КОНТРОЛЬНА РОБОТА

На тему:

„Приватизація—як форма реорганізації. Методи приватизації, законодавче
регулювання та стан приватизації в Україні. Основні напрямки
реструктуризації організаційних структур на підприємствах.”

ЗМІСТ

(10) Приватизація – як форма реорганізації. Методи приватизації,
законодавче регулю-вання та стан приватизації в Україні.

(15) Основні напрямки реструктуризації організаційних структур на
підприємствах.

Тести.

1. Розбудова ринкової економіки в Україні супроводжується
роздержавленням великої кількості підприємств, їх приватизацією, під
якою розуміють процес перетворення державної власності у приватну або
змішану шляхом продажу або безкоштовної передачі суспільної влас-ності і
зв’язану з ними появу нових власників (фізичних та недержавних юридичних
осіб), но-вих форм колективного (але персоніфікованого) володіння.
Приватизація майна державних під-приємств виступає найважливішим
елементом побудови багатоукладної соціально орієнтованої ринкової
економіки.

Завданням фінансових служб підприємств державної «власності є
активна участь у підго-товці підприємства до приватизації, опрацювання
рекомендацій для керівництва і всього трудо-вого колективу з метою
вибору оптимальних термінів і шляхів її здійснення, розробка
докумен-тації, яка передбачена приватизаційним законодавством. Фінансові
служби підприємств недер-жавних форм власності повинні постійно
відслідковувати приватизаційні процеси в країні з ме-тою ефективного
інвестування власних коштів у приватизацію державних підприємств,
оскіль-ки таке інвестування законодавчо дозволене за будь-яких форм і
методів приватизації.

На сьогодні в Україні створені правові засади самого процесу
приватизації майна держав-них (муніципальних включно) підприємств, який,
природно, зачіпає насамперед низку суто фі-нансових проблем, а також і
фінансову діяльність приватизованих підприємств. Основними
за-конодавчими актами тут є закони України «Про приватизацію державного
майна” і „Про прива-тизацію невеликих державних підприємств — малу
приватизацію». Останній установлює пра-вовий механізм приватизації
цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств місцевої,
легкої, харчової промисловості, будівельних матеріалів, підприємств
торгівлі, громад-ського харчування, побутового обслуговування населення
тощо шляхом їх відчуження лише на користь одного покупця одним актом
купівлі-продажу. Закон України «Про приватизацію державного майна»
регулює правові, фінансові та інші засади відчуження власності державних
під-приємств будь-яких галузей виробничої і невиробничої сфер будь-якими
способами, зокрема й приватизацію державних підприємств, які у процесі
підготовки до приватизації перетворені на відкриті акціонерні
товариства, тобто корпоратизовані.

Корпоратизація — це перетворення державних підприємств, а також
закритих акціонер-них товариств, більш як 75 відсотків статутного
капіталу яких перебуває у державній власності, у відкриті акціонерні
товариства.

Низка інших законів України, указів Президента України,
постанов Кабінету Міністрів, актів законодавчих і виконавчих органів
доповнюють правову базу приватизації і регулюють її здійснення.

Періодично (один раз у три роки) Верховна Рада затверджує
Державну програму привати-зації, яка визначає основні цілі, пріоритети,
завдання та способи приватизації державного май-на, орієнтовні завдання
щодо обсягів приватизації, обсягів надходження коштів від приватиза-ції
до Державного бюджету України, програма також визначає заходи щодо
виконання наміче-них у ній завдань.

Основною метою приватизації є підвищення ефективності
виробництва та мотивації до праці, прискорення структурної
перебудови й розвитку економіки України.

Основні принципи приватизації майна державних підприємств такі:

• пріоритетне право громадян України на придбання
державного майна;

• рівність прав участі громадян України у процесі
приватизації;

• пріоритетне право трудових колективів на придбання майна
своїх підприємств і на-

дання пільг їх членам для придбання майна;

• створення сприятливих умов для залучення інвестицій;

• застосування переважно конкурентних способів
приватизації.

