РЕФЕРАТ

на тему:

Еволюція підприємництва

ПЛАН

Вступ

1. Основні етапи формування поняття “підприємець” та “підприємництво”

2. Еволюція підприємництва, його основні риси

3. Становлення підприємництва в Україні

Список використаної літератури

Вступ

Підприємництво безпосередньо пов’язане з діяльністю підприємця, тому для
з’ясування сутності та визначення поняття підприємництва треба спочатку
визначити сутність і поняття підприємця.

Поняття «підприємець» виникло ще у XVIII ст. і має неоднозначні
тлумачення. Економісти характеризують підприємця як власника, що йде на
економічний ризик заради реалізації комерційної ідеї та отримання
прибутку. Підприємець сам організовує господарську діяльність, планує її
і розпоряджається результатами цієї діяльності.

Для соціолога підприємець — особливий соціально-психологічний тип
господарника, характерними рисами якого є здатність до аналізу
різноманітних ринкових ситуацій, до вироблення найприйнятніших рішень і
швидкого втілення новаторських ідей.

Політик дивиться на підприємця або як на союзника існуючої державної
системи або як на ворожий елемент, що протистоїть їй і перебуває поза
законом.

За сучасним визначенням, підприємець є суб’єктом пошуку і реалізації
нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробці
якісних продуктів і технологій, здійсненні нововведень і опануванні
перспективних факторів розвитку.

Звідси підприємництво — це вміння заснувати і вести справу, генерувати і
використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію
середовища тощо. Підприємництво є переважно виявом економічної
організаційної творчості та новаторства.

1. Основні етапи формування поняття “підприємець”

та “підприємництво”

Поняття “підприємець” та “підприємство” за сучасним змістом вперше
використав англійський економіст кінця 17 – початку 18 століття Річард
Катільон. Він висловив думку, що підприємець це людина, що діє в умовах
ризику. Джерелом збагачення Р.Кальтон вважав землю та працю, які
визначають дійсну вартість економічних благ.

Пізніше відомий французький економіст кінця 18 — початку 19 століття
Б.Ж.Сей в книзі “Трактат политической экономии” (1803 р.) сформулював
визначення підприємницької діяльності, як поєднання та комбінування
трьох факторів виробництва – Землі, Капіталу, Праці. Він вказує також,
що “талант англійських підприємців” був одним з факторів успіху розвитку
промисловості Англії. Основний тезис Сея полягає в виготовленні
продукту. Прибуток підприємця, за думкою Сея полягає в визначенні
активної ролі підприємців в виготовлені продукту. Прибуток підприємця,
за думкою Сея, являє винагороду за його працю здібності до організування
виробництва та реалізацію продукції та забезпеченню “духу порядку”.
Підприємець, — казав він, — це лице, яке за свій рахунок та ризик і на
сою користь має виробити яку-небудь продукцію.

На жаль, класики – засновники економічної науки – не дуже цікавились
фігурою підприємця. Підприємницька діяльність не стала предметом їх
научного аналізу. Англійські вчені – економісти А. Сміт (1723-1790) та
Д.Рікардо (1772-1823) сприймали економіку, як само регулюючий механізм.
В такому механізмі не знаходилось місця для творчого підприємництва.
Разом з тим в своїй праці “Исследование о природе и причинах багатства
народов” (1776 р.) А. Сміт приділив увагу характеристиці підприємця.
Підприємець за думкою А. Сміта, який є власником капіталу, заради
реалізації визначеної комерційної ідеї та одержання прибутку йде на
ризик, оскільки вкладення капіталів в ту чи іншу справу завжди носить в
собі елемент ризику. Тому підприємницький прибуток являє собою
компенсацію за ризик. Підприємець сам планує, організовує виробництво,
реалізує вигоду, що пов’язані з розділенням праці. Результатами
виробництва розпоряджається також сам підприємець. Книга А. Міта була
опублікована в тому ж році, що і Декларація не залежності США – 1776 р.
За думкою економісті важко визначити, який з цих двох документів має
більш історичне значення. Декларація, вони вважають, пролунала як заклик
до створення суспільства, що основувалось на “житті, вільність тяги до
щастя”. Праця А. Сміта пояснювала як таке суспільство має працювати.

В умовах ринку, за А. Смітом, всі бажають “заробляти гроші” для себе,
покращити своє положення. Як же ринкове суспільство не дозволяє
заінтересованим лише в собі, жадібним до наживи людям грабувати своїх
опонентів? Хіба може на такій антисоціальній основі вибудуватись
нормальне суспільство?

