Реферат на тему:

Підготовка підприємців з дорослого населення

Потреба в сучасних знаннях — відмітна риса ділових людей, більшість з
яких у сучасних умовах змушена здобувати їх без відриву від виробництва,
навчаючись на короткострокових бізнес-курсах, іноді дуже сумнівних.
Основний метод одержання бізнес-освіти класу підприємців, що формується
сьогодні, — це поки що, на жаль, метод спроб і помилок. Потреба в
знаннях має спрямовуватися на формування не лише професійних знань і
навичок, а й на почуття соціальної відповідальності за результати
діяльності.

З огляду на те, що підприємництво є надзвичайно складним і важким видом
людської життєдіяльності, воно потребує професійної підготовки, яку не
можна розглядати як просто навчання громадянина у навчальному закладі
(хоч це й надзвичайно важливо). Воно має доповнюватися інформаційною,
консультаційною, маркетинговою, науковою підтримкою підприємця після
започаткування власної справи. Отже, професійна підготовка підприємців
повинна містити два основних компоненти: аудиторне навчання в
навчальному закладі та інформаційно-консультативний супровід
підприємництва — від складання бізнес-плану до його ринкового втілення.

На сьогодні в Україні сформована розгалужена мережа закладів, що
здійснюють фахове навчання підприємців. Але більшість з них орієнтовані
передусім на молодь, з використанням традиційних навчальних технологій,
зокрема таких форм навчання, як лекції і семінари, із залученням
викладачів, які не мають підприємницького досвіду. При цьому не
враховується, що підготовка підприємців з дорослого населення має певні
особливості. Вони пов’язані, по-перше, із специфікою підприємницької
діяльності як типу життєдіяльності людини; по-друге, з віковими
відмінностями учасників навчального процесу; по-третє, з неможливістю
довготривалого навчання, яке, звичайно, не може перевищувати кількох
тижнів. Вивчення закордонного й кращого вітчизняного досвіду дає
підстави вважати, що підготовка підприємців з дорослого населення у
навчальних закладах за короткотерміновими навчальними програмами має
будуватися на таких принципах:

• використання гнучких модульних програм, які постійно удосконалюються
під впливом зворотного зв’язку із успішними підприємцями, в тому числі з
випускниками цього закладу;

• інтенсифікація навчального процесу за рахунок використання
інтерактивних методів навчання, сучасних інформаційних та технічних
засобів навчання;

• використання елементів інфраструктури підтримки підприємництва
(бізнес-інкубаторів, технопарків, навчально-ділових центрів тощо) для
формування практичних навичок майбутніх підприємців;

• залучення до навчального процесу викладачів, здатних виявити і чітко
визначити потреби в навчанні, які співвідносяться з потребами
відповідного виду бізнесу і підприємництва загалом.

І хоча формально підготовку кадрів для підприємництва в Україні здійснює
значна кількість навчальних закладів, лише одиниці з них працюють за
згаданими принципами.

Високоякісна підготовка підприємців неможлива без чіткого визначення
науково обґрунтованих вимог до компетентності громадян, які вирішили
заснувати власну справу або працювати у малому бізнесі. Компетентність —
поняття різнопланове. З погляду традиційного підходу компетентність
підприємця — це знання та навички в певній професійній сфері, зокрема у
сфері економіки, маркетингу, менеджменту тощо. З іншого боку,
компетентність підприємця можна розглядати як відносно самостійні
професійні знання та навички, що розширюють професійне поле, на якому
можуть бути використані професійні здібності працівника. Компетентність
майбутніх підприємців має охоплювати не тільки професійно важливі якості
та навички, а й соціальне значимі мотиви поведінки, елементи психічної
регуляції, адаптивність до постійних змін, здатність вчитися.

Професійна компетентність підприємця, менеджера малого та середнього
бізнесу має дві складові: постійну базову, що визначається державним
стандартом на професійну підготовку, і змінну, варіативну, що
визначається специфічними умовами реалізації бізнесу. При цьому в умовах
жорсткої конкуренції на ринку товарів і послуг значення змінної
складової постійно збільшується.

Наведемо основні вимоги до компетентності підприємців-мене-джерів малого
бізнесу.