Методи приватизації застосовуються з урахуванням індивідуальних
особливостей об’єк-тів, що приватизуються. Але всі вони ґрунтуються на
участі виключно коштів, які належать юридичним і фізичним особам —
майбутнім володарям приватизованих державних підпри-ємств. Такий порядок
запроваджено в Україні на основі досвіду приватизації з участю (поряд з
інши-ми джерелами) так званих приватизаційних і компенсаційних
сертифікатів.

Приватизаційні сертифікати (ваучери) імітувалися у зв’язку з
безкоштовною передачею певної частини державного майна всім громадянам
України. Кожний громадянин, володіючи сертифікатом однакової вартості,
мав право використати його на приватизацію будь-яких об’єк-тів за своїм
вибором (особисто вступивши у товариство покупців або через фінансових
посе-редників) і таким чином одержати свою частину у статутних капіталах
приватизованих підпри-ємств.

Компенсаційні сертифікати являли собою цінні папери, які
одержували громадяни України як компенсацію витрат від інфляційного
знецінення своїх вкладів в Ощадному банку України. Ваучерно-сертифікатна
приватизація в Україні, попри всі недоліки, що траплялися під час її
практичного втілення, дала змогу широко розгорнути приватизаційний
процес, конкурен-тні методи переходу державної власності у приватну,
сприяла розвиткові ринку капіталів в Ук-раїні. Здійснення приватизації
майна державних підприємств в Україні відбувається різними спробами, які
враховують як міжнародний досвід приватизації, так і особливості
розвитку та функціонування підприємств державної форми власності в
Україні. При цьому вибір способів приватизації і підприємств, які
підлягають першочерговій приватизації, залежать насамперед від розміру
підприємств або їхніх структурних підрозділів, що можуть бути виділені у
самос-тійні підприємства (це визначається через вартість основних
засобів та чисельність працюючих робітників і службовців). Способи і
строки приватизації залежать і від таких ознак підприємств, як визнання
їх в установленому порядку монополістами, належність до
військово-промислово-го комплексу (ВПК), якщо підприємство підлягає
конверсії згідно з відповідною програмою, залучення у процесі
приватизації за рішенням Уряду України іноземних інвестицій, рівень
зно-су основних засобів, збитковість. Суттєві особливості законодавством
встановлені для привати-зації державних підприємств агропромислового
комплексу.

Низка підприємств та інших об’єктів, які мають
загальнодержавне значення, приватизації не підлягають. У законодавчо
затвердженому переліку таких об’єктів — підприємства з виго-товлення та
ремонту всіх видів зброї, з виробництва вибухових і сильнодійних
речовин, наркотичних, бактеріологічних, психотропних, отруйних засобів,
підприємства авіаційної промисло-вості, електростанції, підприємства з
виробництва спирту, лікеро-горілчаних виробів, соляної промисловості та
деякі інші об’єкти.

Згідно з Законом України «Про приватизацію майна державних
підприємств», право на участь у приватизації і придбання державної
власності мають:

• фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни,
особи без громадянства;

• юридичні особи — резиденти (зокрема й підприємства з
іноземними інвестиціями),

нерезиденти.

Не можуть бути покупцями державного майна юридичні особи, у яких частка
державної влас-ності перевищує 25 відсотків, а також підприємства
комунальної власності.

Продаж на аукціоні полягає в переданні права власності
покупцеві, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Проведення
аукціону передбачає наявність декількох заяв від юри-дичних або фізичних
осіб — покупців, які мають намір придбати об’єкт. Крім підприємств —
цілісних майнових комплексів, у такий спосіб можуть приватизуватися
об’єкти незавершеного будівництва, майно ліквідованих підприємств,
підприємств-банкрутів, пакети акцій державних відкритих акціонерних
товариств, які залишилися нереалізованими після їх приватизації, част-ки
(паї, акції), що належать державі у майні суб’єкта підприємницької
діяльності зі змішаною формою власності, а також деякі інші об’єкти
державної власності.