А. Сміт відповідає на це питання: “так, може”. Він знайомить нас з
центральним механізмом ринкової системи – механізму конкуренції.
Кожному, каже він, що думає про покращення свого положення на ринку
протестоїть багато людей , із аналогічними думками. В результаті цього
кожен діючий на ринку суб’єкт вимушений приймати ціни запропоновані
конкурентами. При такій конкуренції виробнику, який захоче запросити
більше, чим виробники аналогічної продукції, важко буде знайти покупця.
При цьому власник, якому хотілося б заплатити робітнику менше, чим його
конкуренти, не зможе знайти таких робітників. Таким чином ринковий
механізм дисциплінує усіх учасників ринку.

А. Сміт показує, що ринок видає ті товари, які бажають одержати в
суспільстві, і в необхідній кількості. Таким чином, А. Сміт показав,
ринкова система – могла сила, яка забезпечує своє приватне забезпечення
суспільства усім необхідним, а також, що ця система само регулюється.
Слід відзначити, однак, що оскільки ринок саморегулюється, А. Сміт був
проти державного контролю конкуренції та прибутку. За його думкою,
ринкова система, подана тільки собі, буде рости, та багатство нації у
котрій є така система, буде постійно підвищуватися.

Д. Рікардо бачив у капіталізмі абсолютний, вічний, природний спосіб
виробництва, а підприємницьку діяльність розглядав, як обов’язковий
елемент ефективного господарювання. В основи економічної теорії К.
Маркса лягло уявлення про підприємництво, як про
капіталіста-експлуататора. І лише на межі 19-20 століть починається
усвідомлення значення та ролі інституту підприємництва. Французький
економіст Андре Маршал (1907-1968) перший додав до вищеназваних
класичних факторів виробництва (Земля, Капітал, Праця) четвертий фактор
– Організацію. З цього часу поняття підприємництво розширюється, як і
виконування ним функцій.

Американський економіст Дж. Б. Кларк (1847-1938) ввів видозмінення в
“триєдину формулу” Сея. За його думкою, в процесі виробництва постійно
беруть участь чотири фактори:

капітал;

капітальні блага-засоби виробництва та земля;

діяльність підприємця;

праця робітника.

При цьому кожному фактору має переходити певна специфічна частка
виробничої виручки; капітал приносить капіталісту процент; капітальні
блага – ренту; підприємницька діяльність капіталіста приносить прибуток,
а праця робітника забезпечує йому заробітну платню. Іншими словами, як
писав Дж. Б. Кларк, Вільна конкуренція намагається дати те, що
створюється працею, капіталізмом – те, що створюється капіталізмом, а
підприємцем – те, що створюється функцією координування.

Так розумів в цей період функції підприємців американський економіст Дж.
Б. Кларк.

Відомий американський економіст австралійського походження Йозеф
А.Шумпетер (1883-1950) в книзі “Теория экономического развития”, трактує
поняття “підприємець”, як новатор. Функція підприємця, каже він, полягає
в реалізації нововведень, які грають головну роль у розвитку
капіталістичної економіки, в забезпеченні економічного росту.

Підприємцями називаємо суб’єктами господарювання, функцією яких
являється здійснення нових комбінацій і які виступають, як його активний
елемент.

По новому глянув на цю проблему англійський економіст, лауреат
Нобелівської премії по економіці за 1974 рік Ф. А. Хай цк (1899-1984).
На його думку, сутність підприємництва – пошук та вивчення нових
економічних можливостей, характеристика поведінки, а не рід діяльності.
Останній тезис являється дуже важливим.

Ряд функцій, таких, як прийняття рішення, внесення відповідальності,
пов’язує підприємництво з управлінською діяльністю. Разом з тим
ототожнювати підприємця з менеджером не потрібно. Функціональна сутність
того та іншого різна.

З однієї сторони, підприємництво ширше управлінської діяльності. З
другої – ефективне управління – менеджмент у всій його сьогоднішній
діяльності – не посолу кожному підприємцю. Про це добре сказано в
відомій книзі про основи менеджмента:

Такі характеристики, як особовий ризик, реакція на фінансові можливості
та бажання наполегливо працювати, не рахуючись з відпочинком тобто те,
що традиційно вважається рисами хорошого підприємця, зовсім не
обов’язково свідчать про можливість того ж самого підприємця ефективно
управляти організацією помру того, як вона росте.

Основна риса менеджера – здатність “внести організаційність в
неструкторизовану організацію”- далеко не завжди відповідає підприємцю.
Ось чому на новому підприємстві, особливо великому, на зміну
підприємцю-новатору стає гарний управляючий менеджер.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що у сьогоднішніх умовах поняття
“менеджер” та “підприємець” нерідко співпадають, хоча один із них
управляючий, а інший власник. На ділі багато власників використовують
функції менеджерів, і не мало менеджерів стали власниками керованими
ними засобів виробництва.

2. Еволюція підприємництва, його основні риси

Впритул до поняття “підприємець” стоїть поняття “підприємництво”. Під
підприємництвом розуміється діяльність що здійснюється приватними
особами, підприємствами та (чи) організаціями по виробництву, наданню
послуг чи купівлі або продажу товарів в обмін на інші товари чи гроші до
взаємної вигоди заінтересованих осіб чи підприємств, організацій.

Цікаво простежити еволюції терміна “підприємець” та “підприємство”:

1725 р. Річард Кантільон: підприємець людина, що діє в умовах ризику

1798 р. Бодо: особа, що несе відповідальність за почату справу; той, хто
планує, контролює організовує та є власником підприємства.

1876 р. Френсіс Уокер: потрібно розрізняти тих, хто надає капітал та
отримує за це процент, та тих, хто одержує прибуток завдяки своїм
підприємницьким здібностям.

1934 р. Йозеф Шулепетер: підприємець – новатор, розробник нових
технологій.

1964 р. Пітер Друкер: підприємець – людина, що використовує будь-яку
можливість з максимальною вигодою.

1975 р. Альберт Шапіро: підприємець – людина, що виявляє ініціативу,
організовуючи соціально-економічні механізми. Працює в умовах ризику,
він несе певну відповідальність за можливу невдачу.

1985 р. Роберт Хізріг: підприємство – процес створення чогось нового, що
має вартість, підприємець – людина, що витрачає на це увесь необхідний
час та сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний
ризик одержуючи в нагороду гроші та задоволення досягнутим.

А так трактується поняття “підприємництво” в енциклопедичному словнику
підприємця:

“Підприємництво (англ. enterprise) ініціативна самостійна діяльність
громадян, спрямована на одержання прибутку чи особового збагачення, що
здійснюється від власного імені, під свою матеріальну відповідальність,
або від імені юридичної особи під юридичну відповідальність.”

“Підприємець (англ. enterpreneur) може здійснювати будь які види
господарчої діяльності, які не заборонені законом, включаючи комерційне
посередництво, торгівельно-закупочну консультативну та іншу діяльність,
а також операції з цінними паперами.”

Також цікавим є характеристика підприємництва, приведена в книзі
“Рыночное предпринимательство”.

Підприємець в своїй діяльності має забезпечити необхідну комбінацію
особистої вигоди з принесенням користі суспільству з ціллю одержання
прибутку.

“Підприємництво… являє собою діяльність, яка зв’язана вкладенням коштів
в цілях одержання прибутку на основі поєднання особової вигоди з користю
для суспільства”.

Таке формулювання підприємництва на мою думку, являється одним з вдалих.
В ній підкреслено, що підприємництво – це безпосередня діяльність, але
лише здатність займатися визначеною діяльністю. Це визначення
відрізняється і від тої, що дана в Законі України “Про підприємництво” —
“підприємницька діяльність – самостійна, систематична діяльність по
виготовленню продукції, наданню послуг і заняття торгівлею з ціллю
одержання прибутку”. Як бачимо, в цьому визначенні відсутній важливий
елемент визначення підприємництва – вказівка на необхідність поєднання
особової вигоди з користю для суспільства.

До найважливіших рис підприємництва, на мій погляд, потрібно віднести:

— самостійність та незалежність суб’єктів господарювання. Будь-який
підприємець вільний в прийнятті рішень по тому чи іншому питанню,
звичайно, у межах правових норм;

економічна заінтересованість. Головна ціль підприємництва – одержання
максимально можливого прибутку;

господарчий ризик та відповідальність. При будь-яких, навіть самих
прорахованих варіантах ризик завжди є.

Перераховані найважливіші ознаки підприємництва взаємопов’язані та діють
одночасно.

Підприємництво завжди пов’язане з нововведеннями. На цю сторону
економічної діяльності звернули увагу Й. Шумпетер та А. Маршал. Якщо Й.
Шумпетер показав тотожність підприємництва то нововведень, то А. Маршал
стверджував, що дійсно роль підприємців в житті суспільства пролягає в
тому, що своїми нововведеннями вони утворюють новий порядок, і, що дуже
важливо прискорюють процеси, які вже конструктивно дозрівають у
суспільстві. Більш правильною оцінкою є оцінка підприємця, яку дав Й.
Шумпетер, як фігуру яка рішучу руйнує старі форми виробництва та
організації життя суспільства, створюючи фундамент для соціальної та
політичної революції. За представленням Й. Шумпетера, підприємець
постійно здійснює “творче руйнування”, являючись головною фігурою в
економічному розвитку суспільства.

