Сценарій
“Зустріч з казкою”
Тема: Зустріч з казкою
Мета: Збагачувати активний словниковий запас дітей, вчити правильно
висловлювати їх свої думки. Продовжити роботу по знайомству з кращими
зразками усної народної творчості (казками), вчити дітей визначати
головну думку твору, засоби, якими в творі досягається мета. Виховувати
любов до рідної мови, бажання бути добрим, щирим, служити людям.
Виховувати любов і повагу до свого народу – творця невичерпного джерела
мудрості.
Обладнання: Ілюстрація до книги “Українські народні казки”, а також
ілюстрації до казок “Колобок” та “Цап та баран”. Костюми: зайчика,
колобка, їжачка, лисички, цапа, вовка та барана.
Хід свята.
Ведуча: найпоширенішим видом усної народної творчості є казка. З нею ми
зустрічаємося на кожному кроці, починаючи з раннього дитинства. Казки
увібрали в себе народну мудрість і життєвий досвід. У казці завжди добро
перемагає, здійснюються найвибагливіші бажання. Тільки в казці за мить
можна долетіти до потрібного місця на килимі-самольоті, голодному
насититися дарами скатерті-самобранки, а бридкій жабі перетворитися на
красуню.
Ведучий: Сьогодні в нас відбудеться зустріч із казками. Першою до нас в
гості завітала українська народна казка “Колобок”, яка вам вже є
знайомою, але уважно просимо додивитись її до кінця й тоді …
Ведуча: Та не треба поспішати, а краще казку розпочати, бо недаремно
мудрі кажуть люди, що краще раз побачити, ніж десять раз почути.
Ведучий: Жили були собі дідусь та бабуся. Жили то жили, та дожилися до
того, що й хліба нема.
Дідусь: Бабусю, а снідати що ж будемо, чи хлібчик ще є?
Бабуся: Нема, дідусю, ох, нема. Ще тільки сонечко на небо, а я вже в
хижці, у засіку хотіла борошенця назмітати на хлібчик духмяний,
ох-хо-хо!
Дідусь: Ну і що ж, назмітала?
Бабуся: Та ось у жменьці, зовсім мало.
Дідусь: Хоча б на коржик з маком вистачило. Ану-мо, бабусенько, до
роботи! Ти міси тісто, а я дровець нарубаю та піч витоплю.
Ведуча: Замісила бабуся тісто, і для смаку вкинула яйце, сметану, ще й
маслечка грудочку. Стала коржика ліпити.
Бабуся: Ох і тісто яке м’яке, ніжне, ніби щічки у дитини. Ех, нема у нас
з дідусем ні діток, ні онуків, немає кому ні казочку розповісти, ні
пісеньки заспівати, як мати моя співала:
У мого синочка – очі, як волошки,
У мого синочка щічки – маків цвіт …
Ой, що ж це? Поки співала, а руки самі виліпили замість коржика
колобочка-синочка з оченятами.
Дідусь: Бабусю, що ж це? Колобочок! Та гарний який!
Ведучий: Посадили колобочка в піч, щоб підрум’янився.
Бабуся: Що ж, дідусю, на сніданок треба, мабуть, картоплі накопати та й
потому буде.
Дідусь: Так-так, з кропом та маслечком буде чим посмакувати. А таким
гарненьким Колобком тільки милуватися будемо.
Ведуча: Витягла бабуся Колобка, поставила на віконечку, щоб прохолонув,
а сама з дідусем пішли на город по крім та картоплю.
(літає муха і сідає на Колобка).
Колобок: Апчхи! Де це я, хто ж це я? А де дідусь та бабуся? Ох, як
гарно, як цікаво! А що там за вікном, а далі за воротами? Ось побіжу
подивлюся та поки прийдуть дідусь з бабусею я й повернуся. Ого-го!
Гоп-ля!
Ведучий: От непосида! Куди ж це він? Якби яка біда не трапилась.
Колобок: Як гарно навкруги: дерева шумлять, травинки шепочуть, пташки
співають і мені так весело, що теж поспівати захотілось, пісенька сама
собою складається:
Був я жменька борошенця,
Трішки масла та сметани,
Бо хотіла так бабуся
Спекти коржик на сніданок.
Та не коржик і не пряник
З печі скочив на полок,
А солодкий і рум’яний
Розвеселий Колобок.
Ви такого малюка на стрічали досі –
Рудий чубчик і веснянки на кирпочці – носі.
Зайчик: Ой, Колобок! Ходімо зі мною. Я йду на город, хочу полити капусту
та поласувати солодкою морквою
Колобок: Е-е ні, Зайчику, дякую за запрошення, я моркви не їм, та й хочу
подивитися, що там далі, за цією галявою. Отож, бувай! Краще ти заходь в
гості до нас з дідусем і бабусею.
