Сценарій

«Зустріч з казкою”

Тема: Зустріч з казкою

Мета: Збагачувати активний словниковий запас дітей, вчити правильно
висловлювати їх свої думки. Продовжити роботу по знайомству з кращими
зразками усної народної творчості (казками), вчити дітей визначати
головну думку твору, засоби, якими в творі досягається мета. Виховувати
любов до рідної мови, бажання бути добрим, щирим, служити людям.
Виховувати любов і повагу до свого народу – творця невичерпного джерела
мудрості.

Обладнання: Ілюстрація до книги «Українські народні казки”, а також
ілюстрації до казок «Колобок” та «Цап та баран”. Костюми: зайчика,
колобка, їжачка, лисички, цапа, вовка та барана.

Хід свята.

Ведуча: найпоширенішим видом усної народної творчості є казка. З нею ми
зустрічаємося на кожному кроці, починаючи з раннього дитинства. Казки
увібрали в себе народну мудрість і життєвий досвід. У казці завжди добро
перемагає, здійснюються найвибагливіші бажання. Тільки в казці за мить
можна долетіти до потрібного місця на килимі-самольоті, голодному
насититися дарами скатерті-самобранки, а бридкій жабі перетворитися на
красуню.

Ведучий: Сьогодні в нас відбудеться зустріч із казками. Першою до нас в
гості завітала українська народна казка «Колобок”, яка вам вже є
знайомою, але уважно просимо додивитись її до кінця й тоді …

Ведуча: Та не треба поспішати, а краще казку розпочати, бо недаремно
мудрі кажуть люди, що краще раз побачити, ніж десять раз почути.

Ведучий: Жили були собі дідусь та бабуся. Жили то жили, та дожилися до
того, що й хліба нема.

Дідусь: Бабусю, а снідати що ж будемо, чи хлібчик ще є?

Бабуся: Нема, дідусю, ох, нема. Ще тільки сонечко на небо, а я вже в
хижці, у засіку хотіла борошенця назмітати на хлібчик духмяний,
ох-хо-хо!

Дідусь: Ну і що ж, назмітала?

Бабуся: Та ось у жменьці, зовсім мало.

Дідусь: Хоча б на коржик з маком вистачило. Ану-мо, бабусенько, до
роботи! Ти міси тісто, а я дровець нарубаю та піч витоплю.

Ведуча: Замісила бабуся тісто, і для смаку вкинула яйце, сметану, ще й
маслечка грудочку. Стала коржика ліпити.

Бабуся: Ох і тісто яке м’яке, ніжне, ніби щічки у дитини. Ех, нема у нас
з дідусем ні діток, ні онуків, немає кому ні казочку розповісти, ні
пісеньки заспівати, як мати моя співала:

У мого синочка – очі, як волошки,

У мого синочка щічки – маків цвіт …

Ой, що ж це? Поки співала, а руки самі виліпили замість коржика
колобочка-синочка з оченятами.

Дідусь: Бабусю, що ж це? Колобочок! Та гарний який!

Ведучий: Посадили колобочка в піч, щоб підрум’янився.

Бабуся: Що ж, дідусю, на сніданок треба, мабуть, картоплі накопати та й
потому буде.

Дідусь: Так-так, з кропом та маслечком буде чим посмакувати. А таким
гарненьким Колобком тільки милуватися будемо.

Ведуча: Витягла бабуся Колобка, поставила на віконечку, щоб прохолонув,
а сама з дідусем пішли на город по крім та картоплю.

(літає муха і сідає на Колобка).

Колобок: Апчхи! Де це я, хто ж це я? А де дідусь та бабуся? Ох, як
гарно, як цікаво! А що там за вікном, а далі за воротами? Ось побіжу
подивлюся та поки прийдуть дідусь з бабусею я й повернуся. Ого-го!
Гоп-ля!

Ведучий: От непосида! Куди ж це він? Якби яка біда не трапилась.

Колобок: Як гарно навкруги: дерева шумлять, травинки шепочуть, пташки
співають і мені так весело, що теж поспівати захотілось, пісенька сама
собою складається:

Був я жменька борошенця,

Трішки масла та сметани,

Бо хотіла так бабуся

Спекти коржик на сніданок.

Та не коржик і не пряник

З печі скочив на полок,

А солодкий і рум’яний

Розвеселий Колобок.

Ви такого малюка на стрічали досі –

Рудий чубчик і веснянки на кирпочці – носі.

Зайчик: Ой, Колобок! Ходімо зі мною. Я йду на город, хочу полити капусту
та поласувати солодкою морквою

Колобок: Е-е ні, Зайчику, дякую за запрошення, я моркви не їм, та й хочу
подивитися, що там далі, за цією галявою. Отож, бувай! Краще ти заходь в
гості до нас з дідусем і бабусею.

Зайчик: Добре, буде час, зайду.

(Колобок котиться далі і співає пісеньку. Зустрічає Вовка).

Вовк: Ох, м’ячик! От добре, а я саме йду до друга Ведмедя, то тепер в
футбол з ним поганяємо.

Колобок: Я не м’ячик, а Колобок, а в футбол, тільки звичайно, не мною, а
м’ячем, ми зіграємо іншим разом, бо мені вже час повертатись до дідуся і
бабусі, щоб не хвилювалися. До зустрічі.

(Колобок знову співає свою пісеньку і котиться далі).

Колобок: Ой! Який гарний метелик! Подивлюсь поближче. Постій, зупинися!
А де ж стежка? Заблукав! Що робити? Хто? Колобок?!

Їжачок: Це ти Колобок, а я … Ось відгадай загадку:

В мене шуба з голочок,

а тому я … Хто?

Колобок: Я не знаю, бо тільки сьогодні спечений. Діти, допоможіть! Хто
це? Швидше підкажіть.

(Діти з залу підказують: «Їжачок”).

Їжачок: Так, я їжачок. А що ти тут робиш? Заблукав? Не страшно, я тут
всі кущики – травинки знаю, я тебе проведу додому, йди за мною!

Колобок: Спасибі, друже, хочеш я заспіваю тобі свою пісеньку:

Та не коржик і не пряник

З печі скочив а полок,

А солодкий і рум’яний

Розвеселий Колобок.

(Виходить лисичка).

Лисичка: О-о-о, яка гарна в тебе, Колобочку, пісенька.

(Далі говорить тихіше і в бік).

Лисичка: Така гарна, така смачна, як і ти, от і сніданочок до мене сам
прикотився.

(Знову говорить вголос, звертаючись до їжачка).

Лисичка: А ти, їжаче, котись собі далі. Ми тут з Колобком разом
поспіваємо, а потім я його проведу додому. Іди-іди.

?

I

&

(

< >

J

?

(

>

Oй подивлюся.

Лисичка: Колобочку, я вже старенька, погано чути стала, підійди ближче і
заспівай свою пісеньку. А я запам’ятаю і будемо співати разом.

Колобок: Добре! Слухайте, будь-ласка.

(Співає)

Лисичка: Я вже, майже, запам’ятала твою гарну пісеньку, але дещо не
дочула. Стрибни мені на язичок і заспівай іще разок.

Колобок: Добре, я зараз.

Їжачок: Почекай, Колобочку. Дозволь мені поспівати.

І, раз, гоп-ля!

Лисичка: Ой-ой-ой, ай-ай-ай!

Їжачок: Гей, Лисичко, почекай! Побігла, тільки курява знялась.

Ану-мо, Колобочку, співай голосніше свою пісеньку та підемо далі, бо вже
дідусь з бабусею зачекалися.

(Співають і йдуть).

Дідусь: Колобочок!

Бабуся: Наш синочку! Як ми хвилювалися за тебе. Дякуємо тобі, їжаче, що
привів додому Колобка. Ось тобі гостинець.

(Дають їжачкові яблуко).

Їжачок: Дякую.

Ведуча: Ось і казочка підійшла до кінця, як я і обіцяла, закінчилась
вона зовсім незвичайно, бо наш Колобок – це добрий, чемний та веселий
малюк, і з ним просто нічого лихого не могло трапитись.

Нашій казочці кінець, а хто дивився – молодець. Кінець.

Ведучий: Другою до нас в гості завітала казка «Цап та баран”.

Ведуча:

Жити собі дід та баба.

І мали вони барана і цапа.

от користі з них – ні-ні,

тільки збитки лише одні.

Приятелі побували і в городі, і в саду,

Наробили лише шкоди і накликали біду.

Баба:

Ох-ох, ох-ох-ох!

З’їли редьку і горох,

Буряки та ще й капусту.

На городні, через них

Стало зовсім пусто.

Дід:

А в садку, чи шкоди мало?

З яблунь кору поздирали,

І на грушах листя з’їли,

Обламали знизу гілля.

Баба:

Зовсім випасли квітник –

Не подвір’я, а смітник.

Дід:

Щоб позбутися біди,

Хай ідуть аби куди.

Баба:

Покладу їм у торбину,

Я останню капустину.

От і все, нехай ідуть.

Дід:

Ось вам торба, в добрий путь

Ведучий:

Скоро цап та баран те зачули,

Зараз із двору майнули

Куди очі дивляться степом гайнули.

Цап та баран:

Хоч і з двору вигнали нас – ох-ох-ох!

Та завжди із Цапом ми удвох, ох-ох.

Ми з ним нерозлучні друзі,

Разом в полі, в лісі, в лузі,

Разом в полі, в лісі, в лузі, ох-ох-ох!

(В траві знаходять вовчу голову).

Цап:

Ой, Баране, глянь – овва!

В траві – вовча голова!

Може б замість капусти.

В торбі її примостили?

Бо, хто зна, як подивиться –

В господарстві знадобиться.

Баран:

Сили в мене вистачає,

Та сміливості немає.

А от Цап, хоч і хоробрий,

Силу ж з’їла всю хвороба.

Провалився був під лід –

Ледве витяг його дід.

То ж давай-но разом, друже,

Бо боюся сам я дуже.

(Ховають вовчу голову в торбину).

Цап:

В полі он вогонь горить,

Може підемо туди?

Ночувати все ж десь треба,

То ж подалі від біди.

Бо в ночі тут страшно дуже,

Вовків багато в полі дуже.

Ведуча:

Ось підходять вони ближче,

Коли глядь – аж то вовчища.

Круг багаття повсідались.

Що робить? Привітались.

Цап:

А здорові, молодці?

1-й вовк:

Звідки тут взялись оці?

2-й вовк:

Та це ж добре буде діло –

Каша ще не закипіла.

3-й вовк:

А до каші в самий раз,

М’Ясо буде добре з вас.

Ведучий:

Цапу сміливості зась,

А Баран давно злякавсь.

Цап:

А неси сюди, Баране,

Вовчу голову, погану.

Та не цю, а більшу дай.

Цю ж у торбу знов вкидай.

1-й вовк:

Що тут думати-гадати?

Треба звідси утікати,

Бо до завтрашньої днини

Попаду і я до торбини.

2-й вовк:

Хлопці, видно, діло знають,

Бач, як голови тягають.

Тільки стане ось темніше,

Звідси я втечу хутчіше.

3-й вовк:

Тут не треба і дороги,

Тільки б мати вовчі ноги!

1-й вовк:

Ось і каша вже кипить,

Та нема води долить.

(Тікає).

Ведуча:

Як пішов, що в воду канув.

1-й вовк:

Я вертатися не стану.

Врятувався, і слава Богу!

Порятуйте вовка ноги.

2-й вовк:

Ех! Забіг десь вражий син!

Ну, не вовк, а справжній свин.

Пішов та й сидить,

А каші нічим долить.

Ось візьму я ломаку,

Та прижену його як собаку.

(Теж тікає)

3-й вовк:

За бідою б їх послати!

Ось біжу я їх пригнати.

Ведучий:

Як побіг, так і той рад,

Що не вернеться назад.

Цап:

Ану-мо, брате, скоріше хапатись,

Щоб нам цю кашу поїсти, та звідси забратись.

Ведуча:

Я поїли добряче, то тільки їх і бачили.

А тим часом зібрались вовки на раду

І стали думати, гадать.

1-й вовк:

Що ж ми, браття, за вовки

Що нас налякали ті два лайдаки?

Та всі ж підіймуть нас на сміх!

Ходімо, краще поїмо їх.

Ведучий:

Прийшли, аж ті добре справлялись,

Давно вже од казана убрались,

Як побігли та на дуба забрались.

Стали вовки думати-гадати

Якби Цапа та Барана доганяти.

Йшли, йшли, і на дубі їх знайшли.

1-й вовк:

От ти, старий, лягай

Та ворожи – гадай,

Як нам їх добувати,

Та із дуба зняти.

Ведуча:

Ліг старий вовк, ворожить,

А Баран із ляку так тремтить,

Що гіляку обламав

Та на вовка і впав.

Цап:

А подай мені ворожбита,

Буде в нього спина бита.

Ведучий:

Як почули те вовки –

Та в різні боки навтьоки

А Цап та Баран в поле пішли,

Курінь знайшли

Та й живуть там – ладять,

Смачну кашу варять.

Та з вовків посміюються.

Ведуча: Ось і підійшло до кінця наше з вами сьогоднішнє свято.
Сподіваємося, воно вам сподобалося, сподобалися гості свята. Ці гості –
казки, вирушили додому — у світ казок, подарувавши нам багато радості,
веселого настрою. На великий жаль ми з вами також прощаємось.

 

 

Література:

1.      Журнал «Розкажіть онуку” № 13-14. 07. 1999 р.

2.      Газета «Початкова освіта” № 15. 04. 2001 р.

3.      Конспект виховного заняття.

Похожие записи