Підприємці-менеджери крім підприємливості повинні мати необхідний рівень
фахової підготовки, ерудиції і культури, розвинені

моральні якості, почуття професійної честі і соціальної
відповідальності. Вони повинні мати організаторські здібності,
врівноважену емоційно-вольову сферу, управлінські навички, вміти
приймати виважені рішення в умовах обмеженості інформації.

Підприємці — засновники власної справи, незалежно від того, створюють
вони юридичну особу чи працюють як приватні підприємці, після реєстрації
набувають нового юридичного статусу, який дає їм певні права і водночас
значно підвищує їхню відповідальність.

До головних професійних функцій підприємця насамперед потрібно
зарахувати вміння правильно оцінювати ситуацію на ринку в тому секторі
економіки, в якому розвивається його бізнес, визначати шляхи одержання
необхідних фінансових ресурсів, страхування підприємницького ризику,
знати основи спрощеного бухгалтерського обліку та звітності малого
підприємництва.

Підприємці — засновники малих підприємств повинні додатково знати
передусім основи менеджменту малого підприємництва і менеджменту
персоналу, маркетингу, бухгалтерського та фінансового обліку, нові
інформаційні технології, правила техніки безпеки та охорони праці.

Зазначені вимоги мають покладатися в основу проектування змісту
навчальних планів і програм з підвищення кваліфікації, організації
навчання підприємців. Загалом повний цикл професійного навчання
підприємницьких кадрів передбачає три етапи.

На першому етапі розкриваються основні поняття базових предметів;
організаційно-правових форм реалізації бізнес-ідеї; формується цілісне
уявлення про завдання підприємця і шляхи їх вирішення; провадиться огляд
видів діяльності. Відпрацьовується стереотип виконавської дисципліни,
здійснюється остаточний відбір кандидатів для підготовки до
підприємницької діяльності та менеджерів сфери бізнесу, зокрема
здійснюються тестування.

На другому етапі насамперед здійснюється подальше формування понятійної
бази в рамках складання бізнес-плану за обраним видом діяльності, з
обліку і фінансів малого (приватного) бізнесу, формуються основні
якості, достатні для приватного підприємця.

На третьому етапі закріплюються знання про понятійну базу і
довгострокове прогнозування конкретного виду бізнесу; формуються основні
знання та вміння з бізнес-технологій та менеджменту, стереотип
самостійності і відповідальності.

Визначення вимог до компетенції спеціалістів для роботи в сфері малого
бізнесу дає змогу розробити комплексну модульну програму підготовки
підприємців-початківців з напрямку «Підприємництво, організація та
менеджмент малого і середнього бізнесу». Така комплексна програма дає
змогу використовувати єдиний банк навчальних елементів (модулів) для
створення цільових курсів короткотермінової підготовки підприємців
різної компетенції.

Модулі комплексної програми підвищення кваліфікації структу-руються в
чотири блоки: «Загальні дисципліни», «Підприємництво в ринкових умовах
України», «Бухгалтерський облік та фінанси суб’єктів підприємницької
діяльності» , «Менеджмент малого та середнього бізнесу». Кількість
модулів комплексної програми може збільшуватись згідно з вимогами до
підприємців-менеджерів малого та середнього бізнесу.

Навчальний план підготовки засновника малого бізнесу — приватного
підприємця «Основи малого підприємництва» є обов’язковою частиною
професійної підготовки кадрів до підприємницької діяльності і містить
такі модулі:

1. Підприємництво та підприємці в Україні.

2. Правові основи підприємницької діяльності.

3. Бізнес-планування у малому підприємництві.

4. Основи ринкової економіки.

5. Сучасний маркетинг малого бізнесу.

6. Ефективне просування товарів та послуг.

7. Фінанси та кредитування суб’єктів підприємницької діяльності.

8. Оподаткування та спрощені системи обліку і звітності.

9. Інформаційні (інтернет) технології в малому підприємництві.

Цей блок модулів має самостійне значення для підготовки приватних
підприємців з осіб, які вирішили заснувати власну справу без створення
юридичної особи.

Другий блок «Менеджмент малого бізнесу» крім модулів першого блоку
містить додатково такі модулі:

1. Бухгалтерський та податковий облік малих підприємств.

2. Торговельно-комерційна діяльність у малому бізнесі.

3. Основи стандартизації та сертифікації продукції.

4. Охорона праці на малому підприємстві.

5. Основи діловодства та офісні технології.

6. Основи менеджменту.

7. Управління персоналом фірми.

8. Етика ділового спілкування.

9. Психологічні та соціальні основи організації діяльності менеджера.

Слухачі, які успішно опанували навчальний матеріал другого блоку
модулів, після проходження стажування і захисту випускної роботи
набувають компетентності «Підприємець-менеджер малого бізнесу», який
може заснувати власне підприємство. Додаткові модулі з комплексної
програми включаються до навчальних планів підготовки підприємців з
додатковою компетентністю.

Оскільки доросла людина зазвичай вирізняється вже сформованим
світоглядом, характером, звичками, має певну сукупність знань, вмінь і
навичок, то при навчанні підприємців потрібно дотримуватися деяких умов
і правил. По-перше, кожне заняття повинно мати певну мету — письмове і
чітке визначення того, що по закінченні навчання слухач знатиме або
вмітиме, чи розумітиме те, що до цього не міг робити й не знав. Іншими
словами, його поводження після навчання повинно відрізнятися від того,
яким було раніше. По-друге, необхідно використовувати інтерактивні
методи, коли слухач перетворюється з пасивного в активного учасника
процесу (робота у групах по 12-15 осіб) під час дискусій, рольових і
ділових ігор, тренінгів, аналізу конкретних ситуацій, виконання
практичних вправ). Інтерактивні заняття надають слухачам можливість не
лише брати участь в обговоренні проблем, а й виробити власну думку,
ознайомити інших із своїми поглядами.

Після вивчення певного модуля слухач виконує практичне завдання,
пов’язане з цією проблемою, після чого провадиться залік або іспит.

Практика навчання підприємництву свідчить, що найбільш ефективно
зазначені навчальні технології реалізуються в умовах бізнес-інкубаторів
та бізнес-центрів. Поєднати в собі переваги цих структур в одному
підрозділі допоможе Навчально-діловий центр підготовки підприємців (далі
— НДЦ) — унікальна навчальна технологія, розроблена за безпосередньої
участі автора в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості,
яка протягом 2002-2003 pp. впроваджена в Київській міській службі
зайнятості.

НДЦ підготовки підприємців — це водночас і бізнес-школа, і бізнес-центр,
і агентство з розвитку підприємництва. У процесі навчання в цьому центрі
майбутні підприємці мають можливість не тільки опанувати теоретичні
основи підприємництва, оподаткування, бух-

обліку, менеджменту і маркетингу, а й здобути під час практичного
навчання навички, необхідні у підприємництві. До цілей НДЦ належить:

1. Розробка і опробування новітніх методик і форм профорієнтації
громадян на заняття підприємництвом, їх профнавчання основ малого та
середнього бізнесу, інноваційних навчальних планів та програм, їхня
експертна оцінка.

2. Навчання дорослих громадян (в тому числі безробітних) основ
підприємництва із стажуванням в одній із фірм, яка може розташовуватися
в цьому приміщенні.

3. Очний і заочний консалтинг з юридичних, економічних, маркетингових,
податкових та інших проблем, методична допомога для
підприємців-початківців. У варіанті заочного консалтингу громадяни, в
тому числі мешканці інших міст і селищ, отримають послуги за допомогою
інтернет-технологій (електронної пошти).

4. Надання окремим випускникам, відібраним за конкурсом, можливості
розташувати свою фірму в приміщенні НДЦ, сплачуючи певний час, наприклад
1—1,5 роки, мінімальну орендну плату (але зобов’язати здійснювати на
своїй базі стажування слухачів — майбутніх підприємців). Після певного
періоду це місце в НДЦ займає наступна фірма. Через певний час в НДЦ
буде 5-7 фірм з різним профілем і напрямками діяльності, що дасть змогу
диференціювати навчання майбутніх підприємців з опануванням досвіду
підприємництва різних галузей і різних етапів розвитку фірм — від фірм,
які роблять тільки перші кроки, до фірм, які матимуть певний досвід.

5. Узагальнення досвіду залучення громадян (у тому числі безробітних) до
підприємництва, передових навчальних технологій щодо підприємництва,
його поширенням шляхом надсилання відповідних матеріалів на місця —
регіональним і місцевим органам державної влади, підрозділам
держпідприємництва, навчальним закладам, центрам зайнятості, іншим
зацікавленим державним і громадським організаціям.

Для посилення практичної підготовки підприємців-менеджерів
передбачається їх практичне навчання, яке може мати три варіанти:
звичайна виробнича практика за договором з однією із фірм; стажування у
реальній або імітаційній фірмі, яка розташовується разом з НДЦ (остання
виконує роль спеціальної навчальної лабораторії). Кожен з цих варіантів
має свої переваги і недоліки.

У рамках виробничої практики у звичайній фірмі досягти мети практичного
навчання вкрай складно. Тому що, по-перше, слухачі є «баластом» для
підприємства і по-справжньому не підключаються до «живої» роботи, а
найчастіше виконують другорядні завдання; по-друге, складно забезпечити
професійне навчання підприємців-початківців послідовно на всіх ділянках
підприємства. Звичайно така практика дає уявлення лише про окремі
аспекти діяльності фірми, але не розкриває всього розмаїття її
внутрішніх зв’язків, взаємодії з іншими фірмами. До того ж далеко не всі
реально діючі фірми прагнуть відкривати свої професійні секрети.

Найбільш творчі навчальні заклади йдуть шляхом створення імітаційних або
реальних навчальних фірм, які розташовуються в одному приміщенні з НДЦ.
Імітація у навчально-тренувальній фірмі дає змогу:

• створювати, розвивати й обігравати різні виробничі ситуації;

• передбачати наслідки прийнятих підприємницьких рішень;

• моделювати внутрішньовиробничі взаємозв’язки між структурами
організації і відтворювати атмосферу ділового спілкування, ділових
комунікацій безпосередньо в процесі навчання. Така технологія має такі
переваги перед традиційною:

— наближати до реальності, коли слухачі вчаться на власних помилках, не
завдаючи збитків фірмі;

— виховувати у слухачів почуття колективізму, вміння працювати у команді
внаслідок постійної групової роботи ;

— працювати слухачам за ротаційною системою, набувати досвіду в усіх
відділах фірми, оскільки тут не існує «секретів фірми».

Основними недоліками практичного навчання в імітаційних фірмах є те, що
на їхній базі складно навчити майбутніх підприємців та менеджерів таких
важливих речей, як конкретні засоби реалізації бізнес-ідеї, техніка
здійснення бухгалтерського та податкового обліку. До того ж утримання
навчально-тренувальної фірми дуже дорого коштує, а викладацькі кадри,
які імітують працівників фірми, не завжди мають необхідну кваліфікацію.

Практичне навчання підприємців-менеджерів на базі реальних навчальних
фірм, які працюють у реальному середовищі і реальному режимі часу, має
всі переваги імітаційних (навчально-тренувальних) фірм і позбавлені
більшості їх недоліків. Реальна навчальна фірма — це юридична особа, яка
є суб’єктом підприємницької діяльності і розташована на площах
навчального закладу, користується у своїй діяльності певними елементами
матеріальної бази навчального закладу — комп’ютерною, копіювальною та
оргтехнікою, меблями, засобами зв’язку, транспортом тощо. Реальна фірма,
якщо вона має у своєму складі керівника, бухгалтера,
юриста-консультанта, відділи інформаційних технологій, реклами і
маркетингу, дає змогу ефективно реалізувати програму стажування. Але
створенню і розміщенню в приміщеннях навчальних закладів окремих фірм
заважає ряд правових перешкод і невизначеностей, що створює великий
ризик для керівників.

Водночас практичне навчання у реальних та імітаційних фірмах має багато
спільних позитивних рис. Йдеться про можливість навчального закладу
впливати на фірму, виконувати найбільш ефективні програми стажування. Ці
програми можуть включати підготовку засновницьких та статутних
документів для відкриття підприємства, одержання ліцензій і патентів,
реєстрацію підприємств, опанування слухачами методів роботи з
інформаційно-пошуковими системами, одержання кредитів, грантів та позик.
Вони складають документи первинного обліку, відомості, платіжні
документи, ознайомлюються з можливостями комп’ютерних програм:
бухгалтерія, склад, торгівля, «X-DOOR», набувають практичних навичок з
техніки розрахунку та сплати фіксованого та єдиного податку. Слухачі
практично оволодівають текстовим процесором WORD та системою електронних
таблиць EXCEL, прикладними програмами MS OFFICE. Набувають навичок
роботи із засобами телекомунікацій, які застосовують сучасні
бізнес-структури, в тому числі з офісною технікою (копіювальні пристрої,
телефони-факси, автономні АТС, системні телефони тощо), з розробки та
виготовлення друкованих матеріалів.

Усе це дає слухачам можливість підготувати і оформити реальний
бізнес-план, який водночас є письмовою випускною роботою.

Таким чином, головною перевагою імітаційних фірм є насамперед те, що
вони створюють оптимальні умови для досягнення мети навчання —
формування у слухачів знань, умінь та навичок на прикладі роботи
еталонної організації, створюють для майбутніх підприємців умови для
вільного прийняття рішень, не піддаючи необгрунтованому ризику реальне
підприємство.

Отже, до найважливішими компонентів концепції навчально-ділових центрів
належать:

• інноваційні модульні навчальні плани і програми, які розробляються на
підставі визначення компетентності різних категорій майбутніх
підприємців;

• залучення до навчального процесу викладачів, які знайомі з практикою
підприємництва, мають чітке уявлення про мету кожного заняття, можуть
сформулювати її письмово;

• інтерактивні методи проведення занять у складі невеликих груп;

• надання підприємцям-початківцям, випускникам НДЦ на пільгових умовах
консультацій з юридичних, економічних, маркетингових, податкових питань;

• практичне навчання на базі імітаційної або реальної фірми, що
розташовується в приміщенні НДЦ.

Запровадження інноваційних технологій професійного навчання
підприємництву на базі Навчально-ділового центру дає змогу значно
підвищити якість навчального процесу, про що свідчать об’єктивні дані,
що наведені у табл. 9.1.

Зокрема, протягом 2002 року закінчили навчання в НДЦ 508 безробітних
громадян, з яких працевлаштоване 379 осіб, або 74,6 % (349 осіб відкрили
власну справу). З даних, які наведені у табл. 9.1, видно, що у
середньому рівень працевлаштування випускників навчальних закладів, в
яких навчаються безробітні, становить 69,3 %, а серед випускників НДЦ —
74,6 %. Отже, ефективність роботи центру за цим

показником перевищує середнє значення по місту на 5,3 процентних
пунктів. Порівняно з іншими навчальними закладами, в яких безробітні
вивчали основи малого підприємництва, різниця у показниках ще вища —
13,6 процентних пунктів (74,6 % проти 61,0 %).

Важливість розвитку малого бізнесу для вирішення багатьох
соціально-економічних проблем, насамперед зайнятості населення,
особливості історичного шляху України, сучасного стану економіки
зумовлюють необхідність державної і громадської підтримки, підтримки
малого підприємництва взагалі і серед безробітних зокрема. На вирішення
цього завдання спрямована концепція професійної підготовки підприємців
для малого бізнесу на базі Навчально-ділових центрів вищих навчальних
закладів.

Список використаної та рекомендованої літератури

Андреева О. Д. Технология бизнеса: маркетинг. — М.: ИНФРА-М -НОРМА,
1997.

Ладанов И. Д. Практический менеджмент. — М.: «Красный Пролетарий», 1995.

Макконнелл Кэмпбелл Р., Стенли Л. Брю. Экономикс. — К.; 1993. — С. 52.

Мескон М. X. и др. Основы менеджмента: Пер. с англ. — М.: 1998.

Павлова Л. Н. Финансы предприятия: Учебник. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.

Стэнворт Дж., Смит Б. Франчайзинг в малом бизнесе / Пер. с англ, под
ред. Павловой Л. Н. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996.

Управление организацией: Учеб. для вузов / Под ред. А. Г. Поршнева и др.
— М.: ИНФРА — М.1999.

Управление персоналом: Учебник / Под ред. Кибанова. А. Я. — М.: ИНФРА-М,
1998.

Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. —
К.: Знання, 1998.

Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових Умовах. —
К.: Міжнарод. фінансова агенція, 1998.

Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма. — ?., 1992.

Щербаков А. И. Новый подход к управлению: крупные объединения. — М.:
Экономика, 1990.

Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

Похожие записи