Зайчик: Добре, буде час, зайду.
(Колобок котиться далі і співає пісеньку. Зустрічає Вовка).
Вовк: Ох, м’ячик! От добре, а я саме йду до друга Ведмедя, то тепер в
футбол з ним поганяємо.
Колобок: Я не м’ячик, а Колобок, а в футбол, тільки звичайно, не мною, а
м’ячем, ми зіграємо іншим разом, бо мені вже час повертатись до дідуся і
бабусі, щоб не хвилювалися. До зустрічі.
(Колобок знову співає свою пісеньку і котиться далі).
Колобок: Ой! Який гарний метелик! Подивлюсь поближче. Постій, зупинися!
А де ж стежка? Заблукав! Що робити? Хто? Колобок?!
Їжачок: Це ти Колобок, а я … Ось відгадай загадку:
В мене шуба з голочок,
а тому я … Хто?
Колобок: Я не знаю, бо тільки сьогодні спечений. Діти, допоможіть! Хто
це? Швидше підкажіть.
(Діти з залу підказують: “Їжачок”).
Їжачок: Так, я їжачок. А що ти тут робиш? Заблукав? Не страшно, я тут
всі кущики – травинки знаю, я тебе проведу додому, йди за мною!
Колобок: Спасибі, друже, хочеш я заспіваю тобі свою пісеньку:
Та не коржик і не пряник
З печі скочив а полок,
А солодкий і рум’яний
Розвеселий Колобок.
(Виходить лисичка).
Лисичка: О-о-о, яка гарна в тебе, Колобочку, пісенька.
(Далі говорить тихіше і в бік).
Лисичка: Така гарна, така смачна, як і ти, от і сніданочок до мене сам
прикотився.
(Знову говорить вголос, звертаючись до їжачка).
Лисичка: А ти, їжаче, котись собі далі. Ми тут з Колобком разом
поспіваємо, а потім я його проведу додому. Іди-іди.
?
I
&
(
J
?
(
>
Oй подивлюся.
Лисичка: Колобочку, я вже старенька, погано чути стала, підійди ближче і
заспівай свою пісеньку. А я запам’ятаю і будемо співати разом.
Колобок: Добре! Слухайте, будь-ласка.
(Співає)
Лисичка: Я вже, майже, запам’ятала твою гарну пісеньку, але дещо не
дочула. Стрибни мені на язичок і заспівай іще разок.
Колобок: Добре, я зараз.
Їжачок: Почекай, Колобочку. Дозволь мені поспівати.
І, раз, гоп-ля!
Лисичка: Ой-ой-ой, ай-ай-ай!
Їжачок: Гей, Лисичко, почекай! Побігла, тільки курява знялась.
Ану-мо, Колобочку, співай голосніше свою пісеньку та підемо далі, бо вже
дідусь з бабусею зачекалися.
(Співають і йдуть).
Дідусь: Колобочок!
Бабуся: Наш синочку! Як ми хвилювалися за тебе. Дякуємо тобі, їжаче, що
привів додому Колобка. Ось тобі гостинець.
(Дають їжачкові яблуко).
Їжачок: Дякую.
Ведуча: Ось і казочка підійшла до кінця, як я і обіцяла, закінчилась
вона зовсім незвичайно, бо наш Колобок – це добрий, чемний та веселий
малюк, і з ним просто нічого лихого не могло трапитись.
Нашій казочці кінець, а хто дивився – молодець. Кінець.
Ведучий: Другою до нас в гості завітала казка “Цап та баран”.
Ведуча:
Жити собі дід та баба.
І мали вони барана і цапа.
от користі з них – ні-ні,
тільки збитки лише одні.
Приятелі побували і в городі, і в саду,
Наробили лише шкоди і накликали біду.
Баба:
Ох-ох, ох-ох-ох!
З’їли редьку і горох,
Буряки та ще й капусту.
На городні, через них
Стало зовсім пусто.
Дід:
А в садку, чи шкоди мало?
З яблунь кору поздирали,
І на грушах листя з’їли,
Обламали знизу гілля.
Баба:
Зовсім випасли квітник –
Не подвір’я, а смітник.
Дід:
Щоб позбутися біди,
Хай ідуть аби куди.
Баба:
Покладу їм у торбину,
Я останню капустину.
От і все, нехай ідуть.
Дід:
Ось вам торба, в добрий путь
Ведучий:
Скоро цап та баран те зачули,
Зараз із двору майнули
Куди очі дивляться степом гайнули.
Цап та баран:
Хоч і з двору вигнали нас – ох-ох-ох!
Та завжди із Цапом ми удвох, ох-ох.
Ми з ним нерозлучні друзі,
Разом в полі, в лісі, в лузі,
Разом в полі, в лісі, в лузі, ох-ох-ох!
(В траві знаходять вовчу голову).
Цап:
Ой, Баране, глянь – овва!
В траві – вовча голова!
Може б замість капусти.
В торбі її примостили?
Бо, хто зна, як подивиться –
В господарстві знадобиться.
Баран:
Сили в мене вистачає,
Та сміливості немає.
А от Цап, хоч і хоробрий,
Силу ж з’їла всю хвороба.
Провалився був під лід –
Ледве витяг його дід.
То ж давай-но разом, друже,
Бо боюся сам я дуже.
(Ховають вовчу голову в торбину).
Цап:
В полі он вогонь горить,
Може підемо туди?
Ночувати все ж десь треба,
То ж подалі від біди.
Бо в ночі тут страшно дуже,
Вовків багато в полі дуже.
Ведуча:
Ось підходять вони ближче,
Коли глядь – аж то вовчища.
Круг багаття повсідались.
Що робить? Привітались.
Цап:
А здорові, молодці?
1-й вовк:
Звідки тут взялись оці?
2-й вовк:
Та це ж добре буде діло –
Каша ще не закипіла.
3-й вовк:
А до каші в самий раз,
М’Ясо буде добре з вас.
Ведучий:
Цапу сміливості зась,
А Баран давно злякавсь.
Цап:
А неси сюди, Баране,
Вовчу голову, погану.
Та не цю, а більшу дай.
Цю ж у торбу знов вкидай.
1-й вовк:
Що тут думати-гадати?
Треба звідси утікати,
Бо до завтрашньої днини
Попаду і я до торбини.
2-й вовк:
Хлопці, видно, діло знають,
Бач, як голови тягають.
Тільки стане ось темніше,
Звідси я втечу хутчіше.
3-й вовк:
Тут не треба і дороги,
Тільки б мати вовчі ноги!
1-й вовк:
Ось і каша вже кипить,
Та нема води долить.
(Тікає).
Ведуча:
Як пішов, що в воду канув.
1-й вовк:
Я вертатися не стану.
Врятувався, і слава Богу!
Порятуйте вовка ноги.
2-й вовк:
Ех! Забіг десь вражий син!
Ну, не вовк, а справжній свин.
Пішов та й сидить,
А каші нічим долить.
Ось візьму я ломаку,
Та прижену його як собаку.
(Теж тікає)
3-й вовк:
За бідою б їх послати!
Ось біжу я їх пригнати.
Ведучий:
Як побіг, так і той рад,
Що не вернеться назад.
Цап:
Ану-мо, брате, скоріше хапатись,
Щоб нам цю кашу поїсти, та звідси забратись.
Ведуча:
Я поїли добряче, то тільки їх і бачили.
А тим часом зібрались вовки на раду
І стали думати, гадать.
1-й вовк:
Що ж ми, браття, за вовки
Що нас налякали ті два лайдаки?
Та всі ж підіймуть нас на сміх!
Ходімо, краще поїмо їх.
Ведучий:
Прийшли, аж ті добре справлялись,
Давно вже од казана убрались,
Як побігли та на дуба забрались.
Стали вовки думати-гадати
Якби Цапа та Барана доганяти.
Йшли, йшли, і на дубі їх знайшли.
1-й вовк:
От ти, старий, лягай
Та ворожи – гадай,
Як нам їх добувати,
Та із дуба зняти.
Ведуча:
Ліг старий вовк, ворожить,
А Баран із ляку так тремтить,
Що гіляку обламав
Та на вовка і впав.
Цап:
А подай мені ворожбита,
Буде в нього спина бита.
Ведучий:
Як почули те вовки –
Та в різні боки навтьоки
А Цап та Баран в поле пішли,
Курінь знайшли
Та й живуть там – ладять,
Смачну кашу варять.
Та з вовків посміюються.
Ведуча: Ось і підійшло до кінця наше з вами сьогоднішнє свято.
Сподіваємося, воно вам сподобалося, сподобалися гості свята. Ці гості –
казки, вирушили додому – у світ казок, подарувавши нам багато радості,
веселого настрою. На великий жаль ми з вами також прощаємось.
Література:
1. Журнал “Розкажіть онуку” № 13-14. 07. 1999 р.
2. Газета “Початкова освіта” № 15. 04. 2001 р.
3. Конспект виховного заняття.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