3. Становлення підприємництва в Україні

У Конституції України визначено, що «кожен має право на підприємницьку
діяльність, яка не заборонена законом».

У Законі України «Про підприємництво» зазначено, що це самостійна
ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність, спрямована на
виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг та здійснення
торгівлі з метою отримання прибутку. Залежно від форми власності
виділяють: приватне, колективне і державне підприємництво.

Підприємницьке господарювання передбачає наявність у суб’єкта певної
сукупності свобод і прав щодо вибору виду та планування господарської
діяльності, джерел фінансування, доступу до ресурсів, організації й
управління, збуту продукції, тобто економічну автономію підприємства.
Держава через систему законодавства, фінансово-кредитні важелі може
здійснювати лише економічне регулювання, а не втручатися в повсякденну
діяльність підприємств.

Підприємництво означає наявність у господарника прав власності на засоби
виробництва, продукт і доход. Отримання прибутку для підприємця є
важливою метою, але не самоціллю. Найважливіше для підприємця це
мотивація використання прибутку (розширення, модернізація, структурна
перебудова виробництва).

В умовах підприємництва змінюється співвідношення між матеріальною
зацікавленістю і мотивацією трудової діяльності: для підприємця на
перший план висувається мотивація діяльності, оскільки все, що
виробляється, це його власність.

Обов’язковою умовою розвитку підприємницької діяльності є певне
економічне середовище і клімат, які б реально забезпечували, а не просто
декларували самоуправління, свободу господарського вибору, можливість
інвестиціювання доходу. Іншими словами, потрібний ринково-конкурентний
режим господарювання. Конституція України констатує, що «держава
забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності».

Перелічені умови підприємницької діяльності передбачені Законом України
«Про підприємництво». У ньому, зокрема, зазначається, що підприємці
мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно
будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Тут же
сформульовані принципи підприємництва: вільний вибір видів діяльності;
залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької
діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне
формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів
виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
вільне наймання працівників; залучення і використання
матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів
ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене
законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після
внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення
підприємцем юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності,
використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної
виручки на свій розсуд.

Досвід розвинених країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво
є найпрогресивнішою системою ведення господарства незалежно від
соціально-економічного устрою суспільства.

Можливості розвитку підприємництва відкриваються на основі Конституції
України, Законів України «Про власність», «Про підприємства в Україні»,
«Про підприємництво України», «Про форми власності на землю» тощо.
Законодавчими актами в Україні передбачені такі форми підприємництва:
індивідуальне дрібне підприємництво; система колективних підприємств
(колективне, акціонерне товариство, кооператив тощо); державні
підприємства.

Створення індивідуального дрібного підприємства здійснюється на основі
права кожної людини займатись будь-якою економічною діяльністю у межах
законів. Нині це право забезпечується законодавче установленою приватною
власністю громадян на певні засоби виробництва.

Важливим елементом дрібної підприємницької діяльності є визначення її
сфери, яка має щонайповніше відповідати здібностям, знанням особи. Для
цього потрібні надійна інформація про майбутній предмет діяльності,
чітке знання відповідних законів, що регламентують підприємницьку
діяльність.

Для того щоб запобігти банкрутству, підприємець повинен навіть за
нормального стану справ постійно поліпшувати економічну діяльність. А
для цього треба бути не лише кваліфікованим спеціалістом у певній галузі
виробництва, а й економістом, щоб уміти розподіляти прибуток, враховуючи
як поточні, так і перспективні потреби, оскільки для підприємця
будь-якого рангу головною метою має бути прибуток не сам по собі, а його
примноження. Для чіткого визначення перспективи потрібні відповідні
попередні розрахунки, маркетингові дослідження тощо.

Особливе місце в підприємницькій діяльності належить державним
підприємствам. Державне підприємство це самостійна господарська одиниця
з правами юридичної особи, яка на основі державної форми власності
здійснює свою діяльність у промисловості, сільському господарстві,
будівництві, комунальному господарстві», на транспорті, у зв’язку, науці
та науковому обслуговуванні, торгівлі, матеріально-технічному
постачанні, сфері послуг.

Діяльність державного підприємства ґрунтується на контрольних цифрах,
державних замовленнях, замовленнях споживачів, довгострокових
економічних нормативах та лімітах. Воно самостійно розробляє і
затверджує свої плани, укладає угоди.

