Реферат на тему:

“Функції малого підприємства”

ПЛАН

1. Суть і функції малого підприємства

2. Фінансові ресурси малого підприємства України

Висновок

Список використаної літератури

1. Суть і функції малого підприємства

Діяльність малих підприємств безпосередньо пов’язана з малим бізнесом.

Малий бізнес — це самостійна, систематична господарська діяльність малих
підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних
осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку.
Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова,
страхова тощо) зазначених суб’єктів господарювання, що спрямована на
реалізацію власного економічного інтересу.

Роль і місце малого бізнесу в національній економіці найкраще
проявляється в притаманних йому функціях. Розглядаючи функції малого
підприємства у стабільній ринковій економіці, слід наголосити на
наступному:

По-перше, неоцінений внесок малого підприємства в справу формування
конкурентного середовища. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки
конкуренція є відображенням відносин змагання між господарськими
елементами, коли їх самостійна діяльність ефективно обмежує можливості
кожного з них вплинути на загальні умови обігу товарів на даному ринку,
а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді
діяльність учасників ринкових відносин набуває динамічного характеру,
вона пов’язана з економічною відповідальністю та ризиком підприємця, що
перетворює його в своєрідний соціальний двигун економічного розвитку.

Малий бізнес допомагає утвердженню конкурентних відносин, бо він є
антимонопольним по самій своїй природі, що проявляється в різноманітних
аспектах його функціонування. З одного боку, малий бізнес, внаслідок
багаточисельності елементів, що його складають, та їх високого динамізму
в значно меншій мірі піддається монополізації, ніж великі підприємства.
З іншого боку, за умов вузької спеціалізації й використання новітньої
техніки він виступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні
позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого підприємства відіграла
суттєву роль в послабленні, а іноді й в подоланні розвинутими країнами
притаманній великому капіталу тенденції до монополізації та затримці
технічного прогресу.

По-друге, малий бізнес, оперативно реагуючи на зміни кон’юнктури ринку,
надає ринковій економіці необхідної гнучкісті. Ця його риса здобула в
сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації
та диференціації споживчого попиту, прискорення науково-технічного
прогресу (НТП), зростання номенклатури промислових товарів та послуг.

По-третє, величезним є внесок малого підприємства в здійснення прориву
по ряду важливих напрямків НТП, передусім в галузі електроніки,
кібернетики, інформатики. Сприяючи прискоренню реалізації новітніх
технічних і комерційних ідей, випуску наукоємної продукції, малий бізнес
тим самим виступає провідником НТП. Наприклад, більшість дрібних фірм,
що з’явилися наприкінці 80-х років у Великобританії, є найбільш технічно
оснащеними. А у США на сектор малого підприємства припадає близько 50%
науково-технічних розробок.

По-четверте, малий бізнес робить вагомий внесок у вирішення проблеми
зайнятості. Ця функція проявляється у здатності малого підприємства
створювати нові робочі місця й поглинати надлишкову робочу силу під час
циклічних спадів та структурних зрушень економіки. В розвинутих країнах
на малий бізнес припадає в середньому 50% всіх зайнятих та до 70-80%
нових робочих місць. Якщо у період криз 70-80-х років в розвинутих
країнах йшов процес скорочення робочих місць на великих підприємствах,
то дрібні фірми їх не тільки зберігали, але й навіть створювали нові.

По-п’яте, важлива функція малого підприємства полягає в пом’якшенні
соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме він є
фундаментальною основою формування середнього класу. Отже, він виконує
функцію послаблення притаманній ринковій економіці тенденції до
соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ, що
здійснюються на даному етапі. Без орієнтації на таку соціальну базу
ринкового середовища, яким є середній клас, запроваджені реформи
приречені на провал.

Отже, роль та функції малого підприємства з точки зору
загальноекономічних позицій полягають не тільки у тому, що він є одним з
найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке
опирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є
сприяння соціально-політичній стабільності суспільства, тобто він
відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь
суспільства та забезпечення власного добробуту.

За умов дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме
суб’єкти малого підприємства, які не вимагають великих стартових
інвестицій, мають швидке обертання ресурсів, спроможні при певній
підтримці найбільш швидко і економічно доцільно вирішувати проблеми
демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції.

Таким чином, малий бізнес є невід’ємною рисою будь-якої ринкової
господарської системи, без чого така економіка і суспільство в цілому не
можуть не тільки розвиватися, але навіть й існувати. Великий капітал,
безумовно, визначає рівень науково-технічного і виробничого потенціалу,
але основою розвитку країн з ринковою системою господарювання є мале
підприємництво як найбільш масова, динамічна та гнучка форма ділового
життя. Саме в секторі малого підприємництва створюється і функціонує
чимала маса національних ресурсів, яка є живильним середовищем для
середнього та великого підприємництва.

Малий бізнес має не лише економіко-виробничі та соціально-економічні
переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей
технології, здатність оперативно створювати та упроваджувати нову
техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення
ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість
входження до цього сектора економіки. Але малий бізнес має також і
значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна
мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і
залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.

Малому підприємства притаманні соціальні джерела активізації колективної
праці, чого не існує на великих фірмах. Властивий для невеликих
підприємств дух ініціативи, підприємливості та динамізму виражається в
особливих людських відносинах та специфічному соціально-психологічному
кліматі. У невеликих трудових колективах, пов’язаних єдиним прагненням
до самостійності та виживання, відроджується почуття господаря,
скорочуються до мінімуму елементи бюрократизму. Незначний чисельний
склад малих підприємств дозволяє зблизити інтереси керівництва та
підлеглих, між співробітниками тут, як правило, відсутня боротьба за
престиж, яка поглинає значну частину творчої енергії працюючих у великих
корпораціях. На малих фірмах відносини у трудовому колективі
відзначаються простотою, відсутністю відчуженості, що породжує особливу
атмосферу сумісної праці, яка допомагає швидкому вирішенню трудових
конфліктів між адміністрацією і робітниками.

Малий бізнес здатен залучати до роботи на своїх підприємствах таких
спеціалістів, які працюють на свій страх та ризик і навіть за меншу
винагороду. Причина такої зацікавленості полягає у тяжінні до
самостійності та реалізації своїх потенційних творчих можливостей, що
значно важче зробити на великих підприємствах.

Отже, відродження і розвиток малого підприємства в Україні вкрай
необхідні. Становлення значної кількості суб’єктів малого підприємства
має, безперечно, позитивне значення для національної економіки, що в
значній мірі обумовить створення сучасної ринкової економіки з
соціальною спрямованістю.

2. Фінансові ресурси малого підприємства України

Подальший динамічний розвиток малого бізнесу значно сприяє
загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримується
фінансовими бар’єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються
власні фінансові ресурси суб’єктів малого бізнесу та сімейні позики.
Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні
ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або
високоліквідних активів).

У країнах з ринковою економікою фінанси є головним економічним
інструментом втручання в процеси розширеного відтворення, розподілу і
перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою
руху виробничих відносин, підсистемою економічного базису. Фінанси як
система економічних відносин об’єктивно поділяються на дві сфери:
державні фінанси і фінанси підприємств (підприємницьких структур).

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних
відносин і пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових
доходів і фондів. Вони тісно корелюють з державними фінансами: чим вища
продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється
фірмою, тим більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці.
Отже, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна
спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде
ефективність виробництва і врешті-решт маса самого прибутку.

Фінанси суб’єктів малого бізнесу мають важливе значення для формування
фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв’язки між
макрорівнем та чисельними мікрорівнями фінансів господарських одиниць.
Суб’єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам
влади податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії,
здійснює непрямі заходи, що сприяють розвитку підприємництва.

