Реферат на тему:

Реєстрація підприємства в органах державної влади

ПЛАН.

Укладання засновницьких документів підприємства (договору та статуту).

Порядок державної реєстрації підприємства в місцевих органах влади.

Взаємовідносини, що виникають в процесі рестрації підприємства з банком,
податковою адміністрацією, органами статистики та іншими структурами.

Підбір персоналу для підприємства та основні форми його найму.

1.Укладання засновницьких документів підприємства.

Документи, які оформляються в процесі формування новостворюваного
підприємства, називаються установчими. До них відносять установчий
договір і статут. Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і
товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на основі
установчого договору і статуту; повне і командитне товариство –
установчого договору.

Установчий договір – це документ, який регламентує і закріплює відносини
між засновниками з приводу участі у створенні, управлінні підприємством,
а також користування результатами спільної діяльності. Цей договір є
багатосторонньою угодою організаційного та майнового характеру,
передбачає взаємні обов”язки сторін на користь нової юридичної особи і в
інтересах учасників, виступає самостійним видом договору про створення
господарського товариства. В установчому договорі необхідно чітко
обумовити предмет договору, тобто, хто, про що і з якою метою
домовляється про спільну підприємницьку діяльність. Засновники повинні в
окремому розділі обговорити розмір і принципи формування статутного
фонду. Особливу увагу слід надати принципам розподілу прибутку між
засновниками. Як правило, він розподіляється пропорційно внескам
засновників у статутний фонд.

При складанні установчого договору слід звернути увагу на конкретні
розміри, строки і порядок участі партнерів у формуванні матеріальної
бази, конкретні права та обов”язки учасників, плрядок вирішення
суперечностей між учасниками, конфіденційність у ході створення і
функціонування фірми, строк діяльності.

Типові розділи установчого договору:
1.Загальні положення. 2. Юридичний статус.
3. Види діяльності.

4.Статутний фонд. Вклади засновників, учасників.

Обов”язки та права засновників, учасників.

Управління фірмою.

Розподіл прибутку.

Інші умови.

Умови розірвання договору.

Відповідальність за порушення договору.

Умови та строки, за яких договір набуває чинності.

Сторони, які домовляються, їхні адреси та підписи.

Установчий договір повного товариства повинен визначати розмір частки
кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів.
Установчий договір командитного товариства повинен включати розмір
кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок
внесення ними вкладів, форму їхньої участі у справах товариства.
Невід”ємним документом новостворюваного підприємства є статут, у якому
визначаються: власник майна; найменування, місцезнаходження та
організаційно-правова форма підприємства; предмет та цілі діяльності;
органи управління і порядок їх формування; компетенція та повноваження
трудового колективу і його виборних органів; порядок формування та
використання майна підприємства; розподіл прибутку; умови реорганізації
та припинення діяльності підприємства. Статут
акціонерного товариства повинен містити відомості про види акцій, що
випускаються, їхню номінальну вартість, співвідношення акцій різних
видів, наслідки невиконаних зобов”язань по викупу акцій. Структура
статуту:

1. Загальні положення. 2. Мета та предмет діяльності
фірми.

3. Майно фірми. 4. Органи управління.

5. Виробничо-господарська діяльність. Зовнішньоекономічна діяльність.

6. Трудові відносини та соціальний розвиток.

7. Облік, звітність та контроль.

8. Реорганізація та ліквідація фірми.

Ці розділи доцільно вміщувати у статуті усіх підприємств, незалежно від
організаційно-правових форм і форм власності.

Статут — це акт підприємства, що внутрішньо регламентує, доповнює та
конкретизує окремі положення установчого договору. При суперечливості
формувань перевагу слід віддавати положенням установчого договору,
оскільки цей документ є основою взаємовідносин між власниками майна
підприємства.
Для забезпечення діяльності
підприємства необхідно сформувати статутний фонд, який є основою майна
підприємницької структури.

Статутний фонд – це сукупність коштів та майна , необхідних для початку
та ведення діяльності підприємства.

2. Порядок державної реєстрації підприємства в місцевих органах влади.

Для створення підприємства початківцю потрібно пройти державну
реєстрацію згідно з встановленим порядком для того, щоб мати на законних
підставах здійснювати підприємницьку діяльність. Ця процедура
проводиться у виконавчому комітеті міської ради або в районній,
державній адміністрації за місцезнаходженням або за місцем проживання
суб”єкта. Для реєстрації новостворюваного підприємства потрібно подати
такі документи:

установчі документи : — рішення власника або уповноваженого ним органу
про створення юридичної особи. Якщо власників є два і більше, таким
рішенням є установчий договір; — статут, якщо відповідно до
законодавства це необхідно для створюваної організаційно-правової форми
суб”єкта;

реєстраційну картку встановленого зразка

документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію

документ, що засвідчує сплату власником внеску до статутного фонду
підприємства в розмірі, передбаченому законом.

Якщо засновником суб”єкта підприємницької діяльності є юридична особа,
державна реєстрація її підтверджується свідотством про державну
реєстрацію.

Реєстраційна картка суб”єкта підприємницької діяльності заповнюється
особисто заявником. У разі потреби орган державної реєстрації надає
безоплатну допомогу у її заповненні , перевіряє відповідність наведених
даних. Орган державної реєстрації після перевірки наведених відомостей
та комплектності пакета документів формує реєстраційну справу суб”єкта.

Фізична особа, яка має намір проводити підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи, подає до органу державної реєстрації:
реєстраційну картку, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію
суб”єкта, дві фотокартки, довідку про включення до Державного реєстру
фізичних осіб- платників податків та ін обов”язкових платежів і
документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію і
паспорт.

Строк державної реєстрації – не більше п”яти робочих днів.

Підставою для взяття суб”єкта підприємницької діяльності в органах
державної податкової служби є копія реєстраційної картки, свідотство про
державну реєстрацію та копія установчих документів. Термін взяття на
облік суб”єкта органами державної податкової служби за наявності цих
документів не повинен перевищувати двох днів.

Для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів суб”єкт подає
відповідному органу внутрішніх справ копію свідотства про державну
реєстрацію, два примірники зразків печаток і штампів, а також документ,
що підтверджує внесення плати за видачу дозволу на виготовлення печаток
і штампів. Упродовж п”яти робочих днів з дня одержання документів
органи внутрішніх справ зобов”язані видати дозвіл або письмову відмову
із зазначенням причин, які обумовлюються законодавством України.

Свідотство про державну реєстрацію суб”єкта та копія документа, що
підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби,
є підставою для відкриття рахунку в банку.

Перереєстрація суб”єкта підприємницької діяльності може проводитись у
разі зміни назви, організаційно-правової форми бізнесу, а також форми
власності.

Скасування державної реєстрації суб”єкта підприємницької діяльності
здійснюється органом державної реєстрації за заявою власника, а також на
підставі рішення Господарського суду в разі: визнання недійсними
установчих документів;впровадження діяльності, що суперечить законода
вству; несвоєчасного повідомлення про зміну назви,організаційної форми,
форми власності та місцезнаходження; неподання упродовж року до орга-

нів державної податкової служби податкових декларацій, документів

бухгалтерської звітності згідно із законодавством; визнання суб”єкта
банкрутом

3. Взаємовідносини, що виникають у процесі реєстрації підприємства з
банком.

Банки відкривають рахунки зареєстрованим в установленому порядку
суб”єктам підприємницької діяльності. Рахунки для зберігання грощових
коштів і здійснення усіх видів банківських операцій відкриваються в
будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків.

Взаємовідносини підприємця з банком встановлюються при необхідності
відкриття рахунку для формування статутного фонду господарського
товариства, відкриття постійногобанківського рахунку у процесі створення
підприємства, при використанні різних банківських послуг
(розрахунково-касове обслуговування, переведення грошей та ін.),
отриманні кредиту, проведення лізингових операцій. Порядок відносин, що
виникають при відкритті рахунків та проведенні кредитних операцій
регулюються чинним законодавством України, Інструкцією про відкриття
банками рахунків у національній та іноземній валюті, Положенням
Націонольного банку України „Про кредитування”

При відкритті рахунку для формування статутного фонду господарського
товариства подаються : рішення засновників про призначення особи, якій
надається право розпорядчого підпису при проведенні грошових операцій;
копія установчого договору, засвідчена нотаріально; заява про відкриття
рахунку, підписана уповноваженою особою; банківська картка.

Клієнти банку можуть відкривати лише один рахунок для формування
статутного фонду господарського товариства. Кошти з цього рахунку
перераховуються тільки на поточний рахунок господарського товариства
або повертаються засновникам.

Поточні (постійні) рахунки відкриваються підприємствам усіх
організаційно-правових форм бізнесу та форм власності, а також їх
відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та здійснення
усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного
законодавстава України. Для відкриття поточного рахунку в банку

підприємець- юридична особа подає такі документи : заяву на відкриття
рахунку, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства;
копію свідотства про державну реєстрацію юридичної особи; копію
статуту; банківську картку із зразками підписів осіб, яким надано право
підписання розрахункових документів і зразок відбитку печатки
підприємства; копію документа, що підтверджує взяття підприємства на
податковий облік; довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду
України.

Уповноважений працівник банку перевіряє правильність заповнення і
оформлення документів, відповідність їх законодавству, повноваження
особи- заявника для прийняття рішення щодо відкриття рахунку.

Фізичним особам – суб”єктам підприємництва, які здійснюють свою
діяльність без створення юридичної особи, поточний рахунок у банку
відкривається на її ім”я за умови надання паспорта чи іншого документа,
що засвідчує особу.

Для відкриття рахунку в установі банку індивідуальний підприємець подає
такі документи : заяву про відкриття поточного рахунку; копію свідотства
про державну реєстрацію суб”єкта підприємницької діяльності- фізичної
особи; копію документа, що підтверджує взяття підприємця на податковий
облік; довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України;
банківську картку із зразком підпису.

Створюючи власну справу, початківець може відчути необхідність у
поповненні фінансових ресурсів шляхом отримання кредиту.

Кредит — позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у
тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення,
строковості, платності та цільового характеру використання.

4. Підбір персоналу для підприємства та основні форми його найму.

Від формування персоналу підприємства, його кількісногї і якісної
збалансованості та рівня використання значною мірою залежать
ефективність використання всіх інших складових виробничих ресурсів,
забезпечення результатів діяльності підприємства.

Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, які
отримали необхідну професійну підготовку та мають досвід практичної
роботи.
З врахуванням
виконуваних робітниками функцій, що стосуються основної діяльності
підприємства, всіх працівників поділяють на дві групи: персонал основної
діяльності та персоноал неосновної діяльності. За характером
виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на такі категорії:

Керівники – це працівники, які організовують виробництво і здійснюють
управління діяльністю підприємства та його структурних підрозділів, а
також їх заступники.(директор, начальник цеху, завідувач відділом)

Спеціалісти – працівники, зайняті спеціальними інженерно-технічними
роботами: здійснюють економічну, організаційну підготовку виробництва,
облік та аналіз його результатів.(інженер,економіст, технолог).

Службовці – працівники, які здійснюють підготовку і оформлення
документації, канцелярські роботи (діловод, касир, секретар-друкарка).

Робітники – це працівники, які безпосередньо зайняті створенням продукту
чи забезпечують умови для нормального ходу виробничого процесу. За
характером виконуваних функцій робітники поділяються на основні та
допоміжні.

Для підприємства важиве значення має набір необхідних категорій
персоналу, підготовка, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів.
Підбір працівників підприємства здійснюється як самостійно, так і за
сприяння державних центрів зайнятості, державних та комерційних бюро
працевлашування, регіональних бірж праці.

Список використаної літератури

Базилюк А.В., Коваленко С.О. Тіньова економіка в Україні /
Науково-дослідний ін-т Мінекономіки України. — К., 1998. — 205 с.

Ватаманюк З., Панчишин С., Бандера В., Буняк В., Ватаманюк О. Економіка
України. Десять років реформ / Львівський національний ун-т ім. Івана
Франка / Зіновій Ватаманюк (ред.), Степан Панчишин (ред.). — Л.: ЛНУ ім.
І.Франка, 2001. — 496 с.

Геєць В.М., Александрова В.П., Барановський О.І., Близнюк В.В., Богдан
І.В. Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання /
Інститут економічного прогнозування НАН України / В.М. Геєць (ред.). —
К.: Форт, 2000. — 422 с.

Заблоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С. Економіка України:
Національна економіка України: Підручник для студ. екон. спец. вузів /
Національний банк України; Львівська комерційна академія. — Львів, 1997.
— 579 с.

Злупко С.М. Економічна історія України: Метод. матеріали для викладачів
і студ. ун- ту / Львівський держ. ун-т ім. І.Франка. — Львів, 1996. —
405 с.

Кісь Я.І., Педич В.П., Шокалюк О.І. Історія України: Курс лекцій (у
запитаннях і відповідях) / Інститут менеджменту та економіки. —
Івано-Франківськ, 2002. — 316 с.

Похожие записи