Організовує продаж об’єктів приватизації на аукціоні орган
приватизації або уповноваже-на ним юридична особа. Для участі в аукціоні
зацікавлені юридичні (в тому числі нерезиденти) та фізичні особи (в тому
числі іноземні громадяни, особи без громадянства) подають до органу
приватизації заяву, сплачують реєстраційний внесок, а також грошову
заставу в розмірі 10 від-сотків первісної ціни продажу об’єкта.
Власником об’єкта стає той покупець, який у ході аукці-ону запропонував
найбільшу ціну. Якщо під час аукціону ніхто з учасників не висловив
бажан-ня придбати об’єкт за оголошеною первісною ціною, ціна об’єкта
знижується, але не більш як на 10 відсотків. Якщо після зниження ціни
об’єкт не вдалося продати, торги припиняються. Усім учасникам аукціону,
які не стали переможцями, внесені заставні кошти (10 відсотків
ого-лошеної ціни) повертаються, а покупцеві, який придбав об’єкт
приватизації, вони зараховують-ся при остаточному розрахунку.

Продаж за конкурсом полягає в переданні права власності
покупцеві, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації
об’єкта або за рівних умов — найвищу ціну. Як і про-даж на аукціоні,
продаж за конкурсом може здійснюватися за наявності не менш як двох
покупців. У конкурсі беруть участь юридичні та фізичні особи (подання
заяв, сплата реєстраційного внеску, грошова застава — на тих самих
умовах, що й при проведенні аукціонів), зокрема й не-резиденти. Відбір
покупців здійснює конкурсна комісія. Вона ж визначає початкову ціну
прода-жу. Остаточна ціна не може бути нижчою за 50 відсотків початкової.
Переможець конкурсу ви-значається за тим, наскільки його програма
враховує необхідність технічного переоснащення виробництва, впровадження
прогресивних технологій, збереження і зростання кількості робо-чих
місць, створення сприятливих умов праці та ін.

Конкурс здійснюється у два етапи. На першому етапі
оголошується попередній перемо-жець, а інформація про його пропозиції
доводиться до всіх учасників конкурсу. Якщо протягом п’яти робочих днів
від них не надійдуть додаткові пропозиції, то попередній переможець
оголо-шується остаточним переможцем. За наявності інших пропозицій
проводиться додаткове засі-дання конкурсної комісії, яка розглядає
додаткові пропозиції учасників конкурсу та визначає остаточного
переможця.

Викуп як спосіб приватизації підприємств — цілісних майнових
комплексів — застосову-ється лише стосовно об’єктів, первісна вартість
основних засобів яких не перевищує законодав-чо встановленого максимуму,
які не є підприємствами-монополістами, не належать до ВПК і в процесі
приватизації яких не залучається іноземний капітал. Викуп передбачає
наявність лише одного покупця об’єкта, що приватизується. Ним може бути
юридична чи фізична особа, які, згідно з чинним законодавством, можуть
виступати як покупці.

Викуп застосовується щодо:

• підприємств, включених у перелік об’єктів, що підлягають
приватизації у такий спосіб;

• об’єктів малої приватизації, не проданих на аукціоні, за
конкурсом.

Право на викуп майна державного підприємства, зданого свого часу
в оренду, має орендар, якщо він за згодою з орендодавцем здійснив за
рахунок власних коштів поліпшення орендова-ного майна вартістю не менш
як 25 відсотків від залишкової вартості цього майна. Якщо прий-нято
рішення про приватизацію таких підприємств і немає згоди орендаря на
викуп, державний орган приватизації може запропонувати такий об’єкт для
продажу на конкурентних засадах (на аукціоні, за конкурсом), причому
договір оренди зберігає свою силу для нового власника.

Після прийняття рішення про приватизацію об’єкта через викуп
орган приватизації ство-рює комісію з оцінки вартості його майна.
Договір купівлі-продажу об’єкта, а також акт переда-чі майна укладають
між собою державний орган приватизації і покупець. Цей договір містить
дані про вартість об’єкта, ціну продажу, умови внесення платежів на
рахунок державного орга-ну приватизації у банку; він юридично засвідчує
перехід права власності від держави до покуп-ця. З метою здійснення
подальшої господарської діяльності новий власник визначає
організа-ційно-правову форму згідно з чинним законодавством і у
визначений договором купівлі-прода-жу термін створює і реєструє новий
суб’єкт підприємницької діяльності.

Описані способи приватизації не охоплюють більшість середніх
та великих підприємств усіх без винятку галузей матеріальної і
нематеріальної сфери. Згідно з Державними програмами приватизації
останніх років, такі підприємства (вартість основних засобів яких
перевищує 1000 тис. грн.) зазвичай приватизуються способом продажу акцій
відкритих акціонерних товариств.

Такий самий порядок приватизації поширюється на порівняно
невеликі підприємства, вар-тість основних засобів яких не виходить за
межі, про які йшлося вище, якщо законодавством передбачено для них саме
такий спосіб приватизації. Міністерства, відомства, інші органи
дер-жавного управління, у підпорядкуванні яких є державні підприємства,
разом з Фондом держав-ного майна України здійснюють підготовку до їх
приватизації. Вона передбачає аналіз фінансо-вогосподарської діяльності
підприємства з міркувань доцільності приватизації, вибір способу
приватизації, вивчення попиту на придбання підприємства серед
потенційних покупців, можли-вість виокремлення зі складу підприємства
структурних підрозділів, які можуть функціонувати як окремі
підприємства, виявлення державного майна та інших активів, які не
підлягають при-ватизації або приватизація яких недоцільна, та ін.

З моменту прийняття рішення про включення об’єкта до переліку
підприємств, що підля-гають приватизації, щодо нього припиняється
чинність дії Закону України «Про підприємства в Україні» у частині
купівлі, продажу, передачі, обміну, здачі в оренду майна,
купівлі-продажу цінних паперів і деяких інших операцій (вони можуть
відбуватися лише з дозволу органу при-ватизації).

У ході передприватизаційної підготовки підприємства може
виявитися потреба реструк-туризації підприємства.

Реструктуризація підприємства — це здійснення комплексу
організаційно-господарсь-ких, фінансово-економічних, правових, технічних
заходів, спрямованих на підвищення ізвести-ційної привабливості об’єкта
приватизації, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції,
підвищення ефективності виробництва.

Рішення про реструктуризацію затверджує Фонд державного майна
України, а щодо під-приємств, які мають стратегічне значення для
економіки та безпеки держави, такі рішення приймаються за погодженням з
Кабінетом Міністрів України. Реструктуризація являє собою важливий етап
приватизації. Вона здійснюється, якщо щодо державного підприємства
прий-нято рішення про приватизацію і управління ним перейшло у зв’язку з
цим до державного ор-гану приватизації, а також до корпоратизованих
підприємств, тобто відкритих акціонерних то-ариств, 100 відсотків акцій
яких належать державі.

Фінансування витрат, пов’язаних з розробкою заходів з
реструктуризації, здійснюється як за рахунок самих підприємств, так і за
рахунок потенційних покупців, тобто інвесторів, а також можуть
здійснюватися за рахунок державних коштів, передбачених чинним
законодавством.

Доленосним для української приватизації став Указ Президента
України «Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в
Україні» від 29 грудня 1999 р. № 1626/99, який був виданий, як
зазначалося у преамбулі, з метою сприяння здійсненню економічних реформ
шляхом прискорення процесу приватизації майна та подальшого розвитку
фондового ринку. Цей Указ визначав пріоритети діяльності Кабінету
Міністрів України та Фонду державного майна України щодо приватизації
державного майна у 2000-2002 рр., заклавши основи Держав-ної програми
приватизації на 2000-2002 рр., і зокрема щодо:

• прискорення темпів та забезпечення повноти приватизації
середніх та великих під-

приємств на засадах гнучкого ціноутворення, спрощення
процедур складання планів

приватизації таких об’єктів;

• підвищення ефективності приватизації державного майна
через створення механізмів

продажу об’єктів приватизації з урахуванням їх
індивідуальних особливостей;

• підвищення привабливості об’єктів приватизації, в тому
числі шляхом здійснення у

встановленому порядку реструктуризації прострочених
боргових зобов’язань пе-

ред бюджетами та державними цільовими фондами, за
кредитами, наданими під дер-

жавні гарантії, або врахування таких боргових
зобов’язань в умовах продажу об’єктів;

• створення сприятливих умов для появи приватних
власників, які мають довгострокові

інвестиційні інтереси у розвитку приватизованих
підприємств;

• вдосконалення механізму захисту прав дрібних інвесторів;

• сприяння залученню інвестиційних ресурсів, у тому числі
легалізованих у встановлю-

ному порядку, підвищення заінтересованості інвесторів
щодо українських підпри-

ємств на внутрішньому і міжнародних фондових ринках;

• приватизації підприємств, які мають стратегічне значення
для економіки та безпеки

держави чи займають монопольне становище на
загальнодержавному ринку відповід-

них товарів (робіт, послуг), інвесторами, що виробляють
продукцію (виконують робо-

ти, надають послуги), аналогічну продукції (роботам,
послугам) підприємств, що при-

ватизуються, та мають довгострокові інтереси в розвитку
приватизованих підприємств,

без покладення на такого інвестора зобов’язань щодо
внесення інвестицій, їх розміру

та строків (інвестиційні зобов’язання);

• забезпечення у процесі приватизації мінімального
розпорошення акцій підприємств,

які мають стратегічне значення для економіки та безпеки
держави чи займають моно-

польне становище на загальнодержавному ринку відповідних
товарів (робіт, послуг),

та продажу акцій таких підприємств промисловим інвесторам
єдиним пакетом;

• сприяння розвитку та структурній перебудові економіки
України через підтримку не-

державних інвестицій у приватизовані підприємства;

• забезпечення здійснення ефективного управління
корпоративними правами, що нале-

жать державі;

• сприяння подальшому розвитку фондового ринку.

2. Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування
економічного потенціалу країни безпосередньо пов’язані з реалізацією
активної структурної політики, яка вважається од-ним із ключових
елементів загальної стратегії розвитку первинних ланок (малих, середніх
і ве-ликих підприємств, організацій) і в цілому усього суспільного
виробництва.

Сучасний стан Української економіки на макро- і мікрорівні
характеризується де формова-ною структурою виробництва. Тому одним із
стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу
держави є його структурна повна або часткова перебудова. Останню можна
здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики
реструкту-ризації та санації потенційно конкурентно-спроможних
підприємств і організацій, а з іншого — через ліквідацію (повне
перепрофілювання) не спроможних конкурувати на відповідному рівні,
збиткових і збанкрутілих підприємств.

Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття
суперечності між передовими сучасними вимогами ринку й застарілою
логікою дій підприємства. По суті, реструктуризація підприємства
трактується як здійснення організаційно-економічних, правових, технічних
захо-дів, спрямованих на зміну побудови структури підприємства,
всебічного управління ним, форм власності, організаційно-правових форм,
як здатність привести окремі підрозділи і усе підпри-ємство вцілому до
фінансового оздоровлення, значно збільшити обсяг випуску
конкуренто-спроможної на сучасному ринку продукції, підвищити
ефективність виробництв.

Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних
суб’єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати
та, в разі необхідності, швидко пристосовуватися до нових обставин за
умов переходу до ринкової економіки та виробляти конкурентоспромож-ну
продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків, як внутрішніх, так і
зовнішних. Отже, процедуру реструктуризації можна визначити як широкий
комплекс різних заходів, спрямова-них на відновлення стійкої моральної,
технічної, економічної та фінансової життєздатності під-приємств та
організацій.

Реструктуризація підприємства по своїй суті спрямовується на
розв’язання двох основних невід’ємних завдань:

по-перше, якнайскоріше забезпечити виживання підприємства;

по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на
ринку.

Відповідно до цих завдань і розглядають взаємозв’язані форми і види
реструктуризації підпри-ємств та організацій (рис.1.)

Рис. 1 Основні форми і види реструктуризації підприємств.

За оперативної реструктуризації підприємства розв’язуються дві
основні проблеми: за без-печення ліквідності та суттєве поліпшення
результатів його діяльності. Період оперативної рес-труктуризації триває
приблизно 3-4 місяці. Оперативні зміни на підприємстві потребують
про-ведення комплексу заходів що з них, як правило, спеціально виділяють
такі:

• зміна окремих складових організаційної структури
підприємства;

• створення й виокремлювання нових структурних підрозділів;

• оперативне зниження дебіторської заборгованості;

• зменшення величини оборотних фондів через виявлення та
реалізацію (ліквідацію) зай-

вих запасів (у тім числі запасів допоміжних матеріалів);

• відмова (продаж паю) від пайової участі в інших
підприємствах та організаціях, якщо

попередній аналіз підтвердив недостатню економічну
ефективність останніх;

• скорочення обсягів основних фондів через реалізацію
(ліквідацію) зайвого обладнання,

транспортних засобів тощо;

• аналітична оцінка та припинення вкладання неефективних
інвестицій, крім життєво не-

обхідних для підприємства й обґрунтованих з позицій розвитку
ринку.

Відтак комплекс заходів з оперативної реструктуризації містить
передовсім заходи з зниження всіх видів витрат (без одержання будь-яких
суттєвих інвестицій) і швидкого збільшення обсягу збуту продукції та
обороту капіталу. Проте, якщо процес перетворення буде зупинено після
за-вершення оперативної реструктуризації, то підприємство незабаром
неминуче знов опиниться в кризовому стані.

Стратегічна реструктуризація підприємства (організації )
забезпечує довготермінову його (її) конкурентоспроможність. Для
досягнення такої конкурентоспроможності необхідне визначення
стратегічної мети підприємства, розробка стратегічної концепції
розвитку, а також напрямів та інструментів реалізації цієї мети. Отже,
реструктуризації підприємства передує оцінка його стану. Проте й аналіз,
і реформування можна проводити, якщо маємо всебічно обґрунтовану мету
реструктуризації, яку можна сформулювати (беручи загалом) таким чином:
продукція підприємства має відповідати поточному платоспроможному
попиту. Підприємство, що задовольняє цю вимогу, з одного боку, зберігає
централізований контроль у найбільш важ-ливих сферах діяльності, а з
іншого — відроджується завдяки проведенню активної науково-технічної та
ринкової стратегії в межах кожної товарної групи. Як правило, кризовий
стан під-приємства зумовлений не однією, а багатьма причинами, їх буває
то більше, що більш повіль-ною є реакція суб’єктів господарювання на
зміну типу господарської системи.

Організаційно-правовий вид реструктуризації характеризується
процесами комерціалі-зації, корпоратизації, зміни організаційної
структури та власника державних підприємств.

Технічну реструктуризацію пов’язано із забезпеченням такого
стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого
потенціалу, технології, «ноу-хау», управ-лінських навичок, кваліфікації
персоналу, ефективних систем постачання й логістики, тобто всього того,
що дає підприємству змогу виходити на ринок з ефективною та
конкурентоспро-можною продукцією.

Економічна життєздатність досягається, коли продукція
підприємства, його капітальні та поточні витрати, рівень продажу й
цінова політика забезпечують такий рівень економічної рентабельності
підприємства, що відповідає сучасним умовам господарювання.

Після досягнення фінансової життєздатності суб’єкт
господарювання матиме таку структу-ру балансу підприємства, за якої
показники ліквідності і платоспроможності задовольняють ви-моги рийку, а
також позбудеться проблем із виплатою кредитів, відсотків за них чи з
погашен-ням інших боргових зобов’язань тощо.

Управлінську реструктуризацію зв’язано з підготовкою та
перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне
функціонування підприємства, зміну його організаційної структури,
менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової політики.

Природа й міра необхідної реструктуризації залежать від
характеру проблем підприємства. Іноді підприємство потребує лише
часткової або так званої обмеженої реструктуризації для відновлення
економічної та технічної життєздатності. При цьому підприємство
встановлює для себе певні стандарти (орієнтири), які є кінцевою метою
реалізації відповідного типу реформу-вання. Такими орієнтирами можуть
бути рівень фінансового лівериджу (співвідношення пози-кових і власних
коштів), розмір робочого капіталу підприємства, а також коефіцієнт
покриття боргів.

Для досягнення встановлених значень можуть використовуватися
такі заходи: реструкту-ризація (переоформлення) боргів, додаткова емісія
цінних паперів, переоцінка активів, знижен-ня дебіторської
заборгованості тощо. Коли проблеми підприємства є більш суттєвими, тоді
під-приємство потребує «усебічної» реструктуризації. Очевидно, що цей
тип реформування вклю-чає й фінансову реструктуризацію.

«Усебічна» реструктуризація охоплює розробку нової
організаційної структури, відпо-відної продуктової, трудової, технічної
та технологічної політики, зміни в менеджменті, органі-зації тощо.
Реструктурування підприємства в такий спосіб триває здебільшого до трьох
років.

У процесі обґрунтовування видів, форм та ступеня реструктуризації
необхідно насамперед гли-боко проаналізувати техніко-економічну й
фінансову ситуацію. Перше питання, на яке необхід-но знайти відповідь, —
це визначити (встановити) вид продукції, його вироблятиме підприєм-ство
після реструктуризації для відновлення його потенціалу та нормального
функціонування. Цьому передує аналіз усіх напрямів підприємства за
критерієм конкурентоспроможності про-дукції (ціна, якість),ринкової
частки, структури витрат і прибутковості. Передовсім аналізують такі
альтернативи:

—якщо прибутковість виробництва певної продукції неможна
відновити з причин її

низької якості, застарілої технології, високої
собівартості, низького рівня використан-

ня виробничої потужності, яка унеможливлює економію на
масштабах тощо, то ви-

робництво треба припинити;

— для ресурсів, які вивільняються (виробничі потужності,
«ноу-хау», управлінський

трудовий потенціал), визначаються нові перспективні види
продукції, виробництво

котрих забезпечить необхідну рентабельність вкладеного
капіталу з урахуванням

вартості реструктуризації;

—якщо виробництво не може бути відновлене навіть із
реструктуризованими технічни-

ми умовами і перепрофільованим персоналом, тоді
підприємство підлягає закриттю,

неекономічне й застаріле обладнання та наявні активи
треба продати, а виробничі пло-

щі здати в оренду.

Будь-яку стратегію реструктуризації треба підсилювати заходами
за трьома основними напрямками:

• зменшення витрат і підвищення ефективності виробництва
та продуктивності праці,

зниження енергоємності виробництва, посилення контролю
за якістю продукції;

• модернізація або заміна обладнання; здебільшого
модернізація є вигіднішою і за кри-

терієм витрат і з погляду стратегії розвитку
підприємства;

• запровадження нової технології, доцільність якої має бути
ретельно обґрунтована.

Проведення заходів із реструктуризації для кожного суб’єкта
господарювання потребує ін.-дивідуальних способів розв’язання завдань
щодо виходу з кризового стану.

Реструктуризація підприємств (організацій) здійснюється після
занесення їх до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій і
проведення поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності
спеціалістами, які роблять висновки щодо способів оздоровлення та
пропонують концепцію господарської діяльності підприємства.

Порядок реструктуризації підприємства показано на рис. 2.

рис. 2. Основні напрямки реструктуризації підприємств.

Концепцію розвитку підприємства розробляють залежно від умов
його господарської ді-яльності за такими проблемами: організаційні,
виробничі, інвестиційні, економічні, зовнішньо-економічної діяльності,
управління персоналом, соціальні та екологічні.

Розробка концепції має ґрунтуватися на чітко визначеній і
сформульованій меті реструкту-ризації підприємства і включати такі
питання:

• аналіз зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на
господарську діяльність підприєм-

ства;

• вибір варіанта (виду) реструктуризації підприємства;

• обґрунтування стратегічного розвитку підприємства;

• оцінка можливості подолання труднощів у період
реструктуризації;

• розробка бізнес-плану для реструктуризованого
підприємства.

Вибір варіанта або виду реструктуризації підприємства полягає у
виборі саме того з кіль-кох поданих варіантів, який повністю
відповідатиме вимогам і пріоритетам розвитку підпри-ємства, високій
технологічності виробництва та конкурентоспроможності продукції.

Отже, концепція розвитку підприємств дає відповідь на питання
про те, як саме буде про-ведено реструктуризацію: об’єднання, злиття,
розподіл, виділення зі складу об’єднання, реорга-нізація тощо.

Форми та методи реорганізації структурних підрозділів у складі
підприємства визначають-ся на підставі аналізу умов їхнього
функціонування.

Вибираючи форми та методи реорганізації, особливу увагу
необхідно звертати на збере-ження підрозділів, які беруть участь у
забезпеченні найважливіших державних потреб або со-ціально-економічних
потреб регіону.

Вибір варіанта реструктуризації здійснюється на підставі
критерію оцінки реальних рин-кових можливостей структурних підрозділів
підприємства, а саме:

а) ступінь освоєння нових ринків, що відображає, наскільки
швидко підрозділ може

змінити структуру збуту продукції та подолати бар’єри
вступу до нових ринків.

Проте треба враховувати, що олігопольні ринки та ринки з високим
ступенем вкладення капі-талу в продукцію освоюються дуже повільно;

б) рівень специфічних виробничих знань і технологій, що
характеризує рівень засто-

сування специфічних науково-технічних знань у
виробничій діяльності підрозділу,

який має відмовитись від усього асортименту продукції,
що виготовлялася раніше.

Специфічні виробничі знання й технології включають науково-технічні
знання як у так званому чистому вигляді (технології «ноу-хау», патенти),
так і у вигляді специфічних систематизованих знань, набутих у процесі
роботи на даному виробництві (загальний рівень технічної освіти ро-

бітників, інноваційні процеси). Що вищим є рівень знань, які можуть бути
передані, то легше підрозділ освоюватиме нові технології та види
продукції.

За цими критеріями підрозділи відносять до однієї з категорій
підприємств, що ре органі-зуються або ліквідуються (табл. 19.1). Проект
плану реструктуризації має визначити:

• економічне обґрунтування її проведення;

• пропозиції щодо форм і методів реструктуризації;

• способи розв’язання фінансових, соціальних та інших
проблем. пов’язаних із реструк-

туризацією;

• витрати на проведення реструктуризації та джерела їхнього
фінансування;

• конкретні заходи, спрямовані на реалізацію проекту.

За проведення реструктуризації способом реорганізації державного
підприємства та перет-ворення його структурних підрозділів (одиниць) на
самостійні суб’єкти господарювання необ-хідно попередньо визначити умови
функціонування підрозділу в складі підприємства, станови-ще підприємства
на ринку:

• підрозділ (одиниця) є технологічно відособленим;

• підрозділ (одиниця) є частиною цілісного майнового
комплексу;

• підрозділи (одиниці) підприємства самостійно виробляють
товари;

• підрозділи (одиниці) займаються діяльністю, яка є
непрофільною для даного підпри-

ємства;

• підприємство займає монопольне становище на ринку.

6. Реструктуризація відрізняється від санації тим, що:

а) проводиться на ранніх стадіях фінансової кризи;

б) проводиться за власним бажанням підприємства;

в) проводиться по рішенню господарського суду.

Відповідь: б).

13. Непрямі форми державної підтримки підприємств:

а) державні замовлення;

б) податкові пільги;

в) гарантії та поруки;

г) одержання коштів із бюджету.

Відповідь: в).

21. Розрізняють такі форми реструктуризації:

а) реструктуризація виробництва;

б) приватизація;

в) реструктуризація активів;

г) фінансова реструктуризація;

д) реорганізація.

Відповідь: а), в), г), д).

Список використаної літератури:

Примак Т.О. Економіка підприємства: Навчальний посібник. –К.: „Вікар”,
2003.

Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. –К.: КНЕУ, 2005.

3. Бандурка О.М. Фінансова діяльність підприємства.—К.: Либідь,
2002.

4. Поддєрьогін Ф.М. Фінанси підприємства. – К.: 2000.

5. Чечетов М. : журнал „Економіка України”, Організаційно-правове
забезпечення

приватизації в Україні. 2005 № 1,2.

Ступінь

Види реструктуризації

Форми

Часткова реструктуризація

Комплексна реструктуризація

Управлінська

Технічна

Економічна

Фінансова

Організаційно-правова

Оперативна реструктуризація

Стратегічна реструктуризація

Реструктуриз ац і я

Оцінка результатів створення і функціонування нових
організаційно-правових структуризацій

Визначення економічної ефективності реструктуризації.

Запровадження організаційно-економічних, правових, технічних заходів з
реструктуризації

Розробка плану реструктуризації, розроб-ка бізнес-планів нових
реорганізованих підприємств

Обґрунтування концепції реструктуризації

Поглиблений аналіз техніко-економіч-ного та фінансового стану
підприємства.

Включення до Реєстру неплатоспро-можних підприємств та організацій

Попередній аналіз стану підприємства

Неплатоспроможне підприємство

Похожие записи