В структурі фінансових взаємозв’язків ринкового господарства фінанси
підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють
важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного
виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і
формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. Їм властиві, з
одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у
цілому, а з іншого — особливості, які зумовлені функціонуванням фінансів
у підприємницьких структурах.

Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб’єктів малого
бізнесу мають однакові принципи організації, до яких відносяться:

— жорстка централізація фінансових ресурсів, що забезпечує швидку
маневреність ними, їх концентрацію на головних напрямах підприємницької
діяльності;

— фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження
грошових коштів суб’єктів господарювання та основні напрями їх
використання;

— формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу
в умовах можливих коливань ринкової кон’юнктури;

— безумовне використання фінансових зобов’язань перед партнерами.

Початкове формування ресурсів малого бізнесу відбувається під час
заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами
залежно від організаційно-правових форм господарювання є: пайові внески,
акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд
характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих
у процес виробництва, де функціонують основні і оборотні фонди.

Організація фінансових відносин суб’єктів малого бізнесу базується на
формуванні й русі фінансових ресурсів цих суб’єктів, їх ефективному
використанні. На жаль, вітчизняна економічна наука до цього часу ще не
має загальноприйнятої точки зору щодо терміна “фінансові ресурси”. За
визначенням М.Я.Коробова, “фінансові ресурси підприємств — це грошові
фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу і
перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту,
національного доходу й використовуються у статутних цілях підприємств”.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур — це грошові
доходи та надходження, що перебувають у розпорядженні суб’єктів
господарювання і призначені для виконання фінансових зобов’язань,
здійснення витрат на розширене відтворення та економічне стимулювання
працівників. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок
власних та прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на
фінансовому ринку та надходження грошових коштів від
фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити
на три групи відповідно до джерел їх формування.

До першої групи слід віднести доходи та надходження, які утворюються за
рахунок власних та прирівняних коштів. Доходи: прибуток від основної
діяльності; прибуток від виконаних науково-дослідних та
дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток
від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які
виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження:
амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні
пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація
внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів
трудового колективу; інші види надходжень.

До другої групи відносяться кошти, які мобілізуються на фінансовому
ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних
паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи слід віднести надходження коштів від
фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу. До таких джерел
відносяться: фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах;
страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від
концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти за цінні папери інших
емітентів; бюджетні субсидії, інші види ресурсів.

Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість або повна відсутність
матеріально-фінансових та кредитних ресурсів спонукає багатьох суб’єктів
малого підприємництва переходити у тіньову економіку. На нашу думку,
суб’єкти малого підприємництва умовно можна поділити на дві групи: ті,
що зайняті у формальному державному та недержавному секторі, а також — у
неформальному секторі. До першої групи слід відносити діючі суб’єкти
підприємницької діяльності, які:

— здійснюють офіційно зареєстровані види діяльності;

— сплачують відповідні податки;

— звітують в органах статистики.

До неформального сектора або тіньової економіки слід відносити суб’єкти
малого підприємництва, які:

— зареєстровані, але не сплачують податки і не звітують в органах
державної статистки;

— не пройшли відповідну державну реєстрацію;

— здійснюють незареєстровану та заборонену чинним законодавством
економічну діяльність, або ведуть її без спеціального дозволу (ліцензії)
на відповідні види діяльності.

За способом здійснення неформальної діяльності та отримання доходів слід
виділити такі категорії:

— індивідуально зайняті;

— працівники та власники малих незареєстрованих виробничих одиниць;

— офіційно не оформлені працівники у зареєстрованих організаціях;

— діяльність підприємств формального сектора, яка не враховується та не
оподатковується, але дає їхнім працівникам невраховані доходи;

— неврахована діяльність працівників формального сектора, яка
здійснюється на робочому місці тощо.

Серед працівників, зайнятих у неформальному секторі, є такі, котрі
зайняті тільки у неформальному секторі, а також, такі, хто зайнятий як у
неформальному, так і у формальному секторах. Тобто, неформальний сектор
(тіньову економіку) умовно можна поділити на дві частини: тіньова
економіка у “класичній” формі (діяльність незареєстрованих суб’єктів
підприємництва, здійснення протизаконної діяльності тощо) і
“напівформальний” сектор (діяльність зареєстрованих суб’єктів, яка не
враховується, не оподатковується тощо).

Слід також зазначити, що неформальний сектор малого підприємництва (як і
всієї економіки), не можна вважати феноменом ринкової економіки. Він
існував і раніше і був представлений репетиторами,
будівельниками-“шабашниками”, кравцями, домопрацівниками, перекупниками
(які іменувалися “спекулянтами”) тощо, існувала і тіньова економіка.
Проте останніми роками склад, обсяги, характер неформального сектора
різко змінилися. Насамперед, чисельність зайнятих у цьому секторі в
багато разів збільшилася, різко зросла питома вага торгівлі, з’явилися
істотно нові для нас явища — вулична торгівля, “човникарі”, розширилися
масштаби “класичної тіньової економіки”. Неформальний сектор став
фактично самостійним сегментом ринкової економіки. Крім того, значна
частина людей поєднує роботу у формальному та неформальному секторах.

Тому мале підприємництво на початковому етапі його становлення є
“об’єктивною” реальною нішею для неформального сектора. Однак роль цього
сектора для нашої економіки та ринку праці не є однозначною. З одного
боку, очевидна його позитивна роль у вирішені проблем зайнятості та
доходів населення. З іншого боку, він створює умови для розвитку
кримінального середовища. Крім того, для зайнятих у неформальному
секторі відсутні соціальні гарантії, не контролюються умови їх праці.
Відбувається відтік частки кваліфікованих та перспективних працівників з
формального сектора, що негативно впливає на його ефективність.
Зайнятість людини у неформальному секторі, насамперед у таких сферах
малого бізнесу, як торгівля і громадське харчування (72,3% за загальним
обсягом балансового прибутку у липні 2004 року), побутове обслуговування
населення (57,1%), постачання та збут (23,4%), призводить до втрати
кваліфікації, професійних навичок. Через нерегулярність характеру
зайнятості люди відволікаються від систематичної роботи. Все це є
наслідком не лише негативних тенденцій розвитку малого підприємництва, а
насамперед, загальноекономічних труднощів кризового характеру.

Лібералізація економічних процесів не привела до скорочення
неформального сектора економіки, а, на жаль, навпаки, лише сприяла його
зростанню. Багато в чому це зумовлено неефективною економічною політикою
держави. Своєю податковою, зовнішньоекономічною, валютною політикою,
режимом регулювання тих чи інших сфер економічної діяльності держава
“заганяла” у “тінь” цілі галузі економіки. Невідповідність між новим
законодавством, спрямованим на регулювання економічних процесів за
принципами класичного ринку, та реальною економічною практикою призвела
до деформації господарських процесів, істотного послаблення впливу
держави на розвиток економіки. Було створено легітимну основу
криміналізації економіки, тіньового накопичення капіталу, його
застосування в цілях, що не відповідають інтересам розбудови
національної економіки.

Головною причиною зростання неформального сектора економіки є можливість
швидкого збагачення у сфері товарного та фінансового обігу, — з одного
боку, та дуже великі труднощі для малого підприємництва у сфері
виробництва — з іншого. Як наслідок, формування нового прошарку
власників-підприємців відбувається на основі перерозподілу доходів та
власності (передусім державної), а не збільшення суспільного продукту в
результаті підприємницької діяльності.

Проблему неформального сектора економіки не можна вважати як таку, що
сама вирішиться у процесі економічних реформ. Без дієвого державного
впливу (відповідної державної політики) на ці процеси, механізм
відтворення цього сектора економіки не буде подолано. Поступова
легалізація неформального сектора — важливий шлях його інтеграції у
суспільне виробництво.

Основними напрямами державної політики щодо підтримки малого бізнесу,
ефективного використання фінансів на найближчу перспективу, на нашу
думку, повинно бути:

— створення відповідної нормативно-правової бази, яка б забезпечувала
ефективний розвиток підприємницької діяльності, сприяла б ефективному
формуванню та використанню фінансів малого бізнесу;

— розвиток мережі фінансово-кредитних установ, інвестиційних та
інноваційних фондів, страхових організацій;

— удосконалення механізмів оподаткування, кредитування та страхування
малого бізнесу;

— забезпечення умов для розвитку перспективних форм фінансування малого
бізнесу (лізинг, франчайзінг та інші);

— розробка та впровадження механізму стимулювання комерційних банків,
які б надавали пільгові кредити малим підприємствам, що здійснюють свою
діяльність у пріоритетних напрямах;

— удосконалення та спрощення системи бухгалтерського обліку та звітності
малих підприємств.

Реалізація цих та інших заходів сприятиме розвитку малого
підприємництва, прискоренню процесу формування та ефективного
використання фінансових ресурсів цього сектора економіки, поступової
легалізації тіньового капіталу.

Висновок

Розглядаючи теперішній стан в Укpаїні неважко здогадатись, що
українським малим підприємствам потpібна pозумна деpжавна політика в
сфеpі малого бізнесу. Основними її напpямами повинні бути: ствоpення
відповідної ноpмативно-пpавової бази; впpовадження єдиної веpтикальної
системи виконавчої влади з питань малого підпpиємництва; pозвиток меpежі
фінансово-кpедитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів,
стpахових оpганізацій; удосконалення механізмів оподаткування,
кpедитування та стpахування малого підпpиємництва; забезпечення умов для
pозвитку пеpспективних фоpм фінансування малого підпpиємництва (лізинг,
фактоpинг); pозpобка та впpовадження механізму стимулювання комеpційних
банків, які б надавали пільгові кpедити малим підприємствам;
удосконалення системи бухгалтеpського обліку та звітності малих
підприємств.

Пpи оpганізації діяльності малого підприємства потpібно pозглянути
слідуючі питання:

як оpганізувати упpавління фіpмою;

оpганізація маpкетингової діяльності;

оpганізація упpавління виpобництвом;

набіp і підготовка пеpсоналу;

виміpювання ефективності діяльності фіpми.

Список використаної літератури

Закон «Про підприємство» // Галицькі контракти. — 1998 — №8.

Закон » Про підприємства в Україні» // Галицькі контракти. — 1998 — №11.

Білоус Г. Розвиток малого підприємництва в Україні // Економіка України.
— 2004. — № 2. — С. 34-40.

Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчин М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства —
К.: «Каравела»; Львів: «Новий світ — 2000», 2001. — 298 с.

Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учебное пособие. – М.:
Финансы и статистика, 1998.

Економіка підприємства: Підручник / За заг.ред. С.Ф.Покропивного – Вид
2-ге. – К.: КНЕУ, 2000.

Економіка підприємства. Збірник практичних задачі і конкретних ситуацій:
Навч. Посібник. / За ред. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 1999.

Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення
дисциплін / О.Г.Швиданенко та інші – К.: КНЕУ, 2000.

Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посібник/ За ред. С.Ф.
Покропивного. — К.: КНЕУ, 2001. — 457 с.

Єременко Т. Напрямки розвитку податкового потенціалу малого підприємства
// Вісн. Укр.. ак. Держ. Управ. При ПУ. – 2000. — №3. – ст. 141 – 149.

Кузнєцова І. С. Фінансова підтримка малого підприємства // ФУ. – 2001. —
№6. – с. 72 – 79.

Кубай Н.Є. Державна фінансова підтримка малого бізнесу в Україні //
Фінанси України. — 1998. — №5. — С.116-120.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи