивних моментів слід насамперед віднести: усе
більше підприємств адаптуються до ринку і починають випускати ту
продукцію, що дійсно влаштовує покупця. Адаптація господарської
діяльності підприємств до ринкових умов стає ключовою проблемою
української економіки, від її вирішення залежать як найближчі, так і
віддалені перспективи соціально-економічного розвитку країни;

• багато підприємств зрозуміли, що зниження витрат
виробництва і реалізації продукції, поліпшення її якості в умовах спасу
інфляції — єдиний шлях для забезпечення фінансового добробуту;

• ринки насичуються товарами, з’являється в деяких сферах економіки
здорова конкуренція;

• збільшення числа спеціалістів самого різноманітного напряму, які
спроможні ефективно управляти підприємством в умовах ринку, і ін.

З усього цього можна зробити висновок, що в нашій країні створені деякі
умови для переходу до дійсно ринкової економіки. Чим швидше це буде
впроваджуватися, тим краще для економіки країни і кожного окремо узятого
підприємства.

2. Види підприємств та особливості їх діяльності.

Види підприємств і їх розвиток за умов становлення соціальне
орієнтованої економіки. У Україні в процесі роздержавлення економіки
найважливішою соціально-економічною метою є передача значної частини
державної власності трудовим колективам. Це основний шлях подолання
відчуження трудящіх від власності на засоби виробництва і результатів
праці, від самого процесу праці, від управління виробництвом, від
економічної влади тощо.

Законами України визначено три основних види підприємств:

державне колективне та індивідуальне. При цьому остання група має
можливість створення індивідуального, сімейного та приватного
підприємства.

Малі підприємства.

Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих
підприємств. Згідно із Законом України «Про підприємства» до малих
відносяться такі підприємства:

у промисловості й будівництві — з числом працюючих до 200 чоловік;

у науці й науковому обслуговуванні — до 100 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) — до 50
чоловік;

у галузях нематеріального виробництва — до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.

У нашій країні в залежності від природно-кліматичних, національних,
технологічних та інших особливостей регіонів можуть бути різні критерії
виділення малої економіки.

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих
підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні,
спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші
підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи,
що спільно ведуть трудове господарство.

Малі підприємства — досить поширена й ефективна форма господарювання.
Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим
підприємствам. Саме мале підприємство здатне найоперативніше реагувати
на кон’юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці
необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого
значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і
диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного
прогресу, розширення номенклатури товарів та послуг.

Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси
населення ( у тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності
не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані
свідчить досвід економічно розвинутих країн. На малий бізнес тут
припадає до 90-95% усіх підприємств і до 20-60% валового національного
продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво в сфері послуг і
торгівлі (варто зазначити, у найзанедбанішій у нас галузі господарського
життя).

Отже, значення малого бізнесу в ринковій економіці дуже велике. Без
малого бізнесу ринкова економіка ні функціонувати, ні розвиватися не в
змозі. Становлення та розвиток його є однією з основних проблем
економічної політики в умовах переходові від адміністративно-командної
економіки до нормальної ринкової економіки. Малий бізнес у ринковій
економіці — головний сектор, що визначає темпи економічного росту,
структуру і якість валового національного продукту.

Малі підприємства спеціалізуються і на випуску кінцевої продукції,
орієнтованої в основному на місцеві ринки збуту. В основному, це
швидкопсувні продукти, ювелірні вироби, одяг, взуття і т.д. і т.п.

У розвинутих країнах саме малому бізнесу приділяються увага в державному
масштабі. Держава підтримує малий бізнес як грошима, так і
різноманітними пільгами, у сфері податкової політики

Види малих підприємств.

За характером діяльності в малому бізнесі можна виділити декілька видів
підприємств. До першого виду належать індивідуальні або сімейні
підприємства. Індивідуальне — це підприємство, що засноване на
особистій власності окремої особи та виключно на її праці; сімейне ж
підприємство засновується на власній праці членів однієї сім’ї які
проживають разом. Отже, такі підприємства передбачають
індивідуальну трудову діяльність окремих осіб або сімей.

Майно індивідуального підприємства формується з майна громадянина
(сім’ї), одержаних доходів та інших законних джерел. Індивідуальне
підприємство може бути створене також у результаті придбання
громадянином (сім’єю) державного або комунального підприємства.

Інший вид малих підприємств — кооперативи або колективні підприємства,
чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень.
Кооператив являє собою об’єднання декількох громадян для спільної
господарської діяльності на основі договорові між ними.

Акціонерні підприємства.

Важливою формою підприємництва, є організація акціонерних підприємств.
Ця форма господарювання в Україні, як і в інших республіках колишнього
СРСР, не розвивалися. Якоюсь мірою вона існувала лише до 1929р.
Пізніше аж до 80-х років акціонерних підприємств у нас не було.

Акціонерні форми господарювання базуються на створенні акціонерних
товариств. У Законі України «Про господарські товариства» зазначається,
що акціонерним товариством називається організація, яка має статутний
фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, і
несе відповідальність за зобов’язання тільки майном товариства.

Акціонерне товариство — це одна з організаційно-правових форм
підприємств. Воно створюється шляхом централізації коштів (об’єднання
капіталу) різних осіб, проведеної за допомогою продажу акцій із метою
здійснення господарської діяльності й одержання прибутку.

Головною метою створення акціонерних товариств у нашій країні є
залучення до господарського обігу вільних коштів (грошових і
матеріальних) трудящіх, а також підприємств для виконання певних
господарських завдань. Акціонерне товариство створюється на основі
купівлі-продажу акцій.

У якості учасників об’єднання капіталу шляхом створення акціонерного
товариства можуть виступати фізичні і юридичні особи.

Внеском учасника товариства в об’єднаний капітал можуть бути кошти, а
також будь-які матеріальні цінності, цінні папери, права користування
природними ресурсами й інші майнові права, у тому числі право на
інтелектуальну власність.

Акціонерні підприємства поділяються на два види: акціонерне товариство
відкритого типу, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої
передплати, купівлі-продажу на біржах; акціонерне товариство закритого
типу (або ТОВ), акції якого поширюються лише серед його засновників.

Функціонування акціонерного товариства закритого типу відрізняється
й іншими особливостями, що в обов’язковому порядку повинні бути відбиті
в його статуті. Акціонерні товариства закритого типу — це в основному
невеличкі приватні підприємства з невисокою чисельністю акціонерів,
такі, як магазини, ательє, майстерні.

Основними характеристиками акціонерного товариства відкритого типу є
масштаби об’єднаного капіталу і велика кількість власників.

Акціонерне товариство закритого типу являє собою об’єднання не тільки
капіталів, але і конкретних учасників (фізичних і юридичних осіб).

Акція — це цінний папір, що підтверджує право її утримувача на частку в
статутному капіталі акціонерного товариства і, отже, на усі права, що
випливають із права власності на її.

Акції випускаються акціонерним товариством, як було відзначено вище, із
метою притягнення додаткових коштів для своєї діяльності, здійснюваної
через їхню реалізацію фізичним і юридичним особам.

Акція є безстроковим документом. Термін її обертання обмежений тільки
терміном існування товариства, що випустило її. Право акціонера на
участь в керуванні акціонерним товариством реалізується: у праві брати
участь у Загальному збори акціонерів -вищому органі керування
акціонерного товариства, що визначає основні напрямки його діяльності; а
також у праві обирати і бути обраним в органи керування товариства.

Орендне підприємство — це господарська одиниця, яка самостійно здійснює
підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного
володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за
договором.

Об’єктами оренди є:

1) цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їхні
структурні підрозділи;

2) окреме індивідуально визначене майно державних підприємств,
організацій.

Орендарями можуть бути:

1. організації орендарів, створені членами трудових колективів державних

підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів;

2. громадяни та юридичні особи України;

3. громадяни іноземних держав;

4. міжнародні організації;

5. особи без громадянства.

Існують два типи орендних відносин:

1) оренда як форма приватизації об’єктів державної власності;

2) оренда як форма економічних відносин у недержавному секторі
економіки. Інший

тип оренди сьогодні ще не дуже поширений, хоч підприємства, які
базуються на

недержавних формах власності, і почали активно розвивати орендні
відносини.

Договірні товариства.

Договірне товариство досить поширене, як організаційно-правова форма у
розвинутих країнах, а в нашу практику воно лише починає входити.

Договірне товариство утворюють юридичні та фізичні особи, коли вони
знаходять вигоду в спільних діях на ринку, але не бажають втрачати своєї
самостійності — зливати свій капітал або створювати нову юридичну особу.

Спільне підприємство — це організація, що має широкі права в галузі
експортно-імпортних операцій, погодження цін, укладання контрактів,
працює на принципах повного госпрозрахунку, валютної самоокупності.
Діяльність спільного підприємства як юридичної особи регулюються
Законами України. Важливе значення для створення та розвитку спільних
підприємств має Закон України «Про зовнішньоекономічну
діяльність».

Спільне підприємство може бути створене або шляхом його заснування, або
в результаті придбання іноземним інвестором частки участі у раніше
заснованому підприємстві без іноземних інвестицій або придбання такого
підприємства цілком.

Підприємства з іноземними інвесторами вправі здійснювати будь-які види
діяльності, не заборонені законом. Іноземні інвестори і підприємства
наділяються землею, мають право орендувати майно, набувати частки
участі, акції й інші цінні папери на фондових біржах, брати участь у
біржових угодах у порядку і на умовах, установлених законодавством.

Державне підприємство — це самостійна господарська одиниця з правами
юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності в
різних галузях народного господарства.

Відповідно до Закону України «Про підприємства» діяльність державного
підприємства будується на поєднанні прав власника майна та принципів
самоуправління трудового колективу.

Державні підприємства поділяються на два види: державне комунальне,
засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць, і
республіканське, засноване на державній власності, а також інших типів
підприємств, включаючи орендне, що не суперечить законодавчим актам
України.

Державне підприємство несе повну відповідальність за свої забов’язання
перед державою та іншими підприємствами, організаціями, установами за
дотримання кредитних договорів і розрахункової дисципліни.
Підприємство, яку не виконує свої забов’язання за розрахунками, може
бути оголошене банком, що його обслуговує, неплатоспроможним
(банкрутом).

Об’єднання підприємців.

Великомасштабному бізнесу властиві форми організації, в основі яких
лежить об’єднання підприємств, фірм у сукупні структури. Це збірні
асоціативні форми.

Роздивимося окремі типи асоціативних організаційних структур.

Корпорація — це акціонерне товариство, що об’єднує діяльність декількох
фірм для досягнення їхніх загальних цілей або захисту привілеїв. Як
юридична особа, корпорація відповідає по боргах і податках за усі
вхідні в її підприємства і виступає в якості самостійного суб’єкта
підприємницької діяльності

Господарські асоціації — договірні об’єднання підприємств і організацій,
утворювані для спільного виконання однорідних функцій і координації
загальної діяльності. Асоціації ставляться до однієї із самих м’яких
форм об’єднань, що мінімально обмежують дії вхідних у них членів
асоціації. Учасники асоціації мають право входити в будь-які інші
асоціації.

Концерни — форма договірних значних об’єднань звичайно монопольного
типу, що дозволяє використовувати можливості великомасштабного
виробництва, комбінування, кооперування, завдяки наявності
виробничо-технологічних зв’язків.

Ці організаційно-господарські структури завдяки масштабам концентрації
капіталу, виробничим потужностям, широким можливостям, диверсифікации
виробництва мають визначену усталеність до коливань ринкової
кон’юнктури, спроможні вигідно перерозподіляти інвестиційні ресурси,
концентрувати їх на найбільш рентабельних, прибуткових напрямках.
Виникнення концернів у країнах із розвиненою ринковою економікою
історично було обумовлено насамперед концентрацією капіталу, його
перенакопиченням в окремих товаровиробників.

Холдінгові компанії — характеризуються тим, що вони мають контроль над
іншими компаніями або за рахунок володіння їхніми акціями і грошовим
капіталом, або в зв’язку з правом призначати директорів підконтрольних
компаній.

Консорціум — тимчасове добровільне об’єднання підприємств, організацій,
утворене для вирішення конкретних задач і проблем, здійснення значних
інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів. У
консорціум можуть входити і великі, і дрібні підприємства, що бажають
взяти участь у здійсненні проектного або іншого підприємницького задуму,
але не маючи самостійних можливостей його здійснення. Консорціум надає
потенційно ефективний організаційно-структурний засіб тимчасової
інтеграції кадрів, потужностей, матеріальних і фінансових ресурсів.

3. Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні.

Головним напрямком політики ринкової трансформації економіки України є
створення умов становлення та розвитку національного підприємства, у
першу чергу малого і середнього бізнесу. Його місце і роль у структурі
ринкової економіки визначаються тим, що цей бізнес становить основу
дрібного виробництва. Він відіграє важливу роль у процесі формування
ринкової конкуренції рівноваги цін, забезпеченні зайнятості населення,
заповнює ринкові «ніші», неефективні для великих підприємств.
Незважаючи на те, що малі і середні приватні підприємства постійно
стикаються з проблемою захисту своєї економічної незалежності, як дрібні
суб’єкти ринку мають досить нетривалий термін ділового існування, в той
же час добрих результатів вони досягають саме в співробітництві з іншими
компаніями. Світовий досвід і практика господарювання доводять, що саме
існування і взаємодія великих, середніх і малих підприємств, їх природно
регульоване оптимальне співвідношення становлять характерну рису
ринкової економіки. .

Особливе значення малого і середнього бізнесу виявляється під час
перехідного періоду до ринкової економіки в стимулюванні структурної
перебудови економіки, формуванні нового соціального прошарку
підприємців-власників як соціальної бази ринкової трансформації
економіки, які забезпечують стабільність суспільства і гарантії
незворотності руху до ринку

Соціально-культурний грунт становлення українського підприємництва.
Кожному часу, кожній епосі відповідала своя культура, своя етика,
зрештою — своя ідеологія. Які ж етичні принципи мають бути провідними
за наших днів. Від яких етичних посилок слід рухатися, щоб робити
висновок про ступінь культурності українського підприємництва і
перспективи його розвитку в процесі ринкової трансформації економіки та
формування громадянського суспільства в Україні.

Становлення, функціонування і розвиток вітчизняного
підприємництва в Україні відбувається не в соціальному вакуумі й
грунтується не на абстрактному суспільному базисі. Ці процеси
здійснюються в конкретному суспільному контексті й під впливом
конкретно-історичних умов, які, з одному бокові, сприяють розвиткові, а
з іншого, — гальмують їх. У свою чергу підприємництво як соціальне
явище не тільки піддається впливу суспільних процесів, але й саме
торкається цих процесів, що також впливає, видозмінює, трансформує їх.
Розгляд проблем підприємництва в контексті суспільних, насамперед
політико-економічних, відносин, що створюють соціальне середовище його
буття.

Насамперед слід враховувати, що українське підприємництво зароджується в
умовах так званого пост-тоталітарного суспільства, тобто суспільства,
яку поки що спонтанно переборює обмеження колишньої радянської
державно-монополістичної системи господарювання та управління,
спираючись головним чином на ті самі політичні сили, структури, теорії,
масову свідомість, соціальну психологію та ін. , що склалися в рамках
цієї системи на певній стадії її еволюції та функціонували протягом
понад сімдесят років.

Розвиток малого підприємництва

Взагалі розвиток малого підприємництва — важлива економічно-політична
проблема, розв’язання якої потребує цілісної системної методології
розвитку малого підприємництва з точки зору як бюджету і податків, так і
ставлення держави до малого бізнесу. Початок дійсного піднесення в
розвитку малого підприємництва в цілому є неминучим, проте воно значною
мірою детермінуватиметься реальним піднесенням та пожвавленням розвитку
всієї економічної системи України.

Одним із найбільш помітних явиїіі в економіці України останніми рками
стало масове створення акціонерних товариств. Так, зокрема, переважна
частина комерційних банків України має саме таку
організаційно-правову форму. До того ж у ході приватизації середні та
великі підприємства перетворюються в акціонерні товариства з подальшим
продажем акцій фізичним і юридичним особам.

В Україні, як відомо, здійснено масову приватизацію підприємств.
Однак вона, й зокрема перетворення підприємств в акціонерні
товариства, поки що не забезпечила підвищення ефективності
функціонування їх. Приватна власність у вигляді акціонерних товариств,
створених у результаті приватизації в Україні , не довела ще своїх
переваг перед державною. Така ситуація значною мірою пов’язана з
незадовільною в цілому організацією корпоративного управління цими
підприємствами. Тому розв’язання питання, яким буде реальний ефект
приватизації в цілому та для окремих її учасників-інвесторів,
вирішальною мірою залежить від того, наскільки ефективно буде
організовано корпоративне управління. Треба зважати також на те, що
ефективність будь-якої економіки значною мірою залежить від її
здатності залучати інвестиції — внутрішні та зовнішні. Ринок
корпоративних цінних паперів — один із найголовніших інструментів
мобілізації інвестиційних ресурсів у сучасних умовах. Тяжке
економічне становище більшості сімей, усвідомлення свого дуже незначного
впливу на функціонування АТ, відсутність дивідендів призводять до того,
що в цілому працівники досить легко продають свої акції.

4. Трудовий колектив

У Інсайдерській корпоративній моделі керівники АТ значну увагу
приділяють роботі з трудовими колективами. Можливими напрямками цієї
роботи є:

а) патерналізька діяльність: керівники АТ виявляють зовнішню турботу про
працівників підприємства, схильні ігнорувати вимоги ринку заради того,
щоб не допустити погіршення свого іміджу в трудовому колективі, навіть
якщо при цьому інтереси працівників ставляться вище інтересів АТ і його
акціонерів. Така нездатність усвідомити ринкові реалі та діяти
відповідно до них може взагалі призвести до фінансового краху АТ та його
банкрутства;

б) репресивна діяльність: керівники АТ погрожують працівникам-акціонерам
звільненням, якщо ті продадуть свої акції аутсайдерам.

Юридичне такі дії є порушенням прав акціонерів. З економічної точки
зору, це вияв невпевненості діючих керівників АТ у тому, що аутсайдерів
(насамперед юридичних осіб) задовольнить рівень їхніх управлінських
здібностей, готовності ефективно керувати підприємством у ринкових
умовах;

в) створення перепон відчуженню акцій інсайдєрами. Це може відбуватися
шляхом перетворення відкритого АТ у закрите. У статуті закритого АТ
формулюються положення, які ускладнюють реалізацію акціонерам свого
права на відчуження акцій, зокрема на продажів їх аутсайдерам;

г) організація додаткової емісії акцій в інтересах інсайдєрів,
насамперед керівників АТ. У цьому разі акції нової емісії купуються за
номінальною вартістю лише (переважно) інсайдєрами, у результаті чого
частки аутсайдерів у статутному фонді АТ зменшуються, а частки
інсайдєрів, навпаки, зростають.

Аутсайдери — фізичні особа. До цієї групи, зокрема, належать і
комерційні банки. Вона потребує особливої уваги. Як відомо, її
складають портфельні та стратегічні інвестори. Тепер в Україні серед
юридичних осіб — акціонерів значне місце належить портфельним
інвесторам. Причому серед них є такі, котрі в перспективі так і
залишаться портфельними інвесторами, але є й такі які потенційно можуть
перейти до розряду стратегічних інвесторів.

Без досягнення якісно нового рівня корпоративного управління неможливо
розраховувати на досягнення істотних результатів ринкових перетворень,
подальший прогрес української економіки.

Висновок

Отже, підсумовуючи все викладене в даній роботі, можна ще раз
наголосити на деяких моментах.

Підприємства є основною ланкою. Де відбувається ринкова трансформація
економіки. Воно являє собою виробничо-

технологічну, організаційну й економічну єдність.

Серед великої кількості організаційних форм підприємства однією з
найбільш ефективних та корисних для країни, яка розвивається в ринковій
економіці є мале та середнє підприємство, розвиток якого нажаль
залишається незадовільним в нашій державі. Цю проблему можна назвати, як
одну з найголовніших для української економіки на сучасному етапі тому
її вирішення повинна приймати держава, забезпечуючи необхідні умови та
підтримуючи вітчизняного малого та середнього виробника.

Чекає на вирішення також проблема розвитку та функціонування великих
державних підприємств, а також тих, які було приватизовано без отримання
бажаних результатів.

Звичайно, вирішення цих проблем вимагає певної програми комплексного
розвитку та реструктуризації економіки. Основним важелем цієї програми
повинна бути ефективна податкова система, спрямована на стимулювання
розвитку підприємств. Але ми не повинні також забувати про те, що
подібний процес вимагає відповідного бажання та політичної волі
керівників нашої держави.

І, все ж таки, не зважаючи на ці та багато інших проблем, які стоять на
заваді розвитку економіки України, відбуваються деякі позитивні зрушення
в результаті яких проходить поступове пристосування людей до ринкової
економіки.

PAGE 1

Похожие записи