В умовах переходу до ринкових відносин мають створюватися можливості для
розвитку всіх форм підприємницької діяльності та свободи у виборі
методів господарювання, напрямів використання доходу і здійснення
інвестицій. Такі можливості мають заохочувати конкуренцію та усувати
монополізм державних підприємств у виробництві товарів і наданні послуг.
Держава не відповідає за зобов’язання підприємства. Підприємство не
відповідає за зобов’язання держави, а також інших підприємств,
організацій, установ.Робота державних підприємств в умовах ринку
передбачає реалізацію таких основних принципів життєдіяльності: 1) право
власності або повного господарського ведення; продавати, передавати,
надавати в позику, безплатно, обмінювати, здавати в оренду засоби
виробництва і матеріальні цінності іншим підприємствам, установам,
організаціям, громадянам (у тому числі іноземним), випускати і
реалізовувати цінні папери: акції, облігації та ін.; 2) самоокупність
витрат (беззбитковість) і доходність. Цей принцип вимагає точного обліку
і зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості
продукції; 3) самофінансування. Його сутність полягає у закріпленні
частини отриманого прибутку за підприємством у його повне розпорядження.
Джерелами фінансування підприємства є прибуток, амортизаційні
відрахування, кошти, отримані від продажу цінних паперів, пайових та
інших внесків громадян, трудового колективу; 4) матеріальна
заінтересованість у кінцевих результатах праці. Цей принцип забезпечує
подолання все ще не здоланої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов
для заохочення ініціативи, підприємництва, досягнення найкращих
результатів; 5) фінансовий контроль за діяльністю підприємства. Банк
здійснює всі види розрахунків підприємства, кредитні та касові операції.
Підприємство застосовує у господарському обороті векселі. Якщо
підприємство систематично не виконує свої зобов’язання за розрахунками,
то може бути оголошене банком неплатоспроможним, тобто банкрутом; 6)
повна економічна відповідальність за кінцеві результати, виконання
договорів. Головною формою реалізації принципу є економічні санкції
вилучення незаконно отриманих доходів, відшкодування збитків, штрафи,
неустойки, пені, зменшення або позбавлення премій; 7) міжнародне
співробітництво, право виходу на світовий економічний простір; 8)
законність діяльності, не входження ніякими сегментами в «тіньову
економіку».

Всі ці принципи застосовуються з метою забезпечення організаційних засад
інтенсивного характеру індивідуального відтворення. Головне і найбільш
складне завдання полягає в тому, щоб забезпечити їх взаємодію.
Реалізація цих принципів в умовах ринкових відносин зумовлює
необхідність розробки нової концепції державного (казенного)
підприємства. Зокрема, йдеться про орієнтацію діяльності підприємства на
покупця, на задоволення його потреб. На перший план висувається проблема
поліпшення якості продукції та послуг з урахуванням запитів, що
забезпечує конкурентоспроможність. Проте для того щоб у системах
«виробництво споживання», «пропозиція попит» перейти від пріоритету
першої складової до другої, треба мати відповідний рівень виробництва та
організації всього економічного життя. Все це, як свідчить світовий
досвід, потребує значного часу і надійного державного регулювання.

Список використаної літератури

Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. — К., 1999.

Загородний А. Промяк Л. – Факторы, определяющие развитие малого бизнеса
в Украине. «Экономика Украины». — 2000. — №5

Економіка України та шляхи її розвитку. Матеріали Всеукраїнської ради
економістів.- К., “Генеза”, 1996 р.

Клочко Ю., Черняк Т. – Проблеми малого бізнесу в Україні // Економіка
України. — 2000. — №1

Ковальчук В.М. Основи ринкової економіки. — Тернопіль, 2000. — С.64-65.

Основи економічної теорії / За ред. Мочерного С. В. — К., 2000.

Основи економічної теорії: Підручник /за ред. проф.
С.В.Мочерного-Тернопіль: А.Т. “Тарнекс”, 2000. — С.205-219.

Перринкель Ф., Швандер Д., Куприянов Н. И др. Курс предпринимательства.-
М., 1997.

Рузавин Ч. И. Основы рыночной экономики. — М., 1996.

Рыночное предпринимательство: теоритические основы и практика
регулирования: Учеб. Пособие. – М. Институт международного права и
экономики, 2000.

Філіпенко А. Перехідна українська економіка. — К., 2000.

Хизрич Р., Питерс., Предпринимательство, или как открыть собственное
дело и добится успеха: Вып. 1. Предприниматель и предпринимательство. /
Пер. с англ., — М.: «Прогресс», 2001.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи