Реферат на тему:

Підприємництва Зміст

Вступ

Основні відомості про закон України „Про підприємства”.

Будова та структура закону про підприємництво.

Необхідність внесення змін до закону про підприємства.

Висновок

ВСТУП.

В даній науковій роботі я хотів би розглянути та проаналізувати закон
України „Про підприємства”. Адже як нам всім відомо даний закон був
спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України.
Саме в цьому законі закладено основи організаційно правового статусу
підприємств в Україні. Адже з проголошенням незалежності нашої країни
постала необхідність організації та ведення нових видів господарської
діяльності які до того часу за рядом обставин неможливо було
використовувати. Цей закон визначає види і організаційні форми
підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і
ліквідації,

організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності

в умовах переходу до ринкової економіки що є надзвичайно актуально для
України в даний час.

Закон створює рівні правові умови для діяльності підприємств

незалежно від форм власності на майно та організаційної форми

підприємства. Цей закон спрямований на забезпечення самостійності
підприємств,визначає їх права і відповідальність у здійсненні
господарської

діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами

і організаціями, Радами народних депутатів, органами державного

управління. Та всеж таки держава бореться і з монопольн7им становищем
окремих підприємств. Монопольним вважається таке становище підприємця,
коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків і він
має змогу самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати тут
конкуренцію. Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення
недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», прийнятим у
березні 1992 p., змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р. на його
розвиток Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції»
караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод
доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої
товари. Щоб не допустити зловживання монопольним становищем на ринку,
створюються компетентні державні органи, які повинні контролювати угоди,
що укладаються між підприємцями, а також між підприємцями та органами
влади й управління. До їхніх функцій входить також контроль за веденням
підприємцями конкуренції з метою запобігання недобросовісним формам і
методам її.

Даний закон важливий ще й тим що він дає змогу реалізовувати особам
свої права у відповідності до норм конституції. А саме до норм 42, 43,
44 статті в яких зазначено що кожен має право на підприємницьку
діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист
конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання
монопольним становищем на ринку. Кожен має право на працю, що включає
можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на
яку вільно погоджується. Саме прочитавши ці статті конституції можна
зробити висновок наскільки важливими для громадян є економічні права і
на скільки вони чітко вписані в конституції та у законі про підприємства
в Україні.

Окрім того всім нам відомо наскільки важливою є економіка для будь-якої
держави яка намагається будувати забезпечене майбутнє для свого
населення. Але чесно кажучи Україні потрібно модернізувати економічне
законодавство аби вона на рівних правах могла вступити в Європейське
співтовариство. Тому подальше в своїй роботі я намагатимусь вказати на
недоліки законодавства та на шляхи їх подолання.

Основні відомості про закон України „Про підприємства”.

З самого початку роботи потрібно дати визначення терміну підприємство
аби мати змогу краще розібратися з основними поняттями закону. Тому
підприємство — основна організаційна ланка народного

господарства України. Або щоб більш повніше пояснити дане поняття
використаю інше визначення в якому сказано що підприємство —
самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права
юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і
комерційну діяльність з метою

одержання відповідного прибутку (доходу). Окрім цього потрібно зауважити
що підприємство має самостійний баланс, поточні та вкладні

(депозитні) рахунки в установах банків, печатку зі своїм

найменуванням, а також знак для товарів і послуг.

Підприємство має право здійснювати будь-які види господарської

діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і

відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Відрадним фактом
в законі є те що у статті 1 пункті 3 вказано що в разі збиткової
діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих
підприємств суспільно необхідною, може надавати таким підприємствам
дотацію, інші пільги. Адже в історії економіки трапляються випадки коли
підприємство що виробляє продукцію яка має низький попит але яка є
надзвичайно важливою для держави загалом може бути захищена державою та
її механізмами.

Окрім того потрібно зауважити що до складу однієї юридичної особи ні в
якому разі не може і не повинна входити інша юридична особа саме ця
норма закріплена в законі про підприємства і вона є якщо так можна
сказати основоположною. В розділі першому даного закону міститься
поняття види підприємств яке є не менш важливим навіть ніж саме поняття
підприємство.

І в ньому говориться що в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

— приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

— колективне підприємство, засноване на власності трудового

колективу підприємства;

— господарське товариство;

підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян;

— комунальне підприємство, засноване на власності відповідної

територіальної громади;

— державне підприємство, засноване на державній власності, в

тому числі казенне підприємство. Особливості створення,

ліквідації, реорганізації, управління та діяльності казенного

підприємства визначаються розділом 8 даного закону.

Даний закон визначає такі види підприємств в залежності від чисельності
його працівників ( незалежно від форми власності ) до категорії малих
може бути віднесене те підприємство яке є новоствореним або діючим:

— у промисловості та будівництві — з чисельністю працюючих до

200 чоловік;

— в інших галузях виробничої сфери — з чисельністю працюючих

до 50 чоловік;

— у науці і науковому обслуговуванні — з чисельністю працюючих

до 100 чоловік;

— у галузях невиробничої сфери — з чисельністю працюючих до 25

чоловік;

— у роздрібній торгівлі — з чисельністю працюючих до 15

чоловік.

Особливості створення і діяльності малих підприємств

встановлюються законодавством України. В нашій країні можуть діяти й
інші види підприємств а саме орендні, створення яких не суперечить
законодавчим актам України. В тому випадку коли суб’єкти підприємницької
діяльності хочуть досягнути якихось визначених цілей, але власних
ресурсів їм не вистачає то вони за Українським законодавством мають
право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу,
наукову, комерційну та інші види діяльності для досягнення
поставлених перед собою цілей, якщо інше не передбачено
законодавством України.

Підприємства можуть об’єднуватись в:

асоціації — договірні об’єднання, створені з метою постійної

координації господарської діяльності. Асоціація не має права

втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її

учасників;

корпорації — договірні об’єднання, створені на основі

поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з

делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання

діяльності кожного з учасників;

консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового і

банківського капіталу для досягнення спільної мети;

концерни — статутні об’єднання підприємств промисловості,

наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі

повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншими

принципами.

Об’єднання діють на основі договору або статуту, який

затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які

входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають

права юридичної особи, і на них поширюється дія Закону.

Рішення про створення об’єднання (установчий договір) і

статут цього об’єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом

України в порядку, визначеному чинним законодавством.

Про економічну свободу надану суб’єктам підприємницької діяльності
свідчить той факт що в об’єднання підприємств, зареєстроване в Україні,
можуть входити підприємства інших держав. А українські підприємства
можуть входити в об’єднання що зареєстровані в інших державах. Порядок
вступу в об’єднання у зазначених випадках здійснюється відповідно до
законодавства України про зовнішньо економічну діяльність.

Також потрібно зазначити що таке об’єднання є юридичною особою і
може мати самостійний та зведений баланси, поточні та вкладні
(депозитні) рахунки в установах банків та печатку зі своїм
найменуванням.

Реєстрація об’єднання провадиться в порядку, встановленому

даним Законом про підприємства.

А загалом можна відзначити що даний закон є основоположним в галузі
економіки та господарського права. Адже на нього посилаються в законі
про власність та в законі про господарські товариства а також
безпосередньо в цивільному кодексі.

Так розглядаючи в цивільному праві право власності ми посилаємося на
закон про власність та на закон про підприємства. В якому безпосередньо
вказано що право власності на доходи громадян від підприємницької
діяльності виникає лише у осіб які є суб’єктами підприємницької
діяльності. А у відповідності до закону про підприємства ними можуть
бути: громадяни України, інших держав, необмежені законом у
правоздатності та дієздатності; юридичні особи всіх форм власності. Отже
з цього можна зробити висновок що даний закон є основоположним в сфері
державного життя.

Будова та структура закону про підприємництво.

Закон України про підприємства складається з таких розділів
Розділ 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ в якому містяться такі
статті:

Стаття 1. Підприємство та його основні цілі

Стаття 2. Види підприємств

Стаття 3. Об’єднання підприємств

Стаття 4. Законодавство про підприємство

Даний розділ містить основні відомості про підприємства їх призначення
та основні цілі до яких слід віднести те що дана господарська одиниця
має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку
і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку
(доходу). Також в даному розділі міститься ряд диспозитивних норм в яких
закріплено що в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового

колективу підприємства;

господарське товариство;

підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної

територіальної громади;

державне підприємство, засноване на державній власності, в

тому числі казенне підприємство.

І всі ці підприємства мають право згідно з законом об’єднуватися в
найрізноманітніші обєднання з метою досягнення максимального успіху у
своїй діяльності саме в:

асоціації — договірні об’єднання, створені з метою постійної

координації господарської діяльності. Асоціація не має права

втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її

учасників;

корпорації — договірні об’єднання, створені на основі

поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з

делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання

діяльності кожного з учасників;

консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового і

банківського капіталу для досягнення спільної мети;

концерни — статутні об’єднання підприємств промисловості,

наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі

повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

Та найголовніше що ми можемо знайти про підприємства вданому законі це
перелік нормативної бази за допомогою якої регулюється діяльність
підприємств. А відносини, що пов’язані з підприємствами в Україні,

регулюються цим Законом, а також спеціальним законодавством, до

якого відноситься податкове, митне, валютне, фінансове,

інвестиційне та інше законодавство, що регулює окремі особливості,

сторони та види діяльності підприємств в Україні.

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких

бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить

законодавство про підприємство, то застосовуються правила

міжнародного договору або міжнародної угоди.

Розділ II СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА І ПОРЯДОК ЙОГО РЕЄСТРАЦІ
Стаття 5. Загальні умови створення підприємства

Стаття 6. Державна реєстрація підприємства

Стаття 7. Створення відособлених підрозділів підприємства

Стаття 8. Ліцензування видів діяльності

Стаття 9. Статут підприємства

В даному розділі визначаються загальні умови створення підприємства
згідно з рішенням власника майна чи уповноваженого ним
органу,

підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового

колективу у випадках і порядку, передбачених цим Законом та іншими

законами України. Рішення про створення підприємства у випадках,

передбачених чинним законодавством, приймається за погодженням з

Антимонопольним комітетом України.

Юридично підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної

особи з дня його державної реєстрації.

У цьому розділі також визначається що окремими видами діяльності
підприємство може займатися тільки

на підставі спеціального дозволу (ліцензії).

А загалом кожне підприємство діє на основі статуту. Статут
затверджується власником майна, а для державних підприємств —

власником майна за участю трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються власник та

найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі

діяльності, його органи управління, порядок їх формування,

компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних

органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації

та припинення діяльності підприємства.

У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод,

фабрика, майстерня та інші) і вид (індивідуальне, сімейне,

приватне, колективне, державне) та інше.

Розділ III МАЙНО ПІДПРИЄМСТВА

Стаття 10. Утворення і використання майна

Стаття 11. Володіння і користування природними ресурсами

Стаття 12. Участь підприємства у випуску та торгівлі

цінними паперами

Стаття 13. Гарантії майнових прав підприємства

Третій розділ на відміну від другого розглядає питання лише такого
характеру які стосуються вже реально існуючого підприємства. А саме
майна підприємства і визначає що до нього відноситься та як воно
створюється. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні
кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в
самостійному балансі підприємства. Майно підприємства відповідно до
законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому
на праві власності, повного господарського відання або оперативного
управління. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним
підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного
господарського відання. Джерелами формування майна підприємства є:

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших

видів господарської діяльності;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

надходження від роздержавлення і приватизації власності;

придбання майна іншого підприємства, організації;

безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій,

підприємств і громадян;

інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Наступна стаття регламентує правила володіння користування та
розпорядженням природніми ресурсами. В якій вказано що володіння і

користування природними ресурсами підприємство

здійснює у встановленому порядку за плату, а у випадках,

передбачених законодавчими актами України, — на пільгових умовах.

Підприємство відповідно до законодавства України несе

відповідальність за додержання вимог і норм щодо охорони,

раціонального використання та відновлення до рівня встановлених

нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресурсів, а

також за додержання встановлених нормативів викидів і скидання

забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення

в ньому відходів.

Також в цьому розділі закріплюються гарантії захисту майнових прав
підприємства. Вилучення державою у підприємства його основних фондів,
оборотних коштів та іншого використовуваного ним майна здійснюється
тільки у випадках,

передбачених законами України.

Збитки, завдані підприємству в результаті порушення його

майнових прав громадянами, юридичними особами і державними

органами, відшкодовуються підприємству за рішенням суду або

арбітражного суду.

Розділ IV УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ І САМОВРЯДУВАННЯ ТРУДОВОГО КОЛЛЕКТИВУ

Стаття 14. Загальні принципи управління підприємством

Стаття 15. Трудовий колектив та його самоврядування

Стаття 16. Керівництво підприємства

Стаття 17. Колективний договір

Управління підприємством здійснюється відповідно до

статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського

використання свого майна і принципів самоврядування трудового

колективу.

Підприємство самостійно визначає структуру управління,

встановлює штати.

Власник здійснює свої права по управлінню підприємством

безпосередньо або через уповноважені ним органи. Власник або

уповноважені ним органи можуть делегувати ці права раді

підприємства (правлінню) чи іншому органові, який передбачений

статутом підприємства і представляє інтереси власника та трудового

колективу.

Важливою ланкою будь якого підприємства є трудовий колектив який

становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його
діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а
також інших форм, що

регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Але самим важливим елементом є керівник підприємства який наймається
(призначається) власником або обирається власниками майна.

При найнятті власником або уповноваженим ним органом
керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір,
угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов’язки і
відповідальність керівника підприємства перед власником та
трудовим колективом, умови його

матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням

гарантій, передбачених контрактом та законодавством України.

На кожному підприємстві існує колективний договір яким регулюються
виробничі, трудові і економічні відносини трудового колективу з
адміністрацією

підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі

працівників у використанні прибутку підприємства, якщо останнє

передбачене статутом підприємства.

Розділ V ГОСПОДАРСЬКА, ЕКОНОМІЧНА і СОЦІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Стаття 18. Прибуток (доход) підприємства

Стаття 19. Трудові доходи працівника підприємства

Стаття 20. Планування діяльності підприємства

Стаття 21. Господарські відносини підприємства з іншими підприємствами,
організаціями, громадянами.

Стаття 22. Забезпечення засобами виробництва та реалізація продукції

Стаття 23. Ціни і ціноутворення.

Стаття 24. Фінансові та кредитні відносини

Стаття 25. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

Стаття 26. Соціальна діяльність підприємства

На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником

фінансових результатів господарської діяльності є прибуток.

Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник

(власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з

статутом підприємства та чинним законодавством. ( Дію абзаца

другого пункту першого статті 18 припинено строком на один рік в

частині використання прибутку на оплату виробничих,

науково-дослідних, проектно-конструкторських, консультаційних та

інформаційних послуг, не передбачених державним замовленням, а

також на оплату посередницької діяльності підприємницьких

організацій, що не займаються безпосередньо торговельними

операціями.

На кожному підприємстві власник або уповноважений ним орган
встановлює фонд оплати праці на умовах, визначених колективним
договором (угодою).

Підприємство як і кожна суверенна юридична особа самостійно планує
свою діяльність і визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на

вироблювану продукцію, роботи, послуги та необхідності

забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства,

підвищення доходів. Відносини підприємства з іншими
підприємствами,

організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності

здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні

зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що

не суперечать законодавству України.

На підприємствах із шкідливими та небезпечними умовами праці

та підвищеним ризиком виникнення аварій можуть створюватися

спеціалізовані об’єктові аварійно-рятувальні служби з працівників

цих підприємств за погодженням з державною чи комунальною

аварійно-рятувальною службою, що обслуговує це підприємство, а у

випадку відсутності такого обслуговування — за погодженням з

центральним органом виконавчої влади, до повноважень якого

віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних

ситуацій техногенного та природного характеру.

Підприємство самостійно здійснює матеріально-технічне

забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через

систему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі та інші

посередницькі організації України, та інших держав.

Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і

тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі,

а у випадках, передбачених законодавчими актами України, — за

державними цінами і тарифами. В розрахунках із зарубіжними

партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються

відповідно до умов і цін світового ринку.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є

прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від

продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу,

підприємств, організацій, громадян та інші надходження.

Питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов

праці, життя і здоров’я, гарантії обов’язкового медичного

страхування членів трудового колективу та їх сімей, вирішуються

трудовим колективом за участю власника чи уповноваженого ним

органу відповідно до статуту підприємства, колективного договору

та законодавчих актів України.

Розділ VI ПІДПРИЄМСТВО І ДЕРЖАВА

Стаття 27. Гарантії прав та інтересів підприємств

Стаття 28. Правові й економічні умови господарської діяльності
підприємства

Стаття 29. Облік і звітність

Стаття 30. Комерційна таємниця підприємства

Стаття 31. Відповідальність підприємства

Стаття 32. Контроль за діяльністю підприємства

Стаття 33. Відносини підприємства з місцевими Радами народних депутатів.

Даний закон утверджує гарантування та додержання прав і законних
інтересів підприємства.

В законі сказано що підприємство при здійсненні господарської та
іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які
рішення, що не

суперечать законодавству України.

Згідно з конституцією та даним законом держава забезпечує
підприємству (незалежно від форм власності) рівні правові та
економічні умови господарювання. Сучасна конкуренція державно
регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в
дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних
сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство
про правила створення, функціонування й припинення діяльності
підприємств і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в
тому числі через аудиторську систему.

Дуже важливою умовою діяльності кожного підприємства є необхідність
ведення первинного та бухгалтерського обліку та результатів своєї
роботи, складає статистичну інформацію та адміністративні дані.
Порядок організації та ведення бухгалтерського обліку, подання
статистичної інформації та адміністративних даних визначається
законодавством.

Будь яке підприємство в ході своєї діяльності може володіти комерційною
таємницею маються на увазі відомості, пов’язані з виробництвом,
технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю
підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача,
витік) яких може завдати шкоди його інтересам.

В ході своєї діяльності підприємства вступають в цивільно правові
відносини в ході яких можуть виникати такі порушення а саме договірних
зобов’язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни,
вимог до якості

продукції та інших правил здійснення господарської діяльності

підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством

України. Контроль за окремими сторонами діяльності підприємства

здійснюють державна податкова інспекція, державна

контрольно-ревізійна служба, державні органи, на які покладено

нагляд за безпекою виробництва та праці, протипожежною та

екологічною безпекою, інші органи відповідно до законодавства

України.

Так як кожне підприємство є складовою частиною економіки країни загалом
то вона просто зобов’язана взаємодіяти з органами державного

управління і місцевого самоврядування будуються відповідно до

цього Закону, Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів

України та місцеве самоврядування», інших законодавчих

актів України, які встановлюють компетенцію цих органів.

Розділ VII ЛІКВІДАЦІЯ І РЕОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА

Стаття 34. Умови ліквідації і реорганізації підприємства

Стаття 35. Ліквідаційна комісія

Стаття 36. Задоволення претензій кредиторів

В процесі своєї життєдіяльності підприємство може ліквідуватися або
реорганізуватися (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення)
всі ці дії проводяться з дотриманням вимог антимонопольного
законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим
Законом, — за рішенням власника та за участю трудового колективу або
органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням
суду або арбітражного суду.

Важливим пунктом даного закону є норма в якій говориться про те що
підприємство яке зловживає своїм монопольним становищем на ринку,
може здійснюватись також шляхом його примусового поділу в
порядку, передбаченому чиним законодавством. Також потрібно
зауважити що даний закон стоїть на захисті конституційних прав та
інтересів громадян нашої країни. А це проявляється в тому що при
реорганізації підприємства, яка може призвести до екологічних,
демографічних та інших негативних наслідків, що зачіпають інтереси
населення території, повинна погоджуватися з

відповідною Радою народних депутатів. Ліквідація підприємства
здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або
уповноваженим ним органом.

Іншим не менш важливим етапом в житі будь якого підприємства є рішення
про ліквідацію яке може проводитись самим підприємством в особі його
органу управління. Власник, суд, арбітражний суд або орган,
уповноважений створювати підприємства, який прийняв рішення про
ліквідацію підприємства, встановлює порядок і строки проведення
ліквідації, а

також строк для заяви претензій кредиторів, який не може бути

менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

Надзвичайно важливою умовою завершення діяльності підприємства є
задоволення претензій кредиторів до ліквідовуваного підприємства

задовольняються з майна цього підприємства. При цьому в

першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами і

компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому

завдало шкоди ліквідоване підприємство.

Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку,

встановленого для їх заяви, задовольняються з майна підприємства,

що залишилось після задоволення першочергових претензій, виявлених

претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються

погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які не визнані

ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також

за умови, якщо кредитори протягом місячного строку від дня

одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії

не подадуть позови до суду або арбітражного суду про задоволення

їх вимог.

Розділ VIII ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ, ЛІКВІДАЦІЇ, РЕОРГАНІЗАЦІЇ, УПРАВЛІННЯ
ТА ДІЯЛЬНОСТІ КАЗЕННОГО ПІДПРИЄМСТВА

Стаття 37. Особливості створення, ліквідації, реорганізації казенного
підприємства

Стаття 38. Особливості управління казенним підприємством

Стаття 39. Особливості діяльності казенного підприємства

Даний закон визначає такий вид державних підприємств, які відповідно
до законодавства України не підлягає приватизації, за рішенням
Кабінету Міністрів України може бути перетворене в казенне підприємство.
А рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається
за однієї з таких умов:

підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка

відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним

підприємством;

головним споживачем продукції підприємства (більш як 50

відсотків) є держава;

підприємство є суб’єктом природних монополій.

Управління казенним підприємством здійснюють органи,

уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами

управління казенними підприємствами є міністерства та інші

центральні органи виконавчої влади. Казенне підприємство діє на
підставі статуту, який затверджується органом, уповноваженим
управляти державним майном, та розробляється на основі Типового
статуту, затвердженого

Кабінетом Міністрів України.

5. НЕОБХІДНІСТЬ ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ЗАКОНУ ПРО ПІДПРИЄМСТВА.

Згідно з сучасними напрямками науки економіки виділяють такі рівні
господарювання як мікроекономічний рівень господарювання охоплює,
по-перше, економічно відособлені одиниці, такі як об’єднання, фірми,
підприємства, домогосподарства; по-друге, окремі ринки, конкретні ціни і
конкретні товари та послуги.

В економіці поняття господарювання досить широке. Це не лише виробництво
продуктів (товарів), а й будь-яка діяльність в економічному,
соціальному, правовому, екологічному, територіальному тощо просторі, що
обумовлена взаємовідносинами між споживачами та продавцем»

Ринкова економіка має лише два суб’єкти мікроекономічного рівня
господарської діяльності: домашні господарства (сім’я); підприємства.

Першим суб’єктом є домашні господарства (сім’я). З точки зору економіки
домашня діяльність належить до господарювання, де господар не виробляє
продукцію (товари), а задовольняє потреби свої і своєї сім’ї через ринок
чи поза ним. За умов домашнього господарювання задоволення своїх потреб
обмежено можливостями господарника (матеріальними та фізичними). Це
приводить до необхідності виходу суб’єктів господарської діяльності за
межі домашнього господарювання, що здійснюється двома шляхами:

1) залученням до домашнього господарювання найманих робітників
(постійно, тимчасово чи періодично) за відповідну платню;

2) поєднанням функцій домашнього господарника та найманого робітника за
відповідну платню.

Підприємство є другим суб’єктом мікроекономінного рівня господарювання.
Воно також є самостійним сектором мікроекономіки і критерієм його
виступає товар (продукція чи послуга).

У ринковій економіці підприємство — це товаровиробник і основна
виробнича ланка економіки. Воно є суб’єктом господарювання;
товаровиробником; організаційною формою господарювання; суб’єктом
індивідуального відтворення; суб’єктом і водночас об’єктом маркетингу і
менеджменту (управління) тощо.

Суб’єкт господарської діяльності стає підприємством лише за певних умов:

1) зареєстрований і має всі атрибути юридичної особи — статут,
розрахунковий рахунок, баланс, печатку, назву, товарний знак тощо;

2) виконує господарські функції, виготовляє продукцію (товари) чи надає
платні послуги;

3) зберігає умови постійного повторення процесу виробництва —
індивідуального відтворення;

4) проходить (повторює) життєвий цикл.

З вище наведеної інформації можна зробити висновок що законодавцю
можливо потрібно ввести новий вид суб’єкта господарської діяльності. А
саме домашнє господарство визначення якого подано вище. На мою думку
домашнє господарство є надзвичайним елементом який дає можливість особі
індивідуально без всіляких дозволів вести підприємницьку діяльність та
задовільнити свої потреби. Адже в світлі сьогоднішнього дня після краху
цілого ряду транснаціональних корпорацій що потягло за собою падіння
рівня долара. А долар як нам відомо є основною валютою світових
розрахунків. Всі ці події негативно вплинули на рівень життя багатьох
тисяч простих службовців. Тому я хочу запропонувати науковцям розробити
концепцію в якій було б затверджено що є такий вид господарської
діяльності як домашнє господарство що регламентоване законом і захищене
конституцією. Всі ці пропозиції можна закріпити в статті 2 даного
закону.

Іншим важливим моментом на який хотілось би мені звернути увагу це малі
підприємства адже суб’єктами ринкової економіки можуть бути: практично
кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у
правосуб’єкт-ності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові
колективи; юридичні особи всіх форм власності. Щодо останніх, то світова
практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які
водночас є господарськими суб’єктами. Зокрема, йдеться про такі
організаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова діяльність;
державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські
господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні
товариства; малі підприємства; корпорації, об’єднання, господарські
товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства.

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне
володіння, товариства, корпорації. Узагальнюючим для всіх цих форм є
поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб’єктами ринкової
економіки.

В останні десятиліття суттєво змінилася роль певних суб’єктів
господарського життя. Технологічні зрушення у виробництві значно
зменшили можливості й переваги великосерійного виробництва, гігантських
підприємств та об’єднань. Водночас рентабельність і життєздатність малих
форм господарювання, так званих малих підприємств, суттєво зросла. В
результаті в країнах з розвинутою ринковою економікою питома вага
суб’єктів малого бізнесу та підприємницької діяльності стрімко зростає.
У США, наприклад, функціонує понад 15млн малих фірм, тобто близько 80
відсотків усіх підприємницьких організацій. Частка малого бізнесу у ВНП
досягла 43 відсотки, а в загальній чисельності найманої робочої сили —
58 відсотків.

Основні переваги малих фірм такі:

незалежність дій, самостійність і свобода при виборі та здійсненні
господарського маневру;

індивідуалізована мотивація розумового ризику та високого кінцевого
результату;

чітко персоніфікована відповідальність за свої рішення, дії та
результати роботи;

гнучка й оперативна адаптація до ситуацій, що перманентно змінюються;

більш низькі управлінські витрати;

націленість у завтрашній день, перспективу, що зумовлено активною
інноваційною політикою фірми.

Це не означає, що малий бізнес не має недоліків. Вони є, і їх не менше,
ніж переваг. Однак у цих формах постать власника, підприємця нероздільно
пов’язана з функціями виробника.

Звідси його працелюбство, діловитість, турбота про завтрашній день.

Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її
подальшого розвитку є наявність самостійних, економічно відповідальних
не тільки своїми поточними доходами, а й їх майновою власністю
товаровиробників. Вони повинні мати свободу для господарського маневру,
включаючи право займатися на свій ризик і під свою відповідальність
будь-якою діяльністю, не забороненою законодавством, самостійно
визначати виробничу програму, вибирати постачальників, споживачів,
установлювати ціни, виходячи з кон’юнктури ринку, розпоряджатися
доходами, що залишилися після сплати податків і внесення інших
обов’язкових платежів, наймати і звільняти працівників відповідно до
чинного законодавства, визначати форми та розміри заробітної плати понад
прожитковий мінімум, встановлювати винагороди та матеріальні стимули до
ефективної праці.

Вирішальним кроком до ринкового господарства є якнайшвидше зростання
самостійних товаровиробників — власників індивідуальних, колективних,
кооперативних, без яких ринкова економіка неможлива. Зародження й
подальший розвиток прошарку господарів як основних суб’єктів ринкової
економіки в змозі завести механізм товарно-ринкової саморегуляції,
розпочати інтенсивну самоорганізацію всієї економічної системи при
активній регулюючій і цілеспрямовано підтримуючій участі держави.

Великі транс національні компанії несуть загрозу економіці будь якої
країни. Адже не секрет що крах такої компанії тягне за собою падіння
життєвого рівня великої кількості простих робітників. А малі
підприємства є менш підконтрольні різноманітним впливам з боку
різноманітних лобістських груп та форс мажорних обставин. Тому я вважаю
що потрібно закріпити пріоритетність малих підприємств у порівнянні з
іншими видами підприємств. Я прекрасно розумію що не можна виділяти
якийсь один вид власності від іншого, але на сучасному етапі розвитку
суспільства з її техногенним характером та постійної загрози глобального
тероризму потрібно зробити свідомий крок в сторону державного контролю
та нагляду, за великими підприємствами та свобода економічної діяльності
малим підприємствам.

В будь якій державі здійснюється розподіл прибутку між державою та
підприємством .Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою і
підприємством будь-якої форми власності. Об’єктом такого розподілу є
прибуток — різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою
продукцію, та її собівартістю. Це є загальні закони економічного
розподілу прибутку. Прибуток підприємства розподіляється на дві частини:
одна йде в розпорядження держави, друга — залишається в розпорядженні
підприємства.

Хотілося б звернути особливу увагу на розподіл першої частини прибутку.
Всім нам відомо що наша фіскальна система не налаштована на стимулювання
збільшення доходності підприємства а це має зворотню реакію. Яка
проявляється в тому що підприємства намагаються приховати свої прибутки
від оподаткування. Тому що б не відбувалося подібних явищ мабуть
потрібно звернутися до інших систем оподаткування. А саме, корисно було
б звернути увагу на податкову систему Франції. В якій підприємства які
мають великий товарообіг мають податкові пільги. Це стимулює
підприємства більш динамічно вести свої справи, а все це в свою чергу
залучає дуже велику кількість працівників. Що в кінцевому результаті
позитивно впливає на економіку країни загалом.

ВИСНОВОК

У вище розглянутій роботі я досліджував закон України про підприємства.
Та всі інші документи які мають відношення до господарської діяльності
або до підприємств в Україні. З історії становлення даного закону я можу
виділити лише той факт що даний закон було прийнято на підставі
декларації про державний суверенітет та розпад союзної держави. Тому що
перед керівниками того часу постала необхідність регламентації
економічних відносин які з’явилися в процесі демократизації суспільства.
Адже юридичні норми того часу взагалі не визнавали такого виду
господарських відносин як приватні а тим більше приватної власності на
засоби виробництва. Тому й було прийнято Верховною Радою даний закон.

Даний закон розділено на вісім частин кожна з яких містить певну
кількість статей що регламентують різноманітні особливості в процесі
створення, реєстрації та життєдіяльності підприємства.

Даний закон повністю розписує всі етапи життя на підприємстві від
народження до смерті. Хоча він також недосконалий і має свої недоліки
про які я зауважив вище в своїй роботі. Я вважаю що даний закон повинен
еволюціонувати відповідно до обставин які складаються в суспільстві. А
основні напрямки які я вказав в моїй роботі на мою думку мають
перспективу і майбутнє.

Похожие записи