Золоте правило

 

Сценарій свята

 

Дійові особи: бабуся; її онук Артем; гості.

Кімната. Артем складає портфель, збираючись до школи, входить бабуся.

Бабуся: Артемчику! Не запізнишся до школи?

Артем: Ні, вже біжу.

Бабуся: Чекай-но, сьогодні ж день народження Владислава. Твої
однокласники будуть його вітати, ти б теж щось приємне приготував для
нього.

Артем: Бабусю! У нашому класі щодня в кого-небудь день народження. На
всіх подарунків не накупиш.

Бабуся: Але він твій друг! І його потрібно привітати.

Артем: (зітхає) Потрібно, звичайно… Добре, я йому подарую… я йому
подарую… а, ось, фломастери. (Кладе у портфель фломастери).

Бабуся: Але ти скаржився, що вони вже не пишуть! Незручно якось!

Артем: Зручно, бабусю. Якщо поплювати на них, намочити добряче,
писатимуть як нові.

Бабуся: Артеме! Давай подаруєш щось інше. Ти й Ганнусі подарував
поламану ручку. Так не можна.

Артем: Нема коли. Я побіг.

Бабуся: Не затримуйся після уроків, будь ласка. Тітка Марія з Ганнусею
обіцяли зайти ввечері.

Артем: Добре, бабусю, прийду вчасно. Бувай.

Бабуся: Старі фломастери – в подарунок! Владислав, напевно, образиться.
Але треба йти – готуватися до приходу гостей.

На столі – посуд, на тарілочці лежать шматочки торту. Видно, що були
гості. Чути голоси.

Бабуся: До побачення, Маріє!

Артем: Ганнуся, телефонуй, дякую за подарунок.

Гості: Дякуємо за частування, чай і торт були дуже смачні.

До кімнати заходить бабуся и Артем, який тримає в руках подарунок.

Артем: Бабусю, дивись. Цікаво, що подарувала мені Ганнуся.

(Розгортає подарунок, виймає гарну сорочку дуже маленького розміру.
Здивовано розглядає).

Артем: (Прикладає сорочку до себе) Це мені?

Бабуся: Ой, яка гарна!

Артем: Вона-то нічого, але мала!

Бабуся: Нормальна сорочка! Ти її намочи, добряче натягни. Нехай на тобі
висохне – стане як раз.

Артем: Ти знущаєшсяз мене. Це Ганнуся з неї виросла, а викинути шкода:
«На, Артемчику!» Ото вже скнара!

Бабуся: Ніяка вона не скнара! Ганнуся так само, як і ти, не дотримується
«золотого правила».

Артем: Що це за правило й чому воно золоте?

Бабуся: «Золотим правилом» християни називають одну із заповідей Ісуса
Христа. Правило дуже просте, але воно стає чудодійним для всіх, хто ним
користується.

Артем: Дуже цікаво.

Бабуся: Ось послухай: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам
люди, те саме чиніть їм і ви».

Артем: Як ти кажеш? Стався так до інших людей, як хотів би, щоб і до
тебе ставилися?

Бабуся: Так, Артемчику, саме так!

Артем: (Знову прикладає до грудей сорочку). Виходить, це мені висохлі
фломастери й поламана ручка відгукуються.

?

o

o

z

|

?

?

?

o

o |

????=? Виходить, що так!

Артем: Отже, якщо я хочу, щоб мене любили, я сам маю всіх любити?

Бабуся: Звичайно. Якщо хочеш мати вірних друзів, сам будь вірним; якщо
любиш приємні сюрпризи, роби їх іншим; якщо хочеш поваги до себе…

Артем: (Перебиває бабусю). Зрозумів, зрозумів: умій поважати інших. І
так у всьому-всьому?

Бабуся: Авжеж! Та хіба ж це складно?

Артем: Любити легко тільки себе, а інших… інших – буває складно.

Бабуся: За добро любити неважко.

Артем: За добро можна, звичайно, але..

Бабуся: Артеме, я думаю, що в будь-якій людині, якщо вона, звісно, не
закінчений негідник, можна знайти гарні риси характеру. От за них уже й
можна любити.

Артем: Можливо, бабусю! Але щось ніхто не квапиться першим чинити добро
іншим.

Бабуся: А ти почни! Запевняю – нічого не втратиш. Побачиш, тобі
сподобається.

Артем: Повірю тобі, бабусю. Спробую-но я це золоте, чудодійне правило
… на Юркові. Знаєш його? Він з паралельного класу, з «Б».

Бабуся: Знаю. Щось він перестав до нас заходити. Ви, здається, були
приятелями.

Артем: Були, але вже не товаришуємо.

Бабуся: Чому ж так?

Артем: Розумієш, йому подарували захоплюючу книжку про інків. Мені дуже
хочеться її почитати. А він не дає.

Бабуся: Мабуть, дуже рідкісна книга?

Артем: Каже, що дуже, і боїться, що раптом я її загублю.

Бабуся: Його побоювання можна зрозуміти.

Артем: А я йому зараз дещо запропоную. (Телефонує). Юрко, ти?
Здивований? А в мене сьогодні гарний настрій. Слухай-но, заходь. Тортом
поласуємо, бінокль мій візьмеш. Та, ні (Слухає відповідь). Та нема за що
так дякувати. (Слухає відповідь). Що? Книга про інків? Звичайно, ще й як
мрію! Так ти її захопиш? (Слухає відповідь). От здорово! Чекаю! (Кладе
слухавку). Бабусю, неймовірно! Юрко вже біжить і свою безцінну книгу
несе. Я думав, що ніколи її не випрошу в нього. А він сам запропонував.

Бабуся: От бачиш! Переконався?

Артем: Ще й як переконався! Справді чудодійне правило! (До глядацького
залу).

Друзі, як на мене, варто запам’ятати цю золоту істину: «Тож усе, чого
тільки забажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви».

Бабуся: Запам’ятали? А тепер виконуйте й чекайте на приємні сюрпризи!
Вони обов’язково будуть.

 

Похожие записи